Гладштейн Анна Леонідівна Тенденції розвитку регулювання конкуренції у регіональних торговельних угодах

brief description

Гладштейн Анна Леонідівна, старший радник з юридичних питань проекту міжнародної технічної допомоги Програми «Конкурентоспроможна економіка України» (КЕУ), що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID). Назва дисертації: «Тенденції розвитку регулювання конкуренції у регіональних торговельних угодах». Шифр та назва спеціальності - 12.00.03 - Цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. Спецрада Д 26.001.10 Київського національного університету імені Тараса Шевченка

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
ГЛАДШТЕЙН АННА ЛЕОНІДІВНА
УДК 341.9.01
ДИСЕРТАЦІЯ
ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ РЕГУЛЮВАННЯ КОНКУРЕНЦІЇ
У РЕГІОНАЛЬНИХ ТОРГОВЕЛЬНИХ УГОДАХ
спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і
текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
______________ А. Л. Гладштейн
Науковий керівник – Виговський Олександр Ігорович,
доктор юридичних наук, доцент.
Київ – 2021

ЗМІСТ
Перелік умовних позначень 10
Вступ 11
Розділ 1. Загальнотеоретична характеристика регіональних торговельних угод
1.1. Місце регіональних торговельних угод у системі
джерел міжнародного приватного права 24
1.2. Національне законодавство України про конкуренцію та
правила про конкуренцію у регіональних торговельних угодах 43
1.3. Особливості вирішення спорів у регіональних
торговельних угодах 75
Розділ 2. Правові моделі регулювання відносин конкуренції
у регіональних торговельних угодах
2.1. Підходи до визначення основних понять
у сфері конкуренції у регіональних торговельних угодах 96
2.2. Поняття антиконкурентних практик у регіональних
торговельних угодах 119
2.3. Засоби торговельного захисту у регіональних
торговельних угодах 132
Розділ 3. Особливості правового регулювання конкуренції
в окремих сферах економічної діяльності
3.1. Правове регулювання конкуренції при здійсненні інвестицій 150
3.2. Правове регулювання конкуренції при наданні послуг 156
3.3. Правове регулювання конкуренції при виконанні робіт 163
3.4. Правове регулювання конкуренції при здійсненні
державних закупівель 170
3.5. Правове регулювання конкуренції щодо захисту прав
інтелектуальної власності 186
Висновки 192
Список використаних джерел 200
Додаток А 234
10
Перелік умовних позначень
CUFTA – Угода про вільну торгівлю між Україною та Канадою
NAFTA – Північноамериканська угода про вільну торгівлю
UDIFTA – Угода про вільну торгівлю між Україною та Ізраїлем
АМКУ – Антимонопольний комітет України
ГАТС – Генеральна угода про торгівлю послугами
ГАТТ – Генеральна угода з тарифів і торгівлі
ДВС – Домовленість про правила та процедури вирішення спорів (Додаток 2 до Угоди
про заснування Світової організації торгівлі).
ЄС – Європейський Союз
ЗВТ – Зона вільної торгівлі
МОП – Міжнародна організація праці
МПрП – Міжнародне приватне право
СОТ – Світова організація торгівлі
РТУ – Регіональна торговельна угода
Угода про асоціацію – Угода про асоціацію між Європейським Союзом та Україною
Угода про партнерство – Угода про партнерство та співробітництво між Україною та
Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами
Антидемпінгова угода СОТ – Угода про застосування статті VI Генеральної угоди про
тарифи й торгівлю 1994 року
11
ВСТУП
Обґрунтування вибору теми дослідження. Конкуренція як економічна
категорія перебуває під впливом багатьох чинників, зокрема, економічних та
правових, що зумовлює постійну динаміку конкурентних відносин (як фактичних, так
і правових). У доктрині звертається увага на різні тенденції розвитку конкурентних
відносин, зокрема: (1) трансформація конкурентних відносин у зв’язку з
глобалізаційними процесами у багаторівневу систему, яка передбачає розвиток
специфічних форм конкурентних відносин залежно від співвідношення глобального
та національного рівнів; та (2) зміна форм і методів конкуренції, що полягає у
домінуванні елементів співробітництва та партнерства над суперництвом внаслідок
якісних змін цілей господарювання суб’єктів глобалізованого простору [39, с. 58]; (3)
глобальна монополізація, що зумовлюється умовами технологічного процесу (зміна
структури ринку; відкриття кордонів; виникнення та впровадження у виробництво
новітніх технологій; створення та функціонування нових компаній в різних сферах
виробництва) [174, с. 51-52]; (4) поширення олігопольного характеру конкуренції в
більшості галузей економіки.
При цьому, зрозуміло, що окремі з наведених вище тенденцій (олігопольний
характер конкуренції; глобальна монополізація) мають негативний вплив на
відносини конкуренції, а інші демонструють потребу напрацювання матеріалу, який
може бути покладений в основу нормативно-правових актів для врегулювання
відносин конкуренції.
Так, слід погодитись із тезою, відповідно до якої для підтримки добросовісної
конкуренції та недопущення зловживання монопольним становищем необхідно
врегулювати діяльність транснаціональних компаній (ТНК) на світовому ринку,
необхідним є розробка (у контексті міжнародного права) уніфікованих «правил
поведінки» ТНК, а також врегулювання конкурентних відносин між ТНК та
суб’єктами малого та середнього бізнесу. Важливим є вдосконалення національного
законодавства у сфері регулювання конкурентних відносин суб’єктів
господарювання, а саме щодо діяльності дочірніх підприємств міжнародних ТНК на
12
території України та додержання конкурентних вимог із національними
виробниками.
Разом з тим, попри потребу об’єктивації конкурентних відносин, конкретні
шляхи її здійснення у правовій доктрині видаються не такими очевидними.
Відзначимо, що науці не властивий єдиний підхід до нормативного впорядкування
відносин конкуренції на рівні міжнародного права. Так, можна виокремити два
протилежні підходи до необхідності регулювання відповідних відносин на
міжнародному рівні. Так, на думку Е. Фокса, державам достатньо прийняття власних
законодавчих інструментів з метою втілення принципу екстериторіальної дії права
конкуренції [238]. Водночас більш поширеним підходом можна визначити
необхідність міжнародно-правового регулювання відносин конкуренції [див.,
наприклад: 272, с. 809].
З іншого боку, слід зазначити, що як юридична, так і економічна доктрини
відзначають, що визначальною тенденцією сучасного етапу розвитку світової
економіки є збільшення кількості РТУ, які є важливою і значною складовою
багатосторонньої торговельної системи [див., наприклад: 11].
Починаючи з другої половини XX ст. регіоналізація стає основоположною
тенденцією впорядкування міжнародних економічних відносин. У межах багатьох
регіональних об’єднань існують власні нормативно-правові бази та інституційні
системи, а спори, що виникають у зв’язку з такими регіональними правовідносинами
вирішуються створеними для цієї мети регіональними органами правосуддя.
Регіоналізація та глобалізація є взаємодоповнюючими (але подекуди конкуруючими)
економічними процесами.
У доктрині МПрП звертається увага і на особливе загострення питання
економічної інтеграції протягом останніх років, що зумовлюється не лише
традиційним зростанням кількості РТУ та створенням інтеграційних об’єднань, але і
поглибленням міжнародної кооперації; зростанням міжнародних інвестицій;
транснаціоналізацією виробництва. Зближення держав в інституційній сфері, в свою
чергу, зумовлює пришвидшення інтеграції на рівні приватних суб’єктів (компаній).
13
При цьому, слід додати, що тенденцією розвитку самих РТУ є розширення
сфери їх дії. Так, РТУ, виникнення яких первісно пов’язувалось із створенням зон
вільної торгівлі та митних союзів, поступово розширюють предмет регулювання.
Висновки про розширення предмету регулювання РТУ (зокрема, в частині
збільшення РТУ, що регулюють конкурентні відносини) містить і доктрина МПрП.
Більше того, регулювання відносин конкуренції в таких угодах теж можна вважати
однією з тенденцій розвитку сучасних РТУ.
Зауважимо, що у доктрині констатується не лише тенденція розширення сфер
дії РТУ (зокрема, в частині їх поширення і на конкурентні відносини), але і
ефективність регулювання наведених відносин саме на рівні РТУ.
Важливість регулювання конкуренції в РТУ підкреслюється у спеціальних
аналітичних дослідженнях СОТ, присвячених цьому питанню [див., наприклад: 191].
Можемо констатувати, що наразі конкурентна політика є принциповим елементом
юридичної та інституційної складових розвитку світової економіки. Так, якщо кілька
десятків років тому антиконкурентні практики розглядались у контексті
внутрішньодержавного явища, наразі, більшість питань застосування конкурентного
законодавства набувають міжнародного значення.
Окремо відзначимо, що важливість регулювання конкурентних відносин у РТУ
обумовлюється і тим, що у системі СОТ лише угода ТРІМC опосередковано впливає
на конкурентну політику, оскільки прямо забороняє торговельні обмеження, які
мають відношення до іноземних інвестицій̆. Так само опосередковано на
конкуренцію впливають угоди, які стосуються торговельного захисту, зокрема Угода
про захисні заходи, Антидемпінгова, які у широкому розумінні мають на меті
підвищити конкуренцію за допомогою тимчасового захисту галузі вітчизняного
виробництва. Тобто, юридичних норм, що врегульовують конкурентні відносини у
праві СОТ, майже немає, а укладення РТУ видається оперативним та ефективним
способом подолання наведеної прогалини.
Вбачається, що регулювання конкурентних відносин на рівні РТУ може
вважатись ефективним не лише у зв’язку з невеликою кількістю загальних (а відтак –
більшою мірою універсальних) норм, але й тому, що встановлення відповідних норм
14
саме в РТУ дозволило б краще врегулювати окремі соціально-політичні та економічні
особливості конкретних держав.
Разом з тим, враховуючи індивідуальний характер укладення кожної
конкретної РТУ, норми про конкуренцію є розрізненими, несистемними та
фрагментарними.
Додаткової актуальності тематиці дисертаційного дослідження додають і
невдалі спроби якісно унормувати засади конкурентної політики у межах системи
СОТ. Принаймні, такого висновку можна дійти з позиції Р. Болдвіна, який,
аналізуючи фіаско так званого «Дохійського раунду», відзначив, що держави
проголосували ногами проти СОТ [202].
На нашу думку, викладене ще раз підкреслює складність та нагальну
необхідність аналізу вже існуючих норм про конкуренцію в РТУ (зокрема, і аналіз
таких норм у кожній конкретній галузі світової економіки) та потребу їх
систематизації та класифікації з метою виявлення загальних закономірностей та
проблем, що виникають у конкурентних відносинах.
На нашу думку, слід підтримати позицію К. В. Смирнової, яка вважає, що на
сьогодні недостатньо розробленими є міжнародно-правові механізми регулювання
конкуренції на глобальному світовому ринку, що є явною прогалиною в процесі
бурхливого розвитку міжнародної торгівлі [85, с. 158].
Відзначимо, що питання укладення РТУ в сфері конкуренції набуває
актуальності і для національного правопорядку. Так, у науковій літературі
справедливо зазначається, що договірна практика України щодо регулювання
конкурентного середовища (регулювання відносин конкуренції за допомогою
укладення торговельних угод між Україною та іншими державами) є однією з двох
форм співпраці України з іншими суб’єктами міжнародного права з питань захисту
добросовісної конкуренції в міжнародній торгівлі та торгівлі із транснаціональними
елементами.
Особливе загострення проблеми правового регулювання конкуренції, на нашу
думку, відбуватиметься у зв’язку з економічною кризою, зокрема, значно поглибленої
15
пандемією COVID-19, що вплине на зменшення попиту та значну кількість
пропозицій майже в будь-якій сфері економіки.
Викладене, на нашу думку, зумовлює беззаперечну актуальність тематики
дисертаційного дослідження.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне
дослідження виконувалося відповідно до державної бюджетної науково-дослідної
теми «Доктрина права в правовій системі України: теоретичний і практичний
аспекти», (№ 11 БФ 042-01; № державної реєстрації 0111U008337), яка досліджується
в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені
Тараса Шевченка з 1 січня 2016 р. по 31 грудня 2021 р.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є
проведення системного та комплексного науково-теоретичного аналізу актуальних
тенденцій розвитку правового регулювання конкуренції у РТУ.
Для досягнення поставленої мети основна увага в дисертації приділена
вирішенню таких завдань:
- визначення місця РТУ у системі джерел МПрП;
- проведення порівняльно-правового аналізу національного законодавства
України про конкуренцію та правил про конкуренцію, що містяться у РТУ;
- з’ясування особливостей вирішення спорів, що виникають на підставі РТУ;
- дослідження правового регулювання антиконкурентних практик у рамках РТУ;
- характеристика засобів торговельного захисту у рамках РТУ;
- вивчення особливостей правового регулювання конкуренції в окремих сферах
економічної діяльності (здійснення інвестицій, надання послуг, виконання
робіт, здійснення державних закупівель, захист прав інтелектуальної
власності).
Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що виникають,
змінюються та припиняються в процесі реалізації норм РТУ щодо конкуренції.
Предметом дисертаційного дослідження є положення РТУ, права СОТ,
чинного законодавства України, правової доктрини, практики вирішення спорів у
16
системі СОТ та у системі конкретних РТУ у контексті правового регулювання
транскордонних конкурентних відносин.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації, насамперед,
становить діалектичний метод пізнання правових явищ, за допомогою якого
визначено місце РТУ у системі джерел міжнародного приватного права (п. 1.1). За
допомогою історичного методу досліджено ґенезу правового регулювання
конкуренції у праві СОТ та у РТУ (п. 1.1). Формально-логічний метод і метод аналізу
та синтезу застосовано при визначенні поняття РТУ (п. 1.1). Для виконання
наведених завдань також застосовувались методи абстрагування і узагальнення (п.
п. 1.2, 1.3,). За рахунок системно-структурного методу пізнання було досліджено
особливості вирішення спорів у РТУ (п. 1.3). Переважно цим методом також
встановлювались та досліджувались засоби торговельного захисту у праві
регіональних інтеграційних об’єднань (п. 2.3). Порівняльно-правовий метод
застосовано при порівнянні положень, що регулюють конкурентні відносини, у праві
СОТ, у праві регіональних інтеграційних об’єднань та у національному законодавстві
України (п. 1.2, 3.1, 3.2, 3.3, 3.4, 3.5); при порівнянні доктринальних позицій щодо
питань правової природи РТУ (п. 1.1).
Науково-теоретична основа дослідження базується на наукових працях як
вітчизняних учених, так і зарубіжних науковців, які висвітлювали різні аспекти
досліджуваної тематики. Загальні питання розвитку правового регулювання
конкуренції у РТУ неодноразово ставали предметом наукових досліджень таких
науковців як: Р. Андерсон, О. Бакалінська, Р. Болдвін, К. Брага, Дж. Відігаль,
Б. Гукман, Дж. Джексон, О. Дзяд, В. Загашвілі, Дж. Заніні, Т. Каминіна, К. Квек,
Л. Квятковська, У. Ковачіч, Т. Котьє, Н. Лавранос, Ф. Лоу, А. Лукаускас, М. Маркіз,
Г. Марсо, О. Маслак, Дж. Меттіс, Х. Міранда, А. Мюллер, М. Нсур, Дж. Пауелін,
К. Пікер, А. Смбатян, К. Смирнова, Р. Стерн, Ш. Стівенсон, М. Уілсон, К. Фінк,
І. Феофанова, Е. Фокс, Й. Хьюман, Г. Хьюфбауер, Дж. Чако, Т. Швидка, І. Шуміло.
Нормативну основу цієї роботи склали: право СОТ, РТУ, нормативно-правові
акти Європейського Союзу, національне законодавство України.
17
Емпіричною основою даного дисертаційного дослідження є звіти групи
експертів, створених відповідно до Домовленості про правила та процедури
вирішення спорів (Додаток 2 до Угоди про заснування СОТ), рішення Апеляційного
органу СОТ, рішення арбітражних груп, створених на підставі положень конкретних
РТУ, рішення арбітражних установ.
Наукова новизна отриманих результатів аргументується тим, що дисертація є
першим у вітчизняній юридичній науці комплексним науковим дослідженням
актуальних тенденцій правового регулювання конкуренції у РТУ з урахуванням
правового регулювання досліджуваних відносин у національному законодавстві
України. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових
наукових положень і висновків, що виносяться на захист як особистий внесок
дисертанта:
Уперше:
- обґрунтовано відмінності у підходах до визначення поняття «підприємство» в
антимонопольному праві ЄС та національному законодавстві України. Так, в
антимонопольному праві ЄС під «підприємством» розуміється будь-який суб’єкт
господарювання незалежно від його юридичного статусу та способу фінансування
(йдеться про здійснення економічної діяльності відповідним суб’єктом як його
конститутивну ознаку). У контексті викладеного констатовано, що поняття
«підприємство» у розумінні національного законодавства України та поняття
«підприємство» у розумінні сучасних РТУ є омонімами, а не однопорядковими
юридичними категоріями;
- визначені недоліки правового регулювання конкуренції виключно на рівні
РТУ: (1) неможливість вирішення низки системних проблем: правил походження
товарів, питань сільськогосподарських субсидій, особливостей застосування
антидемпінгових заходів тощо; (2) відсутність системи реальних важелів впливу на
контрагента для значної кількості нерозвинених країн, що є учасниками двосторонніх
угод з країнами, які мають більш потужну економіку;
- аргументовано, що конвергенція правового регулювання конкурентної
політики та відносин з виконання робіт (трудових відносин) у РТУ обумовлена
18
наступними чинниками: (1) належністю відносин з виконання робіт (трудових
відносин) до родової категорії торговельних відносин і, як наслідок, їх взаємозв’язком
з конкурентними відносинами; (2) взаємопов’язаністю торговельних відносин та
відносин соціального захисту; (3) забороною трудового демпінгу та забороною
використання стандартів праці з метою досягнення протекціоністських торговельних
цілей у РТУ;
- констатовано наявність відмінностей у підходах до регулювання трудових
відносин у РТУ, учасниками яких є розвинені країни, та у РТУ, учасниками яких є
країни, що розвиваються. У наведеному контексті доведено перевагу аксіологічного
підходу до права у країнах, що розвиваються (об’єктивація численних зобов’язань у
сфері соціального захисту тощо), та пріоритет економічного аналізу права у більш
розвинених правопорядках;
- визначено основні моделі запобігання трудовому демпінгу в РТУ: (1)
визначення мінімального розміру оплати праці у конкретних секторах економіки; (2)
регулювання трудових відносин на рівні загальних декларативних норм і відсилок до
актів Міжнародної організації праці (МОП);
- встановлено дуалістичну правову природу держави як учасника
правовідносин, що безпосередньо стосуються конкуренції. Так, з одного боку
держава, що є учасником відповідних РТУ, є суб’єктом, наділеним владними
повноваженнями щодо приватних суб’єктів відповідних ринків. З іншого боку, будьяка держава-учасник РТУ не позбавляється права участі у цивільному обороті за
допомогою створення приватних суб’єктів, як це передбачено і у національному
законодавстві, що дозволяє дійти висновку про можливість поширення відповідних
конкурентних норм і на саму державу-учасницю РТУ (опосередковано – як на
суб’єкта, що створений державою, та безпосередньо – як на засновника відповідного
суб’єкта).
Удосконалено:
- висновок щодо співвідношення РТУ та права СОТ. Доведено, що, з одного
боку, витоки легітимації РТУ пов’язуються із статтею XXIV Генеральної угоди з
тарифів і торгівлі (ГАТТ), яка дає підстави для висновку про наявність окремих
19
контролюючих функцій у СОТ щодо регіональних інтеграційних об’єднань, а з
іншого – з формальною відсутністю безпосередньо визначеної ієрархії відносин між
СОТ та регіональними інтеграційними утвореннями;
- положення щодо визначення РТУ як альтернативних інтеграційних систем,
що створюються відповідно до правил СОТ. Констатовано, що спроба поєднання
моністичного та дуалістичного підходів до співвідношення РТУ з правом СОТ не
сприяє чіткому з’ясуванню правової природи РТУ та не вирішує низку важливих
питань, зокрема, яке право підлягає застосуванню та які органи є повноважними щодо
розгляду спорів у разі виникнення конфлікту юрисдикцій СОТ та відповідного
інтеграційного об’єднання;
- позицію щодо наявності об’єктивованого у національному законодавстві
України складу правопорушення, що підлягає встановленню для кваліфікації
відповідних узгоджених дій в якості конкурентного правопорушення: (1) наявність
узгоджених дій; (2) наявність антиконкурентного ефекту від відповідних узгоджених
дій; (3) безпосередній причинно-наслідковий зв’язок між узгодженими діями та
антиконкурентним ефектом;
- класифікацію загальних підходів до викладення положень про конкуренцію в
РТУ, які запропоновано поділити на такі види: (1) європейська модель; (2) підхід,
заснований на Північноамериканській угоді про вільну торгівлю (NAFTA); (3)
«Океанічний» підхід, заснований на Угоді про зону вільної торгівлі між Австралією
та Новою Зеландією. Неохоплення низки регіонів запропонованою класифікацією
обґрунтовано відсутністю єдиної системи норм про конкуренцію в РТУ відповідних
регіонів, що дозволяє сформувати окрему групу РТУ з «несистематизованими»
конкурентними правилами, які перебувають на етапі становлення;
- позицію, відповідно до якої детальне регулювання відносин конкуренції у
національному законодавстві зумовлює можливість бланкетного регулювання
відповідних відносин на рівні РТУ. Таким чином, констатовано наявність
безпосереднього взаємозв’язку між детальним регулюванням відносин конкуренції у
національному законодавстві держав-учасниць РТУ та відсутністю надмірної
деталізації відповідних понять та правових моделей у самих РТУ;
20
- положення щодо «розмивання меж» між регіональними та преференційними
угодами, що зумовлюється новою хвилею регіоналізації у міжнародній торгівлі.
Наведене положення має наслідком, зокрема, укладення угод, які є аналогічними за
змістом до первісних (власне регіональних) угод, але укладаються між державами, що
не знаходяться в одному географічному (або геополітичному) регіоні. Визначено, що
розмежування торговельних угод на регіональні та преференційні втрачає своє
практичне підґрунтя. Доведено, що основним критерієм класифікації торговельних
угод має бути мета їх укладення.
Набули подальшого розвитку:
- положення щодо визначення місця РТУ у системі джерел МПрП.
Обґрунтовано, що за своїм змістом та способом укладення РТУ належать до
міжнародних договорів, відтак, питання визначення їх місця у системі джерел МПрП
в цілому збігаються із загальними питаннями визначення місця у цій системі
міжнародних договорів;
- висновок, що стаття XXIV ГАТТ може слугувати виправданням для заходів,
що не відповідають іншим положенням ГАТТ, за умови дотримання двох
кумулятивних умов: (а) сторона, яка заявляє про користь «захисту», повинна
продемонструвати, що захід, який не відповідає іншим положенням ГАТТ, вводиться
після утворення митного союзу або Зони вільної торгівлі (ЗВТ), який повністю
відповідає вимогам статті XXIV ГАТТ; (б) сторона повинна довести, що утворення
відповідного митного союзу чи ЗВТ буде під загрозою, якщо захід, який оспорюється
іншою стороною, не буде введено;
- твердження, що усунення конфлікту юрисдикцій між РТУ та СОТ за
допомогою положень про виключну юрисдикцію вбачається доволі проблемним,
оскільки конкуруючий механізм може містити об’єктивовану аналогічним чином
виключну юрисдикцію;
- обґрунтування тези, що попри віднесення окремих елементів «демпінгового
порушення» до елементів шкоди, йдеться про специфічний вид складу
правопорушення. Таким чином, підставою застосування антидемпінгових заходів є
21
склад правопорушення у сфері відносин конкуренції. Наведені висновки можна з
певною мірою умовності поширити і на порушення у сфері надання субсидій;
- положення щодо віднесення до антиконкурентних практик, окрім угод, які
негативно впливають на конкуренцію, таких нових форм, як злиття та поглинання.
Уточнення переліку антиконкурентних практик передбачає також включення до
нього заходів, які покладаються на сторін РТУ «нового покоління» з усунення
відповідних антиконкурентних практик та встановлення переліку антиконкурентних
практик, властивих для конкретних галузей економіки (зокрема, надання
телекомунікаційних послуг, поштових та (або) кур’єрських послуг тощо);
- висновок щодо опосередкованості інституту засобів торговельного захисту
трьома формами: (1) антидемпінгові заходи; (2) антисубсидиційні заходи; (3) заходи
загального захисту. Умовою застосування конкретного засобу торговельного захисту
є: (1) наявність шкоди (або загроза такої шкоди); (2) вчинення антиконкурентних дій;
(3) причинно-наслідковий зв’язок між шкодою та відповідними діями;
- доктринальний підхід до визначення основних тенденцій розвитку
конкурентних норм в РТУ, який включає: (1) розвиток доктрини про приватне право
на захист; (2) розвиток положень про співробітництво держав-учасниць РТУ в сфері
конкуренції; (3) наявність поступової конвергенції умов про конкуренцію РТУ, що
належать до різних груп;
- теоретичні положення, за якими об’єктивація вимог із посиланням на
конкретні акти є оптимальною моделлю імплементації права ЄС до національного
законодавства з огляду на значну умовність загальноприйнятого формулювання
«право конкуренції ЄС» (або аналогічних за змістом термінів, що позначають
сукупність законодавчих актів, які регулюють відносини конкуренції в
європейському праві), адже кожна держава-член ЄС має власне право конкуренції,
яке має національну специфіку та знаходиться на етапі взаємної гармонізації в межах
ЄС.
Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає у
теоретико-прикладному потенціалі дисертаційного дослідження, у можливості
використання зроблених наукових висновків для подальших наукових досліджень
22
питань, пов’язаних з правовим регулюванням конкуренції у праві регіональних
інтеграційних об’єднань, для викладання навчальних дисциплін «Конкурентне
право», «Конкуренційне право та міжнародна торгівля», «Правове регулювання
міжнародної торгівлі послугами», «Міжнародне торговельне право», «Санітарногігієнічні стандарти і технічні торговельні бар’єри», спеціальних курсів «Правове
регулювання конкуренції у регіональних торговельних угодах», «Засоби
торговельного захисту», «Навчальні судові дебати», «Преференційні торговельні
режими», а також при підготовці підручників і навчальних посібників із зазначених
дисциплін, коментарів до конкретних РТУ та чинного законодавства України.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною
науковою роботою. Використані в дисертації ідеї, положення чи тези інших авторів
мають відповідні посилання і використані лише для підкріплення ідей дисертанта.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного
дослідження обговорювались на засіданнях кафедри міжнародного приватного права
Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса
Шевченка, а також отримали апробацію у виступах автора на: Міжнародній науковопрактичній конференції «Сутність та значення впливу законодавства на розвиток
суспільних відносин» (м. Одеса, 18-19 травня 2012 р.); Міжнародній науковопрактичній конференції «Право та інші соціальні норми: вимоги часу» (м. Одеса, 15-
16 червня 2012 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Національний та
міжнародно-правовий вимір стійкого розвитку» (м. Львів, 14 липня 2012 р.);
Міжнародній науково-практичній конференції «Роль права у забезпеченні законності
та правопорядку» (м. Запоріжжя, 31 серпня 2012 р.); Міжнародній заочній
конференції «Пошук концептуальних засад розвитку сучасної науки» (м. Київ, 3
листопада 2012 р.); Міжнародній науково-практичній конференції студентів,
аспірантів і молодих вчених «Шевченківська весна» (м. Київ, 7 квітня 2016 року);
Науково-практичній конференції, присвяченій 95-й річниці від дня народження
Олександра Анатолійовича Пушкіна (м. Харків, 22 травня 2020 р.).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено у
тринадцяти наукових працях – шести статтях, з яких п’ять – у наукових фахових
23
виданнях України та одна стаття – в іноземному фаховому виданні, семи тезах
доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох
розділів, що об’єднують одинадцять підрозділів, висновків, списку використаних
джерел (324 найменування), додатку А, в якому представлено результати апробації
дисертації. Загальний обсяг дисертаційної роботи становить 235 сторінок.

bibliography

Висновки
Проведене дослідження дає підстави для наступних висновків.
1. За змістом та способом укладення РТУ належать до міжнародних договорів,
відтак, питання визначення їх місця у системі джерел МПрП в цілому співпадають із
загальними питаннями визначення місця у цій системі міжнародних договорів.
2. Витоки легітимації РТУ пов’язуються із статтею XXIV ГАТТ, яка дає
підстави для висновку про наявність окремих контролюючих функцій у СОТ щодо
регіональних інтеграційних об’єднань, а також з формальною відсутністю
безпосередньо визначеної ієрархії між СОТ та регіональними інтеграційними
утвореннями.
3. Стаття XXIV ГАТТ може слугувати виправданням для заходів, що не
відповідають іншим положенням ГАТТ, за умови дотримання двох кумулятивних
умов: (а) сторона, яка заявляє про користь «захисту» повинна продемонструвати, що
спірний захід вводиться після утворення митного союзу або ЗВТ, який повністю
відповідає вимогам статті XXIV; (б) сторона повинна довести, що утворення
відповідного митного союзу чи ЗВТ буде під загрозою, якщо спірний захід не буде
введено.
4. Незважаючи на формальну відсутність ієрархії норм про конкуренцію, що
містяться у РТУ, та норм про конкуренцію інших інтеграційних утворень (зокрема,
СОТ), правове регулювання конкуренції в РТУ має відповідати загальним засадам
регулювання конкуренції у праві СОТ.
5. РТУ є угодою двох або більше держав з метою створення зони вільної
торгівлі, митного союзу або більш глибокого інтеграційного утворення. Основним
критерієм класифікації РТУ є економічна мета їх укладення.
6. Структурно законодавство у сфері конкуренції поділяється на дві підсистеми:
(1) антимонопольне право та (2) нормативне регулювання захисту економічної
конкуренції.
7. Основним чинником подальшого удосконалення конкурентного
законодавства України є Угода про асоціацію між Україною та ЄС, яка передбачила
обов’язок імплементації до національного законодавства права ЄС (зокрема, і у сфері
193
правового регулювання конкуренції). При цьому гармонізація національного
законодавства України з правом ЄС та міжнародною політикою у сфері конкуренції
має визначатися принципом конкурентного права.
8. Однією з визначальних ознак вирішення спору як у системі СОТ, так і у
системі РТУ є відсутність обов’язку доведення факту завдання шкоди. Так, сторона,
яка ініціює вирішення спору, доводить наявність порушення іншою стороною угод
СОТ, що має наслідком скасування чи визнання недійсними заходів, які призводять
до відповідних порушень. При цьому такі порушення не завжди зумовлюють
завдання шкоди країні-«позивачу». Таким чином, вирішення спору у системі СОТ та
у системі РТУ є простішим порівняно із встановленими іншими юрисдикціями
процедурами, які вимагають надання доказів завдання шкоди.
9. Концептуальною відмінністю між алгоритмом вирішення спору у системі
СОТ та у системі РТУ є відсутність можливості оскарження остаточного звіту
арбітражної комісії у системі РТУ (на відміну від можливості апеляційного
оскарження звіту групи експертів у системі СОТ на підставі статті 17 ДВС).
10. Блокування Апеляційного органу зумовлює актуальність пошуку
альтернативних та дієвих моделей вирішення спорів у сфері міжнародних
торговельних відносин. Так, наведена проблема може бути вирішена наступним
чином: (а) досягнення взаємної згоди між сторонами спору не передавати на розгляд
Апеляційного органу звіт групи експертів в умовах відсутності у Апеляційного
органу можливості вирішувати спори; (б) досягнення сторонами згоди на передачу
спору до арбітражу (покладення на арбітраж функцій Апеляційного органу); (в)
вирішення спорів у рамках механізмів, передбачених РТУ.
11. Конфлікт юрисдикцій може виникати у випадку детального відтворення на
рівні РТУ положень угод СОТ. Недопустимість повторного або паралельного
розгляду одного спору у межах двох конкуруючих систем вирішення спорів має
особливе значення з точки зору ефективності реалізації принципу мирного вирішення
міжнародних торговельних спорів.
12. Проблема конфлікту юрисдикцій може бути вирішена шляхом
імплементації спеціальних правил, що дозволяють обрати найприйнятніший
194
механізм вирішення спорів. Йдеться про необхідність включення до РТУ положення
про виключну юрисдикцію, що безпосередньо визначає якій системі підвідомчий той
чи інший спір.
13. Наявність дієвих механізмів вирішення спорів як у системі СОТ, так і у
системі РТУ має на меті запобігання прийняттю на рівні національного законодавства
правил, що суперечать угодам СОТ та РТУ. Одним з визначальних завдань механізму
вирішення спорів як у системі СОТ, так і у системі РТУ є забезпечення підтримки
балансу поступок між учасниками багатосторонньої торговельної системи.
14. Загальною тенденцією регулювання конкурентних відносин у світі є їх
об’єктивація на рівні РТУ, з огляду на неспроможність загальних інструментів права
СОТ якісно регулювати усі особливості досліджуваних відносин.
15. Положення про конкуренцію в РТУ суттєво відрізняються як за змістом, так
і за структурною побудовою: від наявності виключно декларативних норм про
необхідність захисту конкуренції, до окремих глав (розділів), що повноцінно
регулюють відносини конкуренції.
16. Найпоширенішими моделями регулювання конкурентних відносин на рівні
РТУ є: (1) Європейська модель (якій властива суттєва деталізація конкурентних норм
та спрямованість на їх уніфікацію); (2) Модель, яка ґрунтується на угоді NAFTA
(здебільшого, спрямована на регулювання питань співробітництва у конкурентних
відносинах).
17. Відмінності між Європейською моделлю регулювання відносин конкуренції
та моделлю, яка ґрунтується на угоді NAFTA, простежуються і на інституційному
рівні регулювання конкурентних відносин (зокрема, у питанні визначення
антиконкурентних практик): РТУ Європейської моделі, як правило, містять
деталізовані положення щодо антиконкурентних практик та незначну кількість
положень, присвячених співробітництву держав у сфері конкуренції; РТУ, які зазнали
впливу угоди NAFTA, навпаки, містять акцент на міждержавне співробітництво у
досліджуваній сфері.
18. За місцем розташування у конкретних РТУ конкурентні зобов’язання можна
поділити на секторальні (розташовані у главах (розділах), присвячених галузевому
195
регулюванню економіки) та спеціальні (об’єктивовані у межах норм, спеціально
присвячених регулюванню відносин конкуренції); за особливостями змісту
відповідних норм РТУ конкурентні зобов’язання поділяються на змістовні та
процедурні.
19. Національне законодавство України містить деякі архаїчні поняття, які не
мають точних змістовних та термінологічних аналогів у зарубіжних правопорядках.
Вбачається, що об’єктивація концепції підприємства у ГК України є системною
помилкою законодавця. Перш за все, йдеться про кардинальні відмінності між
наведеною позицією ГК України та сучасними світовими підходами до визначення
поняття «підприємство» – при цьому йдеться як про підходи, реалізовані в РТУ
Європейської моделі, так і про РТУ, що зазнали впливу угоди NAFTA.
20. Детальне регулювання відносин конкуренції у національному законодавстві
зумовлює можливість бланкетного регулювання відповідних відносин на рівні РТУ.
Отже, існує безпосередній взаємозв’язок між детальним регулюванням відносин
конкуренції у національному законодавстві держав-учасниць РТУ та відсутністю
надмірної деталізації відповідних понять та правових моделей у самих РТУ.
21. Поняття, зміст та конкретні зобов’язання у сфері антиконкурентних практик
істотно відрізняються залежно від моделі регіонального регулювання конкурентних
відносин. Так, РТУ, що зазнали впливу NAFTA, не деталізують ані поняття
антиконкурентних практи, ані їх змісту, як правило, лише декларуючи заборону такої
антиконкурентної поведінки. РТУ Європейської моделі передбачають деталізацію
видів антиконкурентних практик та покладення на сторін відповідних РТУ
конкурентних зобов’язань.
22. Загальною тенденцією у сфері регулювання антиконкурентних практик є
поступове розширення їх видів. Так, окрім класичного віднесення до
антиконкурентних практик угод, що негативно впливають на конкуренцію,
встановлюються такі нові форми як злиття та поглинання підприємств. Поступова
деталізація стосується також (1) заходів, які покладаються на сторін РТУ «нового
покоління» з їх усунення та (2) встановлення переліку антиконкурентних практик,
196
властивих для конкретних галузей економіки (надання телекомунікаційних послуг;
поштові та (або) кур’єрські послуги тощо).
23. Інститут засобів торговельного захисту має на меті захист національного
товаровиробника та опосередкований трьома формами: (1) антидемпінгові заходи; (2)
антисубсидиційні заходи; (3) заходи загального захисту. Умовою застосування
конкретного засобу торговельного захисту є (1) наявність шкоди (або загроза такої
шкоди); (2) вчинення антиконкурентних дій; (3) причинно-наслідковий зв’язок між
шкодою та відповідними діями.
24. Сфера торговельного захисту характеризується відсутністю чіткої ієрархії
понять та відсутністю їх усталеної інституційної приналежності. Так, наприклад,
надання державної допомоги (субсидії) в окремих РТУ розглядається в межах
конструкції антиконкурентних практик, а не засобів торговельного захисту.
Аналогічного висновку можна дійти і щодо демпінгових правовідносин, оскільки
демпінг може кваліфікуватися в якості нечесної (антиконкурентної) ділової практики.
25. Однією з тенденцій розвитку конкурентного регулювання в РТУ є
конвергенція конкурентних норм з нормами суміжних правових інститутів. Одним з
таких інститутів можна вважати інвестиційне регулювання. У наведеному контексті
слід враховувати загальну світову тенденцію розвитку норм про іноземні інвестиції
(зокрема, пов’язану із введенням нових обмежень та правил блокування угод злиття
та поглинання). Зазвичай такі обмеження пов’язуються саме з захистом конкуренції.
26. Необхідність взаємопроникнення інвестиційних та конкурентних норм в
МПрП обумовлена зміною умов конкуренції, що пов’язується із залученням
іноземних інвестицій та, відтак, значною увагою до угод, що опосередковують їх
залучення з боку відповідних антимонопольних органів. РТУ, які регулюють
конкурентні відносини, можуть гарантувати для іноземних інвесторів чесну
конкуренцію на національних ринках, що є важливою умовою залучення іноземних
інвестицій.
27. Взаємне регулювання інвестицій та конкуренції може формалізуватися у
двох юридичних конструкціях: (1) регулювання конкуренції в інвестиційних нормах
(у такому випадку зобов’язання у сфері конкуренції кваліфікуються в якості
197
секторальних); (2) регулювання інвестицій у конкурентних нормах (у наведеному
контексті під інвестиційними нормами можна розуміти або міжнародні договори, що
регулюють інвестиційну діяльність, або спеціальні розділи РТУ, які присвячені їх
регулюванню).
28. Конструкція договорів, предметом яких є послуги, у РТУ суттєво
відрізняється від договору про надання послуг, врегульованого главою 63 ЦК
України. Йдеться про більш широкий підхід до розуміння договорів про надання
послуг у праві СОТ та РТУ, предмет яких охоплює не лише договір про надання
послуг у розумінні національного законодавства України, але і, наприклад, договори
про виконання робіт, врегульовані главою 61 ЦК України. Більш широкий підхід
виявляється і у можливості застосування конструкції «торгівля послугами» (доволі
типової для РТУ та права СОТ), що водночас не визнається національним
законодавством, у якому послуги, як правило, асоціюються виключно з їх
«наданням».
29. Конвергенція правового регулювання конкурентної політики та відносин з
виконання робіт (трудових відносин) у РТУ обумовлена наступними чинниками: (1)
належністю відносин з виконання робіт (трудових відносин) до родової категорії
торговельних відносин і, як наслідок, їх взаємозв’язок з конкурентними відносинами;
(2) взаємопов’язаністю торговельних відносин та відносин соціального захисту; (3)
забороною трудового демпінгу та забороною використання стандартів праці з метою
досягнення протекціоністських торговельних цілей у РТУ.
30. Підходи до регулювання трудових відносин у РТУ, учасниками яких є
розвинені країни, та у РТУ, учасниками яких є країни, що розвиваються, різняться:
йдеться про перевагу аксіологічного підходу до права у країнах, що розвиваються
(об’єктивація численних зобов’язань у сфері охорони соціальних цінностей,
соціального захисту тощо), та пріоритет економічного аналізу права у більш
розвинених та технократичних правопорядках (наприклад, США, Австралія, Японія).
31. У контексті безпосереднього зв’язку відносин з виконання робіт та
конкурентних відносин слід звернути увагу на наявність двох основних моделей
запобігання трудовому демпінгу в РТУ: (1) визначення мінімального розміру оплати
198
праці у конкрентних секторах економіки (наприклад, USMCA); (2) регулювання
трудових відносин на рівні загальних декларативних норм і відсилок до
магістральних актів МОП (наприклад, РТУ ЄС-В’єтнам).
32. Сфера державних закупівель безпосередньо пов’язана з конкурентним
правом. Взаємозв’язок наведених правових інститутів підтверджується наступними
положеннями: (1) як вияв взаємопроникнення інститутів лібералізації торгівлі та
конкурентної політики (зокрема, лібералізація торгівлі може бути ефективним
інструментом вирішення проблем конкурентної політики); (2) лібералізація торгівлі
є ефективним засобом посилення конкуренції у багатьох контекстах (наприклад, на
ринках первинної продукції та у сфері послуг з обмеженими умовами для конкуренції
з участю внутрішніх постачальників).
33. Взаємопроникнення правового регулювання державних закупівель та
конкурентних норм яскраво простежується у низці РТУ Європейського підходу. Так,
право державних закупівель в ЄС передбачає низку зобов’язань держав-членів ЄС,
які кваліфікуються в якості зобов’язань з удосконалення відповідної правової бази та
які можна згрупувати наступним чином: (1) зобов’язання з усунення монополій у
наведеній сфері; (2) зобов’язання із забезпечення чесного конкурентного середовища;
(3) врахування нових форм організації та ведення бізнесу; (4) запровадження
електронних закупівель.
34. Метою норм, які регулюють діяльність державних підприємств та
регульованих монополій є: (1) забезпечення недискримінаційного (безстороннього)
регулювання у сфері конкуренції, власне, діяльності державних підприємств;
регульованих монополій та приватного сектору; (2) забезпечення недискримінаційної
поведінки державних підприємств при здійсненні купівлі-продажу товарів і послуг на
відповідному ринку; (3) забезпечення діяльності державних підприємств на засадах
обов’язкового урахування економічних (комерційних) міркувань.
35. Регулювання діяльності державних підприємств та регульованих монополій
має велике значення для розвитку конкурентних відносин з огляду на дуалістичну
правову природу держави як учасника комплексу правовідносин, що безпосередньо
стосуються конкуренції. Так, з одного боку держава, що є учасником відповідних
199
РТУ, є суб’єктом, наділеним владними повноваженнями щодо «приватних суб’єктів»
відповідних ринків. З іншого боку, держава може виступати і в якості
«горизонтального» суб’єкта досліджуваних відносин, оскільки під державним
підприємством та регульованою монополією розуміються не лише такі державні
підприємства (регульовані монополії), які здійснюють владні функції, але і суб’єкти,
що здійснюють, власне, економічну діяльність, але контролюються державою в особі
її компетентних органів. Така подвійна природа потребує додаткового нормативного
забезпечення участі державних підприємств на «горизонтальному» рівні з іншими
учасниками відповідних ринків, що полягає у зобов’язанні державних підприємств
утримуватись від дискримінаційних дій та антиконкурентних практик.
36. Попри важливе значення ТРІПС у контексті регулювання конкурентних
відносин, ця угода має низку прогалин. Однією з таких прогалин є відсутність підстав,
за яких конкретна практика може вважатись антиконкурентною. Відсутність
детального регулювання антиконкурентних практик у ТРІПС компенсується
положеннями конкретних РТУ. Іншою прогалиною ТРІПС є відсутність вказівок
щодо засобів правового захисту, які можуть застосовуватись в окремих випадках, за
виключенням посилання, що такі засоби мають відповідати іншим положенням
ТРІПС.