КОНВЕРГЕНЦІЯ СПРАВЕДЛИВОСТІ І ПРАВА: ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВИЙ ВИМІР

brief description

Міністерство внутрішніх справ України
Львівський державний університет внутрішніх справ

На правах рукопису

ДОБОШ ЗОРЯНА АНДРІЇВНА
УДК 340.12

КОНВЕРГЕНЦІЯ СПРАВЕДЛИВОСТІ І ПРАВА:
ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВИЙ ВИМІР
12.00.12 – філософія права

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Грищук Оксана Вікторівна,
доктор юридичних наук, доцент

Львів – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1
СТАН ДОСЛІДЖЕННЯ ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВИХ
ПРОБЛЕМ КОНВЕРГЕНЦІЇ СПРАВЕДЛИВОСТІ І ПРАВА 11
Висновки до першого розділу 21
РОЗДІЛ 2
ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТОК ІДЕЇ СПРАВЕДЛИВОСТІ У ПРАВІ 23
2.1 Ідея справедливості у філософії права Стародавнього Сходу 26
2.2 Філософсько-правове розуміння справедливості в епоху
Античності та Середньовіччя 37
2.3 Справедливість у філософсько-правовій думці Відродження та Нового часу 59
2.4 Сучасне філософсько-правове розуміння справедливості 75
Висновки до другого розділу 85
РОЗДІЛ 3
МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ КОНВЕРГЕНЦІЇ СПРАВЕДЛИВОСТІ І ПРАВА 90
3.1 Виміри взаємодії справедливості і права 90
3.2 Причинність як методологічна основа взаємозв’язку справедливості і права 127
Висновки до третього розділу 136
РОЗДІЛ 4
ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВІ ОСОБЛИВОСТІ
КОНВЕРГЕНЦІЇ СПРАВЕДЛИВОСТІ І ПРАВА 140
4.1 Багатоманітність філософсько-правових підходів до визначення сутності права 140
4.2 Справедливість як джерело формування природного права 151
Висновки до четвертого розділу 169
ВИСНОВКИ 172
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 179

ВСТУП

Актуальність теми. Правова система України нині зазнає істотних змін. Це зумовлено насамперед трансформацією правосвідомості українського суспільства як однієї зі складових указаної системи. В умовах, коли європейська правова традиція формувалася з огляду на пріоритет суспільства над особою, у країнах загального права панував постулат переваги особи над суспільством, тоді в державах із тоталітарними режимами у праві втілювалися засади домінування держави над особою. За таких обставин право поставало не як результат зусиль усього суспільства, а створювалося авторитетом влади. Водночас були знівельованими вимоги природного права та його основні цінності.
Конституційне проголошення людини найвищою соціальною цінністю спроектувало нові правові стандарти, правову ідеологію, а, отже, кардинально нові засади функціонування правової системи. Усі її елементи були піддані ревізії. Але забезпечити «безперебійне» й ефективне оновлення правової системи може тільки системний характер перетворень: нова соціальна і правова орієнтація, правосвідомість повинні бути гарантовані і реформуванням традиційної системи джерел права. Лише завдяки джерелам права основні правові цінності здатні реально увійти у правову систему і перетворитися із інструментів правосвідомості у реально чинні нормативи. Саме тому окремих досліджень потребують джерела права, найперше природного. Відтак правові цінності, серед яких – рівність, свобода і справедливість, – досі актуальні теми правової науки.
Не менш важливою є проблема критеріїв оцінки правових явищ. Справедливості ж, як основній правовій цінності, належить визначальна роль у розумінні права, побудови його інститутів, у формулюванні вимог щодо правового регулювання відносин у сучасному суспільстві. Відповідно процес конвергенції справедливості та права є гарантією ефективності права, відтак, підтверджує його цінність як найбільш дієвого соціального регулятора.
Дослідження проблем справедливості та її зв’язків із правом сягає своїм корінням часів Стародавнього Сходу. Так, перші уявлення про справедливість знаходимо ще в «Книзі мертвих» (Єгипет), «Законнику Хаммурапі» (Вавилон), «Ригведі», «Артхашастрі» (Індія), працях Заратустри (Іран), Мо-цзи, Конфуція (Китай) та ін.
Період Античності характеризується початком філософсько-правового осмислення ідеї справедливості, що простежуємо у творах Гомера, Гесіода, Піфагора, Геракліта, Демокрита, Сократа, Платона, Аристотеля, Епікура, Сенеки, Ціцерона та ін. У Середньовіччі проблема справедливості набуває божественного обґрунтування крізь призму теологічного світогляду таких мислителів, як А. Августин, Т. Аквінський, М. Монтень та ін. У процесі рецепції римського права, формування ідеї народного суверенітету справедливість досліджували філософи епохи Відродження – М. Падуанський, Н. Макіавеллі, Е. Роттердамський, Ф. Гвіччардіні та ін.
Подальший розвиток філософсько-правових поглядів на ідею справедливості відбувся в епоху Нового часу та Просвітництва, спричинивши появу праць таких мислителів, як Г. Гроцій, Ф. Бекон, Т. Гоббс, Дж. Локк, Б. Спіноза, Ж.-Ж. Руссо, П.А. Гольбах, Д. Юм та ін. Філософсько-правова проблема справедливості у Німецькій класичній філософії розглядалась у працях І. Канта, Г. Гегеля, А. Шопенгауера, Л. Фейєрбаха та ін.
Розвиток філософсько-правових підходів до справедливості у філософії ХХ ст. пов’язують з іменами Дж. Ролза, Г. Кельзена, Ф. Селзніка, П. Рікера, А. Камю, Х. Перельмана та ін.
Значний внесок у дослідження проблем справедливості та права як самостійних категорій і таких, що перебувають в органічному взаємозв’язку, зробили такі відомі вітчизняні та зарубіжні вчені-правознавці, як С. Алексєєв, Т. Аллан, І. Андріановська, Ж.-Л. Бержель, В. Грищук, О. Грищук, Д. Гурвіч, О. Данильян, Г. Іконнікова, М. Козюбра, Д. Ллойд, Е. Лукашева, І. Луцький, С. Максимов, В. Малахов, В. Нерсесянц, Н. Оніщенко, О. Петришин, С. Погребняк, Г. Радбрух, В. Самохвалов, С. Сливка, А. Соловйова, О. Тарасишин, Л. Фуллер, Ф.А. фон Хайек, Р. Циппеліус, С. Черниченко.
Аналіз праць цих учених дав змогу зробити висновок про те, що в умовах зміни структури суспільства, трансформації його державно-правових інституцій, зокрема і в Україні, феномени справедливості і права потребують додаткового дослідження, розробки нової методологічної основи їх розвитку та реалізації з урахуванням сучасних міжнародно-правових вимог.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації є складовою теми Львівського державного університету внутрішніх справ «Філософсько-правові та теоретично-історичні проблеми державотворення та правотворення в Україні» (державний реєстраційний номер 0109U007855).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є філософсько-правовий аналіз становлення та розвитку ідеї справедливості, дослідження наукових підходів до співвідношення права та справедливості. Відповідно до мети дослідження виокремлена потреба:
– дослідити формування і розвиток ідеї справедливості у філософії права Стародавнього Сходу;
– простежити філософсько-правове оформлення ідеї справедливості в період Античності і Середньовіччя;
– виявити філософське обґрунтування зв’язку справедливості та права епохи Відродження, Просвітництва і Нового часу;
– охарактеризувати сучасне філософсько-правове розуміння справедливості;
– провести комплексний аналіз аспектів та сфер вияву справедливості у правовій площині;
– з’ясувати методологічну основу зв’язку справедливості та права;
– осмислити багатоманітність розуміння сутності права і його вплив на обумовленість права;
– виявити можливості справедливості як джерела формування природного права та її місце в класифікації таких джерел.
Об’єкт дослідження – категорія справедливості як ідеальна властивість суспільних відносин.
Предметом дослідження є філософсько-правовий вимір конвергенції справедливості та права.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становить система філософсько-світоглядних, загальнонаукових та спеціально-наукових методів, що забезпечили об’єктивний та всебічний аналіз досліджуваного предмета. Використання філософсько-світоглядних підходів надало змогу дослідити ідею справедливості з огляду на її співвідношення із суспільством, державою та правом. Філософський аналіз пов’язаний із розглядом справедливості через призму аксіології, що обумовлює висновки про цінність та моральність права. З урахуванням мети і завдань у дослідженні було застосовано такі методи: формально-логічний, що сприяв дослідженню концептуального рівня справедливості та особливостей її вияву у правовій площині (зокрема, як правової справедливості, джерельних функцій щодо права (підрозділи 3.1, 4.2)); історичний, що використовувався у контексті дослідження становлення ідеї справедливості у її зв’язку із правом у працях мислителів Стародавнього Сходу, Античності, Середньовіччя, Відродження, Просвітництва, Нового часу та сучасності. Це дозволило простежити еволюцію поглядів на конвергенцію справедливості та права (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 2.4); системний, який дав змогу проаналізувати справедливість як багатоаспектну категорію, порівняти категорії справедливості та права, їхні спільні й відмінні риси (підрозділ 3.1); детермінізму, що допоміг визначити та обґрунтувати характер зв’язку справедливості та права (підрозділ 3.2).
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше у вітчизняній науці в межах цілісного наукового дослідження із філософсько-правових позицій досліджено характер зв’язку справедливості й права. На підставі аналізу ідеї справедливості, що сформувалася в літературі, запропоновано комплексний підхід до розуміння загальних закономірностей взаємодії справедливості і права, їх конвергенції.
У проведеному дослідженні сформульовано положення та висновки, які є новими для філософії права або такими, що наділені істотними ознаками новизни.
Найбільш вагомими з теоретичних положень, рекомендацій, висновків і пропозицій дисертації є такі:
вперше одержано:
– поняття конвергенції справедливості і права як процесу їх збігу. Вихідною позицією означеного процесу вважається виникнення права як способу вирішення конфліктів, що втілило первісні уявлення про справедливість, історичні особливості перебігу (етапи), відображені у сфері дії цих явищ, їх змістовних характеристиках, а результат – утілений у понятті «правова справедливість»;
– основні напрями конвергенції справедливості і права, які, зокрема, виявляються у здатності справедливості обумовлювати право з позицій моралі, цінностей, визначати мету права, формувати образ права, забезпечувати призначення права, конкретизувати та раціоналізувати право, виявляти сутність права та визначати першоначало, першооснову у праві;
– методологічну основу для дослідження конвергенції справедливості і права, яку становить причинність як різновид детермінації, доведено можливості справедливості як формальної, матеріальної, діючої та цільової причини щодо права;
– особливості причинно-наслідкового зв’язку справедливості і права, які виявляються в процесі загальнофілософської характеристики обумовленості права, зокрема його вияву як природного явища, внаслідок чого обґрунтовано висновок про джерельні можливості справедливості щодо природного права;
– запропоновано авторську дефініцію поняття правової справедливості як нормативно-правового закріплення усередненого рівня моралі, за умов якого забезпечується соціальний компроміс;
удосконалено:
– класифікацію справедливості як правової цінності з огляду на її роль і значення для права, а саме як вищої, ключової або основоположної; ейдетичної (нарівні зі свободою), яка набуває свого соціокультурного змістовного навантаження; привнесеної у правову площину; зумовленої конфліктом інших рівнозначних цінностей;
– класифікацію джерел природного права, зокрема виявлено і доведено місце в ній справедливості як суб’єктивного матеріального джерела і джерела появи права;
дістали подальший розвиток:
– дослідження розуміння справедливості у період Стародавнього Сходу, яке вийшло за межі врегулювання примітивних міжособистісних стосунків, і справедливість уособлювала основу встановленого Богом світопорядку; рушійну силу, що у протистоянні злу забезпечує розвиток суспільства; ідею «вічного морального порядку»; запоруку раціональної організації суспільного життя. Дослідження справедливості в межах теорії карми дозволяє виявити її можливості як морального і соціального обґрунтування причинної наслідковості кармічного зв’язку, а відповідно методологічно пов’язати категорію справедливості із теорією «залежного походження» в індійській філософії і теорією детермінізму;
– положення про те, що філософсько-правове оформлення ідеї справедливості в період Античності виявилося у визнанні за справедливістю статусу критерію заслуженості, підставності прав (вимог), що сформувало основу розмежування правового і неправового, а також здатності визначати сутність і призначення законів, активізовувати у правовій площині інші категорії, зокрема, рівності, свободи, обумовленості;
– положення про те, що конвергенцію справедливості та права середньовічні мислителі вбачали насамперед в ідеї божественної справедливості, і відповідно – божественної визначеності, яка в період Відродження та Реформації змінюється історичною необхідністю та закономірністю;
– дослідження розуміння злиття справедливості й права періоду Нового часу в напрямі виходу проблематики справедливості за межі дії національного права і поширення у сфері міжнародних стосунків, зокрема ідеї мирного співіснування народів. Єдиним джерелом справедливості вбачалася суспільна корисність;
– положення про те, що у філософії права ХХ ст. теж простежується здатність справедливості та права до конвергенції, зокрема через зв’язки з мораллю, істинністю, юридичною відповідальністю, обов’язком.
Практичне значення одержаних результатів. Положення та висновки, що містяться в роботі, можуть слугувати більш глибокому розумінню моральної обумовленості права, з’ясуванню ролі справедливості в правотворчому і правозастосувальному процесах, подальшій розробці проблем ефективності права. Вони можуть бути використані: в процесі вдосконалення законодавства України та в подальших наукових дослідженнях; для підвищення ефективності правотворчої та правозастосувальної діяльності; під час підготовки монографічних робіт, підручників та навчальних посібників; у процесі викладання нормативного та спеціального курсів для студентів вищих юридичних навчальних закладів.
Особистий внесок здобувача. Наукове дослідження проблематики співвідношення справедливості й права виконане дисертантом самостійно. Теоретичні положення та висновки, зроблені автором, ґрунтуються на проведеному аналізі вітчизняних та іноземних наукових джерел.
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорена на засіданні кафедри загальної теорії держави і права, міжкафедральному семінарі кафедри філософії та політології, кафедри загальної теорії держави і права Львівського державного університету внутрішніх справ. Теоретичні положення та висновки дисертації були апробовані на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях, серед них: ІІІ Всеукраїнська науково-теоретична конференція «Філософські, методологічні й психологічні проблеми права» (м. Київ, 23 квітня 2010 р.), ІІ Всеукраїнська науково-практична конференція молодих вчених та студентів «Закарпатські правові читання» (м. Ужгород, 29–30 квітня 2010 р.), IX Міжнародна студентсько-аспірантська наукова конференція «Актуальні проблеми прав людини, держави та правової системи» (м. Львів, 14–16 травня 2010 р.); Міжрегіональний «круглий стіл» «Проблеми юридичної науки: філософський, теоретичний та історичний аспекти» (м. Львів, 14 квітня 2011 р.); XIII Всеукраїнська науково-практична конференція «Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи» (м. Тернопіль, 15 квітня 2011 р.); Х Міжнародна студентсько-аспірантська наукова конференція «Актуальні проблеми прав людини, держави та правової системи» (м. Львів, 6–8 травня 2011 р.).
Публікації. Основні положення дослідження відображено у чотирьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях з юридичних наук, а також у шести тезах виступів на науково-практичних конференціях.
Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 195 сторінок, із них основний текст – 178 сторінок, список використаних джерел – 18 сторінок (200 найменувань).

bibliography

ВИСНОВКИ

Актуальність сформульованої проблеми повністю підтвердилась у ході проведеного наукового дослідження. У дисертації сформульовано низку висновків і пропозицій, спрямованих на вирішення наукової проблеми – визначення філософсько-правових закономірностей конвергенції справедливості і права шляхом визначення її ґенези, природи, змісту та значення. Сформульовано основні поняття, що необхідні для викладення філософсько-правової концепції конвергенції справедливості і права – конвергенція справедливості і права, правова справедливість, основні напрями конвергенції справедливості і права. Серед висновків, які сприяли розв’язанню наукової проблеми, найбільш загальні й важливі такі:
1. Процес конвергенції справедливості і права розпочався із виникненням права як способу вирішення конфліктів, що відобразило первісні уявлення про справедливість. Дослідження ґенези ідеї справедливості дозволяє простежити її філософсько-правове наповнення – певні етапи конвергенції справедливості і права. Так, розуміння справедливості періоду Стародавнього Сходу уособлювало основу встановленого Богом світопорядку (Єгипет); рушійну силу, що у протистоянні злу забезпечує розвиток суспільства (Іран); ідею «вічного морального порядку» (Індія); запоруку раціональної організації суспільного життя (Древній Китай). Справедливість поширилася як мірило поведінки людей і державних інституцій.
Дослідження справедливості в межах теорії карми дозволяє виявити її можливості як морального і соціального обґрунтування причинної наслідковості кармічного зв’язку, відповідно – методологічно пов’язати категорію справедливості із теорією «залежного походження» в індійській філософії і теорією детермінізму в цілому.
2. Наступним етапом у конвергенції досліджуваних явищ стало філософсько-правове усталення ідеї справедливості в період Древньої Греції і Древнього Риму. Справедливість констатована: поняттям «діке» – усезагальної справедливості, законності і полісного життя (Гомер, Гесіод); критерієм заслуженості, підставності прав (вимог) у «боротьбі за честь», тобто боротьбі за право (Гомер), що сформувало основу для розмежування правового і неправового; забороною переступати встановлені межі (мілетська школа, Анаксимандр), що цілком співвідноситься з ідеєю права як регулятора поведінки людини, з ідеєю ідеального світового порядку (Геракліт); сутністю й призначенням законів як засобів установлення або відновлення справедливості (піфагорійці); джерелом прав людини – «незмінною і постійною волею надати кожному його право» (Ульпіан).
Констатовано можливості справедливості як:
– якості рівної міри (піфагорійці), як рівності людей (Сенека), aequum jus (еквівалентного, рівного права (римські юристи));
– підстави нерівності, зокрема «у владі і привілеях» (Платон);
– пропорційності, яка «буває рівністю лиш інколи, а саме, лише як рівне ставлення у суді» (Аристотель);
– принципу управління, перед яким усі були рівні (Гомер, Гесіод, Геракліт);
– вияву істини, що є в природі і розумі людини, відповідно, дозволяє оцінити право (Демокрит, Ціцерон). Вони визначають її статус як категорії, що активізує у правовій площині інші категорії, зокрема рівності, свободи, обумовленості.
У період Середньовіччя виникнення справедливості і права простежувалося в ідеї:
1) вищої Божої справедливості, яка визначила уявлення про право; моральний закон (оскільки закони створюються людьми несправедливими (М. Монтень); земний правопорядок світських держав;
2) загального блага, якого повинна прагнути держава і людський закон (Т. Аквінський);
3) аеquitas (еквівалентність) як способу вирішення колізій між правовими системами;
4) jus naturale (з яким середньовічні юристи ототожнювали поняття аеquitas, відтак юриспруденція того часу вважалася попередницею природно-правової школи);
5) відмежування від правосуддя.
3. Філософсько-правовий збіг справедливості і права у період Відродження і Реформації відбувся в руслі:
– посиленого процесу рецепції римського права;
– подальшого поглиблення розмежування права («універсального судді громадянської справедливості») і закону, оформлення ідеї народного суверенітету (М. Падуанський);
– обґрунтування походження держави як усвідомлення потреби в управлінні мудрого і справедливого (Н. Макіавеллі);
– тісного зв’язку зі свободою (Ф. Гвіччардіні). Божественна визначеність змінюється історичною необхідністю і закономірністю (доля) (Н. Макіавеллі), тому значне місце відводиться вільній волі індивіда, у зв’язку з чим і поняття справедливості набуває деяких нових забарвлень – ситуативних;
– належного особі права (Ж. Боден).
Взаємозв’язок справедливості і права періоду Нового часу виник у напрямі:
– виходу проблематики справедливості за межі дії національного права і поширення у сфері міжнародних стосунків (Г. Гроцій, Д. Юм);
– дослідження проблеми війни і миру, розмежування війн справедливих і несправедливих (Г. Гроцій);
– обґрунтування справедливості як необхідної ознаки права, оскільки вона трактується як вимога розуму, веління природи розумної істоти (Г. Гроцій), належної якості позитивного права (Ф. Бекон);
– подальшого розмежування права і закону шляхом з’ясування відмінностей між законом за змістом (справедливим) і формальним законом (несправедливим) та формування уявлень про належний, справедливий закон (Ф. Бекон, Д. Дідро, П.А. Гольбах, Дж. Локк, Ш. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо, І. Кант), який протиставляється свавіллю (А. Шопенгауер);
– обґрунтування ролі справедливості, похідної від права (Б. Спіноза, Г.В.Ф. Гегель), у випадку, якщо справедливість підпорядковується законам; дослідження «суспільної корисності» як єдиного джерела справедливості, права власності як об’єкта справедливості (Д. Юм, Т. Гоббс).
4. Представники сучасних концепцій справедливості теж акцентують на здатності справедливості і права до конвергенції та:
1) розглядають проблему справедливості крізь призму норм справедливості і вчення про природне право (Г. Кельзен);
2) детально вивчають проблему відповідальності в контексті реалізації принципу справедливості (П. Рікер);
3) обстоюють позицію про нормативність справедливості;
4) досліджують, визначають взаємозв’язок «права, справедливості і суспільства» (Ф. Селзнік);
5) обґрунтовують взаємодію свободи і справедливості через категорію обов’язку (А. Камю).
5. Дослідження різних аспектів взаємодії справедливості і права дозволяє простежити основні методологічні напрями їх конвергенції з огляду на здатність справедливості:
– обумовлювати право з позицій моралі, що відображено поняттями «моральність права», «внутрішня мораль права», «мораль, що робить можливим право», у зв’язку з чим формуються підстави для оцінки і права, і правозастосування; передумови забезпечення їхньої ефективності; проекція такої властивості права, як примусовість;
– обумовлювати право з позицій цінностей, зважаючи на визнання справедливості правовою цінністю;
– визначати мету права, що виправдано з огляду на методологічну близькість понять «мета», «цінність» і «благо»;
– формувати образ права, зважаючи на потенціал справедливості як ідеї права;
– забезпечувати призначення права, оскільки під справедливістю часто розуміють сукупність поглядів на належне;
– конкретизувати та раціоналізувати право, зважаючи на контекст справедливості як правового поняття. Це дозволяє визнавати існування формального аналогу справедливості;
– виявляти сутність права, зважаючи на справедливість як його властивість;
– визначати першоначало, першооснову у праві, зважаючи на якість справедливості бути принципом у праві (права, правотворчості чи правозастосування).
6. Досліджувані співвідношення справедливості і права дозволяють визнати беззаперечний їхній зв’язок і звернутися до поняття детермінізму та його основних категорій, відповідно визнати причинність методологічною основою дослідження конвергенції справедливості і права. Крім того, загальнофілософська класифікація причин цілком співвідноситься із можливостями справедливості щодо права. Так, якість справедливості обумовлювати право з позицій цінностей цілком відповідає змісту формальної причини. До сфери дії формальної причини належить і здатність справедливості формувати образ та змістовну серцевину, тобто виступати ідеєю права. Аналогічні міркування можна висловити стосовно справедливості як правового поняття, що конкретизує та раціоналізує право.
Зважаючи на контекст справедливості як властивості, що поряд зі свободою та рівністю формує якість права, можна виявити матеріальну причину.
Справедливість, як принцип у праві, становить першооснову права, співвідноситься зі змістом «діючої» причини. З огляду на такий вид причини можна виокремити і обумовленість права мораллю, оскільки справедливість характеризується приналежністю саме до морально-етичної сфери.
Аналіз справедливості як мети права, як правопорядку, що відображає призначення права та його цінність у суспільстві, для людини проектує цільову причину. Окреслене засвідчує причинну залежність справедливості і права, а характер зв’язку між ними – як причинно-наслідковий.
Додатковими аргументами у виявленні такого зв’язку є положення про нормативну і правову природу справедливості, її якості бути:
– підставою правоздатності;
– онтологічною основою оформлення правового простору, тобто можливостей окреслювати сферу правової матерії.
Дискусії з цього приводу можуть бути, як видається, проаналізовані під кутом зору розмежування понять справедливості і правової справедливості. Відповідно, під правовою справедливістю розуміємо нормативно-правове закріплення усередненого рівня моралі, за якого забезпечується соціальний компроміс. Це поняття формується як результат процесу конвергенції справедливості і права.
Окрім того, такі категорії причинності, як можливість і дійсність, повністю відображають розмежування справедливості формальної та реальної (істинної), що має важливе практичне значення.
7. Особливості встановленого причинно-наслідкового зв’язку справедливості і права виявляються в процесі загальнофілософської характеристики права, зокрема його вияву як природного явища, а також його обумовленості:
– «почуттям справедливості» (Ціцерон));
– «вимогою здорового глузду, розумної природи» (Г. Гроцій);
– «належністю» (В. Булгаков);
– «абсолютністю», «належністю на противагу дійсному (умовно наявному в суспільстві) порядку речей» (Н. Коркунов);
– ідеєю (з огляду на право як форму духу (Ю. Тихонравов);
– «моральністю як мінімумом добра» (В. Соловйов). Дослідження соціальної і правової природи справедливості дає підстави прирівняти її до вищенаведених категорій, відтак констатувати, що справедливість, як «ідея, абсолют, вимога…» обумовлює право у його природному розумінні. Цим проектуються джерельні можливості справедливості щодо права.
8. Приєднуючись до розуміння понять:
а) справедливості як «незмінної і постійної волі надати кожному його право»;
б) джерел природного права «як усього того, що породжує і забезпечує реальність прав», можна формально-логічно простежити здатність справедливості виступати джерелом природного права, тобто відповідати якостям «діючої» причини.
Додатковими аргументами цього слугує визнання джерелом права самої людини (В. Малахов), «певної індивідуальної душі» (А. Тойнбі), складових внутрішнього світу людини, «прошарків душі, в яких виникають мотиви людської поведінки» (І. Ільїн), її духовності, в основі якої людська гідність та похідні від неї цінності справедливості, свободи і рівності (О. Грищук).
Зважаючи на наявні в літературі класифікації джерел природного права (зокрема, за критерієм факторів, що творять зміст права), можемо співвіднести справедливість із суб’єктивним матеріальним джерелом, а окремі аналогії у класифікаціях джерел природного права і позитивного права дозволяють концептуалізувати справедливість як джерело появи права.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Августин. О Граде Божьем / Августин // Правовая мысль: антология; автор-составитель В.П. Малахов. – М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2003. – С. 138.
2. Авеста // Антология мировой правовой мысли. В 5 т. Т. 1: Античный мир и Восточные цивилизации. – М.: Мысль, 1999. – С. 74.
3. Алексеев Н.Н. Основы философии права / Н.Н. Алексеев. – СПб., 1999.
4. Алексеев Н.Н. Основы философии права / Н.Н. Алексеев. – СПб.: Юридический институт, 1998.
5. Алексеев С.С. Собрание сочинений. В 10 т. Том 7: Философия права и теория права / С.С. Алексеев. – М.: Статут, 2010. – 520 с.
6. Алексеев С.С. Философия права. История и современность. Проблемы. Тенденции. Перспективы / С.С. Алексеев. – М., 1997.
7. Алекси Роберт. Понятие и действительность права (ответ юридическому позитивизму) Robert Alexy. Begriff und Geltung des Rechts; пер. с нем. [А. Лаптев, Ф. Кальшойер]; [В. Бергманн, пред., сост.]; [Т. Яковлева, науч. ред.]. – М.: Инфотропик Медиа, 2011. – 192 с. – (Германская юридическая литература: современный подход: серия; Кн. 1).
8. Аллан Т.Р.С. Конституційна справедливість. Ліберальна теорія верховенства права / пер. з англ. Р. Семківа. – К.: Києво-Могилянська академія, 2008. – 385 с.
9. Андриановская И.И. Справедливость в современной правовой действительности в России: монография / И.И. Андриановская. – Южно-Сахалинск: Сах ГУ, 2009. – 104 с.
10. Антифонт. Правовая мысль: антология; автор-составитель В.П. Малахов. – М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2003. – С. 87.
11. Антология мировой правовой мысли. В 5 т. Т. 1: Античный мир и Восточные цивилизации. – М.: Мысль, 1999. – 750 с.
12. Антология мировой философии: В 4 т. – М., 1969. – Т. 1. – Ч. 1. – С. 508.
13. Аристотель. Сочинения в 4 т. Т. 4 / Аристотель. – М.: Мысль, 1983.
14. Артхашастра. Правовая мысль: Антология / автор-составитель В.П. Малахов. – М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2003. – С. 75.
15. Арутюнян М. Образ и опыт права: Правовая социализация. В изменяющейся России / М. Арутюнян, О. Здравомыслова, Ш. Курильски-Ожвэн. – М.: Весь мир, 2008. – 208 с. – (ТЕМА).
16. Аскин Я.Ф. Философский детерминизм и научное познание / Я.Ф. Аскин. – М.: Мысль, 1977.
17. Бабенко А.Н. Правовые ценности (вопросы теории) / А.Н. Бабенко. – М., 2001. – С. 88.
18. Байтин М.И. Сущность права. (Современное нормативное правопонимание на грани двух веков). изд-е 2-е, доп. / М.И. Байтин. – М.: ООО ИД «Право и государство», 2005. – 544 с.
19. Бачинин В.А. Энциклопедия философии и социологии права / В.А. Бачинин. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2006. – 1093 с.
20. Бекон Ф. Сочинение. Т. 1 / Ф. Бекон. – М., 1971. – 560 с.
21. Бекон Френсис. О достоинстве и приумножении наук / Френсис Бекон // Правовая мысль: антология; автор-составитель В.П. Малахов. – М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2003. – С. 179–180.
22. Бербешкина З.А. Справедливость как социально-философская категория / З.А. Бербешкина. – М., 1983. – С. 13.
23. Бержель Ж.Б. Общая теория права / под общ. ред. В.И. Даниленко; пер. с фр. – М.: NOTA BENE. – 2000. – 576 с.
24. Берман Г.Дж. Западная традиция права: эпоха формирования / Г.Дж. Берман. – М., 1998.
25. Блаватская Т.В. Греческое общество второго тысячелетия до новой эры и его культура / Т.В. Блаватская. – М.: Наука, 1976.
26. Боги и божества Греции // [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http.//greekroman.ru/hores.htm
27. Булгаков В.В. Концепция справедливости в праве: автореферат. дис... канд. юрид. наук / В.В. Булгаков. – Белгород, 2002. – С. 8.
28. Булгаков С.Н. Власть и право / С.Н. Булгаков // Из истории русской правовой мысли. – Лениздат, 1990.
29. Бхагават-Гита. Правовая мысль: антология / автор-составитель В.П. Малахов. – М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2003. – 1016 с.
30. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005.
31. Веселов Ю.В. Доверие и справедливость: Моральные основания современного экономического общества: научное издание / Ю.В. Веселов. – М.: Аспект Пресс, 2011. – 231 с.
32. Вольтер. Избранные произведения по уголовному праву и процессу / Вольтер. – М.: Юрид. лит-ра, 1956. – С. 254–257.
33. Гегель Г. Политические произведения / Г. Гегель. – М., 1978. – С. 378; Гегель. Философия религии / Г. Гегель. – М., 1976.
34. Гесиод. Работы и дни / Гесиод // Антология мировой правовой мысли. В 5 т. Т. 1: Античный мир и Восточные цивилизации. – М.: Мысль, 1999. – 750 с.
35. Гоббс Т. Левиафан, или Материя, форма и власть государства церковного и гражданского / Т. Гоббс // Правовая мысль: антология; автор-составитель В.П. Малахов. – М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2003. – 1016 с.
36. Головко Л.В. Государство и право / Л.В. Головко. – 2001. – № 8. – С. 90.
37. Гольбах. Письма к Евгении, или предупреждение против предрассудков / Гольбах. – М., 1968.
38. Гринберг Л.Г. Критика современных буржуазных концепций справедливости / Л.Г. Гринберг, А.И. Новиков. – Л.: Наука, 1977.
39. Грищук О.В. Людська гідність у праві: філософські проблеми / О.В. Грищук. – К.: Атіка, 2007. – 432 с.
40. Гроций Г. Три книги о праве войны и мира / Г. Гроций // История политических и правовых учений. Ч. 1. Хрестоматия. – Воронеж: Изд. Воронежского гос. ун-та, 2000.
41. Гроций. О праве войны и мира / Гроций // Правовая мысль: антология; автор-составитель В.П. Малахов. – М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2003. – 1016 с.
42. Гуань-цзи. Гл. 38. Чистое сердце / Гуань-цзи // Древнекитайская философия. Собрание текстов в двух томах. Т. 2. – М.: Мысль, 1973. – 384 с.
43. Гумбольдт В. Идеи к опыту, определяющему границы деятельности государства / В. Гумбольдт // Язык и философия культуры. – М.: Прогресс, 1985.
44. Гурвич Г.Д. Философия и социология права: избранные сочинения / пер. М.В. Антонова, Л.В. Ворониной. – СПб: Издательский дом С.-Петерб. гос. ун-та, Издательство юридического факультета С.-Петерб. гос. ун-та, 2004. – 848 с.
45. Давыдов Ю.Н. Макс Вебер и современная теоретическая социология / Ю.Н. Давыдов. – М., 1998.
46. Дао де дзин. Правовая мысль: антология / автор-составитель В.П. Малахов. – М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2003. – 1016 с.
47. Де Сальвиа М. Европейская конвенция по правам человека / М. Де Сальвиа. – СПб.: Издательство Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2004. – 267 с.
48. Демокрит. Малый диакосмос / Демокрит // Правовая мысль: антология; автор-составитель В.П. Малахов. – М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2003. – 1016 с.
49. Денис Ллойд. Идея права / перевод с англ. М.А. Юмашева, науч. ред. Ю.М. Юмашев. – М.: ЮГОНА, 2002. – 416 с.
50. Джаммапада. Правовая мысль: антология / автор-составитель В.П. Малахов. – М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2003. – 1016 с.
51. Дидро Д. Сочинения: в 2-х т. – Т. 2 / Д. Дидро. – М. – С. 210.
52. Диоген. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов / Диоген // Правовая мысль: антология; автор-составитель В.П. Малахов. – М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2003. – 1016 с.
53. Добош З. Ідея справедливості у правовій думці Стародавнього Сходу / З. Добош // Вісник Львівського національного університету. Серія юридична. Випуск 54. – 2011. – С. 9–16.
54. Добош З. Справедливість як принцип правотворчості: філософсько-правовий аспект / З. Добош // Філософські, методологічні й психологічні проблеми права: матеріали ІІІ Всеукраїнської науково-теоретичної конференції (м. Київ, 23 квітня 2010 р.). – С. 5–17.
55. Дробышевский С.А. Формальные источники права / С.А. Дробышевский, Т.Н. Данцева. – М.: Норма: ИНФРА-М, 2011. – 160 с.
56. Епікур. Головні Думки / Епікур // Правовая мысль: антология; автор-составитель В.П. Малахов. – М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2003. – 1016 с.
57. Жан Боден. Шесть книг о государстве / Боден Жан // Правовая мысль: антология / автор-составитель В.П. Малахов. – М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2003. – 1016 с.
58. Зайцев С.А. К вопросу о понятии справедливости / С.А. Зайцев // Вестник Омского университета. – 1999. – Вып. 4. – С. 148–151.
59. Закомлистов А.Ф. Судебная этика / А.Ф. Закомлистов. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002.
60. Закони царя Урнаму // Антология мировой правовой мысли. В 5 т. Т. 1: Античный мир и Восточные цивилизации. – М.: Мысль, 1999. – 750 с.
61. Закони царя Хаммурапи // Антология мировой правовой мысли. В 5 т. Т. 1: Античный мир и Восточные цивилизации. – М.: Мысль, 1999. – 750 с.
62. Законы Хаммурапи // Хрестоматия по истории Древнего Востока: учебное пособие. В 2-х частях. Ч. І.; под ред. М.А. Коростовцева, И.С. Кацнельсона, В.И. Кузищина. – М.: Высш. школа, 1980. – 328 с.
63. Иеринг ф. Р. Избранные труды. В 2 т. Т. 1: Борьба за право / ф. Р. Иеринг. – СПб.: Издательство Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2006. – 618 с.
64. Иконникова Г.И. Философия права: учебник / Г.И. Иконникова, В.П. Ляшенко. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юрайт, 2011. – 351 с. – Серия: Магистр.
65. Ильин И.А. О сущности правосознания / И.А. Ильин // Соч.: в 10 т. Т. 4. – М., 1994.
66. Ильин И.А. Путь духовного обновления / И.А. Ильин // Путь к очевидности. – М., 1998.
67. История государства и права зарубежных стран. Часть 1: учебник для вузов; под ред. Н.А. Крашенниковой и проф. О.А. Жидкова. – М.: Издательская группа ИНФРА М–НОРМА, 1997. – 480 с.
68. Кальной И.И. Философия права: учебник / И.И. Кальной. – СПб.: Издательство Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2006. – 259 с.
69. Камю А. Справедливі / пер. О. Соловей. – Мюнхен: Сучасність, 1968. – 77 с. – (Друк «Logos»).
70. Камю А.Творчество и свобода. Критическое эссе / А. Камю // Правовая мысль: антология; автор-составитель В.П. Малахов. – М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2003. – 1016 с.
71. Кант И. Сочинения / И. Кант. – М., 1965. – Т. 4. – Ч. 2.
72. Капто А.С. Мораль в моделях мироустройства: монография / А.С. Капто. – М.: Восток-Запад, 2011. – 598 с.
73. Кашанина Т.В. Происхождение государства и права. Современные трактовки и новые подходы / Т.В. Кашанина. – М., 1999.
74. Кашанина Т.В. Происхождение государства и права: учеб. пособие / Т.В. Кашанина. – М.: Высшая школа, 2004. – 325 с.
75. Кедров Б.М. Научная концепция детерминизма / Б.М. Кедров // Современный детерминизм, законы природы. – М., 1973. – С. 8.
76. Кельзен Ганс. Чисте правознавство / Ганс Кельзен // Пробл. справедливості; пер. з нім. О. Мокровського. – К.: Юніверс, 2004. – 496 с.
77. Кессиди Ф. От мифа к логосу: становление греческой философии / Ф. Кессиди; отв. ред. А.Е. Зимбули. – 2-е изд., испр. доп. – СПб.: Алетейя, 2003. – 360 с. – (Серия «Античная библиотека. Исследования»).
78. Кечекьян С.Ф. Государство и право Древней Греции / С.Ф. Кечекьян. – М.: Изд-во МГУ, 1963.
79. Книга мертвих. Правовая мысль: антология / автор-составитель В.П. Малахов. – М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2003. – 1016 с.
80. Князев Н.А. Причинность. Новое видение классической проблемы / Н.А. Князев. – М.: Кафедра философии РАН, 1992.
81. Ковальський В.С. Правотворчість: теоретичні та логічні засади / В.С. Ковальський, І.П. Козинцев. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 192 с.
82. Козулин А.И. Об источниках прав человека / А.И. Козулин // Государство и право. – 1994. – № 2. – С. 145.
83. Козюбра М.І. Правовий закон: проблема критеріїв / М.І. Козюбра // Вісник Акад. прав. наук України. – 2003. – № 2–3 (33–34). – С. 83–96.
84. Коркунов Н.М. Лекции по общей теории права / Н.М. Коркунов. – СПб., 2010.
85. Лазарев В.В. Теория государства и права: учебник для вузов. – 2-е изд., испр. и доп. / В.В. Лазарев, С.В. Липень. – М.: Спарк, 2000. – 511 с.
86. Лейст О.Э. Сущность права. Проблемы теории и философии права / О.Э. Лейст. – М.: ИКД «Зерцало-М», 2002. – 288 с.
87. Лексин И.В. Основы теории права: учебное пособие / И.В. Лексин. – МИД «ФОРУМ»: ИНФРА–М., 2011. – 272 с.
88. Лившиц Р.З. Теория права: учебник. – 2-е изд. / Р.З. Лившиц. – М.: Издательство БЕК, 2001. – 224 с.
89. Локк Джон. Два трактата о правлении: Кн. 2.: В 3 т. / Джон Локк. – М.: Мысль, 1998. – Т. 3. – 668 с.
90. Лукашева Е.А. Право, мораль, личность / Е.А. Лукашева; отв. ред. В.М. Чхиквадзе; АН СССР, Ин-т государства и права. – М.: Наука, 1986.
91. Лукашева Е.А. Человек, право, цивилизации: нормативно-ценностное измерение / Е.А. Лукашева. – М.: Норма, 2009. – 384 с.
92. Лунь юй. Правовая мысль: антология / автор-составитель В.П. Малахов. – М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2003. – 1016 с.
93. Луцилий Анней Сенека. Нравственные письма к Луцилию / Луцилий Анней Сенека. – М.: Наука, 1977.
94. Луцький І.М. Справедливість як філософсько-правова засада українського державотворення: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.12 / Луцький Іван Михайлович; Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2005. – 17 с.
95. Люй бу вэй. Правовая мысль: антология / автор-составитель В.П. Малахов. – М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2003. – 1016 с.
96. Максимов С.И. Правовая реальность: опит философского осмысления / С.И. Максимов. – Х.: Право, 2002. – 328 с.
97. Малахов В.П. Методологические и мировозреннческие проблемы современной юридической теории: монография / В.П. Малахов, Н.Д. Эриашвили. – М.: ЮНИТИ–ДАНА: Закон и право, 2011. – 431 с.
98. Малахов В.П. Философия права: учеб. пособие для студентов вузов, обучающихся по специальности «Юриспруденция» (0305010) / В.П. Малахов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ЮНИТИ–ДАНА, 2007. – 336 с. – (Серия «Cogito ergo sum»).
99. Мальцев Г.В. Понимание права. Подходы и проблемы / Г.В. Мальцев. – М., 1999.
100. Марк Аврелий Антоний. Наедине с собой / Марк Аврелий Антоний // Правовая мысль: антология; автор-составитель В.П. Малахов. – М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2003. – 1016 с.
101. Мартышин О.В. Проблема ценностей в теории государства и права / О.В. Мартышин // Государство и право. – 2004. – № 10. – С. 7.
102. Мартышин О.В. Справедливость и право. Право и политика / О.В. Мартышин // Междунар. науч. журнал. – 2000. – № 12. – С. 7–8.
103. Марченко М.Н. Источники права: учебное пособие / М.Н. Марченко. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2005. – 760 с.
104. Михайловский И.В. Очерки философии права / И.В. Михайловский // Цит. за М.Н. Марченко. Источники права: учебное пособие. – М.: ТК Велби, 2005. – С. 90.
105. Монтень М. Опыты: сборник эссе в 3 кн. Кн. 1–2 / М. Монтень; пер. со старофранц. – Мн.: Попурри, 2004. – 690 с.
106. Монтень М. Опыты: Сборник эссе в 3 кн. Кн. 3 / М. Монтень; пер. со старофранц. – Мн.: Попурри, 2004. – 464 с.
107. Мо-цзы. Правовая мысль: антология / автор-составитель В.П. Малахов. – М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2003. – 1016 с.
108. Муромцев С.А. Определение и основное разделение права / С.А. Муромцев; Вступит. статья, коммент. доктора юридических наук, профессора Ю.И. Гревцова. – 2-е изд., доп. – СПб.: Издательский Дом С.-Петерб. гос. ун-та, Издательство юридического факультета СПбГУ, 2004. – 224 с.
109. Мучник А.Г. Философия достоинства, свободы и прав человека / А.Г. Мучник. – К.: Парламентское издательство, 2009. – 696 с.
110. Нерсесян В.С. Право и правовой закон: становление и развитие / В.С. Нерсесян; под ред. В.В. Лапаевой. – М.: Норма, 2009. – 384 с.
111. Нерсесянц В.С. История политических и правовых учений. Т. 1: Древний мир / В.С. Нерсесянц. – М., 1985.
112. Нерсесянц В.С. Политические учения Древней Греции / В.С. Нерсесянц. – М.: Наука, 1979. – 262 с.
113. Нерсесянц В.С. Философия права / В.С. Нерсесянц. – М., 1997.
114. Нерсесянц В.С. Философия права: учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. / В.С. Нерсесянц. – М.: Норма, 2009. – 848 с.
115. Нижников С.А. Мораль и политика в контексте духовних и интелектуальных традиций: монография / С.А. Нижников. – М.: ИНФРА–М., 2011. – 333 с. – (Научная мисль).
116. Новая философская энциклопедия: В 4 т. / Ин-т философии РАН. – М.: Мысль, 2010. – Т. 1. – 744 с.
117. Новая философская энциклопедия: В 4 т. / Ин-т философии РАН. – М.: Мысль, 2010. – Т. 2. – 634 с.
118. Новая философская энциклопедия: В 4 т. / Ин-т философии РАН. – М.: Мысль, 2010. – Т. 3. – 692 с.
119. Новий тлумачний словник української мови / укладачі В. Яременко, О. Сліпушко. У трьох томах. Том 1. – видання друге, виправлене. – К.: Аконіт, 2006. – 926 с.
120. Общая теория государства и права. Академический курс в трех томах / отв. ред. М.Н. Марченко. – 3-е изд., перер. и доп. – М.: Норма, 2007. – Том 2: Право. – 816 с.
121. Паліюк В.П. Особливості застосування судами України Конвенції про захист прав людини та основних свобод: навчально-практичний посібник / В.П. Паліюк. – Миколаїв: Атол, 2003. – 130 с.
122. Памятники римского права. Институции Юстиниана. – М., 1998.
123. Петражицкий Л.И. Теория права и государства в святи с теорией нравственности / Л.И. Петражицкий. – СПб.: Лань, 2000.
124. Петрушенко Віктор. Тлумачний словник основних філософських термінів / Віктор Петрушенко. – Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2009. – 264 с.
125. Платон. Держава / пер. з давньогрец. Д. Коваль. – К.: Основи, 2000. – 355 с.; Экимов А.И. Справедливость и социалистическое право / А.И. Экимов. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1980.
126. Платон. Законы / пер. с древнегреч.; общ. ред. А.Ф. Лосева, В.Ф. Асмуса, А.А. Тахо-Годи; авт. ст. в примеч. А.Ф. Лосев; примеч. А.А. Тахо-Годи. – М.: Мысль, 1999. – 832 с. – (Классическая философская мысль).
127. Повчання Шурупака // Антология мировой правовой мысли. В 5 т. Т. 1: Античный мир и Восточные цивилизации. – М.: Мысль, 1999. – 750 с.
128. Погребняк С.П. Основоположні принципи права (змістовна характеристика): монографія / С.П. Погребняк. – Х.: Право. – 240 с.
129. Покровский И.А. История римского права / И.А. Покровский. – СПб.: Летний сад, 1999. – С. 191–192.
130. Поляков А.В. Общая теория права: курс лекций / А.В. Поляков. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 642 с.
131. Права человека: энциклопедический словарь / отв. ред. С.С. Алексеев. – М.: Норма, 2009. – 656 с.
132. Правоприменение: теория и практика / отв. ред. Ю.А. Тихомиров. – М.: Формула права, 2008. – 432 с.
133. Принцип верховенства права: проблеми теорії та практики: монографія. У двох книгах; за заг. ред. Ю.С. Шемшученка; [ред. кол.; Ю.С. Шемшученко (голова та ін.)]. Книга перша: Верховенство права як принцип правової системи: проблеми теорії / відп. ред. Н.М. Оніщенко. – К.: Юридична думка, 2008. – 344 с.
134. Протасов В.Н. Теория права и государства. Проблемы теории права и государства. – 2-е изд., перераб. и доп. / В.Н. Протасов. – М.: Юрайт–М, 2001. – 346 с.
135. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: навч. посібник. – вид. 10-е, доп. / П.М. Рабінович. – Львів: Край, 2008. – 224 с.
136. Радбрух Густав. Философия права / пер. с нем. / Густав Радбрух. – М.: Междунар. отношения, 2004. – 240 с.
137. Рассел Бертран. Історія західної філософії / Бертран Рассел; пер. з англ. Ю. Лісняка, П. Таращука. – К.: Основи, 1995. – 759 с.
138. Рассказов Л.П. Естественные права человека / Л.П. Рассказов, И.В. Упоров. – СПб., 2001.
139. Рассолов М.М. Актуальные проблемы теории государства и права: учеб. пособие для студентов вузов, обучающихся по специальности «Юриспруденция» / М.М. Рассолов, В.П. Малахов, А.А. Иванов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ЮНИТИ–ДАНА: Закон и право, 2010.
140. Речения Ипусера // Антология мировой правовой мысли. В 5 т. Т. 1: Античный мир и Восточные цивилизации. – М.: Мысль, 1999. – 750 с.
141. Ригведа. Правовая мысль: антология / автор-составитель В.П. Малахов. – М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2003. – 1016 с.
142. Рикëр П. Мораль, этика и политика / П. Рикëр // Правовая мысль: антология; автор-составитель В.П. Малахов. – М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2003. – 1016 с.
143. Рикëр П. Справедливое / П. Рикëр; пер. с фр. Б. Скуратова, П. Хицкого; послесловие Э. Шлоссер. – М.: Гнозис, Логос, 2005. – 304 с.
144. Рікер П. Право і справедливість / П. Рікер; пер. із фр. – К.: Дух і література, 2002. – 216 с.
145. Розин В.М. Что такое право и как оно возникло / В.М. Розин // Право и политика. – 2000. – № 1. – С. 9.
146. Ролз Дж. Теория справедливости: пер с англ. / науч. ред и пред. В.В. Целищева. – Изд. 2-е. – М.: Издательство ЛКИ, 2010. – 536 с.
147. Руссо Ж.-Ж. Об общественном договоре. Трактаты / пер. с фр. А.Д. Хаютина, В.С. Алексеева-Попова. – М.: КАНОН–Пресс, Кучково поле, 1998. – 416 с.
148. Рябко А.И. Актуальные проблемы онтологии форм права / А.И. Рябко, О.Н. Василенко // Философия права. – 2000. – № 2. – С. 63–64.
149. Самохвалов В.В. Законність і справедливість: теоретико-правові проблеми співвідношення та взаємодії: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.01. / В’ячеслав Вікторович Самохвалов; Інститут законодавства Верховної Ради України. – К., 2008. – 18 с.
150. Сафурова Л.А. Справедливость в международном праве / Л.А. Сафурова // Актуальные международно-правовые и гуманитарные проблемы. Сборник статей. – Выпуск ІІ. – М.: ДА МИД России, 2001.
151. Святий Августин. Сповідь / пер. з латин. Ю. Мушака; післям. С. Здіорука. – К.: Основи, 1999. – 319 с.
152. Скурко Е.В. Принципи права: монографія / Е.В. Скурко. – М.: Ось-89, 2008. – 192 с.
153. Соловьëв В.С. Сочинение в двух томах. Т. 1 / В.С. Соловьëв. – М.: Мысль, 1998.
154. Соловьева А.А. Категория справедливости в правовом регулировании: историко-теоретическое исследование: автореф. дис. на соиск. уч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 / А.А. Соловьева. – Челябинск, 2006.
155. Спиноза Б. Политический трактат / Б. Спиноза // История политических и правовых учений. Ч. 1: хрестоматия. – Воронеж: Изд. Воронежского гос. ун-та, 2000.
156. Спиноза. Политический трактат / Спиноза // Правовая мысль: антология; авторсоставитель В.П. Малахов. – М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2003. – 1016 с.
157. Сырых В.М. Логические основания общей теории права. Т. 3: Современное правопонимание / В.М. Сырых. – М.: РАП, 2007. – 512 с.
158. Сюнь-цзи. Правовая мысль: антология / автор-составитель В.П. Малахов. – М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2003. – 1016 с.
159. Тарасенко В.Г. Постулати права / В.Г. Тарасенко. – М.: Городец, 2009. – 128 с.
160. Тарасишина О.М. Справедливість і толерантність у сучасному праві України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук / О.М. Тарасишина. – Одеса: Б.в., 2008. – 19 с.
161. Тихонравов Ю. Философия правозащиты / Ю. Тихонравов // Русский адвокат. – 1998. – № 5. – С. 4.
162. Тихонравов Ю.В. Основы философии права / Ю.В. Тихонравов. – М., 1997.
163. Тіт Лукрецій Кар. Про природу речей / Тіт Лукрецій Кар // Читанка з історії філософії. У 6 кн.; під ред. Г.І. Волинки. – К.: Довіра, 1992. – Кн. І: Філософія Стародавнього світу; під ред. Г.І. Волинки. – 207 с.
164. Тойнби А. Постижение истории / А. Тойнби. – М., 1991. – С. 450.
165. Тома Аквинский. О правлении князей / Тома Аквинский // Правовая мысль: антология; автор-составитель В.П. Малахов. – М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2003. – 1016 с.
166. Три шатаки. Правовая мысль: антология / автор-составитель В.П. Малахов. – М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2003. – 1016 с.
167. Трубецкой Е.Н. Энциклопедия права / Е.Н. Трубецкой // Юридический институт. – СПб., 1998. – 183 с. – (Серия «Классики русской философии права»).
168. Туманов В.А. Правовой нигилизм в историко-идеологическом ракурсе / В.А. Туманов // Государство и право. – 1993. – № 8. – С. 56–58.
169. Ульпиан. Дигесты. Хрестоматия по истории Древнего Рима: хрестоматия; под ред. С.Л. Утченко. – М.: Соцэкгиз, 1963. – 675 с.
170. Упоров И.В. Естественное и позитивное право: понятие, история, тенденции и перспективы развития / И.В. Упоров. – Краснодар, 2000.
171. Утяшев М. Курс лекций по истории политических и правових учений / М. Утяшев. – Уфа, 1999.
172. Фен Ю-лань. Краткая история китайской философии / перевод на русаки: Р.В. Котенко; научный редактор: доктор философски наук, профессор Е.А. Торчинов. – СПб.: Евразия, 1998. – 376 с.
173. Философия права: курс лекций: учебное пособие: в 2 т. Т. 1 / С.Н. Бабурин, А.Г. Бережнов, Е.А. Воротили [и др.]; отв. ред. М.Н. Марченко. – М.: Проспект, 2011. – 552 с.
174. Філософія права: підруч. для студ. юрид. вищ. закл. / О.Г. Данильян, О.П. Дзьобань, С.І. Максимов та ін.; за ред. д-ра філос. наук, проф. О.Г. Данильяна. – Х.: Право, 2009. – 208 с.
175. Філософський словник / за редакцією В.І. Шинкарука; Головна редакція УРЕ. – К., 1973. – 600 с.
176. Фрасимах // Антология мировой философии. В 4 т. Т. 1. – М.: Мысль, 1999. – 750 с.
177. Фуллер Лон Л. Мораль права / Лон Л. Фуллер; пер. с англ. Т. Даниловой / под ред. А. Куряева. – М.: ИРИСЭН, 2007. – 308 c. (Серия «Право»).
178. Хëффе Отфрид. Справедливость: Философское введение / Отфрид Хëффе; пер. с нем. О.В. Кильдюшова / под ред. Т.А. Дмитриева. – М.: Праксин, 2007. – 192 с. – С. 10.
179. Хайек Фридрих Август фон. Право, законодательство и свобода: Современное понимание либеральных принципов справедливости и политики / Фридрих Август фон Хайек; пер. с англ. Б. Пинскера и А. Кустарева / под ред. А. Куряева. – М.: ИРИСЭН, 2006. – 644 с. (Серия «Политическая наука»).
180. Хайруллин В.И. Категория справедливости в истории политико-правовой мысли / В.И. Хайруллин. – М.: ЛИБРОКОМ, 2009. – 192 с.
181. Харт Х.Л.А. Концепція права / Х.Л.А. Харт; пер. з англ. – К.: Сфера, 1998. – 236 с.
182. Хвостов В.М. Система римського права / В.М. Хвостов. – М., 1996.
183. Циппеліус Р. Філософія права / Р. Циппеліус; пер. з нім. – К.: Тандем, 2000. – 300 с.
184. Цицерон. О государстве / Цицерон // История политических и правовых учений. Ч. 1: хрестоматия. – Воронеж: Изд. Воронежского гос. ун-та, 2000.
185. Цицерон. О старости. О дружбе. Об обязанностях / Цицерон. – М.: ЗАО Изд-во ЭКСМО–Пресс, 1999. – 528 с. – (Серия «Антология мудрости»).
186. Чаттерджи С. Индийская философия / С. Чаттерджи, Д. Датта; перевод с англ.; под ред. В.И. Кальянова. – М.: Академический проект; Альма Матер, 2009. – 365 с.
187. Черданцев А.Ф. Социалистическое право и справедливость / А.Ф. Черданцев // Справедливость и право: межвуз. сб. науч. трудов; под ред. А.Ф. Че