СЕМІОТИКА ПРАВА ЯК ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВА ПАРАДИГМА

brief description

Міністерство внутрішніх справ України
Львівський державний університет внутрішніх справ

На правах рукопису

БАЛИНСЬКА ОЛЬГА МИХАЙЛІВНА

УДК 340.12 (043.3)

СЕМІОТИКА ПРАВА
ЯК ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВА ПАРАДИГМА

12.00.12 – філософія права

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант:
Грищук Віктор Климович,
доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент НАПрН України

Львів – 2013

ЗМІСТ
Вступ ………………………………………………………… 4
Розділ 1. Загальні засади дослідження проблем семіотики права
1.1 . Стан дослідження проблем семіотики права …………. 15
1.2 Методологія дослідження семіотики права …………. 34
Висновки до розділу 1 ……………………………………. 49
Розділ 2. Семіотичні форми буття права
2.1. Сигнал правової дійсності як процесуальна форма
буття права ………………………………………………. 52
2.2. Семіотичний код права як відтворення змісту
правової дійсності ……………………………………. 62
2.3. Модифікація кодів права як їх онтологічне закорінення ...74
2.4. Правовий знак як матеріальний носій
суспільно значимої інформації …………………...……. 91
Висновки до розділу 2 …………………………………….. 103
Розділ 3. Структурний аспект семіотичного підходу до пізнання права
3.1. Правові означувані та їх означники як складові
процесу пізнання правової дійсності …………………. 106
3.2. Денотація / десигнація як семіолого-лінгвістичний
спосіб об’єктивації інформації у праві ………………… 122
3.3. Конотація як механізм конституювання
пізнаної правової дійсності ………………….………….. 130
Висновки до розділу 3 ……………………………………. 142
Розділ 4. Соціальна цінність права як вербальної конструкції
в інформаційному знаковому полі
4.1. Правове повідомлення як інструмент розуміння
та означення правової дійсності ……………………….. 144
4.2. Право як джерело суспільно значимої інформації
для людини …………………………………………… 158
4.3. Право як знакова комунікативна модель
суспільно значимої поведінки людини ……………….... 172
4.4. Соціально-ціннісна сутність права як знакової системи 191
Висновки до розділу 4 …………………………………… 205
Розділ 5. Антропосеміотичні засади права
5.1. Антропосеміоз права як процес творення
та реалізації змісту правових знаків ……………….. 208
5.2. Адресант і адресат як антропосеміотичні чинники права ..220
5.3. Семіотична складова правової природи людини ……. 249
5.4. Homo semioticus як знаковий тип соціального суб’єкта 267
Висновки до розділу 5 ……………………………………. 284
Розділ 6. Практична філософія семіотики права
6.1. Праксеологія правових знаків у правотворенні
та правореалізації …………………………………….. 287
6.2. Право як семіологічно-функціональна граматика дій
соціальних суб’єктів (тактика і стратегія правового тексту) 300
6.3. Знаковість правовідносин як раціоналізація
людської життєдіяльності ……………………………… 313
6.4. Утилітаризм і прагматизм юридичної відповідальності
як стандартного семіотичного атрибуту правовідносин …331
Висновки до розділу 6 ……………………………………. 357
Висновки ………………………………………………………… 361
Список використаних джерел ……………………………… 371
Додатки …………………………………………………………… 425

ВСТУП

Актуальність теми. Кожна епоха розвитку людства пропонує свою концепцію праворозуміння. При цьому основним матеріалом формування та функціонування права у будь-яких концептуальних підходах була і залишається інформація, що надходить від суспільства як матеріал для правотворчості й, навпаки, від держави суб’єктам права – як інструмент врегулювання їхніх відносин. Основним засобом передачі цієї інформації є слово, хоча інформаційно насиченим є все навколо нас, а слова лише називають це, означують. І предмет, і окреме слово можуть стати знаковими для людини.
В епоху глобальної інформатизації людство розвивається у середовищі як загальній знаковій системі. Інформацію, що міститься у знаках, визнають важливою самостійною категорією. Ці знаки є інформаційними моделями речей, предметів, явищ, фактів, дій, подій, суб’єктів та об’єктів, які вони відтворюють. Такі інформаційні моделі застосовуються у найрізноманітніших екстралінгвістичних ситуаціях і сферах життєдіяльності людини. Однією зі сфер застосування таких інформаційних моделей є соціонормативний простір, зокрема правова дійсність як функціонально-семантичний знаковий сегмент цього простору, відтворений і водночас регульований правом. В основі створення та використання інформаційних моделей правової дійсності лежать особливі правові знакові конструкції, що виражають загальнозрозумілий знаковий (мовленнєвий, віртуальний і діяльнісний, прикладний) прояв юридичної практики. Ці правові конструкції потребують як теоретичного осмислення, так і практичного застосування з урахуванням того, що законодавство, яке передає всі необхідні суспільні вимоги, саме є такою знаковою системою.
Тому на даний час перед науковцями у сфері філософії права постала проблема осмислення та аналізу права як системи знакових конструкцій в інформаційному знаковому просторі, що відтворюють правові явища у правосвідомості та впливають на правову культуру соціальних суб’єктів і правопорядок у суспільстві, оскільки правосвідомість не тільки відображає об’єктивну правову дійсність, а й моделює її. Проте одна окрема наука не може розглядати всі проблеми знакової сутності права. Для цього необхідні спільні дослідження у сфері юридичних (правознавчих) досліджень та спеціальних наук, зокрема науки, що вивчає принципи виникнення та функціонування інформаційних знакових систем. Такою наукою є семіотика (від грец. semeion – знак).
Сучасні дослідники вважають, що семіотика є найбільш оформленою частиною нових системно-структурних досліджень, адже вона містить не тільки формалізовану частину (абстрактна семіотика), а й широке поле спостереження за фактами, де розглядає всі явища культури як знакові системи і феномени мови (семіологія). Власне семіотика здатна виробити нові підходи до вивчення й зрозуміння універсальних знакових конструкцій, що лежать в основі інформаційних моделей як цілісних знакових систем, якими користується світове співтовариство і однією з яких є право.
Що стосується дослідження семіотики права, то можна вважати, що для цього є достатнє теоретичне підґрунтя. По-перше, в Україні видано низку перекладних праць європейських та американських учених, які дотично досліджували мову права (В. Беньямін, К. Бюлер, Т.А. Дейк, Ж. Піаже), розкривали анатомію і символічну сутність права (О. Гьофе, О. Лейст,
Д. Ллойд, П. Рікер, Й.Г. Фіхте, Лон Л. Фуллер, Х.Л.А. Харт), виявляли різноманітні (психологічні, соціологічні, антропологічні, культурологічні, політичні та інші) аспекти функціонування знаків у соціумі (Дж. Бентам,
П. Бергер, Ж. Бодріяр, М. Бронуен, Т. Лукман, Р. Феліцітас, Х.-Д. Кюблер,
А. Менегетті, Ф. Нортроп), а також пропонували сприймати і розуміти соціальні феномени як сукупності текстів (К.Дж. Ванхузер, Г. Гадамер, М. Григар, Ж. Деріда, К. Льюіс, Б. Мейлер, Є. Пельц та інші). По-друге, семіотика стала одним із основних методологічних підходів у вивченні процесів формування та функціонування права українськими дослідниками (П. Балтаджи, А. Бернюков, Д. Бочаров, В. Вовк, Т. Дудаш, С. Зархіна, О. Мережко, О. Павлишин, Т. Подорожна, Г. Почепцов, П. Рабінович, В. Речицький, А. Токарська) та їх російськими колегами (О. Александров, Н. Бондарєва, А. Вавілова, Ю. Ващенко, І. Горячев І. Грязін, О. Дашин,
І. Івановська, В. Іконнікова, Н. Ликова, І. Ломакіна, Г. Прокоф’єв,
Ю. Румянцева, А. Саркісов, Д. Сизранцев, Н. Хабібуліна, І. Честнов
та інші).
Однак дискусійними залишаються питання щодо концептуального розмежування напрямів семіотики. Наприклад, у контексті вивчення знаків розрізняють семіотику, семіологію, семіодинаміку, семіоніку та семіургію (М. Епштейн). Не вдаючись до глибокого аналізу нових напрямів, доцільно послуговуватися вже апробованими підходами, тому в дисертації використано семіотичний та семіологічний аналіз права. Але і в цій відносно усталеній сфері суперечливою є позиція російських науковців, які вважають семіотику права самостійною категорією загальної теорії (А. Саркісов), а не філософії права. Не можемо також однозначно погодитися з постмодерністами (Ф. Джеймісон, М. Лєбедєв та інші), які намагаються позбутися ідеї онтологічного взаємозв’язку означника з означуваним (об’єктом): навіть якщо між ними посередником виступає свідомість людини, все одно ці концепти мають спільне сутнісне закорінення. Є й інші проблеми дискусійного характеру, але чимало таких, які науковці взагалі обійшли увагою.
Не вивченою, наприклад, залишається сама концепція семіотики права, яку беруть за основу в таких важливих сферах юридичної практики, як правотворчість, офіційне тлумачення, криміналістика, судочинство тощо. Тому є всі підстави говорити про потребу формування нового наукового напряму – семіотики права як філософсько-правової парадигми, що здатна забезпечити дослідження права як системи специфічних функціонально зорієнтованих сигналів, кодів, знаків.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана у контексті тем науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Львівського державного університету внутрішніх справ «Філософсько-правові та теоретично-історичні проблеми державотворення та правотворення в Україні» (державний реєстраційний номер 0109U007855) та «Держава і право: філософсько-правовий та теоретико-історичний виміри» (державний реєстраційний номер 0113U002433).
Мета і задачі дослідження. Мета роботи – створити цілісну філософсько-правову парадигму семіотики права як нового концептуального підходу до вивчення правової дійсності через її знакові системи. Відповідно до поставленої мети визначені основні завдання дисертації, зокрема:
– вивчити філософський зміст сигналу, коду, знаку як стійких семіотичних форм буття права;
– здійснити системно-структурний семіологічний аналіз правового знаку;
– виявити чинники соціального змісту права як інформаційної знакової конструкції;
– простежити семіоз права як механізм виникнення, розвитку, функціонування та сприйняття правового знаку соціальними суб’єктами у процесі правотворення та правореалізації;
– визначити антропосеміотичні засади права, продемонструвавши, яким чином соціальний суб’єкт проявляється як творець правових знаків і знакова одиниця правової дійсності;
– з’ясувати статус і прикладний аспект застосування семіотичного методу й семіологічного аналізу в сучасному правознавстві;
– сконструювати поняття і сформулювати парадигмальні засади семіотики права як філософсько-правового напряму.
Об’єкт дослідження – право і правова дійсність як системи соціальних знаків.
Предмет дослідження – семіотика права як сукупність філософських, загальнотеоретичних і метатеоретичних засад знакового підходу до правопізнання та праворозуміння.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження став семіотичний підхід і семіологічний аналіз у вивченні процесів творення та функціонування суспільних, у тому числі правових знаків і їх систем; герменевтичний підхід, що у поєднанні зі семіотикою (семіологією) принципово деконструює гносеологію і забезпечує інтерпретацію правової дійсності; синергетичний підхід, що забезпечив семіотику права механізмами спонтанного формування і збереження складних систем; феноменологічний підхід для вивчення механізму відтворення правової дійсності у правосвідомості соціального суб’єкта; діяльнісний підхід, що послужив методологічною основою для дослідження закономірностей виникнення та закріплення правових знаків і процесу їх руху в єдиному інформаційному полі; функціональний підхід, що дав можливість розглядати правовий знак як функціональне явище, органічно пов’язане з процесами самоорганізації та управління; системний підхід, що передбачає виокремлення додаткових складових процесу правопізнання – чинників знакового відтворення елементів правової дійсності та їх конституювання. Крім цього, використані такі загальнонаукові методи, як логічний (зокрема, прийоми аналізу і дискурс-аналізу, синтезу, індукції, дедукції, аналогії, абстрагування тощо) та моделювання; спеціальні методи – соціологічний, лінгвістичний, психологічний, політологічний, а також методи природничих наук (біології та хімії – адаптовано до вивчення проблеми модифікації правових знаків); приватні методи – спеціально-юридичний, юридико-технічний, порівняльно-правовий. Причому вся методологічна основа застосована із дотриманням принципів всебічності, історизму, комплексності, професіоналізму, гласності, відповідності, системності, цілісності, ієрархічності, відображення, різноманітності, що дало можливість проаналізувати правові знакові конструкції як у парадигматичному (концептуальному), так і в синтагматичному (системному) аспектах, а отже, забезпечити достовірність отриманих результатів і висновків.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим комплексним дослідженням права та правової дійсності як системи знаків, що дало підстави виокремити семіотику права як новий філософсько-правовий напрям, що концептуально охоплює всі основні філософські аспекти (онтологію, гносеологію, аксіологію, антропологію та праксеологію) права як суспільного феномена, який створений і діє на основі функціонально зорієнтованих кодів, символів, знаків соціальної дійсності. Зокрема:
вперше одержано:
– розгорнуту концепцію семіотики права як філософсько-правової парадигми, що є поєднанням філософських, загальнотеоретичних і метатеоретичних основ вивчення права як системи знаків і знакових утворень соціальної дійсності із залученням для цього наявних знань із мовознавства, логіки, психології, соціології та інших наук з метою пояснення механізмів їх виникнення та функціонування у суспільстві;
– семіотичне трактування форм буття права (в діалектичному значенні, тобто як специфічний спосіб вираження його сутності) – сигналів, кодів, знаків правової дійсності, що наочно демонструють взаємозв’язок правового мислення і мови людини з її реальним оточенням;
– визначення правового знаку як емпіричного матеріального носія інформації, який суб’єкти правовідносин сприймають на чуттєвому рівні у процесі правової комунікації як відтворення, уособлення якогось об’єкта (предмета, дії, події, явища і т. д.) і його правових ознак та властивостей, що проявляються у взаємодії та співвідношенні з іншими такими ж об’єктами;
– розуміння семіозу права як руху (функціонування) правової інформації у соціокультурному просторі в якості знаку, а також процесу, що реалізується як різновид правової комунікації та охоплює статичні складові – правові норми (знаковий засіб), правову дійсність (відтворюваний об’єкт), суб’єкта права (інтерпретатора) і процесуальні складові – означення (денотацію, конотацію, кодування), сприйняття (декодування) і реалізацію змісту (інтерпретанту, правову поведінку); а з домінуванням людського чинника у функціонуванні правових знаків, відповідно, – антропосеміозу;
– типологію прагматичних функцій правових знаків залежно від сфери їх дії (правотворчості та правореалізації), що розкривають доцільність їх створення, ефективність функціонування, корисність і потрібність використання, результативність застосування тощо;
– трактування юридичної відповідальності як іманентної та функціональної семіотичної характеристики правовідносин, що, відповідно, розкривається через її індивідуально-психологічні (страх, адаптація, залежність, усвідомлення, готовність, вибір) та колективно-соціальні ознаки (стимулювання, ціннісні установки, необхідність, компроміс, взаємодія, інтеграція), а також суспільно-організаційні (комунікація, градація, регламентація, моделювання, коригування, прогнозування) і державно-розпорядчі (переконування, примус, запобігання, охорона, покарання, регулювання) властивості;
удосконалено:
– розуміння сигнальності права, що пов’язане із виокремленням його знаково-функціонального призначення як спонуки до правослухняності через задіяння динамічних стереотипів правосвідомості соціального суб’єкта;
– характеристику модернізації права через модифікацію його кодів – внесення змін з метою коригування та вдосконалення, що може
відбуватися на мікрорівні норми права, на мезорівні інституту права, на макрорівні галузі чи підгалузі, на мегарівні системи права, на метарівні правової системи загалом і є тривалою серією взаємодій між правом, соціальним суб’єктом і правовою дійсністю;
– комунікативний підхід до права через виокремлення антропологічних чинників його творення та функціонування, що дає підстави вважати право продуктом мовленнєвої діяльності, засобом мовленнєвого процесу, особливим стилем подачі інформації та різновидом комунікації;
– текстологічний підхід до права на основі семіотичного аналізу
його як тексту (особливого функціонального стилю мови, знакового відтворення правової дійсності, відкритої і закритої системи), контексту
(у співвідношенні з соціокультурним простором – зовнішній аспект і власною структурою – внутрішній аспект), інтертексту (в мережі
соціальних взаємозалежностей) і гіпертексту (полягає у «матричності» побудови і дії права), що в сукупності розкриває тактико-стратегічний потенціал права як граматики дій соціальних суб’єктів;
– дефініцію homo semioticus як дихотомічне поняття, що охоплює:
1) людину як основного суб’єкта створення знаків соціокультурного простору, 2) людину як знакову одиницю цього простору;
дістало подальшого розвитку:
– визначення чинників формування соціально-генетичного коду права як репрезентатора специфіки правової системи, зокрема через правові коди – стратегічні моделі правопізнання і праворозуміння;
– розкриття соціальних функцій правового знаку, зокрема описано його номінативну, інформаційну, комунікативну, культурологічну, управлінську, дидактичну, превентивну функції та функції заощадження
і збереження інформаційних засобів, а також продемонстровано
правовий знак як еквівалент і засіб відтворення та редукції правової дійсності, диференціації, структуризації та прогнозування її розвитку;
– вирішення проблеми розуміння і відображення права у поведінці соціального суб’єкта через семіотичну зумовленість правової комунікації, що дає підстави розрізняти право-розуміння і право-порозуміння;
– сприйняття семіотичної сутності правової природи людини через
її властивості – розум, мораль, мову, предметну діяльність, волю до
влади, творчість, гру, віру тощо, – які мають яскраво виражені знакові прояви;
– трактування психосеміотики права через наголошення на ролі психологічного чинника як у формуванні, так і в сприйнятті правових знаків, що передбачає інтенсифікацію психічної діяльності людини та активізацію процесів сприйняття і переробки правової інформації, робить доцільним застосування правових знаків для впорядкування правової практики;
– розуміння правових знаків зі сфери протиправної поведінки та застосування права, зокрема знаковості типу злочинця, вербальних відповідників злочинної діяльності, кримінальних і криміналістичних знаків, судового процесу як символічного ритуалу, знакових відносин у пенітенціарній системі, – тобто знаків, які означують, маркують, класифікують, структурують, ієрархізують, організовують і впорядковують правові відносини.
Практичне значення одержаних результатів. Отримані результати дослідження дозволяють вибудувати цілісне, адекватне розуміння значення застосування семіотичного підходу й семіологічного аналізу до права та правової дійсності як знакових систем. Це, зі свого боку, підтверджує корисність семіотики права у юридичній практиці – правотворчості, офіційному тлумаченні, криміналістиці, судочинстві тощо. Матеріали дисертації застосовуються у навчальному процесі Львівського державного університету внутрішніх справ при викладанні й поглибленому вивченні філософії права, загальної теорії держави і права, юридичної деонтології, юридичної лінгвістики та юридичної психології (акт впровадження від 23.01.2013 № 03).
Особистий внесок здобувача. Дисертація виконана самостійно на основі особистих досліджень здобувача; не містить текстових запозичень і результатів досліджень інших авторів без посилань на їхні праці.
Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, викладені у дисертації, оприлюднені на низці заходів, зокрема таких, як: науково-теоретична конференція «Філософські, методологічні і психологічні проблеми права» (Київ, 26 січня 2008 р.; 23 квітня 2010 р.); щорічні наукові конференції та круглі столи за напрямом «Державотворення та правотворення в Україні» (Львів, 29 лютого 2008 р.; 22 травня 2009 р.;
5 березня 2010 р.; 10 грудня 2010 р.; 18 лютого 2011 р.; 9 грудня 2011 р.); щорічні Міжнародні науково-практичні конференції «Психологічні аспекти національної безпеки» (Львів, 27–28 березня 2008 р.; 22–23 вересня 2009 р.;
13–14 травня 2010 р.; 27–28 жовтня 2011 р.); ХХІІІ Міжнародна науково-практична конференція «Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості» (Донецьк, 16 травня 2008 р.); щорічні Всеукраїнські науково-практичні конференції «Роль суспільно-політичних дисциплін у формуванні світогляду працівника ОВС» (Львів, 11 червня 2010 р.; 3 червня 2011 р.); науково-методична конференція «Проблеми вдосконалення підготовки юристів: професійні та морально-етичні аспекти» (Київ, 15 жовтня 2008 р.); щорічні Міжнародні круглі столи «Антропологія права: філософський та юридичний виміри» (Львів, 28–29 листопада 2008 р.;
3–5 грудня 2010 р.; 7–8 грудня 2012 р.); щорічні круглі столи «Порівняльне правознавство: загальнотеоретичні та галузеві аспекти» (Львів, 22 травня 2009 р.; 28 травня 2010 р.); щорічні Міжнародні науково-практичні конференції «Актуальні питання реформування правової системи України» (Луцьк, 29–30 травня 2009 р.; 17–19 червня 2011 р.); ІІ Міжнародна науково-практична конференція молодих вчених «Логіка і право» (Харків, 11 грудня 2009 р.); Міжнародна науково-практична конференція «Актуальні проблеми юридичної науки – 2010» (Київ, 26 листопада 2010 р.); ІІ Міжнародна науково-практична конференція «Правове регулювання суспільних відносин: актуальні проблеми та вимоги сьогодення» (Запоріжжя, 31 березня 2011 р.); круглий стіл «Психологічні аспекти формування позитивної громадської думки щодо міліції в українському суспільстві» (Львів, 1 квітня 2011 р.); міжрегіональний круглий стіл «Проблеми юридичної науки: філософський, теоретичний та історичний аспекти» (Львів, 14 квітня 2011 р.); Міжнародна науково-практична конференція «Актуальні проблеми нормативно-правового забезпечення діяльності та професійної підготовки працівників правоохоронних органів» (Івано-Франківськ, 15–16 квітня 2011 р.); Міжнародна науково-теоретична конференція «Концепція «живого права» Євгена Ерліха та сучасні проблеми праворозуміння» (Чернівці, 27–29 вересня 2012 р.); II Міжнародна науково-практична конференція «Науковий пошук у сучасному світі» (Москва, 1 грудня 2012 р.); Міжнародні наукові семінари «Взаємозв’язок кримінального матеріального та процесуального права: історичний і порівняльно-правовий аспекти» (Уфа, 30 листопада 2012 р.) і «Тенденції розвитку російського та зарубіжного законодавства» (Владивосток, 20 грудня 2012 р.).
Публікації. Основні наукові результати дисертації опубліковані у
68-ми працях, серед них одна монографія, два словники, чотири навчальні посібники, 27 фахових наукових статей і 34 публікації тез виступів на наукових заходах.

bibliography

ВИСНОВКИ

Усе викладене у дисертації підтверджує актуальність теми і важливість вирішення поставлених завдань, а отримані результати дослідження можна підсумувати такими положеннями:
1. Сфера правовідносин – одна зі сфер життєдіяльності людини, яка послуговується знаками соціальної дійсності, продукує свої особливі професійно-функціональні правові сигнали, коди, знаки, що сприяють регулюванню відносин між соціальними суб’єктами як засоби правової комунікації.
Правовий сигнал – це імпульсна інформація правової дійсності, різновид семіотичних форм буття права, що має процедурний статус, реалізується здебільшого через мовну дійсність або наочно демонструє взаємозв’язок правового мислення та мови людини з її реальним оточенням, співвідношення правової дійсності та її усвідомлення соціальним суб’єктом. Така взаємозалежність концептуалізується, класифікується й оформлюється через правові знаки. Сигналом є і саме право, яке подає імпульси-вимоги й певним чином сигналізує (дозволяє, забороняє, наказує); воно сприймається тими ж сигнальними системами людини, що й інші сигнали природного середовища чи соціальної дійсності. Така сигнальна дія права можлива завдяки наявності певних динамічних стереотипів (усталених образів, знакових конструкцій, кодових понять тощо) у правосвідомості людини, а також її здатності до абстрагування та залежить від інформаційних сигналів раціонального характеру (про доцільність змісту правових норм) і об’єктивного характеру (про відповідність норм права об’єктивним потребам суспільства). При цьому основним сигналом права є слово, а мова права виступає вербальною абстракцією правової дійсності.
Правовий код – це спрощене узагальнене відображення елементів правової дійсності; системне відтворення змісту правового явища чи поняття без деталізації та конкретики, матриця для розуміння функціонально-спеціалізованої мови права. Його можна вважати своєрідною голографічною схемою подальшого правотворення. До того ж, правовий код – це своєрідний соціокультурний метакод до вивчення інших соціальних сфер, а також засіб визначення правильного напряму розуміння закладеного у правове поняття змісту в умовах варіативної, постійно змінюваної правової дійсності. Правовий код здатний створити стратегічну модель правопізнання та праворозуміння, а на вищому рівні можна навіть говорити про соціально-генетичний код права, що репрезентує специфіку правової системи. У цьому контексті кодуванням є процес правотворення, а декодуванням – тлумачення права. Причому, оскільки інтерпретація права може бути не тільки вербальною, а й поведінковою (соціальний суб’єкт демонструє своє сприйняття право-норм через правову поведінку – правослухняну чи протиправну), то декодуванням права можна вважати всі форми реалізації права (виконання, використання, додержання і застосування).
Модифікація кодів права тісно взаємопов’язана зі соціальною практикою і може відбуватися на різних рівнях (від норми права до правової системи загалом). Модифікаційну мінливість права (здатність до змін, що мають пристосовницький характер і відбуваються під впливом оточення) можна класифікувати за низкою критеріїв: за характером змін, що відбуваються у праві, виокремлюються морфологічні зміни (зміни у формі й структурі, що дає підстави говорити про зовнішню форму та анатомію права) і фізичні зміни (що проявляються в адаптивній гомеостатичності права);
за спектром норми реакції – вузькі (на рівні окремого коду права) та широкі зміни (що передбачає розширення правового поля регулювання);
за значенням змін, що відбуваються, – пристосувальні модифікації (модернізація, імплементація або рецепція права), морфози і генокопії (незворотні зміни відбуваються під екстремальним і несприятливим впливом); за тривалістю процесу змін – одноразові й тривалі. Дуже важливо, щоби модифікація кодів права була цілеспрямованою, зорієнтованою на подолання соціальних конфліктів у локальному (міжособистісному) чи глобальному (міжнародному) масштабі.
Правовий знак – це чітко означений матеріальний носій інформації, відтвореної у невербальному символі або сформульованої у словесному образі, що є зрозумілими для представника певної правової культури, в межах якої функціонує цей знак. Він має триєдину форму прояву: матеріальну (іконографічне чи речове відтворення змісту), мисленнєву (значення, втілене у словесному, але усному розгорненому варіанті) й поведінкову (послідовна діяльнісна чи бездієва інтерпретація сприйняття двох попередніх форм).
Правовий знак як філософсько-правова категорія має своє сутнісне наповнення, наділений соціальними функціями (номінативна, інформаційна, комунікативна, культурологічна, управлінська, дидактична, превентивна, заощадження і збереження інформаційних засобів); знак може виступати також окремою функцією права: як еквівалент і засіб відтворення та редукції правової дійсності, а також диференціації, структуризації та прогнозування її розвитку. Як і будь-яке інше поняття, він може бути багатозначним, неточним та незрозумілим (у випадку відсутності досвіду перебування у певному культурному середовищі) для інтерпретатора (право-сприймача); за умови адекватного сприйняття – він регулятивно впливовий і здатний забезпечити своєрідну психологічну тяглість історії народу та відобразити своєрідність національної правової системи.
2. Означуваним у праві виступає будь-який феномен чи концепт, якому дають означення (явище, річ, дія, подія, факт правової дійсності, об’єкт і суб’єкт правовідносин, але не має означуваного абстрактне правове поняття); означник – це символ чи група символів (іконографічний або речовий аналог), що роз’яснює значення означуваного чи абстрактного поняття. Онтологічний взаємозв’язок означника з означуваним проявляється в основному через денотацію і конотацію як комунікативно-функціональні процеси, що об’єднують десигнацію, сигніфікацію, референцію, репрезентацію, номінацію, маніфестацію, конвенціоналізацію. І всі вони так чи інакше зорієнтовані на формування значення, закріпленого в означнику, що відображає у мові права правове означуване. При цьому означник співвідноситься спершу з означуваним, що знаходиться у правовій дійсності, а вже потім зі значенням, зафіксованим у свідомості (адже озвучуючи означник, суб’єкт уявляє його позамовний відповідник, а не його вербальне пояснення, хоча, звичайно, розуміє значення, закладене в ньому творцем).
Денотація (або денотування – як дія) у правовому контексті відбувається, насамперед, у процесі правотворчості: моделювання знаків, що вичерпно означали б об’єкти, факти чи події з реального життя, передбачає безпосереднє називання означуваних феноменів з максимальним відтворенням їхнього змісту. Денотація у праві передбачає закріплення у правових знаках тих значень, що відображають предмети, дії, події або явища правової дійсності. При цьому слід відрізняти денотацію від десигнації: денотація передбачає називання одним знаком одного об’єкта (йдеться про конкретний право-випадок), натомість десигнація – це знакове відтворення родового поняття, тобто цілого класу однорідних об’єктів (наприклад, нормативно-правовий акт як результат узагальнення). Денотат – конкретний право-випадок, а десигнат – поширюється на всю правову дійсність. При цьому денотацію вважають тільки одним із рівнів сигніфікації, яка у процесі мовлення може набувати ознак довільності аж до зміни значення знаку.
Конотація (або конотування) у праві передбачає відтворення загальнолюдських ціннісних орієнтацій – рівності, справедливості, гуманнності, демократичності тощо – завдяки пропозиціонально-функціональній стилістиці мовленнєвих засобів, які завдяки повторюваності їх використання стають «ритуально-авторитарними» (за Г. Маркузе). У вузькому значенні конотація права – це означення певних властивостей, характеристик змісту, відтвореного в назві об’єкта правовідносин. У широкому значенні конотація права – це механізм створення символічного універсуму, вербального відображення і семантичного конституювання предметів правової дійсності, що у сукупності створюють певне перцептивне поле функціонування правової комунікації та передбачення тенденцій розвитку права як основи життєдіяльності людини у семіотичному середовищі.
3. Свідомість людини настільки інформаційно насичена, що вона змушена стратифікувати отриману інформацію за тематичними знаками й кодами, таким чином спрощуючи для сприйняття правову дійсність і суспільні відносини.
У цьому контексті право є системою вербальних повідомлень, що залежно від домінування певної семіотичної характеристики можуть бути передбаченням можливих правових явищ, застереженням від небажаних дій і вчинків, вольовим наказом та вказівкою, залишаючись при цьому стратегічним текстом, що передає вербальну модель бажаного, дозволеного і забороненого через омовлення чітких стандартів і критеріїв поведінки соціального суб’єкта. Джерелом правового повідомлення виступає вся сукупність явищ, дій, подій, емоційно-вольових, вербально-поведінкових та ціннісно-нормативних проявів людини як члена соціальної спільноти, яку символічно можна передати поняттям «суспільство».
Право є знаковою комунікативною моделлю; в ньому змодельовано основні зразки правової поведінки соціального суб’єкта, варіанти міжсуб’єктних та суб’єкт-об’єктних соціальних (зокрема правових) відносин, а також спроектовано саму правову дійсність у межах певного заданого нормативно-регулятивного поля.Причому це відкрита динамічна моделяційна соціальна цілеспрямована синергетична і водночас зовні керована складна система.
Знакова система – це єдність взаємозалежних знаків, що полягає не так у значенні елементів, як у відношеннях між ними. Парадигмальне розуміння права і правової дійсності як знакових систем передбачає поділ їх на асоціативні семантичні поля (за Ф. де Соссюром), що диференціюються через протиставлення іншим полям у цій же структурі. Це може бути поділ за галузевим принципом, суб’єктним чи об’єктним, часовим чи просторовим і т. д. Але в будь-якому випадку відносини схожості між частинами однієї знакової системи (права та правової дійсності загалом) служать для виокремлення цієї системи з-поміж інших (у межах одного соціокультурного простору). Право та правова дійсність як знакові системи складаються з дрібніших, аналогічно сформованих знакових систем, однією з яких є, наприклад, мова права як система вербальних знакових засобів, що відтворюють елементи правової дійсності.
Мовні правові знаки належать до ціннісно навантаженої лексики, бо відтворюють найбільш значимі пріоритети правової спільноти, представляють волю суспільства, формують відповідні соціальні цінності та орієнтири правової політики держави. Немовні правові знаки також мають ціннісне навантаження, адже формують у суспільстві загальноприйнятні знакові образи людини через її професійну зайнятість, стиль життя, манеру поведінки і т. д., моделюють стереотипи бажаної, дозволеної та забороненої поведінки, створюють правову символіку, що має всі шанси перерости в символічні артефакти й національні архетипи, за якими розпізнають державу.
Основним джерелом надходження і формування таких правових знаків є суспільство, тому є всі підстави вважати, що право має соціально-ціннісну зумовленість. Причому це розкривається через його власну цінність (право як необхідний продукт людської діяльності), особистісну цінність для людини (як критерій і градаційна шкала моделей правової поведінки) та інструментальну цінність для суспільства (як фіксатор і регулятор суспільно значимих міжсуб’єктних відносин).
4. Семіоз права – це цілісний процес руху (творення і сприйняття) правових знаків, що відтворює динаміку їх виникнення та функціонування. Цей процес поєднує правові норми (знаковий засіб), правову дійсність (відтворюваний об’єкт), суб’єкта права (інтерпретатора), правотворення (кодування), праворозуміння (декодування) і правову поведінку (інтерпретанту). Основним суб’єктом у цьому процесі виступає людина як право-творець і право-реалізатор, який сприймає право через знаки для використання, виконання, дотримання і застосування. Акцентування у цьому процесі на значенні людського чинника дає підстави називати його антропосеміозом права.
Право – це особливий тип мовлення та комунікації зі специфічними характеристиками залежно від того, хто виступає адресантом та адресатом; причому ці характеристики доповнюють одна одну й забезпечують цілісний підхід до вивчення семіотики права. До таких характеристик належить те, що право – це: 1) результат комунікативної діяльності; 2) засіб і основа поведінки в соціокультурному просторі; 3) особливий стиль викладу інформації (монолог, діалог, полілог, внутрішнє мовлення та безсуб’єктна комунікація); 4) окремий різновид комунікації – спонукальне мовлення (волютативне, маніпулятивне, герменевтичне). Усі ці семіотичні характеристики права максимально повно демонструють основних суб’єктів (мовою комунікації – адресанта й адресата), які залежно від ситуації та аналітичного підходу можуть змінюватися, але завжди дотримуються комунікативних технологій впливу мовлення та свідомого сприйняття. У такому контексті семіоз права є різновидом правової комунікації.
5. Семіотичний плюралізм у підході до вивчення правової природи людини орієнтує на толерантне ставлення до проявів індивідуальної та соціонормативної людської своєрідності. У цьому контексті право виступає концептом особливого нормативного порядку, що детермінований сутністю людини з урахуванням усіх семіотичних аспектів її природи (розуму, моралі, мови, предметної діяльності, волі до влади, творчості, гри, релігії тощо).
У розвитку людини (не як окремої особистості, а як прототипу людства загалом) важливу роль відіграє власне семіотична складова її природи як чинник адаптації до оточуючої дійсності шляхом розуміння, означування й символізації інформації про неї для передачі своїм нащадкам. Семіотика орієнтується на пізнавальний вимір людського досвіду, адже вона закорінена у процесі дії знаків (семіозі) і передбачає обов’язкову наявність хоча би двох динамічних чинників (знаку й означуваного, знаку та його автора, знаку і значення, знаку й інтерпретатора, знаку й контексту та ін.), що дає підстави визначити окремий тип семіотичної характеристики людини як «людина символічна», «людина знакова» – homo semioticus.
Аналіз поняття homo semioticus передбачає двояке розуміння людини: 1) як основного суб’єкта створення знаків, бо жодний інший живий організм не здатний на такі розумові процеси; 2) як знакову одиницю цього простору, основний символ соціальної дійсності. Людина як збірна семіотична одиниця з усіма її складовими елементами (тіло, дух, душа, ім’я, соціальна роль, професія, поведінка і т. д.) захищена правом, а всі створені людиною знаки стали можливими і зрозумілими тільки завдяки наявності в неї мови, здатності абстрактно мислити і вмінню аналізувати й синтезувати себе як соціального суб’єкта в контексті правової дійсності.
6. Правові знаки, які соціальний суб’єкт використовує для передачі / сприйняття інформації, мають чітку прагматичну властивість.
Праксеологія правового знаку дає можливість аналізу раціональності його створення, ефективності функціонування, корисності й потрібності використання, результативності застосування тощо. Прагматичні функції правового знаку мають широкий спектр: від означення правової дійсності, відтворення національної культури та передачі волі держави – до забезпечення правової комунікації, регулювання соціокультурного простору та збереження цілісності правової інформації. Правові знаки матеріалізують і об’єктивують (означують, маркують, класифікують, структурують, ієрархізують, організовують, впорядковують) правову дійсність.
Праксео-семіотика права передбачає, що воно створюється, функціонує, адаптується до змінюваного суспільства, забезпечує потреби його впорядкування, опираючись на свої властивості текстуальності, контекстуальності, інтертекстуальності й гіпертекстуальності, бо у них закладено прагматизм права як семіотично-функціональної граматики дій соціального суб’єкта, розкривається його тактико-стратегічний потенціал (у ньому закладено теорію і практику майстерності підготовки (організації) та ведення (регулювання) правових відносин). Перспектива права (своєрідні ймовірні комбінації правовідносин і прийоми їх налагодження, можливі конфліктні ситуації та способи їх вирішення, різноманітні управлінські механізми та проектування дій тощо) закладена в ньому заздалегідь.
Психосеміотичний підхід до міжсуб’єктних відносин виокремлює у людей здатність оперувати предметами правової дійсності за допомогою їх знакових відповідників, виділяти й аналізувати знакові ситуації та типи правових відносин, систематизувати й опрацьовувати отриману інформацію, використовувати її для організації та поточного вдосконалення свого буття. Правові знаки беруть участь в управлінні процесом трансформації дійсності у правосвідомість людини і водночас організовують, впорядковують її мисленнєву діяльність, що допомагає сформувати у кожного зокрема свою образно-поняттєву модель правової дійсності.
Юридична відповідальність апріорі наділена специфічною соціальною знаковістю, суспільним символізмом. Вона є іманентною семіотичною характеристикою будь-яких правовідносин, що базується на індивідуальних психологічних особливостях соціальних суб’єктів – відчутті страху, потребі адаптації, соціальному узалежненні, свідомому виборі й готовності прийняти встановлені норми, а також колективних соціально зумовлених чинниках – стимулюванні правослухняності, формуванні загальнолюдських цінностей і необхідності їх додержання, пошуку компромісу в процесі постійної взаємодії та об’єднання у правову спільноту. Відповідальності властиві зовнішньо проявлювані семіотичні ознаки, що несуть основне змістовно-функціональне навантаження цього явища в контексті відносин соціальних суб’єктів як членів суспільства і держави. Так, у процесі правовідносин реалізуються організаційні функції юридичної відповідальності через правову комунікацію, суспільну градацію, чітку регламентацію, що дає можливість моделювати, коригувати і прогнозувати подальший розвиток правовідносин. До того ж, юридична відповідальність виконує і розпорядчі завдання: вона здатна бути засобом переконування в доцільності правослухняної поведінки і примусу до неї, запобігання правопорушенням та охорони правопорядку через погрозу покарання. Загалом це дає підстави вважати її одним із дієвих засобів регулювання правовідносин, що базується на принципах соціального та індивідуального прагматизму й утилітаризму.
7. Усе вищенаведене дає підстави трактувати семіотику права як нову наукову парадигму, що концептуально охоплює всі основні філософські аспекти (онтологію, гносеологію, аксіологію, антропологію та праксеологію) права як суспільного феномена, що створений і діє на основі функціонально зорієнтованих сигналів, кодів, знаків соціальної дійсності. Це окремий напрям філософії права, що має свій специфічний предмет вивчення – знаки і знакові системи, що виникають у процесі правовідносин між соціальними суб’єктами для означення і впорядкування правової дійсності.
Загалом семіотика права – це філософсько-правова парадигма, що є концептуальним поєднанням філософських, загальнотеоретичних і метатеоретичних засад вивчення права як системи знаків соціальної дійсності із залученням для цього наявних знань із мовознавства, логіки, психології, соціології та інших наук з метою пояснення механізмів їх виникнення та функціонального призначення у суспільстві.
У семіотичному контексті право розуміється у широкому соціологічному його значенні як система знаків, сформованих людиною на основі соціального досвіду для спрощення сприйняття та передачі інформації про правову дійсність.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агафонова Е.А. Юридическая антропология: концептуальные идеи и принципы: автореф. дисc. на соискание учен. степени кандидата юрид. наук: специальность 12.00.01 «Теория и история государства и права; история политических и правовых наук» / Елена Алексеевна Агафонова. – Ростов-на-Дону, 2009. – 23 c.
2. Агеева Е.А. Юридическая ответственность в государственном управлении (социально-правовой аспект) / Е.А. Агеева. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1990. – 142 с.
3. Аймермахер К. Знак. Текст. Культура / К. Аймермахер. – М.: Рос. гос. гуманит. ун-т, 2001. – 394 с.
4. Акофф Р. О целеустремлённых системах / Р. Акофф, Ф. Эмери. – М.: Сов. Радио, 1974. – 272 с
5. Алаіс С.І. Проблема праворозуміння в основних школах права: дис. … кандидата юрид. наук: спеціальність 12.00.01 / Софія Іванівна Алаіс. – К., 2003. – 203 с.
6. Александров А.С. Язык уголовного судопроизводства: автореф. дис.
на соискание учен. степени доктора юрид. наук: специальность 12.00.09 «Уголовный процесс, криминалистика и судебная
экспертиза; оперативно-розыскная деятельность» / Александр Сергеевич Александров. – Нижний Новгород, 2003. – 56 c.
7. Алексеев С.С. Проблемы теории права: курс лекций: В 2-х т. /
С.С. Алексеев. – Т. 1. Основные вопросы общей теории социалистического права / Науч. ред. Р.К. Русинов; отв. за вып. В.М. Семенов. – Свердловск, 1972. − 396 с.
8. Алексеев С.С. Проблемы теории права: курс лекций: В 2-х т. /
С.С. Алексеев. – Т. 2. Нормативные юридические акты / Науч.
ред. Р.К. Русинов; отв. за вып. В.М. Семенов. – Свердловск, 1973. − 402 с.
9. Алексеев С.С. Теория права / С.С. Алексеев. – М.: БЕК, 1995. – 320 с.
10. Американская социологическая мысль: Тексты / Под ред. В.И. Добренькова. – М.: Изд-во МГУ, 1994. – 496 с.
11. Андреева Г. Социальная психология: [учебник] / Г. Андреева. – М.: Наука, 1996. – 324 с.
12. Анкин Д.В. Семиотика философии: философско-методологические аспекты: дисс. на соискание учен. степени доктора филос. наук: специальность 09.00.01 / Дмитрий Владимирович Анкин. – Екатеринбург, 2004. – 382 с.
13. Анохин П.К. Избранные труды. Кибернетика функциональных систем / П.К. Анохин; под общ. ред. К.В. Судакова. – М.: Медицина, 1998. – 400 с.
14. Антологія української юридичної думки: В 6-и т. / Ю.С. Шемшученко (заг. ред.), В.Д. Бабкін (упоряд.), І.Б. Усенко (відп. ред.). – Т. 1: Загальна теорія держави і права, філософія та енциклопедія права. – К.: Вид. Дім «Юридична книга», 2002.– 568 с.
15. Апель К.-О. Дискурсивна етика: політика і право / К.-О. Апель; пер. з нім. – К.: Укр. філос. фонд, 1999. – 74 с.
16. Апресян Ю.Д. Идеи и методы современной структурной лингвистики: краткий очерк / Ю.Д. Аперсян. – М.: ПРОСВЕЩЕНИЕ, 1966. – 304 с.
17. Арнольд В. «Жесткие» и «мягкие» математичексие модели / В. Арнольд: [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.pseudology.org/state/katastropha_models.htm
18. Арнольд В. Теория катастроф / В. Арнольд. – М.: Наука, 1990. – 128 с.
19. Артикуца Н.В. Мова права і юридична термінологія: [навч.
посібник] / Н.В. Артикуца. – [2-е вид., змін. і доп.]. – К.: Стислос, 2004. – 277 с.
20. Артикуца H.В. Правнича лінгвістика: [навч.-метод. посібник] /
Н.В. Артикуца. – К.: НаУКМА, 2001. – 79 с.
21. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: курс лекций /
Г.В. Атаманчук. – М.: Статут, 1997. – 400 с.
22. Бабенко В.В. Семіотичний інструментарій у комунікативній стратегії українського телебачення: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня кандидата наук із соц. комунікацій: спеціальність 27.00.06 «Прикладні соціально-комунікаційні технології» / Вікторія Володимирівна Бабенко. – К., 2008. – 16 с.
23. Балинська О.М. Правова комунікація: вербально-
біхевіористський підхід: [монографія] / О.М. Балинська. – Львів: ПАІС, 2008. – 212 с.
24. Балинська О.М. Проблеми теорії держави і права: [навч. посібник] /
О.М. Балинська, Т.З. Гарасимів. – [Вид. 2-е, доп. і перероб.]. – Львів: ЛьвДУВС, 2010. – 416 с.
25. Балинська О.М. Філософія права (вербально-біхевіористський підхід): Словник (категорії, поняття, терміни). – [2-е вид., доп. і перероб.]. – Львів: ПАІС, 2008. – 164 с.
26. Балтаджи П.М. Юридична мова правозастосовних актів: дис. на здобуття наук. ступеня кандидата юрид. наук: спеціальність 12.00.01 / Поліна Миколаївна Балтаджи. – К., 2008. – 205 с.
27. Бандура О.О. Єдність цінностей та істини у праві / О.О. Бандура. – К.: НАВСУ, 2000. – 200 с.
28. Бандура О.О. Єдність цінностей та істини у праві (філософський аналіз): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора філос. наук: спеціальність 12.00.12 / Олег Олександрович Бандура. – К., 2003. –
37 с.
29. Баранник Д.Х. Мова права як окремий функціональний стиль / Д.Х. Баранник // Мовознавство. – 2003. – № 6. – С. 8–10.
30. Баранова М.В. Право и реклама: автореф. дисс. на соискание ученой степени доктора юридических наук: специальность 12.00.01 «Теория и история права и государства; История правовых учений» / Марина Владимировна Баранова. – Нижний Новгород, 2010. – 64 с.
31. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика / Р. Барт. – М.: Прогресс, Универс, 1994. – 616 с.
32. Барт Р. Основы семиологии / Р. Барт // Структурализм: «за» и «против». – М.: Прогресс, 1975. – 469 c.
33. Барт Р. S/Z / Р. Барт. – М.: РИК «Культура»; Ad Marginem, 1994. – 303 с.
34. Бахтин М.М. Проблема речевых жанров // Собр. соч. / М.М. Бахтин. – М.: Русские словари, 1996. – Т.5: Работы 1940-1960 гг. –
С. 159-206.
35. Бацевич Ф.С. Нариси з лінгвістичної прагматики: [монографія] /
Ф.С. Бацевич. – Львів: ПАІС, 2010. – 336 с.
36. Бачинін В. Філософія права: [підруч. для юрид. спец. вищих навч. закладів освіти] / В. Бачинін, М. Панов. – К.: Ін Юре, 2002. – 472 с.
37. Бачинин В. Философия права и преступления / В. Бачинин. – Х.: Фолио, 1999. – 607 с.
38. Безверхов А.Г. Системный подход в науке уголовного права /
А.Г. Безверхов // Системность в уголовном праве: материалы II Российского конгресса уголовного права, 31 мая – 1 июня 2007 г. – М.: ТК Вел¬би; Проспект, 2007. – С. 50-54.
39. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях / Ч. Беккариа. – М.: Фирма «Стелс»: Бимпа, 1995. – 303 с.
40. Белый А. Символизм как миропонимание / А. Белый; сост., вступ. ст. и прим. Л.А. Сугай. – М.: Республика, 1994. – 528 с.
41. Белкин Р.С. Криминалистическая энциклопедия / Р.С. Белкин; 2-е изд. доп. – М.: Мегатрон XXI, 2000. – 334 с.
42. Беляева И.В. Феномен речевой манипуляции: лингвоюридические аспекты: [монография] / И.В. Беляева. – Ростов н/д.: СКАГС, 2008. –
243 с.
43. Бентам Дж. Про принцип корисності / Дж. Бентам // Лібералізм: антологія / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. – К.: Смолоскип, 2002. – 1126. – С. 149-150.
44. Беньямін В. Про мову взагалі й людську мову зокрема / В. Беньямін // Щодо критики насильства. – К.: Грані-Т, 2012. – 312 с. – С. 62-87.
45. Бергер Л.Г. Пространственный образ мира в структуре художественного стиля: дис. на соискание учен. степени
кандидата филос. наук: специальность 09.00.04 / Л.Г. Бергер. – М., 1994. – 166 с.
46. Бергер П. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания / П. Бергер, Т. Лукман. – М.: Медиум, 1995. – 323 с.
47. Бернюков А.М. Юридична герменевтика як методологія здійснення правосуддя (філософсько-теоретичний аналіз): дис. на здобуття
наук. ступеня канд.. юрид. наук: спеціальність 12.00.12 «Філософія права» / Анатолій Миколайович Бернюков. – Львів, 2008. – 198 с.
48. Бігун В.С. Людина в праві: аксіологічний підхід: дис. на здобуття наук. ступеня кандидата юрид. наук: спеціальність 12.00.12 «Філософія права» / В’ячеслав Степанович Бігун. – К ., 2004. – 220 с.
49. Бігун В. Мовно-правничі аспекти зовнішньоекономічних договорів (контрактів) / В. Бігун // Юридичний журнал. – № 2. – 2004. – С. 25-33.
50. Black D. The Behavior of Law / D. Black. – NY: Academic Press, 1976.
51. Бобровник С.В. Компроміс і конфлікти у праві: антрополого-комунікативний підхід до аналізу: [монографія] / С.В. Бобровник. – К.: Юридична думка, 2011. – 384 с.
52. Богданов А.А. Очерки организационной науки: [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.uic.nnov.ru/pustyn/lib/bogdanov.ru.html
53. Бодрияр Ж. К критике политической экономии знака / Ж. Бодрияр; пер. с фр. Д. Кралечкина. – М.: Библион–Русская книга, 2003. – 272 с.
54. Бодріяр Ж. Метафізика коду // Символічний обмін і смерть / Ж. Бодріяр; пер. з фр. Л. Кононовича. – Львів: Кальварія, 2004. – 376 с.
55. Бодрияр Ж. Пароли. От фрагмента к фрагменту / Ж. Бодрияр; пер. с фр. Н. Суслова. – Екатеринбург.: У-Фактория, 2006. – 200 с.
56. Бодріяр Ж. Символічний обмін і смерть / Ж. Бодріяр; пер. з фр.
Л. Кононовича. – Львів: Кальварія, 2004. – 376 с.
57. Бодріяр Ж. Симулякри і симуляція / Ж. Бодріяр; пер. з фр. В. Ховхун. – К.: Основи, 2004. – 230 с.
58. Бойко А.И. Язык уголовного закона и его понимание: [монография] /
А.И. Бойко. – М.: Юрлитинформ, 2010. – 320 с
59. Бойко І. Біоетика / І. Бойко. – Львів: Вид-во УКУ, 2007. – 96 с.
60. Бондарева Н.А. Прикладные аспекты моделирования терминологии
(На материале терминосистем уголовного права в русском и
английском языках): дис. на соискание учен. степени кандидата филол. наук: спецтальность 10.02.21 «Прикладная и математическая лингвистика» / Наталья Анатольевна Бондарева. – Санкт-Петербург, 2003 – 213 c.
61. Бондарко А. Принципы функциональной грамматики и вопросы аспектологии / А. Бондарко. – 2-е изд. – М.: Эдиторал УРСС, 2001. –
208 с.
62. Борисова Т. Что такое Post-Semiotica? / Т. Борисова // Post-Semiotica: учебно-справочно-научный портал по семиотике: [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://postsemiotica.narod.ru/
63. Боряк О. Тіло в контексті культурно-антропологічних студій: ретроспекція та сучасні підходи / О. Боряк, М. Маєрчик: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.etnolog.org.ua/vyd/vydetn/Body/Art01.htm
64. Bosse T. Analysis of Criminal Behaviour / Tibor Bosse, Charlotte Gerritsen, and Jan Treur // International Journal for the Semiotics of Law – Revue internationale de Sémiotique juridique: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.springer.com/law/journal/11196
65. Бочаров Д. Уроборос або Символічна реальність і право / Д. Бочаров // Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи): статті учасників Четвертого всеукр. «круглого столу», 28-29 листопада 2008 р. – Львів: Край, 2009. –
С. 31-39.
66. Бочаров Д. Функціонування доказів як семіозис: від фактичних даних – до фактів / Д. Бочаров // Право України. – 2012. – № 7. – С. 127-132.
67. Бочаров Д. Юридичний доказ як динамічна знакова конструкція /
Д. Бочаров // Право України. – 2011. – № 2. – С. 186-191.
68. Братасюк В.М. Правова реальність як форма прояву інтелектуальної традиції епохи (на матеріалах романо-германської правової сім’ї): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спеціальність 12.00.12 «Філософія права» / Вікторія Миколаївна Братасюк. – К., 2005. – 20 с.
69. Братасюк М.Г. Право як монолог державної влади в контексті сучасного українського розвитку / М.Г. Братасюк // Проблеми філософії права. – 2008-2009. – Т. VI-VII – С. 54-59.
70. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность: очерк теории / С.Н. Братусь. – М.: Юрид. л-ра., 1976. – 215 с.
71. Бронуэн М. Словарь семиотики / М. Бронуэн, Фелицитас Р. – М.: Книжный дом «ЛИБРОКОМ», 2010. – 256 с.
72. Булатов М.О. Філософський словник / М.О. Булатов. – К.: Стилос, 2009. – 575 с.
73. Бусова Н.А. Модернизация, рациональность и право / Н.А. Бусова. – Х.: Прометей-Прес, 2004. – 351 с.
74. Бушев С.А. Биосемиотика как парадигма формирования теоретической биологии: дисс. на соискание учен. степени кандидата философских наук: спеціальность 09.00.08 «Философия науки и техники» / Станислав Александрович Бушев. – М., 2009. – 241 с.
75. Бушев А.Б. Языковая личность и риторика в юриспруденции /
А.Б. Бушев // Комунікативна компетентність правників і їх зв’язки з громадськістю: зб. наук. пр. / За заг. ред. А.С. Токарської. – Львів, 2003. – 168 с. – С. 39-41.
76. Бюлер К. Теория языка: Репрезентативная функция языка / К. Бюлер. – 2-е изд. – М.: Прогресс, 2000. – 501 с.
77. Вавилова А.А. Позитивное право (информационный аспект): автореф. дисс. на соискание учен. степени кандидата юрид. наук: специальность 12.00.01 «Теория права и государства; история права и государства; история политических и правовых учений» / Анна Александровна Вавилова. – Москва, 2008. – 30 с.
78. Ванхузер К.Дж. Искусство понимания текста / К.Дж. Ванхузер: пер. с англ. – Черкассы: Коллоквиум, 2007. – 736 с.
79. Варій М.Й. Загальна психологія: [підручник] / М.Й. Варій. – [2-ге вид., випр. і доп.]. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 968 с.
80. Васильев В.Л. Юридическая психология / В.Л. Васильев. – [5-е изд., доп. и перераб.]. – СПб.: Питер, 2002. – 656 с.
81. Ващенко Ю.С. Филологическое толкование норм права: дисс. на соискание ученой степени кандидата юрид. наук: специальность 12.00.01 «Теория права и государства; история права и государства; история политических и правовых учений» / Юрий Сергеевич Ващенко. – Тольятти, 2002. – 182 с.
82. Введение в гибридные исследования (hybrid/mixed studies): [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http: //migo.stedu.ru/gibrid.ppt.

83. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТ «Перун», 2004. – 1440 с.
84. Ветров А.А. Семиотика и ее основные проблемы / А.А. Ветров. – М.: Изд-во полит. лит-ры, 1968. – 283 с.
85. Выготский Л. Мышление и речь. Психика, сознание, бессознательное /
Л. Выготский. – М.: Лабиринт, 2001. – 368 с.
86. Вишновецька С.В. Системний підхід у дослідженні методологічних проблем загальної теорії трудового права: постановка проблеми: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://vuzlib.com/content/view/1329/115
87. Відкрите суспільство – відкритий діалог: Програма Міжнародного фонду «Відродження»: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.irf.kiev.ua/news?doc:int=904
88. Вилюнас В. Психологические механизмы мотивации человека /
В. Вилюнас. – М.: Изд-во МГУ, 1990. – 288 с.
89. Вітгенштайн Л. Tractatus Logico Philosophicus. Філософські дослідження / Л. Вітгенштайн. – К.: Основи, 1995. – 312 с.
90. Витрук Н.В. Общая теория юридической ответственности / Н.В. Витрук. – М.: РАМ, 2009. – 259 с.
91. Вовк В.М. Римське право як феномен правової дійсності: дис. на здобуття наук. ступеня доктора юрид. наук: спеціальність 12.00.12 «Філософія права» / Вікторія Миколаївна Вовк. – К., 2011. – 443 с.
92. Волкова Т.Я. Лінгвістичні аспекти термінологічної багатозначності / Т.Я. Волкова // Вісник Житомирського держ. ун-ту ім. І. Франка. – 2004. – № 17. – С. 125-128.
93. Ворожейкіна О. Вчимося монологічному мовленню / О. Ворожейкіна // Українська мова та література. – 2005. – № 13. – С.3-5.
94. Гадамер Г.-Г. Герменевтика і поетика / Г.-Г. Гадамер. – К.: Юніверс, 2001. – 282 с.
95. Гадамер Х.-Г. Истина и метод: Основы философской герменевтики /
Х.-Г. Гадамер. – М.: Прогресс, 1988. – 704 с.
96. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования / И.Р. Гальперин. – М.: Наука, 1981. – 139 с.
97. Ганьба Б.П. Системний підхід та його застосування в дослідженні України як демократичної, соціальної, правової держави: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спеціальність 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / Борис Павлович Ганьба. – Х., 2001. – 19 с.
98. Гарасимів Т.З. Девіантна поведінка особистості: філософсько-правовий вимір: [монографія] / Т.З. Гарасимів. – Львів: ЛьвДУВС, 2009. – 524 с.
99. Гатальська C.M. Символізм і проблема візуалізації культури // Філософія культури: [підруч. для студ. вищих навч. закл.] / С.М. Гатальська // Українські підручники онлайн: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pidruchniki.ws/12920522/filosofiya/simvolizm_problema_vizualizatsiyi_kulturi
100. Гатальська C.M. «Щойність» знаку, символу та образу в культурі // Філософія культури: [підруч. для студ. вищих навч. закл.] / С.М. Гатальська. – К.: Либідь, 2005. – 328 с.
101. Гауз Дж. Індивідуальність: ліберальні теорії людини / Дж. Гауз // Лібералізм: антологія / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. – К.: Смолоскип, 2002. – 1126. – С. 199-228.
102. Геґель Г.В.Ф. Основи філософії права, або Природне право і державознавство / Г.В.Ф. Геґель. – К.: Юніверс, 2000. – 330 с.
103. Гижа А.В. Интепретация и смысл (структура понимания гуманитарного текста): [монография] / А.В. Гижа. – Х.: Коллегиум, 2005. – 404 с.
104. Гіда Є.О. Праксеологічна сутність правопорядку / Є.О. Гіда // Юридичний часопис. – № 1(1). – 2011. – С.126-135.
105. Головистиков А. Проблемы теории государства и права /
А. Головистиков, Ю. Дмитриев. – М.: Эксмо, 2005. – 832 с.
106. Голосков Л.В. Правовые доктрины: от древнего мира до информационной эпохи / Л.В. Голосков. – М.: Научный мир, 2003. –
317 с.
107. Гомілко О.Є. Феномен тілесності: дис. на здобуття наук. ступеня доктора філос. наук: спеціальність 09.00.04 / Ольга Євгенівна Гомілко. – К., 2007. – 420 с.
108. Гончаров В.В. Офіційне тлумачення юридичних норм як засіб встановлення і трансформації їх змісту: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня кандидата юрид. наук: спеціальність 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / Володимир Вікторович Гончаров. – Львів, 2012. – 18 с.
109. Горный Е. Что такое семиотика? / Е. Горный // Радуга. – М., 1996. –
С. 168-175.
110. Горчаков Д.П. Вивчення поняття політичної відповідальності у вітчизняній науці / Д.П. Горчаков // Наукові записки. – Т. 45. Політичні науки. – 2005. – С. 4-9.
111. Горячев И.Н. Презумпция знания закона и принцип несущественности юридической ошибки в уголовном праве России: дис. на соискание учен. степени кандидата юрид.