КОМАР ЄВГЕНІЙ ГРИГОРОВИЧ. СОЦІАЛЬНІ АНОМАЛІЇ У ПОВСЯКДЕННОМУ ЖИТТІ НАСЕЛЕННЯ УСРР 20-х рр. XX ст.

brief description

КОМАР ЄВГЕНІЙ ГРИГОРОВИЧ. Назва дисертаційної роботи: "СОЦІАЛЬНІ АНОМАЛІЇ У ПОВСЯКДЕННОМУ ЖИТТІ НАСЕЛЕННЯ УСРР 20-х рр. XX ст."

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
КОМАР ЄВГЕНІЙ ГРИГОРОВИЧ
УДК 94(477):316.624 «192»
СОЦІАЛЬНІ АНОМАЛІЇ У ПОВСЯКДЕННОМУ ЖИТТІ
НАСЕЛЕННЯ УСРР 20-х рр. XX ст.
Спеціальність 07.00.01 – історія України
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Науковий керівник
Черевичний Геннадій Семенович,
кандидат історичних наук, доцент
Київ – 2015
2
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ.............................................................. 3
ВСТУП................................................................................................................... 5
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА МЕТОДИ
ДОСЛІДЖЕННЯ................................................................................................. 9
1.1. Історіографія та джерельна база дослідження......................................... 9
1.2. Принципи і методи дослідження............................................................... 30
Висновки до першого розділу.......................................................................... 45
РОЗДІЛ 2. ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА СОЦІАЛЬНІ АНОМАЛІЇ
У ПОВСЯКДЕННОМУ ЖИТТІ НАСЕЛЕННЯ УСРР................................. 48
2.1. Соціально-економічні чинники кримінальної злочинності,
алкоголізму та проституції................................................................................ 48
2.2. Політико-правові умови соціальних аномалій........................................ 80
2.3. Культурні причини соціальних аномалій................................................ 108
Висновки до другого розділу........................................................................... 120
РОЗДІЛ 3. ФОРМИ ВИЯВІВ СОЦІАЛЬНИХ АНОМАЛІЙ СЕРЕД
НАСЕЛЕННЯ УСРР…………………………………………………………… 122
3.1. Стан кримінальної злочинності у першому міжвоєнному
десятиріччі.......................................................................................................... 122
3.2. Проблема алкоголізму у повсякденному житті населення..................... 149
3.3. Поширення проституції в період НЕПу................................................... 160
Висновки до третього розділу.......................................................................... 172
ВИСНОВКИ.......................................................................................................... 175
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ....................... 183
ДОДАТКИ.............................................................................................................. 208
3
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
БУПР – Будинок примусової роботи
ВКП(б) – Всесоюзна комуністична партія (більшовиків)
ВУЦВК – Всеукраїнський центральний виконавчий комітет
ГПУ – див. ДПУ
Губком – Губернський комітет
Держархів Київської обл. – Державний архів Київської області, м. Київ
ДПУ (ГПУ) – Державне політичне управління, Государственное
политическое управление (російська назва зустрічається в архівних
документах)
КК – Кримінальний кодекс
КП(б)У – Комуністична партія (більшовиків) України
ЛКСМУ – Ленінська Комуністична Спілка Молоді України
НЕП – Нова економічна політика
НКВД – див. НКВС
НКВС (НКВД) – Народний комісаріат внутрішніх справ, Народный
комиссариат внутренних дел (російська назва зустрічається в архівних
документах)
РКП(б) – Російська комуністична партія (більшовиків)
РНК (СНК) – Рада народних комісарів, Совет народных комиссаров
(російська назва зустрічається в архівних документах)
РСФРР – Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка
СНК – див. РНК
СРСР (СССР) – Союз Радянських Соціалістичних Республік, Союз
Советских Социалистических Республик (російська назва зустрічається в
архівних документах)
СССР – див. СРСР
УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка
УСРР – Українська Соціалістична Радянська Республіка
4
ЦДАВО України – Центральний державний архів вищих органів влади
та управління України
ЦДАГО України – Центральний державний архів громадських
об’єднань України
ЦК – Центральний Комітет
5
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Суспільно-політичні та соціальноекономічні зміни 20-х рр. ХХ ст. характеризувалися як позитивними
(підвищення соціальної мобільності, зменшення розриву у доходах і рівні
життя усіх груп населення, поширення грамотності й освіченості,
запровадження доволі широких соціальних гарантій тощо), так і негативними
тенденціями.
Серед негативних тенденцій помітне місце посідали соціальні аномалії
як конституйовані прояви девіантної поведінки (поведінка, яка відхиляється
від соціальних норм), що набували форм кримінальної злочинності,
алкоголізму, проституції, безпритульності, жебракування, самогубств та ін.
Для поглибленого, об’єктивного, наукового розуміння повсякденного
життя населення УСРР у 1920-х рр. необхідне, серед іншого, комплексне
дослідження соціальних аномалій.
Актуальність теми дисертації посилюється тим, що узагальнюючі
історичні дослідження з цієї проблематики досі відсутні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертація виконана відповідно до науково-дослідної теми історичного
факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка
“Українська нація в загальноєвропейському вимірі: історія та сучасність”
(державний реєстраційний номер 11БФ046-01).
Об’єктом дослідження є соціальні аномалії у повсякденному житті
українського населення на різних етапах його історичного розвитку.
Предметом дослідження є прояви та динаміка соціальних аномалій,
передусім кримінальної злочинності, алкоголізму та проституції
у повсякденному житті населення УСРР 20-х рр. ХХ ст., чинники їх поширення,
а також кримінальне законодавство, яке встановлювало відповідальність за
скоєння злочинів.
6
Хронологічні межі роботи охоплюють період від початку 1921 р.
(остаточне утвердження радянської влади в Україні, запровадження НЕПу),
до кінця 1929 р. (повне згортання НЕПу, утвердження одноосібної влади
Й. Сталіна). Для більш аргументованого розкриття окремих питань їх розгляд
дещо винесено за межі вказаного періоду.
Територіальні межі дослідження визначені адміністративнотериторіальними кордонами УСРР 1920-х рр.
Мета дослідження полягає у комплексному аналізі ключових проявів,
чинників поширення і динаміки кримінальної злочинності, алкоголізму
та проституції у повсякденному житті населення УСРР 20-х рр. ХХ ст.
Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких дослідницьких
завдань:
 проаналізувати стан наукової розробки теми, джерельну базу
та методи дослідження;
 визначити ключові соціально-економічні, політико-правові та
культурні чинники, які впливали на динаміку соціальних аномалій;
 дослідити стан кримінальної злочинності в УСРР і дати
характеристику основних видів злочинів;
 проаналізувати алкоголізм як соціальну проблему тогочасного
населення, а також відстежити масштаби самогоноваріння;
 з’ясувати специфіку розповсюдження проституції як виду соціальних
аномалій у повсякденному житті населення УСРР.
Методологічну основу дослідження склали принципи історизму,
об’єктивності, системності та комплексності. Для виконання поставлених мети
і завдань використано загальнонаукові (аналіз, синтез, індукція, дедукція,
типологізація), загальноісторичні (історико-системний, проблемнохронологічний, історико-психологічний, історико-компаративний, історикогенетичний, конкретно-історичний) та спеціальні (соціокультурного аналізу,
культурологічний, біхевіористичний, соціальної стратифікації, статистичної
7
обробки даних, граматичного тлумачення законодавчих актів) методи вивчення
історії повсякденності та соціальних аномалій.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше
на основі комплексного аналізу історіографії, архівних й опублікованих
матеріалів, періодичних видань досліджено соціальні аномалії у повсякденному
житті населення УСРР 20-х рр. ХХ ст.; введено у науковий обіг раніше
неактуалізовані джерела з фондів Центрального державного архіву вищих
органів влади та управління України, Центрального державного архіву
громадських об’єднань України та Державного архіву Київської області
з обраної проблематики; виявлено і досліджено масштабну “хабарницьку
піраміду” у Київській губміськміліції першої половини 1920-х рр.,
контрабандні схеми, до функціонування яких були залучені керівники
правоохоронних органів УСРР. Уточнено масштаби поширення кримінальної
злочинності, алкоголізму, самогоноваріння та проституції серед українського
населення у період НЕПу. Набуло подальшого розвитку вивчення ключових
соціально-економічних, політико-правових та культурних чинників соціальних
аномалій. З нових позицій розкрито процес криміналізації партійно-державного
та керівного господарського апарату, судових та правоохоронних установ.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості
застосування фактографії й ключових положень дослідження при підготовці
посібників, нормативних та спеціальних курсів з історії України у вищих
навчальних закладах. Результати роботи можуть бути використані для
подальших наукових розвідок з проблематики соціальних аномалій
у повсякденному житті населення УСРР в 1920-х рр.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та
матеріали дисертації представлені на міжнародних наукових конференціях:
І Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів та молодих учених
“Дні науки історичного факультету” (Київ, 2008), ІІ Міжнародній науковій
конференції студентів, аспірантів та молодих учених “Дні науки історичного
факультету” (Київ, 2009), ІІІ Міжнародній науковій конференції студентів,
8
аспірантів та молодих учених “Дні науки історичного факультету” (Київ, 2010),
Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні питання суспільних
наук: наукові дискусії” (Дніпропетровськ, 2013) та ІV Міжнародній науковій
конференції молодих учених “Дні науки історичного факультету” (Київ, 2013).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження висвітлено
в 6 публікаціях у наукових фахових виданнях (з них 1 – у зарубіжному
виданні). Окремі положення та результати додатково відображені у 5
публікаціях тез і виступів на наукових конференціях.

bibliography

ВИСНОВКИ
Комплексне дослідження ключових чинників поширення, проявів та
динаміки соціальних аномалій, передусім кримінальної злочинності,
алкоголізму та проституції, у повсякденному житті населення УСРР
20-х рр. ХХ ст. дозволило сформулювати та обґрунтувати низку
узагальнюючих висновків, які виносяться на захист.
Встановлено, що соціальні аномалії у повсякденному житті населення
УСРР 20-х рр. ХХ ст. є малодослідженою проблематикою у вітчизняній
історичній науці. Протягом радянського періоду вказана тема вивчалася
надміру заідеологізовано й “у відриві” від соціально-економічних, політичних
і культурних чинників, які впливали на динаміку кримінальної злочинності,
алкоголізму та проституції. Однак, праці радянських дослідників, у тому числі
юристів, соціологів, педагогів та спеціалістів у галузі медицини, містять
важливу фактологічну інформацію з досліджуваної теми.
Водночас після проголошення незалежності України та розпаду СРСР
розгляд соціальних аномалій як пережитків капіталізму різко зменшився.
Відтоді стало можливим залучати до вивчення цієї теми здобутки зарубіжних
науковців, у тому числі історичні, соціологічні та політологічні концепції.
Основу сучасних досліджень проблематики соціальних аномалій у
повсякденному житті населення УСРР складають праці низки українських
(В. Іваненко, І. Іщенко, О. Міхеєва) та російських (В. Пашин, С. Богданов,
Н. Лєбіна) істориків, у яких розглядаються лише окремі види соціальних
аномалій на регіональному рівні. Проте комплексні дослідження вказаної теми
у межах УСРР відсутні, незважаючи на наявність широкої і репрезентативної
джерельної бази.
При цьому специфіка предмета дослідження обумовлює доцільність
використання деяких елементів міждисциплінарного підходу, зокрема історикосоціологічних концепцій Е. Дюркгейма, Р. Мертона, М. Вебера, а також
методологічних засад “нової історії”, передусім історії повсякденності.
176
Ключовим теоретичним питанням дослідження стало визначення терміну
“соціальні аномалії”. Встановлено, що вперше у нашій державі вказаний термін
офіційно застосовано у Державній програмі по боротьбі з алкоголізмом,
бідністю, безпритульністю та проституцією, закладеній у 1928 р. в першому
п’ятирічному плані. Це поняття досить швидко утвердилося у рамках
радянської історіографії й наразі використовується сучасними вітчизняними
істориками для узагальненого позначення конституйованих проявів девіантної
поведінки (поведінка, яка відхиляється від соціальних норм), що набувають
форм кримінальної злочинності, алкоголізму, проституції, наркоманії,
самогубств, гомосексуалізму, безпритульності тощо.
З’ясовано, що базовими соціально-економічними чинниками поширення
соціальних аномалій у повсякденному житті населення УСРР
1920-х рр. були: запровадження у 1921 р. нової економічної політики та стрімке
її згортання з другої половини 1920-х рр., сплеск дитячої безпритульності,
недосконалість грошово-фінансової реформи 1922 – 1924 рр. (так звана “криза
обміну”), голод 1921 – 1923 рр., соціально несправедлива податкова політика,
несприйняття НЕПу частиною робітників та керівництва країни, вади
у державному регулюванні ринку, низька зарплата, важкі умови праці й побуту,
зростання масштабів безробіття і соціального декласування населення.
Протягом 1920-х рр. керівництво республіки, з одного боку, прагнуло
стимулювати розвиток дрібного і середнього підприємництва, залучати
у виробництво приватний капітал, а з іншого – намагалося посилювати
контроль за товарно-грошовими відносинами і розширювати масштаби
оподаткування, що обумовлювало перманентну нестабільність у фінансовогрошовій сфері й негативно впливало на добробут населення. При цьому
специфіка НЕПу об’єктивно сприяла легалізації сформованого у попередні
роки тіньового капіталу, появі нового різновиду професійного злочинця
в господарській сфері країни.
Серед політико-правових умов поширення соціальних аномалій
виокремлено: монополію політичної влади з боку КП(б)У, непродуманий підхід
177
до формування радянської партійної еліти та призначення відповідальних
керівників, привілейованість представників влади, їх правову безкарність,
класову соціальну і виборчу політику, повільність становлення правової
системи, правоохоронних і судових органів та брак їхнього фінансування,
мінливість кримінального законодавства, непослідовність заходів держави
у сфері боротьби з соціальними аномаліями та ін.
За таких обставин нова політична система, що формувалася після
приходу більшовиків до влади, закладала підвалини для поглиблення
соціальних протиріч на фоні утвердження монопартійності та виникнення
явища “позбавленців”, а також наділяла представників політичної еліти
відчуттям вседозволеності через складну процедуру притягнення їх до
кримінальної та адміністративної відповідальності. Вказане не сприяло
зростанню правопорядності серед представників нової влади і посилювало
зневіру до них з боку населення.
Ключовими культурними причинами розповсюдження кримінальної
злочинності, алкоголізму і проституції серед населення УСРР у 1920-х рр. були:
довільне трактування злочинної поведінки населенням і владою, відновлення
традицій побутового і святкового алкоголізму, розширення соціальних функцій
тогочасних пивних закладів, одноманітність дозвілля, трансформація статевої
моралі тогочасної людини, обмін “негативним досвідом” між мешканцями
радянських комун, боротьба держави з церквою, тотальне втручання влади
у приватне життя населення тощо.
Внаслідок бурхливих військових та революційних подій попередніх років
відбулися глибокі зміни у свідомості та соціальній психології українського
населення. Споглядання смерті стало звичним для дуже багатьох людей.
Революція часто сприймалася спрощено – як ліквідація обмежень та заборон,
вседозволеність.
В окреслених умовах загальний стан тогочасного українського
суспільства у цілому характеризувався переходом від старої, зруйнованої
системи цінностей до нової, яка лише починала формуватися. Це сприяло
178
зростанню різних проявів девіантної поведінки серед населення, а намагання
влади утвердити нову модель комунального побуту лише посилювало згаданий
ефект.
Встановлено, що найбільш розповсюдженими видами кримінальних
злочинів у 1920-х рр. були крадіжки, пограбування, бандитизм, підпали,
убивства. Домінування серед них некваліфікованих крадіжок є ознакою того,
що тоді переважала ситуативна (побутова) злочинність, яка стимулювалася
незадоволеними економічними потребами населення.
Меншою, але відчутною проблемою була професійна злочинність. У ході
вивчення архівних матеріалів вдалося виявити злочини, здійснення яких
вимагало значної підготовки та неабияких навиків (наприклад, проникнення
восени 1927 р. злодіїв-підкопників до головного складу Всеукраїнського
державного акціонерного товариства торгівлі в Одесі). Досить поширеними
в УСРР 1920-х рр. були такі “злочинні професії”: “формазонники”
(підроблювали речі з благородних металів); “каїни” (приймали награбовані речі
та збували їх за межами територіальної одиниці, де вони були викрадені);
“ширмачі” (займалися кишеньковими крадіжками у багатолюдних місцях);
“майданники” (розкрадали вагони або склади на залізницях); “ведмежатники”
(спеціалізувалися на зломах сейфів); “фальшивомонетники” (підроблювали
гроші та інші цінні папери); “аферисти” (втягували у невигідні фінансові
операції, вводячи партнера по договору в оману); “коти” (жили за рахунок
повій); “громили” (займалися грабежами із застосуванням фізичної сили);
“скокарі” (промишляли квартирними крадіжками, коли хазяїв не було вдома);
“шпана” (спеціалізувалася на дрібних крадіжках) та ін.
З кінця 1922 р. політичний бандитизм почав витіснятися кримінальним,
значну кількість членів кримінальних банд становили безробітні пролетарі
та селяни, котрі мали у своїх руках значну кількість незаконної вогнепальної
зброї. Кримінальні банди спеціалізувалися на озброєних пограбуваннях потягів,
будинків, перехожих, а також конокрадстві.
179
Серед злочинців 1920-х рр. більшість були неграмотними або
з початковою освітою, віком 20-25 років. При цьому злочинний світ постійно
“омолоджувався”. Зокрема, внаслідок неможливості швидкого вирішення
проблеми безпритульності, у республіці існував високий рівень злочинності,
у тому числі й рецидивної, серед підлітків.
Протягом 1923 – 1928 рр. кількість осіб, котрі скоїли злочини у стані
алкогольного сп’яніння, зросла у три рази. Найбільш суттєво цей процес
охопив злочинців, які страждали на хронічний алкоголізм. Часто ув’язнені
тікали з місць позбавлення волі, або їх достроково звільняли через
перевантаження БУПРів, що робило систему покарання злочинців
неефективною.
Криміналізація органів державної влади УСРР характеризувалася
інтенсивністю. Чиновників і державних службовців часто звинувачували
у марнотратстві, хабарництві та підтримці зв’язків з кримінальним
бандитизмом. Не допомагали подолати цю проблему регулярні “чистки” рядів
партії. Злочинність ставала повсякденним явищем серед співробітників судових
установ та міліції. На основі архівних даних виявлено існування в першій
половині 1920-х рр. у рамках Київської губміськміліції масштабної
“хабарницької піраміди” на чолі з керівником Коваленком та його заступником
Фрадьком. Органи міліції часто вдавалися до незаконної конфіскації майна
громадян, застосування до них грубої сили та катування. У свою чергу,
ЦК КП(б)У постійно тиснув на редакції тогочасних друкованих органів з метою
приховання реальних масштабів злочинності серед представників влади.
При цьому фігурування у офіційній статистиці злочинності та
кримінальному законодавстві УСРР 1920-х рр. на першому місці злочинів
проти держави, а не злочинів проти особи, вказує на знецінення людського
життя та особистих прав і свобод громадян у тогочасній державі.
Визначено, що на динаміку алкоголізму в УСРР значний вплив мала
державна політика у сфері виробництва й обігу алкогольних напоїв,
яка протягом досліджуваного періоду складалася з двох етапів. На першому
180
етапі діяв “сухий закон” (1921 – 1925 рр.). У той час потреби населення
в алкоголі продовжували задовольнятися за рахунок напоїв середньої міцності,
якими було дозволено торгувати з 1923 р., незаконно виробленого самогону,
а також сурогатів алкоголю – денатурату, лаку, політури, одеколону. У зв’язку
з цим органи міліції республіки були змушені посилити охорону підприємств,
де виготовлялись одеколони.
Під час голоду 1921 – 1923 рр. обсяги вживання алкоголю населенням
зменшилися. Тоді пиячити могли собі дозволити, передусім, заможні громадяни
та чиновники. Останні часто використовували своє службове становище
і вживали алкоголь за рахунок підлеглих та підконтрольних осіб. Зокрема,
поширеним був алкоголізм серед ревізорів, котрі перевіряли роботу
залізничних служб УСРР.
В умовах НЕПу боротьба правоохоронних органів з підпільним
самогоноварінням не була успішною, алкоголізм продовжував розвиватися.
Це змусило більшовиків у 1925 р. відмовитися від попереднього курсу та
запровадити державну монополію на виробництво горілчаних виробів.
Протягом другої половини 1920-х рр. відбувалося динамічне нарощування
обсягів виробництва і продажу горілки з метою додаткового залучення коштів
до державного бюджету, що сприяло поширенню алкоголізму. Через поступове
підвищення цін на горілку самогон продовжував користуватися високим
попитом серед населення.
Потяг до спиртного проявлявся серед різних прошарків населення,
особливо у робітничому середовищі. Так, протягом 1924 – 1928 рр. обсяги
вживання алкоголю робітниками збільшились у 8 разів. Значним був відсоток
осіб, які витрачали на алкоголь близько половини своєї заробітної плати.
На основі архівних матеріалів встановлено, що серед різних національностей в
УСРР найбільш схильними до щоденного вживання алкоголю були українці,
до запою – росіяни.
Доведено, що у період НЕПу проституція була поширеним явищем серед
населення УСРР. Кримінальне законодавство республіки передбачало
181
відповідальність за звідництво, притоноутримування, вербування жінок для
занять проституцією. Але це не лякало охочих заробити на сексуальній
комерції, – серед них були робітники, селяни, службовці. Притони розпусти без
складнощів виявлялись органами міліції, тому їхня роль у поширенні
проституції, у порівнянні з попередніми роками, значно зменшилася. Натомість
місцями зайняття проституцією стали вулиці, бульвари, сади, помешкання
клієнтів-чоловіків, жінок або знайомих, готелі. Існувала значна кількість
квартирних підпільних притонів у складі 3-5 повій та “господині”.
Переважну більшість повій у 20-х рр. ХХ ст. становили розлучені жінки
та вдови у віці 20-30 років, зовсім неосвічені або з початковою освітою,
без постійного місця роботи. Головним мотивом заняття проституцією було
прагнення подолати злигодні. Досить розповсюдженими серед повій
були алкоголізм та наркоманія. Повії часто фігурували учасницями
кримінальних злочинів, зокрема у ролі “наводчиць”. За звітами окрінспекцій
охорони здоров’я встановлено, що за свої послуги більшість повій отримували
від 50 коп. до 1 крб. з клієнта, але деякі високооплачувані повії заробляли до
40 крб. за ніч.
Найбільшого розповсюдження проституція набула у великих містах
(передусім, Одесі та Харкові), але в роки НЕПу була поширеною і в селах.
На динаміку проституції значний вплив мали міграційні процеси. Наприклад,
серед повій, обстежених у Харкові в 1926 – 1927 рр., приїжджі складали 64,4%,
з них 24,4% приїздили з губерній УСРР, решта – РРФСР та інших республік
СРСР.
Відсутність чітких даних щодо масштабів проституції в УСРР актуалізує
необхідність з’ясування цього питання на підставі аналізу опосередкованих
даних про динаміку венеричних захворювань серед тогочасного населення.
На підставі вказаного аналізу з’ясовано, що у 1920-х рр. сифіліс, гонорея,
м’якець стали надзвичайно поширеними хворобами. Це засвідчує тенденцію
до зростання проституції та неупорядкованих статевих зносин. Зокрема,
наприкінці НЕПу на кожних 60 мешканців УСРР припадав 1 хворий на
182
венеричні захворювання. При цьому внаслідок статевих контактів з повіями
відбувалося 50% усіх заражень.
Отже, протягом досліджуваного періоду соціальні аномалії відігравали
роль специфічної деструктивної форми адаптації населення до складних
і мінливих соціально-економічних, політичних та культурних реалій
в УСРР, а також переходу до мирного життя після бурхливих військових
і революційних подій попередніх років. Зокрема, в період НЕПу частина
робітників і селян намагалися задовольнити свої інтереси (передусім,
матеріальні) шляхом застосування зброї й фізичної сили, тобто
використовуючи практику вирішення конфліктів, що склалася у попередній
період війни та революційних потрясінь.
Багато знедолених людей, які опинилися у скрутному матеріальному
становищі, були об’єктивно вимушені шукати незаконні способи подолання
злигоднів, зокрема шляхом вчинення озброєних пограбувань, крадіжок, різного
роду шахрайських дій, а також зайняття проституцією. Натомість алкоголізм
для частини населення був способом нівелювання психологічної напруженості
від тогочасних складних і мінливих реалій, а також формою проведення
дозвілля, яке тоді характеризувалося одноманітністю та нерозвиненістю.
У свою чергу, значна кількість представників органів державної влади,
які отримали доволі широкі повноваження у 1920-х рр., активно
використовували своє службове становище у корисливих цілях, передусім
з метою покращення їхнього матеріального стану в умовах низьких заробітних
плат для держслужбовців і нестабільної економічної обстановки.