АНТИТЕРОРИСТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК СКЛАДОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ (політологічний аналіз)

brief description

НАЦІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ СТРАТЕГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

На правах рукопису

МАРЧЕНКО ЮРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ

УДК 32.1+323.28

АНТИТЕРОРИСТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ
ЯК СКЛАДОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ
(політологічний аналіз)

21.01.01 основи національної безпеки держави

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник:
Степико Михайло Тимофійович,
доктор філософських наук,
старший науковий співробітник

КИЇВ 2005

ЗМІСТ

ВСТУП

3

РОЗДІЛ 1. НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА: ТЕОРЕТИЧНІ І НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ.

13

1.1. Феномен національної безпеки: сутність, ознаки, нормативно-правові визначення ..

13

1.2. Національна безпека в умовах постбіполярного світу: геополітичні трансформації і національні пріоритети ...

32

РОЗДІЛ 2. ГЛОБАЛІЗАЦІЯ СВІТОВОГО РОЗВИТКУ І СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ...

50

2.1. Глобалізація і становлення мережевих структур ..

50

2.2. Публічна політика і проблеми забезпечення політичної стабільності

64

РОЗДІЛ 3. ТЕРОРИСТИЧНА ЗАГРОЗА: ГЕНЕЗА, СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ ТРАНСФОРМАЦІЇ ...

82

3.1. Теоретичні та нормативно-правові проблеми визначення і дослідження феномена тероризму .

82

3.2. Феномен глобального тероризму: нові виклики національній безпеці ..

98

РОЗДІЛ 4. АНТИТЕРОРИСТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ: ВНУТРІШНІ ТА ЗОВНІШНІ УМОВИ І СТРАТЕГІЧНІ ОРІЄНТИРИ ...

118

4.1. Нормативно-правові та організаційні засади антитерористичної діяльності. Міжнародний досвід

118

4.2. Сучасна практика боротьби з тероризмом та перспективи її удосконалення .....

142

ВИСНОВКИ .....

159

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...

164

ВСТУП

Актуальність теми дослідження.

Події 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку і Вашингтоні, а також довгостроковий політичний резонанс, який вони викликали, та ще й досі викликають у світі, засвідчили про нечуване зростання терористичної загрози. Тероризм постав як один з найнебезпечніших викликів людству, що на початку ХХІ століття загрожує не лише безпеці окремих країн, а й, враховуючи інтеграційні процеси та випадки несанкціонованого розповсюдження зброї масового ураження, ставить під загрозу глобальну стабільність і безпеку. Це, власне, й робить надзвичайно необхідним постійні дослідження антитерористичної діяльності та їхнього мутагенного потенціалу, спрямовані на аналіз та визначення особливостей боротьби із сучасним тероризмом.
Водночас, останніми роками спостерігаються трансформації терористичних загроз, які дедалі менше пов’язані з підтримкою цієї діяльності з боку певних країн. Навпаки, терористичні організації вже не обов’язково спираються на допомогу окремих держав, хоча терористичні бази можуть розташовуватися на їхній території. Внаслідок цього терористична діяльність набула транснаціональних рис. Сьогодні мова вже має йти про транснаціональну мережу терористичних угруповань різноманітного ґатунку, які, попри наявні розбіжності у поглядах та політичних настановах, дедалі частіше допомагають одне одному, утворивши в такий спосіб свого роду терористичний інтернаціонал”. Посилення цієї тенденції робить конче необхідним удосконалення наявних та запровадження нових форм і засобів боротьби з тероризмом.
Безпосередньою реакцією держав на посилення терористичної загрози є розробка нових і удосконалення вже існуючих нормативно-правових та організаційних механізмів. Це позначається на пожвавленні законотворчої діяльності у галузі національної безпеки. Загалом, проблеми забезпечення національної безпеки і відвернення терористичної загрози останнім часом набувають дедалі більшого значення для збереження гідних умов життєдіяльності людини. Все це робить надзвичайно необхідним дослідження антитерористичної складової національної безпеки.
Таким чином, дослідження антитерористичної діяльності та її взаємозв’язку з національною безпекою має як теоретичне, так і практичне значення. Воно уможливлює визначення шляхів удосконалення системи національної безпеки в умовах глобальних трансформацій та посилення терористичної загрози. З іншого боку, це дослідження дозволяє окреслити перспективи розвитку міжнародного співробітництва в галузі забезпечення безпеки як на локальному, регіональному й національному, так і на глобальному рівнях. Антитерористична діяльність у цьому контексті постає як один із найважливіших і найперспективніших напрямів міжнародного співробітництва.

Ступінь наукової розробки проблеми.
Глобальні суспільно-політичні та соціокультурні трансформації останніх десятиріч істотно позначилися і на самому феномені національної безпеки, яка перетворилася на визначальний параметр державного управління загалом. Це, у свою чергу, спричинило значні зміни у ставленні до екстремальних ситуацій і, зокрема, зумовило дослідження проблем, пов’язаних з міжнародним тероризмом.
На вітчизняному ґрунті дана проблематика розглядалася у низці публікацій, присвячених як проблемам національної безпеки, так і проблемі боротьбі з міжнародним тероризмом. Відповідні аспекти їхнього вирішення знайшли своє місце у працях О.Ф. Бєлова, О.Г. Білоруса, В.Т. Білоуса, О.С. Бодрука, М.О. Гончаренка, О.Г. Данільяна, О.І. Дергачова, О.П. Дзьобаня, В.С. Картавцева, Я.Ю. Кондратьєва, Е.О. Кравця, М.Б. Левицької, О.В. Литвиненка, В.А. Ліпкана, Е.М. Лисицина, Д.Г. Лук’яненка, Н.Р. Нижник, В.М. Паламарчука, М.І. Панова, Б.О. Парахонського, С.І. Пирожкова та багатьох інших авторів.
Українські фахівці, які досліджують національну безпеку, зосереджують свою увагу передусім на осмисленні й пошуці адекватних механізмів становлення і розвитку системи національної безпеки України в умовах пожвавлення інтеграційних і поглиблення глобалізаційних процесів. Не залишаються поза дослідницьким інтересом й стратегічні питання та розробка відповідних нормативно-правових положень щодо національної безпеки.
Серед західних науковців зазначені питання розглядалися: А.Архарією, С.Брауном, Б.Броуді, П.Бувальдою, А.Вольферсом, Д.Гудбі, М.Капланом, Д.Кауффманом, Р.Куглером, У.Липманом, Г.Моргентау, К.Норром, Ф.Трегером, П. ван Хамом, С.Хоффманом та ін. Особливістю цих робіт є поглиблена увага до теоретичних та методологічних аспектів забезпечення національної безпеки, до трансформації та еволюції структур безпеки впродовж останніх десятиліть.
З іншого боку, вересневі події 2001 року стимулювали нову хвилю досліджень з проблеми боротьби з глобальним тероризмом, адже остання набуває дедалі більшого значення для забезпечення безпеки як на регіональному, так і на глобальному рівнях.
Насамперед, йдеться про необхідність розробки нових підходів до питань дослідження тероризму і запровадження ефективних механізмів боротьби з ним. Цей аспект проблеми знайшов належне відображення в працях П.Вілкінсона, П.Дюпона, А.Котти, Р.Ч. Кларка, У.Лакера, В.Е. Парсі, К.Хиршмана, Б.Хоффмана та ін. До ролі міжнародного права та міжнародних організацій у боротьбі з тероризмом привертають увагу дослідження Д.Боско, А.Б’янкі, А.Конта, С.Маркізіо, А.Харача, Ш.Шмаля. Пошуку шляхів удосконалення національного законодавства та антитерористичної діяльності присвячені праці М.-Е. Гоцці, Ж.Жиру, Б.Нетан’яху, П.Р. Раджесварі, Д.Роува, В.Хоя та ін.
В останні роки спостерігається пожвавлення досліджень з цієї проблематики у Російській Федерації. У широкому соціокультурному контексті міжнародний тероризм розглядають Ю.Антонян, В.Виборнов, Л.Дробіжева, О.Зотов, М.Іорданов, Е.Паїн, В.Тишков, А.Хазанов та ін. Дослідження нормативно-правових та кримінальних аспектів антитерористичної діяльності проведено у працях К.Буртного, А.Динкіна, І.Лукашука, В.Лунєєва, В.Петріщева, В.Устінова. Специфічним для російських дослідників є привертання уваги до радикального ісламізму як джерела тероризму, що, наприклад, спостерігається у працях М.Аруновой, А.Другова, В.Кисельова, Б.Міркасимова, Л.Сюкияйнена, В.Фьодорова, Т.Шаумян та ін.
Загалом, дослідження тероризму в Російській Федерації здійснюється на тлі загострення терористичних загроз і зорієнтовано на розв’язання актуальних проблем у сфері антитерористичної діяльності. Актуальність праць російських дослідників зумовлена схожістю не лише суспільно-політичних та економічних умов налагодження антитерористичної діяльності в Україні та РФ, а й географічного розташування, сусідства регіонів дислокації терористичних угруповань (Центральна Азія, Близький Схід).
Українські дослідники проблематики боротьби з тероризмом небезпідставно звертають увагу, передусім, до нагальної потреби створення адекватної нормативно-правової бази боротьби з ним (В.Антипенко, В.Бруз, В.Глушков, О.Долженков, В.Ємельянов, В.Журавльов, В.Коваленко, Я.Кондратьєв, В.Леонов, В.Ліпкан та ін.). Ця база має бути адекватною постійній еволюції тероризму, враховувати його соціокультурну та світоглядну складові і, що нині є чи не найважливішим, зовнішньополітичний аспект антитерористичної діяльності (І.Коппель, В.Майборода, В.Манжола, О.Ніколаєнко, М.Ожеван, В.Остроухов, О.Шевченко та ін.).
Йдеться, у першу чергу, про необхідність внесення змін до Концепції (основ державної політики) національної безпеки України, які б визначали механізми, напрями, завдання, суб’єкти та об’єкти антитерористичної діяльності.
Однак, попри зростання кількості досліджень з проблем боротьби з тероризмом, залишається невирішеною низка теоретичних і практичних питань, що пояснюється не лише складністю та природною новизною цієї проблематики у ХХІ сторіччі і необхідністю пошуку нових підходів, але й трансформацією власне терористичних загроз.

Метою дисертаційного дослідження є визначення особливостей антитерористичної діяльності як складової національної безпеки, а також розробка рекомендацій щодо її удосконалення.
Відповідно до поставленої мети визначено такі дослідницькі завдання:
- проаналізувати поточні зміни у системі забезпечення національної безпеки, викликані глобалізацією економічних, соціокультурних і політичних процесів, геополітичним перерозподілом світу, і визначити перспективи її подальшої трансформації;
- класифікувати особливості актуальних загроз і викликів системі забезпечення національної безпеки;
- дослідити наявну нормативно-правову базу антитерористичної діяльності національного, регіонального та глобального рівнів;
- дати оцінку стану і перспективам розвитку антитерористичної діяльності як складової національної безпеки з урахуванням поточних політичних, соціокультурних та економічних чинників;
- розробити рекомендації щодо подальшого удосконалення нормативно-правової бази та організаційного забезпечення антитерористичної діяльності в системі забезпечення національної безпеки.

Об’єктом дисертаційного дослідження є система забезпечення національної безпеки в умовах трансформації геополітичних відносин та глобалізації економічних, політичних та соціокультурних процесів.

Предметом дисертаційного дослідження є антитерористична діяльність як складова системи національної безпеки.

Методологічні засади дослідження. Специфіка методології дисертаційного дослідження полягає у розробці відповідного теоретико-методологічного інструментарію, що має синтезувати положення структурно-функціонального підходу, призначеного дослідити визначальні принципи і чинні механізми системи забезпечення національної безпеки, антитерористичної діяльності як її складової та мережевий підхід, який дозволяє проаналізувати поточні зміни у політичній, економічній та соціокультурній сферах суспільного життя, викликані глобалізацією.
Компаративний аналіз цих двох підходів щодо дослідження політичної складової антитерористичної діяльності дає можливість визначити перспективи подальших трансформацій системи національної безпеки, зокрема, її антитерористичної складової.

Джерельною базою дослідження є:
- нормативно-правова база України з питань національної безпеки та антитерористичної діяльності;
- законодавство міжнародних організацій щодо боротьби з проявами тероризму;
- законодавство зарубіжних країн у сфері національної безпеки та антитерористичної діяльності;
- наукові дослідження закордонних науковців з проблем тероризму, актуальних трансформацій систем безпеки та удосконалення заходів боротьби із загрозами і викликами національній безпеці;
- публікації вітчизняних дослідників з питань національної безпеки та антитерористичної діяльності.

Теоретичне і практичне значення дослідження полягає у тому, що його положення дозволяють встановити наслідки глобалізаційних процесів для системи національної безпеки, визначити принципові особливості її оперативних трансформацій. Вивчення новітнього міжнародного досвіду антитерористичної діяльності на глобальному, регіональному та національному рівнях розширюють дослідницьке поле для розробки і запровадження адекватної сьогоденню нормативно-правової бази антитерористичної діяльності.
Це також істотно збільшує можливості окреслення перспектив подальшого розвитку міжнародного співробітництва в цій сфері, визначення шляхів удосконалення системи національної безпеки. Зроблені в результаті дослідження антитерористичної діяльності як складової національної безпеки висновки, можуть бути використані у роботі органів державної влади, відповідальних за здійснення антитерористичної діяльності, а також іншими зацікавленими державними структурами.
Положення та висновки дисертації можуть стимулювати подальші наукові дослідження, пов’язані з вивченням регіональних та національних структур безпеки, особливостей антитерористичної діяльності. Використання цих положень та висновків здатне підвищити рівень підготовки та складання підручників, навчальних посібників і спецкурсів, присвячених питанням національної безпеки та антитерористичної діяльності.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у тому, що в його результаті досліджено і визначено принципові особливості антитерористичної діяльності як складової національної безпеки з урахуванням геополітичних особливостей України:
- доведено, що трансформація структур національної безпеки, викликана процесами глобалізації, робить необхідним налагодження тісної взаємодії на національному, регіональному та глобальному рівнях співробітництва в цій сфері; це передбачає формування організаційних структур, діяльність яких має спрямовуватися на координацію зусиль в сфері забезпечення безпеки та розробку і запровадження відповідної нормативно-правової бази.
- визначено, що головною проблемою розробки антитерористичного законодавства, координації зусиль світової спільноти у боротьбі з тероризмом є правова легітимація насильства та встановлення допустимих меж тимчасового обмеження прав і свобод громадян; однак обмеження життєдіяльності суспільства та громадян держави не повинно супроводжуватися згортанням діяльності структур громадянського суспільства, з одного боку, та сприяти становленню авторитарних та диктаторських політичних режимів, з іншого;
- показано, що в умовах ринкової економіки послаблення регуляторних функцій держави в економічній сфері неодмінно супроводжується посиленням її ролі у сфері забезпечення національної безпеки, підтримки стабільності наявної інфраструктури та правопорядку; з цього випливає, що тільки держава є єдиним легітимним джерелом фізичного насильства, що перетворює національну безпеку на визначальний параметр державного управління;
- визначено, що в умовах глобалізації концепція національної безпеки держави, її антитерористична діяльність повинні визначатися специфікою об’єкта зусиль мережі розпорошених” у просторі й не локалізованих в одному місці осередків та інституцій; наслідком цієї специфіки є зникнення традиційної межі між внутрішнім та зовнішньополітичним простором держави, а також між внутрішніми і зовнішніми загрозами; це обумовлює потребу вдосконалення та пошуку адекватних механізмів забезпечення національної безпеки в умовах появи асиметричних загроз;
- проаналізовано поняття мережевої структури як сутнісної характеристики глобалізованого суспільства, яка створюється перетинанням різних потоків: капіталу, інформації, технологій, організаційної взаємодії, зображень, звуків і символів; це породжує принципово нову просторову форму, властиву для суспільних практик розвинених суспільств простір потоків; зроблено висновок, що приналежність до тієї чи іншої мережі або її відсутність, разом з динамікою одних мереж щодо інших, постають як найважливіші джерела влади і змін в розвинених суспільствах, що дозволяє охарактеризувати їх як суспільства мережевих структур, характерною ознакою яких є домінування соціальної морфології над соціальною дією;
- обґрунтовано, що трансформація терористичних загроз відбувається у напрямі подальшої транснаціоналізації тероризму; на відміну від 70-80-х років ХХ ст., коли терористичні організації локалізувалися в конкретних країнах, користуючись підтримкою наддержав; сучасні терористичні організації є мережевими структурами, утвореними осередками у різних регіонах світу; це уможливлює важко контрольоване перетікання” тероризму в інші країни та ускладнює його профілактику, переслідування і боротьбу з ним.
- визначено специфіку ЗМІ як одного з можливих суспільно значущих каналів ретрансляції повідомлень про гучні терористичні акції; роль ЗМІ в розкручуванні” публічного характеру тероризму може бути спрямована не стільки на доведення до громадськості загроз тероризму, скільки на залякування населення, що викликає потребу у запровадженні відповідних PR-стратегій протидії тероризму і у налагодженні тісного співробітництва між суб’єктами національної безпеки та ЗМІ.
- показано, що терористична діяльність на сучасному етапі дедалі частіше виявляється пов’язаною з іншими формами злочинної діяльності (торгівля зброєю, наркотиками, відмивання” грошей тощо). Тому антитерористична діяльність передбачає також і запровадження низки заходів, спрямованих на боротьбу із супутніми” проявами тероризму, пов’язаними, передусім, з фінансуванням терористичної діяльності.

Апробація результатів дослідження. Про основні результати доповідалося на міжнародних та республіканських наукових конференціях, семінарах, круглих столах” Відносини між державою і громадянським суспільством” (Київ, листопад 2003), Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління” (Київ, травень, 2004), Сучасний тероризм: філософія, ідеологія і форми прояву” (Житомир, жовтень, 2004), колоквіумі з проблем становлення громадянського суспільства в Україні за проектом Україна це ми” (Київ, липень-жовтень, 2004), ці питання неодноразово оговорювалися на засіданнях відділів соціальних відносин та громадянського суспільства, етнополітики і гуманітарної політики Національного інституту стратегічних досліджень.

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано 6 наукових праць загальним обсягом 3 друк. арк. В наукових фахових виданнях опубліковано п’ять статей загальним обсягом 2,8 друк.арк.

Структура дисертації визначається метою і завданнями дослідження. Робота складається з вступу, чотирьох розділів, восьми підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 175 сторінок. Список використаних джерел складається з 138 робіт.

bibliography

ВИСНОВКИ

Забезпечення національної безпеки є важливою функцією будь-якої держави і принциповою сферою діяльності її інституцій. Останні, ставлячи собі на меті реалізацію життєво важливих інтересів людини, суспільства та держави, захист їх від негативного впливу внутрішніх і зовнішніх чинників, покликані гарантувати сприятливі для життя і розвитку умов існування усіх громадян країни, внаслідок чого національна безпека виявляється як базовою категорією державної політики, визначальним параметром державного управління, так і неодмінною умовою будь-якої економічної, суспільно-політичної, гуманітарної діяльності.
Втім глобалізаційні процеси та інтеграція різних регіонів світу в єдине світове співтовариство спричиняє принципові зрушення в сфері національної безпеки, а становлення і розвиток наднаціональних та регіональних політичних структур призводять до помітних змін у функціональних завданнях та можливостях державних інституцій, зокрема тих, що мають забезпечувати національну безпеку України. Особливого значення в цьому контексті набуває питання створення регіональних і глобальних структур безпеки, що передбачає тісне міжнародне співробітництво державних і громадських організацій. Втім, варто зазначити, що актуальна трансформація структур забезпечення безпеки та перспективи співробітництва у сфері формування спільноти безпеки перебуває у принциповій залежності від розв'язання цілої низки проблем і суперечностей, які існують між головними міжнародними акторами цього процесу.
Водночас, ця обставина робить необхідним під час розробки і запровадження Україною стратегії міжнародного співробітництва у сфері забезпечення національної, регіональної та глобальної безпеки врахування всієї множини чинників, що впливають на становлення спільноти безпеки в Європі. На сьогоднішній день, коли взаємини між Росією, ЄС та США залишаються достатньо складними, формування адекватної системи національної безпеки в Україні залежатиме від успішного розв'язання можливих конфліктів інтересів та суперечностей між цими найвпливовішими для неї геополітичними партнерами.
Поглиблення глобалізаційних процесів і становлення мережевих структур, що відбулося в останні десятиріччя, кардинальним чином трансформувала умови глобального протистояння між багатими і бідними регіонами світу. Мережеві структури, уникаючи прямого силового протистояння, зорієнтовані, передусім, на підрив наявних центрів світового домінування, так би мовити, зсередини - шляхом утворення альтернативних форм самоорганізацій, використання непідконтрольних державі територій та ресурсів.
Особливого значення в цьому випадку набуває антитерористична діяльність держав, спрямована на нейтралізацію терористичної загрози, що виявлятиметься важливим інструментом боротьби мережевих структур з наявними державними інституціями. Тероризм може бути використаним як для дестабілізації суспільно-політичної ситуації і впливу на прийняття політичних рішень, так і для створення бажаних ефектів, розлагодження комунікативних і обмінних мереж шляхом гальмування, блокування чи переорієнтації потоків, грі на різниці швидкості та інтенсивності потоків в мережах тощо. Все це робить необхідним удосконалення і запровадження нових форм антитерористичної діяльності, спільних зусиль у напрямку організації адекватної сьогоденню боротьби з глобальним тероризмом.
Водночас, становлення і розвиток поля публічної політики, сприяючи посиленню ролі засобів масової комунікації на розгортання політичних процесів і загалом на процес соціокультурного відтворення, викликає потребу в розробці і постійному вдосконаленні стратегій стабілізації суспільно-політичного життя, зокрема її публічної сфери, та нейтралізації чинників його дестабілізації. Принциповою обставиною цього є зорієнтованість і розрахунок терористичних організацій на публічний ефект, який в останні роки перетворився на найвагоміший чинник впливу на суспільно-політичні процеси. Все це вимагає виваженої, розрахованої на широкі верстви громадськості, стратегію протидії розповсюдженню проявів екстремізму і тероризму, у розробці і запровадженні якої мають брати участь усі фахові агенти сфери публічної політики, а саме політики, журналісти та експерти із суспільно-політичних питань.
У сучасних умовах адекватна ступеню наявних загроз стратегія протидії тероризму полягає у зміцненні держави, як передусім, головного джерела правопорядку. Регуляторні функції держави в сучасних умовах полягатимуть у тому, що попри помітне обмеження впливу урядів на процес прийняття рішень в економічній сфері державні органи залишатимуться єдиним легітимним монополістом у застосуванні силових методів контролю в межах національного територіального суверенітету. Водночас, посилюватимуться арбітражні функції держави. Так чи інакше, спроможність сучасної держави виступати в ролі арбітра наявних суспільно-політичних конфліктів і забезпечувати дотримання демократичних норм. Таким чином, контроль за діяльністю позасистемних активістів та обмеження екстремістської політики меншин шляхом відторгнення радикальних проектів та закликів виступатимуть найважливішими напрямами державної політики в сфері антитерористичної діяльності зокрема, і забезпечення національної безпеки загалом.
Застосування насильства в рамках іррегулярних воєнних дій, тобто тероризм, викликає також необхідність нових підходів і нової політики безпеки. Вони передбачають відмову від традиційного розуміння політики безпеки з домінуванням воєнної складової. Отже, переоцінка принципів, колишніх взаємозв'язків, форм і методів цієї політики виникає в умовах розповсюдження тероризму. На перший план висуваються невоєнні аспекти політики безпеки. Адекватна актуальним викликам та загрозам антитерористична діяльність потребує не лише удосконалення наявних і створення нових структур і механізмів глобальної і, зокрема, національної безпеки, а й передбачає вирішення низки теоретичних і практичних завдань: аналізу причин та умов виникнення та розповсюдження глобального тероризму, розробки методології дослідження мережевих структур, удосконалення наявної нормативно-правової бази боротьби з тероризмом, винайдення шляхів реорганізації структур безпеки та заходів боротьби із сучасним тероризмом та ін.
Аналіз міжнародного досвіду у сфері антитерористичної діяльності свідчить про те, що на національному та міжнародному рівнях адекватне протистояння тероризмові уможливлюється завдяки низці передумов. По-перше, підтримка і довіра до антитерористичних структур безпеки з боку населення і політичних лідерів. Це сприятиме діяльності відповідних відомств, здійснювана в рамках закону і ефективних конституційних гарантій проти зловживання їх повноваженнями. По-друге, тісні та постійні контакти й співробітництво між військовими і державними службами безпеки з питань антитерористичної діяльності. У цьому контексті набуває принципового значення доступ до новітніх технологій зі збору розвідданих, комунікацій і спостереження. По-третє, наявність тісного міжнародного співробітництва на рівні країн щодо обміну інформацією про терористичні рухи та їхню діяльність, про участь держав в них, а також іншими суттєвими для боротьби з тероризмом даними.
Проведений аналіз нормативно-правових та організаційних аспектів антитерористичної діяльності дозволяє зробити такі висновки:
по-перше, одним з головних чинників, що зумовлюють вирішення задачі формування національної системи профілактики тероризму, є надзвичайне ускладнення тероризму як соціально-політичного та кримінального явища. Цій множині різнорідних обставин і чинників можна адекватно протистояти лише завдяки створенню системи заходів, що викликає потребу в співпраці усіх державних структур і громадськості;
по-друге, під час генези терористичних проявів на різних стадіях криміногенний процес здатний переходити з однієї сфери суспільних відносин до іншої, тобто терористична діяльність може переслідувати як політичні, так й інші цілі, наприклад, економічні. Це викликає потребу у комплексному розгляді обставин конкретних терористичних загроз із залученням до співпраці відповідних органів виконавчої влади та дослідження взаємного впливу теророгенних процесів різного ґатунку для розробки і запровадження багатоаспектної системи заходів завдяки поєднанню інформаційного, наукового та ресурсного потенціалу різних відомств у межах централізованої національної програми;
по-третє, реакцією на трансформацію і дестабілізацію суспільно-політичних процесів останніх десятиріч стала активізація різних громадських рухів і організацій, що вимагають від влади підвищення рівня захисту громадян від акцій психологічного і фізичного терору. Тому створення адекватної системи антитерористичної діяльності на національному рівні вимагає налагодження партнерських відносин між органами державної влади і громадськістю, що передбачає як узгодження і врахування інтересів громадян у галузі організації самозахисту, так і проведення відповідної пропагандистсько-роз'яснювальної роботи щодо рішень і заходів органів державної влади антитерористичної спрямованості.
Таким чином, транснаціональний характер сучасного тероризму змушує до налагодження більш тісних міжнародних зв'язків між суб'єктами антитерористичної діяльності, що передбачає як розробку і запровадження відповідної нормативно-правової бази співробітництва, так і створення на ній організаційних структур наднаціонального (регіонального та глобального) ґатунку. Національна стратегія боротьби з тероризмом має бути функціонально та просторово всеохоплюючою, тобто розраховувати на залучення до співробітництва як національних, так і міжнародних інституцій. Національна стратегія повинна передбачати застосування всієї множини наявних заходів: розвідка, стримування, попередження, розслідування, кримінальне переслідування, превентивні дії, кризове та післякризове регулювання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агапитов В.Ю., Кулаков В.А. Разработка мероприятий по борьбе с электронно-магнитным терроризмом // Национальная безопасность и геополитика России. 2001. № 1. С.49-53.
2. Антипенко В. Борьба с современным терроризмом. Международно-правовые подходы. К.: Юнона-М, 2002. 723 с.
3. Антипенко В. Поняття тероризму (кримінально-правове визначення) // Право України. 1999. № 2. С.92-95.
4. Антонян Ю.М. Проблемы природы и причин современного терроризма // Социальные и психологические проблемы борьбы с международным терроризмом. М.: Наука, 2002. С.10-21, 94.
5. Арбатов А.Г. Сотрудничество России с Западом и антитерроризм // Современная Европа. 2002. № 2. С.37-45.
6. Батюк В. Еволюція концепцій міжнародної і національної безпеки // Спостерігач. 1996. № 25. С.2-13.
7. Бауман З. Индивидуализированное общество. М.: Логос, 2002. 325 c.
8. Бейлс А.Дж. Перспективы контроля над вооружениями // Обозреватель. 2003. № 5. С.35-48.
9. Беліцер Н. Деякі чинники національної безпеки Молдови та України // Контекст. 2001. № 9. С. 20-27.
10. Белов П. Какой должна быть концепция национальной безопасности // Обозреватель. 2000. № 1. С.8-10.
11. Белов П.Г. Система обеспечения национальной безопасности // Национальная безопасность и геополитика России. 2002. № 5-6. С.12-18.
12. Белокреницкий В.Я. Мусульманские страны к югу от СНГ: геодемография и геополитика ХХІ // Ислам и политика. М.: Институт востоковедения РАН, Крафт+”, 2001. С.253-263.
13. Бибикова О.П. Ваххабизм” в СНГ // Ислам и политика. М.: Институт востоковедения РАН, Крафт+”, 2001. С.86-97.
14. Білорус О.Г., Лук’яненко Д.Г., Гончаренко М.О., Зленко В.А., Зернецька О.В. Глобалізація і безпека розвитку. К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України; Київський національний економічний університет, 2001. 734 с.
15. Бодрук О.С. Системи національної та міжнародної безпеки в умовах формування нового світового порядку: 1991-2001 роки: Автореф.дис.. д-ра політ. наук: 21.01.01 / Київ, 2003. 23 с.
16. Бодрук О.С. Структури воєнної безпеки: національний та міжнародний аспекти. К.: НІПБМ,2001. 300 с.
17. Боротьба з тероризмом // НАТО-ревю. Том 49. зима 20012002. С.23-28.
18. Брожко К. Спецслужби сучасної України // Людина і політика. 1999. № 3. С.14-18.
19. Буртных К.П. Современный политический терроризм. М.: ВУ, 2003. 156 с.
20. Ван Хам П. Европа и трансатлантические отношения: туманное будущее // Единство Запада и трансатлантическая безопасность перед лицом испытаний. Центр им.Маршалла. № 4. июнь 2002. С.4-30.
21. Варивода Я. Масова свідомість як об’єкт національної безпеки // Людина і політика. 2001. № 2. С.8-15.
22. Васильев А. Исламский экстремизм // Азия и Африка. 2003. № 5. С.25-40.
23. Выборнов В.Я. Глобализация и терроризм // Терроризм угроза человечеству в ХХІ веке. М.: Институт востоковедения РАН, Крафт+”, 2003. С.20-29.
24. Видрін Д. Концепція стратегії безпеки України (Україна у посттоталітарний період) // Розбудова держави. 1993. № 5. С.36-41.
25. Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритості. Львів: Літопис, 2000. 300 с.
26. Гелнер Э. Условия свободы. М.: Ad Marginem, 1995. 273 с.
27. Герст П., Томсон Г. Сумніви в глобалізації. Київ: K.I.C., 2002. 257 с.
28. Гнатцов О.Г. Управління інформаційними ресурсами в системі прийняття рішень з проблем національної безпеки України // Стратегічна панорама. 2001 №3-4 С.43-45.
29. Гончаренко А., Джангужин Р., Лисицын Э. Гражданский контроль и система национальной безопасности // Зеркало недели. № 35. 14.09.02. С.12.
30. Гончаренко О.М., Лисицин Е.М., Вагапов В.Б. Поняття національної безпеки в контексті національних інтересів України // Наука і оборона. 2002 №1 С.18-24.
31. Гончаренко О.М., Лисицин Е.М. Методологічні засади розробки нової редакції Концепції національної безпеки України. К.: НІСД, 2001. 48 с.
32. Грешнев М. Мировая торговля оружием // Обозреватель. 2002. № 3-4. С.17-22.
33. Гриненко І. Наркобізнес та національна безпека. К.: Сфера, 2002. 163 с.
34. Гудби Дж., Бувальда П., Тренин Д. Стратегия стабильного мира. Навстречу Евроатлантическому сообществу безопасности. М.: Международные отношения, 2003. С.19, 36-38.
35. Данільян О.Г., Дзьобань О.П., Панов М.І. Національна безпека України: сутність, структура та напрямки реалізації. Харків: Фоліо, 2002. 285 с.
36. Дергачов О. Геополітичні суперечності та національна безпека // Демони миру та боги війни. Соціальні конфлікти посткомуністичної доби. К.: Політична думка, 1997. С.431-456.
37. Долгов Б.В. Феномен исламского фундаментализма // Восток. 2001. № 2. С.14-21.
38. Дробижева Л.М. Паин Э.А. Социальные предпосылки распространения экстремизма и терроризма // Социальные и психологические проблемы борьбы с международным терроризмом. М.: Наука, 2002. С.39-59.
39. Дубовчук В. Формула безпеки // Політика і час. 2001. № 10. С.23-28.
40. Дынкин А.А. О возможных мероприятиях и инициативах России по борьбе с международным терроризмом // Социальные и психологические проблемы борьбы с международным терроризмом. М.: Наука, 2002. С.106-114.
41. Еволюція міжнародних відносин після 11 вересня 2001 р. Цикл лекцій-дискусій: Зб. докум. фр.-укр. технічного співроб. № 3 К., 2003. 137 с.
42. Европейская конвенция о борьбе с терроризмом от 27 января 1977 года // Иорданов М. Дело № 666. Террор. Махачкала: Юпитер, 2002. С.353-361.
43. Жан К. Геоэкономика: теоретические аспекты, методы, стратегия и техника // Геоэкономика. Господство экономического пространства. М.: Ad marginem, 1997. 213 с.
44. Закон Российской Федерации О борьбе с терроризмом” (1998 г.) // Иорданов М. Дело №666. Террор. Махачкала: Юпитер, 2002. С. 328-351.
45. Закон України Про боротьбу з тероризмом” // Відомості Верховної Ради. 2003. № 25. Ст.180.
46. Закон України Про основи національної безпеки держави” // Відомості Верховної Ради. 2003. № 29. Ст. 1433.
47. Закон України Про Службу безпеки України” // Відомості Верховної Ради. 1992. № 27. Ст.382.
48. Зотов О.В. Глобализиция и международный терроризм: генетическое родство // Терроризм угроза человечеству в ХХІ веке. М.: Институт востоковедения РАН, Крафт+”, 2003. С.36-48.
49. Иорданов М. Правовой взгляд на терроризм // Иорданов М. Дело № 666. Террор. Махачкала: Юпитер, 2002. С.38-50.
50. Исаков А., Александров В. Глобализм, антиглобализм, терроризм // Обозреватель. 2003. № 3. С.37-45.
51. Исаков А. Иформационный терроризм // Обозреватель. 2002. № 5-6. С.28-33.
52. Итоговая декларация Санктпетербуржского межпарламентского форума по борьбе с терроризмом // Национальная безопасность и геополитика России. 2002. № 7-8. С.45-50.
53. Каганский В. Культурный ландшафт и советское обитаемое пространство. М.: Новое литературное обозрение, 2001. 657 c.
54. Карлсон Дж. Телевизионное развлечение и политическая социализация // Назаров М.М. Массовая коммуникация в современном мире: методология анализа и практика исследований. М.:УРСС, 2002. С.220-230, 233.
55. Картавцев В.С. Концепція національної безпеки України (проблеми підготовки та основні положення) // Вісник Академії правових наук України. Харків. 1995. Вип. 4. С.25-34.
56. Кастельс М. Информационная эпоха. М.: ГУ ВШЭ, 2000. 608 с.
57. Кастельс М. Могущество самобытности // Новая постиндустриальная волна на Западе. М.: Академия, 1999. С.292-308.
58. Кастельс М. Становление общества сетевых структур // Новая постиндустриальная волна на Западе. М.: Академия, 1999. С.492-505.
59. Киреев Н.Г. Антитеррористическое законодательство и борьба с радикальным исламизмом в Турции // Мусульманские страны у границ СНГ. М.: Институт востоковедения РАН, Крафт+”, 2002. С.325-340.
60. Комлева Н., Борисов А. Ассиметричные войны геополитическая технология современного терроризма // Обозреватель. 2002. № 11-12. С.28-30.
61. Кондратьєв Я.Ю., Ліпкан В.А. Концепція національної безпеки України: теоретико-правові аспекти зарубіжного досвіду. К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2003. С.20.
62. Конституція України // Відомості Верховної Ради. 1996. № 30. Ст. 141.
63. Концепція (основи державної політики) національної безпеки України // Відомості Верховної Ради. 2001. № 9. Ст.38.
64. Копейчиков В., Колодій А., Українчук О. Про концепцію національної безпеки України // Право України. 1993. № 5-6. С.9-13.
65. Косевцов В.О. Національна безпека України: теорія, реальність, прогноз. К.: НІСД, 2000. 80 с.
66. Котляр В.С. Развитие стратегических концепций США и НАТО после 11 сентября 2001 г. М.: Дипломатическая академия МИД России, 2003. 228 с.
67. Кравець Є. Національна безпека України: до концепції законодавства // Вісник АПрН України. 1994. № 1. С.83-90.
68. Куглер Ричард Л. Национальная безопасность в условиях глобализации хаотического мира: действия США и Европы // Единство Запада и трансатлантическая безопасность перед лицом испытаний. Центр им. Маршалла. № 4. июнь 2002. С.32-59, 60, 73-74.
69. Кузнецова О.И. Создание структур внутренней безопасности после 11 сентября // США и Канада. 2002. № 5. С.47-57.
70. Литвиненко О. Інформаційна безпека і національна безпека// Нова політика. 1999. № 5. С.17-22.
71. Ліпкан В.А. Національна безпека України: нормативно-правові аспекти забезпечення. К.: Текст, 2003. 120 с.
72. Макаров О.Л. Усама бен Ладен // Восток. 2001. № 1. С.25-33.
73. МакКуэйл Д. Массовая коммуникация и общественный интерес: к вопросу о социальной теории структуры и функционирования медиа // Назаров М.М. Массовая коммуникация в современном мире: методология анализа и практика исследований. М.: УРСС, 2002. С.180-189.
74. Марков К.В. Противостояние ислама и западной либеральной цивилизации. Сбудется ли прогноз Самюэля Хантингтона? // Терроризм угроза человечеству в ХХІ веке. М.: Институт востоковедения РАН, Крафт+”, 2003. С.62-75.
75. Махкамов М. Исламский экстримизм и его геополитическое влияние на государства СНГ // Ислам и политика. М.: Институт востоковедения РАН, Крафт +”, 2001. С.286-294.
76. Машлыкин В.Г. Некоторые меры борьбы с современным информационным терроризмом // Политические технологии и PR против международного терроризма. Доклады Института Европы РАН. М., 2002. С.22-24, 26.
77. Медиков В. Борьба с терроризмом: битва добра и зла // Обозреватель. 2003. № 5. С.45-51.
78. Международная конвенция о борьбе с бомбовым терроризмом, принятая резолюцией 52/164 // Иорданов М. Дело № 666. Террор. Махачкала: Юпитер, 2002. С.361-377.
79. Международная конвенция о борьбе с захватом заложников (Нью-Йорк, 17 декабря 1979 г.) // Иорданов М. Дело № 666. Террор. Махачкала: Юпитер, 2002. С.402-414.
80. Международная конвенция о борьбе с финансированием терроризма, принятая резолюцией 54/109 Генеральной Ассамблеи ООН от 9 декабря 1999 года // Иорданов М. Дело № 666. Террор. Махачкала: Юпитер, 2002. С.377-400.
81. Мирский Г. Дракон встает на дыбы (о международном терроризме) // Мировая экономика и международные отношения. 2002. № 3. С.30-39, 44-45.
82. Морозов К. Система європейської безпеки і національні інтереси // Уріверсум. 2002. № 9-10. С.15-24.
83. Мунгаев Т.М. Геополитическая ситуация в Азии и проблемы безопасности // Восток. 2001. № 5. С.56-72.
84. Мурашин Г., Кравец Е. О концепции национальной безопасности // Политика и время. 1992. № 5. С.10-19.
85. Національна безпека України, 1994-1996 рр.: Наук.доп. НІСД / Редкол.: О.Ф.Бєлов (голова) та ін. К.: НІСД, 1997. 197 с.
86. Неклеса А.И. Гностические корни постсовременности // Восток. 2002. № 1. С.41-50.
87. Нетаньяху Беньямин Война с терроризмом. М.: Альпини Паблишер, 2002. 206 с.
88. Николаев И. Новый лик терроризма // Обозреватель. 2001. № 11. С.27-30.
89. Нижник Н.Р., Ситник Г.П., Білоус В.Т. Національна безпека України (методологічні аспекти, стан і тенденції розвитку). К.: Преса України, 2000. 304 с.
90. Ожеван М.А. Постманхеттенський” вимір сучасної культури безпеки // Стратегічна панорама. 2002. № 2. С.51-59.
91. Остроухов В. Філософські проблеми дослідження насильства і терору. К.: Український центр духовної культури, 2000. 190 с.
92. Отделение ООН по контролю над наркотиками и предупреждению преступности (UN ODCCP). Классификация контртеррористических мер // Устинов В.В. Международный опыт борьбы с терроризмом: стандарты и практика. М.: Юрлитинформ”, 2002. С.453-461.
93. Пастернак-Таранущенко Г. Безпека: система, підсистема // Економіка України. 2000. №12. С.32-42.
94. Переосмислення безпеки // НАТО-ревю. Т.49. зима 2001. 02. С.15-20.
95. Петрищев В.Е. Заметки о терроризме. М.: УРСС, 2001. 281 с.
96. Петрищев В.Е. Организационно-правовые аспекты борьбы с терроризмом в странах СНГ // Социальные и психологические проблемы борьбы с международным терроризмом. М., Наука, 2002. С.60-80.
97. 94. Пирожков С. Пріоритети національної безпеки України // Національна безпека і оборона. 2000. № 7. С.5-13.
98. Пляйс Я. Национальные интересы и стратегия внешней политики России // Обозреватель. 2003. № 4. С.28-36.
99. Положення про порядок організації і проведення спільних антитерористичних заходів на територіях держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав. Від 7 жовтня 2002 р. / Закон від 07.04.2004. № 1669-ІУ // http:// zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
100. Резолюция Генеральной Ассамблеи ООН 49/60 от 9 декбря 1994 года Декларация о мерах по ликвидации международного терроризма” // Иорданов М. Дело № 666. Террор. Махачкала: Юпитер, 2002. С.414-421.
101. Реут Д.В. Роль средств массовой информации в интеграции общества как единственном способе ликвидации социальной базы терроризма // Политические технологии и PR против международного терроризма. Доклады Института Европы РАН. М., 2002. С.106-111.
102. Решение об Антитеррористическом центре государств-участников Содружества Независимых Государств (Минск, 1 декабря 2000 года) // Содружество. Информационный вестник Совета глав государств и Совета глав правительств СНГ. N 2(35). С.114-129.
103. Роджерс Э., Агарвала-Роджерс Р. Коммуникация в организациях. М.: Экономика, 1980. 111 с.
104. Романченко Ю.Г. Терроризм // Национальная безопасность и геополитика России. 2001. № 11-12. С.67-70.
105. Руснак І. Безпека і національні інтереси України // Віче. 2000. № 5. С.46-54.
106. Сентябрев А. Терроризм// Обозреватель. 2001. № 10. С.46-49.
107. Скороход Л.І., Скороход Ю.С. Про концепцію національної безпеки України // Вісник міжнародних відносин. 1993. № 1. С.50-59.
108. Слипченко В. Ассиметричные войны// Обозреватель. 2001. № 11. С. 47-50.
109. Спірін О., Паламарчук В. Концепція національної безпеки України: регіональний аспект // Урядовий кур’єр. 1997. № 38-39. С.8.
110. Старченков Г.И. 11 сентября 2001 года новый этап геополитики США // Терроризм угроза человечеству в ХХІ веке. М.: Институт востоковедения РАН, Крафт+”, 2003. С.211-221.
111. Старченков Г.И. Рост исламской диаспоры // Ислам и политика. М.: Институт востоковедения РАН, Крафт+”, 2001. С.267.
112. Стратегическая концепция Североатлантического союза // Котляр В.С. Развитие стратегических концепций США и НАТО после 11 сентября 2001 г. М.: Дипломатическая академия МИД России, 2003. С.150-182.
113. Стратегия в области национальной безопасности США 2002 // Котляр В.С. Развитие стратегических концепций США и НАТО после 11 сентября 2001 г. М.: Дипломатическая академия МИД России, 2003. С.183-226.
114. Cтратегія національної безпеки України в контексті досвіду світової спільноти: Зб. ст. за матер. міжнар. конф. К.: Сатсанга”, 2001. 224 с.
115. Стрміска М. Політичний тероризм: проблеми його визначення // Політологічний часопис. 1994. № 1-2. C.29-39.
116. Сунгуровський М.В. Методологічний підхід до формування системи національної безпеки// Стратегічна панорама. 2001 №3-4 С.46-54.
117. Сурмін Ю.П., Аврамчук Р.Н. Структури, засоби і стратегія розв’язання проблем національної безпеки // Стратегічна панорама. 2001 № 1-2 С.43-52.