АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА ЛЮДИНИ НА СВОБОДУ ВІРОСПОВІДАННЯ В УКРАЇНІ

brief description

ДЕРЖАВНИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ
МВС УКРАЇНИ

На правах рукопису

МОСКАЛЕНКО Тетяна Олександрівна

УДК 342.7: 477

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА ЛЮДИНИ НА СВОБОДУ ВІРОСПОВІДАННЯ В УКРАЇНІ

12.00.07 – адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Проценко Тарас Олександрович
доктор юридичних наук, професор

Київ – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………… ………………………………3
Розділ 1. Загальна характеристика системи адміністративно-правового забезпечення права людини на свободу віросповідання в Україні………………………………………………………………….……..11
1.1. Право людини на свободу віросповідання в системі адміністративного права України…………………………………………...11
1.2. Сутність та система адміністративно-правових засобів забезпечення права людини на свободу віросповідання в Україні………28
Висновки до розділу 1 ………………………………………………...62
Розділ 2. Організаційно-правові засади забезпечення права людини на свободу віросповідання в Україні……….………………….68
2.1. Система міжнародних норм та національних адміністративно-правових актів, в яких закріплено гарантії забезпечення права людини на свободу віросповідання в Україні…………………………………...………..68
2.2. Адміністративна діяльність державних органів, що забезпечують свободу віросповідання в Україні………………….………93
Висновки до розділу 2 ………………………………………….……124
Розділ 3. Перспективи оптимізації адміністративно-правового забезпечення права людини на свободу віросповідання в Україні…129
3.1. Правовий аналіз прогалин в адміністративно-правовому забезпеченні права людини на свободу віросповідання в Україні…..…129
3.2. Шляхи оптимізації адміністративно-правового забезпечення права людини на свободу віросповідання в Україні…………………….137
Висновки до розділу 3 ………………………………………………149
ВИСНОВКИ………………………………………………………….156
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………..…..168
ДОДАТКИ……………………………………………………………..189

ВСТУП

Актуальність теми. Розбудова демократичної правової держави та становлення громадянського суспільства в сучасній Україні потребує налагодження партнерських взаємовідносин між державою і релігійними організаціями, що є необхідним для об’єднання українського суспільства. Задеклароване в нормах міжнародних стандартів та визначене в національних нормативно-правових актах право людини на свободу совісті та віросповідання потребує на сьогодні чіткої визначеності специфіки його адміністративно-правового забезпечення.
Україна є багатонаціональною та поліконфесійною країною. За статистичними даними, релігійна мережа в Україні станом на 1 січня 2012 р. представлена 55 конфесійними напрямами, у межах яких діє 35 861 релігійна організація. Ідейні розбіжності між ними часто лежать в основі конфліктів, що виходять на рівень держави. Потребує вдосконалення законодавче забезпечення права людини на свободу совісті і віросповідання. Окрему увагу необхідно приділити також визначенню релігійних організацій та систематизації окремих державних органів, адміністративно-правова діяльність яких спрямована на забезпечення права кожної людини сповідувати будь-яку релігію. Згідно з Конституцією України (ст. 35) церква і релігійні організації відокремлені від держави, а школа – від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова. У повсякденному житті спостерігається поглиблення співпраці церкви і держави.
Проблеми юридичного забезпечення свободи віросповідання досліджували багато науковців. Окремим аспектам забезпечення права людини на свободу віросповідання приділено увагу у працях А. Агапова, О. Аленкіна, М. Бабія, В. Бедя, О. Бикова, В. Бондаренка, К. Борисова, С. Бублика, С. Бур’янова, Ю. Битяка, Д. Вовка, В. Єленського, Р. Кісіля, А. Ковбана, А. Колодія, А. Красікова, Г. Лаврик, Н. Лернера, А. Ловінюкова, О. Лукашева, М. Мариновича, Т. Проценка, А. Пчелінцева, П. Рабіновича, В. Савельєва, О. Cагана, В. Сорокуна, С. Стеценка, Г. Черемних, Л. Явича, О. Ярмиша та ін.
Однак у вітчизняній юриспруденції ґрунтовних досліджень, присвячених саме адміністративно-правовому забезпеченню права людини на свободу віросповідання, наразі бракує. Водночас такі дослідження мають бути складовою формування адміністративного права на засадах забезпечення прав і свобод людини.
Проаналізовані науково-теоретичні напрацювання та окремі аспекти адміністративно-правового механізму забезпечення права людини на свободу совісті та віросповідання в Україні дають можливість стверджувати, що у багатьох випадках недостатньо представлені, а то й взагалі відсутні конкретні юридичні напрями адміністративно-правового забезпечення свободи віросповідання, а отже, і розглядуваного права людини загалом. У законодавстві України щодо забезпечення свободи віросповідання простежується невідповідність окремих його положень Конституції України. Ряд положень законів суперечать одне одному й потребують коригування. Така ситуація може призводити до порушення права людини на свободу віросповідання, її неправомірного обмеження, виникнення в суспільстві міжрелігійних конфліктів, до нечіткого його адміністративно-правового забезпечення.
Зазначені обставини зумовлюють актуальність теми дослідження та її значення не лише у теоретичному, а й у практичному вимірах.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з п.4 додатку 17 Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 років, затвердженого наказом МВС України № 347 від 25.07.2010 року, п.3 розділу 1 Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011-2015 рр., затверджених Постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 24 вересня 2010 р. № 14-10.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України, узагальнення практики його реалізації визначити зміст адміністративно-правового забезпечення права людини на свободу віросповідання в Україні, а також сформулювати пропозиції та рекомендації щодо його удосконалення.
Виходячи з цієї мети, у дисертації зроблено спробу вирішити такі основні завдання:
– визначити місце і роль права людини на свободу віросповідання в системі адміністративного права України;
– з’ясувати сутність і систему адміністративно-правових засобів забезпечення права людини на свободу віросповідання;
– охарактеризувати міжнародні норми та національні адміністративно-правові акти, які регулюють адміністративно-правове забезпечення права людини на свободу віросповідання в Україні;
– дослідити сутність і принципи адміністративної діяльності державних органів щодо забезпечення права людини на свободу віросповідання в Україні;
– проаналізувати прогалини в системі адміністративно-правового забезпечення права людини на свободу віросповідання в Україні;
– розробити пропозиції щодо визначення основних напрямів оптимізації адміністративно-правового забезпечення права людини на свободу віросповідання в Україні.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері забезпечення права людини на свободу віросповідання.
Предметом дослідження є адміністративно-правове забезпечення права людини на свободу віросповідання в Україні.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є сукупність загальних і спеціальних методів та прийомів наукового пізнання. Робота виконана на основі системного підходу, що надало змогу виявити існуючі взаємозв’язки між досліджуваними явищами та процесами. У роботі застосовано логіко-семантичний метод, завдяки використанню якого було здійснено аналіз понятійного апарату досліджуваної проблематики і зроблено спробу його удосконалити (розділи 1, 2). За допомогою історійко-правового методу проаналізовано розвиток адміністративно-правового забезпечення права людини на свободу віросповідання (підрозділи 1.1, 1.2). Порівняльно-правовий метод було застосовано під час дослідження організаційно-правових засад права людини на свободу віросповідання (підрозділи 2.1, 2.2). За допомогою системно-структурного методу здійснено виявлено прогалини в правових актах, які регулюють адміністративно-правове забезпечення права людини на свободу віросповідання в Україні та окреслено шляхи їх подолання (підрозділи 3.1, 3.2). Метод моделювання використано при розробці пропозицій щодо вдосконалення адміністративно-правового забезпечення права людини на свободу віросповідання в Україні (підрозділ 3.2).
Правовою основою дослідження є міжнародні документи, Конституція України, закони України, нормативні акти Президента України та Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади, які забезпечують право людини на свободу віросповідання в Україні.
Емпіричну базу дослідження становлять узагальнення статистичних матеріалів, які характеризують стан адміністративно-правового забезпечення права людини на свободу віросповідання в Україні, політико-правова публіцистика, довідкові видання та дані анкетування 120 експертів.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших комплексних досліджень адміністративно-правового забезпечення права людини на свободу віросповідання в Україні, за результатами якого обґрунтовано необхідність і розроблено пропозиції щодо удосконалення адміністративно-правових актів у досліджуваній сфері.
Елементи наукової новизни містяться, зокрема, у положеннях стосовно:
уперше:
– визначено адміністративно-правове забезпечення права людини на свободу віросповідання як сукупність адміністративно-правових норм, якими регулюються суспільні відносини, пов’язані з реалізацією права людини на свободу віросповідання, та практики їх реалізації шляхом здійснення органами державної влади та місцевого самоврядування відповідної адміністративної діяльності відповідно до їх визначеної законом компетенції;
- надано характеристику адміністративно-правових засобів забезпечення права людини на свободу віросповідання, що являють собою систему визначених нормами адміністративного права прийомів і способів, за допомогою яких держава гарантує додержання права людини на свободу віросповідання;
– розглянуто право людини на свободу віросповідання як об’єкт адміністративно-правового забезпечення та надано його авторське визначення як суспільних відносин, які виникають між об’єднаннями людей на основі світоглядних уявлень, ментальних цінностей і релігійних переконань без втручання держави та змінюються або припиняються у зв’язку зі здійсненням завдань і функцій державного управління;
удосконалено:
– систематизацію адміністративно-правових засобів забезпечення права людини на свободу віросповідання в Україні, що включає: 1) примусові засоби, які дають змогу притягнення до відповідальності за адміністративні правопорушення, пов’язані із свободою віросповідання; 2) організаційні засоби, які охоплюють видання уповноваженими органами державної влади адміністративно-правових норм, пов’язаних із свободою віросповідання, створення умов для їх застосування, матеріально-технічне забезпечення тощо; 3) роз’яснювальні засоби, які висвітлюють особливості проведення державної політики щодо релігій і церкви, доведення змісту норми до адресата, підкреслення її значущості та неминучості відповідальності; 4) стимулюючі засоби, що включають застосування різних заохочувальних заходів до тих, хто точно виконує приписи правових норм, пов’язані із свободою віросповідання.
– обґрунтування оптимізації законодавства щодо адміністративно-правового забезпечення права людини на свободу віросповідання в Україні;
набули подальшого розвитку:
– аналіз прогалин в адміністративно-правовому забезпеченні права людини на свободу віросповідання в Україні;
– пропозиції щодо узагальнення світового досвіду у сфері адміністративно-правового забезпечення права людини на свободу віросповідання.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації основні положення та висновки, а також викладений і проаналізований нормативний та фактичний матеріал можуть бути використані в:
– науково-дослідній діяльності – при проведенні подальших досліджень з проблем адміністративно-правового забезпечення права людини на свободу віросповідання в Україні;
– правотворчості – пропозиції, визначені у дисертації, спрямовані на оптимізацію адміністративно-правового забезпечення права людини на свободу віросповідання шляхом удосконалення деяких нормативно-правових актів;
– практичній діяльності – для вдосконалення діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування та громадськості щодо адміністративно-правового забезпечення права людини на свободу віросповідання (акт впровадження від 12 грудня 2011 року);
– навчальному процесі – при підготовці навчальної літератури, методичних матеріалів, проведенні аудиторних занять з аспірантами, студентами, курсантами та слухачами (акт впровадження від 19 вересня 2012 року).
Теоретичні висновки, запропоновані в дисертаційній роботі, можуть бути використані в навчальному процесі при викладанні таких дисциплін, як «Загальна теорія держави і права», «Права людини», «Конституційне право України», «Релігієзнавство» «Адміністративне право України». Вони також можуть виявитись корисними у діяльності, спрямованій на прищеплення поваги до будь-якої віри, переконань та світогляду людей, на виховання шанобливого ставлення до особистісних і культурних прав людини, на формування толерантної поведінки, що, у свою чергу, сприятиме ідеологічному багатоманіттю та подальшій розбудові громадянського суспільства в Україні. Матеріали дисертації використовувалися під час проведення занять у системі службової підготовки в СУ ГУМВС у м. Севастополі.
Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки були оприлюднені на двох міжнародних науково-практичних конференціях: «Національне та міжнародно-правове забезпечення стабільного розвитку» (м. Львів, 2–3 березня 2012 р.), «Актуальні питання реалізації чинних національних та міжнародних нормативно-правових актів» (м. Одеса, 16–17 березня 2012 р.).
Публікації. Основні положення і результати дослідження викладено в 6 опублікованих наукових статтях і тезах доповідей на науково-практичних конференціях, 4 з яких опубліковані у виданнях, що визнані як фахові з юридичних наук.
Структура дисертації відповідає предмету, меті, завданням та методології дослідження і дає можливість детально розкрити тему. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, які об’єднують шість підрозділів, висновків, додатків на 4 сторінках і списку використаних джерел на 21 сторінці (161 найменування). Повний обсяг дисертації становить 192 сторінки, з них основний текст – 167 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ

У дисертації міститься теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання — удосконалення адміністративно-правового забезпечення права людини на свободу віросповідання. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети. Основні з них є такими.
1. Оскільки адміністративне право регулює суспільні відносини, які формуються в ході забезпечення органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, то таке регулювання поширюється і на забезпечення свободи віросповідання, що здійснюється адміністративно-правовими засобами. Крім того, оскільки адміністративне право регулює відносини державного та самоврядного управління у сферах економічного, соціально-культурного та адміністративно-політичного розвитку, а управління соціально-культурною сферою включає діяльність відповідних державних органів, спрямовану на забезпечення свободи віросповідання, то релігійні відносини в тій частині, яка стає предметом правового регулювання, є публічно-правовими за своєю сутністю.
3. Адміністративно-правове забезпечення права людини на свободу віросповідання – це сукупність адміністративно-правових норм, якими регулюються суспільні відносини, пов’язані з реалізацією права людини на свободу віросповідання, та практики їх реалізації шляхом здійснення органами державної влади та місцевого самоврядування відповідної адміністративної діяльності відповідно до їх визначеної законом компетенції.
4. Адміністративно-правові засоби забезпечення права людини на свободу віросповідання – це система визначених нормами адміністративного права прийомів і способів, за допомогою яких держава гарантує додержання права людини на свободу віросповідання. Ознака системності у даному випадку уявляється нам дуже важливою, оскільки ефективна діяльність держави у вказаній сфері можлива лише за умов врахування не особливостей використання кожного із вказаних засобів, але і зв’язків між ними, оскільки, наприклад, більш широке використання роз’яснювальних та стимулюючих засобів тягне за собою зменшення потреби у використанні засобів примусу. Система адміністративно-правових засобів забезпечення права людини на свободу віросповідання включає: 1) примусові засоби, які дають змогу притягнення до відповідальності за адміністративні правопорушення, пов’язані із свободою віросповідання; 2) організаційні засоби, які охоплюють видання уповноваженими органами державної влади адміністративно-правових норм, пов’язаних із свободою віросповідання, створення умов для їх застосування, матеріально-технічне забезпечення тощо; 3) роз’яснювальні засоби, які висвітлюють особливості проведення державної політики щодо релігій і церкви, доведення змісту норми до адресата, підкреслення її значущості та неминучості відповідальності; 4) стимулюючі засоби, що включають застосування різних заохочувальних заходів до тих, хто точно виконує приписи правових норм, пов’язані із свободою віросповідання.
5. З метою імплементації у національне законодавства положень Резолюції 60/11 «Заохочення релігійного та культурного взаєморозуміння, гармонії і співробітництва», прийнятої Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 3 листопада 2005 року, та Резолюції 60/150 «Боротьба проти дифамації релігій», прийнятій Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 16 грудня 2005 року, необхідним є законодавче закріплення положень вказаних міжнародних правових актів заходів боротьби з дифамацією релігій шляхом розробки стратегій та узгодження дій на місцевому, національному, регіональному та міжнародному рівнях за допомогою освіти та просвітницької діяльності.
6. Оскільки Конституцією України у ч.1 ст.26 та у ч.1 ст.35 можливість реалізації права на свободу віросповідання не ставиться у залежність від наявності чи відсутності громадянства України, з метою забезпечення реалізації означеного права, слід законодавчо врегулювати порядок створення та реєстрації релігійних організацій не лише громадянами, а й іноземцями та особами без громадянства, які проживають в Україні. Це дозволило б створити умови для забезпечення рівності під час реалізації як громадянами України, так й іноземцями та особами без громадянства визначеного Конституцією України права на свободу віросповідання.
7. Аналіз судової практики свідчить, що протягом 2006–2012 років до кримінальної відповідальності за умисні дії, спрямовані на розпалювання релігійної ворожнечі, було притягнуто лише одну особу. Вказане свідчить про низьку ефективність кримінально-правових засобів боротьби із порушеннями права громадян на свободу віросповідання і слугує, на нашу думку, аргументом на користь декриміналізації частини вказаного складу злочину, що не несе в собі особливої суспільної небезпеки. Як ми вважаємо, за умисні дії, спрямовані на образу почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями, має бути встановлена адміністративна відповідальність, а Кодекс України про адміністративні правопорушення має бути доповнений відповідною статтею. Це надасть змогу більш оперативно реагувати на порушення права громадян на свободу віросповідання, оскільки, не зважаючи на численні приклади образи релігійних почуттів громадян, про що постійно йдеться у засобах масової інформації, судова практика свідчить про відсутність адекватного реагування з боку держави на дані правопорушення, що сприяє зниженню довіри осіб, що належать до різних конфесій, до органів державної влади та сприяє зростанню тенденцій правового нігілізму в українському суспільстві в цілому.
8. Справи про припинення діяльності релігійної організації розглядаються судами за порядком позовного провадження, передбаченого Цивільним процесуальним кодексом України, за заявою органу, уповноваженого здійснювати реєстрацію статуту конкретної релігійної організації, або прокурора. Вважаємо, що це суперечить публічному характеру суспільних відносин, які виникають під час реєстрації та ліквідації релігійних організацій. Відповідно до п.1 ч.1 ст.15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. Розгляд вказаної категорії справ у порядку цивільного судочинства є виключенням, яке в цілому не відповідає сутності приватно-правових відносин, що охоплюються нормами Цивільного, Житлового, Сімейного кодексу України, Кодексу законів про працю України та інших правових актів. Натомість, відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Пункт 1 ч.1 ст.3 вказаного Кодексу визначає, що справа адміністративної юрисдикції – це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства в том числі на виконання делегованих повноважень. Отже, оскільки припинення діяльності релігійної організації тягне за собою скасування відповідного рішення органу, що здійснив її реєстрацію, то однією зі сторін буде суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства. При цьому необхідним є розширення переліку позивачів у даній категорії справ – відповідно до чинного законодавства, ними є лише орган, уповноважений здійснювати реєстрацію статуту конкретної релігійної організації, або прокурор. Вважаємо, що це створює перешкоди для захисту порушених прав інших учасників суспільних відносин, що особливо небезпечно у випадках існування певних деструктивних культів, відсутність своєчасного реагування на дії яких часто призводила до тяжких наслідків. Крім того, було б доцільним створити систему спеціалізованих органів державного контролю за дотриманням права людини на свободу віросповідання в Україні при Міністерстві культури України в межах дотримання релігійними організаціями статутів відносно мети й порядку здійснення ними своєї діяльності.
9. Оскільки у демократичному суспільстві неприпустимим є використання релігійних переконань для політичної агітації, що є втручанням у приватне життя громадян та порушенням свободи думки та віросповідання, необхідно ч. 1 ст. 74 Закону України «Про вибори народних депутатів України», яка має назву «Обмеження щодо ведення передвиборної агітації», доповнити положенням щодо того, що участь у передвиборній агітації забороняється релігійним організаціям (до речі, таке положення присутнє у Федеральному Законі Російської Федерації «Про основні гарантії виборчих права і права брати участь у референдумі громадян Російської Федерації). Крім того, вказану статтю необхідно доповнити положенням, відповідно до якого забороняється використання приміщень релігійних організацій для проведення передвиборної агітації. Аналогічними положеннями необхідно доповнити Закони України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» та «Про вибори Президента України». Здійснення цих заходів означало б розповсюдження на осіб, що вчинили відповідні дії, адміністративної відповідальності відповідно до ст.212-10 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка містить склади адміністративних правопорушень за порушення обмежень щодо ведення передвиборної агітації.
10. Враховуючи роль релігії у сучасному українському суспільстві, застосування адміністративно-правових засобів, які висвітлюють особливості проведення державної політики у сфері релігії у сучасних умовах, слід визнати недостатнім. Останні (і єдині) парламентські слухання, пов’язані із забезпеченням права на свободу віросповідання, були проведені ще у 2005 році, і стосувалися вузької теми ідентифікації особи. За результатами діяльності Комісії з питань забезпечення прав релігійних організацій при Кабінеті Міністрів України не прийнято жодного програмного документу, в якому висвітлювалися б мета, завдання та напрями такої політики. Винятком можна визнати План заходів щодо формування громадянської культури та підвищення рівня толерантності у суспільстві, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2012 р. № 236-р, однак в ньому питанням віросповідання присвячено лише один пп. 2 п. 2. Департамент у справах релігій та національностей Міністерства культури України, на який покладено функції з реалізації державної політики у сфері релігії, навіть не має власного веб-сайту, і будь-яких роз’яснень, програм та інших спроб довести до громадян особливості державної політики у сфері релігії в офіційних друкованих джерелах або в мережі Інтернет не здійснює.
11. Політика у сфері релігії як відповідь на виклики сьогодення має передбачати шляхи вирішення актуальних проблем, якими є сьогодні, зокрема, відношення держави до процесів теологізації освіти та науки. Як відомо, наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України «Про затвердження Переліку наукових спеціальностей» від 14 вересня 2011 року №1057 богослов’я було визнано науковою спеціальністю, з якої присуджується науковий ступень у галузі філософії, що викликає величезну кількість питань щодо сумісності наукового і сакрального підходів до реальності. Великий суспільний резонанс отримала ситуація в Російській Федерації, коли в Національному дослідницькому ядерному університеті «МІФІ» було відкрито кафедру теології. До злободенних проблем сучасності належить також поєднання релігійних потреб особистості і вимог навчального процесу (зокрема, це стосується осіб, що сповідують іслам, незадоволення потреб яких викликало масові заворушення у Французькій Республіці, що актуально і для України, з огляду на щорічне збільшення осіб мусульманського віросповідання на фоні скорочення кількості населення). Крім того, виховання толерантного ставлення до чужої віри потребує відповідних роз’яснень з боку держави, а іноді потребують захисту особи, що не сповідують будь-якої релігії, від осіб, які здійснюють ритуальні богослужіння (найбільш яскравим прикладом такої ситуації є щорічне паломництво десятків тисяч осіб на могилу Ребе Нахмана в м. Умані, яке породжує негативний резонанс у певних колах громадськості). На нашу думку, відповіді на ці питання мають знайти своє закріплення у Концепції державної політики у сфері релігії, до розробки якої доцільно залучити як науковців, так і представників державних та громадських організацій, які опікуються завданнями захисту свободи віросповідання.
12. Перший з основних напрямів оптимізації адміністративно-правового забезпечення права людини на свободу віросповідання в Україні можна визначити як напрямок цілепокладання. Визначення на рівні державної політики мети, завдань та напрямів адміністративно-правового забезпечення права людини на свободу віросповідання дозволило б надати діяльності органів держави, на яких покладено відповідні функції, більшої змістовності та цілеспрямованості. Поки ж, на жаль, не зважаючи на велику кількість різноманітних зустрічей представників органів державної влади з представниками різних конфесій мета їх проведення, на нашу думку, знаходиться скоріше на комунікативно-ситуативному рівні, а не на рівні вирішення конкретних цілей та завдань. Разом з тим, зважаючи на складність та неоднозначність проблем, які пов’язані із правом людини на свободу віросповідання, визначенню таких цілей, завдань та напрямів має передувати кропітка підготовча робота. Для того, щоб надати їй максимально правового характеру, на нашу думку, було б доцільно провести парламентські слухання, присвячені додержанню права людини на свободу віросповідання в Україні. Це дозволило б не просто провести публічне обговорення певних бажаних змін, а й отримати сконцентровану у стислій правовій формі думку експертів, якими є голови профільних комітетів Верховної Ради України, провідних науковців, представників правозахисних організацій тощо. Рекомендації таких парламентських слухань можуть включати до себе пункт, пов’язаний із розробкою концепції державної політики у сфері релігії, на рівні якої, на нашу думку, і мають бути визначені цілі, завдання та функції діяльності держави.
13. Другий напрям оптимізації адміністративно-правового забезпечення права людини на свободу віросповідання в Україні пов’язаний із визначенням адміністративно-правового статусу державного органу України у справах релігій, яким сьогодні є Міністерство культури України. Нормативне визначення адміністративно-правового статусу Міністерства культури України у сфері забезпечення права на свободу віросповідання є необхідною умовою його ефективної діяльності, оскільки нечіткість у визначенні прав, обов’язків та відповідальності вказаного центрального органу виконавчої влади не дозволяє йому активно впливати на суспільні відносини у досліджуваній нами сфері, надаючи ним упорядкованості. На нашу думку, враховуючи, що Мінкультури взагалі та Департамент у справах релігій та національностей зокрема мають здійснювати реалізацію державної політики у надзвичайно складній сфері, щодо значної частини елементів якої держава позиціонує свою автономність та відсутність впливу, необхідно не просто чітко визначити повноваження Департаменту у справах релігій та національностей у відповідному положенні, а й зареєструвати його у належному порядку в Міністерстві юстиції України та оприлюднити відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» та Порядку оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 січня 2002 р. № 3. Це дасть змогу суб’єктам суспільних відносин у релігійній сфері розуміти межі компетенції держави та сприятиме підвищенню прозорості та демократичності діяльності державного органу України у справах релігій. Крім того, оптимізація адміністративно-правового забезпечення права людини на свободу віросповідання в Україні потребує прийняття Закону України «Про правовий статус релігійних організацій», в якому мають бути закріплені їх поняття, права та обов’язки, особливості взаємодії з органами державної влади та місцевого самоврядування, засади юридичної відповідальності за порушення правових приписів.
14. Третій напрямок оптимізації адміністративно-правового забезпечення права людини на свободу віросповідання в Україні пов’язаний з удосконаленням сфери юридичної відповідальності за порушення законодавства, яким регулюються відповідні відносини. У відповідності з цілями юридичної відповідальності виокремлюються її функції, якими, у контексті нашого дослідження є наступні. По-перше, це охоронна функція, призначенням якої є недопущення посягань на конституційне право людини на свободу віросповідання. По-друге, це функція покарання, у межах якої за порушення норми права суб’єктами суспільних відносин наступає юридична відповідальність. При цьому особливо важливою, на нашу думку, є невідворотність такої відповідальності, оскільки ненастання певних негативних наслідків для правопорушника не лише формує його подальшу протиправну поведінку, а й підвищує рівень правового нігілізму в суспільстві, сприяє зневірі громадян в ефективність діяльності державних інституцій. Правовідновлювальна функція юридичної відповідальності за порушення права на свободу віросповідання пов’язана із відновленням порушених прав і свобод учасників суспільних відносин, що, зокрема, знаходить свій вияв у скасуванні незаконних рішень органів державної влади та місцевого самоврядування за результатами судового розгляду. Виховна функція юридичної відповідальності за порушення права на свободу віросповідання полягає у формуванні в учасників правовідносин в релігійній сфері високого рівня правової свідомості та правової культури, що врешті-решт має найти своє втілення у формуванні і зміцненні громадянського суспільства в нашій державі. Адміністративна відповідальність за порушення права на свободу віросповідання як один із видів юридичної відповідальності має надзвичайно велике значення, оскільки саме за допомогою заходів адміністративної відповідальності держава може оперативно впливати на розвиток певних негативних тенденцій у суспільстві, попереджуючи більш тяжкі порушення норм закону. Отже, доповнення Кодексу України про адміністративні правопорушення окремою статтею, яка передбачала б адміністративну відповідальність за порушення права людини на свободу віросповідання.
15. Четвертий напрямок оптимізації адміністративно-правового забезпечення права людини на свободу віросповідання в Україні пов’язаний із належним захистом прав релігійних меншин. Розподіл церковно-релігійних організацій за конфесійною ознакою свідчить про домінування в Україні православ’я, до складу якого входить 18279 парафій (52,2% від загальної кількості релігійних осередків віруючих країни) проти 17071 (51,6%) на 1 січня 2009 р. Однак за умов різноманіття конфесій постає проблема забезпечення рівності їх прав, у тому числі і здійснення права на свободу віросповідання. Існуюча практика відвідування вищими посадовими особами богослужінь, що проводяться лише однією з названих вище конфесій, хоч і найчисельнішої, не відповідає, на нашу думку, визначеному у ч.2 ст.24 Конституції України принципу, відповідно до якого не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Жодним чином не заперечуючи права цих осіб на свободу віросповідання, зауважимо однак, що відвідування ними певних культових заходів під час виконання своїх посадових обов’язків має здійснюватися відповідно до принципу пропорційності, коли кожній конфесії має приділятися достатня увага. Міркування щодо того, що православ’я є притаманною українським землям релігією вже не можуть сьогодні визнаватися толерантними, оскільки, по-перше, це є характерним переважно для Правобережної України, і, по-друге, поступово втрачає своє значення внаслідок поширення раніше непритаманних цій території вірувань внаслідок міграційних процесів, появи нових конфесій тощо. Теж саме стосується побудови на території певних державних установ, зокрема, вищих навчальних закладів, культових споруд лише однієї конфесії. Послідовність реалізації конституційного принципу відсутності привілеїв чи обмежень за ознаками релігійних переконань означає, на нашу думку, або надання можливості будувати культові споруди для всіх конфесій, представлених у певній установі, або загальну заборону такого будівництва. Для уточнення доцільності того чи іншого заходу можна використовувати соціологічні дослідження, за результатами яких може бути встановлена точна кількість осіб, які мають потребу справляти свої релігійні обряди на певній території, і забезпечення можливості здійснення таких богослужінь. У випадку релігійних потреб осіб, що сповідують іслам, наприклад, це означало б надання окремого приміщення для здійснення гігієнічних процедур, без яких не можна відправляти молитву тощо.
Висновки, пропозиції і рекомендації, сформульовані на основі результатів наукового дослідження, мають сприяти удосконаленню адміністративно-правового забезпечення права людини на свободу віросповідання в Україні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України : Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. В Україні збільшилася кількість віруючих [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.golosua.com/ua/main/article/suspilstvo/20110210_v-ukrajini-zbilshilas-kilkist-viruyuchih-ekspert
3. Про стан і тенденції розвитку релігійної ситуації та державно-конфесійних відносин в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://mincult.kmu.gov.ua/mincult/uk/publish/article/279632
4. Чи довіряєте Ви Церкві? (динаміка, 2000–2011) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.razumkov.org.ua/ukr/poll.php?poll_id=83.
5. Чи підтримуєте Ви діяльність Уряду України? (динаміка, 2000–2012) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.razumkov.org.ua/ukr/poll.php?poll_id=75.
6. Чи підтримуєте Ви діяльність Президента України? (динаміка, 2000–2012) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.razumkov.org.ua/ukr/poll.php?poll_id=67.
7. Загальна декларація прав людини: Прийнято резолюцією 217А(ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 р. // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю.К. Качуренко. – 2-е вид. – К. : Юрінформ, 1992. – С. 18–24.
8. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права: Прийнято резолюцією 2200 А (ХХІ) Генеральної Асамблеї ООН від 16 грудня 1966 р. // Права людини: Зб. док. / Укл. В.С. Семенов, О.Н. Ярмиш та ін. – Х. : Ун-т внутр справ, 1997. – С. 30–41.
9. Про проголошення незалежності України : Акт від 24.08.1991 № 1427-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 38. – Ст. 502.
10. Декларація про державний суверенітет України: Затверджена постановою Верховної Ради УРСР від 16 липня 1990 р. № 55-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 31. – Ст. 429.
11. Ярмол Л. Свобода віровизнання людини: поняття, елементи, законодавче закріплення / Л. Ярмол //Вісник Академії правових наук України. – 2001. – № 2 (25). – С. 115–122.
12. Ярмол Л. Свобода віровизнання: соціально-філософські і законодавчі аспекти / Л. Ярмол //Філософський метод: перед лицем нових парадигм: Філософські пошуки. Вип. І-ІІ. – Львів–Одеса : Cogito – Центр Європи, 1997. – С. 154–159.
13. Алексеев П.В. Философия : учеб. / П.В. Алексеев, Л.В. Панин – 4-е изд., перераб. и доп. – М. : Проспект. 2010 – 592 с.
14. Большой психологический словар / под ред. Б.Г. Мещерякова, В.П. Зинченко. – М. : Прайм-Еврознак, 2003. – 672 с.
15. Наука и вера в диалоге. П. Тейяр де Шарден и П. Флоренский : [материалы конференции, Пиза, 10–11 декабря 2004 г.] / [под ред. А.А. Гриба, Л. Галлени, Ф. Реати]. – СПб. : Изд-во С.-Петербургского ун-та, 2007. – 286 с.
16. Бучило Н.Ф. Философия: учеб. пособие / Н.Ф. Бучило, А.Н. Чумаков. – 5-е изд., перераб. и доп. – М. : Проспект, 2010. – 480 с.
17. Бедь В.В. Конституційно-правові аспекти реалізації права людини на свободу совісті та віровизнання: монографія / В.В. Бедь. – Ужгород, ІВЦ «УУБА-КаУ», 2010. – 278 с.
18. Малишко В.М. Конституційне право людини на свободу світогляду і віросповідання : дис…канд. юр. наук / В.М. Малишко. – К., 2005. – 205 с.
19. Савельев В.Н. Свобода совести: история и теорія / В.Н. Савельев – М. : Высшая школа, 1991. – 144 с.
20. Дмитрик І.В. Філософсько-правовий вимір свободи совісті як відображення кореляції релігії і права / І.В. Дмитрик // Митна справа. – 2011. – № 5 (77). – Ч. 2. – С. 514–518.
21. Кривич М. Шляхи і форми реалізації права на свободу релігії і церкви в контексті українського законодавства / М. Кривич // Релігія та Соціум. – 2010. – № 2 (4). – С. 203–208.
22. Ярмол Л. Поняття свободи віровизнання та свободи віросповідання як загальносоціальних явищ //Історія релігій в Україні. Праці ХІІ Міжнародної наукової конференції (Львів, 20-24 травня 2002 року). Книга II. - Львів: Логос, 2002. - С. 547-554.
23. Симорот С.Ю. Правовое регулирование реализации свободы совести в Российской Федерации. – Хабаровск : Изд-во Хабар. гос. техн. ун-та, 2001. – 211 с.
24. Гуренко М.М. Право на свободу совісті та його конституційне відтворення: порівняльний аналіз / М.М. Гуренко, М.М. Биргеу, О.А. Альонкін //Вісник Київського національного університету внутрішніх справ. – 2003. - №2. – С.45-49.
25. Лауринайтис Ф.К. Государственно-правовое регулирование свободы совести в СССР: на материалах Литовской ССР : автореф. дисс. … канд. юрид. наук / Ф.К. Лауринайтис. – К., 1984. – 20 с.
26. Піддубна В.Ф. Становлення і розвиток релігійних організацій (історико-правовий досвід) / В.Ф. Піддубна // Від громадянського суспільства до правової держави: ІІ Міжнар. науково-практ. конф., 25 квіт. 2007 р. : тези. – Х. : Харків. нац. ун-т ім. В.Н. Каразіна, 2007. – С. 255–258.
27. Москаленко Т.О. Основні принципи реалізації права людини на свободу совісті та віросповідання в адміністративному законодавстві України / Т.О. Москаленко // Актуальні питання реалізації чинних національних та міжнародних нормативно-правових актів : Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (Одеса, 16–17 березня 2012 р.). – Одеса, 2012. – С. 34–35.
28. Релігієзнавчий словник / За ред. проф. А Колодного, Б. Лобовика. – К. : Четверта хвиля, 1996. – 392 с.
29. Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (ООН, 1965) // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упорядн. Ю.К. Качуренко. – К. : Юрінформ, 1992. – С. 74–88.
30. Декларация о ликвидации всех форм нетерпимости и дискриминации на основе религии или убеждений (ООН, 1981) // Свобода совести, вероисповедания и религиозных организаций: положения конституций постсоциалистических стран, государств Западной Европы, США, Канады, Японии, международных правовых документов. – К. : Отделение религиеведения Ин-та философии НАН Украины, 1996. – С. 75–80.
31. Паризька хартія для нової Європи (НБСЄ, 1990) // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю.К. Качуренко. – К. : Юрінформ. – 1992 – С. 192–196.
32. Хартия Европейского Союза об основных правах (2000) // Хартия Европейского Союза об основных правах: Комментарии / Под ред. С.Ю. Кашкина. – М. : Юриспруденция, 2001. – С. 60–151.
33. Ковбан А.В. Нормативно-правові гарантії реалізації свободи людини на світогляд та віросповідання в Україні / А.В. Ковбан // Ринкова економіка: сучасна теорія і практика управління. Зб. наук. праць. – Т. 12, Вип. 25, ч. 2. – Одеса, 2009. – С. 235–242.
34. Небожук Р.А. Реалізація права на свободу совісті у Збройних силах України та Росії: порівняльний аналіз / Р.А. Небожук // Економіка та держава. – 2009. – № 10. – С. 99–101.
35. Никитченко О.Е. Свобода совісті й новітні релігії в Україні / О.Е. Никитченко // Людина і світ. – 2002. – № 2. – С. 36–40.
36. Сорокун В.М. Загальноправові стандарти права на свободу віросповідання в міжнародному праві / В.М. Сорокун // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. – Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2008. – № 1 (33). – С. 129–137.
37. Про свободу совісті та релігійні організації : Закон України від 23 квітня 1991 року № 987-XII // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1991. – № 25. – Ст. 283.
38. Авакьян С.А. Свобода вероисповедания как конституционно-правовой інститут / С.А. Авакьян // Вестник Моск. ун-та. Серия «Право». – 1999. – № 1. – С. 9.
39. Сорокун В.М. Міжнародно-правовий захист права на свободу совісті та віросповідання : автореф. дис... канд. юрид. наук : 12.00.11 / Сорокун В.М.; Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого. – Х., 2009. – 20 с.
40. Лаврик Г.В. Державно-управлінська діяльність у сфері реалізації права на свободу совісті і віросповідання в радянській Україні 1919-1929 років:організаційно-правові засади [Текст] : монографія / Г.В. Лаврик ; Укоопспілка, Полтав. ун-т спожив. кооп. України, каф. правознав. – Полтава : РВВ ПУСКУ, 2008. – 355 с.
41. Свобода совести, вероисповедания и религиозных организаций: положения конституций постсоциалистических стран, государств Западной Европы, США, Канады, Японии, международных правовых документов. – К. : Отделение религиеведения Ин-та философии НАН Украины, 1996. – 90 с.
42. Конституция Испании (вступила в силу 29 декабря 1978 года) // Конституции государств Европейского Союза / Под общ. ред. Л.А. Окунькова. – М. : НОРМА-ИНФРА. – 1999. – С. 371–414.
43. Хрестоматія з історії держави і права України : навч. посіб. для студ. юрид. спец. вищ. закл. освіти: В 2 Т. / За ред. В.Д. Гончаренка. – 2-ге вид. – К. : Ін Юре, 2000. – Т. 2: Лютий 1917 р. – 1996 р. – 728 с.
44. Свобода релігії та віросповідання в Україні в контексті дотримання міжнародних стандартів з прав людини та основних свобод [Текст] / Укр. Гельсін. спілка з прав людини, Центр прав. та політ. дослідж. «СІМ»; [упоряд., ред. В.М. Яворський]. – Х. : [Фоліо], 2005. – 92 с.
45. Бедь В.В. Реалізація права на свободу совісті та віросповідання / В.В. Бедь // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. – 2008. – № 11. – С. 92–95.
46. Стеценко Г.С. Адміністративне право України: Навчальний посібник. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К. : Атіка, 2009. – 640 с.
47. . Москаленко Т.О. Адміністративна діяльність державних органів та установ щодо забезпечення права людини на свободу віросповідання в Україні / Т.О. Москаленко // Форум права. – 2012. – № 1. – С. 668–671 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2012-1/12mtovvu.pdf.
48. Мінка П.П. Проблеми правового регулювання відносин між державними органами та релігійними організаціями / П.П. Мінка // Часопис Київського університету права. – 2009. – № 2. – С. 126–130.
49. Кисіль З.Р. Адміністративне право: навч. посіб / З.Р. Кисіль, Р.В. Кисіль. – 3-те вид. – К. : Алерта; ЦУЛ, 2011. – 696 с.
50. Паспорт спеціальності 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право: Затверджено постановою президії ВАК України від 8 жовтня 2008 року № 45-06/7.
51. Авер’янов В. Реформування українського адміністративного права: ґрунтовний привід для теоретичної дискусії / В. Авер’янов // Право України. – 2003. – № 5. – С.34-39.
52. Пережняк Б.А. Управління в соціально-культурній сфері: стан та перспективи реформування / Б.А. Пережняк // Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. – 2003. – Вип. 19. – С. 37–40.
53. Государственное управление: основы теории и организации: учеб.: В 2 т. / Под ред. В.А. Козбаненко. – 2-е изд., с изм. и доп. – М. : Статут, 2002. – Т. 2. – С. 343.
54. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: підруч. / О.Ф. Скакун / пер. з рос. – Харків : Консум, 2001. – 656 с.
55. Афанасьев П.Б. Природа правового регулирования религиозных отношений : автореф. дис. ... кандидата юридических наук : 12.00.01 / П.Б. Афанасьев; Нижегор. акад. МВД России. – 20 с.
56. Міма І.В. Релігійні норми в системі джерел права / І.В. Міма // Часопис Київського університету права. – К., 2007. – Вип. 3. – С. 29–34.
57. Афанасьев П.Б. К вопросу о религиозно-правовых отношениях / П.Б. Афанасьев // Актуальные проблемы права, педагогики, психологии и методики обучения в высшем учебном заведении : Сборник материалов межвузовской научно-практической конференции. – Пермь : Академия права и управления, 2008. – С. 3–10.
58. Суворов Н.С. Учебник церковного права / Н.С. Суворов ; под ред. и с предисл. д-ра юрид. наук, проф. В.А. Томсинова ; Моск. гос. ун-т им. М.В. Ломоносова, Юрид. фак.-т. – Москва : Зерцало, 2004. – 477 с.
59. Зайчук О.В. Теорія держави і права: Академічний курс: підруч. / О.В. Зайчук, В.М. Оніщенко. – К. : Юрінком Інтер, 2006.
60. Большой юридический словарь / под ред. А.В. Малько. – М.: Проспект, 2011. – 704 с.
61. Луць Л.А. Європейські міждержавні правові системи та проблеми інтеграції з ними правової системи України (теоретичні аспекти) : монографія / Л.А. Луць. – К. : Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – 304 с.
62. Хропанюк В.Н. Теория государства и права / В.Н. Хропанюк. М., 1996. – 378 с.
63. Шундиков К.В. Инструментальная теория права – перспективное направление научного исследования / К.В. Шундиков // Правоведение. – 2002. –№ 2. –С. 16–23.
64. Онуфрієнко О.В. Правові засоби у контексті інструментальної теорії права // автореф. дис... канд. юрид. наук : 12.00.01 / О.В. Онуфрієнко ; Національний ун-т внутрішніх справ України. – Харків, 2004. – 18 с.
65. Адміністративне право України. Академічний курс : підруч.: у двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред. кол.: В.Б. Авер’янов (голова). – К. : Юридична думка, 2004. – 584 с.
66. Куций О.А. Особливості адміністративно-правових засобів захисту суб’єктивних прав платників податків / О.А. Куций // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – Одеса, 2002. – № 3. – С. 139–142.
67. Куций О.А. Адміністративно-правові засоби забезпечення прав фізичних осіб у податкових правовідносинах : автореф. дис. …канд.юрид.наук : 12.00.07 – теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. – Одеська національна юридична академія, Одеса, 2003. – 19 с.
68. Кодекс України про адміністративні правопорушення : Закон України від 07.12.1984 № 8073-X // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – Додаток до № 51. – Ст. 1122.
69. Кримінальний кодекс України : Закон України від 05.04.2001 № 2341-III // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2001. – № 25–26. – Ст. 13.
70. Швидченко І.Г. Розвиток кримінального законодавства України про відповідальність за посягання на свободу віросповідання / І.Г. Швидченко // Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених: Науково-практичний збірник. – Додаток до журналу «Міліція України». – 2008. – № 7. – С. 7–10.
71. Вирок Центрального районного суду м. Сімферополя у справі № 122/2140/12 / Єдиний державний реєстр судових рішень [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://reyestr.court.gov.ua/Review/24965962
72. Цивільний процесуальний кодекс України : Закон України від 18.03.2004 № 1618-IV // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2004. – № 40–41, 42. – Ст. 492.
73. Цивільний кодекс України : Закон України 16.01.2003 № 435- IV // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2003. – №№ 40–44. – Ст. 356.
74. Житловий кодекс України : Закон України від 30.06.1983 № 5464- X // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – № 1. – Ст. 2.
75. Сімейний кодекс України : Закон України від 10.01.2002 № 2947-III // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2002. – № 21–22. – Ст. 135.
76. Кодекс Законів про працю України : Закон України від 10.12.1971 № 322-VIII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1971. – Ст. 375.
77. Кодекс адміністративного судочинства України : Закон України від 06.07.2005 № 2747-IV // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2005. – № 35–36, № 37. – Ст. 446.
78. Про об’єднання громадян: Закон України від 16.06.1992 № 2460-XII // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1992. – № 34. – Ст. 504.
79. Єдиний державний реєстр судових рішень [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://reyestr.court.gov.ua/Review/24965962
80. Про громадські об’єднання: Закон України від 22.03.2012 № 4572-VI // Офіційний вісник України. – 2012. – № 30. – Ст. 1097.
81. Музичко О. Політизація релігії на півдні України: сучасний стан проблеми та шлях