АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСОБИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ У ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИНАХ

brief description

ЗМІСТ
ВСТУП ....................................................................................………..... с. 3

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН ................................................................................…. с. 15
1. Загальна характеристика категорії правовідносин ...............…...... с. 15
2. Податкові правовідносини ......................................................…...... с. 28
Висновки ................................................................................................. с. 45

РОЗДІЛ ІІ. СУБ’ЄКТИВНІ ПРАВА ФІЗИЧНИХ ОСІБ ЯК ЕЛЕМЕНТ ЗМІСТУ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН ................. с. 47
1. Зміст податкових правовідносин ...................................................... с. 47
2. Поняття суб’єктивних прав у податкових правовідносинах .....…. с. 66
3. Види суб’єктивних прав фізичних осіб у податкових
правовідносинах ...........................................................................…...... с. 85
Висновки ............................................................................................... с. 102

РОЗДІЛ ІІІ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСОБИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ У ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИНАХ ............................................................................. с. 106
1. Юридичні гарантії як засоби забезпечення прав фізичних осіб у податкових правовідносинах ............................................…............... с. 106
2. Поняття адміністративно – правових засобів забезпечення прав фізичних осіб – платників податків ............................................….... с. 120
3. Класифікація адміністративно - правових засобів забезпечення та захисту прав платників податків – фізичних осіб .....................….... с. 132
4. Оскарження рішень контролюючих органів та апеляційне узгодження податкового зобов’язання ...................................………………......... с. 151
Висновки ............................................................................................... с. 158

ВИСНОВКИ ........................................................................................ с. 162

ЛІТЕРАТУРА ...................................................................................... с. 175

ВСТУП

Сучасний етап державотворення в Україні об’єктивно зумовлює необхідність рішучого подолання кризових явищ в економічній та соціальній сферах суспільного розвитку. Тому проведення адміністративної реформи, яка за своїм змістом складається з комплексу узгоджених заходів, спрямованих на суттєве підвищення рівня керованості життєво важливих процесів у суспільстві шляхом науково осмисленого створення ефективно працюючого державного механізму, обґрунтовано пов’язують з радикальною зміною системи та сутності державного управління .
Завдання, що постають у зв’язку з адміністративною реформою, зумовлюють також необхідність реформування українського законодавства, формування нових галузей права, вдосконалення існуючих норм та правових інститутів.
Кодифікації законодавства України, що відбувались у 60-70-ті роки минулого століття, відображали потреби адміністративно-командної системи, уніфікуючи всі галузі шляхом їх загального “публічного забарвлення”. Це служило зміцненню тоталітарної держави, а тому на сучасному етапі, в період побудови в Україні демократичної правової соціально орієнтованої держави більшість нормативних актів підлягають переосмисленню і заміні. Так, формування ринкових засад в економічному розвитку суспільства вимагає глобальних структурних перетворень у державному регулюванні відносин, що виникають на національному економічному ринку.
Нового імпульсу у вдосконаленні податкового законодавства надала прийнята у 1996 році нова Конституція України, у відповідність з якою має бути приведене все законодавство, у тому числі і податкове.
Створення нової законодавчої бази у сфері оподаткування має відобразити традиції існуючої податкової системи та відповідати світовим тенденціям розвитку податкових систем. Тому необхідно враховувати весь досвід, накопичений у цій сфері. Розробкою теоретичних питань фінансового, а також і податкового права, ще у дорадянський період, займалися такі науковці, як І.Т. Тарасов , С.І. Іловайський , В.О. Лєбєдєв , Е.Н. Берендтс , І.Х. Озеров , М.І. Тургенєв , І.Я. Горлов та ін.
Україна потребує формування нової податкової політики, спрямованої на побудову стабільної та справедливої системи оподаткування, зменшення податкового тиску і забезпечення збалансованості інтересів держави та інтересів платників податків. Чим далі просувається наша країна шляхом реформ і створення економічного підґрунтя справді демократичного суспільства, тим гострішою постає потреба у більш детальному усвідомленні еволюційного розвитку основних фінансових інститутів. На виправданості історичного підходу до вивчення питань фінансового права наголошував професор П.С. Климентьєв, який викладав фінансове право на межі ХІХ–ХХ ст. у Томському університеті, зазначаючи, що фінанси взагалі є категорією історичною .
Вивчаючи правові основи побудови податкової системи України
В. В. Безугла у складі державних доходів виокремлює групу доходів, які держава “отримує на підставі своїх владних повноважень. Держава має право своєю владою стягувати з певних суб’єктів обов’язкові грошові внески на покриття державних витрат, зокрема податки, платежі і мита, якщо відповідні суб’єкти вступають в певні відношення і обставини, обумовлені діючим законодавством” .
Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю в умовах адміністративної реформи і реформи податкового права визначення та однозначного розуміння базових категорій податкового права; відсутністю у вітчизняній юридичній літературі фундаментальних досліджень гарантій прав громадян у податкових правовідносинах, правової природи податкових правовідносин, їхньої специфіки, структури; наявністю лише окремих досліджень сучасного періоду окремих аспектів вказаної проблеми; необхідністю уточнення поняття податкових правовідносин, а також визначення місця і ролі податкових правовідносин у фінансовому праві України.
У руслі адміністративної реформи, у відповідності до “Основних положень податкової політики і податкової реформи”, прийнятих Верховною Радою України 13 грудня 1995 року провадиться і податкова реформа з метою зниження рівня оподаткування, стимулювання вітчизняного товаровиробника, скорочення некритичного імпорту, яка має важливе значення для стабілізації економіки та виходу її з кризового стану.
Оптимізація системи оподаткування є комплексною проблемою, яку досліджують представники різних наук, передусім – економісти і правознавці. Але слід зазначити, що при цьому коло досліджуваних проблем та завдання, які вирішують дослідники, істотно відрізняються між собою: якщо економістів цікавлять, перш за все, проблеми визначення меж оподаткування, характеристика бази оподаткування, регулюючі функції податків тощо, то правознавці розглядають проблему оподаткування з позицій встановлення меж свободи учасників податкових правовідносин, визначення їхніх суб’єктивних прав та обов’язків, аналізу правових засобів забезпечення належного виконання останніх і т. ін.
У теорії фінансового права останнім часом звертається увага на те, що, на відміну від радянського суспільства, розподіл функцій держави у фінансово-правових відносинах зазнав істотних змін. Якщо в умовах одержавлення майже всієї власності в суспільстві держава виступала у фінансовому правовому відношенні як господарюючий суб’єкт, то нині вона виступає у ньому переважно як суб’єкт політичної влади . Звичайно, це відповідним чином відобразилося і на характері правових відносин, що виникають з приводу сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів – правових відносин, які належать до числа найбільш поширених у фінансовому праві.
Особливого значення набуває у зв’язку з цим дослідження проблем забезпечення належного функціонування податкових правовідносин, визначення їхньої правової природи, встановлення специфіки структури та характерних властивостей окремих елементів таких відносин, а особливо – проблеми гарантованості суб’єктивних прав громадян у цих правовідносинах.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконана згідно з планами наукових досліджень кафедри адміністративного та фінансового права Одеської національної юридичної академії і є частиною загальної науково-дослідницької програми академії “Правові проблеми становлення і розвитку сучасної Української держави” (державний реєстр номер 0101V001195). Дисертація виконана як розділ науково-дослідницької роботи кафедри адміністративного та фінансового права Одеської національної юридичної академії “Правові основи адміністративної реформи в Україні”.
Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертаційного дослідження полягає у встановленні на основі аналізу розроблених ще у дорадянський період і новітніх досягнень теорії фінансового права юридичної природи гарантій суб’єктивних прав громадян у податкових правовідносинах.
Відповідно до поставленої мети в дисертаційному дослідженні формулюються такі завдання:
- провести теоретичний аналіз і визначити поняття і види податкових правовідносин;
- визначити специфіку податкових правовідносин і співвідношення їх з фінансово-правовими відносинами;
- встановити специфіку суб’єктного складу податкових правовідносин;
- визначити характерні властивості методу правового регулювання, що застосовується при реалізації податкових правовідносин;
- проаналізувати правову природу і специфіку суб’єктивних прав громадян як елементу податкових правовідносин;
- з’ясувати сутність та зміст адміністративно-правових гарантій суб’єктивних прав громадян у податкових правовідносинах;
- визначити види адміністративно-правових гарантій суб’єктивних прав громадян у досліджуваних правовідносинах.
Об’єкт дослідження складають суспільні відносини, що виникають у процесі надходження грошових коштів, які належать платникам податків і пов’язані з процесом перерозподілу валового внутрішнього продукту, суб’єктивні права фізичних осіб як елемент змісту податкових правовідносин, юридичні засоби забезпечення реалізації цих прав.
Предмет дослідження. Предметом дисертаційного дослідження є податкові правовідносини, як різновид фінансово-правових відносин, особливості та специфіка методу правового регулювання, який тут застосовується, суб’єктний склад податкових правовідносин, права фізичних осіб – платників податків та обов’язкових платежів, юридичні засоби (гарантії) забезпечення суб’єктивних прав фізичних осіб у податкових правовідносинах.
Методи дослідження. При проведенні дисертаційного дослідження використовувався загальнонауковий діалектичний метод, а також такі спеціальні наукові методи як метод системно-структурного аналізу, порівняльний метод, історичний метод, метод логічного (формально-догматичного) аналізу та ін.
Загальнонауковий діалектичний метод дав можливість виявити кількісні і якісні характеристики розвтку податкових правовідносин з урахуванням проблем сучасності.
Метод системно-структурного аналізу дозволив відбити взаємозв’язок елементів адміністартивно-правових засобів забезпечення суб’єктивних прав фізичних осіб і тим самим надав їм можливості посісти відповідне місце в загальній системі податкових правовідносин.
На основі порівняльного методу вдалося виявити загальні та особливі ознаки адміністративно-правових засобів забезпечення суб’єктивних прав фізичних осіб у податкових правовідносинах в системі інших форм державних засобів.
Історичний метод за допомогою екстраполяції дав можлвість проаналізувати історичний аспект і виявити перспективи вдосконалення механізму правового регулювання податкових правовідносин.
У дисертації головний акцент зроблено на логічному (формально-догматичному) методі, використання якого дозволило виділити характерні юридчні риси такого правового явища, як податкові правовідносини, дати їм кваліфіковану інтерпретацію, тлумачення складових елементів структури і отримати важливі кінцеві результати дослідження стосовно поняття та сутності адміністративно-правових засобів забезпечення прав фізичних осіб суб’єктів податкових правовідносин.
Теоретичне підґрунтя дисертаційного дослідження склали праці таких відомих науковців Російської імперії, як Е. Н. Берендтс,
М. К. Бржеський, І. Я. Горлов, М. П. Веселовський, С. І. Іловайський,
В. О. Лебедєв, К. Кестнер, М. М. Коркунов, П. І. Новгородцев, І. Х. Озеров,
Л. І. Петражицький, М. Степанов, І. Т. Тарасов, Є. М. Трубецькой,
М. І.Тургенєв, Л. Черняєв, Б. М. Чичерін, Г. Ф. Шершеневич, І. Янжул та ін. Важливе значення для дисертаційної роботи мали дослідження вчених, які займалися дослідженням проблем правових відносин за радянських часів, як на загальнотеоретичному, так і на галузевому рівнях. Так, радянська правова наука приділяла питанням дослідження правових відносин значну увагу. Спочатку П. І. Стучка, Є. Б. Пашуканіс, а потім О. С. Йоффе, Л. С. Явич,
Р. О. Халфіна, С. С. Алексєєв, Ю. К. Толстой, М. Г. Александров,
В. І. Корецький, С. Ф. Кечек’ян, М. Д. Шаргородський, В. О. Тархов,
М. Д. Загряцков, Ю. І. Гревцов, М. О. Гурвич та багато інших.
В радянський період теоретичними дослідженнями по податках та податковій системі займались вчені – юристи М. І. Пискотін, Б. Н. Іванов,
Р. Х. Богатєєв, Д. А. Бекерська, Н. І. Хімічева, А. Х. Хазретов, С. Д. Ципкін. У 1973 році С. Д. Ципкіним у Московському державному університеті була захищена дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук на тему “Доходы государственного бюджета СССР. Правовые вопросы”.
В Україні за останні роки різні аспекти проблем посубєктної дії норм податкового права в нових умовах досліджувались науковцями – юристами та були захищені кандидатські дисертації О. В. Бакун,
В. В. Безуглої, Г. В Бех., Н. Н. Весельским, В. М. Вишневецьким,
Н. В. Воротиною, Р. Н. Гаврилюк, Н. Л. Губернською, Т. Є. Кушнаревою,
І. Є. Криницьким, В. І. Полюховичем, М. А. Перепелицею,
О. Г. Свєчніковою та ін. У 1997 році Н. П. Кучерявенко була захищена докторська дисертація на тему “Теоретические проблемы правового регулирования налогов и сборов в Украине”.
Крім того, з податкового права видаються підручники і навчальні посібники, монографії та наукові статті.
Однак, спеціальних робіт з вивчення прав платника податків як юридичної, так і фізичної особи і тим більше адміністративно-правових засобів забезпечення прав фізичних осіб у податкових правовідносинах ще не було.
Побудувати оптимальну систему оподаткування в державі, яка відповідала б інтересам не лише держави, але й платника податків, досягти цивілізованого відношення платників податків щодо сплати податків; підвищити рівень культури між суб’єктами податкових правовідносин можна лише тоді, коли на законодавчому рівні будуть правовими засобами забезпечені не лише права держави та уповноваженого нею органа щодо адміністрування податків, але й права юридичних та фізичних осіб.
Таким чином вони будуть зацікавленими партнерами у формуванні доходних частин як державного, так і місцевого бюджетів.
“Усунення прогалин податкового законодавства, – як пише
Д. Мулявка, – повинне починатися з визначення поняття “платник податків”, включаючи зобов’язання платника податків та засоби забезпечення його прав, але при стягненні податків з суб’єктів господарської, зокрема, підприємницької, діяльності необхідно дотримуватись порядку та умов забезпечення ефективної господарської діяльності, що стане певною пересторогою на шляху перетворення оподаткування у самоціль, досягнення якої відбувається за рахунок тотального знищення самих платників податків” .
Важливою складовою теоретичного підґрунтя дисертаційного дослідження стали також праці науковців, присвячені проблемам юридичних засобів забезпечення суб’єктивних прав учасників правовідносин взагалі та податкових, зокрема, характеристиці юридичних гарантій, взаємин громадян з державою та її інституціями тощо. Зокрема,
це дослідження М. О. Баймуратова, І. П. Голосніченка, Є. В. Додіна,
С. В. Ківалова, М. П. Орзіха, І. Н. Пахомова, Б. І. Пугинського,
П. М. Рабіновича, Н. О. Саніахметової, Є. О. Харитонова, Л. Р. Білої та ін.
Наукова новизна отриманих результатів полягає у здійсненому вперше обґрунтуванні теоретичної позиції, відповідно до якої податкові правовідносини є особливим видом правовідносин публічного права, спеціальному дослідженні проблем забезпечення юридичними засобами суб’єктивних прав громадян у податкових правовідносинах і формулюванні на цьому підґрунті низки конкретних пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства у цій галузі та практики його застосування.
Наукова новизна отриманих результатів конкретизується в таких основних положеннях, що виносяться на захист:
1. Запропонована інтерпретація поняття податкових правовідносин, з урахуванням сучасних уявлень про поділ права на приватне та публічне, тенденції відходу від етатичного погляду на природу податкових правовідносин.
2. З нових позицій охарактеризовано особливості суб’єктивних прав фізичних осіб – платників податків як елементу змісту податкових правовідносин.
3. Конкретизовано співвідношення суб’єктивних прав та обов’язків фізичних осіб як суб’єктів податкових правовідносин. Обґрунтовується теза про те, що важливим видом гарантій суб’єктивних прав громадян у податкових правовідносинах є вимоги суворого дотримання процедурних правил адміністративного розгляду їхніх скарг, які забезпечують права громадян сплачувати податки, подавати вчасно декларації, брати участь у компромісних процедурах щодо узгодження сум податкового боргу та ін.
4. Запропоновано трактування адміністративно-правових засобів забезпечення суб’єктивних прав фізичних осіб у податкових правовідносинах як сукупності правових та організаційно-правових засобів, спрямованих на забезпечення можливості реалізації фізичною особою згаданих прав.
5. Вперше здійснена класифікація адміністративно-правових засобів забезпечення суб’єктивних прав фізичних осіб у податкових правовідносинах із врахуванням характеру їхньої дії та сфери застосування на матеріальні та процесуальні (процедурні).
6. Поглиблено поняття юридичної відповідальності посадових осіб державних податкових органів, що визначається, як міра дозволеної поведінки та застосування санкцій, встановлених законодавчими актами на випадок правопорушення у цій галузі, як головного виду гарантій прав громадян у податкових правовідносинах. Сформульована і обгрунтована позиція, згідно з якою міри відповідальності посадових осіб податкових органів можуть виступати як родова санкція щодо порушень у сфері податкових правовідносин, або як спеціальні санкції. Родові санкції (родова відповідальність, загальна відповідальність) настають у випадках визначення посадовими особами податкових органів порушень, що мають загальні ознаки службових злочинів (зловживання службовим становщем, хабарництво тощо). Спеціальні санкції застосовуються у випадках вчинення правопорушень із специфічними ознаками суто податкового правовпорушення.
7. З огляду на те, що у чинному законодавстві спеціальні міри відповідальності посадових осіб державних податкових органів (спеціальні санкції) не передбачені, пропонується внести відповідні зміни і доповнення до Кодексу про адміністративні правопорушення, до проекту майбутнього Податкового кодексу та інших законодавчих актів.
Практичне значення отриманих результатів. Дисертація містить обгрунтовані висновки і пропозиціїщодо запровадженн адміністартивно-правових засобів забезпечення суб’єктивних прав платників податків, оскарження фізичними особами незаконних дій податкових органів. У науково-дослідній сфері одержані результати доповнюють теорію фінансового та податкового права і можуть бути основою для подальшої розробки засобів захсту суб’єктивних прав фізичних осіб. У навчальному процесі матеріали дисертації можуть бути використані при підготовці підручникв і навчальних посібників з дисциплін “Фінансове право” та “Податкове право”.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації були оприлюднені на 3-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу і аспірнтів Одеської державної юридчної академії (Одеса, 2000 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Сучасний конституціоналізм та конституційна юстиція” (Одеса, 2000 р.), 4-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу і аспірнтів Одеської національної юридчної академії (Одеса, 2001 р.), VI Міжнародній науково-методичній конференції “Удосконалення підготовки фахівців” (Одеса, 2001 р.), 5-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу і аспірнтів Одеської національної юридчної академії (Одеса, 2002 р.). Матеріали дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри адміністративного та фінансового права Одеської національної юридчиної академії
Результати дисертаційного дослідження використовувалися у навчальному процесі, при проведенні семінарських і практичних занять з адміністративного права та організаціїдержавної служби в Україні.
Публікації. За темою дисертації відповідно до її змісту опубліковано 6 статей у збірниках, що входять до переліку фахових видань ВАК України.

bibliography

ВИСНОВКИ

Усвідомлення природи, змісту і сутності існуючих суспільних відносин і правових відносин, які є формою їх вираження, існування, що за даних соціально-політичних умов мають і можуть бути за допомогою юридичних норм і всіх інших юридичних засобів нормативно врегульовані, упорядковані, захищені і спрямовані у своєму розвитку на суспільні потреби, дозволяє глибше пізнати роль права в життєдіяльності суспільства, його цінність.
Передусім, правові відносини є способом перетворення або умовою існування суспільних відносин.
По-друге, правове відношення є умовою динаміки та способом конкретизації суспільних відносин. Суспільні відносини, що потребують юридичного оформлення на різних стадіях існування, передбачають різні види правових відносин в якості умов свого руху. Правові відносини, опосередковуючи рух відносин суспільних, є в той же час способом конкретизації як суб’єктного складу цих відносин, так і тих функцій, які їхні учасники повинні виконувати одне перед одним.
Характер зв’язку правової норми з правовим відношенням найбільш повно визначається як реалізація правової норми. Сама норма є лише правилом поведінки. Результатом її дії, як правило (хоча можливі й інші форми) є правові відносини. Особливості реалізації правової норми у правових відносинах залежать від характеру відносин, що регулюються. Реалізація норми у правовому відношенні не є єдиним способом впливу правової норми, тому що вона може спричиняти також вплив на мотивацію поведінки саме тим, що заважає виникненню правового відношення. До таких норм можна віднести ті, що мають загальнопревентивне значення, встановлюючи відповідальність за правопорушення. Деякі норми, що встановлюють засадничі положення, принципи, не реалізуються у правовому відношенні безпосередньо, а через інші, конкретизуючі норми. Таких норм багато у Конституції України. Не реалізуються безпосередньо у правовому відношенні і норми, що встановлюють правовий статус суб’єктів правових відносин. Такі норми визначають передумови участі суб’єктів у правових відносинах і реалізуються також за посередництва інших норм права.
Важливою методологічною передумовою пізнання правової природи відносин, впорядкованих правом, має бути розуміння об’єкта та суб’єкта правового регулювання, а також характер тих прав і обов’язків, що належать суб’єктам.
Податкові правові відносини, як особливий вид правовідносин, з урахуванням наведеного, визначаються нами як суспільні відносини, що виникають у сфері дії публічного права між державними фінансовими (податковими) органами і фізичними та юридичними особами з приводу обов’язкових платежів у бюджети всіх рівнів, врегульовані нормами податкового права. Податковим правовим відносинам притаманні як загальні з фінансово-правовими відносинами риси, так і специфічні, зумовлені предметом правового регулювання.
Зміст правових відносин складають суб’єктивні права та юридичні обов’язки.
Нечисельні права, що ними наділений громадянин у сфері податкових правовідносин, по суті, відзначаються похідним від його обов’язків характером. Зміст податкового обов’язку визначається, насамперед, імперативними методами фінансово-правового регулювання, особливостями відносин, що складаються між суб’єктами з приводу сплати податків і зборів. Характерною рисою податково-правового регулювання є юридична нерівність суб’єктів податкового права. Юридична нерівність як риса податково-правового регулювання базується на нееквівалентній природі фінансових відносин, що відображається у змісті і структурі прав і обов’язків суб’єктів податкового права, коли одні суб’єкти мають юридично владні повноваження стосовно інших. Держава або уповноважений нею орган реалізує свою компетенцію через владні повноваження, тоді як інша сторона реалізує компетенцію, що залежить від компетенції владної сторони правовідносин. Практично податковий обов’язок ототожнюють з обов’язком сплати податку. Але це тільки частина його змісту. Дійсно, сплата податку являє собою реалізацію основного обов’язку платника податків і може бути розглянута як податковий обов’язок у вузькому смислі. Однак податковий обов’язок розуміють і у широкому смислі, який містить, по-перше, обов’язок із ведення податкового обліку, по-друге, обов’язок зі сплати податків і зборів, і по-третє, обов’язок з податкової звітності.
Дуже важливе місце, поряд із обов’язками, у змісті податкових правовідносин посідають суб’єктивні права громадян – платників податків. Аналіз фундаментальних теоретичних положень радянського фінансового і податкового права щодо ролі держави у фінансовому житті суспільства та місця особистості у фінансовій системі, що ми його отримали у спадок, переконує, що ці положення базуються на етатистському типі суспільної свідомості, відправним пунктом якої є ідея інтересу держави, її месіанської ролі, відношення до держави як до монополіста публічної влади. Дослідження фахівців показують, що особистість у фінансових відносинах з державою перебуває у становищі другосортного суб’єкта, а превалює у цьому престиж та гіпертрофований інтерес держави і державного апарату. Сьогодні, коли ми будуємо в Україні правову, соціально орієнтовану державу, платники податків повинні стати рівноправними партнерами держави, які намагаються добровільно сплачувати податки і виконувати обов’язки, які покладені на них державою. Для цього платники податків повинні мати не лише обов’язки, але і права у податкових правовідносинах.
Суб’єктивне право у податкових правовідносинах визначається нами як формально-визначені, юридично гарантовані можливості певної поведінки. Суб’єктивне право може також бути визначене як міра дозволеної поведінки уповноваженої особи, що забезпечується юридичними обов’язками інших осіб та визнається за нею для задоволення її інтересів у державно-організованому суспільстві.
У другому випадку увага загострюється на тому, що суб’єктивне право – це не просто можливість діяти певним чином, а такий тип і міра дозволеної поведінки, яким відповідає обов’язок інших осіб (у нашому випадку – держави, державних податкових органів і посадових осіб податкових органів) дотримуватись певних правил поведінки, причому ця поведінка може полягати як у діях, так і бездіяльності. Наприклад, якщо громадянин має обов’язок і право заповнити декларацію про прибутки, то посадові органи податкових органів не тільки мають право вимагати подання такої декларації, але й зобов’язані виконати певні дії – забезпечити громадянина бланками відповідних документів тощо. Прикладом вимоги бездіяльності посадової особи податкових органів може бути їх обов’язок не втручатися у звичайну підприємницьку діяльність, не проводити перевірок тощо, якщо немає достовірних відомостей про те, що суб’єкт підприємницької діяльності порушив вимоги чинного законодавства.
Взагалі, з точки зору врахування обсягу прав громадянина у галузі оподаткування, на нашу думку, доцільно розрізняти громадян, які займаються підприємницькою діяльністю і громадян, які не займаються підприємницькою діяльністю.
Теоретичний сенс і практичне значення такого розрізнення полягає в тому, що суб’єктивним правам громадян, які не займаються підприємницькою діяльністю, кореспондують суб’єктивні обов’язки посадових осіб податкових органів, насамперед, активного типу: надати платникові податків умови для того, щоб він міг реалізувати своє право на сплату податків, забезпечити громадянина бланками необхідних документів, роз’яснити порядок заповнення документів та надати іншу консультаційну допомогу.
Що стосується суб’єктивних прав громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, то їм, передусім, кореспондують обов’язки посадових осіб податкових органів пасивного типу – забезпечуючи захист інтересів держави у податкових правовідносинах, разом з тим, утримуватись від створення перешкод підприємницькій діяльності, що здійснюється у межах, визначених чинним законодавством. Звичайно, і щодо громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, посадові особи податкових органів мають забезпечувати бланками документів, консультаціями щодо чинного податкового законодавства тощо, але ці обов’язки мають ніби “вторинний характер”.
По-перше, тому, що громадянин може заплатити податок наперед і отже, надалі він має тільки податкові права, а посадові особи податкових органів – тільки податкові обов’язки пасивного типу.
По-друге, тому що в оподаткуванні підприємницької діяльності за звичайною схемою, первісною є ця підприємницька діяльність, а вторинним – оподаткування підприємця за результатами його діяльності.
Питання гарантованості суб’єктивних прав громадян – платників податків є одним із центральних у проблемі забезпечення належної реалізації суб’єктивних прав. На основі проведеного аналізу беремо за основу визначення юридичних гарантій як сукупність закріплених у правових нормах засобів (умов, способів), а також організаційно-правову діяльність щодо їхнього застосування, спрямовану на забезпечення безперешкодної реалізації і всебічної охорони суб’єктивних прав громадян.
При цьому слід враховувати те, що юридичні гарантії прав громадян за своїм характером, ступенем впливу на ефективність реалізації всіх прав і свобод істотно різняться між собою. Одні з них впливають на процес здійснення прав побічно. Вони у своїй сукупності утворюють ті сприятливі умови, у яких тільки і може протікати даний процес. Інші ж діють безпосередньо. Їхня ціль – забезпечити перетворення прав громадян у життя, охороняти їх від можливих порушень, визначити порядок їхнього відновлення, якщо права вже порушені. Ця група гарантій у законодавстві представлена переважно у вигляді правомочностей учасників процесу реалізації прав, у вигляді процедурно-процесуальних правил їхнього здійснення. Таким чином, виникає необхідність розрізнення непрямих і конкретних юридичних гарантій. З погляду забезпечення реалізації прав і обов’язків громадян інтерес представляють саме конкретні юридичні гарантії.
Процес податкової реформи, що проходить у державі та зміна механізму стягнення податків шляхом вдосконалення правового регулювання, виразився у прийнятті Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12. 2000 р. (та внесення змін до ряду інших актів), став підставою для більш чіткої регламентації повноважень суб’єктів податкових правовідносин.
Замість встановлених статтею 10 Закону України “Про систему оподаткування” від 18.02.1997 р. трьох блоків прав платників податків, зборів та обов’язкових платежів: прав на пільги за діючим законодавством України; право на отримання та ознайомлення з актами перевірок проведених податковими органами; права на оскарження рішень державних податкових рішень та дії їх посадових осіб, введений ряд прав платників податків регулятивного та охоронного напрямів.
Регулятивними нормами податкового права Законом України від 21 грудня 2000 р. введено:
- право платника податків на самостійний розрахунок суми податкового зобов’язання, що відображається у податковій декларації, яка надається податковому органу (ст. 4 п. 4.1. Закону);
- право платника податків на вирішення на його користь в межах апеляційного узгодження в тих випадках, коли норми різних нормативних актів передбачають неоднозначне тлумачення прав та обов’язків платників податків органів і є можливість прийняти рішення як на користь однієї сторони, так і на користь другої (ст. 4 п. 4.1.1. Закону);
- право платника податків на самостійне визначення послідовності та форм задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, що залишилися після примусового стягнення за рахунок погашення його податкових зобов’язань виключно за рішенням суду вільних від задаткових зобов’язань зобов’язання боргу (ст. 3, п. 3.1.1. Закону);
- право платника податків на безповоротну реєстрацію податкового завдатку в державних реєстрах завдатків рухомого та нерухомого майна (ст. 8, п. 8.3 Закону);
- право платника податків, активи яких знаходяться у податковому завдатку, на здійснення вільного розпорядження ними, за виключенням операцій, що належать письмовій згаді з податковим органом (ст.. 8, п. 8.6 Закону);
- право платника податків на оскарження арешту його активів в адміністративному чи судовому порядку;
- право платника податків на відшкодування збитків та немайнової шкоди, завданого податковим органом внаслідок неправомірного застосування арешту його активів, за рахунок коштів відповідного бюджету відповідно до законодавства за рішенням суду.
Наявність нових форм роботи в механізмі стягнення податків – організації партнерських відносин з великими платниками податків не буде ефективною без чіткого закріплення у законодавстві прав платників податків – фізичних осіб.
Важливий вклад в організацію партнерських відносин податковий орган – платник податків вносять суспільні утворення – феномен демократичної держави – асоціації платників податків, які активно захищають права платників податків. Вони у якості важливих задач ставлять питання удосконалення податкового законодавства зі зниженням рівня оподаткування, а також правовиховання платників податків. Характерно, що ці асоціації створені у чотирьох великих містах України – Київ, Одеса, Донецьк, Кіровоград з утворенням у межах Всесвітньої організації платників податків.
Створення асоціацій платників податків обумовлене не лише метою наслідування Заходу, демократичним державам, а поперед всього великою кількістю порушень, починаючи з встановлення свого права на зайняття підприємницькою діяльністю в органах управління та на наступному етапі зайняття підприємницькою діяльністю та сплатою податків з боку посадових осіб податкових органів.
Незважаючи на те, що вже третій рік відповідно до ст. 2 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21 грудня 2000 р.
№ 2181-ІІІ до повноважень податкових органів відносяться перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати лише відносно тих податків, зборів (обов’язкових платежів), що віднесені до їх компетенції, тобто перевіркам та вилученню (за необхідності) повинні підпадати лише первинна документація та бухгалтерські документи, пов’язані тільки з оподаткуванням. Практика ж свідчить про те що вилучають у фірми та підприємства не конкретні документи, пов’язані з оподаткуванням, а всі документи, комп’ютери, принтери та інша інформація щодо управління діяльністю даної фірми, тобто вилучаються папки з документами незалежно від зв’язку документів, що в них знаходяться з оподаткуванням. Це свідчить про низьку професійну підготовку посадових осіб податкової міліції у галузі бухгалтерського обліку та фінансової звітності.
При цьому в публікаціях, поданих прес-центрами податкових органів, наводяться дані про донараховані податки та накладені штрафи для бюджету. Однак, ніхто не підраховує шкоду, яка завдається неправомірними діями посадових осіб податкових органів самим підприємствам та фірмам, що перевіряються у зв’язку з призупиненням або скороченням діяльності; у зв’язку з відсутністю необхідної інформації, їх діловим партнерам; в зв’язку з затримкою розрахунків з ними, їх робітникам, що залишилися без заробітної плати; бюджету, що не отримує податків та державним цільовим фондам, в які недопоступають відповідні відрахування.
Характерно, що як в адміністративно – правовому порядку скарги та у судовому порядку позови розглядаються лише щодо питань визначення сум податкових зобов’язань, сум боргу та сум нарахованих фінансових штрафів. У той же час як у діючому законодавстві немає норми, що дає право платнику податків на відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями посадових осіб. У судовій практиці такого прецеденту також не існує.
Адміністративно-правові засоби як юридичні інститути в залежності від галузевої приналежності підрозділяються на конституційні, адміністративні, фінансові, у тому числі податкові та інші. Адміністративно-правові засоби забезпечення – це сукупність всіх засобів, що застосовуються для забезпечення реальних прав суб’єктів та охорони їх інтересів. До них, передусім, зараховують норми, які містяться в актах управління в конкретній сфері діяльності, а в даному випадку в оподаткуванні фізичних осіб. Другою складовою частиною засобів є організаційно-правова діяльність (процедура) щодо застосування норм, спрямована на реалізацію та охорону інтересів суб’єктів, у тому числі платників податків – фізичних осіб.
Адміністративно-правові засоби забезпечення прав платників податків – фізичних осіб можна класифікувати за критеріями:
- економічним змістом: адміністративно-правові засоби мають матеріальний характер (згода чи незгода з сумою визначеного податкового зобов’язання), або процесуальні (процедура подання та розгляду скарг);
- за способом забезпечення прав платника податків та захисту його від протиправних дій;
- на правоохоронні засоби забезпечення прав платників податків та правозахисні, що передбачені адміністративно-апеляційним порядком розгляду;
- по органах та актах – закони та підзаконні акти, які приймаються як тлумачення норм Закону, встановлюють права платників податків та засоби їх забезпечення.
Юридична відповідальність є однією з найдієвіших юридичних гарантій прав і свобод громадян.
За невиконання або неналежне виконання посадовими особами органів державної податкової служби своїх обов’язків вони притягаються до дисциплінарної, адміністративної, кримінальної та матеріальної відповідальності. Щодо кримінальної відповідальності посадових осіб, слід зазначити таке. Серед законопроектів, що чекають на своє прийняття є проект Закону “Про посилення гарантій захисту прав і законних інтересів суб’єктів підприємницької діяльності”, прийнятий за основу Верховною Радою України 23 березня 2000 року і визначений Президентом як невідкладний.
У цьому законопроекті пропонується внести низку змін до чинного законодавства, спрямованих на попередження заподіяння шкоди суб’єктам господарювання контролюючими органами при здійсненні ними відповідних дій, на які вони уповноважені.
Важливим у цьому контексті є те, що пропонується ввести кримінальну відповідальність за незаконний арешт майна і грошових коштів.
Крім цього, пропонується внести зміни до Кримінально-процесуального кодексу, якими мають бути впорядковані процеси проведення обшуку, застосування засобів із забезпечення цивільного позову або можливої конфіскації майна, накладення арешту на майно та банківські рахунки. Суттєвими також є статті про порядок оскарження постанови про накладення арешту на майно і наведення вичерпного переліку можливих рішень, які повинен прийняти суддя при розгляді такої скарги. Це дозволить об’єктивно застосовувати механізми захисту від свавілля.
У Кодексі про адміністративні правопорушення Республіки Молдова є стаття 163.1, яке передбачає адміністративну відповідальність податкових органів за порушення прав і обов’язків платників податків. Пропонуємо, до Кодексу про адміністративні правопорушення в Україні внести аналогічну статтю, яка передбачала б адміністративну відповідальність податкових органів за порушення прав платників податків.
Цивілістичні конструкції принципу відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, не враховують особливого характеру публічно-правового делікту та специфіки відповідальності держави, яка повинна настати незалежно від вини того, хто заподіяв шкоди, та створюють перепони для реалізації права громадян, закріпленого у ст. 56. Між тим, сутність відносин між посадовою особою та державою – публічно-правова, як і між громадянином і державою. Тому відповідальність держави повинна бути заснована на принципах публічного права.
Тут слід зазначити ще таке. У відповідності до статті 13 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” за невиконання або неналежне виконання посадовими особами державної податкової служби своїх обов’язків вони притягуються до матеріальної відповідальності, при цьому шкода, заподіяна такими неправомірними діями посадових осіб державної податкової служби, підлягає відшкодуванню за рахунок державного бюджету. Виникає парадоксальна ситуація – відповідальність буде покладено на державний бюджет, тобто, на платників податків, які цей бюджет наповнюють. Цю ситуацію потрібно змінювати. Тому пропонуємо відшкодовувати заподіяну платникам податків шкоду в першу чергу за рахунок коштів, які виділяються на фінансування органів, що цю шкоду спричинили, а вже потім – за рахунок коштів бюджету і внести відповідні зміни до статті 13 зазначеного Закону.
Слід також посилити індивідуальну відповідальність посадових осіб за заподіяну шкоду.
Ввести до Податкового кодексу України спеціальний ряд пропозицій щодо забезпечення та захисту прав фізичних осіб – платників податків.
Видати масовим тиражем роз’яснення прав громадян – платників податків за діючим та новим прийнятим законодавством з питань оподаткування.
Упорядкування та вдосконалення адміністративно-правових засобів забезпечення прав фізичних осіб у податкових правовідносинах необхідно здійснювати у напрямках:
- приведення до повної відповідності норм підзаконних актів Державної податкової адміністрації до норм основного Закону України від 21 грудня 2000 р.;
- розробити та встановити критерії та умови, за яких платник податків – фізична особа буде мати право на відстрочку та розстрочку погашення податкових зобов’язань;
- спростити методику нарахування податків, що сплачуються фізичними особами;
- рівень оподаткування фізичних осіб привести відповідність до рівня надання безкоштовних послуг державою;
- для розвитку партнерських відносин органів податкової служби з платниками податків – фізичними особами необхідно надати право законодавчої ініціативи суспільним формуванням платників податків; видавати масовим тиражем пам'ятку платникам податків – фізичним особам з роз’ясненням їхніх прав і обов’язків, а також методами нарахування по кожному з податків;
- притягнення за невиконання або неналежне виконання посадовими особами органів державної податкової служби своїх обов’язків до дисциплінарної, адміністративної, кримінальної та матеріальної відповідальності. Щодо кримінальної відповідальності посадових осіб, слід зазначити таке. Серед законопроектів, що чекають на своє прийняття, є проект Закону “Про посилення гарантій захисту прав і законних інтересів суб’єктів підприємницької діяльності”, прийнятий за основу Верховною Радою України 23 березня 2000 року і визначений Президентом як невідкладний.
Як показав аналіз підзаконних актів, прийнятих у світлі Закону України від 21 грудня 2000 р., підзаконні акти – акти головної податкової адміністрації, що видані в порядку делегування повноважень відповідно до норм закону:
- роз’яснюють зміст норм закону;
- вводять додаткові права податкового органу або платника податку;
- скорочують сферу дії прав платника податку;
- через неправомірну інтерпретацію – відміняють норму основного закону.

ЛІТЕРАТУРА

1. Конституція України. – К., 2001.
2. Бюджетний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 21 червня 2001р. // Урядовий кур’єр. – 2001. – № 131. – 25 липня 2001 р.
3. Про боротьбу з корупцією: Закон України від 5 жовтня 1995 р.
// Відомості Верховної Ради України. – 1995.– № 34.– Ст. 266.
4. Про внесення змін до Закону України Про систему оподаткування: Закон України // Закони України. – Офіційне видання. – Т.12.
5. Про звернення громадян: Закон України// Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 47. – Ст.256.
6. Про прибутковий податок з громадян: Декрет Кабінету Міністрів України / Податкове законодавство України. – Офіційне видання. –
С. 166-180.
7. Уголовный кодекс Украины. Комментарий / Под ред.
Ю. А. Кармазина, Е. Л. Стрельцова. – Х.: ООО “Одиссей”, 2001. – 960 с.
8. Цивільний кодекс України (науково-практичний коментар). – Х.: ООО “Одиссей”, 2001. – 800 с.
9. Про державну податкову службу в Україні: Закон України від 24 грудня 1993 р. зі змінами і доповненнями, внесеними 5 лютого 1998р.
// Відомості Верховної Ради України, 1994. – №15. – Ст. 208; Урядовий кур’єр, 1998р. – № 30-31.
10. Про державний реєстр фізичних осіб – платників податків і інших обов'язкових платежів: Закон України від 22 грудня 1994р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 2. – Ст. 10.
11. Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про систему оподатковування: Закон України від 18 лютого 1997р. // Голос України. – 1997. – 25 берез. – № 52.
12. Про податок на додану вартість: Закон України від 3 квітня 1997р.
// Відомості Верховної Ради України, 1997. – № 21. – № 156.
13. Про акцизний збір на алкогольні напої: Закон України від 15 вересня 1995р. // Відомості Верховної Ради України, 1995. – №10. – ст. 298.
14. Про внесення змін і доповнень у Закон України “Про плату за землю”: Закон України від 19 вересня 1996р. // Відомості Верховної Ради України, 1996. – № 45. – Ст. 238.
15. Про внесення змін у Закон “Про податок із власників транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів”: Закон України від 18 лютого 1997р. // Голос України. – 1997. – 25 берез. – № 52.
16. Про внесення змін у Декрет Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок із громадян”: Закон України від 13 лютого 1998р.
// Урядовий кур’єр. – № 45-46. – 7 берез. – 1998.
17. Про податок з доходів фізичних осіб: Закон України від 22 березня 2003р. // Урядовий кур’єр. – № 127. – 12 черв. 2003.
18. Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами: Закон України від 21 грудня 2001р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 10. – Ст. 44.
19. Про податок на промисел: Декрет Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №19. –
Ст. 208.
20. Про місцеві податки і збори: Декрет Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 30. –
Ст. 336.
21. Про затвердження положення про Державну податкову адміністрацію України: Указ Президента України від 13 липня 2000р.
// Офіційний вісник України. – 2000. – № 29. – Ст. 1200.
22. Про спрощену систему оподаткування малого підприємництва: Указ Президента України у ред. від 28 червня 1999р. № 7746 // Вісник податкової служби України. – 2001. – № 32.
23. Щодо черговості погашення та окремих питань стягнення сум податкового боргу: Наказ Державної податкової адміністрації України від 13 листопада 2002 року, № 540. // www.rada.gov.ua.
24. Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997р. № 7 // Коментар судової практики в кримінальних та адміністративних справах // Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995-1997) – К.: Юрінком Інтер, 1998.
25. Про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби: Наказ державної податкової служби України від 2 березня 2001р. № 82. // www.rada.gov.ua.
26. Порядок застосування податкового компромісу органами державної податкової служби в межах адміністративної апеляційної процедури: Наказ Державної податкової адміністрації України від 26 квітня 2001 р. № 182
// Контролюючі органи і підприємство. – К., 2002.
27. Рішення Конституційного Суду України у справі № 1–22/2001 від 30 травня 2001 р. за № 7–рп/2001 // Сборник систематизированного законодательства. – К., 2002.
28. Авер’янов В. Б., Андрійко О. Ф., Нагребельний В. П.,
Коваленко В. Л. Проблеми реформування державного управління та адміністративного права // Правова держава: Ювілейний щорічник наукових праць. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. – Вип. 10. – 1999. – С. 47-71.
29. Александров Г. Г. Трудовое правоотношение. – М., 1948.
30. Александров Н. Г. Законность и правоотношения в советском обществе. – М., 1955.
31. Александров Н. Г. Некоторые вопросы учения о правоотношении / В сб.: Труды научной сессии Всесоюзного института юридических наук. – 1-6 июля 1946 г. – М., 1948. – С. 32-43.
32. Алексеев С. С. Восхождение к праву. Поиски и решения. – М.: НОРМА, 2001. – 752с.
33. Алексеев С. С. Общая теория права. – М., 1982. – Т.2.
34. Алексеев С. С. Право: азбука – теория – философия. Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999.– 712 с.
35. Алексеев С. С. Правовые средства: постановка проблемы, понятие, классификация // Сов. Гос. и право. – 1987. – № 6. – С.14.
36. Алексеев С. С. Проблемы теории права. – Свердловск, 1972. – Т.1.
37. Алексеев С. С. Самое святое, что есть у Бога на земле. Иммануил Кант и проблемы права в современную эпоху. – М., 1998. – 576 с.
38. Алексеев С. С. Частное право: Науч.-публицист. очерк. – М., 1999.
39. Базылев Б. Т. Юридическая ответственность. – Красноярск, 1985.
40. Бакун О. В. Види та особливості податкової відповідальності громадян // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. праць. – Вип. 91.– Чернівці: ЧДУ, 2000. – С.68-72.
41. Бакун О.В. Податкова відповідальність громадян // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. праць. – Вип.82. – Чернівці: ЧДУ, 2000. – С.75-82.
42. Баймуратов М. А. Локальная система защиты прав человека в Украине: сущность и становление // “Юридическое образование и правовое государство”: Сб. науч. трудов. – Одеса: ОГУ. – 1997.
43. Бахрах Д. Н. Административная ответственность: Учеб. пособ. – М., 1999. – 112 с.
44. Бахрах Д. Н. Административное право. – М., 1996.
45. Безугла В. В. Правові основи побудови податкової системи України. Дис. ... канд. юрид. наук. – К. – 1995. – 192 с.
46. Берендтс Э. Н. Русское финансовое право. – СПб., 1914.
47. Бельский К. С. Финансовое право. – М.: Юрист, 1994.
48. Бекерская Д. А. Налоговое право и налоговое законодательство в Украине. – Одеса: Юрид. літ., 2000.
49. Бекерская Д. А. Юридические гаранти прав личности в налоговых правоотношениях // Вестник МГУ. – Сер. Право. – 1979.– № 4.
50. Белошапко Ю. Н. Правонарушение и ответственность в финансовом и налоговом праве Российской Федерации // Правоведение. – 2001. – № 5. – С. 54-63.
51. Белых В. С. Теория хозяйственного права на современном этапе
// Гос. и право. – 1995. – № 11. – С. 56-58
52. Беренштейн Д. И. Понятие ответственности за нарушение социалистических правовых норм и вина как непременное условие ответственности. – Ташкент, 1964.
53. Бержель Ж. Л. Общая теория права / Под общ. ред. В. И. Даниленко: Пер. с фр. – М., 2000.
54. Біла Л. Р. Організація державної служби в Україні: Навч.-метод. посіб.– Одеса: Юрид. літ., 2000. – 73 с.
55. Боброва Н. А. Гарантии реализации государственно-правовых норм. – Воронеж, 1984.
56. Боброва Н. А. О конституционных гарантиях основных прав, свобод и обязанностей граждан СРСР // Сов.гос.и право. – 1979. – № 3.
57. Братусь С. Н. Юридическая ответственность и законнность.
М.: Юрид. лит., 1976.
58. Бржеский Н. К. Государственные налоги России. – СПб, 1884.
59. Брикнер А. Иван Посошков – Посошков как экономист. – СПб., 1876. – Ч.1
60. Бурлай Е. В. Нормы права и правоотношения в социалистическом обществе. – К., 1987.
61. Бурбело О., Андросов С. Проблемы формирования национальной налоговой политики // Сб. науч. трудов: Научный вестник ДПАУ, Академия ДПСУ. – Ирпень, 2002.
62. Венедиктов В. С. Теоретические проблемы юридической ответственности в трудовом праве. – Х.: Консум, 1996. – 136 с.
63. Винницкий Д. В. Субъекты налогового права. – М., НОРМА, 2000.
64. Витрук Н. В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе. – М., 1979.
65. Відповідальність у державному управлінні та адміністративне право / За ред. В. Б. Авер’янова. – К., 2001. – 68 с.
66. Веселовский М. П. Обозрение законодательства главных государств Европы по финансовым и земскохозяйственным делам. – СПб, 1864.
67. Владимиренко С. В. Уклонение от уплаты налогов (правовой аспект) // Актуальные проблемы государства и права.– Вып. 2.– Одесса. – 1995. – С.231-234.
68. Волкова О. Н. Юридические гарантии трудовых прав граждан СССР при приеме на работу в качестве рабочих и служащих. – Автореф. дис…канд.юрид.наук. – М., 1979.
69. Воронова Л. К., Кадькаленко С. Г. Некоторые вопросы совершенствования правового регулирования финансовых отношений
// Проблемы соц. законности. – 1986. – № 18.
70. Воронова Л. К. Сравнительное право // Учеб. пособ. – Киев: Вентури, 1998.
71. Всеобщая декларация прав человека. – К.: Укр. правнича фундація, 1995.
72. Гаврилов Р. О. Ретроактивність норм податкового права // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. праць. – Вип.125. – Чернівці: Рута, 2001. – С.87.
73. Гаврилюк Р. О. Дія норм податкового права в часі, просторі та за колом осіб: Монографія. – Чернівці: Рута, 2002.
74. Гайворонский В. Юридические гарантии самостоятельности предприятий и объединений // Рад. право.– 1987.– № 5.
75. Голунский С. А., Строгович М. С. Теория государства и права. –
М., 1940.
76. Горлов И. Я. Теория налогов. – СПб., 1840.
77. Горшенев В. М. К вопросу о понятии юридической ответственности в советском праве. – В кн.: Вопросы теории советского права. – Новосибирск, 1966.
78. Государственная служба в Украине и контроль за ее прохождением / Сб. норматив. актов о гос. службе. – Х., 1999. – 352 с.
79. Годме П. М. Финансовое право Франции. – СПб, 1898.
80. Гуреев В. И. Налоговое право. – М., 1995.
81. Демидов О. Податкові аспекти обмеження рівня тіньової економіки в Україні: Зб. наук. праць. – Науковий вісник ДПАУ, Академії ПСУ. – Ірпінь, – 2002.
82. Денисенко В. В. Философско-правовой анализ административно-деликтных правоотношений // Философия права. – 2000. – № 2.
83. Денисов Ю. А. Общая теория правонарушения и ответственности (социологический и юридический аспекты). – Л., 1983.
84. Додин Е. В. Административная ответственность юридических лиц // Актуальні проблеми держави і права. – Вип.2. – Одеса – 1995.– С. 12-15.
85. Додин Е. В. Административная деликтность в Украине// Актуальні проблеми держави і права.– Вип.1.– Одеса, 1994. – С. 55-61.
86. Додин Е. В. Всеобщая декларация прав человека и реформирование административного законодательства в Украине. – Одесса: Юридический вестник, 1998.
87. Додин Е. В. Понятие и предмет администраивной деликтологии
// Юридична освіта та правова держава. – Одесса.: ОГУ. – 1997.
88. Дранченко Г. Г. Правові засоби боротьби з ухилянням від сплати податків// Актуальні проблеми держави і права. – Вип.9. – Одеса, 2000. –
С. 276-280.
89. Дудоров О. Законодавство Греції про податки та відповідальність за податкові правопорушення. Підприемництво, господарство і право. – 2001. – № 3. – 81-84 с.
90. Духно Н. А., Ивакин В. И. Понятие и виды юридичнской ответственности // Гос.и право. – 2000. – № 6. – С.12-17.
91. Дымченко В. И. Российское налоговое право. Общая часть.– Владивосток, 1994.
92. Wagner Ad. – Die F: nan z wisson schapt. 1-er Theil 3-te Aufl. 1883. S.17.
93. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. / За ред.
В. В. Копєйчикова. – К., 1997.
94. Зелена О. Поняття юридичної відповідальності: окремі проблеми// Право України. – 2002. – № 11. – С. 109-111.
95. Ермакова Т. С. Финансовое правоотношение (теоретические проблемы). – Л., 1985.
96. Ивакин В. И. Институт административной ответственности в России на современном этапе // Политика и право. – 2001. – № 3. – С. 4-11.
97. Имре Сабо. Основы теории права: Пер. с венг. В. А.Туманова. –
М., 1974.
98. Иоффе О. С. Избранные труды. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2003.
99. Иоффе О. С. Шаргородский М. Д. Вопросы теории права. Госюриздат, 1961.
100. Иловайский С. И. Определение, содержание и значение науки финансового права. – Одесса, 1887.
101. Иловайский С. И. Учебник финансового права. – Одесса, 1912.
102. Ільяшенко С. // Податки та бухгалтерський облік. – 2001.– № 95 (444). – С.42.
103. Карасева М. В. Налоговое законодательство и правосубъектность физического лица // Хозяйство и право. – 1996. – № 7.
104. Кестнер К. Российские положительные законы о финансах. –
СПб, 1845.
105. Ківалов С. В., Біла Л. Р. Адміністративне право України: Навч.-метод. посіб. – Одеса: Юрид. літ., 2001.
106. Кладков А. В. Права трудящихся под охраной закона. –
М.: Профиздат, 1987.
107. Кодекс об административных правонарушениях Республики Молдова: Утвержден Законом Молдавской ССР от 29 марта 1985 года
(с изменениями и дополнениями на 5 апреля 2001 года). – Кишинэу, 2001. –
С. 55.
108. Козюбра М., Сіренко В. Соціалістична законність і правопорядок. – К.: Політвидав України, 1976.
109. Колосова Н. М. Конституционная ответственность в Российской Федерации: Ответственность органов государственной власти и иных субъектов права за нарушение конституционного законодательства Российской Федерации. – М.: Городец, 2000. – 192 с.
110. Колпаков В. Н. Адміністративне право України: Підручник. – Київ: Юрінк