Алексеєнко Максим Дмитрович. Банківський капітал: стан та перспективи розвитку в Україні

brief description

Алексеєнко Максим Дмитрович. Банківський капітал: стан та перспективи розвитку в Україні: дисертація д-ра екон. наук: 08.04.01 / Київський національний економічний ун-т. - К., 2003

Алексеєнко М. Д. Банківський капітал: стан та перспективи розвитку в Україні. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.04.01 Фінанси, грошовий обіг і кредит. Київський національний економічний університет, Київ, 2003.
Дисертацію присвячено дослідженню основних теоретичних засад банківського капіталу в умовах ринкової економіки, розкрито та проаналізовано механізми формування основних складових банківського капіталу власного, залученого та позиченого капіталів. Розглянуто теоретичні засади грошових заощаджень та їх вплив на формування банківського капіталу. Обгрунтовано конкретні пропозиції щодо вдосконалення існуючої практики формування банківського капіталу в Україні. Запропоновано систему заходів щодо удосконалення організації захисту прав і законних інтересів банків, їх вкладників і учасників як необхідну умову стабільності ресурсної бази банків. Розроблена цілісна концепція вдосконалення механізму формування банківського капіталу впливатиме на зміцнення банківської системи, підвищення її ролі у процесах економічних перетворень.

У дисертації проведено теоретичне дослідження і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у визначенні основних аспектів функціонування банківського капіталу в умовах економічних перетворень і подальшого розвитку економіки України на ринкових засадах. Це дало змогу сформулювати ряд висновків концептуально-теоретичного, методологічного та науково-практичного характеру, що забезпечує вирішення основних завдань роботи відповідно до поставленої мети дисертації.
1. Спроможність банків здійснювати свою діяльність, фінансова стійкість банківської системи, її місце і роль у процесах економічних перетворень і подальшому розвитку економіки країни значною мірою залежать від банківського капіталу. Дослідження сутності та функціонування банківського капіталу є необхідною умовою підвищення довіри кредиторів до банківської системи, а також її ролі у процесах економічних перетворень. Запропоновано таке формулювання сутності банківського капіталу: банківський капітал це грошові кошти та виражена у грошовій формі частка матеріальних, нематеріальних і фінансових активів, що перебувають у розпорядженні банків і використовуються ними для здійснення операцій з розміщення коштів і надання послуг з метою одержання прибутку.
2. Обгрунтувано засади розмежування понять банківські ресурси”, банківський капітал”, ресурсна база банку”. Термін ресурсна база банку” є найбільш придатним з погляду розроблення стратегічних засад формування банківських ресурсів порівняно з терміном банківські ресурси”, що відображають кошти, які вже фактично перебувають у розпорядженні банків. Термін ресурсна база банку” характеризує можливість залучення банками з грошового ринку коштів, створюючи засади розвитку та розширення банківської діяльності.
3. Підвищенню ефективності механізму формування банківського капіталу сприятиме запропонована класифікація видів банківського капіталу. Особливу увагу приділено класифікації банківського капіталу за джерелом утворення. Це дозволило визначити переваги, недоліки та перспективи розвитку власного, залученого та позиченого банківського капіталу.
4. Основою формування банківського капіталу, подальшого розвитку та удосконалення ресурсної бази банківської системи є грошові заощадження. Визначаючи суть заощаджень, пропонується виходити з таких основних положень: заощадження формуються не тільки у домашньому господарстві, а й у таких суб’єктів економіки, як фірми та держава; слід ураховувати сукупні доходи суб’єктів ринку, а не лише поточні доходи або окремі їх види; одержувані суб’єктами економіки доходи виступають не тільки у грошовій формі та використовуються не лише на споживання, а й на сплату податків і неподаткових платежів. За такого підходу заощадження є частиною доходів суб’єктів економіки, не використаною на споживання, сплату податків і неподаткових платежів і призначеною для забезпечення потреб у майбутньому. Дослідження суті заощаджень та їх класифікація за різними ознаками є необхідною умовою визначення шляхів підвищення ролі банків у формуванні та організованому використанні заощаджень, зміцнення позицій банків на грошовому ринку. Актуальним є групування заощаджень: за формою нагромадження; мотивами утворення; стимулами утворення; характером мобілізації.
5. Власний капітал є фінансовою основою банку, а багатофункціональне призначення робить його неоднорідним за своїм складом. Основою підвищення ролі власного капіталу має стати удосконалення механізму формування статутного капіталу та інших його складників. Удосконаленню механізму формування власного капіталу банку сприятиме, зокрема: створення банків у формі товариств з додатковою відповідальністю; введення порядку формування і збільшення статутного капіталу за рахунок оплати акцій (паїв) банківськими металами; створення спеціалізованих банків з участю держави; введення порядку здійснення резидентами внесків до статутного капіталу банку у вільно конвертованій валюті; включення до складу емісійного доходу банку-емітента сум перевищення виручки від повторного розміщення власних акцій (паїв) над ціною їх зворотного викупу.
6. Незважаючи на підвищення ролі вкладів населення у формуванні банківського капіталу, існують чинники, що стримують приплив коштів до банківської системи. Розвитку депозитного формування банківського капіталу сприятиме таке: запровадження вкладів з гнучкішими процентними ставками й умовами використання; розширення безготівкової сфери розрахунків населення; забезпечення різноманітності умов вкладів, які б ураховували потреби всіх соціальних верств та вікових категорій населення; вдосконалення договірного регулювання вкладних операцій через визначення в договорах механізмів зміни розміру процентної ставки, а також розміру, порядку, способів та умов стягнення з банків пені за невиконання (неналежне виконання) ними зобов’язань щодо повернення суми депозиту та виплати процентів; впровадження у практику нових, не традиційних для вітчизняних банків операцій і послуг; поєднання вкладних операцій з контролем за цільовим використанням залучених коштів, зокрема зі споживчим кредитуванням.
7. З’ясовано, що міжбанківський кредит дає змогу українським банкам розв’язувати проблеми поточної ліквідності та дотримання деяких економічних нормативів, які регулюють банківську діяльність. Удосконаленню практики міжбанківського кредитування сприятиме ширше використання боргових зобов’язань суб’єктів господарювання та сум обов’язкового резервування залучених коштів як забезпечення кредитів рефінансування, а також застосування методу багаторазового використання застави (методу заставного пула).
8. Обгрунтовано, що напрямами удосконалення запозичення банками коштів на грошовому ринку є: скасування заборони на емісію банками векселів; розмежування правової природи банківських сертифікатів; упровадження фінансового інжинірингу; оптимізація практики запозичення коштів на умовах субординованого боргу; розбудова небанківських фінансових установ пенсійних та інвестиційних фондів, довірчих установ.
9. Удосконалення формування банківського капіталу неможливе без підвищення довіри до банків з боку юридичних та фізичних осіб, без захисту прав та інтересів учасників і кредиторів банку, а також самого банку. Неврегульованість низки аспектів діяльності банків дає змогу нехтувати або прямо порушувати права та законні інтереси учасників банку. Слід віднести до компетенції загальних зборів призначення та звільнення голови та членів правління банку, законодавчо врегулювати відповідальність між органами управління банку, законодавчо закріпити особливості створення і функціонування кооперативних банків.
10. Не всі завдання, які стоять перед банківською системою, можна вирішити через механізм ринкового саморегулювання, необхідно використовувати механізм державного регулювання. Потрібно удосконалювати порядок використання нормативів обов’язкового резервування з урахуванням реалій, що складаються в економіці та на грошовому ринку. Слід увести плату за зберігання банками обов’язкових резервів у НБУ та формувати обов’язкові резерви у тій валюті, в якій банками залучені кошти. Доцільно відмовитися від обов’язкової незалежної оцінки майна та майнових прав, що передаються у заставу банку під час кредитування суб’єктів господарювання (за винятком державного та комунального майна). Формування резервів на покриття збитків від активів слід здійснювати у повному обсязі за рахунок валових витрат банку.
11. Перспективи удосконалення формування банківського капіталу значною мірою залежать від гарантування вкладів фізичних осіб. Недостатня захищеність банківських вкладів негативно відображається на ресурсній базі банків, а також довіри до них вкладників. Вирішення цієї проблеми полягає в оптимізації та удосконаленні практики гарантування вкладів фізичних осіб. Обгрунтовано доцільність, зокрема, таких заходів: встановлення розміру регулярних зборів до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб через диференціацію цього розміру залежно від ступеня ризиковості діяльності конкретного банку; охоплення системою страхування вкладів всіх фінансово-кредитних установ, які мають ліцензію на здійснення операцій із залучення коштів фізичних осіб; створення банками фондів добровільного страхування вкладів.
12. Обгрунтування шляхів удосконалення формування банківського капіталу, підвищення довіри до банківської системи пов’язане з подальшим розвитком кредитних відносин між банками і кредитоодержувачами. Такий розвиток доцільно розглядати у двох напрямках: удосконалення діючої практики кредитування банками юридичних і фізичних осіб; підвищення відповідальності позичальників за невиконання або неналежне виконання взятих на себе зобов’язань, зокрема несвоєчасне та неповне повернення банківських кредитів. Запропоновано: створити бюро кредитних історій з метою накопичення і обміну інформацією про кредитоспроможність клієнтів банку; розробити ефективну систему реєстрації прав на нерухомість; спростити процедуру оформлення застави й реалізації заставного майна; законодавчо врегулювати порушення процедури банкрутства за умови, якщо боржник не повернув банку борг у розмірі меншому, ніж триста мінімальних заробітних плат; законодавчо врегулювати кредитні відносини, зокрема шляхом прийняття закону Про банківський кредит”.