Алустаз Мохаммед М. М. Вплив оксигенації кровозамісного розчину на оксидантний гомеостаз і стан серця щурів

brief description

Алустаз Мохаммед М. М. Вплив оксигенації кровозамісного розчину на оксидантний гомеостаз і стан серця щурів : Дис... канд. мед. наук: 14.03.03 / Запорізький держ. медичний ун-т. — Запоріжжя, 2006. — 134арк. : рис., табл. — Бібліогр.: арк. 114-134

Мохаммед М.М. Алустаз. Вплив оксигенації кровозамісного розчину на оксидантний гомеостаз і стан серця щурів.Рукопис.
Дисертація на здобуття нукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.03.03 нормальна фізіологія. Донецький державний медичний університет ім. М. Горького, Донецьк, 2006.
Дисертація присвячена одному з актуальних питань сучасної фізіології визначенню пріоритетності двох чинників: інтенсіфікації вільнорадікального окислення чи нестачі кисню в порушенні функціонального стану серця та оксидантного гомеостазу його тканин, а також науковому обґрунтуванню використання оксигенованих під тиском в 3 атм розчинів з антиоксидантами як розчинів, що підтримують оксидантний гомеостаз тканин серця, так і його функціональний стан.
Показано, що інфузія як стандартного, так і оксигенованого розчинів, Рінгера-Локка супроводжувалася різким підвищенням концентрації продуктів вільнорадикального окислення на фоні зниження активності ферментів антиоксидантнго захисту.
Додавання в оксигенований розчин антиоксидантів прямої дії сприяло зниженню рівня продуктів пероксидації при низькій активності антиоксидантних ферментів, збереженню функціональних показників протягом перших трьох хвилин інфузії.
Позитивний вплив оксигенованого розчину обумовлений як використанням кисню скоротливими кардіоміоцитами і структурами провідної системи, так і дією кисню на нервово-рефлекторні механізми регуляції роботи серця. Про це свідчать результати дослідження варіабельності серцевого ритму.
Таким чином, встановлено, що при гіпоксії (аноксії) стан серця більшою мірою залежить не від продуктів пероксидації, а від нестачі кисню. Хоча повністю ігнорувати вплив продуктів пероксидації не можна, оскільки застосування оксигенованого розчину з антиоксидантами зберігало стан серця дещо краще, ніж один оксигенований розчин.

В даній роботі на основі експериментальних досліджень було показано, що внутрішньовенна замісна інфузія оксигенованого розчину Рінгера-Локка при профузній крововтраті призводить до підтримання функціональних та біохімічних показників серця.

Внутрішньовенна замісна інфузія розчину Рінгера-Локка призводить до зростання рівня продуктів ВРО на третій хвилині інфузії ПЗ (від 2,58±0,18 до 11,28±2,05 мкмоль/г тканини, р<0,01), ДК (від 0,88±0,09 до 8,59±2,71 мкмоль/г тканини, р<0,01), МДА (від 1,65±0,16 до 2,07±0,04 мкмоль/г тканини); оксигенування розчину сприяє ще більш вираженому порушенню оксидантного гомеостазу тканин серця зростанню ПЗ (від 2,58±0,18 до 19,71±3,5 мкмоль/г тканини, р<0,01), ДК (від 0,88±0,09 до 9,67±2,17 мкмоль/г тканини, р<0,01), МДА (від 1,65±0,16 до 2,33±0,13 мкмоль/г тканини). Аналогічні, але більш виражені зміни спостерігалися на шостій хвилині інфузії.
Внутрішньовенна замісна інфузія розчину Рінгера-Локка призводить до зниження активності ферментів антиоксидантної системи на третій хвилині інфузії СОД (від 185,82±6,71 до 127,9±4,75у.о./(хвмг) білка, р<0,01), ГП (від 36,13±2,64 до 19,71±0,98 мкмоль/(хвг) білка, р<0,01), ГР (від 21,22±1,04 до 18,04±0,80 мкмоль/(хвг) білка); інфузія оксигенованого розчину Рінгера-Локка призводить до ще більш вираженого зниження рівня ферментів антиоксидантного захисту СОД (від 185,82±6,71 до 110,18±8,36 у.о./(хвмг) білка, р<0,01), ГП (від 36,13±2,64 до 17,09±0,73 мкмоль/(хвг) білка, р<0,01), ГР (від 21,22±1,04 до 14,42±0,88 мкмоль/(хвг) білка, р<0,01). Аналогічні, але більш виражені зміни спостерігалися на шостій хвилині інфузії.
Введення в неоксигенований розчин Рінгера-Локка, що інфузується антиоксидантів призводить до зменшення зростання рівня продуктів ВРО - ДС (від 11,28±2,05 до 6,37±1,04 мкмоль/г тканини, р<0,05), ДК (від 8,59±2,71 до 2,32±0,46 мкмоль/г тканини, р<0,05), МДА (від 2,07±0,04 до 1,59±0,17 мкмоль/г тканини), але при цьому спостерігалася відсутність ефекту на активність ферментів антиоксидантного захисту їх активність залишалася як і раніше низькою; ці зміни були більш вираженими при додаванні антиоксидантів в оксигенований розчин.
Внутрішньовенна замісна інфузія стандартного розчину Рінгера-Локка призводить до зниження ЧСС на 3 і на 6 хвилині, зниження індексу LF/HF на 3 і на 6 хвилині, тоді як інфузія оксигенованого розчину Рінгера-Локка сприяє менш вираженим функціональним порушенням.
Внутрішньовенна замісна інфузія розчину Рінгера-Локка призводить до підвищення рівня КФК (від 28,41±1,35 до 59,25±1,46 Е/л) на 3 хвилині, на відміну від цього інфузія оксигенованого розчину Рінгера-Локка призводить до меншого зростання КФК - лише (від 28,41±1,35 до 39,65±1,34 Е/л) на 3 хвилині; а введення в розчин, що інфузується антиоксидантів забезпечує ще менш виражене збільшення активності КФК (від 59,25±1,46 до 49,04±2,28 Е/л) на 3 хвилині.
Обидва препарати тіотриазолін, які вже успішно застосовується в клініці, і румосол, що знаходиться на стадії доклінічного випробування, по своєму ефекту є близькими, а по механізму дії відносяться до АО прямої дії, що було підтверджено як в умовах in vitro, так і in vivo. При інфузії розчину Рінгера-Локка з цими препаратами в тканинах серця тварин з тотальною крововтратою значно знижуються концентрації продуктів ВРО, тоді як активність власних антиоксидантних ферментів залишається тією ж.
Отримані дані про те, що застосування антиоксидантів прямої дії” з оксигенованим розчином Рінгера-Локка при заміщенні профузної крововтрати надає стабілізуючу дію на оксидантний гомеостаз серця, упроваджені в учбовий процес кафедр нормальної фізіології Харківського і Львівського медичних університетів, Української стоматологічної академії, Дніпропетровської медичної академії.