Аносов Іван Павлович. Антропологізм як чинник гуманізації освіти (теоретико-концептуальні основи)

brief description

Аносов Іван Павлович. Антропологізм як чинник гуманізації освіти (теоретико-концептуальні основи): дис... д-ра пед. наук: 13.00.01 / Національний педагогічний ун- т ім. М.П.Драгоманова. - К., 2004

Аносов І.П. Антропологізм як чинник гуманізації освіти (теоретико-концептуальні основи). Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 загальна педагогіка та історія педагогіки. Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, Київ, 2004.
Дисертацію присвячено дослідженню теоретико-концептуальних основ антропологізму як чинника гуманізації освіти. За допомогою аналізу характерних ознак антропологізму в контексті генези загальної педагогіки та історії педагогіки конкретизовано його місце в педагогічних принципах. У процесі дослідження антропологізму в гуманізації освіти з’ясовано, що врахування цього чинника впливає на цілеспрямованість педагогічного процесу, вибір його змісту, засобів і форм навчання і виховання в конкретній педагогічній системі, шляхів реалізації диференційованого й індивідуального підходів у педагогічному процесі.
У дисертації з’ясовано особливості сучасного антропологізму, розкрито його роль у гуманізації освіти, визначено культурологічні, соціально-психологічні аспекти антропологізму як освітнього чинника, проаналізовано педагогічний досвід реалізації антропологічного підходу в гуманістично орієнтованих інноваціях, встановлено принципи і критерії реалізації педагогічного антропологізму в цих інноваціях і в підготовці вчителя.
Отримані в ході дослідження дані можуть бути використані при розробці освітніх стандартів, навчальних планів, змісту і методів освітньої діяльності, у процесі підготовки майбутнього вчителя до реалізації гуманних основ освіти.

У дисертації здійснено теоретико-концептуальне обґрунтування антропологізму як чинника гуманізації освіти, доведено, що антропологічний підхід є стратегією освітніх перетворень, а антропологічний дискурс стрижнем широкомасштабних дослідницьких і практичних програм демократизації освіти України.

Здійснений аналіз еволюції антрополого-гуманістичної рефлексії і системний аналіз процесу гуманізації освіти з позицій антропологізму дозволив встановити, що антропологізм суттєво змінився як за змістом, формами, методами дослідження, так і за результатами процесу осягнення внутрішнього і зовнішнього світу людини. Сучасний антропологізм у пошуках причин рушійних сил самовдосконалення людини й характеру творення нею свого буття спирається на розуміння іманентної логіки розвитку духовності як основної якості людини, що визначає інші якості і поєднує їх в єдину цілісність. Духовність у контексті гуманістичного бачення розуміється як сутнісна характеристика й означається ідеальністю, суб’єктивністю, активністю, відносною незмінністю тощо. Саме тому антропологізм стає методологічним обґрунтуванням стратегії зміщення пріоритетів з формування особистості на її розвиток і саморозвиток, на розвиток психічних, фізичних, інтелектуальних, моральних і інших сфер особистості на різних напрямках модернізації освіти: диверсифікації, індивідуалізації, диференціації, гуманізації навчання і виховання.

Відповідно до завдань дослідження уточнена й доповнена дефініція антропологізму як педагогічного поняття, оскільки антропологізм у сучасній освітній реальності не можна вважати тільки поглядом, принципом, сукупністю концепцій. Достатній обсяг синтезованого антропологічного знання, гостра потреба в технологіях його реалізації й отримання нового знання про особистість, яка навчається, обумовлюють визнання антропологізму загальнонауковим способом вивчення розвитку людини у процесі навчання і виховання крізь призму відповідності цього процесу біо-соціо-духовній природі того, хто навчається. Цей спосіб створює умови для масштабного дослідження Homo еducandus з позицій онтогенезу, філогенезу й антропогенезу, оскільки дає можливість здійснювати дослідження людини, яка навчається, конкретними методами в конкретному освітньому середовищі і є підставою для визначення антропологізму як методологічного підходу в освіті.

На основі осмислення педагогічних, філософських, соціально-культурних аспектів антропологізму доведено, що антропологічний підхід як продукт інтеграції антропологічного знання філософії, психології, педагогіки й інших наук про учня як цілісну істоту, повноцінного представника виду Homo sapiens, повноправного учасника виховного процесу сприяє розв’язанню освітніх завдань гуманістичної спрямованості, оскільки становить собою концепцію сучасного педагогічного знання, науково-методологічну основу гуманістичного світогляду й гуманізації в цілому, теоретичне обґрунтування освітніх новацій, інновацій і наукових педагогічних досліджень.
Вивчення антропологічних положень про людину як високоорганізовану, біопсихосоціальну, духовну істоту дає підстави вважати базовими якостями людини її природність (зв’язок з довкіллям, наявність системи біологічних якостей); соціальність (зв’язок з соціальним середовищем, наявність системи соціальних якостей); духовність (зв’язок з культурним середовищем, наявність системи духовних якостей). Антропологізм, підкреслюючи наявність у людини типових і конкретних якостей, її унікальність, неповторність, складність, незавершеність становлення, а також акцентуючи увагу на прогресивному розвитку людини, що виявляється в прагненні підвищення якості й рівня її життя, у зростанні особистої свободи, сприяє зміні ціннісного визначення змісту, цілей, засобів навчання і виховання відповідно до створеного антропологічним знанням повноцінного образу людини.
Визначення сутності сучасного антропологізму в освіті як системно інтегрованої методології педагогіки й саморозвитку особистості з діалектичною єдністю освіти як біосоціодуховновідповідного соціально-педагогічного феномена й особистості, яка навчається і має можливості самореалізації і впливу на усі складові освіти надало можливість розглянути гуманізм як педагогічну стратегію освітніх перетворень, у яких людина є найвищою цінністю і в яких технологічно реалізуються повага, любов, рівність тощо. Антропологічний принцип цілісності людини доповнює гуманізм коеволюційною домінантою, визнанням генетичного пріоритету природи відносно суспільства, екологічного і морального імперативу.
Ретроспективний аналіз антропологічних концепцій освіти і світового та вітчизняного досвіду показав, що антропологічні розробки теоретичного і практичного плану збагатили загальну педагогіку принциповими положеннями про розвиток повнофункціональної людини в процесі навчання і виховання, технологіями та методами, природо-соціо-культуровідповідними людині, яка навчається, і довели, що природна сензитивність людини до виховання буде використана педагогікою лише тоді ефективно, коли виховання буде природовідповідним.

Традиція антропології щодо освітньої рефлексії забезпечила виникнення інтегрованого знання про людину, яка навчається, - педагогічної антропології як наукової галузі зі специфічним предметом дослідження особистістю того, хто навчається, у контексті діалектичної єдності впливу освіти на Homo еducandus і впливу її природи на мету, зміст, форми і методи соціалізації.
Педагогічна антропологія доводить, що сучасні освітні зміни неможливі без визнання положень, які детермінують результати педагогічної дії: розвиток кожної людини містить в собі як процеси, що повторюють її еволюцію як виду, так і такі, що мають індивідуальну історію власне цієї людини, що, в свою чергу, неоднозначно впливає на результати соціалізації. Природа людини, а саме її онтогенез, залежить від комплексу механізмів, які впливають на розвиток всього живого (космічні явища, активність сонця, еволюційні закономірності тощо). А як істота соціальна і духовна людина залежить від специфічно людських видових особливостей (активність, розумність, духовність, соціальність тощо), тому для оптимального розвитку особистості педагогіка повинна надати можливість їй бути активною як у фізичному, соціальному, так і в духовному плані.
Принцип природовідповідності вимагає від педагогів створення умов для повноцінного життя людини, оскільки кожен період має власну цілісність і цінність, а педагогічна діяльність повинна бути виключно своєчасною і адекватною, тому що розвиток людини, хоча й поділяється на окремі періоди, є цілісністю. У процесі розвитку змінюється вся людина (фізичний організм, свідомість, воля, духовність тощо), а не тільки психіка й інтелект, а діалогічна” природа дитини вимагає перетворення кібернетичних управлінських систем на синергетичні, суб’єкт-суб’єктні моделі організації освітнього середовища.

Антропологічний підхід, дав можливість встановити, що найбільш адекватною до антропологічно спрямованих навчання і виховання є особистісно орієнтована освіта, оскільки вона спирається на такі принципи саморозвитку учня, як: відповідність педагогічного впливу природі дитини; культуровідповідність (культура виховання і виховання культурою); соціовідповідність (створення сприятливих соціальних умов для успішного розвитку й саморозвитку дитини); амбівалентність (організація педагогічного впливу, який узгоджено з мінливими природними й внутрішньоособистісними умовами); гуманізм у вихованні.
Розроблено критерії реалізації педагогічного антропологізму в гуманістично орієнтованих інноваціях, до яких віднесено: усвідомленість гуманістичних цілей і завдань освіти з акцентуванням на розвиток і саморозвиток особистості, яка навчається і яка навчає; методологічна й гуманістична зумовленість загальнокультурних компонентів у змісті, формах, методах навчання й виховання; поширення контексту науково-предметного, процесуального, аксіологічного, особистісного компонентів освіти за рахунок диференціації, індивідуалізації, диверсифікації, безперервності; перехід від суб’єкт-об’єктної моделі управління педагогічним процесом до суб’єкт-суб’єктної, діалогічної форми організації навчання і виховання і створення освітніх умов, що спонукають до розвитку й реалізації психічної, соціальної і фізичної активності особистості; сформованість освітнього мислення педагогів, зорієнтованого на збереження й удосконалення природи людини, яка навчається, на її власний саморозвиток і зростання.
На основі концептуального аналізу процесу підготовки вчителя до гуманістично орієнтованої діяльності окреслено методологічні засади антропологічного педагогічного мислення. Критеріями реалізації педагогічного антропологізму в методологічній підготовці вчителя визначено: оволодіння майбутнім педагогом синтезованим антропологічним знанням, яке відповідає особистій програмі саморозвитку; інформаційне забезпечення процесу антропологічної підготовки вчителя; створення умов для креативності й активності в педагогічній діяльності; оптимізація навчальних планів і програм; інтеграція зусиль усіх підрозділів освіти, спрямованість педагогів на реалізацію особистісно зорієнтованих підходів до навчання. Організована на антропологічній методології підготовка студентів сприятиме розв’язанню завдань індивідуалізації навчання, широкому використанню комп’ютерних технологій, впровадженню інновацій у практику всіх рівнів освіти кредитно-модульної системи, отримання наукової педагогічної інформації на рівні входження в європейський освітній простір, що підкреслюється у документах і програмах Болонського процесу.

Дослідження не вичерпує всіх аспектів антропологізму як чинника гуманізації освіти. При подальшій розробці цієї проблеми є потреба звернути увагу на те, що основними стримувальними моментами у перспективних дослідженнях антропологізму є нескоординованість зусиль дослідницьких груп, які працюють у різних галузях гуманітарно-педагогічного знання; локальний характер, подрібненість” вивчення освітнього процесу дитини, що відводить від бачення цілісної структури реалізації антропологічного підходу.
Подальшими напрямками дослідження антропологізму можуть бути: проблеми розвитку дитини у дошкільному періоді, оскільки значні антропологічні навантаження можна зафіксувати тільки в перші роки її життя і через антропогенез можна індексувати виміри, які необхідні для вивчення психології учня; розробка теорії емпіричного еволюціонізму, асоціативної концепції навчання, зоопсихологічної концепції про стадії і рівні розвитку психіки людини й поведінки тварин, що відкриє можливість проведення кросс-культурних порівняльних досліджень етологічного аспекту антропологічного підходу тощо.