АНТОНЮК ТЕТЯНА ДМИТРІВНА. МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ В УМОВАХ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ (1991 – 2012 рр.): ДОСВІД УНІВЕРСИТЕТІВ МІСТА КИЄВА

brief description

АНТОНЮК ТЕТЯНА ДМИТРІВНА. Назва дисертаційної роботи: "МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ В УМОВАХ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ (1991 – 2012 рр.): ДОСВІД УНІВЕРСИТЕТІВ МІСТА КИЄВА"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
Антонюк Тетяна Дмитрівна
УДК 94:378(477–25) “1991/2012”
МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ
ЗАКЛАДІВ В УМОВАХ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ (1991 – 2012 рр.):
ДОСВІД УНІВЕРСИТЕТІВ МІСТА КИЄВА
Спеціальність 07.00.01 – історія України
Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора історичних наук
Науковий консультант
Розовик Дмитро Федорович,
доктор історичних наук, професор
КИЇВ – 2015
2
З М І С Т
СПИСОК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 4
ВСТУП 8
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА
МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ 14
1.1. Стан наукової розробки теми 14
1.2. Аналіз джерельної бази 36
1.3. Методологічні засади дослідження 46
РОЗДІЛ 2. ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ В ГАЛУЗІ
ВИЩОЇ ОСВІТИ ТА ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
МІЖНАРОДНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УНІВЕРСИТЕТІВ 52
2.1. Законодавче забезпечення міжнародної діяльності України у сфері
вищої освіти 52
2.2. Інституціювання університетських відділів міжнародних зв’язків 79
2.3. Кадровий потенціал київських університетів як головний ресурс
розвитку міжнародного співробітництва та освітньо-наукової
інтеграції 108
РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ НАПРЯМИ, ФОРМИ ТА РЕЗУЛЬТАТИ
МІЖНАРОДНОЇ СПІВПРАЦІ КИЇВСЬКИХ УНІВЕРСИТЕТІВ 146
3.1. Основні форми та результати міжнародного співробітництва
київських університетів 146
3.2. Міжнародні освітні програми та участь університетів Києва у їх
реалізації 223
3.3. Роль органів студентського самоврядування у розвитку
міжнародного співробітництва 270
3
РОЗДІЛ 4. ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ СИСТЕМИ ВИЩОЇ
ОСВІТИ У МІЖНАРОДНИЙ ОСВІТНІЙ ПРОСТІР: ПРОБЛЕМИ
ТА ПЕРСПЕКТИВИ 301
4.1. Засади реалізації Болонського процесу та спроби адаптації
української системи вищої освіти до його вимог 301
4.2. Основні фактори гальмування інтеграційних процесів у сфері
вищої освіти 331
4.3. Шляхи активізації інтеграційних процесів у вищій школі 345
ВИСНОВКИ 370
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ 381
4
СПИСОК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
АПК – Агропромисловий комплекс
ATEC – Асоціація азійсько-тихоокеанського економічного співробітництва
ВНЗ – вищий навчальний заклад
ВМЗ – відділ міжнародних зв’язків
ВМС – відділ міжнародного співробітництва
ВОІВ – Всесвітня організація інтелектуальної власності
ВООЗ – Всесвітня організація охорони здоров’я
ВЗО – вищі заклади освіти
ВМНЗ – вищий медичний навчальний заклад
ВМ(Ф)НЗ – вищий медичний (фармакологічний) навчальний заклад
ДМС – департамент міжнародного співробітництва
ДП УДЦМОУ – Державне підприємство “Український державний центр
міжнародної освіти України”
ЄК – Європейська комісія
ЄКТС – Європейська кредитно-трансферна система
ЄПВО – Європейський простір вищої освіти
ЄРБ ВООЗ – Європейське регіональне бюро ВООЗ
ЄС – Європейський Союз
ЄСС – Європейський студентський союз
ІКАО – Міжнародна організація цивільної авіації
ІМВ КНУ – Інститут міжнародних відносин Київського національного
університету імені Тараса Шевченка
ІМС – Інститут міжнародного співробітництва
ІНТАС – Міжнародна асоціація зі сприяння співробітництву із вченими з нових
незалежних держав колишнього Радянського Союзу
ІПСА – Інститут прикладного системного аналізу
ІТ – інформаційні технології
КДТЕУ – Київський державний торговельно-економічний університет
5
КМУЦА – Київський міжнародний університет цивільної авіації
КНЛУ – Київський національний лінгвістичний університет
КНЕУ – Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана
КНТЕУ – Київський національний торговельно-економічний університет
КНУ – Київський національний університет імені Тараса Шевченка
КНУТД – Київський національний університет технологій і дизайну
КТЕІ – Київський торговельно-економічний інститут
КТН – Королівський технологічний університет (Королівство Швеція)
КСУ – Київський славістичний університет
МЕСІ – Московський державний університет економіки, статистики та
інформатики
МНТУ – Міжнародний науково-технічний університет імені Юрія Бугая
МОЗ – Міністерство охорони здоров’я України
МОН – Міністерство освіти і науки України
НАН – Національна академія наук України
НАПН – Національна академія педагогічних наук України
НАТО – Організація Північноатлантичного договору
НАУ – Національний авіаційний університет
НаУКМА – Національний університет “Києво-Могилянська академія”
НІЦУ – Національний інформаційний центр України
НМУ – Національний медичний університет імені О. О. Богомольця
НПУ – Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова
НРК – Національна рамка кваліфікацій
НТСА – Наукове товариство студентів та аспірантів
НТУУ “КПІ” – Національний технічний університет України “Київський
політехнічний інститут”
НУБіП – Національний університет біоресурсів і природокористування України
НЦМС – навчальний центр міжнародного співробітництва
ОКП – освітньо-кваліфікаційна програма
ООН – Організація Об’єднаних Націй
6
ОСС – органи студентського самоврядування
ПРООН – Програма розвитку ООН в Україні
РАН – Російська академія наук
РДГУ – Російський державний гуманітарний університет
СНД – Співдружність Незалежних Держав
СНІД – синдром набутого імунодефіциту
СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік
7РП ЄС – 7 Рамкова програма Європейського Союзу
СФУЛТ – Світова федерація українських лікарських товариств
УАГІ ВМУУ – Українсько-американський гуманітарний інститут
“Вісконсинський міжнародний університет (США) в Україні”
УАСС – Українська асоціація студентського самоврядування
УЛЯБП – Українська лабораторія якості і безпеки продукції
УНТЦ – Український науково-технологічний центр
УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка
ФАО ООН – Продовольча і сільськогосподарська організація ООН
ЦДАВО УКРАЇНИ – Центральний державний архів вищих органів влади та
управління України
ЮНЕСКО – Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури
ЮНІДО – Організація Об’єднаних Націй з промислового розвитку
AUTEX – Всесвітня інтердисциплінарна організація, яка об’єднує університети з
усталеною міжнародною репутацією в освіті та дослідженнях “текстильного
спрямування”
BOKU – Університет природних ресурсів та прикладних наук про життя (Австрія)
BSUN – Black Sea Universities Network (Мережа університетів країн Чорного
моря)
CEEVU – Центрально-східно-європейський віртуальний університет
CODATA – Міждисциплінарний комітет з баз даних для науки та технологій
Міжнародної ради з науки ICSU
CRDF – Civilian Research and Development Foundation (Цивільні дослідження та
7
розвиток)
DAAD – Deutscher Akademischer Austauschdienst (Німецька служба академічних
обмінів)
ECTS – Європейська кредитно-трансферна система
EEN – Enterprise Europe Network (Європейська мережа підтримки
підприємництва)
ENAGRA – проект програми Tемпус “Навчальний план за спеціальністю
“Охорона навколишнього середовища в аграрних університетах”
ENQA – Європейська мережа забезпечення якості
ESTIEM – European Students of Industrial Engineering and Management
(Міжнародна європейська студентська організація студентів-економістів)
EWENT – East-West European Network on higher Technical education (СхідноЗахідні Європейські мережі з вищої технічної освіти – проект програми Еразмус
Мундус)
GCHERA – Global Consortium of Higher Education and Research for Agriculture
(Глобальний консорціум вищої освіти і досліджень у сільському господарстві)
ІСА – Асоціація європейських університетів наук про життя
ICAO – International Civil Aviation Organization (Міжнародна організація цивільної
авіації)
ICSU – International Council for Science (Міжнародна рада з науки)
IREX – International Research and Exchange Board (Рада міжнародних наукових
досліджень і обмінів)
MUMEENA – Модернізація додипломної медичної освіти в країнах східного
сусідства – проект програми Темпус
TACIS – Technical Assistance for the Commonwealth of Independent States (Технічна
допомога Співдружності Незалежних Держав)
TEMPUS – Trans-European Mobility Programme for University Studies
(Транс’європейська програма взаємообмінів між університетами)
Udl – Університет Lleida (Іспанія)
8
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Доба незалежності – новітній період в
історії України, впродовж якого відбувається реформування та модернізація всіх
сфер суспільного життя, перехід від планової до ринкової економіки, становлення
суверенної, правової держави. Особливого значення в процесах трансформації
суспільного життя набула вища освіта як головний чинник якісних змін та
прискорення процесів формування громадянського суспільства.
Актуальність теми дослідження обумовлена прагненням України
реформувати систему вищої освіти, забезпечити її ефективність і
конкурентоспроможність, що є основою інноваційного та сталого розвитку
держави, утвердження як суб’єкта міжнародної політики. Сучасна історична
наука потребує визначення ролі й місця університетів у реформуванні вищої
освіти в новітній період історії України, зокрема на сучасному його етапі.
Передові університети України як головні інституції вищої освіти суспільства
знань є безпосередніми учасниками і прискорювачами цих процесів. Вони
розвивають міжнародну мобільність студентів і викладачів, докладають власних
зусиль у творенні спільного Європейського освітнього простору, виступають
активними його учасниками. Міжнародна співпраця між системами вищої освіти
країн, окремими вищими навчальними закладами є вагомою складовою
загальноуніверситетської стратегії розвитку, спрямована на їх повноцінну
інтеграцію у світовий освітній і науковий простір. Досвід вищих навчальних
закладів Києва – одного з найбільших освітніх, культурних і дипломатичних
центрів України, поряд з Харковом, Львовом та іншими університетськими
осередками, є органічною складовою історії освіти й науки сучасної України.
Актуальність теми посилюється відсутністю комплексних праць з історії
України, присвячених проблемі міжнародного співробітництва вищих навчальних
закладів в умовах незалежності України.
9
Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертація виконана в межах
держбюджетної науково-дослідної теми “Українська нація в
загальноєвропейському вимірі: історія та сучасність” (державний реєстраційний
номер 11БФ046-01), яка включена до тематичного плану історичного факультету
Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Об’єкт дослідження – провідні університети Києва як лідери розвитку
міжнародних зв’язків системи вищої освіти в умовах незалежності.
Предмет дослідження – розгортання міжнародного співробітництва вищої
школи України в контексті інтеграції у європейський і світовий освітянський
простір.
Хронологічні межі дослідження охоплюють 1991 – 2012 рр. Нижня межа,
1991 рік, обумовлена змінами у суспільстві, що відбулися із проголошенням
незалежності, та необхідністю реформування національної системи вищої освіти
новітньої України, яка була б відкритою, конкурентоздатною, привабливою для
українських й іноземних громадян, що можливо лише за умови інтеграції з
національними системами вищої освіти зарубіжних країн. Верхня межа
дослідження – 2012 рік – це впровадження Національної рамки кваліфікацій, що
забезпечує прозорість програм навчання у вищих навчальних закладах і визнання
кваліфікацій вищої освіти в Європейському просторі вищої освіти та інших
регіонах світу. Для відтворення якомога ціліснішої картини розвитку
міжнародних зв’язків київських університетів іноді доводилося виходити за
визначені хронологічні рамки.
Географічні межі дослідження охоплюють територію міста Києва, де
розташовані провідні університети України, досвід міжнародної діяльності яких
виявляє загальні тенденції розвитку міжнародного співробітництва національної
системи вищої освіти, а також, частково, місця розташування закордонних
партнерів вітчизняних ВНЗ.
Метою дисертаційного дослідження є з’ясування ролі університетів у
розвитку міжнародних зв’язків та співробітництва вищої школи на сучасному
етапі новітнього періоду історії України.
10
Відповідно до поставленої мети визначено основні завдання дослідження:
– з’ясувати стан наукової розробки проблеми, сформувати джерельний
комплекс та методологічний інструментарій дослідження;
– висвітлити вироблення державної політики України у сфері міжнародних
зв’язків та співробітництва вищої школи;
– дослідити законодавче забезпечення міжнародної діяльності університетів
України;
– проаналізувати процес реформування відділів міжнародних зв’язків та їх
можливості у забезпеченні міжнародної діяльності університетів;
– обґрунтувати залежність рівня розвитку міжнародного співробітництва від
якості кадрового та матеріально-технічного забезпечення університетів;
– простежити ефективність форм і напрямів міжнародної співпраці
університетів та значення основних результатів;
– узагальнити досвід реалізації міжнародних освітніх програм і проектів
університетів;
– розкрити участь органів студентського самоврядування у розвитку
міжнародних зв’язків вищих закладів освіти;
– розглянути значення основних засад і досвіду Болонського процесу,
адаптацію до нього української системи вищої освіти;
– з’ясувати вплив факторів гальмування інтеграційних процесів у сфері
вищої освіти і шляхи їх подолання;
– обґрунтувати перспективні шляхи подальшої активізації інтеграційних
процесів у вищій освіті.
Методологічною основою дисертації є принципи історизму, системності,
об’єктивності, всебічності, наступності тощо. Для досягнення мети і розв’язання
поставлених завдань використано як загальнонаукові, так і спеціальні методи:
історичного аналізу, історико-генетичний, порівняльно-історичний,
хронологічний, проблемно-хронологічний, ретроспективний, структурносистемний, типологізації, історико-ситуаційний, описовий тощо.
Наукова новизна визначається як самою постановкою, так і розробкою
11
теми як актуальної і цілісної наукової проблеми. Вперше у сучасній українській
історіографії проведене комплексне дослідження міжнародних зв’язків київських
університетів в умовах незалежності України. Актуалізовано значну кількість
нововиявлених джерел. З нових позицій розглянуто діяльність відділів
міжнародних зв’язків в університетах та з’ясовано їх можливості у забезпеченні
освітньо-наукової інтеграції. Визначено етапи розгортання міжнародних зв’язків
та співробітництва у вищій школі. Уточнено законодавчу базу міжнародної
діяльності у сфері вищої освіти України.
Детальніше висвітлено державну політику України щодо розвитку
міжнародних зв’язків та співробітництва у сфері вищої освіти. Розширено
висновок про те, що успішність розвитку міжнародного співробітництва залежить
від рівня якості кадрового потенціалу. Уточнено форми й напрями міжнародної
співпраці провідних київських університетів. Розширено відомості про результати
розвитку міжнародних зв’язків і співпраці університетів, залежно від специфіки,
кадрового потенціалу та напрацьованих традицій. Конкретизовано участь
провідних київських університетів у реалізації міжнародних програм і проектів.
Більш широко досліджено роль органів студентського самоврядування у розвитку
міжнародного співробітництва університетів. Переглянуто засади реалізації
Болонського процесу та розкрито спроби адаптації української системи вищої
освіти до його вимог.
Уточнено основні фактори гальмування інтеграційних процесів у науковоосвітній сфері. Розширено уявлення про можливі шляхи активізації міжнародного
співробітництва університетів та інтеграційних процесів у системі вищої освіти.
Отримала подальший розвиток теза про значення міжнародної співпраці у сфері
вищої освіти для активізації інтеграційного поступу держави.
Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження
полягає у тому, що вони можуть сприяти кращому осмисленню ролі університетів
України в розвитку інтеграційної політики держави, розширенню фактографічної
бази розв’язання проблеми міжнародного співробітництва суб’єктів сфери вищої
освіти.
12
Матеріали дисертації можуть бути використані для підготовки
узагальнюючих праць, підручників та посібників з історії України, міжнародних
відносин, євроінтеграційних процесів, у лекційних курсах з історії України та
української культури, а також у навчально-методичних розробках та написанні
наукових праць з історії вищої освіти України.
Особистий внесок здобувача. Усі наукові положення і результати,
викладені в дисертації, отримані автором самостійно. Усі публікації за темою
дисертаційного дослідження виконані одноосібно.
Апробація результатів дослідження. Загальна концепція, наукові висновки
та результати дисертаційного дослідження оприлюднені у доповідях і виступах на
міжнародних та всеукраїнських конференціях: Міжнародній науково-практичній
конференції “Новітні технології обладнання, безпека та якість харчових
продуктів: сьогодення та перспективи” (Київ, 2010), І науково-практичній
конференції професорсько-викладацького складу, студентів та аспірантів ДВНЗ
“Київський університет управління та підприємництва” (Київ, 2012), VІІІ
Всеукраїнській науковій конференції ”Проблеми та перспективи наук в умовах
глобалізації” (Тернопіль, 2012), V Міжнародній науковій конференції “Українська
діаспора: проблеми дослідження” (Острог, 2012), Міжнародній науковій
конференції “Українство в європейському цивілізаційному просторі” (Київ, 2012),
Всеукраїнській науковій конференції “Тарас Шевченко у формуванні
національної ідентичності українців” (Канів, 2013), Міжнародній науковій
конференції “Українська еліта як чинник цивілізаційного поступу українства”
(Київ, 2013), Круглому столі “Т. Г. Шевченко крізь два століття: людина, творець,
символ” (Київ, 2014), Міжнародній науковій конференції “Культурноінтелектуальна складова цивілізаційного поступу українства” (Київ, 2014),
Міжнародній конференції “Формування науково-освітньої політики” (Київ, 2014),
Міжнародній конференції “Развитие научных связей в изменяющемся мире”
(Донецьк, 2014), VІІІ Міжнародній науково-практичній конференції
“Современные концепции научных исследований” (Москва, 2014), ІІІ
Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції “Тенденції та
13
перспективи розвитку науки і освіти в умовах глобалізації” (ПереяславХмельницький, 2015), Міжнародній науковій конференції “Українство в контексті
світових цивілізаційних процесів” (Київ, 2015), Всеукраїнській науковій
конференції “Шістнадцяті джерелознавчі читання “Архівна наука і освіта в
незалежній Україні” (Київ, 2015).
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційної роботи
відображено у 37 наукових працях загальним обсягом 54,7 д.а., зокрема в одній
одноосібній монографії (36,62 д.а.), у 36 наукових статтях (18,08 д.а.), з яких 28
опубліковані в провідних наукових фахових виданнях, у тому числі 5 у
зарубіжних.

bibliography

ВИСНОВКИ
Розвиток міжнародних зв’язків і процеси інтеграції української вищої освіти
в європейський і світовий освітній простір стали невід’ємним наслідком
демократичного вибору України на початку 90-х років ХХ ст. Провідні київські
університети у 1991 – 2012 рр. активно працювали над стратегічним завданням
державної освітньої політики – виходом освіти, набутої в Україні, на ринок
світових освітніх послуг. Їх досвід діяльності у цьому напрямі виявив загальні
тенденції розвитку системи вищої освіти, прагнення інноваційного поступу в
тісній взаємодії як з європейськими країнами, так і з країнами світу. Міжнародна
взаємодія в освітньо-науковій сфері стала проявом історичного тяжіння України
до відкритості, важливим інструментом інтеграції у світовий простір та основою
досягнення сталого розвитку.
З’ясовано стан наукової розробки проблеми та здійснено аналіз джерельної
бази дослідження. Загальна характеристика історіографії з досліджуваної
проблеми свідчить, що міжнародні зв’язки київських університетів у 1991 –
2012 рр. недостатньо висвітлені в науковій літературі. Джерельна база є
репрезентативною для висвітлення теми дослідження.
Висвітлено державну політику України щодо міжнародного співробітництва
в галузі вищої освіти. Виявлено, що держава декларувала загальну міжнародну
інтеграцію та інтеграцію системи вищої освіти в європейський і світовий науковоосвітній простір. Визначено, що серед пріоритетів державної політики України у
сфері вищої освіти в 1991 – 2012 рр. було забезпечення розвитку національної
системи освіти в контексті Болонських домовленостей, її органічна інтеграція до
європейського і світового освітнього простору. Досліджено причини активізації та
специфіку формування міжнародних зв’язків провідних київських університетів у
1991 – 2012 рр. З’ясовано, що поштовхом до розвитку міжнародних зв’язків та
розгортання співробітництва із закордонними вищими школами стало звільнення
від диктату загальносоюзного московського центру, проголошення принципу
відкритості системи вищої освіти України та університетської автономії,
371
напрацювання нормативно-правової бази діяльності вищих навчальних закладів у
нових умовах, підготовка і вступ до Болонського процесу, прагнення університетів
бути конкурентоспроможними на внутрішньому і зовнішньому ринку освітніх
послуг. Аналіз розвитку міжнародних зв’язків київських університетів у цей період
виявив, що провідні університети м. Києва стали лідерами в розвитку цього
стратегічного напряму освітньої політики.
Узагальнено законодавчу базу міжнародної діяльності в сфері вищої освіти
України. Встановлено, що законодавче забезпечення сфери вищої освіти стало
головною умовою її інноваційного розвитку й інтеграції в європейський і світовий
освітній простір. Виявлено, що процес напрацювання нормативно-правової бази
розвитку міжнародних зв’язків та співробітництва у 1991 – 2012 рр. пройшов три
етапи. 1991 – 1995 рр. – здійснення першого етапу освітянської реформи,
спрямованої на адаптацію законодавства вищої освіти України до законодавства
Європейського Союзу. Напрацювання нормативно-правової бази в освітній галузі
активізувало партнерські зв’язки українських і закордонних ВНЗ та утвердило
міжнародне співробітництво у вищій школі як пріоритетний напрям діяльності.
На другому етапі (1995 – 2005 рр.) здійснювалося подальше вдосконалення
освітнього законодавства в контексті європейської інтеграції та прагнення
приєднатися до Болонського процесу. Нове законодавство про вищу освіту надало
університетам значну автономію і право розвивати прямі зв’язки з іноземними
партнерами, акцентувало увагу на міжнародному співробітництві як обов’язковій
нормі діяльності ВНЗ у сучасних умовах. Упродовж другого етапу розвитку
нормативно-правового забезпечення вищої освіти послідовно створювалися
передумови для входження національної системи вищої освіти в Болонський
процес. Ухвалено Закон України “Про внесення змін і доповнень до Закону
Української РСР “Про освіту” (1996 р.). Ядром законодавчої бази вищої освіти в
Україні стала Конституція України (1996 р.), була прийнята Національна
доктрина розвитку освіти, яка визначила систему концептуальних ідей та поглядів
на стратегію і основний напрям розвитку освіти в першій чверті ХХІ ст.
Усі базові складові законодавства про вищу освіту акцентували увагу на
372
розвитку міжнародних зв’язків і співробітництва у сфері вищої освіти як головної
умови формування сучасної, здатної до саморозвитку системи, органічно
інтегрованої у світовий освітній простір.
З приєднанням України до Болонського процесу розпочався третій етап
формування законодавчого забезпечення вищої освіти і міжнародної діяльності
ВНЗ (2005 – 2012 рр.). Була ухвалена Концепція розвитку освіти на 2006 –
2010 рр., яка націлила законодавче забезпечення на подолання проблем,
формування цілей, розробку та реалізацію базових стратегій у контексті інтеграції
системи вищої освіти. Міжнародні зв’язки і співпраця на цьому етапі увійшли у
більш активну фазу, провідні університети долучилися до виконання Плану дій
щодо забезпечення якості вищої освіти та її інтеграції на період до 2010 р.,
затвердженого МОН України (2007 р.).
На цьому етапі розроблялося законодавство щодо створення інноваційної
інфраструктури університетів України. Важливим кроком до активізації
міжнародного співробітництва та інтеграції системи вищої освіти став Закон
України “Про наукові парки” (2009 р.). Було здійснено розробку і затвердження
основних інструментів Європейського простору вищої освіти: Національної
рамки кваліфікацій (2012 р.); Додатка до диплома європейського зразка (2012 р.);
у педагогічну практику впроваджено кредитно-трансферну систему організації
навчального процесу (з 2007 р.). Новим Законом України “Про вищу освіту”
(2014 р.) передбачені якісні зміни у вищій освіті, його імплементація покликана
активізувати внутрішню і міжнародну академічну мобільність вітчизняних та
іноземних учасників освітнього процесу і ВНЗ.
Здійснювалася розробка нового на заміну чинного Положення про освітньокваліфікаційні рівні (ступеневу освіту), затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 20.01.1998 р. № 65, та вимог до державних стандартів
вищої освіти. Розроблено новий перелік напрямів освіти, проте потреба
структурної перебудови підготовки фахівців ще зберігалася.
Становлення законодавства про вищу освіту відкрило можливості для
безпосередніх міжнародних контактів і реальної співпраці університетів. Проте
373
його недостатність і недосконалість були фактором гальмування процесу
інтеграції університетів у міжнародний науковий і освітній простір.
Проаналізовано процес утворення відділів міжнародних зв’язків в
університетах, їх можливості у забезпеченні міжнародної діяльності та
формуванні Європейського простору вищої освіти. Встановлено, що відділи
міжнародних зв’язків у структурі київських університетів з’явилися на початку
90-х років ХХ ст. як центри налагодження зв’язків і координації міжнародної
діяльності. Діяльність ВМЗ розгорталася паралельно з розвитком міжнародної
діяльності країни. У 1991 – 1995 рр. відбувалося становлення ВМЗ у провідних
університетах, ними здійснювався пошук зарубіжних партнерів, вивчався досвід
їх освітньо-наукової діяльності. У 1995 – 2005 рр. відділи міжнародних зв’язків
налагоджували співпрацю з ВНЗ-партнерами і здійснювали підготовку своїх
університетів до діяльності в умовах Болонського процесу. У 2005 – 2012 рр.
відділи міжнародних зв’язків зосередилися на реалізації укладених угод,
залученні структурних підрозділів університетів до участі у міжнародних
проектах і програмах, забезпеченні академічної мобільності та просуванні
університетів на міжнародний ринок освітніх послуг.
Функціональні обов’язки відділів міжнародних зв’язків у кожному
конкретному університеті визначалися як вимогами чинного законодавства про
вищу освіту, так і специфічними потребами підготовки кадрів відповідно до
профілю університету. Завдяки діяльності відділів міжнародних зв’язків, провідні
університети м. Києва розширили географію науково-навчальної діяльності й
почали утверджуватися на ринку освітніх послуг, а найпотужніші увійшли до
престижних міжнародних рейтингів. Важливим напрямом діяльності відділів
міжнародних зв’язків була розробка перспективних планів міжнародного
співробітництва.
Кожен університет здійснював міжнародне співробітництво з певною
кількістю партнерів з різних країн. Кількість ВНЗ-партнерів була індивідуальною
для кожного університету. Провідні університети стали членами Асоціації
європейських університетів (EUA), а також асоційованими членами Міжнародної
374
асоціації університетів (IAU). Університети м. Києва, залежно від специфіки
підготовки кадрів та профілю, партнерами обирали споріднені навчальні заклади,
де зацікавленість у співпраці обох сторін була визначальним мотивом. Кожен
університет мав серед десятків і сотень договорів найактуальніші. Для студентів,
зокрема, дуже перспективною була програма “Подвійний диплом”. Вона діяла в
кожному провідному університеті для певних спеціальностей.
Діяльність відділів міжнародних зв’язків забезпечила створення
інформаційно-консультаційного поля в навчальному закладі, розповсюдження
інформації про можливості участі в міжнародних освітніх та наукових програмах.
Будучи координуючим центром, відділ спрямовував свою енергію на реалізацію
спільних міжнародних освітніх і науково-дослідних проектів у сфері підвищення
ефективності міжнародного співробітництва, його ініціювання і розширення, а
також створення умов для залучення міжнародних інвестицій. За два десятиліття
відділи міжнародних зв’язків київських університетів постали і зарекомендували
себе як перші й найважливіші допоміжні інституції для іноземних і вітчизняних
студентів, як один з органів управління університетом, що забезпечує стратегічну
мету сучасного університету – інтеграцію у світовий освітній простір.
Доведено, що успішний розвиток міжнародного співробітництва
конкретного університету залежав від рівня якості його кадрового потенціалу.
Якість науково-педагогічних кадрів в умовах реформування системи вищої освіти
та інтеграції в європейський і світовий освітній простір стала головним ресурсом
розвитку міжнародної діяльності вищих закладів освіти. Університети
утверджувалися не лише як навчальні заклади, але й як наукові центри. Нові
можливості й потреба саморозвитку, проведення наукових досліджень за
міжнародними грантами та за кошти міжнародних фондів, фірм і організацій
мотивувала університети до пошуків механізмів модернізації кадрового
забезпечення відповідно до європейської практики. У досліджуваний період
спостерігалася тенденція до збільшення обсягів фінансування наукової діяльності
університетів за рахунок міжнародних грантів, що є свідченням нарощування
високих компетентністних характеристик кадрового складу.
375
Отримавши значні преференції та привілеї в якості дослідницьких
університетів, провідні університети м. Києва значно підвищили вимоги й
відповідальність до професорсько-викладацьких кадрів, мотивуючи необхідність
відстоювати високий статус навчальних закладів. Постійне вдосконалення
кадрового забезпечення дало можливість створити наукові парки, нові структурні
підрозділи, які поєднали можливості освіти, науки, виробництва, бізнесу і були
спроможні створювати високі технології та координувати виконання
інноваційних проектів.
Можливості кадрового потенціалу КНУ, НТУУ “КПІ”, НаУКМА, НМУ,
НПУ та інших університетів м. Києва знаходили реалізацію своїх професійних
компетентностей у виконанні міжнародних освітніх проектів і програм,
двосторонніх угод з ВНЗ-партнерами, партнерстві в багатьох консорціумах ВНЗ.
Викладацька еліта університетів сприяла розширенню кола зарубіжних партнерів,
забезпечувала вирішення складних науково-технічних завдань, розвиток
патентно-ліцензійної діяльності.
Університети розробили систему заходів, які працювали на забезпечення
високої якості кадрів. Це конкурси проектів науково-дослідних робіт, конкурс на
кращий винахід року, конкурс у номінаціях “Викладач-дослідник”, “Молодий
викладач-дослідник”, “Лідер року”. Створені ради молодих учених,
здійснювалося стимулювання співробітників університетів за результатами
наукової діяльності.
Важливою тенденцією в кадровій політиці київських університетів у
досліджуваний період стало формування молодих наукових кадрів віком до 35
років. Відбувалося міжнародне визнання учених університетів, активізувалася їх
участь у багатьох міжнародних проектах інституціонального рівня. З кожним
роком зростала кількість наукових публікацій і цитувань у міжнародних
наукометричних базах даних, підвищувався індекс цитування науковців
провідних університетів.
Розглянуто форми і напрями міжнародної співпраці київських університетів.
У досліджуваний період провідні університети міста Києва розвинули
376
різноманітні форми співробітництва: встановлення зв’язків з іноземними та
міжнародними освітніми й науковими організаціями; створення і реалізація
багато- та двосторонніх проектів у сферах, що становлять взаємний інтерес;
прагнення до визнання української вищої освіти за кордоном через акредитацію
на державному рівні та членство у відомих міжнародних об’єднаннях, асоціаціях;
підготовка кадрів для зарубіжних країн; розробка і виконання партнерських
двосторонніх програм співробітництва із зарубіжними університетами; укладання
і реалізація угод про співробітництво; участь у міжнародних освітніх і наукових
проектах; розробка та здійснення міжнародних наукових і освітніх проектів тощо.
Оприлюднено основні результати міжнародної діяльності провідних
університетів м. Києва. Університети дослідницького типу (КНУ, НТУУ “КПІ”,
НАУ, НУБіП, КНЕУ, НаУКМА) посилювали співпрацю із закордонними вищими
навчальними закладами, створюючи окремі пункти наукових парків своїх
університетів у країнах-партнерах. Приєднання університетів до Великої хартії
університетів свідчило про їх прагнення до творчої колективної діяльності у
світовому науково-освітньому товаристві, до суспільного прогресу як України,
так і світу в цілому.
Університети підтримували важливі традиції співробітництва зі світовими і
регіональними міжнародними організаціями. Створені спільно зі світовими й
регіональними міжнародними організаціями структурні підрозділи відігравали
велику роль у поглибленні міжнародної співпраці університетів. Зокрема, у НТУУ
“КПІ” діяло близько 50 спільних структур.
Основними напрямами наукової і навчально-методичної співпраці були:
робота над запровадженням подвійних дипломів, спільне наукове керівництво
науковими роботами аспірантів, участь у спеціалізованих вчених радах із захисту
дисертацій та гармонізація бакалаврських і магістерських програм.
Університети приділяли велику увагу навчанню іноземних громадян.
Спостерігалася позитивна динаміка навчання іноземних студентів, що дієво
утверджувало позитивний імідж університетів і національної системи вищої
освіти у світі, було важливим показником рівня міжнародної діяльності
377
університетів. У київських університетах (КНУ, НТУУ “КПІ”, НаУКМА, НМУ,
НУБіП та інших) утверджувалася двомовна форма навчання, що значно сприяло
притоку іноземних студентів.
Здійснено аналіз основних міжнародних освітніх програм і проектів та
участі університетів у їх реалізації. У 1991 – 2012 рр. провідні київські
університети стали учасниками багатьох міжнародних дослідницьких і освітніх
програм ЄС. Упродовж 1991 – 2012 рр. змінювався формат участі університетів у
міжнародних програмах і проектах. Якщо на початку 90-х рр. ХХ ст. університети
переважно вивчали досвід діяльності зарубіжних ВНЗ – учасників цих програм і
проектів, то згодом вони включилися в реалізацію важливих проектів, стали
рівноправними членами наукових консорціумів і навіть їх координаторами.
Провідні київські університети брали участь у міжнародних освітніх
програмах Темпус, Тасіс, Еразмус Мундус, Жан Моне, у реалізації Рамкових та
інших програм. Участь університетів у реалізації проектів міжнародних програм
реально познайомила керівників київських університетів з європейськими
університетами й університетами світу, системою західної вищої освіти в цілому.
Були започатковані спільні проекти, їх реалізація дала можливість осягнути
механізми пошуків партнерів серед європейських вищих навчальних закладів для
подальших розробок спільних проектів. Досвід, набутий київськими
університетами, дав змогу включити до співпраці вищі навчальні заклади
багатьох регіонів України. Участь у програмах стала засобом розвитку
міжнародних зв’язків і співпраці, удосконалення матеріально-технічної бази
університетів, навчально-методичного і наукового забезпечення, підвищення
кваліфікації науково-педагогічного складу, впровадження новітніх технологій
навчання і наукових досліджень, інноваційного розвитку.
Університети реалізували також проекти НАТО, ЮНЕСКО, ЮНІДО,
EURASIA, Програми академічних обмінів ім. Фулбрайта (США) і багатьох інших
організацій.
Участь провідних київських університетів у реалізації проектів за
програмами ЄС Темпус, Жан Моне, Тасіс, Еразмус Мундус, Рамкових та інших
378
програм засвідчує, що в системі вищої освіти України сталися значні позитивні
зміни, які наблизили її до активної участі у формуванні Європейського освітнього
простору.
Розкрито роль ОСС у розвитку міжнародного співробітництва між вищими
навчальними закладами. Студентство київських університетів відігравало
важливу роль в інтеграційних процесах. У досліджуваний період ОСС
утвердилися як самостійні організаційні структури університетів. Студентські
парламенти налагоджували зв’язки з посольствами країн Європи і світу,
забезпечували студентам отримання Міжнародного студентського квитка (ISIC),
Міжнародної готельної картки, інформації щодо працевлаштування та відпочинку
за кордоном.
Студентське самоврядування університетів відігравало важливу роль у
процесі впровадження Болонської системи, прагнуло реалізувати своє право
розвивати міжнародні зв’язки і співробітництво, передбачене законодавством про
вищу освіту.
ОСС київських університетів співпрацювали з Європейським студентським
союзом, активно включилися в організацію студентських міжнародних
молодіжних волонтерських таборів, реалізацію міжнародних студентських
партнерських проектів. Проявом студентської ініціативи стало проведення
міжнародних наукових конференцій, стажувань і обмінів. На базі університетів
функціонували органи студентського самоврядування іноземних студентів.
Утворювалися також земляцтва і студентські ради.
Реалізація творчого й організаторського потенціалу органів студентського
самоврядування київських університетів здійснювалася через діяльність
міжуніверситетської наукової асоціації (КНУ, НТУУ “КПІ”, КДЛУ, НМУ).
Асоціація представляла інтереси української молоді не лише перед органами
влади, але й перед міжнародними організаціями.
Розглянуто сутність теоретичних засад реалізації Болонського процесу та
спроб адаптації української системи вищої освіти до його вимог. У досліджуваний
період підготовка і вступ до Болонського процесу стали поштовхом до оновлення
379
структури і змісту освіти, активізували у провідних університетах міжнародну
діяльність.
Розробка державних стандартів освіти була головною вимогою для участі у
створенні ЄПВО. Україна працювала над її виконанням. Київські університети
одні з перших адаптували кредитно-трансферну систему і здійснили перші
випуски спеціалістів, які навчалися за ЄКТС. Одним із найважливіших аспектів
адаптації української системи вищої освіти до Болонського процесу було
впровадження Національної рамки кваліфікацій. Адаптація української системи
вищої освіти до болонських вимог внесла інноваційні рішення в організацію
діяльності університетів. Упроваджувалася система дистанційного навчання,
створювалися мережі електронних бібліотек, упроваджувалися інформаційні
технології у сферу наукових досліджень і навчання.
Реформування системи вищої освіти в контексті Болонського процесу
надало можливості набути нових конкурентних переваг університетам, які
включилися у створення європейського наукового й освітнього простору задля
підвищення спроможності своїх випускників до працевлаштування, поліпшення
мобільності, підняття конкурентоспроможності системи вищої освіти та її
активізації у світовому масштабі.
Узагальнено основні фактори гальмування інтеграційних процесів у сфері
вищої освіти. З’ясовано, що успішному розвитку міжнародних зв’язків та
співробітництва університетів заважали такі проблеми: брак цілісного
концептуального бачення нової моделі вищої освіти; непослідовність у здійсненні
освітньої реформи, її однобічність, відсутність необхідного і достатнього
законодавчого підґрунтя та нормативно-правових документів щодо основних
інструментів євроінтеграції вищої освіти; недостатньо консолідовані зусилля
науковців, органів влади, структур із різними формами власності на створення
інноваційної інфраструктури сучасного вищого навчального закладу; обмежена
діяльність щодо комерціалізації результатів наукових розробок і просування їх на
світові ринки; недостатня розвиненість інфраструктури у сфері освіти й науки як
основи для розвитку економіки України.
380
Виявлено можливі шляхи активізації інтеграційних процесів у вищій освіті.
Активізацію інтеграційних процесів у сфері вищої освіти буде забезпечувати:
здійснення послідовної освітньої реформи, яка повинна носити цілісний
міжгалузевий характер; вдосконалення законодавчого забезпечення; поєднання
зусиль МОН України й АПН України; інтеграція на всеукраїнському рівні,
внутрішня академічна мобільність викладачів і студентів; набуття університетами
реальної автономії; вирішення проблеми підготовки університетських кадрів
найвищої кваліфікації; постійне вдосконалення комунікативних компетентностей;
використання резервів структурних підрозділів університетів, які ще не
включилися у реальну міжнародну співпрацю; стимулювання науковців і
викладачів до активізації мобільності та міжнародного співробітництва;
утвердження системи стажування і навчання українських студентів, аспірантів і
викладачів за кордоном та іноземних в українських університетах; створення
системи вищої освіти, що відповідає європейським стандартам; забезпечення
сталого розвитку економіки; піднесення якості освітніх послуг на рівень кращих
світових стандартів; цілеспрямована рекламна політика залучення на навчання
іноземних студентів; розробка теорії навчання і виховання іноземних студентів та
впровадження її в широку практику; вивчення і поширення досвіду розвитку
міжнародних зв’язків університетів – лідерів вищої освіти.
Визначено, що роль університетів у розвитку міжнародних зв’язків та
співробітництва вищої школи на сучасному етапі новітнього періоду історії
України є визначальною у забезпеченні їх сталого інноваційного розвитку та
конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринку освітніх послуг.
У подальшому необхідно повніше дослідити участь університетів у
міжнародних програмах і проектах, з’ясувати можливості участі в них не лише
провідних столичних університетів, а й інших університетських центрів. Важливо
дослідити міжнародні зв’язки університетів в умовах імплементації нового Закону
України “Про вищу освіту” та посилення процесу реформування системи вищої
освіти, визначеного євроінтеграційним курсом України.