АНТРОПОНІМІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРІОГРАФІЧНИХ ПАМ’ЯТОК ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХVІІ – ХVІІІ ст.

brief description

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

На правах рукопису

Денисюк Василь Вікторович
УДК 811.161.2’373.23 (09)

АНТРОПОНІМІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРІОГРАФІЧНИХ ПАМ’ЯТОК ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХVІІ ХVІІІ ст.

10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук,
професор Франчук В. Ю.

Умань 2003

ЗМІСТ

ВСТУП.. 3
РОЗДІЛ І. УКРАЇНСЬКА ІСТОРІОГРАФІЯ ХVІІ ХVІІІ ст. ЯК ДЖЕРЕЛО АНТРОПОНІМІЙНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ. 15
РОЗДІЛ ІІ. АНТРОПОНІМОФОРМУЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРІОГРАФІЧНИХ ПАМ’ЯТОК ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХVІІ ХVІІІ ст. 35
2.1. Проблема класифікації антропонімів. 38
2.2. Чоловічі іменування. 51
2.2.1. Однолексемні іменування. 53
2.2.2. Дволексемні іменування. 77
2.2.3. Трилексемні іменування. 86
2.2.4. Чотирилексемні іменування. 95
2.2.5. Антропонімійно-апелятивні іменування. 97
2.3. Жіночі іменування. 101
РОЗДІЛ ІІІ. ВАРІАНТНА ТА ФУНКЦІОНАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АНТРОПОНІМІВ.. 115
3.1. Варіювання антропонімів. 117
3.1.1. Фонетичні варіанти. 117
3.1.2. Словотвірні варіанти. 139
3.1.3. Синтаксичні варіанти. 150
3.1.4. Лексичні варіанти.

bibliography

ВИСНОВКИ

Спостереження над антропонімією пам’яток історіографічного жанру другої половини ХVІІ ХVІІІ ст. дозволяють нам зробити такі висновки:
1. Будь-яка писемна пам’ятка відбиває стан мови певного періоду і одночасно виконує функцію нормалізатора фонетичної, граматичної, морфологічної, синтаксичної та лексичної систем цієї мови. Жанр пам’ятки історіографія передбачає використання великої кількості антропонімів та високу частотність вживання деяких із них, що пояснюється позамовними чинниками. Звичайно, історіографічні праці не повною мірою дають інформацію про реальний антропонімікон ХVІ ХVІІІ ст. (майже в усіх досліджуваних пам’ятках змальовуються події саме цього часового проміжку), оскільки для позначення історичних осіб у них використовуються однолексемні найменування прізвищевого типу.
Для створення компіляції авторові доводилося працювати з великою кількістю доступних джерел переважно з хроніками польських істориків та письменників. Пізніше в коло джерел потрапляють праці Вольтера, Вагнера, Пуфендорфія та ін.
2. Досліджувані твори історіографічного жанру другої половини ХVІІ ХVІІІ ст. пам’ятки історико-літературні, науково-художні витвори своєї доби, тому їх потрібно вивчати всебічно з історичного, джерелознавчого, літературознавчого, лінгвістичного боків, при цьому враховуючи їх місце в історико-літературному процесі та мовному розвитку, особливо наступних століть, коли вони мали значний науковий, політичний та естетичний вплив.
3. Історіографічні твори другої половини ХVІІ ХVІІІ ст. біла пляма” в дослідженні української історичної антропонімії. Неповнота відтворення позатекстового антропонімікону свідчить зовсім не про те, що нижчі верстви суспільства не мали або мали разюче відмінні найменування, а, швидше, про особливості їх функціонування.
4. Досліджувані пам’ятки охоплюють досить значний часовий проміжок (інколи від початків створення світу), що, в свою чергу, зумовлює використання авторами-компіляторами великої кількості антропонімів. Не будучи свідками описуваних подій, автори намагалися відтворити реальний позатекстовий антропонімікон, характерний як для української національної антропонімійної системи, так і російської, польської, турецької та ін.
5. В історіографічних працях засвідчені антропоніми, за допомогою яких ідентифікуються переважно представники козацької верхівки, вищі верстви суспільства інших народностей. Проте на підставі цього не можна стверджувати, що досліджувані пам’ятки відбивають соціальну диференціацію суспільства. Розвиваються антропонімоформули, з одного боку, паралельно, а з другого неодночасно. Неодночасність розвитку найменувань базується лише на писемній фіксації, а тому буде неправомірним вважати, що структурні типи найменувань мають чітко виражений соціальний характер.
6. Для історіографів, на відміну від авторів художніх текстів, не має абсолютно ніякого значення етимологія імені чи прізвищевої назви, а тому недоцільно вести мову про промовляючі імена”. Сучасний читач, знайомлячись із текстом пам’ятки-історіографії, володіючи певним запасом знань, сприймає відоме ім’я як символ епохи.
7. Певними позамовними чинниками регламентується склад антропонімів досліджуваних пам’яток стосовно статевої та вікової належності. Майже повна або повна відсутність в історіографіях іменувань для ідентифікації осіб жіночої статі та дітей пояснюється основним призначенням пам’ятки відтворити нещодавні події визвольної війни 16481654 рр., участь у якій брали чоловіки. Жіночі найменування якщо й зустрічаються, то переважно для ідентифікації представниць вищих верств суспільства жінок гетьманів, царів, королів.
У воєнних подіях брало участь не одне покоління, але досліджувані пам’ятки цього не фіксують. Виняток становлять лише родини Хмельницьких, Потоцьких, Самойловичів, Апостолів та царські родини.
8. Структурна характеристика антропонімів історіографічних праць дозволяє виділити серед них такі кількісно-лексемні типи: однолексемні, дволексемні, трилексемні, чотирилексемні, антропонімійно-апелятивні, у межах кожного з яких виділяються внутрішньотипові формули, які диференціюються на центр і периферію. Історіографічним пам’яткам не властиві описові найменування, що спричинено жанровою специфікою: лаконізмом, точністю, прагненням у мінімальному передати максимальне. Саме ці особливості призвели до того, що звужується кількість використаних дво- і більше лексемних найменувань, а основна увага сконцентровується на однолексемних (найчастіше прізвищевій назві). Автори-компілятори брали до уваги і той факт, що описувані події відбулися не так давно, тому в людській пам’яті залишилися імена учасників цих подій. Звуження функціонального навантаження інших антропонімоформул привело до того, що структурний тип прізвищева назва”, перебираючи на себе функцію основної, в пам’ятках історіографічного жанру переміщується в центр, становить собою антропонімоформульне ядро, витісняючи інші структурні типи на периферію.
Функціонування у пам’ятках трилексемних іменувань типу прізвищева назва + ім’я + ім’я по батькові” для ідентифікації представників української народності швидше є свідченням належності писаря чи переписувача джерела написання пам’ятки до певної антропонімійної системи, аніж соціальної диференціації чи розвитку таких іменувань в українців.
9. У досліджуваних пам’ятках історіографічного жанру другої половини ХVІІ ХVІІІ ст. виділяється група імен-прізвиськ із суфіксами суб’єктивної оцінки. Трансантропонімізувавшись, вони в тексті виконують функції прізвищевих назв, хоча зрідка можуть входити до складу кількалексемних іменувань.
10. Історіографічні праці досліджуваного періоду вперше починають використовувати такий структурний тип ідентифікації особи, як ініціал(-и) + прізвищева назва”. Незначна кількість уживань цієї антропонімної формули дозволяє кваліфікувати його для другої половини ХVІІ ХVІІІ ст. як антропонімійно-ідентифікаційний неологізм. Поява антропонімоформули ініціал(-и) + прізвищева назва” зумовлена переміщенням номінативного центру ваги з особового імені на прізвище та посиленням інформаційного навантаження антропоніма в цілому.
11. Високочастотність антропонімів для ідентифікації відомих денотатів зумовлює появу значної кількості синтаксичних варіантів. На відміну від художніх творів, історіографічні праці майже не фіксують опозиційної варіантності онім апелятив навіть у близьких контекстах. Регламентовані рамками жанру, автори подавали переважно початкову нейтральну” форму найменування, зрідка за допомогою словотвірних афіксів виражаючи суб’єктивне ставлення до денотата, напр.: Отъ измhнника отъ Ивашка Виговского (ЛВ, І, 402).
12. Фонетичні варіанти відбивають процес адаптації церковно-християнських імен на українському мовному ґрунті, який ще не повністю завершився. Основні зміни, які відбулися в іменах, можна звести до двох великих груп: 1) зміни в системі голосних (зміни початкових звукосполучень, зміни сполучень голосних у середині слова, розвиток кінцевого -о та ін.), 2) зміни в системі приголосних (асиміляція, дисиміляція, метатеза та ін.).
13. Антропоніми як мовні знаки виконують у тексті різноманітні функції, основними з яких є ідентифікаційно-диференційна, темпоральна (хоча інколи темпоральна функція об’єднується із функцією локалізації в просторі, тобто виконують одночасну вказівку на час і місце), стилістична, енциклопедична (антропонім > певна епоха). Інколи досліджувані пам’ятки відбивають транспозиційні явища: за допомогою антропоніма характеризується інший денотат: антропонім > інший денотат > риса, характерна для іншого денотата.

ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДЖЕННЯ

Гисторія

Гисторія о началh проименованія козаковъ, о(т)куду козаки нареченны, о(т) коего племени и рода (1739) // Гисторія...” Г.Граб’янки, Лhтописъ краткій...” / Упор. В.М.Мойсієнко. Житомир, 2001. С. 39173.

ДЛ

Добромильская лhтопись (16481700) // Сборник летописей, относящихся к истории Южной и Западной Руси. К., 1888. С. 239241.

Имена

Имена полковимъ городамъ и Полковникамъ, по обоихъ сторонахъ Днhпра за Хмелницкого будучимъ // Дhйствія презhлной и отъ начала поляковъ крвавой небывалой брани Богдана Хмелницкого, гетмана Запорожского, съ поляки, за Найяснhйшихъ Королей Полскихъ Владислава, потомъ и Казhмира, въ року 1648, отправоватися начатой и за лhтъ десять по смерти Хмелницкого неоконченной, зъ рознихъ лhтописцовъ и изъ діаріуша, на той войнh писаного, въ градh Гадячу, трудомъ Григорія Грабянки, собранная и самобитнихъ старожиловъ свhдительстви утвердженная. Року 1710. К., 1854. С. 265269.

ИР

Исторія Русовъ или Малой Россіи. М.: въ Университетской Типографіи, 1846. 305 с.

ЛВ

Лhтопись событій въ Югозападной Россіи въ ХVІІ-мъ вhкh, составилъ Самоилъ Величко, бывшій канцеляристъ канцеляріи войска запорожскаго, 1720. К., 1848. Т. 1. VIII + 454 + 51 + XXX c.; 1851. T. 2. 612 + XVII c.; 1855. T. 3. IV + 568 + XII c.

ЛГ

Дhйствія презhлной и отъ начала поляковъ крвавой небывалой брани Богдана Хмелницкого, гетмана Запорожского, съ поляки, за Найяснhйшихъ Королей Полскихъ Владислава, потомъ и Казhмира, въ року 1648, отправоватися начатой и за лhтъ десять по смерти Хмелницкого неоконченной, зъ рознихъ лhтописцовъ и изъ діаріуша, на той войнh писаного, въ градh Гадячу, трудомъ Григорія Грабянки, собранная и самобитнихъ старожиловъ свhдительстви утвердженная. Року 1710. К., 1854. С. 1257.

Лhтописецъ 1

Лhтописецъ въ рускихъ и полскихъ що ся сторонахъ дhяло и якого року (15871750) // Южнорусские летописи, открытые и изданные Н. Белозерским. К., 1856. Т. 1. С. 1144.

Лhтописецъ 2

Лhтописецъ или описаніе краткое знатнhйшихъ дhйствъ и случаевъ, что въ которомъ году дhялось въ Украини малороссійской обоихъ сторонъ Днhпра и кто именно когда Гетманомъ былъ козацкимъ (15061737) // Сборник летописей, относящихся к истории Южной и Западной Руси. К., 1888. С. 169.

Лhтописъ

Лhтописъ краткій о(т) початку великороссійски(х) и про(т)чіихъ кнз̃ей и монарховъ, хто в которомъ году імhлъ прт̃лъ великоро(с)сійского кнж̃нія и кто в Малой Россіи былъ гетмано(м), в которомъ году, и что в тhхъ годахъ дhялося // Гисторія...” Г.Граб’янки, Лhтописъ краткій...” / Упор. В. М. Мойсієнко. Житомир, 2001. С. 175253.

ЛС

Лhтопись Самовидца по новооткрытымъ спискамъ съ приложеніемъ трехъ малороссійскихъ хроникъ: Хмельницкой, Краткого Описанія Малороссіи” и Собранія Историческаго”. К., 1878. С. 1207.

МЛ

Межигорская лhтопись (16081700) // Сборник летописей, относящихся к истории Южной и Западной Руси. К., 1888. С. 95100.

Описаніе 1

Краткое лhтоизобразителное знаменитыхъ и памяти достойных дhйствъ и случаевъ описаніе, что въ какомъ годh въ Украинh малороссійской дhялось, наипаче, кто именно когда былъ козацкимъ гетманомъ, и о протчихъ приключеніяхъ отъ Россіи, кратко (15061783) // Южнорусские летописи, открытые и изданные Н. Белозерским. К., 1856. Т. 1. С. 51106.

Описаніе 2

Краткое Описаніе Малороссіи // Лhтопись Самовидца по новооткрытымъ спискамъ съ приложеніемъ трехъ малороссійскихъ хроникъ: Хмельницкой, Кратного Описанія Малороссіи” и Собранія Историческаго”. К., 1878. С. 209319.

Перепись

Имянная перепись малороссійскихъ хетмановъ, когда кто и съ какой стороны Днепра былъ, съ краткимъ описаніемъ ихъ дhлъ // Южнорусские летописи, открытые и изданные Н. Белозерским. К., 1856. Т. 1. С. 125140.

Реестръ

Реестръ Гетмановъ, по Хмелницкого смерти будучихъ, и за нихъ отправуючихся военихъ дhйствіахъ // Дhйствія презhлной и отъ начала поляковъ крвавой небывалой брани Богдана Хмелницкого, гетмана Запорожского, съ поляки, за Найяснhйшихъ Королей Полскихъ Владислава, потомъ и Казhмира, въ року 1648, отправоватися начатой и за лhтъ десять по смерти Хмелницкого неоконченной, зъ рознихъ лhтописцовъ и изъ діаріуша, на той войнh писаного, въ градh Гадячу, трудомъ Григорія Грабянки, собранная и самобитнихъ старожиловъ свhдительстви утвердженная. Року 1710. К., 1854. С. 269271.

Роспись

Хронологическая роспись Гетмановъ Малороссійскихъ // Краткая лhтопись Малыя Россіи, изъявляющая какимъ образомъ оная послh самодержавія Великаго Россійскаго Князя Владимира, была подъ Польскимъ Владhніемъ, и какъ не скоро послh того, по изгнанію изъ оной Поляковъ, Гетманомъ Зиновїемъ, Богданомъ Хмелницкимъ приведена подъ Самодержавїе Блаженныя и вhчнодостойныя памяти Великаго Государя Царя и Великаго Князя Алексhя Михайловича, и какїе были тамо Козацкїе Гетманы и дhства Малороссїйскїя отъ 1506 году, изданная В. Рубаном. СПб., 1777. С. LIXLX.

Собраніе 1

Собраніе Историческое, изъ книгъ древняго писателя Александра Гвагнина и из старихъ русскихъ вhрнихъ лhтописей абшинтованнимъ полковимъ обознимъ Стефаномъ Василиевимъ синомъ Лукомскимъ сочиненное в малороссійскомъ городh Прилукh 1770 году // Лhтопись Самовидца по новооткрытымъ спискамъ съ приложеніемъ трехъ малороссійскихъ хроникъ: Хмельницкой, Краткого Описанія Малороссіи” и Собранія Историческаго”. К., 1878. С. 321372.

Собраніе 2

Собраніе Гетмановъ Войска Запорожского Малой Россіи, предъ Хмелницкимъ бывшихъ // Дhйствія презhлной и отъ начала поляковъ крвавой небывалой брани Богдана Хмелницкого, гетмана Запорожского, съ поляки, за Найяснhйшихъ Королей Полскихъ Владислава, потомъ и Казhмира, въ року 1648, отправоватися начатой и за лhтъ десять по смерти Хмелницкого неоконченной, зъ рознихъ лhтописцовъ и изъ діаріуша, на той войнh писаного, въ градh Гадячу, трудомъ Григорія Грабянки, собранная и самобитнихъ старожиловъ свhдительстви утвердженная. Року 1710. К., 1854. С. 259265.

ХЛ

Хмельницкая лhтопись (16361650) // Лhтопись Самовидца по новооткрытымъ спискамъ съ приложеніемъ трехъ малороссійскихъ хроникъ: Хмельницкой, Краткого Описанія Малороссіи” и Собранія Историческаго”. К., 1878. С. 7781.

Хронологія

Хронологія высокославныхъ ясневельможныхъ гетмановъ (15061765) // Южнорусские летописи, открытые и изданные Н. Белозерским. К., 1856. Т. 1. С. 107124.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Алексеев Д. И. К истории аббревиации личных имен // Антропонимика. М.: Наука, 1970. С. 242248.
2. Апанович Е. М. Рукописная светская книга ХVІІІ в. на Украине: Исторические сборники. К.: Наукова думка, 1983. 222 с.
3. Аркас М. М. Історія України-Русі. Одеса: Маяк, 1994. 392 с.
4. Бантыш-Каменский Д. Н. История Малой России от водворения славян в сей стране до уничтожения гетьманства / Репринтне видання / Автор передмови О. І. Гуржій. К.: Час, 1993. 656 с.
5. Баскаков Н. А. Русские фамилии тюркского происхождения // Ономастика. М.: Наука, 1969. С. 526.
6. Бевзенко С. П. З історії української ономастики (на матеріалах Харківського перепису 1660 р.) // Доповіді та повідомлення Ужгород. ун-ту: Серія філол. Вип. 7. Ужгород, 1961. С. 6569.
7. Белей Л. Е. Вариантность антропонимов на разных уровнях украинского языка: Автореф. дисс канд. филол. наук. Ужгород, 1986. 23 с.
8. Белей Л. О. Функціонально-стильові можливості української літературно-художньої антропонімії ХІХХХ ст. Ужгород, 1995. 120 с.
9. Бірыла М. В. Беларуская антрапанімія: Уласныя імены, імены-мянушкі, імены па бацьку, прозвішчы. Мінск: Навука і тэхніка, 1966. 327 с.
10. Большая советская энциклопедия: В 30 т. Т. 22. М.: «Советская энциклопедия», 1975. С. 553.
11. Бондалетов В. Д. Ономастика и социолингвистика // Антропонимика. М.: Наука, 1970. С. 1723.
12. Бондалетов В. Д. Русская ономастика. М.: Просвещение, 1983. 224 с.
13. Бондалетов В. Д., Данилина Е. Ф. Средства выражения эмоционально-экспрессивных оттенков в русских личных именах // Антропонимика. М.: Наука, 1970. С. 194200.
14. Бондалетов В. Д., Заказчикова Т. А. Русская антропонимия ХVIХVII вв. (на материалах словарей-ономастиконов и деловых документов) // Питання східнослов’янської лексикографії. К.: Наукова думка, 1979. С. 7278.
15. Бондар О. І. Темпоральні відношення в сучасній українській літературній мові: Система засобів вираження: Наукова монографія. Одеса: Астропринт, 1996. 192 с.
16. Бражникова Н. Н. Дохристианские имена в конце ХVII начале ХVIII вв. // Ономастика Поволжья: Материалы І Поволжской оном. конф. Ульяновск, 1969. С. 3338.
17. Бражникова Н. Н. Русская антропонимия Зауралья на рубеже ХVIIХVIII веков // Ономастика. М.: Наука, 1969. С. 9395.
18. Видатні постаті в історії України (ІХХІХ ст.): Короткі біографічні нариси. Історичні та художні портрети: Довід. вид. / В. І. Гусєв (кер. кол. авт.) та ін. К.: Вища школа, 2002. 359 с.
19. Возняк М. С. Історія української літератури: У 2-х книгах. Львів: Світ, 1994. Кн. 2. 560 с.
20. Грицай М. С., Микитась В. Л., Шолом Ф. Я. Давня українська література. К.: Вища школа, 1978. 415 с.
21. Гриценко П. Ю. Уроки майстра (З творчої лабораторії М. Стельмаха) // Українська мова і література в школі. 1982. № 11. С. 5559.
22. Гриценко Т. Ономастична периферія художнього прозового твору // Український діалектологічний збірник: Книга 3. / Упоряд., ред., передм. П. Ю. Гриценка; Редкол.: П. Ю. Гриценко (відп. ред.) та ін. К.: Довіра, 1997. С. 273284.
23. Гриценко Т. Б. Власні назви як засіб стилетворення в українській історичній прозі другої половини ХХ ст. (на матеріалі романів про Б. Хмельницького): Автореф. дис. канд. філол. наук. К., 1998. 17 с.
24. Гриценко Т. Б. Власні назви як засіб стилетворення в українській історичній прозі другої половини ХХ століття (на матеріалі романів про Б. Хмельницького): Дис. канд. філол. наук. К., 1998. 291 с.
25. Гумецька Л. Л. Жіночі особові назви в українській актовій мові ХІVХV ст. // Дослідження з мови та літератури. К.: Вид-во АН УРСР, 1954. С. 116122.
26. Гумецька Л. Л. Нарис словотворчої системи української актової мови ХІVХV ст. К., 1958. 298 с.
27. Гумецька Л. Л. Ономастичний формант -ят- в українській мові // Слов’янське мовознавство. 1962. № 4. С. 1732.
28. Гумецька Л. Л. Особові назви литовського походження в українських грамотах ХІVХV вв. // Дослідження і матеріали з української мови. Т. VІ. К.: Наукова думка, 1964. С. 121132.
29. Демчук М. О. Слов’янські автохтонні особові власні імена в побуті українців ХІVХVІІ ст. К.: Наукова думка, 1988. 172 с.
30. Демчук М. О. Українські автохтонні власні імена праслов’янського походження // Мовознавство. 1983. № 1. С. 6871.
31. Добровольська О. Я. Лексична база прізвищ Війська Запорізького за Реєстром” 1649 р.: Автореф. дис. канд. філол. наук. Ужгород, 1995. 24 с.
32. Єфименко І. В. До етимології українських антропонімів польського походження // Slavica та baltica в ономастиці України / Відп. ред. І. М. Желєзняк. К., 1999. С. 9196.
33. Єфименко І. В. До походження українських прізвищ (на матеріалі Ділової документації Гетьманщини ХVІІІ ст.”) // Ономастика та етимологія / Відп. ред. О. П. Карпенко. К., 1997. С. 6674.
34. Єфименко І. В. З давньої української антропонімії // Українська пропріальна лексика: Матеріали наукового семінару 1314 вересня 2000 р. / Відп. ред. І. М. Желєзняк. К.: Кий”, 2000. С. 4749.
35. Єфименко І. В. З історії виникнення та розвитку українських прізвищевих назв // Мовознавство. 2001. № 5. С. 7587.
36. Єфименко І. В. Праслов’янська лексична спадщина в українських прізвищевих назвах ХVІ ст. // Мовознавство. 1999. № 45. С. 3441.
37. Єфименко І. В. Про традиції називання по батькові в східних слов’ян // Linguistica slavica: Ювілейний збірник на пошану Ірини Михайлівни Желєзняк. К.: Кий”, 2002. С. 3348.
38. Єфименко І. В. Типи найменування особи в середині ХVІ ст. (на матеріалі писемних пам’яток) // Тези доповідей і повідомлень наукового семінару Проблеми регіональної ономастики”. К., 1994. С. 2223.
39. Єфименко І. В. Українські прізвищеві назви ХVІ ст.: Автореф. дис.... канд. філол. наук. К., 2001. 20 с.
40. Єфремов С. О. Історія українського письменства. К.: Феміна”, 1995. 688 с.
41. Жанри і стилі в історії української літературної мови / В. В. Німчук, В. М. Русанівський, І. П. Чепіга та ін. К.: Наукова думка, 1989. 288 с.
42. Желєзняк І. М. До історії українських прізвищ // Мовознавство. 1976. № 5. С. 6572.
43. Желєзняк І. М. Про деякі лінгвістичні ознаки власних назв // Мовознавство. 2001. № 1. С. 1318.
44. Жовтобрюх М. А. Про термін прізвище // Мовознавство. 1969. № 4. С. 8286.
45. Заказчикова Т. А. Русская антропонимия ХVIХVII вв.: На материале памятников деловой письменности: Автореф. дисс. канд. филол. наук. М., 1979. 25 с.
46. Залеський А. М. Спостереження над українськими прізвищами ХVІІІ в. (на матеріалі інвентаря с. Перегінське) // Дослідження і матеріали з української мови. Т. VІ. К.: Наукова думка, 1964. С. 133145.
47. Зинин С. И. Введение в русскую антропонимию. Ташкент, 1972. 278 с.
48. Зинин С. И. Русская антропонимия ХVIIХVIII вв. (на материале переписных книг городов России): Автореф. дисс. канд. филол. наук. Ташкент, 1969. 22 с.
49. Зинин С. И. Структура русских антропонимов ХVIII века (на материале актовых книг г. Москвы) // Ономастика. М.: Изд-во АН СССР, 1969. С. 7983.
50. Зинин С. И. Суффиксы русских фамилий ХVIIXVIII веков // Антропонимика. М.: Наука, 1970. С. 9497.
51. Історія Русів / Пер. І. Драча; вступ. ст. В. Шевчука. К.: Радянський письменник, 1991. &nda