ДАВИДОВА ДАР’Я ВІКТОРІВНА ДЖЕРЕЛА ДОКАЗІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

brief description

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
ДОНЕЦЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ

На правах рукопису

ДАВИДОВА ДАР’Я ВІКТОРІВНА

УДК 343.14 (477)

ДЖЕРЕЛА ДОКАЗІВ
У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

12.00.09 кримінальний процес та криміналістика;
судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
ВОЛОБУЄВА
Олена Олексіївна,
кандидат юридичних наук, доцент

Кривий Ріг 2015
ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ....3
ВСТУП.....4

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЖЕРЕЛ ДОКАЗІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ...13
1.1 Ґенеза розвитку законодавства щодо доказів та джерел доказів у кримінальному процесі України.13
1.2 Поняття, зміст і місце джерел доказів у системі кримінального процесуального доказування27
Висновки до розділу 1...54
РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНІ І ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ДЖЕРЕЛ ДОКАЗІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ..58
2.1 Зміст і значення показань у системі джерел доказів58
2.2 Онтологічні та гносеологічні характеристики речових доказів у кримінальному провадженні85
2.3 Теоретичні і прикладні аспекти документа як джерела доказів...111
2.4 Поняття, сутність і особливості висновку експерта як джерела доказів у кримінальному судочинстві...129
Висновки до розділу 2.155
РОЗДІЛ 3. ДОКАЗИ ТА ЇХ ДЖЕРЕЛА В ЗАКОНОДАВСТВІ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН..163
Висновки до розділу 3.177

ВИСНОВКИ....178
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...184
ДОДАТКИ...210

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ВСУ

Верховний Суд України

ЗУ

Закон України

ЄРДР

Єдиний реєстр досудових розслідувань

ЄДРСР

Єдиний державний реєстр судових рішень

КК

Кримінальний кодекс

КПК

Кримінальний процесуальний кодекс
(або Кримінально-процесуальний кодекс)

КУ

Конституція України

ОВС

Органи внутрішніх справ

МВС України

Міністерство внутрішніх справ України

НС(Р)Д

Негласні слідчі (розшукові) дії

ОРД

Оперативно-розшукова діяльність

п.

Пункт

пп.

Пункти

РБ

Республіка Білорусь

РФ

Російська Федерація

р.

Рік

рр.

Роки

ст.

Стаття

США

Сполучені Штати Америки

ФРН

Федеративна Республіка Німеччина

ЦК

Цивільний кодекс України

ч.

Частина

чч.

Частини

ВСТУП

Актуальність теми. Обов’язок та відповідальність держави щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина вимагає докорінної перебудови кримінального процесуального законодавства України. Набуття чинності Кримінальним процесуальним кодексом (КПК) України 2012р. ознаменувало не лише суттєву зміну окремих його інститутів, а й концептуально новий підхід до всієї системи кримінального судочинства, формування змагального процесу з дієвим механізмом забезпечення прав, свобод і законних інтересів усіх його учасників.
У п.4 ч.1 ст.129 Конституції України закріплено основоположну засаду сучасного кримінального провадження змагальність сторін та свободу в поданні ними до суду певних доказів, доведенні перед судом їх переконливості. Інститути чинного КПК України побудовано з урахуванням зазначеного положення, відповідно, істотно змінився інститут доказів і доказування.
Незважаючи на вдосконалення в 2012році КПК України, на практиці виникають питання, пов’язані зі збиранням, перевіркою, оцінкою доказів та їх джерел, унаслідок їх недостатньої законодавчої визначеності, відсутності належних правозастосовних механізмів. Це знижує ефективність кримінального провадження, негативно впливає на реалізацію його завдань, визначених у ст. 2 КПК України.
Вагомий внесок у розвиток теорії доказів зробили такі вчені, як А.С.Александров, С.А.Альперт, В.Д.Арсеньєв, Р.С.Бєлкін, А.Р.Бєлкін, В.П.Бож’єв, Л.Є.Владіміров, О.О.Волобуєва, В.П.Гмирко, І.М.Гуткін, В.Я.Дорохов, П.С.Елькінд, В.І.Зажицький, Л.М.Карнеєва, Л.Д.Кокорев, О.П.Кучинська, А.М.Ларін, М.І.Леоненко, Л.М.Лобойко, М.М.Михеєнко, В.Т.Нор, М.А.Погорецький, С.М.Сівочек, М.С.Строгович, В.М.Тертишник, А.І.Трусов, Л.Д.Удалова, Ф.Н.Фаткуллін, С.А.Шейфер, М.Є.Шумило та інші.
Віддаючи належне науковому доробку вказаних вчених, слід констатувати, що вивчення результатів анкетувань працівників слідчих підрозділів, дослідження правозастосовної практики, аналіз даних узагальнення судової практики Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ свідчать про існування невирішених теоретичних та практичних проблем. Необхідним є нове наукове переосмислення питань, пов’язаних з інститутом доказів і доказування, розроблення, в цьому контексті, рекомендацій щодо вдосконалення кримінального процесуального законодавства.
Невирішеними в теорії та практиці кримінального процесу залишаються питання стосовно обґрунтованості легального визначення доказів та їх джерел, співвідношення різних концепцій доказів і доказування, впливу властивостей матеріальних джерел доказів на формування процесуальних джерел, онтологічних та гносеологічних особливостей показань, речових доказів, документів, висновків експерта, їх значення в доказуванні в змагальному процесі, особливостей збирання, перевірки, оцінки доказів та їх джерел у сучасному провадженні.
Зазначені питання потребують ґрунтовного теоретичного осмислення, систематизації, узагальнення наявного науково-практичного матеріалу, розроблення на цій основі теоретичних положень і пропозицій щодо вдосконалення кримінального процесуального законодавства України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до наказів МВС України «Про затвердження Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 років» від 29липня 2010р. №347, «Про затвердження Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2015-2019років» від 16березня 2015р. №275, а також планів науково-дослідних робіт Донецького юридичного інституту МВС України на 2014 та 2015рр. Тему дисертаційного дослідження затверджено на засіданні вченої ради Донецького юридичного інституту МВС України (протокол від 25 червня 2014 р. №15).
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є отримання нового наукового результату у вигляді сучасних теоретико-правових основ збирання, перевірки й оцінки доказів та їх джерел у кримінальному процесі України, розроблення практичних рекомендацій щодо вдосконалення кримінального процесуального законодавства.
Для досягнення зазначеної мети поставлено такі задачі:
дослідити історичний процес виникнення та становлення інституту доказів та їх джерел у вітчизняному кримінальному процесі;
здійснити аналіз наявних концепцій доказів та їх джерел;
обґрунтувати доцільність легального закріплення поняття доказів та їх джерел;
визначити сутність джерел доказів, їх властивості;
дослідити структуру та значення показань як процесуальних джерел доказів;
установити онтологічні та гносеологічні характеристики речових доказів;
охарактеризувати сутність документів як джерел доказів;
визначити особливості формування, перевірки та оцінки висновку експерта як джерела доказів у змагальному процесі;
сформулювати науково обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення норм кримінального процесуального законодавства України стосовно збирання, перевірки та оцінки джерел доказів.
Об’єктом дослідження є правові відносини, що виникають під час збирання, перевірки та оцінки джерел доказів у кримінальному процесі України.
Предмет дослідження джерела доказів у кримінальному процесі України.
Методи дослідження обрано з урахуванням специфіки мети, задач, об’єкта й предмета дослідження. Під час доведення ключових теоретичних положень було використано дедуктивний, індуктивний методи; для з’ясування окремих положень було використано діалектичний та системно-структурний підходи.
На теоретичному рівні, крім вищезазначених, було використано такі методи, як понятійний (термінологічний), метод формалізації та аксіоматичний, адже окремі теоретичні твердження були прийняті нами без доказів. Водночас застосовано й конкретні методи, а саме: історичний (під час дослідження ґенези доказів та їх джерел підрозділ 1.2); формально-логічний (для розкриття змісту норм КПК України 1960р., чинного КПК України, що регламентують питання джерел доказів розділи 1, 2); порівняльно-правовий (під час порівняння норм чинного КПК України з КПК України 1960р., а також процесуальним законодавством інших держав, здійснення аналізу позицій науковців щодо питань, пов’язаних із джерелами доказів підрозділ 1.2, розділи 2, 3); метод узагальнення (для з’ясування концептуальних підходів учених, результатів їх досліджень, а також вивчення юридичної практики підрозділ 1.2, розділ 2); статистичний (під час узагальнення результатів вивчення практики, аналізу помилок у правозастосуванні (додатки А, Б)); міждисциплінарний підхід (для дослідження властивостей джерел доказів у контексті теорії інформації підрозділ 1.2, розділ 2).
Теоретичну основу дисертації становлять наукові джерела в галузі теорії доказів і доказування, теорії інформації, кримінального процесу, криміналістики.
Нормативною базою дослідження є Конституція України, Рішення Європейського суду з прав людини, КПК України та інші нормативні акти, що регулюють діяльність органів досудового розслідування, прокуратури, адвокатури, суду, інформаційні листи Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Емпіричну базу дисертаційного дослідження становлять дані, одержані в результаті анкетувань 292 працівників слідчих підрозділів; матеріали вивчення 93рішень судів за кримінальними провадженнями з Єдиного державного реєстру судових рішень; аналітичні й статистичні матеріали Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, статистичні дані МВС України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації комплексно, з урахуванням сучасних законодавчих змін, пов’язаних із набуттям чинності КПК України 2012р., практики Європейського суду з прав людини досліджено проблеми джерел доказів у кримінальному процесі України.
Найбільш значущими положеннями дисертаційного дослідження, що містять наукову новизну та виносяться на захист, є такі:
вперше:
на основі міждисциплінарного підходу обґрунтовано наявність додаткових властивостей джерел доказів: ентропія, цінність, тезаурус. Доведено, що матеріальні джерела доказів характеризуються внутрішніми властивостями, які впливають на формування їх як процесуальних джерел доказів, а тому їх особливості мають ураховуватись у процесі доказування;
сформульовано визначення нововведених властивостей джерел доказів: ентропія це показник зміни (міри) обсягу та якості інформації в джерелі доказу щодо відомостей, які мають значення для кримінального провадження; тезаурус це заснована на емпіричному досвіді людини її здатність (як джерела доказів) сприймати, переробляти та відтворювати інформацію на певному пізнавальному рівні, що зумовлює цінність такого джерела доказів, достовірність наданої нею інформації; цінність це властивість джерела доказів, що визначає його місце в системі джерел доказів як невід’ємної складової, без якої процес доказування не може бути завершений або істотно ускладнюється;
визначено класифікацію предмета показань на основі характеристики джерела доказів: загальний, спеціальний, індивідуальний;
запропоновано процедуру депонування речових доказів під час досудового розслідування в судовому засіданні;
удосконалено:
концептуальні підходи до правового регулювання інституту доказів у вітчизняному кримінальному судочинстві на основі відмови від легального визначення в законодавстві дефініції доказів, але обов’язковістю законодавчого закріплення вимог до них та джерел їх отримання;
положення щодо висновку експерта, який є отриманим та зафіксованим у відповідній процесуальній формі вивідним знанням про відомості, які мають значення для кримінального провадження, містить синтезовану у межах компетенції експерта та визначеного суб’єктом звернення предмету дослідження інформацію, що була отримана за допомогою спеціальних наукових методів і знань під час проведення дослідження, та з наданих експерту джерел доказів;
твердження про те, що документ як процесуальне джерело доказів є матеріальним об’єктом або електронною формою інформації, які характеризуються фізичними властивостями, що забезпечують можливість збереження й передавання інформації, та має значення для кримінального провадження, у просторі й часі за допомогою відповідних знаків (звуків, зображення, електронних кодів тощо);
обґрунтування тези про необхідність визначення процесуальної форми звернення сторони захисту до експерта або експертної установи для проведення контрекспертизи, обов’язковість ознайомлення сторони захисту й потерпілого з постановою про призначення експертизи та висновком експерта, отриманим стороною обвинувачення під час досудового розслідування;
дістало подальший розвиток:
положення про доцільність поділу доказів і джерел доказів у змагальному кримінальному процесі на: досудові, судові, депоновані (депонованими є докази та їх джерела, які у визначених законом випадках збираються, перевіряються, оцінюються під час судового засідання, що проводиться на стадії досудового розслідування слідчим суддею за участі сторін кримінального провадження, і за своїм значенням та змістом можуть презюмуватись як судові докази);
положення про наявність у змагальному процесі такого джерела доказів, як контрекспертний висновок, який надається за результатами проведення контрекспертизи;
наукові позиції щодо доцільності закріплення в чинному КПК України дефініцій «первинна експертиза», «додаткова експертиза», «повторна експертиза», норм про підстави та процесуальний порядок призначення додаткової та повторної експертиз;
підходи до визнання джерелом доказів показань із чужих слів, якими є інформація, надана свідком в усній, письмовій або іншій формі щодо обставин, які мають значення для кримінального провадження, що ґрунтується на відомостях, одержаних із документів або від іншої особи, якщо отримання інформації з першоджерел є неможливим.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані й аргументовані в дисертації висновки та пропозиції може бути використано в:
законотворчій діяльності для вдосконалення чинного кримінального процесуального законодавства України в питаннях, що стосуються джерел доказів;
правозастосовній діяльності під час розроблення рекомендацій для органів досудового розслідування щодо порядку збирання, перевірки й оцінки доказів та їх джерел (акт впровадження в практичну діяльність Слідчого управління ГУМВС України в Донецькій області від 8травня 2015р. (додаток В));
науково-дослідній сфері для подальшого розроблення науково-обґрунтованих положень і рекомендацій щодо подальших наукових досліджень із питань теорії доказів (акт впровадження в науково-дослідну діяльність Донецького юридичного інституту МВС України від 12червня 2015р. №9 НК (додаток Г);
навчальному процесі під час підготовки навчально-методичних матеріалів для викладання навчальних дисциплін «Кримінальний процес», «Огляд місця події», «Прийняття процесуальних рішень і проведення слідчих (розшукових) дій», «Особливості методики розслідування окремих видів кримінальних правопорушень», а також для розроблення відповідних розділів підручників, навчальних посібників і лекцій (акт впровадження результатів наукового дослідження в навчальний процес Донецького юридичного інституту МВС України №7 НПр від 15травня 2015р. (додатокҐ)).
Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження оприлюднено на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Сучасне кримінальне провадження України: доктрина, нормативна регламентація та практика функціонування» (м.Одеса, 17квітня 2015р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Оперативно-розшукова діяльність та кримінальний процес: теоретико-праксеологічний дискурс щодо їх співвідношення в умовах реформування органів внутрішніх справ України» (м.Одеса, 2223квітня 2015р.), Міжнародній юридичній науково-практичній Інтернет-конференції «Проблеми гармонізації національного і міжнародного законодавства досягнення та перспективи» (м.Київ, 19травня 2015р.), Міжнародному круглому столі «Інформаційне забезпечення розслідування злочинів» (м.Одеса, 29травня 2015р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми кримінального права та процесу» (м. Кривий Ріг, 12 червня 2015 р.).
Публікації. За темою дисертаційної роботи опубліковано десять наукових праць, серед яких: чотири статті у виданнях, включених МОН України до переліку наукових фахових видань з юридичних наук; одна стаття у зарубіжному науковому періодичному виданні з профілю, за яким виконано дисертацію; п’ять тез доповідей, опублікованих у збірниках доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Дослідження складається із вступу, трьох розділів, що містять шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 225сторінок, обсяг основного тексту 183сторінки, 5додатків розміщено на 16сторінках, список використаних джерел (233найменування) викладено на 26 сторінках.

bibliography

ВИСНОВКИ

Теоретичне осмислення проблеми збирання, перевірки й оцінки доказів та їх джерел, визначення практичних потреб щодо вдосконалення кримінального процесуального законодавства України в цьому аспекті дали змогу сформулювати конкретні висновки.
1.У вітчизняному кримінальному процесі формальна теорія оцінки доказів із розвитком права змінюється теорією вільної оцінки доказів, що адаптувалася та розвивається в сучасному доказовому праві. Історично відбувся перехід від сприйняття доказів як засобів доказування в спорах приватного характеру до сучасного розуміння доказів як засобів відстоювання інтересів сторін у кримінально-процесуальному спорі. У процесі реформування кримінального процесуального законодавства України на сучасному етапі є розширеними та зрівняними можливості сторони захисту щодо збирання та подання доказів, виключну роль в оцінці доказів відіграє суд, що відповідає змагальній формі процесу.
2.У теорії кримінального процесу наявні такі концепції доказів та їх джерел: архаїчна (Л.В.Владіміров, В.Д.Спасович, І.Я.Фойницький), подвійного сприйняття доказів (В.Д.Арсеньєв, М.С.Строгович, А.І.Трусов), інформаційна (В.Я.Дорохов), прагматична (В.П.Гмирко, С.О.Пашин), синтезована (Б.О.Бочаров, Ю.М.Середа). Їх дослідження дає змогу дійти висновку, що найбільш повно природу та сутність доказу розкриває системна концепція (Б.С.Балакшин, Д.Б.Сергєєва).
3.Не відповідає сучасним уявленням про деформалізацію кримінального провадження легальне закріплення поняття «докази». Достатнім є визначення в нормах чинного КПК України переліку процесуальних джерел доказів та ознак доказів, що є законною вказівкою на те, яка саме інформація може вважатися доказом в кримінальному провадженні.
4.Матеріальними джерелами доказів є об’єкти матеріального світу (речі особи, документи тощо), що є носіями інформації, яка може мати значення для кримінального провадження. Процесуальними джерелами доказів є зібрані (отримані), перевірені та оцінені у визначеній законом процесуальній формі показання, речові докази, документи, висновки експертів, що місять інформацію, яка має значення для кримінального провадження та відповідає вимогам належності, допустимості, достовірності.
Застосовуючи міждисциплінарний підхід, виділено такі властивості матеріальних джерел доказів: ентропія, тезаурус, цінність. До ознак процесуальних джерел доказів віднесено: належність, допустимість і достовірність.
5.Показання це інформація, яка надається в усній, письмовій формі або мовою жестів (глухими, німими, глухонімими) під час слідчих (розшукових) дій підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.
У КПК України формально закріплено процедуру дискредитації свідка та експерта (їх показань, висновку), яка є характерною для змагального процесу (ст.ст. 96, 351, 356 КПК).
Закріплений у ст.97 КПК України порядок отримання показань із чужих слів, попри свій винятковий характер, потребує доопрацювання, визначення більш конкретних підстав для допустимості показань із чужих слів як доказів. Запропоновано авторське визначення зазначеного поняття: «Показаннями з чужих слів є інформація, надана свідком в усній, письмовій або іншій формі щодо обставин, які мають значення для кримінального провадження, що ґрунтується на відомостях, одержаних із документів або від іншої особи, якщо отримання інформації з першоджерел є неможливим». Доцільно внести зміни до ч.2 ст.97 КПК України, виключивши з тексту формулювання «незалежно від можливості допитати особу, яка дала первинні пояснення».
Запропоновано класифікацію показань за таким критерієм, як стадія їх отримання: 1) досудові; 2) судові; 3) депоновані показання, отримані від учасників кримінального провадження під час досудового розслідування в судовому засіданні, на підставах та в порядку, передбаченому ст. 225 КПК України.
6.Речовими доказами є матеріальні об’єкти, що містять зовнішньо (зберегли сліди) або внутрішньо (належать до певної категорії об’єктів) інформацію, що має значення для кримінального провадження. Формування речових доказів передбачає дві стадії: позапроцесуальну безпосереднє утворення матеріальних слідів, ознак і станів речей та процесуальну їх сприйняття та фіксування в процесуальних документах.
Для забезпечення належного порядку перевірки й оцінки окремих видів речових доказів запропоновано передбачити в КПК України процедуру депонування речових доказів під час досудового розслідування в судовому засіданні.
7.Документ як процесуальне джерело доказів є матеріальним об’єктом або електронною формою інформації, що характеризуються фізичними властивостями, які забезпечують можливість збереження та передавання інформації, що має значення для кримінального провадження, у просторі й часі за допомогою відповідних знаків (звуків, зображення, електронних кодів тощо).
8.Висновок експерта є отриманим і зафіксованим у відповідній процесуальній формі вивідним знанням про відомості, що мають значення для кримінального провадження, та становить синтезовану в межах компетенції експерта й визначеного суб’єктом звернення предмета дослідження інформацію, одержану за допомогою спеціальних наукових методів і знань під час проведення дослідження та з наданих експертові процесуальних джерел доказів.
Контрекспертний висновок надається за результатами проведення контрекспертизи на підставі письмового зверненням сторони захисту. Він є джерелом доказів нарівні з висновком експертизи, що призначається стороною обвинувачення, слідчим суддею або судом.
Наукова компетенція експерта обмежується колом його спеціальних знань у певній галузі експертиз (роду, виду), не може виходити за ці межі та стосуватися правових питань. Процесуальна компетенція експерта це сукупність його прав та обов’язків як учасника кримінальних процесуальних правовідносин. Компетенція експерта вираження його професійних знань, умінь, навичок, досвіду в межах призначеної експертизи в конкретному кримінальному провадженні. Компетентність експерта означає достатність його фахових знань для проведення відповідної експертизи в конкретному кримінальному провадженні за певним колом питань, що перед ним ставлять (характеризує його особистий професійний емпіричний досвід).
9. Запропоновано внести зміни до законодавства.
Авторська редакція ч.1 ст.95 КПК України передбачає: «Показання це інформація, яка надається в усній, письмовій формі або мовою жестів (глухими, німими, глухонімими) під час слідчих (розшукових) дій підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження».
Необхідним є доповнення ст.242 КПК України ч.11 такого змісту:
«Сторона захисту для проведення експертизи надає письмове звернення про проведення експертизи експертові або експертній установі, з якими укладається договір. У письмовому зверненні повинно бути визначено: 1) кому (експерт, експертна установа, яким доручається проведення експертизи), на якій підставі доручається проведення експертизи; 2) короткий виклад обставин, що стали підставою для звернення про проведення експертизи; 3) перелік питань, що ставляться експерту; 4) опис матеріалів, які направляються експерту; 4) місце та час складання звернення; 5) підпис і процесуальний статус особи, що звертається».
Доцільним є закріплення в чинному законодавстві України порядку ознайомлення сторони захисту та потерпілого з постановою про призначення експертизи до направлення її експерту та висновком експерта одразу після його отримання. Запропоновано доповнити КПК України ст.2451 «Ознайомлення з постановою про призначення експертизи та висновком експерта» в такій редакції:
«Під час призначення та проведення експертизи слідчий, прокурор зобов’язані ознайомити потерпілого і його представника, законного представника потерпілого, підозрюваного, захисника, законного представника підозрюваного, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, цивільного позивача та цивільного відповідача, законного представника цивільного позивача, представника цивільного позивача й цивільного відповідача з постановою про призначення експертизи, а після отримання висновку експерта з висновком, та надати їм копії цих документів, про що складається відповідний протокол.
Особи, зазначені в ч. 1 цієї статті, мають право:
1)заявляти клопотання щодо питань, які виносяться на розгляд експерта, матеріалів, які надаються для проведення експертизи, відводу експерта;
2)надавати зібрані ними документи й інші докази, необхідні для проведення дослідження;
3)заявляти клопотання щодо проведення повторної та додаткової експертизи».
Пропонується доповнити ст.242 КПК України ч.11 такого змісту: «Первинною є експертиза, під час проведення якої об’єкти досліджуються вперше в кримінальному провадженні».
Закріпити в КПК України такі норми:
«Стаття 2421. Додаткова експертиза.
1. За зверненням сторін або за дорученням слідчого судді чи суду, якщо для з’ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідно вирішення питань щодо об’єкта, який уже досліджувався під час проведення первинної експертизи, необхідно провести додаткові дослідження або дослідити додаткові матеріли, які не були надані експертові під час проведення первинної експертизи, може бути призначена додаткова експертиза.
2. Додаткова експертиза може бути доручена тому самому експерту, який уже проводив експертизу за об’єктом (-ами), що направляються».
«Стаття 2422. Повторна експертиза.
1.За клопотанням сторін або за рішенням суду, якщо для з’ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідним є дослідження за допомогою спеціальних знань об’єктів, які вже досліджувалися, і вирішення питань, які уже були вирішені у висновках інших експертиз, за наявності відповідних підстав може бути призначена повторна експертиза.
2.Підставами для проведення повторної експертизи є:
1)наявність кількох висновків експертів, що суперечать один одному, а допит експертів не дав змоги усунути виявлені суперечності;
2)наявність висновку (-ів) експерта (-ів) (у разі обов’язкового проведення експертизи), який є необґрунтованим, містить протиріччя, суперечить іншим матеріалам кримінального провадження, а допит експерта не дав змоги усунути виявлені недоліки.
3.Повторна експертиза не може бути призначена (доручена) тому самому експерту, який складав висновок під час первинної експертизи».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверина Ю. А. Теория формальных доказательств и судебное правоприменение / Ю.А. Аверина // Правоведение. 2006. № 5. С.233 242.
2. Актуальные проблемы теории юридических доказательств : cб. науч. тр. / [под. ред. В.А. Семеусова]. Иркутск : Изд-во Иркутск, ун-та, 1984. 159 с.
3. Александров А.С. Новая теория доказательств / А.С.Александров [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://www.iuaj.net/node/406.
4. Александров А.С. К основаниям теории доказательств в состязательном уголовном процессе / А.С. Александров, М.А.Никонов// Вестник Волгоградской академии МВД России. - 2013.- № 2 (25). - С.68-77.
5. Александров А.С. Относимость уголовно-процессуальных доказательств : монография / А.С. Александров, С.А. Фролов. Н.Новгород : Нижегор. правов. акад., 2011. 176 с.
6. Алексеев В.Б. Оценка доказательств в надзорной инстанции в советском уголовном процессе : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность» / В.Б.Алексеев. - М., 1965. - 18 с.
7. Альперт С.А. Субъекты уголовного процесса / С.А. Альперт. Х., 1997. 60 с.
8. Ароцкер Л.Е. Тактика и этика судебного допроса / Л.Е.Ароцкер. М. : Юрид. лит., 1969. 120 с.
9. Арсеньев В. Д. Вещественные доказательства в советском уголовном процессе : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность» / В.Д.Арсеньев. М., 1957. 16 с.
10. Балакшин В.С. Доказательства в уголовном процессе: материальный, процессуальный и информационный аспекты / В.С.Балакшин // Российский юридический журнал. 2008. №6. С.139 143.
11. Балицький Т.М. Учасники слідчого експерименту у кримінальному провадженні України / Т.М. Балицький // Науковий вісник Херсонського державного університету. − 2014. Вип. 1. Т.3. С.121 124.
12. Бацько І.М. Протоколи слідчих дій як джерела доказів у кримінальному процесі : дис. канд. юрид. наук : 12.00.09 / БацькоІгорМиколайович. К., 2003. 199 с.
13. Белкин А.Р. Теория доказывания в уголовном судопроизводстве/ А. Р. Белкин. М. : Норма, 2005. 528 с.
14. Белкин А.Р. УПК РФ: нужны ли перемены? : монография / А.Р.Белкин. М. : Норма; ИНФРА-М, 2013. 416 с.
15. Белкин Р.С. Экспериментальный метод исследования в советском уголовном процессе и криминалистике : автореф. дис. на соискание науч. степени д-ра юрид. наук : спец. 12.00.09 «Уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность» / Р.С. Белкин. М.,1961. 40 с.
16. Белкин Р.С. Собирание, исследование и оценка доказательств. Сущность и методы / Р.С. Белкин. М. : Наука, 1966. 296 с.
17. Белкин Р.С. Эксперимент в уголовном судопроизводстве : метод.пос. / Р.С.Белкин, А.Р. Белкин. М. : ИНФРА-М НОРМА, 1997. 160 с.
18. Бентам И. О судебных доказательствах / И. Бентам. К. : Тип.М.П. Фрица, 1876. 440 с.
19. Боруленков Ю.П. Современный подход к определению вещественных доказательств / Ю.П. Боруленков // Вестник Владимирского юридического института. 2007. №2 (3). С.125 127.
20. Бочаров Д.О. Доказування у правозастосовній діяльності: загальнотеоретичні питання : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень» / Дмитро Олександрович Бочаров. Х., 2007. 21 с.
21. Варфоломеева Т. В. Производные вещественные доказательства (криминалистическое и уголовно-процессуальное исследование) : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность» / Т.В. Варфоломеева. К., 1973. 20 с.
22. Гитт Вернер Информация: третья фундаментальная величина : сокр. излож. докл. на 4-м Европ. конгр. по креационизму в 1990г. / Вернер Гитт [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://www.scienceandapologetics.org/text/23c.htm
23. Вещественные доказательства в США и Англии [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://spb5.ru/veshhestvennye-dokazatelstva-v-ssha-i-anglii/
24. ВикторскийС.И. Русский уголовный процесс / С.И.Викторский. М. : Тип. Моск. императ. ун-та, 1912. 439 с.
25. Винберг А.И. Судебная экспертология (общетеоретические и методологические проблемы судебных экспертиз) : [учеб.пос.] / А.И.Винберг, Н.Т. Малаховская. Волгоград : НИиРИО ВСШ МВД СССР, 1997. 181 с.
26. Владимиров Л.В. Учение об уголовных доказательствах / Л.В.Владимиров. СПб. : [Б. И.], 1910. 295 с.
27. Волобуєва О.О. Взаємодія слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин [Текст] : дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Олена Олексіївна Волобуєва. Донецьк, 2006. 241с.
28. Воротинцев Є. Інформативність письмового повідомлення про підозру в системі загального кримінального судочинства України / Є.Воротинцев // Вісник прокуратури. 2014. №1. С. 90 96.
29. Выводы эксперта по результатам судебной экспертизы [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://ugolovnoe.pravozakon.pro/vyvody-eksperta-rezultatam-ekspertizy-zaklyuchenie-experts-znachenie.html.
30. Выдря М.М. Вещественные доказательства в советском уголовном процессе / М.М. Выдря. М. : Госюриздат, 1955. 118 с.
31. Вышинский А.Я. Теория судебных доказательств в советском праве / А.Я. Вышинский. М. : Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1941. 219 с.
32. Вышинский А.Я. Теория судебных доказательств в советском праве / А.Я. Вышинский М. : Госюриздат, 1950. 308 с.
33. Галузинська Л.І Українська мова (за професійним спрямуванням) : навч. посіб. / Галузинська Л. І., Науменко Н. В., Колосюк В. О. ‑ К. : Знання, 2008. 430 с. [Електронний ресурс]. Режим доступу:http://pidruchniki.com/1776061348782/dokumentoznavstvo/ukrayinska_mov_za_profesiynim_spryamuvannyam.
34. Гамбарян А. Судебное и нотариальное депонирование показаний по инициативе адвоката как средство гарантирования независимости адвоката / А. Гамбарян // Законность. 2014. № 85. С.6 11.
35. Гамбарян А.С. Судебное депонирование показаний на предварительном следствии (сравнительно-правовой анализ) / А.С.Гамбарян, А.А. Оганесян // Библиотека криминалиста. Научный журнал. 2014. № 2. С. 320 325.
36. Гевко В.В. Використання непроцесуальної інформації під час доказування у стадії попереднього розслідування : дис. канд. юрид. наук : 12.00.09 / Гевко Віктор Васильович. К.,2003- 174 с.
37. Гмирко В. Кримінально-процесуальні докази: поняття, структура, характеристики, класифікації : консп. пробл. лекції / В.Гмирко. Д. : Акад. мит. служби України, 2002. 63 с.
38. Гмирко В. Легальне визначення «загального» поняття доказів: чи зберігати у новому КПК / В. Гмирко // Право України. 2003. № 11. С.101 106.
39. Гмирко В.П. Концепт «відбиття» і методологічні проблеми теорії доказування / В.П. Гмирко // Університетські наукові записки. 2011. №3 (39). С. 274 281.
40. Гмырко В.П. Парадоксы доказательственного права / В.П.Гмырко, И.А. Зинченко // Библиотека криминалиста : науч. журн. 2014. № 2. С.9 17.
41. Гонгало С.Й. Електронні документи як об’єкти судової техніко-криміналістичної експертизи / С.Й. Гонгало // Адвокат. 2013. ‑ №1. С.33 36.
42. Горский Г.Ф. Проблемы доказательств в советском уголовном процессе / Горский Г.Ф., Кокорев Л.Д., Элькинд П.С. Воронеж : Изд-во Воронеж, ун-та, 1978. 303 с.
43. Господарський процесуальний кодекс України : Закон України від06 листоп. 1991,№1798-XII [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1798-12.
44. Грицаенко П.П. Судебно-медицинская экспертиза : учеб. пос. / П.П. Грицаенко, Г. А. Вишневский. — Екатеринбург : Урал, гос. юрид. акад., 2008. — 164 с.
45. Грошевий Ю.М. Докази і доказування у кримінальному процесі : наук.-практ. посіб. / Ю. М. Грошевий, С.М. Стахівський. К.: К.Н.Т.; Видавець Фурса С. Я., 2006. 272 с.
46. Гуценко К. Ф. Уголовный процесс западных государств / ГуценкоК.Ф., Головко Л.В., Филимонов Б.А. ‑ Изд. 2-е, доп. и испр. —М. : Зерцало-М, 2002. 528 с.
47. ДавидоваД.В. Показання як джерело доказів у кримінальному процесі України / Д.В.Давидова // Європейські перспективи. 2015. №3. С.181 ‑ 183.
48. Поттер Дж. Допрос свидетелей при состязательном процессе / Джудди Поттер [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://www.law.edu.ru/doc/document.asp?docID=1131491.
49. Дорохов В.Я. Понятие источника доказательств / В.Я. Дорохов // Актуальные проблемы доказывания в советском уголовном процессе : тез. выступл. на теорет. семинаре (ВНИИ МВД СССР, 27 мар. 1981 г.). М. : ВНИИ МВД СССР, 1981. С. 7 8.
50. Дорохов В.Я. Природа вещественных доказательств / В.Я.Дорохов // Советское государство и право. 1971. № 10. С.109 114.
51. ДороховВ.Я. Понятие документа в советском праве/ В.Я.Дорохов // Правоведение. 1982. №2. С.53 - 60.
52. Епатко М.Ю. Оспаривание экспертного заключения в гражданском (арбитражном) процессе // Экспертиза как инструмент доказывания в судебном процессе : материалы кругл. стола (г. Санкт-Петербург, 04окт. 2012 г.) / М.Ю.Епатко [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://forum.integral.ru/viewtopic.php?t=19430.
53. ЖижиленкоА.А. Подлог документов. Историко-догматическое исследование / А.А. Жижиленко. СПб. : Невская тип., 1900. 746 с.
54. Зажицкий В.И. Источники в доказательственном праве / В.И.Зажицкий // Государство и право. 2013. № 10. С. 77.
55. Закарпаття онлайн. Новини [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://zakarpattya.net.ua/News/133861-U-spravi-po-%E2%80%9Cshturmu-USBU-v-Uzhhorodi-vyplyvaiut-priami-falsyfikatsii-a-obvynuvachennia-prykhovuie-dokazy-FOTO.
56. Земцова А.В. Допустимость показаний свидетеля при производстве по уголовному делу : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / Земцова Анна Васильевна М., 2011. 220 с.
57. Зинин А.М. Судебная экспертиза : учебник / А.М.Зинин, Н.П.Майлис. М. : Право и закон; Юрайт-Издат, 2002. 320 с.
58. Зинин А.М. Введение в судебную экспертизу / Зинин А.М., Омельянок Г.Г., Пахомов А.В. М. : Изд-во Моск. псих.-соц. ин-та; МОДЭК, 2002. 240 с.
59. Зинченко А.И. Письменные показания как источники доказательств в досудебном производстве (компаративистский взгляд) / А.И. Зинченко, А.А. Попов [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://www.iuaj.net/node/1693.
60. Зинченко И.А. Регламентация статуса источников доказательств в уголовно-процессуальном законодательстве / И.А. Зинченко // Вестник Калининградского филиала Санкт-Петербургского университета МВД России. 2014. № 2. С. 67 70.
61. Зубова Н.О. Зразки для експертного дослідження: порядок отримання та основні вимоги / Н.О. Зубова // Tеорія та практика судової експертизи і криміналістики. 2013. Вип. 13. С. 259 265.
62. Иванова Т. В. Проблемы состязательности и независимости судебных экспертов в судопроизводстве РФ / Т. В. Иванова, Е.Н.Холопова // Актуальні питання судової експертизи та криміналістики : зб. матеріалів кругл. столу. — Х. : ХНДІСЕ, 2008. — С.81 90.
63. Історія держави і права України : підручник : у 2 т. / В.Д.Гончаренко, А. Й. Рогожин, О.Д.Святоцький [та ін.; за ред. ТаціяВ.Я., Рогожина А.Й., Гончаренка В. Д.]. К. : Ін Юре, 2003 − . Т.1. 2003. 656 с.
64.