ДЕРЖАВНО-ПРАВОВІ ПОГЛЯДИ МИКОЛИ МІХНОВСЬКОГО

brief description

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ШАМРАЙ В’ЯЧЕСЛАВ ВІКТОРОВИЧ

УДК 340.12

ДЕРЖАВНО-ПРАВОВІ ПОГЛЯДИ МИКОЛИ МІХНОВСЬКОГО

Спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

науковий керівник
доцент, доктор юридичних наук
Гриценко Іван Сергійович

Київ - 2010

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. Стан наукового опрацювання проблеми
та джерельна база дослідження. 11
1.1. Історіографія. 11
1.2. Джерельна база дослідження. 35

РОЗДІЛ 2. Становлення та еволюція політичних
і державно-правових поглядів М.Міхновського. 42
2.1. Генезис політичного та правового світогляду М.Міхновського. 42
2.2. Завершення формування політичного й
правого світогляду М.Міхновського. 60
2.3. Еволюція державно-правових поглядів М.Міхновського. 78

РОЗДІЛ ІІІ. Конституційний проект М.Міхновського. 112
З.1. Державний і адміністративно-територіальний устрій
України за конституційним проектом М.Міхновського. 112
3.2. Права та обов’язки українських громадян за
конституційним проектом М.Міхновського. 125
3.3. Система державної влади та самоуправління
за конституційним проектом М.Міхновського. 147

ВИСНОВКИ 177
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ 184

ВСТУП
Актуальність теми дисертаційного дослідження. Процес побудови правової української держави, який триває ось уже вісімнадцять років, поставив перед українською правничою та політичною елітою цілу низку несподіваних викликів і глобальних проблем, непрофесійні спроби розв’язання яких доволі часто заводять українське суспільство в тупики юридичних і політичних протиріч, з яких роками доводиться шукати виходу. Значною мірою подібна ситуація стала можливою через те, що люди, які волею випадку стали біля керма українського державного корабля на початку 1990-х рр., абсолютно не намагалися зводити будівлю новітньої української державності на фундаменті вітчизняних правових і політичних традицій. Досвід попередників, які принаймні з кінця ХІХ століття цілеспрямовано працювали над створенням правових підвалин української державності, що б відповідали ментальності, традиціям і звичаям українського народу, не був всебічно вивчений і ґрунтовно проаналізований, а їхній творчий спадок – цілковито проігнорований. Спроби сформувати законодавчу базу нової держави, спираючись на радянське законодавство, «доукомплектоване» насмиканими положеннями з різних правових систем світу, призвели до витворення нежиттєздатного покруччя, повного правових колізій і протиріч. Відсутність у керівництва держави впродовж усіх років незалежності чіткого бачення власного ідеалу державно-правової системи, мозаїчність їхньої правової свідомості призводять до провокування перманентних криз, які підривають устроєві положення сучасної української державності.
За таких умов вивчення й творче переосмислення теоретичних і практичних здобутків вітчизняних мислителів-правників, які працювали в галузі держави та права, є першочерговим завданням, з якого необхідно починати роботу з формування принципово нової, сучасної, але базованої на українській правовій традиції, державно-правової системи в Україні.
Одним із найперших українських політичних діячів, що розпочали свою політичну роботу на зламі ХІХ і ХХ століть і спромоглися сформулювати власну цілісну систему державно-правових поглядів, був Микола Іванович Міхновський (1873-1924). Політик, практикуючий юрист, випускник Імператорського університету святого Володимира, співзасновник Революційної української і Народної української партій, один з перших в Російській імперії теоретик ідеї української політичної самостійності, засновник ідеології модерного українського націоналізму, творець одного з перших проектів конституції майбутньої української держави, організатор української армії в 1917 р., людина, через усе життя якої червоною ниткою проходила ідея боротьби за самостійність українського народу, Микола Міхновський залишив теоретичні праці у яких чітко проглядається його бачення правових основ української державності. Міхновський стояв біля витоків правового обґрунтування ідеї незалежної української держави (на відміну від історико-етнографічного обґрунтування, яке висували інші українські політики в Російській імперії, обстоюючи вимогу українського автономізму), а створений ним уже понад сто років тому проект Конституції у багатьох своїх положеннях не застарів ще й сьогодні. Враховуючи, що конституційний процес в сучасній нам Україні триває перманентно уже майже двадцять років, вивчення конституційних положень, сформульованих М.Міхновським, видається нам особливо актуальним.
Проведене дисертаційне дослідження спрямоване, насамперед, на систематизацію, узагальнення і комплексне представлення державно-правових поглядів М.І. Міхновського, на встановлення їхньої практичної значимості для розвитку правової системи сучасної України. Робота покликана заповнити прогалину в історії вітчизняної правової думки, відновити історичну справедливість і визначити заслужене місце для Миколи Міхновського у вітчизняній правовій теорії та практиці.
Концептуальні положення державно-правових поглядів М.Міхновського були втілені в перших нормативних документах незалежної України – Декларації про державний суверенітет України та Акті проголошення незалежності України, і звичайно, в основному законі – Конституції України, що, в черговий раз, підтверджує теоретичний і практичний інтерес дослідження.
Зв'язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дисертація виконана в рамках комплексних наукових досліджень Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Тема є складовою частиною загальної наукової теми «Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського союзу», (державний реєстраційний номер 0101U003579) і відповідає проблематиці наукових досліджень кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у здійсненні комплексного дослідження державно-правових поглядів М.Міхновського.
Відповідно до поставленої мети визначено основні дослідницькі завдання, а саме:
-проаналізувати стан наукової розробки проблеми та її джерельну базу;
-розглянути генезис правового і політичного світогляду М.Міхновського;
-дати характеристику політичного і правового світогляду, державно-правових поглядів М.Міхновського;
-висвітлити правничу і громадсько-політичну діяльність М.Міхновського;
-відтворити модель державного і адміністративно-територіального устрою України за конституційним проектом М.Міхновського;
-дослідити рівень прав і свобод українських громадян за конституційним проектом М.Міхновського;
-розкрити погляди М.Міхновського на систему державної влади і місцеве самоврядування, у відповідності до його конституційного проекту.
-обгрунтувати значення правової спадщини М.Міхновського для розвитку сучасної юридичної науки та для вдосконалення законодавства України.
Об’єктом дисертаційного дослідження є правнича спадщина і громадсько-політична діяльність М.Міхновського.
Предметом дослідження є еволюція правових поглядів М.Міхновського, внесок у розвиток української державно-правової та конституційної теорії.
Методологічна основа дослідження. З метою отримання найбільш достовірних наукових результатів у дисертаційному дослідженні використано ряд загальнонаукових і спеціальнонаукових методів.
Діалектичний метод дав змогу встановити роль життєвого шляху при формуванні правових поглядів Міхновського, комплексно оцінити становлення і розвиток політико-правових поглядів М.І.Міхновського у контексті історичних процесів, які відбувалися в Україні наприкінці ХІХ і в перші десятиліття ХХ століття, розкрити його правову і громадсько-політичну діяльність (підрозділи 2.1; 2.2);
За даними історичного методу об’єктивно досліджено середовище, в якому М.Міхновський сформувався як особистість, юрист, показати суспільну значущість праці громадсько-політичного діяча (підрозділи 2.1; 2.2);
Системний метод полягає у тому, що за його допомогою правові погляди Міхновського розглядаються як складники системи теоретичних знань про право кінця ХІХ початку ХХ століть (підрозділи 2.1; 2.2).
Із спеціально наукових методів використано наступні:
Конкретно-пошуковий використано для аналізу та класифікації архівних і друкованих джерел (підрозділ 1.1; 1.2);
Історико-правовий застосовано для розуміння еволюції державно-правових поглядів М.Міхновського (підрозділ 2.1; 2.2);
Формально-юридичний використовувався при обробці правового матеріалу (підрозділи 3.1; 3.2; 3.3);
Історико-аналітичний дозволив історично коректно і максимально повно розкрити послідовність й своєрідність процесу формування концепції незалежної правової української держави у М.Міхновського, а також специфіку його державно-правових поглядів і характер їхнього органічного зв’язку з конкретною історичною епохою (підрозділи 2.2; 2.3);
Проблемно-хронологічний розгляд матеріалу супроводжувався теоретичним, категоріально-проблемним висвітленням правової концепції майбутньої української держави, створеної М.Міхновським, дослідженням внеску М.Міхновського у правове обґрунтування ідеї української самостійності та формування традиції українського конституціалізму (підрозділи 2.3; 3.1; 3.2; 3.3);
Порівняльно-правовий – дав можливість вивчити та зіставити державно-правові погляди М.Міхновського та інших відомих діячів того часу, визначити головні їх аспекти (підрозділ 2.2; 2.3).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що
вперше:
– комплексно досліджено державно-правові погляди М.Міхновського на тлі його політико-правової діяльності, з перспективою можливого використання сучасною юридичною наукою і запровадження в чинне законодавство України;
– на основі опрацьованих матеріалів: архівів, періодики, мемуарної літератури, листування, літературних джерел та безпосередньо праць Міхновського виявлено і проаналізовано його правову спадщину;
– системно проаналізовано всі державно-правові аспекти праці «Самостійна Україна», які витікають з природно-правових та історико-правових концепцій Міхновського, й фактично були викладені в його праці, що носила не лише політичний характер, а й перспективно-правовий із можливістю реалізації основних засад при утворенні незалежної держави;
удосконалено:
– дослідження правової спадщини Міхновського та його участь у складних судових процесах, в результаті чого він сформувався як високопрофесійний адвокат і вправний оратор, що в результаті вплинуло на формування власного бачення створення самостійної держави із відповідним законодавством та традиціями;
– підвищення уваги на формування правового світогляду Міхновського, починаючи від його молодих років, навчання на юридичному факультеті Київського університету Святого Володимира, активної участі у громадських організаціях та політичних партіях, під час військової служби та участі у Центральній Раді УНР;
дістали подальшого розвитку:
– вивчення конституційної концепції М.Міхновського, що має свій особливий характер та є відмінним від запропонованих варіантів більшості правників для того часу;
– визначення його бачення державного і адміністративно-територіального устрою майбутньої української держави, через призму існування різних імперій та можливості об‘єднання українських земель в одну державу із врахуванням особливості населення всіх регіонів і відповідне делегування місцевому самоврядуванню широких повноважень та децентралізація влади;
– науковий аналіз поглядів Міхновського на громадянські свободи, права національних меншин, місцеве самоврядування, які витікали із його праць, публікацій, листів та виступів, які певною мірою були сповнені традиційними підходами як у більшості європейських держав та мали свої неповторні та характерні для Міхновського особливості, що мають актуальність, навіть, у сьогоденні.
Практичне значення результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що викладені в ньому положення, узагальнення, висновки можна використати: по-перше, у подальших наукових дослідженнях з історії правової думки України; по-друге, опрацьований у дослідженні матеріал може бути задіяний у навчальному процесі при розробці нормативних і спеціальних курсів з історії політичних і правових учень, історії держави і права України, конституційного права України, українського конституціалізму, при підготовці підручників і навчальних посібників з відповідних юридичних дисциплін; по-третє, у практиці державно-правового будівництва в сучасній Україні, зокрема, при здійсненні реформування судової системи, місцевого самоврядування, парламентської системи, при підготовці внесення змін до Конституції України 1996 року та окремих законодавчих та підзаконних актів.
Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана і обговорена на кафедрі теорії та історії держави і права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Теоретичні висновки, сформульовані у дисертаційному дослідженні публічно оприлюднені й обговорені на п’яти Науково-практичних конференціях: „Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих вчених” (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет, 19-20 квітня 2007 року, із темою „Державно-правові погляди Миколи Міхновського”), «Шості осінні юридичні читання» (м.Хмельницький, Хмельницький університет управління та права, 26-27 жовтня 2007 року із темою „Становлення та еволюція державно-правових поглядів Миколи Міхновського, його громадсько-політична і правнича діяльність”), «Державна політика розвитку цивільної авіації ХХІ століття: економічний патріотизм і стратегічні можливості України» (м. Київ, Національний авіаційний університет, 7-8 лютого 2008 року із темою „Формування правових поглядів Миколи Міхновського”), «Актуальні питання державотворення в Україні» (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет, 24-25 квітня 2008 року, із темою „Завершення формування правових поглядів Миколи Міхновського”), «Права людини у філософському, політологічному, соціологічному та правовому вимірах», 19 грудня 2008 року, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, юридичний факультет, із темою „Правова держава та права людини у поглядах Миколи Міхновського”.
Результати й частина матеріалів дисертації відображені у 4-х статтях у провідних наукових фахових виданнях затверджених переліком ВАК України:
1. Шамрай В.В. Становлення та еволюція державно-правових поглядів Миколи Міхновського, його громадсько-політична і правнича діяльність / В.В. Шамрай//Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 38.- К., 2007,-С.216-221.
2. Шамрай В. Проект української Конституції Миколи Міхновського / В.В. Шамрай // Вісник юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Випуск 79. – К., 2008, С.37-41.
3. Шамрай В.В. Завершення формування політичного й правого світогляду, громадсько-політична й адвокатська діяльність М. Міхновського/ В.В. Шамрай //Бюлетень Міністерства юстиції України.№1(87).- К., 2009, С.42-48.
4. Шамрай В.В. Адміністративно-територіальний та державний устрій України за конституційним проектом Миколи Міхновського/ В.В. Шамрай// Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. Випуск 4.- К., 2009, С.56-62.

bibliography

ВИСНОВКИ
Постать Миколи Івановича Міхновського ось уже впродовж понад ста років залишається надзвичайно неординарною, як в оцінках його сучасників, так і в працях, написаних після смерті визначного громадсько-політичного діяча. Його завжди незалежна поведінка, гостра критика негативних явищ дійсності, радикальні вимоги національного усамостійнення України викликали й продовжують викликати в середовищі вчених масу дискусій і суперечок за якими доволі часто забувається сутність слів і вчинків самого Міхновського, а йому «нав’язуються» такі тези й висловлювання до яких він не був причетним. Доволі часто забувається той очевидний факт, що Микола Іванович був продуктом свого часу і свого суспільного середовища, всі його думки, його висловлювання і тези слід розглядати винятково в контексті історичних обставин кінця ХІХ – початку ХХ століття, а не оцінювати їх за критеріями, загальноприйнятими на початку ХХІ століття.
Микола Міхновський був людиною, що виросла в світі патріархальної любові до всього українського, а тому його вихід у доросле життя став одночасно вступом у світ де культивувалася непропорційна ненависть до всього, милого серцю М.Міхновського, українства і бажання стерти це українство з лиця землі. Виходячи з цієї засадничої тези, стає зрозумілим чому Микола Міхновський як громадсько-політичний діяч і як правник усе своє життя присвятив знищенню існуючого «статус кво» за яким українці були приречені на негайну і повну національну смерть. Будучи юристом за освітою, Міхновський не тільки значну частину своєї практичної правничої діяльності присвятив захисту прав і свобод громадян-українців у Російській імперії, не лише обґрунтував необхідність створення Самостійної України з історико-правової точки зору, але й сформулював цілісну систему державно-правового життя незалежної України, виклавши її у проекті основного закону – одному із найцікавіших документів української правової думки початку ХХ століття.
У відповідності до поставленої мети і завдань, в дисертаційному дослідженні було здійснено комплексний аналіз історіографії проблеми і джерельної бази дослідження, проведено вивчення становлення політичного і правового світогляду Миколи Міхновського, досліджено його практичну правничу діяльність, розглянуто його погляди на проблему становлення незалежної української держави, проаналізовано конституційний проект Міхновського. За підсумками проведеного дослідження можна зробити наступні основні висновки, які виносяться на захист:
- розгляд історіографії досліджуваної проблеми показав, що останніми роками в Україні дещо активізовано біографічні дослідження постаті Миколи Міхновського, однак усі вчені, які аналізують його діяльність, насамперед здійснюють своє вивчення творчого надбання Міхновського як політика, громадського діяча, творця українських політичних партій або збройних сил, однак практично не приділяють уваги його правничій діяльності і його доробку як юриста-автора конституційного проекту. На жаль, у спеціальних дослідженнях, присвячених Миколі Міхновському, про його державно-правові погляди, про його конституційний проект досліджено не достатньо повно та вичерпно. У той же час, історіографічний аналіз продемонстрував, що цілісне та об’єктивне відображення правничої діяльності і державно-правових поглядів Миколи Міхновського в усій їхній повноті і різноманітності давно назріло. Тим більше, що наявна і використана джерельна база є доволі репрезентативною і достовірною, а відтак, вона дозволяє провести зазначене дослідження;
- детальна реконструкція життя М.Міхновського дозволяє стверджувати, що дитячі й молоді роки відіграли колосальну роль у становленні правової і політичної свідомості Миколи Івановича. Живе море української стихії колишньої лівобережної Гетьманщини (з її власними звичаєво-правовими традиціями і потужною суспільною пам’яттю про минуле державне життя), в якій зростав молодий Міхновський, різко дисонувало із офіційною політикою російського царизму щодо України, спровокувало в юнака бажання стати юристом, аби захищати права свого поневоленого й упослідженого народу. Гострі дискусії, які точилися в середовищі української інтелігенції в 1890-х рр., схилили Міхновського до ідеї українського самостійництва і змусили його взятися до пошуків правового обґрунтування ідеї сепаратизму. Так, у родинній оселі батьків, у розмовах із братами і ровесниками, у часи студіювання гімназійних наук, у підпільній роботі, дискусіях і суперечках, в роки навчання в Київському університеті, зароджувався світогляд людини, якій судилося невдовзі відкрити нову епоху в українській політичній і державно-правовій думці – епоху державного самостійництва. Тезово формулюючи політичні переконання Міхновського, на момент закінчення університету, можна стверджувати, що він вірив у: природну рівність усіх націй, незалежно від того, чи вони належали до категорії “історичних” чи “неісторичних”, неможливість збалансованого розвитку людства за умови існування поневолених народів, необхідність здобуття повної самостійності України як реалізації природного права нації на самовизначення;
- завершення формування політичних і правових поглядів Миколи Міхновського припадає на період його ранньої правничої діяльності в адвокатській конторі в Києві, коли Міхновський здійснював перші кроки як юрист-практик і як громадський діяч. Працюючи в адвокатській конторі Фурмана в Києві, Микола Міхновський бере участь у складних судових процесах, формуючись як високопрофесійний адвокат і вправний оратор. Розгорнувши свою активну діяльність у підпільному товаристві «Молода Україна», Микола Міхновський фактично формулює його основні вимоги, які відображають погляди самого Миколи Івановича на державу та її правову систему: рівність усіх перед законом, ліквідація станових і майнових привілеїв, свобода совісті і рівність усіх віросповідань, навчання національними мовами й обов’язкова безкоштовна освіта в школі, конституційні свободи, політична автономія, зняття заборони на друковане українське слово й формування українських організацій. У початковий період життя в Харкові Микола Міхновський у публічних дискусіях, всупереч розповсюдженим тоді думкам про те, що національна державність є гальмом суспільного прогресу і розвитку людства, виклав свої погляди на державу, стверджуючи, що ідея національної державності не втратила свого значення, що національний рух гнобленої нації є демократичним і прогресивним за своєю суттю, а не реакційно-буржуазним, як вважала більшість тодішніх прогресивно мислячих правників і політиків. У цій дискусії Микола Міхновський черговий раз обстоював тезу про цінність нації в контексті її світового значення, про природність об’єднання людей навколо етнічних ознак і формування на базі цих етнічних спілок політичних націй – суверенних носіїв державного права;
- аналіз діяльності Миколи Міхновського в якості одного з творців перших українських політичних партій в Російській імперії дозволяє стверджувати, що саме в останній рік ХІХ і в перші роки ХХ століття Міхновський Микола Іванович формулює історико-правові обґрунтування незалежності України. Своєю брошурою «Самостійна Україна» М.Міхновський вперше звернув увагу на історико-правове обґрунтування необхідності радикального вирішення українського національного питання. Міхновський першим поглянув на сучасне йому становище України з точки зору правової легітимності і як юрист блискуче довів незаконність колоніального становища України щодо Російської імперії. Спираючись на визнані у світі французькі й американські декларації про природні права людини і права нації на звільнення від тиранії (в контексті так званої «природної» правової теорії), Міхновський вперше легітимізує право українців на національне повстання заради звільнення від іноземного панування. Він дійшов висновку про те, що тільки самостійна національна держава може стати достатнім гарантом для розвитку індивідуальності і забезпечення усіх громадянських прав та вигідних стартових можливостей для суспільно-економічного розвитку українців. Важливе місце в державно-правових поглядах Миколи Міхновського посідала ідея формування в майбутній самостійній Україні державності з яскраво вираженим національним характером. Намагаючись виправити існуючі на початку ХХ століття диспропорції національного плану, які призвели до перетворення українців у найбільш політично упосліджену та економічно визискувану етнічну групу в Україні, Міхновський декларує необхідність усунення з України всіх іноземців-експлуататорів, створення прошарку національної буржуазії, забезпечення українцям приоритетних позицій у державному управлінні, освіті, науці, церкві. Констатуючи деяку нестандартність позиції Міхновського з точки зору сьогодення, ми, водночас, змушені наголосити на тому, що в ХІХ і першій половині ХХ століття шляхом запропонованим для України Міхновським, будувалися більшість нових національних і постколоніальних держав;
- вивчення конституційного проекту підготовленого М.І.Міхновський дозволяє стверджувати, що в ньому Микола Міхновський чітко окреслив своє бачення майбутнього державного й адміністративно територіального-устрою України. М.Міхновський бачив можливість створення незалежної держави внаслідок національної революції. Вирішення національного питання, тобто принципового здобуття політичної незалежності, відкривало, на думку Міхновського, шлях до соціальних змін України. Творення держави Міхновський передбачав шляхом «знизу вверх» - від громади до землі і до «спілки» земель. Він обстоював ідею «соборності», тобто об’єднання всіх українських етнічних земель у складі «Всеукраїнської спілки». Міхновський, дбаючи про державну єдність майбутньої республіки, не пішов шляхом надмірної централізації та бюрократизації, яким користувалася Російська імперія, не послуговувався також досвідом тодішньої Французької республіки, яка в намаганні централізувати державу активно стирала регіональні відмінності і навіть адміністративно переділяла історично сформовані регіони Франції, він відкинув рецепти, пропоновані європейськими соціалістами, які децентралізацію розглядали мало не як кантонізацію власних держав. Натомість Міхновський запропонував власний рецепт державного устрою, який мав абсолютно гармонійно поєднати сильну державну владу і водночас зберегти індивідуальну, громадську та регіональну ініціативу, давши можливість виявитися всім особливостям українських земель, у тому переконанні, що це лише збагатить зміст духовного, культурного, економічного й політичного життя всього українського народу;
- детальний розгляд конституційного проекту М.Міхновського показує, що він передбачав гарантування основних прав і свобод громадянам майбутньої української держави, зокрема, право на особисту недоторканність, право таємниці листування, свободи зборів і створення організацій, недоторканності житла, право на особисті і колективні звернення, право на освіту, свободу совісті і віросповідання, свободу слова (в тому числі й друкованого), свободу шлюбних відносин, права національних меншин тощо. В основу загального інституту прав і свобод людини та громадянина покладено загальний принцип рівності усіх громадян незалежно від соціального походження і статі. Конституційний проект у загальних рисах визначив право набуття українського громадянства і гарантував основні демократичні свободи особам без громадянства й іноземним громадянам, що мешкали на території України. Єдине право, яке суттєво обмежувалося, було право приватної власності на землю, що випливало із тези про необхідність націоналізації всіх земель у майбутній державі;
- в конституційному проекті М.Міхновського також викладені основні положення державницької концепції мислителя. В основу організації державної влади, яка в цілому належить народові, покладено принцип її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Законодавчу владу репрезентує “рада представників” і “сенат”, «Президентови Всеукраїнської Спілки належиться власть виконавча”, а судова влада “належиться судам і суддям”. Палата представників (нижня палата парламенту) складається з обраних громадянами депутатів терміном на 3 роки. Верхня палата – Сенат – формується з рівної кількості депутатів від кожної землі. Сенаторів обирають терміном на 5 років. Вибори до обох палат повинні проходити на основі прямого, рівного, загального виборчого права. Право обирати мають громадяни України, яким виповнилось 25 років і які не менше одного року проживають у тій чи іншій громаді; право ж бути обраним надається громадянам України віком від 25 до 70 років, які “вміють говорити, читати й писати по-українськи”. Президент Республіки мав би обиратися на 6 років усім українським народом. При цьому, тільки на один строк. Єдиною вимогою до кандидата в Президенти було встановлення нижньої межі вікового цензу, а саме – 35 років. Президент Республіки визначався «першим громадянином», особою недоторканною, вождем війська й флоту, а також виконавчих структур. Президент мав право призначати і звільняти міністрів, інших “урядників і достойників”, скликати позачергові засідання парламенту, право помилування й амністії, зобов’язаний стежити за виконанням законів і т.д. Проектом передбачалося і дострокове припинення повноважень Президента у двох випадках: а) у випадку смерті; б) в порядку імпічменту. До судової системи, за проектом, мали б входити мирові суди, суди першої інстанції, суди другої інстанції (земельні суди) і Вищий касаційний суд. Пропонована судова система знає суд присяжних та побудована на принципах гласності судового процесу, мотивованості рішень суду, недоторканності суддів. Мирові судді, судді першої інстанції обираються місцевими радами терміном на три роки. Судді другої інстанції і судді вищого касаційного суду призначає Президент Республіки пожиттєво із числа кандидатів, яких йому запропонують ради земель і суди другої інстанції.
Дані положення чітко переплітаються із положеннями Конституції України 1996 року, та мають актуальні роложення, які могли бути використані законодавцем при реалізації конституційної реформи у майбутньому.
Ми ж хотіли б тут привернути особливу увагу лише до статті 113 конституційного проекту М.Міхновського, в якій зазначається, що “Основний закон не може бути спинений ані в суцільности, ані в частці”. Подібна норма, з нашої точки зору, повинна бути внесена до Конституції України. Адже, як вважають деякі науковці і політики, нині існує можливість скасування чинної Конституції шляхом проведення за народною ініціативою всеукраїнського референдуму з питання введення нової Конституції.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України. (частина перша) – О.: Негоціант, 2006. – 90 с.
2. Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 38.
3. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1990. - № 31.

Архівні матеріали.

Центральний Державний історичний архів України у м. Києві.
4. Фонд 1680 “Канцелярия Харьковской инспекции по делам печати г. Харьков”. Оп. 1. Спр. 1. Дело об аресте 43-го номера журнала „Сніп” выходящего в городе Харькове за опубликованные статьи Бабенка „Мандрівні дяки”, протестующей деятельности министерства образования на Украине прилагаются 43,50,51 номера журнала. 29 октября – 16 ноября 1912 г.
5. Фонд 1680 “Канцелярия Харьковской инспекции по делам печати г. Харьков”. Оп. 1. Спр. 110. Отчеты харьковского цензора о периодической и непереодической печати за 1906 г.; характеристики выходящих в г. Харькове в 1906 г. переодических зданий (черновые). Том 1.
6. Фонд 1439 “Черниговское губернское жандармское управление”. Оп. 1. Од. зб. 254. Уведомление прокурора окружных судов с приложением переписки об окончании следствий по делам политического характера. Нач. 2 мая 1905 г. Оконч. 4 мая 1905 г.
7. Фонд 705 “Юго-восточное охранное отделение”. Оп. 2. Спр. 912. Журнал „Снип” № 22 от 20 мая 1912 г.
8. Фонд 274 “Киевское губернское жандармское управление, секретная часть”; Оп. 1. Спр. 536. Донесение агента ГЖУ о Михновском Н.И. как о члене комитета нелегальной украинской организации „Молода Украина” „Копия”, Подлинник Сведения ГЖУ о Михновском.
9. Фонд 304 “Харьковское охраное одделение”. Оп. 1 . Спр. 1. Переписка с Департаментом полиции и приставами полицейских участков г. Харькова о распространении в г. Харькове и Харьковской губернии листовок Харьковского и Донского комитетов РСДРП. Устав Екатеринославской организации РСДРП. Нач. 26 августа 1902 г. Оконч. 27 ноября 1903 г.
10. Фонд 304 “Харьковское охраное одделение”. Оп. 2. Спр. 11. О выявлении членов партии Украинофилов. Нач. 21 февраля 1901 г. Оконч. 17 октября 1905 г.
11. Фонд 304 “Харьковское охраное одделение”. Оп. 4. Спр. 1. Прокламация Десять заповедей УНП.
12. Фонд 336 “Харьковское губернское жандармское управление”. Оп. 4. Спр. 20. Переписка с жандармським управленим и агентурне сведения об украинских буржуазно-националистических организациях «Укаїнське національне коло», «Юнацька спілка» и др. в г. Харькове. Нач. 12 января 1915 г. Оконч. 18 февраля 1916 г.
13. Фонд 336 “Харьковское губернское жандармское управление”. Оп. 4. Спр. 4. Переписка с жандармським управленим о перелюстрации писем со сведениями о лицах, принадлежащих к буржуазно-нациналистической партии «Спилка», Харьковскому комітету «РУП»а, «Громаде студентов-украинцев» и др. Нач. 11 января 1914 г. Оконч. 3 марта 1915 г.
14. Фонд 336 “Харьковское губернское жандармское управление”. Оп. 4. Спр. 35. Переписка с департаментом полиции и Харьковским губернаторством о лицах, принадлежащих к украинским буржуазно-нациналистическим организациям в Харькове и других городах. Нач. 2 января 1916 г. Оконч. 29 февраля 1916 г.
15. Фонд 275 “Киевское охранное отделение”. Оп. 1. Од. зб. 2227. Об определении цени на журнал „Хлибороб” 24 января 1910г.
16. Фонд 275. “Киевское охранное отделение”. Оп. 2. Од. зб. 35 О производстве обысков в г. Лубны у бившего члена Государственной Думы Шемета Владимира и его брата Николая издававшего газету „Хлибороб”. – 2 апреля 1908 г.
17. Фонд 275. “Киевское охранное отделение”. Оп.4. Од. зб. 646. Переписка с департаментом полиции Харьковским ГЖУ о сборе сведений о предполагаемом издании в г. Киеве журнала на украинском языке. В духе Украинской народной партии. 31 декабря 1916 г. – 5 февраля 1917.
18. Фонд 1597 “Екатеринославское охранное отделение (1901-1915)”. Оп. 1. Од. зб. 7. Циркуляры Департамента полиции о наблюдении за деятельностью революционных организаций и об особом надзоре за членами РСДРП и другими лицами, участвовавшими в революционном движении. Нач. 15 ноября 1902 г. Оконч. 3 октября 1903 г.
19. Фонд 1235 “Грушевський історик-лінгвіст”. Оп. 1. Од. зб. 642. Листи М.Міхновського – М. Грушевському. Поч. 18 березня 1897 р. Зак. 10 грудня 1909 р.
20. Фонд 2223. Колекція довідників до фондів жандармських, охоронних і інших репресивних органів Російської імперії, складених на політично неблагонадійних осіб (1900-1917). Оп. 2. Спр. 209. Список членов украинских националистических партий. «А-Я».

Центральний державний історичний архів України (м. Львів)

21. Фонд 309. Наукове товариство імені Тараса Шевченка. Оп. 1. Спр. 2277. Письма к Гнатюку Владимиру от корреспондентов с фамилиями на букву «М». Нач. 1889 г. Оконч. 1921 г.
22. Фонд 309. Наукове товариство імені Тараса Шевченка. Оп. 1. Спр. 2713. Материалы связанные с открытием пам’ятника И.Котляревскому в Полтаве в 1903 г. нач. 25 августа 1903 г. Оконч. 12 сентября 1903 г.
23. Фонд 401. Редакція журналу «Літературно-науковий вісник». Оп. 1. Спр. 110. Рецензії та огляди західноукраїнського історика С.Томашівського. Поч. 1900 р. Зак. 1909 р.

Центральний державний архів громадських об’єднань України
(м. Київ)

24. Фонд 266. Українська Соціал-демократична робітнича партія. Центральний комітет та місцеві організації. Оп. 1. Спр. 1. Протоколи. Резолюції з’їздів та конференцій. Статути, листівки, звернення. Поч. 1903. Зак. 1920 р.

Державний архів м. Києва

25. Фонд 16. Київський університет. Оп. 465. Од. зб. 604. Сведения о студентах университета за 1888-1898 гг. (т. 5.) «М». Нач. 1888 г. Оконч. 1898 г.

Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського

26. Фонд 50. Матеріали, зв’язані зі святкуванням 100-літнього ювілею видання «Енеїди» І.П. Котляревського. Од. зб. 811.
27. Фонд. 181. Ерастов С. Перший з’їзд українських діячів культури. Науки, що проходив наприкінці 90-х рр. в Києві. Спогади. Од. зб. 12.
28. Фонд 181. Ерастов С.І. Спогади про учасників українського революційного руху, діячів культури, науки. Од. зб. 5.
29. Фонд І. Лист М.міхновського – Синицькому М. 8 липня 1910 р. Од. зб. 34221.
30. Фонд І. Лист М.Міхновського – Є. Чекаленку. 4 листопада 1912 р.. Од. зб. 35622.
31. Фонд ХІ. Лист М.Міхновського – Л.Шелухіній. 31 березня 1915 р. Од. Зб. 462.
32. Експонати музею ім. М.Лисенка (м. Київ).

Опубліковані джерела.

33. З листів сучасників про Миколу Міхновського // Календар – альманах Нового Шляху. – Торонто, 1978. – С. 67–72 .
34. Міхновський М. Одвертий лист до міністра Сипягіна // Міхновський М. / Самостійна Україна. – К.: Діокор, 2002. – С. 45-47.
35. Программа Української Народної Партії. – Б.м., 1906. – 47 с.
36. Міхновський М. Самостійна Україна. РУП. – М.Міхновський / Вецляр: Союз Визволення України, 1917. – 43 с.
37. Сележан Й.Т. Невідомі документи Миколи Міхновського/Й.Т.Сележан // Самостійна Україна. – 2000. – Ч. 1/275. – С. 6-9.
38. Слюсаренко А. Г., Томенко М. В. Історія української конституції./ А.Г.Слюсаренко, М.В.Томенко / – К.: Товариство „Знання” України, 1993. – 192 с.
39. Українська партія самостійників соціалістів (УНП): Діяльність партії Соціалістів – самостійників в зв’язку з політичними подіями на Україні за час 1901–1919. Ідеологія, програма і статут партії. – Відень – К., 1920. – 88 с.
40. Українська Центральна Рада: Документи і матеріали: У 2 т. / В.А. Смолій (відп. ред.), В.Ф. Верстюк (упоряд.) – К.: Наук. думка, 1996. Т. 1: 4 березня - 9 грудня 1917 р. – 589 с.
41. Українські політичні партії кінця ХІХ – початку ХХ ст.: Програмові і довідкові матеріали / Упоряд. Шевченко В.Ф. та ін. - К.: Консалтинг, Фенікс, 1993. – 336 с.

Мемуари, спогади.

42. Profession de foi молодих українців // Українська суспільно-політична думка в 20 столітті: Документи і матеріали. – Т. 1. – Б. м.: Сучасність, 1983. - С. 19-20.
43. Rzady wojewodskie w dziszajszej Rzeczy Pospolitej. – Warszawa: Rytm. – 2001. – 209 s.
44. Андріївський В. З минулого: Гетьман. В. Андріївський / – Берлін: Українське слово. – 1923. – 308 с.
45. Андрієвський В. З минулого: 1917 й рік на Полтавщині. В.Андріївський/ – Берлін: Українське слово, 1921. – 210 с.
46. Андрієвський В. Микола Міхновський (нарис суспільної біографії) / В.Андріївський // Визвольний шлях. – 1974. – Кн. 6 (315). – С. 588 – 618.
47. Антонович Д. Міхновський на Шевченкових роковинах у Полтаві в 1900 р. // Календар „Дніпро” на 1937 рік. Д.Антонович / Львів, – 1936. – С. 117-119.
48. Антонович К. З моїх споминів про М. Міхновського./ К.Антонович// Самостійна Україна. – 1957. – №11 – С. 6 – 9.
49. Антонович К. З моїх споминів. – ч.3. (Про Миколу Міхновського) // Українська вільна Академія Наук. Серія УВАН. К.Антонович / – Вінніпег,1967.– С. 85–123.
50. Антонович К. З моїх споминів. – ч.5. К. Антонович // Українська вільна Академія Наук. Серія УВАН. – Вінніпег, 1973. – 240 с.
51. Демиденко А. П. Великий українець: Матеріали з життя та діяльності М. С. Грушевський М. Спомини. А. П.Демиденко // Київ. 1989. – № 9. – С. 108 – 146.
52. Донцов Д. Рік 1918. Київ. Д.Донцов / – Торонто: Гомін України, 1954. – 128 с.
53. Дорошенко Д. Мої Спомини про Давне Минуле (1901-1914 роки). Дорошенко Д.– Вінніпег, Мантібора: Видавнича спілка Тризуб, 1949. – 167 с.
54. Єлавіч Б. Історія Балкан. Єлавіч Б./ - К., 2004. –. 167 с.
55. Євтимович В. Військо йде. Уривок зі спогадів про березень 1917 р. в Києві. Євтимович В. – Львів: 1937. – 123 с.
56. Жуковський А. Микола Міхновський – основоположник українського національного руху/ Жуковський А. // Розбудова держави. – 1998. - № 9-10. – С. 94-96.
57. Коллард Ю. Спогади юначих днів: 1897-1906. Коллард Ю. – Торонто: Срібна сурма, 1972. – 209 с.
58. Лотоцький О. Сторінки минулого. Лотоцький О. – Т. 1. – Варшава, 1929. – С. 212.
59. Падалка М. Виступ Полуботківців 4-6 липня 1917 р. в м. Києві: На фоні політичної ситуації того часу. Падалка М. – Львів: Діло, Б.р. – 16. с.
60. Петлюра С. З українського життя Петлюра С // Україна. – 1907. - № 5 – С. 49-64.
61. Рибалка Л. Українське політичне молодо міщанство Рибалка Л. // Дзвін. – 1913. - № 12. – С. 488-494.
62. Рябінін-Скляревський О.М. Коцюбинський і тарасівці (З архівних джерел) Рябінін-Скляревський О.М.// Коцюбинський: Збірка статей / за редакцією Ол. Дорошевича. – Х.-К.: Література і мистецтво, 1931. – Т. 1. – С. 252-271.
63. Скоропадський П. Спогади. / Скоропадський П. – Київ, Філадельфія: 1995. – 493 с.
64. Чикаленко Є. Спогади (1861-1907). Частина 1. Чикаленко Є. – Львів: Діло, 1925. –139 с.
65. Чикаленко Є. Спогади (1861-1907). Частина 2. Чикаленко Є.– Львів: Діло, 1925. –125 с.
66. Чикаленко Є. Уривок з моїх споминів за 1917. Чикаленко Є.– Прага: Діло, 1932. – 56. с.
67. Шемет С. Микола Міхновський (Посмертна згадка) Шемет С. // Хліборобська Україна. – Відень, 1924 – 1925. – Кн. 5. – С. 3 – 30.
68. Шемет С. До історії української демократично-хліборобської партії Шемет С. // Хліборобська Україна. – Кн. І. – Відень, 1920. – С. 73-74.

Періодичні видання

69. Вісті з Української Центральної ради. (Київ) – 1917. р.
70. Вісті з української Центральної Ради. (Київ) – 1918. р.
71. Діло. (Львів). – 1924. р.
72. Запоріжжя. (Катеринослав). – 1906. р.
73. Киевлянин. (Київ) – 1917. р.
74. Киевская мысль. (Киев) – 1917. р.
75. Літературно науковий вісник. – Львів: 1905. – Кн. 12. – С. – 236.
76. Молода Україна. (Львів). – 1900. – Ч. 6.
77. Молода нація. – 2003 – № 27.
78. Нова Рада. (Київ) – 1918. р.
79. Робітнича газета. (Київ) – 1917. р.
80. Слобожанщина. (Харків) – 1906. р.
81. Сніп. (Харків). – 1912. р.
82. Хлібороб. Селянська часопись. (Лубни) – 1905. р.

Монографії, статті, брошури.

83. Андріївський В. До характеристики українських правих партій. Андріївський В.– Берлін, 1921. – 24 с.
84. Андрусишин Б. І. У пошуках соціальної рівноваги: Нарис історії робітничої політики укр. урядів революції та визвольних змагань 1917-1920 рр. / Федерація профспілок України. Андрусишин Б. – К., 1995. – 192 с.
85. Батуринець В. Правда про самостійництво М.Міхновського Батуринець В. // Вільна Україна. – 1967. – Ч. 54. – С. 21-23.
86. Бачинський Ю. Українська irredenta. Бачинський Ю. – Берлін: 1924. – 238 с.
87. Бегей І. Ю. Бачинський: соціал – демократ і державник. Бегей І. – К.: Основні цінності, 2001. – 257 с.
88. Бедрій А. М. Міхновський [1873-1924] Бедрій А. // Визвольний шлях. – 1974. – Кн. 5. – С. 544 – 555.
89. Борис Р. Микола Міхновський в дореволюційний час. Борис Р.– Львів, 1936. – 32 с.
90. Борис Р. Тарасівці: Розвиток українського самостійницького руху // Дажбог. Борис Р.– 1935. – № 2,3,4.
91. Борисенко В. Й. Курс української історії: З найдавніших часів до ХХ століття: Навч. посібник для студ. вузів. Борисенко В.– 2. вид. – К.: Либідь, 1998. – 615 с.
92. Борисенко В. Й., Непорожня Г. А. Суспільно – політична діяльність учителів і учнівської молоді України в 1900 першій половині 1907 рр. Борисенко В. Й./– К.: Видавництво НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2002. – 149 с.
93. Величко Ф.К. Інститут президентства в українських конституційних проектах ХІХ – початку ХХ століття. – Вісник Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника. Величко Ф.К. – Серія «Правові науки». - № 3 (48). – 2004. – С. 16.
94. Верстюк В., Остапко Т. Міхновський Микола Іванович // В. Верстюк, Т. Остапко. Діячі Центральної Ради. Біографічний довідник. – К., 1998. – С. 131–133.
95. Ветров Р., Донченко С. Політичні партії України в першій половині XX ст.: (1900-1925). Ветров Р., Донченко С. – Дніпроджержинськ: Поліграфіст, 2001. – 254 с.
96. Геращенко Т. М. Міхновський в спогадах і оцінках його сучасників. // Наукові праці історичного факультету ЗДУ. Геращенко Т.– 2000. – випуск IX.– С. 54–70.
97. Геращенко Т. М. Місце і роль самостійників в українському національному русі: Кінець XIX ст. – поч. 1918 р.: Автореферат дис... кан. іст. наук: 07.00.02. Геращенко Т./ Запорізький Державний університет – Запоріжжя, 1993. – 22 с.
98. Гермайзе О. Нариси історії революційного руху на Україні. Гермайзе О.– Т.1. РУП. – К.: Книгоспілка, 1926. – 388 с.
99. Голобуцький О., Кулик В. Український політичний рух на Наддніпрянщині кінця ХІХ – початку ХХ. Голобуцький О., Кулик В. – К.:Смолоскип,1996.–124 с.
100. Головацький І. Микола Міхновський та Євген Коновалець. Головацький І.// Бюлетень Всеукраїнського наукового та професійного товариства ім. Миколи Міхновського. – 1992. – №2. – С. 4 – 19.
101. Горелов М. Перший український державник. Горелов М.// Передвижники незалежної України. Історичні довідки. – К., 1996. – С. 14 – 58.
102. Грицак Я. Нарис Історії України: формування модерної Української нації XIX – XX ст.: Навчальний посібник для учнів гуманітарних гімназій, ліцеїв, студентів іст. фак. вузів, вчителів. Грицак Я. – К.: Генеза, 1996. – 360 с.
103. Грушевський М.С. Ілюстрована історія України. Грушевський М.С. – К.: Радуга, 1994. – 524 с.
104. Гунчак Т. Україна: Перша половина XX століття. Нарис політичної історії. Гунчак Т. – К.: Либідь, 1993. – 288 с.
105. Дишлюк В. М. Міхновський хроніка життя і боротьби. Дишлюк В. // Рідна Школа. – 1993. – №10. – С. 18 – 23.
106. Дмитрієв І. М. Міхновський основоположник українського націоналістичного політичного руху. Дмитрієв І. // Визвольний шлях. – 1984.– Кн. 5. – С. 522–538.
107. Довідник з історії України (А - Я): Посіб. для серед. загальноосвіт. навч. закл. / упоряд. І. З. Підкова, - 2.вид., доопрац. і доп. – К.: Генеза, 2002. – 1135с.
108. Дорошенко В. Революційна Українська Партія (РУП). 1900-1905 рр. Нарис з історії української соціал-демократичної партії. Дорошенко В. – Львів-Київ: Видання ЦК УСДРП, 1921. – 40 с.
109. Дорошенко Д. Історія України, 1917-1923. В 2-х т.: Дорошенко Д. – К.: Темпора, 2002. – Т. I: Доба Центральної Ради. – 320 с.
110. Дорошенко Д. Історія України, 1917-1923. В 2-х т.: Дорошенко Д. – К.: Темпора, 2002. – Т. II: Українська гетьманська держава 1918 р. – 352 с.
111. Драгоманов М. Нариси Української Соціалістичної Програми. Передне слово до Громади. Драгоманов М. – К.: Серп і молот, 1918. – 101 с.
112. Драгоманов М.П. Листи на Наддніпрянську Україну. Драгоманов М. – Б.м.: 1915. – 116 с.
113. Драгоманов М.П. Чудернацькі думки про українську національну справу. Драгоманов М. // Вибране. – К.: Либідь, 1991. – 686 с.
114. Дробот І. І. Кучер В. І. Пошуки шляхів до визволення України Дробот І. І. Кучер В – К.: Школяр, 1999. – 280 с.
115. Євдокименко В. О. Критика ідейних основ українського буржуазного націоналізму. Вид 2-е. Євдокименко В. О. – К.: Наукова думка, 1968. – 293 с.
116. Євтимович В. Поручик Микола Міхновський (Творець новітнього українського війська) Євтимович В. // Гомін України. – 1957. – 21 квітня.
117. Єкельчик С. До концепції історії українського національного руху другої половини XIX ст. Єкельчик С. / Мельбурн, 1994. – 127 с.
118. Жерноклеєв О. Українська соціал-демократія в Галичині: нарис історії (1899-1918). – Вид 2-е, доп. Жерноклеєв О. – К.: Основні цінності, 2000. – 168 с.
119. Житецький І. Листування Костомарова з харківськими громадами про видання народних книжок. Житецький І. // Україна. – 1925. – №3. – С. 70–72.
120. Зінкевич Л. В. Розпад російської армії та український військовий рух в умовах національної революції на Україні (березень 1917- лютий 1918 рр.) Зінкевич Л. В./ : Дис... канд. іст. наук: 20.02.22. – Львів, 1995.
121. Іванова Л. Г. Іванченко Р.П. Громадівський рух 60-х рр. XIX ст. В Україні: проблеми, ідеологія. Іванова Л. Г. Іванченко Р.П. К.: МІЛП, 1999. – 128 с.
122. Іванова Л. Г. Україна в польському національно – визвольному русі в 30-50-х рр. ХІХ ст. Іванова Л. Г. – К., 1998. – 22 с.
123. Іванова Л. Г., Іванченко Р. П. Суспільно-політичний рух 60-х рр. ХІХ ст. в Україні: до проблеми становлення ідеології – К.: МІЛП, 2000. – 349 с.
124. Іванова Р. М. І. Костомаров у суспільно-політичному русі XIX ст. Іванова Р.// Український історичний журнал – 1967. – № 5 – С. 33–46.
125. Іванова Р. M. Драгоманов у суспільно-політ. русі Росії та України. Іванова Р.– К., 1971. – 132 с.
126. Історія України в особах: XIX-XX ст. / Войцехівська І., Абліцов В., Божко О., Буцько О., Вашкевич В. – К.: Україна, 1995. – 479 с.
127. Кармазина М. Ідея Федералізму: Сподівання і реалії кінця XIX – початку XX ст. Кармазина М. // Сучасність 1999. – № 1. – С. 79–87.
128. Кармазина М. Світ ідей Миколи Міхновського. Кармазина М. // Нова політика. – 1998. – № 6. – С. 39-44.
129. Кармазіна М. С. Ідея державності в українській політичній думці (кінець XIX- початок ХХ століття). Дис... д-ра полі. наук. 23.00.01. Кармазіна М. С. / НАН інститут політичних і етнонаціональних досліджень, НАН України – К.: 1999. – 459 с.
130. Касьянов Г. В. Теорії нації та націоналізму. Касьянов Г. В. – К.: Либідь, 1999. – 351с.
131. Касьянов Г. В. Українська інтелігенція на рубежі XIX-XX століть: соціально-політичний портрет. Касьянов Г. В. – К.: Либідь, 1993. – 176 с.
132. Касьянов Г. Український соціалізм: люди, партії, ідеї. (Початок XX століття) Касьянов Г. // Політологічні читання. – 1992. – №2. – С. 101–114.
133. Катренко А. М. Український національний рух ХІХ ст.: навчальний посібник для студентів історичних факультетів. Катренко А. М. – К.: Київський національний університет ім.. Т.Г. Шевченка, 1998. – Ч.1.: Перша половина XIX ст. – 88 с.
134. Катренко А. М. Український національний рух ХІХ ст.: навчальний посібник для студентів історичних факультетів. Катренко А. М. – К.: Київський національний університет ім.. Т.Г. Шевченка, 1999. – Ч.2.: 60-90 роки XIX ст. – 190 с.
135. Квіт С. Невідомі документи про Миколу Міхновського. // Українські проблеми. Квіт С. – 1994. – № 2. – С. 90–104.
136. Книш 3. Деякі думки Миколи Міхновського про націоналізм // Самостійна Україна. Книш 3. – 1976. – Ч. 3–4. – С. 35–39.
137. Книш 3. Микола Міхновський і вибори до Четвертої Думи Книш 3. // Зіновій Книш. Так перо пише... Вибрані статті. – Торонто, 1965. – С. 108–126.
138. Книш З. Відозва УНП з приводу російсько-японської війни. Книш 3. // Самостійна Україна. – 1976. – № 9–12. – С. 73–74.
139. Книш З. Військова діяльність Миколи Міхновського Книш 3. // Самостійна Україна. – 1958. – Ч. 1–2. – № 13–14. – С. 23–28.
140. Книш З. Конституція України в проекті Української Народної Партії Книш 3. // Самостійна Україна. – 1957. – № 10. – С. 11–13.
141. Книш З. Конституція України в проекті Української Народної Партії Книш 3. // Самостійна Україна. – 1957. – № 11. – С. 13–15.
142. Когут Л. Україна і московський імперіалізм. – Б. м., 1916. – 211 с.
143. Коковський Ф. Микола Міхновський і література Когут Л. // Назустріч. Двотижневик. – 1937. ч. 12. – 5 червня.
144. Комзюк Л. М. Міхновський та М. Драгоманов: діалог альтернат-тивних конституційно-правових концепцій самостійності України. Комзюк Л. // Сучасність. – 1999. – №7-8. – С. 104–113.
145. Колесник В., Рафальський О., Тимошенко О. Шляхом національного відродження. Національне питання в програмах та діяльності українських партій Наддніпрянщини. Колесник В., Рафальський О., Тимошенко О. / 1900-1907. – К.: Стилос, 1998. – 227 с.
146. Копиленко О. Л., Копиленко М. Л. Держава і право України. 1917-1920: Навч. Посібник. Копиленко О. Л., Копиленко М. Л. – К.: Либідь, 1997. – 208 с.
147. Костомаров М.І. Твори у 2 томах. Костомаров М.І. – К.: Дніпро, 1990 р., т. 1. – 538 с.
148. Костомаров Н. И. Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей. В 4-х томах. Костомаров Н. И. – М.: Рипол Классик, 1998. – 575 с.
149. Костомаров Н. И. Письмо к издателю „Колокола” Костомаров Н. И. // Колокол, – 1860, – № 61.
150. Костомаров. Н. И. Две русские народности. Костомаров Н. И. // Основа. – 1862. – № 5. – С. 253–287.
151. Коцур А. П., Коцур В. П., Павко А. І. Історіографія історії України: Курс лекцій. Коцур А. П., Коцур В. П., Павко А. – К., 1996. – 128с.
152. Крип’якевич І., Гнатович Б., Стефанів З. Історія Українського війська. Від княжих часів до 20 років XX століття. Крип’якевич І., Гнатович Б., Стефанів З. – Львів: Світ, 1992. – 712 с.
153. Крупський І. В. Національно-патріотична журналістика України: (Друга половина ХІХ – перша чверть ХХ ст.) Крупський І. В. – Львів: Світ,1995.–184 с.
154. Крупський І. В. Преса як джерело досліджень національно- визвольних змагань за українську державу (Друга половина Х1Х - перша чверть ХХ ст.) Крупський І. В./: Автореф. дис... д-ра іст. наук: 07.00.06 / – К., 1996. – 29 с.
155. Кулик С. М. Микола Міхновський у суспільно-політичних процесах України (кінець ХІХ - перша чверть ХХ століття) Кулик С. М./: Автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.02. / Чернівецький Національний Університет Ім. Ю. – Чернівці, 2003. – 20 с.
156. Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиліття (1919 – 1928) Кульчицький С. – К. Основи, 1996. – 396 с.
157. Курас І. Ф. Великий Жовтень і крах націоналістичного реформізму на Україні. Курас І. Ф. – К.: Тов-во Знання, 1985. – 46 с.
158. Курас І. Ф. Повчальні уроки історії: (Ідейно-політичне банкрутство Української соціал-демократичної партії). Курас І. Ф. – К.: Політ-видав України, 1986. – 185 с.
159. Курас И.Ф. Торжество пролетарского интернационализма и крах буржуазных партий на Украине. Курас И.Ф. – К.: Наукова думка, 1978. – 315 с.
160. Курас І. Ф., Турченко Ф. Г., Геращенко Т. С. М. І. Міхновський: постать на тлі епохи // Український історичний журнал 1992. Курас І. Ф.,