ДИДАКТИЧНІ УМОВИ ОПТИМІЗАЦІЇ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ НА УРОЦІ

brief description

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені М.П.Драгоманова

На правах рукопису

Гордійчук Мар’яна Сидорівна

УДК 373.3.02

ДИДАКТИЧНІ УМОВИ ОПТИМІЗАЦІЇ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ НА УРОЦІ

13.00.09 - Теорія навчання

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата педагогічних наук

Науковий керівник
Панченко Григорій Денисович, кандидат педагогічних наук,
професор

Київ-2004

Зміст

стор.
Вступ......................................................................................................................... 3
РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ І СПЕЦИФІКА ПРОЦЕСУ ОПТИМІЗАЦІЇ В

ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ...................................................................... 13

1.1. Наукові засади оптимізації навчального процесу..................................... 13
1.2. Працездатність молодшого школяра як необхідна умова
його успішного навчання............................................................................ 40
1.3. Критерії оптимальності................................................................................ 53

Висновки до першого розділу............................................................................ 70
РОЗДІЛ 2. ДИДАКТИЧНІ УМОВИ ОПТИМІЗАЦІЇ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ
МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ.................................................................. 72

2.1. Підвищення цілеспрямованості навчання.................................................. 72
2.2. Посилення мотивації учіння........................................................................ 111
2.3. Зростання інформаційної насиченості змісту освіти та
технологічності навчання........................................................................... 133
2.4. Розвиток навичок навчальної праці............................................................ 149

Висновки до другого розділу............................................................................. 161

Висновки.................................................................................................................. 163

Список використаних джерел................................................................................ 168

ВСТУП

Одним із найважливіших завдань сучасної школи, визначених у Законах України „Про освіту”, „Про загальну середню освіту” та у Національній доктрині розвитку освіти, є формування особистості учня, розвиток його здібностей, обдарувань, збагачення інтелектуального потенціалу [190].
Сьогодні освіта розглядається як соціальний інститут, як одна із під-структур суспільства. І зміст її має відображати стан суспільства, перехід його від одного стану в інший. На сучасному етапі це перехід від індустріального суспільства ХХ століття до інформаційного ХХІ.
Саме у початковій школі, як засвідчують дослідження Ш.О.Амонашвілі[7], І.Д.Беха [27,28], Ю.З.Гільбуха [49], Г.С.Костюка [96, С.Д.Максименка [119], Д.Б.Ельконіна [66], В.Ф.Паламарчук [138], О.Я.Савченко [163, 164], В.О.Сухомлинського [183], у дитини закладаються основи наукового світорозуміння, ставлення до процесу пізнання, формуються способи навчальної діяльності.
Більшість науковців і практиків, наприклад, Л.П.Арістова [14], Л.І.Божович [33], В.К.Котирло [97], Л.С.Славіна [178], дотримуються думки, що успішне навчання можливе тільки за умови створення у школі сприятливого мікроклімату, домінування позитивних емоцій у ставленні учня до процесу пізнання.
Актуальність цієї проблеми значно посилюється в умовах роботи сучасної початкової школи, яка має забезпечити досить високий рівень оптимізації працездатності молодших школярів.
Оптимізація навчання передбачає, що вчитель при підготовці до уроку має спиратися на закономірності і принципи навчання і творчо вибирати найкращий варіант вивчення нової теми.
Вибрати оптимальний варіант процесу навчання це означає вибрати найбільш оптимальні завдання, зміст, методи, засоби, форми, тобто всі основні компоненти навчального процесу, а також відповідний темп і забезпечити гідні умови для навчання. Ось чому потрібно говорити не про окремі способи оптимізації, а саме про систему способів здійснення, які в своїй сукупності охоплюють усі характеристики процесу навчання.
Кожна система навчання визначає організацію вивчення змісту освіти в просторі й часі, передбачаючи при цьому розподіл навчального матеріалу за роками навчання і протягом року, місце навчання, контингент учнів, засоби і методи навчання, пріоритети і форми навчальних занять.
Спланувавши навчальний процес на уроці, вчитель має забезпечити не тільки засвоєння учнями визначених видів знань, умінь і навичок, але й реалізувати розвивальну функцію навчання.
Висновки про максимальні результати робимо на основі вивчення вчителем можливостей учня і намагання педагога допомогти учневі піднятися на можливу для цього ступінь у зоні його найближчого розвитку.
Прогресивність самого принципу оптимізації полягає в тому, що він постійно закликає школу до вдосконалення роботи, не докладаючи надмірних зусиль, нереальних вимог до учнів та вчителів.
При оптимальному навчальному навантаженні учні досить міцно оволодівають максимально можливими для них за об’ємом і складністю навчальним матеріалом без перевищення науково встановлених норм часу на класну і домашню роботу.
За об’єму і складності навчального матеріалу нижче оптимального рівня штучно знижуються навчально-вольові зусилля, зменшується інтелектуально-розвиваючий вплив навчання, падає інтерес до навчання у значної частини школярів. Хоча за завищеного об’єму і складності навчального матеріалу значна частина учнів не виконує вимог навчальних програм, а намагаючись виконати їх, відчуває перевтому на уроках, перевищує нормативи часу, який відведений на домашню роботу, що поступово призводить до зниження їх загальної працездатності, до скорочення сну і відпочинку на повітрі, до погіршення здоров`я, до нервової перевтоми, до зниження якості засвоєння наступних тем, до виникнення непоправних прогалин у знаннях, до зниження пізнавального інтересу і активності у використанні вільного часу з метою всебічного розвитку особистості.
Разом із тим, як свідчить практика навчання молодших школярів, підвищення працездатності в процесі навчання не зайняло належного місця серед головних навчально-виховних завдань початкової школи.
І.Д.Бех [29], С.В.Васьківська [38], О.І.Гришко [56], К.С.Дрозденко [60] та ін. ставлять працездатність у пряму залежність від рівня сформованості у школярів навчальної діяльності.
Дидактичне правило Вчити вчитися” стало особливо актуальним сьогодні, коли реформа школи підняла процес управління навчанням на якісно новий рівень. Школа мусить навчити учнів самостійно керувати своєю пізнавальною діяльністю, тобто навчити їх умінню планувати майбутню діяльність, організовувати її виконання своїми силами.
У теорії навчання визначилися напрямки, які концентрують і збагачують прогресивний досвід розвитку оптимізації молодших школярів. До них належать:
1. Теорія активізації процесу навчання М.М.Скаткіна [174].
2. Теорія розвиваючого навчання І.С.Якиманської [279].
3. Теорія навчання молодших школярів на підвищеному рівні складності Л.В.Занкова [73].
4. Теорія змістового узагальнення В.В.Давидова [58] і Д.Б.Ельконіна [65].
5. Теорія укрупнення дидактичних одиниць П.М.Ерднієва і Б.П.Ерднієва [67].
6. Теорія проблемного навчання І.Я.Лернера [108] і М.І.Махмутова [125].
7. Теорія поетапного формування розумових дій П.Я.Гальперіна [46] і Н.Ф.Тализіної [184].
Із запровадженням у шкільну практику нових інформаційних технологій навчання, зокрема комп’ютерів, постала необхідність у вивченні найбільш оптимальних шляхів їх використання в навчальному процесі з метою підвищення працездатності. Над цією проблемою працювали Ю.К.Бабанський [17], М.М.Скаткін [174], М.М.Шахмаєв [214], М.М.Яковлєв [221] тощо.
Поява все нових і нових публікацій, у яких розглядаються не достатньо висвітлені досі ракурси питання підвищення працездатності у початковій школі, вказує на особливу його складність і значущість.
Проте, не дивлячись на значну кількість різнобічних підходів до розв’язання порушеної проблеми, неможливо не відзначити, що на сучасному етапі педагогічна теорія й практика недостатньо враховують залежність успішності від педагогічної системи організації навчання. Потребує більш ґрунтовного вивчення проблема оптимізації працездатності молодших школярів. Тому дослідження причин низького засвоєння навчальних програм, пов’язаних з прорахунками організаційного плану, створення нових інтенсивних технологій, укладення наукового обґрунтованих рекомендацій для педагогів-практиків є актуальним і своєчасним на шляху розбудови національної освітньої системи в Україні.
Досвід українських педагогів засвідчує, що у класах, де вчителі орієнтують навчальну роботу на розвиток учнів, діти швидше і глибше засвоюють програмний матеріал, виявляють нестандартний підхід до виконання завдань. Разом із тим, орієнтація навчально-виховного процесу на підвищення працездатності молодших школярів і формування у них способів навчальної діяльності на сьогодні вивчена недостатньо і потребує подальших досліджень.
Усе вище сказане і обумовило вибір теми дослідження: "Дидактичні умови оптимізації працездатності молодших школярів на уроці".
Таким чином актуальність проведеного нами дослідження визначена:
1) потребою суспільства у розв’язанні проблеми високоінтелектуальної особистості;
2) труднощами, пов’язаними з реалізацією цієї проблеми;
3) відсутністю в педагогічній теорії і практиці вичерпних відповідей щодо реалізації означеного суспільного запиту початкової школи.
Об’єктом дослідження є оптимізація навчального процесу у початковій школі.
Предметом дослідження дидактичні умови оптимізації працездатності молодших школярів на уроці.
Мета дослідження: теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити дидактичні умови оптимізації працездатності молодших школярів на уроці.
Для реалізації поставленої мети необхідно було розв’язати низку завдань:
- здійснити аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження;
- визначити рівні працездатності учнів початкових класів;
- виявити дидактичні умови оптимізації працездатності молодших школярів;
- розробити, обґрунтувати та експериментально перевірити методику зміни працездатності учнів 2-4 класів в динаміці навчального дня, семестру, року.
Гіпотеза дослідження полягає у тому, що працездатність молодших школярів у навчальній діяльності зумовлюється:
- цілеспрямованістю навчання, що породжує взаємодію вчителя і учня на уроці, їх усвідомлення і прийняття учнями;
- наявністю у школярів позитивної пізнавальної мотивації;
- впливом технології навчально-виховного процесу;
- сформованістю умінь навчальної праці.
Методологічною основою дослідження стали фундаментальні положення теорії пізнання, зокрема, про активну роль особистості у засвоєнні знань (Д.Б.Ельконін, Г.С.Костюк, Г.І.Щукіна та ін.), необхідність поєднання чуттєвого і раціонального у пізнавальному процесі (А.М.Алексюк, Л.С.Виготський, С.Л.Рубінштейн, В.О.Сухомлинський), принцип єдності свідомості й діяльності, мови і мислення, мотивації учіння і навчальної діяльності (П.В.Копнін, О.В.Киричук), концепції психолого-педагогічного забезпечення особистісно зорієнтованого, розвиваючого навчання (І.Д.Бех, В.І.Лозова, С.О.Сисоєва), оптимізації навчально-виховного процесу в початкових класах (Ш.О.Амонашвілі, Ю.К.Бабанський, В.В.Давидов, В.Ф.Паламарчук, О.Я.Савченко, І.С.Якиманська та ін.), нормативні документи, що стосуються проблем освіти.
Теоретичною основою дослідження стали праці педагогів і психологів з проблем формування особистості, її якостей та їх розвитку у навчальній діяльності молодших школярів (Б.Г.Ананьєв, Л.С.Виготський, П.Я.Гальперін, Ю.З.Гільбух, С.Л.Рубінштейн та ін.), мотивації учіння учнів початкових класів (Л.І.Божович, А.К.Маркова, О.Я.Савченко, В.О.Сухомлинський та ін.), організації навчально-виховного процесу в школі (Т.М.Байбара, Н.М.Бібік, Л.В.Занков, В.Г.Кремень, В.Ф.Паламарчук, О.Я.Савченко та ін.), професійної підготовки вчителів початкових класів і формування педагогічної майстерності майбутніх вчителів (В.І.Бондар, О.Г.Мороз та ін.).
Методи дослідження. Теоретичні методи дали можливість здійснити аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження. Стан питання у сьогоденні вивчався методами опитування вчителів-практиків, батьків та учнів 2-4 класів. В експериментальній частині дисертаційного дослідження використано емпіричні та теоретичні методи, що допомогли об’єктивно діагностувати працездатність, перевірити достовірність результатів діагностування, обґрунтувати та впровадити в шкільну практику розроблену методику діагностування працездатності учнів 2-4 класів початкової школи. Серед них: теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури та стану сучасної науки з проблеми дослідження; шкалювання; спостереження за учнями на уроках у процесі виконання експериментальних завдань; стандартизована бесіда зі школярами; вивчення документів; тестування; психолого-педагогічний експеримент. Крім того, використано математичні методи обробки емпіричних даних, а саме: метод паралельного тесту, що дав можливість встановити валідність і надійність методики діагностування; графічний метод кумулятивного розподілу частот, що дав можливість визначити працездатність та її показники. Визначення достовірностей різниці контрольних та експериментальних груп до і після формуючого експерименту здійснено непараметричним методом порівняння результатів дослідження методом 2 .
Організація дослідження. Дослідження проводилося поетапно протягом 1998 2003 рр. Перший етап (1998-1999 рр.) полягав у вивченні психолого-педагогічних джерел, нормативних і програмно-методичних документів Міністерства освіти і науки України, досвіду педагогів-практиків із розвитку працездатності молодших школярів.
На даному етапі здійснювався відбір найбільш педагогічно доцільних засобів підвищення успішності навчання молодших школярів, проведена розробка оптимальних способів розвитку працездатності, уточнена сутність поняття "працездатність".
На другому етапі (1999-2001 рр.) дослідження було проведено констатуючий експеримент, з’ясовано стан оптимізації працездатності учнів початкової школи в масовій практиці навчання, з’ясовані причини, що породжують незадовільну якість навчання.
На третьому етапі (2001-2003 рр.) проводився формуючий експеримент, здійснювався оперативний аналіз експериментальних даних, узагальнювалися результати формуючого експерименту.
Систематизовано дослідницький матеріал, завершено написання й оформлення дисертації.
Експериментально-дослідною роботою було охоплено понад 900 молодших школярів 2-4 класів.
Ефективність експериментальних методик перевірялась як за безпосередньої участі самої дисертантки, так і опосередковано шляхом проведення консультацій для вчителів, які брали участь в експерименті.
Наукова новизна і теоретичне значення одержаних результатів полягає в: обґрунтуванні необхідності спеціально спроектованої навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів з метою оптимізацій їх працездатності на уроці; уточненні та поглибленні сутності поняття оптимізації працездатності”.
Вперше обґрунтовано дидактичні умови оптимізації навчального процесу в початковій школі, спрямовані на підвищення працездатності школярів за рахунок:
- посилення цілеспрямованості навчання;
- підвищення мотивації учіння;
- розвитку навичок навчальної праці;
- впровадження нових технологій навчання.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що одержані експериментальні дані можуть бути використані для діагностування стану працездатності учнів 2-4 класів. Розроблена й апробована експериментальна методика визначення працездатності учнів початкової школи може слугувати основою для розроблення навчальних програм, створення предметних методик, підручників для початкової ланки школи.
Вірогідність наукових положень, висновків та рекомендацій забезпечується використанням методів дослідження, адекватних поставленим завданням, стійкістю й повторюваністю показників, досягнутих внаслідок апробації розроблених методик.
На захист виносяться такі положення:
- уточнене поняття оптимізації працездатності”, дидактичні умови оптимізації навчального процесу в початковій школі та критерії діагностики їх ефективності шляхом дотримання дидактичних умов;
- посилення цілеспрямованості навчального процесу в початковій школі;
- створення позитивної мотивації у сфері навчання;
- формування вмінь та навичок, найбільш сприятливих для успішного оволодіння знаннями;
- положення про те, що фактори оптимізації будуть мати достатню ефективність за умови їх застосування в органічній єдності.
Апробація та впровадження результатів дисертаційного дослідження здійснювалися у процесі перевірки розробленої системи у ЗОШ №2, 6, 13 м.Кам’янця-Подільського (довідки № 22 від 18 червня 2003 р., №133 від 25 жовтня 2003 р.), ЗОШ сел.Лужани Кіцманського району Чернівецької області (довідка № 17 від 5 червня 2003 р.), шляхом доповідей результатів роботи на Міжнародній науково-теоретичній конференції "Психолого-педагогічні проблеми підготовки вчительських кадрів в умовах трансформації суспільства", присвяченій 80-й річниці з дня заснування НПУ імені М.П. Драгоманова (2000р.); на республіканській науково-практичній конференції "Сучасні проблеми загальнопедагогічної та методичної підготовки вчителів природничих дисциплін (2002р.), на звітних науково-практичних конференціях викладачів та аспірантів НПУ імені М.П.Драгоманова (2000-2003 рр.); вчительських семінарах; на методичних об’єднаннях учителів початкових класів м.Кам’янця-Подільського; педагогічних радах експериментальних шкіл.
Розроблену систему оптимізації працездатності молодших школярів упроваджено в навчальний процес СШ № 13 м.Кам’янця-Подільського.
Публікації. Основні положення дисертації відображені у 7 публікаціях автора, з них 4 статті опубліковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України.
1. Гордійчук М.С. Поєднання логіки навчального предмету з логікою навчального процесу - необхідна передумова інтенсифікації навчання. //Наукові записки: Збірник наукових статей Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова /Укл. П.В.Дмитренко, Л.О.Макаренко. - К.: НПУ, 2001, Випуск 41, С. 17-19.
2. Гордійчук М.С. Посилення мотивації учіння як фактор оптимізації працездатності молодшого школяра. //Творча особистість учителя; проблеми теорії і практики: Збірник наукових праць /Ред. кол. Гузій Н.В. (відп. ред) та інші. - К.: НПУ, 2001.-Вип.5. С. 54-58.
3.Гордійчук М.С. Умови формування пізнавальної діяльності молодших школярів. //Творча особистість учителя; проблеми теорії і практики: Збірник наукових праць /Ред. кол. Гузій Н.В. (відп. ред) та інші. - К.: НПУ, 2003.-Вип.9. С. 64-70.
4. Гордійчук М.С. Учіння - не забава, а праця. //Збірник наукових праць інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України. /За ред. МаксименкаС.Д. -К.: 2003, Т.5, ч.2. С.55-59.
5.Гордійчук М.С. Мотиваційний стан дидактичного процесу як складова частина педагогічної технології. //Сучасні проблеми загальнопедагогічної та методичної підготовки вчителів природничих дисциплін. Матеріал республіканської науково-практичної конференції (20-22 листопада 2002 р.) -К.: 2003, С.166-168.
6. Гордійчук М.С. Головні напрями перебудови навчання у сучасній школі - інтенсифікація і оптимізація навчального процесу //Психолого-педагогічні проблеми розвитку вчительських кадрів в умовах трансформації суспільства: Матеріали міжнародної науково-педагогічної конференції Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова 18-19жовтня 2000 р. /Укл. Л.В.Дмитренко, О.Л.Макаренко. - К.: НПУ імені М.П.Драгоманова, 2000. - ч.1. - С.208-211.
7. Гордійчук М.С. Умови оптимізації працездатності школярів початкової школи. //Матеріали звітної конференції Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова 5-6 лютого 2003 р. К.: НПУ імені М.П.Драгоманова, 2003. С.18-21.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (222 найменування). Робота викладена на 184 сторінках комп’ютерного тексту, з яких 155 сторінок займає основний текст. У змісті роботи вміщені 24 таблиці, 14 рисунків та 3 діаграми.

bibliography

ВИСНОВКИ
1.У світлі завдань, які поставлені суспільством перед школою, досить актуальною є проблема оптимізації працездатності учнів початкових класів. Вона не повністю розв’язана, як у педагогічній теорії, так і в шкільній практиці. Основну причину такого стану вбачаємо у відсутності цілеспрямованої і планомірної педагогічної взаємодії між суб’єктами навчання, а також у нечіткому усвідомленні вчителями-практиками завдань, умов і кінцевого результату підвищення працездатності своїх учнів.
2.Вирішення проблем підвищення працездатності можливе через оптимізацію навчального процесу в початковій школі. Під оптимізацією розуміємо таку побудову навчального процесу, коли кожен учень класу засвоює матеріал на рівні своїх максимальних можливостей у даний момент, одночасно рухаючись вперед у своєму розвиткові. Оптимізація працездатності забезпечує творчу спрямованість школяра на найвищі навчальні результати, що дозволяє вчити учня мислити й діяти по-новому, самостійно працювати над засвоєнням нових знань.
Оптимізація процесу навчання передбачає суттєві зміни як в спрямованості навчальної діяльності учнів, так і в технології застосування методів навчання.
3.Найважливішими дидактичними умовами оптимізації працездатності молодших школярів є посилення цілеспрямованості навчання, посилення мотивації навчальної діяльності особистості школяра за рахунок зростання технологічності навчання, а також шляхи удосконалення методики формування у молодших школярів умінь і навичок навчальної діяльності.
4.Організація навчального процесу на засадах системи оптимізації передбачає перебудову викладання і зростання самостійної пізнавальної діяльності учнів. У ній здійснюється не тільки активний пошук, відбір, але й оперування засобами, необхідними для розв’язування завдань. Саме на сходинці творчої активності стверджуються власні шляхи досягнення мети, які не подібні до загальновизнаних.
5.Достатньо високий рівень розвитку працездатності школярів досягається в результаті впровадження експериментальної методики, що спрямована на вдосконалення і розвиток мотиваційної сфери особистості, а саме мотиваційного боку працездатності, що виявляється у пізнавальній активності та ставленні до предмета.
6.Формуючий експеримент довів ефективність розробленої методики розвитку працездатності, що ґрунтується на посиленні цілеспрямованості учіння, зростанні її мотиваційного боку. Найбільшого розвитку набули операційно-інтелектуальний та мотиваційний бік працездатності (15,0% та 15,2% відповідно). Достовірність відмінності результатів контрольних і експериментальних груп перевірено за допомогою методу 2(2еmp =54,8, 2krit =9,49).
7.Основними показниками і ціннісними орієнтирами у визначенні кінцевих результатів роботи вчителів мають стати:
а) наявний рівень сформованості інтелектуального потенціалу школяра;
б) стан фізичного здоров’я учня;
в) психологічний комфорт школяра.
8. Аналіз результатів, одержаних у процесі проведення індивідуально-диференційованої роботи, визначив підвищення загального рівня розумової працездатності у школярів всіх груп (з високою (І), середньою (ІІ) і низькою (ІІІ) працездатністю):
а) продуктивність роботи учнів ІІІ групи, яка оцінюється за об’ємом і якістю, в 2,3 і 4,2 рази поступається продуктивності школярів ІІ і І груп. При виконанні серії дозованих розумових завдань, які характеризуються виносливістю до роботи, у школярів ІІІ групи зниження працездатності настає швидше, тобто вже у першій половині роботи, у той час, як у інших групах здебільшого у другій половині роботи. У процесі навчання школярі з низькою працездатністю характеризуються низькою інтелектуальною активністю, слабким засвоєнням програмного матеріалу, низьким рівнем оволодіння навичками і вміннями навчальної роботи;
б) нами встановлений позитивний достовірний зв’язок між рівнем працездатності і деякими показниками розумового розвитку (сприйняттям, мисленням, успішністю) і станом здоров’я школярів;
в) молодші школярі з низькою працездатністю з експериментальних груп перевищили своїх ровесників із контрольної групи за об’ємом роботи на 33,3%, якістю на 75,5%. У 91% школярів визначений також загальний ріст активності на уроках.
Стратегія педагогічної системи, що мала за мету підвищення працездатності, полягає у цілеспрямованому педагогічному впливі на мотивацію учіння з метою активізації внутрішніх можливостей молодших школярів.
Тактика такої системи у:
а) свідомому педагогічному впливі на мотивацію молодших школярів через переконання, роз’яснення, стимуляцію, переосмислення;
б)впливі на особистість через перебудову умов діяльності (зміна та варіювання змісту інформації, методичних прийомів, особлива організація навчального процесу, усунення деструктивних факторів тощо).
Як бачимо, проведене дослідження повністю підтвердило висунуту нами гіпотезу про інтенсивний розвиток працездатності молодших школярів на основі оптимізації внутрішньої структури, а саме її мотиваційної сторони.
А головну роль у вирішенні цієї проблеми має зіграти вчитель, переосмисливши своє ставлення до працездатності і усвідомивши шляхи її розвитку. Допомогу в цій роботі мають надати наші теоретичні і практичні доробки, викладені та обґрунтовані й експериментально перевірені у даному дослідженні.
Результати дисертаційного дослідження дають підстави рекомендувати розроблену систему оптимізації працездатності навчального процесу в початкових класах для широкого запровадження у школах України. В той же час проведене дослідження не претендує на повне висвітлення означеної проблеми. Подальшого вивчення вимагають такі її аспекти, як розширення можливостей для практичного застосування учнями теоретичних знань щодо організації своєї навчальної діяльності та реалізація принципу підвищеної трудності діяльності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Аболин Л.М. Психологические механизмы эмоциональной устойчивости человека. Казань.: Изд. КГУ, 1987. 261с.
2. Агафонова И.Н. Учимся думать. Занимательные логические задачи, тесты и упражнения для детей 8-11 лет. Санкт-Петербург: МпМ Экспресс, 1996. 93с.
3. Азаров Ю.П. Радость учить и учиться: Педагогика гармонического развития. М.: Политиздат, 1989. 335с.
4. Акимова М.К., Козакова Т.В. Индивидуальность учащегося и индивидуальный подход. М.: Знание, 1992. 80с.
5. Алексєєва М.І. Мотиви навчання учнів. К.: Радянська школа, 1974. 110с.
6. Алексюк А.М., Кашин С.О. Удосконалення навчального процесу в середній школі. К.: Вища школа, 1986. 56с.
7. Амонашвили Ш.А. Единство цели. М.: Просвещение, 1987. 207с.
8. Амонашвили Ш.А. Здравствуйте, дети! М.? Просвещение, 1983. 208с.
9. Амонашвили Ш.А. Как живете, дети? М.: Просвещение, 1986. 175с.
10. Амосов Н.М. Здоровье и счастье ребенка //Знание. Серия «Педагогический факультет». 1979. - №12. 96с.
11. Ананьев Б.Г. Психология чувственного познания. М.: Изд-во АПН РСФСР, 1960. 488с.
12. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. Л.: ЛГУ, 1968. 162с.
13. Антропова М.В. Работоспособность учащихся и её динамика в процессе учебной и трудовой деятельности. М.: 1968. С.44-46.
14. Аристова Л.П. Активность учения школьника. М.: Просвещение, 1968. 139с.
15. Артемьева Т.И. Кто есть кто в социальной психологии. Российская Федерация. 1992-1993 гг. /Е.А. Андреева т др. (сост.); Т.И.Артемьева (отв.ред.); РАН, Институт психологии. М., 1994. 141с.
16. Асмолов А.Г. Психология личности: Принципы общепсихологического анализа. М.: Изд. МГУ, 1990. 367с.
17. Бабанский Ю.К. Избранные педагогические труды. М.: Педагогика, 1989. 560с.
18. Бабанский Ю.К. Интенсификация процесса обучения. М.: Знание, 1987. 80с. (Сер. «Педагогика и психология», №6).
19. Бабанский Ю.К. Как оптимизировать процесс обучения. М.: Знание, 1978. 48с. (Сер. «Педагогика и психология», №2).
20. Бабанский Ю.К. Оптимизация учебно-воспитательного процесса в средней школе с целью повышения эффективности учения школьников. Сборник статей. Ростов-на-Дону, 1976. 58с.
21. Бабанский Ю.К. Проблемы повышения эффективности педагогических исследований. М.: Педагогика, 1982. 192с.
22. Бабанский Ю.К., Поташник М.М. Оптимизация педагогического процесса: (В вопр. и ответах). К.: Радянська школа, 1982. 198с.
23. Баєв Б.Ф. Психологічне вивчення учнів. К.: Радянська школа, 1977. 112с.
24. Басов М.Л. Избранные психологические произведения. М.: Педагогика, 1975. 432с.
25. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Психология человеческой судьбы. Люди, которые играют в игры. Минск: Промеб, 1992. 383с.
26. Безруких М.М., Ефимова С.П. Знаете ли вы своего ученика?: Кн. для учителя. М.: Просвещение, 1991. 176с.
27. Бех І.Д. Проблема психічного розвитку особистості і удосконалення навчального процесу //Радянська школа. 1979. №7. С.28-33.
28. Бех І.Д. Роль самопізнання у вихованні учнів //Початкова школа. 1988. - №6. С.4-8.
29. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання: Науково-методичний посібник. К.: ІЗМН, 1998. 204с. сС.5, №34, №35.
30. Бібік Н.М. Формування пізнавальних інтересів молодших школярів /Інститут педагогіки АПН України. К., 1998. 199с.
31. Блонский П.П. Избранные педагогические и психологические сочинения: В 2 т. /Под ред. А.В.Петровского. М.: Педагогика, 1979. Т.1. 304с.
32. Бодалев А.А. Восприятие и понимание человека человеком. М.: Изд-во МГУ, 1982. 199с.
33. Божович Л.И. Проблема развития мотивационной сферы ребёнка //Изучение мотивации поведения детей и подростков /Под ред. Л.И.Божович, Л.Б.Благонадежной. М.: Педагогика, 1972. С.7-45.
34. Бок К. Гимнастика мозга. Издание 2-е. СПБ. М. Изд-ва М.О.Вольф, 1911. 28с.
35. Бородина В.А. Динамическое чтение. Л.: ВИКИ им. А.Ф.Можайского, 1974. 31с.
36. Бузан Т. Скоростная память. М.: Эйдос, 1995. 144с.
37. Бюргерштейнъ, Der beitscurve einer Schul stunde, Zeitschrift fűr Gesundhe it spflege. 1891.
38. Васьківська С.В. Навчити вчитися, або як допомагати молодшому школяреві в навчанні //Початкова школа. 1994. - №6. С.10-12.
39. Вахтеров В.П. Избранные педагогические сочинения. М.: Педагогика, 1987. 400с.
40. Вашуленко М.С., Сокирко М.В. Інтенсифікація пізнавальної діяльності учнів у період навчання грамоти //Початкова школа. 1978. - №12. С.17-25.
41. Венгер Л.А. Педагогика способностей. М., Знание, 1973. 117с.
42. Возрастные и индивидуальные различия памяти /Под ред. А.А.Смирнова. М.: Просвещение, 1967. 300с.
43. Воробьёва О.Г. Формирование логической памяти у детей младшего школьного возраста: Учебно-методическое пособие /Комсомольский-на-Амуре гос. Педагогического ун-та, 2001. 82с.
44. Волков И.П. Цель одна дорог много: Проектирование процессов обучения: Кн. Для учителя: Из опыта работы. М.: Просвещение, 1990. 150с.
45. Выготский Л.С. Развитие высших психических функций. Из неопубликованных трудов. - М.: Изд-во АПН РСФСР, 1960. 500с.
46. Гальперин П.Я. Введение в психологию: Учебное пособие для вузов /Ред., предисл. и коммент. А.И. Подольского. М.: Изд-во дом «Университет», 1999. 332с.
47. Габай Т.В. Учебная деятельность и её средства. М.: Изд-во МГУ, 1988. 254с.
48. Гильбух Ю.З. Психолого-педагогические основы индивидуального подхода к слабоподготовленным ученикам: Пособие для учителей классов выравнивания. К.: Радянська школа, 1985. 176с.
49. Гильбух Ю.З. Как учиться и работать эффективно /АПН Украины. Ин-т психологии и др. К., 1993. 126с.
50. Голубева Э.Л. Индивидуальные особенности памяти человека: (Психофизиологические исследования). М.: Педагогика, 1980. 151с.
51. Гончарук П.А. Психологія навчання. К.: Вища школа. Вид-во при КДУ, 1985. 143с.
52. Горбань Г.О. Соціально-психологічне дослідження особистості школяра в процесі експериментального навчання: Автореферат дис... канд.. психол. наук: 19.00.05 /Інститут психології ім.. Г.С.Костюка АПН України. К., 2002. 20с.
53. Гриньова М.В. Саморегуляція навчальної діяльності школяра: Теоретико-методичний аспект. Х.: Фоліо, 1997. 256с.
54. Гребняк Н.П. Умственная работоспособность гимназистов в процессе учебной деятельности. Донецк, 2000. 216с.
55. Греков Ф.В. Как надо учить писать и читать согласно с требованиями школьной гигиены. М., 1915. 94с.
56. Гришко О.І. Формування у молодших школярів умінь доказово міркувати //Початкова школа. 1994. - №9-10. С.10-12.
57. Грінченко Б.Д. Українська граматка до науки читання й писання. К.: Вік, 1917. 64с.
58. Давыдов В.В. Проблемы развивающего обучения. М.: Педагогика, 1986. 240с.
59. Державний стандарт початкової загальної освіти //Початкова школа. 2001. - №1. С.27-54.
60. Дрозденко К.С., Чернецька Л.В., Дрозденко О.В. Пам'ять важливий психологічний компонент засвоєння знань //Початкова школа. 1994. - №4. С.8-10.
61. Дубровский А.А. Лечебная педагогика: Методическое пособие учителям, врачам, воспитателям. Анапа, 1989. 227с.
62. Дусавицкий А.К. Формула интереса. М.: Педагогика, 1989. 172с.
63. Дьяченко В.К. Организационная структура учебного процесса и её развитие. М.: Педагогика, 1989. 160с.
64. Едігей В.Б. Вчися читати, малюк! К.: Гранд, 1993. 254с.
65. Эльконин Д.Б. Возрастные возможности усвоения знаний (младшие классы школы). М.: Просвещение, 1966. 442с.
66. Эльконин Д.Б. Как учить детей читать //Знание. Серия «Педагогический факультет». 1976. - №4. 64с.
67. Эрдниев П.М., Эрдниев Б.П. Теория и методика обучения математике в начальной школе. М.: Педагогика, 1988. 205с.
68. Ермаков И.И. Коррекция речи и голоса у детей и подростков. М.: Просвещение, АО Учебная литература, 1996. 124с.
69. Жданова Р.А.О развитии отношения к учению у младших школьников. Ростов н/Д.: Рост. н/Д. гос. пед. ин-т, 1969. 23с.
70. Зайцев В.Н. Резервы обучения чтению. М.: Просвещение, 1991. 32с.
71. Зак А.З. Развитие умственных способностей младших школьников. М.: Просвещение, 1994. 320с.
72. Зак А.З. Как развивать логическое мышление? 800 занимательных задач для детей 6-15 лет. М.: Аркти, 2001. 141с.
73. Занков Л.В. Избранные педагогические труды. М.: Педагогика, 1990. 424с.
74. Здорик Б.М., Курбанаев М.С. и др. Методическое пособие по обучению быстрому чтению. Алма-Ата: Филиал НОТ и УПГРР ВИЭМС, 1971. 48с.
75. Зимняя И.А. Педагогическая психология. Учебник для вузов. Изд. второе, доп., испр. и перераб. М.: Издательская корпорация «Логос», 1999. 384с.
76. Зинченко С.Н. Почему детям бывает трудно учиться. К.: Радянська школа, 1990. 56с.
77. Івкова Н.М. Навчати учнів ставити перед собою мету //Початкова школа. 1994. - №2. С.58.
78. Ильина Т.А. Педагогика: Курс лекций: Учеб. пособие для студ. пед. ин-тов. М.: Просвещение, 1984. 495с.
79. Ительсон Л.Б. Математические методы в педагогике и педагогической психологии: В 2ч. М.: Знание, 1968. Ч.1,2. 60с.
80. Кабанова-Меллер Е.Н. Формирование приёмов умственной деятельности и умственное развитие учащихся. М.: Просвещение, 1968. 288с.
81. Калмыкова З.И. Продуктивное мышление как основа обучаемости. М.: Педагогика, 1981. 200с.
82. Калчев П.П. Мотивы учебной деятельности первоклассников 6 и 7 лет: Автореферат канд. психол. наук: 19.00.07 /ЛГУ-Л., 1986. 22с.
83. Каптерев П.Ф. Дидактические очерки. Теория образования //Избр. педагог. соч. М.: Педагогика, 1982. 704с.
84. Качество знаний учащихся и пути его совершенствования /Под ред. М.Н.Скаткина, В.В. Краевского. М.: Педагогика, 1978. 208с.
85. К вопросу о некоторых итогах экспериментального изучения эффективности урока по основам наук в школе /И.Т. Огородников, Л.П. Аристова. Казань: Таткнигоиздат, 1959. 80с.
86. Кириллова Г.Д. Теория и практика уроков в условиях развивающего общения. М.: Просвещение, 1980. 159с.
87. Киричук О.В. Формування в учнів активної життєвої позиції. К.: Радянська школа, 1983. 137с.
88. Климов Е.А. Общая психология. Общеобразовательный курс: Учеб. пособие для вузов. М.: ЮНИТИ ДАНА, 1999. 511с.
89. Кларин М.В. Инновации в мировой педагогике: Обучение на основе исследования, игр, дискуссий. Рига: Пед. центр «Эксперимент», 1995. 176с.
90. Колесниченко В.І., Горяний І.І., Сагайдак В.П. Навчання грамоти одне з головних завдань початкової школи //Початкова школа. 1994. - №4. С.11-15.
91. Коберник Г.І. Індивідуалізація і диференціація навчання в початкових класах: теорія та методика /Уманський держ. педагогічний ун-т ім. Павла Тичини. К.: Науковий світ, 2002. 232с.
92. Кодлюк Я.П. Формування загальнонавчальних умінь і навичок в учнів 1-2 класів 4-річної початкової школи: Автореферат дис... канд.. пед. наук: 13.00.01 /Київ. ун-т ім.. Т.Шевченка. К., 1993. 24с.
93. Коменський Я.А. Избранные педагогические сочинения. М.: Учпедгиз, 1956. 651с.
94. Кониський О. Граматка або перша читанка задля початку вчення. К.: Вид. Л.В. Ільницького, 1882. 48с.
95. Коротяев Б.И. Учение - процесс творческий: Кн. для учителя: Из опыта работы. 2 изд., доп. и испр. М.: Просвещение, 1989. 159с.
96. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості /Під ред. Л.М. Проколієнко. К.: Рад. шк.., 1989. 608с.
97. Котирло В.К. Початковий період у навчанні школярів. К.: Знання, 1985. 48с.
98. Крутій В.А. Активізація навчальної діяльності молодших школярів у процесі використання дидактичних ігор: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.09 /Інститут педагогіки АПН України. К., 2001. 20с.
99. Крутецкий В.А. Психология математических особенностей школьников. М.: Просвещение, 1968. 431с.
100. Кузнецов О.А., Хромов Л.Н. Техника быстрого чтения. М.: Книга, 1983. 175с.
101. Кузьмина Н.В. Формирование педагогических способностей. Л.: Изд-во ЛГУ, 1961. 98с.
102. Кулько В.А., Цехмистрова Т.Д. Формирование у учащихся умения учиться. Пособие для учителей. М.: Просвещение, 1983. 80с.
103. Кучерявый А.Г. Сказки дедушки Дидактика. Донецк: Сталкер, 1997. 320с.
104. Кыверялг А.Я. Методы исследования в профессиональной педагогике. Таллинн: Валгус, 1980. 366с.
105. Кюрти Я. Развитие умственных способностей у детей от 6 до 14 лет //Психологические исследования познавательных процессов и личности. М.: Наука, 1983. 216с.
106. Лебедева И.П. Теория взаимодействия систем «ученик» и «Объект изучения». Пермь: Издательство Пермского ун-та, 2001. 200с.
107. Лейтес Н.С. Способности и одарённость в детские годы. М.: Знание, 1984. 79с.
108. Лернер И.Я. Процесс обучения и его закономерности. М.: Знание, 1980. 182с.
109. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики. М.: Изд. МГУ, 1981. 584с.
110. Лёзер Ф. Рациональное чтение. М.: Педагогика, 1980. 155с.
111. Лийметс Х.Й. Как воспитывает процесс обучения? М.: Знание, 1982. 96с.
112. Лисина М.И. Исследования по проблемам возрастной и педагогической психологии: Сб. науч. тр. /АПН, НИИ общ. педагогики; Под ред. М.И. Лисиной. М.: НИИОП, 1980. 168с.
113. Логачевська С.П. Дидактичні основи організації диференційованого навчання молодших школярів: Автореф. дис. канд. пед. наук: 13.00.01 /Кіровоградський держ. педагогічний ун-т ім. Володимира Винниченка. Кіровоград, 1998. 17с.
114. Луцик Д.В. Дидактика початкової школи. Дрогобич: Відродження, 1998. 184с.
115. Лурия А.Р. Язык и сознание. М.: Изд. АМГУ, 1979. 320с.
116. Люблинская А.А. Учителю о психологии младшего школьника. М.: Просвещение, 1977. 224с.