Дорошенко Каріна Сергіївна Поетика мовних ігор (на матеріалі сучас­ної української поезії)

brief description

Дорошенко Каріна Сергіївна, провідний фахівець зі зв’язків з громадськістю та пресою Інституту філоло­гії Київського національного університету імені Тараса Шевченка: «Поетика мовних ігор (на матеріалі сучас­ної української поезії)» (10.01.06 - теорія літератури). Спецрада Д 26.001.15 у Київському національному уні­верситеті імені Тараса Шевченка

МІНСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
ДОРОШЕНКО КАРІНА СЕРГІЇВНА
УДК 82.0:821.161.2-1.09
ДИСЕРТАЦІЯ
ПОЕТИКА МОВНИХ ІГОР
(на матеріалі сучасної української поезії)
Спеціальність 10.01.06 – теорія літератури
03 – Гуманітарні науки (035 – Філологія)
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело.
_________________________
(прізвище, ініціали та підпис здобувача)
Науковий керівник –
доктор філологічних наук, професор
Астаф’єв Олександр Григорович
Київ – 2017
2
ЗМІСТ
АНОТАЦІЯ…………………………………………………………………..3
ВСТУП………………………………………………………………………..8
І. МОВНІ ІГРИ ЯК ТЕОРЕТИЧНА ПРОБЛЕМА……………………..12
1.1.Фольклорні джерела поетики мовних ігор…………………………….14
1.2.Курйозна і фігурна поезія бароко………………………………………19
1.3. Ігровий характер художнього мислення у працях І.Канта, Ф.Шиллера,
Ф.Шлейєрмахера, О.Потебні………………………………………………………25
1.4. Барокові традиції авангарду і його словесно-ігрові відкриття………30
1.5. Гра як вільна словесна діяльність: від Й.Гейзінга до прибічників
теорії мовних ігор……………………………………………………………….….39
ІІ. САМОПРЕЗЕНТАЦІЯ МОВИ ПОЕТИЧНОГО ТЕКСТУ ЯК
ПОСТМОДЕРНІСТСЬКА СТРАТЕГІЯ………………………………….……57
2.1. Інтертекстуальна гра з читачем і діалогізація мовлення………….….58
2.2. Абсурд як різновид мовної гри …………………………………….….72
2.3. Авторська маска як гра свідомостей……………………………….….74
2.4. Форми карнавалу у сучасній поезії………………...…………….……85
ІІІ. СЕМІОЛОГІЧНІ ПРИНЦИПИ РІЗОМИ……………………….….92
3.1. Зорова поезія як вид мовної гри . ……………………………..….……92
3.2. Звукова гра в поезії ……………………….…………………….….….106
3.3. Види графічної гри ……………………………..…………………......122
3.4. Трансформація і гібридність жанрів……………………….….……...130
3.5. Інтермедіальність мовної гри………………………………...……….140
ВИСНОВКИ………………………………………………………….……150
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………….……156
ДОДАТКИ…………………………………………………………….……169

ВСТУП
Науковий інтерес до феномена мовної гри не припиняється: з‘являються
праці різноманітних аспектів, більшість з яких співвідносяться з культурою.
Тобто це ті дослідження, де об‘єктом та основною темою постають художні
стилі та напрями, для яких ключем виступає ігровий аспект. Поняття ж гри –
багатогранне, визначається як особливий адогматичний тип світорозуміння, так
і сукупність певних форм людської діяльності, тому може виступати дією,
прийомом, засобом та ін. У сучасній науці підвищене зацікавлення грою
пов‘язане зі своєрідною формою самосвідомості епохи (алюзії, маски,
гіпертекст).
Сьогодні в українському літературознавстві дослідження мовних ігор
досить спорадичні. За цих обставин особливо актуальними є формування
теоретичних засад дослідження явища мовної гри у постмодерністському
дискурсі, у текстах українських поетів-двотисячників, аналіз теоретичних
проблем мовних ігор у працях філософів та мовознавців.
Розмаїття поетичних текстів української літератури дає змогу побачити,
що гру літератори творять різними мовними засобами, тому актуальність
пропонованого дослідження полягає, насамперед, у комплексному підході до
питання творення і побутування мовної гри, поглибленні та систематизації
знань про концепцію гри як теоретичної проблеми, практичному показі
властивостей поетики мовної гри за допомогою текстів українських поетів,
дослідженні особливостей функціонування мовних ігор в українській
літературі, спираючись на засади теоретиків школи аналітичної філософії і
постмодернізму.
Зв'язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами,
темами. Дисертацію виконано впродовж 2013‒2017 рр. на кафедрі теорії
літератури, компаративістики і літературної творчості Інституту філології
Київського національного університету імені Тараса Шевченка в межах
науково-дослідницької програми «Мови і літератури народів світу: взаємодія та
самобутність» (державний реєстраційний номер 11БФ044-01, науковий
9
керівник – доктор філологічних наук, професор Г. Ф. Семенюк). Тема
дисертації затверджена на засіданні Вченої ради Інституту філології Київського
національного університету імені Тараса Шевченка (№5 від 23 грудня 2013
року).
Мета роботи – обґрунтувати концепцію поетики мовних ігор у
дослідницькому підході до вивчення сучасної української поезії.
Для досягнення зазначеної мети поставлено такі завдання:
- з'ясувати специфіку мовних ігор як теоретичну проблему, простеживши
еволюцію поглядів на словесно-ігровий феномен в українській усній і
письмовій словесності, від бароко до постмодернізму;
- розкрити специфіку постмодерністського дискурсу як самопрезентації
мови поетичного тексту, звернути увагу на ігрові постмодерністські стратегії,
авторські маски, карнавальні форми;
- дослідити семіологічні принципи ризоми постмодерністського тексту,
звуко- і графіко-синтаксичні засоби текстотворення, жанрові чинники
симулякру, інтермедіальні прийоми мовної гри;
- структурувати звуко- і графіко-синтаксичні засоби текстотворення у
поетичних текстах;
- окреслити особливості впливу новітніх технологій на літературу та
охарактеризувати поетичні тексти в інтермедіальних зв‘язках.
Об’єктом дослідження стали поетичні тексти української літератури
кінця ХХ – початку ХХІ ст. таких авторів: Юрій Андрухович, Віктор Неборак,
Олександр Ірванець, Юрій Іздрик, Назар Гончар, Іван Лучук, Аналолій
Мойсієнко, В‘ячеслав Романовський, Михайло Зарічний, Маріанна Кіяновська,
Олег Коцарев, Вано Крюгер, Тарас Малкович, Любов Якимчук, Лесь Белей,
Сергій Татчин, Ігор Астапенко, Брати Капранові, Юрій Завадський, Андрій
Волошин, Григорій Семенчук, Ірина Скакун, Дарина Гладун, Мирослав Лаюк,
Ірина Шувалова, Таня-Марія Литвинюк, Юрко Позаяк, а також тексти, що
увійшли в антологію паліндомної творчості «У сузір‘ї рака літерального» і
артбук Сергія Жадана «Пливи, рибо, пливи».
10
Предметом дослідження є концепція поетики мовних ігор як
постмодерністської стратегії сучасної поезії
Теоретико-методологічну основу дослідження і засади дисертації
складають наукові праці з філософії, теорії літератури і порівняльного
літературознавства, представників школи німецької трансцендентальної
філософії (І.Кант та Ф.Шіллер), герменевтичної (Г.- Ґ.Ґадамер),
антропологічної (Й.Ґейзінга), аналітичної філософії (Л.Вітгенштайн),
постструктуралізму (Ж.Дерріда, Ж.Бодріяр), постмодернізму (Ж.Дельоз,
Ф.Ґваттарі, І.Ільїн, І.Скоропанова та ін.). Для вирішення окремих завдань
звернуто увагу на наукові дослідження А.Білої, О.Ільницького, Т.Гундорової,
В.Агєєвої, В.Саннікова, Д.Крістала, М.Шаповал та ін.
Використано фундаментальні праці з історії української літератури
(В.Перетц, М.Петров, І.Франко), теорії й методології літературного процесу
(М.Бахтін, О.Білецький, Ю.Борєв, Р.Інгарден, Г.Клочек, Ю.Ковалів, Ю.Лотман,
З.Мітосек, М.Наєнко, І.Неупокоєва, Г.Поспелов, М.Сулима, М.Ткачук,
Д.Чижевський), компаративістики (Л.Грицик, В.Жирмунський, Р.Інгарден,
Д.Лихачов, Д.Наливайко) та ін.
Для досягнення мети і розв‘язання ряду завдань у дисертації застосовано
такі методи дослідження: порівняльний, культурно-історичний, порівняльнотипологічний, структурно-семіотичний, інтертекстуального аналізу,
рецептивної естетики, герменевтичний, інтерпретаційно-текстового аналізу.
Наукова новизна полягає у першому комплексному теоретичному
дослідженні поетики мовної гри в українському літературному процесі; вперше
в українському літературознавстві системно розглядаються ігрові прийоми як
важливі чинники форми і змісту; досліджено особливості мовних ігор в
сучасній українській поезії; відібрано джерела фактологічного матеріалу, які
раніше не були об‘єктом лінгвостилістичного і літературознавчого аналізу;
уточнено поняття мовної гри згідно формозмістових особливостей.
Теоретичне значення роботи полягає в обґрунтуванні доцільності й
перспективності застосування теоретико-методологічних підходів до вивчення
11
поетики мовної гри на різних структурних рівнях. Літературознавчий аналіз
текстів дає змогу систематизувати матеріал, конкретизувати саме поняття
«мовна гра»
Практичне значення полягає у тому, що його спостереження,
узагальнення і висновки можуть бути використані при подальшому дослідженні
складної природи мовної гри та її функціонування в українській поезії; при
читанні та проведенні спецкурсів та спецсемінарів з проблем теорії літератури,
історії української літератури кінця ХХ – поч. ХХІ ст.
Особистий внесок здобувача – обґрунтування концепції поетики мовних
ігор як постмодерністської стратегії та її близькості до сучасних моделей
системного аналізу. Дослідження є індивідуальною роботою, його результати
отримано без участі співавторів.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати
дослідження виголошені у формі доповідей на Науковому віршознавчому
семінарі «Веселе віршознавство», (Київ, 5 листопада 2013 р.), Всеукраїнській
науковій конференції за участю молодих учених «Філологічна наука в інформаційному суспільстві» (Київ, 10 квітня 2014 р.), ХІV Міжнародних славістичних читаннях пам‘яті академіка Леоніда Булаховського (Київ, 25 квітня
2014 р.), Науковому семінарі для молодих вчених пам‘яті Ніли Зборовської
(30 вересня 2014 р.), Міжнародній науковій конференції «Сучасна філологія:
парадигми, напрямки, проблеми» (Київ, 9 жовтня 2014 р.), Науковому
віршознавчому семінарі пам‘яті Ігоря Качуровського (Київ, 1 жовтня 2014 р.),
Українсько-білоруському семінарі з проблем розвитку сучасної української і
білоруської літератури (Київ, 1-2 липня 2015 р.), IV Міжнародній віршознавчій
науковій конференції «Українське віршування в контексті європейської
віршової культури» (Київ, 28-29 вересня 2015 р.), XXV Міжнародній науковій
конференції «Мова і культура» імені Сергія Бураго (Київ, 20-23 червня 2016 р.)
Публікації. Основні аспекти дослідження висвітлено у 10 публікаціях, із
них 6 у фахових виданнях України, 1 – у закордонному видання та три
додаткові публікації.

bibliography

ВИСНОВКИ
Теоретичні проблеми, які пов‘язані з мовною грою, набувають
актуальності у сучасному літературознавстві, де після лінгвістичного
перевороту текст трактують як форму самопрезентації мови. Ще з епохи бароко
до дослідження мовної гри зверталися з метою простеження механізмів її
створення та функціонування. Пройшовши кілька історичних етапів, мовна гра,
ігрові засади тексту ускладнилися й удосконалилися, змінилися їхні функції.
Збір матеріалів та аналіз відібраних текстів дав можливість комплексно підійти
до проблемного питання, а різноаспектність мовної гри слугували створенню
цілісної картини поетики цього явища.
Поетичні тексти української літератури кінця ХХ – початку ХХІ століть
потрапляють під постмодерну стилістику, що вдалося простежити на рівнях,
властивих для аналізу текстів цієї епохи. Постмодернізм, серед особливостей
якого – створення текстів шляхом наслідування, інтертекстуальності,
колажування, дав українській літературі інтелектуальний інструментарій, яким
майстерно послуговуються письменники. Інтертекстуальний аналіз поетичних
текстів Юрія Іздрика показав різноманітні інтекстові вкраплення, що
уможливило класифікацію за тематичним наповненням (музичним, релігійним,
історичним, літературним). Крім алюзій на тексти світової літератури,
ремінісценцій та прихованих цитат, зустрічаються в досліджених поетичних
текстах і автоцитації, що було простежено у текстах М.Кіяновської. Під щабель
постмодерної стратегії мовної гри підпадають і поняття пастишу та метаболи,
про що логічно вмотивовується в тексті дисертації.
Постмодерна естетика спрямована на гру з читачем і самопрезентацію
поетичної мови. Їй властиве маскування, бутафорія, недосказаність. У текстах
української поезії вдалося простежити образ карнавалу, фестивалю. На
прикладі текстів Ю.Андруховича та В.Неборака, знакових митцівпостмодерністів української літератури, окреслено образ літаючої голови, що
була головним символом у постановці бубабістів «Крайслер імперіал». Тексти
наповнені енергією, ліричний герой розкутий, а довкола присутні образи
151
раблезіанства. Різноманітні авторські маски розігруються на поетичному полі.
Маска блазня, мартопляса, мандрівника у Ю.Андруховича переходить у більш
розлогі епатажні ролі в О.Коцарева чи В.Крюгера на зразок: «я – фестиваль
оселедців», «я корова, розіпнута на хресті», «я – Берлін, зелений і діагональний
та інші», «я – Берлін, зелений і діагональний, «я – мати-земля, що годує дітей»
та багато інших. Цікавим є той факт, що попри присутність карнавальних
образів у більшості поетів, творчість яких обрано для аналізу, вони все одно
відрізняються. В авторів-бубабістів сюжети розгортаються на площах, вони
розлогі, а персонажі гіперболізовані. Тоді ж як у поетів, які увійшли в
літературний процес на початку ХХ століття, карнавальна образність має дещо
інакшу специфіку. Зокрема, у Леся Белея образ П‘єро є досить нетиповим,
оскільки його вписано в атмосферу міста, якому карнавали не властиві,
оскільки навіть пристосованих площ для цього немає: «П‘єро п‘є за П‘ємонт /
за п‘ємонтських п‘яниць / п‘є за блудниць / у цьому місті немає площ для П‘єро
/ на тісному корзо він сів по-турецьки і закурив».
Структурно-типологічний підхід, застосований у дослідженні, уможливив
аналіз сучасної курйозної поезії крізь призму історичних етапів її розвитку, яка
мала основу в епоху бароко та перейняла особливості епатування та
колажування з авангарду. Під час аналізу поетичних текстів, створених у кінці
ХХ-го століття, стала помітною тяглість традиції. Авангардні вірші, які
утворювалися всупереч традиції та її абсолютної нібито відірваності, все таки
мають витоки у попередніх епохах, що вдалося простежити в історичному зрізі.
Український авангард все таки увібрав традицію італійських футуристів, а
також мав деякий вплив російської літератури. Аналізуючи тексти
представників українського авангарду було помічено навіть відголоски
барокових текстів. Такі явища простежувалися у рядках, які членуються на
різні частини (слова, літери) та різних звукових абстракціях. Тож авангардна
поезія стає своєрідним містком в історії української літератури, яка бере свій
початок в бароко, а відголоски має в кінці ХХ-го століття, у текстах, що
відносять до стилю необароко. До необарокових текстів і належать літературні
152
зразки українських літераторів з угруповання «Геракліт». Досліджені тексти
паліндромістів допомогли розкрити особливості їхньої поетики, виокремити
тематичні блоки, що найчастіше зустрічаються у досліджених матеріалах.
Серед таких тем виокремлено: гостро-соціальні, на позначення часу, тваринну
тематику, еротичну. У текстах також було простежено способи створення
різноманітної візуальної поезії, яка беззаперечно стає прикладом мовної гри.
Серед таких способів: залучення графічних малюнків, каліграфічні зображення,
поєднання тексту з геральдикою, та ін.
Поетику мовної гри вдалося простежити завдяки аналізу на різних рівнях
текстових модифікацій. Важливими стали знахідки на графічному рівні у поезії
сучасних українських письменників. Серед множини поетичних текстів вдалося
вивчити характерні особливості графічної гри. Це і різноманітний поділ слова, і
розташування структурних частин в різних рядках, і залучення в слова чи
речення літер з іншої абетки, діакритичних знаків або і цифр, обігрування сенсу
слова через омографи, зумисне склеювання кількох слів в рядку тощо.
Звукова гра в мові очевидна у звуконаслідуваннях, омонімічних римах,
грою в коренях слів та на межі структурних елементів, логогрифах, в
експериментуванні написання віршів на одну літеру (тавтограмах) (І.Скакун,
А.Волошин), або ж цілковите експериментування, як у поезіях Ю.Завадського,
де тексти можуть будуватися на суціль голосних чи лише приголосних звуках.
Яскраві знахідки серед поетичних рядків знаходимо у верлібрах М.
Кіяновської. У поетичних текстах авторка не лише омонімічними римами. А й
створює риму в середині рядків. Завдяки членуванням слів на менші структурні
елменти, поетеси віднаходить потрібне звучання, яке має свої мовноігрові
особливості. Звукова гра властива й поезії І.Астапенка, що простежується в
його омонімічних, а інколи і консонансних римах. На основі структурнотипологічного аналізу стало зрозуміло, що більшою мірою мовна гра на
графічному, звуковому, зоровому рівнях націлена на експеримент та
епатування, однак деякі приклади мовної на цих рівнях таки мають семантичну
вмотивованість.
153
Розкрито поетику мовної гри і через гру жанрами. Українська поезія дає
численні приклади трансформації: шахопоезія, яка майстерно розроблена
А.Мойсієнком, акросонети, численні приклади яких маємо у творчості
М.Кіяновської. Гра жанрами, як і інші варіанти мовної гри, інтенціонально
різні, що було простежено під час порівняльного аналізу текстів. Якщо
акросонети і шахопоезія розраховані на читача-інтелектула, то жанрові
трансформації, приміром, Братів Капранових чи Юрка Позаяка націлені
розважити аудиторію.
До феномена мовної гри можна підходити з позицій мовного жарту,
інтелектуального вправляння, гри автора з читачем через текст, експерименту.
Ми обґрунтували мовну гру як постмодерністську стратегію самопрезентації
поетичної мови через різні рівні текстових трансформацій (інтертекстуальну
гру з читачем діалогізацію, використання абсурду і авторських масок, форми
карнавалу, графічні, звукових, звукові, жанрові та інтермедіальні ігрові
вкраплення). Стає очевидним, що все це – чинники означування, принципи
текстотворення, характерні для структури нового типу – «відкритої структури»
з її виразними планами змісту й вираження, які не завжди збігаються, як у
реалістичних текстах.
У дисертації подано поняття мовної гри, охарактеризовано її ключові
особливості та функції, які вдалося виокремити в поетичних текстах
української літератури кінця ХХ – початку ХХІ ст. Дисертація є ґрунтовним і
актуальним дослідженням у літературознавстві.
З приходом у літературу і мистецтво засобів новітніх технологій, стала
зрозумілою необхідність досліджувати літературні тексти у інтермедіальних
зв‘язках. Віртуальна література, досліджувана Ю. Завадським, здатна за
допомогою гіперпосилань на технічних засобів залучати у текст цифрові
зображення, аудіо і відео. Відтак, народжуються такі жанри, як відеопоезія,
фотопоезія, створюються різноманітні інтермедіальні проекти. У кожному
випадку автор націлений сколихнути уяву реципієнта, запропонувати свої
правила гри шляхом синергії. ХХІ століття з його комп‘ютерними технологіями
154
дає змогу створювати тексти із залученням різноманітних діакритичних знаків
та інших технологій. Ю.Завадський створю свої експериментальні фонічні
вірші у спосіб, який дозволяє комп‘ютерна клавіатру. Це може бути звичайний
натиск однієї чи кількох клавіш, а відтак, створюється цілий текстовий рядок,
який потребує від читача розуміння коду. Діакритичні знаки здатні
поєднуватися у візерунки, які можуть нагадувати вишивку, або ж імітувати
необхідний звуковий чи зоровий образ, який не оприявнюється в тексті.
Численні зразки такої поезії подає Д.Гладун у своїй збірці «Рубати дерево».
Інтермедіальні практики дають широке поле для творчості. Так
виникають синкретичні приклади, які не слід оминати. Цікавими здобутками
сьогодення є фотографічна поезія, де текст і фотографія взаємодоповнюють
одне одного. При переході літературних текстів із друкованої площини у
віртуальну, стає можливим накладання візаульної та звукової частини.
Прикладом поєднання мистецтв в сучасній українській літературі став проект
«Amnesia project» О. Михеда, музично-літературний проект Г.Семенчука та
Ю.Іздрика «DRUMTИАТР», виступи С.Жадана і Ю.Андруховича з музичними
гуртами.
Окремим синкретичним явищем є візуальна поезія, яка останні кілька
років набирає широкої популярності в українському літературно-мистецькому
просторі. Найкращі зразки такої поезії щороку представляють на фестивалі
«CYCLOP». Поступово з‘являється в літературному просторі і графічна поезія,
яка вийшла з простору коміксів, поширених в американській літературі. До
графічної поезії вдається О.Павлова. Явище поєднання мистецтв бачимо на
прикладі артбуків, де автор тексті і автор зображення є співтворцями одного
завершеного образу. Прикладом в сучасній українській поезії може слугувати
артбук «Пливи, рибо, пливи» С. Жадана.
Розглядаючи поетику мовної гри, слід охарактеризувати поле тлумачень
поняття. Адже до цього явища можна підходити з позицій мовного жарту,
інтелектуального вправляння, експерименту, гри автора з читачем через текст.
Ми зупиняємося на позиції, що поняття мовної гри слід тлумачити як авторську
155
стратегію, націлену на оволодіння увагою реципієнта шляхом різних рівнів
текстових трансформацій (графічних, звукових, звукових, жанрових чи
інтермедіальних), або ж завдяки створенню інтелектуального поля, де автор дає
можливість читачеві впізнати автора (за різноманітними масками) чи тексти
(через інтеретекстуальні складові).