ДОЗВІЛЬНА СИСТЕМА В УКРАЇНІ

brief description

З М І С Т
стор.
ВСТУП.............................................................................................................. 4

РОЗДІЛ 1
Дозвільна система як об'єкт державного управління...……………............

1.1 Адміністративно-правова охорона суспільної безпеки. Дозвільна система як засіб її забезпечення ........................................................……….

12

12

1.2 Поняття і сутність дозвільної системи……………......................……...
29

1.3 Виникнення і розвиток дозвільної системи як одного з видів державного управління......………………………………..............................

45

1.4 Об'єкт, предмет і форми дозвільної системи…………….......................
62

ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ..……..………………………....

РОЗДІЛ 2
Організаційно-правові засади здійснення дозвільної системи в Україні.........................................................………………………………......

77

82

2.1 Поняття і принципи діяльності суб'єктів дозвільної системи…….......…………………………….………………………………..
82

2.2 Система органів, які здійснюють дозвільну систему та їх повноваження..................................................................……………………..

94

2.3 Органи внутрішніх справ як центральний суб'єкт здійснення дозвільної системи ……………………………………..................................

114

ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ....………………………………..

РОЗДІЛ 3
Основні шляхи удосконалення дозвільної системи в Україні...............................................................................................................
137

140

3.1 Проблеми організаційно-правового забезпечення дозвільної системи в Україні……………....................................................………………………

140

3.2 Дозвільне провадження, його види, тенденції розвитку і законодавчого регулювання..............………………………...................…...

157

ВИСНОВКИ ДО ТРЕТЬОГО РОЗДІЛУ…………….....………………...

ВИСНОВКИ....…………………..........……………………………………...
169

173

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.........……………………...
181

В С Т У П

Актуальність теми дослідження. Радикальні перетворення у всіх сферах політичного та соціально-економічного життя українського суспільства нерозривно пов’язані з забезпеченням безпеки особистості, суспільства і держави, створенням необхідних умов реалізації конституційних прав і свобод громадян у різних сферах суспільного життя. Процеси демократизації суспільства і держави в Україні, рівність різних форм власності стали підставою для підприємницької активності фізичних та юридичних осіб, здійснення окремих видів діяльності, виробництв, робіт та послуг, які пов’язані з використанням потенційно небезпечних технологій, предметів та речовин.
В умовах складних політичних та соціально-економічних перетворень, які характеризуються погіршенням добробуту населення, ускладненням кримінальної обстановки, збільшенням числа злочинних посягань на життя, здоров’я та майнові інтереси громадян, особливої актуальності набуває питання створення ефективної системи контролю зі сторони держави за використанням предметів, речовин, матеріалів, здійсненням окремих видів діяльності, виробництв, робіт, які уявляють підвищену суспільну небезпеку.
Законодавство України передбачає особливий порядок виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, обліку і використання спеціально визначених предметів, матеріалів і речовин, а також відкриття та функціонування окремих підприємств, майстерень і лабораторій відповідно до Положення про дозвільну систему, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року № 576 та інших нормативно-правових актів, що визначають основи дозвільної системи, яка є одним з основних адміністративно-правових засобів забезпечення суспільної безпеки і суспільного порядку.
Як специфічний вид виконавчо-розпорядчої діяльності, дозвільна система безпосередньо проявляється у різних формах і здійснюється багатьма органами державної виконавчої влади. Кожен з таких органів, у межах своєї компетенції, наділяється правом застосовувати ті чи інші форми і методи державного управління для впровадження в життя приписів норм, які її утворюють. Разом з тим, є багато проблем, що виникають у процесі здійснення діяльності з забезпечення функціонування дозвільної системи. Удосконалення вимагає як законодавство, що визначає правовий статус і повноваження органів вказаної сфери, так і їх система. Нечітке визначення задач і функцій органів дозвільної системи, недостатня правова регламентація способів їх взаємодії породжують ряд негативних наслідків, таких як тяганина, бюрократія, порушення законних прав і інтересів громадян у даній області і т.п., що, у цілому, знижує ефективність їх діяльності з забезпечення суспільної безпеки. Вимагає свого перегляду і законодавча база самої дозвільної системи, яка на сьогоднішній день багато в чому не відповідає вимогам часу.
Необхідність забезпечення суспільної безпеки і суспільного порядку, обумовлює актуальність і важливість глибокого комплексного дослідження проблем дозвільної системи: її сутності і значення, виникнення і розвитку, предметів і об'єктів, діяльності різних державних органів щодо її здійснення, удосконалення законодавчої бази, яка стосується питань організаційно-правових і процедурних основ її функціонування.
Дослідження дозвільної системи є доцільним і для розвитку та удосконалення адміністративного законодавства, розробки проектів ряду нормативних актів, зокрема: Закону України «Про дозвільну систему», «Про зброю», «Про обіг вибухових речовин і матеріалів» і т.ін., необхідність прийняття яких на сьогоднішній день набуває особливої гостроти.
Проблемами забезпечення суспільної безпеки і суспільного порядку, а також, у тієї чи іншої ступені, питаннями здійснення дозвільної системи займалися такі вчені-адміністративісті, як: В.Б. Авер’янов, Г.В. Атаманчук, О.М. Бандурка, І.І. Веремеєнко, Д.М. Бахрах, І.Л. Бачило, В.І. Безсмертний, Ю.П. Битяк, А.С.Васильєв, В.М. Гаращук, С.Т. Гончарук, Є.В. Додін, О.В. Дяченко, В.В. Зуй, М.І. Єропкін, О.П. Клюшниченко, Л.В. Коваль, А.Т. Комзюк, О.П. Коренєв, Б.М. Лазарєв, Р.С. Павловський, Л.Л. Попов, А.О. Селіванов, Ю.А. Тихомиров, Ф.Д. Фіночко, В.В. Цвєтков, О.М. Якуба та ін. Їх роботи присвячені вивченню особливостей соціальних взаємозв'язків, що складаються між учасниками правових відносин у сфері забезпечення суспільної безпеки і суспільного порядку. Виключно питанням здійснення дозвільної системи окремими державними органами присвячені роботи В.А. Гуменюка, І.Г. Кириченка, С.В. Лихачова, Г.Г. Месі, Д.В. Осінцева, С.Д. Подлінєва та інших.
Разом з тим, слід зазначити, що при вивченні дозвільної системи більшість авторів досліджували її криз призму роботи лише одного суб’єкту – органів внутрішніх справ. Про діяльність інших державних органів (Мінохоронприроди, Держнаглядохоронпраці та ін.) щодо запровадження в життя вимог дозвільної системи згадувалось лише фрагментарно, без розгляду особливостей форм і методів їх діяльності в означеній сфері. В той же час, говорити про дозвільну систему як про спеціальний вид діяльності лише органів внутрішніх справ уявляється невірним. Саме недостатня розробка теоретичних положень, наявність ряду правових проблем, а також необхідність проведення комплексного правового дослідження дозвільної системи й обумовили вибір автором даної теми дисертаційного дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною наукових планів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, кафедри адміністративного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і відповідає задачам цільової комплексної програми «Права людину і проблеми становлення організації і функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування» на 2001-2005 р. № 0186.0.070865.
Об'єктом дисертаційного дослідження є дозвільна система як специфічний вид виконавчо-розпорядчої діяльності органів державної виконавчої влади.
Предметом дисертаційного дослідження виступають становлення, розвиток і організація дозвільної системи, форми і методи її здійснення різними органами державної виконавчої влади, проблеми організаційно-правового і процедурного забезпечення дозвільної системи.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний розгляд теоретичних і практичних проблем, пов'язаних з функціонуванням дозвільної системи в Україні, характеристика основних елементів дозвільної системи, розробка пропозицій щодо удосконалення адміністративного законодавства, яке регулює суспільні відносини, що складаються в даній області.
Досягнення зазначеної мети передбачає вирішення наступних завдань:
- з'ясувати сутність і сформулювати поняття адміністративно-правової охорони суспільної безпеки і засобів її забезпечення;
- визначити сутність дозвільної системи як одного з видів державного управління, її місця серед правозабезпечувальної діяльності, дати характеристику її складових елементів;
- конкретизувати об'єкт, предмет і форми дозвільної системи;
- дослідити етапи становлення дозвільної системи як форми державного управління;
- охарактеризувати систему органів державної виконавчої влади, що здійснюють дозвільну систему, визначити їх повноваження;
- розкрити основні напрямки, форми і методи діяльності окремих органів державної виконавчої влади, що здійснюють дозвільну систему;
- провести аналіз організаційно-правового забезпечення діяльності органів сфери дозвільної системи, дати пропозиції і рекомендації щодо його удосконалення;
- дослідити дозвільні провадження і визначити основні шляхи їх законодавчого забезпечення.
Методи дослідження. Виходячи з цілей і задач дослідження, у роботі використовувалися: діалектичний, історико-правовий, статистичний, порівняльно-правовий, формально-логічний, соціологічний і інший методи пізнання процесів і явищ, а також спеціальні юридичні методи: документального аналізу, граматичного розгляду і тлумачення правових норм. За допомогою діалектичного та історіко-правового методів досліджено генезис дозвільної системи, виділені основні етапи формування її організаційних і правових основ. Формально-логічний і соціологічний методи дозволили визначити значення і місце дозвільної системи серед інших інститутів державного управління. Статистичний і порівняльно-правовий методи використовувались для визначення основних напрямків удосконалення правових основ діяльності відповідних державних органів сфери дозвільної системи. За допомогою методів документального аналізу, граматичного розгляду і тлумачення правових норм визначались прогалини та інші недоліки законодавства сфери дозвільної системи, що дозволило внести пропозиції з його удосконалення.
Наукові положення, висновки і рекомендації, які містяться в дисертаційному дослідженні, базуються на Конституції України і чинному адміністративному законодавстві. У число правових актів, що складають нормативну основу дисертації, входять: Укази Президента України, постанови Верховної Ради України, акти Кабінету Міністрів України, а також підзаконні нормативні акти відомчого характеру.
У процесі написання дисертації використовувалися роботи вчених – представників теорії держави і права, конституційного, адміністративного, кримінального, цивільного та інших галузей права.
Емпіричну та інформаційну основу дисертаційного дослідження складають узагальнення практичної діяльності органів державної виконавчої влади сфери дозвільної системи Харківської й іншої областей, статистичні матеріали, довідкові видання, політико-правова публіцистика.
Наукова новизна отриманих результатів. Дисертація уявляє собою одне з перших комплексних монографічних досліджень адміністративно-правових проблем здійснення дозвільної системи органами державної виконавчої влади, спрямоване на розвиток теорії адміністративного права й удосконалення практики його застосування. Автором проведено аналіз організаційно-правових основ дозвільної системи в Україні, досліджено зміст і особливості адміністративно-правового регулювання суспільних відносин, що складаються в даній сфері, основні напрямки, форми і методи здійснення дозвільної системи. При цьому, елементи наукової новизни містяться в ряді висновків і положень, запропонованих особисто автором роботи. До їх числа можна віднести наступні:
- дістали подальшого розвитку визначення адміністративно-правової охорони суспільної безпеки і засобів її забезпечення, проведена їх класифікація і визначено місце дозвільної системи серед них;
- запропоновано авторське визначення дозвільної системи у вузькому і широкому розумінні,
- вперше виділені і охарактеризовані основні і додаткові елементи дозвільної системи, розкриті їх особливості;
- подальшого розвитку та обґрунтування дістали етапи становлення дозвільної системи й охарактеризована трансформація органів, які її здійснюють;
- по-новому розглянуто і розкрито зміст таких категорій як «об'єкт», «предмет» і «форми дозвільної системи»;
- розвинуто положення про принципи діяльності органів, які здійснюють дозвільну систему;
- дістала подальшого розвитку характеристика форм і методів діяльності органів, які здійснюють дозвільну систему, надані пропозиції щодо їх удосконалення;
- комплексно досліджено проблеми організаційно-правового забезпечення дозвільної системи в державному управлінні, запропоновані її нові стандарти, обґрунтована необхідність розробки і прийняття узагальнюючого нормативного акту – Закону України «Про дозвільну систему», надано проект авторського варіанту його структури;
- по-новому обґрунтовується класифікація дозвільних проваджень, визначено їх види, досліджені тенденції їх розвитку і законодавчого регулювання.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що їх можна використовувати:
- у науково-дослідній роботі – для подальшого вивчення особливостей дозвільної системи як одного з видів державного управління, аналізу форм і методів її здійснення;
- у правотворчій діяльності – при розробці нормативно-правових актів сфери законодавства дозвільної системи;
- у правозастосовчій діяльності – шляхом використання наданих рекомендацій і пропозицій щодо удосконалення як правової основи самої дозвільної системи, так і діяльності державних органів, які її здійснюють;
- у навчальному процесі – при підготовці курсу лекцій по адміністративному праву, методичних і навчальних посібників, а також підручників для вищих навчальних закладів.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана й обговорена на кафедрі адміністративного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Ряд її положень був предметом обговорення на наукових і науково-практичних конференціях: «Конституція – основа державно-правового будівництва і соціального розвитку України» (м. Харків, 30 червня 2001), «Сучасні проблеми юридичної науки і правозастосовчої діяльності» (м. Харків, 20-21 грудня 2001 р.), «Правові проблеми реформування регіональної влади» (м. Харків, 12 квітня 2002 р.), «Проблеми вдосконалення правового регулювання місцевого самоврядування» (м. Харків, 4-5 грудня 2001 р.).
Публікації. Основні положення дисертації викладені в 3-х статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях, визначених ВАК України, і 4-х тезах доповідей науково-практичних конференцій.
Структура дисертації складається з вступу, трьох розділів, дев'яти підрозділів, висновків (після кожного розділу і наприкінці дисертації) і списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи складає 197 сторінок. Список використовуваної літератури складається з 191 найменувань і займає 16 сторінок.

bibliography

В И С Н О В К И:
В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України і практики його реалізації, теоретичного осмислення ряду наукових праць у різних областях знань, автором сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на удосконалення адміністративно-правового регулювання і практичного здійснення органами державної виконавчої влади дозвільної системи. Основні з них наступні:
1. Дозвільну систему пропонується розглядати як у вузькому, так і в широкому розумінні. У широкому розумінні дозвільна система уявляє собою сукупність правовідносин, що виникають з метою забезпечення суспільної безпеки між органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, уповноваженими видавати дозволи з однієї сторони (дозволитель), а також фізичними або юридичними особами з іншої (заявник), щодо можливості здійснення останніми дій, спрямованих на придбання в особливому порядку певних прав або повноважень заявником, з приводу користування такими речовинами, матеріалами, предметами, або зайняття видами діяльності, які можуть бути небезпечні для життя і здоров'я людини, загрожувати державним інтересам, з наступним здійсненням контролю і нагляду з боку дозволителя за дотриманням встановлених правил, а так само притягненням винних (при наявності підстав) до встановленої законом відповідальності. Дозвільна система у вузькому розумінні містить у собі всі перераховані вище елементи, однак дія її поширюється тільки на обмежене коло речей, речовин і предметів матеріального світу, які уявляють потенційну небезпеку.
2. Дозвільна система містить у собі елементи, виділення яких і дає можливість визначити її специфіку як самостійного правового явища. Ці елементи випливають з аналізу дозвільного режиму і правовідносин, які складаються в сфері дії дозвільної системи. До них відносяться: 1) мета дозвільної системи; 2) особливий порядок діяльності, дій або поведінки громадян, юридичних осіб, державних органів і їх посадових осіб у сфері дозвільної системи, який спрямований на реалізацію зацікавленими особами (заявниками) своїх суб'єктивних прав; 3) суб'єкти дозвільної системи; 4) об'єкт і предмети дозвільної системи; 5) здійснення контролю уповноваженими суб'єктами за дотриманням встановлених правил дозвільної системи; 6) притягнення осіб, які порушують правила дозвільної системи, до встановленої законом відповідальності. При цьому серед перерахованих елементів можна виділити основні і додаткові елементи. Останні випливають з основних. Вони ж дозволяють більш чітко відмежувати дозвільну систему від інших правових явищ. Такими елементами є: 1) здійснення контролю за дотриманням правил дозвільної системи і 2) притягнення осіб, які винні у їх порушенні, до встановленої законом відповідальності.
3. У формуванні правової основи дозвільної системи можна виділити ряд етапів, кожний з яких має певні особливості, які обумовлені рівнем науково-технічного прогресу і соціально-економічного розвитку суспільства:
I. Період виникнення і становлення основ дозвільної системи (ХV – XVII століття);
II. Період закріплення основних задач і принципів дозвільної системи (XVIII – XIX століття);
III. Радянський період розвитку дозвільної системи (1917 – 1991 рр.) – етап остаточного закріплення її основ. Даний етап вважаємо за можливе підрозділити на декілька подетапів, протягом кожного з яких дозвільна система характеризувалася специфічними рисами:
1) період Жовтневої революції і громадянської війни (1917 – 1924 рр.);
2) довоєнний період розвитку дозвільної системи (1925 – 1940 рр.);
3) період розвитку дозвільної системи Великої Вітчизняної Війни (1940 – 1945 рр.);
4) період розвитку дозвільної системи післявоєнних років (1946 – 1960 рр.);
5) період розвитку дозвільної системи так званого «розвинутого соціалізму» (1960 – 1986 рр.);
6) розвиток дозвільної системи «періоду перебудови» (1986 – 1991 рр.);
IV. Сучасний період розвитку дозвільної системи (1991-2003 рр.).
4. Уявляється, що об'єктом дозвільної системи є дії, діяльність, поведінка людей, оскільки без них жодне адміністративно-правове відношення не може бути реалізовано (у тому числі й у сфері дозвільної системи). Їх здійснення означає виконання обов'язків і реалізація права, яке передбачено для сторін даного (дозвільного) правового відношення. Речі, речовини в адміністративно-правових відносинах сфери дозвільної системи, є ні чим іншим, як предметом розглянутих правових відносин.
5. Віднесення певних предметів, речовин, робіт або діяльності до сфери дозвільної системи повинне відбуватися на підставі чітко встановлених принципів і критеріїв, які визначають порядок їх віднесення до даної сфери. Уявляється, що належність до дозвільної системи могла б визначатись за наступними критеріями: 1) предмети, речовини і види діяльності є небезпечними для життя і здоров'я необмеженого кола осіб (і тих, що приймають участь і тих, що не приймають участь у їх використанні або здійсненні (стосовно до діяльності); 2) використання таких предметів і речовин, а також здійснення окремих видів діяльності, які створюють небезпеку заподіяння шкоди через неможливість здійснення повного контролю за ними з боку людини; 3) використання таких предметів і речовин, а також здійснення окремих видів діяльності вимагає кваліфікованого і професійного підходу, який передбачає знання спеціальних форм і способів здійснення певних дій з ними.
6. Дозвільна система може виявлятися в наступних формах: 1) державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності; 2) ліцензування; 3) патентування; 4) сертифікація; 5) одержання спеціальних дозволів на здійснення певних дій та інші.
7. При вирішенні питання про віднесення до дозвільної системи державної реєстрації як одного з видів виконавчо-розпорядчої діяльності, варто враховувати наступне: у правовідносинах, які виникають при державній реєстрації юридичних осіб в органах державної виконавчої влади або місцевого самоврядування, кінцевою метою є наділення заявника відповідними правами й обов'язками, тоді як у правовідносинах, що мають місце при державній реєстрації права власності й інших речових прав на нерухоме або рухоме майно, кінцевою метою буде констатація певного факту, а не наділення заявника відповідними правами. Тому віднесення всіх правовідносин, які виникають у ході державної реєстрації, до сфери дозвільної системи не доцільно, оскільки в деяких з них відсутні такі обов'язкові елементи дозвільної системи, як ціль виникнення, відповідальність за порушення встановлених правил та ін.
8. Поняття “суб'єкт дозвільної системи” визначаємо як організацію, яка є частиною державного апарата і має визначений обсяг компетенції, структуру, територіальний масштаб діяльності, і яка за допомогою властивих тільки їй форм і методів державного управління здійснює повноваження щодо видачі дозволів на право зайняття окремими видами діяльності, користування предметами і речовинами, цілком або частково вилученими з обігу, а також здійснює контроль за дотриманням правил дозвільної системи з метою забезпечення безпеки особистості, суспільства і держави.
9. Під “принципами дозвільної системи”, необхідно розуміти універсальні, науково-обґрунтовані й апробовані практикою, закріплені прямо або опосередковано в нормативно-правових актах основні ідейні початки, які виражають сутність і специфіку дозвільної системи як самостійного правового явища, і які є орієнтиром для практичної діяльності державних органів у цій сфері. Принципи дозвільної системи можна класифікувати: 1) у залежності від джерела, в якому вони закріплені – на конституційні і на ті, які закріплені в інших нормативних актах; 2) у залежності від суб'єктів: такі, що поширюються тільки на фізичних, або тільки на юридичних осіб. Найбільш розповсюджений підрозділ принципів за цим критерієм: на загальні (загальправові), галузеві і спеціалізовані принципи.
10. Слід зазначити наявність деяких протиріч у нормативних актах, що стосуються обігу вибухових речовин і матеріалів. Вирішення даної проблеми може бути здійснено за допомогою прийняття єдиного нормативного акту рівня закону, який би регламентував порядок і умови здійснення діяльності, пов'язаної з оборотом вибухових речовин і матеріалів, визначив систему і повноваження органів, на яки безпосередньо покладено функції з видачі відповідних дозволів, а також здійснення контролю за дотриманням встановлених правил щодо обігу вибухових речовин і матеріалів. Нами пропонується розробити і прийняти Закон України «Про обіг вибухових речовин і матеріалів».
11. Реформування напрямку діяльності органів внутрішніх справ який пов’язано з видачею відповідних дозволів повинне йти шляхом спрощення процесу його одержання. Уявляється доцільним зробити єдиним документом для придбання і реєстрації зброї, а також тім, що буде підтверджувати право громадянина на зберігання, носіння і використання вогнепальної зброї, «Єдине» посвідчення, термін дії якого – 5 років, з наступним продовженням.
12.Уявляється, що правова реформа дозвільної системи повинна йти в наступних напрямках:
- чіткого визначення предметів і об'єктів дозвільної системи, її принципів;
- законодавчого відмежування дозвільної системи від інших, близьких за формами і цілями, видів діяльності (наприклад, реєстрації рухомого і нерухомого майна);
- перегляду системи органів, які здійснюють дозвільну систему, законодавчого закріплення їх вичерпного переліку та правового статусу, усунення паралелізму і дублювання в роботі;
- розробки механізму взаємодії органів, які формують дозвільну систему, як між собою, так і з іншими державними органами;
- подальшої деталізації в нормативних актах принципу законності, відповідно до якого дозвільна система може здійснюватися лише: а) компетентними органами (посадовими особами); б) у межах їх дозвільних повноважень; в) з дотриманням процедур (термінів, форм, методів та ін.) видачі дозволу;
- удосконалення і законодавчого закріплення дозвільного провадження;
- посилення відповідальності посадових осіб, до повноважень яких відноситься видача дозволу заявникам (фізичним або юридичним особам);
- удосконалення механізму захисту прав осіб, які звертаються в органи дозвільної системи.
13. Запропоновані напрямки реформування дозвільної системи можуть розглядатись як елементи загальних стандартів, що єдині для всієї системи державних органів, які здійснюють дозвільну систему і які доцільно було б закріпити в проекті Закону України “Про дозвільну систему” (умовна назва). Уявляється, що за своєю структурою цей Закон може складатись з таких розділів:
І. Загальні положення.
ІІ. Організаційно-правові основи здійснення дозвільної системи в Україні.
ІІІ. Повноваження і порядок взаємодії органів, які здійснюють дозвільну систему в Україні
IV. Загальні основи видачі дозволів на виготовлення, придбання, зберігання, облік, перевезення і використання предметів, матеріалів і речовин, відкриття підприємств, майстерень і лабораторій, на які поширюється дозвільна система.
V. Правові гарантії захисту прав юридичних і фізичних осіб у сфері дозвільної системи України.
VI. Загальні підстави відповідальності за порушення правил дозвільної системи.
VII. Контроль і нагляд у сфері дозвільної системи в Україні.
VІІІ. Заключні положення.
У даному законі також повинні знайти своє відображення питання, що стосуються визначення повноважень органів місцевого самоврядування у сфері дозвільної системи.
14. Уявляється, що поряд з техніко-криміналістичним критерієм кваліфікації зброї, варто в нормативному порядку закріпити також критерій ступеня вражаючих властивостей зброї і її небезпечності для життя і здоров'я людини. За даним критерієм, всю зброю можна було б підрозділити, наприклад, на такі групи: приголомшуюча, травматична і смертельна.
Необхідно також удосконалити правовий режим пневматичної зброї. Один з шляхів вирішення цієї проблеми - прийняття Закону України «Про зброю».
15. Дозвільні провадження є в значній мірі різноманітними, як за своїми напрямками, так і за методами здійснення, нормативній базі, кількості органів, які їх здійснюють.
До складових елементів дозвільних проваджень ми пропонуємо відносити: 1) суб'єкти дозвільної системи; 2) об'єкти дозвільної системи; 3) предмети, із приводу яких виникають правовідносини; 4) нормативну базу дозвільної системи; 5) юридичні факти (або підстави порушення дозвільного провадження); 6) безпосередні дозвільні правовідносини.
16. Приймаючи до уваги специфіку дозвільних правовідносин, види дозвільних проваджень, вважаємо за доцільне класифікувати за: 1) цілями; 2) суб'єктами, які здійснюють видачу відповідних дозволів; 3) предметами правовідносин; 3) послідовністю процесуальних дій.
17. На сьогоднішній день, відсутній єдиний комплексний нормативний акт, який би містив регламентацію здійснення уповноваженими органами дозвільних процедур. Уявляється, що актом, який би міг уніфікувати положення різних видів дозвільних проваджень, міг би стати Адміністративно-процедурний кодекс України. У ньому доцільно закріпити принципи дозвільного провадження (верховенство права, законності, рівності перед законом, гласності, повноти, об'єктивності і безпосередності, оперативності, етичності взаємин і ін.), загальні вимоги до встановлення термінів дозвільного провадження, види справ, що розглядаються в порядку дозвільного провадження, фіксування й оформлення дозвільних процедур і багато іншого.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Данільян О.Г. Дзьобань О.П. Панов М.І. Національна безпека України: сутність, структура та напрямки реалізації – Харків: ФОЛІО, 2002. – 285 с.

2. Хропанюк В.Н. Теория государства и права. /Под ред. В.Г. Стрекозова – М., 1996. – 378 с.

3. Погорелко В.Ф. Функции Советского общенародного государства. – К.: О-ва «Знание УССР», 1980. – 64 с.

4. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. – Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. – 704 с.

5. Лившиц Р.З. Современная теория права: Критические очерки. Российская Академия наук. – М.: ИГ ПАМ, 1992. – 64 с.

6. Теория государства и права: учебник для юрид. вузов и фак./ Под ред. В.М. Корельского, В.Д. Перевалова – М.: Изд-ка группа ИНФРА-НОРМА, 1997. – 376 с.

7. Комзюк А.Т. Заходи адміністративного примусу в правоохоронній діяльності міліції: поняття, види та організаційно-правові питання реалізації: Монографія / За заг. ред. О.М. Бандурки. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2002. – 336 с.

8. Чиркин В.Е. Государственное управление. Элементарный курс. – М.: Юристъ, 2002. – 320 с.

9. Адміністративне право України /Підручник для юрид. вузів і фак. / За ред. Ю.П. Битяк. – Харків: Право, 2000. – 520 с.

10. Атаманчук Г.В. Сущность Советского государственного управления. – М.: Юридическая литература, 1980. – 289 с.

11. Веремеенко И.И. Механизм административно-правового регулирования в сфере охраны общественного порядка. Часть 1. /Предмет и понятие/. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1972. – 72 с.

12. Еропкин М.И. Попов Л.Л. Административно-правовая охрана общественного порядка. – Москва: Лениздат, 1973. – 328 с.

13. Новий словник української мови. А – К. Видання друге, виправлене. – К.: Вид-во “АКОНІТ”, 2001. – Т.1. – 625 с.

14. Нижник Н.Р. Ситник Г.П. Білоус В.Т. Національна безпека України (методологічні аспекти, стан і тенденції розвитку): Навчальний посібник / За заг. ред. П.В. Мельника, Н.Р. Нижник. – Ірпінь, 2000. – 304 с.

15. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко та ін.– К.: Укр. енцикл., 2001. – Т. 1: А-Г. – 672 с.

16. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко та ін.– К.: Укр. енцикл., 2001. – Т. 1: Н-П. – 720 с.

17. Тихий В.П. Уголовная ответственность за нарушение правил безопасности обращения с общеопасными предметами. – К.: УМК ВО, 1989. – 189 с.

18. Копан Б. Соціальна безпека як об’єкт державної діяльності//Право України. – 2001. - № 11.

19. Ткаченко В.И. Преступления против общественной безопасности. Учебное пособие. – М.: РИО ВЮЗИ, 1984. – 86 с.

20. Тихий В.П. Уголовно-правовая охрана общественной безопасности. – Харьков: ВИЩА ШКОЛА, 1981. – 203 с.

21. Антипов В.И. Уголовно-правовая борьба органов внутренних дел с посягательствами на общественную безопасность: Учебное пособие. – Киев: НИиРИО КВШ МВД СССР им. Ф.Э. Дзержинского, 1987. – 68 с.

22. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. - №21.

23. Зобов’язальне право: теорія і практика. Навч. Посібн. Для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів / За ред. О.В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 912 с.

24. Лазарев Б.М. Государственное управление на этапе перестройки. – М.: Юрид. лит., 1988. – 320 с.

25. Советское административное право. Методы и формы государственного управления. – М.: Юрид. лит., 1977. – 336 с.

26. Бессмертный А.К. Административно-правовые меры воздействия за нарушение общественного порядка. Дис. …канд. юрид. наук. – К, 1988. – 247 с.

27. Ожёгов С.И. Словарь русского языка. / Под ред. Ю. Шведовой. – М.: Рус. яз., 1991. – 917 с.

28. Алексеев С.С. Общая теория права: в 2-х т. – М.: Юрид. лит., 1981. – Т.1. – 360 с.

29. Гаращук В.Н. Административно-правовые средства борьбы с безхозяйственностью: Дис. …канд. юрид. наук. – Харьков, 1989. – 257 с.

30. Дьяченко А.В. Административно-правовые средства борьбы с корыстными административными правонарушениями: Дис. …канд. юрид. наук. – Харьков, 1992. – 219 с.

31. Общая теория государства и права. Академический курс в 3-х томах. / Отв. ред. проф. М.Н. Марченко. – М.: ИКД «Зерцало-М», 2002. – Т.2. – 639 с.

32. Административное право Украины: Учебник для студентов высш. учеб. заведений юрид. спец. / Под ред. Ю.П. Битяка. – Харьков: Право, 2003. – 576 с.

33. Дрейшев Б.В. Правотворческие отношения в советсвком государственном управлении. – Ленинград: Изд-во Ленинградского университета, 1978. – 175 с.

34. Проблемы общей теории права и государства: Учебник для вузов / Под общ. ред. В.С. Нерсесянца. – М.: Изд-во НОРМА-ИНФРА-М, 1999. – 818 с.

35. Веремеенко И.И. Механизм административно-правового регулирования в сфере охраны общественного порядка. Часть ІІ: Элементы и формы реализации права в механизме административно-правового регулирования в сфере охраны общественного порядка. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1982. – 112 с.

36. Васильев А.С. Административное право Украины (общая часть): Учебное пособие. – Х.: «Одиссей», 2001. – 288 с.

37. Битяк Ю.П., Зуй В.В. Административное право Украины (Общая часть): Уч. пособие. - Харьков: ООО “Одиссей”, 1999. - 224 с.

38. Коваль Л.В. Адміністративне право: Курс лекцій для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.: Вентурі., 1998. – 208 с.

39. Ківалов С.В., Біла Л.Р. Адміністративне право України: Навчально-методичний посібник. – Одеса: Юридична література, 2001. – 304 с.

40. Додин Е.В., Серафимов В.В. Акты санкционированного вмещательства в сфере торгового мореплавання: Учебное пособие. – Одеса: Юрид. лит., 2001. – 152 с.

41. Бандурка О.М. Заходи адміністративного припинення в діяльності міліції: Дис. ... канд. юрид. наук. – Харків: Укр. юрид. академія, 1994. – 158 с.

42. Гуменюк В.А. Адміністративне-правове регулювання здійснення органами внутрішніх справ дозвільної системи: Дис. ...канд. юрид. наук. – Харків, 1999. – 210 с.

43. Подлінєв С.Д. Діяльність міліції по здійсненню дозвільної системи в умовах формування ринкових відносин в Україні: Автореф. Дис. ...канд. юрид. наук. – Одеса, 1996. – 20 с.

44. Осуществление лицензионно-разрешительной системы // Административная деятельность органов внутренних дел. – М., 1997. – 567 с.
45. Осинцев Д.В. Лицензионно-разрешительная система в Российской Федерации. – Екатеренбург, 1999. – С.

46. Новоселов В. Разрешительный порядок осуществления гражданами некоторых действий // Советская юстиция. - 1974. - №5.

47. Советское административное право: Учебник. - М., 1940.

48. Советское административное право. - Свердловск, 1949.

49. Административное право: Учебник. / Под ред. В.М. Манохина. - М.: Юрид. лит., 1977.

50. Советское административное право: Учебник. / Под ред. А.П. Коренева. - М.: Юрид. лит., 1986. – 400 с.

51. Положення про дозвільну систему, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року // Зібрання законодавства України. – 2000. – Т.5. – 5(ПКМ)6.

52. Кириченко И.Г. Административно-правовой порядок обеспечения разрешительной системы. – К., 1989. – 208 с.

53. Бахрах Д.Н. Административное право: Учебник для вузов. – М.: «ИНФРА-М НОРМ», 2000. – 526 с.

54. Гуменюк В.А. Адміністративно-правове регулювання здійснення органами внутрішніх справ дозвільної системи: Автореф. дис. ...канд. юрид. наук. – Х., 1999. – 17 с.

55. Про введення в дію дозвільної системи у сфері підприємницької діяльності: Указ Президента України від 20 травня 1999 року № 539/99 // Офіційний вісник України. – 1999. - № 20. – Ст. 878.

56. Про ліцензування певних видів господарської діяльності: Закон України від 01.06.2000 р. № 1775-ІІІ // Офіційний вісник України. – 2000. - № 27. – Ст. 1109.

57. Про дозвільну діяльність в сфері використання ядерної енергії: Закон України від 11 січні 2000 року № 1370-XIV // Офіційний вісник України. – 2000. - № 7. – Ст. 242.

58. Козлов Ю.М. Управление народным хозяйством. В 2-х ч. Ч. 2. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1971. – 167с.

59. Садовский В.Н. Основания общей теории систем. Логико-методологический анализ. – М., 1974. – С. 93-99.

60. Афанасьев В.Г. О системном подходе в социальном познании // Вопросы философии. – 1973. – №6.

61. Аверьянов В.Б. Функции и организационная структура органа го¬сударственного управления. – К.: Наук. думка. – 1979. – 150с.

62. Тихомиров Ю.А. Курс административного права и процесса. – М.: Издание г-на Тихомирова М.Ю., 1998.- 798 с.

63. Розанов И.С. Административно-правовые режимы по законодательству Российской Федерации, их назначение и структура // Государство и право. – 1996. - №9.

64. Алексеев С.С. Общие дозволения и общие запреты в советском праве. – М.: Юрид. лит., 1989. – 288 с.

65. Крестьянінов О.О. Правове регулювання митних режимів: Дис. …канд. юрид. наук. – Харків, 2002. – 180 с.

66. Загальна теорія держави і права. За ред. Проф. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Харків: “Право”, 2002. – 355 с.

67. Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Видавничий Дім “Ін-Юре”, 2002. – 668 с.

68. Про місцеве самоврядування: Закон України від 21 травня 1997 року // Офіційний вісник України. – 1997. - № 25. – С. 20.

69. Водний кодекс України від 6 червня 1995 року № 213/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 24. – Ст. 189.

70. Кодекс про шлюб та сім’ю Української РСР: Закон УРСР від 20 червня 1969 року № 2006-VII // Відомості Верховної Ради УССР. – 1969. - № 26. – Ст. 204.

71. Методологические предпосылки исторических исследований государства и права. // История государства и права. – 2002. - №2.

72. Гаращук В.М. Контроль та нагляд у державному управлінні – Харків: Фоліо, 2002. – 176 с.

73. Дерюжинский В.О. Полицейское право: Пособие для студентов. – Пгд.: Сенат. тип., 1917 – 510 с.

74. Российское законодательство Х – ХХ веков (Законодательство периода образования и усиления Русского централизованного государства). Под общ. ред О.И. Чистякова – М.: Юрид. лит., 1984. – Т.2. – 530 с.

75. Российское законодательство Х – ХХ веков. Законодательство периода расцвета абсолютизма // Под ред. О.И. Чистякова – М.: Юрид. лит., 1984. – Т.5. – 528 с.

76. Волковъ Н. Законы о полиции (Законы административные, положения о судах специальных и действиях чинов полиции). – М.: Изд. кн. маг. И.К. Голубева. – 1910. – 850 с.

77. Сводъ законовъ Российской Империи / Сост. и изд. А.М. Нюренбергъ. Кн. 4 – М.: Т-во Скоропечати А-Л Левенсонъ, 1910. – Т.13-14.

78. Полное руководство для чинов полиции: Сб. распоряжений правительства – Спб.: тип. П.П. Сойкина, 1895. – 2008 с.

79. Збірник законів і розпоряджень Робітничо-Селянського Уряду. – 1924. - № 29.

80. Адміністративний кодекс У.С.Р.Р.: текст та поартикульний коментар / За ред. С. Канарського та Ю. Мазуренка. – Харків: Юрид. вид-во Наркомюсту УСРР, 1929. – 400 с.

81. Збірник законів і розпоряджень Робітничо-Селянського Уряду. – 1923. - № 17.

82. Збірник законів і розпоряджень Робітничо-Селянського Уряду. – 1928. - № 33.

83. Збірник законів і розпоряджень Робітничо-Селянського Уряду. – 1935. - № 40.

84. Про встановлення порядку виготовлення бланків цінних паперів і документів строгої звітності: Постанова Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 283 // Урядовий кур’єр. – 1993. - № 61-62.

85. Петров Г.И. Сущность советского административного права. – Л., 1959. – 289 с.

86. Советские административно-правовые отношения. – Л., 1972. – 191 с.

87. Якуба О.М. Право и нравственность, как регуляторы общественных отношений при социализме. – Харьков, 1970. – 95 с.

88. Лунёв А.Е. Советское административное право. – М., 1960. – 312 с.

89. Козлов Ю.М. Административное правоотношение. – М.: Юрид. лит., 1976. – 184 с.

90. Алексеев С.С. Общая теория социалистического права. – Свердловск, 1964. – Т.2. – 201 с.

91. Козлов Ю.М. Предмет советского административного права. – М., 1978. – 178 с.

92. Кириченко И.Г. Административно-правовые меры воздействия за нарушение правил разрешительной системы в отношении полиграфического оборудования: Учеб. пособие – Киев, 1991. – 91 с.

93. Інструкція про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів, затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21 серпня 1998 року N 622 // Офіційний вісник України. – 1998. - № 42. – Ст. 1574.

94. Абулгазин С.Б. Объект административно-правовых отношений в деятельности милиции по охране общественного порядка. // Сборник научных трудов Свердловского университета внутренних дел. – Cвердловск, 1987. – 178 с.

95. Коняев Н.И. Обязательства, возникающие вследствие причинения вреда источником повышенной опасности: Автореф. дис. …канд. юрид. наук. – М., 1966. – 22 с.

96. Болдинов В.М. Ответственность за причинение вреда источником повышенной опасности. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2002. – 327 с.

97. Кримінальне право України: Особлива частина ; Підручник [За ред. Професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація]. – Київ – Харків: Юрінком Інтер – Право, 2001. – 494 с.

98. Попов А.А. Торговое право: Учеб. пособие – Х.: Изд. группа «РА-Каравелла», 2000. – 328 с.

99. Агапов А.Б. Учебник административного права. – М.: Городец, 1999. – 558 с.

100. Шишка Р.Б. и др. Предпринимательское право Украины: Учебник / Под общей ред. канд. юрид. наук Р.Б. Шишки. – Харьков: Эспада, 2001. – 624 с.

101. Про патентування деяких видів підприємницької діяльності: Закон України від 23 березня 1996 року № 98-96 ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 20. – Ст. 82.

102. Про стандартизацію і сертифікацію: Декрет Кабінету Міністрів України від 10.05.93р. № 46-93 // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 27. – Ст. 289.

103. Государственное управление и административное право / Под ред. Ю.М. Козлова – М. Юрид. лит., 1978.

104. Білоусов Ю. Суб’єкти військової управлінської діяльності, рішення, дії чи бездіяльність яких можуть бути оскаржені до суду. // Право України. – 1999. - №3.

105. Мацкевич А.В. Субъекты советского права. – М., 1961. – 286 с.

106. Бандурка О.М. Управління в органах внутрішніх справ України: Підручник. – Харків: Ун-т внутр. справ, 1998. – 480 с.

107. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 736 с.

108. Коваль Л.В. Адміністративне право: Курс лекцій для студентів юрид. вузов та факультетів. – К.: Вентурі., 1998. – 208 с.

109. Козлов Ю.М. Органы советского государственного управления. – М.: Юрид. лит., 1960. – 151 с.

110. Аверьянов В.Б. Организация аппарата государственного управления: структурно-функциональный апект. – Киев: Наукова думка, 1985. – 146 с.

111. Рыжов В.С. К судьбе государственного управления. // Государство и право. – 1999. - №2.

112. Тищенко Н.М. Административно-процесуальний статус гражданина Укрианы: проблемы теории и пути совершенствования. – Харьков: Право, 1998. – 268 с.

113. Философский словарь/ Под ред. Фролова И.Т. - Изд-е. 5-е. – М.: Политиздат, 1987. – 590 с.

114. Лукашева Е.А. Принципы социалистического права // Советское государство и право. – 1970. - № 6.

115. Колодій А.М. Принципи права України: Монографія. – Київ: Юрінком Інтер, 1998. – 208 с.

116. Лихачов С.В. Дозвільне провадження в адміністративному процесі. Дис. …канд. юрид. наук. – Харків, 2001. – 177 с.

117. Свердлык Г.А. Принципы советского гражданского права. – Красноярск: Изд-во Краснояр. ун-та, 1985. – 145 с.

118. Галлиган Д., Полянский В.В., Старилов Ю.Н. Административное право: история развития и основные современные концепции. – М.: Юристъ, 2002. – 410 с.

119. Селіванов А., Семко В. Правові питання інформатизації державного регулювання підприєницта в Україні. // Право України. – 1998. - № 48.

120. Лунёв А.Е. Теоретические проблемы государственного управления. – М., 1974. – 178 с.

121. Гладун З. МОЗ України як центральний орган державної виконавчої влади в системі охорони здоров’я // Право України. – 1995. - №7.

122. Ковачев Д.А. Функция, задача, компетенция и правоспособность государственного органа // Правоведение. – 1985. - №4.

123. Туманов Г.А. Орган внутренних дел как система управления. – М., 1972. – 165 с.

124. Соловей Ю.П. Правове регулирование деятельности милиции в Российской федерации: Дис. ...докт. юрид. наук. – М., 1993. – 346 с.

125. Загальна теорія держави і права / За редакцією В.В. Копейчикова. – К.: Юрінком, 1997. – 320 с.

126. Положення про Комітет з нагляду за охороною праці України: Указ Президента України від 16 січня 2003 року № 29/2003 // Офіційний вісник України. – 2002. - № 4. – Ст. 99.

127. Ліцензійни умови здійснення господарської діяльності з виробництва вибухових речовин і матеріалів (за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України), затверджені Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики і підприємництва, Міністерства праці і соціальної політики України від 22.01.01 р. № 13/18 // Офіційний вісник України. – 2001. - № 6. – Ст. 246.

128. Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, та затвердження Умов і правил провадження діяльності з відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 1999 року № 17 // Офіційний вісник України. – 1999. - № 17. – Ст.765.

129. Порядок одержання дозволу на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення й утилізацію отруйних речовин, у тому числі токсичних промислових відходів, продуктів біотехнологій і інших біологічних агентів, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.95 р. № 440 // Урядовий кур’єр. – 1995. - № 94. – С.10.

130. Положення про порядок видачі дозволів Комітетом по нагляду за охороною праці України, затверджене Наказом Комітету по нагляду за охороною праці України Міністерства праці та соціальної політики України (Держнаглядохоронпраці) від 4 червня 1999 року № 103// Офіційний вісник України. – 1999. - № 41. – Ст. 2067.

131. Положення про Державний комітет ядерного регулювання України, затверджене Указом Президента України від 6 березня 2001 року № 155 // Офіційний вісник України. – 2001. - № 10. – Ст. 403.

132. Положення про Комітет по нагляду за охороною праці України, затверджено Указом Президента України від 16 січня 2003 року № 29/ 2003 // Офіційний вісник України. – 2003. - № 4. – Ст. 99.

133. Положення про порядок видачі дозволу на будівельні, днопоглиблюючі і підривні роботи, видобування піску, гравію, прокладання кабелів, трубопроводів і інших комунікацій на землях водного фонду, затверджене Наказом Держкомводхозу від 29 лютого 1996 р. №29 // Збірник поточного законодавства. – 1996. – № 21. – С. 6.

134. Переліку органів ліцензування, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000 року № 1698 // Офіційний вісник України. – 2000. - № 46. – Ст. 2001.

135. Порядок контролю за додержанням ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва вибухових речовин і матеріалів (за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України), затверджений Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства праці та соціальної політики України від 11 листопада 2002 року N 118/573 // Офіційний вісник України. – 2002. - № 48. – Ст. 2204.

136. Про заходи щодо підвищення ефективності державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів: Указ Президента України 15 вересня 2003 року № 1039/2003 // Офіційний вісник України. – 2003. - № 38. – Ст. 2023.

137. Положення про порядок здійснення діяльності в сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.96 р. № 6 // Зібрання постанов Уряду України. – 1996. - № 5. – Ст. 151.

138. Порядок видачі медичної довідки для отримання дозволу (ліцензії) на об'єкт дозвільної системи, затверджений Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 20 жовтня 1999 року № 252 // Офіційний вісник України. – 2000. - № 30. – Ст. 1256.

139. Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів: Закон України від 15.02.95 р. № 62/95-ВР // Офіційний вісник України. – 1996. - № 32. – Ст. 1650.

140. Положення про Комітет з контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров'я України, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.96 р. № 72 // Зібрання постанов Уряду України. – 1996. - № 5. – Ст. 177.

141. Про використання ядерної енергії і радіаційної безпеки: Закон України від 08.02.95 р. № 39/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 12. – Ст. 242.

142. Еропкин М.И. Управление в области охраны общественного порядка. – М., 1981. – 184 с.

143. Котюргин С.И. Функции советской милиции. – Омск, 1975. – 185 с.

144. Мураметс О.Ф. Основные функции советской милиции // В сб. ВНИИ МВД СССР. Проблема совершенствования административной деятельности органов внутренних дел. – М., 1982. - № 61.

145. Адміністративна діяльність. Частина особлива: Підручник / За заг. ред. проф. О.М. Бандурки. – Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, “Еспада”, 2000. – 368 с.

146. Административная деятельность органов внутренних дел. Часть Особенная. Издание второе, исправленное и дополненное. / Под ред. А.П. Коренева. – М.: МЮИ МВД России, «Щит-М», 2000. – 362 с.

147. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30.

148. Советское административное право: Учебник / Под ред. проф. Р.С. Павловского – К.: Вища школа, 1986. – 416 с.

149. Про міліцію: Закон України від 20.12.1990 р. № 565-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 4. – Ст. 20.

150. Про право власності на окреми види майна: Постанова Верховної Ради України від 17 червня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 35. – Ст. 517.

151. Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затверджене Указом Президента України від 17 жовтня 2000 року № 1138/2000 // Офіційний вісник України. – 2000. - № 42. – Ст. 1774.

152. Про заходи щодо забезпечення виконання вимог дозвільної системи: Постанова Президії Верховної Ради України від 11 травня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 31. – Ст. 449.

153. Ліцензійни умови провадження господарської діяльності з виробництва, ремонту вогнепальної зброї та боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівлі вогнепальною зброєю та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони, затверджені Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства внутрішніх справ України від 21 березня 2001 року № 53/213 // Офіційний вісник України. – 2001. - № 14. – Ст. 637.

154. Інструкція про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, та затвердження Умов і правил провадження діяльності з відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печа