Фомін Володимир Вікторович Теорія і практика орга­нізації діяльності закладів суспільної опіки дітей та молоді в Україні (кінець ХУІІІ - початок XX століття

brief description

Фомін Володимир Вікторович, професор кафедри теорії і методики мистецької освіти та диригентсько-хорової під­готовки вчителя Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди: «Теорія і практика орга­нізації діяльності закладів суспільної опіки дітей та молоді в Україні (кінець ХУІІІ - початок XX століття» (13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки). Спецрада Д
у Харківському національному педагогічному уні­верситеті імені Г. С. Сковороди

Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди
Міністерство освіти і науки України
Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
ФОМІН ВОЛОДИМИР ВІКТОРОВИЧ
УДК [37.013.42:35.072.2](477)(09) «18/19» ДИСЕРТАЦІЯ
ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ОРГАНІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАКЛАДІВ
СУСПІЛЬНОЇ ОПІКИ ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ В УКРАЇНІ
(КІНЕЦЬ ХУЛІ - ПОЧАТОК ХХ СТОЛІТТЯ)
13.0. 01 - загальна педагогіка та історія педагогіки
Подається на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук
(доктора наук)
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело (В. В. Фомін)
Науковий консультант: Зеленська Людмила Дмитрівна,
доктор педагогічних наук, професор
Харків - 2018

ЗМІСТ
ВСТУП 5
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ПРОБЛЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАКЛАДІВ СУСПІЛЬНОЇ ОПІКИ ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ В УКРАЇНІ (КІНЕЦЬ XVIII - ПОЧАТОК ХХ СТОЛІТТЯ) 24
1.1. Історіографія дослідження 25
1.2. Джерельна база 51
Висновки до розділу 1 64
Список використаних джерел 69
РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
ОРГАНІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАКЛАДІВ СУСПІЛЬНОЇ ОПІКИ ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ В УКРАЇНІ (КІНЕЦЬ XVIII - ПОЧАТОК ХХ СТОЛІТТЯ) 79
2.1. Наукові підходи до аналізу проблеми дослідження 80
2.2. Термінологічне поле дослідження 93
2.3. Витоки становлення і розвитку проблеми організації діяльності
закладів суспільної опіки дітей та молоді у світовій та вітчизняній педагогічній думці 119
Висновки до розділу 2 150
Список використаних джерел 155
РОЗДІЛ 3. ТИПОЛОГІЗАЦІЯ ЗАКЛАДІВ СУСПІЛЬНОЇ ОПІКИ ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ В УКРАЇНІ (КІНЕЦЬ XVIII - ПОЧАТОК ХХ
СТОЛІТТЯ) 164
3.1. Класифікація закладів суспільної опіки дітей та молоді за
функціональною приналежністю 167
3.1.1. Загальні заклади суспільної опіки 168
3.1.2. Спеціалізовані заклади суспільної опіки 204
3.2. Класифікація закладів суспільної опіки дітей і молоді за формою власності та сферами відомчої підпорядкованості 228
Висновки до розділу 3 243
Список використаних джерел 247
РОЗДІЛ 4. ЕТАПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАКЛАДІВ СУСПІЛЬНОЇ ОПІКИ ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ В УКРАЇНІ (КІНЕЦЬ XVIII - ПОЧАТОК ХХ СТОЛІТТЯ) 255
4.1. Етап законодавчого оформлення системи піклування в Російській
імперії й визначення провідних напрямів діяльності закладів суспільної опіки дітей та молоді в українських землях (1775-1801 рр.) 257
4.2. Етап започаткування процесу профілювання діяльності закладів
суспільної опіки дітей та молоді в межах українських губерній на підставі міністерської реформи (1802-1827 рр.) 286
4.3. Етап реорганізації чинних закладів суспільної опіки дітей та
молоді й відкриття нових із урахуванням оновленої нормативно-правової бази (1828-1863 рр.) 307
4.4. Етап модернізації діяльності закладів суспільної опіки дітей та
молоді й розширення спектру надання ними соціально-педагогічних послуг (1864-1890 рр.) 333
4.5. Етап інтенсифікації відкриття закладів суспільної опіки дітей та
молоді й поглиблення змісту й напрямів їх діяльності (1891-1917 рр.) 347
Висновки до розділу 4 369
Список використаних джерел 386
РОЗДІЛ 5. ПРОГНОСТИЧНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ТА ПЕРСПЕКТИВИ АКТУАЛІЗАЦІЇ ПРОГРЕСИВНИХ ПЕДАГОГІЧНИХ ІДЕЙ І ЦІННІСНОГО ДОСВІДУ ОРГАНІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ЗАКЛАДІВ СУСПІЛЬНОЇ ОПІКИ ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ ДОСЛІДЖУВАНОГО ПЕРІОДУ В СУЧАСНИХ УМОВАХ 397
5.1. Нормативно-правове забезпечення діяльності закладів суспільної опіки дітей та молоді в умовах сьогодення 398
5.2. Напрями актуалізації цінних ідей і досвіду організації діяльності
закладів суспільної опіки досліджуваного періоду в сучасних умовах 418
Висновки до розділу 5 450
Список використаних джерел 457
ВИСНОВКИ 461
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 467
ДОДАТКИ 538

bibliography

ВИСНОВКИ
У дисертації представлено цілісний підхід до висвітлення проблеми організації діяльності закладів суспільної опіки дітей та молоді у період кінця ХУШ - початку XX століття. Узагальнення результатів історико- педагогічного пошуку стало підставою для таких висновків:
1. Установлено, що теорія і практика організації діяльності закладів суспільної опіки дітей та молоді в Україні кінця ХУШ - початку XX століття як окрема історико-педагогічна проблема не досліджувалась достатньо глибоко. У її розв’язанні застосовано хронологічний і проблемно-тематичний підходи, що дозволили виокремити предметно-змістові лінії у дослідженні зазначеного феномена в межах дореволюційної, радянської, пострадянської історіографії. Джерельна база проблеми організації діяльності закладів суспільної опіки дітей та молоді в Україні (кінець XVIII - початок ХХ століття) представлена законодавчими документами окресленого періоду та сучасності; матеріалами ЦДІАК України, ДАХО, ДАОО, РДІА; періодичними виданнями; звітами благодійних громадських, приватних і релігійних організацій, інспекторів, керівників органів місцевого самоврядування та директорів закладів суспільної опіки дітей та молоді; статистичними довідниками, монографічними та дисертаційними працями, науковими статтями, що дозволило комплексно й неупереджено підійти до розв’язання окресленої проблеми.
2. У вивченні досліджуваної проблеми спирались на філософські знання (забезпечили розгляд теорії й практики організації діяльності закладів суспільної опіки дітей та молоді кінця XVIII - початку ХХ століття у просторі діалектичних законів та закономірностей, взаємозалежності та взаємовпливів явищ об’єктивної дійсності); методологічні підходи (системний, синергетичний, культурологічний, хронологічний, історіографічний, наративний, аксіологічний); принципи (історизму, єдності історичного й логічного, об’єктивності, всебічності й цілісності вивчення історико-педагогічних процесів і явищ); методи (загальнонаукові та історико- педагогічні).
Згідно з концепцією дослідження та структурним аналізом базових понять («опіка», «піклування», «суспільна опіка», «заклади суспільної опіки дітей та молоді», «опікунська діяльність», «патронат», «патронаж», «благодійність», «сирітські будинки», «дитячі притулки», «богадільні», «незаконнонароджені», «позашлюбні», «підкидьки») подано визначення ключового поняття «заклади суспільної опіки дітей та молоді XVIII - початку ХХ століття» (самостійні благодійні установи, що мали характер богадільні, були становими та всестановими, до яких приймали «як своєкоштних людей похилого віку, калік, немічних», так і дітей).
3. З’ясовано, що генеза закладів суспільної опіки дітей та молоді у світовій освітній традиції у дихотомії часу-простору має давнє коріння. Спроби її практичного втілення сягають первісної родової громади; теоретичне обґрунтування й поява перших зразків реалізації пов’язані з добою Античності (аліментація) та Середньовіччя (організація з боку церкви нічліжних будинків, притулків, богаділень); набуття усталених форм на державному рівні зумовлене соціокультурними процесами епохи Відродження і Нового часу.
Витоки становлення і розвитку закладів суспільної опіки дітей та молоді у вітчизняній освітній традиції пов’язані з діяльністю церковних організацій (заснування перших монастирських лікарень, нічліжних притулків, початкових шкіл, богаділень, закладу для розумово відсталих дітей при Києво-Печерській лаврі); українського козацтва (улаштування дітей-сиріт, безпритульних, калік, хворих до притулків-шпиталів,
странноприїмних будинків, сирітських установ); приватних благодійників (відкриття бурс, училищ для дітей-сиріт).
4. У дослідженні виокремлено типи закладів суспільної опіки дітей та молоді, що функціонували в українських землях Російської імперії у період кінця XVIII - початку ХХ століття. Їх класифіковано за формою власності (державні, громадські, приватні), відомчою підпорядкованістю (Прикази суспільної опіки, земства, Відомство імператриці Марії Федорівни, імператриці Марії Олександрівни, Людинолюбне товариство та ін. під загальним контролем з боку Міністерства Внутрішніх Справ) та функціональною приналежністю - загальні (богадільні, притулки, виховні та сирітські будинки тощо) та спеціалізовані (училища для глухонімих, сліпих, душевнохворих). Основними функціонально-організаційними напрямами діяльності закладів суспільної опіки дітей та молоді впродовж досліджуваного періоду були: освітньо-виховний, соціально-реабілітаційний, превентивно-правовий, матеріально-побутовий.
5. Ідентифіковано етапи та узагальнено досвід організації діяльності закладів суспільної опіки дітей та молоді в Україні у період кінця XVIII - початку ХХ століття на підставі таких критеріїв: суспільно-політичні, соціально-економічні чинники розвитку українських губерній у складі Російської імперії; нормативно-правові документи, що регламентували діяльність закладів суспільної опіки дітей та молоді; погляди науково- педагогічної громадськості на проблему опіки та піклування дітей та молоді; зміст і напрями організації діяльності закладів суспільної опіки дітей та молоді в Україні:
І етап (1775-1801 рр.) - етап законодавчого оформлення системи піклування в Російській імперії й визначення провідних напрямів діяльності закладів суспільної опіки дітей та молоді в українських землях. Характерними ознаками цього етапу стали реформування державної системи управління губерніями, створення державного органу «Приказу суспільної опіки» (1775); започаткування діяльності виховних будинків, сирітських домів, училищ; поновлення діяльності регіональних закладів суспільної опіки (сиротинців); започаткування освітньо-виховного, соціально-
реабілітаційного, превентивно-правового, матеріально-побутового напрямів їх діяльності; запровадження нових форм опіки, зокрема патронату та патронажу; послаблення ролі церковних інституцій у справі опіки та піклування;
II етап (1802-1827 рр.) - етап започаткування процесу профілювання діяльності закладів суспільної опіки дітей та молоді в межах українських губерній на підставі міністерської реформи - пов’язаний із затвердженням Маніфесту «Про заснування міністерств» (1802); запровадженням профілювання закладів суспільної опіки дітей та молоді завдяки їх розподілу на особливі категорії та розряди. Характерною особливістю визначеного етапу стали військові події 1812 року, що спричинили появу значної кількості біженців, дітей-сиріт, інвалідів. У зв’язку з цим набули поширення чинні заклади суспільної опіки (богадільні, лікарні, виховні та сирітськи будинки) й відбулось становлення нових типів, зокрема приймалень для незаконнонароджених (підкинутих), інвалідних будинків, домів для невиліковно хворих, глухонімих, сліпих, пріоритетним напрямом діяльності яких став соціально-реабілітаційний.
III етап (1828-1863 рр.) - етап реорганізації чинних закладів суспільної опіки дітей та молоді й відкриття нових із урахуванням оновленої нормативно-правової бази - пов’язаний з оформленням зовнішньої структури управління закладами суспільної опіки дітей та молоді; створенням «Комітету головного опікунства дитячих притулків»; розширенням мережі безкоштовних їдалень, лікувальних установ, професійних шкіл, класів, майстерень, будинків працьовитості; піднесенням ролі дворянства у справах вирішення питання освіти й виховання підростаючого покоління. Зазначені чинники активізували діяльність чинних закладів суспільної опіки дітей та молоді за освітньо-виховним напрямом.
IV етап (1864-1890 рр.) - етап модернізації діяльності закладів суспільної опіки дітей та молоді й розширення спектру надання ними соціально-педагогічних послуг - характеризувався стрімким розпадом кріпосницьких відносин; припиненням діяльності Приказів суспільної опіки та піклування; створенням земських та міських органів самоврядування. На цьому етапі ініційовано відкриття нових типів закладів суспільної опіки - ясел, виправних дитячих притулків та землеробських колоній; розширено мережу чинних сирітських будинків, дитячих лікарень, нічних (денних)
сховищ, ремісничих майстерень, які призначалися для дітей-сиріт, безпритульних, дітей із незаможних родин, підкидьків та ін.; поглиблено зміст усталених напрямів організації діяльності закладів суспільної опіки дітей та молоді (відкриття при сирітських установах професійно- орієнтованих шкіл, курсів; створення бібліотек; здійснення юридично- правового захисту прав дітей усіх станів; апробація авторських методик навчання дітей з вадами здоров’я).
V етап (1891-1917 рр.) - етап інтенсифікації відкриття закладів суспільної опіки дітей та молоді й поглиблення змісту й напрямів їх діяльності. Йому притаманні затвердження «Положення про дитячі притулки» (1891), «Зразкового статуту про громадську опіку та піклування» (1892), створення Міністерства Державної опіки та піклування (1917). Він позначився революційними спалахами (1905), Першою світовою війною (1914), економічною кризою, що спричинили зростання кількості дітей- біженців, сиріт, активізацію благодійництва у напрямі відкриття закладів суспільної опіки дітей та молоді, розширення спектру надання ними соціальних послуг (запровадження профорієнтаційних занять, включення в освітній процес елементів військової підготовки, навчання музичній грамоті, запровадження посильної трудотерапії, заборона нічної праці тощо).