Фойгт Наталія Антонівна. Шляхи підвищення тривалості життя для населення похилого віку в Україні

brief description

Фойгт Наталія Антонівна. Шляхи підвищення тривалості життя для населення похилого віку в Україні: Дис... канд. екон. наук: 08.09.01 / НАН України; Інститут економіки. - К., 2002. - 272арк. - Бібліогр.: арк. 198-224

Фойгт Н.А. Шляхи підвищення тривалості життя для населення похилого віку в Україні. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.09.01 демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика. Інститут економіки НАН України, Київ, 2002.
Дисертація присвячена питанням формування смертності та тривалості життя у похилому віці в Україні. В дисертації здійснено детальний ситуаційний аналіз смертності та тривалості життя для населення старших вікових груп у динамічному, структурному та просторовому аспектах. Встановлено, що коливання тривалості життя старших контингентів формуються специфікою умов доживання гетерогенного
молодшого населення до похилого віку. Серед чинників такого доживання слід назвати умови і характер поточної та минулої праці; відмінності у часі настання генеративного старіння чоловіків і жінок; селективний ефект міграції молоді із сільської місцевості в міські поселення. Зафіксовано вплив професійно-галузевої, соціальної, освітньої та сімейної структури на регіональні особливості тривалості життя старших контингентів населення. Запропоновано концептуальну схему суспільної системи життєзбереження населення похилого віку. Основні результати праціможуть бути використані при розробці соціально-економічних, соціально-гігієнічних та медико-соціальних заходів щодо поліпшення здоров’я та підвищення тривалості життя для старших вікових груп населення.

Проведене демостатистичне дослідження рівня, динаміки, структури смертності населення похилого віку та аналіз чинників формування тривалості життя цього контингенту дозволяє зробити наступні висновки:
1. Основний виграш” у тривалості життя у віці 60 років і старше українське населення отримало по закінченні першої чверті 20-го ст., коли за рахунок зниження смертності від інфекційних хвороб тривалість життя чоловіків і жінок у віці 60 років у порівнянні з 1896 р. збільшилась на 4,4 та 26,6% відповідно. Демографічною ціною суттєвого підвищення тривалості життя у похилому віці у передвоєнні роки є сотні тисяч померлих під час голодомору 1932-1933 рр. та періоду репресій 1936-1937 рр., за рахунок смертності яких у населенні старших вікових груп сконцентрувались відібрані контингенти з підвищеним рівнем життєздатності. У повоєнні роки щорічні значення тривалості життя у віці 60 років були відносно стабільними з певною тенденцією до зниження.
2. Статеві диспропорції у тривалості життя для населення похилого віку визначаються рядом соціально-економічних чинників, серед яких чільне місце посідають характер і умови минулої та поточної праці, а також відмінності у темпах репродуктивного старіння чоловіків і жінок.
3. Сучасні відмінності у тривалості життя для міських і сільських контингентів похилого віку сформувались, передусім, різницею минулих умов праці і побуту працездатного населення. Певним селективним фактором виступає міграція, яка спричиняє накопичення у сільській місцевості фізично слабких контингентів з низьким потенціалом життєздатності.
4. У структурі смертності населення похилого віку за причинами смерті чільне місце посідають хвороби системи кровообігу, новоутворення, хвороби органів дихання та зовнішні дії. Специфіка структури смертності цього контингенту за причинами полягає у надсмертності від серцево-судинних хвороб, яка зумовлює відносне зниження смертності від інших патологій.
5. Тривалість життя для населення похилого віку є доволі низькою на всій території України. Найсприятливішою є ситуація у Центральній та Західній демографічних зонах, де культурні та етнічні традиції життєзбереження українського селянства не зруйнувались процесами гіперурбанізації.
В урбанізованих регіонах Сходу та Півдня висока концентрація виробництв важкої індустрії з переважанням на них фізичної праці у шкідливих умовах поряд із вкрай несприятливою екологічною обстановкою формують низьку тривалість життя для всіх категорій населення, у т.ч. і похилого віку.
6. Характерна для планового господарства надзайнятість населення негативно вплинула на рівень здоров’я та тривалість життя у старості. Актуальна праця, інвестуючись у надлишковій мірі в осуспільнені цінності, не накопичилась у вигляді збереженого індивідуального здоров’я, освіченого та вихованого підростаючого покоління, позитивного сімейного будівництва, реального індивідуального матеріального добробуту у похилому віці.
7. Тривалість життя у похилому віці підвищується передусім в умовах низького економічного розшарування населення на надбагатих і жебраків та відносної рівності економічно активного і неактивного населення у сфері споживання, зокрема за рахунок індивідуальної активності літніх людей у підвищенні власного рівня життя.
8. Населення, яке існуватиме в інтервалі похилого віку у най
ближчі 25 років в Україні, складається переважно з контингентів, які свого часу пережили тяжкі періоди історії, у силу чого їх життєздатність і ресурси доживання до старечих вікових груп знижені. Навіть за найсприятливіших умов соціально-економічного розвитку в Україні середня очікувана тривалість життя у віці 60 років у найближчі чверть сторіччя коливатиметься у межах 10-16 років для чоловіків і 15-21 року для жінок.
9. Глобальний процес формування тривалості життя, у тому числі і для старших контингентів населення детермінується рівнем економічного розвитку як основою добробуту населення; розповсюдженістю міської інфраструктури як носія життєзберігаючої культури праці, комфортних умов та раціонального способу життя; а також рівнем середовищної забрудненості як мірою конфронтації населення з навколишнім середовищем.
10. Вирішення проблеми підвищення тривалості життя у похилому віці в Україні слід починати з гарантування соціального забезпечення осіб похилого віку на рівні реального прожиткового мінімуму, раціоналізації політики зайнятості на державних підприємствах та сприяння самозайнятості пенсіонерів за віком; забезпечення на законодавчому, адміністративному та організаційному рівнях реалізації конституційного права населення на ефективне безкоштовне медичне обслуговування.