ГУЦОЛ Алла Володимирівна РОЗВИТОК СИСТЕМИ ПОЗАШКІЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ В ЛУГАНСЬКІЙ І ДОНЕЦЬКІЙ ОБЛАСТЯХ (1946 – 1991 рр.)

brief description

Міністерство освіти і науки України
Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

ГУЦОЛ Алла Володимирівна

УДК 374(477.6)(091)”1946/1991”

РОЗВИТОК СИСТЕМИ ПОЗАШКІЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ В ЛУГАНСЬКІЙ І ДОНЕЦЬКІЙ ОБЛАСТЯХ (1946 1991 рр.)

13.00.01 загальна педагогіка та історія педагогіки

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор,
член-кореспондент Національної
Академії педагогічних наук України
Курило Віталій Семенович

Луганськ 2010 ЗМІСТ

ВСТУП

3

РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні засади дослідження

1.1. Організація позашкільної освіти як педагогічна проблема .

12

1.2. Характеристика джерельної бази та історіографії дослідження ...

41

1.3. Основні етапи розвитку позашкільних закладів освіти у Луганській і Донецькій областях у 1946 1991рр. ...

61

Висновки до розділу 1 ..

95

РОЗДІЛ 2. Досвід організації системи позашкільних закладів освіти в Луганській і Донецькій областях (1946 1991 рр.)

2.1. Особливості розвитку позашкільних закладів освіти Луганської та Донецької областей ..

98

2.2. Кадрові ресурси позашкільної освіти ..

137

2.3. Матеріально-технічне забезпечення позашкільних установ Луганської та Донецької областей

167

Висновки до розділу 2 .

187

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ..

193

ДОДАТКИ

201

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

214

ВСТУП
Актуальність дослідження. Пріоритетні цілі національної системи освіти окреслено в Законах України „Про освіту”, „Про позашкільну освіту”, у Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, у Концепції позашкільної освіти і виховання. Ці документи визначають, що одними з основних завдань системи освіти є виховання патріотизму, громадянської позиції в молодого покоління, створення умов для його творчого, інтелектуального та духовного розвитку. У цьому контексті особливого значення набувають позашкільні заклади, які покликані задовольняти інтереси, запити та освітньо-культурні потреби, які не забезпечуються іншими установами системи освіти.
Актуальним є звернення до теорії й практики радянської моделі організації позашкільної освіти, адже УРСР мала ефективну систему позашкільної освіти, а виховна діяльність позашкільних установ відрізнялася загальновизнаними результатами. Нове прочитання досвіду організації та змісту роботи позашкільних закладів у 1946 1991 рр. допоможе вдосконалити навчально-виховний процес цих установ у сучасних умовах.
Важливим здобутком радянської системи освіти було створення розгалуженої мережі позашкільних закладів, які стали ефективним інструментом боротьби з такими негативними соціальними явищами, як бездоглядність, дитяча злочинність тощо. Виняткового значення виховні функції позашкільних установ набувають в умовах сьогодення, коли все більш поширеними стають випадки девіантної та делінквентної поведінки дітей та молоді. Тим більше, що одним із ключових завдань сучасної позашкільної освіти, яке визначено у законі „Про позашкільну освіту”, є профілактика дитячої бездоглядності та правопорушень. Практичне застосування набутого досвіду є особливо актуальним для Донецької та Луганської областей, які займають(за даними прокуратури Луганської області та Головного управління МВС України в Луганській області) перше та друге місця відповідно за кількістю дитячої та підліткової злочинності серед інших регіонів України [Інформація прокуратури Луганської області № 07/3-13 вих.10 від 02.02.2010; Протокол Головного управління МВС України в Луганській області № УДЗР 2941 від 18.12. 2009].
На наш погляд, одним із шляхів змістовної організації вільного часу школярів та відриву їх від пагубних впливів „вулиці” є відродження та збільшення кількості позашкільних установ, які б мали безпосередній вплив на інтелектуальний, моральний та фізичний розвиток молоді. Збільшення кількості позашкільних закладів у промислово розвиненому Донбасі і належне удосконалення навчально-виховного процесу в них сприятиме профорієнтації молодих людей та допоможе популяризувати багато видів тих робітничих професій, яких наразі потребує держава.
Питання організації змістовного дозвілля дітей та молоді знайшли відображення в працях загального характеру. Проблемами позашкільної освіти й виховання займалися такі вчені, як Л.Балясна, Л.Бєла, О.Биковська, Г.Блінова, В.Бочарова, В.Вербицький, Б.Вульфов, В.Гаврилюк, В.Горський, Н.Давидюк, Я.Кепша, М.Коваль, Д.Комський, Г.Корда, І.Мальцева, В.Моляко, Л.Ніколаєва, С.Пащенко, М.Плоткін, М.Поташник, І.Раздималін, Ю.Столяров, Т.Сущенко, Л.Тихенко, О.Шибанов, Б.Ширвіндт, Н.Яременко та ін.
Безперечний науковий інтерес для нашого дослідження мають праці американської педагогічної школи (Ф.Аблін (F.Ablin), Д.Лейн (D.Lane), Н.Вітт (N.Witt), В.Мандел (W.Mandel), Б.Річман (B.Richman), Р.Вінн (R.Winn)), у яких представлено соціально-педагогічні аспекти розвитку радянської системи позашкільної освіти.
Важливими для дослідження є роботи сучасних українських учених. Г.Пустовіт у монографіях „Позашкільна освіта і виховання: теоретико-дидактичний аспект” та „Позашкільна освіта і виховання: дидактичні основи методів навчально-виховної роботи” дослідив стан проблеми розвитку позашкільної освіти у філософській, історико-педагогічній, психолого-педагогічній науці та сучасній освітній практиці. Особливий інтерес у контексті нашого дослідження становлять позиції науковця про поняттєво-категоріальний апарат позашкільної освіти й виховання, а також про принципи, форми та методи освіти й виховання учнів у позашкільних навчальних закладах.
Учені науково-дослідного напряму, започаткованого Г.Пустовітом, В.Берека, Л.Тихенко розглянули в кандидатських дисертаціях проблеми соціально-педагогічних основ розвитку позашкільної освіти в Україні у 1957 2000 рр. та формування творчих здібностей старшокласників у процесі дослідницької діяльності в Малій академії наук України.
Певні аспекти розвитку позашкільних закладів та виховного процесу в них знайшли відображення в кандидатських дисертаціях С.Букреєвої, О.Глуха, О.Мкртічян, Н.Харінка, Т.Цвірової. Дисертаційні роботи Н.Бачинської, К.Жукотинського, Л.Коняєвої, А.Корнієнко, І.Корсун, Д.Лебедєвої, В.Лопа-тинської, Н.Пономарчук, Н.Шагай присвячено впливу дозвілля загалом та деяких видів позашкільних установ зокрема на формування особистості учня, його соціалізацію.
На сьогодні недостатньо розробленими залишаються регіональні аспекти розвитку позашкільної освіти України. Цінним джерелом з точки зору завдань дослідження є монографія В.Курила „Освіта та педагогічна думка східноукраїнського регіону у ХХ столітті”. На жаль, можна констатувати, що це єдина праця, у якій розкрито питання розвитку системи освіти досліджуваного регіону.
Узагальнюючи доробок вітчизняних і зарубіжних учених, можна зробити висновок, що системні дослідження розвитку позашкільних закладів освіти в Луганській і Донецькій областях ще не проводилися.
Актуальність, недостатня розробленість проблеми, а також доцільність використання досвіду минулого й відсутність історико-педагогічних досліджень, які б відображали розвиток позашкільних закладів у Луганській і Донецькій областях, зумовили вибір теми дисертаційної роботи „Розвиток системи позашкільних закладів освіти в Луганській і Донецькій областях (1946 1991 рр.)”.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1946 1991 рр.
Нижня межа 1946 р. означена виходом Закону „Про п’ятирічний план відбудови та розвитку народного господарства СРСР на 1946 1950рр.”, тобто початком післявоєнного відновлення мережі позашкільних закладів освіти й на теренах усього СРСР, і на території Луганської та Донецької областей. Радянська система позашкільних закладів освіти свого сталого розвитку почала набувати в період після Другої світової війни. Саме в цей час відбулася кардинальна зміна освітньої парадигми, радянська педагогіка взяла курс на гуманізацію навчання, у зв’язку з чим перед педагогами було поставлено виховні завдання, які на тривалий час визначили зміст роботи позашкільних закладів освіти. В означений період відбувається поступове збільшення й урізноманітнення видів позашкільних закладів. Паралельно ведеться науковий пошук теоретичного підґрунтя позашкільної освіти, що підтримується на державному рівні.
Верхня межа 1991 р. зумовлена підписанням Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав, яка ознаменувала припинення існування СРСР, що призвело до поступового розпаду радянської системи позашкільної освіти.
Зв’язок теми дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано в межах комплексної науково-дослідної теми „Вітчизняна і зарубіжна педагогічна спадщина (друга половина ХІХ початок ХХІ століття” (державний реєстраційний номер 0106U013193), що розробляється в Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка. Тему дисертації узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 2 від 26.02.2008р.).
Географічні межі дослідження Луганська та Донецька області УРСР. Цей регіон має свої соціоекономічні, політичні, національні та культурні особливості, що значною мірою вплинуло на специфіку розвитку на цій території позашкільних закладів освіти.
Об’єкт дослідження система позашкільної освіти в Україні в другій половині 40-х на початку 90-х рр. ХХ ст.
Предмет дослідження процес розвитку позашкільних закладів освіти в Луганській і Донецькій областях у 1946 1991 рр.
Мета роботи здійснити цілісний аналіз розвитку системи позашкільних закладів освіти в Луганській і Донецькій областях, на основі якого виявити основні особливості й тенденції їх функціонування в хронологічних рамках досліджуваного періоду.
Для досягнення поставленої мети було визначено такі завдання:
1. Охарактеризувати теоретичні засади організації позашкільної освіти.
2. Проаналізувати джерельну базу дослідження, стан розробки проблеми в історико-педагогічній науці та сучасній виховній практиці.
3. Обґрунтувати історичну періодизацію розвитку позашкільних закладів освіти в Луганській і Донецькій областях у досліджувані роки.
4. Визначити особливості та основні тенденції розвитку позашкільних закладів освіти в Луганській і Донецькій областях у 1946 1991 рр.
5. З’ясувати кадрове та матеріально-технічне забезпечення позашкіль-них освітніх установ на Луганщині та Донеччині в аналізований період.
Теоретико-методологічна основа дослідження ґрунтується на: заса-дах системного підходу в дослідженні суспільних явищ та процесів; філософ-ських ідеях про взаємозв’язок явищ і необхідність їх вивчення в конкретних історичних умовах; положеннях про соціальну зумовленість освіти й вихо-вання; фундаментальних принципах цілісності, структурності та динаміч-ності; ідеях особистісно орієнтованого підходу щодо організації освітньо-виховного процесу в позашкільних закладах, добровільності об’єднань дітей за інтересами, загальнодоступності занять, розвитку дитячої самодіяльності, важливості трудового виховання (А.Макаренко, С.Шацький, В.Сухомлин-ський); фундаментальних роботах з історії та теорії педагогіки й освіти, у яких було розглянуто радянську систему освіти та позашкільні заклади (Ю.Бабанський, Н.Калиниченко, М.Константинов, Є.Мединський, В.Ніко-лаєнко, В.Смирнов, М.Шабаєва); працях з теорії та практики роботи позашкільних закладів (Л.Балясна, В.Бочарова, М.Коваль, Л.Ніколаєва, М.Плоткін, Г.Пустовіт, Ю.Столяров, Т.Сущенко, Б.Ширвіндт); концепту-альних положеннях про пріоритетні напрями розвитку народної освіти, шляхи її реформування, що містяться в Законах України „Про освіту”, „Про позашкільну освіту”, „Про охорону дитинства”, Концепції громадянського виховання, Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті.
Методи дослідження: теоретичний, порівняльно-історичний аналіз психолого-педагогічної літератури для обґрунтування вихідних теоретико-методологічних позицій; систематизації та класифікації архівних документів, статистичних даних для виявлення тенденцій розвитку позашкільних закла-дів освіти; метод періодизації для визначення етапів розвитку позашкільних освітніх установ Луганської та Донецької областей у період з 1946 по 1991 рр.; метод сходження від конкретного до абстрактного для виведення основ-них тенденцій розвитку позашкільної освіти і педагогіки в досліджуваний період на основі аналізу окремих фактів; системний метод для висвітлення політики радянського керівництва стосовно позашкільних закладів у Донецькій і Луганській областях крізь призму державної політики в освітній СРСР узагалі та УРСР зокрема; порівняльно-історичний для вивчення особливостей процесу розвитку позашкільних закладів освіти в Донецькій і Луганській областях у 1946 1991 рр. у чіткій хронологічній послідовності.
Джерельну базу дослідження склали як опубліковані раніше, так і не введені в науковий обіг джерела, розділені на кілька груп: 1) архівні документи: документи Державного архіву Луганської області (фонди № 28 „Старобільський райком Компартії України”, № 42 „Краснолуцький міськком Компартії України”, № 46 „Марківський райком Компартії України

bibliography

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
1. У дисертації наведено теоретичне узагальнення та здійснено аналіз розвитку системи позашкільних закладів освіти в Луганській і Донецькій областях (1946 1991рр.), що виявляється в розкритті особливостей та тенденцій розвитку позашкільних закладів освіти Луганської і Донецької областей у досліджуваний період.
2. Аналіз теоретичних засад організації позашкільної освіти, різних підходів до визначення сутності поняття „позашкільна освіта” дозволив визначити поняття „позашкільні заклади” заклади, які здійснювали роботу з дітьми у вільний час, сприяли розвитку задатків та здібностей школярів, задовольняли їхні пізнавальні інтереси. Відвідування вказаних установ було необов’язковим для учнів, діти обирали їх тип виключно за власним бажанням, залежно від своїх нахилів і вподобань.
Позашкільні заклади освіти значна кількість радянських та сучасних вчених поділяють на установи комплексні та профільні. Цей поділ здійснюється на основі таких критеріїв, як зміст та мета діяльності. На територіях Луганської та Донецької областей у 1946-1991 рр. найбільш поширеними та популярними були такі позашкільні установи загального типу: будинки та палаци піонерів і школярів, будинки та палаци культури, клуби при домоуправліннях, піонерські або дитячі оздоровчі табори. Позашкільні ж заклади спеціалізованого типу були представлені здебільшого станціями юних натуралістів, туристів та техніків, а також дитячими театрами та дитячо-юнацькими спортивними школами.
3. Аналіз джерельної бази дослідження зумовив визначення п’яти груп джерел. До першої належать документи Державного архіву Луганської області й Державного архіву Донецької області, матеріали яких дали можливість об’єктивно дослідити розвиток позашкільних освітніх установ на Луганщині та Донеччині. Другу групу джерел склали офіційні документи, опубліковані в різних збірниках, що дозволило висвітлити нормативно-правову базу позашкільної освіти. Статистичні матеріали, що склали третю групу джерел, забезпечили аналіз динаміки кількісних змін позашкільних закладів у досліджуваний період. Четверта група це наукові та навчально-методичні видання з педагогіки та історії педагогіки й освіти, у яких відображено загальнотеоретичні аспекти позашкільної педагогіки, а також офіційна позиція держави щодо педагогіки, ідеології. До п’ятої групи джерел належать періодичні видання 1946 1991 рр. Луганської та Донецької областей.
4. На підставі аналізу стану розробки проблеми в історико-педагогічній науці та сучасній виховній практиці визначено, що історико-педагогічний аспект розвитку позашкільних закладів освіти став предметом вивчення в працях таких учених, як Л.Балясна, Т.Калечиць, З.Кейліна, Г.Корда, Л.Ніколаєва, Г.Пустовіт, Т.Сущенко. Окремим сторонам діяльності поза-шкільних закладів присвячено дисертації В.Береки, С.Букреєвої, В.Вербицького, О.Глуха, О.Мкртічян, Н.Харінка, Т.Цвірової та ін. Однак, незважаючи на велику кількість праць, на сьогодні відсутні роботи, які б висвітлювали діяльність позашкільних установ у Луганській та Донецькій областях у досліджуваний період.
5. На основі аналізу соціально-економічних, культурних умов, нормативно-правової бази, а також розвитку педагогічної теорії та практики обґрунтовано періодизацію розвитку позашкільних закладів освіти в Луганській і Донецькій областях у досліджуваний час: І етап (1946 1958 рр.) характеризувався виданням значної кількості законодавчих актів, що регламентували післявоєнне відновлення мережі позашкільних закладів, у першу чергу, дитячих таборів. На ІІ етапі (1958 1973 рр.) у зв’язку з політехнізацією була юридично оформлена перевага гуртків технічного спрямування. На ІІІ етапі (1973 1984рр.) нормативно-правове забезпечення позашкільної освіти вдосконалилося, було створено та законодавчо зафіксовано номенклатуру позашкільних закладів. На ІV етапі (1984 1991 рр.) державними та партійними органами видавалися нормативно-правові акти, спрямовані на збільшення кількісного складу позашкільних установ широкого профілю, що часто йшло врозріз з якістю навчання, недостатньо були враховані такі важливі аспекти роботи позашкільних закладів, як регіональний і національний.
6. Визначено основні тенденції розвитку позашкільних закладів освіти в 1946 1991 рр.: залежність особливостей етапів розвитку позашкільних закладів від соціальних завдань, які стояли перед державою та суспільством, професіоналізація кадрового складу позашкільних закладів, профілізація позашкільної освіти та вдосконалення механізму фінансування позашкільних установ.
У Луганській та Донецькій областях у 1946 1958 рр. (І етап) серед відновлення роботи усіх установ перевага надавалася літнім дитячим піонерським таборам та гурткам фізкультурно-спортивного спрямування. Це було продиктовано нагальною потребою в оздоровленні молодого покоління після воєнних років. Республіканські та місцеві органи влади з метою ліквідації та запобігання росту дитячої злочинності й безпритульності виділяли кошти на організацію дозвілля школярів за місцем проживання. В цей час було побудовано велику кількість спортивних ігрових майданчиків, відкрито значну кількість клубів при домоуправліннях, гуртків тощо.
В цей час у Луганській та Донецькій областях було відкрито станції юних техніків, натуралістів, туристів, які відрізнялися великою різноманітністю форм та методів роботи.
Індустріальна специфіка та висока урбанізованість Луганської та Донецької областей у 1958 1973 рр. (ІІ етап) стали належним підґрунтям для широкого розповсюдження в цьому регіоні гуртків саме технічного спрямування. Це пояснювалося декількома причинами, а саме: основними місцями працевлаштування на Донбасі в цей час були заводи та шахти, робітничі професії були, по-перше, надзвичайно популярними, а по-друге, їх потребувала країна, тому формувала у навчальних закладах відповідне державне замовлення. Крім того, велику роль у розвитку в дітей інтересів та нахилів відігравали, звісно ж, традиції робітничих родин, в яких формувалися наступні покоління трудівників.
Слід також підкреслити, що однією з важливих умов розвитку позашкільних закладів саме технічного спрямування був процес політехнізації багатьох сфер життя.
З’явилися нові види позашкільних установ табори при будинкоуправліннях і табори, що знаходилися в підпорядкуванні колгоспів та радгоспів. Будинки та палаци піонерів і школярів значно розширили діапазон своєї діяльності (від методично-масової до методично-масової, піонерсько-масової, натуралістичної, краєзнавчої, спортивної, науково-технічної та роботи з художнього виховання). Характерною для цього етапу була поява значної кількості нових видів гуртків (геологічний, географічний, астрономічний тощо).
Зважаючи на одну із тенденцій 1960-х початку 1970-х рр. піднесення спортивного виховання, у Луганській та Донецькій областях починають швидкими темпами будуватися та відкриватися палаци та будинки спорту, фізкультурно-спортивні секції, тощо. Поряд із цим великої популярності набувають гуртки естетичного спрямування, які відкривалися при клубах, КІДах, палацах та будинках піонерів і школярів, будинкоуправліннях тощо.
У 1973 1984 рр. (ІІІ етап) у сільських місцевостях, на відміну від міських, великою популярністю користувалися натуралістичні гуртки, які також несли профорієнтаційну функцію, адже у них діти займалися справами, близькими до сільськогосподарської праці у колгоспах та радгоспах. СЮН почали працювати у цей час за двома новими напрямами мікробіологія та ботаніка-рослинництво.
Поряд із технічними та натуралістичними позашкільними закладами, надзвичайно масовими та популярними в Луганській та Донецькій областях були секції гірничої та геологічної справи, які виконували роль профорієнтаційних осередків у шахтарському краї.
1984 1991 рр. (ІV етап) були означені політикою демократизації суспільного та політичного життя, що значною мірою вплинуло на розвиток окремих видів позашкільних закладів. Популярності набули клуби інтернаціональної дружби. У той же час спостерігається тенденція підвищення інтересу до українських традицій та культури. Тому на цьому етапі починають відкриватися нові види гуртків гуртки, у яких вивчали українські народні танці, українські традиції, українські пісні тощо. Широко почала використовуватися така форма роботи, як виставки виробів гуртківців, присвячені Дням української культури, у багатьох школах та позашкільних установах відкривалися куточки української народної творчості.
7. На підставі аналізу кадрового забезпечення позашкільної освіти з’ясовано, що на першому етапі (1946 1958 рр.) у позашкільних закладах працювали люди, більшість з яких не мала педагогічної освіти, на другому етапі (1958 1973 рр.) кількість професійних педагогів зросла, але 90% викладачів позашкільних установ були сумісниками, на третьому етапі (1973 1984рр.) професійний рівень викладачів почав чітко регламентуватися кваліфікаційними характеристиками, а склад педагогів якісно покращився. На четвертому етапі (1984 1991 рр.) на загальному фоні значного збільшення викладачів з вищою педагогічною освітою, зокрема й тих, хто працював керівниками гуртків, у вказаний час майже не було голови позашкільного закладу, який би не мав вищої освіти.
Після Великої Вітчизняної війни, на першому етапі розвитку позашкільних установ, спостерігався брак кадрів практично в усіх галузях виробництва, освіти та сфери послуг. Позашкільні установи не стали винятком, тому в 1946 1958 рр. там працювали люди, більшість з яких не мала педагогічної освіти.
Разом із відбудовою країни більше уваги почало приділятися й професійному рівню викладачів. У 1958 1973 рр. державні освітні органи масово впроваджували в роботу такі методи підвищення фаху, як конференції, семінари-практикуми, курси підвищення кваліфікації тощо.
Ще одним джерелом притоку професійних працівників були вищі та середні педагогічні навчальні заклади. Хоча у них не було спеціальності, яка б випускала безпосередньо працівника позашкільного закладу, все ж кількість професійних педагогів, що стояли на чолі гуртків, зросла.
На третьому етапі розвитку позашкільних закладів, тобто з 1973 по 1984 рр., було затверджено низку типових положень, в яких були визначені вимоги до керівників гуртків та документ про кваліфікаційні характеристики, права та посадові обов’язки працівників позашкільних установ. Завдяки вказаним матеріалам професійний рівень викладачів почав чітко регламентуватися, а склад педагогів якісно покращуватися.
Особливістю, що відрізняла четвертий етап (1984 1991 рр.) від попередніх, було те, що органи народної освіти в цей час велику увагу приділяли керівному складу позашкільних закладів освіти, адже саме від людини, що стояла на чолі, багато в чому залежала успішна робота установи в цілому. Це підтверджувалося великою кількістю документів, виданих у вказаний час, що стосувалися переважно діяльності директорів позашкільних закладів. На загальному фоні значного збільшення викладачів з вищою педагогічною освітою, в тому числі й тих, що працювали на чолі гуртків, у вказаний час майже не було голови позашкільного закладу, який би не мав вищої освіти.
Таким чином, на першому етапі розвитку позашкільних закладів (1946 1958 рр.) лише 25-30% працівників мали педагогічну освіту. На другому етапі у 1958 1973 рр. кількість професійних педагогів, що працювали у позашкільних установах міст підвищилася до 55%-60%, у селах ця динаміка була нижчою 40%. На третьому етапі у 1973 1984 рр. відмічаємо різке підвищення кваліфікаційного рівню позашкільних педагогів: кількість працівників із вищою педагогічною освітою зросла до 85 90 %, деякі з них навіть мали спеціалізацію „організатор позакласної і позашкільної роботи” і т.ін. У 1984 1991 рр. позашкільні заклади майже повністю були забезпечені професійними кадрами до 95%.
8. З урахуванням матеріально-технічного забезпечення позашкільних закладів освіти в період 1946 1991 рр. установлено чотири основні джерела фінансування позашкільних установ: державне, місцеве, шефське та самофінансування. У 1946 1958 рр. превалювало державне фінансування й шефська допомога, у 1958 1991 рр. цільове державне фінансування продовжувало бути провідним, а місцеве фінансування посіло друге місце.
Позашкільні заклади освіти на першому повоєнному етапі розвитку мали декілька джерел фінансування. Перш за все, це були державні кошти. Але зважаючи на те, що більша їх частина після війни спрямовувалася на відродження економіки, позашкільні установи вимушені були звертатися за підтримкою до так званих «шефів», у ролі яких виступали промислові підприємства та організації, яких у Луганській та Донецькій областях була велика кількість. Вони надавали як фінансову, так і матеріальну допомогу тими матеріалами, які були необхідні для діяльності гуртків. Позашкільні заклади розпоряджалися й власними коштами, які отримували від проведення платних концертів та від оплати за відвідування певних видів гуртків.
Другий етап розвитку позашкільних закладів характеризувався посиленням процесу політехнізації, потребою держави у людях робітничих професій, а відповідно й значним збільшенням фінансування технічних секцій та гуртків, які отримували більшу кількість державних грошей, ніж будь-які позашкільні установи іншого спрямування.
Третій етап розвитку позашкільної освіти відзначався значним удосконаленням процедури фінансування кожної окремо взятої позашкільної установи, що була прописана у значній кількості типових положень для багатьох видів вказаних закладів.
На четвертому етапі державні органи освіти планували виділити більшу кількість коштів на розширення мережі комплексних позашкільних установ. Матеріальне ж забезпечення цих закладів потребувало вдосконалення.
Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми. Подальшого вивчення потребують питання вдосконалення нормативно-правової бази позашкільних закладів, їх фінансування, а також залучення інституту шефства до роботи позашкільних установ на сучасному етапі.