ІННОВАЦІЙНА СИСТЕМА ЄС: МЕТОДОЛОГІЯ ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ

brief description

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ І ТОРГІВЛІ
імені Михайла Туган-Барановського

На правах рукопису

Білозубенко Володимир Станіславович

УДК 330.341.1(4)

ІННОВАЦІЙНА СИСТЕМА ЄС: МЕТОДОЛОГІЯ
ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ

Спеціальність: 08.00.02 – світове господарство і міжнародні економічні
відносини

дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора економічних наук

Науковий консультант:
Чернега Оксана Богданівна,
доктор економічних наук, професор

Донецьк – 2012

ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ

АСЕАН Асоціація країн Південно-Східної Азії
ВОІВ Всесвітня організація інтелектуальної власності
ЄАВТ Європейська асоціація вільної торгівлі
Єврокомісія Європейська комісія
Європарламент Європейський парламент
Євростат Статистичне агентство ЄС
ЄДП Європейський дослідницький простір
РЄДП Рада Європейського дослідницького простору
ЄІБ Європейський інвестиційний банк
ЄІФ Європейський інвестиційний фонд
ЄПВ Європейське патентне відомство
ЄПО Європейська патентна організація
ІС інноваційна система
МІС міжнародна інноваційна система
МОНмолодьспорту Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
НДДКР науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи
НІС національна інноваційна система
НІЦ Національний інформаційний центр зі співробітництва з ЄС у сфері науки і технологій
НТП науково-технічний прогрес
ОЕСР Організація економічного співробітництва та розвитку
РПДТР Рамкові програми у сфері досліджень і технологічного розвитку
СНД Співдружність Незалежних Держав
СОТ Світова організація торгівлі
ТНК транснаціональні корпорації
ТРІПС Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності

ЗМІСТ

ВСТУП 5
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ СИСТЕМ МАКРОРІВНЯ
17
1.1. Інноваційні системи макрорівня: сутність, ієрархія та функції 17
1.2. Детермінанти та імпульси створення міжнародних інноваційних систем
48
1.3. Методологія формування і розвитку міжнародних інноваційних систем
71
Висновки до розділу 1 97

РОЗДІЛ 2. ІНСТИТУЦІЙНА АРХІТЕКТУРА ТА ЕВОЛЮЦІЯ ІННОВАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ ЄС
100
2.1. Передумови формування, сутність та особливості інституційної архітектури інноваційної системи ЄС
100
2.2. Етапи еволюції інноваційної системи ЄС 124
2.3. Інструменти інноваційної політики ЄС та їх вплив на інноваційну систему об’єднання
145
Висновки до розділу 2 173

РОЗДІЛ 3. ДІАГНОСТИКА ПАРАМЕТРІВ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА ДІАЛЕКТИКА КОНСОЛІДАЦІЇ ІННОВАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ ЄС
175
3.1. Аналіз показників функціонування інноваційної системи ЄС 175
3.2. Оцінка конвергенції та відкритості інноваційних систем країн-членів ЄС
201
3.3. Інституційно-інформаційна консолідація інноваційної системи ЄС 228
Висновки до розділу 3 254

РОЗДІЛ 4. ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ТА КОНКУРЕНТНІ ПЕРЕВАГИ ІННОВАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ ЄС
256
4.1. Тенденції та стратегічні імперативи розвитку інноваційної
системи ЄС
256
4.2. Формування конкурентних переваг інноваційної системи ЄС 277
4.3. Напрями реалізації потенціалу інноваційної системи ЄС в економіці об’єднання
298
Висновки до розділу 4 316

РОЗДІЛ 5. РОЗВИТОК НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА
УКРАЇНИ ТА ЄС
318
5.1. Особливості розвитку науково-технічного співробітництва
України та ЄС
318
5.2. Концептуальні засади розвитку науково-технічного співробітництва
України та ЄС
342
5.3. Кумулятивна модель стимулювання науково-технічного співробітництва України і ЄС
366
Висновки до розділу 5 387

ВИСНОВКИ 390
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 395
ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми. Специфіка сучасного етапу глобалізації світової економіки виявляється у зростанні рівня інтернаціоналізації інноваційної діяльності та поглибленні міжнародного науково-технічного співробітництва. Прискорення інтеграційних тенденцій призводить до формування міжнародних інноваційних систем, які стають новим інституційним форматом підтримки інновацій і міжнародного співробітництва, докорінно змінюють моделі інноваційного розвитку національних економік.
Протягом останніх десятиріч інноваційна система ЄС ефективно структурує внутрішній простір об’єднання, створює умови для підвищення єдності країн-членів у прискоренні інноваційного розвитку та сприяє зміцненню геоекономічних позицій угруповання. Сучасні глобальні виклики і внутрішні проблеми ЄС зумовлюють необхідність суттєвого удосконалення інноваційної системи об’єднання, що має створити умови для підвищення конкурентоспроможності і забезпечити стале зростання європейської економіки.
Стратегічне значення для України має використання європейського досвіду щодо розвитку інноваційної системи, поглиблення науково-технічного співробітництва з ЄС і включення до інноваційно-дослідницького простору об’єднання. Це потребує комплексного обґрунтування теоретико-методологічних засад формування інноваційної системи ЄС та визначення тенденцій її розвитку.
Значний внесок у дослідження інноваційної діяльності у ЄС та механізмів її підтримки зробили такі зарубіжні учені, як: Е. Арнольд, С. Борра, Б. Годін, Б. Гілс, Г. Дозі, Ч. Едквіст, Б. Карлссон, Дж. Кларк, Дж. Кріл, Е. Лоренс, Б.-А. Лундвалл, Р. Нельсон, К. Павіт, П. Пател, К. Сміт, Й. Стейн, Дж. Фабер, Дж. Фагерберг, К. Фрімен, К. Хілл та ін. Проблемам формування моделі інноваційного розвитку України присвячені роботи таких вітчизняних науковців, як: З. Адаманова, О. Амоша, Л. Антонюк, Ю. Бажал, В. Будкін, А. Гальчинський, В. Геєць, В. Дементьєв, І. Єгорова, С. Єрохін, Я. Жаліло, І. Іващук, В. Козюк, Д. Лук’яненко, І. Макаренко, А. Мельник, А. Мокій, В. Онікієнко, О. Попович, Є. Савельєв, О. Сохацька, В. Тарасевич, Н. Тарнавська, Л. Федулова, О. Чернега, А. Чухно, І. Школа, О. Шнирков та ін.
У сучасній економічній науці відсутня цілісна концепція інноваційних систем макрорівня, яка визначає їх сутність, ієрархію та функції. Залишається невирішеною наукова проблема обґрунтування теоретико-методологічних засад формування інноваційної системи ЄС. Її інституційна архітектура та еволюція досліджені фрагментарно. Потребують уточнення теоретико-методичні засади оцінки рівня конвергенції та відкритості інноваційних систем країн-членів ЄС. Існує об’єктивна необхідність визначення тенденцій розвитку інноваційної системи ЄС, встановлення особливостей формування її конкурентних переваг.
Незважаючи на значну кількість досліджень, в яких розглядаються механізми науково-технічного співробітництва України та ЄС, потребують удосконалення концептуальні засади поглиблення взаємодії в інноваційній сфері. Актуальність, теоретико-методологічна значущість окреслених проблем, необхідність їх вирішення зумовили вибір теми дисертації та окреслили коло її завдань.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського за такими держбюджетними темами: «Підвищення конкурентоспроможності національної економіки» (номер державної реєстрації 0107U003876), де досліджено інновації як сучасну системно-інституційну парадигму економічного розвитку та розроблено рекомендації щодо вдосконалення національної інноваційної системи України; «Розвиток зовнішньоекономічних зв’язків України» (номер державної реєстрації 0110U003058), у якій автором розглянуто особливості розвитку міжнародних науково-технічних зв’язків України та розроблено рекомендації щодо поглиблення співробітництва з ЄС, а також науково-дослідної роботи на замовлення Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України «Модернізація національної інноваційної системи України в умовах цивілізаційних трансформацій» (номер державної реєстрації 0111U009875), у рамках якої визначено напрями реформування національної інноваційної системи України.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є наукове обґрунтування теоретико-методологічних засад формування інноваційної системи ЄС, визначення тенденцій її розвитку, а також розробка концептуальних засад поглиблення науково-технічного співробітництва України і ЄС.
Комплексний підхід до реалізації поставленої мети визначив коло завдань, які вирішено у роботі:
– довести на основі дослідження ґенези та розвитку теорії інновацій доцільність виокремлення парадигми інноваційних систем макрорівня (національних і міжнародних), дослідити їх сутність, ієрархію та функції;
– встановити детермінанти та імпульси створення міжнародних інноваційних систем для визначення впливу середовища на особливості їх розвитку;
– обґрунтувати методологічні засади дослідження процесів формування і розвитку міжнародних інноваційних систем з метою уточнення їх цілей, принципів, моделей, стадій створення та ефектів;
– визначити сутність та особливості інституційної архітектури інноваційної системи ЄС для встановлення її функціональних характеристик;
– визначити етапи еволюції інноваційної системи ЄС з метою виокремлення чинників, що впливають на її інституційні перетворення;
– оцінити вплив інструментів інноваційної політики ЄС на особливості формування та розвитку інноваційної системи об’єднання;
– проаналізувати показники функціонування інноваційної системи ЄС для визначення напрямів підвищення її ефективності у глобальному вимірі;
– оцінити рівень конвергенції та відкритості інноваційних систем країн-членів ЄС для визначення ступеня просторової однорідності інноваційної системи об’єднання;
– встановити особливості інституційно-інформаційної консолідації інноваційної системи ЄС, що дозволить деталізувати її інституційну модель і вплив спільної інноваційної політики;
– виокремити тенденції та стратегічні імперативи розвитку інноваційної системи ЄС для обґрунтування обумовленості та характеру її трансформацій;
– обґрунтувати конкурентні переваги інноваційної системи ЄС для визначення специфіки її моделі;
– визначити особливості розвитку науково-технічного співробітництва України і ЄС для обґрунтування напрямів його поглиблення;
– запропонувати концептуальні засади та механізм поглиблення науково-технічного співробітництва України і ЄС для підвищення його ефективності;
– розробити кумулятивну модель стимулювання науково-технічного співробітництва України і ЄС, що дозволить прискорити процес включення у Європейський дослідницький простір.
Об’єктом дослідження є процеси формування та розвитку міжнародних інноваційних систем.
Предметом дослідження є умови, чинники, інституційні особливості формування та тенденції розвитку інноваційної системи ЄС, напрями поглиблення науково-технічного співробітництва України і ЄС.
Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дослідження стали положення сучасної економічної теорії, фундаментальні праці провідних вітчизняних і зарубіжних учених у сфері інноваційної діяльності, інноваційних систем, міжнародного науково-технічного співробітництва, європейської інтеграції, глобалізації світової економіки. У дослідженні використано діалектичний метод пізнання й системний підхід, а також загальнонаукові методи: наукової дедукції та індукції (для розробки методологічних засад дослідження процесів формування і розвитку міжнародних інноваційних систем), системного аналізу і синтезу (для дослідження інституційної архітектури та функціональних особливостей інноваційної системи ЄС), порівняння (для визначення тенденцій розвитку інноваційної системи ЄС), а також спеціальні методи аналізу: логічного (для визначення особливостей моделі інноваційної системи ЄС), статистичного (для дослідження інноваційної діяльності у ЄС), економіко-математичного (для оцінки рівня відкритості інноваційних систем країн ЄС), історичного (для дослідження еволюції інноваційної системи ЄС), компаративного (для визначення конкурентних переваг інноваційної системи ЄС), структурного (для обґрунтування структури інноваційної системи ЄС).
Інформаційну базу дослідження становлять нормативно-правові акти ЄС і України, дані зарубіжної та вітчизняної статистики, звіти, аналітичні публікації та веб-сайти міжнародних організацій і державних органів.
Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній роботі здійснено постановку і вирішення проблеми наукового обґрунтування теоретико-методологічних засад формування інноваційної системи ЄС, визначення тенденцій її розвитку та розробки механізму поглиблення міжнародного науково-технічного співробітництва України і ЄС.
Основні наукові результати, які розкривають особистий внесок автора в розробку й вирішення проблеми, характеризують новизну дослідження, полягають у такому:
уперше:
доведено доцільність і необхідність виокремлення як самостійного напряму теорії інновацій парадигми інноваційних систем макрорівня (національних і міжнародних). Запропоновано інтерпретацію міжнародної інноваційної системи як просторово-інтеграційного утворення, яке базується на спільних інституційних засадах та ринках (знань, праці, капіталу й ін.), має специфічну архітектуру, забезпечує сталу інтеграцію національних інноваційних систем країн-членів об’єднання. Встановлено ознаки (цілісність, інтерактивність, ієрархічність, еквіфінальність, автономність, адаптивність, емерджентність, цілеспрямованість, керованість, синергічність), обґрунтовано спорідненість (у завданнях, функціях, структурі, методології формування, спрямованості розвитку) і відмінності (інституційні, просторові, структурно-функціональні) інноваційних систем макрорівня;
обґрунтовано методологічні засади дослідження процесів формування та розвитку міжнародних інноваційних систем, які містять теоретичні та методичні концепти щодо: цілей (інтенсифікація та підвищення ефективності інноваційних процесів), принципів, які поділено на загальносистемні (рівності, об'єктивності, обґрунтованості рішень, реалістичності, гнучкості, послідовності, збалансованості) і специфічні (спеціалізації міжнародних організацій, інституційної конвергенції національних інноваційних систем, поглиблення міжнародного науково-технічного співробітництва, адекватності та унікальності моделі, релевантності забезпечення); моделей формування (на основі спеціалізованої міжнародної організації і на основі інтеграційного угруповання); стадій (підготовча, нормативно-конструктивна, практична); складових механізму функціонування (правова, інформаційна та фінансова); оцінки ефективності з відокремленням первинних (синергії, концентрації, мобільності, дифузії) і вторинних (стимулювання структурних змін, прискорення темпів економічного зростання, збільшення обсягів експорту) ефектів;
доведено, що інституційна архітектура інноваційної системи ЄС складається з правової основи (міжнародне право і право ЄС), управлінської основи (наднаціональний механізм ЄС), структурних (органи й установи ЄС, інші міжнародні організації) і функціональних компонентів (фінансові, правові та інформаційні механізми), а також охоплює інноваційні системи нижчих рівнів ієрархії (національні, регіональні та секторальні). Визначено особливості моделі інноваційної системи ЄС (орієнтація на досягнення світового лідерства, глобальних конкурентних переваг; наявність інтеграційного рівня забезпечення інноваційних процесів; формування спільної бази знань; створення багаторівневої системи взаємодії учасників інноваційних процесів; реалізація функції інтеграційної платформи для об’єднання національних науково-технічних потенціалів країн-членів; сприяння розвитку інноваційних систем нижчих рівнів ієрархії) і виокремлено чинники (зміни в зовнішньому та внутрішньому середовищі), що впливають на її інституційний розвиток, які є імпульсом для перманентного коригування організаційного та нормативно-правового забезпечення інноваційної діяльності в межах ЄС. Це уточнює функціональні характеристики інноваційної системи об’єднання;
виявлено тенденції розвитку інноваційної системи ЄС, а саме: посилення цілісності та стійкості через поглиблення інтеграції інноваційних систем країн-членів; гармонізація структури міжнародних інститутів; формування нових функціональних компонентів (відкритих інноваційних платформ, інформаційних мереж, спеціалізованих організацій); зростання впливу на ринки технологій, праці й капіталу в межах ЄС; формування єдиного організаційного механізму взаємодії із третіми країнами. Розвиток інноваційної системи ЄС відбувається еволюційно й циклічно, що зумовлено змінами спільної інноваційної політики і висвітлює характер та обумовленість її трансформацій;
удосконалено:
науково-методичні засади визначення рівня відкритості національної інноваційної системи, які, на відміну від існуючих, передбачають: (1) урахування співвідношення між конвергентним та дивергентним шляхами розвитку, що визначає значущість впливу міжнародного середовища; (2) виокремлення зовнішніх чинників розвитку інноваційної системи; (3) розробку матриці характеристик відкритої національної інноваційної системи (рівень лібералізації зовнішніх потоків знань і технологій, інтенсивність міжнародного науково-технічного співробітництва, ступінь уніфікації національних і міжнародних технологічних стандартів); (4) визначення напрямів інтернаціоналізації національних інноваційних систем. Виділено типи відкритих національних інноваційних систем (за спрямованістю, рівнем адаптації, включенням у міжнародні інноваційні системи). Запропоновано методичний підхід до оцінки рівня відкритості інноваційних систем країн ЄС, інтенсивності їх взаємодії із внутрішнім і глобальним простором на основі розрахунку відповідних інтегральних показників за групами країн (країн-лідерів інноваційного розвитку, країн-послідовників лідерів, країн-помірних інноваторів та країн-починаючих інноваторів), що дало змогу встановити особливості національних стратегій інноваційного розвитку країн-членів об’єднання;
концептуальні засади поглиблення міжнародного науково-технічного співробітництва України і ЄС, які доповнюють існуючі підходи та передбачають: активізацію участі в міжнародних заходах, які реалізує ЄС у сфері підтримки інновацій; диверсифікацію існуючої конфігурації науково-технічних зв’язків; прискорення процесу включення країни у Європейський дослідницький простір; зближення інноваційних систем України і ЄС на засадах конвергенції. Визначено принципи розвитку науково-технічного співробітництва України і ЄС (урахування унікальності й інституційних змін інноваційної системи ЄС; державне стимулювання міжнародного співробітництва; використання європейського досвіду в підтримці інновацій і нових форм науково-технічного співробітництва) і спеціальні умови підвищення його ефективності (формування спільних пріоритетів інноваційного розвитку та механізмів їх підтримки; удосконалення правового забезпечення й інфраструктури співробітництва; створення секторальних інформаційних платформ). Розроблено механізм поглиблення науково-технічного співробітництва України і ЄС, який передбачає: взаємодію із спеціалізованими органами ЄС і міжнародними незалежними організаціями, які включені в інноваційну систему об’єднання; створення спеціальних міжнародних співтовариств і мереж; лібералізацію міжнародної мобільності знань, людей і капіталу; реалізацію спільних інноваційних проектів та заходів підтримки інновацій; державну підтримку участі у програмах ЄС, що сприятиме включенню України у Європейський дослідницький простір;
обґрунтування кумулятивної моделі стимулювання науково-технічного співробітництва України та ЄС, яка передбачає реалізацію спеціальних стимулів (гранти, премії, фіскальні пільги) і заходів державної підтримки (викуп патентів, державна закупівля інноваційної продукції, інформаційна підтримка) з урахуванням специфіки окремих секторів, а також забезпечення інтеграції науково-дослідної інфраструктури, гармонізацію інститутів у сфері співробітництва та створення спільних структур підтримки інновацій. Розроблені пропозиції дозволяють підвищити ефективність науково-технічних зв’язків України з ЄС;
теоретико-методичні засади оцінки інноваційної діяльності в межах ЄС, які включають аналіз ресурсних та результуючих показників, компаративний аналіз індикаторів інноваційного розвитку ЄС і країн-лідерів світової економіки, а також, на відміну від існуючих, містять діагностику процесів конвергенції національних інноваційних систем країн ЄС із застосуванням запропонованого коефіцієнта синхронності змін параметрів інноваційної діяльності. Це дозволило визначити напрями підвищення її ефективності у глобальному вимірі й необхідність прискорення інституційних перетворень;
дістали подальшого розвитку:
ідентифікація напрямів впливу інструментів інноваційної політики ЄС на інноваційну систему об’єднання, серед яких: удосконалення механізмів розвитку та підтримки міжнародного співробітництва суб’єктів інноваційної діяльності; стимулювання мобільності знань і вчених; інтенсифікація інформаційного обміну і комунікацій; посилення захисту прав на інтелектуальну власність; реалізація інноваційного потенціалу регіонів; залучення знань і ресурсів із третіх країн. Це дозволяє визначати конкурентні переваги та особливості моделі інноваційної системи ЄС;
визначення на основі запропонованих критеріїв етапів формування інноваційної системи ЄС: І етап (50-80-ті рр.) – формування наднаціональних органів, створення механізмів підтримки досліджень в окремих секторах промисловості, запровадження спільної науково-технічної політики в межах Європейських спільнот; ІІ етап (90-ті рр. – 2000 р.) – упровадження нового підходу в підтримці інновацій та управлінні інноваційним розвитком, удосконалення інституційного забезпечення й інструментарію інноваційної політики на рівні ЄС; ІІІ етап (2000-ні рр. – і дотепер) – прийняття спільних стратегій розвитку (2000 р. і 2010 р.), створення нових спеціалізованих органів управління, розбудова Європейського дослідницького простору. Це доповнює існуючі підходи до дослідження еволюції інноваційної політики ЄС і дає змогу визначити методологічні засади формування та розвитку міжнародних інноваційних систем;
теоретична модель процесу формування міжнародної інноваційної системи, яка передбачає урахування тенденцій глобалізації світової економіки та міжнародної економічної інтеграції, визначає необхідність створення міжнародного простору для інновацій (єдиної правової бази та структури організацій і перехід до реалізації спільної інноваційної політики), що має сприяти інноваційній діяльності та взаємодії учасників інноваційних процесів на міжнародному рівні. Результатом створення міжнародної інноваційної системи є синхронізація та прискорення інноваційного розвитку включених до неї країн. Це дозволило сформувати методологічні підходи до дослідження інноваційної системи ЄС;
науково-методичні підходи до оцінки обсягів міжнародних потоків знань і тенденцій розвитку міжнародного науково-технічного співробітництва. На відміну від існуючих, пропонується оцінювати: (1) обсяг дифузійного потоку, питому вагу географічних центрів в абсорбції та десорбції знань, коефіцієнт дифузії знань та індекс зміни відкритості країни (інтеграційного об’єднання) у сфері знань; (2) рівень забезпеченості фінансовими ресурсами, індекс активності у сфері міжнародного науково-технічного співробітництва, індекс розширення міжнародних науково-технічних зв'язків. Це дає змогу досліджувати динаміку науково-технічних зв’язків країни або інтеграційного об’єднання.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що теоретико-методологічні положення, висновки та рекомендації, сформульовані у дисертації, можуть бути використані при формуванні державної інноваційної політики України та стати науковою основою розробки заходів щодо поглиблення науково-технічного співробітництва України і ЄС.
Основні теоретичні та методичні положення дисертації використано:
на загальнодержавному рівні: Комітетом Верховної Ради України з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики (довідка № 04-39/10-506 від 23.04.2012 р.) – пропозиції щодо стимулювання інноваційної активності за рахунок фіскальних стимулів і вдосконалення інфраструктури міжнародного науково-технічного співробітництва; Міністерством економічного розвитку і торгівлі України (довідка № 3911-05/15169 від 23.04.2012 р.) – пропозиції щодо вдосконалення державної інноваційної політики та розвитку науково-технічного співробітництва із країнами ЄС;
на регіональному рівні: Головним управлінням регіонального розвитку, залучення інвестицій і зовнішньоекономічних відносин Донецької обласної державної адміністрації (довідка № 72.15/18-12 від 20.02.2012 р.) – рекомендації щодо розробки регіональних програм підтримки міжнародного науково-технічного співробітництва та здійснення моніторингу у сфері міжнародного трансферу технологій; Донецькою торгово-промисловою палатою (довідка № 20.03/022 від 14.02.2012 р.) – пропозиції щодо розвитку співробітництва з міжнародними організаціями та стимулювання участі малих підприємств у міжнародних науково-технічних програмах ЄС;
на рівні підприємств: ТОВ «Європейська технічна допомога» (довідка № 12/1 від 29.03.2012 р.) – обґрунтування напрямів підтримки співробітництва бізнесу у сфері інноваційної діяльності.
Теоретичні положення та висновки дисертації застосовуються в навчальному процесі Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського при викладанні дисциплін «Європейська інтеграція», «Глобалізація економіки та міжнародний інноваційний процес», «Інвестиційна та інноваційна політика ЄС», «Міжнародна економічна діяльність України» (довідка № 08.19/567 від 05.03.2012 р.).
Особистий внесок здобувача. Усі результати, викладені в дисертаційній роботі, одержані здобувачем самостійно і знайшли відображення в наукових публікаціях автора. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, у дисертації використано лише ті положення, ідеї та висновки, які є результатом самостійної роботи здобувача.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дослідження доповідались, обговорювались та дістали позитивну оцінку на 15 міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях і семінарах, зокрема: «Інноваційні процеси економічного розвитку: вітчизняний та зарубіжний досвід» (Тернопіль, 2007 р.), «Towards knowledge-based economy» (Рига, 2007 р.), «Економічна політика країн ЄС в умовах глобалізації» (Донецьк, 2009 р.), «Україна-Чехія-Польща-ЄС: сучасний стан та перспективи» (Херсон-Прага-Вроцлав, 2009 р.), «Україна: Схід-Захід – проблеми сталого розвитку» (Львів, 2011 р.), «Економічна політика країн ЄС» (Донецьк, 2010-2011 р.), «Методологія досліджень та сучасні соціальні, економічні, технологічні проблеми розвитку суспільства» (Харків, 2011 р.), «Соціально-економічні наслідки ринкових перетворень у постсоціалістичних країнах» (Черкаси, 2009 р., 2011 р.), «Бізнес та умови його розвитку: національний і міжнародний дискурси» (Донецьк, 2010-2011 рр.), «Перспективні наукові досягнення – 2011» (Миколаїв, 2011 р.), «Глобальна економіка в посткризовий період та Україна» (Тернопіль, 2011 р.) та ін.
Публікації. За темою дослідження опубліковано 46 наукових праць загальним обсягом 160,9 д.а., з яких особисто автору належить 70,3 д.а., з них 1 одноосібна монографія обсягом 28,3 д.а., 2 колективні монографії обсягом 55,6 д.а. (з яких особисто автору належить 10,2 д.а.), 24 статті у наукових фахових виданнях загальним обсягом 12,3 д.а. (з яких особисто автору належить 10,6 д.а.), 16 праць у матеріалах конференцій загальним обсягом 3,4 д.а. (з яких особисто автору належить 2,1 д.а.), 3 навчальних посібники загальним обсягом 61,3 д.а. (з яких особисто автору належить 19,1 д.а.).
Структура й обсяг роботи. Дисертація загальним обсягом 479 сторінок друкованого тексту (основного – 394) складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел з 541 найменування на 49 сторінках, 10 додатків на 36 сторінках. Основний текст роботи містить 27 рисунків на 27 сторінках і 55 таблиць на 72 сторінках.

bibliography

ВИСНОВКИ

Дослідження дозволило зробити такі висновки теоретико-методологічного та науково-практичного спрямування:
1. Дослідження теорій інновацій і систем, еволюції концепції національних інноваційних систем, а також особливостей інноваційного розвитку світової економіки дозволило обґрунтувати доцільність і необхідність виокремлення парадигми інноваційних систем макрорівня (національних та міжнародних). МІС являє собою просторово-інтеграційне утворення, яке забезпечує сталу інтеграцію національних інноваційних систем країн-членів об’єднання. Інноваційні системи макрорівня є афінітивними, однак мають природні відмінності. Основними ознаками таких систем є: цілісність, інтерактивність, ієрархічність, еквіфінальність, автономність, адаптивність, емерджентність, цілеспрямованість, керованість, синергічність тощо. Структура інноваційних систем макрорівня визначається їх функціями, які поділено на онтологічні та атрибутивні.
2. Основними детермінантами створення МІС є: поглиблення міжнародного поділу праці та розвиток науково-технічного співробітництва; загострення конкуренції; посилення невизначеності, хаотичності соціально-економічних явищ; диверсифікація галузевої структури світової економіки тощо. Найбільш значущими чинниками стають зростання рівня відкритості НІС та інтенсифікація міжнародних потоків знань. Визначення рівня відкритості НІС базується на врахуванні: співвідношення між конвергентним та дивергентним шляхами її розвитку; впливу зовнішніх чинників; спеціальних характеристик відкритості (рівень лібералізації зовнішніх потоків знань і технологій, інтенсивність міжнародного науково-технічного співробітництва й ін.) та напрямів інтернаціоналізації. Для оцінки абсорбції та десорбції нових знань (на рівні країни чи об’єднання) запропоновано використовувати такі показники: обсяг дифузійного потоку; питома вага географічних центрів в абсорбції та десорбції знань; коефіцієнт дифузії знань та індекс зміни відкритості у сфері знань.
3. МІС створюються з метою інтенсифікації та підвищення ефективності інноваційних процесів в межах інтеграційного простору. Методологія формування МІС базується на загальносистемних та специфічних принципах. Можливі дві моделі формування МІС: на основі відокремленої установи або на основі інтеграційного угруповання. Формування МІС відбувається в декілька стадій (підготовча; нормативно-конструктивна; практична), потребує врахування тенденцій глобалізації та міжнародної економічної інтеграції, переходу до реалізації спільної інноваційної політики. МІС породжує первинні (синергії; концентрації; дифузії та ін.) і вторинні (стимулювання структурних змін, збільшення обсягів експорту, підвищення економічної активності і зайнятості й ін.) ефекти.
4. Інституційна архітектура ІС ЄС включає правову та управлінську основу, структурні і функціональні компоненти, а також охоплює інноваційні системи нижчих рівнів ієрархії (національні, регіональні та секторальні). Інституційна архітектура відображує особливий дуалізм ІС ЄС і перманентно трансформується під впливом зовнішніх та внутрішніх чинників.
5. Виокремлено три етапи формування ІС ЄС. На першому етапі (50-80-ті рр.) було створено наднаціональні органи Європейських спільнот, механізми підтримки досліджень в окремих секторах промисловості, запроваджено спільну науково-технічну політику. На другому етапі (90-ті рр. – 2000 р.) сформовано новий підхід у підтримці інновацій та управлінні інноваційним розвитком, удосконалено інституційне забезпечення та доповнено інструментарій інноваційної політики ЄС. На третьому етапі (2000 р. – і дотепер) прийнято спільні стратегії розвитку (у 2000 та 2010 рр.), створено ряд нових спеціалізованих органів управління інноваційною діяльністю та посилено взаємодію з незалежними міжнародними організаціями, відбувається розбудова Європейського дослідницького простору. Головними чинниками, які зумовили створення та визначили необхідність удосконалення ІС ЄС, є: загострення конкуренції на світових ринках; зростання залежності країн-членів ЄС від зовнішніх постачань енергоносіїв; збільшення політичного й економічного впливу США і Китаю; неоднозначні наслідки розширення ЄС тощо.
6. На формування і функціонування ІС ЄС суттєво впливають інструменти спільної інноваційної політики. Цей вплив знаходить прояв в удосконаленні механізмів розвитку та підтримці міжнародного співробітництва суб’єктів інноваційної діяльності, стимулюванні мобільності знань і вчених, інтенсифікації інформаційного обміну і комунікацій, посиленні захисту прав на інтелектуальну власність, реалізації інноваційного потенціалу регіонів, залученні знань і ресурсів із третіх країн, поєднанні зусиль учасників інноваційних процесів.
7. Аналіз показників інноваційної діяльності у ЄС та порівняння з параметрами інноваційного розвитку країн-лідерів світової економіки дозволив встановити: низький рівень фінансового забезпечення інноваційних процесів, зниження інноваційної активності бізнесу, погіршення умов інвестування у наукові дослідження і розробки, зменшення результативності інноваційних процесів, та запропонувати напрями підвищення ефективності ІС ЄС у глобальному вимірі, головним серед яких виступають інституційні трансформації.
8. Встановлено незначний рівень просторової однорідності ІС ЄС, що доводять поканики конвергенції (у тому числі коефіцієнт синхронності). У період 2000-2009 рр. у більшості країн ЄС зафіксовано зростання рівня відкритості НІС, збільшення рівня інтенсивності взаємодії із внутрішнім простором об’єднання та зменшення рівня інтенсивності взаємодії із глобальним простором.
9. Особливості інституційно-інформаційної консолідації інноваційної системи ЄС полягають у: забезпеченні вільного обміну і поширення інформації, розвитку комунікацій між суб’єктами інноваційної діяльності; запровадженні єдиного підходу до прогнозування інноваційного розвитку, що сприяє спільності в діях на рівні держав та бізнесу; переході до спільної стратегії розвитку співробітництва із третіми країнами; удосконаленні захисту прав на інтелектуальну власність на просторі і за межами ЄС. Вирішення проблем консолідації зумовлює зміну інституційної моделі ІС ЄС на основі розвитку таких складових, як: інформаційні системи і мережі; форсайтинг; інструменти співробітництва із третіми країнами; інструменти захисту прав на інтелектуальну власність.
10. На третьому етапі еволюції зростає цілісність та стійкість ІС ЄС, гармонізується структура міжнародних інститутів; відбувається формування нових функціональних компонентів; зростає її вплив на ринки технологій, праці та капіталу в межах ЄС; забезпечується перехід до єдиного організаційного механізму взаємодії із третіми країнами та ін. Удосконалення ІС ЄС відбувається з дотриманням імперативів глобальності (підвищення рівня конкурентоспроможності та зміцнення міжнародних позицій ЄС), агрегування основних детермінант, пов'язаних зі сталим розвитком, і збалансованості у реалізації заходів інноваційної політики. Розвиток ІС ЄС визначається переважно її структурою і створеним середовищем, спільною інноваційною політикою, однак цей процес стає більш дискретним через погіршення економічної кон’юнктури.
11. Головні конкурентні переваги ІС ЄС пов’язані з: наднаціональною фінансовою підтримкою інноваційного сектору; наднаціональними механізми планування інноваційного розвитку; створенням середовища для співробітництва; нефінансовими заходами підтримки інноваційної діяльності; утворенням ємного ринку знань та інноваційної продукції; спеціальними програмами інноваційного розвитку малого та середнього бізнесу; стимулюванням мобільності знань і вчених; підтримкою вчених на рівні ЄС; розвитком науково-дослідної інфраструктури. Ці переваги виникають за рахунок особливостей моделі ІС ЄС, а саме: орієнтації на досягнення світового лідерства, глобальних конкурентних переваг; наявності інтеграційного рівня забезпечення інноваційних процесів; формування спільної бази знань; створення багаторівневої системи взаємодії учасників інноваційних процесів; реалізації функції інтеграційної платформи для об’єднання національних науково-технічних потенціалів країн-членів; сприяння розвитку інноваційних систем нижчих рівнів ієрархії.
12. Науково-технічне співробітництво України і ЄС розвивається переважно у формі участі представників України у Сьомій Рамковій програмі ЄС у сфері досліджень і технологічного розвитку, програмах EUREKA і COST, полягає у виконанні спільних дослідницьких проектів за широким спектром пріоритетів. Це дозволяє отримувати додаткові фінансові ресурси на дослідження і розробки. Співробітництво набуло асиметричного характеру і розвивається недостатньо інтенсивно.
13. Запропоновано концептуальні засади розвитку науково-технічного співробітництва України і ЄС, яка включає: активізацію участі в міжнародних заходах, які реалізує ЄС у сфері підтримки інновацій; диверсифікацію існуючої конфігурації науково-технічних зв’язків; прискорення процесу включення країни у Європейський дослідницький простір; зближення інноваційних систем України і ЄС на засадах конвергенції. Механізм поглиблення науково-технічного співробітництва України і ЄС включає посилення взаємодії із спеціалізованими органами ЄС і міжнародними незалежними організаціями, які включені у ІС ЄС; створення спеціальних міжнародних співтовариств і мереж; лібералізацію міжнародної мобільності знань, людей і капіталу; підготовку та реалізацію спільних інноваційних проектів тощо.
14. Розроблено кумулятивну модель стимулювання науково-технічного співробітництва України та ЄС, яка передбачає реалізацію спеціальних стимулів і заходів державної підтримки, що застосовуються з урахуванням специфіки окремих секторів, а також забезпечення інтеграції науково-дослідної інфраструктури, гармонізацію інститутів у сфері співробітництва та створення спільних структур підтримки інновацій. При оцінці тенденцій розвитку міжнародного науково-технічного співробітництва доцільно використовувати такі індикатори: рівень забезпеченості фінансовими ресурсами, індекс активності у сфері міжнародного науково-технічного співробітництва, індекс розширення міжнародних науково-технічних зв'язків.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдулгамидов Н. О соотношении внутренних и внешних условий развития / Н. Абдулгамидов, С. Губанов // Экономист. – 2005. – №4. – С. 3-13.
2. Абралава А. Глобальное технологическое пространство и национальная экономика / А. Абралава // Общество и экономика. – 2004. – №3. – С. 149-153.
3. Агошкова Е.Б. Эволюция понятия системы / Е.Б. Агошкова, Б.В. Ахлибининский // Вопросы философии. – 1998. – № 7. – С. 170–179.
4. Адаманова З.О. Инновационные стратегии экономического развития в условиях глобализации: Монография / З.О. Адаманова. – Симферополь: КУПГИ, 2005. – 504 с.
5. Адаманова З.О. Потенціал локальних цивілізацій в новій постіндустріальній парадигмі глобального розвитку / З.О. Адаманова, Т.В. Кальченко // Культура народов Причерноморья. – 2009. – №162. – С. 34-37.
6. Акофф Р. О целеустремленных системах / Р. Акофф, Ф. Эммери. Пер. с англ. – М.: «Советское радио», 1974. – 272 с.
7. Александрова В.П. Державне науково-технічне програмування в системі управління розвитком науки і техніки / В.П. Александрова, М.Г. Скришевська // Проблеми науки. – 2006. – №8. – С. 2-7.
8. Александрова В.П. Законодавча база і розвиток інноваційної сфери / В.П. Александрова, Т.І. Щедріна // Проблеми науки. – 2005. – №12. – С. 40-46.
9. Амосов А. Вопросы перехода к инновационному типу воспроизводства / А. Амосов // Экономист. – 2008. – №5. – С. 23-33.
10. Анализ инновационной политики России и Украины по методологии Европейского сообщества / Под ред. Н.И. Ивановой, И.Ю. Егорова, С. Радошевича. – Москва: ИМЭМО РАН, 2008. – 237 с.
11. Андрощук Г.А. Стимулирование инновационной деятельности в Украине: финансово-кредитный механизм / Г.А. Андрощук // Проблеми науки. – 2005. – №3. – С. 22-27.
12. Анчишкин А.И. Наука. Техника. Экономика: Монография / А.И. Анчишкин. – М.: «Экономика», 1986. – 215 с.
13. Анчишкин А.И. Наука. Техника. Экономика: Монография / А.И. Анчишкин, 2-ое изд. – М.: «Экономика», 1989. – 384 с.
14. Аптекар С.С. Інвестиційний процес в інноваційному секторі економіки: основні концептуальні положення й особливості / С.С. Аптекар, В.С. Білозубенко // Торгівля і ринок України: Темат. зб. наук. пр. / Донецьк: ДонНУЕТ, 2007. – Вип. 23. –Т.1. – С. 149-156.
15. Ассорина Г. Управление инновационными процессами в экономических системах: базовые принципы / Г. Ассорина // Проблемы теории и практики управления. – 2009. – №5. – С. 74-80.
16. Астапов К. Стратегия развития в постиндустриальной экономике / К. Астапов // Мировая экономика и международные отношения. – 2006. – №2. – С. 57-65.
17. Афанасьев М. Мировая конкуренция и кластеризация экономики / М. Афанасьев, Л. Мясникова // Вопросы экономики. – 2005. – №4. – С. 75-86.
18. Багриновский К.А. Исследование и моделирование процессов повышения инновационной активности / К.А. Багриновский // Экономическая наука современной России. – 2009. – №2. – С. 32-44.
19. Бажал Ю.М. Економічна теорія технологічних змін / Ю.М. Бажал. – К.: Заповіт, 1996. – 270 с.
20. Балацкий Е. Рынок витальных ресурсов и его свойства / Е. Балацкий // Общество и экономика. – 2008. – №8. – С. 29-48.
21. Баль-Возняк Т. Причины низкого уровня инновационности польской экономики / Т. Баль-Возняк // Журнал европейской экономики. – 2006. – Том 5, №4. – С. 399-432.
22. Барышева Г. Аспекты общности экономического пространства / Г. Барышева, Э. Плучевская // Экономист. – 2008. – №1. – С. 25-35.
23. Баумол У. Предпринимательство, инновации и рост: симбиоз Давида и Голиафа / У. Баумол // Проблемы теории и пратики управления. – 2005. – №2. – С. 6-12.
24. Белозубенко В.С. Инновации в условиях реализации концепции устойчивого развития / В.С. Белозубенко, О.В. Абрашка // Україна: Схід-Захід – проблеми сталого розвитку: матер. другого туру Всеукр. наук.-практ. конф. – Львів: РВВ НЛТУ України, 2011. – Т1. – С. 29-31.
25. Белозубенко В.С. Инновационная конкуренция: этимология и сущность понятия В.С. Белозубенко // Культура народов Причерноморья: науч. журнал. – 2007. – № 120. – 106-110.
26. Белозубенко В.С. Модернизация инновационной политики ЕС в контексте развития системы инноваций / В.С. Белозубенко // Економічна політика країн ЄС: матер. міжнар. наук.-практ. конф. – Донецьк: ДонНУЕТ, 2011. – С. 25-27.
27. Белозубенко В.С. Новые подходы к управлению конкурентоспособностью предприятия в условиях инновационной конкуренции / В.С. Белозубенко // Управління підприємством: проблеми та шляхи їх вирішення: Матеріали міжнар. наук.–практ. конф. – Донецьк: ДонНУЕТ, 2007. – Т. ІІ. – С. 216-219.
28. Белозубенко В.С. Реформирование национальной инновационной системы в контексте реализации стратегии повышения конкурентоспособности экономики Украины / В.С. Белозубенко, И.С. Бондаренко // Прометей: регіональний збірник наукових праць з економіки. – Донецьк: ДЕГІ, 2008. – Вип. 1(25). – С. 98-104.
29. Белозубенко В.С. Сущность, структура и типы национальных инновационных систем / В.С. Белозубенко // Прометей: регіональний збірник наукових праць з економіки / ДонЕГІ, Інти-т еконо.-прав. дослі-нь НАН України. – Вип. 1 (28). – Донецьк: ДЕГІ, 2009. – С. 73-75.
30. Белоусенко М.В. Организационная эволюция индустриальной экономики / М.В. Белоусенко // Економіка і право. – 2005. – №3. – С. 38-45.
31. Берталанфи Л. Основание общей теории систем. Общая теория систем / Л. Берталанфи. Пер. с англ. – М.: Мир, 1966. – 187 с.
32. Білозубенко В. Принципові питання побудови мереж в економіці: аспект інновацій / В. Білозубенко, Г. Горіна // Перспективні наукові досягнення – 2011: зб. матер. всеукр. наук.-практ. конф. – Тернопіль: Видавництво НУК, 2011. – С. 14-15.
33. Білозубенко В. Про сутність мережної економіки і її переваги в області інновацій / В. Білозубенко, Г. Горіна // Глобальна економіка в посткризовий період та Україна: зб. тез допов. міжнар. наук.-практ. конф. студ. та молод.вчених. – Тернопіль: ТНЕУ, 2011. – С. 12-14.
34. Білозубенко В.С. Глобалізація світової економіки – нові умови для інноваційного розвитку / В.С. Білозубенко // Торгівля і ринок України: Темат. зб. Наук. пр. / Донецьк: ДонДУЕТ, 2010. – Вип. 30. – Т.2. – С. 7-15.
35. Білозубенко В.С. Глобальна парадигма інноваційного розвитку: нові орієнтири для України / В.С. Білозубенко // Торгівля і ринок України: темат. зб. наук. пр. / Донецьк: ДонНУЕТ, 2011. – Вип. 32. – С.11-18.
36. Білозубенко В.С. Економіка знань: проблеми становлення в умовах глобалізації / В.С. Білозубенко // Інноваційні процеси економічного розвитку: вітчизняний та зарубіжний досвід: тези доповідей Всеукр. конф. молод. учених і студ-тів. – Тернопіль: ТНЕУ, 2007. – С. 139-140.
37. Білозубенко В.С. Зміст і механізм реалізації інноваційної політики Європейського Союзу / В.С. Білозубенко // Вісник Хмельницького національного університету. Серія економічні науки. – Хмельницький: ХНУ, 2010. – №4. – Т. 4 (165). – С. 162-166.
38. Білозубенко В.С. Інновації як фактор конкурентоспроможності національної економіки: методологія дослідження / В.С. Білозубенко, О.В. Абрашка // Методологія досліджень та сучасні соціальні, економічні, технологічні проблеми розвитку суспільства: зб. тез доповідей міжнар. наук.-практ. конф. – Харків: КНТЕУ, ХТЕІ КНТЕУ, 2011. – С. 8-9.
39. Білозубенко В.С. Інноваційна активність і національна інноваційна система / В.С. Білозубенко // Торгівля і ринок України: темат. зб. наук. пр. / Донецьк: ДонНУЕТ, 2009. – Вип. 28. – Т.2. – С. 332-340.
40. Білозубенко В.С. Інноваційна конкуренція: новий етап і вплив на економічний розвиток / В.С. Білозубенко // Вісник ДонНУЕТ ім. М. Туган-Барановського. Серія: економічні науки. – 2006. – №4. – С. 4-8.
41. Білозубенко В.С. Інноваційна система Європейського Союзу: особливості формування та розвитку: монографія / В.С. Білозубенко. – Донецьк: ДонНУЕТ, 2012. – 456 с.
42. Білозубенко В.С. Модернізація національної інноваційної системи України на принципах селективного розвитку її цивілізаційного потенціалу / В.С. Білозубенко, Ю.Г. Бочарова // Культура народов Причерноморья: науч. журнал. – 2011. – № 196. – Т. 2. – С. 18-23.
43. Білозубенко В.С. Науково-технічний прогрес як область міжнародного співробітництва: складові, принципи і напрями активізації / В.С. Білозубенко // Менеджер. Вісник Донецького державного університету управлення. – Донецьк: ДДУУ, 2011. – №3(57) – С. 68-72.
44. Білозубенко В.С. Особливі заходи і складові підтримки інновацій у Європейському Союзі / В.С. Білозубенко // Економічний простір: Зб. наук. Праць. – Дніпропетровськ: ПДАБА, 2011. – №48/1. – С. 5-12.
45. Білозубенко В.С. Розвиток міжнародного співробітництва у сфері інновацій: досвід Європейського союзу / В.С. Білозубенко // Менеджер. Вісник Донецького державного університету управління. – Донецьк: ДДУУ, 2011. – №2(56) – С. 79-82.
46. Білозубенко В.С. Роль національної інноваційної системи у підтримці інноваційної активності / В.С. Білозубенко // Вісник Донец. нац. універ-ту економ-ки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського: наук. жур-л. Сер.: економічні науки – 2009. – №4 (44). – С. 13-20.
47. Білозубенко В.С. Складові міжнародних науково-технічних зв’язків / В.С. Білозубенко // Вісник економіки транспорту і промисловості (збірник науково-практичних статей). – Харків: УДАЗТ, 2010. – Вип. 32. – С. 76-79.
48. Білозубенко В.С. Створення Європейського дослідницького простору як крок до формування міжнародної інноваційної системи / В.С. Білозубенко // Економіка: проблеми теорії та практики: Зб. наук. праць. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2010. – Вип. 263. – Т. ІV. – С. 1658-1666.
49. Білозубенко В.С. Удосконалення державної інноваційної політики України в контексті світових тенденцій інтенсифікації інноваційних процесів / В.С. Білозубенко, О.В. Морщагін // Вісник Донецького університету економіки і права. – 2007. – № 2. – С. 29-33.
50. Білозубенко В.С. Управління науковим сектором в умовах глобалізації: концептуальні зауваження / В.С. Білозубенко // Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу: науковий економічний журнал. – 2011. – №2 (14). – С. 24-28.
51. Білозубенко В.С. Участь України в регіональних інтеграційних процесах в умовах глобалізації / В.С. Білозубенко. Автореф. дис. на здоб-ття наук. ступеню канд. екон. наук.: 08.05.01. – Донецьк: ДонНУ, 2006. – 20 с.
52. Білозубенко В.С. Формування ринку інноваційних продуктів України в умовах глобалізації / В.С. Белозубенко // Торгівля і ринок України: темат. зб. наук. пр. / Донецьк: ДонДУЕТ, 2006. – Вип. 21. – Т. 3. – С. 332-340.
53. Благонравин М. От идеи – до IPO / М. Благонравин // Эксперт, Украина. – 2005. – №27. – С. 26-29.
54. Блауберг И.В. Становление и сущность системного подхода / И.В. Блауберг, Э.Г. Юдин. – М.: «Наука», 1973. – 378 с.
55. Богатырева Е.В. Международное партнерство: теоретические аспекты / Е.В. Богатырева // Наукові праці Донецького державного технічного університету. Сер.: Економічна. Вип. 34. – Донецьк: ДонНТУ, 2001. – С. 234-240.
56. Богачев Ю.С. Механизмы развития инновационной экономики в современных условиях / Ю.С. Богачев, А.М. Октябрьский, Д.А. Рубвальтер // Экономическая наука современной России. – 2009. – №2. – С. 63-75.
57. Бойко А.Н. Опыт инновационного сотрудничества стран ЕС и СНГ / А.Н. Бойко, Г.А. Власкин, Е.Б. Ленчук, В.В. Овчинников, В.А. Цукерман [Електронний ресурс] / Офіційний веб-сайт Інституту еволюційної економіки // Режим доступу: .
58. Болотин Б.М. Эффективность капиталистической экономики: некоторые проблемы анализа и измерений / Б.М. Болотин, Л.М. Громов, Е.М. Четыркин. / Отв. ред. А.А. Дынкин. – М.: Наука, 1990. – 128 с.
59. Борисов К.Г. Международно-правовые аспекты сотрудничества государств в области науки и техники: учеб. пособие / К.Г. Борисов. – Москва: МГИМО, 1999. – 368 с.
60. Бочарова Ю.Г. Цивілізаційні детермінанти конкурентоспроможністі національної економіки / Ю.Г. Бочарова: Автореф. дисертац. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук. за спец. 08.00.02 – Світове господарство і міжнародні економічні відносини / МОНмолодьспорту України, Донецьк. нац. унів-т екон. і торг-лі ім. М. Туган-Барановського. – Донецьк, 2011. – 20 с.
61. Бубенко П. Ключові моменти формування регіональної інноваційної системи / П. Бубенко, В. Гусєв // Економіка України. – 2007. – №6. – С. 30-38.
62. Бубенко П. Чому гальмуються інноваційні процеси в Україні / П. Бубенко, В. Гусєв // Економіка України. – 2009. – №6. – С. 30-38.
63. Будкін В. Інноваційна модель розвитку національних економік / В. Будкін // Економіка України. – 2010. – №6. – С. 67-78.
64. Буторина О.В. Антикризисная стратегия Европейского союза: ближние и дальние рубежи / О.В. Буторина // Полития. – 2009. – №3 (54). – 115-120.
65. Быков П. От постсоветского к антисоветскому / П. Быков, А. Громов // Эксперт. Специанльный выпуск. – 2006. – С. 6-9.
66. Валентей С. Континновационная среда российской экономики / С. Валентей // Вопросы экономики. – 2005. – №10. – С. 132-143.
67. Варламова А.Н. Правовое обеспечение развития конкуренции / А.Н. Варламова / МГУ им. М.В. Ломоносова. Каф. коммерч. права и основ правоведения. – М. «Статус», 2010. – 300 с.
68. Вебер А. Быть или не быть… Глобальное управление как мировая проблема / А. Вебер // Мировая экономика и международные отношения. – 1993. – №4. – С. 16-29.
69. Вельяминов Г.М. Международное экономическое право и процесс (Академический курс): учебник / Г.М. Вельяминов. – М.: «Волтерс Клувер», 2004. – 496 с.
70. Вишневский В. Инновации, институты и эволюция / В. Вишневский, В. Дементьев // Вопросы экономики. – 2010. – №9. – С. 41-62.
71. Власть и управление в Европейском Союзе (материал подготовлен И. Прохоренко, М. Стержнева) // Мировая экономика и международные отношения. – 2011. – №6. – С. 3-14.
72. Волошин Д. Развитие и рост в концепции многоуровневой экономики / Д. Волошин // Экономист. – 2008. – №2. – С. 45-57.
73. Волынский Г. О конкурентных преимуществах в условиях глобализации / Г. Волынский // Экономика Украины. – 2006. – №12. – С. 68-72.
74. Всемирная энциклопедия: Философия / Гл. научн. ред. А.А. Грицанов – М.: АСТ, Мн.: Харвест, Современный литератор, 2001. – 1312 с.
75. Гаврилова Н.М. Повышение роли государства в регулировании международных связей в сфере инноваций за рубежом / Н.М. Гаврилова, М.С. Гаврилов // Финансовая экономика. – 2010. – №3. – С. 37-43.
76. Гаевская О.Б. Управление международным сотрудничеством: монография / О.Б. Гаевская. – К.: МАУП, 1999. – 168 с.
77. Галиця І. Венчурна діяльність в Україні та за кордоном: проблеми розвитку / І. Галиця // Справочник экономиста. – 2005. – №7. – С. 12-14.
78. Гальчинский А. Методология сложных систем / А. Гальчинский // Экономиак Украины. – 2007. – №8. – С. 4-18.
79. Гальчинский А. Становление инвестиционной модели экономического роста Украины / А. Гальчинский, С. Левочкин // Экономика Украины. – 2004. – №6. – С. 4-11.
80. Гальчинський А.С. Криза і цикли світового розвитку / А.С. Гальчинський. – К.: «АДЕФ-Україна», 2009. – 392 с.
81. Геєц В.М. Інноваційні перспективи України / В.М. Геєц, В.П. Семиноженко; Монографія. – Харків: Константа, 2006. – 272 с.
82. Геєць В. Соціоекономічна модернізація аграрного сектору України (концептуальні положення) / В. Геєць, В. Юрчишин, О. Бородіна, І. Прокопа // Економіка України. – 2011. – №12. – С. 4-14.
83. Геєць В.М. Суспільство, держава, економіка: феноменологія взаємодії та розвитку / В.М. Геєць; НАН України; Ін-т екон. та прогнозув. НАН України. – К., 2009. – 864 с.
84. Глазьев С.Ю. Теория долгосрочного технико-экономического развития / С. Ю. Глазьев. – М.: ВлаДар, 1993. – 310 с.
85. Глобальная трансформация инновационных систем: сб. науч. трудов / Отв. ред. Н.И. Иванова. – М.: ИМЭМО РАН, 2010. – 163 с.
86. Гоголь Г.П. Торговельний баланс і зайнятість: проблеми країн Євразії [Електронний ресурс] / Г.П. Гоголь, Ю.П. Гуменюк // Менеджмент та підприємництво в Україні: етапи становлення і проблеми розвитку. – 2008. – № 682. – Режим доступу: .
87. Гончарова Н.П. Инновационная экономика: проблемы и приоритеты / Н.П. Гончарова // Актуальні проблеми економіки. – 2004. – №8. – С. 130-139.
88. Гордієнко С.Г. Забезпечення інтересів України у сфері захисту інтелектуальної власності: нормативно-правове регулювання: монографія / С.Г. Горжієнко. – К.: Видавничий дім «Скіф», КНТ, 2008. – 248 с.
89. Гохберг Л. Стратегия интеграционных процессов в сфере науки и образования / Л. Гохберг, Г. Китова, Т. Кузнецова // Вопросы экономики. – 2008. – №7. – С.112-128.
90. Гохберг Ю.О. Управління нововведеннями на підприємствах: навч. посіб / Ю.О. Гохберг. – Донецьк: ДонНУ, 2004. – 231 с.
91. Гражевська Н.І. Економічні системи епохи глобальних змін / Н.І. Гражевська. – К.: Знання, 2008. – 431 с.
92. Гринь А.В. Системные принципы организации объективной реальности / А.В. Гринь. – М: МГУП, 2000. – 300 с.
93. Гриньов Б.В. Проблеми формування інноваційної системи в Україні / Б.В. Гриньов, П.Т. Бубенко, В.А. Гусєв // Економіка і прогнозування. – 2003. – №3. – С. 127-138.
94. Гриценко А. Методологічні основи модернізації України / А. Гриценко // Економіка України. – 2011. – №2. – С. 4-12.
95. Грінберг Р. Держава в економіці знань / Р. Грінберг // Економіка України. – 2008. – №10. – С. 28-39.
96. Громогласова Е.С. Теория и практика политического управления в Европейском союзе / Е.С. Громогласова. – М.: ИМЭМО РАН, 2009. – 116 с.
97. Грудзинский А.О. Европейский трансферт технологий: кооперация без «утечки мозгов» / А.О. Грудзинский, Е.С. Балабанова, О.А. Пекушкина // СоцИс: Социол. Исслед. – М., 2004. – №11. – С. 123-131.
98. Гусев В. Государственная инновационная политика: аспект интернационализации / В. Гусев // Экономика Украины. – 2003. – №6. – С. 77-84.
99. Гусєв В.О. Розбудова національної інноваційної системи як стратегія державної інноваційної політики / В.О. Гусєв // Утвердження інноваційної моделі розвитку економіки України: Матеріали науково-практичної конференції. – К.: НТУУ «КПІ», 2003. – С. 392–400.
100. Дагаев А. Новые модели экономического роста с эндогенным технологическим прогрессом / А. Дагаев // Мировая экономика и международные отношения. – 2001. – №6. – С. 40-51.
101. Данько М.С. Інституційні аспекти управління розвитком економіки України / М.С. Данько // Проблеми науки. – 2005. – №6. – С. 9-16.
102. Дежина И. «Тройная спираль» в инновационной системе России / И. Дежина, В. Киселева // Вопросы экономики. – 2007. – №12. – С. 123-133.
103. Дежина И. Международное научное сотрудничество России / И. Дежина // Мировая экономика и международные отношения. – 2010. – №2. – С. 28-37.
104. Дежина И. Механизмы стимулирования коммерциализации исследований и разработок / И. Дежина, Б. Салтыков // Общество и экономика. – 2004. – №7-8. – С. 188-248.
105. Дементьев В. Догоняющее развитие через призму теории «длинноволновой» технологической динамики: аспект «окон возможностей» в кризисных условиях / В. Дементьев // Российский экономический журнал. – 2009. – №1-2. – С.34-48.
106. Денисюк В. Інноваційна активність національної економіки: вдосконалення методології, показники промислових підприємств, державна підтримка / В. Денисюк // Економіст. – 2005. – №8. – С. 45-49.
107. Денисюк В. Щодо вдосконалення системи індикаторів для управління інноваційним розвитком / В. Денисюк // Економіст. – 2004. – №6. – С. 55-59.
108. Дерябина М. Организационные формы процесса управления знаниями / М. Дерябина // Проблемы теории и практики управления. – 2008. – №7. – С. 100-115.
109. Диденко Д.В. Теория модернизации и стратегии трансформации национальной интелектуалоемкой экономики / Д.В. Диденко // Международная экономика. – 2010. – №11. – С. 43-47.
110. Дідківська Л. Формування та розвиток міжнародної системи регулювання конкуренції / Л. Дідківська // Економіст. – 2005. – №9. – С. 40-43.
111. Довідник з європейської інтеграції : навч. посібник / під ред.. О.Б. Чернеги. – Донецьк [ДонНУЕТ], 2010. – 310 с.
112. Дугинец А.В. Особенности формирования трансакционных издержек экономической интеграции / А.В. Дугинец // Наукові праці Донецького національного технічного університету. Сер.: Економічна. Вип. 70. – Донецьк: ДонНТУ, 2004. – С. 30-36.
113. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.1 / Редко.: …С.В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр «Академія», 2000. – 864 с.
114. Елецкий Н. Переход к глобально-информационному способу производства и модификация общей экономической теории / Н. Елецкий // Мировая экономика и международные отношения. – 2008. – №2. – С. 22-29.
115. Загашвили В. Государство на новом этапе экономической глобализации / В. Загашвили // Мировая экономика и международные отношения. – 2009. – №5. – С. 43-51.
116. Загашвили В. На пороге нового этапа экономической глобализации / В. Загашвили // Мировая экономика и международные отношения. – 2009. – №3. – С. 15-23.
117. Замятин Д.Н. Геономика: пространство как образ и трансакция / Д.Н. Замятин // Мировая экономика и международные отношения. – 2006. – № 5. – С. 17-19.
118. Занько В. Глобализация и инновационный процесс: их взаимовлияние / В. Занько // Экономика Украины. – 2006. – №2. – С. 84-89.
119. Запатріна І. Стратегія розвитку України: від планів до практичного втілення // Економіст. – 2007. – № 11. – С. 21-25.
120. Запатріна І. Формування національних проектів: зарубіжний досвід і можливості для України / І. Запатріна // Економіка України. – 2008. – № 1. – С. 72-83.
121. Зевин Л. Глобализм и регионализм в контексте экономического роста / Л. Зевин // Мировая экономика и международные отношения. – 2009. – №6. – С. 43-53.
122. Зеленая книга по общей стратегии финансирования исследований и инноваций в Европе / Офіційний веб-сайт Союзу інноваційно-технологічних центрів Россії [Електронний ресурс] // Режим доступу: .
123. Зуев В. Наднациональный механизм в теории интеграции / В. Зуев // Мировая экономика и международные отношения. – 2011. – №4. – С. 30-38.
124. Иванов Н. Глобализация и общество: проблемы управления / Н. Иванов // Мировая экономика и международные отношения. – 2008. – №4. – С. 3-15.
125. Иванова Н. Национальные инновационные системы / Н. Иванова // Вопросы экономики. – 2001. – №7. – С. 59-70.
126. Иванченко В. Инновационно-структурированное воспроизводство и государство / В. Иванченко, В. Иванченко // Экономист. – 2010. – №1. – С. 30-38.
127. Игонина Л.Л. Финансовый кризис и стратегия развития финансового рынка России / Л.Л. Игонина // Экономическая наука современной России. – 2009. – №1 (44). – С. 52-61.
128. Идея развития: возможность обновления // Мировая экономика и международные отношения. – 2007. – №2. – С. 75-89.
129. Инновационная политика будущего. Политика ЕС в области инновационного развития должна поддерживать экономический рост / Офіційний веб-сайт Ernst & Young [Електронний ресурс] // Режим доступу: .
130. Инновационные направления современных международных отношений: учеб. пособие для студентов ВУЗов / А.В. Бирюков, Е.С. Зиновьева, А.В. Крутских и др.; Под ред. А.В. Крутских и А.В. Бирюкова. – М.: Аспект Пресс, 2010. – 295 с.
131. Инновационный процесс в странах развитого капитализма: (методы, формы, механизм) / Под ред. И.Е. Рудаковой. – М.: МГУ, 1991. – 144 с.
132. Интриллигейтора М. Глобализация мировой экономики: выгоды и издержки / М. Интриллигейтора // Мир перемен. – 2004. – №1. – С. 129-139.
133. Інновації: проблеми науки і практики: монографія / В.П. Семиноженко, О.І. Амоша, А.І. Землянкін та ін. – Х.: ВД «ІНЖЕК», 2006. – 336 с.
134. Інноваційна стратегія українських реформ: монографія / А.С. Гальчинський, В.М. Геєць, А.К. Кінах, В.П. Семиноженко. – К.: «Знання України», 2002. – 336 с.
135. Інноваційний розвиток ЄС: сучасні тенденції та перспективи для України / Редкол.: Смертенко П.С. та ін. – К.: ФОП Т.А Кілько, 2007. – 64 с.
136. Кавуненко Л.Ф. Финансовые аспекты украинской науки: анализ на основе некоторых стандартных классификаций ЕС / Л.Ф. Кавуненко, Т.В. Гончарова // Проблеми науки. – 2006. – №1. – С. 2-8.
137. Калетнік Г.М. Інноваційні моделі управління стратегічним економічним потенціалом сучасних економічних систем / Г.М. Калетнік // Актуальні проблеми економіки. – 2011. – №4(118). – С. 3-11.
138. Кальченко Т. Глобальна корпоратизація економічного розвитку / Т. Кальченко, В. Юрченко // Ринок цінних паперів України. – 2009. – №5-6. – С. 3-8.
139. Кальченко Т.В. Геоекономічна обумовленість національних стратегій розвитку в умовах глобальних трансформацій / Т.В. Кальченко // Вчені записки Кримського інженерно-педагогічного університету. Сер.: Економічні науки. – Сімферополь: НІЦ КІПУ. – 2009. – Вип. 17. – С. 78-82.
140. Кальченко Т.В. Глобальна економіка: методологія системних досліджень: монографія / Т.В. Кальченко. – К.: КНЕУ, 2006. – 248 с.
141. Кальченко Т.В. Статусність міжнародних організацій у регіонально фрагментованій структурі світової системи / Т.В. Кальченко // Зовнішня торгівля: право та економіка. – 2009. – №1(42). – С. 31-37.
142. Кириченко О.А. Інноваційний розвиток економіки в контексті сучасної теорії модернізацї / О.А. Кириченко, Ю.І. Вигівська // Економіка і держава. – 2011. – №7. – С. 13-16.
143. Клейнер Г. Микроэкономические факторы и ограничения экономического роста / Г. Клейнер // Проблемы теории и практики управления. – 2004. – №5. – С. 28-33.
144. Клейнер Г. Современная экономика Росии как «экономика физических лиц» / Г. Клейнер // Вопросы экономики. – 1996. – №4. – С. 81-95.
145. Ковнир В. Оценка и соизмерение экономических систем в современной мировой экономике / В. Ковнир // Экономист. – 2008. – №6. – С. 67-74.
146. Ковтун О.А. Державна промислова політика як складова процесу модернізації реального сектора економіки / О.А. Ковтун // Інвестиції: практика та досвід. 2010. – №6. – С. 87-92.
147. Козоріз М.А. Формування і розвиток інноваційної інфраструктури України: окреслення проблем і шляхів їх подолання / М.А. Козоріз, О.Б. Жихор // Економіка промисловості. – 2009. – №3. – С. 111-115.
148. Колосов Ю.М. Международное право: учебник / Ю.М. Колосов, В.И. Кузнецов. – М: «Наука», 1994. – 450 с.
149. Колыбанов В.А. Научно-техническая интеграция в мировом капиталистическом хозяйстве и проблемы отношений Восток-Запад: монография / В.А. Колыбанов, В.П. Кравец, А.И. Гончарук; АН СССР. Ин-т соц. и эконом. проблем. зарубеж. Стран; Отв. ред. В.А. Степаненко. – Киев: «Наукова думка», 1990. – 148 с.
150. Конев И. Социально-психологическое обеспечение организационных инноваций / И. Конев // Общество и экономика. – 2005. – №3. – С. 125-136.
151. Конкурентоспособность: общий подход (проект) / Российско-европейский центр экономической политики [Електронний ресурс] // Режим доступу: .
152. Конкурентоспроможність економіки України: можливості, переваги, компетенції: монографія / М-во освіти і науки України; О.Б. Чернега [та ін.]; наук. ред. О.Б. Чернега. – Донецьк: Вид-во «Ноулідж» (донецьке відділення), 2010. – 591 с.
153. Копійка В.В. Європейський Союз: заснування й етапи становлення / Копійка В.В., Шинкаренко Т.І.; Навч. посібник для студ. вищих навч. закладів. – К.: Видавничий Дім «Ін Юрі», 2001. – 448 с.
154. Кормнов Ю. О международной научно-производственной кооперации / Ю. Кормнов // Экономист. – 2004. – № 8. – С. 53-58.
155. Корнаи Я. Что означает «измненеие системы»? / Я. Корнаи // Вопросы экономики. – 2008. – №2. – С. 99-112.
156. Косолапов Н. Безопасность международная, национальная, глобальная: взаимодополняемость или противоречивость / Н. Косолапов // Мировая экономика и междуна