КАТЕГОРІЯ УМОВИ: ФУНКЦІОНАЛЬНО-КОГНІТИВНИЙ АСПЕКТ

brief description

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

МАЛЯВІН АНДРІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ

УДК81’366.7

КАТЕГОРІЯ УМОВИ:
ФУНКЦІОНАЛЬНО-КОГНІТИВНИЙ АСПЕКТ

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічних наук, професор
ЗагніткоА.П.

Донецьк 2008

ЗМІСТ

ВСТУП
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
РОЗДІЛ 1. СТАТУС КАТЕГОРІЇ УМОВИ У МОВНІЙ СИСТЕМІ
1.1.Основні підходи до кваліфікаційних ознак категорії умови й природи умовного зв’язку
1.2. Категорія умови в ієрархії граматичних категорій
1.2.1. Методологія виділення категорійного значення (семантики)
1.2.2. Взаємодія категорійної семантики умови із семантикою мети
1.2.3. Взаємодія категорійної семантики умови із семантикою причини, наслідку
1.3. Логіко-філософські основи відношень умови
1.3.1. Судження зі значенням умови
1.3.2. Умова” як форма мислення і форма мови
1.4. Структура і засоби реалізації категорії умови
1.4.1. Складнопідрядні речення як репрезентанти категорійної семантики умови
1.4.2. Прості ускладнені речення як реалізатори категорійної семантики умови
1.4.3. Прості речення як репрезентанти категорійної семантики умови
1.4.4. Надфразна єдність як засіб вираження категорійної семантики умови
1.5. Висновки до Розділу 1
РОЗДІЛ 2. ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ КАТЕГОРІЙНО-УМОВНИХ ФОРМ
2.1. Функціональний напрям у сучасній науково-лінгвістичній парадигмі
2.1.1. Основні принципи функціонального опису мовних явищ
2.1.2. Поняття функції, функції мови і мовленнєва діяльність
2.1.3. Функціонально-семантичні поля і поняттєві категорії
2.2. Категорія умови в аспекті функціонально-комунікативного синтаксису
2.2.1. Функціонально-комунікативний підхід у лінгвістиці та поняття мовленнєвий акт”
2.2.2. Відношення умови в аспекті функціонально-комунікативного вивчення мови
2.3. Імпліцитне/експліцитне вираження семантики умови
2.4. Закономірності трансформацій речень зі значенням умови
2.5. Особливості парадигми речень зі значенням умови
2.6. Висновки до Розділу 2
РОЗДІЛ 3. КОНЦЕПТ УМОВА”: ОСОБЛИВОСТІ ВИЯВУ І СТАТУС У НАЦІОНАЛЬНО-МОВНІЙ КАРТИНІ СВІТУ
3.1. Когнітивний напрям: основні поняття, методика аналізу
3.1.1. Людський чинник як головний теоретичний постулат сучасної лінгвістики
3.1.2. Метод когнітивної лінгвістики
3.1.3. Когнітивний підхід у лінгвістиці
3.1.4. Основні поняття когнітивної лінгвістики
3.1.5. Модель когнітивної обробки знань і механізми мовного спілкування
3.2. Семантичні зрушення значення умови як мовний засіб концептуалізації знань
3.3. Когнітивна інтерпретація категорії умови
3.3.1. Когнітивні параметри концепту умова” в українській національно-мовній картині світу
3.3.2. Конструкції зі значенням умови vs когнітивний простір
3.4. Висновки до Розділу 3
ВИСНОВКИ
ПРИМІТКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ФАКТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ

ВСТУП

Категорійний апарат української мови, як і будь-якої іншої, характеризується відносною сталістю й водночас є відкритою системою, яка допускає якісні й кількісні зміни у своєму складі, що визначає посилений інтерес функціональної граматики до окремих мовних категорій, з-поміж яких чи не найтривалішого студіювання зазнала категорія умови.
Умова/умовність є об’єктом дослідження не лише лінгвістичної науки, а й логіки, філософії та психології, бо саме через неї усвідомлюються об’єктивні зв’язки матеріального світу, у якому всі явища, події, процеси перебувають у взаємозв’язку. Складність взаємодії умови й причини, умови й наслідку, їх вихід у площину різних галузей людських знань пояснює численну кількість праць, у яких досліджується співвіднесеність умови й альтернативи, уявності й умовності, а також вивчається граматична природа аналізованої нами категорії.
Логіко-граматичні аспекти категорії умови дістали належне висвітлення, починаючи з робіт античних філософів (Демокріт, Платон, Аристотель), і закінчуючи функціонально-граматичними працями третього тисячоліття як вітчизняних, так і зарубіжних лінгвістів (Л.Бабалова, Л.Борте, Є.Девіс, С.Єрмоленко, О.Коротаєва, М.Кубік, Б.Лавров, І.Вихованець, К.Городенська, М.Луценко, Ю.Степанов, Р.Теремова, В.Храковський та ін.).
Актуальність наукового дослідження визначається відсутністю монографічного опису засобів реалізації категорії умови у функціонально-когнітивному аспекті, необхідністю систематизації лінгвістичних знань щодо означеної функціонально-семантичної категорії; малодослідженими видаються когнітивні аспекти умови, сутність якої забезпечує їй чільне місце в колі інтересів лінгвістики, логіки, філософії, психології та ін.
Зв’язок із науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації є складовою частиною наукової роботи кафедри української мови та прикладної лінгвістики Донецького національного університету Українська мовна національна картина світу: семантичні, граматичні, соціолінгвістичні й емотивні аспекти” (0100U001962), її проблематика погоджена в Науковій координаційній раді Закономірності розвитку мов та практика мовної діяльності” Інституту мовознавства ім.О.О.Потебні НАН України (протокол № 1 від 13” лютого 1997 року).
Мета дослідження визначити особливості реалізації категорії умови в мові й мовленні задля окреслення її функціонально-когнітивних параметрів.
Досягнення мети визначає необхідність розв’язання таких завдань:
1) простежити еволюцію поглядів на категорію умови та природу умовного зв’язку;
2) визначити місце умови в парадигматичній системі категорій української мови;
3) проаналізувати формальні вияви категорійної семантики умови;
4) встановити структурно-функціональну специфіку синтаксичних конструкцій зі значенням умови;
5) з’ясувати особливості імпліцитної та експліцитної реалізації умовного змісту в різних синтаксичних структурах;
6) виявити когнітивний потенціал категорії умови, простеживши зв’язок умови з когнітивним простором особи, колективу й нації.
Об’єктом дослідження є функціональна й когнітивна сутність категорії умови та засоби мовленнєвої реалізації відношень умови в синтаксичних структурах різного типу.
Предметом безпосереднього аналізу є поліпредикатні і поліпредикативні конструкції зі значенням умови, репрезентовані простими реченнями, складними реченнями з підрядним, сурядним та недиференційованим реченнєвотвірним зв’язком, а також надфразні синтаксичні єдності.
Методологічною основою дослідження постає діалектичний підхід до мови як цілісної взаємозумовленої системи, положення про нерозривний зв’язок мови й мислення, розуміння мови як суспільного явища.
Методика дослідження. Для досягнення мети й розв’язання поставлених завдань було застосовано такі методи й прийоми: індуктивний та дедуктивний аналіз, що визначили напрям дослідження через накопичення мовного матеріалу до його систематизації та окреслення специфіки функціонування засобів вираження семантики умови в різних синтаксичних конструкціях; метод міжрівневої інтерпретації, застосований у ІІ та ІІІ розділах, коли одиниці одного рівня слугували засобом аналізу одиниць іншого рівня; метод лінгвістичного опису, який полягав у планомірній інвентаризації досліджуваних одиниць та особливостей функціонування; метод трансформаційно-генеративного аналізу, за допомогою якого виявлялись імпліцитні елементи відношень умови; принагідно використовувались метод компонентного аналізу, анкетування та прийом статистичного опрацювання матеріалу.
Матеріалом для аналізу були речення зі значенням умови різної граматичної природи й надфразні єдності, дібрані з творів художньо-белетристичного та публіцистичного стилів, з творів популярної літератури й усної народної творчості (загальна картотека складає сім тисяч одиниць).
Наукова новизна роботи полягає у спробі системного опису синтаксичних засобів реалізації категорії умови у мові й мовленні, причому особливо важливим видається аналіз таких засобів з урахуванням модифікацій, зокрема редукції, нейтралізації, семантичних зрушень; у визначенні функціонально-когнітивного потенціалу умови та встановленні обсягів функціонально-семантичної парадигми форм зі значенням умови із описом ядерних/напівпериферійних/периферійних засобів реалізації семантики умови.
Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає у встановленні сутності категорії умови у функціонально-когнітивному та логіко-граматичному вимірах, з’ясуванні типології речень, що реалізують семантику умови. Дослідження є певним внеском у розвиток української функціонально-синтаксичної теорії. Запропоноване комплексне вивчення поняття умови в сучасному мовознавстві й визначення специфіки україномовної реалізації відношень умови сприяє більш повному уявленню про статус, місце й специфіку структур зі значенням умови у системі інших одиниць поняттєвого, мовного й мовленнєвого рівнів.
Практичне значення роботи визначається безпосереднім зв’язком результатів дослідження з практикою викладання сучасної української мови у вищій школі. Матеріал дисертації може бути використаний у подальшому дослідженні категорійного апарату сучасної української мови, при створенні теоретичної, функціональної, практичної граматик; при опрацюванні нових спецкурсів із проблем функціональної граматики, менталінгвістики та прагмалінгвістики.
Особистий внесок здобувача. Автором проаналізовано категорію умови у функціонально-когнітивному аспекті, зроблено системний опис засобів мовленнєвої реалізації відношень умови. Теоретичні і практичні результати автор досяг одноосібно.
Апробація роботи. Основні положення дисертаційного дослідження були викладені на засіданнях Всеукраїнського граматичного семінару Граматичні, лексичні й семантичні одиниці в українській національно-мовній картині світу” (м. Донецьк, 2005, 2006р.), на двох Міжнародних наукових конференціях Функціональна граматика” (м.Донецьк, травень 1999р. та жовтень 2000р.). Окремі розділи та вся дисертація загалом обговорювалась на засіданнях кафедри української мови та прикладної лінгвістики Донецького національного університету. З теми дисертації опубліковано десять статей, сім з яких у фахових виданнях, що містяться у переліку ВАК України.
До захисту пропонуються такі положення:
1. Категорія умови, перебуваючи на базовому рівні категоризації, виникла як результат взаємодії людини з фізичним світом (у подальшому з уявним світом), тому найчіткіше усвідомлюється й характеризується набором найрелевантніших для носіїв мови ознак.
2. До кваліфікаційних ознак категорії умови належать: 1)гіпотетичність; 2)безпосередня вмотивованість; 3)семантична маркованість; 4)альтернативність; 5)часова перспектива; 6)генетична залежність.
3. Категорія умови виявляє тісний зв’язок з іншими граматичними категоріями, постаючи однією з семантичних домінант системи детермінації (для категорій допусту, причини, мети вона є рівнорядною, а для категорії наслідку облігаторною) та інтегруючись з категоріями об’єктивної та суб’єктивної модальності й темпоральності.
4. На основі інваріантних власне-умовних та потенційно-умовних значень вибудовується відповідне ФСП зі складною поліцентричною структурою, конституентами якої є різнорівневі мовні засоби, зокрема поліпредикативні конструкції різних типів та надфразні єдності.
5. Найбільш релевантною категорія умови постає в складнопідрядних реченнях, оскільки маркована формантом умовної семантики; у межах безсполучникового складного речення має імпліцитний характер; при паратаксисі являє собою певну цілісність, але значно меншу, ніж у випадку недиференційованого синтаксичного зв’язку, оскільки сурядний сполучник значною мірою диференціює відношення між предикативними одиницями.
6. У когнітивному аспекті витлумачення змісту відношень умови ґрунтується на фонових знаннях та пресупозиції.

bibliography

ВИСНОВКИ

Аналіз категорії умови у функціонально-когнітивному вимірі, з’ясування засобів реалізації відношень умови на формально-семантичному рівні речення, опис типології структур, здатних поставати репрезентантами семантики умови, дає можливість зробити ряд висновків і узагальнень:
1. Умова це ємна категорія, яка виходить за межі граматики, з давніх часів вивчалася логікою, філософією, психологією та співмірна з поняттям зумовленості. Умовність виникла на основі відношень, які передавали локативно-темпоральні зв’язки, що існують в об’єктивній дійсності, і є продуктом пізнішого й складнішого за суттю осмислення навколишшя.
2. Категорія умови є номінаційною й передає значення, здатні у свідомості мовця пов’язувати два простих факти в один складний, компоненти якого витворюють біном умова мета. Умовно-цільові відношення існують на рівні смислових, оформлюваних як поняттєва категорія умови, а на рівні мови відповідають функціонально-семантичній категорії умови.
3. Основною диференційною ознакою категорії умови постає її гіпотетичність, що знаходить свій конкретний вияв у межах семантичної опозиції породжувальна ірреальна/реальна подія породжена ірреальна/реальна подія”. Характерною рисою умовних відношень є обов’язковість, передбачуваність бінарної опозиції умова мета, де умова передує меті в часі. Визначальними постають, з одного боку, переважно однобічна спрямованість від умови до мети, що визначає наявність генетичної залежності подій, пов’язаних такими відношеннями і, з іншого, альтернативний характер зв’язку двох ситуацій.
4. Визначаючи статус умови в системі категорій сучасної української мови, поділяємо думку тих мовознавців, які вважають її рівнорядною щодо категорій допусту, мети, причини, наслідку.
5. Специфіка категорії умови визначає наявність різних форм вираження, а відтак до парадигми засобів передачі умовно-цільових відношень залучено: складне речення, просте речення, надфразну єдність.
6. Однією з особливостей формального вираження категорії умови є можливість імпліцитно реалізувати значення умови. У цьому разі спостерігається семантико-граматична асиметрія одиниць плану змісту і одиниць плану вираження.
7. Метод трансформацій допомагає розкрити глибинний зміст синтаксичних конструкцій зі значенням умови.
8. Ядром парадигми засобів мовленнєвої реалізації значення умови є складнопідрядне речення з детермінантним синтаксичним зв’язком, у якому основним актуалізатором семантики умови постають спеціалізовані сполучники та сполучні вирази.
9. Внутрішньо-видовий характер відношень умови залежить від видо-часової й модальної ознак дієслів-присудків головної та підрядної частин: дієслова-присудки у формі умовного способу в обох частинах виявляють нереально-умовні відношення (ірреальні), дієслова-присудки у формі дійсного способу (переважно майбутнього часу) й умовного способу потенційно-умовні відношення; узагальнено-особові структури в обох частинах умовно-цільові відношення. Модальні ознаки головної й підрядної частин взаємозалежні: модальність ірреальності виражається в обох частинах одночасно. Часову співвіднесеність дієслів-присудків у формі умовного способу в обох частинах визначають лексичні засоби (завтра, вчора) і позначувана ситуація.
10. За детермінантної залежності підрядної частини головна, за нашими спостереженнями, досить часто вміщує корелятивні компоненти, усунення яких може призвести до руйнації умовно-цільових смислових відношень.
11. Речення реального й нереального типу по-різному виявляють альтернативність передаваної інформації. У реченнях нереального типу інформація звільнена від альтернативи, набуває модальної однозначності вона кваліфікується як така, що не відповідає дійсності. Отже, в аспекті знань про ситуацію для мовця умовні структури названих типів різняться епістемічним статусом. У першому випадку мовець повідомляє про незнання того, реальною чи нереальною є описувана в підрядній частині ситуація, у другому він знає, що ситуація нереальна. Будучи рівнорядними, названі типи умовних речень виявляють зміну епістемічного стану суб’єкта мовлення.
Результати опису категорії умови в її функціонально-когнітивному аспекті не вичерпують усіх питань, пов’язаних з вивченням умови в сучасній українській мові, проте відкривають перспективи для подальших наукових розвідок щодо висвітлення проблеми концептуалізації мовних одиниць умовної семантики.

ПРИМІТКИ

1 Називати речення зі значенням умови умовними реченнями” коректно настільки ж, наскільки коректно називати модною інформацією” інформацію про події у світі моди.
2 Контрольована дія це така дія, яка залежить від нашої волі, від нашого вибору (пор. зауваження Локка: ... Воля ... має справу лише з нашими власними діями, ними обмежується і далі не простягається”[Локк 1985:301], а також В.фонВрігта: Я можу мати намір виконати лише такі дії, про які я знаю, що можу їх виконати, вважаю себе здатним їх зробити” [Вригт 1986:134]).
3 У запропонованій роботі терміни значення”, семантика” і смисл” уживаються як синоніми.
4 Коли ми наводимо різні моделі речення із метою увиразнення значення умови, ми не вважаємо, що вони є абсолютно взаємозамінними у кожному мовленнєвому акті. Вони є взаємозамінними на ідеальному рівні, так би мовити, абстрактно. Ми підтримуємо точку зору О.Є.Кібрика про те, що довільність або випадковість вибору способу реалізації смислу у конкретному мовленнєвому акті є дуже проблематичною”[Кибрик 1992:185]. В той же час ми хочемо особливо наголосити на тому, що не можна забувати про те, що деякі з конструкцій із значенням умови формально подібні до конструкцій, які передають інші типи значень, зокрема, до конструкцій рецептурної” семантики, які відповідають на питання Як? або Що треба для того, щоб ?, напр.: Щоб приготувати борщ, треба взяти .. ., покласти все це ... і варити 20 хвилин. Такі речення не вимагають трансформації для увиразнення” свого смислу, така трансформація призвела б до втрати реченням своєї комунікативної значущості.
5 Пор.: "Без функціонального мотивування у мові не відбувалася б трансформація, вона була б позбавлена сенсу" [Зимек 1966:69].
6 У цій роботі терміни "внутрішній смисловий статус" і "смислова структура речення" уживаються як еквівалентні.
7 Зведення різноманітних семантичних відношень до елементарних схем і навіть до схем з досліджуваного списку, так само як і пошук корелятів, що роблять можливою організацію концептуальної сфери-джерела в іншу концептуальну сферу, у науковій літературі визначається як продуктивний шлях”[Паршин 1996].
8 У цьому разі ми удаємося до абстракції, але разом зі В.А.Звегінцевим вважаємо, що тільки через абстракцію можливо пізнати реляційний каркас мови, який утворює її структуру. Можна сказати, що з часів Ф.деСоссюра структура й абстракція стали в лінгвістиці нерозривними і взаємозумовленими поняттями. І вся подальша історія лінгвістичного структуралізму є нічим іншим, як історією спроб вираження поняття структури мови на різних рівнях абстракції. Найменш абстрактною є структурна концепція Празького лінгвістичного гуртка, абстрактнішим є американський варіант лінгвістичного структуралізму дескриптивна лінгвістика, на щабель вище від абстракції піднімається глосематика, або копенгазький структуралізм, і вже зовсім вгорі перебуває генеративна теорія, що вводить, зокрема, категорію формальних універсалій” [Звегинцев 1996:125].
9 У цьому ряді можна назвати, наприклад, протистояння між ентузіастами комп’ютеризації”, як називає їх Дж.Лакофф [Лакофф 1988:49], і, відповідно, прибічниками протилежної точки зору.
10 Ми дозволили собі видозмінити класифікацію когнітивних просторів, запропоновану В.Красних у [Красных 1998:43-47]. На нашу думку, така видозміна дозволить краще показати роль КЗУ у засвоєнні та систематизації індивідуального та колективного досвіду носіїв мови.
11 Стоїк Панетій вважав, що кожна людина носить чотири маски: маску людини, маску конкретної індивідуальності, маску громадського стану і маску професії” [Аверинцев 1971:218].

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверинцев 1971: АверинцевС.С. Греческая литература и ближневосточная словесность”// Типология и взаимосвязь литератур древнего мира. М.: Наука, 1971. С.202-266.
2. Авронин 1975: АвронинВ.А. Проблемы изучения функциональной стороны языка. Л.: Наука, 1975. 276 с. Библиогр. в подстр. примеч.
3. Адамец 1978: АдамецП. К вопросу о синтаксической парадигматике// Языкознание в Чехословакии: Сб. статей, 19561974/ Подред. А.Г.Широковой. М.: Прогресс, 1978. С.209-215.
4. Адмони 1964: АдмониВ.Г. Основы теории грамматики. М., Л.: Наука, 1964. 105с. Библиогр. в подстр. примеч.
5. Адмони 1973: АдмониВ.Г. Синтаксис современного немецкого языка. Система отношений и система построения. Л.: Наука, 1973. 366с. Библиогр. в подстр. примеч.
6. Алиева 1989: АлиеваМ.Н. Типы объектных отношений и средства их выражения в современном русском языке: Автореф. канд. филол. наук. Ташкент, 1989. 20с.
7. Андрамонова 1977: АндрамоноваН.Л. Сложные предложения, выражающие обстоятельственные отношения в современном русском языке. Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1977. 176с. Библиогр. в подстр. примеч.
8. Андреева, Зиндер1963: АндрееваН.Д., ЗиндерЛ.Р. О понятиях речевого акта, речи, речевой вероятности языка // Вопросы языкознания. 1963. №3. С.15-21.
9. Апресян 1962: АпресянЮ.Д. Дистрибутивный анализ значений и структурная семантика поля // Лексикографический сборник / Ред.С.И.Ожегов. Вып.5. М.: ГИС, 1962. С.50-59.
10. Апресян 1974: Апресян Ю.Д. Лексическая семантика. Синонимические средства языка. М.: Наука, 1974. 367с. Библиогр.: с.346-364.
11. Апресян 1986: АпресянЮ.Д. Некоторые соображения о дейксисе в связи с понятием наивной модели мира // Teorija teksta. Warszawa: Ossolineum, 1986. S.83-89.
12. Арутюнова 1985: АрутюноваН.Д., ПадучеваЕ.В. Истоки, проблемы и категории прагматики // Новое в зарубежной лингвистике. 1985. Вып.16. С.3-42.
13. Арутюнова 1992: АрутюноваН.Д. Язык цели // Логический анализ языка. Модели действия / Ред. Н.Д.Арутюнова. М.: Наука, 1992. С.14-30.
14. Бабайцева 1967а: БабайцеваВ.В. О выражении в языке взаимодействия между чувственной и абстрактной ступенями познания действительности // Язык и мышление. М.: Наука, 1967. С.55-65.
15. Бабайцева 1967б: БабайцеваВ.В. Переходные конструкции в синтаксисе. Воронеж: ЦЧКИ, 1967. 391с. Библиогр. в подстр. примеч.
16. Бек 1989: БекВ. Классификация семантических функций и комплексов языковых средств // Исследования по семантике / Отв. ред. Р.М.Гайсина. Уфа: БГУ, 1989. С.23-31.
17. Белошапкова 1967: БелошапковаВ.А. Сложное предложение в современном русском языке. М.: Просвещение, 1967. 160с. Библиогр. в подстр. примеч.
18. Бенвенист 1965: БенвенистЭ. Уровни лингвистического анализа // Новое в лингвистике. Вып. 4. 1965. С.434-449.
19. Бенвенист 1974: БенвенистЭ. Общая лингвистика. М.: Прогресс, 1974. 447с. Библиогр.: с.399-406.
20. Бодуэн де Куртене 1963: Бодуэн де КуртенеИ.А. Количественность в языковом мышлении // Бодуэн де КуртенеИ.А. Избранные труды по общему языкознанию. Т.2. М.: АН СССР, 1963. С.311-324.
21. Большой энциклопедический словарь. Языкознание / Гл.ред. В.Н.Ярцева. М.: БРЭ, 1998. 685с.: ил. Предм. указ.: с.627-650. Указ. языков мира: с.651-660. Указ. имен.: с.661-683. Табл.1, 2: с.684.
22. Бондарко 1976: Бондарко А.В. Теория морфологических категорий. Л.: Наука, 1976. 211с. Библиогр. в подстр. примеч.
23. Бондарко 1978: БондаркоА.В. Грамматическое значение и смысл. Л.: Наука, 1978. 175с. Предм. указ.: с.171-172. Указ. имен.: с.173-174. Библиогр. в подстр. примеч.
24. Бондарко 1981: Бондарко А.В. Основы построения функциональной грамматики (на материале русского языка) // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. 1981. Вып.6. С.483-495.
25. Бондарко 1983: Бондарко А.В. Принципы функциональной грамматики и вопросы аспектологии. Л.: Наука, 1983. 208с. Предм. указ.: с.201-203. Библиогр. в конце гл.
26. Бондарко 1984: БондаркоА.В. Функциональная грамматика. Л.: Наука, 1984. 136с. Библиогр.: 125-132.
27. Бондарко 1985: БондаркоА.В. К теории функциональной грамматики // Проблемы функциональной грамматики / Ред.В.Н.Ярцева. М.: Наука, 1985. С. 16 29.
28. Бондарко 1992: БондаркоА.В. К проблеме соотношения универсальных и идиоэтнических аспектов семантики: интерпретационный компонент грамматических значений // Вопросы языкознания. 1992. № 3. С.5-12.
29. Брусенская 1988: БрусенскаяЛ.А. О распределительном значении форм единственного числа существительных // Русский язык в школе. 1988. №6. С.66-69.
30. Брутян 1979: БрутянР.А. Очерки по анализу философского знания. Ереван: ЕУ, 1979. 272с. Библиогр. в подстроч. примеч.
31. Будагов 1972: БудаговР.А. О предмете языкознания // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. 1972. Вып.5. С.401-413.
32. Булыгина 1981: БулыгинаТ.В. О принципах и содержании прагматики // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. 1981. Вып.4. С.333-343.
33. Булыгина 1982: БулыгинаТ.В. К построению типологии предикатов в русском языке // Семантические типы предикатов / Ред.О.Н.Селиверстова. М.: Наука, 1982. С.37-117.
34. Булыгина 1991: БулыгинаТ.В., ШмелёвА.Д. Концепт долга в поле долженствования // Логический анализ языка / Ред.Н.Д.Арутюнова. М.: Наука, 1991. С.14-21.
35. Буслаев 1959: БуслаевФ.И. Историческая грамматика русского языка. М.: Учпедгиз, 1953. 623с. Примеч.: с.585-599. Список услов. сокращ.: с.600-602. Предм. указ.: с.603-609. Библиогр. трудов Ф.И.Буслаева: с.610-619.
36. Васильев 1989: ВасильевН.А. Воображаемая логика. Избранные труды. М.: Наука, 1989. 263с. Библиогр.: с.260-263.
37. Васильев 1984: ВасильевЛ.М. Достоинства и недостатки компонентного анализа в семантических исследованиях // Исследования по семантике. Уфа: БГУ, 1984. С.4-11.
38. Вежбицка 1986: ВежбицкаА. Восприятие: семантика абстрактного словаря // Новое в зарубежной лингвистике. 1986. Вып.18. С.336-369.
39. Виноград 1983: ВиноградТ. К процессуальному пониманию семантики// Новое в зарубежной лингвистике. 1983. Вып. 12. С.123-170.
40. Виноград, Флорес 1996: ВиноградТ., ФлоресФ. О понимании компьютеров и познания // Язык и интеллект. М.: Прогресс, 1996. С.185-223.
41. Виноградов 1947: ВиноградовВ.В. Русский язык: Грамматическое учение о слове. М., Л.: Учпедгиз, 1947. 784с. Указ. имен.: с.765-773. Библиогр. в конце гл.
42. Виноградов 1958: ВиноградовВ.В. Из истории изучения русского синтаксиса. М.: Просвещение, 1958. 487с. Указ. имен.: с.396-398.
43. Виноградов 1975: ВиноградовВ.В. О категории модальности и модальных словах в русском языке // Виноградов В.В. Избранные труды. Исследования по русской грамматике. М.: Наука, 1975. С.53-87.
44. Витгенштейн 1958: ВитгенштейнЛ. Логико-философский трактат. М.: ИЛ, 1958. 134с.
45. Витгенштейн 1985: Витгенштейн Л. Философские иссследования // Новое в зарубежной лингвистике. 1985. Вып.16. С.79-128.
46. Вихованець 1992: Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наук. думка, 1992. 224с. Бібліогр.: с.215-220.
47. Вригт 1986: ВригтГ.Х.фон. Логико-философские исследования: Избранные труды. М.: Прогресс, 1986. 594с., 1л. ил. Библиогр.: с.580-591. Указ. имен.: с.592-595.
48. Всеволодова, Дементьева 1997: ВсеволодоваМ.В., ДементьеваО.Ю. Проблемы синтаксической парадигматики: коммуникативная парадигма предложения (на материале двусоставных глагольных предложений, включающих имя локума). М.: КРОН-ПРЕСС, 1997. 176с. Библиогр.: с.171-175.
49. Выготский 1956: Выготский Л.С. Избранные психологические исследования. М.: АПН РСФСР, 1956. 520с. Библиогр. в подстр. примеч.
50. Гак 1965: ГакВ.Г. Использование лексических средств при син­таксических трансформациях // Филологические науки. №4. 1965. С.99-111.
51. Гак 1972: ГакВ.Г. К проблеме семантической синтагматики // Проблемы структурной лингвистики. М.: Наука, 1972. С.367-395.
52. Гак 1979: ГакВ.Г. Теоретическая грамматика французского языка: Морфология. М.: Высш. шк., 1979. 303с. Библиогр.: с.297-303.
53. Гак 1982: ГакВ.Г. Прагматика, узус и грамматика речи // Иностранные языки в школе. 1982. № 5. С. 11-17.
54. Гак 1985: ГакВ.Г. К типологии функциональных подходов к изучению языка // Проблемы функциональной грамматики. М.: Наука, 1985. С. 5-15.
55. Герасимов, Петров 1988: ГерасимовВ.И., ПетровВ.В. На пути к когнитивной модели языка // Новое в зарубежной лингвистике. 1988. Вып.ХХІІІ. С. 5-11.
56. Гибсон 1988: ГибсонДж. Экологический подход к зрительному восприятию. М.: Прогресс, 1988. 462с.: ил. Библиогр.: с.437-442. Указ. имен. и предм.: с.443-458.
57. Гиндинкин 1972: ГиндинкинС.Г. Алгебра логики в задачах. М.: Наука, 1972. 288с.: ил.
58. Головин 1969: ГоловинБ.Н. К вопросу о парадигматике и синтагматике на уровнях морфологии и синтаксиса // Единицы разных уровней грамматического строя языка и их взаимодействие / Отв.ред. В.Н.Ярцева, Н.Ю.Шведова. М.: Наука, 1969. С.75-89.
59. Грамматика русского языка 1960: Грамматика русского языка: В 2т. Т.ІІ.: Синтаксис. Ч.2 / Ред.В.В.Виноградов. М.: АН СССР, 1960. 440с. Указ. имен.: с.433-434.
60. Грамматика 1970: Грамматика современного русского литературного языка / Ред.Н.Ю.Шведова. М.: Наука, 1970. 767с. Предм. указ.: с.741-754.
61. Гумбольдт 1984: ГумбольдтВ. Избранные труды по языкознанию. М.: Прогресс, 1984. 371с. Библиогр.: с.371-372.
62. Деже 1978: ДежеЛ. Диатезы в системе грамматической типологии // Проблемы теории грамматического залога / Отв.ред.В.С.Храковский. Л.: Наука, 1978. С.25-38.
63. Дейк 1989: ДейкТ.А. Язык. Познание. Коммуникация. М.: Прогресс, 1989. 312 с.: ил. Основные публ. работ Т.А.ванДейка: с.305-307. Библиогр. в конце ст. Предм. указ.: с.308-311.
64. Дейк 1988: ДейкТ.А., Кинч В. Стратегия понимания связного текста // Новое в зарубежной лингвистике. 1988. Вып. 23. С.153-211.
65. Демъянков 1981: ДемъянковВ.З. Прагматические основы интерпретации высказывания // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. 1981. №4. С.368-377.
66. Дресслер 1990: ДресслерВ.У. Против неоднозначности термина "функция" в "функциональных" грамматиках // Вопросы языкознания. 1990, №2. С.57-64.
67. Ельмслев 1960: ЕльмслевЛ. Пролегомены к теории языка // Новое в зарубежной лингвистике. Вып.1. 1960. С.264-390.
68. Ельмслев 1959: ЕльмслевЛ. Понятие управления // В.А.Звегинцев. История языкознания ХIХ и ХХ веков в очерках и извлечениях. Ч.II. М.: Мин. просв. РСФСР, 1960. С.47-66.
69. Есперсен 1958: ЕсперсенО. Философия грамматики. М.: Изд-во иностранной литературы, 1958. 404с.
70. Жолковский 1964: ЖолковскийА.К. Лексика целесообразной деятельности // Машинный перевод и прикладная лингвистика. Труды МГПИИЯ. № 8. 1964. С. 67-103.
71. Загнітко 1991: ЗагніткоА.П. Основи функціональної морфології української мови: Навч. посібник. К.: Вища школа, 1991. 77с. Бібліогр.: с.70-77.
72. Загнітко 1995: ЗагніткоА.П. Філософські основи сучасного лінгвістичного аналітизму // Теоретичні проблеми граматики. Донецьк: ДонДУ. 1995. С.30-50.
73. Загнітко 1996а: ЗагніткоА.П. Український синтаксис (науково-теоретичний і навчально-практичний комплекс). Ч.1. К.: ІЗМН, 1996. 202с. Бібліогр.: с.189-200.
74. Загнітко 1996б: ЗагніткоА.П. Теоретична граматика української мови: Морфологія. Донецьк: ДонДУ, 1996. 437с. Примітки: с.358-382. Бібліогр.: с.383-420. Спис