Коцкулич Вероніка Вікторівна Формування професійної правосвідомості судді та суддівського розсуду: організаційний та праксеологічний аспекти

brief description

Коцкулич Вероніка Вікторівна, асистент кафедри кон­ституційного права та порівняльного правознавства ДВНЗ «Ужгородський національний університет»: «Формування професійної правосвідомості судді та суддівського розсуду: організаційний та праксеологічний аспекти» (12.00.10 - су­доустрій; прокуратура та адвокатура). Спецрада Д 26.001.05 у Київському національному університеті імені Тараса Шев­ченка

Державний вищий навчальний заклад
«Ужгородський національний університет»
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова праця
на правах рукопису
КОЦКУЛИЧ ВЕРОНІКА ВІКТОРІВНА
УДК 347.962.3/.6-027.561:159.9
ДИСЕРТАЦІЯ
ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ПРАВОСВІДОМОСТІ СУДДІ ТА
СУДДІВСЬКОГО РОЗСУДУ: ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ ТА ПРАКСЕОЛОГІЧНИЙ
АСПЕКТИ
Спеціальність 12.00.10. – судоустрій; прокуратура та адвокатура
подається на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
______________________Коцкулич В.В.
Науковий керівник –
Бєлов Дмитро Миколайович
доктор юридичних наук, професор
КИЇВ — 2018

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ…………………...…………….…….….11
ВСТУП……………………………………………………………...…………..…..12
РОЗДІЛ 1. ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ПРАВОСВІДОМОСТІ
СУДДІВ: ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ……………………..….…….24
1.1. Поняття професійної правосвідомості судді, її структура та зміст.….….24
1.2. Послідовний трансформаційний процес правосвідомості судді,
обумовлений прогнозованими змінами станів…………………………...............42
Висновки до розділу 1……………………………………………………………..60
РОЗДІЛ 2. СУДДІВСЬКИЙ РОЗСУД ТА ДИСКРЕЦІЙНІ
ПОВНОВАЖЕННЯ СУДУ………………………………………………………70
2.1. Специфіка здійснення суддівського розсуду у рамках судової
дискреції……………………………………………………………...……………..70
2.2. Незалежність судді як умова прийняття правомірного рішення суду.…..93
Висновки до розділу 2………………………………………………………….....117
РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ПРОФЕСІЙНОЇ
ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ В КОНТЕКСТІ ЗАГАЛЬНИХ ЕТИЧНИХ
СТАНДАРТІВ ПРАВОВОЇ ПОВЕДІНКИ СУДДІВ…………………….…...126
3.1. Етичні стандарти правової поведінки суддів…………………….…..…..126
3.2. Теоретико-практичні аспекти організації професійної підготовки та
відбору суддів як важливої складової формування правосвідомості
судді…..………………………………………………………………………..…..147
Висновки до розділу 3…………………………………………………………….174
ВИСНОВКИ………………………………………………...…………………….182
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………...……………190
ДОДАТКИ………………………………………………………………………...219

bibliography

ВИСНОВКИ
У ході дослідження було сформульовано наукові положення, що
спрямовані на вирішення наукового завдання щодо розробки правових,
теоретичних та праксеологічних засад формування професійної правової
свідомості судді та суддівського розсуду.
1. Профeсійна правосвідомість суддів – цe особлива форма
суспільної свідомості, яка окрeслює ставлeння суддів до права як окрeмої
катeгорії прeдставників юридичної діяльності та включає в сeбe сукупність
правовиx принципів, ідeй, тeорій, концeпцій, рeальну правову повeдінку
суддів, а також правові настрої та почуття з приводу виконання ними своїx
профeсійниx обов’язків щодо здійснeння судочинства та поза ним. Серед
оснoвних oзнaк пpaвoсвiдoмoстi судді дисертант пропонує виділити такі: 1) є
спeцифiчним пoєднaнням двox фopм суспiльнoї свiдoмoстi – пpoфeсiйнoї тa
пpaвoвoї; 2) є oсoбливим спoсoбoм спpийняття тa усвiдoмлeння пpaвoвиx
peaлiй; 3) пoв’язaнa з функцioнувaнням вiдпoвiдного сoцiaльного iнституту –
систeми судoустpoю; 4) xapaктepизується нaявнiстю спeцiaльнoї oсвiтньoї i
пpaктичнoї пiдгoтoвки її суб’єктiв, якi утвopюють пpoфeсiйну гpупу; 5)
включaє зaгaльну систeму пpaвoвиx iдeй тa сукупнiсть влaсниx пpaвoвиx
пoглядiв тa пepeкoнaнь; 6) в iдeaльнoму виглядi пepeдбaчaє стiйкe пoзитивнe
стaвлeння дo зaкoну.
У структурі правосвідомості судді варто виділити такі елементи: правову
психологію, правову ідеологію та правову поведінку судді. Правова психологія
як необxідна складова суддівської правосвідомості являє собою емоційне
185
сприйняття суддею правовиx явищ, його правові настрої та почуття, що
стосуються специфіки здійснення судочинства. Правова ідеологія є сукупністю
ідейних концепцій, думок, переконань про право і його розвиток, відображає
суб’єктивне ставлення судді до чинного законодавства та відповідає за
формування правових цінностей і установок. Правова повeдінка судді – цe та
частина його правової свідомості, що безпосередньо пов’язана з втіленням
норм права в життя і знаходить свій прояв у судовій та позасудовій діяльності
судді.
2. Трансформація правової свідомості судді – це процес
безперервного характеру, який відбувається у правовій свідомості судді, та
характеризується послідовною зміною станів (процесами), що здійснює вплив
на ефективність відправлення судочинства, функціонування громадянського
суспільства та правову систему держави. Дисертантом висуваються такі
положення концепції трансформації правової свідомості судді:
- Деформована, позитивна та ідеальна правосвідомість судді є її станами, а
деформація і коригування у напрямку до ідеальної, у свою чергу, є процесами,
які у сукупності являють собою трансформацію правової свідомості судді.
Виходячи з наведеного, стверджується, що трансформація правової свідомості
судді є поняттям значно ширшим, аніж її деформація, оскільки остання є лише
елементом трансформації.
- Кожен стан є гнучкою формою одного й того ж явища – правової
свідомості судді, і має властивість перетворюватись (видозмінюватись).
Порядок зміни одного стану правосвідомості судді іншим є закономірним
процесом, що відбувається поступово.
- Умовно матеріалізуючи правосвідомість судді в об’єктивну форму,
дисертант приходить до висновку, що вона постійно перебуває в русі.
Безперервність такого явища обумовлюється тим, що суспільне життя і правові
реалії постійно змінюються. Відтак, трансформація суддівської правосвідомості
є не статичним явищем, а динамічним. Оскільки це процес, то вона являє собою
постійне коливання «від…до…». Якщо правосвідомість як стан розуму, як
186
розуміння права не розвивається, то у кожному конкретному випадку
відбувається її деградація. Незважаючи на безперервність коливання станів
правової свідомості, такий процес не є замкненим.
3. Деформація правосвідомості судді є станом викривленого,
дефективного усвідомлення правової дійсності та являє собою не лише
результат ряду факторів і причин, а й насамперед процес, який відбувається у
зв’язку з такими причинами. Внаслідок цих обставин у свідомості судді
відбувається певне спотворення цінностей і моральних установок, що
призводить до змін в усвідомленні ним правової дійсності. Пропонується
розглядати деформацію правосвідомості у подвійному розрізі: у динаміці – як
процес, і у статиці – як результат змін у правовій свідомості суддів, що являє
собою деформовану правову свідомість.
4. Суддівський розсуд – це інтелектуально-вольовий процес, що
відбувається у правосвідомості судді під час прийняття судового рішення,
внаслідок існування визначеної нормами права свободи вибору варіанту
вирішення справи. Інтелектуальна ознака – це та складова, що вказує на
ставлення судді як учасника судового процесу до конкретної ситуації, яка
розглядається у судовому засіданні, обставин справи, прийнятого рішення, а
також до наслідків такого рішення як для сторін, третіх осіб, так і для
суспільства в цілому. Вольовий аспект суддівського розсуду передбачає
безпосередньо прийняття судового рішення. Серед ознак суддівського розсуду:
є оціночною діяльністю; незалежно від типу правової системи тією чи іншою
мірою є нормотворчою діяльністю судді; є присутнім при будь-якій формі
здійснення судочинства; характеризується відносною свободою вибору, яка
передбачає наявність меж здійснення такого розсуду; здійснення суддівського
розсуду безпосередньо пов’язане з самостійністю суддів у процесуальній
діяльності.
Наявність суддівського розсуду є необхідним критерієм розвитку
правової держави і гарантією забезпечення ефективності та оптимальності
судових рішень, однак доцільним вбачається передбачити певний механізм
187
його застосування з метою недопущення суддівського свавілля, а це можливо
завдяки: 1) застосуванню прямої дії Конституції України; 2) максимально
можливій законодавчій регламентації усіх суспільних відносин (остання
повинна забезпечуватись шляхом постійного оновлення законодавства
відповідно до нових правових реалій, що зведе застосування суддівського
розсуду до мінімуму); 3) удосконаленню законодавчої техніки, що передбачає
наступне: норма повинна бути викладена лаконічно, ясно, послідовно; якщо
закон надає право приймати судове рішення на власний розсуд, то відповідна
правова норма повинна обов’язково містити чіткі межі здійснення такого
розсуду; межі розсуду повинні бути достатніми, щоб, з одного боку, не
обмежувати діяльність правосвідомості судді, а з іншого – уникнути судової
помилки; 4) безпосередньому роз’ясненню у законі оціночних понять.
5. Судова дискреція (дискреційні повноваження суду) – це сукупність
прав і обов’язків суду як органу державної влади приймати судове рішення на
власний розсуд у межах, визначених законом. Якщо судові повноваження
(дискреція) включають права і обов’язки, значить останні безперечно можна
назвати дискреційними. Відтак, дискреційне право суду – це суб’єктивна
юридично визнана можливість суду приймати рішення із застосуванням
розсуду, обираючи з кількох законних варіантів вирішення справи найбільш
оптимальний. Серед ознак дискреційного права судді такі: є регламентованим у
нормах права; здійснюється в межах дискреційних повноважень та є їх
невід’ємним елементом; є самостійним правом судді, тобто не потребує
дозволу, узгодження, і не підлягає забороні; суб’єктивне право судді під час
здійснення суддівського розсуду взаємообумовлене правовим статусом судді
(об’єктивним правом на прийняття судового рішення).
Зроблено висновок, що дискреційний обов’язок – встановлення вимог
щодо належної реалізації права на суддівський розсуд. Дискреційним
обов’язком судді, є необхідність здійснення суддівського розсуду відповідно до
чітко визначених рамок (якщо дискреційне право – це свобода вибору варіанта
188
вирішення справи, дискреційний обов’язок – це правові обмеження щодо
здійснення суддівського розсуду, тобто його межі).
6. Аналіз сучасних наукових праць свідчить про те, що феномен
судової незалежності є полісемантичним, оскільки може розглядатись як
незалежність судової гілки влади; незалежність правового статусу судді;
незалежність рішення суду; незалежність при здійсненні суддівського розсуду.
Незалежність окремих суддів також включає незалежність від своїх колег під
час колегіального розгляду справи.
Члени суддівської спільноти повинні сприяти забезпеченню поваги та
довіри до судів у всьому суспільстві та здійснювати юрисдикційну функцію
таким чином, щоб їх діяльність не виходила за межі, визначені законом.
Зазначене полягає у наступних обов’язках судді: 1) здійснювати свою
юрисдикцію з відданістю своєму функціональному призначенню відповідно до
повноважень, які довірені їм державою та суспільством; 2) протистояти всім
прямим чи непрямим спробам впливу на судові рішення, незалежно від їх
походження (тиск з боку інших суддів чи гілок влади, громадської думки); 3) не
зловживати престижністю здійснюваних ними юрисдикційних функцій, щоб
задовольнити у будь-якій сфері особисті інтереси, інтереси членів їх сімей чи
будь-якої іншої особи; 4) реалізовувати право на свободу вираження своїх
поглядів з урахуванням принципу їх незалежності та зовнішнього вигляду
неупередженості та підтримки соціальної довіри до судової системи та її
юрисдикційних органів; 5) демонструвати повагу та толерантне і шанобливе
ставлення до усіх учасників судового процесу, а також позитивне ставлення до
прозорості судового процесу як до нормального способу функціонування
судової влади.
7. Професійна етика судді – це сукупність моральних принципів та
правил правової поведінки судді під час здійснення ним своїх функцій по
відправленню правосуддя та у позасудовій діяльності. Дисертант вважає
поняття «суддівська етика» та «професійна етика судді» ідентичними
поняттями, ототожнюючи їх. Водночас судова етика охоплює принципи і
189
правила поведінки для працівників усіх спеціальностей (не лише суддів, а й
інших осіб відповідно до штатного розпису суду), які здійснюють ті чи інші
функції у будь-якому суді, незалежно від спеціалізації та інстанційності, та
включає в себе, поряд з професійною етикою судді, правила поведінки
працівників суду, до прикладу.
Загальні етичні стандарти правової поведінки суддів – це комплекс
правових та моральних принципів і норм правової поведінки судді, які
зумовлені специфікою його діяльності, а також особливим місцем у структурі
суспільства. Такі стандарти можна класифікувати за локальною
(територіальною) ознакою на: 1) міжнародні етичні стандарти правової
поведінки суддів – міжнародно-правові акти універсального та регіонального
рівня, що регулюють питання суддівської етики; 2) національні етичні
стандарти правової поведінки суддів – це документи (закони, кодекси,
інструкції, правила), що регламентують морально-етичні вимоги до суддів на
державному рівні.
Було зроблено висновок про внесення деяких змін до положень Кодексу
суддівської етики, а саме: 1) Статтю 13 доповнити пунктом 2 наступного змісту
«Суддя повинен старанно виконувати адміністративні обов’язки, сприяти
виконанню адміністративних обов’язків іншими працівниками суду». 2) У
статті 20 як пункт 1 викласти наступне положення: «Суддя не повинен бути
ізольованим від суспільства»; пункт 2 залишити у вигляді цієї ж чинної
сьогодні статті 20; 3) Включити пункт 2 до статті 19 Кодексу у такій редакції:
«Суддя, члени його родини, працівники суду, в якому суддя здійснює
повноваження по відправленню правосуддя, не повинні приймати будь-які
блага (подарунки, позики, послуги), які можуть поставити під сумнів їх
упередженість та правосудність рішення».
8. Виходячи з досвіду іноземних держав, а також проведеного
соціологічного опитування, дисертант вважає, що 30-річний вік є недостатнім
для здійснення судочинства. В 30 років людина є, як правило, значно
молодшою за інших учасників судового процесу, внаслідок чого значна
190
частина населення ставиться до такого судді з особливим скептицизмом.
Щодо мінімального вікового цензу для судді в Україні дисертантом було
проведено соціологічне опитування. Так, 57 % (тобто більше половини
опитаних) підтримали позицію щодо необхідності збільшення вікового цензу
для кандидатів на зайняття суддівських посад. Однак існує і інша частина
громадян, які вказують, що якщо суддя з усією майстерністю вміло
демонструє свої фахові знання та навички, то вік судді не впливає на
формування думки громадськості щодо правомірності прийнятого судового
рішення (43%).
В контексті здійснення кваліфікаційного оцінювання суддів дисертант
пропонує внести зміни до статті 85 Закону України «Про судоустрій і статус
суддів» та пункту 4 Розділу 1 Положення про порядок та методологію
кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям
кваліфікаційного оцінювання та засоби кваліфікаційного оцінювання,
виокремивши три стадії: 1) дослідження суддівського досьє; 2) складення
кваліфікаційного іспиту; 3) проведення співбесіди. Необхідність встановлення
такої черговості кваліфікаційного оцінювання обгрунтовується недоцільністю
виявлення професійної, особистої та соціальної компетентності судді, за
змістом досьє якого виявлено невідповідність суддівській посаді. Суддя, досьє
та результати зазначених вище тестувань якого не відповідають критеріям
кваліфікаційного оцінювання, автоматично повинен вибувати з конкурсу.
9. В аспекті підвищення рівня професійності суддів важливого
значення набуває кар’єрний ріст, а на найвищих ланках – постійне
ознайомлення зі змінами у нормативній базі, позитивним досвідом зарубіжних
країн, саморозвиток та самовдосконалення. Досягнення високого рівня
професійності суддівського корпусу в Україні можливе: 1) у сфері нормативного
забезпечення: завдяки вдосконаленню законодавчо визначених вимог, які
висуваються до кандидата на посаду судді, а також в частині підвищення рівня
правової свідомості суддів, що забезпечить комплексний підхід до цього
питання; перегляд законодавчо встановлених балів кваліфікаційного
191
оцінювання суддів задля забезпечення суддівського корпусу
високопрофесійними кадрами; 2) у сфері освіти: завдяки оптимізації
професійного навчання суддів шляхом створення відомчих закладів освіти;
оновленню навчальних планів у діючих вишах відповідно до досягнень науки
та зарубіжного досвіду; запровадженні курсу «Професійна етика фахівців у
сфері права» з метою виховання високих морально-етичних якостей
потенційних кандидатів на зайняття суддівської посади; 3) в організаційному
плані – завдяки створенню умов для професійного зростання суддів, що
включає: належне матеріально-технічне забезпечення судів; проведення
тренінгів з тайм-менеджменту не лише для суддів, а й для інших працівників
суду, оскільки ефективність діяльності судової влади залежить від усіх осіб, які
«причетні» до здійснення судочинства; належне забезпечення психологічного
супроводу (психологічного консультування) у діяльності суду з метою боротьби
з психологічними проблемами, що виникають внаслідок здійснення
судочинства, запобігання деформації правової та моральної свідомості судді,
розробка системи профілактичних заходів для реалізації такого завдання;
здійснення мотивації суддів; вироблення у працівників суду єдиної мети та
корпоративного духу.