КОГНІТИВНО-ДИСКУРСИВНА КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ЧАСУ В СУЧАСНІЙ НІМЕЦЬКІЙ МОВІ

brief description

запорізький державний університет

На правах рукопису

Бєлозьорова Юлія Сергіївна

УДК 811.112.2’42’372’06

КОГНІТИВНО-ДИСКУРСИВНА КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ЧАСУ
В СУЧАСНІЙ НІМЕЦЬКІЙ МОВІ

Спеціальність 10.02.04 германські мови

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник

Приходько Анатолій Миколайович,
доктор філологічних наук, професор

Запоріжжя 2004

З М І С Т

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ І СИМВОЛІВ.............................

4

ВСТУП .......................................................................................................

5

Розділ 1.

КАТЕГОРІЯ ЧАСУ В КОГНІТИВНО-ДИСКУРСИВНій ПАРАДИГМі ЗНАННЯ ..............................................................................

13

1.0.

Вступні зауваження ..................................................................................

13

1.1.

Теоретико-методологічні засади дослідження ..............

14

1.1.1.

Понятійна база когнітивної лінгвістики .....................................

14

1.1.2.

Понятійна база дискурсивної лінгвістики .............

22

1.1.3.

Когнітивно-дискурсивні засади семантики .......

28

1.2.

Час як мультидисциплінарний феномен ........................................

32

1.2.1.

Час як об’єкт філософських та природничонаукових студій ...............

32

1.2.2.

Час як об’єкт психологічних та етносоціологічних студій ......................

36

1.2.3.

Час як об’єкт літературознавчих студій..................................

38

1.3.

Час як лінгвістичний феномен ................................................

42

1.3.1.

Лінгвокогнітивні засади категорії часу ......................................

42

1.3.2.

Структура і семантика часових відношень ................................

46

1.3.3.

Гомогенна і гетерогенна репрезентація часу в дискурсі ......................

54

Висновки до першого розділу .....................................................................

60

Розділ 2.

КОГНІТИВНО-СЕМАНТИЧНА КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ часу
В НІМЕЦЬКОМОВНІЙ КАРТИНІ СВІТУ ..................................

63

2.0.

Вступні зауваження ..................................................................................

63

2.1.

Концептуальне поле часу .........................................................................

64

2.2.

Когнітивно-семантична структура екзистенційного часу ........

70

2.2.1.

Концепти ‛вічність’ i ‛позачасовість’ ............

71

2.2.2.

Концепти ‛циклічність’ і ‛лінійність’ .........................................

75

2.2.3.

Концепти ‛віддаленість’ і ‛невіддаленість’ ....................

83

2.3.

Когнітивно-семантична структура метричного часу ............................

86

2.3.1.

Концепт ‛короткочасність’ ..........................................................

87

2.3.2.

Концепт ‛тривалість’ ................................................................

93

2.3.3.

Концепт ‛конвенціонально-суспільний час’ ..................................

99

2.4.

Когнітивна метафоризація часу ......................

104

2.4.1.

Когнітивно-функціональні передумови метафоризації часу ...................

104

2.4.2.

Фреймова організація концептуальної метафори часу .............

108

Висновки до другого розділу ......................................................................

115

Розділ 3.

функціонування лексичних і граматичних засобів реалізації часу в дискурсі .....................................................

118

3.0.

Вступні зауваження ..........................................................................

118

3.1.

Концептуалізація часу в розмовно-побутовому дискурсі ........................

119

3.1.1.

Специфіка використання часових форм у розмовно-побутовому дискурсі .

120

3.1.2.

Лексико-семантичні індекси часу в розмовно-побутовому дискурсі .....

128

3.1.3.

Преференції у вживанні маркерів часу інформантами (результати експерименту)..

136

3.2.

Концептуалізація часу в офіційно-діловому дискурсі ..............................

141

3.2.1.

Специфіка використання часових форм в офіційно-діловому дискурсі

143

3.2.2.

Лексико-семантичні індекси часу в офіційно-діловому дискурсі ...........

149

3.3.

Концептуалізація часу в публіцистичному дискурсі ................................

155

3.3.1.

Специфіка використання часових форм у публіцистичному дискурсі ...

156

3.3.2.

Лексико-семантичні індекси часу в публіцистичному дискурсі .............

163

Висновки до третього розділу .................................................................

170

ЗАГАЛЬНІ висновки ......................................................................

174

СПИСОК використаних джерел ............................

181

ПЕРЕЛІК джерел фактичного та ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ .................................................................................................

207

ДОДАТКИ .................

210

СПИСОК
Умовних Скорочень і символів

ВСТУП

На зламі тисячоліть чітко окреслилася орієнтація наукової думки на конвергентне вивчення когнітивних і комунікативних аспектів людської діяльності (роботи А.Д. Бєлової [20], Н.Н. Болдирєва [31], Т. ван Дейка [53], П.М. Донця [57], А.М. Єрмоленка [59], О.С. Кубрякової [92], М.Л. Макарова [105], О.О. Селіванової [140], K.-O. Apel [188; 189], J. Habermas [231; 232] та ін.), згідно з якою мова визнається універсальною формою первинної концептуалізації довкілля та раціоналізації досвіду, скарбницею і виразником апріорного знання про світ.
Синтез двох головних функцій когнітивної та комунікативної з позицій лінгвофілософських поглядів на структуру і функції мови визначає в основних своїх рисах інтегральну когнітивно-дискурсивну (когнітивно-комунікативну) парадигму сучасної лінгвістики, яка розглядає мовленнєву діяльність на тлі внутрішніх ментальних процесів (Н.Д. Арутюнова [7], І.А. Бехта [25], В.І. Карасик [69], К.Я. Кусько [95], М.В. Нікітін [113], О.Д. Огуй [117], М.М. Полюжина [124], П. Серіо [144], Ю.С. Степанов [151], І.С. Шевченко [178], G. Brünner і G. Graefen [198], H. Kuße [247], G. Rickheit і H. Strohner [269], W. Sucharowski [280] та ін.). Становлення цього інтегративного напряму з акцентом на когнітивних і прагмасемантичних механізмах трансформації одиниць мови в одиниці мовлення зумовило той факт, що чільне місце в ньому посідає функціонально-комунікативний підхід, в якому основний дослідницький інтерес концентрується навколо проблем мовлення, когнітивних і комунікативних аспектів семантики.
Незважаючи на те, що в останні десятиріччя з’явилося чимало відповідних напрацювань у різних галузях мовознавства, їм ще бракує міждисциплінарного висвітлення деяких провідних мовних категорій у цілому та категорії часу зокрема. Попри те, що остання неодноразово ставала предметом структурно-граматичних (М.Г. Сенів [141], Є.Й. Шендельс [179], W. Bull [200], B. Comrie [204], W. Flämig [221], S. Latzel [251], A.N. Prior [264; 265], J. Zeller [294]), логіко-семантичних (Т.І.Дешерієва [56], Н.А. Потаєнко [129], О.А. Радченко [134], Н.К. Рябцева [138], J. Ballweg [191], М. Heidegger [237], H. Reichenbach [268], Н. Vater [285]), функціонально-комунікативних (А.В. Бондарко [34; 35], М.С. Веденькова [40; 41], В.Г. Гак [47], В.А. Жеребков [295], І.Я. Харитонова [172], H. Weinrich [288]) та лінгвокогнітивних (Н.Д. Арутюнова [7], А.П. Бабушкін [11; 12], А.В. Кравченко [84], О.С. Яковлева [183], M. Canbulat [202], J. Piaget [261], R. Wendorff [290]) розвідок на матеріалі багатьох природних мов, об’єктом цілеспрямованого когнітивно-дискурсивного аналізу вона все ще не стала, а відтак заслуговує дослідницької уваги.
Актуальність роботи визначається проблемним характером теми і полягає в потребі здійснення комплексного аналізу категорії часу в когнітивно-дискурсивній системі координат, зважаючи на її антропоцентричну природу. У зв’язку з цим виникає низка питань, вивчення яких має здійснюватися з урахуванням сучасного стану лінгвістичної думки. По-перше, хоча на антропоорієнтований характер лінгвального часу, зумовлений особливостями людського сприйняття і знакового закріплення часової локалізації подій, процесів і станів, звертало увагу чимало лінгвістів, його когнітивно-дискурсивні витоки ще не були предметом спеціального аналізу. По-друге, незважаючи на певні успіхи когнітивної лінгвістики в розробці теорії мовної і концептуальної картин світу, спеціальних праць, присвячених концептам часу та їх деталізації на матеріалі німецької мови на сьогоднішній день все ще недостатньо. По-третє, особливий вузол проблематики складають шляхи і способи концептуалізації часових відношень в різних типах дискурсу, що пов’язано із синергетичною взаємодією різнорівневих засобів їх аранжування. Питання про те, яким чином темпоральні маркери у процесі вербального спілкування виконують семіологічну роль, яких семантичних змін вони при цьому зазнають, які інтра- та екстралінгвальні чинники впливають на їх вибір тощо, продовжують залишатися відкритими.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Дисертація виконана в рамках міжкафедральної наукової теми факультету іноземної філології Запорізького державного університету Когнітивно-дискурсивні аспекти функціонування мовних одиниць”, затвердженої Міністерством науки і освіти України (код держреєстрації 0103U002181).
Мета роботи комплексне дослідження основних шляхів і способів когнітивно-дискурсивної концептуалізації часу в сучасній німецькій мові.
Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
• окреслення та обґрунтування понятійного апарату дослідження під кутом зору когнітивно-дискурсивної парадигми лінгвістики;
• теоретичне узагальнення основних напрямків міждисциплінарного та лінгвістичного вивчення категорії часу з її онтологізацією в мовній системі;
• опис національно-специфічних способів концептуалізації часу в німецькомовній картині світу;
• встановлення алгоритму метафоризації часу в сучасній німецькій мові та її основних когнітивних моделей;
• вивчення шляхів і способів функціонування категорії часу в розмовно-побутовому, офіційно-діловому і публіцистичному дискурсах з урахуванням механізму взаємодії різнорівневих засобів їх темпоральної організації.
Об’єктом дослідження є категорія часу, що становить собою специфічне мовне відображення об’єктивного часу і служить для темпоральної (часової) локалізації події або стану, про які йдеться в реченні” [313, с. 89].
Предметом дослідження є когнітивно-семантичний і комунікативно-функціональний аспекти концептуалізації часу в німецькій мові, що визначають вибір і взаємодію різнорівневих засобів його аранжування в дискурсі.
Методика дослідження ґрунтується на системно-функціональному підході до об’єкта вивчення, що передбачає застосування усталених методів структурної, когнітивної та комунікативної лінгвістики в межах органічної єдності семасіологічного та ономасіологічного принципів інтерпретації мовних і мовленнєвих явищ. Конкретні завдання дисертації зумовили використання таких прийомів, як дескриптивний, синтагматичний, концептуальний і дискурсивний, а також елементів лексикографічного, дистрибутивного і компонентного аналізу лексики з процедурами трансформації, субституції та зіставлення, а також проведення соціолінгвістичного експерименту з інформантами. Широко використовуються в роботі кількісні підрахунки.
Матеріалом дослідження є авторська картотека, створена за методом суцільної вибірки з окремих офіційно-ділових документів (об’єм приблизно 4500 сторінок); із німецькомовної періодики, у т.ч. й електронні варіанти (об’єм приблизно 5000 сторінок); із радіоп’єс, радіоінтерв’ю, телепередач і збірників аудіодіалогів, що репрезентують розмовне мовлення (загальна тривалість звучання приблизно 550 хв.); а також із художніх творів. Значну частину матеріалу отримано з лексикографічних джерел одно- і двомовних словників, лексиконів і довідників. Крім того, в роботі використано матеріали власноручно проведеного анкетування інформантів.
Наукова новизна роботи зумовлюється деталізованим описом часових відношень у сучасній німецькій мові з позицій когнітивно-дискурсивної лінгвістики. Вперше здійснено когнітивно-семантичний аналіз шляхів і способів концептуалізації часу в німецькомовній картині світу, обґрунтовано й описано концептуальне поле часу, в якому виділено конституенти екзистенційного та метричного порядку, встановлено фреймові моделі метафоризації часу. Інноваційним моментом роботи є також аналіз комунікативно-функціональних засад використання часових маркерів у розмовно-побутовому, офіційно-діловому й публіцистичному дискурсах. В роботі охарактеризовано механізм актуалізації синтагматичних значень окремих часових форм залежно від їх дистрибутивного оточення, з’ясовано причини і наслідки конкурування і/або домінування тих чи інших часових явищ залежно від типу дискурсу і комунікативного регістру, а також окреслено схему взаємодії лексичних, граматичних і лексико-граматичних засобів аранжування темпоральної сітки дискурсу з урахуванням ергономічних і синергетичних факторів.
Положення, що виносяться на захист:
1. Феномен часу акумулює, з одного боку, певну суму апріорно-досвідних уявлень щодо об’єктивних параметрів матеріального світу, а з іншого, він є прямим відображенням категоризуючої діяльності людини, закріпленою мовною свідомістю у вигляді наївних залишкових уявлень про синкретичну єдність простору й часу. Ці уявлення знаходять свій семіотичний відбиток у мовних одиницях, що реалізуються задля вираження віртуальної зміни перебування суб’єкта в ментальному топохронному континуумі, тоді як його становище в реальному просторі та часі не міняється. При цьому центральною ланкою просторово-часової реальності виступає мовленнєва особистість.
2. Категорія часу віддзеркалюється в мовній картині світу у вигляді концептуального поля, в якому темпоральна референція постає в системі гіперконцепт концепт гіпоконцепт”. Гіперконцепти відображають нижчий від категорії, але вищий від концепту ступінь абстракції та становлять собою один із способів дискретного членування об’єктивного світу людиною відносно самої себе як відправної точки буття у вигляді двох різнонавантажених величин екзистенційний час” (якісний) і метричний час” (кількісний). У свою чергу, власне концепти конституюються більш дрібними таксонами гіпоконцептами, яким притаманна певна національно-культурна специфіка.
3. Гіперконцепт екзистенційний час” відбиває асоціативне, чуттєво-образне сприйняття змін у життєвому світі людини на підставі емпіричного досвіду (уявлення”) і конституюється за допомогою шести парно організованих концептів ‘вічність’ / ‘позачасовість’, ‘віддаленість’ / ‘невіддаленість’, ‘циклічність’ / ‘лінійність’. Гіперконцепт метричний час” має епістемічні, раціонально-логічні витоки (знання”) і є узвичаєним у соціумі способом метричної фіксації змін у довкіллі. Він сприймається й використовується як одиниця ліку та конституюється трьома концептами ‘короткочасність’, ‘тривалість’ і ‘конвенціональність’.
4. Темпоральне аранжування висловлення зумовлюється когнітивно-комунікативними чинниками й реалізується в різних типах дискурсу по-різному. В розмовно-побутовому дискурсі домінує ідея екзистенційного часу; в офіційно-діловому віддається перевага метричним його показникам як таким, що сприяють досягненню тієї фактуальної конкретики, яка іманентно властива діловому спілкуванню; в публіцистичному дискурсі екзистенційний і метричний час представлені приблизно в однакових пропорціях, що зумовлено прагманастановами цього дискурсу досягненням об’єктивності в подачі часової інформації в поєднанні з риторикою емоцій і стилістикою образності.
5. У концептополі час” діють активні процеси метафоризації, що базуються на історичних, етнокультурних, міфо-поетичних уявленнях про властивості часу, реалізуючись у рамках специфічної, притаманної лише певній лінгвокультурній свідомості структурно-сітьової моделі. Остання являє собою предметно-центрич­ний фрейм універсальну інформаційну структуру, що фіксує відношення між часом як референтом метафори та його концептуальними корелятами.
6. Типовими референтно-концептуальними сферами при метафоризації часу в німецькій мові є якісна, буттєва та акціональна, проте найбільш плідним і виразним його аналогом слід вважати метафору потоку. Інтенсивність процесів когнітивної метафоризації часу не в останню чергу залежить і від типу дискурсу: найактивніше вони відбуваються в розмовно-побутовому, послідовно в публіцистичному, неактивно й непослідовно в офіційно-діловому.
7. Шляхи і способи мовного аранжування темпоральної інформації в дискурсі ергономічно та синергетично детерміновані. Вони спираються на два організаційні принципи прагнення мовленнєвої особистості до усунення надлишкової інформації та уникнення когнітивної ентропії. Регулюючи гармонійну взаємодію лексичних, граматичних і лексико-граматичних засобів, синергетичні чинники оптимізують їх вибір, упорядковують темпоральну карту дискурсу, втримують цілісність і врівноваженість системи.
Теоретична значущість дисертації полягає в загальних принципах і підходах до об’єкта дослідження, що сприяють поглибленню й розширенню епістемічних надбань когнітивної лінгвістики, дискурсознавства, лінгвокультурології, лінгвосеміотики тощо. Для германістики певного значення набуває критичний аналіз поглядів зарубіжних і вітчизняних учених на онтологічну природу часу, що має певну релевантність як для лексикології, так і для теоретичної граматики німецької мови, а отримані результати можуть послужити основою для когнітивно-дискурсивних розвідок аналогічних чи споріднених явищ в інших германських мовах.
Практична цінність дисертації полягає в тому, що її матеріали можуть бути використаними в академічному процесі вищих закладів освіти у курсах лекцій з основ мовознавства, теоретичної граматики, лексикології та стилістики, у спецкурсах лінгвістичної спрямованості, при підготовці курсових і випускних робіт студентів різних освітньо-кваліфікаційних рівнів із відповідної тематики. Окремі результати можуть знайти застосування при створенні навчально-методичних розробок і посібників для студентів-германістів.
Апробація роботи. Основні положення, результати і висновки дисертації висвітлювалися в доповідях і повідомленнях на таких наукових конференціях: ІХ міжнародна науково-практична конференція Мова і культура” (Київ, 2000), ХІ міжнародна науково-практична конференція Мова і культура” (Київ, 2002), міжнародна наукова конференція Актуальні проблеми вербальної комунікації: мова і суспільство” (Київ, 2003), Всеукраїнська наукова конференція Другі Каразінські читання: два століття Харківської лінгвістичної школи” (Харків, 2003), а також на щорічних підсумкових наукових конференціях професорсько-викладацького складу Запорізького державного університету (2000 2004 рр.).
Публікації. Результати дослідження висвітлено в 10 публікаціях у фахових виданнях України, 9 з яких виконано одноосібно, 1 у співавторстві [29]. При цьому особистий внесок автора дисертації полягає у здійсненні семантико-функціонального аналізу специфіки відтворення концепту „час” лексичними засобами й у встановленні частотності їх вживання в офіційно-діловому дискурсі.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів з висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаних джерел (339 позицій), списку джерел ілюстративного матеріалу та додатків.
У вступі обґрунтовується актуальність теми, формулюються мета і конкретні завдання дослідження, його наукова новизна, теоретичне значення і практична цінність, вказується матеріал, джерела і методи дослідження, визначаються положення, які виносяться на захист.
У першому розділі формується теоретико-методологічна база роботи. Тут здійснюється теоретичний аналіз понятійних категорій когнітивної та дискурсивної лінгвістики, розглядаються мультидисциплінарні засади часу. При цьому особливий акцент робиться на їх лінгвістичних вимірах.
У другому розділі досліджуються темпоральні відношення з точки зору когнітивної семантики, описується структурно-семантична організація концептуального поля час” в німецькому лінгвокультурному середовищі, аналізуються лексичні засоби втілення екзистенційного і метричного часу та їх концептуальних таксонів, розглядається механізм когнітивної

bibliography

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Дослідження феномена ЧАС на матеріалі німецької мови стимулювалося передусім усвідомленням того факту, що, попри наявність численних праць відповідної тематики, його когнітивно-дискурсивна природа все ще не знайшла задовільного висвітлення в лінгвістичних розвідках. Необхідність системного дослідження когнітивно-комунікативного статусу часових відношень із позицій новітніх надбань мовознавства зумовило його розгляд у трихотомії ‘форма зміст функція’. Такий підхід, у свою чергу, є пов’язаним із описом системно-мовних параметрів часу, а також шляхів і механізмів його реалізації в мовленні.
За винятком особливих випадків (астрономія, фізика, філософія) природа реального часу не входить до кола інтересів ні повсякденної практики, ні більшості гуманітарних наук, у т.ч. й літературо- та мовознавства. Останнє, визнаючи час специфічною формою пізнання й відображення дійсності, вважає, що його об’єктивно-реальні та чуттєво-образні начала знаходять своє втілення в різнорівневих засобах, використання яких синхронізується й гармонізується синергетичними чинниками дискурсивного середовища. На відміну від простору з його статичністю й тримірністю, час із лінгвокогнітивної точки зору являє об’єктивно-суб’єктивну категорію, що несе в собі ідею динамічного, лінійного, одновекторного (незворотного) вимірювання світу, в яку включено позицію спостерігача мовленнєву особистість.
Категорія часу акумулює в собі, з одного боку, певну суму апріорно-досвідних уявлень щодо об’єктивно мінливих параметрів матеріального світу, а з іншого, є прямим відображенням категоризуючої діяльності людини, закріпленої в мовній свідомості у вигляді сталих уявлень про синкретичну єдність простору і часу. Результатом категоризуючої діяльності людини є мовна картина світу та частина когнітивної інфраструктури, яка сформувалася у свідомості певного етно- і лінгвокульнурного колективу й відтворюється за допомогою мовних категорій, одиниць. Мовна картина світу безпосередньо співвідноситься з концептуальною, що відбивається у вигляді його вторинного” існування та базується на наявності в концептосфері етносу окремих понятійно-смислових ділянок концептуальних полів.
У концептополі часу темпоральні відношення постають у системі гіперконцепт концепт гіпоконцепт”. Гіперконцепти позначають нижчий від категорії, але вищий від концепту ступінь абстракції та становлять собою один із способів дискретного членування світу людиною відносно самої себе як відправної точки буття у вигляді двох різнонавантажених величин екзистенційний (якісний) час” і метричний (кількісний) час”. У свою чергу, власне концепти конституюються більш дрібними таксонами гіпоконцептами.
Гіперконцепт екзистенційний час”, при виділенні якого головним фактором є емпіричність (переживання, усвідомлення, оцінка часу), конституюється в німецькомовній картині світу бінарно влаштованими концептами ‘вічність’ / ‘позачасовість’, ‘віддаленість’ / ‘невіддаленість’, ‘циклічність’ / ‘лінійність’.
Концепти ‘позачасовість’ / ‘вічність’ можуть співвідноситися в буденній свідомості зі світом Бога, потойбічним буттям або з нескінченною тривалістю, подіями, які мають особливу духовну чи культурну цінність. У межах темпоральної карти дискурсу вони найчастіше виступають у вигляді гіпоконцептів ‘сталість’, ‘протяжність’, ‘безперервність’ і реалізуються за допомогою панхронного презенса, підсиленого відповідними хронолексемами.
Концепт ‘циклічність’ співвідноситься з космологічною, а ‘лінійність’ з історичною свідомістю, необхідними атрибутами якої є ідеї початку та кінця. ‘Циклічність’ відображає послідовність однотипних подій, повторюваність життєвих і природних кіл. Вона експлікується в основному за допомогою лексичних індексів, що позначають гіпоконцепти ‘повторюваність’ і ‘багаторазовість’, ‘регулярність’ і ‘нерегулярність’. Концепт ‘лінійність’, виражаючи односпрямова­ність поступального руху, знаходить своє втілення як у граматичних засобах (презенс, претеритум, перфект, футурум-1), так і в цілій низці лексичних маркерів, співвіднесених із гіпоконцептами ‘лінійне минуле’, ‘лінійне теперішнє’, ‘лінійне майбутнє’. Сучасній німецькомовній свідомості притаманний симбіоз циклічного й лінійного сприйняття часу з домінантою останнього як прогресивного та відкритого для майбутнього. Концепт ‘циклічність’ є відображенням емпіричного сприйняття явищ природи і космосу, а тому він репрезентує час як такий, що визначається життєвими ритмами.
У бінарній концептосистемі ‘віддаленість’ / ‘близькість’ найбільш послідовно реалізується перший концепт, оскільки він може передаватися як у лексикалізований (за допомогою хронолексем близького й далекого минулого, близького й віддаленого майбутнього), так і в морфологізований (перфект, плюсквамперфект, футурум-2) способи, тоді як ідея близькості подій відтворюється виключно лексичним шляхом. Більш того, набір лексичних засобів тут характеризується кількісною асиметрією для фіксації віддаленості (по)дії від моменту мовлення щодо минулого існують різноманітніші й частотніші лексичні засоби, тоді як в окресленні майбутнього простежується тенденція до зростання кількості та якості засобів маркування близькості до моменту мовлення.
Гіперконцепт метричний час” віддзеркалює кількісний аспект концептуалізації часу та зводить його до одиниці обчислення. Метризація (міра) часу відриває його від якісної специфіки в баченні зміни подій, процесів і станів, призводячи до його абсолютизації відриву від простору. Вона закріплюється в мовній свідомості у вигляді когнітивної структури, що конституюється концептами ‘короткочасність’, ‘тривалість’ і ‘конвенціональність’.
Темпоральна лексика, що концептуалізує короткочасність і тривалість, як правило, співвідноситься з об’єктивними параметрами вимірюваного часу. Набуваючи метафоричності, вона також може характеризувати тривалі періоди й навіть цілі фрагменти життєвого світу людини, вир як миттєвих, так і глобальних подій, плин людського буття, тобто надавати темпоральних ознак не тільки зовнішнім атрибутам буття, але й внутрішньому світу людини.
У конвенціонально-суспільному часі відображається умовно-метрична періодизація явищ природи і життєвого світу людини, квантифікована у вигляді точних календарних термінів і конкретних дат літочислення. Закріплення в календарі деяких стійких циклічних процесів макросвіту пов’язане (крім зручності часової орієнтації в довкіллі) з усвідомленням важливості природних, культурно-історичних, релігійних явищ для життєдіяльності людини, з прагненням до узгодження своєї поведінки з прийнятими в соціумі нормами.
Використання граматичних, лексичних і лексико-граматичних засобів маркування часової референції в мовленні детермінується парадигматичними і синтагматичними чинниками. Останні задаються не лише контекстом чи дистрибуцією, але й дискурсивними умовами спілкування, які, у свою чергу, детермінуються органічною взаємодією його когнітивних і комунікативних начал. Усвідомлення цього факту дозволило простежити використання темпоральних маркерів у трьох типах дискурсу розмовно-побутовому, офіційно-діловому і публіцистичному. При всіх розходженнях у темпоральному аранжуванні кожного з цих дискурсів існують й інтегральні моменти когнітивно-комунікативного порядку, до яких належать насамперед такі чинники, як ергономічність мовленнєвої діяльності та синергія мовних засобів.
Ергономічність втілює прагнення мовленнєвої особистості до когнітивно спрощеного й прагматично ефективного оформлення часових характеристик висловлення. У руслі цієї тенденції помітне домінування презенса як поліфункціональної часової сфери в усіх трьох типах дискурсу та певна конкурентоспроможність претеритума порівняно з перфектом. У сучасній німецькій мові презенс, перфект і претеритум тяжіють до ролі провідних темпоральних маркерів дискурсу, оскільки здатні ефективно заміщувати когнітивно й структурно ускладнені футурум-1, футурум-2, плюсквамперфект, а претеритум у деяких випадках і перфект.
У розмовно-побутовому дискурсі преференційне використання презенса у всіх трьох часових перспективах, активізація претеритума у плані минулого та низька участь футуральних форм щодо реалізації майбутніх подій зумовлюється інтенцією мовленнєвої особистості до максимального укомпактнення темпоральної інформації, що вимагає ментально, структурно й артикуляційно сприятливого оформлення висловлення для прискорення інтерактивної взаємодії. В офіційно-діловому дискурсі підвищена частотність уживання презенса у всій його значеннєвій палітрі, майже рівночинна активність перфекта й претеритума у плані минулого, невживаність футурума-2 у сфері майбутнього пов’язані зі специфічними прагманастановами ділового листування, в якому мовець прагне до уникнення неточностей чи двозначностей при кодуванні інформації, а також намагається створити сприятливу атмосферу спілкування у формі діалогу.
Високу продуктивність виявляє презенс і в публіцистичному дискурсі, однаково активно використовуючись як у сфері минулого, так і майбутнього. Сигналізуючи про безпосередню близькість описуваного до моменту мовлення, презенс дозволяє наблизити здійснені та заплановані (по)дії до перцептивного простору адресата. Стосовно претеритума ця картина дещо міняється: в публіцистичному дискурсі він (як традиційно домінуюча часова форма минулого) зазнає конкуренції з боку перфекта, бо тут має місце переключення комунікативних регістрів з неспрямованого на спрямований, що надає публіцистичному мовленню не тільки емоційності, а подекуди й створює ефект драматизації повідомлюваного.
У цілому використання часових форм у різних типах дискурсу скеровується загальною тенденцією до заощадження мовних ресурсів і мовленнєвих зусиль, що сприяє аранжуванню часової інформації в матеріально спрощеній, а тому і в оптимально сприятливій для декодування формі, що не в останню чергу зумовлюється законами синергетики. Синергетичні сили визначають такі когнітивно-комунікативні принципи реалізації часових відношень у дискурсі, як взаємоузгодженість темпоральних форм і комунікативних регістрів та залежність актуалізації синтагматичних значень часових форм від дискурсивного середовища.
Узгоджуючи використання трансрівневих мовних засобів, синергетичні сили призводять до рівноваги й гармонізації темпоральної карти дискурсу. Особливо помітним це стає у плані реалізації екзистенційного та метричного часу, а також механізмів їх когнітивної метафоризації в дискурсі.
Так, у розмовно-побутовому дискурсі вибір лексико-темпоральних показників зумовлюється міркуваннями економності, стислості та прозорості, що віддзеркалює тенденцію до структурної компактності й прагматичної ефективності в подачі темпоральної інформації. Однак, основний акцент тут робиться на емоційно-суб’єктивній оцінці подій і станів у ракурсі їх часової локалізації, а тому в буденному спілкуванні переважають якісні характеристики репрезентації часу, при яких ‘лінійність’, ‘циклічність’ і ‘віддаленість’ стають провідними концептами часової карти цього дискурсу.
В офіційно-діловому дискурсі кількісний аспект концептуалізації часу переважає над якісним, оскільки перший сприяє досягненню тієї високої формалізованості та фактуальної конкретики, які є іманентною властивістю будь-якого ділового документа. Публіцистичний дискурс також прагне до використання моносемічних хронолексем, хоч і не перешкоджає їх уживанню в емоційно забарвлених контекстах. У цілому ж публіцистика використовує концептуальні палітри екзистенційного й метричного часу майже в рівних пропорціях, що набуває вигляду їх дифузного вживання, при якому має місце взаємопроникнення одного часового концептотипу в інший. Це свідчить про прагнення автора-мовця, з одного боку, до об’єктивності в подачі матеріалу, а з іншого, до неприховування свого власного суб’єктивно-оцінного відчуття часової картини зображуваних подій.
Використання часу в різних дискурсах це, по суті, окреслення часових ознак зображуваного, які суб’єктивно сприймаються й відтворюються спостерігачем мовленнєвою особистістю. Нерідко час стає аналогом денотатів об’єктивного світу, що переключає предмет думки від себе на часову організацію станів, речей і подій, стаючи їх економним і непрямозначним замінником. У такий спосіб створюється сприятлива база для процесів тропеїзації часу, серед яких найпродуктивнішою є метафоризація.
Когнітивні метафори часу невід’ємна риса німецькомовної картини світу. Вони вбирають у себе історичні, етнокультурні, міфопоетичні та релігійні уявлення про часові ознаки й реалізуються в рамках специфічної структурно-сітьової моделі. Остання становить собою предметно-центричний фрейм універсальну інформаційну структуру, що фіксує відношення подібності чи тотожності між часом як референтом метафори та його значеннєвими корелятами.
При встановленні подібності абстрактний феномен час ототожнюється з конкретно-предметними сутностями живими істотами, фізичними тілами, рослинами, речовинами тощо, проте найбільш частотними об’єктами зіставлення є істоти” і людина”. Типовими референтно-концептуальними сферами при метафоризації часу в німецькій мові є якісна, буттєва та акціональна, але найбільш плідним і виразним його аналогом слід вважати метафору потоку.
Інтенсивність процесів когнітивної метафоризації часу не в останню чергу залежить і від типу дискурсу. Найактивніше вони відбуваються в розмовно-побутовому, послідовно в публіцистичному, неактивно й непослідовно в офіційно-діловому. Образна експлікація часу як суб’єкта чи об’єкта дії, надання йому якісних і буттєво-акціональних ознак, а також чітко виражена антропоцентричність концептуальних корелятів, що превалюють при утворенні метафор часу, спрямовані в повсякденному спілкуванні та публіцистиці на передачу експресивно-суґестивних імпульсів мовленнєвої особистості.

Пропонований погляд на когнітивно-дискурсивні засади вербалізації часових відношень у дискурсі намічає й деякі перспективні напрями досліджень. Оскільки в межах цього підходу залишаються невирішеними чимало проблем як у сфері часових форм дієслова, так і в царині темпоральної лексики, то вивчення трансрівневої взаємодії цих явищ як потужного фактора синергетичної гармонізації темпоральної карти дискурсу є цілком перспективним. Не менший інтерес становить і проблема експлікації часу в інших типах дискурсу, причому на матеріалі не тільки німецької, а й багатьох інших природних мов. Певну наукову цінність матиме й когнітивно-дискурсивний аналіз категорії простору, що в кінцевому рахунку виводить дослідника на проблему хронотопу (топохроносу), де час і простір змикаються, утворюючи статико-динамічну єдність і являють собою відкриті, нескінченні й нейтральні ємності сутностей, що постійно змінюються. Особливий вузол проблематики складає семіозис хронотопу в ракурсі лінгво­статистики з урахуванням соціолектних, ґендерних і вікових факторів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Азнаурова Э.С. Прагматика художественного слова. Ташкент: Фан, 1988. 119 с.
2. Апресян Ю.Д. Образ человека по данным языка. Попытка системного описания // Вопр. языкознания. 1995. № 1. С. 37-67.
3. Аристотель. Об искусстве поэзии: Пер. с др. греч. М.: Художественная литература, 1957. 183 с.
4. Артемова Л.В. Публіцистичний стиль: загальні характеристики, функції, жанрові диференціації // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики. 2003. Вип. 2. С. 5-19.
5. Арутюнова Н.Д. Фактор адресата // Известия АН СССР, ОЛЯ. 1981. Т.40, № 4. С. 356-368.
6. Арутюнова Н.Д. Метафора и дискурс // Теория метафоры. М.: Прогресс. 1990. С. 5-32.
7. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. М.: Языки русской культуры, 1999. 896 с.
8. Арутюнова Н.Д., Падучева Е.В. Истоки, проблемы и категории прагмати­ки // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1985. Вып. 16. С. 3-42.
9. Аскарова А.Х. Сематнические процессы в рамках лексико-семантического макрополя времени: Дис. канд. филолог. наук: 10.02.19. Саратов, 1992. 196 с.
10. Ахундов М.Д. Концепции пространства и времени. М.: Наука, 1982. 219 с.
11. Бабушкин А.П. Типы концептов в лексико-фразеологической семантике языка. Воронеж: Из-во Воронежск. гос. ун-а, 1996. 104 с.
12. Бабушкин А.П. Калейдоскопическая” образность концепта время” // Категоризация мира: пространство и время. Материалы научн. конф. М.: Диалог МГУ. 1997. С. 148-149.
13. Бабушкин А.П. Объективное и субъективное в категоризации мира // Общие проблемы строения и организации языковых категорий: Материалы научн. конф. М.: РАН. 1998. С. 28-31.
14. Баранов А.Г. Функционально-прагматическая концепция текста. Ростов н/Д: Из-во Рост. ун-та, 1993. 182 с.
15. Барт Р. Лингвистика текста // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1978. Вып. 8. С. 442 449.
16. Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. М.: Изд-во художественной литературы, 1975. 502 с.
17. Бахтин М.М. Формы времени и хронотопа в романе. http://infolio.asf.ru/Philol/Bahtin/hronotop10html
18. Бацевич Ф.С. Нариси з комунікативної лінгвістики. Львів: Вид. центр ЛНУ ім І. Франка, 2003. 281 с.
19. Беллерт И. Об одном условии связности текста // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1978. Вып. 8. С. 172 207.
20. Белова А.Д. Языковые картины мира в рамках когнитивно-дискурсивной парадигмы // Культура народов Причерноморья. 2002. № 29. С. 17-23.
21. Белова А.Д. Лингвистические аспекты аргументации. К.: Логос, 2003. 304 с.
22. Бенвенист Э. Общая лингвистика. М.: Наука, 1974. 383 с.
23. Бердяев Н.А. Смысл истории. М.: Мысль, 1990. 173 с.
24. Беркнер С.С. Выражение некоторых понятий временной картины мира // Категоризация мира: пространство и время. Материалы научн. конф. М.: Диалог МГУ. 1997. С. 147-148.
25. Бехта І.А. Дискурс у світлі когнітивно-дискурсивної парадигми // Нова філологія. 2003. № 1 (16). С. 12-22.
26. Бєлозьорова Ю.С. Когнітивна субкатегорізація часових відносин у німецькій мові // Матеріали Всеукр. наук. конф. Другі Каразінські читання”. Харків: Константа. 2003. С. 21-22.
27. Бєлозьорова Ю.С. Взаємодія лексичних і граматичних показників часу в організації темпоральної карти дискурсу // Вісник Запорізького держ. ун-ту. Філологічні науки. 2004. № 1. С. 14-20.
28. Бєлозьорова Ю.С. Синергетика темпоральних відношень у розмовному дискурсі // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. пр. К.: Логос, 2004. Вип. 10. С. 17-25.
29. Бєлозьорова Ю.С., Приходько А.М. Когнітивно-дискурсивні засади вживання темпоральних індексів у офіційно-діловому спілкуванні // Вісник Сумського держ. ун-ту. Філологічні науки. 2004. № 3 (62). С. 20-26.
30. Бисималиева М.К. О понятиях текст” и дискурс” // Филол. науки. 1999. № 2. С. 78-85.
31. Болдырев Н.Н. Когнитивная семантика. Тамбов: Из-во Тамбовского университета, 2000. 123 с.
32. Бондаренко Е.В. К методологии анализа лексического компонента языка (категория времени в ”теплой” языковой картине мира). Харьков: Из-во Харьковского ун-та, 1997. 36 с.
33. Бондаренко Е.В. Соотносимость когнитивных структур времени в национальных картинах мира как критерий адекватности перевода // Вісник Харківського нац. ун-ту. 2003. Вип. 609. С. 11-15.
34. Бондарко А.В. Временные категории // Категоризация мира: простран­ство и время. Материалы научн. конф. М.: Диалог МГУ. 1997. С. 31-34.
35. Бондарко А.В. Основы функциональной грамматики: Языковая интерпретация идеи времени. СПб: Из-во СПбУ, 1999. 260 с.
36. Бубер M. Я и Ты: Пер. с нем. М.: Высш. школа, 1993 173 c.
37. Бунина И.К. Система времен старославянского глагола. М.: Из-во АНСССР, 1959. 160 с.
38. Бурдина И.В. Категория времени: развитие и функционирование в речевых актах // Категоризация мира: пространство и время. Материалы научн. конф. М.: Диалог МГУ. 1997. С. 100-101.
39. Васьковская С.В., Соколюк О.Б. К проблеме генезиса психологического времени // Психология личности и времени. Черновцы: Рута, 1991. Т. 2. С.34-36.
40. Веденькова М.С. Система времен и два плана речевого высказывания в современном немецком языке. Спецкурс по теоретической грамматике. Днепропетровск: ДГУ, 1976. 107 с.
41. Веденькова М.С. Употребление временных форм глагола по коммуникативным регистрам. К.: Вища школа, 1981. 93 с.
42. Вежбицкая А. Семантические универсалии и описание языков: Пер. с англ. М.: Школа Языки русской культуры”, 1999. 780 с.
43. Вежбицкая А. Сопоставление культур через посредство лексики и прагматики. М.: Языки славянской культуры, 2001. 272 с.
44. Віфлянцев В.В. Онтологічні засади концепції біологічного часу // Практична філософія. 2003. № 2. С. 212-219.
45. Володина М.Н. Основные направления когнитивной лингвистики в Германии // Вестник МГУ. 1994. № 6. С. 9-13.
46. Воркачев С.Г. Лингвокультурология, языковая личность, концепт: становление антропоцентрической парадигмы в языкознании // Филологические науки. 2001. № 1. С. 65-72.
47. Гак В.Г. Пространство и время // Логический анализ языка: язык и время. М.: Индрик, 1997. С. 123-127.
48. Гак В.Г. Языковые преобразования. М.: Школа Языки русской культуры”, 1998. 768 с.
49. Гиздатов Г.Г. Когнитивная парадигма изучения языка // Семантика языковых единиц. Доклады 6 междунар. конф. М.: МГУ. 1998. С. 24-26.
50. Гулыга Е.В., Шендельс Е.Й. Грамматико-лексические поля в современном немецком языке. М.: Просвещение, 1969. 181 с.
51. Гумилев Л.Н. Этногенез и биосфера земли. Л.: ЛГУ, 1989. 276 с.
52. Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. М.: Искусство, 1984. 351 с.
53. Дейк Т.А., ван. Язык. Познание. Коммуникация / Сост. В.В. Петров, ред. В.И. Герасимов. М.: Прогресс, 1989. 312 с.
54. Дейк Т.А. ван, Кинч В. Стратегии понимания связного текста: Пер. с англ. В.Б. Смиренского // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1988. Вып. 23. С. 153-211.
55. Демьянков В.З. Когнитивная лингвистика как разновидность интерпретационного подхода // Вопр. языкознания. 1994. № 4. С. 17-37.
56. Дешериева Т.И. Лингвистический аспект категории времени в его отношении к физическому и философскому аспектам // Вопр. языкознания. 1975. № 2. С. 111-117.
57. Донец П.Н. Основы общей теории межкультурной коммуникации. Харьков: Штрих, 2001. 386 с.
58. Есперсен O. Философия грамматики. М.: Иностр. л-ра, 1958. 404 с.
59. Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія. К.: Лібра, 1999. 488 с.
60. Жаботинская С.А. Концептуальный анализ: типы фреймов // Вісник Черкаського університету. 1999. Вип. 11. С. 12-25.
61. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Морфологія. Донецк: ДонДУ, 1996. 437 с.
62. Заледеева М.Г. Семантическое поле Время” в поэтическом идиолекте Н. Гумилева // Категоризация мира: пространство и время. Материалы научн. конф. М.: Диалог МГУ. 1997. С. 224-229.
63. Зельдович Г.М. Семантика времени: к уточнению метаязыка // Філологічні науки. 1995. № 2. 80-89 с.
64. Земская Е.А. Словообразование как деятельность. М.: Наука, 1992. 221 с.
65. Ипполитова Н.Б. Изобразительные средства в публицистике: Учебн. пособие. М.: МГУ, 1988. 79 с.
66. Ісакова Є.П. Темпоральна репрезентація повідомлення з точки зору ергономіки // Мовні і концептуальні картини світу. К.: Логос, 1999. С. 131-138.
67. Ісакова Є.П. Ергономічні характеристики категорій англійського дієслова: Автореф. дис... канд. філолог. наук: 10.02.04 / Київськ. нац. ун-т. К., 2001. 20 с.
68. Каныгин Ю.М. Основы когнитивного обществознания. К.: Украинская Академия информации, 1993. 230 с.
69. Карасик В.И. Языковой круг: личность, концепты, дискурс. М.: Гнозис, 2004. 390 с.
70. Кацнельсон С.Д. Речемыслительные процессы // Вопр. языкознания. 1984. № 4. С. 3-12.
71. Кирвалидзе Н.Г. Семантика и текстообразующие функции английских дейктических слов. Тбилиси: Изд-во Тбил. ун-та, 1989. 305 с.
72. Клименко А.П. К оценке результатов качественных синтаксических экспериментов // Семантическая структура слова. М.: Наука, 1971. С. 19-25.
73. Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. К.: Вища школа, 1987. 352 с.
74. Коваль Н.М. Суспільно-політичний дискурс і тенденції кількісного та якісного розвитку його лексичної системи // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики. К.: ВПЦ Київськ. ун-т”, 2003. Вип. 2. С. 159-175.
75. Кожин А.Н., Крылова О.А., Одинцов А.В. Функциональные типы русской речи. М.: Высшая школа, 1982. 222 с.
76. Козловский В.В. Предложения с конъюнктивом (структура, семантика, прагматика). Черновцы: Рута, 1997. 281 с.
77. Колесник Д.М. Концептуальное пространство авторской метафоры в творчестве А. Мердок: Дис. канд. фил. наук: 10.02.04. Черкассы, 1996. 203 с.
78. Колшанский Г.В. Объективная картина мира в познании и языке. М.: Наука, 1990. 108 с.
79. Кононенко В.І. Мовні концепти в етнологічному аспекті // Ucrainica I: Součsná ukrajinistika problémy jazyka, literatury a kultury. Olomoue: Univerzita palackeho v olomouci. 2004. C. 297-301.
80. Костомаров В.Г. Язык на газетной полосе. М.: МГУ, 1971. 265 с.
81. Кох В. Предварительный набросок дискурсивного анализа семантиче­ского типа // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1978. Вып. 8. С. 149-171.
82. Кочерган М.П. Загальне мовознавство. К.: Академія, 1999. 288 с.
83. Кошарная С.А. Миф и язык: Опыт лингвокультурологической реконструкции русской мифологической картины мира. Белгород: БелГУ, 2002. 288с.
84. Кравченко А.В. Когнитивные структуры пространства и времени в естественных языках // Известия РАН. СЛЯ. 1996. № 3. С. 3-24.
85. Кравченко А.В. Язык и восприятие. Когнитивные аспекты языковой категоризации. Иркутск: Изд-во Иркутск. гос. ун-та, 1996. 159 с.
86. Крейдлин Г.Е. Время сквозь призму временных предлогов // Логический анализ языка: Язык и время. М.: Индрик, 1997. С. 139-151.
87. Кривий А. Дискуpсний аналіз і сучасне мовознавство // Дискурс іноземномовної комунікації. Львів: Вид-во ЛНУ, 2001. C. 152-161.
88. Кубрак И.С. Когнитивная метафора в зеркале национально-языковой картины мира // Вісник Харківськ. нац. ун-ту. Х.: Константа, 2000. № 500. С. 145-146.
89. Кубрякова Е.С. Начальные этапы становления когнитивизма // Вопр. языкознания. 1994. № 4. С. 34-47.
90. Кубрякова Е.С. Категоризация мира: пространство и время (вступительное слово) // Категоризация мира: пространство и время. Материалы научн. конф. М.: Диалог МГУ. 1997. С. 3-14.
91. Кубрякова Е.С. О двоякой сущности языковых категорий и новые проблемы в их изучении // Общие проблемы строения и организации языковых категорий. Материалы научн. конф. М.: РАН. 1998. С. 7-12.
92. Кубрякова Е.С. Язык и знание. М.: Языки славянской культуры, 2004. 560 с.
93. Кубрякова Е.С., Александрова О.В. Виды пространств текста и дискурса // Категоризация мира: пространство и время. Материалы научн. конф. М.: Диалог МГУ. 1997. С. 15-26.
94. Кузнецов В. Поняття та його моделі // Філософська думка. 1998. № 1. С. 61-80.
95. Кусько К.Я. Дискурс іноземної комунікації: концептуальні питання теорії і практики // Дискурс іноземномовної комунікації. Львів: Вид-во ЛНУ, 2001. C. 25-48.
96. Кусько К.Я. Когнітивно-дискурсивний потенціал інформативного трансферу // Вісник Харківського нац. ун-ту. 2004. № 635. С. 91-93.
97. Лавсан Э.О. О соотношении основных единиц когнитивной лингвистики // Когнитивная лингвистика конца XX века: Материалы научн. конф. Минск: Высшейшая школа. 1997. Ч. I. C. 55-56.
98. Лайонз Дж. Лингвистическая семантика. Введение: Пер. с англ. М.: Языки славянской культуры, 2003. 400 с.
99. Лакофф Дж. Мышление в зеркале классификаторов // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1988. Вып. 22. C. 12-51.
100. Липилина Л.А. Детализация концепта время” в современном английском языке // Категоризация мира: пространство и время. Материалы научн. конф. М.: Диалог МГУ. 1997. С. 158-159.
101. Лихачев Д.С. Поэтика древнерусской литературы. М.: Наука, 1979. 353 с.
102. Лихачев Д.С. Концептосфера русского языка // Изв. АН. Сер. лит. и языка. 1993. № 1. Т. 52. С. 3-9.
103. Любинская Л.Н., Лепилин С.В. Проблема времени в контексте междисциплинарных исследований. М.: Прогресс-Традиция, 2002. 243 с.
104. Майсак Т.А., Татевосов С.Г. Будущее время как частный случай выражения нереферентности ситуации // Категоризация мира: пространство и время. Материалы научн. конф. М.: Диалог МГУ. 1997. С. 92-95.
105. Макаров М.Л. Основы теории дискурса. М.: ИТДГК Гнозис”, 2003. 280 с.
106. Манакин В.Н. Сопоставительная лексикология. К.: Знання, 2004. 326 с.
107. Милейковская Г.М. О соотношении объективного и грамматического времени // Вопр. языкознания. 1956. № 4. С. 23-31.
108. Минский М. Фреймы для представления знаний. М.: Энергия, 1979. &nda