КОКОШКО МИРОСЛАВА ВАСИЛІВНА. ПРОКУРОР У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ ЩОДО НЕПОВНОЛІТНІХ

brief description

Г енеральна прокуратура України Національна академія прокуратури України
На правах рукопису КОКОШКО МИРОСЛАВА ВАСИЛІВНА
УДК 343.163
ПРОКУРОР У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ ЩОДО
НЕПОВНОЛІТНІХ
12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Науковий керівник:
Сапін Олександр Валерійович кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник
Київ - 2016 
ЗМІСТ
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ УЧАСТІ ПРОКУРОРА У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ ЩОДО
НЕПОВНОЛІТНІХ 14
1.1 Розвиток наукової думки та законодавства щодо інституту участі прокурора у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх 14
1.2 Методологічні основи визначення процесуальної діяльності прокурора у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх 33
1.3 Прокурор у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх за законодавством зарубіжних країн 51
Висновки до Розділу 1 72
РОЗДІЛ 2. ПРОЦЕСУАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПРОКУРОРА У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ ЩОДО НЕПОВНОЛІТНІХ 74
2.1 Правова природа процесуальної діяльності прокурора у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх 74
2.2 Участь прокурора у доказуванні у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх 97
2.3 Забезпечення прокурором прав неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого у кримінальному провадженні 117
139
Висновки до Розділу 2 
РОЗДІЛ 3. ПРОКУРОР У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ ВИХОВНОГО ХАРАКТЕРУ 142
3.1 Підстави та порядок звернення прокурора з клопотанням про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру 142
3.2 Участь прокурора у судовому розгляді питань про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру 161
Висновки до Розділу 3 180
ВИСНОВКИ 182
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 186
217
ДОДАТКИ
ВСТУП
Актуальність теми. Інтеграція України у Європейську спільноту та ратифікація основних міжнародних пактів і конвенцій зобов’язують привести національне законодавство у відповідність до міжнародних вимог в галузі забезпечення прав і свобод учасників кримінального провадження. Вказане потребує визначення у законодавстві України відповідних норм, які сприятимуть ефективній реалізації міжнародних стандартів провадження з урахуванням особливостей вітчизняних правових традицій. Наявність реального механізму забезпечення прав і свобод людини є визначальним критерієм правової держави. Розробка та впровадження ефективних гарантій верховенства права є запорукою захищеності особи в державі.
Зміни в Конституції України сприяли оновленню правового статусу прокуратури в державі та зумовили підвищення вимог, зокрема до діяльності прокурора у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх. Статистичні дані також свідчать про реалізацію прокурором своїх повноважень у кримінальних провадженнях щодо неповнолітніх. Так, протягом 2015 р. підлітками вчинено 7 171 кримінальне правопорушення, з яких 3 432 - тяжкі та особливо тяжкі, до суду направлено 5 149 обвинувальних актів, прокурорами взято участь у розгляді судами першої інстанції 4 937 кримінальних проваджень та 27 справ (за Кримінально-процесуальним кодексом України 1960 р.) стосовно неповнолітніх. Протягом 6 місяців 2016 р. до суду направлено 2 567 обвинувальних актів, з яких 1 098 - за тяжкі та особливо тяжкі злочини, прокурорами взято участь у розгляді судами першої інстанції 4 474 кримінальних проваджень стосовно неповнолітніх. Необхідно зауважити, що 93,9 % опитаних працівників прокуратури визнали незадовільним стан кримінального процесуального законодавства в частині провадження щодо неповнолітніх, а 96,6 % опитаних зазначили про необхідність його подальшого вдосконалення.
Крім того, реалізуючи взяті на себе міжнародні зобов’язання з удосконалення системи профілактики дитячої злочинності й дотримуючись положень Концепції розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні від 24 травня 2011 р. № 597/2011, на нормативно-правовому рівні запроваджено спеціалізацію суддів та слідчих у кримінальних провадженнях стосовно неповнолітніх.
У зв’язку з цим потребує переосмислення інститут процесуальної діяльності прокурора у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх. Однак у вітчизняній юридичній науці досі не здійснювалося системного та комплексного дослідження процесуальної діяльності прокурора у кримінальному провадженні стосовно неповнолітніх, що дало б можливість виявити позитивні й негативні аспекти проведеної реформи кримінального провадження.
Теоретичну основу дисертаційного дослідження становлять наукові праці таких вчених: Г. О. Ганової, О. Х. Галімова, Є. М. Гідулянової,
А. Ю. Гнатюка, А. Є. Голубова, В. О. Гринюка, Ю. М. Грошевого,
Н. І. Гуковської, К. Ф. Гуценка, А. І. Долгова, В. С. Зеленецького, С. М. Зеленського, М. О. Карпенка, У. С. Ковни, І. М. Козьякова, М. І. Копетюка, Н. М. Крестовської, О. П. Кучинської, О. О. Левендаренка, Л. М. Лобойка, П. І. Люблінського, В. Т. Маляренка, Е. Б. Мельникової,
О. Р. Михайленка, М. В. Муравйова, Л. М. Палюх, Д. П. Письменного,
А. Б. Романюка, В. В. Романюка, М. М. Розіна, В. М. Савицького,
О. В. Сапіна, Г. П. Середи, М. С. Строговича, О. Ю. Татарова, О. М. Толочка, М. С. Туркота, Л. Д. Удалової, І. Я. Фойницького, О. Ю. Хахуцяк, Р. С. Холода та ін.
Проте, запроваджені зміни в порядку процесуальної діяльності прокурора у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх суттєво трансформували коло проблемних питань, які потребують вирішення наукою кримінального процесуального права. Стан дослідженості цього питання і практичне значення свідчать про необхідність проведення нового наукового дослідження процесуальної діяльності прокурора у вказаній сфері. Окремі проблеми процесуальної діяльності прокурора у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх, особливо з урахуванням впровадження положень Кримінального процесуального кодексу України 2012 р. (далі - КПК), й досі залишаються невирішеними, що і зумовило актуальність дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертаційного дослідження обрано з метою досягнення завдань, передбачених Стратегією реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 рр., схваленою Указом Президента України від 20 травня 2015 р. № 276/2015 з урахуванням Національної стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 р., схваленої Указом Президента України від 25 червня 2013 р. № 344/2013. Робота виконана за основним напрямом наукових досліджень Національної академії прокуратури України ,Дравові основи діяльності органів прокуратури України та їх реалізація в національному законодавстві” (номер державної реєстрації - 001U004001). Тему дисертації затверджено на засіданні Вченої ради Національної академії прокуратури України (протокол № 7 від 27 лютого 2014 р.).
Мета і задачі дослідження. Мета роботи полягає у комплексній розробці сучасних підходів до вирішення існуючих проблем процесуальної діяльності прокурора у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх у контексті міжнародних стандартів та внесенні науково обґрунтованих рекомендацій для вдосконалення чинного законодавства і практики його застосування.
Досягнення поставленої мети вимагає вирішення таких задач:
- здійснити огляд розвитку наукової думки та законодавства щодо процесуальної діяльності прокурора у кримінальному провадженні стосовно неповнолітніх;
- висвітлити сутність процесуальної діяльності прокурора у
кримінальному провадженні щодо неповнолітніх за законодавством зарубіжних країн;
- з’ясувати правову природу процесуальної діяльності прокурора у кримінальному провадженні стосовно неповнолітніх;
- висвітлити особливості участі прокурора у доказуванні в
кримінальному провадженні щодо неповнолітніх;
- розкрити особливості забезпечення прокурором прав неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого у кримінальному провадженні;
- розглянути зміст процесуальної діяльності прокурора у
кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру;
- визначити особливості участі прокурора у розгляді питань про застосування до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру;
- виявити недоліки законодавства, яке регулює процесуальну діяльність прокурора у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх, та запропонувати шляхи їх усунення.
Об’єкт дослідження - комплекс суспільних відносин, що виникають, розвиваються та припиняються у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх.
Предмет дослідження - процесуальна діяльність прокурора у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх.
Методи дослідження обрано з урахуванням поставлених у роботі мети та задач, специфіки об’єкта і предмета дослідження. Їх основу становить загальний діалектичний метод, тобто загальнонауковий метод, який використано як основний для пізнання процесуальної діяльності прокурора у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх через відповідні інститути кримінального процесу (в усіх розділах). Індуктивний метод наукового пізнання використаний в дослідженні для визначення загальної проблематики процесуальної діяльності прокурора у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх (в усіх розділах). Дедуктивний метод дозволив прийти до висновків, які ґрунтуються на доктринальних положеннях кримінального процесу (в усіх розділах). Метод аналізу надав можливість встановити конкретні наукові положення стосовно процесуальної діяльності прокурора у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх (в усіх розділах). Використання методу синтезу наукових знань сприяло пізнанню загальної проблематики процесуальної діяльності прокурора у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх (в усіх розділах). За допомогою методу моделювання сформовано авторські моделі відповідних суміжних інститутів, що стосуються процесуальної діяльності прокурора у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх (розділи 2 та 3). Системно- структурний метод застосовано при визначенні оптимальних взаємозв’язків між процесами, що зумовлюють наближення кримінального провадження України до міжнародних стандартів (розділи 2 та 3). Під час дослідження еволюції наукової думки і становлення законодавства щодо інституту процесуальної діяльності прокурора у кримінальному провадженні стосовно неповнолітніх використано історичний метод (підрозділи 1.1 та 1.2). Соціологічний метод застосовано під час опитування практичних працівників стосовно основних проблемних питань процесуальної діяльності прокурора у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх (розділи 2 та 3). Компаративістський метод використано при дослідженні та аналізі норм зарубіжного кримінального процесуального законодавства для удосконалення процесуальної діяльності прокурора у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх (підрозділ 1.3). Вказані методи дослідження використовувалися в їх взаємозв’язку і взаємозалежності, що забезпечило всебічність, переконливість, повноту й об’єктивність дослідження, істинність отриманих наукових результатів.
Нормативною основою дисертаційного дослідження є міжнародно- правові акти, законодавство України й інших країн та практика Європейського суду з прав людини.
Емпіричну базу дослідження становлять результати анкетування 264 прокурорів всіх регіонів України, матеріали 270 кримінальних проваджень щодо неповнолітніх та статистичні дані Верховного Суду України і Генеральної прокуратури України (2012-2016 рр.).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим комплексним дослідженням проблем процесуальної діяльності прокурора у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх. Основними положеннями, які стали підсумком дослідження, обумовлюють наукову новизну та виносяться на захист, є такі:
вперше:
- запропоновано розуміння правової природи процесуальної діяльності прокурора у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх як багаторівневого правового механізму, обумовленого виконанням прокурором покладених на нього завдань, який передбачає використання комплексу визначених кримінальним процесуальним законодавством України повноважень та спрямований на дотримання відповідного балансу між інтересами суспільства та цілями судочинства, з одного боку, та інтересами, особливими потребами і вразливістю неповнолітніх - з другого;
- визначено поняття доказування прокурором у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх як специфічний комплексний напрям процесуальної діяльності, спрямований на забезпечення всебічного, повного і неупередженого з’ясування всіх обставин, що підлягають встановленню, з метою ефективного виконання завдань кримінального провадження та притягнення до кримінальної відповідальності неповнолітнього в міру його вини, звівши до мінімуму негативний вплив на нього;
- сформульовано наукову позицію щодо розширення розуміння категорії „публічне обвинувачення”, включаючи участь прокурора у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру як процесуальної діяльності, що полягає у доведенні перед судом факту вчинення суспільно небезпечного діяння особою з метою забезпечення превентивної функції кримінального законодавства;
- одержано висновок про доцільність встановлення строку затримання неповнолітньої особи без ухвали слідчого судді, суду не більше сорока восьми годин з моменту затримання, при цьому така неповнолітня особа не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту затримання повинна бути звільнена або доставлена до суду для розгляду клопотання про обрання стосовно неї запобіжного заходу;
удосконалено:
- науково обґрунтовану позицію щодо встановлення обов’язку прокурора у кримінальному провадженні особисто допитувати неповнолітніх, якщо вирішується питання про застосування до них запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з метою оцінки доцільності його застосування;
- положення щодо надання прокурором в підготовчому судовому засіданні матеріалів кримінального провадження (їх частини), якими обґрунтовано законність прийняття рішення про закриття кримінального провадження зі звільненням неповнолітнього від кримінальної відповідальності;
- висновок щодо необхідності встановлення спеціалізації прокурорів у кримінальних провадженнях щодо неповнолітніх у чинному кримінальному процесуальному законодавстві України;
- висновок про доцільність встановлення обов’язкового здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх у закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження, крім випадків існування обставин, що свідчать про необхідність відкритого судового розгляду;
набули подальшого розвитку:
- положення, спрямовані на оптимізацію доказування прокурора у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх шляхом обов’язкового призначення судово-психологічної експертизи для встановлення рівня психічного розвитку неповнолітнього, наявності чи відсутності психічного розладу, здатності неповнолітніх у повній мірі усвідомлювати характер і суспільну небезпеку своїх дій чи бездіяльності або керувати ними;
- наукові підходи, спрямовані на удосконалення процесуальної діяльності прокурора під час відкриття матеріалів іншій стороні, шляхом наділення його правом вирішувати питання про можливість ознайомлення неповнолітнього з матеріалами у кожному конкретному кримінальному провадженні;
- аргументи щодо необхідності розширення переліку заходів кримінального процесуального примусу, що можуть бути застосовані до неповнолітніх, які не досягли віку кримінальної відповідальності, як альтернатива поміщенню у приймальник-розподільник для дітей;
- наукові підходи щодо питання про необхідність закріплення окремого процесуального статусу особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, до досягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, визначивши права та обов’язки такої особи.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації положення можуть бути використані у:
- правотворчості - для розвитку кримінального процесуального законодавства при внесенні змін до КПК України (акт впровадження результатів дослідження в законодавчий процес Комітету з питань правової політики та правосуддя Верховної Ради України № 04-29/15-1628 від 20.04.2016 р.);
- правозастосовній сфері - для удосконалення процесуальної діяльності прокурора у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх (акти впровадження результатів дослідження у практичну діяльність
Генеральної прокуратури України від 14.06.2016 р., прокуратури
Чернівецької області від 10.05.2016 р.);
- навчальному процесі - при викладанні навчальної дисципліни „Кримінальний процес України”, підготовці підручників, навчальних посібників і лекцій (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у навчальний процес Національної академії прокуратури України від 01.07.2016 р.);
- науково-дослідній сфері - для подальших наукових досліджень діяльності прокурора у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у наукову діяльність Національної академії прокуратури України від 08.07.2016 р., акт впровадження у навчальний та науково-дослідний процеси юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 13.10.2016 р.).
Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки, пропозиції, що містяться у дисертації, доповідалися автором і були обговорені на міжнародних науково-практичних конференціях: ,Дротидія злочинності: теорія та практика” (м. Київ, 2014 р.); ,Дравова політика в Україні: проблеми теорії та практики” (м. Київ, 2014 р.); „Актуальні проблеми правових наук в євроінтеграційному вимірі” (м. Харків, 2014 р.); „Актуальні питання публічного та приватного права у контексті сучасних процесів реформування законодавства” (м. Херсон, 2016 р.); „Правові реформи в Україні: реалії сьогодення” (м. Харків, 2016 р.), Прокуратура України в умовах європейської інтеграції” (м. Київ, 2016 р.); „Стан та перспективи розвитку юридичної науки” (м. Дніпро, 2016 р.).
Публікації. Основні теоретичні висновки і практичні пропозиції, що містяться у дисертації, сформульовані у дев’яти наукових статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, серед яких дві вийшли друком у зарубіжних виданнях, та семи тезах доповідей на міжнародних науково - практичних конференціях.
Структура та обсяг дисертації. Структура роботи обумовлена метою, предметом і задачами дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи становить 234 сторінки, серед яких: основний текст - 185 сторінок, список використаних джерел (277 найменування) - 31 сторінка, 7 додатків - 18 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ
На основі проведеного дослідження проблем процесуальної діяльності прокурора у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх розроблено комплексний підхід до їх вирішення, а також удосконалення чинного законодавства. Основними висновками у роботі є такі.
1. Встановлено, що одне з перших нормативних забезпечень певного комплексу гарантій неповнолітньому обвинуваченому слід пов’язувати з прийняттям Литовських статутів, які забороняли застосування катування до цієї категорії осіб та запровадили надання їм на безоплатній основі захисника. Зародження інституту примусових заходів виховного характеру простежується у Військовому статуті 1716 р. Зауважено, що першим нормативним обґрунтуванням особливостей категорії неповнолітніх та необхідності специфічного поводження з ними став Сенатський Указ 1742 р., ініціатором прийняття якого був Г енерал-прокурор. Визначено, що наслідком реформ другої половини XVIII ст. стало зародження спеціальної підсудності справ щодо неповнолітніх та наділення прокурорів обвинувальними функціями у кримінальному процесі. Наголошено, що Зводом законів Російської Імперії провадження щодо неповнолітніх було віднесено до особливих категорій справ та врегульовано діяльність прокурорів щодо нагляду за досудовим розслідуванням і перевірки вироків щодо неповнолітніх. Зауважено, що реформування кримінального процесу другої половини XIX ст. мало важливі наслідки для подальшого розвитку теоретико-правових напрацювань у сфері кримінального провадження щодо неповнолітніх.
2. Зауважено, що система кримінального процесу кожної країни унікальна та має свої особливості, що обумовлено певним історичним розвитком. А тому запозичення та адаптація окремих норм зарубіжних держав у вітчизняне кримінальне процесуальне законодавство повинна відбуватись поступово та виважено, з урахуванням власних традицій та досвіду правозастосування. Зважаючи на досвід Німеччини, обгрунтовано позицію про закріплення у вітчизняному КПК України німецької моделі процедури „диверсія” з метою врахування інтересів потерпілих та розвантаження судів загальної юрисдикції щодо розгляду кримінальних проваджень про вчинення злочинів невеликої та середньої тяжкості. Вказано на необхідність імплементації положень КПК Республіки Казахстан стосовно особливостей укладення угод про примирення та визнання винуватості за участю неповнолітніх, регламентації процесуальних прав законного представника.
3. Одержано цілісний підхід до розуміння правової природи процесуальної діяльності прокурора у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх як багаторівневого правового механізму, який відповідає можливості виконання покладених на нього завдань, передбачає використання комплексу визначених кримінальним процесуальним законодавством України повноважень і спрямований на дотримання відповідного балансу між інтересами суспільства та цілями судочинства, з одного боку, а також інтересами, особливими потребами і вразливістю неповнолітніх - з другого.
4. Встановлено, що предмет доказування прокурором у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх - це передбачена кримінальним процесуальним законом сукупність обставин, які підлягають обов’язковому встановленню у кожному кримінальному провадженні з урахуванням їхніх вікових та соціально-психологічних особливостей з метою ефективного виконання завдань кримінального провадження. Визначено, що участь прокурора у доказуванні в кримінальному провадженні щодо неповнолітніх має важливе значення для забезпечення всебічного, повного і неупередженого з’ясування всіх обставин, що підлягають встановленню у вказаному кримінальному провадженні, враховуючи особливості таких обставин, визначені кримінальним процесуальним законом. При цьому прокурор, який здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у конкретному кримінальному провадженні, має визначати межі доказування з огляду на те, що він буде підтримувати обвинувачення в суді. Наголошено, що надання прокурором під час судового розгляду достатніх доказів, які підтверджують обставини, що входять до предмета доказування, є запорукою ухвалення судом законного і справедливого рішення, що, в свою чергу, сприяє ефективному виконанню завдань кримінального провадження та притягненню до кримінальної відповідальності неповнолітнього в міру його вини з метою мінімізації негативного впливу на нього.
5. Обґрунтовано, що саме прокурор відповідальний за забезпечення прав неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого у кримінальному провадженні. Запропоновано закріплення у чинному КПК України обов’язку прокурора - процесуального керівника у кримінальному провадженні особисто допитувати неповнолітніх, якщо вирішується питання про застосування до них запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з метою оцінки обґрунтованості та доцільності його застосування в кожному випадку. Аргументовано необхідність встановлення вимоги обов’язкового здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх у закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження, крім випадків, коли існують обставини, що свідчать про необхідність відкритого судового розгляду.
6. Виокремлено етапи процесуальної діяльності прокурора під час застосування запобіжних заходів щодо неповнолітніх підозрюваних, обвинувачених: 1) прийняття рішення про застосування щодо неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу;
2) участь у вирішенні питання про застосування щодо неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу слідчим суддею, судом;
3) процесуальна діяльність щодо продовження строків застосування
запобіжних заходів до неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого, їх зміни, а також їх припинення.
7. Вказано, що правову природу участі прокурора у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру слід визначати саме з огляду на мету таких заходів та відповідні функції прокурора, враховуючи при цьому завдання кримінального провадження. Вказано на виконання прокурором у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру функції охорони прав і законних інтересів неповнолітніх осіб. Крім того, участь прокурора у провадженні обумовлюється необхідністю реалізації засади змагальності у кримінальному провадженні. Обгрунтовано, що ефективна реалізація прокурором своїх повноважень у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру має забезпечуватися наявністю чіткого правового регулювання вказаного провадження, а також визначення правового статусу його учасників.
8. Доведено необхідність удосконалення категорії „публічне обвинувачення” з урахуванням процесуальної діяльності прокурора у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру. Встановлено потребу передбачення у кримінальному процесуальному законі можливості застосування альтернативних поміщенню у приймальник-розподільник для дітей заходів для неповнолітніх, які не досягли віку кримінальної відповідальності. Крім того, потребує законодавчого визначення питання реалізації положень ч. 3 ст. 314 КПК України щодо можливості прийняття судом у підготовчому судовому засіданні рішення про звільнення неповнолітньої особи від кримінальної відповідальності згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України або п. 2 ч. 3 ст. 314 КПК України. Аргументовано доцільність передбачення можливості надання прокурором в підготовчому судовому засіданні матеріалів кримінального провадження, які обгрунтовують законність прийняття рішення про закриття
кримінального провадження зі звільненням неповнолітнього від кримінальної відповідальності.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Абрамян проти Росії: Рішення Європейського суду з прав людини від 9 січня 2009 року (Заява № 10709/02) : [Електрон. ресурс]. - Режим доступу: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-88820
2. Арушанян К. К. Прокурор у кримінальному провадженні з виконання судових рішень: моногр. / Арушанян К. К. - К.: Національна академія прокуратури України, 2015. - 190 с.
3. Ассенов та інші проти Болгарії: Рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1998 року (Заяви № 90/1997/874/1086) : [Електрон. ресурс]. - Режим доступу: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-58261
4. Астапенко О. В. Витребування та подання предметів і документів як способи збирання доказів на досудових стадіях кримінального процессу: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / Астапенко Олександра В’ячеславівна. - К., 2009. - 249 с.
5. Баскаков А. Я. Методология научного исследования / Баскаков А. Я., Туленков Н.В. - К. : МАУП, 2004. - 216 с.
6. Бацько І. М. Протоколи слідчих дій як джерела доказів у кримінальному процесі: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / Бацько Ігор Миколайович. - К., 2003. - 199 с.
7. Бегма А. П. Прокурор як суб’єкт кримінально-процесуальної діяльності: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / Бегма Андрій Петрович. - К., 2011. - 234 с.
8. Беленько И. А. Карать или воспитывать? (из опыта ювенальной юстиции Германии) / И. А. Беленько // Проблемы права. - 2014. - № 1. - С. 108-112.