Комар Ірина Валеріївна. Опікунська діяльність релігійних організацій Української греко-католицької церкви у Галичині (кінець XIX - перша половина ХХ ст.)

brief description

Комар Ірина Валеріївна. Опікунська діяльність релігійних організацій Української греко-католицької церкви у Галичині (кінець XIX - перша половина ХХ ст.) : дис... канд. пед. наук: 13.00.05 / Прикарпатський національний ун-т ім. Василя Стефаника. — Івано-Франківськ, 2007. — 275арк. — Бібліогр.: арк. 171-216

Комар І. В. Опікунська діяльність релігійних організацій Української греко-католицької церкви у Галичині (кінець ХІХ перша половина ХХ ст. ) Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.05 соціальна педагогіка. Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова. Київ, 2007.
У дисертації на основі вивчення широкої джерельної бази вперше комплексно досліджено теорію і практику опікунства під керівництвом релігійних організацій Української греко-католицької церкви у Галичині у кінці ХІХ першій половині ХХ ст. Її особливості показано через призму суспільно-політичного та культурно-освітнього розвитку краю. Розкрито напрями опікунсько-виховної діяльності чернечих чинів УГКЦ у Галичині, виділено історичні етапи розвитку всіх греко-католицьких чернечих чинів від часу їх заснування до сучасності в контексті опікунської діяльності; здійснено періодизацію опікунської діяльності греко-католицького чернецтва досліджуваного періоду.
Педагогічну теорію і практику збагачено новими знаннями про зміст, форми і напрями опікунської діяльності.
Основні результати, положення та висновки можуть бути використані у навчальних курсах з педагогіки, історії української педагогіки, історії релігії та соціальної роботи, для створення підручників, науково-методичних та навчальних посібників. Вони можуть бути підґрунтям для подальших історико-педагогічних досліджень.

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та здійснено системний аналіз актуальної проблеми опікунської діяльності релігійних організацій УГКЦ у Галичині в кінці ХІХ - першій половині ХХ ст., що полягає в науковому обгрунтуванні теоретико-метологічних засад опіки, вивченні розвитку чернецтва УГКЦ в контексті опікунсько-виховної діяльності.
Результати історико-педагогічного наукового пошуку, аналіз широкої джерельної бази забезпечили виконання поставлених завдань та дозволили сформулювати такі висновки.
1. Вивчення суспільно-політичних та соціокультурних передумов опікунської діяльності УГКЦ дозволило стверджувати, що її значущість в кінці ХІХ першій половині ХХ ст. була зумовлена низьким рівнем соціально-економічного розвитку регіону, стрімким зростанням явищ соціальної дезадаптованості: сирітства, безпритульності, бездоглядності та педагогічної занедбаності дітей, молоді та дорослих внаслідок воєн, епідемій, масових еміграції, а також незадовільним станом медичного обслуговування, відсутністю рідномовних освітніх та опікунських установ. У таких умовах українці ініціювали створення власної структури закладів опіки, які в основному були під керівництвом українських громадських організацій та УГКЦ.
2. Розкрито зміст діяльності греко-католицького чернецтва у галузі опіки дітей-сиріт, школярів і молоді, який полягав у моральній, психологічній, духовній підтримці, матеріальній допомозі та сприянні у навчанні, що підтримувалося функціонуванням широкої мережі навчально-виховних та опікунських закладів. Вони надавали можливість молоді здобувати середню освіту та готуватися до навчання у вищих освітніх закладах. Найважливішим моментом опікунсько-виховної діяльності греко-католицького чернецтва була постановка і дотримання триєдиної мети: навчання, виховання та розвиток української дитини. Для гармонійного розвитку учнів великого значення вчителі приділяли усім напрямам виховання: національному, громадянському, релігійно-моральному, духовному, естетичному, трудовому, фізичному, які реалізувалися на принципах культуро- та природовідповідності, врахування вікових особливостей дітей, послідовності, наступності, науковості. Навчально-виховна робота здійснювалася за допомогою словесних, наочних та практичних методів. Опікунсько-виховні установи чернецтва УГКЦ підпорядковувалися та звітували державній шкільній владі, яка відзначала високий науково-методичний рівень їх викладацького складу, наявність відповідної матеріально-технічної бази, уніфіковані навчальні програми.
Опікуючись освітньо-виховними закладами в досить складній політичній та економічній ситуації в Галичині, греко-католицькі релігійні згромадження виховували громадян, свідомих своєї національно-культурної місії та завдань християнського життя.
3. Здійснене дослідження дозволило визначити сутність андрагогічної та соціально-геронтологічної роботи релігійних організацій із віктимними категоріями осіб досліджуваного періоду, які здійснювалися за такими напрямами: медична допомога пораненим, невиліковно хворим та особам з функціональними обмеженнями, психолого-педагогічне і духовне дорадництво дорослих, які зазнали фізичних чи душевних травм, та створення притулків для одиноких людей похилого віку. Метою цієї діяльності була консультативна допомога, моральна і психологічна підтримка, що полягала у втішанні, розраджуванні тих людей, які потрапили у складні життєві ситуації, втратили рідних, залишились одинокими. Для реалізації окреслених напрямів були підібрані та залучені у практику роботи такі засоби: сповідь, бесіда, духовне наставництво, за допомогою яких представники чернецтва несли людям віру в Бога, бажання жити за християнськими канонами, а також сприяли формуванню національної еліти.
4. Узагальнення досвіду опікунства релігійних згромаджень УГКЦ дозволило виявити найбільш ефективні напрями їх роботи: опіка над новонародженими-сиротами та дітьми дошкільного віку, позбавленими батьківського піклування, матеріальна допомога дітям із незаможних сімей, моральне виховання школярів, сприяння дітям з особливими потребами, медичний догляд, опіка та морально-психологічна підтримка убогих, немічних, хворих та одиноких людей похилого віку; психолого-педагогічне і духовне дорадництво дорослих.
Дослідження позитивних результатів опіки і піклування УГКЦ над віктимними особами означеного періоду набуває особливої актуальності в сучасних умовах у зв’язку з невирішеністю в українському суспільстві гострих проблем сиріт, немічних, людей похилого віку. Ретроспективний аналіз досвіду опікунсько-виховної діяльності дозволив визначити такі шляхи його творчого використання:
-співпраця держави з церквою та її організаціями у розв’язанні складних проблем опіки над віктимними категоріями дітей та дорослих;
-забезпечення підготовки кадрів для роботи в опікунських установах з числа представників релігійних згромаджень силами церкви та держави;
-проведення спільних благодійних акцій, які сприяли б фінансовій підримці, розвитку та вдосконаленню опікунсько-виховної сфери під керівництвом релігійних та громадських організацій;
-створення навчально-виховних і опікунських установ різного типу: дошкільних навчальних закладів, початкових шкіл, гімназій, ліцеїв, шпиталів, лічниць, будинків для одиноких матерів, домів перестарілих на основі об’єднання зусиль державних і релігійних організацій;
-творче використання досвіду психолого-педагогічного дорадництва дітей і дорослих;
-застосування елементів духовної опіки в практиці медичних закладів, особливо для невиліковно хворих та людей з функціональними обмеженнями;
-підготовка молодих людей до сімейного життя та свідомого батьківства на засадах християнської етики;
-підтримка молоді в процесі її соціалізації, професійної орієнтації та самовизначення в суспільному житті.
Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми. Подальшого цілісного вивчення потребують зміст та особливості опікунської діяльності православного чернецтва, досвід релігійних згромаджень у питаннях опіки над неповнолітніми в’язнями у виправних закладах, напрями та форми соціальної допомоги з боку УГКЦ українцям діаспори.