КОМПРОМІС І КОНФЛІКТ У ПРАВІ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

brief description

Київський національний університет
імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

Бобровник Світлана Василівна
УДК: 340.1: 340.11

КОМПРОМІС І КОНФЛІКТ У ПРАВІ:
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант
Скакун Ольга Федорівна,
доктор юридичних наук, професор,
академік Національної академії
правових наук України,
Заслужений юрист України

Київ – 2013

ЗМІСТ
Вступ
4
Розділ 1. Наукове пізнання компромісу і конфлікту в праві: темпоральний вимір
20
1.1. Ідеї компромісу і конфлікту в праві в історії правових учень
20
1.2. Сучасна типологія правового пізнання компромісу і конфлікту
45
1.3. Переваги антрополого-комунікативного підходу до пізнання компромісу і конфлікту в праві
64
Висновки до розділу 1
83

Розділ 2. Теоретико-методологічні засади дослідження компромісу і конфлікту в праві
90
2.1. Природа та сутність компромісу і конфлікту як суспільних категорій
90
2.2. Основні підходи, концепції та методи дослідження компромісу і конфлікту
108
2.3. Специфіка виявлення компромісу і конфлікту в системі соціальних інститутів
128
Висновки до розділу 2
146
Розділ 3. Компроміс і конфлікт у праві: інституційно-комунікативний аналіз
150
3.1. Компроміс і конфлікт як сутнісні засади права 150
3.2. Сфери, стадії та складові інституціалізації компромісу і конфлікту в праві
169
3.3. Правовий компроміс і правовий конфлікт: категоріальний підхід до розуміння, критерії класифікації та структурна характеристика
187
Висновки до розділу 3
218
Розділ 4. Компроміс і конфлікт у правотворчості 223
4.1. Компроміс і конфлікт як стимулятори правотворчості 223
4.2. Компроміс і конфлікт у національному законодавстві: конституційний рівень
247
4.3. Компроміс і конфлікт у міжнародній правотворчості держави
269
Висновки до розділу 4
288

Розділ 5. Компроміс і конфлікт у правореалізації 293
5.1. Особливості компромісних та конфліктних правовідносин
293
5.2. Компроміс і конфлікт у ході використання прав 308
5.3. Компроміс і конфлікт під час виконання зобов’язань та дотримання заборон
327
5.4. Компроміс і конфлікт у процесі правозастосування 347
Висновки до розділу 5 367
Висновки
370

ВСТУП

Актуальність теми. Характеристика суспільства як організованої та упорядкованої взаємодії різноманітних суб’єктів підкреслює справедливість висновку про першочергове значення антропологічних чинників для аналізу організації і подальшого вдосконалення соціальної системи. Серцевиною цих чинників є виокремлення природи людини як соціального суб’єкта у багатоманітних виявах, вимірах, характеристиках. Важливим із таких виявів є соціальний інтерес на рівнях – індивідуальному, груповому, суспільному. Різноманіття соціальних інтересів призводить до виникнення протиріч, конфліктів та зумовлює боротьбу між соціальними суб’єктами за власні життєво важливі потреби. Однак у природі суспільства як соціального організму корениться вимога до людини знаходити шляхи і засоби подолання протиріч, що виникають. Тому узгодженість та несуперечливість відносин людини з людиною є запорукою їх дієвості та ефективності, умовою розвитку та вдосконалення самого суспільства.
Актуальність теми дисертації зумовлена теоретичною та практичною значущістю проблемних питань, пов’язаних із пізнанням соціально-правового функціонування суспільства та його суб’єктів у стані конфлікту або компромісу. Поява такого дослідження є закономірною вимогою, що постає у суспільствах, конституційно орієнтованих на розбудову демократичної, правової, соціальної держави.
Багатоаспектний характер досліджуваної теми визначив необхідність звернення до різноманітних галузей знань, а саме – робіт у сфері юриспруденції, соціології, філософії, праксеології, теорії прав людини, конфліктології та ін. Теоретичну основу дослідження склали праці вчених, в яких тією чи іншою мірою порушено питання про конфлікт і компроміс у праві; особливості їх виявлення та місце в системі суспільних категорій. Аналізу цих проблем присвячено монографії та статті П. О. Астахова, Ю. Г. Барабаша, А. Г. Большакова, В. А. Васильченка, В. П. Казимирчука, І. П. Кожокаря, М. Ю. Кравцова, В. М. Крівцова, В. М. Кудрявцева, М. М. Новікова, С. В. Судокова, Ю. О. Тихомирова, Ю. М. Тодики, Г. О. Усатого, О. І. Юдіна, Я. Ю. Яніна та ін. Загальнотеоретичним підґрунтям стали праці видатних мислителів Аристотеля, Г. Гегеля, Т. Гоббса, I. Канта, М. Макіавеллі, Ш. Монтеск’є, Платона, К. Поппера, М. Цицерона та ін., а також наукові роботи українських та російських учених А. М. Авер’янової, С. С. Алексєєва, Ю. М. Бисаги, Л. М. Герасимової, В. В. Дудченко, В. М. Жимірової, О. В. Зайчука, А. П. Зайця, Д. А. Керімова, В. В. Козловського, М. І. Козюбри, О. Л. Копиленка, В. В. Лазарева, В. В. Лемака, А. В. Малька, Г. В. Мальцева, Н. І. Матузова, В. В. Оксамитного, Н. М. Оніщенко, Ю. М. Оборотова, М. І. Панова, О. В. Петришина, А. В. Полякова, С. П. Рабіновича, П. М. Рабіновича, О. Ф. Скакун, М. В. Цвіка, І. Л. Честнова, В. М. Шафірова, Ю. С. Шемшученка та ін. У дисертації використано роботи зарубіжних авторів (у перекладі російською та українською мовами), а саме: П. Бергера, Р. Дарендорфа, Е. Дюркгейма, С. Липсета, Л. Ллойда, Т. Лукмана, Р. Парка, Т. Парсонза, П. Рікьора, Н. Смелзера, Р. Циппеліуса, Е. Шилза та ін., що присвячені різноманітним галузям знань – вони надали змогу всебічно дослідити ґенезу та сутність конфлікту і компромісу в праві. Однак не всі аспекти компромісу і конфлікту в праві досить повно досліджено у літературі, а деякі з них залишаються за межами наукового аналізу. Специфічний характер має дослідження правових компромісів і правових конфліктів у діалектичній єдності їх змісту і форми як, з одного боку, паралельних, а з іншого – взаємопов’язаних станів буття суспільства і взаємовідносин його суб’єктів. Дослідження у такому ракурсі правових конфліктів і правових компромісів уперше проведено в теоретико-правовій площині. Актуалізує проблему як першість у її постановці, так і здійснення аналізу за допомогою антрополого-комунікативного підходу та вирішення низки інших теоретико-правових питань, що сприяли її системному та комплексно-узагальнюючому висвітленню.
Актуальність дослідження феноменів конфлікту і компромісу в праві визначається й тим, що, по-перше, і досі відсутній спеціальний аналіз понять, ознак, форм вияву, ґенези, природи правового конфлікту і правового компромісу та особливостей їх виявлення у різноманітних видах юридичної діяльності; по-друге, назрілою є потреба в аналізі теоретичних аспектів вказаних категорій, зважаючи на їх методологічне значення; по-третє, затребуваним стало визначення залежності типології компромісу і конфлікту від правопізнання; по-четверте, виникла необхідність надати структурно-функціональну характеристику взаємозв’язку компромісу і конфлікту в сфері права; по-п’яте, окреслилася перспектива використання на практиці шляхів і засобів правового подолання конфліктів, ефективних правових компромісних засобів, що науково доведені та систематизовані.
Постановка та вирішення мети дослідження, на нашу думку, потребує уточнення авторської позиції по тим проблемам, що мають плюралістичний, дискусійний характер. Перш за все це стосується розуміння права і зобов’язує автора сформулювати його дефініцію в контексті предмету дослідження. Право – це заснований на визнаних суспільством природних та державно-організованих нормах комунікативний порядок відносин суб’єктів, які взаємодіють шляхом реалізації прав і обов’язків з метою досягнення компромісу різноманітних правових інтересів.
Принципово важливо визначити авторські позиції про співвідношення категорій, що вживаються у тексті роботи, а саме: юридичний, правовий компроміс і конфлікт та компроміс і конфлікт у праві. Як відомо, у сучасній юридичній літературі обґрунтовано два підходи до аналізу цього питання. Перший підхід полягає в тому, що правовий конфлікт і конфлікт у праві – нерівнозначні категорії. Правовий конфлікт вважається ширшою за обсягом категорією, яка відображається поняттям правовий вплив, а конфлікт у праві – вужчою категорією порівняно з першою, яка знаходить вияв на рівні правової колізії. Другий підхід зводиться до того, що правовий конфлікт і конфлікт у праві є тотожними категоріями, які мають різні форми правового прояву. Це ж торкається і аналізу категорії правовий компроміс і компроміс у праві. Не відкидаючи позитивних аспектів першої позиції, у своєму дослідженні ми дотримуємося другої позиції і вживаємо правовий конфлікт і конфлікт у праві (так само правовий компроміс і компроміс у праві) як рівнозначні категорії.
Також потребує пояснення різний порядок розміщення в дисертації категорій компроміс і конфлікт при вживанні їх разом. Зазвичай, за логікою компроміс розміщується в дисертації після категорії конфлікт. Проте, категорія «компроміс» передує категорії «конфлікт» у тексті роботи там, де наголошується на: 1) компромісній природі права; 2) здатності довершеного компромісу запобігати виникненню та розвитку конфлікту; 3) перевагах (як наслідку компромісного характеру права) регулятивної функції права над охоронною.
Ці роз’яснення сприятимуть більш чіткому розумінню концепції дисертаційного дослідження з проблеми, що вперше виноситься на захист.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною науково-дослідної роботи Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України – планових тем відділу теорії держави і права «Правові аспекти становлення громадянського суспільства в Україні: тенденції сучасного розвитку» (номер державної реєстрації 0296U003024); «Державно-правові проблеми організації соціальних систем» (номер державної реєстрації 0395U006505); «Теоретико-правові проблеми законності» (номер державної реєстрації 0101U001010); «Теоретико-методологічні проблеми розвитку правової системи України» (номер державної реєстрації 0102U001597); «Підготовка Юридичної енциклопедії» (номер державної реєстрації 0199U003237); «Теоретичні проблеми реалізації прав і свобод особи і громадянина в Україні» (номер державної реєстрації 0104U007590); «Проблеми праворозуміння та реалізації права в умовах демократичного розвитку» (номер державної реєстрації РК0110U003731) та відповідно до затвердженої Вченою радою Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України 12 листопада 1992 р. (протокол № 15) теми дисертації.
Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в обґрунтуванні – через типологізуючий теоретико-правовий аналіз минулого і сучасного розуміння компромісу і конфлікту в праві – переваги антрополого-комунікативного підходу, розкритті на його основі концепції правового компромісу і конфлікту, визначенні загальної сутності, структури, функцій, форми прикладного прояву у правотворчості та правореалізації цих феноменів.
Для досягнення мети було поставлено такі задачі:
– дослідити еволюцію ідей про категорії «конфлікт» і «компроміс» у наукознавстві взагалі і правознавстві (історії правової думки), зокрема;
– охарактеризувати усталені й новітні методи дослідження компромісу і конфлікту в праві та визначити можливості застосування ідей марксизму і класичного позитивізму, теорій функціоналізму та структуралізму, концептуальних ідей антропології, феноменології, герменевтики та синергетики до пізнання компромісу і конфлікту в праві;
– здійснити типологію пізнання компромісу і конфлікту в праві у контексті наявних типів праворозуміння;
– обґрунтувати переваги антрополого-комунікативного підходу до пізнання компромісу і конфлікту в праві та виявити чинники, що їх зумовлюють;
– відмежувати категорію «компроміс» від синонімічних категорій «консенсус» і «згода» та висвітлити співвідношення категорій «конфлікт», «протиріччя», «конкуренція»;
– розкрити особливості виявлення компромісу і конфлікту на міжособистісному, груповому, державному, світовому рівнях; простежити зв’язаність державного рівня виявлення компромісу і конфлікту з правовою реальністю;
– визначити сфери правової реальності, в яких здійснюється інституалізація компромісу і конфлікту в праві, та охарактеризувати стадії, суб’єктивну та об’єктивну складові такої інституціалізації;
– встановити ступінь впливу правового конфлікту на процес правотворчості (на прикладі законотворчої діяльності Верховної Ради України та правотворчої діяльності Президента України і Кабінету Міністрів України);
– виявити зовнішні та внутрішні складові правових конфліктів у правотворчості та деструктивний і конструктивний, диспозитивний та імперативний аспекти компромісу в правотворчості;
– вияснити фактори євроінтеграційного процесу, що породжують конфліктогенні ситуації у національному законодавстві;
– охарактеризувати внутрішній та зовнішній рівні виявлення компромісу і конфлікту в конституційному законодавстві та узагальнити особливості їх виразу в елементах міжнародної складової державної правотворчості;
– з’ясувати чинники, що породжують виникнення конфліктів у процесі використання суб’єктивних прав; розкрити особливості виявлення компромісу і конфлікту при виконанні зобов’язань, дотриманні заборон та в процесі застосування норм права.
Об’єктом дослідження є компроміс та конфлікт як явища соціально-правової реальності.
Предметом дослідження є теоретико-методологічні аспекти компромісу і конфлікту в праві.
Методи дослідження. Методологічну основу роботи складають методи (філософські, загальнонаукові, спеціально-наукові), загальні підходи та принципи пізнання. Важливу роль у здобутті необхідних наукових результатів дослідження відіграло поєднання антрополого-комунікативного і діалектичного підходів. Антрополого-комунікативний підхід, що пронизує усі розділи дисертації (особливо підрозділи 1.3; 2.1; 2.3), зосереджує увагу на людській комунікації як на факторі, який уможливлює право (замість матеріалізованого бачення лише норм) і дозволяє утвердити ідею про людське, розважливе і відповідальне розв’язання проблем та правове, оптимальне і впорядковане врівноваження більшості суперечливих інтересів. Діалектичний (ідеалістичний і матеріалістичний) підхід до пізнання компромісу і конфлікту в праві зумовлює правомірність висновку про неможливість протиставлення діалектики в ідеї та матерії, оскільки вони, з одного боку, є продуктом теоретичного мислення (тобто ідеального), а з іншого – залежними від матеріальної дійсності. Завдяки діалектичному (ідеалістичному і матеріалістичному) підходу досліджено суспільну природу, генезис, сутність та соціальну цінність компромісу і конфлікту в праві (підрозділи 2.1, 3.3), розкрито еволюцію ідей компромісу і конфлікту (підрозділ 1.1), визначено їх місце у системі соціальних інститутів (підрозділ 2.3).
Серед застосовуваних методів значну роль відіграли: системно-структурний і системно-функціональний методи (що взаємодіють із системним підходом), конкретно-соціологічний і статистичний, а також синергетичний. Системно-структурний метод дав змогу проаналізувати компроміс і конфлікт у праві як системно-структурні інституціональні утворення, що мають соціальну природу (підрозділи 3.1, 3.2, 3.3), тоді як системно-функціональний метод забезпечив розкриття функціонального виявлення компромісу і конфлікту в процесах правотворчості і правореалізації (підрозділи 4.1; 5.2; 5.3). Конкретно-соціологічний метод допоміг з’ясувати особливості компромісу і конфлікту в праві у процесі реалізації прав, обов’язків та заборон (підрозділи 5.2; 5.3), а статистичний метод –задіяти кількісні та якісні показники впливу компромісу і конфлікту на стан законодавства (підрозділи 4.1; 4.2). Щодо синергетичного методу, то він сприяв вивченню означених категорій як засобів самоорганізації суспільства, що належать до механізму постійної комунікації між суб’єктами (підрозділи 2.2; 3.2).
Історико-правовий метод покладено в основу аналізу становлення ідей компромісу і конфлікту в праві в історії правових учень (підрозділ 1.1) та визначення еволюції правової інтерпретації компромісу і конфлікту в праві з позицій антрополого-комунікативного підходу (підрозділ 1.3). Порівняльно-правовий метод став у пригоді при зіставленні ідей про компроміс і конфлікт у праві, які накопичувалися мислителями минулого протягом століть та розвилися сучасними ученими, а також при порівнянні компромісних і конфліктних правовідносин (підрозділи 1.1, 3.1, 3.3, 5.1).
Витребуваними стали методи, які формуються за допомогою відповідних методологічних підходів (концепцій). Це, зокрема: антропологічний метод, який застосовано в процесі вивчення природи компромісу і конфлікту як результату взаємодії суспільних категорій, що мають особливі форми вияву (підрозділи 1.3; 2.1; 2.3); комунікативний метод, що дав змогу дослідити модель взаємовідносин «суспільство – держава – людина» як дуалістичне протиріччя конфлікту і компромісу та здійснити синтез усіх виявів цих категорій в аспекті характеристики людини як індивіда та соціального елемента (підрозділ 1.3); герменевтичний метод, який сприяв виявленню закономірностей взаємодії компромісу і конфлікту в праві, а також людського досвіду як продукту інтерсуб’єктивної діяльності (підрозділи 1.2; 2.2); феноменологічний метод, завдяки якому здійснено характеристику компромісу і конфлікту в праві через буття людини, формування соціуму шляхом правової комунікації (підрозділи 2.2; 2.3; 4.1; 5.1). До цих методів певною мірою примикає аксіологічний, який використано для пізнання компромісу і конфлікту в праві як соціальних цінностей (підрозділ 2.1).
Застосування спеціально-юридичного (формально-догматичного) методу зумовило можливість сформулювати дефініції правового конфлікту і правового компромісу та висловити рекомендації з удосконалення практики забезпечення правового компромісу шляхом виникнення компромісних правовідносин (підрозділи 3.3, 4.1, 5.1, 5.2, 5.3; 5.4). Використовувалися й методи наукового моделювання та правового прогнозування (підрозділи 2.1, 4.2).
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є першим у вітчизняній юридичній науці комплексним монографічним дослідженням теоретико-методологічних аспектів компромісу і конфлікту в праві. Наукова новизна роботи та особистий внесок автора викладені у таких положеннях та висновках:
уперше:
– виявлено чинники, які зумовлюють переваги застосування антрополого-комунікативного підходу до дослідження компромісу і конфлікту в праві. Серед них: необхідність модернізації моделі взаємовідносин «суспільство – держава – людина» у бік партнерства та вирішення загальних завдань; необхідність удосконалення правового забезпечення комунікації людей; закономірність біполярності соціального життя, що виражається у соціальній комунікації через дві парадигми – компроміс та конфлікт;
– встановлено, що легітимація правового конфлікту і правового компромісу відбувається на двох рівнях – когнітивному (теоретичному, ціннісно-інформаційному), який виявляється у загальному впливі права на суспільні відносини, та на нормативному, що є відбиттям спеціально-юридичного впливу права на суспільні відносини;
– обґрунтовано авторське визначення правового компромісу як опосередкованого правовими формами ціннісно-орієнтованого засобу упорядкування конфлікту, що заснований на взаємних поступках учасників суспільних відносин, має за мету і результат підтримання стану суспільної згоди та закріплення демократичних цінностей у суспільстві;
– визначено дефініцію категорії «правовий конфлікт» як стан двостороннього зв’язку суб’єктів, заснований на правовому протиріччі, що характеризується порушенням або перешкодою в реалізації ними інтересів та слугує причиною розвитку або кризи суспільних відносин;
– охарактеризовано зовнішні та внутрішні складові правових конфліктів у сфері правотворчості; встановлено, що зовнішні правові конфлікти виявляються на двох рівнях взаємодії суб’єктів правотворчого процесу – внутрішньому, що здійснюється у межах діяльності правотворчого органу, та зовнішньому, що характеризує взаємодію суб’єктів правотворчого процесу, якими є представники різних правотворчих органів. У свою чергу, внутрішні правові конфлікти формуються на основі: а) існуючих колізій і прогалин у нормах законодавчих актів; б) допущених помилок в процесі юридико-технічної розробки, оформлення та прийняття актів правотворчості;
– окреслено перспективу аналізу форм виявлення компромісу і конфлікту в міжнародній складовій правотворчості: міжнародних договорах, учасником яких є Україна; рішеннях міжнародних судових інстанцій; міжнародних звичаях (традиціях), які визнаються Україною як загальнообов’язкові регулятори суспільних відносин;
– запропоновано авторське визначення конфліктних правовідносин як зумовленого системою об’єктивних та суб’єктивних факторів різновиду суспільних відносин, предметом яких є соціальні чи моральні цінності, що породжують конфліктні ситуації; характеризуються конфронтацією інтересів учасників та націлені на порушення комунікації шляхом спроби відстояти позицію одного із учасників як превалюючу;
– аргументовано власне бачення компромісних правовідносин як різновиду суспільних відносин, необхідними умовами виникнення, зміни і припинення яких є наявність компромісної норми і згоди між учасниками, що націлені на регулювання, охорону та захист прав і свобод учасників, є правовим механізмом досягнення згоди суб’єктів й обов’язковою умовою подолання конфліктних відносин;
удосконалено (поглиблено і уточнено):
– домінанти про однобічність уявлень про компроміс і конфлікт у праві в концепціях юснатуралізму, позитивізму (нормативізму й етатизму) і соціологічного психологізму та перспективність використання у такого роду дослідженні інтегрованого підходу, а саме – антрополого-комунікативного;
– положення про переваги антрополого-комунікативного типу пізнання компромісу і конфлікту в праві, що полягають у: моделюванні взаємовідносин «суспільство – держава – людина» як дуалістичного протиріччя конфлікту і компромісу; визнанні пріоритетності застосування стимулюючого правового впливу, що зумовлює компромісний характер правовідносин; аналізі у взаємозалежності індивідуального та соціального аспектів динаміки правокомпромісних та правоконфліктних відносин; розгляді функціонування конфлікту і компромісу як сутнісних засад права, що відображає усі аспекти правової реальності; виявленні соціального аспекту внутрішніх правових конфліктів та компромісної природи правової системи; об’єктивації правових конфліктів і правових компромісів у певну форму та реалізації у відповідних правовідносинах; розкритті сутності правового компромісу і правового конфлікту в процесі легалізації та легітимації норм права; встановленні взаємозв’язку трансцендентного та іманентного у процесі правового упорядкування конфліктів і компромісів;
– положення про особливості деструктивного і конструктивного аспектів правового конфлікту в правотворчості: якщо деструктивний аспект має організаційно-функціональне вираження та виявляється, як правило, у політичній діяльності суб’єктів вищих органів державної влади, то конструктивний аспект конфлікту в правотворчості пов'язаний із застосуванням правокомпромісних засобів його упорядкування. Використання таких засобів дозволяє впливати на динаміку правового конфлікту і сприяє розвитку правотворчої діяльності та динаміці правових відносин;
дістали подальшого розвитку:
– положення про найбільш повне пізнання компромісу та конфлікту в праві на державному рівні життєдіяльності соціуму, де вони набувають таких ознак, як запровадження професіоналізації учасників правового конфлікту, відображення діалектичного взаємозв’язку компромісу і конфлікту в праві, діяльність механізму держави у напрямку забезпечення урегулювання конфліктів правокомпромісними засобами;
– домінанти про інформаційний, орієнтаційний та юридичний виміри пізнання інституціалізації компромісу і конфлікту в праві; про суб’єктивну і об’єктивну сторони такого виміру. Суб’єктивна і об’єктивна складова інституціалізації виявляється у загальній та спеціальній правовій сферах – загальній (правовий вплив), де ці складові безпосередньо пов’язані з ідеєю права та правопізнанням, та спеціальній (правове регулювання), де вони перебувають у зв’язку з правотворчістю та правореалізацією;
– положення про критерії класифікації правових конфліктів і правових компромісів: першими критеріями визначено структуру сфери вияву, характер правових наслідків, метод правового упорядкування, зміст конфліктоутворюючих приписів, галузь правових відносин; другими – спосіб упорядкування та галузь правових відносин;
– положення про стадії інституціалізації компромісу і конфлікту в праві, до яких віднесено діяльність суб’єктів у сфері права; хабітуалізацію; юридизацію, пов’язану з легітимацією (когнітивною і нормативною) та легалізацією (трансформацією правових явищ у правові інститути);
– положення про ознаки суб’єктів правового конфлікту та правового компромісу: соціальний характер, правосуб’єктність, моделі поведінки цих суб’єктів, чіткий рівень їх взаємодії;
– домінанти про особливості виявлення правового компромісу та правового конфлікту на конституційному рівні, що мають базовий характер, торкаються правотворчості та реалізації права, зумовлюють конфліктність інших галузей права, пов’язуються з діяльністю владних суб’єктів, потребують нормативного закріплення правокомпромісних засобів;
– положення про фактори та умови виникнення конфліктів при використанні суб’єктивних прав: незабезпеченість механізмом реалізації положень акта (актів) національного законодавства про права громадянина; низька якість змісту правового акта; колізії між положеннями різних актів системи національного законодавства; невідповідність правових положень національного законодавства міжнародним стандартам у сфері прав людини.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації теоретичні положення, висновки та рекомендації можуть бути використані:
а) у науково-дослідній сфері – як підґрунтя для подальших наукових досліджень компромісу та конфлікту в праві як на загальнотеоретичному, так і галузевому рівнях. Результати науково-дослідної роботи використані при розробці планових тем у відділі теорії держави і права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України;
б) у практичній сфері – в процесі розробки законопроектів та у нормопроектній діяльності для вдосконалення якості нормативно-правових актів та підвищення ефективності їх реалізації;
в) у навчальному процесі – при викладанні нормативних курсів «Теорія права» та «Проблеми теорії та філософії права» і спецкурсів «Юридична конфліктологія», «Проблеми правового регулювання»;
г) у навчально-методичній діяльності в процесі підготовки рекомендованих Міністерством освіти і науки України навчальних посібників. Зокрема, дисертант входить до складу авторського колективу таких видань: Теорія держави і права. Академічний курс : підручник / за ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 688 с.; Загальна теорія держави і права (основні поняття, категорії, правові конструкції та наукові концепції) : навч. посіб. / за ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 400 с.).
Апробація результатів дисертації. Дисертацію виконано у відділі теорії держави і права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Основні положення дисертації обговорювались на засіданнях цього відділу. Матеріали дослідження апробовано на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях. У тому числі: Міжнародній науковій конференції «Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем» (Київ, 17–20 жовтня 2000 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Конституційне будівництво в Україні: теорія та практика» (Ужгород, 1–3 червня 2000 р.); Міжвузівській науковій конференції «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (м. Косів Івано-Франківської обл., 27.01. – 02.02.2001 р.); Міжнародній науковій конференції «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (м. Косів, 24.01. – 29.01.2005 р.); IV Международной научно-теоретической конференции «Актуальные проблемы теории и истории государства и права» (Санкт-Петербург, 24 декабря 2004 г.); Міжнародній науково-практичній конференції «Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів» (Київ, 28–29 квітня 2004 р.); Міжнародній науковій конференції «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (м. Косів, 27.01. – 02.02.2006 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Економіка, право і влада в сучасних умовах розвитку України» (м. Херсон, 20–21 листопада 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні проблеми правової системи України» (м. Алушта, 29 жовтня – 1 листопада 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій пам’яті проф. П. О. Недбайла «Актуальні проблеми тлумачення і застосування юридичних норм» (м. Львів, 28–29 березня 2008 р.); Міжнародній науковій конференції «Право Республіки Сербії і право Європейського Союзу: стан та перспективи» (м. Ніш, Республіка Сербія, 5–6 травня 2009 р.); Міжвузівській науково-теоретичній конференції «Принципи гуманізму та верховенства права як умова розвитку демократичної, соціальної, правової держави (пам’яті проф. В. В. Копєйчикова)» (м. Київ, 2009 р.); VI Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання реформування правової системи України» (м. Луцьк, 29–30 травня 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (м. Косів, 27–31 січня 2009 р.); Науково-практичній конференції «Актуальні проблеми правотворення в сучасній Україні» (м. Алушта, 29 квітня – 1 травня 2010 р.); VII Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання реформування правової системи України» (м. Луцьк, 4–5 червня 2010 р.); Науково-практичній конференції «Праворозуміння та правореалізація: від теорії до практики» (м. Київ,
7 червня 2011 р.); VIII Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання реформування правової системи України» (м. Луцьк, 17–19 червня 2011 р.); Міжнародному науково-практичному круглому столі «Правова відповідальність: доктрина і практика застосування» (м. Київ, 2 червня 2011 р.); ІІІ Міжнародній науковій конференції «Компаративістські читання» (м. Львів, 29–30 квітня 2011 р.); Міжнародній науковій конференції «Сьомі юридичні читання «Культура і право на початку ХХІ століття» (м. Київ, 19–20 травня 2011 р.); Международной научно-практической конференции «Концептуальные основы развития национальных правовых систем в контексте глобализации и региональной интеграции: постсоветский опыт и перспективы устойчивого развития» (г. Минск, 7–8 октября 2011 г.); IV Міжнародній науковій конференції «Компаративістські читання» (м. Львів, 27–29 квітня 2012 р.); Международной научно-методической конференции «Научно-инновационное развитие как фактор модернизации высшего образования» (г. Астана, 27 апреля 2012 г.); Щорічній науково-практичній конференції «Основоположні принципи права та його ціннісні виміри» (м. Київ, 22 травня 2012 р.); Международной научно-практической конференции «Актуальные вопросы совершенствования правовой системы на современном этапе», посвященной 90-летию профессора С.Г. Дробязко (Минск, 11-12 октября 2012 г.); Міжнародній науково-практичній конференції «Правова система України в умовах державних реформаційних процесів сьогодення» (м. Ужгород, 26–27 жовтня 2012 р.).
Публікації. Основні теоретичні та практичні положення і висновки дисертації викладено у 80 публікаціях, з яких: одна монографія; 34 наукові статті, опубліковані у фахових виданнях, у тому числі 5 – у зарубіжних; 11 розділів у колективних наукових монографіях; 34 матеріали та тези доповідей на наукових конференціях. Додатково результати роботи апробовані у 6 розділах навчальних посібників та підручників; статтях Юридичної енциклопедії (К., Вид-во «Українська енциклопедія імені М. П. Бажана : У 6 т.).
Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів (16 підрозділів), висновків до підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 431 сторінку, з них 376 сторінок основний текст, 54 сторінки (573 найменування) – список використаних джерел.

bibliography

ВИСНОВКИ

У Висновках за результатами проведеного дослідження викладено найбільш важливі науково-теоретичні узагальнення та положення, основними серед яких є, зокрема, такі:
1. Постійний науковий інтерес до проблем конфлікту і компромісу зумовлює наступність цієї проблематики, адже їх подальший розвиток відбувається при базуванні на вже існуючих інтелектуальних досягненнях у формі вчень, теорій, ідей, поглядів. Аналіз наступності потребує аналізу вчень представників різних епох і народів у їх історичній послідовності.
2. Дослідження ідей філософів Стародавнього Китаю зводяться до:
– особливостей ідей конфуціанства щодо конфліктності суспільства, динамічного характеру конфліктів, що потребують урівноваження за допомогою компромісних засобів, які мають природний характер;
– ідей Лао-цзи про принцип «недіяння», який забезпечує переконання як важливий засіб досягнення компромісу та переважаючої ролі засад дао (природного права) при вирішенні конфліктів;
– вчення Мо-цзи про природну рівність людей та договірний спосіб їх співіснування, роль середнього класу суспільства як основи його компромісної моделі, значення права як правокомпромісного засобу;
– ідей представників легізму Шан Ян та Хань Фей, які обґрунтовували наявність трьох засобів подолання конфліктів – державної влади, позитивного права, примусових засобів.
3. Значення уявлень про компроміс і конфлікт у праві в працях «семи мудреців» Стародавньої Греції полягає у спробі правового закріплення правокомпромісних засобів правовими законами.
4. Дослідження правового регулювання конфліктів шляхом компромісу в праві Стародавнього Риму, зокрема у Законах ХІІ таблиць, працях Цицерона, римських стоїків та практикуючих юристів зумовило правомірність їх висновку про еволюційний перехід від насильницького консенсусу до правокомпромісних засобів подолання конфлікту.
5. Найбільш повно конфлікти і компроміси у праві можна пізнати на державному рівні життєдіяльності соціуму. Пов’язано це з тим, що компроміс і конфлікт на державному рівні набувають таких ознак, як професіоналізація учасників правового конфлікту; наявність діалектичного взаємозв’язку компромісу і конфлікту в праві, що зумовлено становленням сфери правового життя суспільства; функціонуванням механізму держави для забезпечення урегулювання правових конфліктів правокомпромісними засобами.
6. Можливо виокремити чотири теоретико-методологічні напрями пізнання компромісу і конфлікту в праві в межах теорії юснатуралізму. А саме:
а) компроміс і конфлікт у праві як елементи живої природи, що за своєю сутністю є природно-соціальними явищами, сфера дії яких не пов’язана із спеціально-юридичним упорядкуванням суспільного життя;
б) компроміс і конфлікт у праві в релігійному аспекті займають сферу не лише соціальну, а і духовну. Його важливо використовувати в процесі запровадження правокомпромісних засобів упорядкування правових конфліктів;
в) компроміс і конфлікт у контексті теорії прав людини характеризується відсутністю морально-моралістичних заборон і домінування загальнодозвільного принципу, що призводить до виникнення конфліктів у праві та занепаду правокомпромісних засобів їх подолання;
г) компроміс і конфлікт у праві як елементи правової матерії усвідомлюються як результат людського існування. При цьому їх динаміка здійснюється під впливом формальної ідеальної правової моделі, яка повинна бути закріплена законодавчо.
7. У межах психологічного розуміння права компроміс і конфлікт аналізуються у широкому та вузькому значенні. У широкому значенні вони визначаються як явища правової психіки, тобто спостерігається намагання упорядкувати індивідуально-емоційні процеси за допомогою права. У вузькому значенні компроміс і конфлікт у праві розглядаються з точки зору психологічного аспекту, що призводить до оцінки природи права як залежної від людської психіки. У результаті – відсутність правового упорядкування конфліктів та встановлення правокомпромісних засобів.
8. Основними перевагами антрополого-комунікативного типу правопізнання компромісу і конфлікту є дослідження моделі взаємовідносин «суспільство – держава – людина» як дуалістичного протиріччя компромісу і конфлікту; пріоритетність застосування стимулюючого правового впливу, що породжує компромісний характер правовідносин; розкриття індивідуального та соціального аспектів динаміки правокомпромісних і правоконфліктних відносин; функціонування конфлікту і компромісу як сутнісних засад права, що відображає усі аспекти правової реальності; виявлення соціального аспекту (легітимація та легалізація правових норм) внутрішніх правових конфліктів та компромісності правової системи; об’єктивація компромісу і конфлікту в праві у форму правового тексту та правовідносин; встановлення взаємозв’язку трансцендентного та іманентного у процесі правового упорядкування компромісів і конфліктів.
9. Антрополого-комунікативне правопізнання конфлікту і компромісу охоплює найкращі аспекти природно-правової та соціолого-психологічної концепцій права і розкриває індивідуальний та соціальний аспекти правового буття людини у біполярному соціумі. За допомогою антропологічного аспекту пізнаються конкретні (індивідуальні) чинники, що спонукають індивіда до компромісної чи конфліктної поведінки; за допомогою комунікативного аспекту визначається характеристика та пізнається динаміка компромісних і конфліктних відносин.
10. Компроміс на державному рівні має подвійну природу. З одного боку, у державі компроміс використовується як засіб попередження та розв’язання конфліктів. З іншого – компроміс є відповідним станом функціонування суспільства у державних межах, який характеризується стабільністю. Умовами, що забезпечують регулювання конфлікту на державному рівні, є ступінь організованості соціуму; наявність правил, спрямованих на регулювання конфлікту; функціонування спеціального апарату управління; розв’язання конфлікту на засадах гласності й публічності.
11. Базовими протиріччями позитивістської концепції праворозуміння є взаємопов’язаність права і держави, усвідомлення права суб’єктами та їх фактична поведінка, співіснування об’єктивного і суб’єктивного права, державної та суспільної волі. Подолання цих конфліктів пов’язується з правокомпромісними засобами, тобто нормативним закріпленням правових принципів, юридичною діяльністю, переконанням та примусом, але ці засоби здебільшого не здатні розв’язати базові правові конфлікти.
12. Основною проблемою юридичного позитивізму є байдужість до механізмів розв’язання правового конфлікту, що витікає із розуміння сутності позитивного права та зумовлена відсутністю бачення у нормативістській правовій реальності дійсних загальних цінностей, заміна їх гіпертрофією основних потреб людини, що відображаються у гонитві за матеріальними та нематеріальними благами. Але буття права в законі не має самостійного значення. Воно підпорядковане свідомості людини та її фактичній поведінці, яка виявляється у правовому конфлікті і компромісі.
13. Базовими протиріччями юснатуралізму є природний характер прав і свобод та законодавче закріплення обов’язків; конкуренція в суспільстві цінностей юридичних і духовно-моральних; взаємодія категорій «рівність» і «рівноправність»; практичне втілення свободи, рівності та справедливості, що породжують конфлікт у правовій реальності, який можна розв’язати за допомогою правокомпромісних засобів, побудованих на духовно-моралістичних засадах.
14. Соціологічний напрям юриспруденції, зосереджуючи увагу на реальних суспільних відносинах, недооцінює нормативність як важливу якість права та природно-правові засади формування цієї нормативності. Така недооцінка породжує конфліктні складові, що виявляються у необмеженості права моральними постулатами самозобов’язання, та спонукає суб’єктів до активних правових діянь, не даючи їм змоги впливати пасивно. Між тим засобом розв’язання цих конфліктних складових є об’єктивні фактори соціально-культурного характеру, які мають компромісну природу і позитивно впливають на суб’єктів правовідносин. До того ж у межах соціологічної юриспруденції конфлікт існує між сутністю права, цінність якої не визнається її представниками, та предметом правового регулювання, який повинен забезпечити інтереси певних соціальних груп. Компромісними засобами його розв’язання послуговує запозичення як позитивістських цінностей, пов’язаних із вимогою реформування застарілого законодавства, так і природно-правових благ, основу яких становить верховенство природних прав людини.
15. Інституалізація правового конфлікту і правового компромісу характеризується інформаційним, ціннісно-орієнтаційним та юридичним виміром свого пізнання; має суб’єктивну і об’єктивну складові; як у загальній правовій сфері, так і у спеціальній. До загальної правової сфери (правовий вплив) входить суб’єктивна та об’єктивна складові компромісу і конфлікту в праві, пов’язані з ідеєю права та правопізнанням, а у спеціальній правовій сфері (правове регулювання) знаходить вияв суб’єктивна та об’єктивна складові на рівні правотворчості та правореалізації. До стадій інституціалізації компромісу і конфлікту в праві належать природно-людська діяльність у правовій сфері, хабітуалізація, юридизація (легітимація та легалізація).
16. Правовий конфлікт – це стан двостороннього зв’язку суб’єктів, який заснований на правових протиріччях, що характеризуються порушенням або перешкодою в реалізації їх інтересів і є причиною визрівання кризи суспільних відносин. Особливості правового конфлікту полягають у його належності до юридичної сфери, пов’язаності з настанням правових наслідків для учасників суспільних відносин, виникненні на неподоланих протиріччях, двосторонньому взаємозв’язку між суб’єктами заподіяння перешкод реалізації суб’єктивного інтересу, деструктивному характері для правової сфери, спричиненні кризи суспільних відносин, певному позитивному значенні як засобу розвитку суспільних відносин.
17. Характерними ознаками правового компромісу визначено такі: опосередкування правовою формою, настання юридичних наслідків для учасників, конститутивна цінність для демократичного режиму та легітимації влади, належність до засобів упорядкування правових конфліктів. Правовий компроміс – це опосередкований правовими нормами ціннісно-орієнтований засіб упорядкування конфлікту, заснований на взаємопоступках учасників суспільних відносин, метою та результатом якого є стан суспільної згоди та закріплення демократичних цінностей у суспільстві.
18. Основними критеріями класифікації правових конфліктів є структура сфери вияву, характер правових наслідків, метод правового упорядкування, зміст конфліктоутворюючих приписів та галузь правових відносин. Основними критеріями класифікації правових компромісів є спосіб упорядкування, галузева належність, методи регулювання.
19. Елементи структури правового конфлікту і правового компромісу: об’єкт, суб’єктний склад та зміст. Суб’єктний склад має подвійну природу і складається із суб’єктів та учасників. Об’єкт становить об’єктивно існуюча проблема, що слугує підставою для протиріччя між сторонами, а зміст правового конфлікту та правового компромісу можна поділяти на фактичний зміст (фабулу) і юридичну форму.
20. Правові конфлікти у правотворчості мають зовнішню та внутрішню сторони. Зовнішня пов’язується із діяльністю суб’єктів правотворчості, а внутрішня – з недосконалостями техніко-юридичного процесу розробки, оформлення та прийняття актів правотворчості. Внутрішній та зовнішній конфлікти у правотворчості мають спільні риси. За сутністю вони є юридичними, мають інституційно-владний характер, за формою – політичними.
21. Важливого значення для характеристики природи конфлікту і компромісу в суспільній діяльності має аналіз їх виявлення у правовідносинах. Найбільш поширеними у літературі є конфліктний, діяльнісний, матеріальний та формальний підходи до їх визначення. Основними ознаками конфліктних правовідносин є: наявність предмета, тобто соціальних чи матеріальних цінностей, з приводу яких виникають конфліктні ситуації; наявність визначеної структури та рівнів виявлення; здібність мобілізовувати правовідносини; підвищена емоційність учасників; детермінованість системою об’єктивних та суб’єктивних передумов; можливість мати двосторонній чи багатосторонній характер; здатність відображати конфронтацію цінностей та намірів учасників; змога виступати у прихованому чи явному вигляді.
22. До характерних рис компромісних правовідносин віднесено такі: спрямованість як до конкретного суб’єкта, так і до невизначеного кола осіб; можливість бути передумовою вирішення конфліктних правовідносин; наявність умов виникнення, зміни і припинення – зокрема фактів існування компромісної норми та згоди між їх учасниками; спрямованість на регулювання, охорону та захист прав і свобод учасників; слугування правовим механізмом досягнення угоди суб’єктів.
23. Основними факторами, що зумовлюють виникнення конфліктів у сфері реалізації суб’єктивних прав є декларативний характер законоположень; наявність прогалин правового регулювання прав суб’єктів; відсутність механізму їх реалізації; колізійність норм різноманітної юридичної сили; нечіткість правового статусу суб’єктів права; відсутність системи гарантій прав; невідповідність національного законодавства міжнародним стандартам; неузгодженість законодавчих формулювань та їх суперечність загальнолюдським принципам права; нечіткість встановлення меж суб’єктивних прав; недосконалість юридичної техніки нормативних актів; відсутність нормативно закріпленого механізму внесення змін і доповнень до них; відсутність гарантованого захисту з боку держави; нехтування чи перевищення обмежень, що встановлюються у законодавстві; існування невиправданих обмежень у використанні суб’єктивних прав; відсутність можливостей фінансового забезпечення процесу реалізації законоположень у сфері суб’єктивних прав.
24. Основними правокомпромісними засобами подолання конфліктів у процесі використання суб’єктивних прав є прийняття системи нормативних актів, що відповідають змінам суспільної дійсності; закріплення механізму реалізації наданих можливостей; внесення змін і доповнень до нормативних актів; прийняття відповідних рішень Конституційним Судом України; розгляд справ судами різних інстанцій; офіційне визнання судової практики як джерела права; впровадження міжнародних стандартів прав людини у національне законодавство.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. История философии права : учеб. пособие для студентов вузов, обучающихся по юрид. специальностям и направлениям / отв. ред. Альбов А. П. [и др.]. – СПб. : Юрид. и-нт МВД России, 1998. – 638 с.
2. Графский В. Г. Всеобщая история права и государства : учеб. для студ. вузов / В. Г. Графский. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Норма, 2005. – 752 с.
3. Пэнтро Р. Методы социальных наук / Р. Пэнтро, М. Гравитц ; пер. с фр. ; под ред. В. А. Туманова, В. П. Казимирчук. – М. : Прогресс, 1972. – 607 с.
4. Порівняльне правознавство (теоретико-правове дослідження) : монографія / за ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. – К. : Фенікс, 2007. – 430 с.
5. Юдина О. В. Консенсус в демократическом государстве: теоретико-правовой анализ : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01 / Юдина Ольга Ивановна. – М., 2002. – 174 с.
6. История политических и правовых учений : учеб. для вузов / под. ред. В. С. Нерсесянца. – М. : Инфра-М, 1996. – 736 с.
7. Переломов Л. С. Конфуций: жизнь, учение, судьба / Л. С. Переломов. – М. : Наука : Восточная литература, 1993. – 440 с.
8. Конфуций. Я верю в древность / Конфуций ; сост., пер. и коммент. И. И. Семененко. – М. : Республика, 1995. – 384 с.
9. Лао Цзы. Дао лидера / Лао Цзы ; изложен. Джона Хейдера. – М. : Медков
С. Б., 2007. – 171 с.
10. Черепухин А. В. Система альтернативного разрешения конфликтов : учеб.-метод. пособие для высш. учеб. заведений / А. В. Черепухин. – Х. : Торнадо, 2001. – 208 с.
11. Шан Ян. Книга правителя области Шан / Шан Ян ; пер. с кит. ; вступ. ст., коммент., послесл. Л. С. Переломова. – 2-е изд. – М. : Ладомир, 1993. – 392 с.
12. Переломов Л. С. Конфуцианство и легизм в политической истории Китая / Л. С. Переломов. – М. : Наука, 1981. – 333 с.
13. Эти невероятные японцы: принципы японского управления / К. Паркинсон, М. К. Растомджи, С. А. Сапре [и др.] ; пер. В. Вахрушева. – М. : Всесоюз. обществ. фонд защиты от безработицы, 1991. – 208 с.
14. Рогозина Е. А. История Индии времен Риг-Веды : сочинение / З. А. Рогозина. – СПб : Тип.-лит. А. Ф. Маркс, 1905. – 496 с.
15. Дипак Чопра. Будда: история просветления / Дипак Чопра ; пер. с англ.
А. Крылова ; под ред. М. Башкатова. – М. : Эксмо ; СПб : Мидгард, 2008. – 352 с.
16. Артхашастра или «Наука политики» / пер. с санскрита ; изд. подгот. В. И. Кальянов. – М. : Наука : Ладомир, 1993. – 793 с.
17. Фрагменты ранних греческих философов. В 2 ч. Ч. 1 / отв. ред. и авт. вступ. ст. И. Д. Рожанский. – М. : Наука, 1989. – 575 с.
18. Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов / Диоген Лаэртский ; пер. М. Л. Гаспарова ; отв. ред. и авт. вступ. ст. И. Д. Рожанский. – 2-е изд., испр. – М. : Мысль, 1986. – 570 с.
19. Лурье С. Я. История Греции : курс лекций / С. Я. Лурье ; под ред. и со вступ. ст. Э. Д. Фролова. – СПб : Изд-во СПбГУ, 1993. – 674 с.
20. Ткач О. Д. Пифагоризм в двадцатом веке: дневник размышлений / О. Д. Ткач. – Новороссийск : Новорос. гос. мор. акад., 2004. – 59 с.
21. Кессиди Ф. Х. Гераклит / Ф. Х. Кессиди. – Изд. 3-е, испр. и доп. – СПб : Алетейя, 2004. – 215 с.
22. Небрат О. О. Правові засоби управління конфліктами в органах внутрішніх справ : дис. … канд. юрид. наук. : 12.00.07 / Небрат Олена Олександрівна – Х., 2002. – 239 с.
23. Лурье С. Я. Демокрит : тексты. Перевод. Исследования / С. Я. Лурье. – Л. : Наука, 1970. – 664 с.
24. Демиденко Г. Г. История учений о праве и государстве : курс лекций / Г. Г. Демиденко. – 2-е изд., перераб. и доп. – Х. : Право, 2008. – 432 с.
25. Шульженко В. П. Історія політичних і правових вчень : підручник / В. П. Шульженко. – К. : Юрінком Інтер, 2007. – 464 с.
26. Бузескул В. П. Афинская политика Аристотеля как источник для истории государственного строя Афин до конца V в. / В. П. Бузескул. – Х. : Тип. Зильберберга, 1895. – 484 с.
27. Парадиев В. М. Философ Эпикур и его проблема освобождения людей от богов : (публич. лекция, прочит. в Казан. О-ве Народ. Ун-тов) / В. М. Парадиев. – Казань : Тип.-литогр. М.А. Семенова, 1911. – 39 с.
28. Самохина Г. С. Полибий: эпоха, судьба, труд : монография / Г. С. Самохина. – СПб : Изд-во СПбГУ, 1995. – 191 с.
29. Законы ХІІ таблиц / сост. и пер. Л. Л. Кофанова ; отв. ред. В. И. Уколова. – М. : Ин-т всеобщ. истории РАН, 1996. – 228 с.
30. История Древнего Рима : учебник / под. ред. В. И. Кузищина. – М. : Высшая школа, 1993. – 366 с.
31. Марк Тулий Цицерон. О государстве ; О законах ; О старости ; О дружбе ; Об обязанностях ; Речи ; Письма / Марк Тулий Цицерон ; предисл. Е. И. Темнова. – М. : Мысль, 1999. – 782 с.
32. Луцій Анней Сенека. Моральні листи до Луція / Луцій Анней Сенека ; пер. з латин. Андрій Содомора. – 3-тє вид. – К. : Основи, 2005. – 604 с.
33. Древнеримская философия: от Эпиктета до Марка Аврелия : пер. з лат. и древнегреч. / сост., вступ. ст., коммент. В. Шкоды. – М. : АСТ ; Х. : Фолио, 1999. – 830 с.
34. Марк Аврелий Антонин. Размышления / Марк Аврелий Антонин ; изд. подгот А. И. Доватур [и др.]. – Л. : Наука, 1985. – 245 с.
35. Підопригора О. А. Римське приватне право. Академічний курс : [підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закладів] / О. А. Підопригора. – 3-тє вид., перероб. та допов. – К. : Ін Юре, 2001. – 440 с.
36. Берман Г. Дж. Западная традиция права: эпоха формирования / Г. Дж. Берман ; пер. с англ. Н. Р. Никоновой, при уч. Н. Н. Деева. – 2-е изд. – М. : Инфра-М : Норма, 1998. – 624 с.
37. Хвостов В. М. Система римского права : учебник / В. М. Хвостов. – М. : Спарк, 1996. – 522 с.
38. Пахман С. В. История кодификации гражданского права. В 2 т. Т. 2 / С. В. Пахман. – СПб : Тип. ІІ Отделения Собственной Е. И. В. Канцелярии, 1876. – 485 с.
39. Гегель Г. Ф. Основи філософії права, або природне право і державознавство / Г. Ф. . Гегель ; ред. П. Соколовський ; пер. з нім. Р. Осадчук, М. Кушнір. – К. : Юніверс, 2000. – 329 с.
40. Макиавелли Н. Государь ; Рассуждения о первой декаде Тита Ливия ; О военном искусстве / Н. Макиавелли ; предисл. и коммент. Е. И. Темнова. – М. : Мысль, 1997. – 640 с.
41. Гоббс Т. Левіафан, або Суть, будова і повноваження держави церковної та цивільної / Т. Гоббс ; пер. з англ. Ростислав Димерець. – К. : Дух і Літера, 2000. – 600 с.
42. Жан Боден – основоположник концепции государственного суверенитета : научно-аналитический обзор / авт. Г. Б. Агабеков. – М. : ИНИОН, 1990. – 45 с.
43. Руссо Ж-Ж. Про суспільну угоду або Принцип політичного права / Жан-Жак Руссо ; пер. з фр.та ком. О. І. Хома. – К. : Port-Royal, 2001. – 348 с.
44. Парламенты мира : [сборник] / Сов.-амер. фонд «Культ. Инициатива». – М. : Высшая школа : Интерпракс, 1991. – 622 с.
45. Вольтер. Философские сочинения : / Вольтер ; отв. ред. В. Н. Кузнецов. –
М. : Наука, 1996. – 560 с.
46. Монтескье Ш. Л. О духе законов / Ш. Л. Монтескье ; сост., пер. и коммент. А. В. Матешук. – М. : Мысль, 1999. – 672 с.
47. Токвиль А. Демократия в Америке / А. Токвиль ; предисл. Г. Дж. Ласки ; пер. с фр. В. Т. Олейника [и др.]. – М. : Прогресс, 1992. – 559 с.
48. Спенсер Г. Личность и государство / Г. Спенсер ; под ред. В. В. Битнера ; пер. М. Н. Тимофеевой. – СПб : Вестник Знания В. В. Битнера, 1908. – 84 с.
49. Мальтус Т. Р. Опыт закона о народонаселении / Т. Р. Мальтус ; пер. И. А. Вернер. – М. : Тип. К. А. Солдатенков, 1895. – 321 с.
50. Berge W. Cartels : Challenge to a free world / Wendell Berge. – Washington, D.C. : Public Affairs Press, 1944. – 276 p.
51. Sumner W. Folkways: a study of mores, manners, customs and morals / William Graham Sumner. – Mineola ; N.Y : Dover, 2002. – 702 p.
52. Пономарев К. Н. Политическая оппозиция как атрибут демократии : монография / К. Н. Пономарев. – Казань : Изд-во Казанск. гос. ун-та, 2004. – 139 с.
53. Лисицын Д. В. Теория общественного договора Т. Гоббса и Дж. Локка как предпосылка возникновения современной модели конституционализма /
Д. В. Лисицын // Российская юридическая наука на этапе формирования правового государства : Межвуз. сб. науч. ст. (по материалам научн.-практ. семинара). – М. : Акад. права и управления, 2003. – С. 119–131.
54. Кант И. Метафизика нравов / И. Кант ; пер. с нем., примеч. С. Я. Шейнман-Топтштейн и Ц. Г. Арзакьяна. – М. : Мир книги : Литература, 2007. – 400 с. – (Великие мыслители).
55. Джефферсон Т. Томас Джефферсон о демократии : [сборник / послесл. и коммент. В. Н. Плешкова ; пер., вступ. ст. С. К. Падовера]. – СПб : Рес Гумана : Лениздат, 1992. – 334 с.
56. Lindal W.J. Taras Shevchenko – his message to humanity / W. J. Lindal. – Winipeg : Ukrainian free academy of sciences, 1964. – 15 p.
57. Листування Івана Франка та Михайла Драгоманова / редкол.: Іван Вакарчук [та ін.]. – Львів : Львів. нац. ун-т Івана Франка, 2006. – 552 с.
58. Демська Л. М. Проблема індивідуальної свободи в драматургії Лесі Українки : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.01.01 «Українська література» / Л. М. Демська. – К., 2000. – 17 с.
59. Грицак Я. Пророк у своїй Вітчизні. Франко та його спільнота (1856–1886) / Я. Грицак ; Український науковий ін-т Гарвардського ун-ту ; Ін-т критики ; Ін-т історичних досліджень Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. – К. : Критика, 2006. – 632 с.
60. Новгородцев П. И. Об общественном идеале / П. И. Новгородцев ; сост.
А. В. Соболев. – М. : Пресса, 1991. – 640 с.
61. Ромашкін С. В. Типи правопізнання : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. : 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / С. В. Ромашкін. – Х., 2008. – 23 с.
62. Гегель Г. Философия права / Г. Гегель ; пер. с нем. ; ред. и сост. Д. А. Керимов и В. С. Нерсесянц ; авт. вступ. ст. и примеч. В. С. Нерсесянц. – М. : Мысль, 1990. – 524 с.
63. Чичерин Б. Н. Избранные труды / Б. Н. Чичерин ; сост., вступ. ст. и коммент. А. В. Поляков и Е. В. Тимошина. – СПб : Изд-во СПбГУ, 1998. – 555 с.
64. Вишняк М. В. Личность в праве / М. В. Вишняк. – 2-е изд. – Петроград, 1917. – 88 с.
65. Дюрант В. Цезарь и Христос / Вил Дюрант. – М. : Крон-Пресс, 1995. – 736 с.
66. Четвернин В. А. Введение в курс общей теории права и государства : учеб. пособие / В. А. Четвернин. – М. : Ин-т гос-ва и права РАН, 2003. – 204 с.
67. Штанько Д. О. Організаційно-правові засади протидії незаконному обігу наркотичних засобів та психотропних речовин серед молоді : дис. … канд. юрид. наук : 12.007.07 / Штанько Дмитро Олександрович. – Х., 2003. – 193 с.
68. Графский В. Г. Интегральная (синтезированная) юриспруденция / В. Г. Графский // Правоведение. – 2000. – № 3. – С. 49–64.
69. Шафиров В. М. Естественно-позитивное право (проблемы теории и практики) : дис. … докт. юрид. наук : 12.00.01 / Шафиров Владимир Моисеевич. – Красноярск, 2005. – 479 с.
70. Марк Туллий Цицерон. Диалоги: О государстве. О законах / Марк Туллий Цицерон ; пер. с лат. ; [изд. подгот. И. Н. Веселовский, В. О. Горенштейн,
С. Л. Утченко]. – М. : Наука, 1966. – 224 с.
71. Керимов Д. А. Методология права: предмет, функции, проблемы философии права / Д. А. Керимов. – М. : Аванта+, 2000. – 559 с.
72. Маритен Ж. Человек и государство / Ж. Маритен. – М. : Идея-Пресс, 2000. – 196 с.
73. Мальцев Г. В. Понимание права. Подходы и проблемы / Г. В. Мальцев. –
М. : Прометей, 1999. – 419 с.
74. Поляков А. В. Общая теория права. Проблемы интерпретации в контексте коммуникативного подхода : курс лекций / А. В. Поляков. – СПб : СПбГУ, 2004. – 864 с.
75. Кант И. Сочинения. В 6 т / И. Кант ; под общ. ред. В. Ф. Асмуса, А. В. Гулыги, Т. И. Ойзермана. Т. 5 / ред. В. Ф. Асмус. – М. : Мысль, 1966. – 564 с.
76. Ильин И. А. Собрание сочинений. В 10 т. Т. 4. Общее учение о праве и государстве / И. А. Ильин ; сост., вступит. ст. и коммент. Ю. Т. Лисицы. –
М. : Русская книга, 1994. – 624 с.
77. Ленин В. И. Полное собрание сочинений. В 55 т. Т. 33. Государство и революция / В. И. Ленин. – М. : Мысль, 1977. – 456 с.
78. Buijsen M. Het recht en zijn waardt. Law and its value: John Austins scheidingsthese idéeёnhistirisch beziem / Martin Buijsen. – Baarn : Agora Cop., 1999. – 362 p.
79. Мамут Л. С. Этатизм и анархизм как типы политического сознания. Домарксистский период / Л. С. Мамут ; АН СССР, Ин-т государства и права. – М. : Наука, 1989. – 253 с.
80. Лабанд П. Государственный строй Германской империи / П. Лабанд. – Одесса : Г. Бейленсон и И. Юровский, 1984. – 32 с.
81. Чистое учение о праве Ганса Кельзена : материалы к ХІІІ Конгрессу ассоциации правовой и социальной философии (Токио, 1987) : сб. пер. / пер. с англ. С. В. Лезова, Ю. С. Пивоварова ; отв. ред. В. Н. Кудрявцев, Н. Н. Разумович. Вып. 1. – М. : АН СССР, ИНИОН, 1987. – 195 с.
82. Шундиков К. В. Механизм правового регулирования : учеб. пособие / К. В. Шундиков. – Саратов : Саратов. гос. акад. права, 2001. – 102 с.
83. Величко А. М. Нравственный идеал и право / А. М. Величко // Правоведение. – 2002. – № 2. – С. 187–203.
84. Графский В. Г. Общая теория права П. А. Сорокина: на пути к интегральному (синтезированному) правопониманию / В. Г. Графский // Государство и право. – 2000. – № 1. – С. 111–120.
85. Петрова Л. В. О естественном и позитивном праве / Л. В. Петрова // Государство и право. – 1995. – № 2. – С. 32–42.
86. Hart H. L. A. The Concept of Law / H. L. A. Hart. – Oxford : Clarendon Press, 1961. – 263 p.
87. Куликов А. К. Категория интереса в социологической юриспруденции Роско Паунда / А. К. Куликов // Правоведение. – 1977. – № 5. – С. 89–96.
88. Кистяковский Б. А. Социальные науки и право : Очерки по методологии социальных наук и общей теории права / Б. А. Кистяковский. – М. : Тип. Сабашниковых, 1916. – 704 с.
89. Петражицкий Л. И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности. Т. 1 / Л. И. Петражицкий . – Изд. 2-е испр. и доп. – СПб : Екатерининское печатное дело, 1909. – 318 с.
90. Румянцева В. Г. Социологическая интерпретация права в учениях Е. Эрлиха / В. Г. Румянцева // История государства и права. – 2005. – № 1. – С. 12–14.
91. Халфина Р. О. Право как средство социального управления / Р. О. Халфина. М. : Наука, 1988. – 256 с.
92. Кудрявцев В. Н. Современная социология права : учебник / В. Н. Кудрявцев, В. П. Казимирчук. – М. : Юристъ, 1995. – 297 с.
93. Муромцев С. А. Сборник статей с приложением 7 портретов / С. А. Муромцев ; под ред. Д. И. Шаховского. М. : Изд. М. и С. Сабашниковых, 1911. – 441 с.
94. Тихонравов Ю. В. Основы философии права : учеб. пособие / Ю. В. Тихонравов. – М. : Вестник, 1997. – 604 с.
95. Лазарев В. В. Теория права и государства : учебник / В. В. Лазарев. – М. : Право и закон, 2002. – 553 с.
96. Дюги Л. Социальное право, индивидуальное право и преобразование государства / Л. Дюги. – М. : Изд-во В. С. Спиридонова, 1909. – 148 с.
97. Антонов М. В. Правовое учение Г. Д. Гурвича : дис. … канд. юрид. наук : 12.00. 01 / Антонов Михаил Валерьевич. – СПб , 2006. – 200 с.
98. Воротилин Е. А. Понятие права в доктрине Мориса Ориу / Е. А. Воротилин // Вестник Московского университета. Сер. 11. Право. – 1978. – № 4. – С. 41–47.
99. Пяткина С. А. «Интегративная юриспруденция» Джерома Холла / С. А. Пяткина // Правоведение. – 1966. – № 3. – С. 104–110.
100. Четвернин В. А. Основы либертарного правопонимания / В. А. Четвернин // Государство и право. – 1998. – № 5. – С. 8–17.
101. Керимов Д. А. Проблемы общей теории права и государства. В 3 т. Т. 1. Социология права / Д. А. Керимов. – М. : МГУ, 2001. – 545 с.
102. Черняк А. З. Проблема оснований знания и феноменологическая очевидность / А. З. Черняк. – М. : Эдиториал УРСС, 1998. – 142 с.
103. Пашуканис Е. Б. Избранные произведения по общей теории права и государства / Е. Б. Пашуканис. – М. : Наука, 1980. – 272 с.
104. Менгер А. Социальные задачи юриспруденции / А. Менгер. – Х. : Тип. Зильберберга, 1896. – 18 с.
105. Рабинович П. М. Социалистическое право как ценность / П. М. Рабинович. – Львов : Львов. гос. ун-т, 1985. – 167 с.
106. Алексеев С. С. Социальная ценность права в советском обществе / С. С. Алексеев. – М. : Юридическая литература, 1971. – 223 с.
107. Штаммлер Р. Хозяйство и право с точки зрения материалистического понимания истории. Т. 1 / Р. Штаммлер ; пер. со 2-го нем. изд.
[М. К. Покровского, А. А. Мейера и И. А. Давыдова] ; под ред. и с вступ. ст. И. А. Давыдова. – СПб : Юридический книжный магазин Н. К. Мартынова. 1907. – 327 с.
108. Трофимов В. В. Позитивные юридические средства и право сотрудничества: постановка проблемы / В. В. Трофимов // Правоведение. – 2008. – № 2. – С. 163–177.
109. Спаський А. С. Правовідносини за участю органів внутрішніх справ у надзвичайних ситуаціях: теоретико-правовий аспект : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / А. С. Спаський. – Х., 2007. – 20 с.
110. Ллойд Д. Идея права: репрессивное зло или социальная необходимость? / Денис Ллойд ; пер. с англ. М. А. Юмашева, Ю. М. Юмашев ; науч. ред. Ю. М. Юмашев. – М. : ЮГООНА, 2002. – 415 с
111. Еллинек Г. Общее учение о государстве / Г. Еллинек. – СПб : Изд. Юридического книжного магазина Н. К. Мартынова, 1908. – 600 с.
112. Лапаева В. В. Социология права в поисках новой парадигмы / В. В. Лапаева // Государство и право. – 1992. – № 7. – С. 19–29.
113. Luhmann N. Rechtssoziologie / N. Luhmann. – Hamburg : Rewohlt, 1972. – 453 s.
114. Гревцов Ю. И. Социология права : курс лекций / Ю. И. Гревцов. – СПб : Юридический центр Пресс, 2001. – 304 с.
115. Тихомиров Ю. А. Право официальное и неформальное / Ю. А. Тихомиров // Журнал российского права. – 2005. – № 5. – С. 80–87.
116. Честнов И. Л. Современные типы правопонимания: феноменология, герменевтика, антропология и синергетика права / И. Л. Честнов. – СПб : СПбГУ, 2002. – 285 с.
117. Нерсесянц В. С. Философия права / В. С. Нерсесянц. – М. : Норма, 2000. – 241 с.
118. Лапаева В. В. Различные типы правопонимания: анализ научно-практического потенциала / В. В. Лапаева // Законодательство и экономика. – 2006. – № 4. – С. 5–15.
119. Поляков А. В. Петербургская школа философии права и задачи современного правоведения / А. В. Поляков // Правоведение. – 2000. – № 2. – С. 4–23.
120. Гартман Н. К. К основоположению онтологии / Н. К. Гартман ; пер. с нем. – СПб : Наука, 2003. – 640 с.
121. Закон України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від 13.07. 2000 р. № 1908-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 42. –
Ст. 348.
122. Кондратьєв Р. І. Теорія антропоцентризму і наукові засади нормативно-правового регулювання суспільних відносин / Р. І. Кондратьєв // Університетські наукові записки. – 2005. – № 4 (16). – С. 19–21.
123. Семитко А. П. Развитие правовой культуры как правовой прогресс /
А. П. Семитко. – Екатеринбург : Изд-во Урал. гос. юрид. академии, 1996. – 312 с.
124. Сабо И. Основы теории права / И. Сабо ; пер. с венг. ; под ред. В. А. Туманова. – М. : Прогресс, 1974. – 272 с.
125. Пилюгина Н. С. Антропологический метод познания права: теоретико-правовой анализ : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид.
наук : спец. 12.00.01 «Теория и история права и государства; история правовых учений» / Н. С. Пилюгина. – Краснодар, 2009. – 26 с.
126. Честнов И. Л. Принцип диалога в современной теории права (проблемы правопонимания) : автореф. дис. на соискание учен. степени докт. юрид.
наук : спец. 12.00.01 «Теория и история права и государства; история правовых учений» / И. Л. Честнов . – СПб, 2002. – 35 с.
127. Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность : лекции и интервью, Москва, апрель 1989 г. : [пер. с нем.] / Юрген Хабермас ; [послесл. Н. В. Мотрошиловой]. – М. : Наука, 1992. – 175 с.
128. Конституція України [Електронний ресурс] // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80. – Назва з екрану.
129. Вобликов В. Ю. Правопонимание в современной российской теории права / В. Ю. Вобликов // Credo new. – 2006. – № 3. – С. 20–25.
130. Дридзе Т. М. Две новые парадигмы для социального познания и социальной практики / Т. М. Дридзе // Социальная коммуникация и социальное управление в экоантропоцентрической и семиосоциопсихологической парадигмах. В 2 кн. / отв. ред. Т. М. Дридзе. – М. : Изд-во ин-та социологии РАН, 2000. – Кн. 2. – С. 5–42.
131. Апель К.-О. Трансформация философии / К.-О. Апель ; пер. с нем.
В. Куренного, Б. Скуратова. – М. : Логос, 2001. – 339 с.
132. Филипсон М. Феноменологическая философия и социология /
М. Филипсон // Новые направления в социологической теории. – М. : Прогресс, 1978. – С. 204–271.
133. Ильин И. А. Путь к очевидности : [сборник] / И. А. Ильин. – М. : Республика, 1993. – 431 с.
134. Schlag P. Missing pieces: a cognitive approach to law / P. Schlag // Texas Law Review. – 1989. – № 67. – P. 1195–1251.
135. Пучков О. А. Юридическая антропология и развитие науки о государстве и праве (теоретические основы) : дис. … докт. юрид. наук : 12.00.01 / Пучков Олег Александрович. – Екатеринбург, 2001. – 502 с.
136. Бачинин В. А. Антропологические проблемы права: методология и эмпирия / В. А. Бачинин // Правоведение. – 2001. – № 3. – С. 27–39.
137. Холостова Т. В. Человек как предмет социально-антропологического исследования / Т. В. Холостова // Очерки социальной антропологии. – СПб : Петрополис, 1995. – С. 75–84.
138. Пучков О. А. Антропологическое постижение права : монография /
О. А. Пучков. – Екатеринбург : УрГЮА, 1999. – 384 с.
139. Ковлер А. И. Антропология права : учебник / А. И. Ковлер. – М. : Норма, 2002. – 480 с.
140. Неновски Н. Право и ценности : монография / Н. Неновски ; вступ. ст. и пер. с болг. В. М. Софронова ; под ред. В. Д. Зорькина. – М. : Прогресс, 1987. – 246 с.
141. Малько А. В. Правовая жизнь: философские и общетеоретические проблемы / А. В. Малько, А. Е. Михайлов, И. Д. Неважай // Новая правовая мысль. – 2002. – № 1. – С. 4–12.
142. Смелзер Н. Социология / Н. Смелзер ; пер. с англ. и науч. ред. В. А. Ядов. – М. : Феникс, 1998. – 587 с.
143. Рулан Н. Юридическая антропология : учеб. для вузов / Н. Рулан ; отв. ред. В. С. Нерсесянц. – М. : Норма, 1999. – 310 с.
144. Основы конфликтологии : учеб. пособие / А. В. Дмитриев, Ю. Г. Запрудский, В. П. Казимирчук [и др.] ; под ред. В. Н. Кудрявцева. – М. : Юристъ, 1997. – 200 с.
145. Кинлох Г. К. Социологическая теория: ее развитие и главные парадигмы / Г. К. Кинлох // Современные тенденции в зарубежных социологических исследованиях: проблемы обоснования и интеграции. – М. : Изд-во ИНИОН АН СССР, 1984. – С. 47–50.
146. Большаков А. Г. Конфликт и консенсус в социальных институтах: теоретико-методологический анализ : дис. канд. социол. наук : 22.00.04 / Большаков Андрей Георгиевич. – Казань, 1995. – 207 с.
147. Большой энциклопедический словарь. – 2-е изд., пераб. и доп. – М. : Большая Российская энциклопедия ; СПб : Норинт, 2004. – 1456 с.
148. Ожегов С. И. Словарь русского языка : около : 53 000 слов / С. И. Ожегов. – 7-е изд., стереотип. – М. : Советская энциклопедия, 1968. – 900 с.
149. Труевцева С. С. Трактовка консенсуса у О. Конта / С. С. Труевцева // Социологические исследования. – 1994. – № 11. – С. 139–141.
150. Иванов Е. А. Логика : учебник / Е. А. Иванов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : БЕК, 2002. – 368 с.
151. Калитанова Т. В. Власть в демократическом государстве: основы институализации и функционирования : дис. …. канд. юрид. наук : 12.00.01 / Калитанова Татьяна Владимировна. – Саратов, 2004. – 264 с.
152. Кожокарь И. П. Правовой консенсус: общетеоретический анализ : дис. … канд. юрид. наук : 12.000.01 / Кожокарь Игорь Петрович.– Саратов, 2005. – 223 с.
153. Васильченко В. А. Антропология правового конфликта : дис. канд. филос. наук : 09.00.13 / Васильченко Валерий Александрович. – Ставрополь, 2002. – 153 с.
154. Платон. Сочинения. В 3 т. Т. 3, ч. 1 / Платон ; пер. с древнегреч. ; АН СССР, Ин-т философии. – М. : Мысль, 1971. – 685 с.
155. Parsons T. Sociological theory and modern society / T. Parsons. – N.Y. ; L. : Free Press of Glencoe Collier-Macmillan, 1967. – 546 p.
156. Йейтс Ф. А. Джордано Бруно и герметическая традиция / Ф. А. Йейтс. – М. : Новое литературное обозрение, 2000. – 524 с.
157. Цивільне право України : підручник. У 2 т. Т. 1. / за заг. ред. В. І. Борисової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. – К. : Юрінком І