КОНЦЕПТУАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЛІТИКИ США ЩОДО ВРЕГУЛЮВАННЯ АРАБО-ІЗРАЇЛЬСЬКОГО КОНФЛІКТУ В 1991-2001 РР.

brief description

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМ. І. І. МЕЧНИКОВА

ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНИХ НАУК

На правах рукопису

ЗАХАРЧЕНКО Алла Миколаївна

УДК 327.5(73:569.4-076)"1991/2001" (043.5)

КОНЦЕПТУАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЛІТИКИ США ЩОДО ВРЕГУЛЮВАННЯ АРАБО-ІЗРАЇЛЬСЬКОГО КОНФЛІКТУ В 1991-2001 РР.

23.00.04 –
Політичні проблеми міжнародних систем і глобального розвитку

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник:
доктор політичних наук,
професор
КОВАЛЬ Ігор Миколайович

ОДЕСА – 2006

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………...................…..4

РОЗДІЛ 1 НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ
1.1. Стан вивченості проблеми……………………………….............….11
1.2. Теоретико-методологічні основи дослідження……………........…25

РОЗДІЛ 2 КОНЦЕПТУАЛЬНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ СТРАТЕГІЇ
США НА БЛИЗЬКОМУ СХОДІ В КОНТЕКСТІ
АРАБО-ІЗРАЇЛЬСЬКОГО МИРНОГО ПРОЦЕСУ
2.1. Миротворчий контекст політики США щодо
врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту ………...........…......28
2.2. Концептуальне обґрунтування «особливих відносин» з
Ізраїлем та їхній вплив на арабо-ізраїльський
мирний процес…..............................................................................…36
2.3. Причинно-наслідковий контекст американо-арабських
відносин в межах мирного врегулювання в регіоні……..…........…49

РОЗДІЛ 3 КОНЦЕПЦІЇ І ПРАКТИЧНА РЕАЛІЗАЦІЯ
АМЕРИКАНСЬКОЇ ПОЛІТИКИ ЩОДО ВРЕГУЛЮВАННЯ
АРАБО-ІЗРАЇЛЬСЬКОГО КОНФЛІКТУ
3.1. Мадридська мирна конференція: сценарний план
адміністрації Дж. Буша-старшого ………...................................….66
3.2. Угоди Осло й їхній вплив на трансформацію мирного
процесу та участь у ньому США………………………...............….85
3.3. Проблема подолання стагнації мирного процесу в
діяльності другої адміністрації Б. Клінтона…………................…105

РОЗДІЛ 4 БАГАТОСТОРОННЯ ДИПЛОМАТІЯ В АМЕРИКАНСЬКИХ
КОНЦЕПЦІЯХ І СТРАТЕГІЇ ВРЕГУЛЮВАННЯ
БЛИЗЬКОСХІДНОГО КОНФЛІКТУ
4.1. Політологічні концепції міжнародного посередництва
у врегулюванні арабо-ізраїльського конфлікту……….........…......126
4.2. Концептуальне обґрунтування політики США в ООН
із питань мирного врегулювання в регіоні.....................................132
4.3. Альтернативне посередництво: збіг і суперечності в
позиціях США і ЄС...........................................................................140
4.4. Американські підходи до російського чинника
в близькосхідному мирному процесі...............................................150

ВИСНОВКИ……………………………………………………………….....…159

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….......167

ВСТУП

Актуальність дослідження визначається тим, що арабо-ізраїльський конфлікт як безпрецедентне регіонально-міжнародне явище протягом багатьох десятиліть залишається одним із найбільш вибухонебезпечних конфліктів Близького Сходу, ескалація якого може в будь-який момент призвести до нової регіональної війни, а також істотно вплинути на систему міжнародних відносин. При цьому наукові оцінки конфлікту здебільшого далекі від об’єктивності, оскільки базуються на ідеологічній заданості положень і висновків.
90-ті роки ХХ століття стали важливою віхою на шляху пошуку політико-дипломатичних рішень, пов'язаних із спробами мирного врегулювання близькосхідного конфлікту. Завдяки сприятливим зовнішнім та регіональним обставинам був досягнутий значний прорив у справі врегулювання конфронтації між Ізраїлем та арабськими державами. Однак, суб’єктивізм авторів концептуального забезпечення укупі з недостатнім врахуванням наукових розробок у ході врегулювання призвели до того, що близькосхідний мирний процес не набув незворотного характеру, знову повернувши регіон до напруженої, вибухонебезпечної ситуації.
Проблема послідовності політики Вашингтона щодо врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту в 1990-ті рр. є ключовою для аналізу еволюції близькосхідного мирного процесу, адже саме Сполучені Штати протягом досліджуваного періоду були вирішальним його посередником. Зважаючи на те, що саме американське коспонсорство в найближчому майбутньому буде визначати динаміку врегулювання арабо-ізраїльської конфронтації, особливого значення набуває розв’язання наукової проблеми, пов’язаної з систематизацією еволюції концептуального забезпечення американської політики щодо окресленого конфлікту, котрий, що важливо, не отримав належного висвітлення в українській та зарубіжній політичній науці. Системне уявлення про концептуальне оформлення політики США і вплив політологічних концепцій на практичну реалізацію політики Вашингтона щодо арабо-ізраїльського мирного врегулювання є іншою складовою наукової проблеми, що розв'язується в цій дисертації.
Новизна постановки проблеми дослідження зумовлена важливою роллю, яку відіграє Близький Схід у системі американських зовнішньополітичних пріоритетів, що обумовлено економічними, військово-стратегічними і політичними інтересами США у регіоні. Особливого значення, у цьому зв’язку, набуває стратегія Вашингтона з врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту, який багато в чому визначає не тільки геополітичну ситуацію в цьому стратегічному районі планети, але й несе в собі потенційну загрозу міжнародній безпеці загалом.
Трагедія 11 вересня 2001 року наочно продемонструвала, наскільки актуальною в сучасних міжнародних відносинах є проблема ісламського екстремізму й тероризму, основним джерелом якого став Близький Схід. Автор виходить з того, що послідовне врегулювання тривалого арабо-ізраїльського протистояння неможливе без максимально об’єктивного і поглибленого політологічного аналізу накопиченого концептуального багажу.
Проблема є, безумовно, актуальною для України. На початку XXI століття наша держава значно активізувала близькосхідний вектор своєї зовнішньої політики, і це знайшло своє відображення як у поглибленні двосторонніх відносин із державами регіону, так і в зусиллях, спрямованих на врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту. Наочним підтвердженням цієї політики стало представлення в 2002 р. «Українських пропозицій в контексті міжнародних дипломатичних зусиль щодо мирного врегулювання близькосхідного конфлікту», проведення в травні 2003 р. під егідою ООН міжнародної конференції з близькосхідного мирного врегулювання в Києві, а також діяльність українського батальйону у складі миротворчих сил ООН на території Південного Лівану. Відтак, аналіз підйомів і спадів арабо-ізраїльського мирного процесу в 1990-ті рр., позитивного й негативного досвіду США з врегулювання конфлікту, набуває практичної актуальності в процесі вироблення й здійснення української політики на Близькому Сході, а також у визначенні перспектив поглиблення співробітництва між Україною та США, зокрема, на близькосхідному напрямку.
Зв'язок дисертації з науковими програмами, планами, темами.
Одним із пріоритетних напрямків науково-дослідницької роботи кафедри міжнародних відносин Інституту соціальних наук Одеського національного університету є еволюція зовнішньої політики США та її аналіз у концепціях американських політологів. Ця дисертація є внеском у комплексне дослідження американської політики на Близькому Сході, а також продовжує традиційне для кафедри дослідження в рамках наукової теми «Україна в системі сучасних міжнародних відносин. Аналіз концепцій зарубіжної політології» (Затверджено на засіданні Вченої ради Інституту соціальних наук 6 вересня 2001 р., протокол №1).
Метою дисертаційної роботи є критичний аналіз еволюції основних концепцій американських учених-політологів, представників різних наукових шкіл, а також ідеологічних підходів до політики США стосовно врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту в 1990-ті рр., осмислення її ролі й місця в регіональній і глобальній політиці Вашингтона.
Відповідно до поставленої мети були визначені наступні дослідницькі завдання:
1. Простежити генезу й еволюцію концептуальних підходів до оцінки політики Сполучених Штатів у врегулюванні арабо-ізраїльського конфлікту в роботах представників політичної думки США; систематизувати й класифікувати відповідні дослідження за приналежністю до основних напрямків американської політології.
2. Виявити й систематизувати базові підходи американських політологів до розвитку американо-арабських відносин крізь призму врегулювання близькосхідного конфлікту; проаналізувати концептуальне обґрунтування «особливих відносин» з Ізраїлем та їхній вплив на політику США в мирному процесі у контексті еволюції політики Вашингтона щодо основних регіональних учасників мирного врегулювання.
3. Визначити місце арабо-ізраїльського мирного процесу в зовнішньополітичних концепціях і доктринах адміністрацій Дж. Буша-старшого і Б. Клінтона; виокремити спільне й особливе в підходах офіційного Вашингтона до близькосхідного врегулювання.
4. З’ясувати роль багатосторонньої дипломатії в американських концепціях і стратегії врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту з урахуванням еволюції офіційної позиції США, а також підходів американських дослідників до ролі ООН, ЄС і Росії в близькосхідному мирному процесі.
5. Дослідити ступінь взаємозв'язку й взаємовпливу між роботами американських дослідників і офіційними концепціями Вашингтона; виявити ті напрямки американської політичної думки, що мали найбільший вплив на формування політики США щодо арабо-ізраїльського мирного врегулювання.
6. Визначити ступінь відповідності між практичною політикою Вашингтона у врегулюванні арабо-ізраїльського конфлікту та цілями, що офіційно декларувалися, через переосмислення оцінок представників американської політичної думки.
Об'єктом дослідження є політика США щодо арабо-ізраїльського мирного врегулювання в 1991-2001 рр., а предметом - еволюція концепцій американської політичної думки щодо політики Вашингтона у врегулюванні арабо-ізраїльського конфлікту.
Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в наступному:
1. Здійснено цілісний аналіз робіт представників американської політичної науки, присвячених спектру проблем, пов'язаних із політикою Сполучених Штатів у близькосхідному мирному врегулюванні в 1990-ті рр., визначено основні напрямки зовнішньополітичної думки США, подана їхня авторська класифікація.
2. На концептуальному рівні продемонстрована еволюція офіційної політики США щодо арабо-ізраїльського конфлікту; визначені основні фактори, що вплинули на прийняття Вашингтоном того чи іншого підходу до близькосхідного врегулювання, елементи наступності між ними, результати їхньої практичної реалізації.
3. Системно представлено етапи розробки американської зовнішньої політики на початкових стадіях її формування – в найбільш значних дослідницьких центрах та інститутах, провідних університетах США. Визначено ключові аспекти трансформації концептуальних підходів американської політичної думки в її аналізі політики США щодо арабо-ізраїльського мирного процесу; особлива увага приділяється роботам тих дослідників, які так чи інакше впливали й продовжують впливати на формування американської політики в регіоні.
4. На основі критичного осмислення робіт представників політичної науки США виявлена глибинна суть концептуального обґрунтування політики Вашингтона щодо Ізраїлю й основних арабських учасників близькосхідного конфлікту; визначені основні підходи американських політологів до проблеми ісламського радикалізму в контексті арабо-ізраїльського мирного врегулювання.
5. Специфікою дослідження є систематизація та аналіз політологічних концепцій міжнародного посередництва у врегулюванні близькосхідного конфлікту; визначення ролі й місця багатосторонньої дипломатії в офіційній стратегії Вашингтона.
Це дослідження може бути використане для досягнення наступних практичних результатів:
1. При складанні й викладанні навчальних курсів «Зовнішня політика США», «Новітня історія країн Азії й Африки», «Зовнішня політика країн Близького й Середнього Сходу», а також «Сучасні проблеми безпеки в регіоні Близького й Середнього Сходу».
2. Результати дослідження можуть бути використані співробітниками державних установ, що займаються розробкою й практичним утіленням зовнішньої політики України на близькосхідному напрямку з метою розширення й поглиблення зв'язків нашої держави з країнами регіону, уточнення позиції України щодо проблеми арабо-ізраїльського мирного врегулювання, а також з’ясування варіантів взаємодії між Україною та Сполученими Штатами в рамках процесів, що досліджуються.
Апробація результатів дисертації. Основні положення цієї дисертації апробовані автором у доповідях і виступах на наступних наукових конференціях: 14-му Всесвітньому конгресі з юдаїки (Єрусалим, 31 липня – 4 серпня 2005 р.), 11-му міжнародному симпозіумі “Розширення глобальної безпеки” (Вашингтон, 15-20 червня 2000 р.); 7-й і 8-й міжнародних конференціях з юдаїки (Москва, 15-17 липня 2002 р., 14-16 липня 2003 р.); 3-х, 6-х і 9-х Сходознавчих читаннях Інституту сходознавства ім. А. Кримського (Київ, 27-28 травня 1999 р., 30-31 жовтня 2002 р. і 30-31 травня 2005 р.); 5-й міжнародній науково-практичній конференції “Україна – країни Сходу в XXI столітті: діалог мов, культур, цивілізацій” (Київ, 18-19 квітня 2003 р.); міжнародній конференції “Соціальна політика й механізми інтеграції українського суспільства” (Одеса, 27-28 вересня 2002 р.), круглих столах Одеської філії Національного інституту стратегічних досліджень, виступах на засіданні Одеського міського Семінару з теорії, історії й історіографії міжнародних відносин.
Публікації. Положення й результати дослідження викладені у 8 статтях, 5 з яких – у фахових збірниках наукових праць, а також у 4 тезах доповідей і матеріалах виступів на всеукраїнських і міжнародних наукових конференціях.
Хронологічні рамки роботи охоплюють період з 1991 до 2001 рр. Прийняття 1991 року як відправної точки періоду, що розглядається, зумовлено проведенням у цьому році з ініціативи США й СРСР Мадридської конференції з мирного врегулювання на Близькому Сході, яка заклала основи розвитку мирного процесу в регіоні. Додатковим, попереднім етапом є відрізок з 1989 до 1991 рр., протягом якого відбулося формування підходів адміністрації Дж. Буша-старшого до проблеми близькосхідного врегулювання в умовах трансформації регіональної й міжнародної обстановки, зумовленої закінченням «холодної війни». Верхньою хронологічною межею є завершення другого президентського терміну Б. Клінтона. Прихід до влади в США адміністрації Дж. Буша-молодшого й трагічні події 11 вересня 2001 р. призвели до корінної трансформації американської близькосхідної стратегії, а також ознаменували перехід до нового етапу політики Вашингтона щодо врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту.
Структура роботи зумовлена об'єктом, предметом, метою й завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, науково-теоретичного розділу, трьох основних розділів, 12 підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 201 сторінку. Список використаних джерел становить 420 найменувань (35 сторінок).

bibliography

ВИСНОВКИ

Впродовж 1990-х рр. підходи американських дослідників до політики США щодо врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту зазнали серйозної еволюції. Аналізуючи американські зовнішньополітичні концепції 1990-х рр., необхідно виділити такі положення, які характеризують роль і місце арабо-ізраїльського мирного процесу в регіональній і глобальній політиці США; дають оцінку політиці Вашингтона щодо врегулювання близькосхідного конфлікту, його основних учасників, а також посередницьких можливостей інших упливових міжнародних акторів; визначають ступінь взаємовпливу між американською політичною наукою й офіційною політикою Вашингтона.
1. Динаміка еволюції підходів американських політологів до врегулювання близькосхідного конфлікту в 1990-ті рр., в основному, співпадає з ключовими етапами трансформації офіційного американського зовнішньополітичного курсу щодо цієї проблеми. З певною часткою умовності, дисертант виділяє три основні етапи такої еволюції:
1) 1990-1992 рр. – період домінування оптимістичних поглядів і прогнозів в політичній думці США з приводу перспектив урегулювання арабо-ізраїльського конфлікту, зумовлений поліпшенням радянсько-американських відносин в кінці 1980-х рр. і позитивним потенціалом перемоги міжнародної коаліції на чолі зі Сполученими Штатами у війні в Перській затоці. Найбільший вплив на формування стратегії Вашингтона щодо вказаної проблеми у цей період здійснювали представники збалансованого напрямку американської політичної думки. Саме всеохоплюючий підхід й концепція «активного залучення» США до врегулювання близькосхідного конфлікту були покладені в основу політики адміністрації Дж. Буша щодо мирного врегулювання в регіоні, що відбилось на проведенні в Мадриді в 1991 р. міжнародної мирної конференції з Близького Сходу, заснованої на резолюціях ООН №242 і №338 і принципі «мир в обмін на території».
2) 1993-1995 рр. – період домінування концепції «готовності» у американській стратегії щодо близькосхідного мирного врегулювання, а також значного впливу на її формування представників консервативного й частини збалансованого напрямків американської політології. Цей період характеризується підписанням серії проміжних угод між палестинською й ізраїльською стороною, що була розпочата в Осло в 1993 р., а також укладенням повномасштабного мирного договору між Ізраїлем і Йорданією в 1994 р. Незважаючи на гостру критику укладених в Осло угод з боку значної частини американських політологів, їх основний принцип – поступове вирішення спірних питань між протиборчими сторонами шляхом укладання проміжних угод, а також відхід від усеохоплюючої концепції мирного врегулювання – був повністю підтриманий адміністрацією Б. Клінтона й узятий за основу подальшого просування до врегулювання палестино-ізраїльського конфлікту.
3) 1996-2000 рр. – період стагнації арабо-ізраїльського мирного процесу, що спровокував новий виток дискусії серед американських політологів навколо визначення причин загострення ситуації, а також пошуку шляхів модифікації американської політики з метою його подолання. Для цього періоду характерна подальша диференціація поглядів американських дослідників, а саме, «розмивання» збалансованого підходу в американській політології, деякі представників якого, залежно від своїх політичних переконань, наближаються або до радикально-критичних поглядів, що осуджують офіційний Вашингтон за відверто проізраїльську політику (А. Нортон), або до консервативного крила американської політології, яке звинувачує в провалі мирного процесу арабську сторону (Б. Рубін).
2. Стосовно концептуальних підходів до розвитку американо-ізраїльських відносин у межах близькосхідного мирного процесу, політична думка США також зазнала певної, хоча і менш радикальної, еволюції:
1) 1990-1992 рр. – період, упродовж якого простежується значна активізація політологів, які відстоюють доцільність збалансованого підходу США в своїх відносинах з Ізраїлем і арабськими державами. Ідеї представників цієї групи, певною мірою, знаходять своє відображення в політиці адміністрації Дж. Буша-старшого, яка активно протистояла будівництву нових ізраїльських поселень на окупованих територіях, а також стримувала вплив проізраїльського лобі на ухвалення рішень, пов'язаних з арабо-ізраїльським мирним процесом.
2) 1993-2000 рр. – період активного впливу на політику Вашингтона в близькосхідному мирному процесі консервативних політологів - прихильників збереження «особливих відносин» з Ізраїлем, що відстоювали їх актуальність у нових міжнародних і регіональних умовах на основі спільних стратегічних інтересів і духовних цінностей двох держав. Незважаючи на те, що багато американських дослідників продовжували наполягати на необхідності перегляду «особливих відносин» з Ізраїлем, обидві адміністрації Б. Клінтона, в яких домінували проізраїльсько налаштовані політичні діячі, як і в роки «холодної війни», розглядали Ізраїль як основного близькосхідного союзника й гаранта американських інтересів у регіоні.
Погляди американських дослідників на розвиток американо-арабських відносин в 1990-ті рр. і проблему ісламського радикалізму й екстремізму в рамках близькосхідного мирного процесу також були далекі від консенсусу. При цьому діаметрально протилежні погляди на цю проблему представників концепції «конфронтації» й концепції «пристосування», знаходили застосування в офіційній стратегії Вашингтона. Так, на рівні риторики, американські політики використовували термінологію прихильників концепції «пристосування». І Дж. Буш, і Б. Клінтон ніколи не заявляли про своє вороже ставлення до ісламу в цілому, а також підкреслювали свою прихильність до продовження діалогу між США й ісламським світом. З іншого боку, прихильники концепції «конфронтації», що відверто симпатизували Ізраїлю набагато більшою мірою, ніж прихильники концепції «пристосування», впливали на політику США в арабо-ізраїльському конфлікті, що було найбільш очевидним у роки перебування в Білому домі президента Б. Клінтона.
Події 11 вересня 2001 р. кардинальним чином трансформували підхід США до близькосхідних проблем, привернувши увагу Вашингтона до проблеми міжнародного тероризму, в якому Ізраїль виконує роль найближчого й найдосвідченішого союзника. В результаті, початок ХХІ століття ознаменувався істотно новим рівнем стратегічного партнерства між США та Ізраїлем, а також практично повним домінуванням у зовнішньополітичній стратегії США концепції «конфронтації» щодо проблеми ісламського радикалізму.
3. Сполучені Штати впродовж періоду, що досліджується, були ключовим посередником у арабо-ізраїльському мирному врегулюванні й здійснювали безпосередній вплив на його розвиток. Якнайшвидше й повномасштабне врегулювання близькосхідного конфлікту повністю відповідало американським національним інтересам, оскільки воно було необхідною умовою для стабілізації одного з найбільш стратегічно важливих для США регіонів Земної кулі, а також значною мірою мало б посприяти поглибленню як американо-ізраїльського, так і американо-арабського співробітництва.
Близькосхідний мирний процес посідав важливе місце в регіональній і глобальній стратегії як Дж. Буша-старшого, так і Б. Клінтона. Врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту було важливою складовою частиною «доктрини Буша», яка проголошувала будівництво «нового світового порядку» і віддавала пріоритетне місце мирному врегулюванню конфліктів. Прийняття в 1993 р. «доктрини Клінтона», а також концентрація Вашингтона на внутрішньополітичних проблемах призвели до початкового зниження інтересу Вашингтона до проблеми мирного врегулювання між Ізраїлем та арабськими країнами. Однак, загроза зриву близькосхідного мирного процесу в другій половині 1990-х рр. знов повертає цю проблему в список найпріоритетніших завдань зовнішньої політики другої адміністрації Б. Клінтона.
У підходах американських адміністрацій до практичного врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту домінували положення концепції «готовності», виходячи з якої, офіційний Вашингтон утримувався від висунення самостійних ініціатив або планів з врегулювання конфлікту, підтримуючи ті компроміси й домовленості, які досягалися протиборчими сторонами. Саме така тактика, на думку прихильників концепції «активного залучення», з якою повністю погоджується дисертант, стала причиною невдач американської політики, спрямованої на врегулювання конфлікту між Ізраїлем та його арабськими сусідами. На нашу думку, активний тиск Вашингтона на обидві протиборчі сторони з метою їх просування до завчасно й чітко зумовлених результатів мирного процесу могли б принести набагато більше дивідендів. Необхідно відзначити, що частково положення концепції «активного залучення» були враховані Б. Клінтоном, який в останні місяці перебування на посту президента вперше висунув самостійний американський план з врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту.
Після приходу до влади у Сполучених Штатах адміністрації Дж. Буша-молодшого й подій 11 вересня 2001 р. наступає якісно новий етап близькосхідної політики Вашингтона, що призвів до початкового зниження інтересу Вашингтона до проблеми арабо-ізраїльського мирного врегулювання, а згодом - до значної трансформації підходів США до близькосхідного мирного процесу.
4. Серйозної еволюції зазнали підходи американської політичної думки до ролі багатосторонньої дипломатії у врегулюванні близькосхідного конфлікту. В період активного розвитку арабо-ізраїльських переговорів першої половини 1990-х рр. більшість американських політологів була схильна вважати посередництво Сполучених Штатів достатнім для досягнення остаточної угоди між протиборчими сторонами. Проте, починаючи з середини 1990-х рр., політика адміністрації Б. Клінтона, заснована на виключенні всіх альтернативних посередників із мирного процесу, цілком справедливо піддається жорсткій критиці з боку прихильників багатостороннього підходу до близькосхідного мирного врегулювання.
Гостра дискусія між представниками одностороннього та багатостороннього підходів другої половини 1990-х рр. мала безпосередній вплив на формування зовнішньополітичного курсу Вашингтону на початку ХХІ століття. Практичною реалізацією ідеї розширення кола посередників у близькосхідному мирному процесі стала в 2002 р. ініціатива адміністрації Дж. Буша-молодшого зі створення міжнародного «квартету» у складі США, ЄС, ООН і Росії та їх спільний план близькосхідного мирного врегулювання «Дорожня карта». В той же час, аналіз позицій членів «квартету» щодо основних проблем арабо-ізраїльського мирного врегулювання дозволяє дисертанту зробити висновок про те, що діяльність міжнародного «квартету» в майбутньому не буде позбавлена певних труднощів.
5. Рівень взаємозв'язку й взаємовпливу між американською політичною наукою й офіційною політикою США з врегулювання арабсько-ізраїльського конфлікту залишався досить високим впродовж усього періоду, що досліджується. Основні етапи еволюції американської академічної думки, на переконання дисертанта, були пов’язані з офіційним курсом Вашингтона. Однак він, у свою чергу, був результатом застосування на практиці підходів американських політологів, уплив яких на формування американського зовнішньополітичного курсу в той чи інший проміжок часу був визначальним. Крім того, будь-яка офіційна стратегія США з врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту завжди мала значну кількість критиків серед американських дослідників. Це дозволяло Вашингтону корегувати свою зовнішньополітичну лінію, виходячи з існуючих альтернативних оцінок і прогнозів.
6. При оцінці ступеня відповідності політики США у врегулюванні арабо-ізраїльського конфлікту їхнім національним інтересам в американських академічних колах спостерігаються серйозні розбіжності. Так, більшість американських політологів схильна вважати, що зовнішньополітична лінія Вашингтона в близькосхідному мирному процесі відповідала його справжнім інтересам, чи, принаймні, прагнула їм відповідати.
Водночас, досить потужною є група тих аналітиків, представників як консервативного, так і радикально-критичного напрямків, які констатували значне викривлення національних інтересів США при практичному здійсненні регіонального курсу Вашингтона, а також значну невідповідність між офіційно декларованими й реальними цілями Сполучених Штатів у близькосхідному мирному процесі. Так, консервативні дослідники звинувачували Вашингтон у тому, що він, прагнучи зберегти ілюзію мирного процесу, жертвував інтересами Ізраїлю – основного гаранта своїх інтересів на Близькому Сході. Навпроти, представники радикально-критичного напрямку й ті прихильники збалансованого підходу, що змістилися ближче до лівого флангу, переконані, що, не зважаючи на декларовану на офіційному рівні позицію незацікавленого посередника, на практиці підхід адміністрацій Дж. Буша й Б. Клінтона був спрямований на збереження домінування в мирному процесі Ізраїлю, а також переваги ізраїльських інтересів над арабськими.
Безумовно, впродовж 1990-х рр. у справі врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту Вашингтон неодноразово досягав значних результатів. Водночас, на погляд дисертанта, нечітка і часто неоднозначна політика США щодо основних проблем мирного врегулювання, заснована на балансуванні Вашингтона між зобов'язаннями перед Ізраїлем і прагненням зберегти імідж незалежного посередника в очах арабського світу, значною мірою обмежувала можливості США з врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту.
На нашу думку, активний, ініціативний підхід Сполучених Штатів до проблеми арабо-ізраїльського мирного врегулювання разом із відмовою від політики «подвійних стандартів», неухильним дотриманням принципу «мир в обмін на території» і резолюцій РБ ООН №242 і № 338 (не допускаючи їхніх різних трактувань), стимулюванням протиборчих сторін до реалізації досягнутих раніше домовленостей, а також виробленням чіткої схеми й механізму подальшого переговорного процесу шляхом її узгодження з Ізраїлем, всіма арабськими учасниками конфлікту, а також членами міжнародного «квартету», залишається на сьогоднішній день однією з ключових умов для поновлення активної фази арабо-ізраїльського мирного процесу на всіх його треках і досягнення повномасштабного мирного врегулювання в регіоні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абу Мазен (Махмуд Аббас). Путь в Осло. - М.: Ин-т изучения Израиля и Ближнего Востока, 1996. - 306 с.
2. Авилов К.А. Международно-правовое положение палестинцев // Ближний Восток и современность. – 2003. – Вып. 19. – С. 125-137.
3. Аппатов С.И. Райнов П.Я. Покровители агрессии: ближневосточная политика США в американской буржуазной историографии. – К.: Вища школа, 1986. – 271 с.
4. Аппатов С.И., Глебов В.В., Коваль И.Н., Райнов П.Я. США: cовременная внешнеполитическая мысль. – Одесса: Логос, 1992. – 234 с.
5. Баазова Л.Х. Новый король Иордании Абдалла и иордано-израильские отношения // Ближний Восток и современность. – 1999. – Вып. 8. – С. 48-61.
6. Бакланов А. Ближний Восток: региональная безопасность и интересы России. – М.: Международные отношения, 1999. - 165 с.
7. Бакланов А. Драматические события на Ближнем Востоке требуют реальных мер доверия // Международная жизнь. - 1999. - № 1. – С. 14-19.
8. Бакун Л. После того как ушёл последний солдат. Вывод израильских войск с Юга Ливана породил много новых проблем в этом регионе // Азия и Африка сегодня. – 2000. - №12. – С. 36-41.
9. Белокреницкий В.Я. Ислам и политика в странах Ближнего и Среднего Востока // Восток. – 1999. - №4. – С.146-150.
10. Бикбаев Р. Палестина: в секторе Газа всё спокойно? // Азия и Африка сегодня. – 1995. - № 9. – С. 16-18.
11. Богомолов А., Данилов С., Семиволос И. Теорема ближневосточного урегулирования // Зеркало недели. – 2001. - № 43 (367). – С. 4.
12. Богомолов О.В. Політичний іслам // Політика і час. – 2003. – №12. – С. 52-61.
13. Борисов Р.В. США: ближневосточная политика в 1970-е годы. – М.: Наука, 1982. – 216 с.
14. Боронов Р.А. Нефть и политика США на Ближнем и Среднем Востоке. – М.: Наука, 1977. – 272 с.
15. Брусиловская О.И. Политика США в Восточной Европе после второй мировой войны: анализ концепций современной американской политологии: Дис… канд. полит. наук: 23.00.04. – Одесса, 1996. – 166 с.
16. Веселовский А. У світлі ісламської альтернативи. Східне Середземноморя: регіональна система підвищеної небезпечності // Політика і час. – 2003. - № 3-4. – С. 25-34.
17. Войтович А.И. Политика США в отношении Японии в 1980-е – первой половине 90-х годов. Анализ концепций американской политологии: Дис… канд. ист. наук: 07.00.02. – Одесса, 1997. – 166 с.
18. Волков А. Религиозный экстремизм и палестинская проблема // Азия и Африка сегодня . – 1998. - № 5. – С. 71-75.
19. Волович А. Незаконная защита // Зеркало недели. – 2004. - № 28 (503). – С. 5.
20. Гончар Ю.Б. Еволюція політики США щодо інтеграційних процесів у Західній Європі (кінець 80-х –90-ті рр.): Дис… канд. іст. наук: 07.00.02. – К., 1998. - 224 с.
21. Гранде В.А., Владимиров Р.В. Место и роль Ближнего Востока в системе национальных интересов России // Ближний Восток и современность. – 1995. - № 5. – С. 114-127.
22. Гура В.К. До розвитку – через роззброєння // Політика і час. – 1994. – №7. – С. 58-61.
23. Гураджев В., Миронов Л. Полвека на пороховой бочке // Азия и Африка сегодня. - 1998. - № 5. - С. 2-5.
24. Гусаков В. Ізраїльсько-єгипетський та ізраїльсько-палестинський досвід врегулювання близькосхідного конфлікту // Людина і політика. – 2003. – № 1. – С. 24-30.
25. Гусаров В.И. Ближневосточное урегулирование: проблемы, перспективы // Восток. – 1998. - №2. – С. 175-182.
26. Демченко П. Ближневосточный ребус // Азия и Африка сегодня. – 1992. - №3. – С. 6-8.
27. Дмитриев Е. Палестинская трагедия. – М.: Международные отношения, 1986. – 156 с.
28. Дубовик В.А. Политика США в отношении независимой Украины (1991-1994 гг.): анализ концепций американской политологии: Дис… канд. полит. наук: 23.00.04. – Одесса, 1996. – 183 с.
29. Егорин А.З., Абель Хамид Х.А. Война за ближневосточный мир. – М.: Восточная литература РАН, 1998. – 166 с.
30. Захаров А.М., Фомин О.И. Кэмп-Дэвид: политика, обречённая на провал. – М.: Международные отношения, 1982. – 272 с.
31. Звягельская И.Д. Конфликтная политика США на Ближнем и Среднем Востоке (сер. 70-х - вт. пол. 80-х гг.). – М.: Наука, 1990. – 187 с.
32. Зубовский М.С. К вопросу о миротворческом процессе ООН на Ближнем Востоке // Ближний Восток и современность. – 2002. - №14. – С. 125-139.
33. Зыкова О.А. Отношения Европейского Союза и Израиля в контексте арабо-израильского конфликта // Востоковедный сборник. – 2000. – № 5. – С. 152-167.
34. Казакова Н. Гуманитарная деятельность ООН и решение проблем палестинских беженцев // Востоковедный сборник. – 2000. - № 5. – С. 56-72.
35. Камінський Є.Є. Політика США в українському питанні (1917-1990): Дис… д-ра. іст. наук: 07.00.02. – К., 1993. – 320 с.
36. Канцелярук Б.І. Сучасні виміри політики США до України в умовах постбіполярного світу: Автореф. дис… д-ра політ.наук: 23.00.04/НАН України, Інститут світової економіки і міжнародних відносин. – К., 1998. – 30 с.
37. Капитонов К. Беньямин Нетаньяху – «господин три нет» // Азия и Африка сегодня. – 1998. - № 5. – С. 22-25.
38. Киселёв В. Долгий путь к миру // Азия и Африка сегодня. – 2000. – № 7. - С. 24-30
39. Киселев В.И. Палестинская проблема и ближневосточный кризис. – К: Политиздат, 1981. – 215 с.
40. Киссинджер Г. Дипломатия. – М.: РОССПЭН, 1997. – 417 с.
41. Киссинджер Г. Нужна ли Америке внешняя политика? К дипломатии для XXI века. – М.: Ладомир, 2002. – 350 с.
42. Киташов В.К. Посредничество США в урегулировании ближневосточного конфликта // Ближний Восток и современность. – 2002. - №15. - С. 83-97.
43. Кірпенко П., Шпакова Н. Великі інтереси і великі обов’язки. До питання про близькосхідну політику США // Політика і час. – 2003. – № 4. – С. 59-64.
44. Клинтон Б. Моя жизнь. - М.: Альпина Бизнес Букс, 2005. - 1088с.
45. Коваль И.Н. Последняя битва “холодной войны”. Восточноевропейская политика сверхдержав в концепциях зарубежной политологии ( 1980-е, начало 90-х гг.) – Одесса.: Астропринт, 1999. - 224 с.
46. Кокошин А.А. США в системе международных отношений 80-х годов. Гегемонизм во внешней политике Вашингтона. – М: Международные отношения, 1984. – 304 с.
47. Кокошин А.А. США: за фасадом глобальной политики. – М.: Политиздат, 1981. – 367 с.
48. Колобов О.А. США и проблема Палестины. – Нижний Новгород: Изд-во нижегородского ун-та, 1993. – 225 с.
49. Коппель О.А., Пархомчук О.С. Близький Схід: мілітаризація чи конверсія? // Питання нової та новітньої істроії . – 1996. - Вип. 42. – С. 171-178.
50. Кочубей Ю.М. Україна і проблеми Близького і Середнього Сходу // Науковий вісник Дипломатичної академії України. – 2002. – Вип. 7. – С. 206-209.
51. Кременюк В.А. Внешняя политики администрации Клинтона: новый срок со старым багажом // США: ЭПИ. – 1997. – № 5. – C. 35-49.
52. Кременюк В.А. Политика США в развивающихся странах. Проблемы конфликтных ситуаций 1945-1976 гг. – М.: Наука, 1977. – 303 с.
53. Ладейкин В.П. Источник опасного кризиса. Роль сионизма в разжигании конфликта на Ближнем Востоке. – М.: Политиздат, 1973. – 296 с.
54. Листопадова А.В. В поисках путей решения проблемы палестинских беженцев // Востоковедный сборник. – 2000. - Вып 5. – С. 76-88.
55. Лосев С.А., Тысовский Ю.К. Ближневосточный кризис: нефть и политика. – М.: Международные отношения, 1980. – 252 с.
56. Магда Е. Близькосхідна криза: ретроспектива та прогноз // Нова політика. – 2001. - № 6. - С. 30-33.
57. Малыгин А. Новая ситуация на Ближнем и Среднем Востоке // Международная жизнь. – 2000. - № 10. – С. 80-86.
58. Маначинский О. Близький Схід: озброєний і небезпечний // Політика і час. – 2004. - № 10. – с. 40-47.
59. Медведко А. В поисках утраченного времени. Арабо-израильский конфликт // Азия и Африка сегодня. – 1998. - № 10. – С. 3-10.
60. Медведко Л. Ближний Восток: самый продолжительный «конфликт века» // Вопросы истории. – 1988. - № 6. – с. 131-145.
61. Мельников Ю.М. Сила и бессилие: внешняя политика Вашингтона. – М.: Политиздат, 1983. – 368 с.
62. Мирский Г. Израиль и палестинцы: самый длительный конфликт // Мировая экономика и международные отношения. – 2001. – №3. – С. 96-103.
63. Мирский Г.И. Ближний Восток и политика США // США: ЭПИ. – 1998. - № 3. - С. 30-44.
64. Новикова Г. Посредничество США в урегулировании арабо-израильского конфликта // США: ЭПИ. – 2000. – № 9. - С. 14-30.
65. Носенко Т. Разделённый город Иерусалим // Международная жизнь.- 1999. - № 5. – С. 31-39.
66. Олбрайт М. Госпожа госсекретарь: мемуары Мадлен Олбрайт. - М.: Альпина Бизнес Букс, 2004. - 688с.
67. Осипов А.И. США и арабские страны (1970-е – начало 80-х годов). – М.: Наука, 1983. – 229 с.
68. Палестинская проблема: документы ООН, международных организаций и конференций / Под. ред. Р.А. Давыдкова. – М.: Прогресс, 1984. – 239 с.
69. Панкин Б.В. В ближневосточном котле // Международная жизнь. – 1993. – № 1-2. – С. 16-22.
70. Парахонський Б. Південні дивиденди. Сучасна політична ситуація на Близькому Сході та стратегічні інтереси Украйни // Політика і час. – 1998. - №10. – С. 43-52.
71. Перес Ш. Новый Ближний Восток. – М. : Международные отношения, 1994. – 340 с.
72. Петровский В.Ф. Доктрина “национальной безопасности” в глобальной стратегии США. – М.: Международные отношения, 1980. – 336 с.
73. Попова Е.И. Внешняя политика США в американской политологии. – М.: Наука, 1987. – 206 с.
74. Посувалюк В. Мир и безопасность на Ближнем Востоке – достижима ли цель? // Международная жизнь. – 1998. - № 10. – С. 4-18.
75. Потехин А.В. Дипломатия США в Восточной Европе: 1945-1950 гг. – К.: Наукова думка, 1991. – 138 с.
76. Примаков Е.М. Анатомия ближневосточного конфликта. – М.: Политиздат, 1979. – 347 с.
77. Примаков Е.М. История одного сговора. Ближневосточная политика США в 1970-е – начале 80-х годов. – М.: Политиздат, 1985. – 319 с.
78. Программы урегулирования палестино-израильского конфликта: три года переговоров в Кэмп-Дэвиде и Табе. Сборник статей и документов / Под. ред. А. Д. Эпштейна. - М.: Ин-т изучения Израиля и Ближнего Востока, 2004. – 196 с.
79. Пырлин Е. Мадридский форум: надежды, тревоги, сомнения // Мировая экономика и международные отношения. – 1992. - №5. – С. 43-54.
80. Пырлин Е.Д. Трудный и долгий путь к миру: Взгляд из Москвы на проблему ближневосточного урегулирования. – М.: РОССПЭН, 2002. – 508 с.
81. Пырлин Е.Д. 100 лет противоборства. Генезис, эволюция, современное состояние и перспективы решения палестинской проблемы. - М.: РОССПЭН, 2001. – 479 с.
82. Рахманинов Ю.Н. Достижения и препятствия на пути безопасности и сотрудничества в Средиземноморье // Ближний Восток: проблемы региональной безопасности. – 2000. – Вып. 8. – С. 103-117.
83. Семиволос И. Палестинская автономия // Зеркало недели. -
1995. - № 8 (21). – С. 4.
84. Семиволос И., Данилов С., Богомолов А. На пороге войны? // Зеркало недели. – 2001. - № 37 (361). – С. 6.
85. Скороход Ю.С. Проблема Юга Ливана // Ближний Восток и современность. – 2002. - № 13. – С. 120-136.
86. Современная внешняя политика США: в 2-х т / Под ред. Г.А. Трофименко. – М.: Наука, 1984. – Т. 1. – 464 с.; Т. 2. – 480 с.
87. Современные внешнеполитические концепции / Под ред. Г.А. Трофименко. – М.: Наука, 1979. – 381 с.
88. Соколовский М. Война и мир на Ближнем Востоке // Зеркало недели. -
1998. - № 44 (213). – С. 5.
89. Соколовский М. Кэмп-дэвидское фиаско // Зеркало недели. – 2004. -
№ 30 (303). – С. 7.
90. Супонина Е. Ход за Хафезом Асадом. Вывод израильских войск из Южного Ливана зависит от позиции Сирии // Новое время. – 1998. - №14. – С. 30-31.
91. Тегин Ю.Л. К проблеме комплексного исследования исламского экстремизма // Ближний Восток и современность. – 1999. – Вып. 7. – С. 81-95.
92. Тураджев В., Миронов Л. Полвека на пороховой бочке // Азия и Африка сегодня. – 1998. - №5. – С. 12-13.
93. Федченко Є. М. Близькосхідна політика Ізраїлю в контексті стратегії розвитку ізраїльського суспільства: Дис... канд. політ. наук: 23.00.04 / НАН України; Інститут світової економіки і міжнародних відносин. – К., 2003. – 184 с.
94. Хамзин К.З. Плоды двух лет мира (к иордано-израильским отношениям) // Ближний Восток и современность. – 1997. – Вып. 3. – С. 144-162.
95. Череда М. Ближний Восток: долгая дорога к миру // Зеркало недели. - 1999. - № 30 (251). – С. 6.
96. Чистяков А. Ближний Восток после урегулирования арабо-израильского конфликта // Международная жизнь. – 1995. - №2. - С. 107-115.
97. Чистяков А., Якушев М. Мир на Ближнем Востоке только снится? // Международная жизнь. – 2001. - № 4. – С. 60-68.
98. Шаклеина Т.А. Дискуссии в США по внешней политике // США: ЭПИ. – 1999. – № 12. – C. 24-36.
99. Шеин А. Рубежи ближневосточного урегулирования // Международная жизнь. – 1996. - №1. – С. 72-77.
100. Шергін С.О. Глобальній курс США в оцінках американських політологів // Вісник Київського університету. – 1996. – № 23. – С. 17-22.
101. Шумихин А.Ю. США и Ближний Восток: эволюция взглядов и политики // США: ЭПИ. – 1997. - №4. – С. 21-32.
102. A Performance-Based Roadmap to a Permanent Two-State Solution to the Israeli-Palestinian Conflict, 30 April 2003 // www.mfa.gov.il/MFA/ Peace+Process/Roadmap.htm
103. Abed G. The Palestinians in the Peace Process: The Risks and the Opportunities // Journal of Palestinian Studies. – 1992. – Vol. 22, № 1.- P. 5 -18.
104. Aftandilian G. Egypt’s Bid for Arab Leadership. - New York: Council on Foreign Relations Press, 1993. – 79 p.
105. After the Storm: An American Strategy for the Post-War Middle East. Washington Institute for Near East Policy Strategic Study Group Report. -Washington: The Washington Institute for Near East Policy, 1991. - 61 p.
106. Akins J. The New Arabia // Foreign Affairs. - 1991. - Vol. 70, № 3. - P. 36-50.
107. Albright Says U.S.-Israeli Relations Enter New Era. 20 July 1999 // www.usembassy-israel.org.il/publish/peace/archives/1999/july/ me0720b.html
108. Alpher J. Israel: The Challenges of Peace // Foreign Policy. – 1995. - № 101. - P. 130-146.
109. America and the Middle East. An Enduring Role in a Changing World / Edited by J. Winer and D. Blumental. – Washington: The Washington Institute for Near East Policy. - 40 p.
110. Amb. El-Arabi and Amb. Dore Gold. The United Nations and the Middle East // Washington Institute Special Policy Forum Report. - 1998. - № 155. - 21 p.
111. Andoni L. Hebron – the Danger of Precedent // Middle East International. – 1997. – February 7. - P. 17-18.
112. Andoni L. Redefining Oslo: Negotiating the Hebron Protocol // Journal of Palestinian Studies. – 1997. – Vol. 26, № 3. - P.17-31.
113. Aronson G. The Wye River Memorandum and Israeli Settlements // Center for Policy Analysis on Palestine Information Brief. – 1999. – № 3. – 26 p.
114. Aruri N. The Wye River Memorandum: Netanyahu’s Oslo and Unreciprocal Reciprocity // Journal of Palestinian Studies. – 1999. – Vol. 28, №. 2. - P. 17-29.
115. Aruri N. The U.S. and the Arabs: a Woeful History // Arab Studies Quarterly. - 1997. - Vol. 19, № 3. - P. 29-45.
116. Aruri N. Palestine - How to Redress the Wrongs of Oslo // Middle East International. – 1996. - October 25. – P. 18-20.
117. Aruri N. The United States and Palestine: Reagan’s Legacy to Bush // Journal of Palestine Studies. - 1989. - Vol. 18, № 3. - P. 3-21.
118. Asmus R. D. and Pollack K. M. The New Transatlantic Project // Policy Review. - 2002. - № 10. - P. 9-11.
119. Assistant Secretary of State for Near Eastern Affairs Martin Indyk. Remarks on U.S. Middle East Policy, Washington D.C., 10 April 1998 // Journal of Palestinian Studies. –1998. - Vol. 27, № 4. - P. 159.
120. Avineri S. and Rumer E. Russia Resurgent? Moscow and the Middle East // Washington Institute Policywatch. - 2000. - № 508. – 91 p.
121. Avineri S. Israel-Russia Relations // www.ceip.org/files/ publications/ russiaisrael.asp
122. Bainerman J. End American Aid to Israel? Yes, It Does Harm // Middle East Quarterly. - 1995. - Vol.2, № 3. - P. 3-13.
123. Ball G. The Hard Realities of the Arab-Israeli Conflict // Rethinking America’s Security / Ed. by Graham Allison and Gregory F. Treverton. - New York: W.W. Norton and Company, 1992. – P. 56-74.
124. Bannerman G. Arabs and Israel: Slow Walk toward Peace // Foreign Affairs. - 1992/93. - Vol.72, № 1. - P. 142-158.
125. Bard M., Pipes D. How Special Is the U.S.-Israeli Relationship? // Middle East Quarterly. - 1997. - Vol. 4, № 2. - P. 41-49.
126. Bar-Illan D. Can Israel Withdrawal? // Commentary. - 1988. - Vol. 85, № 4. - P. 33-38.
127. Bar-Illan D. If This be Peace // Commentary. - 1995. - Vol. 97, № 7. - P. 13-17.
128. Bar-Illan D. Israel After the Gulf War // Commentary. – 1991 - Vol. 91, № 5. - P. 24-28.
129. Bar-Illan D. Israel’s New Pollyannas // Commentary. - 1993. - Vol. 96, № 3. - P. 27-32.
130. Beirman D. The Role of the United States as an Initiator and Intermediary in the Arab-Israeli-Palestinian Peace Process: Comparing the Approaches of the Bush and Clinton Administrations // Remaking the Middle East / Ed. by P. White and W. Logan. – New-York: Oxford Press, 1997. – 339 p.
131. Ben-Meir A. Israel and Syria: The Search for A Risk-Free Peace // Middle East Policy. - 1995. – Vol. 4, № 1. - P. 156-175.
132. Bennis P. and Peck E. Coexistence on Equal Terms: Can the United States Serve as an Honest Broker? // Center for Policy Analysis on Palestine Briefing. – 2002. - № 98. – 24 p.
133. Bennis P. Clinton Administration Working to Ease U.N. Out of Middle East Process // Washington Report on Middle East Affairs. – 1995. - № 4. – P. 7-9.
134. Bill Clinton and Al Gore. Israel and the Middle East (from “Putting People First”. – New York: Times Books) // Journal of Palestinian Studies. – 1993. - Vol. 22, № 2. - P. 157-158.
135. Bodansky Y. Arafat’s “Peace Process”// Ariel Center for Policy Research Policy Papers. - 1997. – № 18. - 95 p.
136. Bronson R. The Reluctant Mediator // The Washington Quarterly. - 2002. - Vol. 25, № 4. - P. 186–199.
137. Brzezinski Z. Selective Global Commitment // Foreign Affairs. - 1991. - Vol. 70, № 4. - P. 1-21.
138. Building for Peace: An American Strategy for the Middle East. The Washington Institute’s Presidential Study Group Report. - Washington: The Washington Institute for Near East Policy, 1988. –113 p.
139. Building for Security and Peace in the Middle East: An American Agenda. The Washington Institute’s Presidential Study Group Report. - Washington: The Washington Institute for Near East Policy, 1997. - 88 p.
140. Bush G., Scowcroft B. A World Transformed. - New York: Knopf, 1998. – 590 p.
141. Bush, Clinton and the Jews. A Debate between D. Pipes and M. Reretz // Current History. - 1992. - Vol. 94, № 4. - P. 15–23.
142. Calabrese J. The United States, Grate Britain, and the Middle East: How Special the Relationship? // Mediterranean Quarterly. - 2001. - Vol.12, № 3. - P. 60-73.
143. Camp David Accords, 17 September 1978 // www.mfa.gov.il/MFA/ Peace+Process/Campdavid.htm
144. Carapico S. Euro-Med: European Ambitions in the Mediterranean // Middle East Report. – 2001. - Vol. 2, № 3. – P. 24-37.
145. Carmon Y. The Story Behind the Handshake // Commentary. – 1994. – № 3. - P. 6-9.
146. Chomsky N. Eastern Exposure: Misrepresenting the Peace Process // Village Voice. – 1996. - February 6.
147. Christison K. All Process and No Substance: U.S. Policymaking on Palestine // Center for Policy Analysis on Palestine Information Brief. - 2001. – № 60. – 19 p.
148. Christison K. Splitting the Difference: The Palestinian-Israeli Policy of Games Baker // Journal of Palestinian Studies. – 1994. – Vol. 24, № 1. - P. 42-56.
149. Christopher W. America’s Leadership, America’s Opportunity. Advancing Peace in the Middle East // Foreign Policy. - 1995. - № 8. - P. 6-29.
150. Clinton Administration. A Framework for Peace Between Israel and Syria, Washington D.C., 7 January 2000 // Journal of Palestinian Studies. – 2000. – Vol. 29, № 3. - P. 157-160.
151. Clinton B. and Gore A. Israel and the Middle East // Journal of Palestinian Studies. – 1993. - Vol. 22, № 2. - P. 157-158.
152. Clinton Bill. Proposals for a Final Settlement // Journal of Palestine Studies. – 2001. – Vol. 30, № 3. – P. 171-173.
153. Clyde M. Egypt-United States Relations // CRS Issue Brief. - 1998, January 9. - P. 9-14.
154. Commission of the European Communities. “The Role of the European Union in the Peace Process and Its Future Assistance to the Middle East”, Brussels, 16 January 1998 (excepts) // Journal of Palestinian Studies. – 1998. – Vol. 27, № 3. - P. 148-151.
155. Continue U.S. Aid to Israel? A Debate between P. Clawson, H. Fradkin, E. Kurz, M. Gwendolyn // Middle East Quarterly. - 2000. - Vol.7, № 2. - P. 43-55.
156. Cook S. Egypt – Still America’s Partner? // Middle East Quarterly. - 2000. - Vol.7, № 2. - P. 3-15.
157. Crossette B. Can the United Nations Fix the Middle East? // www.meforum.org/article/181
158. Curtiss R., Alamoudi A., Jonhson J, Reda H. Symposium: American Muslims and U.S. Foreign Policy // Middle East Policy. - 1999. - Vol. 7, № 1. – P. 43-56.
159. Danziger R., Gordon B. End American Aid to Israel? Nor, It Remains Vital // Middle East Quarterly. - 1995. - Vol. 2, № 3. - P. 313-327.
160. Differences in the Push for Arab-Israeli Peace // www.ajc.org/ Israel/IsraelMideastBriefingsDetail.asp?did=208&pid =597
161. Documents on the Arab-Israeli Conflict / Ed. By C. Bassiouni. – New York: Transnational Pub., 2004. - 349 p.
162. Druks H. The Uncertain Alliance. The U.S. and Israel from Kennedy to the Peace Process. – London: Greenwood Press, 2001. – 294 p.
163. Eighty-one Senators’ Letter to President Clinton Warning Him Against Pressuring Israel, Washington D.C., 3 April 1998 // Journal of Palestinian Studies. – 1998. – Vol. 27, № 4. - P. 154-155.
164. Eisenstadt M. Arming for Peace? Syria's Elusive Quest for “Strategic Parity” // The Washington Institute for Near East Policy Paper Series. - 1992. - № 31. - 103 p.
165. Eisenstandt M. American Troops on the Golan // Commentary. - 1995. -Vol. 99, № 5. - P. 7-10.
166. Elazar D. What is Complicating the Peace Talks? // Jerusalem Letter/Viewpoints. – 1992. - № 252. - P. 1-5.
167. Elizur J. Israel and the United States: Images of Flawed Paradise // U.S. – Israeli Relations at the Crossroads / Ed. By G. Sheffer. – London: Frank Cass and Company, 1997. – P. 73-93.
168. Enduring Partnership. Report of the Commission on U.S. – Israeli Relations. - Washington: The Washington Institute for Near East Policy, 1993. – 24 p.
169. Esposito J. The Islamic Threat: Myth or Reality. - New York: Oxford University Press, 1995. – 320 p.
170. European Council, Presidency Conclusion. “Middle East Peace Process”. Luxemburg, 13 December 1997 // Journal of Palestinian Studies. – 1998. - № 3. - P.148-151.
171. Falk R. International Law and the al-Aqsa Intifada // Middle East Report. - 2000. - № 217. - P. 15-17.
172. Falk R. Can US Policy toward the Middle East Change Course? // Middle East Journal. - 1993. - Vol.47, № 1. - P. 11-19.
173. Feith D. A Strategy for Israel // Commentary. - 1997. - Vol. 103, № 4. - P. 23-26.
174. Feith D. Land for No Peace // Commentary. – 1994. – № 6. - P.3-7.
175. Feldman S., Zalmay H. The Future of U.S.- Israeli Strategic Cooperation // Washington Institute Special Policy Forum Report. - 1996. - № 93. – 56 p.
176. Findley P. Deliberate Deceptions. Facing the Facts about the U.S. – Israeli Relationship. – New York: Lawrence Hill Books, 1993. – 312 p.
177. Former Peace Team Member Discusses U.S. Failures under Clinton Administration // Center for Policy Analysis on Palestine Briefing. - 2001. – № 8. – 18 p.
178. Framework for Peace: Agreement between Israel and the PLO (on Palestinian Self-rule in the Gaza Strip and Jericho signed in Cairo on May 1994) // Middle East Policy. - 1994. - Vol. 3, № 2. – P. 181-186
179. Fraser T. The USA and the Middle East Since World War 2. – New York: St. Martins Press, 1989. – 221 p.
180. Freedman L. Order and Disorder in the New World // Foreign Affairs. - 1992. - Vol. 71, № 1. - P.20-38.
181. Freedman R. U.S. Pоlicy Toward the Middle East in Clinton’s Second Term // Middle East Report on International Affairs. – 1999. – Vol. 3, № 1. - P. 27-51.
182. Freedman R. Russia's Middle East Ambitions // The Middle East Quarterly. - 1998. - Vol. 5, № 3. - P.14- 29.
183. Fuller G. The Future of the Peace Process // The Al-Aqsa Intifada. Causes and Implications for US Interest. – Washington: Georgetown University Press, 2002. - P. 2-14.
184. Fuller G. Moscow and the Gulf War // Foreign Affairs. - 1991. - Vol. 70, № 3. - P. 55-77.
185. Garfinkle A. The U.S. Imperial Postulate in the Mideast // Orbis. - 1997. - Vol 41, № 1. - P.15-31.
186. Garfinkle A. U.S.-Israeli Relations after the Cold War // Orbis. - 1996. - Vol. 40, № 4. - P. 557-577.
187. Gergen D. America’s Missed Opportunities // Foreign Affairs. - 1992. - Vol.71, № 1. - P. 1-20.
188. Gerges F. America and Political Islam. Clash of Cultures or Clash of Interests? – New York: Cambridge University Press, 1999. – 282 p.
189. Gerges F. Clinton and the Middle East: Lost Opportunities // Foreign Policy. - 1997. - № 5. - P. 2-6.
190. Gold D. Where Is the Peace Process Going? // Commentary. - 1995. – № 8. -P. 38-42.
191. Gold D. The U.S.-Israel Relationship: Mounting Misperceptions in Washington // Jerusalem Letter/Viewpoints. - 1992. - № 253. - P. 1-5.
192. Gordon P. No Way Out. The Essential U.S. Role in the Middle East // Brookings Review. - 2000. - Vol. 18, № 4. - P. 11-26.
193. Gottlieb G. Israel and the Palestinians // Foreign Affairs. - 1989. - Vol. 68, № 5. - P. 119-132.
194. Green S. Middle East Peace Process: The Old World Order Again // American-Arab Affairs. – 1991. - № 37. - P. 45-52.
195. Greenwald C. Can Arabs Make Peace with Israel? // Middle East Quarterly. - Vol. 6, № 3. - 1999. - P. 35-43.
196. Gurfinkiel M. Islam in France: The French Way of Life Is in Danger // The Middle East Quarterly. - 1997. - Vol. 4, № 1. - P. 39-47.
197. Haas R. The United States, Europe and the Middle East Peace Process // Allies Divided. Transatlantic Policies for the Greater Middle East / Ed. by R. Blackwill and M. Sturmer. – Cambridge: The MIT Press, 1997. - P. 67-89.
198. Haas R. The Middle East: No More Treaties // Foreign Affairs. - 1996. - Vol. 75, № 5. - P. 53-65.
199. Hadar L. Localizing the Israeli-Palestinian Conflict // A Cato Daily Commentary. – 2000. - July 25.
200. Hadar L. Pax Americana’s Four Pillars of Folly // Journal of Palestinian Studies. – 1998. – Vol. 22, № 3. - P. 49-60.
201. Hadar L. America’s Moment in the Middle East // Current History. - 1996. -Vol. 95, № 597. - P. 1-6.
202. Hadar L. Thawing the American-Israeli Chill // Journal of Palestinian Studies. - 1993. - Vol. 22, № 2. – P. 78-89.
203. Hadar L. Quagmire. America in the Middle East. – Washington: Cato Institute, 1992. - 232 p.
204. Hagopian E. Is the Peace Process a Process for Peace? A Retrospective Analysis of Oslo // Arab Studies Quarterly. - 1997. - Vol.19, № 3. - P. 1-29.
205. Hajjar S. Creating Peace between Lebanon and Israel // Contemporary Review. – 2001. - Vol. 279, № 1626. - P. 18-31.
206. Hansen B. Unipolarity and the Middle East. – New York: St. Martin’s Press, 2001. – 245 p.
207. Harris D. Arab Lobby vs. Israel Lobby: Who'll Win? //
www.ajc.org/InTheMedia/OpinionsDetail.asp?did=202&pid=525.
208. Heller M. The Middle East: Out of Step with History // Foreign Affairs. – 1989/90. - Vol. 69, № 1. - P. 152-172.
209. Helms J. Saving the UN. A Сhallenge to the Next Secretary-General // Foreign Affairs. - 1996. - Vol. 75, № 5. - P. 3-19.
210. Helprin M. What Israel Must Now Do to Survive // Commentary. - 2001. -Vol.112, № 4. - P. 26-41.
211. Hertzberg A. A Small Peace for the Middle East // Foreign Affairs. - 2001. - Vol. 80, № 1. - P. 75-93.
212. How Fares the Peace Process? A Debate between P. Clawson, D. Feith, D. Pipes, R. Satloff, S. Spiegel // Middle East Quarterly. - 1997. - Vol. 4, № 4. - P. 41-55.
213. Hudson M. To Play the Hegemon: Fifty Years of US Policy toward the Middle East // Middle East Journal. - 1996. - Vol. 50, № 3. - P. 329-343.
214. Hunter R. U.S. Policy toward the Middle East after Iraq’s Invasion of Kuwait // The Middle East after Iraq’s Invasion of Kuwait / Ed. by Robert Freedman. – University of Florida Press, 1993. – 368 p.
215. Indyk M. The Clinton Administration’s Approach to the Middle East // Challenges to U.S. Interests in the Middle East: Obstacles and Opportunities / Ed. by Y. Mirsky, M. Ahrens and J. Sultan. – Washington: The Washington Institute for Near East Policy, 1993. – 45 p.
216. Indyk M. U.S.- Israeli Relations in the Post-Cold War Era. Report of the U.S. – Israeli Commission Retreat // Toward a New Era in U.S. – Israeli Relations / Ed. By Y. Mirsky and E. Rice. - Washington: The Washington Institute for Near East Policy, 1992. – 52 p.
217. Indyk M. Watershed in the Middle East // Foreign Affairs. – 1992. - Vol.71, № 1. - P. 70-93.
218. Indyk M., Pelletreau R., Fandy M., Lustick I. What are the Costs of Nor Peace? // Middle East Policy. - 1998. - Vol. 6, № 2. – P.1-23.
219. Israel and PLO, Joint Communiqué on the Permanent Status Negotiations, Taba, Egypt, 5-6 May 1996 // Journal of Palestinian Studies. – 1996. - Vol. 4, № 4 - P. 139.
220. Israeli-Palestinian Joint Statement (Taba), 27 January 2001 // www.mfa.gov.il/MFA/Peace+Process/Taba.htm
221. Israel-Palestinian Declaration of Principles on Interim Self-Government Arrangements, 13 September 1993 // www.usembassy-israel.org.il/ publish/ peace/decprinc.htm
222. Jerusalem Post. – 1991. – March 12.
223. Kanovsky E. Will Arab-Israeli Peace Bring Prosperity // Middle East Quarterly. – 1994. – № 6. - P. 3-10.
224. Karsh E. Peace Not Love: Toward a Comprehensive Arab-Israeli Settlement // The Washington Quarterly. - 1994. - Vol. 17, № 2. - P. 39-51.
225. Katz M. N. On the Road: Russia and the Arabs Still Miscommunicating // The Middle East Quarterly. - 1995. - Vol. 2, № 1. - P. 12-27.
226. Kaufman B. The Arab Middle East and the United States. Inter-Arab Riva