КОНСТИТУЦІЙНЕ БУДІВНИЦТВО В УКРАЇНСЬКІЙ НАРОДНІЙ РЕСПУБЛІЦІ ДОБИ ДИРЕКТОРІЇ (ЛИСТОПАД 1918 - ПОЧА¬ТОК 1921 РР. )

brief description

ЗМІСТ

Скорочення…………………………………………………….…………………..3
Вступ……………………………………………………………………………….4
Розділ І. Методологічна та джерельна база дослідження. Стан наукової розробки проблеми………………………………………………………………12
1.1. Методологія і джерельна база дослідження………………………………12
1.2. Аналіз історико-правової літератури з досліджуваної проблеми………..22
Розділ ІІ. Конституційний процес в Українській Народній Республіці доби Директорії: загальна характеристика…………………………………………..45
2.1. Перший етап конституційного процесу в УНР доби Директорії (листопад 1918 – серпень 1919 р.)……………………...…………………………………..45
2.2. Другий етап конституційного процесу в УНР доби Директорії (серпень 1919 – початок 1921 р.)……………………………..…………………………...76
Розділ ІІІ. Найбільш значущі проекти Конституції УНР:
історико-юридичний аналіз.... ………………………………………………..112
3.1. Конституційний проект О. Копцюха……………………………………..112
3.2. Проект Конституції УНР О. Ейхельмана………………………………..121
3.3. Урядовий проект Конституції УНР…………………………….………...148
Висновки..............................................................................................................179
Список використаних джерел і література …………………………………..184

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Побудова демократичної правової держави і формування громадянського суспільства в Україні вимагає високого рівня конституційно-правового регулювання найважливіших суспільних відносин. Прийняттям Конституції України 28 червня 1996 р. конституційне будівництво в нашій державі не завершилось. На деталізацію й уточнення норм Основного закону приймаються конституційні закони, та й сама Конституція не є “мертвою” догмою на всі часи. У той же час удосконалення і розвиток конституційно-правових норм повинно спиратися, як підкреслюється в чинній Конституції, на "багатовікову історію українського державотворення" [1]. Конституційне право України має свою історію виникнення, розвитку і становлення, пов’язану з боротьбою українського народу за незалежність.
Історична доля українського народу склалась таким чином, що протягом тривалих періодів йому не вдавалось реалізувати свій державницький потенціал. Дія негативних зовнішніх і внутрішніх чинників призводила до того, що українські землі протягом століть були фактично розчленовані сусідніми державами. Однак, політико-правова думка в Україні не припиняла свого розвитку. Можна сказати, що в значній мірі державотворча енергія нації була втілена в конституційно-правових доктринах, проектах тих чи інших політичних діячів та вчених – правознавців.
Перші підвалини конституційного права України були закріп¬лені ще в 1710 р. прийняттям конституції гетьмана П. Орлика, що мала назву "Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорозького" [2, с.186-202] і була деякий час чинним нор¬мативно-правовим актом у Правобережній Україні.
Подальший період розвитку вітчизняної конституційно-правової думки тривав два століття. І тільки події 1917 і наступних років, коли почалися реальні державотворчі процеси, стала набувати матеріального втілення ідея національної державності, створили можливість і для реалізації у відповідних актах конституційно-правових ідей. Окреме місце при цьому займає конститу¬ційне будівництво в УНР доби Директорії (листопад 1918 – початок 1921 рр.). Воно являє собою важливу сторінку української історії держави і права.
За часів Директорії в УНР було прийнято декілька конституційних актів, Здобутки, досягнуті в сфері конституційного будівництва за часів Директорії, мали вплив на подальший розвиток конституційного права, на його формування в незалежній Україні, на його сучасне демократичне спрямування.
При підготовці Конституції України 1996 р. використовува¬лися не тільки західноєвропейська наукова доктрина конституцій¬ного права і конституції найбільш демократичних держав світу, а й власні досягнення в конституційному будівництві, в тому числі ті, які мали місце під час існування Директорії.
Відтак вивчення конституційного будівництва в УНР в листопаді 1918 – на початку 1921 рр. має важливе теоретичне і практичне значен¬ня і є актуальним завданням української історико-правової науки.
Звернення до досвіду Директорії дає також можливість уникнути в сучасному конституційному будівництві деяких помилок і хиб, які тоді мали місце.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано на кафедрі історії держави і права Національної академії внутрішніх справ України в рамках наукової теми "Історія українського права ХХ століття". Обрана тема ґрунтується на основах комплексної програми наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України.
Об'єктом дисертаційного дослідження є процес національного державотворення в Українській Народній Республіці доби Директорії.
Предметом дослідження є конституційне будівництво в Українській Народній Республіці доби Директорії, його теорія і практика, конституційний процес в усій його багатоплановості.
Хронологічні рамки дослідження - листопад 1918 - початок 1921 р. Це час існування владування Директорії, який завершився тим, що вона була змушена під тиском радянських військ опинитися на території, яку не контролювала.
Територіальні рамки дослідження - це територія України, на яку поширювалася влада державних органів УНР. Ця те¬риторія не була постійною і досить часто або збільшувалась, або зменшувалась у зв'язку з тим, що терени України були в той час ареною збройного протистояння сусідніх держав, а окремі її регіони захоплювалися румунськими, польськими, чехословацькими, контролювались радянськими та білогвардійськими військами. Деякі райони УНР перебували під контролем різних отаманів, які не визнавали владу Директорії.
Метою дисертації є всебічне, системне, наукове, логічне і структурно обумовлене з’ясування загальних і особливих рис, закономірностей конституційного будівництва в УНР доби Директорії, його зв’язок з чинниками соціально-політичного розвитку, аналіз будови і змісту конституційних актів, які були прийняті в цей час, нереалізованих проектів Конституції УНР, їх впливу на розвиток сучасного конституційного права України.
Для досягнення вказаної мети було поставлено такі дослідницькі завдання:
1. Проаналізувати конституційне будівництво в УНР доби Директорії, його етапи й особливості, вплив на нього об'єктивних і суб'єктивних обставин, з’ясувати його зв’язок з загальним процесом національного державотворення.
2. Розкрити стан наукової розробки досліджуваної проблеми шляхом аналізу вітчизняної та зарубіжної історико-правової літератури і дисертаційних досліджень.
3. Проаналізувати головні напрямки розвитку конституційного будівництва в УНР доби Директорії, чинники, які впливали на нього, спричиняли специфіку конституційної нормотворчості.
4. Дослідити міру внутрішньої єдності конституційного процесу в УНР доби Директорії, з’ясувати протиріччя і суперечності, пов’язані з ним.
5. Простежити вплив суб’єктивних чинників на конституційне будівництво, показати роль особистих політико-правових уподобань тих чи інших державних діячів на розвиток конституційного процесу в УНР періоду Директорії.
6. Провести історико-юридичний аналіз конституційних актів і конституційних проектів доби Директорії.
7. Виявити особливості конституційного регулювання в УНР 1918-1921 рр., в також визначені при цьому витоки, характер, розподіл влади, структуру державного механізму та компетенцію його основних складників, правовий статус громадянина.
8. Визначити місце і значення конституційних актів і конституційних проектів часів Директорії в подальшому розвитку вітчизняного конституційного права як галузі права і науки.
Методологія дослідження та його джерельна база докладно розглядаються у першому розділі дисертації.
Наукова новизна дисертації, яка є першим спеціальним комплексним дослідженням конституційного будівництва в УНР доби Директорії, полягає в наступних основних положеннях роботи:
1. Періодизація конституційного будівництва відповідає тій, що склалася щодо історії УНР доби Директорії в цілому: можна виділити два періоди, водорозділом між якими є серпень 1919 р., коли керівництво Республіки відмовилось від спроб побудувати в Україні ту чи іншу модель соціалізму й звернулося до апробованих світовою історією демократичних засад організації державного і суспільного життя.
2. Конституційному процесові були притаманні значні протиріччя, пов’язані з намаганням різних політичних кіл використати в державотворенні та його конституційному оформленні принципи і демократичного, і тоталітарного спрямування; вказаний процес відображав реальні чинники політичної боротьби в УНР і призвів до переважання орієнтації на загальнодемократичні цінності конституційно-правового регулювання суспільного і державного розвитку.
3. Інтенсивність дій керівництва УНР доби Директорії, спрямованих на конституційне будівництво, була високою, незважаючи на надзвичайні умови воєнного часу, постійним було усвідомлення необхідності створення конституційних підвалин державотворення й розвитку інших галузей права.
4. Конституційному будівництву в УНР доби Директорії бракувало внутрішньої єдності й послідовності; разом з тим, воно характеризувалося альтернативністю, наявністю різних думок і підходів, що і спричинило високий юридичний рівень ряду проектів Конституції УНР.
5. Конституційний процес в УНР доби Директорії відставав від змін в соціально-політичній обстановці, найбільшої ефективності й інтенсивності він досяг під час роботи урядової комісії 1920 р., коли реальних можливостей втілити демократичні конституційно-правові норми держава вже не мала.
6. Перехід від “соціалістично-орієнтованого” до “демократично-орієнтованого” спрямування конституційного будівництва позитивно позначився на якості законотворчості; створені у другий період існування УНР доби Директорії проекти Конституції Республіки, попри окремі недоліки, більшість з яких вбачається з позицій сьогодення, відповідали кращим тогочасним світовим стандартам, переконливо свідчать, що метою конституційного будівництва в цей період було формування конституційно-правових засад створення демократичної правової соціальної держави у тій моделі, якою вона могла бути в історичних умовах початку 20-х рр. ХХ ст.
7. Те, що УНР доби Директорії, ухваливши цілу низку конституційних актів різного юридико-технічного рівня та суспільної значущості, так і не прийняла Конституцію, свідчить не про нехтування керівництва Республіки цим питанням, а навпаки, про розуміння виняткового значення Основного закону для подальшого державотворення в Україні, усвідомлення необхідності обов’язково прийняття його демократичним шляхом, для чого об’єктивних можливостей у цей час не було.
8. В сучасний науковий обіг введена значна кількість нових джерел, передусім нормативно-правового характеру, архівних документів, які відбивають специфіку конституційного процесу в УНР доби Директорії, суб’єктивні та об’єктивні особливості конституційного будівництва, його державно-правовий механізм.
Теоретичне і практичне значення дисертації полягає в тому, що викладені в ній положення, зроблені узагальнення та висновки можуть бути використані у подальшій науковій роз¬робці даної проблеми.
Конституційні акти та проекти Конституції УНР були закономірним підсумком процесу державотворення, його конституційного оформлення.
Закріплені та сформульовані в них деякі положення, принципи і конституційні норми вже використані сучасним конституційним правом України, але цей процес ще не завершено.
Міжнародне гуманітарне право теж сприйняло або незалежно відтворило в більш пізній час окремі положення, принципи і норми, що з'явились у конституційному праві УНР доби Директорії. Але цей процес також не можна вважати завершеним. Використання досягнень і прийняття до уваги хиб та прорахунків, які мали місце в конституційному будівництві доби Директорів, сприятиме спадкоємності в сучасному конституційному процесі, позбавить його зайвих недоліків.
Висновки, опрацьовані у дисертації, досліджені конституційні акти, проекти Конституції УНР можна певною мірою використовувати при підготовці нових за¬конопроектів, що подаються на розгляд Верховної Ради України, при створенні підручників з історії держави і права України, з її конституційного права, наукових праць, присвячених державотворенню за доби Директорії. Їх можна також використовувати і в навчальної роботі при підготовці в вузах юристів, при написанні узагальнюючих праць з історії України, при удосконаленні доктринальних основ і практики конституційного будівництва в Україні і за її межами.
Апробація результатів дослідження. Дисертантом апробовано висновки і рекомендації, які містяться в дослідженні, у виступах на таких міжнародних і інших наукових конференціях:
Міжнародна конференція "Актуальні проблеми історіографії держави і права". – Сімферополь, 2000.
ІІ звітна науково-практична конференція професорсько-викладацького та курсантського складу Кримського факультету університету внутрішніх справ. – Сімферополь, 2000.
Наукова конференція професорсько-викладацького складу Таврійського національного університету. – Сімферополь, 2000.
Наукова конференція професорсько-викладацького складу Таврійського національного університету. – Сімферополь, 2001.
Основній зміст дисертації відображено в чотирьох публікаціях автора, три з яких вміщені у фахових наукових виданнях:
1. Присяжнюк А.Й. Конституційно-правова діяльність національного передпарламенту Української Народної Республіки // Вісник Запорізького юридичного інституту. - 1999. - №4. - С.253 – 264.
2. Присяжнюк А.Й. Перший конституційній акт Директорії // Вісник Університету внутрішніх справ. - 1999. – Вип.7. - С.122 – 126.
3. Присяжнюк А.Й. Конституційні проекти в Українській Народ¬ній Республіці доби Директорії //Актуальні проблеми міжнародних відносин/ Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. Ін-т міжнарод. відносин. – 2000 – Вип.18, ч.1. - С.121-135.
4. Присяжнюк А.Й. Рух за демократизацію конституційного права в Українській Народній Республіці в 1920 р. //Матеріали II звітної науково-практичної конференції професорсько-викладацького та курсантського складу Кримського факультету національного університету внутрішніх справ. - Сімферополь: Доля, 2000. - С. 21-25.
Структура дисертації обумовлена логікою проблеми, її складо¬вих частин і завданнями дослідження. При визначенні структури бралися до уваги тематичний, хронологічний, системний і порівняльно-правовий принципи.

bibliography

ВИСНОВКИ

Після приходу до влади Директорії була відновлена УНР, але це була вже інша – "друга" УНР, яка відрізнялась від першої. В Україні розпочався новий етап державотворення і його конституційного оформлення. Він продовжувався з листопада 1918 до початку 1921 рр. Конституційне будівництво в УНР, незважаючи на те, що чинності жодний проект конституції не набрав, стало невід’ємною, вельми характеристичною складовою, важливою сторінкою того дійсно вузлового етапу в історії української державності, який почався зі створенням Центральної Ради і тривав фактично чотири роки.
Сама висока інтенсивність конституційного процесу, постійна увага керівництва УНР до цих питань, якщо зважити на вкрай несприятливі умови, в яких вони вирішувались, дають підстави для об’єктивно позитивних оцінок державотворчих прагнень політичної еліти Республіки.
Певна ідеальна модель ніколи не співпадає з реальною дійсністю. Конкретика життя в умовах громадянської війни, з розгулом жорстокості, беззаконня, знеціненням людського життя і відмовою від гуманістичних цінностей небагато давала підстав для формування демократичного державного устрою в Україні. І в цьому плані, звичайно, політичні та правові ідеї, гасла, виголошені керівниками “другої” УНР треба обов’язково співвідносити з соціальною практикою (яка в тих обставинах панування маргіналізму, нівелювання самого інституту права, тотальної і абсолютної правової акультурації в переважній частині суспільства). Однак, ці ж самі політико-правові думки, втілені в нормах чинних конституційних актів та проектів Конституції Республіки, набувають, на нашу думку, іншої цінності. Ці норми мали стати “параметрами” всіх галузей реального розвитку незалежної Української Народної Республіки, принаймні, в умовах, коли минули б всі катаклізми надзвичайщини, пов’язаної з громадянською війною.
Конституційне будівництво в УНР протікало немов би у двох площинах:
- прийняття конституційних актів, або “умовно-конституційних” чи “актів конституційного значення”, як вони часом називаються у тексті даної дисертації;
- розробка і обговорення проектів Конституції Республіки.
Ці процеси не мали однозначного, лінійно-поступального розвитку. Надто відображались на них пошуки ефективної стратегії державотворення після падіння режиму гетьмана П.П. Скоропадського. Соціалістична ідея в її національному забарвленні (період УЦР), спроба реалізації новонародженої консервативно-національної ідеї (доба Української Держави) в стислий термін довели свою нерезультативність. Крайнощі відкритої й жорстокої збройної боротьби фактично не залишали місця для ліберально-демократичних цінностей, їх прихильникам важко було розрахувати на якісь позитивні результати в умовах перманентної й різновекторної громадянської війни. Очоливши велетенську масу повсталого проти гетьманату селянства, підтриманого й міським населенням, найперше пролетаріатом, Директорія дуже швидко опинилась перед розумінням ілюзорності міці соціального фундаменту “другої” УНР.
У цей же час можна було спостерігати, як соціальні гасла більшовиків (котрі часто межували з демагогією) знаходять підтримку в середовищі робітництва і в значній мірі – маргіналізованого селянства. В цих умовах соціалістично-орієнтовані керівні кола режиму Директорії зробили спробу побудувати в Україні соціалізм “національного зразка”. Це відобразилось у перших конституційних актах Директорії, в рішеннях скликаного нею Конгресу трудового народу України. Вказані особливості вповні проявились у конституційно-правових нормах цього періоду, покликаних закріпити т.зв. “трудовий принцип” як засадничий в державному будівництві.
Це було фактично відображенням спроби побудувати “демократичний соціалізм”, у якому демократичного було небагато, та й присутність цієї компоненти пояснюється у відповідних конституційних актах тим, що в керівництві “другої” УНР були прихильники (перш за все С.В. Петлюра) побудови соціалізму європейського зразка, вірніше, висловлюючись сучасними термінами, соціальної демократичної держави. Характерно, що позиція побудови “українського соціалізму”, обстоювана В.К. Винниченком, не знайшла одностайної підтримки ні на державній нараді у Вінниці, ні на Конгресі трудового народу України. Був запропонований “третій шлях” – спроба поєднання елементів західних демократичних цінностей і моделі соціалізму радянського взірця.
Практика показала неперспективність цього курсу. Про це говорить і те, що конституційні акти даного періоду “страждають” декларативністю, невисоким рівнем юридичної техніки. Їх норми вводились в дію без створення відповідного механізму реалізації, втілення в життя. Характерно, що перший період конституційного будівництва не дав історії вітчизняної політико-правової думки великої кількості проектів конституції. Не дивно, що цільний документ – проект конституції соціалістичної Української держави, яка мала отримати назву “Українська Трудова Республіка” – був створений у ініціативному порядку О. Копцюхом, який перебував на фронті й не брав безпосередньої і постійної участі в конституційній правотворчості в “другій УНР”. На нашу думку, цей “Проект державного законоладу Української Трудової Республіки” як раз і відображає ту боротьбу конституційно-правових ідей (про конституційне закріплення в одному випадку, українського варіанту радянської моделі, у другому – засад побудови вітчизняного демократичного державного механізму, ґрунтованого на загальнолюдських цінностях), яка точилась в керівництві УНР до серпня 1919 р. і звужувала соціальну базу Республіки.
У цей час намітилась перевага прихильників загальнодемократичної моделі. Як раз для періоду кінця 1919 – початку 1921 рр. і характерна висока інтенсивність конституційного процесу в УНР. Зосередження великого обсягу верховної влади в руках Голови Директорії С.В. Петлюри не відбилось негативно на активності зусиль в напрямку конституційного будівництва, не знизило його демократичних характеристик. Більше того, саме в цей час конституційний процес в Українській Народній Республіці набув виразної спрямованості щодо побудови її як демократичної правової держави.
Чинні конституційні акти були зосереджені на проблемі подолання кризи управління, що носила в УНР кінця 1919 і наступних років перманентний характер, врегулюванні відносин між Директорією, її головою, урядом. При цьому постійно підкреслювався тимчасовий характер цього законодавства. Принциповою була позиція, що державно-правовий механізм має бути побудований відповідно до демократичних, гуманістичних принципів і тільки на підставі всенародно прийнятої постійної Конституції УНР. Саме тому, за неможливості демократичного обрання і скликання загальноукраїнського парламенту в умовах війни, втрати контролю над значною частиною території, особливу увагу було приділено законодавчому регулюванню створення та діяльності тимчасового представницького органу – передпарламенту (у різних законодавчих актах він мав різну назву: Державна Народна Рада, Рада Республіки).
Конституційний процес в “другій” УНР відзначався внутрішньою демократичністю, плюралістичністю думок і підходів. Недарма таку роль в ньому відіграла опозиційна урядові Всеукраїнська Національна Рада, проект якої, підготовлений С. Бараном був покладений в основу проекту “Основного державного закону УНР”, підготовленого урядовою конституційною комісією у 1920 р. Цей законопроект по праву можна визнати найвищим досягненням вітчизняної політико-правової думки періоду визвольних змагань початку ХХ ст. Разом з проектом О. Ейхельмана він становить кульмінацію конституційного процесу в УНР. Збагатила вітчизняну політико-правову думку, зокрема конституційно-правову, і дискусія, що розгорнулась навколо цих двох проектів.
Незважаючи на те, що вони були створені у період, коли реальні можливості для їх втілення в практику були вже в значній мірі втрачені, їх дух і буква говорять про те, що політичні сили, які створили “другу” УНР навіть на межі краху своїх державотворчих прагнень, усвідомлювали безальтернативність демократичних цінностей, залучали до роботи видатних фахівців – правознавців, здатних використати всі світові здобутки конституційного права для розвитку цієї галузі в Україні. Спеціальний аналіз обох вказаних проектів Конституції УНР вказує на те, що попри окремі вади й слабкі місця, вони випереджали свій час, а низка закріплених в них положень отримали світове визнання уже в повоєнний час, вміщені до міжнародно-правових актів, чинної Конституції України.
Конституційне будівництво досліджуваного періоду не можна назвати внутрішньо єдиним, послідовним. Мав місце “дрейф” від спроб визначити конституційно-правові параметри для побудови “демократичного соціалізму” до намагання створити конституцію “класичної” демократичної республіки, з рівноправ’ям населення, розподілом влад, місцевим самоврядуванням, засадами парламентаризму в організації державного життя.
Конституційне будівництво в УНР доби Директорії дає й суттєві уроки для сучасності: воно повинно бути пов’язане, погоджене з реальними чинниками соціально-економічного та політичного життя суспільства; конституційний процес вимагає концептуальної єдності й послідовності, ґрунтовного теоретичного опрацювання найдрібніших питань, виваженого підходу до будь-яких змін в чинній Конституції України та конституційному законодавстві; доцільним є підвищення ролі такого демократичного механізму, як референдум, залежність набуття його результатами законної сили від Верховної Ради України є сьогодні надмірною; варто запозичити в конституційних проектах доби Директорії норми щодо відповідальності парламентарів за неналежне виконання своїх обов’язків і негідну поведінку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України: Офіційне видання.– К.: Вид-во "Право": Українська правнича фундація, 1996.– 63 с.
2. Хрестоматія з історії держави і права України: У 2-х т. / За ред. члена-кореспондента Академії правових наук України В. Д. Гончаренка. Затверджено міністерством освіти України як навчальний посібник для студентів юридичних вищих навчальних закладів і факультетів.– К.: Ін юре, 1997.– Т. 1: З найдавніших часів до початку XX ст.– 463 с.
3. Історія держави і права України: Курс лекцій / За ред. проф. В. Д. Гончаренка.– К.: Вентурі, 1996.– 287 с.
4. ЦДАВОВУУ, ф. 1065, оп. 2, спр. 38.– Закони, ухвалені РНМ: Матеріали до них.– Т. 1: 23 січня 1922 – 23 грудня 1922 р.– 70 арк.
5. ЦДАВОВУУ, ф. 1092, оп. 2, спр. 117.– Місцеві конгреси та ради трудового народу, 28 січня 1919 р. – 23 серпня 1919 р.– 20 арк.
6. ЦДАВОВУУ, ф. 1065, оп. 2, спр. 51.– Закони (з матеріалами) ухвалені РНМ УНР, 26 січня 1919 – грудень 1920 р.– 197 арк.
7. ЦДАВОВУУ, ф. 1065, оп. 2, спр. 410.– Закон про Раду Республіки: Затверджено 9 січня 1921 р., 6 січня 1921 – 9 січня 1921 р.– 13 арк.
8. ЦДАВОВУУ, ф. 1065, оп. 2, спр. 483.– Закон про утворення Малої Ради Республіки: Початок 26 квітня 1921 р.– 7 арк.
9. Конституційні акти України, 1917 – 1920: Невідомі конституції України.– К.: Філософська і соціологічна думка, 1992.– 269 с.
10. Хрестоматія з історії держави і права України: У 2-х т. / За ред. члена-коресподента Академії правових наук України В. Д. Гончаренка.– К.: Ін юре, 1997.– Т. 2: Лютий 1917 – 1996 рр.– 799 с.
11. Відродження, 1918: 26 (13) грудня.– № 219 (додаток).
12. ЦДАВОВУУ, ф. 1429, оп. 1, спр. 5.– Відозва Національної Ради ЗУНР і універсал Директорії про з'єднання ЗУНР з УНР, 16 січня 1919 р. – 8 жовтня 1919 р.– 8 арк.
13. Робітнича газета.– 1919.– 30 січня.– № 445.
14. Робітнича газета.– 1919.– 29 січня.– № 444.
15. Вісник УНР.– 1919.– 7 лютого.– Ч. 4.
16. Слюсаренко А. Г., Томенко М. В. Історія української конституції.– К.: Знання, 1993.– 191 с.
17. ЦДАВОВУУ, ф. 1065, оп. 1, спр. 239.– РНМ; Державна канцелярія; Департамент законодавчих справ; Закон про відновлення чинності закону ЦР від 9 січня 1918 р. про національно-персональну автономію, січень 1919 р.– 2 арк.
18. ЦДАВОВУУ, ф. 1065, оп. 1, спр. 255а.– Закони, ухвалені РНМ в 1919-1920 рр.– 320 арк.
19. ЦДАВОВУУ, ф. 1065, оп. 4, спр. 5.– Постанови та закони Директорії і матеріали до них, 1 січня 1919 р. – 1 липня 1921 р.– 160 арк.
20. ЦДАВОВУУ, ф. 1065, оп. 1. спр. 251.– РНМ; Департамент законодавчих справ; Тимчасовий закон про порядок внесення й затвердження законів в УНР, 14 лютого 1919 р.– 1 арк.
21. ЦДАВОВУУ, ф. 1092, оп. 2, спр. 53.– Закон про місцеві конгреси і ради трудового народу та листування, 28 січня 1919 р. – 22 квітня 1919 р.– 47 арк.
22. ЦДАВОВУУ, ф. І429, оп. 1. спр. 8.– Закон про місцеві з'їзди й ради трудового народу, 19 лютого 1919 р. – 9 серпня 1919 р.– 44 арк.; Вибори до конгресу трудового народу України, 30 грудня 1918 р. – 28 січня 1919 р.– 46 арк.
23. ЦДАВОВУУ, ф. 1065, оп. 1, спр. 231.– РИМ; Департамент законодавчих справ; Закон про склад Директорії УНР, 11 липня 1919 р. – 24 серпня 1919 р.– 4 арк.
24. ЦДАВОВУУ, ф. 1065, оп. 2, спр. 218.– Закон про відновлення органів місцевих самоврядувань: Затверджено 5 жовтня 1920 р.-0 10 арк.
25. ЦДАВОВУУ, ф. 1065, оп. 1, спр. 219.– Закон про урочисту обітницю Директорії, міністрів, урядовців і суддів та присягу військових:на вірність УНР, 13.Х.1919 р.– 2 арк.
26. ЦДАВОВУУ, ф. 1065, оп. 2, спр. 437.– Закон про урочисту обітницю членів Ради Республіки: Затверджено 3 лютого 1921 р.– 2 арк.
27. ЦДАВОВУУ, ф. 1065, оп. 1, спр. 195.– Закон про скликання Державної Народної Ради УНР, 1919 р.– 2 арк.
28. ЦДАВОВУУ, ф. 1065, оп. 1, спр. 157а.– РНМ УНР; мм. Київ, Вінниця, Ровно, Кам'янець; Статут про Державну Народну Раду та її склад, 1919 р.– 24 арк.
29. ЦДАВОВУУ, ф. 1065, оп. 1, спр. 193.– Державна канцелярія; Департамент законодавчих справ; Закон про форму державного устрою та порядок законодавства в УНР, 1919 р.– 3 арк.
30. ЦДАВОВУУ, ф. 1065, оп. 1, спр. 203.– Державна канцелярія; Департамент законодавчих справ; Закон про тимчасові статути кабінету й Ради Народних Міністрів, про порядок затвердження й оголошення законів і постанов та про скасування попередніх законів, 1919 р.– 5 арк.
31. ЦДАВОВУУ, ф. 1065, оп. 1, спр. 20.– Копії обіжників Директорії про заміну гетьманських установ установами Директорії, 16.1.1919 р. – 21.1.1919 р.– 2 арк.
32. ЦДАВОВУУ, ф. 1429, оп. 5, спр. 3.– Копії наказів Директорії, 10 грудня 1918 р. – 12 листопада 1920 р.– 48 арк.
33. ЦДАВОВУУ, ф. 1065, оп. 2, спр. 75.– Постанова про порядок поновлення влади УНР; Затверджено 25 квітня 1920 р.– 1 арк.
34. ЦДАВВОВУУ, ф. 1065, оп. 2, спр. 69.– Постанова 17 травня 1920 р. про анулювання законів совітського українського і совітського російського урядів, 17 травня 1920 р.– 1 арк.
35. ЦДАВОВУУ, ф. 1065, оп. 2, спр. 70.– Постанова 21 травня про анулювання законів Денікіна, 21 травня 1920 р.– 1 арк.
36. ЦДАВОВУУ, ф. 1429, оп. 2, спр. 29а.– Документи Директорії: Тайний договір С. Петлюри з Польщею 21 квітня 1920 р.; Політична й воєнна конвенція, 1920 р.– 7 арк.
37. ЦДАВОВУУ, ф. 1092, оп. 2, спр. 101.– Законопроект про утворення Тимчасової Ради УНР з законодавчим правом, 1919 р.– 23 арк.
38. Нова політика.– 1996.– № 1.
39. ЦДАВОВУУ, ф. 1052, оп. 2, спр. 294.– Матеріали до вироблення конституції: 1: Проекти конституції; 2: Протоколи комісії; Т. II, 1 вересня 1920 р. – 1 жовтня 1920 р.– 163 арк.
40. ЦДАВОВУУ, ф. 1065, оп. 4, спр. 17.– Проект Конституції Директорії та зауваження до нього, 5 жовтня 1920 р. – І.XII.1920 р.– 112 арк.
41. ЦДАВОВУУ, ф. 1065, оп. 2, спр. 293.– Матеріали до вироблення конституції: 1: Проекти конституції; 2: Протоколи комісій; Т. І, 1920 р.– 118 арк.
42. Ейхельман О. Проект конституції (основних державних законів) Української Народньої Республіки.– Київ; Тарнів: Вид-во С. У. Д., 1921.– 90 с.
43. ЦДАВОВУУ, ф. 1065, оп. 4, спр. 9.– Протоколи (журнал) засідань комісії по розробці Конституції Директорії, 1 вересня 1920 р. – 23 грудня 1920 р.– 64 арк.
44. ЦДАВОВУУ, ф. 1065, оп. 2, спр. 25.– Комісія по виробленню . конституції; Матеріали до вироблення конституції, 25 липня 1920 р. – 26 липня 1920 р.– 90 арк.
45. Вісник УНР.– 1919.– 19 вересня.– Ч. 45.
46. Петлюра С. Статті, листи, документи: У 2-х т.– Нью-Йорк, 1979.– Т. 2.– 627 с.
47. Петлюра С. Статті, листи, документи: У 2-х т. / Українська Вільна Академія наук США.– Нью-Йорк, 1956.– Т. 1.– 246 с.
48. Збірка нормативно-правових актів з питань громадянства України, 1918-2000 / В. Андрієнко та інші упорядники.– К.: 2000.– 384 с.
49. Денікін А. І. Гетьманство и Директория на Украине // Революция на Украине: По мемуарам белых.– Москва-Ленінград, 1930.– С. 137-185.
50. Українська революція: Документи: У 2-х т.– Нью-Йорк, 1984.– Т. 2: 1919-1920 рр.– 331 с.
51. Революция на Украине по мемуарам белых.– К., 1993.– 436 с.
52. Петлюра С. Вибрані твори і документи.– К., 1994.– 227 с.
53. Вісник УНР.– 1919.– 25 січня.– Ч. 1.
54. Вісник державних законів для всіх земель УНР.– 1919.– 18 лютого.– Вип. 8.
55. Андрієвський В. З минулого: У 3-х т.– Берлін,1923.– Т. 2: Від гетьманства до Директорії.– 262 с.
56. Винниченко В. Из истории украинской революции // Революция и гражданская война в описаннях белогвардейцев / Сост С. А. Алексеев.– М.; Л.: Госиздат, 1930.– 435 с.
57. Винниченко В. Відродження нації: В 3-х ч.– К.: Вид-во політичної літератури, 1990.– Ч. 3.– С. 11-15.
58. Галаган М. З. З моїх споминів: У 4-х ч.– Львів, 1930.– Ч. 2.– 159 с.
59. Грушевський М. Спомини // Київ.– 1989.– Ч. 2.– № 8-11.
60. Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле.– Львів: Вид-во "Червона калина", 1924.– Ч. 4: Під Директорею; На чужині, 1919-1920.– 102 с.
61. Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле, 1919-1920.– Мюнхен, 1969.– 431 с.
62. Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле // Український історичний журнал.– 1992.– № 6, 7, 8, 9, 12; 1993.– № 1, 2, 3, 4, 6, 7, 8.
63. Левицький В. Українська державна путь.– Львів, 1933.– Ч. 1: Думки про методи і практику державного будівництва.– 160 с.
64. Мазепа І. Вогні і бурі революції.– Аусбург, 1950.– Ч. 1.– 208 с.
65. Міцюк О. Доба Директорії УНР: Спомини і роздуми.– Львів, 1938.– 199 с.
66. Міхновський М. Самостійна Україна.– Б/м.: Український патріот, 1948.– 32 с.
67. Огієнко І. Рятування України: На тяжкій службі своєму народові.– Вінніпег: Вид-во "Волинь", 1968.– 94 с.
68. Петрів В. Спомини з часів української революції: У 4-х ч.– Львів, 1927.– Ч. 1.– 180 с.
69. Саліковський О. Нова Україна: Шлях нашої державності.– К.: Криниця, 1919.– 100 с.
70. Станімір О. Моя участь у визвольних змаганнях, 1917-1920.– Торонто, 1966.– 192 с.
71. Стахів М. Україна в добі Директорії УНР: У 7 т.– Скрентон, 1962.– Т. 1.– 653 с.
72. Христюк П. Замітки і матеріали до історії української революції, 1917-1920.– Прага, 1921.– Т. 2.– 204 с.
73. Шаповал М. Велика революція і українська визвольна програма.– Прага, 1928.– 128 с.
74. Шкільник М. Україна у боротьбі за державність в 1917-1921 рр.: Спомини та роздуми.– Торонто, 1971.– 366 с.
75. Яковлів А. Основи конституції УНР // Розбудова держави.– 1992.– №5.
76. Конституции зарубежних государств: США; Великобритания; Франция; Италия; Испания; Греция; Германия; Япония; Канада.– М.: Бек, 1997.– 561 с.
77. Сборник международних нормативних актов по правам человека.– Симферополь: Управление Верховного комисаара по правам человека ООН, 1999. 150 с.
78. План работы истпартотделов Украина на 1926-27 гг. в связи с десятилетием Октябрьской революции // Летопись революции.– 1925.– № 2.
79. Нариси з історії держави і права Української РСР.– К., 1957.– 228 с.
80. Історія держави і права Української РСР, 1917-1967: В 2-х т. / За ред. Б. М. Бабій та ін.– К.: Наукова думка, 1967.– Т. 1: 1917-1937.– 673 с.
81. Українська РСР в період громадянської війни, 1917 -1920 рр.: В 3-х т.– К.: Політвидав. України, 1968.– Т. 2: Листопад 1918 – грудень 1919 р.– 369 с.
82 Лихолат А. В. Разгром буржуазно-националистической Директории на Украине.– М., 1949.– 117 с.
83. Рибалка І. К. Розгром буржуазно-націоналістичної Директорії на Україні.– Харків, 1962.– 167 с.
84. Ллойд Дж. Правда о мирних переговорах: В 2-х т. / Пер с англ.; Вступ. ст. и послесловье А. Д. Никонова.– М., 1957.– Т. 1.– 412 с.
85. Супруненко М. Україна в період іноземної інтервенції і громадянської війни.– К., 1951.– 243 с.
86. Симоненко Р. Т. Імперіалістична політика Антанти і США щодо України.– К., 1962.– 195 с.
87. Скаба А. Д. Парижская мирная конференція и иностранная интервенция в стране советов.– К., 1971.– 201 с.
88. Історія Української РСР: У 2-х т.– К., 1956.– Т. 2.– 486 с.
89. Історія Української РСР: У 2-х т. – К., 1967.– Т. 2.– 318 с.
90. Історія Української РСР: У 8-ми т., 10 кн.– К., 1977.– Т. 5.– 399 с.
91. Історія держави і права Української РСР, 1917-1960 / Ред. колегія В. М. Корецький та інш.– К.: Вид-во АН УРСР, 1961.– 730 с.
92. Ткач А. П. Нариси з історії держави і права Української РСР.– К.: Вид-во КДУ, 1961.– 75 с.
93. История государства и права Украинской ССР: В 3-х т. / Ред. коллегия Б. Й. Бабий и др.– К.: Наукова думка, 1987.– Т. 2: 1917-1937.– 296 с.
94. Кульчицький В. С. Історія конституції УРСР.– Львів: Вид-во ЛДУ, 1966.– 31 с.
95. Таранов А. П. Історія конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки.– К.: Вид-во АН УРСР, 1957.– 168 с.
96. Украина в 1917-1921 гг.: Некоторые проблемы истории: Сб. науч. трудов.– К., 1989.– 280 с.
97. Кравченко В. І. , Титаренко Ю. Л. Державотворення в Україні: Історія і сучасність: Навчальний посібник.– Донецьк, 1988.– 111 с.
98. Яблонський В. М. Директорія УНР: Від влади п'яти до диктатури одного // Наукові праці історичного факультету.– Кам'янець-Подільський, 1995.– Т. 1.– С. 251-255.
99. Винниченко В. Відродження нації.– Київ; Відень, 1920.– Ч. 1.– 96 с.
100. Шаповал М. Революційний соціалізм на Україні.– Відень, 1921.– 202 с.
101. Дорошенко Д. Історія України, 1917-1923 рр.– Ужгород, 1932.– Т. 1.– 173 с.
102. Григорів Н. Петлюрівщина.– Прага, 1925.– 112 с.
103. Григорів Н. Українська боротьба за державу в роках 1917-1920.– Скрентон, 1934.– 255 с.
104. Шелухін С. Петлюрівці в світлі права.– Б/м, Б/р.– 86 с.
105. Шаповал М. Занепад УНР.– Прага, 1928.– 137 с.
106. Христюк П.. Замітки і матеріали до історії української революції, 1917-1920 рр.– Нью-Йорк, 1969.– Т. 4.– 204 с.
107. Мазепа І. Україна в огні й бурі революції, 1917-1921.– Прага: Українське видавництво "Пробоєм", 1943.– 211 с.
108. Шанковський Л. Українська армія в боротьбі за державність.– Мюнхен, 1958.– 163 с.
109. Яковлів А. Основи конституції УНР: Збірка статей.– Нью-Йорк: Українське видавництво "Говерля", 1964.– 63 с.
110. Д-р Костів К. Конституційні акти відновленої Української держави 1917-1919 років і їхня політико-державна якість.– Торонто, 1964.– 186 с.
111. Мірчук П. Українська державність, 1917-1920 рр.– Філадельфія, 1967.– 400 с.
112. Удовиченко О. Україна у війні за державність: Історія, організація і бойові сили, 1917-1921 рр.– К., 1995.– 209 с.
113. Мазепа І. Творення держави (боротьба 1919 р.): Збірник пам'яті С. Петлюри.– К., 1992.
114. Іваніс В. С. Петлюра – президент України.– К., Наукова думка, 1993.– 270 с.
115. Донцов Д. Історія розвитку Української держави двадцятого століття.– К., 1993.– 79 с.
116. Полонська-Василенко Н. Історія України: Від середини ХУІІ ст. до 1923 р.– К., 1995.– Т. 2.– 606 с.
117. Субтельний О. Україна: Історія.– К., 1993.– 647 с.
118. Гунчак Т. Україна: Перша половина двадцятого століття.– К., 1993.– 288 с.
119. Нагаєвський І. Історія української державності двадцятого століття.– К., 1994.– 414 с.
120. Reshtar S. The Ukrainian Revolution, 1917-1920: A study i nationalism.– New York.– 1927.– 246 p.
121. Desroches S. The Ukrainian Problem: The Tire and Ashes.– Chicago, 1972.– 313 p.
122. The Ukraine, 1917-1921: Study in Revolution.– Cambridge, 1977.– P. 82-103.
123. Історія держави і права України / За ред. академіка А. Й. Рогожина.– Харків: Основа, 1996.– Ч. 2.– 446 с.
124. Кульчицький В. С., Настюк М. І., Тищик Б. Й. Історія держави і права України.– Львів: Світ, 1996.– 295 с.
125. Історія держави і права України: Навчальний посібник для студентів юридичних вузів та факультетів.– К., 1995.– 301 с.
126. Історія держави і права України: Підручник для юридичних вузів та факультетів: У 2-х ч.– К.: Ін юре, 1996.– Ч. 2.– 446 с.
127. Історія України: Нове бачення / Під ред. В. О. Смолія.– К., 1996.– Т. 2.– 494 с.
128. Грицак Я. Нариси історії України, формування модерної української нації, XIX - XX ст.– К., 1996.
129. Солдатенко В. Ф. Українська революція: Історичний нарис.– К.: Либідь, 1999.– 975 с.
130. Реєнт О. П. Українська революція і робітництво: Соціальне-політичні та економічні зміни, 1917-1920.– К., 1996.– 241 с.
131. Українська державність в XX ст.: Історико-політикологічний аналіз.– К.: Політична думка, 1996.– 436 с.
132. Павленко Ю., Храмов Ю. Українська державність у 1917-1919 рр.: Історико-генетичний аналіз.– К., 1995.– 263 с.
133. Кульчицький В. С., Настюк М. І., Тищик Б. Й. З історії української державності.– Л.: Світ, 1992.– 86 с.
134. Грабовський С., Ставрояні С., Шкляр Л. Нариси з історії державотворення.– К., 1995.– 608 с.
135. Українська революція і державність, 1917-1920 рр. / Авт. кол. Т. А. Бевз, Д. В. Веденеєв та інш.– К.: Парламентське видавництво, 1998.– 247 с.
136. Грищенко І. Українська революція, 1917-1921 рр. і процес новітнього державотворення в Україні // Українська державність.– 1993.– С. 337-339.
137. Румянцев В. О. Українська державність у 1917 - 1922 рр.: Форми і проблеми розбудови.– Харків: Основа, 1996.– 191 с.
138. Ткачук А. С. Петлюра: Політичний портрет // Київська старовина.– 1992.– № 6.– С. 60-70.
139. С. Петлюра та українська національна революція / Зб. праць другого конкурсу петлюрознавців України; Упорядкування і передмова В. Михальчука.– К.: Верховна Рада, 1995.– 357 с.
140. Українська національна ідея і сучасність / За ред. Г. Т. Гончарука.– Одеса: Астропринт, 1999.– 192 с.
141. Українська ідея: Історичний нарис.– К., 1995.– 239 с.
142. Андрусишин Б. І. У пошуках соціальної рівності: Нариси історії революції та визвольних змагань, 1917-1920 рр.– К., 1995.– 184 с.
143. Гриценко А. П. Політичні сили у боротьбі за владу в Україні: рік 1919.– К., 1996.– 168 с.
144. Римаренко Ю. І. Національний розвій України.– К., 1995.– 244 с.
145. Городня Н. Їм потрібні були сильні союзники: Українське питання на Паризькій мирній конференції // Політика і час.– 1995.– № 11.
146. Українська ідея: Постаті на тлі революції.– К., 1992.– 216 с.
147. Чалий В. Українська держава 1917-1920 років як суб'єкт міжнародного права // Нова політика.– 1996.– № 1.
148. Румянцев В. О. До питання про форму Української держави доби Директорії // Вісник Академії правових наук України.– 1996.– № 7.
149. Румянцев В. А. Высшие государственные структуры Украинской Народной Республики периода Директории // Проблемы законности.– 1996.– Вып. 31.
150. Лащенко Р. Як обирали Директорію // Розбудова держави.– 1992.– № 6.
151. Горак В. Зліт і падіння Директорії // Віче.– 1995.– № 4.
152. Солдатенко В. Ф. Еволюція суспільно-політичних поглядів В. Винниченка в добу української революції // Український історичний журнал.– 1994.– № 6; 1995.– № 1.
153. Мотиль О. Дмитро Донцов // Політологічні питання.– 1992.– № 1.
154. Горелов М. Є. Дмитро Донцов: Штрихи до політичного портрета // Український історичний журнал.– 1994.– № 5, 6.
155. Копиленко О. Л., Копиленко М. Л. "Друга" УНР: Спроба історико-теоретичного аналізу // Право України.– 1996.– № 8.
156. Копиленко О., Копиленко М. З досвіду законотворчості УНР та Української держави // Право України.– 1995.– № 5, 6.
157. Копиленко О., Копиленко М. Український федералізм // Місцеве та регіональне самоврядування.– 1994.– Вип. 6, 7.
158. Копиленко О. Л. , Копиленко М. Л. Держава і право України, 1917-1920: Центральна Рада; Гетьманство; Директорія.– К.: Либідь, 1997.– 207 с.
159. Яневський Д. Б. Маловідомі конституційні акти України, 1917-1920 рр.: Історичні зошити Інститута історії Української національної академії наук.– К., 1991.– 68 с.
160. 80-річчя відродження української державності: Минуле і сучасне // Доповіді і повідомлення на всеукраїнській науковій конференції, 14-16 листопада 1919 р.: Додаток до "Вісника університету внутрішніх справ".– Сімферополь, 1997.– № 2.– 127 с.
161. Васьковський Р. Ю. Діяльність Директорії УНР, листопад 1918 – квітень 1919 р..– Автореф. дис. … канд. іст. наук.– Дніпропетровськ: Дніпропетровський державний університет, 1999.– 20 с.
162. Стрілець В. В. Державотворча діяльність політичних партій України, 1917-1920 рр.– Автореф. дис. … канд. іст. наук.– К.: Київський державний університет, 1992.– 20 с.
163. Дзейко Ж. О. Правовий статус вищих органів державної влади Української Народної Республіки, 1917-1920 рр.– Автореф. дис. … канд. юрид. наук.– К.: Київський національний університет, 1996.– 24 с.
164. Вовк Ю. С. Судові органи УНР та Української держави, 1917-1920 рр.– Автореф. дис. … канд. юрид. наук.– Львів: Львівський національний університет, 2000.– 19 с.
165. Лозинська Л. О. Державотворча діяльність В. К. Винниченка, березень 1917 – вересень 1920 рр.– Автореф. дис. … канд. іст. наук.– К.: Київський національний університет, 1996.– 19 с.
166. Городня Н. Д. Політика країн Антанти та США щодо державності України в 1917-1919 рр.– Автореф. дис. … канд. іст. наук.– К.: Київський національний університет, 1995.
167. Варгатюк С. В. Зовнішня політика Директорії.– Автореф. дис. … канд. іст. наук.– К.: Київський національний університет, 1996.
168. Яблонський В. Директорія УНР: Формування засад української державності в 1918-1920 рр.– Автореф. дис. … канд. іст. наук.– К.: Київський національний університет, 1998.– 20 с.
169. Хміль І. С. Петлюра і петлюрівщина // Український історичний журнал.– 1990.– № 3.
170. Конституційне право України: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / За ред. доктора юридичних наук, професора В. Ф. Погорілка.– К.: Наукова думка, 1999.– 734 с.
171. Народна воля.– 1919.– 31 січня.
172. Мишуга І. Державна адміністрація на Україні.– Кам'янець, 1919.– 49 с.
173. Феденко П. Повстання нації: Зб. пам'яті С. Петлюри, 1879-1926.– К., 1992.
174. Тимощук О.В. Охоронний апарат Української Держави (квітень – грудень 1918 р.): Монографія. – Х.: Вид-во Ун-ту внутр. справ,2000. – 462 с.
175. Христюк П. Замітки і матеріали до історії української революції, 1917-1920.– Прага, 1923.– Т. 3.– 183 с.
176. Республіканські вісті.– 1918.– 14 грудня.
177. Життя Поділля.– 1919.– 21 січня.– № 27.
178. Життя Поділля.– 1919.– 14 січня.– № 22.
179. Мироненко О. М., Римаренко Ю. І., Усенко І. Б., Чехович В. А. Українське державотворення: Словник-довідник.– К.: Либідь, 1997.– 559 с.
180. ЦДАВОВУУ, ф. 1065, оп. 1, спр. 84.– Постанова про асигнування 100 000 крб. для ушанування свята прилучення ЗУНР до УНР, 20 січня – 21 січня 1919 р.– 2 арк.
181. ЦДАВОВУУ, ф. 1065, оп. 1, спр. 178.– Про встановлення святкування 22 січня як дня проголошення самостійної України, 1919 р.– 2 арк.
182. Робітнича газета.– 1919.– 1 лютого.– № 447.
183. Вісник УНР.– 1919.– 16 серпня.
184. Лотоцький О. Симон Петлюра.– Б/м, 1936.– 145 с.
185. Історія українського війська.– Вінніпег, 1953.– 233 с.
186. ЦДАВОВУУ, ф. 1065, оп. 2, спр. 88.– Декларація правительства УНР: Затверджено 2 червня 1920 р.– 3 арк.
187 ЦДАВОВУУ, ф. 1065, оп. 2, спр. 263.– Закон про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в УНР, 1920 р.– 7 арк.
188. Конституции и законодательные акты буржуазных государств ХVІІ-XIX вв.: Сборник документов.– М.: Гос. изд-во юрид. лит-ры, 1957.– 587 с.
189. Юридический энциклопедический словарь.– М.: Советская энциклопедия, 1987.– 449 с.
190. ЦДАВОВУУ, ф. 1065, оп. 2, спр. 264.– Закон про Державну Народну Раду УНР, 12 листопада 1920 р.– 6 арк.
191. Румянцев В. О. Українська державність у 1917-1922 рр.: Національна і радянська альтернатива.– Автореф. дис. … доктора юрид. наук.– Харків: Національна юридична академія, 1998.– 49 с.