КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО ОСОБИ НА ПРАВОВУ ДОПОМОГУ І ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЯ НА ДОСУДОВИХ СТАДІЯХ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

brief description

ЗМІСТ
Вступ ………………………………………………………………………. 4
Розділ 1
Право на правову допомогу – конституційна гарантія прав і законних інтересів особи у сфері кримінального судочинства …….

11
1.1. Конституційні гарантії прав і законних інтересів особи в кримінальному процесі: поняття, сутність, система …………………….
11
1.2. Поняття і юридичний зміст конституційного права особи на правову допомогу в сфері кримінального судочинства ………………...
25
1.3. Суб'єкти одержання і надання правової допомоги та їх процесуальні функції ……………………………………………………...
44
Висновки до розділу ………………………………………………………. 64

Розділ 2
Механізм реалізації конституційного права на правову допомогу на досудових стадіях кримінального процесу ………………………..

66
2.1. Поняття і структурні елементи механізму реалізації процесуальних прав суб'єктів кримінального судочинства …………….
66
2.2. Реалізація права особи на правову допомогу у стадії порушення кримінальної справи та при провадженні дізнання ……………………..
81
2.3. Забезпечення особі права на правову допомогу на досудовому слідстві ……………………………………………………………………...
110
Висновки до розділу ………………………………………………………. 135

Розділ 3
Теоретичні і практичні проблеми реалізації конституційного права на правову допомогу окремими суб'єктами кримінального процесу ……………………………………………………………………..

136
3.1. Реалізація права на правову допомогу неповнолітніми суб'єктами кримінального процесу ……………………………………….
136
3.2. Забезпечення права на правову допомогу особам, які через свої фізичні або психічні вади не можуть самостійно реалізувати процесуальні права, та особам, процесуальний статус яких чітко не визначений у Кримінально-процесуальному кодексі …………………...

154
Висновки до розділу ……………………………………………………….
172
Висновки ………………………………………………………………….. 174
Список використаних джерел ………………………………………….. 179
Додаток ……………………………………………………………………. 212

ВСТУП

Прийняття у 1996 році Конституції України, проведення "малої судової реформи" 2001 року, продовження роботи над проектом нового Кримінально-процесуального кодексу наочно підтверджують курс України на розбудову правової і демократичної держави, основним змістом діяльності якої є утвердження та забезпечення прав і свобод людини. У чинному законодавстві конституційні права та свободи особи визнаються об'єктами національної безпеки. Важливе місце серед них займає конституційне право на правову допомогу.
Окремі аспекти забезпечення особі права на правову допомогу у різних сферах державної діяльності досліджувалися в роботах О. М. Бандурки, Т. В. Варфоломеєвої, А. Т. Комзюка, В. В. Копєйчикова, О. Ф. Скакун, П. М. Рабі-новича, Ю. М. Тодики та ін.. У науці кримінального процесу цій проблематиці присвячені роботи В. Д. Адаменка, С. А. Альперта, М. І. Бажанова, О. В. Бауліна, О. Д. Бойкова, М. М. Гродзинського, Ю. М. Грошевого, Н. А. Дрьоміної, П. С. Елькінд, С. П. Єфімічєва, В. С. Зеленецького, Г. К. Кожевнікова, Л. Д. Коко-рєва, О. Р. Михайленка, І. Л. Петрухіна, М. А. Погорецького, М. М. Полянського, А. Л. Рівліна, В. М. Савицького, Ю. І. Стецовського, М. С. Строговича, В. М. Тро-фименка, Ю. В. Хоматова, О. Г. Шило, М.Є. Шумила, М. О. Чельцова-Бебутова, Ю. П. Яновича та ін. Незважаючи на численні дослідження, багато питань, пов’язаних з реалізацією особою цього конституційного права у сфері кримінального судочинства, залишаються не вирішеними, що не може негативно не позначатися на рівні забезпеченості прав і свобод людини в державі.
Актуальність теми. Конституція України в ч. 1 ст. 59 передбачає, що кожен має право на правову допомогу. Особливо важливою ця норма є для сфери кримінального судочинства, яке, як відомо, пов’язане із істотним обмеженням у випадках, передбачених законом, конституційних прав громадян. Однак слід констатувати: проголошення в Основному Законі вказаного права ще не означає, що воно реально гарантується особам, які беруть участь у провадженні в кримінальних справах, навіть незважаючи на положення про пряму дію конституційних норм (ч. 3 ст. 8 Конституції України). Такий стан речей можна пояснити недосконалістю чинного кримінально-процесуального законодавства, а також відсутністю в Україні ґрунтовних теоретичних досліджень щодо визначення поняття, сутності і змісту права на правову допомогу в кримінальному судочинстві, місця цього інституту в загальнодержавному механізмі забезпечення прав і свобод людини в Україні, кола суб’єктів як надання, так і отримання правової допомоги, механізму реалізації цього конституційного права суб’єктами процесу на різних його стадіях тощо. Такі прогалини як у галузевому законодавстві, так і в процесуальній теорії призвели до того, що порушення прав людини у сфері кримінального судочинства стали досить розповсюдженим явищем.
Наведені обставини вказують на актуальність теми дисертаційного дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з розробленим кафедрою кримінального процесу Національного університету внутрішніх справ планом проведення актуальних наукових досліджень. Тема дисертаційної роботи відповідає Тематиці пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 років, яку затверджено Наказом МВС України від 30 червня 2002 року № 635 (п. 2.8), та Головним напрямам наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001 - 2005 роки (п 6.6), затвердженим Вченою радою Національного університету внутрішніх справ (протокол № 3 від 23 березня 2001 року).
Мета і задачі дослідження. Головна мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб із врахуванням сучасних положень вчення про права людини і досягнень науки кримінально-процесуального права розробити механізм реалізації конституційного права на правову допомогу на досудових стадіях кримінального процесу і на цій основі сформулювати пропозиції щодо вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства України, а також проекту КПК.
Поставлена мета обумовлює вирішення таких задач:
- проаналізувати становлення і розвиток інституту правової допомоги в кримінальному судочинстві;
- дослідити співвідношення понять "право на правову допомогу", "право на захист", "право на судовий захист" та розкрити сутність конституційного права на правову допомогу в кримінальному процесі;
- з’ясувати місце інституту правової допомоги в загальнодержавному механізмі забезпечення прав та свобод людини;
- визначити коло суб'єктів одержання і надання правової допомоги;
- охарактеризувати правову і процесуальну природу участі адвоката в кримінальному судочинстві та його діяльність із забезпечення особі права на правову допомогу;
- висвітлити особливості реалізації права на правову допомогу неповнолітніми, особами, які страждають психічними чи фізичними недоліками, а також особами, процесуальний статус яких чітко не визначений кримінально-процесуальним законодавством;
- запропонувати шляхи вдосконалення механізму реалізації права на правову допомогу на досудових стадіях кримінального процесу і розробити пропозиції щодо удосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства.
Об'єктом дослідження є інститут правової допомоги у кримінальному судочинстві.
Предмет дослідження – механізм реалізації права на правову допомогу на досудових стадіях кримінального процесу.
Методи дослідження. Для досягнення вірогідності та об'єктивності результатів застосовувався загальнонауковий діалектичний метод наукового пізнання дійсності, а також комплекс спеціальних методів дослідження. За допомогою історико-правового методу вивчався генезис інституту правової допомоги в судочинстві різних держав та досліджувався його зміст в кримінальному процесі України з 1743 року ("Права, по которымъ судится малоросійский народ") до наших днів. Для з’ясування сутності і визначення понять "кримінально-процесуальна функція", "функція суб'єкта кримінального процесу", "досудове провадження", "правова допомога", "право на захист", "право на судовий захист" застосовувався формально-логічний метод. Метод юридичного аналізу використовувався для усвідомлення змісту норм міжнародних і національних правових актів щодо діяльності адвоката в кримінальному судочинстві; порівняльно-правовий - для з'ясування особливостей механізму реалізації права на правову допомогу в Україні і різних державах світу. Для вивчення й узагальнення пропозицій дізнавачів, слідчих, адвокатів щодо удосконалення процедури реалізації права на правову допомогу під час провадження у кримінальних справах був застосований соціологічний метод.
Теоретичною основою дисертації є роботи вчених у галузі філософії, загальної теорії права, історії держави і права, конституційного, кримінального, кримінально-процесуального, цивільно-процесуального й адміністративного права.
Інформаційну та нормативну базу дослідження складають Конституція України; міжнародно-правові акти у сфері прав і свобод людини; Кримінально-процесуальний кодекс України; проект Кримінально-процесуального кодексу України (станом на червень 2004 року); Модельний Кримінально-процесуальний кодекс для країн СНД; Закони України ("Про судоустрій", "Про адвокатуру", "Про прокуратуру" та ін.); Рішення Конституційного Суду України; постанови Пленуму Верховного Суду України тощо.
Емпіричну базу дослідження склали: опублікована практика судів України, Європейського суду з прав людини; результати вивчення за спеціальною програмою 143 кримінальних справ і проведення за розробленою анкетою опитування 119 слідчих, 39 штатних дізнавачів, 69 оперативних працівників МВС України та 47 адвокатів.
Такий підхід дав можливість з урахуванням потреби забезпечення прав і свобод людини у державі обґрунтувати висновки та пропозиції щодо вдосконалення норм чинного кримінально-процесуального законодавства України, які регулюють механізм реалізації особою конституційного права на правову допомогу.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що проблеми реалізації конституційного права на правову допомогу на досудових стадіях кримінального судочинства України вперше комплексно досліджені у вітчизняній процесуальній науці на монографічному рівні.
Ця новизна конкретизується у наступних одержаних автором особисто положеннях і висновках:
- вперше визначено систему конституційних гарантій прав особи у кримінальному судочинстві та досліджено їх співвідношення із кримінально-процесуальними гарантіями;
- сформульовано власне визначення поняття конституційного права особи на правову допомогу та розкрито його сутність і юридичний зміст. Забезпечення особі права на правову допомогу пропонується розглядати як конституційний принцип кримінального процесу;
- окреслено коло суб’єктів одержання правової допомоги у кримінальному судочинстві та уточнено їх ознаки. На думку здобувача, ними є як учасники процесу, так і особи, які не мають приватного інтересу у справі, але конституційні права яких можуть обмежуватися у ході кримінально-процесуальної діяльності (свідок, заставодавець, заявник, особа, яка займає приміщення, де проводиться обшук, тощо);
- дістало подальшого розвитку положення про доцільність визнання адвоката єдиним суб’єктом надання правової допомоги у кримінальному процесі;
- наведено додаткові аргументи щодо необхідності розмежування понять "кримінально-процесуальна функція" і "функція суб'єктів кримінального процесу;
- обґрунтовано висновок про те, що механізм реалізації конституційного права на правову допомогу є складовою частиною загальнодержавного механізму забезпечення, охорони і захисту прав та свобод людини, визначено його структуру;
- удосконалено процесуальні процедури реалізації суб’єктами кримінального судочинства права на правову допомогу у стадіях порушення кримінальної справи та досудового розслідування;
- вперше визначено особливості процесуального статусу тимчасового захисника, який бере участь у виконанні окремих процесуальних дій за призначенням особи, яка провадить дізнання, чи слідчого, до явки обраного підозрюваним чи обвинуваченим захисника; робиться висновок про те, що тимчасовим захисником може бути тільки адвокат;
- на підставі отриманих у ході дослідження результатів розроблено пропозиції щодо внесення змін і доповнень у кримінально-процесуальне законодавство, яке регулює питання надання правової допомоги різним суб’єктам кримінального процесу.
Практичне значення результатів дослідження. Висновки та пропозиції, наведені в дисертаційному дослідженні, можуть бути використані: у науково-дослідній роботі – для подальшої розробки питань, пов’язаних із забезпеченням конституційних прав особи у кримінальному судочинстві; у нормотворчій діяльності - для вдосконалення кримінально-процесуального законодавства України; у правозастосуванні - з метою забезпечення посадовими особами, які ведуть процес, фактичної реалізації конституційних прав особи у кримінальному судочинстві; у навчальному процесі юридичних вузів України та у системі підвищення кваліфікації дізнавачів, слідчих і адвокатів. Висновки, що містяться в дисертації, використовуються у Національному університеті внутрішніх справ під час проведення навчальних занять з дисциплін ”Кримінальний процес України”, ”Досудове слідство в ОВС” та “Адвокатура України”.
Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки і рекомендації, викладені в дисертації, оприлюднювалися автором на наступних науково-практичних конференціях і семінарах: VI Харківські міжнародні читання "Ідея справедливості на схилі ХХ століття" (м. Харків, 28-29 вересня 1999 року); Міжнародна науково-практична конференція "Проблеми взаємопорозуміння, співпраці та взаємодії органів охорони правопорядку з населенням" (м. Донецьк, 20-22 червня 2000 року); Науково-практична конференція ад’юнктів і слухачів магістратури (м. Харків, 13 квітня 2001 року); Міжнародна науково-практична конференція "Актуальные проблемы реформирования правовой системы Российской Федерации" (м. Бєлгород, 25-26 квітня 2002 року); Науково-практична конференція "Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених" (м. Харків, 20 червня 2003 року).
Результати дослідження обговорювалися на кафедрі кримінального процесу Національного університету внутрішніх справ, а також на оперативних нарадах у слідчих підрозділах МВС України.
Публікації. Основні положення і висновки дослідження викладено у десяти статтях і тезах наукових повідомлень, сім з яких у фахових виданнях.

bibliography

ВИСНОВКИ

У ході дослідження комплексу наукових і практичних проблем, пов’язаних із реалізацією особою конституційного права на правову допомогу при розслідуванні кримінальних справ, отримано наступні результати, які сприятимуть удосконаленню правового статусу суб’єктів надання і отримання правової допомоги на досудових стадіях кримінального процесу, а також посиленню правової захищеності осіб, які залучаються до кримінального судочинства:
1. Вважаємо, що під конституційними гарантіями прав і свобод людини в сфері кримінального судочинства необхідно розуміти закріплені в Конституції України правові положення (юридичні засоби), що: 1) регламентують право кожного звернутися за захистом порушених прав і обов'язок державних органів реагувати відповідним чином; 2) встановлюють принципи процесуальної форми розслідування і розгляду кримінальних справ; 3) закріплюють основи правового статусу суб'єктів процесу; 4) надають можливість активної участі зацікавлених у судочинстві осіб; 5) визначають порядок і міру можливого обмеження конституційних прав і свобод з метою встановлення обставин вчиненого злочину.
2. Конституційні гарантії прав особи у сфері кримінального процесу тісно пов’язані між собою і складають певну систему: 1) конституційні принципи судоустрою; 2) конституційні принципи судочинства; 3) конституційні матеріально-правові і процесуальні права людини; 4) конституційні обов’язки держави, її органів і посадових осіб щодо забезпечення прав та свобод людини; 5) конституційний судовий контроль за дотриманням прав та свобод людини у сфері кримінального судочинства; 6) конституційні засади несудового контролю за діяльністю державних органів і посадових осіб, які ведуть кримінальний процес.
3. Взаємозв'язок конституційних і кримінально-процесуальних гарантій прав особи обумовлений тим, що перші в значній мірі впливають на систему других. Конституційні гарантії є не тільки основою для регламентації процесуальних гарантій, але і служать орієнтиром для їхнього розвитку. Процесуальні гарантії не можуть вступати в суперечність з конституційними і співвідносяться як частина і ціле. Кримінально-процесуальні гарантії є значно конкретнішими за своїм змістом. Особливе місце в системі конституційних гарантій прав і законних інтересів особи в сфері кримінального судочинства посідає конституційне право кожної людини на правову допомогу (ст. 59 Конституції), яке не може бути обмежене (ст. 64 Конституції).
4. Думається, що забезпечення кожному конституційного права на правову допомогу є принципом кримінального судочинства. Його змістом є діяльність осіб, які володіють спеціальною підготовкою, процесуально й організаційно незалежних від суду й органів державної влади, основним завданням яких є захист приватного інтересу певної особи або її конституційних прав, які обмежуються у ході кримінально-процесуальної діяльності.
5. Суб’єктами отримання правової допомоги в кримінальному судочинстві повинні визнаватися як учасники процесу, так і особи, які не мають приватного інтересу у справі, але конституційні права яких можуть обмежуватися (заставодавець, заявник, свідок, особа, яка займає приміщення, де проводиться обшук та ін.).
6. Суб'єкт надання правової допомоги повинен: 1) мати відповідну професійну підготовку; 2) бути процесуально незалежним від сторони обвинувачення і суду; 3) підкорятися встановленим етичним правилам. На нашу думку, лише особи, які у встановленому законодавством порядку отримали свідоцтво про право займатися адвокатською діяльністю, відповідають цим вимогам.
7. Коло осіб, які потребують правової допомоги ще до порушення кримінальної справи, умовно можна розділити на такі групи: 1) особи, які постраждали від злочину та в майбутньому будуть визнані потерпілими – постраждалі, близькі родичі осіб, які загинули внаслідок скоєння злочину; 2) особи, які скоїли злочин – правопорушники, особи, щодо яких висунуте приватне обвинувачення, особи, які з’явилися із зізнанням та стосовно яких є дані про скоєння ними злочину; 3) особи, які мають дані про скоєння злочину – заявники; 4) особи, які сприяють встановленню певних обставин у ході перевірки заяви чи повідомлення про злочин - очевидці, власники житла, де провадиться огляд місця події; 5) особи, які відповідно до законодавства України зобов’язані здійснювати захист прав неповнолітніх та психічнохворих - батьки, опікуни, піклувальники осіб, які не мають повної процесуальної дієздатності, тощо.
8. На нашу думку, процесуальна форма розгляду справ приватного обвинувачення потребує вдосконалення. Діюче кримінальне-процесуальне законодавство встановлює однакові вимоги як до обвинувального висновку, так і до скарги потерпілого. Вважаємо, що таке положення фактично позбавило осіб, потерпілих від злочинних посягань, можливості самостійно звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів у порядку приватного обвинувачення. Проте КПК не покладає на посадових осіб, які ведуть процес, обов’язок роз’яснити постраждалому його процесуальні права, зокрема, й право на правову допомогу.
9. Думається, що при відібранні пояснень до порушення кримінальної справи усім особам необхідно роз’яснювати права, передбачені ст.ст. 10, 55, 59, 63 та ін. Конституції України. Особливо це стосується відібрання пояснень від осіб, які з’явилися із зізнанням, або щодо яких є дані про скоєння ними злочину. У таких випадках відібрання пояснень повинне провадитись лише після роз’яснення їм їх конституційного права на правову допомогу та забезпечення його реалізації, а при наявності обставин, передбачених ст. 45 КПК, при відібранні пояснень участь адвоката повинна бути обов’язковою.
10. Потребують удосконалення процесуальні норми, які передбачають реалізацію суб’єктами процесу права на правову допомогу при провадженні дізнання і досудового слідства, зокрема:
а) серед прав потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача (ст.ст. 49, 50, 51 КПК) необхідно передбачити право мати представника;
б) у КПК доцільно встановити випадки обов’язкової участі адвоката-представника потерпілого;
в) потерпілому необхідно надати такі ж права при призначенні і проведенні експертизи, як і обвинуваченому (підозрюваному);
г) про зупинення провадження у кримінальній справі та підстави такого рішення обов’язково повинен бути повідомлений потерпілий і його представник;
д) особі, яка затримується в порядку ст. 106, 115 КПК право на правову допомогу повинно роз’яснюватися з моменту фізичного захоплення шляхом вручення відповідного документа про права затриманого;
е) необхідно визнати обов’язковою участь захисника у допиті підозрюваного і тоді, коли він не затримувався і щодо нього не обирався запобіжний захід у вигляді взяття під варту.
11. З метою попередження несвоєчасного винесення постанови про притягнення як обвинуваченого доцільно у випадках, коли після допиту обвинуваченого до закінчення досудового слідства білше ніяких слідчих дій не провадилося, зобов’язати суд розглядати питання про своєчасність винесення слідчим такої постанови. Якщо буде встановлено, що слідчий зволікав із винесенням відповідної постанови, реагувати на це винесенням окремої постанови (ухвали) на адресу слідчого, начальника слідчого відділу та прокурора, який здійснював нагляд за додержанням законів при провадженні досудового слідства.
12. Діюче законодавство наділяє різним правовим статусом адвоката-представника і адвоката-захисника. Думається, що загальноправовий статус адвоката (Закон України "Про адвокатуру") повинен конкретизуватися у галузевому законодавстві. Але при цьому і адвокат-представник, і адвокат-захисник повинні мати однаковий обсяг прав та обов’язків щодо надання правової допомоги.
13. До причин процесуальної пасивності адвокатів під час дізнання і досудового слідства відносяться: 1) відсутність у КПК переліку слідчих і процесуальних дій та постанов, які можуть бути (або, навпаки, не можуть бути) оскаржені під час дізнання і досудового слідства; 2) відсутність у законодавстві чітко визначеного переліку матеріалів справи, з якими адвокат має право ознайомитись із моменту вступу у процес; 3) невизначеність процесуальної форми та змісту “простого” і апеляційного оскарження; 4) недосконалість законодавства щодо процедури повідомлення адвоката про провадження слідчих і процесуальних дій, зокрема із участю підзахисних; 5) недосконалий відомчий контроль, прокурорський нагляд та судовий контроль за законністю і обґрунтованістю відмов осіб, які провадять дізнання, і слідчих у задоволенні клопотань адвоката.
14. Можливість забезпечення конституційного права на правову допомогу не повинна залежати від повноти регламентації процесуального статусу осіб, які залучаються у кримінальний процес. У випадках прогалин у правовому регулюванні їх статусу, вважаємо, необхідно використовувати норми кримінально-процесуального права за аналогією.
15. Розроблено пропозиції щодо внесення змін і доповнень до ст. ст. 73, 43-1, 44, 45, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 60, 61, 96, 97, 99, 107, 140, 206, 251 чинного КПК та доповнення Кодексу новими статтями 20-1, 51-1, 197-1.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №. – 30. – Ст. 141.
2. Омельченко Т. В. Проблемы справедливости в уголовном судопроизводстве // Ідея справедливості на схилі ХХ століття. Матеріали VI Харківських міжнародних Сковородинівських читань, 28 – 29 вересня 1999 року/ Відп. ред. О. М. Бандурка – Х., 1999. – С. 237 – 239.
3. Скакун О. Ф. Теория государства и права. - Х.: Консум; Университет внутренних дел, 2000. – 704 с.
4. Теория государства и права. Курс лекций/ Под ред. Н. И. Матузова, А. В. Малько. – М.: Юристъ, 1997. - 672 с.
5. Конституційне право України/ За ред. В. Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 2000. – 733 с.
6. Наливайко О. І. Теоретико-правові проблеми захисту прав людини: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01/ Київський національний університет ім. Т. Шевченка. – Київ, 2002. – 18 с.
7. Недбайло П. Е Система юридических гарантий применения советских правовых норм// Известия ВУЗ. Правоведение. - 1971. - № 3. - С. 44 - 54.
8. Витрук Н. В. О юридических средствах реализации и охраны прав советских граждан // Известия ВУЗ. Правоведение. - 1964. - № 4. - С. 29 - 38.
9. Матузов Н. И. Права человека и общерегулятивные правоотношения // Известия ВУЗ. Правоведение. - 1996. - № 3. - С. 37- 46.
10. Юридические гарантии конституционных прав и свобод личности в социалистическом обществе/ Под ред. профессора Л. Д. Воеводина. – М.: Издательство Московского университета, 1987. - 343 с.
11. Кримінальний процес України / За ред. Ю. М. Грошевого, В. М. Хотенця. - Харків: Право, 2000. - 496 с.
12. Маляренко В. Т. Конституційні засади кримінального судочинства. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 320 с.
13. Янович Ю.П. Уголовный процесс Украины. - Харьков: Университет внутренних дел, 1997. - 252 с.
14. Мотовиловкер Я. О. О гарантиях интересов личности и правосудии // Известия ВУЗ. Правоведение. - 1974. - № 6. - С. 100-107.
15. Алексеев Н. С., Даев В. Г., Кокорев Л. Д. Очерк развития науки советского уголовного процесса. - Воронеж: Издательство Воронежского университета, 1980. - 251 с.
16. Мартынчик Е. Адвокат: интересы и гарантии в уголовном процессе // Юридическая газета. - М., 2003. - № 31. - С. 1 - 2.
17. Строгович М. С. Природа советского уголовного процесса и принцип состязательности. - М.: Юриздат, 1939. - 152 с.
18. Куцова Э. Ф Гарантии прав личности в советском уголовном процессе. - М.: Издательство МГУ, 1972. – 114 с.
19. Курс советского уголовного процесса/ Под ред. А. Д. Бойкова, И. И. Карпеца. - М.: Юридическая литература, 1989. - 638 с.
20. Каминская В. И. В чем значение процессуальных гарантий в советском уголовном процессе // Советское государство и право. – 1950. - № 5. – C. 46 - 56.
21. Полянский Н. Н. Вопросы теории советского уголовного процесса. - М.: Изд-во Московского университета, 1956. - 271 с.
22. Советский уголовный процесс / Под ред. М. А. Чельцова. - М. Юридическая литература, 1969. - 463 с.
23. Цыпкин А. Л. Право на защиту в советском уголовном процессе. - Саратов: Саратовский юридический институт им. Д.И. Курского, 1959. - 337 с.
24. Трофименко В. М. Кримінально-процесуальні гарантії особистості в стадії судового розгляду: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09/ Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Харків, 2000. - 20 с.
25. Шадрин В. С. Обеспечение прав личности при расследовании преступлений. – М.: Юрлитиформ, 2000. – 232 с.
26. Никоненко М. Я. Поняття, види і зміст кримінально-процесуальних гарантій // Науковий вісник НАВСУ. - 2001. - № 1. – С. 59 - 69.
27. Заворотченко Т. Система конституційно-правових гарантій прав і свобод людини і громадянина в Україні// Право України. – 2002. - № 5. – С. 110 - 116.
28. Омельченко Т. В. Право на правову допомогу в системі юридичних гарантій забезпечення прав і свобод людини у сфері кримінального судочинства // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. - Х.: Видавництво Національного університету внутрішніх справ. - 2003. - С. 76 - 77.
29. Святоцький О. Д., Медведчук В. В. Адвокатура: історія і сучасність. - К.: Ін Юре, 1997. - 320 с.
30. Галаган И. С. Право обвиняемого на защиту в советском уголовном процессе: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Киевский государственный университет им. Т. Г. Шевченко. - Киев, 1956. - 14 с.
31. Миньковский Г. М. Окончание предварительного расследования и осуществление права обвиняемого на защиту. - М.: Госюриздат, 1957. - 211 с.
32. Шеин Ш. А. Защитник на предварительном следствии в советском уголовном процессе // Советское государство и право. - 1962. - № 6. - С. 118 – 120.
33. Саркисянц Г. П. Защитник в уголовном процессе. - Ташкент: Узбекистан, 1971. - 249 с.
34. Фиолевский Д. П. Участие адвоката-защитника на предварительном следствии: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08/ Харьковский юридический институт. - Х., 1976. – 16 с.
35. Бойков А. Д. Этика профессиональной защиты по уголовным делам. - М.: Юридическая литература, 1978. - 173 с.
36. Левин А. М. Защитник в советском суде. - М.: Госюриздат, 1960. - 334 с.
37. Шило О. Г. Захист в кримінальних справах та питання його реалізації у стадії касаційного провадження: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. 12.00.09 / Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. - Х., 1997. - 24 с.
38. Стецовский Ю. И. Уголовно-процессуальная деятельность защитника. - Москва: Юридическая литература, 1982. - 176 с.
39. Варфоломеева Т. В. Криминалистика и профессиональная дея-тельность защитника. - К.: "Вища школа", 1987. - 152 с.
40. Царев В. М. Эффективность участия защитника в доказывании на предварительном следствии. - Красноярск: Изд-во Красноярского ун-та, 1990. - 153 с.
41. Хоматов Ю. В. Розвиток змагальних засад і діяльності адвоката-захисника у кримінальному судочинстві України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09/ Українська державна юридична академія. - Х., 1994. - 20 с.
42. Варфоломеєва Т. В. Організаційні, процесуальні та криміналістичні проблеми захисту адвокатом прав підозрюваного, обвинуваченого, підсудного: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.09/ Київський університет імені Тараса Шевченка. - К., 1994. - 39 с.
43. Янович Ю. П. Захисник на попередньому слідстві. - Х.: Університет внутрішніх справ, 1995. - 32 с.
44. Яновська О. Г. Правові гарантії діяльності адвоката-захисника в кримінальному процесі України:. Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09/ Київський університет імені Тараса Шевченка. - К., 1997. - 19 с.
45. Варфоломеева Т. В. Защита в уголовном судопроизводстве. - К.: Ин-т адвокатуры при Киевском ун-те им. Тараса Шевченко, 1998. -204 с.
46. Хотенець П. В. Правовий стан адвоката-захисника в кримінальному процесі // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. - Харьків: Національна юридична академія України, 2000. - Вип. 43. - С. 198 - 203.
47. Кокорев Л. Д., Побегайло Г. Д. Адвокат представитель потерпевшего в советском уголовном процессе. - Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1969. - 88 с.
48. Елимисов Г. Б. Юридическая защита прав и законных интересов личности в уголовном процессе. - Алма-Ата: Казахстан, 1979. - 55 с.
49. Кожевников А. В. Участие адвоката-представителя при производстве дознания // Гарантии прав лиц, участвующих в уголовном судопроизводстве: сб. науч. тр./ Отв. ред. П.М. Давыдов. - Свердловск: Свердловский юридический институт, 1975. - С. 106 - 110.
50. Саушкин С. А., Гришина Е. П. Проблемы обеспечения прав и законных интересов отдельных групп свидетелей // Адвокатская практика. - М., 2002. - № 6. - С. 20 - 21.
51. Стоянов А. Исторія адвокатуры у древнихъ народовъ. - Харковъ: в Университетской типографіи, 1869. – 139 с.
52. Чельцов-Бебутов М. А. Курс уголовно-процессуального права. - Санкт-Петербург: Равена, Альфа, 1995.- 846 с.
53. Маляренко В. Т., Вернидубов I. В. Прокурор у кримінальному судо-чинстві: Деякі проблеми та шляхи їх вирішення. - К.: Юрiнком Iнтер, 2001. - 240 с.
54. Конституции зарубежных государств/ Составитель В.В. Маклаков. - М.: Издательство БЕК, 1996. - 432 с.
55. Европейский Суд по правам человека: Избранные решения: В 2-х томах: Том 1. /ред. В. А. Туманов.- М.: НОРМА, 2000.- 856 с.
56. Правовые и социальные проблемы защиты жертв преступлений: Сб. нач. тр. и нормативных материалов/ Науч. ред. и сост. профессор А. Д. Бойков - М.: НИИ проблем укрепления законности и правопорядка при Генеральной прокуратуре Российской Федерации, 1997. – 121 с.
57. Фойницкий И. Я. Курс уголовного судопроизводства. Т. 1. - Санкт-Петербург: "Альфа", 1996. - 552 с.
58. Левенстимъ А. А. Предварительное слћдствие по судебнымъ уставамъ, его недостатки и меры к улучшенію // Журналъ Министерства юстиции. - 1895. - ноябрь. - C. 103-166.
59. Гродзинский М. М. Начало целесообразности в обвинении // Вестник Советской юстиции. – 1925. - № 6. – С. 233 - 237.
60. Святоцький О. Д., Михеєнко М. М. Адвокатура України. - К.: Ін Юре, 1997. – 224 с.
61. Басецкий И. И., Василевская В. Л. Защитник в уголовном процессе. – Минск: Академия МВД Республики Беларусь, 2001. – 300 с.
62. Права, по которымъ судится малороссійскій народ, Высочайшимъ Государыни Императрицы Елисаветъ Петровны, Самодержицы Всероссійскія, Ея императорскаго священнћйшаго Величества повелћніем, Изъ трехъ книгъ, а именно Статута Литовскаго, Зерцаля Саксонского и приложенныхъ при томъ двухъ правъ, такожде изъ книги порядка, по переводћ изъ полскаго и латинскаго языковъ на россійскій діалектъ въ едину книгу сведенныя, в градћ Глуховћ, лћте отъ Рождества Христова 1743 года / Подъ редакціею профессора А. Ф. Кистяковскаго. - Кіевъ: въ университетской типографіи (І.І. Завадзкого), 1879. – 1065 с.
63. Сводъ законовъ Россійской имперіи, изданія 1857 года. Томъ 15. Законы уголовные. Тетр. 2 Законы о судопроизводствъ по дълам о преступленіяхъ и проступкахъ. - Санктпетербургъ: Въ Типографіи Втораго Отдъленія собственой Его императорского величества канцеляріи, 1857. – 236 с.
64. Розинъ Н. Н. Уголовное судопроизводство. Пособіе къ лекціямъ. - С.-Петербургъ: Изданіе юридическаго книжнаго склада "Право", 1914. - 547 с.
65. Шифман М. Из истории вопроса о защите на предварительном следствии // Советское государство и право. - 1941. - № 2. – С. 78 - 91.
66. Про внесення змін і доповнень до окремих статей Кримінально-процесуального кодексу України з питань права на захист підозрюваного, обвинуваченого і підсудного: Закон України від 23 грудня // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 11. - Ст. 49.
67. Обновленiе уголовнаго судопроизводства. Защита на предварительномъ следствiи// Вестникъ права. - 1900, октябрь. - С. 174 - 187.
68. Никифорак М. В. Державний лад і право на Буковині в 1774 – 1918 рр.. – Чернівці: Рута, 2000. – 279 с.
69. Декрет о суде 5 декабря (22 ноября) 1917 года // Собрание узаконений. – 1917. - № 4. – Ст. 50.
70. Хрестоматія з історії держави і права України. Том 2. Лютий 1917 – 1996р. / За ред. В. Д. Гончаренка. - К.: Ін Юре, 1997. – 800 с.
71. Чельцов М. А. Уголовный процесс. - М.: Юридическое издательство МЮ СССР, 1948. – 624 с.
72. Ривлин А.Л. Организация адвокатуры в СССР. - К.: Головное изда-тельство издательского объединения "Вища школа", 1974. – 148 с.
73. Михеєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: Вибрані твори. К.: Юрінком Інтер, 1999. - 240 с.
74. Уголовно-процессуальный кодекс УССР. С изменениями по 1 марта 1925 года и приложением алфавитно-предметного указателя и таблицы сроков. - Х.: Юридическое издательство Наркомюста УССР, 1925. – 116 с.
75. Конституция (Основной закон) Украинской советской социалистической республики: принята внеочередной седьмой сессией Верховного Совета Украинской ССР девятого созыва 20 апреля 1978 года. - К.: Издательство политической литературы Украины. - 1978. - 48 с.
76. Гродзинский М. М. Роль и задачи адвоката по уголовному делу в суде второй инстанции. Метод. пособие для начинающих адвокатов. - М.: Юриздат, 1943. - 12 с.
77. Голяков И. Т., Гродзинский М. М., Перлов И. Д., Соминский А. С., Чельцов М. А. Адвокат в советском уголовном процессе. - М.: Юридическая литература, 1954. - 322 с.
78. Стремовский В. А., Брегман М. П. Адвокат в уголовном суде. - Ростов на Дону: Б.и., 1968. – 41 с.
79. Побегайло Г. Д. Участие адвоката (защитника) в стадии судебного разбирательства. -Саратов: СЮИ им. Д.И.Курского, 1974. -17 с.
80. Лаптеакру В. Д., Мартынчик Е. Г. Адвокат в кассационном и над-зорном производстве по уголовным делам. - Кишинев: "Инконком", 1994. – 240 с.
81. Сусло Д. С., Бондаренко П. Г., Соловьев А. Д. Осуществление защиты на предварительном следствии: Методические рекомендации. - К.: КОНИИ судебной защиты и повышения квалификации адвокатов, 1979. - 40 с.
82. Мартынчик Е. Г., Титаренко В. В. Тактика защиты на предва-рительном следствии и в суде первой инстанции (Практические рекомендации)/ Под ред. к.ю.н. Т. В. Варфоломеевой. - К.: КОНИИ адвокатуры, 1979. - 52 с.
83. Кофто И., Варфоломеева Т., Янош К. Активизировать возможности защиты // Социалистическая законность. - 1986. - № 12. - С. 17 – 19.
84. Гаврилов С. Н. Актуальные вопросы организации адвокатуры и участия защитника в уголовном процессе в России: История и современность: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09/ Московская государственная юридическая академия. - М., 1998. - 30 с.
85. Филимонов Б. А. Защитник в германском уголовном процессе. – М.: Издательство «Спарк», 1997. – 112 с.
86. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Солдатова Геннадія Івановича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України, статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 268, 271 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про право вільного вибору захисника) від 16 листопада 2000 р. // Вісник Конституційного Суду України. - 2000. - № 5. - С. 24 - 30.
87. Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України: Закон України від 21 червня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 34 - 35. - Ст. 187.
88. Про судоустрій України: Закон України від 07 лютого 2002 року // Офіційний вісник України. – 2002. - № 10. – Ст. 441.
89. Про адвокатуру: Закон України від 19 грудня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 9. – Ст. 62.
90. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 4. - Ст. 20.
91. Правила адвокатської етики. Схвалено Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року, протокол від 1-2 жовтня 1999 року № 6/VI // Варфоломеєва Т. В., Гончаренко С. В. Науково-практичний коментар до Закону України "Про адвокатуру". Законодавство про адвокатуру та адвокатську діяльність. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - С. 141 - 176.
92. Пашковский Н. И. Субъекты международной правовой помощи по уголовным делам // Актуальні проблеми держави і права. – Вип. 6. – Частина ІІ. - Одеса, 1999. – С. 261-267.
93. Миленчук В. В. Институт взаимной правовой помощи по уголовным делам. Действующая практика и перспективы развития. – М.: ООО Издательство «Юрлитинформ», 2001. – 352 с.
94. Муравин А. Б. Уголовный процесс. – Х.: ООО «Одиссей», 2000. - 400 с.
95. Уголовно-процессуальное право Российской Федерации/ Отв. ред. П. А. Лупинская. – М.: Юристъ, 1998. – 696 с.
96. Модельный уголовно-процессуальный кодекс для государств - участников СНГ. Рекомендательный законодательный акт // Приложение к "Информационному бюллетеню". - 1996. - № 10
97. Конституція України: Офіц. текст. Коментар законодавства про права та свободи людини і громадянина/ Авт. - упоряд. М. І. Хавронюк. - Київ: Парламент. вид-во. 1999. – 544 с.
98. Туманова А., Вербицька О. Якою буде правова допомога? // Адвокатура. - 2004. - № 5 (13) - 10 березня
99. Шестопалов К. Правовая помощь: взгляд ЦППР // Юридическая практика. – К., 2004. - № 16. – С. 4.
100. Воробьев А.В., Поляков А.В., Тихонравов Ю.В. Теория адвокатуры. – М.: Издательство «Грантъ», 2002. – 496 с.
101. Чебаненко А. Правова допомога і правові послуги – "дві великі різниці"// Закон і Бізнес. - 2001. - № 7. - 17-23 лютого. - С. 28.
102. Резолюция (78) 8 "О юридической помощи и консультациях", принята Комитетом Министров Совета Европы 2 марта 1978 года // Российская юстиция. - 1997. - № 6. - С. 3.
103. Зейц А. К вопросу о государственной защите // Еженедельник Советской юстиции. - 1929. - № 49. - С. 1155-1156.
104. Гольдинер В. Д. О некоторых особенностях метода советской уго-ловной защиты // Советское государство и право. - 1962. - № 6. - C. 112 – 117.
105. Адаменко В. Д. Советское уголовно-процессуальное представи-тельство. - Томск: Изд-во Томского ун-та, 1978. – 195 с.
106. Бирюков П. Н. Роль международно-правовых норм в обеспечении "права на правовую защиту" // Известия ВУЗ. Правоведение. - 1992. - № 2. - С. 110-117.
107. Дремина Н. А. Проблемы профессиональной защиты по делам о применении принудительных мер медицинского характера: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09/ Украинская юридическая академия имени Ф.Э. Дзержинского. - Х., 1991. - 24 с.
108. Иванов О. В. Право на судебную защиту. // Советское государство и право. - 1970. - № 7. - С. 40 - 57.
109. Фоков А. П. Конституционные гарантии судебной защиты прав и свобод граждан в современном уголовно-процессуальном законодательстве Франции // Государство и право. - 2001. - № 2. – С. 71 - 74.
110. Ларин А. М. Защита прав человека и гражданина в уголовном судопроизводстве // Общая теория прав человека/ Отв. ред. Е. А. Лукашева. – М.: Издательство НОРМА, 1996. – 520 с.
111. Грошевой Ю. М. Функция охраны прав и законных интересов личности в советском уголовном процессе // Проблемы социалистической законности на современном этапе коммунистического строительства: Краткие тезисы докладов и научных сообщений республиканской научной конференции 21–23 ноября 1978 года. - Х., 1978. – С. 228 – 230.
112. Ларин А. М., Мельникова Э. Б., Савицкий В. М. Уголовный процесс России: Лекции-очерки. - М.: БЕК, 1997. - 324 с.
113. Мартынчик Е. Г., Радьков В. П., Юрченко В. Е. Охрана прав и законных интересов личности в уголовном судопроизводстве. - Кишинев: Штиинца,1982. –188 с.
114. Мартынчик Е. Г., Милушев Д. В. Предварительное производство в социалистическом уголовном процессе. - Кишинев: «Штиинца», 1986. - 140 с.
115. Даев В. Г. Процессуальные функции и принцип состязательности в уголовном судопроизводстве // Известия ВУЗ. Правоведение. – 1974. - № 1. – С. 64 – 73.
116. Строгович М. С. Курс советского уголовного процесса. - Т. 1. Ос-новные положения науки советского уголовного процесса. - М.: Наука, 1968. – 470 с.
117. Советский уголовный процесс/ Под ред. Д. С. Карева. - М.: Юри-дическая литература, 1975. – 568 с.
118. Добровольская Т. Н. Принципы советского уголовного процесса (вопросы теории и практики). - М.: Юридическая литература , 1971. – 200 с.
119. Чангули Г. И. Конституционные принципы уголовного судо-производства зарубежных стран. - Киев: "Наукова думка", 1981. – 212 с.
120. Цивільний процесуальний кодекс України // Офіційний вісник України. - 2004. - № 16. - Ст. 1088.
121. Конституційне право України/ За ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики. – К.: Український центр правничих студій, 1999. – 367 с.
122. Комзюк А. Т. Про розуміння сутності та системи принципів провадження в справах про адміністративні правопорушення // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2003. - № 21. – Ч.II. - С. 30-34.
123. Михеєнко М. М., Нор В. Т., Шибіко В. П. Кримінальний процес України. - К.: Либідь, 1999. - 536 с.
124. Лубшев Ю. Ф. Адвокат в уголовном деле. - М.: Манускрипт, 1999. – 408 с.
125. Тертышник В. М., Марченко А. В., Тертышник А. И. Защита прав и свобод человека: научно-практическое издание. - Харьков: Арсис, 2000. – 288 с.
126. Варфоломеєва Т. В. Суб’єкти надання правової допомоги // Адвокат. – 2001. - № 6. – С. 3-5.
127. Стецовский Ю. И. Советская адвокатура. - М.: Высшая школа, 1989. – 304 с.
128. Леви А. А., Игнатьева М. В., Капица Е. И. Особенности предва-рительного расследования преступлений, осуществляемого с участием адвоката. - М.: Издательство «Юрлитинформ», 2003. - 128 с.
129. Кадышева Т., Ширинский С. Свидетель тоже нуждается в помощи адвоката // Российская Юстиция. – 1997. - № 7. – С. 42 – 43.
130. Корчева Т. В. Проблемы правовой защищенности личности на досудебном следствии // Проблемы законности. – Х.: НЮА, 1999. - №39. – C. 184 -190.
131. Procedures penales d’Europe (Allemagne, Angleterre et pays de Gaulles, Belgique, France, Italie) / sous La dir. de M. Delmas-Marti. - Paris, 1995. - 1089 p.
132. Шумило М. Є. Реабілітація в кримінальному процесі України. – Харків: Арсіс, 2001. – 320 с.
133. Смітієнко З. Д., Шумило М. Є. Забезпечення права на реабілітацію в кримінальному процесі // Науковий вісник НАВСУ. - 1999. - № 1. - С. 175 - 178.
134. Джига М. В. Проблеми законності та доцільності при забезпеченні правового статусу обвинуваченого під час розслідування злочинів: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09/ Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К., 2002. - 22 с.
135. Европейская конвенция о защите прав и основных свобод. Комментарий к статьям 5 и 6 / Ин-т государства и права Российской Академии наук. - М., 1997. – 160 с.
136. Адаменко В. Д. Субъекты защиты обвиняемого. - Томск: Издательство Томского ун-та, 1990. – 208 с.
137. Зейкан Я. П. Захист у кримінальній справі. – К.: Вища школа, 2002. – 271 с.
138. Омельченко Т. В. Захисник на досудовому слідстві: адвокат чи фахівець у галузі права? // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2003. - Вип. 21, ч. 1. - С. 121 - 125.
139. Омельченко Т. В. Совершенствование законодательства о субъектах защиты на досудебных стадиях уголовного судопроизводства в Украине и Российской Федерации // Актуальные проблемы реформирования правовой системы российской Федерации. - Ч. 3. Уголовно-правовые, криминологические и криминалистические проблемы борьбы с преступностью на современном этапе. - Белгород: Издательство Белгородского государственного университета, 2002. - С. 63 – 69.
140. Фликер С. Вправе ли адвокат быть представителем потерпевшего // Социалистическая законность. - 1960. - № 10. - C. 64 - 65.
141. Варга Ю. Защита въ уголовных дћлахъ. - К.: Типографія Давиденко, 1886. - 105 с.
142. Бірюченський О., Панєвін О. Застосування законів, що забезпечують підозрюваному, обвинуваченому, підсудному право на захист (за матеріалами узагальнення судової практики). – Право України. – 1995. - № 11. – С. 40 – 48.
143. Бірюченський О., Панєвін О. Практика застосування законодавства, що забезпечує підозрюваному, обвинуваченому, підсудному право на захист //Коментар судової практики з кримінальних справ // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – К.: ЮРІНКОМ, 1996. - № 6 – С. 94 - 104.
144. Корнуков В. М. Конституционные основы положения личности в уголовном судопроизводстве. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1987. – 178 с.
145. Омельченко Т. В. Реалізація права на правову допомогу на досудових стадіях кримінального судочинства // Вісник Університету внутрішніх справ. – 2000. - № 11. – С. 158 - 162.
146. Ларин А. М. Презумпция невиновности. - М.: Наука, 1982. – 152 с.
147. Строгович М. С. Право обвиняемого на защиту и презумпция невиновности. - М.: Наука, 1984. – 144 с.
148. Гуляев А. П. Следователь в уголовном процессе. - М.: Юридическая литература, 1981. – 191 с.
149. Ларин А. М. Расследование по уголовному делу: процессуальные функции. - М.: Юридическая литература, 1986. – 159 с.
150. Альперт С. А. Кримінально-процесуальні функції: поняття, система, суб’єкти. – Харків: Національна юридична академія України, 1995. – 28 с.
151. Шпилев В. Н. Содержание и формы уголовного судопроизводства. - Минск: Изд-во БГУ, 1974. – 144 с.
152. Зеленецкий В. С. Функциональная структура прокурорской дея-тельности. - Х.: Харьковский юридический институт, 1978. - 78 с.
153. Нажимов В. П. Об уголовно-процессуальных функциях// Известия ВУЗ. Правоведение. - 1973. - № 5. - C. 73 - 82.
154. Элькинд П. С. Сущность советского уголовно-процессуального права. - Ленинград: Изд-во Ленинградского ун-та, 1963. - 172 с.
155. Мотовиловкер Я. О. Основные уголовно-процессуальные функции. - Ярославль: Изд-во Ярославского ун-та, 1976. – 94 с.
156. Стремовский В. А. Содержание предварительного следствия в советском уголовном процессе. – Краснодар: Издательство Кубанского университета, 1971. – 147 с.
157. Шимановский В. В. К вопросу о процессуальной функции следователя в советском уголовном процессе // Известия ВУЗ. Правоведение. – 1965. - №2. – C.175 - 178.
158. Нор В. Т. Защита имущественных прав в уголовном судопроизводстве. - Киев: "Выща школа, Головне изд-во", 1989. - 275 с.
159. Гузела М. В. Відшкодування заподіяної злочином шкоди за ініціативою суду в кримінальному судочинстві України: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09/ Львівський державний університет імені Івана Франка. – Л., 1999. – 18 с.
160. Зинатуллин З. З. Сущность и социальное назначение уголовно-процессуальных функций // Категориальный аппарат уголовного права и процесса: Сб. науч. тр. / Отв. ред. Е. В. Благов. - Ярославль: Ярославский государственный ун-т, 1993. – C. 41 - 50.
161. Бойков А. Д. Проблемы эффективности судебной защиты: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.08/ Всесоюзный институт по изучению причин и разработки мер предупреждения преступности. - М., 1974. - 34 с.
162. Омельченко Т. В. Функції обвинувачення і захисту на досудовому слідстві // Вісник Університету внутрішніх справ. - 2000. - Ч. 1. - С. 105 - 110.
163. Выдря М. М. Участники судебного разбирательства и гарантии их прав. - Краснодар: Кубанский ун-т, 1979. – 102 с.
164. Фаткуллин Ф. Н., Зинатуллин З. З., Аврах Я. С. Обвинение и защита по уголовным делам. - Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1976. – 166 с.
165. Алексеев С. С. Общая теория права. В 2-х томах.– М: Юридическая литература, 1982.- Т. 2. - 360 с.
166. Загальна теорія держави і права/ За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. – Х.: Право, 2002. – 432 с.
167. Загальна теорія держави і права / За ред. академіка В. В. Копєйчикова. - Київ: Юрінком, 1997. - 320 с.
168. Алексеев С. С. Право: Азбука. Теория. Философия. Опыт комплекс-ного исследования. – М.: Издательская группа НОРМА - ИНФРА * М, 1998. – 712 с.
169. Зусь Л. Б. Правовое регулирование в сфере уголовного судо-производства. – Владивосток: Издательство Дальневосточного университета, 1984. – 148 с.
170. Волинка К. Г. Механізм забезпечення прав і свобод особи: питання теорії і практики: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. - К., 2000. – 16 с.
171. Тодыка Ю. М. Конституция Украины: проблемы теории и практики. – Х.: Факт, 2000. – 607 с.
172. Коркунов Н.М. Лекции по общей теории права. - СПб: "Н.К. Мартынов", 1914. - 360 с.
173. Фаткуллин Ф. Н. Проблемы теории государства и права. – Казань: Издательство Казанского университета, 1987. – 336 с.
174. Горшенев В. М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе. – М.: Юридическая литература, 1972. – 256 с.
175. Янович Ю. П. Проблемы совершенствования процессуального статуса подозреваемого и обвиняемого: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09/ Украинская юридическая академия. – Харьков, 1992. – 222 с.
176. Резник Г., Славин М. Право на защиту. – М.: Московский рабочий, 1976. – 119 с.
177. Фатхутдінова О. В. Теоретико-правові проблеми юридичного процесу: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01/ Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2000. - 16 с.
178. Олейников С. Н. Общетеоретические проблемы юридической процес-суальной формы: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01/ Харьковский юридический институт им. Ф.Э.Дзержинского. – Х., 1986. - 25 с.
179. Рустамов Х. У. Уголовный процесс. Формы. - М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998. - 304 с.
180. Божьев В. П. Уголовно-процессуальные правоотношения. - М.: Юри-дическая литература, 1975. - 176 с.
181. Погорецький М. А. Кримінально-процесуальні правовідносини: струк-тура і система. – Харків: Арсіс, 2002. – 160 с.
182. Погорецкий Н. А. Уголовно-процессуальные правоотношения следо-вателя с органом дознания, начальником следственного отдела и прокурором: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09/ Национальная юридическая академия имени Ярослава Мудрого. - Х., 1997. – 185 с.
183. Якупов Р. Х. Применение органами дознания уголовно-процессуальных норм. – М.: МВШМ МВД России, 1994. – 28 с.
184. Михайленко О., Письменний Д. Перше теоретичне дослідження кримінально-процесуальних правовідносин // Вісник Академії правових наук України. - 2002. - № 2 (29). - С. 217 - 222.
185. Якубович Н. А. Теоретические основы предварительного следствия. - М.: ВИИПиРМП ВШ МВД СССР, 1971. - 192 с.
186. Теория юридического процесса/ Под общ. ред. В. М. Горшенева. - Х.: Вища школа, Издательство при Харьковском государственном унивверситете, 1985. - 192 с.
187. Назаренко Р. І. Характеристика кримінально-процесуальних відносин на початковому етапі досудового провадження: Автореф. дис... канд. юрид. наук (12.00.09) / Національна академія внутрішніх справ України. - Киів, 2001. - 19 с.
188. Химичева Г. Л. Возбуждение уголовного дела: проблемы правовой регламентации и совершенствования деятельности // Черные дыры в Российском Законодательстве. - 2003. - № 2. – С.