КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС УРЯДУ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

brief description

ЗМІСТВСТУП ................................................................................................................3РОЗДІЛ І. Місце і роль уряду в державному механізмі зарубіжних країн1.1. Поняття виконавчої влади і уряд у механізмі її реалізації ...................111.2. Поняття та структура конституційно-правового статусу уряду......................................................................................................................271.3. Фактори, що впливають на конституційно-правовий статус уряду ................................................................................................................................381.4. Взаємовідносини уряду з главою держави .............................................481.5. Взаємовідносини уряду з парламентом ..................................................63Висновки до Розділу I .........................................................................................81РОЗДІЛ ІІ. Структура конституційно-правового статусу уряду в зарубіжних країнах: тенденції розвитку2.1. Порядок формування та припинення діяльності уряду ........................852.2. Принципи діяльності уряду та їх конституційно-правове закріплення ..........................................................................................................1142.3. Загальна характеристика складу уряду...................................................1262.4. Повноваження уряду зарубіжних країн на сучасному етапі державотворення.................................................................................................148Висновки до Розділу П ......................................................................................163ВИСНОВКИ ......................................................................................................169СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...... ..............................................179

bibliography

ВИСНОВКИНа підставі глибокого та всебічного аналізу законодавства України та зарубіжних країн, що регулює конституційно-правовий статус уряду, наукового осмислення і обгрунтування цілої низки теоретичних положень, які стосуються стусу уряду в зарубіжних країнах, було вирішене наукове завдання, яке виявляється у поглибленні теорії конституційно-правового статусу уряду знаннями про особливості та закономірності правового регулювання суспільних відносин у сфері функцонування вищого органу виконавчої влади, сформульовані рекомендації та наведені аргументи щодо вдосконалення правового статусу Кабінету Міністрів України. У зв’язку з цим сформульовані певні висновки, пропозиції та рекомендації. Основні з них зводяться до наступного.1. Виконавча влада це одна з гілок державної влади, основним призначенням якої є організація виконання законів та інших нормативно-правових актів, реалізація зовнішньої та внутрішньої політики держави, охорона прав і свобод людини і громадянина, що здійснюється через побудовану на принципі вертикальної підпорядкованості систему спеціально створюваних і наділених відповідною компетенцією органів.2. Проведений аналіз дозволяє зробити висновок, що конституційно-правовий статус уряду становить собою складну системоутворюючу державно-правову категорію, що визначає нормативно закріплене та реально втілене на практиці положення уряду в системі владних взаємовідносин з іншими суб’єктами конституційного права, насамперед вищими державними інституціями, і становить собою сукупність таких основних елементів: правосуб’єктність уряду, принципи його діяльності, компетенція, склад і статус окремих членів уряду, відповідальність уряду за свою діяльність.3. Серед факторів, що впливають на конституційно-правовий статус уряду можна виділити такі: форма правління держави, форма територіального устрою, політичний режим, національна виборча система та електоральна культура громадян, особисті якості (харизматичність) прем’єр-міністра, історичні умови формування конституційного законодавства та стан національної політичної системи.4. Очолювання уряду сильним, харизматичним політиком суттєвим чином впливає на його статус саме як колегіального органу, де прем’єр-міністр посідає місце першого серед рівних. У цих ситуаціях слід вести мову про провідне місце в державному управлінні не уряду, а саме прем’єра, що перебирає на себе більшість повноважень уряду. Натомість більшу вагу набувають не міністри члени уряду, а канцелярія прем’єра, де виробляються найбільш важливі державні рішення.5. У конституціях деяких країн наявне чітке розмежування повноважень президента як глави держави і як глави виконавчої влади. На наш погляд, слід погодитись із подібними конституційними схемами розподілу повноважень президента в залежності від того, в якій ролі він виступає в держаному механізмі. Таке чітке розділення повноважень заслуговує на увагу як приклад спроби визначити особливу політико-правову природу поста президента. Вважаємо, що схема, коли президент формально не має відношення до виконавчої гілки влади, але наділяється «номінаційними» повноваженнями в урядовій сфері, призводить до виникнення непорозумінь при здісненні державного управління. При цьому досить частим явищем є пряме втручання глави держави в урядову діяльність шляхом надання міністрам конкретних доручень з питань виконавчої діяльності.Наявність же лише загальних формулювань у визначенні місця й ролі президента в змішаних республіках (таких як: гарант національної незалежності, цілісності території, дотримання міжнародних договорів, що забезпечує своїм арбітражем нормальне функціонування публічних влад, а також спадковість держави; символ єдності народу і державної влади, гарант Конституції, прав і свобод людини і громадянина) призводить на практиці до перебирання главою держави повноважень з керівництва як урядом, так і всією виконавчою владою.6. У російському науковому середовищі останнім часом поширеною стала думка, що апарат президента є не органом державної влади, а державним органом. Різниця між двома поняттями полягає в тому, що «державні органи, здійснюючи владні повноваження, не наділені правом прийняття правових актів зовнішньої дії».Такі погляди, на наше переконання, не мають під собою достатнього теоретичного обґрунтування, і їх поширення призводить до плутанини як у конституційному законодавстві, так і при реалізації приписів основного закону. Що стосується взаємовідносин уряду і апарату глави держави, то безпідставна абсолютизація і розширення повноважень останнього стає причиною виникнення дублювання функцій цих двох інституцій та зменшення ролі та значення уряду у здійсненні виконавчої влади.