Кравчук Оксана Володимирівна Розви­ток новаторського руху в історії освіти України XX століт­тя

brief description

Кравчук Оксана Володимирівна, кандидат пед. наук, доцент, доцент кафедри фахових методик та інноваційних технологій у початковій школі Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини: «Розви­ток новаторського руху в історії освіти України XX століт­тя» (13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки). Спецрада Д 74.053.01 в Уманському державному педа­гогічному університеті імені Павла Тичини МОН України

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 25
ВСТУП 26
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ РОЗВИТКУ
ПЕДАГОГІЧНОГО НОВАТОРСЬКОГО РУХУ В ІСТОРІЇ ОСВІТИ
УКРАЇНИ ХХ ст 42
1.1. Історія та теорія вітчизняного новаторського педагогічного руху у
науковому вивченні 42
1.2. Поняттєво-категоріальний апарат дослідження 52
1.3. Роль персоналій в розвитку новаторського педагогічного руху 88
Висновки до першого розділу 99
РОЗДІЛ 2
СТАНОВЛЕННЯ ФЕНОМЕНУ НОВАТОРСЬКОГО РУХУ В
ПЕДАГОГІЧНІЙ ПРАКТИЦІ ХХ СТ. 102
2.1. Організаційно-педагогічні передумови ґенези педагогічного
новаторства в Україні ХХ ст. 102
2.2. Періодизація педагогічного новаторського руху в ХХ ст 114
Висновки до другого розділу 130
РОЗДІЛ 3
РОЗВИТОК ПЕДАГОГІЧНОГО НОВАТОРСЬКОГО РУХУ В УКРАЇНІ В
ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХХ СТ 133
3.1. Досвід зарубіжної педагогіки як чинник новаторського руху в Україні
у 20-30 роки ХХ ст 133
3.2. Основні напрями педагогічного новаторства в Україні першої
половини ХХ ст 138
3.3. Проблеми впровадження інновацій у шкільну практику в 20-30 роки
ХХ ст 162

23
Висновки до третього розділу 172
РОЗДІЛ 4
РОЗВИТОК НАПРЯМІВ ПЕДАГОГІЧНОГО НОВАТОРСТВА В УКРАЇНІ
ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ ст. 174
4.1. Гуманізація освіти як визначальний стрижень новаторських
пошуків 174
4.1.1. Формування національної самосвідомості - провідний напрям у
розвитку новаторського руху в кінці ХХ ст. 192
4.1.2. Розвиток естетичного напряму педагогічного новаторства 203
4.1.3. Трудове виховання в історії розвитку педагогічного новаторства.. 213
4.2. Історія новаторських пошуків, спрямованих на удосконалення класно-
урочної системи 220
4.2.1.Організаційно-педагогічні передумови новаторських пошуків
удосконалення уроку у ХХ ст. 220
4.2.2. Розвиток новаторських рішень, спрямованих на вдосконалення
уроку 233
4.3. Пропагування методу диференційованого навчання як одна з
тенденцій новаторського педагогічного пошуку 263
4.4. Заснування нових типів навчальних закладів в історії розвитку
педагогічного новаторського руху України у другій половині ХХ ст. 272
4.5. Негативні тенденції розвитку педагогічного новаторського руху у
другій половині ХХ ст. 295
Висновки до четвертого розділу 312
РОЗДІЛ 5
ІСТОРІЯ ПОПУЛЯРИЗАЦІЇ ТА ВПРОВАДЖЕННЯ ПЕРЕДОВОГО
ПЕДАГОГІЧНОГО ДОСВІДУ В ПРАКТИКУ УКРАЇНСЬКОГО
ШКІЛЬНИЦТВА 317
5.1. Обґрунтування необхідності вивчення і впровадження передового
досвіду в освітню практику в історії освіти 317

24
5.2. Відрефлексування новаторського руху та новаторських ідей у
діяльності органів управління освітою та освітніх установ і громадських
організацій 327
5.3. Розвиток форм популяризації і пропаганди передового досвіду як
виразник розвитку новаторського педагогічного руху 354
5.4. Періодика в популяризації передового досвіду та активізації
новаторського освітнього руху 366
Висновки до п'ятого розділу 385
ВИСНОВКИ 387
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 396
ДОДАТОК А
Ілюстрації джерельного матеріалу 486
ДОДАТОК Б
Список опублікованих праць за темою дисертації 650
ДОДАТОК В
Відомості про апробацію результатів дисертації 656
ДОДАТОК Г
Довідки про впровадження результатів дослідження 660

bibliography

ВИСНОВКИ
У дисертації розкрито провідні тенденції розвитку новаторського
руху в історії освіти України ХХ ст. та актуалізовано досвід освітнього
новаторства в сучасній шкільній практиці. Результати проведеного
дослідження, реалізовані мета і завдання надали підстави сформулювати
такі висновки, що мають теоретичне і практичне значення:
1. Проаналізовано історіографію проблеми розвитку педагогічного
новаторського руху в історії освіти України ХХ ст., яка є актуальною і
перспективною для всебічного розкриття цього феномену. Проаналізовані
наукові праці та джерельний матеріал засвідчують, що педагогічне
новаторство, його феномен, сутність, конкретні вияви постійно
перебувають у колі наукових зацікавлень педагогів, як учених академічної
науки, так і педагогів-практиків, доробок яких презентовано численними
науковими студіями: статтями, монографіями, дисертаціями, у яких
схарактеризовано такі аспекти досліджуваної проблеми: ознаки, сутність,
класифікації новаторства в освіті; феномен «передового педагогічного
досвіду»; персоніфікована освітня новаторська діяльність; упровадження
новаторського досвіду в освітню практику; історія становлення і розвитку
педагогічного новаторства; еволюція новаторських авторських шкіл;
педагогічне новаторство та узагальнення передового педагогічного досвіду
у вищій школі.
Науковці, які займалися проблемами історії новаторства, одностайні
у висновках, що удосконалення системи сучасної освіти не може відбутися
без урахування результатів творчих пошуків передових учителів-новаторів
та аналізу їхньої діяльності. Проте, історіографічний аналіз праць
засвідчив недостатню дослідженість наукової проблеми розвитку
новаторського руху в історії освіти України ХХ ст., що актуалізує потребу

388
дослідження досвіду освітнього новаторства.
Обґрунтовано методологію та поняттєво-категоріальний апарат
дослідження. Згідно зі структурним аналізом ключових термінів
(«передовий педагогічний досвід», «педагогічне новаторство»,
«новаторський педагогічний рух», «розвиток новаторського педагогічного
руху», «педагог-новатор») запропоновано визначення поняття
«новаторський педагогічний рух» - творчий за суттю, постійний у часі,
неоднорідний за інтенсивністю і масштабами, не обов'язково логічно
завершений процес пошуків, розробки, упровадження нового в шкільну
практику. Педагогічне новаторство визначаємо як процес розроблення,
обґрунтування, апробація і впровадження інноваційних авторських і
колективних освітніх технологій, проектів, спрямованих на формування
позитивних якостей людської особистості в умовах освіти і виховання,
гуманізацію і демократизацію освітнього простору в закладах освіти.
Розвиток новаторського педагогічного руху - історико-еволюційне
розгортання новаторського руху, відповідно до змінюваного законодавчого
освітнього поля, суспільно-політичних обставин, специфіки розвитку
освіти в країні.
2. Визначено суспільно-політичні (соціалістичні ідеали,
комуністична ідеологія, жорстка регламентація освітніх процесів,
сталінський терор, «хрущовська відлига» та ін.), організаційно-педагогічні
(ієрархічне та централізоване управління освітою, стала система освіти,
соціально-особистісне виховання, наголос на формуванні учнівських
колективів, педагогіка співробітництва та ін.) передумови зародження
новаторського руху педагогів в Україні досліджуваного періоду.
Установлено, що новаторські пошуки в освіті протягом
досліджуваного періоду поставали як на українському ґрунті, так і
зарубіжному педагогічному досвіді. Визначено, що первинним поштовхом
для розвитку педагогічного новаторського руху в перше десятиліття

389
радянського часу послугували тогочасні зарубіжні освітньо-
реформаторські течії. Зарубіжні педагоги-новатори, виступаючи проти
традиційної педагогічної теорії і практики, передбачали нові шляхи
формування особистості, актуалізуючи принципи дитиноцентризму,
природовідповідності, індивідуалізації, диференціації освіти.
3. Обґрунтовано періодизацію розвитку новаторського руху в історії
шкільної освіти України ХХ ст. як перманентне, поступальне творче явище
в розмаїтті проявів новаторських персональних (авторських) і колективних
пошуків, спрямованих на вдосконалення організації, змісту, управління
освітньо-виховними системами тощо, відповідно до моделі освіти,
втілюваної в науці й практиці на конкретному історичному етапі.
У хронологічних межах досліджуваного періоду виокремлено п'ять
етапів розвитку новаторського руху в історії шкільної освіти України:
1) етап новаторського експериментування в освіті (1920-1930 рр.) -
етап руйнування засад старої школи; експериментаторство й новаторство,
відкритий діалог з педагогікою і педагогічними новаторами зарубіжжя;
упровадження методу проектів, Дальтон-плану, лабораторно-бригадного
методу; функціонування новаторських навчальних закладів (окремі з яких
почали свою діяльність ще до 1920 року);
2) етап згасання новаторських пошуків (1931-1955 рр.). Цей етап
зумовлений уніфікацією радянської системи освіти, а також
несприятливими суспільно-політичними умовами: сталінські репресії,
голодомор, війна, складний післявоєнний період. Науковці суголосні в
тому, що до кінця 50-х років ХХ ст. педагоги не мали можливості
експериментувати й виявляти свої індивідуальні творчі можливості;
політична ситуація в країні та її проекція на педагогіку не сприяла
активному розвитку новаторства;
3) етап відновлення освітнього новаторського руху (1956-1969 рр.).
Політична відлига кінця 50-х рр. ХХ ст. сприяла відновленню

390
гуманістичної спрямованості вітчизняної педагогіки. У цей час набувають
поширення різноманітні новаторські нововведення, а саме: новаторські
ідеї, спрямовані на вдосконалення структури уроку, що відомі під назвою
кіровоградський і липецький досвід; початок системного висвітлення
передового педагогічного досвіду в спеціальних рубриках періодичної
педагогічної преси («Радянська освіта», «Радянська школа», «Початкова
школа», «Українська мова в школі», регіональна періодика). Найбільш
значною постаттю педагога-новатора цього часу є В. Сухомлинський, який
виступив проти авторитарно-догматичного змісту виховання і
схоластичного відірваного від життя змісту освіти;
4) етап активізації новаторського руху (1970-1990 рр.) на тлі
директивного реформування шкільної освіти, посилення уваги до
вивчення, узагальнення і впровадження передового педагогічного досвіду
вчителів-новаторів. У межах цього етапу особливими є 80-ті роки, які
академік О. Сухомлинська називає потужною хвилею, справжнім
проривом у новаційних процесах, що здійснили вчителі-новатори, які
технологізували свої методи навчання, увели новації й новотворення,
передовий педагогічний досвід, творчо розвинули низку педагогічних ідей
і принципів. Саме ці десятиліття багато дослідників вважають точкою
відліку новаторського руху;
5) етап актуалізації новаторства, педагогічної інноватики (1991-
2000 рр.) як складової і ознаки інноваційного реформування освітньої
галузі в контексті її інтернаціоналізації та світової освітньої інтеграції
України; це час утворення Української незалежної держави, що зумовило
якісні зміни в системі освіти і потужну інтенсифікацію новаторського
педагогічного руху, спрямованого на відновлення української національної
школи, розбудову начальних закладів нового типу.
Періодизацію обґрунтовано на основі хронологічно-парадигмального
підходу в розвитку освіти, детермінованості освітніх процесів соціально-

391
економічними і суспільно-політичними перетвореннями в Україні, з
урахуванням змін державної освітньої політики, особливостей формування
системи освіти, активізації / сповільнення міжнародних освітніх зв'язків,
розвитку мережі закладів освіти, трансформацій змісту, організації й
управління освітніми процесами та ін.
4. Висвітлено роль персоналій у розвитку новаторського
педагогічного руху - Ф. Бацури, Г. Вовчанівської, О. Захаренка,
С. Логачевської, Г. Сазоненко, В. Сухомлинського, І. Ткаченка,
В. Хайруліної та ін. Встановлено, що педагогічне новаторство невіддільне
від творчої діяльності педагога. Дослідники одностайні в тому, що завдяки
новаторській діяльності освіта перестає бути синонімом рутини,
шаблонності, а широко сприяє розвитку винахідливості і таланту вчителя.
У зв'язку з цим новаторські пошуки постійно зосереджуються на постаті
вчителя, який культивує нові педагогічні ідеї, апробує нові підходи до
навчання, популяризує передовий досвід.
Простежено історію формування поглядів на роль учителя в
інноваційних процесах та реалізації новаторських ідей. Науковці і
педагоги-практики формують образ «ідеального учителя», висловлюють
своє бачення його особистісних рис та виокремлюють вимоги до його
фахового рівня. На цьому акцентують вітчизняні і зарубіжні вчені
(К. Ангеловські, Ш. Амонашвілі, В. Андрущенко, А. Бойко, В. Кузь,
О. Савченко, В. Сластьонін, В. Сухомлинський та ін.).
5. Визначено і схарактеризовано особливості розвитку освітнього
новаторського руху в Україні в досліджуваний період, відповідно до
виявлених хронологічних етапів. З'ясовано, що упродовж 1920 - 1930 рр.
ХХ ст. відбувалося руйнування засад старої школи, орієнтація на західну
педагогіку, розбудова української національної школи й педагогічної
науки, упровадження української мови й українізація змісту навчання. Цей
етап характеризується розробкою та впровадженням на українських

392
освітніх теренах інноваційних моделей зарубіжних методик навчання й
організації навчального процесу (метод проектів, комплексна програма,
Дальтон-план), швидкою зміною новацій, невідповідністю українських
реалій умовам використання педагогічних інновацій за кордоном.
Новаторство в ці роки спрямоване на вирішення конкретних дидактичних
завдань (навчання грамоти, письма, читання тощо).
Серед особливостей розвитку новаторського руху в наступні роки
(1931-1955 рр.) - наступ сталінського режиму на національну культуру,
освіту як її складника, утворення у 30-х роках районних та міських
педагогічних баз підвищення кваліфікації педагогів, райпедкабінетів як
первинних структур нагромадження досвіду, початки вивчення,
узагальнення і популяризації педагогічного досвіду, популяризація
передового досвіду в педагогічній пресі (газета «Радянська освіта»),
заснування інститутів удосконалення вчителів, напрямом діяльності яких
стає вивчення та пропаганда передового педагогічного досвіду,
становлення форм популяризації передового педагогічного досвіду.
Для 1956 - 1969 рр. ХХ ст. характерним є відновлення гуманістичної
спрямованості вітчизняної педагогіки, поступова зміна ціннісних
орієнтацій з панівної суспільної установки на особистісну орієнтацію,
новаторські ідеї спрямовані на вдосконалення структури уроку, початок
вивчення передового педагогічного досвіду, заснування шкіл передового
педагогічного досвіду, пошуки засобів активізації пізнавальної діяльності
на уроках, новаторські пошуки спрямовані на удосконалення методики
навчання; передовий досвід, спрямований на викладання різних предметів,
активізація спрямування діяльності методичних служб на впровадження
досвіду вчителів-новаторів у практичну діяльність учителів, посилення
діяльності з вивчення та узагальнення досвіду інститутами вдосконалення
учителів.
Посилення процесів гуманізації освіти, утвердження педагогіки

393
співробітництва, науково-методичного керівництва вивченням,
узагальненням і поширенням передового і новаторського педагогічного
досвіду; розроблення і наукове обґрунтування критеріїв передового
педагогічного досвіду, проведення спеціальних курсів і семінарів для
послідовників конкретного передового педагогічного досвіду за участю
авторів (М. Гузика, Р. Маренюк, Т. Рижик, Т. Сірик, В. Цимбалюка,
А. Шеховцової), урізноманітнення форм популяризації передового
педагогічного досвіду (педагогічні читання, педагогічні виставки) -
особливості 1970 - 1990 рр. У цей час при Центральному інституті
вдосконалення кваліфікації вчителів та при обласних інститутах
удосконалення вчителів створено Центральну картотеку передового
педагогічного досвіду.
Активізація новаторського руху в освіті України відбувається
починаючи з 90-х років ХХ ст., підтвердженням чого є переорієнтація
шкільної освіти з авторитарної на гуманістичну парадигму, популяризація
ідеї національного виховання, демократизація освітнього процесу,
особистісно орієнтоване навчання, забезпечення розвитку індивідуальних
творчих здібностей учнів, побудова навчального процесу з урахуванням
психофізичних можливостей дітей, виокремлення авторських інноваційних
технологій, формування авторських шкіл інноваційного типу, узагальнення
передового педагогічного досвіду, розроблення методик упровадження та
реалізації в освітній практиці. Серед особливостей розвитку новаторського
руху - узагальнення і поширення перспективного педагогічного досвіду та
педагогічних інновацій, розробка і впровадження інноваційних
педагогічних технологій у практику роботи закладів освіти, діяльність
Всеукраїнської школи та зональних шкіл новаторства.
6. Схарактеризовано основні форми пропагування та популяризації
новаторських досягнень в історії української освіти у ХХ ст.
Проаналізовано історію популяризації та впровадження передового

394
педагогічного досвіду в практику українського шкільництва. Установлено,
що необхідність пропаганди і поширення передового педагогічного
досвіду завжди усвідомлювалась керівними органами освіти.
Друга половина ХХ ст. стає часом відліку системного наукового
вивчення надбань передового педагогічного досвіду. Науковці звертаються
до розробки теоретичних і методологічних основ вивчення та узагальнення
передового педагогічного досвіду, обґрунтовують його сутність.
Активізація вивчення, узагальнення та поширення передового
педагогічного досвіду відновлена у 80-ті роки минулого століття. Ця
робота стає важливим напрямом діяльності Міністерства освіти УРСР,
місцевих органів управління, керівників педвузів, шкіл і методичних
установ. Робота над вивченням, узагальненням і впровадженням у
практику передового педагогічного досвіду як один із провідних напрямів
діяльності інститутів удосконалення кваліфікації вчителів знаходить
відображення в річних звітах цих установ, згідно з якими
оприлюднюються напрями, за якими відбувалися новаторські пошуки
українських педагогів. Процесам розвитку новаторського педагогічного
руху сприяла центральна і регіональна педагогічна періодика.
У дослідженні вказано на негативні тенденції розвитку педагогічного
новаторського руху у другій половині ХХ ст. Виявлено чинники
(антиінноваційні бар'єри), що перешкоджали успішному впровадженню
передового педагогічного досвіду в шкільну практику визначеного
хронологічного періоду, а саме: внутрішній психологічний опір педагога,
його стереотипне мислення, страх перед новим; часта і швидка зміна
новацій, надмірна їх ідеалізація, невдалий попередній досвід
упровадження; брак методичного забезпечення, недостатня
поінформованість у галузі педагогічних інновацій; відсутність відповідної
матеріальної бази навчання; механічне копіювання досвіду; практика
нав'язування новацій; швидкоплинність новацій і моди на них; набуття

395
нововведеннями статусу обов'язкових; залежність новаторських пошуків
від ідеологічного чинника. Ці проблеми не втрачають актуальності, їхня
тривалість протягом досліджуваного періоду новаторського руху свідчить
про недостатню дієвість заходів, спрямованих на їх подолання.
Отже, розв'язання завдань дослідження на основі розкриття
теоретико-методологічних засад забезпечило досягнення його мети. Проте
проведене дослідження не претендує на висвітлення всіх аспектів
проблеми розвитку новаторського руху в історії освіти України ХХ ст.
Заслуговують на окреме вивчення такі питання, як: роль відомих педагогів
у розвитку новаторського педагогічного руху, теоретико-методичне
забезпечення впровадження інновацій у шкільну практику в різні історико-
педагогічні періоди тощо.