КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАРАЖЕННЯ ВІРУСОМ ІМУНОДЕФІЦИТУ ЛЮДИНИ ЧИ ІНШОЇ НЕВИЛІКОВНОЇ ІНФЕКЦІЙНОЇ ХВОРОБИ

brief description

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

КОРНІЄНКО ЄВГЕНІЯ ВІКТОРІВНА
УДК 343.624

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАРАЖЕННЯ ВІРУСОМ ІМУНОДЕФІЦИТУ ЛЮДИНИ ЧИ ІНШОЇ НЕВИЛІКОВНОЇ ІНФЕКЦІЙНОЇ ХВОРОБИ

12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук

Науковий керівник:
Микитчик Олександр Васильович,
кандидат юридичних наук, доцент

Київ – 2013

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ………………………………………..4

ВСТУП…………………………………………………………………………...5

РОЗДІЛ 1. КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗАРАЖЕННЯ ВІРУСОМ ІМУНОДЕФІЦИТУ ЛЮДИНИ ЧИ ІНШОЇ НЕВИЛІКОВНОЇ ІНФЕКЦІЙНОЇ ХВОРОБИ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ, ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК ТА ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД……..…………………………………………………………………………17
1.1. Теоретико-методологічні засади дослідження кримінальної відповідальності за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби…………………………………………………...17
1.2. Історичні передумови становлення кримінальної відповідальності за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби……………………...………………………………….……………………...26
1.3. Кримінальна відповідальність за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби в кримінальному праві зарубіжних країн………………………………………………………………………44
Висновки до першого розділу……………….……………………...………..61

РОЗДІЛ 2. ОБ’ЄКТИВНІ ТА СУБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ ЗАРАЖЕННЯ ВІРУСОМ ІМУНОДЕФІЦИТУ ЛЮДИНИ ЧИ ІНШОЇ НЕВИЛІКОВНОЇ ІНФЕКЦІЙНОЇ ХВОРОБИ………………………………………………………...67
2.1. Об’єктивні ознаки зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби…………………………………………………...67
2.2. Суб’єктивні ознаки зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби………………………………………………….105
Висновки до другого розділу……………….…………………...………….143

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ КВАЛІФІКАЦІЇ І ПОКАРАННЯ ЗА ЗАРАЖЕННЯ ВІРУСОМ ІМУНОДЕФІЦИТУ ЛЮДИНИ ЧИ ІНШОЇ НЕВИЛІКОВНОЇ ІНФЕКЦІЙНОЇ ХВОРОБИ…………………………...........149
3.1. Відмінність зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби від суміжних злочинів та інших правопорушень………………………………………………………………………149
3.2. Покарання за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби………………………………………………….172
Висновки до третього розділу…………...…………………………………184

ВИСНОВКИ………………..............................................................................189

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.....................................................198

ДОДАТКИ.........................................................................................................229

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

абз. – абзац
АРТ – антиретровірусна терапія
ВІЛ – вірус імунодефіциту людини
ВООЗ – Всесвітня організація охорони здоров’я
ЗУ – Закон України
КК – Кримінальний кодекс
КВК України – Кримінально-виконавчий кодекс України
КУпАП – Кодекс України про адміністративні правопорушення
КПК – Кримінальний процесуальний кодекс
м. – місто
млн. – мілйон(ів)
МОЗ – Міністерство охорони здоров’я
МЮ – Міністерство юстиції
п. – пункт
п.п. – пункти
ППВСУ – постанова Пленуму Верховного Суду України
р. – рік
РНК – рибонуклеїнова кислота
рр. – роки
РФ – Російська Федерація
СК – Сімейний кодекс
СНІД – синдром набутого імунодефіциту людини
ст. – стаття (століття)
ст.ст. – статті
тис. – тисяча (тисяч)
УГХ – урогенітальний хламідіоз
УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка
ЦК – Цивільний кодекс
ч. – частина

ВСТУП

Актуальність теми. Забезпечення належного рівня здоров’я населення є пріоритетним завданням будь-якої держави, її системи охорони здоров’я, про що зазначається в стратегічних документах міжнародного та національного рівнів. Цілі та завдання, що стоять перед сучасною системою охорони здоров’я України, спрямовані на збереження та зміцнення здоров’я, забезпечення населення доступною та якісною медичною допомогою відповідно до рівня фінансових можливостей та технологічного розвитку, реальних потреб і згідно з дотриманням принципів рівності та справедливості. Проблему здоров’я світова спільнота зарахувала до кола глобальних проблем, вирішення яких обумовлює подальше існування людства як біологічного виду.
Незважаючи на постійний розвиток суспільства, на жаль, й досі ми буваємо безсилими перед силами природи та різними вірусами, бактеріями, паразитами, що живуть поруч з нами (можливо, іноді люди самі в результаті своєї діяльності є винуватцями виникнення деяких з них) та за певних умов є небезпечними для життя людини, а способи їх лікування на даному етапі є невідомими.
Одним із таких вірусів є вірус імунодефіциту людини, що є збудником невиліковної на даний час хвороби СНІД. Кількість ВІЛ-інфікованих в світі наразі складає 34 млн. людей. Згідно офіційної статистики, Україна посідає одне з перших місць в Європі за поширенням ВІЛ/СНІДу. Станом на 01.07.2012 р. під диспансерним наглядом в закладах охорони здоров’я перебувало 124 222 ВІЛ-інфікованих осіб (273,2 на 100 000 населення), з них 21 831 осіб з діагнозом СНІД (48,0 на 100 000 населення) .
Світовий досвід свідчить, що поширення вірусу імунодефіциту людини або інших невиліковних інфекційних хвороб, що є небезпечними для життя людини, призводить до зменшення тривалості життя, зростання потреби в медичних послугах, загострення проблем бідності, соціальної нерівності та сирітства. Протидія поширенню вищезазначених інфекційних хвороб знайшла своє відображення в реалізації заходів медичного, економічного, соціального та законодавчого характеру. Серед останніх особливе місце посідають заходи кримінально-правового впливу.
До кола таких заходів відносяться й приписи кримінального закону щодо караності зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 130 КК України). Однак дію даної статті не можна визнати ефективною (це підтверджують 85,0 % опитаних респондентів), оскільки вказана норма має окремі істотні недоліки, через що її застосування на практиці викликає певні труднощі (наприклад, законодавче формулювання зараження чи свідомого поставлення в небезпеку зараження "вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби" (ч.ч. 1, 2 та 4 ст. 130 КК України) дає підстави вважати, що відповідальність настає за зараження чи свідоме поставлення в небезпеку зараження іншої особи інфекційною невиліковною хворобою лише вірусної етіології). Не справляє необхідного попереджувального впливу й покарання, передбачене за даний злочин (зокрема, через відсутність належних умов відбування покарання, суди, при розгляді порушеної кримінальної справи за цією статтею, керуючись положеннями ст. 75 КК України, звільняють суб’єктів цього злочину від відбування покарання з випробуванням). Це підтверджують й статистичні дані Державної судової адміністрації України про кількість засуджених осіб за вчинення злочину, передбаченого ст. 130 КК України, за вироками, які набрали законної сили впродовж 2007-2011 рр. Так, в 2007 р. за даний злочин було засуджено 4 особи, в 2008 р. – 7, в 2009 р. – 5, в 2010 р. – 8, в 2011 р. – 6 .
Концептуальні засади дослідження ознак складу злочину, передбаченого ст. 130 КК України, представлені працями цілої низки вчених-правників (П.П. Андрушко, М.І. Бажанов, В.І. Борисов, Л.П. Брич, В.М. Броннер, І.С. Вікторов, І.І. Горелік, О.М. Джужа, О.О. Дудоров, О.О. Жижиленко, М.І. Загородніков, М.Й. Коржанський, В.М. Куц, П.П. Михайленко, В.Є. Михайлов, В.В. Сташис, В.Я. Тацій, М.Д. Шаргородський та інші). Однак думки вчених щодо певних ознак злочину, передбаченого ст. 130 КК України, є різними, існує ряд суттєвих вад у формулюванні описаних в даній статті складів злочинів, що створює труднощі при її тлумаченні й застосуванні.
Комплексний аналіз окремих елементів складу зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби став можливим завдяки зверненню до праць зарубіжних вчених, таких як: О.В. Барков, І.Ш. Борчашвілі, С.С. Власенко, М.І. Галюкова, В.М. Додонов, Р.Г. Камнєв, Т.В. Кондрашова, А.М. Красиков, Н.Ф. Кузнєцова, Л.В. Лобанова, Л.А. Можайська, А.А. Мукбель, А.В. Наумов, В.В. Панкратов, О.І. Рарог, К.М. Ромео Касабона, Е.Л. Сидоренко, О.І. Скуратов, А.Є. Шалагін, С.П. Щерба та інші.
Обґрунтування теоретичних висновків, запропонованих в дисертаційному дослідженні, було проведено на основі медико-біологічних даних про вірус імунодефіциту людини або іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини. У зв’язку з чим окрему увагу було приділено працям науковців та практичних діячів в медичній сфері (Б.Т. Глухенький, А.М. Дащук, Ф.Ф. Ісаєв, Б.Я. Кардашенко, В.І. Колосова, В.Г. Коляденко, К.В. Малєєв, П.М. Прохоров, Ю.К. Скрипкін, Ю.П. Спіженко, В.І. Степаненко, Л.І. Чернікова та інші).
Серед вітчизняних праць, присвячених кримінально-правовій характеристиці зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, найгрунтовнішими є монографії О.М. Джужи "Запобігання поширенню СНІДу правовими засобами (правовий, кримінологічний і кримінально-виконавчий аспекти)" (Київ, 1994 р.) та В.Є. Михайлова "Кримінальна відповідальність за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби: соціальна обумовленість та склад злочину" (Харків, 2011 р.). Однак, на погляд дисертанта, питання кримінально-правового захисту населення від зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби не вичерпане. Навпаки, існують різні позиції щодо теоретичних положень та практичних питань застосування ст. 130 КК України. Відсутня єдина точка зору вчених щодо визначення окремих елементів складу злочину, передбаченого ст. 130 КК України, понять "свідоме поставлення в небезпеку зараження", "невиліковна інфекційна хвороба, що є небезпечною для життя людини". Вимагає свого вирішення й питання відмежування зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби від суміжних злочинів та адміністративних правопорушень, а також особливості призначення й відбування покарання за розглядуваний злочин. Саме вищевикладені обставини є свідченням актуальності теми й обумовили її вибір для даного дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до: основних положень Указу Президента України "Про додаткові невідкладні заходи щодо протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні" від 12.12.2007 р. № 1208/2007; Закону України "Про затвердження Загальнодержавної програми імунопрофілактики та захисту населення від інфекційних хвороб на 2009-2015 роки" від 21.10.2009 р. № 1658-VI; Концепції реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 р. № 1209-р; Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 рр. (п. 5 додатку 9, п. 15 додатку 17). Дисертація відповідає планам проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ на 2012 р. Тема дисертації затверджена вченою радою Київського національного університету внутрішніх справ (протокол від 24.02.2009 р. № 2), та схвалена й зареєстрована відділенням кримінально-правових наук НАПрН України (п. 985, 2009 р.).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка концептуальних положень кримінально-правової характеристики зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, визначення шляхів ефективного практичного застосування норми, передбаченої ст. 130 КК України, в діяльності правоохоронних органів, а також впровадження науково обґрунтованих пропозицій, спрямованих на її вдосконалення.
Поставленою метою обумовлені наступні дослідницькі задачі:
– обґрунтувати теоретико-методологічні засади дослідження кримінальної відповідальності за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби;
– дослідити генезис законодавства про кримінальну відповідальність за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби;
– вивчити положення сучасного законодавства зарубіжних країн в частині правової регламентації кримінальної відповідальності за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби;
– проаналізувати об’єктивні та суб’єктивні ознаки зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби за законодавством України та зарубіжних країн, а також кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки цього злочину;
– здійснити відмежування зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби від суміжних злочинів, інших правопорушень та висвітлити питання кваліфікації;
– встановити особливості призначення й відбування покарання за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби на підставі аналізу матеріалів судової практики по даній категорії справ;
– розробити пропозиції щодо внесення змін до національного законодавства з метою вдосконалення норми, що передбачає кримінальну відповідальність за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби;
– визначити шляхи ефективного практичного застосування норми, передбаченої ст. 130 КК України, у правозастосовній діяльності.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини у сфері кримінально-правової охорони здоров’я особи.
Предмет дослідження – кримінально-правова характеристика зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби.
Методи дослідження репрезентовані системою загальнонаукових і спеціально-наукових методів, що забезпечили об’єктивний аналіз предмета, який досліджується. Обрана тема, мета і задачі дисертаційного дослідження обумовили використання таких методів: історико-правовий – при вивченні історичних витоків та генезису кримінальної відповідальності за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (підрозділ 1.2); компаративістський – для аналізу норм кримінального законодавства зарубіжних країн та України щодо відповідальності за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби з метою виявлення схожого й відмінного в положеннях їх доктрини щодо розглядуваного питання (підрозділ 1.3); догматичний – для виявлення недоліків у нормі КК України, що передбачає відповідальність за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, завдяки її аналізу (підрозділи 1.2, 2.1, 2.2, 3.2); діалектичний – при дослідженні положень про кримінальну відповідальність за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, завдяки виявленню тези й антитези через призму провідних концепцій вчених щодо характеристики окремих елементів складу злочину, передбаченого ст. 130 КК України (підрозділи 2.1, 2.2); логіко-граматичний – при з’ясуванні сутності окремих кримінально-правових дефініцій, зокрема "створення абстрактної небезпеки", "свідоме поставлення в небезпеку зараження", "невиліковна інфекційна хвороба, що є небезпечною для життя людини" (підрозділи 1.3, 2.1); логіко-юридичний – для аналізу кримінально-правових норм зарубіжних країн, що передбачають відповідальність за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (підрозділ 1.3); соціологічний – при проведенні анкетування респондентів та встановленні їх позицій щодо окремих елементів складу злочину, передбаченого ст. 130 КК України, а також для вивчення матеріалів судової та слідчої практики (підрозділи 2.1, 2.2, 3.2); системно-структурний – при проведенні комплексного аналізу складових предмета дослідження як елементів єдиного цілого, а також при відмежуванні зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби від суміжних злочинів та інших правопорушень (підрозділи 1.1, 2.1, 2.2, 3.1); моделювання – для розробки пропозицій щодо удосконалення норми про кримінальну відповідальність за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (висновки до розділів та загальні висновки).
Емпіричною базою дослідження є: статистичні дані МВС України, ВС України, Державної судової адміністрації України, Українського центру профілактики та боротьби зi СНІДом МОЗ України та інших органів; дані, отримані при вивченні 150 кримінальних справ (з них 93 – порушених безпосередньо за ст. 130 КК України, 57 – порушених за сукупністю злочинів (ст.ст. 130 та (або) 152, 153, 166 КК України), розслідуваних органами досудового слідства та розглянутих судами України у період 2007-2011 рр.; результати анкетування 200 працівників ОВС м. Києва та 16 областей України стосовно питань ефективності застосування кримінально-правової норми про відповідальність за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в комплексному дослідженні теоретичних та практичних положень чинного кримінального законодавства щодо відповідальності за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби. У більш конкретному вигляді наукову новизну проведеного дослідження відображають наступні основні положення:
вперше:
– проведено історичний аналіз норм законодавства стосовно відповідальності за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби в різні історичні періоди (починаючи з 1667 р.) та обґрунтовано його теоретичне значення для подальшого вдосконалення ст. 130 КК України;
– здійснено порівняльно-правове дослідження кримінально-правової заборони зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби за законодавством України та деякими зарубіжними країнами, в результаті чого виявлено схожі та відмінні риси відповідних кримінально-правових норм;
– запропоновано назву ст. 130 КК України сформулювати наступним чином – "Зараження невиліковною інфекційною хворобою, що є небезпечною для життя людини", а також ввести уніфіковане поняття "невиліковна інфекційна хвороба, що є небезпечною для життя людини" в усі частини цієї статті;
– аргументована необхідність відображення дефініції "невиліковна інфекційна хвороба, що є небезпечною для життя людини" в спеціальному нормативному акті – "Переліку невиліковних інфекційних хвороб, що є небезпечними для життя людини", який, будучи затвердженим у встановленому законом порядку, виражав би офіційну позицію, засновану на досягненнях медичної науки, щодо поняття, яке розглядається;
– обґрунтована необхідність у диспозиції ч. 1 ст. 130 КК України словосполучення "свідоме поставлення іншої особи в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини" замінити словами "діяння, що призвело до поставлення іншої особи в небезпеку зараження невиліковною інфекційною хворобою, що є небезпечною для життя людини, вчинене особою, яка знала про наявність у неї такого захворювання";
– вмотивована необхідність передбачити кримінальну відповідальність для особи, яка не є носієм вірусу імунодефіциту людини або іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, але своїм діянням поставила в небезпеку зараження даними інфекціями (вірусами) іншу особу, шляхом введення в КК України нової статті під номером 130¹ КК України, виклавши її в запропонованій автором редакції;
– аргументовано, що в диспозицію ч. 3 ст. 130 КК України необхідно замість слів "або неповнолітнього" ввести слова "або дитини";
– наголошено на необхідності виключення арешту як альтернативного виду покарання з санкції ч. 1 ст. 130 КК України;
– запропоновано доповнити ст. 130 КК України частиною 5, в якій передбачити відповідальність за умисне зараження іншої особи невиліковною інфекційною хворобою, що є небезпечною для життя людини, вчинене щодо двох чи більше осіб або дитини, та передбачити покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років (особливо тяжкий злочин).
удосконалено:
– обґрунтування соціальної обумовленості кримінальної відповідальності за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби;
– концептуальний підхід щодо конкретизації безпосередніх об’єктів зараження вірусом імунодефіциту людини або іншої невиліковної інфекційної хвороби, зокрема, обґрунтовано, що при вчиненні злочину, передбаченого ст. 130 КК України, завжди заподіюється шкода (або створюється небезпека заподіяння шкоди) здоров’ю особи (основному безпосередньому об’єкту). Додатковим факультативним безпосереднім об’єктом даного суспільно небезпечного діяння є суспільні відносини у сфері охорони життя особи;
– доктринальні уявлення щодо змісту та значення дефініції "поставлення в небезпеку" для конструкції об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 130 КК України;
– зміст дефініції "інша невиліковна інфекційна хвороба, що є небезпечною для життя людини" в контексті ст. 130 КК України, під яким необхідно розуміти розлади здоров’я людей, що викликаються живими збудниками, продуктами їх життєдіяльності (токсинами), які передаються від заражених осіб здоровим, схильні до масового поширення і на даний час (на час зараження та лікування) чи в даних умовах є невиліковними, тобто при закономірному їх розвитку через більш чи менш тривалий час після інфікування призводять до смерті людини.

дістали подальшого розвитку:
– підхід до ґенези національного законодавства щодо кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ст. 130 КК України, а також теоретико-методологічні засади дослідження кримінальної відповідальності за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби;
– обґрунтування необхідності доповнення ч. 1 ст. 130 КК України словосполученням "особою, яка знала про те, що вона є носієм цього вірусу";
– підтвердження того, що суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 130 КК України, характеризується умислом або злочинною самовпевненістю;
– основні критерії відмежування злочину, передбаченого ст. 130 КК України, від суміжних злочинів та адміністративних правопорушень.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в ньому висновки та пропозиції можуть бути використані у:
– правотворчості – при вдосконаленні чинного кримінального законодавства щодо відповідальності за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (довідка Інституту законодавства Верховної Ради України від 22.06.2012 р. № 04-19/14-1424);
– правозастосовній діяльності – при здійсненні кваліфікації злочину, передбаченого ст. 130 КК України, та виявленні причин та умов вчинення цього злочину (акт Головного слідчого управління МВС України від 27.10.2011 р.);
– навчальному процесі – при проведенні занять з курсів "Кримінальне право", "Кримінологія", "Кримінально-виконавче право" та підготовці навчальної та навчально-методичної літератури (акт Київського міжнародного університету від 18.04.2012 р. № 016).
Особистий внесок здобувача. Дисертацію виконано самостійно. Усі сформульовані положення та висновки є результатом особистих досліджень автора. У монографії "Захист прав людини: міжнародні та національні аспекти" автором підготовлено підрозділ 3.1. "Історія розвитку законодавства про право громадян на кримінально-правову охорону від зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншою невиліковною інфекційною хворобою" (0,5 д.а.).
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження викладено на XIV, XV, ХVІ, ХVІІ Міжнародних науково-практичних конференціях "Україна в євроінтеграційних процесах" (2009 р., 2010 р., 2011 р., 2012 р., м. Київ); міжвузівській науково-практичній конференції "Права людини: міжнародні стандарти та національний вимір (до 60-річчя Загальної декларації прав людини)" (2008 р., м. Київ); міжвузівській науково-практичній конференції "Актуальні проблеми вітчизняного законодавства" (2009 р., м. Київ); міжнародній молодіжній науково-практичній конференції "Актуальні проблеми сучасного кримінального законодавства" (2010 р., м. Київ); міжнародній науково-практичній конференції "Криміналістична наука: витоки, сучасність та перспективи" (2011 р., м. Ірпінь).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у 14 публікаціях автора, з яких шість статей – у визначених провідних фахових виданнях України, сім – тези виступів на науково-практичних конференціях та одна – розділ в монографії.

bibliography

ВИСНОВКИ

1. Формування розуміння людством потреби в необхідності протидії інфекційним хворобам – тривалий процес. Незважаючи на появу епідемій чуми, сифілісу, холери, тифу та інших небезпечних для людини інфекційних хвороб, які вперше з’явилися ще в ХVІ ст., забезпечення охорони здоров’я населення від вищезазначених хвороб протягом століть не було предметом охорони кримінального права. Правове регулювання такої охорони обмежувалося лише складанням збірників правил, порад і настанов життя людини та сім’ї, лікарських порадників та виданням указів для Медичної канцелярії. Даний процес прискорився лише на початку ХІХ ст., у зв’язку із вдосконаленням знань в галузі інфектології та появою нових систематизованих нормативних актів, в тому числі кримінально-правового характеру.
Аналіз історичних передумов становлення кримінальної відповідальності за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби дозволив визначити етапи регламентації кримінально-правової охорони здоров’я людини від інфекційних хвороб: 1) закріплення кримінальної відповідальності за зараження "повальными и прилипчивыми" хворобами (перша половина ХІХ ст. (1832 р.) – друга половина XX ст. (1987 р.); 2) диференціація кримінальної відповідальності за окремі злочини, пов’язані з зараженням інфекційними хворобами (друга половина XX ст. (1987 р.) – початок XXІ ст. (2001 р.): криміналізація зараження ВІЛ (ст. 1082 КК УРСР 1960 р.); зараження венеричною хворобою (ст. 108 КК УРСР 1960 р.); зараження ВІЛ медичними, фармацевтичними працівниками та працівниками інших сфер (1083 КК УРСР 1960 р.); розголошення відомостей про проведення медичного огляду на зараження ВІЛ та його результатів (ст. 1084 КК УРСР 1960 р.); 3) законодавче розмежування кримінальної відповідальності за окремі діяння, пов’язані з зараженням інфекційними хворобами, та уточнення об’єктивних і суб’єктивних ознак складів цих злочинів (початок XXІ ст. (2001 р.) – до наших днів).
2. Аналіз зарубіжного досвіду щодо кримінальної відповідальності за зараження ВІЛ чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, дає можливість виділити наступне: 1) застосування у законодавстві деяких країн уніфікованої дефініції "інфекційна хвороба, що є небезпечною для життя людини", дозволяє притягнути винну особу до кримінальної відповідальності за поставлення в небезпеку зараження або зараження іншої особи не лише одним із видів збудників інфекційних хвороб – вірусами (як це зазначено в ст. 130 КК України), а й пов’язаних з будь-якими іншими збудниками, які викликають невиліковну хворобу, що є небезпечною для життя людини; 2) передбачення у законодавстві окремих країн обов’язкової ознаки спеціального суб’єкта "особа, яка знала про те, що вона є носієм відповідного вірусу", виключає об’єктивне ставлення у вину: особа, яка поставила в небезпеку зараження або заразила іншу особу ВІЛ чи вірусом іншої невиліковної інфекційної хвороби, як мінімум знала про те, що вона є носієм відповідного вірусу, розуміла, що вищезазначені хвороби являють собою невиліковні інфекції, та способи їх передачі – тобто, повинна була усвідомлювати, що її поведінка несе в собі ризик заподіяння шкоди іншій особі шляхом зараження; 3) отриманий досвід дозволяє: а) переглянути зміст назви ст. 130 КК України; б) передбачити нові кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби.
3. Родовим об’єктом злочину зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, є суспільні відносини, що забезпечують здоров’я особи. При вчиненні злочину, передбаченого ст. 130 КК України, шкода заподіюється (або створюється небезпека заподіяння шкоди) основному безпосередньому об’єкту – здоров’ю особи. Шкода здоров’ю при вчиненні злочину, передбаченого ст. 130 КК України, включає в себе як фізичні, так і моральні страждання потерпілої особи внаслідок зараження її ВІЛ чи вірусом іншої невиліковної інфекційної хвороби. Додатковим факультативним безпосереднім об’єктом даного суспільно небезпечного діяння (в разі, якщо настала смерть потерпілої (потерпілого) внаслідок зараження її (його) винною особою ВІЛ чи вірусом іншої невиліковної інфекційної хвороби) є суспільні відносини у сфері охорони життя особи.
4. Потерпілою особою при вчиненні злочину, передбаченого ст. 130 КК України, є особа, яка ставилась в небезпеку зараження, або була заражена вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини. Згода потерпілої особи на поставлення її в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, не виключає кримінальної відповідальності, але може бути врахована при призначенні покарання як обставина, що пом’якшує покарання.
5. Зовнішнім проявом злочину, передбаченого ст. 130 КК України, є вчинення діяння, яке ставить іншу особу в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, або ж діяння, що призвело до фактичного зараження іншої особи даними хворобами особою, яка знала про те, що вона є носієм такого вірусу.
6. Під невиліковною інфекційною хворобою, що є небезпечною для життя людини, необхідно розуміти розлади здоров’я людей, що викликаються живими збудниками, продуктами їх життєдіяльності (токсинами), які передаються від заражених осіб здоровим, схильні до масового поширення і на даний час (на час зараження та лікування) чи в даних умовах є невиліковними, тобто при закономірному їх розвитку через більш чи менш тривалий час після інфікування призводять до смерті людини.
Дефініцію "невиліковна інфекційна хвороба, що є небезпечною для життя людини" варто відобразити в спеціальному нормативному акті – "Переліку невиліковних інфекційних хвороб, що є небезпечними для життя людини", який, будучи затвердженим у встановленому законом порядку, виражав би офіційну позицію, засновану на досягненнях медичної науки, щодо поняття, яке розглядається. Такий перелік мав би підлягати обов’язковому періодичному перегляду та доповненню, чи зменшенню, залежно від того, виявляються нові збудники невиліковних інфекційних хвороб, небезпечних для життя людини, чи з’являються нові методи лікування існуючих.
7. Законодавче формулювання зараження (умисного зараження) чи свідомого поставлення в небезпеку зараження "вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби" (ч. ч. 1, 2 та 4 ст. 130 КК України) дає підстави вважати, що відповідальність настає за зараження (умисне зараження) чи свідоме поставлення в небезпеку зараження іншої особи інфекційною невиліковною хворобою лише вірусної етіології. З метою усунення даного законодавчого недоліку, пропонується назву ст. 130 КК України сформулювати наступним чином – "Зараження невиліковною інфекційною хворобою, що є небезпечною для життя людини", а також ввести уніфіковане поняття "невиліковна інфекційна хвороба, що є небезпечною для життя людини" в усі частини цієї статті. Таке формулювання означатиме, що кримінально-караним буде суспільно небезпечне діяння, яке потягло за собою наслідки у вигляді створення небезпеки зараження чи зараження іншої особи невиліковною інфекційною хворобою, що є небезпечною для життя людини, незалежно від її вірусної, бактеріальної, пріонової чи ще якоїсь, невідомої на сьогодні, етіології.
8. Притягнення до кримінальної відповідальності за поставлення іншої особи в небезпеку зараження ВІЛ чи вірусом іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, є не простим завданням, оскільки у випадках, коли присутня конструкція складу ''створення абстрактної небезпеки'', категорії та їх розмежування всередині кримінального законодавства стають занадто розпливчастими й нездатними надати чітке керівництво до дії. Неоднозначне законодавче конструювання ''поставлення в небезпеку'' як кримінально значущої ознаки ускладнює теоретичне розуміння й практичне застосування цієї норми, породжуючи суперечливу судову практику. Уявляється, що при створенні "абстрактної небезпеки" застосування закону є доречним лише в тих випадках, коли дії чи акти бездіяльності за певних умов могли б спричинити настання суспільно небезпечних наслідків. Із врахуванням вищезазначеного, обґрунтована необхідність у диспозиції ч. 1 ст. 130 КК України словосполучення "свідоме поставлення іншої особи в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини" змінити словами "діяння, що призвело до поставлення іншої особи в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини". Зважаючи на те, що ми запропонували після прийняття відповідного нормативного акту – Переліку невиліковних інфекційних хвороб, ввести уніфіковане поняття "невиліковна інфекційна хвороба, що є небезпечною для життя людини" в усі частини ст. 130 КК України, слова "діяння, що призвело до поставлення іншої особи в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини" необхідно замінити словами "діяння, що призвело до поставлення іншої особи в небезпеку зараження невиліковною інфекційною хворобою, що є небезпечною для життя людини".
9. Запропоновано в диспозицію ч. 3 ст. 130 КК України замість слів "або неповнолітнього" ввести слова "або дитини", що буде сприяти якісному та правильному застосуванню положень КК України, й одночасно приведе у відповідність з іншими нормативно-правовими актами.
10. Застосування законодавцем в ст. 130 КК України визначення "хвороба, що є небезпечною для життя людини" в систематичності "через раз" є непослідовним. Така непослідовність дає підставу вважати, що вірус імунодефіциту людини або іншої невиліковної інфекційної хвороби в одному випадку визнається небезпечним для життя людини, а в іншому – ні, і що ця ознака хвороби є особливо кваліфікуючою ознакою злочину, передбаченого ч. 2 ст. 130 КК України. Окрім того, зазначений вище недолік законодавчої техніки може викликати різні тлумачення з приводу того, чи є небезпечність для життя людини обов’язковою властивістю хвороби для диспозицій всіх частин ст. 130 КК України. У зв’язку із вищезазначеним, варто у ч. 2 ст. 130 КК України назвати всі властивості хвороби, з якою пов’язане вчинення цього злочину.
11. Обгрунтована необхідність доповнити ст. 130 КК України ч. 5, в якій передбачити відповідальність за умисне зараження іншої особи невиліковною інфекційною хворобою, що є небезпечною для життя людини, вчинене щодо двох чи більше осіб або дитини, та передбачити покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років (особливо тяжкий злочин).
12. Відсутність такої ознаки суб’єкта злочину як "особою, яка знала про те, що вона є носієм цього вірусу" в диспозиції ч. 1 ст. 130 КК України, може означати, що суб’єктом свідомого поставлення іншої особи в небезпеку зараження ВІЛ чи вірусом іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, може бути будь-яка особа, що створила хворому на вищезазначені хвороби такі умови існування, за яких, на її думку, в небезпеку зараження такою (такими) хворобою (хворобами) була поставлена інша особа. Щоб уникнути помилкових висновків (рішень) при кваліфікації поставлення в небезпеку зараження іншої особи зазначеними вірусами особою, яка не є його носієм, ч. 1 ст. 130 КК України треба доповнити словосполученням "особою, яка знала про те, що вона є носієм цього вірусу". Зважаючи на аргументовану необхідність ввести уніфіковане поняття "невиліковна інфекційна хвороба, що є небезпечною для життя людини," в усі частини ст. 130 КК України, потрібно буде внести зміни й щодо ознак суб’єкта цього злочину, а саме словосполучення "особою, яка знала про те, що вона є носієм цього вірусу" (ч. 2 ст. 130 КК України) замінити на "особою, яка знала про наявність у неї такого захворювання" та вести таке словосполучення в ч. 1 ст. 130 КК України.
13. Запропоновано вирішити питання про кримінальну відповідальність особи, яка не є носієм ВІЛ чи вірусу іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, але своїм діянням поставила в небезпеку зараження даними інфекціями (вірусами) іншу особу, шляхом введення в КК України нової статті під номером 130¹ КК України, виклавши її наступним чином: "Діяння, що призвело до поставлення іншої особи в небезпеку зараження невиліковною інфекційною хворобою, що є небезпечною для життя людини, вчинені батьком, матір’ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, особою, на яку покладено обов’язки щодо виховання або піклування про дітей до 16 років, що є носіями цієї хвороби". А відповідальність за аналогічні діяння, вчинені медичним, фармацевтичним або іншим працівником, передбачити, наприклад, в ч. 1 ст. 131 КК України, а чинні частини 1 і 2 цієї статті вважати відповідно частинами 2 і 3.
14. Суб’єкт розглядуваного злочину є спеціальним. Окрім загальних ознак, він характеризується двома додатковими ознаками. Перша з них указує на наявність в особи ВІЛ чи вірусу іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини. Друга – передбачає наявність знання особи про існування в її організмі збудників указаних хвороб. Суб’єктом злочину, передбаченого ч. 4 ст. 130 КК України, може бути як особа, яка знала про те, що вона є носієм відповідного вірусу, так і будь-яка інша особа (загальний суб’єкт).
15. Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 130 КК України, характеризується умислом або злочинною самовпевненістю. Зараження іншої особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби особою, яка знала про те, що вона є носієм цього вірусу (ч. 2 ст. 130 КК України), передбачає злочинну самовпевненість. Умисне зараження іншої особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини (ч. 4 ст. 130 КК України), передбачає наявність як прямого, так і непрямого умислу.
16. Принципове значення для визначення меж кримінальної відповідальності за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, правильної організації боротьби з даним суспільно небезпечним посяганням має відмежування цього злочину від суміжних злочинів (неналежного виконання професійних обов’язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби; зараження венеричною хворобою; порушення санітарних правил і норм щодо запобігання інфекційним захворюванням та масовим отруєнням; злісного невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування), та інших правопорушень.
17. Проведене дослідження дозволяє зробити висновок про необхідність вдосконалення організації виконання покарання у виді позбавлення волі стосовно осіб, які є носіями ВІЛ чи вірусу іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, а саме: забезпечити ізоляцію такої категорії осіб зі створенням надійних умов щодо неможливості поширення ВІЛ чи вірусу іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини; законодавчо закріпити права засуджених осіб, які є носіями ВІЛ чи вірусу іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, на надання медично-санітарної допомоги та психологічної підтримки в місцях позбавлення волі шляхом забезпечення доступності проведення різних видів імунологічних досліджень, необхідних ВІЛ-інфікованим та особам, які хворіють на іншу невиліковну інфекційну хворобу, що є небезпечною для життя людини, гарантованого безкоштовного забезпечення медичними препаратами; розробити на законодавчому рівні спрощену процедуру передачі медикаментів та доступу фахівців для проведення консультацій, обстежень та корекцій лікування даної категорії осіб.
18. Враховуючи відсутність належних умов для відбування покарання у виді арешту, пропонуємо виключити його із санкції ч. 1 ст. 130 КК України. На користь цієї пропозиції свідчить й аналіз кримінального законодавства зарубіжних країн (арешт як вид покарання за аналогічні діяння передбачений лише в КК Республіки Вірменія та КК РФ).
19. Пропонується така редакція ст. 130 КК України:
"Стаття 130. Зараження невиліковною інфекційною хворобою, що є небезпечною для життя людини
1. Діяння, що призвело до поставлення іншої особи в небезпеку зараження невиліковною інфекційною хворобою, що є небезпечною для життя людини, вчинене особою, яка знала про наявність у неї такого захворювання, –
карається обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
2. Зараження іншої особи невиліковною інфекційною хворобою, що є небезпечною для життя людини, особою, яка знала про наявність у неї такого захворювання, –
карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.
3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені щодо двох чи більше осіб або дитини, –
караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
4. Умисне зараження іншої особи невиліковною інфекційною хворобою, що є небезпечною для життя людини, –
карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.
5. Дії, передбачені частиною четвертою цієї статті, вчинені щодо двох чи більше осіб або дитини, –
караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років".

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдулла Али Ахмед Мукбель. Преступления против жизни и здоровья по уголовному праву Йеменской Республики : автореф. дис. на соискание ученой степ. канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 "Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право" / Абдулла Али Ахмед Мукбель ; Российский университет дружбы народов. – М., 2000. – 20 с.
2. Абрамкин В. Ф. Поиски выхода. Преступность, уголовная политика, места заключения в постсоветском пространстве / В. Ф. Абрамкин. – М. : Права человека, 1996. – 240 c.
3. Актуальні проблеми вдосконалення та уніфікації термінології Кримінального кодексу України. – Харків: Права людини, 2011. – 152 с.
4. Бажанов Марк Игоревич. Личность под охраной уголовного закона / М. И. Бажанов, В. В. Сташис. – Симферополь, 1996. – С. 118, 136.
5. Белогриц-Котляревский Л. С. Учебник русского уголовного права. Общая и Особенная части / Л. С. Белогриц-Котляревский. – Киев: Южно-рус. кн-во Ф. А. Иогансона, 1903. – 626 c.
6. Беляев Н. А. Цели наказания и средства их достижения в исправительно-трудовых учреждениях / Н. А. Беляев. – Л. : Изд-во Ленингр. ун-та, 1963. – 186 c.
7. Бернер А. Ф. Учебник уголовного права. Части общая и особенная : с примеч., прилож. и доп. по истории русского права и законодательству положительному / А. Ф. Бернер ; прим. Н. А. Неклюдов. – С.-Пб. : Тип. Н. Тиблена и комп., 1865. – Т. 1. – 940 c.
8. Большая советская энциклопедия : в 30 томах / [гл. ред. А. М. Прохоров]. – М. : Советская энциклопедия, 1969-1978. – [3-е изд.] – Т. 2. – 1970. – 632 с.
9. Большой толковый словарь русского языка / [автор-сост. С. А. Кузнецов]. – СПб. : "Норинт", 1998. – 1536 с.
10. Борисов В. И. Преступления против жизни и здоровья : вопросы квалификации / В. И. Борисов, В. Н. Куц. – Х. : НПКФ "Консум", 1995. – 104 с.
11. Бородин В. Уголовный закон и усиление охраны жизни, здоровья, свободы и достоинства личности / В. Бородин // Советское государство и право. –1987. – № 9. – С. 87–96.
12. Брайнин Я. М. Уголовная ответственность и её основание в советском уголовном праве / Я. М. Брайнин. – М. : Юрид. лит., 1963. – 275 с.
13. Броннер В. М. Положение и перспективы борьбы с венерическими заболеваниями в республике (Труды I Всероссийского съезда по борьбе с венерическими болезнями) / В. М. Броннер. – М., 1924. – С. 17.
14. Ветров Н. И. Уголовное право. Особенная часть : ученик для вузов / Н. И. Ветров. – М., 2000. – 527 с.
15. Викторов И. С. Уголовно-правовая ответственность за распространение венерических заболеваний: (Уголовно-правовое и криминологическое исследов.) / И. С. Викторов. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1980. – 110 с.
16. "Вирок" аудиторів пенітенціарній службі: винна у провалі програми. – Офіційне повідомлення Колегії Рахункової палати від 21 червня 2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ac-rada.gov.ua/
17. ВИЧ и СПИД в кавказском регионе: социально-культурный подход [Електронний ресурс]. – Режим доступу до : http://www.unesco.org/new/en/
18. ВИЧ/СПИД-инфекция / [Ю. П. Спиженко, А. М. Дащук, А. Е. Лагода та др.] ; под ред. В. Ф. Олефиренко. – Х. : С.А.М., 2002. – 597 с.
19. ВИЧ-инфекция и СПИД-ассоциируемые заболевания / А. Я. Лысенко, М. Х. Турьянов, М. В. Ладовская, В. М. Подольский ; РАН Российская медицинская академия последипломного образования. – М. : Рарогъ, 1996. – 624 с.
20. ВИЧ-инфекция: актуальные вопросы клиники, диагностики, эпидемиологии и профилактики : руководство для врачей / [Л. Бондарев, Н. П. Гражданов, Г. И. Донский и др.] ; ред. Т. В. Проценко. – Донецк: Донецкий медицинский институт им. А. М. Горький, 1994. – 150 с.
21. ВИЧ-инфекция: Клиника, диагностика и лечение / [В. В. Покровский, Т. Н. Ермак, В. В. Беляева, О. Г. Юрин и др.] ; общ. ред. В. В. Покровский. – [2-е изд.]. – М. : Издательский дом "ГЭОТАР-МЕД", 2003. – 486 с.
22. ВИЧ-инфицированных в украинских тюрьмах не лечат. Их убивают. – Интернет газета "Украина криминальная" [Електронний ресурс] / Володимир Жовтяк. – Режим доступу до газ. : http://cripo.com.ua/
23. ВИЧ-СПИД в США: нерешенные вопросы противодействия эпидемии : Аналитический материал / Е. М. Кожокин [и др.] ; Российский комитет защиты мира. – М., 2006. – 40 с.
24. Владимиров В. А. Субъект преступления по советскому уголовному праву / В. А. Владимиров, Г. А. Левицкий. – М. : НИиРИО ВШ МООП РСФСР, 1964. – 59 с.
25. Власенко С. С. Уголовно-правовые аспекты противодействия распространению опасных инфекционных заболеваний человека : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / С. С. Власенко. – Краснодар, 2011. – 183 с.
26. Вроблевский А. Б. Уголовный кодекс редакции 1926 г. Комментарий под общей редакцией Е. Г.Ширвиндта / А. Б. Вроблевский, Б. С. Утевский. – М. : Изд-во Народного Комиссариата Внутренних Дел, 1927. – 431 с.
27. Всеукраїнський молодіжний проект України проти СНІДу : (статті про СНІД) [Електронний ресурс ] / І. А. Матковський, О. Бондар. – Режим доступу до журн. : http://snid.in.ua/aids
28. Гавриш С. Б. Теоретические предпосылки исследования объекта преступлений / С. Б. Гавриш // Право и политика. – 2000. – № 11. – С. 23.
29. Гальперин И. Квалификация преступлений: закон, теория и практика / И. Гальперин // Советский закон. – 1987. – № 6. – С. 30–33.
30. Гальперин И. М. Наказание: социальные функции, практика применения / И. М. Гальперин. – М., Юрид. лит., 1983. – 208 с.
31. Гальперин И. М. Социальная справедливость и наказание / И. М. Гальперин, А. Р. Ратинов // Советское государство и право. – № 10. – 1986. – С. 71–79.
32. Галюкова М. И. Особенности уголовной ответственности за причинение вреда здоровью при совершении преступлений, ставящих в опасность жизнь или здоровье / М. И. Галюкова // Юридические науки. Фундаментальные исследования. – 2005. – № 8. – С. 27–29.
33. Галюкова М. И. Уголовно-правовые признаки причинения вреда здоровью : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / М. И. Галюкова. – Челябинск, 2005. – 215 с.
34. Гаухман Л. Д. Квалификация преступлений: закон, теория, практика / Л. Д. Гаухман. – М. : АО "Центр Юринфор", 2001. – 316 с.
35. Гернет М. Н. История царской тюрьмы : в 5-ти т. / М. Н. Гернет. – М., 1951-1956. – Т. 1. – 1951. – 386 с.
36. Герцензон А. А. Квалификация преступлений / А. А. Герцензон. – М. : Изд-во Воен.-юрид. акад., 1947. – 126 с.
37. Голиков И. И. Деяния Петра Великого, мудрого преобразователя России : в 12 ч. / И. И. Голиков. – М., 1788-1789. – Ч. 11. – 1788. – 408 с.
38. Горелик И. И. Квалификация преступлений, опасных для жизни и здоровья / И. И. Горелик. – Минск: Высшая школа, 1973. – 290 с.
39. Григорьев В. Б. Прионные болезни человека и животных / В. Б. Григорьев // Вопросы вирусологии. – 2004. – № 5. – С. 4–12.
40. Гулямова М. Ш. Правовые меры борьбы с распространением заболевания СПИДом / М. Ш. Гулямова // Совершенствование мер борьбы с преступностью и ее профилактика : Сб. науч. тр. – Ташкент: Ташк. ун-т, 1989. – С. 40–43.
41. Гусарев С. Д. Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності) : навч. посіб. / С. Д. Гусарев, О. Д. Тихомиров. – К. : Знання, 2005. – 655 c.
42. Гуторова Н. О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України : [монографія] / Н. О. Гуторова. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2001. – 384 с.
43. Дагель Плехан Сергеевич. Субъективная сторона преступления и ее установление / П. С. Дагель, Д. П. Котов. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1972. – 243 с.
44. Двадцять шостого серпня правозахисники пікетуватимуть Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ckptsypin.hiblogger.net/1212759.html
45. Джужа О. М. Запобігання поширенню СНІДу: кримінологічні та кримінально-правові проблеми : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора юрид. наук : спец. 12.00.08 "Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право" / О. М. Джужа. – Київ, 1994. – 47 с.
46. Дубовец П. А. Ответственность за телесные повреждения по советскому уголовному праву / П. А. Дубовец. – М., 1964. – 160 c.
47. Единые действия сексуальных меньшинств Индии против статьи 377 УК 09.10.2009 г. [Електронний ресурс] / Мишель Сидибе. – Режим доступу до : http://www.unaids.org/ru/
48. Если ребенок укололся иглой, найденной в песочнице, его нужно немедленно обследовать на ВИЧ-инфекцию. – Газета "ФАКТЫ и комментарии" [Електронний ресурс] / Елена Рябченко. – Режим доступу до газ. : http://fakty.ua/89134-esli-rebenok-ukololsya-igloj-najdennoj-v-pesochnice-ego-nuzhno-nemedlenno-obsledovat-na-vich-infekciyu?logout=1
49. Жанцан С. Уголовное право Монголии. Особенная часть / С. Жанцан. – Улан-Батор: Полицейская академия Монголии, 2003. – 549 с.
50. Жижиленко А. А. Преступления против личности / А. А. Жижиленко. – М-Л. : Госиздат, 1927. – 357 с.
51. Загородников Н. И. Преступления против здоровья / Н. И. Загородников. – М. : Юрид. лит., 1969. – 168 с.
52. Закон об уголовном праве Израиля / [предисл., пер. с иврита М. Дорфман ; науч. ред. Н. И. Мацнев]. – СПб. : Изд-во Р. Асланова "Юридический центр Пресс", 2005. – 412 с.
53. Законодательная комиссия Южной Африки. Пятый промежуточный доклад по аспектам, касающимся СПИДа: необходимость введения состава преступления по статутному праву в целях наказания за причиняющее вред поведение в связи с ВИЧ (Апрель 2001 г.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.law.wits.ac.za/salc/salc.html
54. Захворювання, які передаються статевим шляхом [Електронний ресурс] : Медичний центр "Венера" – Режим доступу : http://www.venus.ua/
55. Зелинский А. Ф. Квалификация повторных преступлений / А. Ф. Зелинский. – Волгоград, 1976. – 56 с.
56. Исаев Н. С. Венерические болезни и семья / Н. С. Исаев. – М., 1929. – С. 3–4.
57. Исаев Ф. Ф. Уложение о наказаних уголовных на Харьковщине в 18 столетии. Историческая справка / Ф. Ф. Исаев // Тр. Украинского института усов. врачей. – 1949. – Т. 1. – С. 221.
58. Іванова Є. В. Кваліфікуючі ознаки зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (проблемні питання) / Є. В. Іванова // Наше право. – 2012. – № 1. – Ч. 2. – С. 119–124.
59. Іванова Є. В. Проблема уніфікації деяких словосполучень ст. 130 КК України / Є. В. Іванова // Україна в євроінтеграційних процесах : матер. ХVІ Міжнародної наук.-практ. конфер. професорсько-викладацького складу Київського міжнародного університету (19–20 березня 2011 р.). – К. : КиМУ, 2011. – С. 111–113.
60. Іванова Є. В. Проблемні питання встановлення змісту дефініції "невиліковна інфекційна хвороба, що є небезпечною для життя людини" (ст. 130 КК України) / Є. В. Іванова // Європейські перспективи. – 2011. – № 4. – Ч. 3. – С. 80–86.
61. Іванова Є. В. Проблемні питання кримінальної відповідальності за свідоме поставлення іншої особи в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини / Є. В. Іванова // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – № 2. – С. 130–133.
62. Інструкція щодо заповнення форми первинної облікової документації № 089-1/о "Повідомлення про випадок захворювання на сифіліс, гонококову, хламідійну інфекцію, урогенітальний мікоплазмоз та трихомонiаз" : Інструкція МОЗ України від 10 січня 2006 р. № 1 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/
63. Кардашенко Б. Я. Узелки на память. Записки венеролога / Б. Я. Кардашенко. – М. : Издательство "Миклош Москва", 2007. – 193 с.
64. Карпец И. И. Наказание. Социальные, правовые и криминологические проблемы / И. И. Карпец. – М. : Юрид. лит., 1973. – 287 c.
65. Карпец И. И. Уголовное право и этика / И. И. Карпец – М. : Юридическая лит-ра, 1985. – 255 с.
66. Карпухин В. Т. Половые расстройства у мужчин / В. Т. Карпухин // Здоровье. – 1972. – № 5. – С. 21.
67. Ключові тести для моніторингу здоров’я ВІЛ-інфікованих осіб [Електронний ресурс] : Обласний Центр профілактики та боротьби зі СНІДом. – Режим доступу : http://ocpb.net.ua/articles/8/
68. Кодекс України про адміністративні правопорушення : [науково-практичний коментар] / [Р. А. Калюжний, А. Т. Комзюк, О. О. Погрібний та ін.]. – К. : Всеукраїнська асоціація видавців "Правова єдність", 2008. – 781 с.
69. Кожемякин Л. A. Синдром приобретенного иммунодефицита / Л. А. Кожемякин, И. Г. Бондаренко, A. A. Тептин. – Л., 1990. – 112 с.
70. Кожные и венерические болезни. Руководство для врачей : в 4-х т. / под ред. Ю. К. Скрипкина. – М. : Медицина, 1996. – Т. 4. – 352 с.
71. Козаченко И. Я. Структура объекта в преступлениях против личности // Уголовное право в борьбе с преступностью / И. Я. Козаченко // Межвузовский сб. науч. трудов. – Свердловск: Изд-во Свердлов. юрид. ин-та, 1987. – 140 с.
72. Колосова В. И. Уголовно-правовые проблемы медицины : [монография] / В. И. Колосова, К. В. Маляев, Е. О. Маляева. – Нижний Новгород: Изд-во ННГУ, 2004. – 166 c.
73. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / [X. М. Ахметшин, О. Л. Дубовик, С. В. Дьяков, В. В. Ераксин и др.] ; под редак. А. И. Скуратова, В. М. Лебедева. – М. : Норма, 2001. – 896 с.
74. Комментарий к Уголовному Кодексу Российской Федерации / [С. А. Разумов, Г. Н. Борзенков, В. П. Верин и др.] ; отв. ред. В. М. Лебедев. – Москва: Юрайт-Издат, 2004. – 436 с.
75. Кондрашова Т. В. Проблемы уголовной ответственности за преступления против жизни, здоровья, половой свободы и половой неприкосновенности / Т. В. Кондрашова. – Екатеринбург, 2000. – 348 с.
76. Конституція України : Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 10. – Ст. 68.
77. Коржанский Н. И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны / Н. И. Коржанский. – М. : Академия МВД СССР, 1980. – 248 с.
78. Коржанский Н. И. Объект посягательства и квалификация преступлений / Н. И. Коржанский. – Волгоград: Изд-во ВШ МВД СССР, 1976. – 120 с.
79. Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів : навчальний посібник / М. Й. Коржанський. – [2-ге вид.]. – К. : Атіка, 2002. – 640 с.
80. Коржанський М. Й. Нариси уголовного права / М. Й. Коржанський. – К. : ТОВ "Генеза", 1999. – 208 с.
81. Кочои С. М. Уголовное право. Общая и особенная части : краткий курс / С. М. Кочои. – М. : Волтерс Клувер, Контракт, 2010. – 416 с.
82. Красиков А. Н. Сущность и значение согласия потерпевшего в советском уголовном праве / А. Н. Красиков ; [под ред. И. С. Ноя]. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1976. – 120 c.
83. Крашенинников Александр Александрович. Угроза в уголовном праве России : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Крашенинников Александр Александрович. – Ульяновск, 2002. – 204 c.
84. Кригер Г. А. Рецензия на кн. : И. А. Бушуев. Ответственность за укрывательство преступлений и недоносительство / Г. А. Кригер // Советская юстиция. – 1966. – № 6. – С. 29.
85. Кримінальна справа 1-178/09 за 2009 рік // Архів Шосткінського районного суду Сумської області
86. Кримінальна справа № 10-596/11 за 2011 рік // Архів Заводського районного суду м. Миколаєва
87. Кримінальна справа № 1-113-07 за 2007 рік // Архів Піщанського районного суду Вінницької області
88. Кримінальна справа № 1-134/11 за 2011 рік // Архів Комсомольського районного суду м. Херсона
89. Кримінальна справа № 1-146/09 за 2009 рік // Архів Прилуцького районного суду Чернігівської області
90. Кримінальна справа № 1-156/09 за 2009 рік // Архів Києво-Святошинського районного суду Київської області
91. Кримінальна справа № 11-596/11 за 2011 рік // Архів Апеляційного суду Миколаївської області
92. Кримінальна справа № 1-161/11 за 2011 рік // Архів Заводського районного суду Миколаївської області
93. Кримінальна справа № 1-166/11 за 2011 рік // Архів Черкаського районного суду Черкаської області
94. Кримінальна справа № 1-192-2007 за 2007 рік // Архів Гайсинського районного суду Вінницької області
95. Кримінальна справа № 1-21/11 за 2011 рік // Архів Любашівського районного суду Одеської області
96. Кримінальна справа № 1-27/11 за 2011 рік // Архів Глибоцького районного суду Чернівецької області
97. Кримінальна справа № 1-341/09 за 2009 рік // Архів Суворовського районного суду м. Херсон
98. Кримінальна справа № 1-49/08 за 2008 рік // Архів Барського районного суду Вінницької області
99. Кримінальна справа № 1518/1-582/11 за 2011 рік // Архів Малиновського районного суду м. Одеси
100. Кримінальна справа № 1-56/11 за 2011 рік // Архів Вінницького районного суду Вінницької області
101. Кримінальна справа № 1-80/08 за 2008 рік // Архів Томашпільського районного суду Вінницької області
102. Кримінальна справа № 1-92/09 за 2009 рік // Архів Звенигородського районного суду Черкаської області
103. Кримінальна справа № 5-0805-516/2011 за 2011 рік // Архів Вільнянського районного суду Запорізької області
104. Кримінальна справа № 5-110/10 за 2010 рік // Архів Маневицького районного суду Волинської області
105. Кримінальна справа № 5-345/11 за 2011 рік // Архів Ірпінського міського суду Київської області
106. Кримінальне право України. Загальна частина : підруч. для студ. юрид. вищих навч. закладів і ф-тів. / за ред. П. С. Матишевського. – К. : А.С.К., 2001. – 347 с.
107. Кримінальне право України. Загальна частина : підруч. для юрид. вузів і фак. / [М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.] ; за ред. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – Харків: Право, 1997. – 368 с.
108. Кримінальне право України. Загальна частина : підручник / [Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М. В. Володько, О. О. Дудоров та ін.] ; за редакцією М. І. Мельника, В. А. Клименка. – [5-те вид., переробл. та допов.]. – К. : Атіка, 2009. – 408 с.
109. Кримінальне право України. Загальна частина : підручник / [Ю. В. Александров, В. І. Антипов, О. О. Дудоров та ін.] ; за ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. – [4-те вид., переробл. та допов.]. – К. : Атіка, 2008. – 376 с.
110. Кримінальне право України. Особлива частина : підручник / [Ю. В. Александров, О. О. Дудоров, В. А. Клименко, М. І. Мельник та ін.] ; за редак. М. І. Мельника, В. А. Клименка. – [3-тє вид., переробл. та допов.]. – К. : Атіка, 2009. – 744 с.
111. Кримінальне право України. Загальна частина : підручник / [М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.] ; за ред. проф. М. І. Бажанова. – [2-е вид., перероб. і доп.]. – К. : Юрінком Інтер, 2005. – 480 с.
112. Кримінальний кодекс України : [науково-практичний коментар] / [А. М. Бойко, Л. П. Брич, В. К. Грищук та ін.] ; за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – К. : Каннон, 2001. – 1104 с.
113. Кримінальний кодекс України : [науково-практичний коментар] / [А. М. Бойко, Л. П. Брич, В. К. Грищук та ін.] ; за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – [4-те вид.]. – К. : Юридична думка, 2007. – 1184 с.
114. Кримінальний кодекс України : [науково-практичний коментар] / [Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін.] ; за заг. редак. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – К. : Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – 1196 с. – 429 с.
115. Кримінальний кодекс України : [науково-практичний коментар] / [Ю. В. Александров, П. П. Андрушко, В. І. Антипов та ін.] ; за ред. С. С. Яценко. – [2-ге вид., переробл. та доповн.]. – К. : "А.С.К.", 2003. – 976 с.
116. Кримінальний кодекс України : Закон України від 05 квітня 2001 р. № 2341-III [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua
117. Кримінальний кодекс України : Проект / вноситься комісією Верховної Ради України з питань правопорядку та боротьби із злочинністю. – К., 1993. – 181 с.
118. Кримінальний кодекс України : Проект / підготовлений робочою групою Кабінету Міністрів України. – К. : Українська правнича фундація., 1993. – 145 с.
119. Кримінально-виконавчий кодекс України : [науково-практичний коментар] / А. Х. Степанюк, І. С. Яковець ; за заг. ред. А. Х. Степанюка. – Х. : Одіссей, 2005. –560 с.
120. Кримінально-виконавчий кодекс України : Закон України від 11 липня 2003 р. № 1129-IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/
121. Кримінальний процесуальний кодекс України (відповідає офіційному текстові станом на 17 грудня 2012 р.). – К. : Вид-во "Центр учбової літератури", 2012. – 290 с.
122. Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации преступлений / В. Н. Кудрявцев. – М. : Юрид. лит., 1972. – 352 с.
123. Кузнецова Н. Ф. Преступление и преступность / Н. Ф. Кузнецова.