Куліш Тетяна Вікторівна Паранояльна риторика в аме­риканському політичному дискурсі

brief description

Куліш Тетяна Вікторівна, асистент кафедри іноземних мов Інституту журналістики Київського національного універ­ситету імені Тараса Шевченка: «Паранояльна риторика в аме­риканському політичному дискурсі» (10.02.04 - германські мови). Спецрада Д 26.001.11 у Київському національному уні­верситеті імені Тараса Шевченка

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
КУЛІШ Тетяна Вікторівна
УДК 811.111’23’42: 32/019/51(73)
ПАРАНОЯЛЬНА РИТОРИКА В АМЕРИКАНСЬКОМУ
ПОЛІТИЧНОМУ ДИСКУРСІ
Спеціальність 10.02.04 – германські мови
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Науковий керівник:
Фоменко Олена Степанівна
кандидат філологічних наук, доцент
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
Вступ……………………………………………………………………………… 4
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЛІТИЧНОГО
ДИСКУРСУ США……………………………………………………………...16
1.1. Політичний дискурс як об’єкт лінгвістичних досліджень……………….16
1.2. Риторичний підхід до вивчення політичного дискурсу.............................23
1.3. Реалізація мовленнєвого впливу в політичному дискурсі……………….26
1.4. Політик як мовна особистість……………………………………………...34
1.5. Акцентуйована мовна особистість у політичному дискурсі……………..40
1.5.1. Поняття та типологічна класифікація акцентуацій особистості..40
1.5.2. Типи акцентуйованих особистостей у політиці………………….44
1.6. Паранояльний стиль в американському політичному дискурсі………...48
1.7. Методологія дослідження……………………......………………………...57
Висновки до першого розділу ………………………………………………....61
РОЗДІЛ ІІ. ДИСКУРСИВНІ МАРКЕРИ ВИРАЖЕННЯ
ПАРАНОЯЛЬНОСТІ В ПОЛІТИЧНОМУ ДИСКУРСІ США…………...65
2.1. Конфліктність як стратегічна домінанта паранояльної риторики
політика .………………………………………………………………………….65
2.2. Маніпулятивна стратегія у паранояльній політичній риториці США……77
2.2.1. «McCarthy», «Nixon», «Trump» як алюзивні антропоніми
в американському мас-медійному дискурсі ............…………………….86
2.2.2. Особливості реалізації тактики звинувачення в дискурсі сенатора
Джозефа МакКарті………………………………………………………..92
2.3. Агональна стратегія як дистинктивна характеристика паранояльної
політичної риторики ….....................………………………………………..100
2.3.1. Стратегія створення кола «чужих» ........………………….103
2.3.2. Стратегія демонізації ворога…………………………………….120
2.3.3. Стратегія створення образу загрози ……………………………..131
Висновки до другого розділу ………………………………………….144

3
РОЗДІЛ ІІІ. КОНСПІРАТИВІЗМ ЯК КОНСТИТУТИВНА ОЗНАКА
ПАРАНОЯЛЬНОЇ РИТОРИКИ В АМЕРИКАНСЬКОМУ
ПОЛІТИЧНОМУ ДИСКУРСІ………………………………………………149
3.1. Особливості індивідуальної концептуальної системи та ціннісних
домінант у паранояльній риториці політиків………………………………...149
3.2. Конспіративізм в американській лінгвокультурі………………………..168
3.3. Елементи конспіративістського дискурсу в мовленні американських
політиків………………………………………………………………………..176
3.4. Ірраціональні елементи в паранояльній політичній риториці США…..185
Висновки до третього розділу .………………………………………….….....189
Загальні висновки ...……………………………………………….…………...193
Список використаних джерел …………………………………….…..............199
Список джерел ілюстративного матеріалу.………………………….............247

4
ВСТУП
Вивчення індивідуальної вербальної діяльності особистості нерозривно
пов’язане з психологічним фактором, адже мовлення укорінене в психіці
індивіда та підпорядковується вищим психічним процесам (див., напр.,
Л. С. Виготський [57], О. О. Леонтьєв [179; 181], Ж. Піаже [230]). Застосування
даних психології необхідне, зокрема, і для розуміння такого феномену, як
мовна особистість, яка проявляється передусім у мовленнєвій поведінці.
Мовленнєва поведінка особистості визначається статусно-рольовою
взаємодією мовців, їхніми індивідуально-особистісними та ідіоетнічними
характеристиками [123; 272, c. 7]. Численними, зокрема, є дослідження мовної
особистості на матеріалі публічних виступів політиків та громадських діячів
(див., напр., А. Д. Бєлова [27], О.О. Ворожбитова [66], М. В. Гаврилова [68],
О. І. Дулинська [90], Ю.О. Кричун [150], О. М. Паршина [224], І. О. Самуйлова
[262], Л. Л. Славова [272], Т. Б. Соколовська [275], О. В. Спиридовський [276],
О. С. Фоменко [295], Д. В. Шапочкін [308], Л. В. Юріна [323]).
Невід’ємними атрибутами професійної діяльності політика високого
рангу є емоційне напруження та конфліктні ситуації. У таких психо-емоційних
умовах можуть актуалізуватися характерні риси акцентуйованих
особистостей, за умови наявності останніх у психологічній структурі
особистості політика, що, зокрема, відображається у своєрідній вербальній
поведінці. Акцентуації є вираженими ідіосинкратичними рисами у
психологічній структурі особистості, які потенційно здатні сприяти як
соціально позитивним досягненням особистості (наднормативна поведінка),
так і спричинити її соціально негативний вектор розвитку (ненормативна
поведінка) (К. Леонгард, А. Є. Лічко) [177; 185].
Акцентуації характеру як індивідуально-типологічна особливість
особистості висвітлювались у роботах психологів та психіатрів К. Юнга,
П.Б. Ганнушкіна, Е.Ф. Зеєра та низки інших [див., напр., 72; 74; 102; 129; 131;
139; 171; 199; 201; 240; 301; 322]. Концептуальні положення їхніх досліджень
лягли в основу сучасних робіт як теоретичного, так і прикладного характеру,
5
в тому числі мовознавчих. Так, Т.С. Інкіна [109], В.О. Ляліна [193],
О.Н. Мнацаканьян [207] розглянули семантичні особливості мовлення
акцентуантів, В.П. Бєлянін [32] описав психолінгвістичні предиктори
акцентуйованих рис особистості, С.Ф. Вокаріна [60], С.Г. Фантіна [291], О.О.
Бокова [42] обґрунтували поняття професійної акцентуації особистості,
Н.М. Ракитянський [250] розробив психодіагностику акцентуацій політичних
лідерів на матеріалі їхніх промов, О.Г. Чалкова, Т.О. Лапкіна [301] висвітлили
психолого-педагогічний аспект мовної особистості акцентуантів,
Я.О. Бондаренко [44], В.П. Бєлянін [30] розробили типологію акцентуйованих
мовних особистостей на матеріалі художньої прози.
Характерною ознакою сучасних досліджень політичного дискурсу є
розширення наукових інтересів, зокрема, вивчення нових аспектів взаємодії
мови, влади та суспільства в умовах сучасної багатополярності (наприклад,
дискурс тероризму, дискурс екстремізму, дискурс «нового світового порядку»,
політкоректність, соціальна толерантність тощо). Тож розробка
інтегративного, міждисциплинарного напряму досліджень політичного
дискурсу є наразі одним із перспективних напрямів, що привертає увагу
дослідників [див., напр., 252]. Науковий інтерес, зокрема, представляє
виникнення так званої паранояльної риторики в політичному дискурсі США,
яку використовують політики в певні історичні періоди, пов’язані з воєнною
загрозою, нестабільністю, кризою тощо. Паранояльна політична риторика
визначається як персуазивний феномен, спрямований на мобілізацію соціуму
проти ворога, притаманними ознаками якої є «драматизація історії» [449] та
культивування атмосфери страху й залякування в суспільстві [165].
Паранояльна риторика американських політиків є примітною
особливістю політичного дискурсу США, свідченням чого є, зокрема,
поширення таких номінацій як paranoid politics, politically paranoid discourse,
post 9/11 paranoia, discourse of fear/suspicion/distrust, paranoid discourse [334;
356; 392; 398; 405; 410; 414; 434; 450; 469]. Паранояльна риторика фігурує в
руслі досліджень так званої «патологічної» політики (pathological politics), яка
6
протиставляється раціональній політиці «консенсусу» та прагматичного
інтересу (interest politics). Паранояльний стиль у політиці був вперше
описаний Р. Гофстедтером [398] як маргінальне явище, властиве переважно
політичним радикалам та екстремістам. На тлі обрання 45-им президентом
США Д. Трампа спостерігається притаманність паранояльного стилю
американській мейнстримній політичній культурі.
В американській мас-медійній традииції описання політичної
комунікації прийнято вести мову про індивідуальні стилі політиків,
акцентуючи увагу на індивідуальній варіації способу вживання мовлення, якот «професорський» стиль президента Б. Обами або «ковбойський» стиль
президента Дж. В. Буша. Паранояльний стиль у політиці, який співвідноситься
з поняттям «стиль політики», також передусім пов'язаний з певною
політичною фігурою (наприклад, рейганоміка, маккартизм). Ілюстративною,
зокрема, є актуальна наразі мас-медійна номінація Trumpism, що за аналогією
з терміном McCarthyism є синонімом популістського дискурсу та демагогії.
У дослідженнях, присвячених аналізу паранояльних наративів,
виокремлюються два загальних підходи, а саме: індивідуалістський (інтрапсихічний), який ґрунтується на особистісно-психологічній паранояльній
складовій індивіда [напр., 408; 450], а також соціокультурний підхід, згідно з
яким паранояльність стає предметом вивчення широкого кола спеціалістів:
соціологів, культурологів, геополітиків, істориків, лінгвістів тощо [358; 398;
455; 465; 469]. Окремої уваги заслуговують дослідження, в яких пропонується
інтегративний підхід щодо тлумачення паранояльності, тобто як явища
водночас психологічного та соціального [341, c. 107-121; 392], співвідношення
складових при цьому обумовлюється контекстом ситуації.
Паранояльність або паранояльний гештальт (Д. Терман) визначається як
специфічна когнітивно-афективна структура, яка може бути притаманна як
окремим індивідам, так і групам людей. Останнім властиво обирати своїх
лідерів – паранояльних риторів: The psychology of the group is essential to the
existence of paranoid leadership. In a sense the group finds its leaders [463, c. 155].
7
Варто зазначити, що Американська Психологічна Асоціація чітко розмежовує
поняття патологічної та «нормальної» паранояльності, притаманної
неклінічним популяціям, про що, зокрема, свідчать такі номінації, як
normal/reasonable/healthy paranoia та normal suspicion (American Psychological
Association). Показовим, зокрема, є той факт, що слово paranoid за версією
Кембриджського словника англійської мови було визнано словом року-2016
[489], що яскраво відображає загальний стан стурбованості в сучасному
суспільстві.
Вперше паранояльний тип акцентуйованої особистості виокремив
Карл Леонгард [177], відзначивши, що основною рисою цього типу є так зване
«застрягання», тобто довготривалий афект, який є реакцією на уражене
самолюбство [206, c. 204]. При цьому, зустрівшись із перешкодами, такі особи
схильні демонструвати підозрілість, ворожість, злопам'ятність та вразливість.
Однак, як зазначав П.Б. Ганнушкін, допоки параноїк не перейшов у стадію
відкритої ворожнечі з навколишнім світом, на обраному ним вузькому терені
діяльності він буде працювати із властивою йому завзятістю,
систематичністю, акуратністю й педантизмом, не відволікаючись на будь-які
сторонні міркування та інтереси [72, c. 268].
Характерними ознаками паранояльності особистості є гіпертрофована
самооцінка, безкомпромісність, ворожість та вразливість. Головною рисою
паранояльного типу особистості вважають схильність до формування
надцінних ідей (П.Б. Ганнушкін), основною серед яких є ідея особливого
значення власної особистості, а також спеціальної місії, яку вони покликані
реалізувати. Зважаючи на те, що професійна діяльність політика пов’язана з
вираженими владними устремліннями та пріоритетною позицією влади на
шкалі особистих цінностей особистості, а також винятковою
цілеспрямованістю та стійкою мотивацією, можна стверджувати, що
професійна діяльність політика є однією з пріоритетних сфер активності
паранояльних особистостей.
Таким чином, дослідження паранояльної риторики в політиці
8
представляє інтерес для лінгвіста завдяки репрезентативності паранояльності
як типу психологічної акцентуації для сфери політичної комунікації.
Дослідження психологів свідчать, що ідіосинкратичні риси, притаманні
паранояльним особистостям, свідчать про значну ступінь кореляції цього типу
акцентуації особистості з вибором професійної політичної діяльності [див.,
напр., 250]. Наявність взаємозв’язку між акцентуацією характеру особистості
та її вибором професії також доводять сучасні психологічні дослідження
[60; 137; 139].
З позицій новітніх лінгвістичних тенденцій можна стверджувати, що
мовне явище може бути адекватно описаним та поясненим тільки тоді, якщо
воно розглядається на перехресті когніції та комунікації (О.С. Кубрякова)
[156, c. 11]. Саме когнітивно-дискурсивна лінгвістична парадигма, в рамках
якої виконано дослідження, поєднує принципи когнітивної лінгвістики з
вихідними положеннями комунікативної лінгвістики, враховуючи когнітивну
та комунікативну функції при дослідженні мовних явищ, зокрема
дискурсивних проявів паранояльності в мовленні американських політиків.
Актуальність роботи зумовлена міждисциплінарним підходом у
сучасній лінгвістиці та тенденцією до інтеграції сучасних гуманітарних наук в
рамках антропоцентричного підходу, зокрема, інтересом мовознавчих
досліджень до комплексного вивчення питання мовної особистості з
урахуванням низки екстралінгвальних чинників, які впливають на вербальну
поведінку мовця та обумовлюють своєрідність його мовної та концептуальної
картини світу. Інтеграційний комунікативно-когнітивний підхід, що залучає
здобутки психолінгвістичної науки для аналізу дискурсу акцентуйованих
мовних особистостей політиків, дозволив прослідкувати дискурсивні вияви
особливостей їхньої індивідуальної концептуалізації світу.
Таким чином, дослідження акцентуйованої мовної особистості в межах
політичного дискурсу є перспективним напрямом як у царині лінгвістичної
персонології, так і для розробки психолінгвістичного ракурсу досліджень
політичного дискурсу. Комплексне лінгвістичне дослідження явища
9
паранояльної риторики на матеріалі американського політичного дискурсу є
також актуальним у ракурсі сучасних пріоритетних напрямів
антропоцентричної та функціонально-орієнтованої лінгвістики до вивчення
питання мовленнєвого впливу в політичному дискурсі, зокрема у таких його
формах, як персуазивність, аргументація та маніпуляція.
Зв’язок з науковими темами. Дисертацію виконано в межах наукової
теми «Мова та література народів світу: взаємодія та самобутність» (код 11 БФ
044-01), що розробляється Інститутом філології Київського національного
університету імені Тараса Шевченка й затверджена Міністерством освіти і
науки України.
Метою роботи є здійснення комплексного лінгвістичного аналізу
паранояльної риторики як персуазивного феномену в американському
політичному дискурсі та встановлення її дистинктивних характеристик.
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:
- визначити поняття «паранояльна риторика» в американському
політичному дискурсі та дослідити функціонування в суспільно-політичному
дискурсі США такого суміжного поняття, як «паранояльний стиль»;
- обґрунтувати застосування інтегративного підходу у вивченні
паранояльної риторики, який поєднує соціо-культурний та
психолінгвістичний підходи;
- довести важливість врахування особистісного чинника, зокрема
акцентуації особистості, при описанні паранояльної риторики в
американському політичному дискурсі;
- проаналізувати комунікативну поведінку паранояльних мовних
особистостей політиків з урахуванням специфіки індивідуальних стратегічних
домінант та персуазивної аргументації в їхньому дискурсі;
- виявити прагмалінгвістичні та когнітивні особливості дискурсу
американських політиків, які обумовлені вираженістю паранояльної
характерологічної акцентуації;
- виявити особливості концептуальної та мовної картини світу
10
паранояльних мовних особистостей в американській політиці на основі
специфіки дискурсивних характеристик їхніх індивідуальних
концептуальних, ціннісних та емотивних домінант, а також ірраціональних
виявів у їхньому дискурсі.
Об’єктом дослідження є політичний дискурс США.
Предметом дослідження є комунікативні та когнітивні аспекти
паранояльної риторики в американському політичному дискурсі.
Матеріалом дослідження слугували промови американських політиків
- представників таких дискурсивних формацій, як дискурс холодної війни
(Джозеф МакКарті, Річард Ніксон) та дискурс нового світового порядку (New
World Order) (Джордж В. Буш, Дональд Трамп). Матеріалом дослідження,
зокрема, стали транскрипти засідань комісії з розслідувань антиамериканської
діяльності (the House un-American Committee (HUAC)), яку очолював сенатор
Дж. МакКарті у період з 1950 по 1954 роки [479]; промови, інтерв’ю та
транскрипти непублічних розмов Р. Ніксона у Білому домі (Nixon White House
tapes) за період з 1971 по 1973 роки [497], а також промови та інтерв’ю
Дж. В. Буша (2000 – 2008 роки) та Д. Трампа (2015-2016 роки). Загальний
обсяг матеріалу складає понад 5000 сторінок.
Підставою для відбору політичних постатей Р. Ніксона, Дж. МакКарті,
Дж. Буша-молодшого та Д. Трампа для дослідження паранояльної риторики в
політиці слугували численні роботи психологів, лінгвістів та біографів, які
досліджували вплив особистісного фактору на риторику вищезазначених
політиків [Р. Ніксон – 92; 232; 328; 329; 342; 344; 375; 401; 419; 425; 471; 462;
463; 466; Дж. МакКарті – 354; 355; 359; 394; 399; 406; 437; Дж. В. Буш – 154;
340; 348; 370; 422; Д. Трамп – 330; 396; 402; 412; 442; 484]. Дослідники,
зокрема, відзначають схожість паранояльної риторики в індивідуальному
дискурсі зазначених політиків, що дає підстави для її порівняння [напр.,
354; 406; 463].
У дисертації були застосовані такі методи й методики: аналітичний та
зіставний методи, а також інструментарій корпусної лінгвістики для
11
вивчення теоретичних засад політичного дискурсу США та паранояльної
риторики в американській політиці; дискурсивний аналіз, прагмасемантичний
аналіз мовленнєвих актів, метод пресупозиційного й контекстуального
аналізу для дослідження дискурсивних маркерів вираження паранояльності в
дискурсі американських політиків, а також методи когнітивного аналізу
дискурсу, інтерпретації тексту, лінгвостилістичного аналізу тексту та
лексико-семантичний метод для дослідження когнітивних особливостей
паранояльного дискурсу політиків, зокрема для аналізу конспіративістського
дискурсу та особливостей індивідуальної концептуальної системи та
ціннісних домінант у паранояльній риториці політиків.
Наукова новизна роботи полягає у визначенні паранояльної політичної
риторики як персуазивного явища на основі комплексного аналізу
комунікативної поведінки та когнітивних особливостей дискурсу низки
американських політиків та врахування широкого історико-культурного
контексту, в якому така риторика виникає; у встановленні типових
комунікативних й когнітивних характеристик індивідуального мовлення
паранояльної мовної особистості політика, а також у виокремленні
комунікативних стратегій і тактик паранояльної мовної особистості в
американському політичному дискурсі. У рамках дослідження вперше було
проаналізовано конспіративістську риторику американських політиків, що
робить внесок у дослідження варіативності дискурсу, риторики й когнітивної
лінгвістики.
Положення, що виносяться на захист:
1. Паранояльна риторика в американському політичному дискурсі
визначається як персуазивне явище, що слугує мобілізаційним та
маніпулятивним елементом публічного дискурсу політика, спрямованим на
мобілізацію соціуму проти спільного ворога. Паранояльна риторика виникає в
американському політичному дискурсі у певному історичному та соціокультурному контексті, пов’язаному з нестабільністю, кризою або воєнною
загрозою, а саме, в контексті холодної війни та війни з тероризмом, та слугує
12
індикатором стурбованості та страху, що панує в суспільстві.
2. Конститутивним елементом паранояльної риторики є особистісний
чинник, а саме, паранояльна психологічна акцентуація, яка маніфестується
ідіосинкратичними рисами комунікативної поведінки політиків. Паранояльна
мовна особистість політика характеризується гіпертрофовано-позитивною Яконцепцією, переважанням у дискурсі негативних емотивних домінант
(ненависть, презирство, агресія), негативної оцінності в дискурсі та
негативних концептуальних домінант (ЗЛО, ЗМОВА, ВОРОГ, ЗРАДА);
використанням ірраціональних елементів у дискурсі.
3. Домінантною характеристикою паранояльної риторики політика є
здійснення мовленнєвого впливу, зокрема, шляхом залякування адресата за
допомогою використання елементів апокаліптичної риторики,
конспіративізму, ірраціональних елементів у дискурсі, які використовуються
політиками з маніпулятивною метою.
4. Паранояльна риторика спрямована на конфронтацію, провідною
стратегією якої є агональна стратегія, виражена у дискурсивному моделюванні
образу ворога та створенні відчуття ефемерної небезпеки. Змістовносемантичний компонент у дискурсі досліджуваних політиків обумовлений
панівною ідеологією відповідного історичного періоду. Так, характерним
образом ворога для періоду холодної війни, який репрезентують Джозеф
МакКарті та Річард Ніксон, є «комуніст», а для політики нового світового
порядку (New World Order), яку представляють Джордж В. Буш та Дональд
Трамп, образом ворога є «терорист».
5. В основі паранояльної риторики лежить конспіративізм, що позначає
спосіб концептуалізації світу, який характеризується домінуванням концепту
«таємна змова» в концептуальній та мовній картині світу особистості.
Мовними маркерами конспіративістського дискурсу політика є створення
образу глобальної змови та демонізації ворога-змовника. Конспіративістська
риторика в американському політичному дискурсі виконує ідеологічну
функцію, що полягає у розповсюдженні ідей та переконань, які визначають
13
світоглядні орієнтири для соціальної групи, та пропагують у суспільстві
аргументи на підтримку певної політичної позиції.
6. Прототиповою паранояльною мовною особистістю в американському
політичному дискурсі є Джозеф МакКарті, в дискурсі якого експліцитно
виражені усі стратегічні домінанти паранояльної особистості, а саме,
підвищена конфліктність дискурсу, агресивна маніпуляція та агональний
риторичний модус. Риторичний стиль Дж. МакКарті в американському
лінгвопросторі набув статусу прецедентного, про що свідчать негативнооцінні деривати, оказіоналізми та концептуальні метафори, похідні від
антропоніму «McCarthy».
Теоретичне значення дослідження полягає в застосуванні
міждисциплінарного підходу до вивчення явища паранояльної риторики в
політичному дискурсі США. В теоретико-метологічному плані значущим є
застосування інтеграційного комунікативно-дискурсивного підходу, в рамках
якого було здійснено комунікативно-когнітивну характеристику політиків -
паранояльних мовних особистостей, встановлено кореляції між окремими
комунікативними та когнітивними параметрами індивідуального мовлення.
Основні результати дослідження є внеском в дослідження варіативності
дискурсу, комунікативістики, риторики, когнітивної лінгвістики, політичної
лінгвістики, соціолінгвістики та психолінгвістики.
Практичне значення роботи полягає в можливості застосування
матеріалів та результатів дослідження в курсах стилістики та лінгвістики
тексту, прагматики, риторики, теорії дискурсу, когнітивної лінгвістики та
психолінгвістики, наукових дослідженнях з проблем лінгвістичної
персонології та політичного дискурсу. Висновки дисертації представляють
практичний інтерес для психологів, спеціалістів по звя’зкам із громадськістю,
журналістів та суспільних діячів.
Апробація роботи. Основні положення дисертації було апробовано на
Міжнародних наукових конференціях «ІІІ Міжнародна науково-практична
конференція «Актуальні проблеми філології та американські студії»» (Київ,
14
2010 р.), «Етнознакові функції культури: мова, література, фольклор» (Київ,
2013), на Всеукраїнських наукових конференціях за участю молодих учених
Київського національного університету ім. Тараса Шевченка "Світоглядні
горизонти філології: традиції та сучасність" (Київ, 2007), “Діалог культур:
лінгвістичний і літературознавчий виміри” (Київ, 2008), "Етнічні виміри
універсуму: мова, література, культура» (Київ, 2010), «Філологічна наука в
інформаційному суспільстві» (Київ, 2014), на літніх українських
міждисциплінарних конференціях «Ідеї, якими варто ділитися» (Київ, 2013,
2014 роки).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження
відображено у 10 статтях та 1 тезах доповіді на науковій конференції.
Структура роботи. Дисертація загальним обсягом 250 сторінок (обсяг
тексту дисертації становить 198 сторінок) складається із вступу, трьох розділів
із висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаних
джерел та джерел ілюстративного матеріалу.
У вступі обґрунтовується актуальність дослідження, зв’язок роботи з
науковими темами, формулюється мета, завдання, об’єкт і предмет
дослідження, а також положення, що виносяться на захист, визначається
матеріал та методичні засади дослідження, її наукова новизна, теоретичне й
практичне значення.
У першому розділі «Теоретичні засади дослідження політичного
дискурсу США» розглядаються сучасні підходи до вивчення політичного
дискурсу та концепції мовної особистості, зокрема типології акцентуйованих
мовних особистостей у політичному дискурсі, висвітлюються основні
характеристики та історія дослідження паранояльного стилю в
американському політичному дискурсі, а також описуються методологічні
засади дослідження.
У другому розділі «Дискурсивні маркери вираження паранояльності
в політичному дискурсі США» подається комплексна лінгвопрагматична
характеристика дискурсу паранояльних мовних особистостей в
15
американському політичному дискурсі, зокрема описуються стратегічні
домінанти їхнього дискурсу, особливості аргументації та здійснення
мовленнєвого впливу на адресата.
Третій розділ «Конспіративізм як конститутивна ознака
паранояльної риторики в американському політичному дискурсі»
окреслює семантико-когнітивний параметр дискурсу паранояльних мовних
особистостей політиків, до якого, зокрема, належать: елементи
конспіративістського дискурсу як провідної характеристики картини світу
паранояльної особистості політика; особливості вербального вияву Яконцепції; ціннісні, емотивні та концептуальні домінанти; елементи
ірраціонального в дискурсі, а також індивідуальні метафори та оцінна лексика.
У загальних висновках підсумовуються основні результати
дослідження та окреслюються подальші перспективи дослідження.
Список використаних наукових джерел містить 515 позицій. Список
джерел ілюстративного матеріалу складається з 40 позицій.

bibliography

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Паранояльність як прояв психологічної акцентуації особистості, що
характеризується надмірною підозрілістю, ворожістю та
конспіративістськими переконаннями, є чинником, що великою мірою
обумовлює ідіосинкратичні риси вербальної поведінки політиків високого
рангу. Комунікативно-когнітивний ракурс даного дослідження дозволив
комплексно охарактеризувати дискурс паранояльних мовних особистостей
політиків, а також простежити кореляції між їхньою типовою вербальною
поведінкою та концептуальною сферою їхньої мовної особистості.
Розуміння феномену мовної особистості як творця дискурсу, носія
індивідуальних мовної та концептуальної картин світу та індивідуального
стилю вербальної поведінки потребує застосування міждисциплінарного
підходу, зокрема, врахування психологічних, соціальних, культурних
чинників, без яких адекватна оцінка дискурсивної реалізації особистості
неможлива.
На дискурсивному рівні ідіосинкратичні риси паранояльних мовних
особистостей політиків відображаються в індивідуальних стратегіях та
тактиках. До стратегічних домінант паранояльної риторики політиків
належать конфліктність, маніпулятивність та агональність, які формують
відповідні стратегії в їхньому індивідуальному дискурсі.
Домінування дискурсивної інтенції самоствердження в мовленні
паранояльних мовних особистостей обумовлює вибір досліджуваними
політиками переважно жорстких авторитарних комунікативних стратегій та
конфронтаційної стратегії у вербальних конфліктах, а також пояснює властиве
їм нехтування комунікативними принципами ввічливості в діалогічній
інтеракції. Крім того, внутрішня конфліктність та ворожість паранояльних
мовних особистостей, прагнення будь-що досягти своєї комунікативної мети
обумовлюють виражену схильність до маніпуляції, а також провокування
вербальних конфліктів.
Прототиповою паранояльною мовною особистістю в американському
194
політичному дискурсі слід вважати сенатора Джозефа МакКарті, в дискурсі
якого експліцитно виражені всі стратегічні домінанти паранояльної
особистості, а саме: підвищена конфліктність дискурсу, агресивна маніпуляція
та демонізація опонентів за допомогою емоційної неправди (створення образу
ворога в дискурсі).
До ключових когнітивних особливостей дискурсу паранояльних мовних
особистостей політика належать такі: гіпертрофовано-позитивна Я-концепція
з елементами ідеальної самопрезентації, які спрямовані на меліорізацію
власного політичного іміджу; негативні емотивні домінанти; концептуалізація
життя як «боротьби», а навколишнього світу як «змови»; переважання
негативної оцінності в дискурсі та негативних концептуальних домінант;
використання ірраціональних елементів у дискурсі, зокрема, апокаліптичної
та релігійної риторики.
Характерними рисами гіпертрофовано-позитивної Я-концепції
паранояльних мовних особистостей політиків є підкреслення особистісних
досягнень, переоцінка власної значущості та некритичне ставлення до себе,
що, в свою чергу, обумовлює агресивність їхнього дискурсу та переважання
жорстких авторитарних комунікативних стратегій. Позитивна Я-концепція
реалізується в дискурсі передусім через позитивну автохарактеризацію.
Проведений аналіз текстів політиків дозволив, зокрема, виявити таку
характерну особливість дискурсу Дж. МакКарті, як схильність говорити про
себе в третій особі, підкреслюючи свою винятковість до рівня культу.
У мовленнєвій саморепрезентації Р. Ніксона переважає акцентування на
образі переможця, загартованого в тяжкій життєвій боротьбі. Крім того, для
дискурсу Р. Ніксона властива афористичність, яка тісно асоціюється із
позитивною Я-концепцією акцентуйованої особистості політика. Для
дискурсу Дж. Буша характерне позиціонування себе як милосердного і
справедливого «богообраного» президента. Риторика Д. Трампа вирізняється
підкресленою егоцентричністю.
Для дискурсу Р. Ніксона та Дж. МакКарті примітною особливістю є
195
загальне переважання негативних емотивних домінант у діалогічному
середовищі, зокрема, таких, як ненависті, презирства та агресії. Такі
дискурсивні особливості обумовлені емоційною незбалансованістю
акцентуйованих мовних особистостей, що спричиняє знижений рівень
контролю над емоціями в дискурсі паранояльних мовних особистостей
політиків.
Дискурсивний аналіз промов Дж. МакКарті дозволив встановити низку
особливостей паранояльної риторики політика, зокрема, й емотивні, ціннісні
та концептуальні домінанти, виражені в дискурсі. До характериних
особливостей паранояльної риторики політика належать такі: виражене
домінування лексики з негативною конотацією, серед якої домінують
концепти ВОРОГ, ЗРАДА, ЗЛО, ЗМОВА; гіперболізація та інтенсифікація
дискурсу, яка реалізується за допомогою використання емоційно-забарвлених
інтенсифікаторів, епітетів, гіпербол та метафор; домінування негативної
оцінності, найбільш примітними проявами якої є вживання прізвищ відомих
агентів-комуністів в узагальненому значенні та з відчутним дерогаторним
компонентом (the murrows, the achesons), а також метафори й порівняння з
натуралістичними і табуйованими семантичними компонентами.
Важливо зазначити, що явище паранояльної риторики виникає в
політичному дискурсі у певні історичні періоди, пов’язані з нестабільністю,
кризою або воєнною загрозою. Паранояльність як когнітивно-афективна
структура може виникати як у окремих особистостей, так і у цілих груп,
слугуючи індикатором стурбованості та страху, що панує у суспільстві. Крім
того, паранояльне політичне лідерство не може розглядатися окремо від
панівної ідеологічної складової в суспільстві. Політики вдаються до
відкритого застосування паранояльної риторики задля мобілізації та
організації соціуму проти спільного ворога. Таким чином, паранояльна
риторика розглядається як персуазивне явище, що слугує мобілізаційним та
маніпулятивним елементом публічного дискурсу політика.
Невід’ємною рисою паранояльного світогляду є конспіративізм, який
196
позначає спосіб концептуалізації світу, або стиль мислення, що
характеризується домінуванням концепту «таємна змова» в концептуальній та
мовній картині світу особистості. Завдяки популяризації конспірологічних
уявлень в США конспіративізм визначається також як одна з притаманних рис
американської лінгвокультури. У дискурсі Джозефа Маккарті, який став
символом борця проти «міжнародної комуністичної змови», найбільш
примітно експлуатуються паранояльні страхи про ворогів-комуністів та
використовуються елементи конспіративізму.
До характерних рис конспіративістського дискурсу паранояльної
особистості політика належать створення образу глобальної змови та
демонічного образу ворога-змовника, що поєднується з педантичним
нагромадженням фактів на підтвердження цих гіпотез.
Притаманною особливістю дискурсу паранояльної особистості
політика, яка обумовлена властивою йому конспіративістською картиною
світу, є використання елементів ірраціонального в їхньому дискурсі. Елементи
міфологічної картини світу тісно пов’язані з використанням політиками
апокаліптичної риторики, яка є провідною рисою конспіративістського
дискурсу Джозефа МакКарті. Мовними маркерами апокаліптичної риторики є
Біблійна метафорика, алюзії про Судний День та кінець світу, використання
мотиву вирішальної битви за спасіння цивілізації, а також апеляція до
лімітованості часу, який залишився для боротьби з ворогом.
Елементи ірраціонального у паранояльній риториці політиків
використовуються з маніпулятивною метою завдяки імпліцитному або
експліцитному заклику до негайних дій, спрямованих на протистояння ворогу
у випадку апокаліптичної риторики, а також здійсненню емоційного впливу на
аудиторію за допомогою елементів релігійного дискурсу. Крім того,
паранояльна риторика політика спрямована на залякування адресата за
допомогою елементів міфологічної картини світу.
Притаманною рисою ідіолекта Дж. Буша є використання елементів
релігійного дискурсу, зокрема, з метою насадження думки про богообраність
197
очільника Америки, який «дарує» народам свободу та проявляє милосердя.
Важливою в дискурсі Дж. Буша є тема встановлення справедливості для
американської нації, при цьому лексема justice використовується з метою
виправдання розпочатих за його ініціативи двох воєн.
Провідним концептом для паранояльних мовних особистостей є концепт
ВЛАДА, а також пов’язані з ним концепти СПРАВЕДЛИВІСТЬ, СИЛА та
ВІРА В БОГА. Останній, зокрема, асоціюється у паранояльних особистостей
політиків із розширенням своїх можливостей та набуттям додаткової сили та
повноважень.
Таким чином, в результаті проведеного дослідження було встановлено
низку комунікативних та концептуальних ідіосинкразій, характерних для
паранояльної риторики політика. Головними комунікативними девіаціями
таких особистостей виступають порушення максим комунікації, інвективність
дискурсу, вербальна агресія та гіперболізація певних негативно-оцінних
концептів, які не є стрижневими в концептуальній системі мовних
особистостей без наявної психологічної акцентуації.
Паранояльний дискурс політика розглядається в дослідженні крізь
призму індивідуалістського та соціо-культурного підходів. Поєднання різних
ракурсів у тлумаченні паранояльної політичної риторики дозволяє грунтувати
положення дослідження не лише на особистісному чиннику, а й залучати
широкий історичний, геополітичний, національно-специфічний та
культурологічний контекст, що, в свою чергу, сприяє всебічному розумінню
досліджуваного явища в політичному дискурсі США.
Перспективи подальших досліджень полягають у можливості
застосування використаних у роботі методів та отриманих результатів для
вивчення мовних особистостей політиків з вираженими акцентуаціями
характеру інших типів, зокрема, демонстративного та компульсивного, які
також належать до репрезентативних психотипів особистостей політиків. Крім
того, перспективним видається вивчення мовлення паранояльних
акцентуантів – політиків на матеріалі інших мов, яке надасть можливість
198
висвітлити лінгвокультурний та ідіоетнічний аспект у дослідженні дискурсу
акцентуйованих мовних особистостей, зокрема, національно-специфічну
метафорику та образні засоби, а також культурно-обумовлені особливості
реалізації комунікативних стратегій і тактик.
Подальше вивчення дискурсивних характеристик паранояльних
акцентуантів перспективне також у зіставному аспекті, наприклад, у
порівнянні з параноїдами в інших сферах професійної діяльності, зокрема
релігії, а особливо, телепроповідництва (televangelism) як специфічного масмедійного жанру, що виник у США за безпосередньої участі низки політиків
високого рангу. Такі дослідження нададуть можливість адекватніше оцінити
персуазивний та, передусім, маніпулятивний, потенціал паранояльного
дискурсу та систематизувати уявлення про паранояльний стиль у публічному
мовленні. Безперечний інтерес також представляють подальші лінгвістичні
розвідки соціокультурного явища конспіративізму, зокрема його
функціонування та розповсюдження в масовій культурі, кінематографі та
сучасній американській політиці.