Курафєєв Віктор Володимирович Кримі­нальна відповідальність за порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належ­ності, релігійних переконань, інвалідності та іншими ознаками (ст. 161 КК України): аналіз складу злочину

brief description

Курафєєв Віктор Володимирович, адвокат: «Кримі­нальна відповідальність за порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належ­ності, релігійних переконань, інвалідності та іншими ознаками (ст. 161 КК України): аналіз складу злочину» (12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримі­нально-виконавче право). Спецрада К 64.502.01 у НДІ ви­вчення проблем злочинності імені академіка В. В. Сташи­са

НАЦІОНАЛЬНИЙ ЮРИДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМ ЗЛОЧИННОСТІ ІМЕНІ АКАДЕМІКА В. В. СТАШИСА
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПРАВОВИХ НАУК УКРАЇНИ

Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису

КУРАФЄЄВ ВІКТОР ВОЛОДИМИРОВИЧ ДИСЕРТАЦІЯ

УДК 343.412

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ РІВНОПРАВНОСТІ ГРОМАДЯН ЗАЛЕЖНО ВІД ЇХ РАСОВОЇ, НАЦІОНАЛЬНОЇ НАЛЕЖНОСТІ, РЕЛІГІЙНИХ ПЕРЕКОНАНЬ,
ІНВАЛІДНОСТІ ТА ЗА ІНШИМИ ОЗНАКАМИ (СТ. 161 КК УКРАЇНИ): АНАЛІЗ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ

12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право»
Юридичні науки

Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук (доктора філософії)

Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело.
В. В. Курафєєв

Науковий керівник – Зінченко Ірина Олександрівна, кандидат юридичних наук, доцент.
Харків – 2018

ЗМІСТ

ВСТУП 18
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-ФІЛОСОФСЬКЕ ОБҐРУНТУВАННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОРУШЕННЯ РІВНОПРАВНОСТІ ГРОМАДЯН ЗАЛЕЖНО ВІД ЇХ РАСОВОЇ, НАЦІОНАЛЬНОЇ НАЛЕЖНОСТІ, РЕЛІГІЙНИХ ПЕРЕКОНАНЬ, ІНВАЛІДНОСТІ ТА ЗА ІНШИМИ ОЗНАКАМИ 29
1.1 Філософське обґрунтування поняття рівноправності 29
1.2 Соціальна обумовленість кримінальної відповідальності за порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками 41
1.3 Підстави криміналізації порушення рівноправності громадян 53
Висновки до розділу 1 66
РОЗДІЛ 2 ОБ’ЄКТ ПОРУШЕННЯ РІВНОПРАВНОСТІ ГРОМАДЯН ЗАЛЕЖНО ВІД ЇХ РАСОВОЇ, НАЦІОНАЛЬНОЇ НАЛЕЖНОСТІ, РЕЛІГІЙНИХ ПЕРЕКОНАНЬ, ІНВАЛІДНОСТІ ТА ЗА ІНШИМИ
ОЗНАКАМИ 68
2.1 Загальні положення 68
2.2 Родовий і видовий об’єкт порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками 76
2.3 Безпосередній об’єкт порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками 87
2.4 Потерпілий від злочину 95
Висновки до розділу 2 99
РОЗДІЛ 3 ОБ’ЄКТИВНА СТОРОНА ПОРУШЕННЯ РІВНОПРАВНОСТІ ГРОМАДЯН ЗАЛЕЖНО ВІД ЇХ РАСОВОЇ, НАЦІОНАЛЬНОЇ НАЛЕЖНОСТІ, РЕЛІГІЙНИХ ПЕРЕКОНАНЬ, ІНВАЛІДНОСТІ ТА ЗА ІНШИМИ ОЗНАКАМИ..................................... 101
3.1 Загальні положення……………………………………………… 101
3.2 Діяння як ознака об’єктивної сторони порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками 105
Висновки до розділу 3 133
РОЗДІЛ 4 СУБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ ПОРУШЕННЯ РІВНОПРАВНОСТІ ГРОМАДЯН ЗАЛЕЖНО ВІД ЇХ РАСОВОЇ, НАЦІОНАЛЬНОЇ НАЛЕЖНОСТІ, РЕЛІГІЙНИХ ПЕРЕКОНАНЬ, ІНВАЛІДНОСТІ ТА ЗА ІНШИМИ ОЗНАКАМИ……………………..... 135
4.1 Загальні положення 135
4.2 Вина як обов’язкова ознака суб’єктивної сторони порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками 138
4.3 Мотив та мета порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками 146
4.4 Суб’єкт порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками 156
Висновки до розділу 4 165
РОЗДІЛ 5 КВАЛІФІКУЮЧІ ОБСТАВИНИ ПОРУШЕННЯ РІВНОПРАВНОСТІ ГРОМАДЯН ЗАЛЕЖНО ВІД ЇХ РАСОВОЇ, НАЦІОНАЛЬНОЇ НАЛЕЖНОСТІ, РЕЛІГІЙНИХ ПЕРЕКОНАНЬ, ІНВАЛІДНОСТІ ТА ЗА ІНШИМИ ОЗНАКАМИ…………………….… 167
5.1 Загальні положення 167
5.2 Кваліфікуючі обставини, передбачені ч. 2 ст. 161 КК України 168
5.3 Кваліфікуючі обставини, передбачені ч. 3 ст. 161 КК України 176
Висновки до розділу 5 182
ВИСНОВКИ 184
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 191
ДОДАТКИ 221

ВСТУП
Обґрунтування вибору теми дослідження. У відповідності до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Ці принципи посідають першорядне місце серед інших конституційних принципів, які складають правовий статус людини й громадянина. Згідно з Основним законом в Україні встановлена принципова рівність всіх громадян в усіх галузях життя.
Принцип рівноправності стосується найрізноманітніших сфер життєдіяльності людини й громадянина: особистої, політичної, соціальної, економічної тощо. Він є універсальною формою виразу юридичної рівноваги, поєднання інтересів окремих людей, соціальних верств населення, а також національностей. Саме тому розділ ІІ Конституції України розпочинає норма, яка встановлює, що всі люди є вільними й рівними у своїй гідності та правах. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
У контексті кримінального права рівноправність розглядається як вагома соціальна цінність, яка виступає в якості найважливішого об’єкта кримінально - правової охорони. Це підтверджується положеннями ч. 1 ст. 1 Кримінального кодексу України (далі – КК), згідно з якими цей Кодекс має своїм першочерговим завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, визнання вказаних прав за всіма однаково, незалежно від статі, раси, національності та інших ознак.
Найважливішим засобом забезпечення і захисту рівноправності громадян є встановлення кримінальної відповідальності за порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками (ст. 161 КК України). Указана стаття містить нормативні приписи, які є вагомою кримінально-правовою гарантією реалізації положень, закріплених у ст. 24 Конституції України.

Проблеми кримінально-правової охорони рівноправності громадян у науці кримінального права досліджувалися українськими та зарубіжними науковцями, але переважно у підручниках з кримінального права та науково- практичних коментарях до КК. Вагомий внесок у розробку питань щодо кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ст. 161 КК, здійснили О. О. Дудоров, Л. В. Дорош, Л. І. Заліханова, І. О. Зінченко, С. Я. Лихова, М. І. Мельник, В. О. Навроцький, Т. М. Нуркаєва, Г. В. Серебреннікова, П. Л. Фріс, М. І. Хавронюк, Н. В. Шепелева, С. С. Яценко.
Також потрібно відзначити, що питання кримінальної відповідальності за порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії досліджувалося у кандидатській дисертації В. М. Панькевича, яка була захищена у 2010 р. Проте ця робота не вичерпує існуючої проблематики та не враховує останніх змін до ст. 161 КК, які мали місце у 2009 та 2014 роках.
Крім того, в останній час через напружену політичну, економічну та соціальну ситуацію в Україні проблема протидії злочинам, що вчинюються на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі, набула особливої актуальності й гостроти. Згідно з даними Національного інституту стратегічних досліджень [78] в українському суспільстві спостерігається зростання різних проявів ксенофобії, расизму та нетерпимості. Між тим, незважаючи на збільшення кількості діянь, що посягають на рівноправність громадян, в Україні не ведеться облік статистичних даних про кількість злочинів на ґрунті нетерпимості та кількість потерпілих від них. Відсутність комплексної та достовірної інформації у цій галузі не дає можливості здійснювати аналіз характеру, масштабу поширення та динаміки злочинності на ґрунті нетерпимості, а відтак – здійснювати ефективну боротьбу з такими злочинами.
Однією з причин такої ситуації є недосконалість нормативної бази у сфері реалізації державної політики протидії проявам расизму, ксенофобії та нетерпимості. Особливо це стосується приписів ст. 161 КК України. Попри посилення у 2009 р. кримінальної відповідальності за злочини, вчинені з

мотивів расової, національної чи релігійної ворожнечі, у чинній редакції ст. 161 КК залишилися досить невдалі та нечіткі приписи, що фактично унеможливлює її застосування на практиці. Згідно із судовою статистикою кримінальні справи за ст. 161 КК до судового розгляду надходять лише у поодиноких випадках. Так, за даними Єдиного державного реєстру судових рішень, який наповнюється з 2007 р., щодо застосування ст. 161 КК України зафіксовано 139 судових рішень, з них процесуальних – 90, по суті – 49. З тих, що за змістом мають відношення до мотиву ненависті, – 18 рішень, з яких 7 ухвал апеляційних судів, які переглядали вироки судів перших інстанцій. Загалом, можна говорити про 11 кримінальних справ за 10 років.
Зважаючи на певну фрагментарність та неповноту кримінально-правових досліджень з указаної проблематики, а також наявність низки питань, що неоднозначно тлумачаться практикою, тема цієї роботи є актуальною, оскільки, як свідчать результати проведеного дослідження, існує необхідність в удосконаленні приписів ст. 161 КК України та практики її застосування з метою покращення захисту рівноправності людини й громадянина.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами темами, грантами. Робота виконана відповідно до плану наукових досліджень кафедри кримінального права № 2 Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого в межах цільових комплексних програм «Проблеми ефективності кримінального, кримінального-виконавчого законодавства та системи запобігання злочинності» (номер державної реєстрації 0106U002292) і
«Теоретичні проблеми ефективності кримінального законодавства України та практики його застосування» (номер державної реєстрації 0111U000959). Тему дисертації затверджено рішенням Вченої ради Інституту вивчення проблем злочинності НАПрН України (протокол № 6 від 23.06.2010 р.), уточнено вченою радою Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого ( протокол № 14 від 27.06.2017 р.).
Мета та завдання дослідження. Мета дослідження полягає у здійсненні науково-правового аналізу ознак складу злочину порушення рівноправності

громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками (ст. 161 КК України), а також у розробці науково обґрунтованих пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення законодавства про кримінальну відповідальність та практики його застосування. Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:
1. Вивчити філософське підґрунтя, поняття та зміст принципу рівноправності як вагомої соціальної цінності, яка виступає у якості найважливішого об’єкта кримінально-правової охорони.
2. На підставі історичного аналізу положень вітчизняного кримінального законодавства дослідити генезис та соціальну обумовленість кримінальної відповідальності за порушення рівноправності громадян.
3. З’ясувати підстави криміналізації порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками.
4. Здійснити кримінально-правовий аналіз об’єктивних ознак порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками. Для цього:
- визначити родовий та видовий об’єкти цього злочину, дослідити його безпосередній об’єкт;
- встановити ознаки потерпілого від порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками;
- визначити й проаналізувати можливі форми суспільно небезпечного діяння як обов’язкової ознаки об’єктивної сторони цього злочину.
5. Надати кримінально-правову характеристику суб’єктивних ознак порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками, а саме:
- проаналізувати суб’єктивну сторону цього злочину, розкрити зміст вини, вивчити його мотиви та мету;
- розглянути ознаки суб’єкта злочину та з’ясувати його можливі види.

6. Розкрити зміст кваліфікуючих обставин, передбачених у ч. 2 та ч. 3 ст.161 КК.
7. На підставі проведеного дослідження обґрунтувати та сформулювати конкретні пропозиції щодо вдосконалення відповідних положень кримінального законодавства України та практики його застосування.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку з порушенням рівноправності громадян.
Предметом дослідження є кримінальна відповідальність за порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками (ст. 161 КК України): аналіз складу злочину.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить комплекс загальнонаукових і спеціальних методів пізнання. Для досягнення поставленої мети і завдань у роботі був використаний метод діалектичного пізнання дійсності, який застосовувався для з’ясування поняття і змісту рівноправності громадян, що надало можливість розглянути це явище у його розвитку та взаємозв’язку з принципом рівності перед законом. Крім того, використовувалися і спеціальні методи, такі як: історико-правовий – для дослідження генезису кримінальної відповідальності за порушення рівноправності громадян; юридичний (догматичний) – для з’ясування змісту приписів, які містяться у нормативних актах з прав людини та тлумачення окремих термінів і понять, що стосуються дискримінації; системно- структурний і функціональний – при розкритті змісту об’єктивних і суб’єктивних ознак складу злочину, передбаченого ст. 161 КК, а також при визначенні його місця в системі Особливої частини КК; порівняльно-правовий – для співставлення й аналізу змісту приписів норм чинного КК України із відповідними нормами КК УРСР 1922, 1927, 1960 рр. тощо; формально- логічний метод – для формулювання пропозицій щодо вдосконалення чинного кримінального законодавства. Указані методи застосовувалися в комплексі, що дало можливість забезпечити повноту й всебічність дослідження, а також

обґрунтувати отримані висновки.
Теоретичну базу дисертації складають праці вітчизняних та зарубіжних науковців у галузях теорії держави та права, конституційного, міжнародного, кримінального права, а також роботи з філософії, політології, соціології, психології, етики.
Нормативно-правову базу становлять Конституція України, Загальна декларація прав людини, положення кримінального законодавства України (як чинного, так і дорадянського та радянського періодів), нормативні акти інших галузей законодавства, міжнародні конвенції з прав людини.
Емпіричну базу дослідження складають матеріали опублікованої судової практики та вироки, які внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень у 2007-2017 рр. (139 судових рішень), щодо осіб, які вчинили злочин, передбачений ст. 161 КК України.
Наукова новизна отриманих результатів визначається тим, що дисертація є першою в Україні науково-дослідною працею, виконаною після істотних змін кримінального закону (ст. 161 КК) у 2009 та 2014 роках, яка безпосередньо присвячена особливостям кримінальної відповідальності за порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками і містить низку нових теоретичних положень щодо тлумачення змісту ознак цього складу злочину, а також пропозиції з удосконалення чинного кримінального законодавства. Найбільш вагомими результатами дослідження є такі:
уперше:
- під час здійснення теоретико-філософського обґрунтування кримінальної відповідальності за порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками встановлено нетотожність понять «рівноправність» і
«рівність перед законом» та доведено, що рівність перед законом (як принцип кримінального права) має на меті забезпечення рівного для всіх громадян

обов’язку понести кримінальну відповідальність за вчинений злочин, а рівноправність в контексті кримінального права слід розглядати як вагому соціальну цінність, що виступає у якості найважливішого об’єкта кримінально- правової охорони;
- з’ясовано підстави криміналізації порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками, основними серед яких визнано: соціальні, кримінологічні та нормативні;
- на підставі вивчення родового об’єкта злочину сформульовано пропозиції щодо перейменування розділу V Особливої частини КК на «Злочини проти конституційних прав і свобод людини і громадянина» з огляду на те, що чинна його назва «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина» не охоплює всієї сукупності конституційних відносин, які захищаються його нормами, що є причиною істотних розбіжностей при наукових класифікаціях відповідних злочинів;
- з метою точнішого визначення місця злочину, передбаченого ст. 161 КК, у системі Особливої частини КК України та приведення у відповідність співвідношення безпосереднього об’єкта злочину з родовим та видовим запропоновано змінити чинну назву ст. 161 КК України на таку: «Порушення рівноправності людини і громадянина»;
- запропоновано та обґрунтовано доцільність визнання потерпілим від розглядуваного злочину не лише громадянина, а взагалі людини, що дозволить поставити під кримінально-правову охорону як тих, хто пов’язаний певними правами й обов’язками з конкретною державою, так й усіх інших, які таких правових зв’язків не мають (іноземці та особи без громадянства);
- з огляду на невідповідність об’єкту злочину, передбаченого ч. 1 ст. 161 КК України, таких форм діяння, як «розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті» та «образа почуттів громадян у зв’язку з їх релігійними переконаннями», запропоновано виключити їх із диспозиції цієї норми, передбачивши відповідальність за першу з указаних форм у відповідних

нормах розділу XII «Злочини проти громадського порядку та моральності» або розділу XX «Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку» КК України, а за другу – у нормах щодо злочинів, які посягають на свободу віросповідання (статті 178-181 КК);
- з метою гармонізації приписів ч. 1 ст. 161 КК із нормами європейського права обґрунтовано доцільність заміни переліку діянь, указаних у ч. 1ст. 161 КК, родовим щодо різноманітних порушень рівноправності людини і громадянина поняттям «дискримінація», на підставі чого запропоновано викласти диспозицію ч. 1 ст. 161 КК у такій редакції: «дискримінація, тобто пряме чи непряме обмеження прав, або встановлення прямих чи непрямих привілеїв або пільг людини і громадянина за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками»;
- доведено, що передбачена в ч. 3 ст. 161 КК кваліфікуюча обставина
«організована група осіб» не є соціально обумовленою, а тому має бути виключена зі змісту цієї норми як така, що не відповідає підставам криміналізації;
удосконалено:
- твердження, що на відміну від мотиву, мета не є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 161 КК, і не впливає на його кваліфікацію, з доведенням того, що встановлення мети у певних випадках може свідчити про вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату, що згідно з п. 3 ч. 1 ст. 67 КК визнається обставиною, що обтяжує покарання;
- положення щодо суб’єкта порушення рівноправності громадян з обґрунтуванням того, що під службовою особою у ч. 2 ст. 161 КК слід розуміти як службову особу юридичної особи приватного права, так і службову особу юридичної особи публічного права;
- пропозиції щодо криміналізації наклепу й образи із включенням

відповідної норми до розділу ІІІ Особливої частини КК «Злочини проти волі, честі та гідності особи» та з передбаченням як кваліфікуючої обставини вчинення наклепу та образи з мотивів політичної, ідеологічної, расової, національної чи релігійної ненависті, одночасно вилучивши відповідні форми діяння з диспозиції ч. 1 ст. 161 КК;
дістали подальшого розвитку:
- позиції, що порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками (ч. 1 ст. 161 КК) вчинюється лише з прямим умислом, тобто суб’єкт усвідомлює суспільну небезпечність свого діяння та бажає його вчинити. Констатовано, що істотних відмінностей між змістом прямого умислу діяння, передбаченого ч. 1 та ч. 2 ст. 161 КК, не існує, за винятком того, що у другому випадку, крім усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння, вона обов’язково усвідомлює і певний спосіб його вчинення;
- твердження, що при вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 161 КК, має місце змішана форма вини (прямий умисел щодо вчинення діяння і необережність до кваліфікуючої обставини у виді тяжких наслідків), а в цілому цей злочин слід визнавати умисним;
- пропозиції щодо доцільності конкретизації виду фізичного насильства у ч. 2 ст. 161 КК як такого, що не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого;
- підхід щодо тлумачення змісту «тяжких наслідків» у ч. 3 ст. 161 КК як вбивства через необережність, необережного тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження, доведення до самогубства, істотної матеріальної шкоди тощо, якщо вони спричинені у зв’язку з порушенням рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності чи ставлення до релігії.
Практичне значення отриманих результатів. Сформульовані та обґрунтовані в дисертації теоретичні положення, узагальнення, висновки й рекомендації можуть бути використані: у науково-дослідницькій сфері – як підґрунтя для подальшої розробки проблем кримінальної відповідальності за

порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками, а також за інші злочини проти конституційних прав громадян; у правотворчій діяльності – при внесенні змін і доповнень до чинного КК України, зокрема, щодо вдосконалення приписів ст. 161 КК України; у правозастосовній діяльності – як рекомендації щодо практичного застосування ст. 161 КК та відмежування цього злочину від суміжних складів злочинів; у навчальному процесі – під час викладання курсу Особливої частини кримінального права та спецкурсів із проблем кримінальної відповідальності за злочини проти конституційних прав людини й громадянина в юридичних вищих навчальних закладах, при підготовці відповідних розділів підручників, навчально- методичних посібників, науково-практичних коментарів до КК України, а також у науково-дослідній роботі студентів та аспірантів; у правовиховній сфері
– для підвищення правової культури населення і професійної правосвідомості та правової культури працівників правоохоронних органів.
Особистий внесок здобувача. Викладені в дисертації положення, що становлять її новизну, є результатом самостійної роботи автора. Наукові ідеї та розробки оприлюднено без співавторів у наукових фахових виданнях.
Апробація матеріалів дисертації. Роботу виконано й обговорено на кафедрі кримінального права № 2 Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. Основні теоретичні положення й висновки дисертації висвітлені на науковій конференції «Теоретичні основи забезпечення якості кримінального законодавства та правозастосовчої діяльності у сфері боротьби зі злочинністю в Україні» (Харків, 15 травня 2009 р.) та на міжнародній науково-практичній конференції молодих учених «10 років чинності Кримінального кодексу України: проблеми застосування, удосконалення та подальшої гармонізації із законодавством європейських країн» (Харків, 13-14 жовтня 2011 р.).
Структура й обсяг дисертації визначаються її метою, завданнями, об’єктом та предметом дослідження. Робота складається з анотації, вступу,

п’яти розділів, що містять шістнадцяти підрозділів, висновків до розділів та загальних висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи становить 223 сторінки, з яких основний текст 165 – сторінок, список використаних джерел (345 найменування) – 30 сторінок, додатки – 3 сторінки.

bibliography

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено вирішення наукового завдання, що полягає у здійсненні науково-правового аналізу складу злочину порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками (ст. 161 КК), у встановленні соціальної обумовленості кримінальної відповідальності за це діяння та підстав його криміналізації, а також у розробці пропозицій з удосконалення кримінального законодавства у цій сфері та практики його застосування. На підставі цього сформульовані такі основні висновки й пропозиції:
1. На підставі порівняння конституційних принципів рівноправності та рівності перед законом з’ясовано, що рівноправність і рівність перед законом не є тотожними поняттями. Рівність перед законом, як принцип кримінального права, має на меті забезпечення рівного для всіх громадян обов’язку понести кримінальну відповідальність за вчинений злочин, вид і розмір якої передбачений у кримінальному законі. Рівноправність у контексті кримінального права розглядається як вагома соціальна цінність, яка виступає найважливішим об’єктом кримінально-правової охорони. При цьому принцип рівноправності стосується найрізноманітніших сфер життєдіяльності людини й громадянина: особистої, політичної, соціальної, економічної тощо. Констатується, що рівноправність є універсальною формою виразу юридичної рівноваги, поєднання інтересів окремих людей, соціальних груп населення, а також різних народів і національностей.
2. Вивчення пам’яток вітчизняного права свідчить, що рівноправність як соціальна цінність на теренах нашої держави отримала реальний кримінально- правовий захист лише у ХХ ст., що пояснюється тривалим перебуванням України у складі Російської імперії, яка здійснювала дискримінаційну й колоніальну політику проти багатонаціонального українського населення. Не кращою була ситуація і за радянських часів, адже ідеї правової рівності, що культивувалися у радянському суспільстві, здебільшого мали декларативний

характер, гарантувалися формально, а засоби їх втілення у життя нерідко були помилковими й фактично призводили до порушення прав мільйонів людей. Тільки після здобуття Україною незалежності і прийняття КК 2001 р. рівноправність людини й громадянина отримала реальну та належну кримінально-правову охорону.
3. Необхідність криміналізації такого виду суспільно небезпечного діяння, як порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками, зумовлена низкою підстав, основними серед яких є соціальні, кримінологічні та нормативні.
Соціальними підставами криміналізації розглядуваного діяння є: посилення неконтрольованих міграційних процесів, утворення на території України різноманітних діаспор та етнічних громад, зростання проявів ксенофобії, расизму та нетерпимості у суспільстві, упередженість та негативне ставлення до представників окремих національностей.
Кримінологічні підстави посягання на рівноправність людини й громадянина полягають у підвищеній суспільній небезпечності такого діяння. Це підтверджується спрямованістю останнього на важливі об’єкти кримінально-правової охорони, передусім суспільні відносини, що забезпечують рівність захисту основних конституційних прав і свобод громадянина, та негативним ставленням до названих цінностей із боку суб’єкта. Нормативною підставою криміналізації діяння, передбаченого ст. 161 КК України, слід визнавати конституційні положення щодо захисту принципу рівноправності. На конституційному рівні принцип рівноправності проголошений у ст. 21 Конституції України, а його законодавче тлумачення
міститься у ст. 24 Основного Закону.
4. Родовим об’єктом злочину, передбаченого ст. 161 КК України, слід визнавати суспільні відносини, які забезпечують дотримання конституційних прав і свобод людини і громадянина.
Видовий об’єкт злочину, передбаченого ст. 161 КК, як частина його

родового об’єкта, являє собою суспільні відносини, що забезпечують рівноправність людини й громадянина. Остання є невід’ємною частиною конституційних прав і свобод, проголошених розділом II Конституції України. Виходячи з розуміння родового об’єкта, розділ V Особливої частини КК пропонується перейменувати на «Злочини проти конституційних прав і свобод людини і громадянина», адже чинна назва цього розділу – «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина» не охоплює всієї сукупності конституційних відносин, які захищаються його нормами, що є причиною істотних розбіжностей при наукових класифікаціях відповідних злочинів.
5. У якості основного безпосереднього об’єкта злочину, як частини його видового й родового об’єкта, виступають суспільні відносини, які забезпечують рівні права людини й громадянина в конкретних сферах їхньої життєдіяльності. З урахуванням змісту видового та безпосереднього об’єктів розглядуваного злочину пропонується змінити чинну назву ст. 161 КК України – «Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками» на таку:
«Порушення рівноправності людини і громадянина». Це вкаже на підпорядкованість відповідних суспільних відносин (безпосередній об’єкт – окреме; видовий об’єкт – особливе; родовий об’єкт – загальне) та усуне питання про доцільність перенесення цього складу злочину до розділу ХХ Особливої частини КК «Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку», як це пропонується окремими науковцями.
Додатковим факультативним безпосереднім об’єктом при вчиненні злочинів, передбачених ст. 161 КК, можуть визнаватися суспільні відносини, спрямовані на охорону життя, фізичного й психічного здоров’я, власності, службової діяльності тощо. Наявність додаткового факультативного об’єкта при вчиненні окремих видів злочинів, передбачених ст. 161 КК, не лише підвищує ступінь суспільної небезпечності цих діянь, а й впливає на їх кваліфікацію та відмежування від суміжних складів злочинів.

6. Потерпілим у розглядуваному злочині слід визнавати не тільки громадянина, а передусім людину, що дозволить привести приписи ст. 161 КК України у відповідність до Конституції України. Відповідно до цього у диспозиції цієї статті поряд із терміном «громадянин» доцільно вжити термін
«людина».
7. Така форма діяння, як «розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті» не відповідає об’єкту розглядуваного злочину, через що має бути виключена зі змісту диспозиції ст. 161 КК з одночасним передбаченням відповідальності за указані дії у нормах розділу XII
«Злочини проти громадського порядку та моральності» або розділу XX
«Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку» КК України.
8. На підставі аналізу змісту честі та гідності людини та значущості цих цінностей для суспільства зроблено висновок про доцільність криміналізації наклепу та образи з включенням відповідних норм до розділу ІІІ Особливої частини КК «Злочини проти волі, честі та гідності особи». При цьому в якості кваліфікуючих обставин наклепу та образи доцільно передбачити вчинення їх з мотивів політичної, ідеологічної, расової, національної чи релігійної ненависті, одночасно вилучивши відповідні форми діяння з диспозиції ч. 1 ст. 161 КК. Також запропоновано виключити з тексту ч. 1 ст. 161 КК таку форму діяння, як
«образа почуттів громадян у зв’язку з їх релігійними переконаннями, передбачивши відповідальність за указані дії у нормах щодо злочинів, які посягають на свободу віросповідання (статті 178-181 КК).
9. З урахуванням міжнародного досвіду й міжнародних стандартів у галузі прав людини та з метою гармонізації приписів ч. 1 ст. 161 КК із нормами європейського права, перелік діянь, указаних у чинній редакції ч. 1 ст. 161 КК України, доцільно замінити одним терміном «дискримінація» як таким, що використовується у праві як родове поняття для позначення різноманітних діянь, пов’язаних із порушенням рівноправності людини й громадянина. Відповідно до цього пропонується викласти об’єктивну сторону діяння,

передбаченого ч. 1 ст.161 КК, у такій редакції: «дискримінація, тобто пряме чи непряме обмеження прав, або встановлення прямих чи непрямих привілеїв або пільг людини і громадянина за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками».
10. Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками (ч. 1 ст. 161 КК) є злочином, що вчиняється лише з прямим умислом, за якого суб’єкт усвідомлює суспільну небезпечність свого діяння та бажає його вчинити. Істотних відмінностей між змістом прямого умислу діяння, передбаченого ч. 1 та ч. 2 ст. 161 КК, не існує, з тією лише відмінністю, що у другому випадку, крім усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння, вона обов’язково усвідомлює і певний спосіб його вчинення.
При вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 161 КК, має місце змішана форма вини, тобто прямий умисел щодо вчинення діяння і необережність до кваліфікуючої обставини у виді тяжких наслідків. У цілому цей злочин слід визнавати умисним.
11. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 161 КК України, є мотив, який хоча й безпосередньо не указується у тексті закону, проте випливає із тлумачення змісту діяння: умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності, або образа почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями свідчать про наявність мотиву ненависті та ворожнечі. Під таким мотивом слід розуміти внутрішні спонукання, які виражають стійку неприязнь до певної раси, національності, релігійної конфесії і викликають у винного бажання спричинити потерпілому фізичну, майнову чи моральну шкоду у зв’язку з його відношенням до релігії, приналежністю до певної раси, національності.
Мета порушення рівноправності громадян може бути будь-якою: помста, користь, приниження потерпілого. На відміну від мотиву, мета не є

обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони аналізованого злочину та не впливає на його кваліфікацію. Проте встановлення мети у певних випадках може свідчити про вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату, що згідно з п. 3 ч. 1 ст. 67 КК визнається обставиною, що обтяжує покарання.
12. Суб’єкт порушення рівноправності громадян в основному складі цього злочину (ч. 1 ст. 161 КК України) загальний, тобто фізична осудна особа, що досягла шістнадцяти років на момент вчинення злочину. Безпосередня вказівка на спеціальні ознаки суб’єкта злочину міститься лише в ч. 2 ст. 161 КК, де передбачена така кваліфікуюча обставина, як вчинення діяння службовою особою. При цьому під службовою особою у ч. 2 ст. 161 КК слід розуміти як службову особу юридичної особи приватного права, так і службову особу юридичної особи публічного права.
13. У диспозиції ч. 2 ст. 161 КК доцільно конкретизувати вид фізичного насильства, яке може застосовуватися при вчиненні цього злочину, указавши, що воно має бути таким, що не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого.
14. Оскільки кваліфікуюча обставина «організована група осіб» ( ч. 3 ст. 161 КК) на практиці не зустрічається, вважаємо, що для складу злочину, передбаченого ст. 161 КК, вона не є соціально обумовленою, а тому має бути виключена зі змісту ч. 3 цієї статті як така, що не відповідає підставам криміналізації.
15. Під кваліфікуючою обставиною «тяжкі наслідки» у ч. 3 ст. 161 КК слід розуміти вбивство через необережність, необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, доведення до самогубства, істотну матеріальну шкоду тощо, якщо вони спричинені у зв’язку з порушенням рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності чи ставлення до релігії.
16. З метою вдосконалення чинного кримінального законодавства України у порядку de lege ferenda пропонується викласти ст. 161 КК у такій

редакції:
«Стаття 161. Порушення рівноправності людини і громадянина
1. Дискримінація, тобто пряме чи непряме обмеження прав, або встановлення прямих чи непрямих привілеїв або пільг людини і громадянина за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками, –
карається……….
2. Ті самі дії, поєднані з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров’я потерпілого, обманом чи погрозами, а також вчинені службовою особою, –
караються……….
3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, –
караються… ».