Кузьменко Оксана Мирославівна Драматичне буття людини в українському фольклорі: концептуальні форми вираження (період Першої та Другої світових воєн)

brief description

Кузьменко Оксана Мирославівна, старший науковий співробітник відділу соціальної антропології Інституту народознавства НАН України. Назва дисертації: «Драматичне буття людини в українському фольклорі: концептуальні форми вираження (період Першої та Другої світових воєн)». Шифр та назва спеціальності 10.01.07 фольклористика. Спецрада Д. 26.001.15 Київського національного університету імені Тараса Шевченка

ДРАМАТИЧНЕ БУТТЯ ЛЮДИНИ
В УКРАЇНСЬКОМУ ФОЛЬКЛОРІ:
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ФОРМИ ВИРАЖЕННЯ
(період Першої та Другої світових воєн)
Оксана
Кузьменко
Л ь вів 2018

Зміст
ВСТУП ……………………………………………………………………………………………….. 13
Розділ 1. ДЖЕРЕЛА ТА ІСТОРІОГРАФІЯ ……………………………………………………….. 25
1.1. Джерельна база: архівні колекції, публікації,
сучасні записи в оптиці жанрів та автентики ………………………………………………………… 26
1.1.1. Фольклор Першої світової війни (1914–1918)
та національно-визвольної боротьби 1917–1920-х років ………………………………………... 27
1.1.2. Фольклор “Великого терору” і Голодоморів 1932–1933, 1946–1947 років ……………… 65
1.1.3. Друга світова війна (1939–1945): новий погляд на фольклорні джерела ………………. 76
1.1.4. Аналіз власних записів історичного фольклору: головні міркування …………………… 100
1.2. Українська народна творчість періоду двох світових війн:
етапи вивчення, особливості фольклористичного дискурсу ……………………………………… 106
1.2.1. Дорадянський етап – світоглядний ..…………………………………………………….. 107
1.2.2. Радянський етап – між “фейклором” й автентикою ………………………………….. 112
1.2.3. Пострадянський етап – міждисциплінарний …………………………………………….. 117
Розділ 2. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
ДОСЛІДЖЕННЯ ДРАМАТИЧНОЇ ЕКЗИСТЕНЦІЇ У ФОЛЬКЛОРІ ……………………………. 137
2.1. Усний народний текст як форма концептуалізації історичного досвіду:
специфіка досліджень ……………………………………………………………………………….. 138
2.1.1. Фольклористичні методи вивчення буття:
ліричні та епічні начала фольклорного тексту ..……………………………………………….. 139
2.1.2. Усноісторичний та фольклористичний підходи:
точки дотику й амплітуда розходжень …………………………………………………………. 162
2.1.3. Національно-культурні константи в ракурсі семіотики та лінгвістики ……………… 171
2.1.4. “Фольклорний концепт”: визначення поняття, структурні параметри, типи …………. 186
2.2. Мотивемно-мотивна парадигма як основа кодування
буттєвого досвіду у фольклорі …………………………………………………………………….. 196
2.2.1. Від “мотиву” до “концепту”: історико-теоретичний аспект …………………………… 196
2.2.2. Методика укладання мотивемно-мотивного покажчика
як підстава виокремлення фольклорного концепту ………………………………………… 212
2.2.3. Епізод – структурна модель пам’яті фольклорних наративів …………………………… 223
Розділ 3. ФАТУМ ВОЯКА: ТРАГІЧНЕ БУТТЯ ЛЮДИНИ ТА КОНЦЕПТУАЛЬНІ ФОРМИ
ЙОГО ВИРАЖЕННЯ В НЕОБРЯДОВОМУ ФОЛЬКЛОРІ ………………………………………… 235
3.1. Концепт ВІЙНА. Семантика, типологія та художні форми репрезентації травми ………… 237
3.2. Концепт МОЛИТВА. Становлення поетичного універсуму
народно-релігійного досвіду ……………………………………………………………………….. 272
3.3. Концепт СМЕРТЬ. Зміна світоглядної парадигми
від індивідуального до колективного чину ………………………………………………………… 291
3.3.1. Фатальна смерть ………………………………………………………………………….. 294
3.3.2. Тотальна смерть …………………………………………………………………………… 308
3.3.3. Героїчна смерть …………………………………………………………………………… 327
Розділ 4. “ЗЛО–ДОБРО”: КОРЕЛЯЦІЯ В ПАРАМЕТРАХ
ПЕРСОНАЖНИХ КОНЦЕПТІВ …………………………………………………………………..… 329
4.1. Концепт ВОРОГ у рецепції фольклору ХХ століття ………………………………………… 331
4.1.1. Етико-естетичні домінанти образу ворога крізь призму дихотомії людина / нелюд .… 331
4.1.2. Образ “москаля” та його стереотипні параметри в новітньому фольклорі ………… 348
4.1.3. Семантичне поле фольклорного образу ворога-ката …………………………………. 370
4.2. Концепт МАТИ. Від архетипу до образу……………………………………………………… 384
4.2.1. Образ матері-страдниці в фольклорі періоду
національно-визвольних змагань ХХ ст. ……………………………………………………… 387
4.2.2. Символічний канон матері-сироти у фольклорі невільництва
часу Другої світової війни ………………………………………………………………………. 409
4.2.3. Трагедійна фактура матері-рятувальниці в усній народній творчості
про Голодомор …………………………………………………………………………………… 426
Розділ 5. ЖІНОЧА НЕДОЛЯ: КОНСТАНТИ ЕМОЦІЙНОГО БУТТЯ
У ФОЛЬКЛОРІ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ. ……………………………………………………. 437
5.1. Концепт ТУГА. Емоційно-смислові домінанти уснопоетичної традиції …………………… 439
5.2. Концептуальна пара СУМ – РАДІСТЬ: ознаки семантичної когерентності ……………… 459
5.3. Концепт СТРАХ. Фольклорне вираження константи як тропа та імперативу буття …… 476
Розділ 6. НА МЕЖІ: ПРОСТОРОВІ КОНЦЕПТИ ЯК ФОРМА
СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНОГО МОДЕЛЮВАННЯ ІСТОРИЧНИХ ДРАМ ХХ СТ. ……….. 497
6.1. Концепт ДІМ у параметрах образів “хата – село – церква”:
семантика “втрати” ……………………………………………………………………………………. 500
6.2. Концепт НЕВОЛЯ: ракурс міфологічних опозицій свій / чужий, доля / недоля …………… 525
6.3. Концептуальна мережа МОГИЛА – СИЛА – СЛАВА – УКРАЇНА.
Фольклорні знаки воскресіння волі-свободи й маніфестації ідеї державності ………………… 550
ВИСНОВКИ ………………………………………………………………………………………….. 585
Перелік умовних скорочень ……………………………………………………………….…………. 597
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ ……………………………………… 598
ДОДАТКИ ……………………………………………………………………………………………. 631
Таблиця 1. Звід інформації про записи пісенних парадигм:
1.1. “Чорна рілля ізорана, гей, гей” …………………………………………………………….. 633
1.2. “Штирнайцятий рік сумний настав” …………………………………………………… 642
1.3. “Ой війна, війна, світова війна” …………………………………………………………… 653
Таблиця 2. Покажчик мотивем і мотивів української соціально-побутової лірики …………… 660
ТЕКСТИ (вибране) …………………………………………………..………………………………… 693
Іменний покажчик ………………………………………………………………….………………… 713
Предметний покажчик ………………………………………………………………………………… 721
Summary …………………………………………………………………….………………………… 724
Перелік ілюстрацій ……………………………………………………….………………………….… 726
INTRODUCTION……………………………………………………………………………………… 13
Chapter 1. PRIMARY SOURCES AND HISTORIOGRAPHY ……………………………………. 25
1.1. Source Base: Archive Collections, Publications, Contemporary Records within
the Optics of Genres and Authenticity ………………………………………………………………… 26
1.1.1. World War I (1914–1918) and 1917–1920 National Liberation Struggle Folklore ………….. 27
1.1.2. “Great Terror” Folklore and the Folklore of 1932–1933 & 1946–1947 Holodomors .……… 65
1.1.3. World War II (1939–1945): a New View on Folklore Sources …………….………………. 76
1.1.4. Analysis of Private Records of Historical Folklore: Main Сonsiderations ………………… 100
1.2. Ukrainian Folk Art of Two World Wars: Stages of Studies,
Peculiarities of Folklore Discourse …………………………………………………………………… 106
1.2.1. Pre-Soviet Stage – Worldview Impact .…………………………………………………… 107
1.2.2. Soviet Stage – between “Fakelore” and Authenticity ……………………………………… 112
1.2.3. Post-Soviet Stage – Interdisciplinary ……………………………………………………… 117
Chapter 2. THEORETICAL AND METHODOLOGICAL PRINCIPLES
OF RESEARCHING DRAMATIC EXISTENCE IN FLOKLORE ……………………………… 137
2.1. Oral Folk Text as a Form of Conceptualizing Historical Experience:
Research Specifics ……………………………………………………………………………………. 138
2.1.1. Folkloristic Methods of Studying Existence: lyric and epic origins
of Folklore Text .………………………………………………………………………………….. 139
2.1.2. Oral Historic and Folkloristic Approaches:
Tangency Points and Amplitude of Divergences ………………………………………………… 162
2.1.3. National and Cultural Constants within the Semiotics and Linguistics …………………… 155
2.1.4. “Folklore Concept”: Definition of the Notion, Structural Parameters, Types ……………… 171
2.2. Theme and Motif Paradigm as a Basis
for Coding Existential Experience in Folklore ….…………………………………………………… 196
2.2.1. From “Motif” to “Concept”: Historical and Theoretical Aspect …………………………… 196
2.2.2. Methodology of Compiling Theme and Motif Index as
a Ground for Developing a Folklore Concept ……………………………………………………. 212
2.2.3. Episode – a Structural Model of Folklore Narrative Memory ..……………………..……. 223
Chapter 3. WARRIOR FATE: TRAGIC HUMAN EXISTENCE
AND CONCEPTUAL FORMS OF ITS EXPRESSION IN NON-RITUAL FOLKLORE …………… 235
3.1. The Concept WAR. Semantics, Typology and Fictional Forms of Representing Trauma ………… 237
3.2. The Concept PRAYER. Emergence of Poetic Universe of Folk and Poetic Experience ………… 272
3.3. The Concept DEATH. Change of the Worldview Paradigm
from Individual to Collective Act ……………………………………………………………………… 291
3.3.1. Fatal Death …………………………………………………………………………………. 294
3.3.2. Total Death …………………………………………………………………………………. 308
3.3.3. Heroic Death ……………………………………………………………………………….. 327
CONTENT
Chapter 4. EVIL-GOOD: CORRELATION IN THE PARAMETERS OF CONCEPTS …………… 329
4.1. The Concept ENEMY as Received in 20th Century Folklore ……………………………………… 331
4.1.1. Ethical and Aesthetical Dominants of the Image
of Enemy through the Dichotomy Prism of humane / inhumane ……………………………… 331
4.1.2. The Image of Moskal and its Stereotypical Parameters
in Contemporary Folklore ………………………………………………………………………… 348
4.1.3. The Semantic Field of the Folklore Enemy-Deathman Image ……………………………… 370
4.2. The Concept MOTHER. From Archetype to Literary Image …………………………………… 384
4.2.1. The Image of Suffering Mother in the Folklore of 20th Century
National Liberation Struggles …………………………………………………………………… 387
4.2.2. The Symbolic Canon of Childless Mother in WWII Captivity Folklore .………………… 409
4.2.3. The Tragic Texture of Saving Mother in Oral Folk Art about Holodomor ………………… 426
Chapter 5. FEMALE MISFORTUNE: CONSTANTS OF EMOTIONAL EXISTENCE
IN FOLKLORE OF THE FIRST HALF OF THE 20TH CENTURY ……………………………… 437
5.1. The Concept SORROW. Emotional and Significative Dominants
in Oral Poetic Tradition ………………………………………………………………………………… 439
5.2. Conceptual pair SADNESS – JOY: Attributes of Semantic Coherence ……….……………….. 459
5.3. The Concept FEAR. Folklore Manifestation
of a Constant as Trope and Imperative of Existence ……………………………………………………. 476
Chapter 6. ON THE EDGE: SPATIAL CONCEPTS AS A FORM OF STRUCTURAL
AND SEMANTIC MODELLING OF 20TH CENTURY HISTORIC DRAMAS …………………….. 497
6.1. The Concept HOME within the parameters of images “hut – village – church”:
the Semantics of “Loss” ………………………………………………………………………………. 500
6.2. The Concept CAPTIVITY: the Perspective
of Mythological Oppositions own / alien, fortune / misfortune ……………………………………… 525
6.3. The Conceptual Network GRAVE – STRENGTH – GLORY – UKRAINE.
Folklore Signs of Resurrection of Freedom-Liberty and the Manifestation
of the Idea of Statehood ……………………………………………………………….……………… 550
CONCLUSIONS ……………………………………………………………………………………… 585
Abbreviations …………….………………………………………………………………….………… 597
SOURCES AND BIBLIOGRAPHY .………………………………………………………………… 598
APPENDICES ………………………………………………………………………………………… 631
Table 1. Corpus of Information on Song Paradigm Records:
1.3.“Black Тilled Soil...” [Chorna rilla izorana, hej, hej] ………………………………….…… 633
1.2.“There Came the Sad Year of 1914” [Shtyrnaitsiaty rik sumny nastav] …………….….….…. 642
1.3.“Oh, War, War, the World War” [Oy, viyna, viyna, svitova viyna] ………….….….….….….. 653
Table 2. Index of Motifems and Motifs of Ukrainian Social and Domestic Lyrics …………….….…. 660
TEXTS (selections) …………………………………………………………………………………… 693
Proper name Index ……………………………………………………………………………………… 713
Subject Index ….………………………………………………………….…………………………… 721
Summary ………………………………………………………………………………………………… 724
List of Illustrations ……………………………………………………………………………………… 726

bibliography

Сучасна українська фольклористика – це важлива гуманітарна галузь вітчизняної науки, яка вивчає особливий досвід народного буття, що одночасно
належить до сучасного й минулого, зокрема драматичного історичного часу,
інспірованого зламами Першої і Другої світових війн та їхніх трагічних масштабних наслідків. Як самостійна наукова дисципліна фольклористика переживає своє повторне народження, оскільки, пройшовши два дуже відмінні етапи
становлення – світоглядний (дорадянський) та радянський – переходить до виразно міждисциплінарного періоду розвитку, що передбачає залучення методів
лінгвістики, усної історії, літературознавства, соціології, культурної антропології, етнопсихології.
Українське народознавство початку нового тисячоліття вже має більшменш окреслений пласт першоджерельних автентичних матеріалів та низку
об’єктивних наукових досліджень, які стосуються усної народної творчості
першої половини ХХ століття, що відобразила досвід переживання воєн та інших переломних моментів світової та, зокрема, української історії. Дуже цінні зразки зібраних польових матеріалів становить фольклорна проза воєнного
часу (легенди, історичні, есхатологічні оповідання, оповідання у формі меморатів, хронікатів; перекази, чутки, анекдоти), яка доповнює та в багатьох випадках коментує численні тексти пісенних жанрів, яких значно більше було
записано й представлено у друці. Серед них – епічна пісенність (співанки-хроніки, баладні пісні), ліричні твори та поезія (анонімні вірші, віршовані листи).
Усі вони походили передусім із (чи належали до) чоловічої аудиторії, зокрема зі
середовища військових, але також побутували, народжуючись та формуючись,
поміж цивільними – головно між дівчатами та жінками. Як відомо із спеціальних “жіночих” студій, пісні, а також оповідання з репертуару жінок мають
художньо-композиційні особливості, на яких позначилися іманентні риси того
типу інформації, на який одночасно вплинули жіноча психіка, емоції й досвід.
У творах, записаних здебільшого від українських селян і селянок не тільки в часи війн та по їхньому завершенні, але також в останні три десятиліття,
відображено труднощі виживання й боротьби в сильно зміненому культурноісторичному просторі. Тексти, які досі активно функціонують в усній традиції
і які побутують у формі родинних переказів про найбільші війни (першу “ав-
588
Оксана кузьменко ДРАМАТИЧНЕ БУТТЯ ЛЮДИНИ В УКРАЇНСЬКОМУ ФОЛЬКЛОРІ
стри́йску во́йну” / “нікола́євску” чи другу “німе́цку” / “Велику Вітчизняну”),
з особливою емоційною гостротою змальовують типові драматично-трагічні
сторінки буття в надскладних умовах, а саме: сюжети про вояка на лінії фронту, у ворожому полоні, про жінок, дітей, літніх осіб у повсякденні фізичного
й духовного насильства окупації (епізоди про повернення сина-каліки, про
знищення ворогом церковних образів, про сексуальні домагання, про побиття,
катування й розстріли, про голод, про відібраний реманент і спалене господарство та інші), про повстанців у моменти морального вибору та героїчного
чину. Усі вони витворюють особливий тип картини світу, у якій провідними
аксіологічно навантаженими культурними поняттями є “життя” – “смерть”,
“мир” – “війна”.
Описати багатошарові семантично-структурні рівні цих та інших схожих
за функцією ключових слів сучасної національної фольклорної мови вдається з
допомогою порівняно нового інструментарію, який ми спробували послідовно
застосувати в нашому фольклористичному дослідженні. Концептуальні форми вираження “фонових знань” та смислів в історичних текстах, що функціонують у національній фольклорній традиції упродовж останнього століття,
обґрунтовуються методом мотивемно-мотивного опису пісенних та прозових
творів. Структурно-семантичний аналіз та компендіум покажчиків універсальних фольклорних мотивів дозволяє зробити висновок про те, що твори різних жанрово-тематичних груп, родо-видових ознак, варіантних парадигм чи
репертуарного складу (активного / пасивного) попри відмінності мають стійкі спільності, які можна виділити й класифікувати, взявши за основу поняття
фольклорний концепт. Як підвид у мережі загальнокультурних концептів той
чи той фольклорний концепт має подвійну природу, іманентну для будь-якого
мовного концепту, що складається з оперативної одиниці свідомості, об’єктивованої в одиниці мови. Концепт виявляється не тільки через повторюване константне слово (ядро), але також через інші ресурси поетично-мовної системи
(периферію), що живляться фольклорною свідомістю, яка синтезує різні сфери
життєвого досвіду: вікового, статевого, релігійного, мовного, регіонального,
політичного, обрядового, звичаєвого, середовища, поетичного тощо.
Обраний методологічний підхід дозволив виділити чотири найважливіші
взаємопов’язані групи концептів: 1) універсальні (війна, молитва, смерть); 2)
персонажні (ворог, мати); 3) емотивні (туга, сум, радість, страх); 4) просторові
(дім, неволя, могила, Україна).
У людському існуванні, яке визначається через спосіб, відчуття, якість життя, поняття “смерть” є ключовим компонентом, тією культурною універсалією, яка впливає на сенсовність та цінність суспільного й індивідуального
буття. Розуміння, кодифікування, трактування смерті є одними з генеральних
питань у конструюванні усіх національних культур. Як явище антропокосму
589
висновки
смерть залишається головним концептом традиційної та фольклорної картин
світу, який протиставлений поняттям “народження” і “життя”. На основі аналізу великого числа фольклорних творів про війни можна стверджувати, що
існують три рівні семантичної парадигми концепту “смерть”: фатальна, тотальна, героїчна. Вони зумовлені особливостями суспільно-історичного періоду першої половини ХХ ст., який представлено масовими виявами трагічного
повсякдення світових та локальних збройних конфліктів, насильством колективізації та жахливого сталінського терору. Цей історичний відрізок кодовано в новочасному фольклорі як час відчайдушної боротьби людей за життя,
коли гостро постало філософське питання про “буття” і “небуття” й очевидною
стала амбівалентність ситуації “живий” – “мертвий”. Через сумніви й страх,
приниження й голод, душевний та фізичний біль, на противагу яким виступили сміливість й героїзм, людина постійно перебувала в пограничному стані.
Перелічені чинники закріпили в українській фольклорній картині складне переплетення значень образу смерті. Як стереотипний елемент текстів про війну
він постає в постійному динамічному русі між індивідуальною та колективною формою представлення у фольклорній свідомості й мові (через символіку
вісників смерті (кінь, ворон) чи інші художньо-виражальні маркери (пролитої
крові, самотньої могили, ями смерті, землі, вкритої трупами, розірваного чи лежачого тіла, розкиданих кісток), метафори (“смерть = одруження, сон, біль”).
Головні параметри концепту показують, що фатальна смерть кодується
у фольклорних творах ХХ ст. через ознаки “грішна”, “неправильна”, “нагла”,
“без похорону” (у формулі “ані трумни, ані ями”). Тотальну смерть відповідно
передано семами “страшна”, “нелюдська”, “без могили”. Вони розкриваються у вузлових мотивах: “убивства”, “довічної розлуки”, “самотності”, “передбачення загибелі”, “гниття”, “лежання”. На противагу цим двом типам героїчну
смерть у фольклорі, що висвітлює тему українських національно-визвольних
змагань першої половини ХХ ст. (стрілецький чин, повстанський Рух Опору)
та нової російсько-української війни, що триває, оцінено вищою міркою осмисленого буття людини й омовлено як посвяту-жертву. Найбільш поширеним
способом її вербалізації є стійкий фольклорний мотив “герой гине на війні
(у бою)”, що зображає героїчну смерть як вільний вибір без страху, як жертву,
яка є виправданою та національно зорієнтованою.
Фольклорний концепт “смерть”, виражений у мотиві “герой помирає (гине)”,
корелює із іншими структурними елементами. Як правило, він модельований
через пару суб’єктів герой –ворог (антигерой). Завдяки особливостям розвитку
фольклорної традиції у ХХ ст. образ героя-бійця (захисника) значно розширив
парадигму значень, що включають ідеологічно марковані поняття “відваги”,
“віри” і “любові до батьківщини”. Його ядерні ознаки втілює низка типологічно спільних із давнім героїчним епосом мотивем – “випробування”, “покара”,
590
Оксана кузьменко ДРАМАТИЧНЕ БУТТЯ ЛЮДИНИ В УКРАЇНСЬКОМУ ФОЛЬКЛОРІ
“загибель”. У структурі з’явився стійкий комплекс нових сюжетотворчих мотивів-ситуацій, де суб’єктом виступають семантичні варіанти концепту “ворог”. Ключовими діями ворога-загарбника, який визначає траєкторію руху
суб’єктів військового середовища (австрійського жовніра, січових стрільців,
націоналістів, повстанців, партизан, червоноармійців) чи цивільного населення (трудових невільників-остарбайтерів, виселенців, матері, батька, дівчини,
дитини), є перелік стереотипних предикатів: нападає, грабує, спалює, ув’язнює, катує, насилує, убиває (вішає, розстрілює), переслідує, обдурює, зраджує,
втікає. Вербалізація концепту відбувається також через традиційні формули:
давні формули (у формі замовляння, прокляття) та нові, сформовані на основі
колористичної символіки (“червоні кати”, “чорні круки”), порівнянь (як звірі, як
собаки, як круки). Переважають атрибутивні двочлени, опорним словом яких
є постійні та метафоричні епітети (“страшний”, “дикий”, “підлий”, “проклятий”, “лютий”, “скажений”, “кровопивця”, “людоїд”), що можуть сполучатися
з різними соціонімами, етнонімами, політонімами.
Вказані рівні поетичної структури й парадигматики значного корпусу творів різних жанрів відображають комплексне бачення дуже складних, часом суперечливих та болючих аспектів життєвого досвіду людини, а через нього – й
колективний досвід у взаєминах із представниками різних окупаційних режимів. Важливою рисою глибинного логіко-семантичного рівня фольклорної картини світу ХХ століття є динаміка змін в онтології ворога. Вона полягає в поступовому зміщенні семантичної домінанти від міфологічного ворога-звіра на
ворога-людину, у рамках універсальних бінарних опозицій “зло–добро”, “життя–
смерть”. Цей підхід впливає на національну специфіку концепту, що об’єктивується через культурну опозицію “людина – нелюд”, завдяки якій вибудовується
сучасне розуміння ворога й людиноцентрична інтерпретація історичних подій.
У великому пласті українського національного фольклору, який складає розмаїта, часто дуже відмінна контроверсійна палітра регіональних
текстів усної народної творчості (“західноукраїнські”, “центральноукраїнські”, “південносхідні”), концепт “ворог” зіставляється з образом москаля (=
“ру́скі”, “совє́ти”). Він є однією з найбільш виразних етико-естетичних домінант історичної пам’яті одночасно про “зовнішнього” і “внутрішнього” ворога, що входить у ядро структури фольклорного концепту персонажного типу.
Складовими семантичної парадигми цього концепту є й інші етнообрази (поляк-лях, мадяр-гонвед, німець-фашист). Однак важливо розуміти, що саме
через стереотип “москаля” оприявнюється той колективний досвід політичного буття українського народу, який у ситуації нової російсько-української
війни набуває ваги та науково-дослідницької актуальності.
Специфіка художньої проекції історико-героїчної дійсності у фольклорних
новотворах першої половини ХХ століття проявляється також у широкій пара-
591
висновки
дигмі інших суб’єктів, що входять у модель дихотомії герой – антагоніст. Образ матері переважно посідає першу позицію, часто стає центром прозових
сюжетів та ліричних ситуацій творів, що були породженням Другої світової
війни, зокрема в остарбайтерівських, виселенських та тюремних тематичних
циклах. Еволюція цього архетипного образу проявляється на рівні співдії нової
семантики з універсальними стандартами поетики давніх обрядових та необрядових суспільно-побутових, ліричних, баладних творів. Відтак у стрілецьких піснях, а головно в повстанському фольклорі денотат “мати” утвердився
зі значенням “страдниця”, яке виявляє нові узагальнення та провідні риси характеру героїні: міцна сила волі, жертовність, непокірливість долі та стійкість
духу, мужність, громадянсько-патріотична вірність.
Однією з вагомих художніх персоніфікацій “материнства” є світовий образ Богородиці, що посідає чільне місце в пісенності Першої світової війни та
повстанській ліро-епіці. У цьому жіночому образі відобразилися загальні
риси Божої Матері, яка є заступницею, рятівницею, опікункою українського
жовніра, солдата, повстанця в бою, помічницею у вигнанні ворога з рідного
краю, провідницею стрілецьких душ, матір’ю воскресаючої української держави. У піснях патріотичного спрямування цей фемінний образ став зразком
для розкриття нового змістового елемента через мотив “мати – жінка, яка народила і виховала бійця-захисника”. Така специфічна художня паралель між Богоматір’ю і матір’ю зумовила стійкий асоціативний зв’язок понять сакральне =
реальне. Аналіз включень у народній епіці та ліриці сюжетних ліній з образом
Матері Божої, а також апелятивів до Христа, Святого Миколая дозволив засвідчити тривалість релігійної культури, факт збереження у народно-поетичній традиції українців християнських образів та активації етнокультурного
концепту “віра” через фольклорний концепт “молитви”.
Естетика персонажного концепту “мати” в новотворах періоду двох світових війн ґрунтується на засадах поетичного психологізму фольклору, де в образі “рідної матері” закріплено важливі риси людського характеру – співчутливість, релігійність, жертовність. Як категоріальні поняття вони декларують
загальнолюдські цінності й світоглядні принципи окремого народу, адже жіночі характери в українських піснях, казках, переказах, оповіданнях, бувальщинах можна вважати глибинним інформаційним джерелом для вивчення не
тільки історії буття жінки у фольклорі, але також гуманістичної складової європейської ментальності. У контексті цієї думки наголосімо, що твори, породжені героїкою національно-визвольних змагань українців та Руху Опору першої половини ХХ ст., мають особливу пізнавальну, суспільно-політичну та
культурологічну вартість. Головним аргументом на користь твердження є те,
що саме в цьому пласті народної творчості розкриваються еволюційні зміни
одного з найбільш традиційних фольклорних персонажів, який у різних ци-
592
Оксана кузьменко ДРАМАТИЧНЕ БУТТЯ ЛЮДИНИ В УКРАЇНСЬКОМУ ФОЛЬКЛОРІ
клах і класичних зразках відіграє усталені символічні ролі. Попри них у новітній історії формується нове фольклорне амплуа української жінки-матері, що
складає тріаду: матері-рятувальниці життя, матері-страдниці та матері самітниці-сироти. У всіх цих іпостасях фольклорний чи фольклоризований образ
героїні є переважно світом “добра”, на тлі якого відрефлектовано злодіяння
антигероя – особливо в образі ворога-ката.
Антиномія “зло” / “добро” притаманна також іншій фольклорній парі, яка
входить у концептуальне поле “мати”, а саме “недоля / доля”. У творах, присвячених подіям війн, “доля” часто виражена через символічний зв’язок Доля
– Неволя – Воля. Неволя, у якій емоційна складова трагічного й страшного
насильства над людиною є панівною, втілюється в різних дійових особах: військовополоненого (жовнір, стрілець, солдат, націоналіст, січовик, червоноармієць), трудового невільника (остарбайтер, бауденіст), виселенця. Ядерне слово
“неволя” у текстах пісень, віршованих листів, поезій та приказок пов’язане з
атрибутами, які є постійними епітетами традиційного словника: чужа, далека,
тяжка, німецька, проклята. Фольклорний герой у структурі тексту перебуває
в площині відкритого простору й односпрямованого руху, бо він “попав” у неволю”, у яку його насильно “беруть”, “ведуть”, “везуть”. Імпліцитно семантику неволі як “чужого” передано через давні формули (“чужа сторона”) та нові
двочлени (“чужа дальня сторона”, “германські лагеря”). Неволя вербалізується
через образи різного семантико-структурного рівня: міфологічного (долі, горя,
пташки-вісниці), метафоричного (буйний вітер, зів’яла трава, пролиті сльози),
просторового з негативно зарядженою семантикою (за горою, край вікна), із
семантикою обмеженого простору (образ колючого дроту), а також амбівалентною семантикою (ліс, дорога). Усі ці художні компоненти тексту так чи інакше
стосуються концепту руху, який виражає конотації шляху через опозиції “свій”
/ “чужий”, “у неволю” / “з неволі” (як процес духовного чи екзистенційного
визволення). Значущу роль у відтворенні семантики неволі відіграють темпоральні образи, які вказують на її понадчасовий вимір.
Концептуалізація поняття неволі пов’язана з перевагою мотивів психологічного ряду, де суб’єкт фольклорного тексту плаче, сумує, мучиться, голодує, згадує, тужить, мовчить, страждає. Через ці дієслова передано сенси правдивої духовної сили героя та ідею його християнської моральності.
Просторовий концепт “неволя” вступає в тісні асоціативні зв’язки з іншими
онтологічними поняттями, як воля-свобода, самотність, сум, віра, пам’ять,
доля. Усі вони формують власні самостійні концептуальні поля. Найважливіше, що через фольклорний концепт “неволі” вдається простежити особливості національної ідентичності українців, закорінених у материзну “свого”
світу, де образ незабутньої “веселої хати” виступає сакралізованим об’єктом
і є антисвітом неволі.
593
висновки
В українських фольклорних текстах про світові війни постійною є ностальгійна тема “втрати”, що вербалізується в мотивах-формулах “евакуйоване
село”, “спалене село” та в знищенні цілості родини у мотивемі “смерть”, реалізованій через мотиви-описи смерті батьків, дочки-остарбайтерки, сина-стрільця, січовика, брата-повстанця тощо. Вони утвердилася як універсалії колективного досвіду про катастрофи ХХ століття, яке залишило в душах людей
сліди спустошення, адже тоталітарний час провокував насильство та втрату
людяності, а отже, став причиною великого “зла”. Саме тому в українському
фольклорі на перший план виведено образи родини, хати, церкви, що є складовими просторового концепту “дім”, який має виняткове національно-культурне значення, оскільки в ньому закорінено смисли гідності та проявів “добра”.
У поєднанні з фольклорним концептом України ці дві надважливі категорії національного буття, що формують гештальт Батьківщини, кріпили внутрішню
свободу людей, які потрапили в неволю. Вони визначали мету жертовної смерті героїв у “межових” ситуаціях, набирали ознак моральної структури, дієвої
в часи вибору, кардинальних суспільних змін та катастроф.
На основі аналізу змісту усних народних творів різних жанрів можна
ствердити, що українська фольклорна традиція ХХ ст. закріпила концептуальну пару “могила” – “Україна”, яка є складним семантично багаторівневим
мережевим поєднанням. Реалізація символічних значень першого образу відображає панівні “позитивні” конотації, за якими: могила = дім, могила = місце
“свого” простору, могила = місце зустрічі з рідними. З гостро “негативними”
конотаціями могилу представлено в кількох тематичних циклах, де її виражено в образі трупної ями (могила голодуючих, розстріляних), забутої / покинутої (стрілецька, остарбайтерівська могила), що посилює фольклорно-світоглядний канон, за яким “мати могилу” для суб’єкта, який перебуває “на межі”,
– це означити власне буття. Відомо, що час і простір творять єдиний ландшафт. Український фольклор вибудовує особливий ландшафт пам’яті, у якому
образ могили українського героя (бійцям УСС, УГА, УПА чи воїнам Червоної
армії) переважує культурні антропооб’єкти та артефакти.
Перелічені семантичні складові дуже важливого фольклорного слова “могила” дозволяють розкрити його знакові функції, вказати на смислові нарощення й зміни, зумовлені реаліями періоду Першої та Другої світових війн, їхніми
драматичними наслідками. Попри те розуміння новацій неминуче варто пов’язувати з рудиментарними ознаками архаїчних уявлень, які збережено в семантиці текстів ХХ – початку XXI ст. Одночасно з високою активністю деяких
довершених метафоричних зіставлень, традиційних для найдавніших зразків
епіки та ліро-епіки (могила = хатка), збільшилася частка прямих порівнянь
просторових та суб’єктних образів (ліс = могила, батько).
Надалі популярними, але з помітним художньо-декоративним спряму-
594
Оксана кузьменко ДРАМАТИЧНЕ БУТТЯ ЛЮДИНИ В УКРАЇНСЬКОМУ ФОЛЬКЛОРІ
ванням, є персоніфікації, зокрема “слава спить у могилі”, “Україна = дівчина”,
“Україна = мати”. Чинниками їхньої продуктивності є граматична сила “жіночості” мови українських символів, а також полівалентність епітета “рідний, -а”,
що функціонує в паралелізмах фольклорних формул (“рідна Україна” = “рідна
мати”). Етимологія цього означення є похідною від міфологеми Рід, що дозволяє встановити семантичну спільність між різними типами концептів, яка
схематично відповідає послід