ЛИХОГРАЙ РОМАН ВОЛОДИМИРОВИЧ. ПОЛІТИЧНА СКЛАДОВА УКРАЇНСЬКОГО ФОЛЬКЛОРУ

brief description

ЛИХОГРАЙ РОМАН ВОЛОДИМИРОВИЧ. Назва дисертаційної роботи: "ПОЛІТИЧНА СКЛАДОВА УКРАЇНСЬКОГО ФОЛЬКЛОРУ"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
ЛИХОГРАЙ РОМАН ВОЛОДИМИРОВИЧ
УДК 398(477):32
ПОЛІТИЧНА СКЛАДОВА УКРАЇНСЬКОГО ФОЛЬКЛОРУ
10.01.07 – фольклористика
Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Науковий керівник –
Івановська Олена Петрівна,
доктор філологічних наук,
професор
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
ВСТУП......................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. ПОЛІТИЧНИЙ ФОЛЬКЛОР ЯК ОБ’ЄКТ
ФОЛЬКЛОРИСТИЧНОГО ДИСКУРСУ.............................................................10
1.1. Наукове осмислення політичного складника у студіях XIX-XXІ ст.........10
1.2 Дослідницькі стратегії ідентифікації політичного
фольклору...............................................................................................................27
РОЗДІЛ 2. ПОЛІТИЧНА КОМУНІКАЦІЯ В УКРАЇНСЬКОМУ
ФОЛЬКЛОРІ…………………………………………………………………......38
2.1 Дитячий фольклор як суб’єктна площина розгортання політичних
смислів....................................................................................................................38
2.2 Образ ворога і героя в героїчному епосі українців......................................52
2.3. Етнічний стереотип як політичний детермінант текстотворення анекдоту
та неказкової прози................................................................................................64
РОЗДІЛ 3. СЕМАНТИКО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ ФОЛЬКЛОРНІ КОНСТАНТИ
В КОНТЕКСТІ ДИСКРЕТНОСТІ ПОЛІТИЧНОГО ТЛА...............................117
3.1. Соціально-політична складова народної лірики та
паремій.................................................................................................................117
3.2. Політичний фольклор сучасності: шляхи реалізації та
трансляції..............................................................................................................134
ВИСНОВКИ.........................................................................................................156
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...........................................................161
ДОДАТКИ............................................................................................................178
3
ВСТУП
Упродовж усієї української історії: у часи бездержавних лихоліть,
змагань за свою державу, радянського тоталітаризму та й у постколоніальний
час – чи не єдиним національним стрижнем, ідейним «щитом» та духовною
«зброєю» для українства був і залишається фольклор, який не лише
панорамно представляє історичні віхи багатовікової національно-визвольної
боротьби українського народу, а й постає превентивним засобом проти
руйнації етноментального коду нації. Тож фольклорний контент, в якому
марковано «картину світу» українця і який творить підґрунтя, на якому
завжди стояла, стоїть і стоятиме українська духовна держава, окреслює
простори українського світу, має увиразнене або приховане політичне
спрямування.
В умовах політичних викликів та воєнного протистояння набуває
особливої актуальності вироблення механізмів протидії зовнішньому
ворогові на основі вивчення віковічного досвіду народу, акумульованого у
його творчості; водночас збереженню стабільності і ладу в державі Україна
сприятиме налагодження міжетнічного внутрішньодержавного діалогу, тому
на часі поглиблене, серйозне, скрупульозне вивчення формування
етностереотипів, випрозорених у традиційних уснословесних текстах.
Наукової інтерпретації потребує значний текстовий масив, що виник як
результат гострого політичного протистояння часів Революції гідності та
після неї.
Поява цієї дисертаційної праці зумовлена науковою потребою
вивчення української усної народної творчості з огляду на історикоґенетичний та типологічний характер парадигми образів представників інших
етносів, із якими українці перебували у певних комунікативних зв’язках, що
є однією зі складових її національної специфіки. Увага до проблем
4
національного самовираження і самоусвідомлення стимулює пошуки нових
підходів до визначення генезису іноетнічних образів і їх рецепції українцями
як кодування національного характеру.
Усна народна творчість у всі часи була життєдайним джерелом для
національної культури. Сьогодні її роль не зменшилася, а навпаки, набула ще
більшого значення. Побутування уснопоетичних текстів у візуальному та
аудіальному просторі ЗМІ, мережі Інтернет розширило вплив фольклору не
лише на всі верстви суспільства, але й на кожного індивіда окремо. Тепер він
виступає, якщо не активним, то принаймні пасивним носієм фольклору,
щохвилини маючи можливість змінити власний статус.
Отже, дисертаційне дослідження сприятиме розширенню
інформаційного поля про національний характер українців та їх відносини з
іншими етносами, а також допоможе підвищити рівень зацікавленості у
вивченні питань історії та культури нашої держави, включно з сучасним її
етапом.
Ураховуючи специфіку об’єкта дослідження та зважаючи на ступінь
вивченості обраної теми, розробка якої узгоджується з актуальними
завданнями сучасної фольклористики, ми вважаємо за необхідне залучити
дані суміжних дисциплін (психології, етнографії, соціології, педагогіки,
лінгвістики, історії) з метою виходу на якісно новий рівень дослідження
політичної складової фольклору українців та її системного аналізу на різних
рівнях.
Своєчасність такої праці мотивується недостатністю у фольклористиці
ґрунтовних розвідок, предметом вивчення яких стали політичні аспекти
українського фольклору, сам же феномен «політичний фольклор» із його
наджанровою природою потребує теоретичної об’єктивації, що і становить
актуальність дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота
виконувалася на кафедрі фольклористики Інституту філології Київського
національного університету імені Тараса Шевченка в межах наукової теми
5
«Актуальні проблеми філології» (Державний реєстраційний номер
02БФ04401, науковий керівник д.філол. наук, проф. Г.Ф. Семенюк).
Ступінь вивченості обраної теми, а також специфіка об’єкта
дослідження визначає мету дослідження так: шляхом системно-цілісного
аналізу фольклорних наративів, тематикою яких є міжетнічна комунікація
українців, окреслити типологічну парадигму іноетнічних образів,
схарактеризувати специфіку їх творення та форми вираження, а також
простежити ґенезу перцепції цих образів в українській фольклорній традиції.
Реалізація основної мети передбачає виконання таких дослідницьких
завдань:
– дослідити історію збирання та публікації фольклорних текстів із
домінантою політичної тематики;
– з’ясувати онтологію смислогенерації політичних сенсів в українському
фольклорі;
– вивчити стратифікацію політичного фольклору на різних рівнях
смислогенерації;
– простежити генезу образної парадигми опозиції «свій / чужий» у
різночасових епічних, ліро-епічних, ліричних і драматичних
фольклорних текстах;
– обґрунтувати терміносполуку «політичний фольклор» як наджанрову
категорію;
– висвітлити особливості фольклорної інтерпретації політичних смислів:
різночасових станових, міжконфесійних, міжетнічних, внутрішньо- і
зовнішньодержавних відносин українців;
– проаналізувати типологію мотивів і сюжетів українського політичного
фольклору;
– дослідити поетичні особливості творення політичних образів в
українській фольклорній традиції.
Об’єктом дослідження є різножанрові тексти української народної
словесності, зокрема: проза (казка, легенда, переказ, бувальщина, анекдот),
6
ліро-епос (дума, балада, історична пісня), паремії (прислів’я, приказки) у
збірниках «Галицькі приповідки і загадки» (1841), «Політичні пісні
українського народу» (1883, 1885), «Українські народні думи» (1927), «Казки
та оповідання з Поділля» (1928), «Народ скаже – як зав’яже: Українські
прислів’я, приказки, загадки, скоромовки» (1985), «Дитячий фольклор»
(1986), «Гей, колись була розкіш-воля» (2015) та інших, а також новотвори,
призбирані дисертантом особисто.
Предметом дослідження є наджанрова категорія «політичний
фольклор» українців, її страти (з високим і низьким рівнями семіозису),
трансмісія політичних смислів на функціональному, також семантичному
рівнях.
Теоретико-методологічна основа дослідження – наукові праці
вітчизняних та зарубіжних дослідників народної творчості (М. Костомарова,
М. Драгоманова, І. Франка, К. Грушевської, В. Гнатюка, П. Чубинського,
Л. Дунаєвської, В. Жирмунського, Р. Кирчіва, Я. Гарасима, О. Івановської,
І. Грищенко, Є. Мелетинського, О. Таланчук).
Дисертація доповнює попередні дослідження новими даними про
національну специфіку вітчизняної народнопоетичної творчості та
особливості перцепції політичних стереотипів в українській фольклорній
традиції та є підтвердженням основних наукових висновків, зроблених у
працях М. Костомарова «Дві руські народності», М. Драгоманова «Політичні
пісні українського народу», В. Гнатюка «Галицько-руські анекдоти»,
Я. Гарасима «Політичні жанри фольклору» та «Національна самобутність
естетики українського пісенного фольклору», М. Демедюк «Національна
специфіка української народної казки», І. Грищенко «Міжетнічні стосунки в
українських народних казках», О. Івановської «Фольклор як суб’єктнообразна система», Р. Кирчіва «Двадцяте століття в українському фольклорі»,
та ін.
Методи дослідження. У роботі застосовано комплексну методику
дослідження: метод системного аналізу, що дозволяє здійснити
7
систематизацію дослідницького матеріалу; історико-генетичний метод, який
сприяє виявленню стадіального характеру еволюції культурного феномену та
його соціальних чинників; типологічний та структурно-описовий методи для
системного розгляду рівнів та інстанцій фольклорної комунікації в усіх її
проявах.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що:
– Вперше об’єктивовано народні традиційні політичні смисли у
фольклорному текстовому просторі; простежено генезу парадигми
образів представників інших етносів у різножанрових українських
фольклорних текстах різних епох.
– Представлено історію збирання і публікації фольклорних наративів,
стрижневою рисою яких є політичні конфлікти в Україні.
– Проаналізовано ступінь вивченості проблеми когнітивної перцепції
іноетнічних образів у фольклорі українців.
– Уведено в науковий обіг наджанрову категорію «політичний
фольклор».
– З’ясовано особливості художньої рецепції у фольклорі соціальнополітичних, міжетнічних внутрішньо- і зовнішньодержавних стосунків
українців за різних культурно-історичних умов.
– Визначено типологію мотивів і сюжетів українського фольклору з
домінантною політичною тематикою.
– Досліджено поетичні особливості творення образів політичної
категорії «чужий» в українській фольклорній традиції.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості
використання матеріалів, а також висновків дисертаційної роботи у
викладанні курсів із фольклористики, етнографії, культурології, соціології,
етнопедагогіки, на філологічних факультетах університетів та
педуніверситетів, у написанні пошукових досліджень із філологічних,
педагогічних, психологічних проблем, кваліфікаційних робіт, підготовці
посібників з усної народної творчості, етнології та культурології.
8
Апробація результатів дисертації. Дисертацію обговорено на
засіданні кафедри фольклористики Інституту філології Київського
національного університету імені Тараса Шевченка (23 червня 2016 р.,
протокол № 9). Основні положення та висновки дисертації апробовані у
формі доповідей на наукових конференціях: Всеукраїнських наукових
фольклористичних читаннях, присвячених професору Лідії Дунаєвській
(Київ, 2007); Других всеукраїнських наукових фольклористичних читаннях,
присвячених професору Лідії Дунаєвській (Київ, 2008); VII Міжнародній
науковій конференції «Українська культура в історичному розвитку та
державотворенні», присвяченій 170-річчю від дня народження Павла
Чубинського (Київ, 2009); Третіх всеукраїнських наукових
фольклористичних читаннях, присвячених професору Лідії Дунаєвській
(Київ, 2009); Четвертих всеукраїнських наукових фольклористичних
читаннях, присвячених професору Лідії Дунаєвській (Київ, 2010); П’ятих
всеукраїнських наукових фольклористичних читаннях, присвячених
професору Лідії Дунаєвській (Київ, 2011); Всеукраїнській науковій
конференції, присвяченій 198-й річниці з дня народження Тараса Шевченка
(Київ, 2012); Науково-практичній конференції «Сучасне українознавство:
здобутки і перспективи» (Київ, 2012); Всеукраїнській науковій конференції
(за участю молодих учених) «Людина і соціум у контексті проблем сучасної
філологічної науки» (Київ, 2012); Сьомих всеукраїнських наукових
фольклористичних читаннях, присвячених професору Лідії Дунаєвській
(Київ, 2013); Міжнародній науковій конференції «Апостол правди і науки»,
присвяченій 200-річчю від дня народження Тараса Шевченка (Львів, 2014);
Восьмих всеукраїнських наукових фольклористичних читаннях, присвячених
професору Лідії Дунаєвській (Київ, 2015).
Публікації. Основні положення і результати дослідження висвітлено в
шести опублікованих працях автора, п’ять із яких уміщено у наукових
фахових виданнях України, одна – в іноземній періодиці.
9
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох
розділів, які містять підрозділи, висновків, списку використаних джерел, що
налічує 170 позицій, та додатків (24 одиниці). Загальний обсяг дисертації –
201 сторінка, з них – 160 основного тексту

bibliography

ВИСНОВКИ
У Висновках підсумовано основні результати дослідження. Попри те,
що «політичність» як аспект фольклору має тяглу історію вивчення, однак
категорія «політичний фольклор» ще не перебувала в полі зору
вузькопрофільного студіювання у вітчизняній фольклористиці на рівні
монографічного дослідження, оскільки розвідки українських учених над
фольклорним контентом не були системними, а варіювалися залежно від
предмету спеціального осмислення (залежності змістового та
ритмомелодичного складників фольклору від етнічного складу його носіїв;
жанрової парадигми, ознак та функцій фольклорних творів політичної
тематики тощо). Засадничими для з’ясування наукової проблематики є праці
М. Драгоманова, І. Франка, Р. Кирчіва, Я. Гарасима, О. Івановської,
І. Грищенко, М. Демедюк.
Дисертант обстоює думку, що найпродуктивнішими для ідентифікації
текстів феномену «політичний фольклор» є їхнє функціональне та
семантичне навантаження з високим (прихованим політичним сенсом) і
низьким (оприявленим у тексті політичним сенсом) рівнями семіозису.
У дисертації постулюється, що головними критеріями «політичності» у
фольклорних текстах є прямо вербалізоване чи завуальоване ставлення
колективного автора до певної історичної постаті, політичної події або ж її
наслідків; а також функція внутрішньої консолідації довкола солідарної
групової ідеї і водночас спротиву опозиційній ідеології.
Запропоновано введення до наукового обігу терміносполуки
«політичний фольклор» як наджанрової категорії.
Дисертант доводить, що формування політичних стереотипів та
продукування груповою суб’єктністю відповідних народнопоетичних
формул-кліше та мотивно-образної системи відбувається вже у дитячій та
підлітковій фольклорних аудиторіях, яким властивий як органічний спосіб
фольклорної комунікації, що реалізується шляхом засвоєння дитячою
157
аудиторією «авторитетної думки» старших (пряма трансмісія політичних
смислів), так і непрямий (через освіту, ЗМІ тощо), що здійснюється через
посередника (опосередкована трансмісія). Прикметно, що політична
тематика і жанрова палітра дитячих фольклорних текстів більш давньої
фіксації є ширшою (відповідно, рівень семіозису політичних смислів
високий), ніж у дитячому фольклорному репертуарі радянської доби, якій
властива певна стратифікація фольклорного репертуару на офіційний та
неформальний. Наголошено на залежності рівнів політичності дитячого
фольклору від форм його трансмісії: так, офіційний репертуар, сприйнятий
дитячою аудиторією через посередника у «вихолощеному» шляхом селекції
від антирежимних політичних конотацій вигляді, характеризується низьким
рівнем політичності; у той час як неформальному фольклорному контенту
властивий достатній рівень політичності. Сучасному дитячому
фольклорному репертуару притаманна звуженість політичної тематики,
образна система тяжіє до типізації, у способах його трансмісії превалює
опосередкований засіб трансмісії.
Стабільне функціонування російської мови в україномовній не лише
дитячій, а й дорослій фольклорній аудиторії, на думку дисертанта, зумовлене
внутрішньою психологічною настановою до самоідентифікації та
самозбереження індивіда чи фольклорної групи, що реалізується шляхом
вербалізації текстів із деструктивними смислами мовою «чужинця»:
виконавець дистанціюється від тексту, екстраполюючи його смислову
домінанту на «той» світ та потверджуючи причетність наратора до
конструктивного, «свого», світу.
Найвищий ступінь політичного конфлікту (збройного протистояння), а
відповідно і найвищий рівень політичності тексту простежується у зразках
героїчного ліро-епосу, які містять увиразнену поляризацію цього конфлікту
через антагоністичну пару «герой – ворог / антигерой».
У дисертації виокремлено головні портретні, вікові, майнові
характеристики дуальної пари «герой / ворог», виражені за допомогою
158
поетичних засобів (епітетів, антитез, порівнянь), що дисонують, маркуючи
відповідно опозицію «свій» і «чужий», увиразнену через диспозицію
«духовне – матеріальне» з акцентуацією на аскезі як складникові духовних
практик.
Відтак, тексти з політичною тематичною домінантою виконують
функцію внутрішьногрупової консолідації довкола пріоритетних
аксіологічних параметрів спільноти, порушення ж цих параметрів
призводить до з’яви в дуальній опозиції «свій-чужий» проміжного образу
«свій чужий» (зрадник).
Образ ворога в українських ліро-епічних жанрах (думі, історичній
пісні, стрілецькій, повстанській піснях) розкривається через аломотивну
парадигму таких мотифем: підступ, зрада, чисельна перевага.
Дисертант обґрунтовує тезу: ліро-епічні жанри ілюструють політичний
конфлікт у його динаміці, змагання ж ідеологічних антагоністів в анекдоті та
неказковій прозі демонструють субстрат цього протистояння.
Аналіз зразків народної прози, що пояснюють етноніми різних груп,
ілюструють їхні стереотипні риси характеру, взаємини як з українцями, так і
поміж собою, дозволив авторові виокремити тематичні цикли за політичною
домінантою: релігійний, мовний, економічний, ментальний. Акцентовано, що
етносуб’єктність автохтона спроможна продукувати тексти, сповнені
самоіронії та самовикриття, задля залагодження потенційного політичного
конфлікту, що свідчить про психічну стабільність суб’єкта творчості та
готовність до налагодження міжкультурного діалогу.
Наріжні концепти українства «Воля», «Бог як єдина влада»,
«Індивідуалізм», «Мир», «Земля», виявлені у фольклорних текстах, у своєму
синтезі творять концептосферу, яка є політичним кредо титульної нації.
Найвиразніше це кредо декларує соціально-побутова лірика, що виконує
функцію каталізатора політичної смислогенерації та протистоїть інтервенції
«чужих» ідеологем – потенційних руйнаторів національної світоглядної
парадигми. Спостережено, що на відміну від фольклорного текстового
159
простору етносу-колонізатора, де політичний лідер посідає проміжну
позицію, а подекуди існує паралельно чи навіть домінує у світоглядній
ієрархії, в українській фольклорній традиції не існує безумовних
посередників між Богом та людиною / суспільством.
У дисертації стратифікуються дві площини генерування політичних
смислів у фейк / фольклорі радянської доби – колонізаторська / більшовицька
(з притаманними їй симулякрами) та автохтонна (національний фольклор як
фактор ідеологічного спротиву): попри інтервенцію політичних ідей
колонізатора константними залишаються українські концепти, які
ідентифікують зразок як продукт української колективної творчості.
Аналіз фольклорної комунікації періоду Революції гідності засвідчив
тенденцію виходу фольклорного текстотворення на рівні індивідів чи груп за
межі суто вербальної комунікації, однак із акумуляцією політичних смислів
довкола традиційної ціннісної парадигми: поширення набули також графічна
форма трансляції та соціальні мережі як найоперативніший шлях
продукування, варіювання та передачі фольклорного контенту.
Стверджено, що Євромайдан як політичний феномен наділений усіма
ознаками фольклорного локусу: місце, об’єкт, суб’єкт політичного
текстотворення.
З’ясовано механізми постання «майданного фольклорного тексту» як
накладання прецедентного тексту на актуальні явища навколишньої
дійсності.
Фольклорне середовище Майдану продукує політичний гіпертекст
через реактуалізацію первісного синкретизму народної творчості – народної
карнавальної традиції як декларованої форми спротиву режиму.
Дослідження фольклору Майдану виявило два періоди його
актуалізації: статичний із домінуванням народнопоетичних творів
переважно зимового календарно-обрядового циклу та високим ступенем
семіозису і динамічний, якому властиві увиразнена політична тематика
160
(козацька, стрілецька, повстанська пісні, тексти-новотвори) і, відповідно,
низький ступінь семіозису.
Зауважено на можливості процесу жанрової перехідності: в умовах
майданного текстотворення шляхом прирощування політичних смислів
певний фольклорний зразок неполітичної тематики не лише змінює функцію,
а й набуває ознак антирежимного твору.
Загалом, в умовах колоніальної (а іноді і постколоніальної) дійсності
український фольклор в усьому жанровому та тематичному різноманітті
виконує функцію політичного щита, духовної зброї, націєтвірного стрижня.
Так, в умовах політики русифікації україномовний фольклорний текст будьякої тематики чи жанру вже є текстом спротиву, декларацією предковічних
цінностей автохтонного народу, засобом української самоідентифікації
наратора.