ЛІНГВАЛЬНІ АСПЕКТИ НЕПРАВДИ ЯК КОГНІТИВНО-КОМУНІКАТИВНОГО УТВОРЕННЯ (на матеріалі сучасної англійської мови)

brief description

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені В.Н.КАРАЗІНА

На правах рукопису

МОРОЗОВА Олена Іванівна

УДК 81’37:154.194:177.3

ЛІНГВАЛЬНІ АСПЕКТИ НЕПРАВДИ
ЯК КОГНІТИВНО-КОМУНІКАТИВНОГО УТВОРЕННЯ
(на матеріалі сучасної англійської мови)

Спеціальність 10.02.04 германські мови

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
доктора філологічних наук

Науковий консультант
доктор філологічних наук
професор О.П.Воробйова

Харків 2007

ЗМІСТ

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

5

ВСТУП .............

6

РОЗДІЛ 1. ТРАДИЦІЙНІ ТА СУЧАСНІ НАУКОВІ ПІДХОДИ
ДО ТРАКТУВАННЯ НЕПРАВДИ .

21

1.1. Природа неправди у висвітленні гуманітарних наук ....

23

1.1.1. Репрезентаційний підхід .......

23

1.1.2. Діяльнісний підхід .. ......

36

1.2. Неправда як об’єкт лінгвістики ...............

45

1.2.1. Номінації неправди .....

47

1.2.2. Неправдиві висловлення ....................

53

1.3. Неправда з позицій когнітивно-дискурсивного підходу ..........

61

1.3.1. Неправда в контексті когнітивної семантики ......................

63

1.3.2. Дискурс як середовище існування неправди ...

72

1.3.3. Одиниця дискурсної реалізації неправди .........

78

1.4. Методика дослідження лінгвальних аспектів неправди
як когнітивно-комунікативного утворення ...

96

Висновки до розділу 1 .........

107

РОЗДІЛ 2. НЕПРАВДА: МОВНИЙ ПРОСТІР .....

115

2.1. Особливості вербалізації колективного знання про неправду
в сучасній англійській мові ..

116

2.1.1. Словникова семантика лексеми lie ...

116

2.1.2. Комбінаторна семантика лексеми lie ...............

131

2.1.3. Реалізація метафоричного потенціалу іменника lie ...

169

2.2. Структурна організація поняттєвої категорії неправди

183

2.2.1. Загальна характеристика словника mentiendi сучасної
англійської мови .

183

2.2.2. Інформаційний вимір поняттєвої категорії неправди ........

189

2.2.3. Поведінковий вимір поняттєвої категорії неправди ..

203

2.2.4. Оцінний вимір поняттєвої категорії неправди

205

2.2.5. Ядерна зона поняттєвої категорії неправди .....

211

Висновки до розділу 2 ............

217

РОЗДІЛ 3. НЕПРАВДА: ДИСКУРСИВНИЙ ПРОСТІР ..

223

3.1. Фазова модель розвитку ситуації неправди ...

224

3.2. Форма неправдивого висловлення ..

241

3.2.1. Способи мовної організації викривленої інформації .....

242

3.2.1.1. Асерція ....................

243

3.2.1.2. Пресупозиція ......

245

3.2.1.3. Імплікація ...........................

257

3.2.2. Формати передачі викривленої інформації .....

267

3.2.2.1. Усний vs. письмовий .

268

3.2.2.2. Діалогічний vs. монологічний ..

271

3.3. Когнітивний зміст неправдивого висловлення ................

272

3.3.1. Викривлення параметрів об’єктно зорієнтованої
референтної ситуації ...

273

3.3.1.1. Синкретична неправда ......

274

3.3.1.2. Дискретна неправда ...............

280

3.3.2. Викривлення параметрів суб’єктно зорієнтованої
референтної ситуації ...

294

3.4. Комунікативний зміст неправдивого висловлення ..

302

3.4.1. Параметри комунікативної ситуації, що можуть
зазнавати викривлення ..

303

3.4.2. Способи викривлення параметрів комунікативної
ситуації ................

309

3.4.2.1. Дистанціювання мовця ......................

309

3.4.2.2. Зміна ракурсу концептуалізації ситуації .....................

313

3.4.2.3. Модифікація тональності ситуації .......

316

3.5.3. Складники ситуації неправди ..............................................

323

3.5.3.1. Телеологічний ...

324

3.5.3.2. Соціокультурний ...............

332

3.5.3.3. Психоемотивний ...

344

3.6. Принципи організації дискурсних реалізацій неправди ...........

354

Висновки до розділу 3 .........

365

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ....

373

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ..

384

СПИСОК ДОВІДКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ ...

451

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ ......

456

ДОДАТКИ ...

461

Додаток А. Визначення неправди гуманітарними науками ....

462

Додаток Б. Ознаки ситуації неправди

466

Додаток В. Епідигматична структура лексеми lie ...

468

Додаток Г. Корпус одиниць словника mentiendi .

473

Додаток Д. Порівняльна характеристика субординатних до неправди
концептів .

491

ВСТУП

Дисертацію присвячено виявленню лінгвальних характеристик неправди як когнітивно-комунікативного утворення, що формується у мовленнєвій практиці носіїв англійської мови. Започаткований у реферованій праці підхід до вивчення неправди в її номінативному й дискурсивному аспектах дозволяє не лише встановити особливості когнітивної організації та комунікативного застосування колективного знання носіїв англійської мови про неправду, але й органічно пов’язати їх із суб’єктами мислення і спілкування.
У ХХI столітті одвічна проблема з’ясування природи неправди продовжує привертати увагу вчених, які намагаються осягти фундаментальні принципи суспільного буття людини й з’ясувати роль мови у взаємодії індивіда зі світом. Тривалим часом неправда була об’єктом лише філософії: вона досліджувалася методами цієї науки в епохи античності [9, с.176-178, 186, 250; 287, с.206; 288, с.306-307; 289, с. 146-147], середньовіччя [1, с.815; 3, с.902; 412; 415; 416], Нового часу [80; 147; 148; 149] і сучасності [271]. У ХХ столітті неправда набуває статусу міждисциплінарного об’єкта наукового пізнання: вона вивчається у психології [113; 130; 131; 132; 133; 217; 335; 402; 419; 487; 514; 590; 592; 629], соціології [420], семіотиці [194; 195], логіці [276; 277], психоаналізі [192], теорії комунікації [432; 433; 434; 435; 436; 437; 438; 439; 441; 442; 443; 456; 471; 472; 473; 612; 708; 709; 710], етиці [426] та філософії [39; 49; 90; 128; 167; 213; 323; 324; 325; 326; 328; 388; 452; 557; 663; 664]. Парадигмальні зміни, що відбулися в гуманітарних науках в останній третині ХХ століття, зумовили залучення проблематики неправди й до мовознавчих студій. Коло питань, пов’язаних із застосуванням мови як засобу введення в оману, було окреслене Д.Болінджером [44].
Сучасною лінгвістикою вивчення неправди здійснюється у двох напрямах, що розрізняються своїми об’єктами та методами. У межах першого напряму розглядаються мовні одиниці на позначення неправди, які досліджуються методами структурної [78; 392; 630], референційної [363; 364], логічної [11, с. 266, 557-616; 46; 389; 390; 391; 595] та когнітивної [322, с. 261-268] семантики. Важливим складником останньої є опис засобів вербалізації концепту неправда, спрямований на систематизацію мовних одиниць, що втілюють цей концепт [221], і висвітлення національно-культурної специфіки осмислення неправди носіями мови [129; 279; 280]. Будова концепту неправда описується в термінах прототипних структур [459; 686], ідеалізованих когнітивних моделей [575, с.71-74; 675, с.48-52], семантичних примітивів [51, с.206-207] та образ-схем [297]. Об’єктом досліджень представників другого напряму є висловлення, що промовляються адресантом з метою ввести адресата в оману. До вивчення прагматичних характеристик цих висловлень застосовується методологічний апарат теорії мовленнєвих актів [14; 27; 182; 423; 444; 497; 463]; особливості інтерпретації їх змісту адресатом пояснюються в термінах постулатів спілкування [606; 608]; функції в організації діалогу виявляються за допомогою прийомів конверсаційного аналізу [519], а маніпулятивний потенціал розкривається методами дискурсного аналізу [111, с. 53-127; 270; 331; 290; 398; 690]. У деяких працях [689, с. 122-147; 286; 408] поряд із розглядом лексики на позначення неправди здійснюється й аналіз висловлень, спрямованих на введення адресата в оману, однак завдання системно узгодити мовний і мовленнєвий плани неправди цими дослідниками не ставиться. Таке становище спричинене відсутністю необхідного теоретичного обґрунтування інтегративного підходу до вивчення лінгвальних аспектів неправди.
Можливість розкрити особливості мовного втілення і мовленнєвої реалізації неправди в їх діалектичній єдності надає когнітивно-дискурсивна парадигма лінгвістичного знання [187, с.14; 519], яка є східноєвропейською версією когнітивізму. Вона розширює межі когнітивної лінгвістики [38; 42; 43; 117; 118; 119; 120; 121; 122; 214; 292; 293; 307; 295; 296 та інші] шляхом уведення до її системи координат нових вимірів, насамперед, семіотичних [28; 29; 64; 65; 66; 67; 68; 222; 691; 692 та інші] та дискурсивних [30; 102; 105; 144; 145; 152; 153; 154; 157; 196; 273; 338; 397; 394; 404 та інші]. У цій парадигмі неправда постає як новий тип об’єкта, а саме як когнітивно-комунікативне утворення, суть якого визначається смисловим ефектом не вірю”, що є наслідком осмислення індивідом власного досвіду інтерпретації висловлення, конвенційний зміст котрого не узгоджується з наявною у нього інформацією про предмет розмови й комунікативну ситуацію, ознаками якої він уважає, насамперед, знання адресанта про справжній стан речей та його намір увести адресата в оману. На позначення такого висловлення запроваджується термін неправдиве висловлення (НВ), а інтерпретатор власного когнітивного і комунікативного досвіду йменується суб’єктом рефлексії, де остання розуміється як звернення свідомості до себе самого” [732, с.389]. Об’єктивності неправді надає колективна пам’ять лінгвокультурної спільноти, або система принципів, якими керується індивід при інтерпретації висловлення як неправдивого. Подія наділення складного мовного знака смислом, протилежним тому, що пов’язується з ним конвенційно, називається концептом неправда, а мовні одиниці, що фіксують цю подію, номінаціями неправди.
Наукове знання про неправду позбавляє її сили маніпулятивного впливу, і тому звернення до проблеми використання мови для введення в оману відповідає соціальним запитам сьогодення. Актуальність вибору теми дисертації зумовлена загальною спрямованістю сучасної мовознавчої науки на виявлення опосередкованої присутності суб’єкта у системі мови та комунікативному застосуванні її одиниць. При розгляді неправди з позицій когнітивно-дискурсивного підходу дія принципу антропоцентризму виявляється у новий спосіб: людина, яка констатує наявність неправди у певній ситуації, сама залучається до цієї ситуації як суб’єкт рефлексії. Відповідаючи інтегративним тенденціям розвитку мовознавства [127, с.7, 71; 191, c.113-115, 132], когнітивно-дискурсивний підхід до вивчення лінгвальних аспектів неправди як когнітивно-комунікативного утворення уможливлює співвіднесення номінативного плану неправди з дискурсивним, її когнітивних аспектів з комунікативними, а суспільно значущих ознак з індивідуальними.
Зв’язок роботи з науковими темами. Проблематика реферованої дисертації відповідає профілю досліджень, які проводяться на факультеті іноземних мов Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна у межах наукової бюджетної теми Когнітивні й комунікативні проблеми дискурсу та навчання іноземних мов” (номер державної реєстрації 0106U002233). Тему затверджено на засіданні вченої ради факультету іноземних мов Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна (протокол №3 від 18 березня 2005 року).
Мета дослідження полягає у виявленні особливостей мовного втілення і дискурсної реалізації неправди в контексті поєднання когнітивного і комунікативного аспектів мовленнєвої практики носіїв англійської мови.
Поставлена мета передбачає необхідність розв’язання таких завдань:
визначити теоретичні засади дослідження лінгвальних аспектів неправди як когнітивно-комунікативного утворення;
розробити комплексну методику опису номінацій неправди й неправдивих висловлень;
обґрунтувати критерії виокремлення одиниці дискурсної реалізації неправди й виявити її формальні та змістові характеристики;
встановити зміст та обсяг вербалізованого у сучасній англійській мові концепту неправда шляхом аналізу словникової, комбінаторної та метафоричної семантики слів із коренем lie-;
розкрити особливості організації втіленого засобами сучасної англійської мови концепту неправда за допомогою фреймової та прототипної моделей;
виявити структуру поняттєвої категорії неправди шляхом систематизації засобів втілення концепту неправда в англійській мові;
побудувати фазову модель розвитку ситуації неправди й конфігураційну модель неправдивого висловлення;
схарактеризувати англомовні неправдиві висловлення за формою подання хибної інформації, їх когнітивним і комунікативним змістом;
розкрити принципи внутрішньої організації дискурсних реалізацій неправди в сучасній англійській мові.
Об’єктом дослідження є лінгвальні аспекти неправди як когнітивно-комунікативного утворення, що формується в англомовному дискурсі.
Предметом аналізу є особливості вербалізації колективного знання носіїв сучасної англійської мови про неправду і способи його застосування у ситуаціях розпізнання неправди індивідом.
Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що неправда є когнітивно-комунікативним утворенням, поява якого детермінована осмисленням комунікативної дійсності людиною та її потребою зробити результати своєї розумової діяльності надбанням інших людей [187, с.58]. Згідно з цим припущенням, розрізняються два плани лінгвального буття неправди: мовний і дискурсивний. Ці плани пов’язані між собою концептом неправда. Їх відмінність полягає у тому, що зв’язок концепту неправда з відповідною словниковою одиницею сучасної англійської мови має конвенційну природу, а з НВ цей концепт співвіднесений у неконвенційний спосіб. Цим пояснюється відносна стабільність семантики номінацій неправди у системі англійської мови та рухливість смислу НВ в англомовному дискурсі.
Матеріалом дослідження є 1370 номінацій неправди, відібраних із 28 словників сучасної англійської мови, та 15 тис. текстових фрагментів, в яких вживаються ці одиниці, а також 5127 фрагментів художнього дискурсу, що містять НВ. Текстові фрагменти було отримано з банку даних Британський національний корпус” (BNC), інтернет-джерел із публіцистичної проблематики (6 сайтів), 73 художніх творів сучасних англомовних авторів (загальний обсяг 21396 сторінок) та нехудожніх прозових творів (загальний обсяг 1106 сторінок). Фрагменти дискурсу відібрано із двох останніх типів джерел.
Загальнонауковим методологічним підґрунтям роботи є принцип антропоцентризму, модифікований під впливом змін у розумінні категорії суб’єкта у принцип участі спостерігача, що постулює онтологічну первинність активного суб’єкта пізнавальної діяльності стосовно царини його існування [177, с.136; 205, с.173; 215, с.23; 351, с.30]. Конкретно-науковою методологією дослідження є когнітивно-дискурсивний підхід до мови. Сягаючи мовознавчих ідей М.М.Бахтіна, Л.С.Виготського, Л.Віттґенштейна, Г.Ґійома, В.Гумбольдта та О.О.Потебні, цей підхід є когнітивним за суттю і діяльнісним за стилем мислення, що виявляється у тлумаченні мови як активного середовища формування розумових об’єктів, а не пасивного засобу їх відбиття. Згідно з настановами когнітивно-комунікативного підходу, знаковість мовної одиниці не є її інгерентною властивістю: мовна одиниця наділяється семіотичною значущістю лише тоді, коли вона тлумачиться як знак [191, с.115; 263, с.16; 351, с. 98; 403, с. 466; 470, c. 149].
У роботі використана комплексна методика дослідження, яка передбачає застосування методів лінгвосемантики і прагматики, когнітивної і комунікативної лінгвістики та дискурсного аналізу, у кожному разі обраних з урахуванням поставлених завдань і досліджуваного матеріалу. Встановлення епідигматичної структури лексеми lie для виявлення обсягу вербалізованого у сучасній англійській мові концепту неправда розкрито за допомогою дефініційного аналізу. Конститутивні ознаки концепту неправда виявлено шляхом компонентного аналізу основного значення лексеми lie. Метод опису сполучувальних властивостей слова lie уможливив з’ясування його семантичної комбінаторики й доповнення у такий спосіб переліку сутнісних ознак концепту неправда периферійними. Базові положення фреймової і прототипної семантики та теорії концептуальної метафори слугували підґрунтям при конструюванні фреймової і прототипної моделей концепту неправда. Метод моделювання категорій за радіальним принципом застосовано при з’ясуванні організації поняттєвої категорії неправди. Прийом конфігурування як спосіб синтезування різнопредметних знань про об’єкт [723, с.333] надав можливість побудувати конфігураційну модель НВ і на цій підставі здійснити системний опис НВ в англомовному дискурсі. Внутрішню форму НВ розглянуто за допомогою опозиційного, пресупозиційного й інференційного аналізів, які застосовано при виявленні особливостей мовленнєвого подання хибної інформації. Когнітивний зміст НВ висвітлено методами пропозиційного аналізу і фреймового моделювання, використання котрих уможливило диференціацію НВ відповідно до того, яке місце посідає хибна пропозиція у глибинній семантичній структурі того або іншого НВ. Застосування методів контекстуального аналізу дозволило встановити, які контекстні параметри НВ можуть піддаватися викривленню та у який спосіб це здійснюється. Специфіку телеологічного, соціокультурного і психоемотивного складників ситуації неправди розкрито методами пресупозиційного і контекстуального аналізів. Метод ризомного моделювання [470, c. 21-28] було використано при з’ясуванні особливостей організації дискурсних реалізацій неправди. Елементи кількісного аналізу застосовано при виявленні ступеню репрезентованості концептів, що входять до складу поняттєвої категорії неправди, лексикою різної частиномовної належності та фразеологізмами.
Наукова новизна дослідження пов’язана з тим, що в ньому доведено, що неправда є когнітивно-комунікативним утворенням, яке формується у діалогічній взаємодії суб’єктів. У роботі вперше запропоновано інтегративний підхід до розгляду номінативного і дискурсивного планів лінгвального втілення неправди. Для цього розроблена нова, комплексна методика аналізу властивостей номінацій неправди й НВ сучасної англійської мови. Новим є визначення одиниці дискурсної реалізації неправди дискурсеми неправди та встановлення її формальних і змістових характеристик. Новизною відзначене моделювання концепту неправда як єдності функціональних модусів: статичних (класифікаційного і структураційного) та динамічного ідентифікаційного). Започатковано новий підхід до структурування поняттєвої категорії неправди, зорганізованої концептом неправда. Уперше побудовано фазову модель розвитку ситуації неправди та конфігураційну модель НВ.

bibliography

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Когнітивно-дискурсивний підхід змінює предметну область дослідження лінгвальних аспектів неправди, залучаючи до розгляду питання про те, за яких умов остання формується у дискурсі. При такому підході неправда постає як новий тип об’єкта когнітивно-комунікативне утворення, суть якого визначається смисловим ефектом, що виникає у процесі осмислення суб’єктом рефлексії власного досвіду інтерпретації змісту висловлення, котре містить хибну пропозицію і промовляється іншим суб’єктом з метою ввести свого співрозмовника в оману. Неузгодження змісту, конвенційно пов’язаного з формою цього висловлення, з наявним у суб’єкта рефлексії знанням про світ, інформацією про поточну комунікативну ситуацію, а також із відомостями, що надходять невербальним шляхом, змінює характер комунікації, тобто відбувається зсув фокусу уваги суб’єкта рефлексії зі змісту висловлення на ситуативні умови його промовляння, з того, що говориться, на те, чому це говориться. Темою комунікації стає перебіг комунікації, а оскільки суб’єкт рефлексії безпосередньо залучений до цього процесу, він сам уходить до об’єкта свого пізнання.
На відміну від об’єктів та явищ предметного світу, існуючих незалежно від того, усвідомлює людина їх наявність чи ні, неправда становить собою частину реальності символічної, що перебуває у людській свідомості. Символічна природа неправди спричиняє труднощі, пов’язані з її описом на методологічних засадах традиційної науки, яка моделює свої об’єкти як стійкі, чітко визначені структури, побудовані згідно з принципами бінарної логіки. Удефініціях неправди, що надаються з таких позицій, проглядає віра в раціональність принципів її внутрішньої організації. Однак неправда істотно відрізняється від наукової абстракції, що позначається терміном, зміст якого є стійким і чітко визначеним. Уявлення різних людей про те, що вважати неправдою, можуть демонструвати значні розбіжності. Понад те, одна й та сама людина, визначаючи певне висловлення як неправдиве, може у різних ситуаціях віддавати перевагу різним критеріям, таким, як хибність повідомлюваної інформації, нещирість мовця, його цілі, міра шкідливості наслідків його мовленнєвої дії тощо. Отже, неправда становить сутність ситуативно залежну, мінливу, або, у термінах сучасної науки, імовірнісну.
Досвід вивчення неправди суспільно-гуманітарними науками з позицій репрезентаційного підходу, який тлумачить пізнання як відтворення дійсності, а мову як засіб втілення готової” думки, переконливо свідчить про те, що неправда чинить опір жорсткому структуруванню: на підставі врахування обмеженого переліку критеріїв не завжди можна однозначно кваліфікувати висловлення як неправдиве. Ускладнення й розгалуження структурних моделей неправди теж не дає бажаного результату, оскільки це, власно кажучи, нескінченний процес, який, в остаточному рахунку, веде до перетворення структури на хаотичне переплетіння різнорідних ознак.
Провідною ознакою діяльнісного підходу до мови є те, що остання розуміється не як пасивний засіб відбиття дійсності, котра існує поза суб’єктом як об’єктивована даність, а як активне середовище, в якому об’єкти пізнання утворюються, з яким вони знаходяться у постійному зв’язку, зазнаючи впливу з його боку і, у свою чергу, впливаючи на нього. Цьому стилю наукового мислення співзвучний когнітивно-дискурсивний підхід до аналізу мовних об’єктів, який передбачає розширення сфери мовознавчих студій шляхом прийняття до уваги як когнітивних, так і комунікативних аспектів мовних одиниць. У фокусі уваги дослідника, який аналізує мовний матеріал з позицій когнітивно-дискурсивного підходу, опиняється синкретизм когнітивних і комунікативних властивостей лінгвістичних об’єктів, котрий притаманний як мовним одиницям зі значенням неправди у сучасній англійській мові, так і англомовним неправдивим висловленням.
У світлі настанов когнітивно-дискурсивного підходу значення номінацій неправди і смисл неправдивих висловлень постають як детерміновані осмисленням дійсності носіями англійської мови і потребою, що народжується у їхній взаємодії, зробити результати цього осмислення колективним надбанням. Таке розуміння природи цих різнорівневих одиниць передбачає зв’язок між ними, який виявляється у тому, що передумовою формування неправди в англомовному дискурсі є наявність у носіїв англійської мови уявлення про те, що слід вважати неправдою, але це уявлення позбавлене чіткої визначеності. Отримані в роботі дані дають підстави для визначення неправди як способу сприйняття суб’єктом змісту висловлення, глибинна семантична структура якого містить принаймні одну хибну пропозицію, що може бути подана асертивно, пресупозитивно або імплікативно; це висловлення промовляється адресантом з приховуваною ним метою ввести співрозмовника в оману стосовно справжнього стану речей, причому мовець може мати як егоїстичні, так і альтруїстичні позамовні цілі, досягнення яких, як правило, призводить до шкідливих для адресата наслідків, і тому неправда зазвичай оцінюється негативно. Конвенціоналізація цього уявлення відбувається при його поєднанні з мовною формою, тобто утворенні мовних одиниць на позначення неправди. У свою чергу, останні вживаються в дискурсі для ідентифікації неправдивих висловлень, замикаючи у такий спосіб коло лінгвальної екзистенції неправди. Вивчення неправди як когнітивно-комунікативного утворення потребує інтегративного розгляду номінативного і дискурсивного просторів її лінгвального існування.
Ці простори поєднані концептом неправда, який при тлумаченні з позицій когнітивно-дискурсивного підходу постає як подія наділення мовного знака смислом. Діяльнісне розуміння природи концепту неправда не заперечує можливості його розгляду у статиці як вербалізованого поняття або типового уявлення. Остання настанова є доцільною, наприклад, при вивченні національно-культурної специфіки цього концепту. При розгляді концепту неправда з позицій діяльнісного підходу поняття неправди та уявлення про неправду постають як його граничні випадки. Зв’язок концепту неправда з досліджуваними у роботі мовними одиницями є конвенційним, семіотичним, а з неправдивими висловленнями він пов’язаний в імплікаційний спосіб.
Для виявлення особливостей формування смислу неправдивого висловлення потрібен модельний елемент, що уможливив би опис ефектів, які виникають у процесі інтерпретації суб’єктом рефлексії конвенційного змісту висловлення, котре містить хибну пропозицію, у ситуативних умовах, що виявляють цю хибність. Для цього в роботі застосована евристика, яка полягає у введенні поняття дискурсеми неправди. Остання визначається як фрагмент дискурсу, який складається з неправдивого висловлення (ядра дискурсеми неправди) і метамовленнєвого нашарування, котре експлікує релевантні для визначення висловлення як неправдивого ситуативні умови спілкування комунікантів (експлікаторна частина дискурсеми неправди). Ці складники дискурсеми неправди є гетерогенними, оскільки вони співвідносяться з різними суб’єктами, а саме: суб’єктом мовлення і суб’єктом рефлексії. Напрям думки суб’єкта рефлексії задається дискурсом, котрий постає як активне середовище, в якому може актуалізуватися концепт неправда. Встановити факт його актуалізації дозволяє експлікаторна частина дискурсеми неправди. Уведення в лінгвістичний обіг поняття дискурсеми неправди надає можливість виокремити неправдиве висловлення із плинного дискурсу, не зруйнувавши його зв’язків із ситуацією, частиною якої воно є, та встановити його визначальні риси, виходячи з погляду суб’єкта рефлексії. Евристична цінність поняття дискурсеми неправди зумовлена й тим, що воно дозволяє співвіднести мовний і дискурсивний простори неправди.
Концепт неправда, що поєднує ці простори, існує у єдності статичних (класифікаційного і структураційного) та динамічного (ідентифікаційного) модусів. Так, класифікаційному модусі концепт неправда розглядається у плані його внутрішньої структури та зв’язків з іншими концептами. Внутрішній зміст концепту неправда співвідносний з логічним поняттям неправди. Логічне поняття неправди характеризується такими ознаками: хибність повідомлюваної інформації” (гносеологічна ознака), знання мовця про справжній стан речей” (епістемічна ознака), намір суб’єкта мовлення ввести співрозмовника в оману” (телеологічна ознака), вербальна форма передачі хибної інформації” (репрезентаційна ознака), негативна оцінність” (аксіологічна ознака).
Концепт неправда у класифікаційному модусі моделюється у вигляді межфреймової мережі, побудованої на основі акціонального фрейму ситуації неправди, що містить слоти агенс, об’єкт, адресат, спостерігач, місце/час, мета/результат, спосіб/манера, наслідки та оцінка. У свою чергу, ці слоти можуть бути розгорнені у фрейми посесивного й таксономічного типу, а слоти останні у предметні фрейми, що містять слот такий.
Шляхом аналізу засобів заповнення слотів цього типу виявляються ознаки концепту неправда, що характеризуються різним ступенем облігаторності. Ці ознаки, упорядковані за прототипним принципом, моделюються як система концентричних шарів, зорганізованих навколо спільного центра. Ядро концепту неправда утворене ознаками хибність повідомлюваної інформації” та нещирість мовця” (ця ознака є комплексною, тобто складається із двох елементів: істинність знання мовця” та намір увести співрозмовника в оману”). До сильного імплікаціоналу концепту неправда належать: екзистенційна ознака агенса, адресата та спостерігача (наявність”), онтологічна ознака агенса, адресата та спостерігача (уособленість”), епістемічна ознака агенса і спостерігача (знання стану речей”) та дейктичні координати місце/час. Високоймовірнісний імплікаціонал концепту неправда формують ознаки вербальність” способу передачі інформації, егоїстичність” мети агенса, значна шкідливість” наслідків для адресата, корисність” наслідків для агенса, асертивність” форми передачі інформації, безпосередність” контакту агенса й адресата, негативна аксіологічна оцінка”. Слабкий імплікаціонал концепту неправда репрезентований ознаками невербальність” способу передачі інформації, альтруїстичність” мети агенса, незначна шкідливість” наслідків для адресата, корисність” наслідків для адресата або для третьої особи, імплікативність” форми передачі інформації, опосередкованість” контакту агенса й адресата, позитивність” аксіологічної оцінки дії агенса спостерігачем, успішність/неуспішність” дії агенса, зухвала/зніяковіла” манера його поведінки, підвищена/знижена” частотність дії агенса. Розуміння того, що таке неправда, потребує від суб’єкта рефлексії знань, що належать до різноманітних сфер людського досвіду. Ці знання залучаються до осмислення неправди за допомогою метафори. Широкий спектр концептуальних корелятів неправди зорганізований концептом людина, що свідчить про те, що саме суб’єктно зумовлені властивості неправди є найбільш складними для розуміння, і тому для їх пояснення широко застосовується метафора.
Прототипна організація концепту неправда, відкритість переліку його ознак і невизначеність меж дають підстав для його визначення як відкритої структури імовірнісної природи. Імовірнісна природа концепту неправда відображає діалектичну природу певного фрагмента світу комунікативної діяльності, що відрізняється від еталонного зразка. Ознаки концепту неправда характеризуються не стільки їх входженням/невходженням у зміст цього концепту, скільки ступенем вірогідності, з якою очікується їх наявність/відсутність у сутностей, що можуть бути визначені у такий спосіб. Відсутність декількох зазвичай очікуваних ознак може створити класифікаційну проблему, що вирішується окремо у кожному конкретному випадку, коли до уваги беруться і такі ситуативно зумовлені параметри, що не входять до складу конститутивних ознак концепту неправда.
Зв’язки концепту неправда з іншими концептами зумовлюють організацію поняттєвої категорії неправди, що будується за принципом радіальної структури. У структурі поняттєвої категорії неправди виокремлюються три виміри інформаційний, поведінковий і оцінний. В інформаційному вимірі поняттєва категорія неправди структурується відповідно до способу викривлення інформації, тобто її відхилення від інформаційної норми за параметрами якості, кількості, релевантності або ясності. За цим принципом у складі поняттєвої категорії неправди виокремлюються підкатегорії викривлення якості інформації (концепти вигадування, приховування та фальсифікація), викривлення кількості інформації (концепти перебільшення і применшення), нерелевантність інформації (концепт нерелевантність) та неясність інформації (концепт неясність). У поведінковому вимірі поняттєвої категорії неправди, згідно зі способом уведення в оману (вербальний або невербальний), виокремлюються концепти обман та власне неправда. Оцінний вимір поняттєвої категорії неправди структурується відповідно до царин знання, на тлі яких концептуалізується висловлення, що містить хибну пропозицію. Цей вимір представлений концептами увічливість, жарт, іронія, образність, фантазія та свята неправда. Зона перехрещення трьох вимірів поняттєвої категорії неправди становить собою її ядро, до складу якого входить концепт неправда і сукупність концептів, що перебувають з останнім у видових відношеннях: кривосвідчення, наклеп, плітка, лестощі та хвастощі. Спосіб, у який співвіднесені ці концепти, визначається як часткове накладання одного концепту на інший.
Фреймова і прототипна моделі концепту неправда та радіальна модель поняттєвої категорії неправди визначаються наявністю центра і відносною стабільністю компонентів. У дискурсивному вимірі неправда постає як система у процесі становлення, у котрій наявні елементи прототипної і фреймової структур, але ці елементи не підпорядковані єдиному центру. Дискурсивний вимір неправди утворений неправдивими висловленнями. Призначенням концепту неправда в ідентифікаційному модусі є схоплення смислу неправдивого висловлення, що зумовлює зсув фокусу уваги зі стабільної структури на організаційну нестабільність.
Неправдивому висловленню передує домовленнєва фаза розвитку ситуації неправди. Ця фаза визначається домінантною роллю протенсивного суб’єкта неправди, який набуває статусу суб’єкта мовлення у мовленнєвій фазі. Характер мовленнєвої фази розвитку ситуації неправди, котра визначається промовлянням неправдивого висловлення, залежить від епістемічного стану адресата, котрий постає як суб’єкт рефлексії, Серед його станів виокремлюються такі: переконаність, упевненість, сумнів або повна невизначеність стосовно наявності ситуації неправди.
Неправдиве висловлення характеризується ознаками, які неможливо упорядкувати у вигляді ієрархічної схеми внаслідок їх різнорідності. Конфігураційна модель, що співвідносить три різнорідні площини неправдивого висловлення його форму, когнітивний та комунікативний зміст, уможливлює систематизацію інформації, на підставі врахування якої суб’єкт рефлексії визначає висловлення як неправдиве.
Форма неправдивого висловлення стосується способу подання викривленої інформації, її мовного пакування” згідно з її значущістю (асерція, пресупозиція чи імплікація). Залежно від того, з якою кількістю слотів фрейму, що моделює ситуацію неправди, співвідносна асертивно виражена неправда, вона може бути простою або поширеною. Якщо асертивно виражена неправда супроводжується викривленням інформації, що подана у пресупозиції, то неправдиве висловлення є асертивно-пресупозитивним. Концепт неправда може актуалізуватися лише за умови, що висловлення містить хибну пропозицію, подану або асертивно, або як семантичну пресупозицію. Наявність однієї лише хибної прагматичної пресупозиції, як правило, не є підставою для визначення висловлення як неправдивого. З метою породження хибних інференцій можуть використовуватися семантична або прагматична неоднозначність та ситуативна невизначеність змісту мовних одиниць, нерелевантність повідомлюваної інформації, хибність пропозиції, що очевидна для учасників ситуації, відхилення від інформаційної норми в більший чи менший бік. Неправдиве висловлення, як правило, промовляється, тобто неправда реалізується переважно усно, хоча анонімні послання, підроблені документи, наклеп і тенденційна подача фактів у друкованих засобах масової інформації також можуть бути кваліфіковані як неправда. Неправда може реалізуватися як у діалогічному, так і в монологічному (публічні виступи) форматах дискурсу.
Когнітивний зміст неправдивого висловлення визначається предметною ситуацією, яка може бути об’єктивною, співвідносною із зовнішнім стосовно комунікантів середовищем, або суб’єктивною, такою, що характеризує внутрішній світ мовця. Неправда може бути синкретичною, тобто такою, коли викривлення зазнає інформація, виражена предикатом, або дискретною, ознакою якої є перекручення інформації стосовно окремих аспектів ситуації, співвідносних з актантами і сирконстантами. Перекручення може зазнавати інформація, що корелює зі слотами якість, кількість, час/місце буття, спосіб буття предмета, агенс, об’єкт, бенефіціант, інструмент, обставини, причина, ідентичність власника, предмета або особи. Викривлення інформації у слотах бенефіціант і причина становить концептуалізаційну проблему: кваліфікація відповідних висловлень як неправди потребує знання адресата не лише стосовно намірів адресанта, але й про його справжні рушійні мотиви. Сфальсифікованою може бути інформація і про внутрішній світ суб’єкта неправди тобто про його знання, оцінне ставлення, емоції/почуття), його інтенції чи фізичний стан. Актуалізація концепту неправда в такій ситуації залежить від характеру останньої (конфліктний чи гармонійний) та наслідків неправди (бенефактивні чи шкідливі).
Параметрами комунікативної ситуації, що можуть зазнавати перекручення, є учасники (агенс, адресат, спостерігач) та обставини (місце, час, спосіб). Серед способів, у які може здійснюватися викривлення параметрів комунікативної ситуації, вирізняються зміна ракурсу концептуалізації предметної ситуації, дистанціювання мовця та модифікація базової тональності неправди.
Телеологічний, соціокультурний та психоемотивний складники ситуації неправди співвідносні з відповідними аспектами буття основних суб’єктів комунікації адресанта й адресата. Телеологічний складник стосується інтенції суб’єкта неправди, соціокультурний зі статусними, позиційними та ситуаційними характеристиками учасників ситуації неправди, а емотивний з їх емоціями та почуттями. Найважливішим для кваліфікації висловлення як неправдивого є телеологічний складник, але втім на практиці його виявити значно складніше, ніж інші. Соціокультурні параметри мовців виявити значно легше, але вони надають інформацію лише про те, якої типової мовленнєвої поведінки можна очікувати від мовців, котрі мають ті або інші соціокультурні характеристики. Емотивні ознаки відбивають індивідуальні властивості осіб, які вдаються до неправди; понад те, вони є надзвичайно ситуативно залежними. Оскільки емоції суб’єктів неправди зазвичай виявляються на невербальному рівні, їх вивчення у кореляції зі змістом відповідних висловлень становить собою один з перспективних напрямів вивчення неправди під кутом зору розпізнання неправди.
У дискурсивному вимірі неправда постає як система у процесі становлення. Особливості змістової організації неправдивих висловлень відбиває ризома, яка становить собою аструктурний спосіб організації об’єкта у процесуальності його буття. Кожне неправдиве висловлення становить собою унікальну констеляцію ознак, що пронизують усі шари висловлення, зорганізовані за принципом включення один до одного: референтну ситуацію, мовну форму та комунікативну ситуацію. Визначення смислу неправдивого висловлення як констеляції елементів, котрі набувають семантичної значущості тільки за умови їх поєднання, означає, що неправда належить дискурсу у цілому, тобто становить собою дискурсне, або когнітивно-комунікативне, утворення. При вживанні мови в маніпулятивних цілях мовець задіє не тільки лінгвістичний контекст, але і ресурси, які власне є позамовними: пам’ять, планування, увагу, загальні знання, а також широкий соціальний і культурний контекст.
Дослідження ситуативних умов, за яких суб’єкт рефлексії доходить висновку про наявність ситуації неправди, свідчить про те, що строго алгоритму, за допомогою якого людина може визначити, що хтось говорить неправду, не існує, а є лише низка евристик. Це узгоджується з висновком сучасної когнітивної науки стосовно того, що найважливіші функції мозку, для виконання котрих він виник та еволюційно розвивався (свідомість, інтуїція, інсайт), не алгоритмічні за своєю природою, а тому проблему мислення не можна розглядати у відокремленні від ситуативних контекстів здійснення розумової діяльності.

Результати проведеного дослідження надають можливість визначити перспективи подальшої розробки розглянутої у ньому проблеми у трьох напрямках. По-перше, теоретична база дослідження дозволяє сформулювати нові проблеми, насамперед, висвітлення специфіки формування неправди у різних типах дискурсу, вивчення суб’єкта неправди як мовної особистості та розгляд асиметрії владних відносин між учасниками комунікативної ситуації неправди відповідно до їх соціальних статусів і дискурсивних ролей. По-друге, розроблена методика може бути застосована в аналізі інших когнітивно-комунікативних утворень, таких, як ухиляння, жарт, іронія, натяк тощо. По-третє, емпіричний матеріал вказує на доцільність поширення отриманого наукового знання за межі лінгвістичного дослідження, що передбачає вихід у семіотику та теорію комунікації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Августин А. (Блаженный). О граде Божием: Пер. с лат. Минск: Харвест, 2000. 1296 с.
2. Аверин В.А. Психология личности: Учеб. пособ. СПб.: Изд-во МихайловаВ.А., 1999. 89 с.
3. Аквинский Ф. Сумма против язычников: Пер. с лат. Долгопрудный: Вестком, 2000. 463 с.
4. Алексеев П.В., Панин А.В. Теория познания и диалектика: Учеб. пособ. М.: Высшая школа, 1991. 383 с.
5. Алефиренко Н.Ф. Спорные проблемы семантики. М.: Гнозис, 2005. 326с.
6. Антонов А.В. Информация: восприятие и понимание. К.: Наукова думка, 1988. 184 с. Библиогр.: с. 179-183.
7. Апель К.-О. Трансформация философии: Пер. с нем. В.А.Куренного и Б.М.Скуратова. М.: Логос, 2001. 344 с.
8. Апресян Ю.Д. Избранные труды: В 2-х т. 2-е изд. М.: Языки русской культуры, 1995. Т.1. Лексическая семантика: синонимические средства языка. 472 с. Библиогр.: с.346-364.
9. Аристотель. Метафизика: Пер. с гр. // Аристотель. Сочинения: В 4-х т. М.: Мысль, 1975. Т.1/ Под ред. В.Ф.Асмуса. С.63-450.
10. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений. Оценка. Событие. Факт. М.: Наука, 1988. 341 с. Библиогр.: с.316-322.
11. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. 2-е изд. М.: Языки русской культуры, 1999. 896 с.
12. Арутюнова Н.Д. Наивные размышления о наивной картине языка //Язык оязыке / Под ред. Н.Д.Арутюновой. М.: Языки русской культуры, 2000. С.7-22.
13. Арутюнова Н.Д. О движении, заблуждении и восхождении // Логический анализ языка. Космос и хаос: концептуальные поля порядка и беспорядка: Сб. науч. ст. / Под ред. Н.Д.Арутюновой. М.: Индрик, 2003. С.3-10.
14. Бабич Е.Н. Прагматические основы лжи // Треті Каразінські читання: Методика і лінгвістика на шляху до інтеграції: матеріали Міжнародної науково-методичної конференції. Харків, 27-28 жовтня 2003 р. Харків: Видавнич. центр Харківськ. нац. ун-ту, 2003. С.11-13.
15. Базылев В.Н. Несистемно-теоретический подход к языку // Вопросы когнитивной лингвистики. 2005. №3. С.97-107.
16. Баранов А.Н. Введение в прикладную лингвистику: Учеб. пособие. М.: Эдиториал УРСС, 2001. 360 с.: ил., табл. Библиогр.: с. 326-345.
17. Баранов А.Н., Добровольский Д.О. Постулаты когнитивной семантики // Известия РАН. Серия литературы и языка. М., 1997. Т.56, №1. С.11-21.
18. Барт Р. Избранные работы. Семиотика, Поэтика: Пер. с фр. / Сост., общ. ред. и вступ. ст. Г.К.Косикова. М.: Прогресс, 1989. 616 с.
19. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1979. 476с.
20. Бахтин М.М. Проблема речевых жанров // Бахтин М.М. Литературно-критические статьи. М.:Художественная литература, 1986. С.428-472.
21. Бахтин М.М. Проблема текста в лингвистике, филологии и других гуманитарных науках: опыт философского анализа // Бахтин М.М. Литературно-критические статьи. М.:Художественная литература, 1986. С.473-500.
22. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної девіатології. Львів: Вид-во ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. 236 с., табл. Бібліогр.: с. 209-223.
23. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. К.: Академія, 2004. 344 с.
24. Бекарев А.М. Общение как обобщение: роль символических посредников” в коммуникативном процессе // Коммуникация и конструирование социальных реальностей: Сб. науч. ст.: В 2-х ч. / Отв. ред. О.Г.Филатова. СПб.: Роза мира, 2006. Ч.2. С.21-27.
25. Безугла Л.Р. Перлокуція у дискурсі (на матеріалі німецького діалогічного дискурсу) // Дискурс як когнітивно-комунікативний феномен: (Колект. монографія)/ Л.Р.Безугла, Є.В.Бондаренко, П.М.Донець та ін.; Під загальн. ред. І.С.Шевченко. Харків: Константа, 2005. С.118-144.
26. Безуглая Л.Р. Теория импликатур Г.П.Грайса в свете субъективистской методологии // Вісник Харківського національного університету. Серія Романо-германська філологія. 2005. №667. С.14-18.
27. Безуглая Л.Р., Бабич Е.Н. Ложь как разновидность речевого акта ассертивного типа // Вісник Харківського національного університету. Серія Романо-германська філологія. 2003. №609. С.97-99.
28. Бєлєхова Л.І. Образний простір американської поезії: лінгвокогнітивний аспект: Дис. доктора філол.. наук: 10.02.04; Захищена 10.10.2002. К., 2002. 476 с.: іл., табл. Бібліогр.: с.392-461.
29. Бєлєхова Л.І. Концептуальний оксиморон: креативний механізм формування новизни словесних образів (на матеріалі американської поезії) // Вісник Херсонського державного університету. Серія Лінгвістика. Херсон: Вид-во ХДУ, 2006. Вип.III. 338 с.
30. Бєлова А.Д. Нові тенденції у вивченні мов та комунікації // Мовні іконцептуальні картини світу: Зб. наук. пр. К.: Вид-во Київськ. нац. ун-ту ім.Тараса Шевченка, 1999. С.98-103.
31. Бєлова А.Д. Поняття стиль”, жанр”, дискурс”, текст” у сучасній лінгвістиці // Вісник Київського національного університету. Іноземна філологія. 2002. Вип.32-33. С.11-14.
32. Белова А.Д. Лингвистические аспекты аргументации: Лингвистика. Теория коммуникации. Английский язык. 2-е изд. К.: Логос, 2003. 304 с.
33. Беляевская Е.Г. Концептуальный анализ: модифицированная версия методов структурной лингвистики? // Концептуальный анализ языка: современные направления исследования: Сб. науч. тр. / Ин-т языкознания РАН; Мин-во образ. и науки РФ. ТГУ имени Г.Р.Державина / Под ред. Е.С.Кубряковой. М.-Калуга: Эйдос, 2007. С. 60-69.
34. Бенвенист Э. Общая лингвистика: Пер. с фр. / Общ. ред., вступ. ст. и коммент. Ю.С.Степанова. 2-е изд., стер. М.: УРСС, 2002. 448 с.
35. Бергельсон М.Б. Прагматическая и социокультурная мотивированность языковой формы: Автореф. дис.доктора филол. наук / МГУимениМ.В.Ломоносова. М., 2005. 45 с.
36. Бергсон А. Творческая эволюция: Пер. с фр. В.Флеровой. М.: Терра, 2001. 381 с.
37. Березенко В.М. Вірогідність як параметр констативного висловлювання та засоби її вираження в сучасній англійській мові: Автореф. дис. ... канд. філол. наук /КНЛУ. К., 2003. 19 с.
38. Бєссонова О.Л. Оцінний тезаурус англійської мови: когнітивно-гендерні аспекти. Донецьк: Вид-во ДонНУ, 2002. 362 с.: іл., табл. Бібліогр.: с.303-352.
39. Биленко Д.Л. Проблема истинного/ложного в западноевропейском философском дискурсе: гендерный поход: Автореф. дис. канд. филос. наук /ХНУ імені В.Н.Каразіна. Харків, 2005. 20 с.
40. Богданов В.В. Текст и речевое общение: Учеб. пособ. СПб.: Изд-во Санкт-Петербургск. ун-та, 1993. 88 с.
41. Богин Г.И. Явное и неявное смыслообразование при культурной рецепции текста // Русское слово в языке, тексте и культурной среде: Сб. науч. ст. Екатеринбург: Арго, 1997. С.146-164.
42. Болдырев Н.Н. Когнитивная семантика: курс лекций по английской филологии. 2-е изд. Тамбов: Изд-во ТГУ имени Г.Р.Державина, 2001. 123 с. Библиогр.: с.107-110.
43. Болдырев Н.Н. Проблемы исследованя языкового сознания // Концептуальный анализ языка: современные направления исследования: Сб. науч. тр. / Ин-т языкознания РАН; Мин-во образ. и науки РФ. ТГУ имени Г.Р.Державина / Под ред. Е.С.Кубряковой. М.-Калуга: Эйдос, 2007. С.95-108.
44. Болинджер Д. Истина проблема лингвистическая: Пер. с англ. М.А.Дмитровской и П.Б.Паршина // Язык и моделирование социального взаимодействия / Сост. В.М.Сергеев и П.Б.Паршин; Общ. ред. В.В.Петрова.