Литвинова Алла Олександрівна. Становлення ринкових відносин власності та господарювання в аграрній сфері

brief description

Литвинова Алла Олександрівна. Становлення ринкових відносин власності та господарювання в аграрній сфері: дис... канд. екон. наук: 08.01.01 / Дніпропетровський держ. аграрний ун-т. - Д., 2004

Литвинова А.О. Становлення ринкових відносин власності та господарювання в аграрній сфері. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01 економічна теорія. Дніпропетровський державний аграрний університет, Дніпропетровськ, 2004.
Дисертацію присвячено визначенню теоретичних засад становлення ринкових власницько-господарських відносин в аграрній сфері.
Визначено сутність та сфери прояву відносин власності і обґрунтовані головні положення щодо їх економічного потенціалу. Розкритий взаємозв’язок відносин власності та господарювання. Обґрунтоване положення, що форми власності на виробничі ресурси визначають суспільну форму поєднання факторів виробництва, характер управління ними, розподіл результатів господарювання. Удосконалено методологічні підходи щодо структури економічних відносин за формами власності та господарювання. Виявлено економічний потенціал і проблеми різних форм власності та господарювання в аграрній сфері економіки за критерієм впливу власності на мотивацію до праці учасників виробництва. Розроблені методичні підходи щодо оцінки сучасної аграрної сфери економіки України у контексті економічних укладів та виявлені чинники, економічна значимість яких посилюється з розвитком аграрних відносин: розміри господарства, його техніко-технологічна оснащеність, застосування наукового менеджменту. Проведено аналіз співвідношень організаційних форм господарювання в сільському господарстві та ефективність їх діяльності в умовах ринкової економіки. Запропоновані практичні рекомендації щодо формування раціональної структури власницько-господарських відносин.

1. Власність багатоаспектна соціально-економічна і правова категорія. В економічному плані вона охоплює відносини між людьми, які починаються з процесу відчуження певних благ одним суб’єктом і їх привласнення іншим на еквівалентній або безоплатній основі. В обох випадках результатом привласнення є приналежність блага конкретному суб’єкту. Він їх використовує, виходячи із своїх потреб та інтересів і споживної вартості. На засадах власності складаються певні виробничі відносини, що охоплюють суспільну форму поєднання факторів виробництва, організацію й управління господарською діяльністю, розподіл її результатів. Типи власності на виробничі ресурси за критерієм, хто є їх суб’єктом одна особа чи їх об’єднання є: приватна, спільна і змішана приватно-спільна. На їх основі створюються адекватні форми господарювання. Юридичний аспект власності це закріплення реальних економічних відносин власності у господарському праві. Приналежність у контексті права власності знаходить вираз у праві володіння, розпорядження, користування, отримання доходу від об’єктів власності.
2. У виробничому аспекті форма власності є одним із важливих чинників, які впливають на ефективність господарської діяльності. При цьому кожна з них й відповідні їй організаційно-правові форми господарювання (за рівності інших умов) мають різний мотиваційний потенціал. Найбільш високий з них у приватної власності за умови поєднання в одній особі власника-господаря і працівника. У цьому разі самозабезпечується сумлінне і творче відношення людини до праці й ефективного господарювання. Поступаються їм у цьому плані приватно-спільна і спільна форми власності та господарювання.
3. У сільському господарстві внаслідок його особливостей (зв’язок із природою, специфіка праці тощо) чинник сумлінної і творчої праці має більшу економічну значимість. Сімейне фермерство його самореалізує. Водночас з розвитком продуктивних сил усе більшого значення набувають чинники техніко-технологічної оснащеності й організації виробництва. Належний ефект вони дають у великих господарствах. Саме цим і зумовлюються посилення таких процесів в аграрному виробництві як кооперація, спеціалізація, інтеграція, концентрація. Вони можуть і проявляються на засадах приватної власності і приватних форм господарювання. Водночас посилилася тенденція до об’єднання приватної власності. Це зумовлено передусим тим, що у міру розвитку техніко-технологічної оснащеності зростає економічна вагомість розмірів господарства.
4. Ринкова трансформація державно-планової аграрної економіки розпочалася з розпаювання землі і майна; переведення радгоспів і колгоспів в КСП, а потім їх реструктуризація в агроформування ринкового типу. Водночас несприятливе ринково-підприємницьке середовище призвело до того, що фінансовий стан більшості з них був незадовільний.
5. Узагальнений підхід до класифікації за такою базовою ознакою як типи власності, дає можливість виділити в сучасній аграрній сфері економіки три уклади: приватний, приватно-спільний, державний.
6. Приватний уклад не є однорідним. За кількістю господарств і обсягами виробництва валової продукції (майже 3/4) він є пріоритетним. У ньому, в свою чергу, найбільш вагоме місце (2/3) поки що займають господарства населення. Вони включають особисті селянські господарства, садові ділянки, городи. Новими приватними структурами підприємницького типу для України є фермерські господарства і приватні підприємства. Останні це різновид фермерських господарств, які у середньому є більш великими за розмірами використання земельних угідь і обсягами виробництва. Якщо приватний уклад поділити на підприємницький і переважно натуральний сектори, то за таким показником, як питома вага у виробництві валової продукції сільського господарства, у загальному її виробництві, перший значно поступається другому відповідно у 2003 р. 7,6% і 66,0 %. Наявність у складі приватного сектора численної по кількості групи у переважній більшості майже натуральних господарств в умовах аграрної кризи і у певній мірі сьогодні виправдана. Вона є основною сферою зайнятості й доходів для багатьох власників господарств населення. Однак з позицій розвитку продуктивних сил, забезпечення продовольчої безпеки на належному рівні (особливо зі вступом України в СОТ) такий сектор є ознакою відсталості аграрного виробництва. Перспективними є лише ті особисті селянські господарства, які набудуть переважно бізнесового напряму чи трансформуються в фермерські господарства.
7. Серед великих агроформувань пріоритетне місце належить приватно-спільним сільськогосподарським підприємствам. В цьому укладі найбільше різноманіття організаційно-правових форм господарювання. Спільною їх ознакою є приватна власність, об’єкти якої об’єднуються для спільного господарського використання, з метою досягнення „ефекту масштабу виробництва”. В Україні, за офіційною назвою, до цього сектора відносяться різні господарські товариства і виробничі кооперативи.
8. Функціонуюча нині в Україні модель економіки є ринковою. В ній пріоритетне місце належить приватним агроформуванням. Ринковий механізм регулює зв’язки між усіма господарськими суб’єктами, держава не втручається безпосередньо у їх діяльність. Вона вирішує ті питання, які ринок регулює недостатньо ефективно, або взагалі його принципи не можуть використовуватися. І в цьому відношенні українська модель аграрної економіки аналогічна „західним”. Але вона значно відстає від них за техніко-технологічною оснащеністю, організацією, а відповідно продуктивністю й ефективністю, фінансово-економічним станом сільськогосподарських підприємств. У вирішальній мірі це зумовлено існуючим нині макроекономічним середовищем. На аграрному ринку панівне становище займають посередницькі структури. Вирішення цих проблем потребує втручання держави: регулювання ринку за допомогою заставних цін, держзакупок, субвенцій, пільгового кредитування, відповідної податкової політики і надання прямої підтримки сільгоспвиробникам.
9. На макрорівні і первинних виробничих ланках важливе значення має удосконалення системи власницько-господарських відносин. Йдеться не про їх різноманітність (це питання в основному вирішено), а „розбудову” оптимальної структури. При цьому слід зважити на ту обставину, що кожна форма власності і господарювання має певні переваги і недоліки. Стосовно майбутнього як приватних так і приватно-спільних підприємств, то їх місце й роль визначить насамперед ринок. Виживають і ефективно працюють лише ті з них, в яких витрати виробництва окремого товару нижчі від ціни його реалізації. А це у значній мірі залежить від використання сучасного менеджменту, розмірів й технічної оснащеності. Водночас важливе значення має обгрунтований вибір сфери діяльності, а відповідно і своєї „ніші” на ринку.
10. В пореформованій моделі аграрної економіки України, як і в усіх інших країнах з ринковою економікою, пріоритетне місце займе підприємницький сектор великих товарних господарств. Він буде охоплювати різні організаційно-правові форми господарювання. Спільна їх ознака оптимальний рівень концентрації виробництва, використання новітньої техніки і відповідних технологій, наукового менеджменту. Тільки такі господарства в змозі виробляти конкурентоспроможну продукцію на внутрішньому і зовнішньому аграрних ринках. Вони можуть стати і інтегратором щодо дрібнобізнесових господарств. Останні можуть ефективно функціонувати там, де розміри виробництва не мають вирішального значення, а чинник приватної власності відіграє істотну роль (виноградарство, вирощування плодів та ягід, садівництво, розведення кролів, бджільництво тощо). Саме таке поєднання великого і дрібного може дати ефект різноманіття.