Льовочкін Сергій Володимирович. Макрофінансова стабілізація в Україні у контексті економічного зростання

brief description

Льовочкін Сергій Володимирович. Макрофінансова стабілізація в Україні у контексті економічного зростання: дис... д-ра екон. наук: 08.04.01 / Київський національний економічний ун-т. - К., 2004

Льовочкін С.В. Макрофінансова стабілізація в Україні у контексті економічного зростання.-Монографія.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.04.01 -Фінанси, грошовий обіг і кредит. Київський національний економічний університет. Київ, 2004.
Досліджені проблеми макрофінансової стабілізації в Україні, визначені та систематизовані її параметри, проведено порівняльний аналіз кейнсіанських та монетаристських засад макроекономічного регулювання. Структуризовано засоби реалізації фінансової політики, оцінена їх ефективність.
Здійснено системний аналіз характеру і напрямів бюджетної, податкової, боргової та грошово-кредитної політики України за дванадцять років незалежності. Визначено етапи становлення та розвитку податкової системи України, оцінено її структуру та основні проблеми оподаткування, обгрунтовані орієнтири податкової політики у контексті сприяння сталому економічному зростанню. Проаналізована система видатків бюджету та обгрунтовані засади і напрями її реформування. Досліджені проблеми дефіцитності бюджету і державного боргу в Україні, виявлені їх причини та наслідки, оцінена система дефіцитного фінансування. Дана оцінка динаміки і структури грошової маси в Україні, антиінфляційної політики.

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення важливої наукової проблеми - формування системи управління макрофінансовою стабілізацією та комплексного використання інструментів фінансового впливу на забезпечення сталого економічного зростання. Теоретично поглиблено фінансові концепції державного регулювання соціально-економічного розвитку, запропоновано нові підходи до теорії та практики формування надійного й ефективного фінансового механізму макроекономічного регулювання. Систематизовано макрофінансові індикатори та оцінено властивості, передумови, напрями й характер використання фінансових іструментів і важелів, визначено параметри їх дії. На цій основі розроблені пропозиції щодо удосконалення фіскальної і грошово-кредитної політики української держави.
Головні науково-теоретичні та практичні результати дисертації полягають у наступному:

Доведена необхідність виділення двох складових макроекономічної стабілізації - суто макроекономічної та макрофінансової, що дозволяє більш цілеспрямовано керувати стабілізаційними процесами. Фінанси, забезпечуючи потреби соціально-економічного розвитку країни, є головною передумовою і чинником стабільності у суспільстві. Максимізація обсягів фінансових ресурсів та раціональне управління їх рухом, досягнення збалансованості державних фінансів й ефективного функціонування фінансового ринку, забезпечення стабільності грошової одиниці створюють надійне підгрунтя для сталого економічного зростання. Водночас, завдання встановлення макрофінансової стабільності є надзвичайно складними, оскільки передбачають узгодження дії фінансових інструментів та оптимізацію співвідношення фінансових і економічних параметрів, які мають значною мірою різновекторне спрямування. Надійне управління стабілізаційними процесами вимагає, по-перше, системного підходу, який передбачає комплексне використання фінансових методів впливу на різні сторони розвитку економіки та суспільства, і, по-друге, формування дієспроможного високопрофесійного фінансового апарату держави, який здатен виробляти та реалізовувати фінансову політику, яка відповідає потребам макрофінансової стабілізації та економічного зростання.

Теоретичні засади макрофінансової стабілізації і політики макроекономічного регулювання грунтуються на положеннях двох основних наукових шкіл - кейнсіанства і неокласицизма. З одного боку, Дж.М.Кейнс та його послідовники, досліджуючи макроекономічні процеси, обгрунтували необхідність і форми державного регулювання розвитку ринкової економіки та роль у цьому фіскальної і грошово-кредитної політики. Саме кейнсіанство заклало підвалини активного використання державою фінансових інструментів, у першу чергу видатків бюджету, податків і державних позик у стимулюванні економічного зростання. З іншого боку, неокласики в особі монетаристів довели необхідність і важливість стабільності у фінансовій сфері, за якої економічна система на мікрорівні здатна самостійно забезпечувати належну рівновагу. Характерною ознакою сьогодення є процес поступової конвергенції двох провідних течій економічної думки: неокласичні ідеї все більше проникають у посткейнсіанську теорію, а кейнсіанські - в неокласичну. Виходячи з цього та з реальної оцінки сучасного стану економіки нашої країни, обгрунтовано, що економічна політика української держави має бути кейнсіансько-монетаристською, включаючи поряд із стабілізаційними засобами у монетарній сфері активне використання фінансових інструментів, спрямованих на державну підтримку і стимулювання сталого економічного зростання, що має враховуватись у діяльності Міністерства фінансів та Національного банку України.
На даний час у системі державного регулювання соціально-економічного розвитку сформовано досить надійний фінансовий інструментарій, який забезпечує реалізацію макроекономічної політики різної як за змістовним наповненням, так і спрямуванням. Водночас, і в теорії, і на практиці поки що переважає обособлене використання окремих форм і методів фінансового впливу. В дисертації доведено, що їх слід розглядати як єдиний фінансовий механізм, який охоплює систему засобів фіскальної і монетарної політики та ринкового саморегулювання. Реалізація фінансового впливу забезпечується через взаємозв’язок макрофінансових індикаторів і фінансових інструментів, які у сукупності дозволяють оцінити та реалізувати вплив державних органів влади й управління на темпи і пропорції суспільного розвитку. В процесі дослідження здійснена чітка систематизація засобів реалізації фінансової політики: виділені форми фінансового забезпечення і фінансові інструменти, а також важелі впливу, які забезпечують відповідне спрямування та ефективність їх дії. На основі критеріальної оцінки фінансових інструментів визначено передумови і результативність, потенційні можливості та обмеження у їх використанні. Обгрунтовано, що вибір форм фінансового забезпечення (самофінансування, кредитування, безповоротне фінансування, страхування) для вирішення певних завдань соціально-економічного розвитку має виходити з необхідності, по-перше, повного забезпечення цих потреб фінансовими ресурсами і, по-друге, із стимулювання раціонального та ефективного використання коштів.
Засоби фіскальної політики є переважно інструментами прямого впливу на темпи і пропорції соціально-економічного розвитку. Як показав проведений аналіз світового досвіду, на основі вдалого їх використання держава здатна виходити з кризових ситуацій та забезпечувати сталі темпи економічного зростання. Встановлено, що основною проблемою фіскальної політики України є її незбалансованість та переважно пасивний характер. Використання податків і видатків бюджету пов’язане більше із забезпечувальними функціями при вирішенні поточних проблем. Доведено, що необхідно ширше використовувати їх потенційні можливості як цілеспрямованих та ефективних інструментів макроекономічного регулювання. З цією метою необхідно насамперед оптимізувати структуру доходів і видатків бюджету на основі практичного використання новітніх бюджетних технологій, які передбачатимуть складання декількох варіантів проекту бюджету. За критерій оптимальності слід прийняти забезпечення на основі того чи іншого варіанту максимальних темпів економічного зростання. Основним обмеженням при цьому є повне забезпечення за встановленими нормативами соціальних видатків.
Основним вектором розвитку податкової системи України у роки незалежності було зниження рівня оподаткування та досягнення стабільності податкового законодавства. Як засвідчує проведене дослідження, макроекономічні результати цієї політики загалом позитивні - досягнута макрофінансова стабілізація і протягом останніх чотирьох років забезпечується стале економічне зростання. В 2003 р. прийняті законодавчі акти, на основі яких починаючи з 2004-2005 років відбуватиметься подальше поступове зниження рівня оподаткування. Але практика зниження податкових ставок з одночасним розширенням податкової бази, у т.ч. за рахунок відміни пільг, досить часто необгрунтована, оскільки при цьому втрачається роль податків як інструментів фінансового регулювання. Досвід багатьох країн світу, зокрема США, засвідчує важливу роль різноманітних інвестиційних пільг у стимулюванні економічного зростання. Водночас, як доведено в роботі, на даний час головна проблема України в сфері фіскальної політики полягає не стільки у простому зниженні податкових ставок, скільки в їх оптимізації з позицій узгодженості інтересів держави та платників податків, а також у вдосконаленні механізмів оподаткування.
Найважливішою проблемою удосконалення механізмів оподаткування є їх приведення у відповідність з нинішньою економічною ситуацією в Україні. Впровадження в 1998 р. з податків на додану вартість і на прибуток методу нарахувань замість касового методу обчислення належної до сплати суми, хоча і обумовлювалось об’єктивними чинниками, насамперед протидією ухиленню від оподаткування, все ж, як показує аналіз, завдає значної шкоди. Такий порядок спричиняє вимивання в процесі розрахунків з бюджетом обігових коштів підприємств. Це пояснюється не недоліками самого по собі методу нарахувань, а тим, що на мікрорівні не у всіх галузях та регіонах досягнута належна стабільність, яка встановилась на макрорівні. В умовах неритмічного руху грошових потоків і затримок у розрахунках це веде до того, що податки сплачуються фактично за рахунок оборотних коштів, а тому від даного методу поки що слід відмовитися.
Головною проблемою в частині податкового навантаження на підприємницькі структури, що залишається невирішеною до цього часу, є внески у соціальні фонди, які за нормативами сплати вдвічі вищі, ніж у країнах з розвиненою ринковою економікою. Хоча це, як показано в роботі, і пов’язано з об’єктивними чинниками (нерівномірна вікова структура населення та несприятлива економічна кон’юнктура), все ж зниження рівня оподаткування у цій сфері є вкрай актуальним для України. Без цього навряд чи повною мірою спрацюють заходи із зниження ставок податків на додану вартість, на прибуток та на доходи фізичних осіб, які спрямовані на сприяння розвитку економіки та її детінізацію. Пенсійна реформа, яка розпочалася у 2003 р., поки що не вирішує ці проблеми, оскільки зберігає недоторканною солідарну систему державного соціального страхування, яка і є чинником, що породжує високий рівень оподаткування. Впровадження накопичувальної форми державного загальнообов’язкового пенсійного страхування, по-перше, обумовлено чинниками макроекономічної стабільності, а,по-друге, не передбачає ліквідацію солідарної системи. В роботі доведена необхідність прискореного впровадження накопичувальної системи пенсійного страхування та встановлення солідарної відповідальності роботодавців і найманих працівників.
Якщо з позицій поточної фінансової ситуації окремого бюджетного року основною проблемою є формуванням доходів, то у стратегічному плані генеруючим фактором незбалансованості фіскальної політики виступає існуюча система видатків бюджету. Забезпечити фінансування такого широкого і усеохоплюючого кола видатків навіть за умов фінансового благополуччя в будь-якій країні вкрай складно. В роботі доведена необхідність комплексного реформування системи видатків бюджету. По-перше, з метою всебічного сприяння економічному зростанню у післякризовий період потрібно суттєво посилити роль держави в інвестиційному процесі, реформувавши систему фінансування державних капітальних вкладень на основі формування бюджету розвитку та створення Державного банку розвитку. По-друге, слід провести реформування системи фінансового забезпечення соціальної сфери, залишивши на повному бюджетному утриманні тільки її пріоритетні галузі, насамперед загальну середню освіту. У вищій освіті розміщення і фінансування державного замовлення повинно здійснюватись на конкурсній основі серед вищих навчальних закладів, причому не на кошторисній основі, а за нормативами плати за підготовку одного фахівця. Фінансування професійно-технічної освіти в умовах ринкової економіки не відноситься до реалізації державних функцій і тому має бути виключено з бюджету. В галузі охорони здоров’я необхідно прискорити перехід до страхової медицини. По-третє, необхідно суттєво знизити питому вагу видатків бюджету на реалізацію управлінських функцій держави. Тенденція до значного зростання їх питомої ваги (з 3,6% у 1992 р. до 16,1% у чистому бюджеті в 2002 р.) є вкрай негативною і невиправданою ні в політичному, ні в економічному плані, ні з позицій продуктивного використання бюджетних коштів. Необхідно ввести жорсткі обмеження стосовно чисельності державного апарату і видатків бюджету на його утримання.
Проблеми бюджетного дефіциту в Україні є надзвичайно складними і неоднозначними. При цьому профіцит бюджету, що фіксувався у 2000 і 2002 рр., був досить умовним і відображав не стільки загальне покращення фінансової ситуації у державі, скільки визначався обліковими чинниками. Проведене в роботі дослідження системи дефіцитного фінансування і передумов та чинників його використання в нашій країні засвідчило, що прийняте свого часу завдання скорочення та ліквідації дефіциту бюджету носило швидше тактичний характер і не було ні достатньо обгрунтованим, ні виправданим. З одного боку, в умовах значної обмеженості у ресурсах і доходах неможливо тільки за рахунок податків та неподаткових надходжень забезпечити фінансування усіх видатків, тим більше, що останні мають вкрай нестабільний характер. З іншого боку, повна ліквідація дефіциту означає відчутне скорочення обсягів державних видатків, а отже і зниження ролі фіскальної політики, спрямованої на забезпечення сталого економічного зростання. Наразі необхідно докладати зусилля не стільки на ліквідацію дефіцитності бюджету, скільки, як і у цілому в частині фінансування видатків бюджету, забезпечувати високу ефективність використання державних коштів. В роботі доведено, що з цією метою необхідно обмежити бюджетний дефіцит виключно бюджетом розвитку, а фінансування видатків поточного бюджету здійснювати за рахунок податків та неподаткових надходжень. Також обгрунтовано, що відповідним чином має бути трансформована і боргова політика української держави (поки що у структурі державного боргу переважає спрямування коштів на фінансування бюджетного дефіциту 84% і формування валютних резервів 14%, а фінансування інвестиційних проектів складає усього 2%). Як внутрішні, так і зовнішні запозичення мають бути переорієнтовані на інвестиційно-інноваційні цілі.

Проблема забезпечення стабільності грошової одиниці, як основний вектор монетарної політики в Україні на початку і у середині 90-х років, була однією з найскладніших, а антиінфляційні заходи були поставлені у центр економічної політики. Водночас надзвичайно важливо визначитись із чинниками інфляції в нашій державі. Навряд чи можна погодитись з думкою про те, що основною причиною гіперінфляції була грошова експансія як результат невірно обраних цілей грошово-кредитної політики. Грошова маса зростала у зв’язку із тотальним зростанням цін, визваним підвищення цін на енергоносії, що надходили з Росії. Якби Україна не емітувала додаткові гроші, то її просто очікував би економічний колапс. Як тільки зовнішній збудник інфляційних процесів втратив силу своєї дії (ціни на енергоносії досягли світового рівня), з’явились передумови для приборкання гіперінфляції, які доповнювались адекватною й виваженою політикою у монетарній сфері. Водночас, як доведено у роботі, забезпечення стабільності гривні має бути не самоціллю, а головною передумовою макрофінансової стабілізації.

Основним завданням грошово-кредитної політики в Україні має стати вдосконалення структури грошової маси. Якщо нераціональна податкова система підштовхує підприємців до виведення своїх оборотів у тінь, то наявність надлишкової маси грошей поза банками дозволяє зробити це досить легко. Цій проблемі в нашій державі поки що не приділяється достатньої уваги, тоді як вона є не менш важливою ніж забезпечення стабільності гривні.