Малієнко Юлія Борисівна. Методика навчання історії середніх віків у 7 класі загальноосвітньої школи

brief description

АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ

на правах рукопису

МАЛІЄНКО Юлія Борисівна

УДК 373.1:94(100)”05”(48)

МЕТОДИКА НАВЧАННЯ ІСТОРІЇ СЕРЕДНІХ ВІКІВ
У 7 КЛАСІ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ

13.00.02 теорія і методика навчання історії

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Науковий керівник
Пометун Олена Іванівна,
доктор педагогічних наук,
професор

Київ 2007

ЗМІСТ
ВСТУП ............................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ НАВЧАННЯ ІСТОРІЇ СЕРЕДНІХ ВІКІВ У
ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ ............................................13
1.1. Викладання курсу історії середніх віків у історико-педагогічному аспекті .. 13
1.2. Освітній потенціал шкільного курсу історії середніх віків...............................28
1.3. Аналіз сучасного стану навчання історії середніх віків ...................................41
Висновки до першого розділу.....................................................................................55

РОЗДІЛ 2
МЕТОДИЧНІ УМОВИ НАВЧАННЯ КУРСУ ІСТОРІЇ СЕРЕДНІХ ВІКІВ У 7 КЛАСІ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ.................................................................59
2.1. Створення в учнів цілісних уявлень про середньовічні цивілізації..................59
2.2. Формування понять в курсі історії середніх віків...............................................72
2.3. Розвиток навчально-пізнавальних умінь семикласників на уроках всесвітньої історії..............................................................................................................................85
2.4. Формування емоційно-оцінних суджень учнів...................................................97
Висновки до другого розділу.....................................................................................110

РОЗДІЛ 3
АВТОРСЬКА МОДЕЛЬ НАВЧАННЯ УЧНІВ ІСТОРІЇ СЕРЕДНІХ ВІКІВ.............................................................................................................................114
3.1. Методика експериментального навчання..........................................................114
3.2. Хід і результати експерименту............................................................................136
Висновки до третього розділу....................................................................................167
ВИСНОВКИ.................................................................................................................171
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...................................................................178
ДОДАТКИ....................................................................................................................194

ВСТУП

Актуальність дослідження. Освіта основа розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорука майбутнього України. Вона є визначальним чинником політичної, соціально-культурної та наукової життєдіяльності суспільства. Освіта відтворює і нарощує інтелектуальний, духовний та економічний потенціал суспільства. Сучасне освітнє законодавство України визначає стратегію розвитку загальноосвітньої школи, висхідні позиції освітніх галузей, суспільно значущі результати навчального процесу. Конкретизувати зазначені вектори, наповнити їх реальним змістом і втілити у життя покликані науково-методичні дослідження з окремих навчальних предметів, які базуються на якісно нових підходах до освітнього процесу.
Курс історії середніх віків є складовою частиною освітньої галузі „Суспільствознавство” і відіграє важливу роль у світоглядному розвитку дитини. Історичне дослідження учнями епохи середньовіччя має значний освітній потенціал, оскільки воно дозволяє їм прослідкувати становлення сучасної цивілізації практично в усіх її проявах: культурному, політичному, економічному. Крім того, історія середніх віків це історія зародження сучасної Європи, тому саме цей предмет починає формувати ідею європейської єдності, що особливо важливо в умовах сучасних інтеграційних процесів в освіті та суспільстві.
Разом з тим, аналіз сучасної практики навчання історії середніх віків свідчить, що:
- в умовах традиційного викладання історії освітній потенціал курсу історії середніх віків реалізовується неповністю;
- у діючих програмах і підручниках відсутній системний підхід до формування активної творчої особистості на уроках історії середніх віків;
- постійні зміни у змісті історичної освіти, довга невизначеність у стандартах зумовлюють брак навчальної та методичної літератури;
- нова парадигма історичної освіти поки не знайшла відображення у тій методичній літературі, яка вже є;
- науково-методичні досягнення українських вчених залишаються поза увагою більшості вчителів, тому існуюча методика навчання є традиційною, що заважає вдосконаленню навально-виховного процесу і підвищенню рівня навчальних досягнень учнів.
Отже, якісні зміни, яких потребує сьогодні історична освіта, необхідність удосконалення навчання учнів історії середніх віків, брак сучасної літератури з питань методики навчання зазначеного курсу обумовлюють необхідність ґрунтовної наукової розробки методичних засад даного курсу.
Ступінь дослідженості проблеми. Питання навчання історії середніх віків є складовою загального вивчення проблем навчання історії у методичній та педагогічній літературі.
Історіографічний аналіз проблеми свідчить, що вже на рубежі ХІХ-ХХ століть провідними науковцями-медієвістами П.Виноградовим, М.Стасюлевичем були визначені зміст курсу; методистами Я.Гуревичем, А.Кролюницьким, Я.Кулжинським, В.Шульгіним та іншими сформульовані ідеї розвитку учнів у навчанні, розроблені окремі шляхи активізації розумової діяльності учнів на уроках історії середніх віків, що дозволяло формувати в учнів цілісні уявлення про середньовічну цивілізацію.
У 30-50-х рр ХХ ст. історія середніх віків посідає важливе місце у системі радянської шкільної історичної освіти. Традиції методичної думки попереднього періоду продовжили радянські методисти історії середньовіччя М. Андрієвська, О.Бернадський, Є.Космінський та інші, в працях яких сформульовані зміст і підходи до методики навчання курсу. Певну актуальність мали для нас загальнометодичні дослідження радянських часів О.Вагіна, П.Гори, Г.Годера, Н.Дайрі, І.Лернера та інших, в яких визначено основні методичні категорії, проаналізовано освітній потенціал окремих курсів в системі шкільної історичної освіти, зокрема курсу історії середніх віків. Проте зауважимо, що ці праці написані в рамках іншої освітньої парадигми і не можуть повною мірою відповідати вимогам сучасної методики історії.
Важливими для нашого дослідження були праці радянських методистів К.Агібалової, П.Гори, Г.Донського, Ф.Коровкіна та інших, які висвітлювали конкретні питання організації навчального процесу саме на уроках історії середніх віків, особливості використання прийомів і засобів навчання, шляхи активізації пізнавальної діяльності учнів, принципи відбору і структурування змісту. У працях П.Гори, Г.Кревера ґрунтовно викладені основи структурно-методичного аналізу матеріалу, теорія формування пізнавальних умінь учнів, розвитку історичних уявлень, понять і суджень на уроках історії. Саме ці положення були основою для розбудови нами власної методичної системи.
Цікавими для нашого дослідження були праці з питань розвитку історичних уявлень учнів, зокрема, твори Г.Годера, Н.Запорожець, О.Кабанової-Меллер, М.Кругляка, А.Редька, С.Рубінштейна, С.Терна. У роботах цих та інших вчених розкриваються різні аспекти формування і збагачення історичних уявлень в учнів, висвітлюються особливості їх розвитку, обґрунтовується взаємозв’язок фактів і теорії, який виявляється в індуктивному та дедуктивному способах пізнання історії семикласниками. Важливе значення для нас мали також дослідження вітчизняних та зарубіжних вчених у сфері закономірностей теоретичного пізнання учнями історичного процесу, формування понять зв’язків, історичних тенденцій. Ці проблеми знайшли своє відображення у працях відомих науковців В.Комарова, Т.Ладиченко, І.Лернера, В.Паламарчук, О.Пометун, В.Сотниченка, М.Холодної, які аналізують зміст і структуру теоретичного пізнання учнями історії, розкривають специфіку формування в учнів на уроках історії відповідних понять, зв’язків, закономірностей, характеризують їх значення для розвитку світогляду дитини, її когнітивної ініціативи. Проте у цих дослідженнях відсутні конкретно-методичні аспекти, що стосувалися б обраного нами курсу.
Питання формування в учнів навчально-пізнавальних умінь як у загальнодидактичному, так і методичному аспектах ґрунтовно досліджували в останні десятиріччя ХХ на початку ХХІ ст. Ю.Бабанський, К.Баханов, Н.Дайрі, Н.Запорожець, І.Лернер, В.Паламарчук, Р.Пастушенко, О.Пометун, О.Турянська та ін. Вони обґрунтовують функції умінь як важливої складової змісту сучасної освіти, зокрема історичної, розкривають питання класифікації, етапів і методів їх формування на уроках історії, доводять необхідність розвитку умінь для становлення пізнавальної самостійності учнів. У цих працях можна знайти лише окремі приклади, що стосуються предмету нашого дослідження.
У контексті сучасних вимог до навчання історії ми розглядали питання формування в учнів емоційно-оцінних суджень. У зв’язку з цим значну цінність для нашого дослідження представляли праці О.Удода з проблем реалізації досягнень аксіології у навчальному процесі, публікації І.Беха, Г.Донського, Л.Ломако, О.Стрелової, О.Сухомлинської, Г.Фреймана, присвячені процесам формування в учнів цінностей, ціннісних орієнтацій та емоційно-оцінних суджень. Ці питання розкриті на рівні загальнодидактичних та методичних підходів і не торкаються історії середніх віків.
Сучасні підходи до основних проблем методики навчання історії висвітлено у науковому доробку провідних українських вчених К.Баханова, А.Булди, Н.Гупана, Л.Калініної, Т.Мацейків, О.Пометун, О.Сухомлинської, О.Турянської, О.Удода, Г. Фреймана, Т.Чубукової, які були важливими для нас з точки зору визначення основних методологічних позицій дослідження. Першим у незалежній Україні системним викладом теорії і методики навчання історії в загальноосвітній школі став посібник О.Пометун, Г.Фреймана „Методика навчання історії в школі”. Розроблений у контексті європейських освітніх стандартів, посібник висвітлює методи і технології навчання історії, розкриває основи інтерактивного навчання. В ньому знайшли своє відображення зміни у трактуванні висхідних методичних категорій у зв’язку з поступовою зміною освітньої парадигми, що відбувається у ХХІ ст. Однак ці праці не висвітлюють зазначених питань щодо історії середніх віків.
Теоретико-методичні проблеми особистісно-орієнтованої освіти в сучасній школі, загальні закономірності її розвитку, які безпосередньо впливають на розвиток шкільної історичної освіти розкриті у працях І.Беха, Н.Бібік, В.Кременя, О.Пєхоти, І.Підласого, О.Савченко, І.Якиманської.
Отже, аналіз досліджуваної літератури з питань організації навчально-пізнавального процесу на уроках історії середніх віків свідчить, що в Україні поки недостатньо праць, які б розглядали основні питання методики курсу історії середніх віків з позицій сучасних освітніх вимог.
Таким чином, об’єктивні потреби розвитку історичної освіти, недостатньо ефективна практика навчання історії середніх віків у загальноосвітній школі, недостатня розробленість досліджуваної проблеми в методичній науці обумовили вибір та актуальність теми дисертаційного дослідження „Методика навчання історії середніх віків у 7 класі загальноосвітньої школи”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в лабораторії суспільствознавчої освіти Інституту педагогіки АПН України згідно з комплексним тематичним планом досліджень за темою „Дидактичне забезпечення реалізації концепції шкільної історичної освіти” (Державний реєстраційний номер 0102U000360).
Тему дисертації затверджено вченою радою Інституту педагогіки АПН України (протокол № 4 від 01.04.2004 р.) і узгоджено в Раді з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології АПН України (Протокол № 6 від 15.06.2004 р.).
Об’єкт дослідження: процес навчання історії середніх віків у 7 класі загальноосвітньої школи.
Предмет дослідження: мета, завдання, зміст і організація навчання історії середніх віків.
Мета дослідження науково обґрунтувати, розробити й експериментально перевірити авторську методику навчання історії середніх віків у 7 класі загальноосвітньої школи.
Гіпотеза дослідження: навчання учнів історії середніх віків буде ефективним за умов:
1) історичні уявлення та поняття семикласників про розвиток людства в епоху середніх віків будуть сформовані у певній системі;
2) буде забезпечено послідовне формування предметних умінь та навичок;
3) буде запроваджений аксіологічний підхід до навчального матеріалу, цілеспрямоване формування емоційно-оцінних суджень.
Відповідно до об’єкта, предмета, мети і гіпотези дослідження нами було сформульовано такі завдання:
1) на основі аналізу стану досліджуваної проблеми в історико-методичній та педагогічній літературі висвітлити теоретичні основи і освітній потенціал курсу історії середніх віків у системі шкільної історичної освіти;
2) дослідити сучасний стан навчання історії середніх віків у масовій практиці загальноосвітньої школи, визначити критерії вимірювання навчальних досягнень учнів із предмету;
3) визначити й обґрунтувати методичні умови ефективного навчання семикласників історії середніх віків;
4) розробити та експериментально перевірити авторську методику навчання історії середніх віків.
Теоретичною та методологічною основою дослідження є сучасні психолого-педагогічні теорії розвитку особистості, положення психологічної і педагогічної наук про взаємозв’язок навчання, виховання і розвиток особистості, про закономірності розвитку пізнавальної діяльності учнів основної школи; філософські позиції щодо синтезу культурологічного, цивілізаційного та соціоантропоцентричного підходів до змісту навчального матеріалу відбору методів навчання, визначення його результатів (І.Бех, І.Зязюн, В.Кремень, О.Сухомлинська); фундаментальні положення методики навчання історії щодо особистісно-орієнтованого та суб’єкт-суб’єктного навчання історії (К.Баханов, В.Комаров, О.Пометун), концептуальні позиції вітчизняних вчених щодо аксіологічних аспектів навчального процесу (І.Бех, О.Сухомлинська, О.Удод), базові психолого-педагогічні праці з окремих питань навчально-пізнавального процесу (Л.Виготський, О.Кабанова-Меллер, А.Редько, С.Рубінштейн, М.Холодна); положення Закону України „Про освіту”, „Про загальну середню освіту” Державної національної програми „Освіта” („Україна ХХІ століття”), Державного стандарту освіти базової і повної середньої освіти.
З метою досягнення поставлених у дослідженні завдань, перевірки правильності сформульованої гіпотези були використані наступні методи дослідження:
теоретичні методи (аналіз і синтез наукових джерел з проблем дослідження, аналогія, моделювання, порівняння, систематизація, узагальнення) використовувалися з метою вивчення відповідної науково-методичної літератури, визначення і обґрунтування закономірностей, основних складових методики навчання історії середніх віків, упорядкування їх в єдину методичну систему;
емпіричні методи (анкетування, бесіди, виявлення і фіксація фактів, опис у формі схем, таблиць, графіків, спостереження, тестування) застосовувалися з метою дослідження сучасного стану методики навчання історії середніх віків, вивчення сформованості теоретичного та емпіричного рівня пізнання учнів 7-х класів на уроках всесвітньої історії;
педагогічний експеримент проводився з метою перевірки валідності розробленої нами методики навчання історії середніх віків;
методи математичної статистики використовувалися для опрацювання отриманих в ході дослідження даних і встановлення кількісної залежності між ними.
Експериментальна база дослідження: дослідно-експериментальна робота здійснювалася у загальноосвітніх школах, гімназіях, ліцеях у містах Київ, Харків, Біла Церква. В експерименті на різних етапах взяли участь 448 учнів 7-х класів та 45 учителів загальноосвітніх навчальних закладів.
Дослідження здійснювалося протягом 2003-2006 років у три етапи.
На першому етапі (2003-2004 рр.) проводився теоретичний аналіз дидактичної, методичної, психолого-педагогічної, історичної, філософської літератури із зазначеної проблеми; визначалися мета і завдання роботи, висхідні позиції дослідження, шляхи їх реалізації; формулювалася робоча гіпотеза, вивчався сучасний стан навчання історії середніх віків у загальноосвітніх навчальних закладах, проводився його попередній аналіз.
На другому етапі (2004-2005 рр.) здійснювався констатуючий експеримент, спрямований на діагностування рівня уявлень, знань, умінь, емоційно-оцінних суджень семикласників, досягнутих учнями на уроках всесвітньої історії. Були розроблені основні шляхи та методичні рекомендації щодо формування емпіричного теоретичного рівня пізнання школярів, розвитку їх аксіологічних позицій, встановлено головні елементи навчальної взаємодії „вчитель учні”, виявлені найбільш ефективні технології навчання на уроках історії середніх віків.
На третьому етапі (2005-2006 рр.) відбувався формуючий етап експерименту, в процесі якого перевірялася обґрунтованість, дієвість, результативність методики навчання історії середніх віків. В ході проведення уроків, анкетування, бесід виявлялася ефективність запропонованих напрямків формування в учнів уявлень і понять з основних питань середньовічної історії, розвитку навчально-пізнавальних умінь, становлення емоційно-оцінних суджень семикласників. Аналізувався і узагальнювався набутий експериментальний матеріал, підбивалися підсумки проведеної роботи.
Наукова новизна та теоретичне значення дослідження полягає в тому, що:
вперше узагальнено та обґрунтовано теоретичні підходи до змісту та освітнього потенціалу курсу історії середніх віків; визначено і теоретично обґрунтовано методичні умови ефективного навчання курсу: системний розвиток історичних уявлень і понять учнів про розвиток людства в епоху середніх віків; послідовне формування предметних умінь та навичок; запровадження аксіологічного підходу до навчального матеріалу, цілеспрямоване формування у семикласників емоційно-оцінних суджень; визначено критерії і показники ефективного навчання історії середніх віків: когнітивний, аксіологічний, процесуальний;
удосконалено теорію і практику особистісно-орієнтованого навчання стосовно курсу історії середніх віків зокрема через поєднання активних та інтерактивних технологій як найбільш ефективний шлях реалізації освітнього потенціалу курсу;

bibliography

ВИСНОВКИ

Проведений теоретичний аналіз та експериментальне дослідження проблем методики навчання історії середніх віків у 7 класі загальноосвітньої школи України дозволили зробити наступні висновки та узагальнення.
1.Важливим етапом розвитку методики навчання історії середніх віків можна вважати межу ХІХ-ХХ століть, оскільки саме в цей період завершується процес формування цього курсу як окремого в загальній систем шкільної історичної освіти в Україні. Визначаються його зміст, хронологічні межі, пріоритети, цілі і завдання, серед яких зокрема надання учням ясного і чіткого уявлення про історичний процес як про безперервне ціле, яке підкоряється усім законам розвитку, створення в них єдиного, цілісного образу середньовіччя, зосередження особливої уваги на внутрішньому житті народів в його юридичних, економічних, морально-релігійних, розумових і художніх проявах. Значний вплив на становлення шкільного курсу історії середніх віків мали досягнення вітчизняної і світової медієвістики, педагогіки та філософії.
На рубежі ХІХ-ХХ ст. формується і запроваджується концентрична система навчання історії середніх віків у другому і третьому концентрах школи з поступовим поглибленням її змісту. Публікуються перші навчальні програми та видаються численні посібники і підручники, методики навчання, до яких доклали зусиль провідні вітчизняні науковці-медієвісти П.Виноградов, М.Стасюлевич і вчителі-методисти Я.Гуревич, А.Кролюницький, Я.Кулжинський, В.Шульгін. Основними рисами змісту курсу та його навчально-методичного забезпечення у той час стали відвертий європоцентризм та детальне висвітлення питань політичного і культурного розвитку людства у У-ХУ століттях. Характерним недоліком шкільних програм був схематизм викладу і перевантаження навчальним матеріалом. Аналогічна ситуація складалася і у підручникотворенні, проте автори найбільш відомих підручників Є.Белов, І.Беллярмінов, П.Виноградов, К.Іванов, В.Шульгін та деякі інші намагалися подолати ці недоліки і полегшити, таким чином, вивчення учнями історії середніх віків.
Запровадження і поширення викладання історії середніх віків на різні типи навчальних закладів супроводжувалось розвитком методики та організації навчання, формуванням нових методів навчання. Поруч з традиційним раніше, пасивним формально-репетиційним методом навчання історії, поширення набували такі методи, як: порівняльний (В.Клячин, В.Романовський), реальний або хрестоматійний (М.Стасюлевич), рефератний (Б.Влахопулов, М.Покотило), методи документації (Я.Кулжинський), драматизації (А.Гартвиг), які сприяли пошуковій діяльності учнів на уроках історії середніх віків.
Ці традиції були продовжені радянськими науковцями, методистами О.Вагіним, Н.Дайрі, І.Лернером, П.Лейбенгрубом та іншими, які визначили шляхи удосконалення уроків історії, розробили методику формування історичних понять та навчально-пізнавальних умінь. На особливу увагу в контексті нашого дослідження заслуговують праці провідних радянських вчених К.Агібалової, П.Гори, Г.Донського, Н.Запорожець, Ф.Коровкіна, які займалися питаннями організації навчального процесу саме на уроках історії середніх віків, обґрунтовували ідеї особистісного навчання, розвитку пізнавальної самостійності учнів. К.Агібалова та Г.Донськой створили підручник з історії середніх віків, який став одним з найкращих підручників з історії в СРСР. Оновлений і удосконалений, він і сьогодні використовується у школах Російської Федерації.
2. Курс історії середніх віків посідає значне місце як в сучасній системі шкільної історичної освіти України в цілому, так і у суб’єктному навчально-пізнавальному досвіді кожної дитини. Освітній потенціал курсу історії середніх віків визначається передусім його метою і завданнями, які сформульовані відповідно до освітнього законодавства і вимог сучасного суспільства. Аналіз керівних документів сучасної освіти дозволяє нам визначити цілі курсу історії середніх віків формування в учнів цілісної системи знань про людину та суспільство у У-ХУ століттях, яке забезпечується набуттям семикласниками власного інтелектуального досвіду пізнання історичного матеріалу і сприяє усвідомленню ідеї об’єднання народів, країн, континентів, що базується на загальнолюдських цінностях. Цілі і відповідні завдання курсу історії середніх віків розкриваються через його зміст, який побудований на основі синтезу культурологічного, цивілізаційного та соціоантропоцентричного підходів до вивчення історії середніх віків, інтегрує соціальну, економічну, політичну і духовну історію зазначеного періоду та висвітлює тісний взаємозв’язок всіх сфер людського буття У-ХУ століть. Крім знаннієвого компоненту, нами проаналізовані структура курсу, його навчально-методичне забезпечення, вікові особливості семикласників.
Дослідження сучасного стану навчання історії середніх віків у загальноосвітніх навчальних закладах виявили наступні певні недоліки цього процесу:
· перевантаження фактичним матеріалом програми курсу і відповідних підручників веде до браку часу на відпрацювання в учнів відповідних умінь та емоційно-оцінних суджень і перетворює дитину на транслятора чужих знань;
· ігнорування вчителями мотиваційних, активних факторів навчання знижує освітній потенціал уроків історії середніх віків. Біля 50% педагогів, як і раніше, обирають традиційні, пасивні методи навчання, зосереджують основну увагу на військово-політичному аспекті навчання історії;
· недостатність розробки усіх питань методики навчання історії середніх віків. Більшість нових досліджень носить локальний характер розглядаються лише окремі аспекти зазначеної теми, узагальнених праць з даної проблематики поки немає.
Зазначені фактори перешкоджають формуванню когнітивного, навчально-пізнавального, аксіологічного показників розвитку семикласників на уроках історії середніх віків. Такий дисбаланс між завданнями Державного стандарту і наявними реаліями сучасної школи доводить необхідність розробки нової методики навчання історії середніх віків і впровадження її в освітню практику.
3. Методичними умовами ефективного навчання історії середніх віків у 7-му класі загальноосвітньої школи можна вважати такі:
- Формування в семикласників історичних уявлень та понять про розвиток людства в епоху середніх віків у певній системі. Оскільки в учнів 11-13 років превалює конкретно-образне мислення, то формування провідних понять, зв’язків і тенденцій курсу, повинно спиратися на яскраві образні уявлення про відповідну історичну епоху. Процес формування уявлень на уроках історії середніх віків проходить шлях від ознайомлення і чуттєвого сприйняття семикласниками історичних фактів до збагачення їх чуттєвого досвіду і усвідомлення дітьми явищ і тенденцій розвитку людства у У-ХУ століттях. Пізнання семикласниками історичних понять, зв’язків та тенденцій спирається на: 1) стійкі просторові і часові уявлення; 2) знання учнів про розвиток конкретних історичних подій та явищ; 3) вміння учнями встановлювати послідовність між історичними фактами, знаходити причинні і наслідкові фактори; 4) розуміння того, що причини суспільних змін завжди знаходяться серед фактів, які їм передували; 5) усвідомлення того, що причинно-наслідкові, хронологічні, геополітичні зв’язки завжди знаходяться у тісному взаємозв’язку. Аналіз закономірностей навчального процесу у 7 класі довів пріоритет індуктивного способу пізнання, що пояснюється віковими особливостями учнів.
- Формування навчально-пізнавальних умінь учнів. Актуальність формування навчальних умінь на уроках історії обумовлюється підвищенням теоретичного рівня викладання всесвітньої історії у 7 класі, зростанням обсягу фактичного матеріалу, а також власно сенсом навчання і його кінцевими результатами.
- Формування в учнів емоційно-оцінних суджень. Курс історії середніх віків має значний аксіологічний потенціал, який розглядається нами у двох аспектах. Інформаційний аспект ознайомлення учнів такими важливими цінностями, як гуманізм, книгодрук, парламентаризм, Ренесанс, що зароджувалися саме в цю історичну епоху. Оцінний аспект усвідомлення семикласниками особливостей епохи, її базисних цінностей, формування в учнів уміння аргументувати власну позицію при оцінці історичних об’єктів середньовіччя, зіставляти їх з сучасними та власними життєвими орієнтирами.
Основними шляхами формування уявлень, понять, умінь, емоційно-оцінних суджень у семикласників є пам’ятки алгоритми діяльності, навчально-пізнавальні, творчі завдання, логічно-структурні схеми, урізноманітнення засобів навчання тощо. Вектором поступового ускладнення навчально-пізнавальної діяльності семикласників, що окреслює перспективи їх розвитку, та критерії сформованості учнівських досягнень на уроках всесвітньої історії є головний результат цих процесів сформована стійка пізнавальна ініціатива дитини, незалежна від її природних здібностей.
4. Названі методичні умови є основою авторської методики навчання історії середніх віків. Підвалинами її розробки є також оптимальне поєднання активної та інтерактивної моделей навчання, що забезпечує реалізацію освітнього потенціалу курсу історії середніх віків. Цьому сприяють також: спрямування змісту курсу історії середніх віків на формування в семикласників цілісного уявлення про розвиток людства у V-ХV століттях, розвиток навчально-пізнавальних умінь та емоційно-оцінних суджень; піднесення мотиваційних факторів навчання на уроках всесвітньої історії у 7 класі; визначення найбільш актуальних, ефективних освітніх технологій та забезпечення ними навчального процесу на уроках всесвітньої історії у 7 класі; використання новітніх досягнень педагогіки, психології для демократизації взаємодії: „учитель учень”; оптимальне поєднання сучасних освітніх технологій з можливостями конкретної дитини; забезпечення ситуації успіху дитини під час роботи на уроці історії.
Важливими є також зміни у структурі уроку історії середніх віків як основної форми навчання. Необхідним є введення спеціального мотиваційно-стимулюючого етапу уроку, запровадження особистісно-орієнтованих технологій, використання можливості інтеракцій в різних навчальних ситуаціях. Вимірювання навчальних досягнень учнів можливо шляхом контрольних робіт: тестів із загальними вимогами, усних відповідей за певними критеріями та інших способів перевірки, результати яких виконували б рефлексивно-оцінювальну функцію і зіставлялися з завданнями курсу.
Усі види навчально-пізнавальної діяльності семикласників на уроках історії середніх віків тісно пов’язані між собою, це дає можливість вчителю за допомогою відповідної методики закласти основу для глибокого усвідомлення учнями історичних фактів, створити цілісний образ епохи середніх віків, сприяти розвитку навчально-пізнавальних умінь та емоційно-оцінних суджень.
Побудована на таких основах експериментальна методика була апробована в процесі формуючого експерименту в семи школах Києва, Харкова, Білої Церкви із залученням 448 учнів і 45 вчителів. Проведені в рамках експерименту уроки, контрольні роботи, анкетування вчителів та учнів довели ефективність запропонованої моделі навчання історії середніх віків. Так, в експериментальних класах суттєво змінюється співвідношення в уявленнях учнів: якщо на початку експерименту образні уявлення складали 73%, то наприкінці 40%, натомість зростають показники уявлень про динаміку розвитку середньовічного суспільства, просторові та часові уявлення. Аналіз знаннієвих показників свідчить, що на початку експерименту роботи лише 60% учнів відповідали заданим критеріям, наприкінці дослідження ця цифра зростає до 90%. Якісні зміни відбулися і у навчально-пізнавальних уміннях в семикласників експериментальних класів: зменшуються показники описових умінь з 75% до 30%, разом з тим, зростають дані аналітичних з 10% до 35%. Позитивною є динаміка емоційно-оцінної і творчої діяльності учнів експериментальних класів з 16% 32%. Разом з тим, відповідні показники контрольних класів залишилися без суттєвих змін.
На основі проведеного дослідження розроблено практичні рекомендації для вчителів історії, студентів історичних факультетів вищих педагогічних навчальних закладів, методистів курсів післядипломної перепідготовки вчителів історії, авторів підручників, методичних посібників.
1) Вчителям історії середніх загальноосвітніх навчальних закладів рекомендуємо наступні умови ефективного навчання на уроках історії середніх віків.
· Перевантаження фактичним матеріалом програм і відповідних підручників з історії середніх віків потребує ретельної підготовки до уроку всесвітньої історії у 7 класі, детального відбору форм і методів навчання, спрямованих на реалізацію завдань уроку, курсу в цілому.
· Успішне проведення сучасного уроку всесвітньої історії залежить від застосування вчителем мотиваційно-стимулюючі аспектів, активної та інтерактивної взаємодії між учителями та учнями, правильного використання контрольно-корекційних методик.
· Гармонійний розвиток дитини безпосередньо залежить від формування в неї навчально-пізнавальних умінь та емоційно-оцінних суджень; обов’язковим елементом навчання історії середніх віків має стати власно дослідницька діяльність дитини на кожному уроці.
· Організація навчально-пізнавальної діяльності учнів має бути адекватною віковим особливостям підлітків 11-13 років, сприятливою для досягнення максимальної самореалізації кожної дитини.
2) Методисти системи перепідготовки вчителів історії повинні звертати більшу увагу на фахову підготовку вчителів щодо формування в семикласників відповідних знань, умінь, емоційно-оцінних суджень.
3) Авторам підручників, посібників, які здійснюють навчально-методичне забезпечення курсу необхідно враховувати специфіку історії середніх віків.
· Особливість курсу історії середніх віків полягає в тому, що, відміну від історії стародавнього світу, в навчальне поле семикласників попадає значна кількість регіонів, країн, подій, процесів і явищ, що значно ускладнює вивчення саме цього періоду світової історії.
· Програми з історії середніх віків складені так, що вони не запобігають перевантаженню фактичним матеріалом, тому автори підручників і програм повинні особливо ретельно відбирати зміст курсу.
Проведене дослідження не вичерпує усі аспекти проблеми. Подальшого вивчення потребують питання, пов’язані з обсягом обов’язкового фактичного матеріалу, розвитком теоретичного рівня пізнання учнів, розробкою електронних засобів навчання. Окремого вивчення вимагають умови і особливості оптимального використання активних та інтерактивних методів і технологій на уроках історії середніх віків.