МЕЛЬНИК АЛІНА МИКОЛАЇВНА. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ЗАТРИМАНОГО У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

brief description

МЕЛЬНИК АЛІНА МИКОЛАЇВНА. Назва дисертаційної роботи: "ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ЗАТРИМАНОГО У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
МЕЛЬНИК АЛІНА МИКОЛАЇВНА
УДК 343.125.2+343.125.5
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ЗАТРИМАНОГО
У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАЖЕННІ
Спеціальність 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова
експертиза; оперативно-розшукова діяльність
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Кучинська Оксана Петрівна,
доктор юридичних наук, професор
Київ – 2015
2
ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………...……..4
РОЗДІЛ 1. ЗАТРИМАННЯ ЯК ЗАХІД КРИМІНАЛЬНОГО
ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ ………………………………………....….12
1.1. Сутність та класифікація видів кримінального процесуального
затримання………………………………………………………………..……..…..12
1.2. Генеза затримання у кримінальному провадженні ……………..…………..32
1.3. Забезпечення прав затриманого відповідно до статті 5 Конвенції про захист
прав людини і основоположних свобод та практика Європейського суду з прав
людини ……………………………………………………………………………...40
1.4. Міжнародний досвід правового регулювання механізму забезпечення прав
затриманого у кримінальному провадженні ………………………………….….52
Висновки до розділу 1 ………………………………………………………….….67
РОЗДІЛ 2. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ЗАТРИМАНОГО ПРИ
ЗАСТОСУВАННІ ЗАГАЛЬНИХ ВИДІВ КРИМІНАЛЬНОГО
ПРОЦЕСУАЛЬНОГО
ЗАТРИМАННЯ……………………………………………………………………70
2.1. Затримання за ухвалою слідчого судді як гарантія забезпечення прав
затриманого (затримання з метою приводу) ……………………………...…..…70
2.2. Особливості забезпечення прав особи, затриманої у порядку ст. 207 КПК
України ……………………………………………………………………….…….86
2.3. Забезпечення прав особи при затриманні уповноваженою службовою
особою в порядку ст. 208 КПК України ……………………………………...…102
2.4. Порядок здійснення превентивного затримання …………………………..120
Висновки до розділу 2 ……………………………………………………………134
РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ЗАТРИМАНОЇ
ОСОБИ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ СПЕЦІАЛЬНИХ ВИДІВ
ЗАТРИМАННЯ………………………………………………………………..…137
3.1. Особливості затримання осіб із різним правовим статусом …………..….137
3.2. Особливості затримання, обумовлені територією його здійснення ….…..156
3
3.3. Затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення за межами
України та затримання іноземців ………………………………………………..171
Висновки до розділу 3 ………………………………………………………..…..183
ВИСНОВКИ ………………………………………………………………….…..186
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………….……….201
ДОДАТКИ.………………………………………………………………………..230
4
ВСТУП
Актуальність теми. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність,
недоторканність і безпека визнаються Конституцією України найвищою
соціальною цінністю (ст. 3). Права і свободи людини та ефективність їх
забезпечення визначають рівень демократії в державі. Охорона й забезпечення
прав і свобод людини є головним завданням кожної правової держави.
Особливого значення проблема забезпечення прав особи набуває у
кримінальному провадженні, де за певних визначених законом умов до особи
можуть бути застосовані заходи кримінального процесуального примусу.
Одним із таких заходів, які обмежують конституційні права людини у
зв’язку зі здійсненням кримінального провадження, є кримінальне
процесуальне затримання. Незважаючи на його короткостроковість, обсяг
обмеження права на свободу та особисту недоторканність є значним, а тому
надзвичайно важливого значення набувають передбачені законом права
затриманого, механізм і процедура їх забезпечення.
Кримінальне процесуальне затримання посідає важливе місце в системі
кримінального провадження і є одним із заходів кримінального процесуального
примусу. Затримання суттєво впливає на обсяг прав осіб, до яких воно
застосовується. Проведене опитування адвокатів міст Києва та Харкова та
статистика правозахисних організацій (Української Гельсінської спілки з прав
людини, Об’єднання правозахисних організацій «Правозахисний порядок
денний») свідчать про непоодинокі випадки порушення прав затриманих.
Недостатня ефективність реалізації механізму забезпечення прав
затриманого у кримінальному провадженні потребує вдосконалення норм
законодавства, а також діяльності правоохоронних, правозахисних та судових
органів. Так, проведене анкетування слідчих суддів, працівників правоохоронних
органів показало, що у 87% опитаних респондентів виникали проблеми у
тлумаченні та застосуванні норм Кримінального процесуального кодексу
України (далі – КПК України), що регулюють порядок здійснення
кримінального процесуального затримання. Аналіз правозастосовної практики
5
також свідчить про неоднозначне розуміння слідчими, прокурорами, слідчими
суддями, адвокатами сутності, підстав і порядку застосування затримання у
кримінальному провадженні.
Проблеми, пов’язані із забезпеченням прав особи у кримінальному
провадженні, що виникають під час здійснення кримінального процесуального
затримання, зумовлені, насамперед, недостатньою нормативною
регламентацією порядку та особливостей здійснення окремих видів затримання.
Окремі проблемні питання застосування заходів процесуального примусу,
порядку здійснення затримання, захисту прав затриманого у кримінальному
провадженні, забезпечення права на свободу та особисту недоторканність були
предметом дослідження таких учених: Ю.П. Аленіна, М.С. Алєксєєва,
А.А. Благодир, В.П. Бож’єва, В.Г. Гончаренка, В.М Григор’єва, І.В. Гловюк,
Ю.М. Грошевого, В.Г. Даєва, П.С. Елькінд, В.С. Зеленецького, О.В. Капліної,
Л.Д. Кокорєва, В.М. Корнукова, М.М. Короткого, О.П. Кучинської,
Л.М. Лобойка, В.Т. Маляренка, В.І. Мариніва, В.Т. Нора, М.А. Погорецького,
В.О. Попелюшка, Ю.Д. Притики, В.В. Рожнової, С.М. Смокова,
М.С. Строговича, В.М. Тертишника, Л.Д. Удалової, М.С. Цуцкірідзе,
С.С. Чернявського, Ю.М. Чорноус, В.П. Шибіка, О.Г. Шило, М.Є. Шумили,
О.Г. Яновської та ін.; зарубіжних правників: Бретта І.М., Герберт С., Гідденса
Е., Грей Б., Джаксона П., Каппеллеті М., Антоніо Карільо Флореса, Хосе Марія
Ло-сано, Ігнасіо Валарта, Фернандо Вега, Мігель Уртадо де ла Мадрид,
Альфонсо Каса, Сальвадор Тоскано, Хосе Бессер Баутіста та інших.
Проте комплексно проблемні питання застосування кримінального
процесуального затримання та забезпечення прав затриманого за КПК України
2012 р. не досліджувалися. Усе це зумовлює необхідність подальших розробок
у цьому напрямку та свідчить про актуальність теми дисертаційного
дослідження, що і визначило її вибір.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження спрямоване на реалізацію положень Указів
Президента України «Про Концепцію вдосконалення судівництва для
утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських
6
стандартів» від 10.05.2006 року № 361/2006, «Про Концепцію вдосконалення
судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до
європейських стандартів» від 28.03.2008 року № 276/2008, «Про концепцію
реформування кримінальної юстиції України» від 08.04.2008 року № 311/2008 та
виконане відповідно до пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011-
2015 роки, ухвалених Національною Академією правових наук України (рішення
від 24.09.2010 року № 14-10), планів науково-дослідних робіт юридичного
факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка за
напрямом досліджень юридичного факультету «Доктрина права в правовій
системі України: теоретичні та практичні аспекти» (номер теми 11БФ042-01,
державна реєстрація 01111u008337), а також кафедри правосуддя.
Дисертація виконана на кафедрі правосуддя юридичного факультету
Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Тема дисертації
затверджена на засіданні Вченої ради Національного університету «Юридична
академія імені Ярослава Мудрого» (протокол № 4 від 20 грудня 2013 року).
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є вирішення наукового
завдання щодо розробки теоретичних, правових та практичних засад,
спрямованих на удосконалення забезпечення прав затриманого у
кримінальному провадженні.
Досягнення поставленої мети вимагає вирішення таких задач:
- надати визначення понять кримінального процесуального примусу,
кримінального процесуального затримання, механізму забезпечення прав
затриманого у кримінальному провадженні;
- окреслити ґенезу інституту затримання у кримінальному
провадженні;
- класифікувати види кримінального процесуального затримання;
- визначити гарантії забезпечення права затриманого на свободу та
особисту недоторканність;
- охарактеризувати затримання за ухвалою слідчого судді, суду, як
гарантію забезпечення прав затриманого;
- розробити теоретичні засади механізму забезпечення прав
7
затриманих неповнолітніх;
- удосконалити теоретичні засади затримання окремої категорії осіб,
які користуються правовим імунітетом, та іноземців;
- визначити особливості затримання із проникненням у житло чи
інше володіння особи
- розробити та надати пропозиції щодо вдосконалення норм чинного
законодавства України, які регламентують порядок кримінального
процесуального затримання та забезпечують реалізацію прав затриманого у
кримінальному провадженні.
Об’єктом дослідження є правові відносини, що виникають під час
застосування кримінального процесуального затримання як заходу
процесуального примусу.
Предметом дослідження є забезпечення прав затриманого у
кримінальному провадженні.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складають
положення діалектичного матеріалізму як загального способу пізнання
суспільних явищ і процесів, а також загальнонаукові та спеціальні методи
дослідження.
Метод діалектичного матеріалізму надав змогу розкрити основні поняття
з обраної тематики завдяки використанню філософських категорій суті та явища,
форми і змісту, кількості та якості, суб’єктивного й об’єктивного, а також
законів переходу кількісних змін у якісні, єдності й боротьби протилежностей,
закону заперечення заперечень тощо; метод історизму використовувався для
висвітлення генези затримання, кримінальної процесуальної характеристики
забезпечення права особи на свободу та особисту недоторканність (підрозділи
1.2., 1.3., 1.4.); системно-структурний метод – для встановлення внутрішньої
побудови механізму забезпечення прав затриманого у кримінальному
провадженні та розроблення класифікації видів кримінального процесуального
затримання (підрозділи 1.1., 1.4.); метод функціонального аналізу застосовувався
для формування уявлення про правову характеристику сутності кримінального
процесуального затримання особи, як поліфункціональної правової категорії, яка
8
має виходи на різноманітні проблеми, визначаючи шляхи їх вирішення
(підрозділи 1.1., 2.1., 2.2., 2.3., 2.4.); статистичні та соціологічні методи
використані з метою збору інформації шляхом анкетування слідчих, прокурорів,
суддів та адвокатів, а також узагальнення отриманих результатів і результатів
вивчення кримінальних проваджень та статистичних даних щодо проблем
здійснення затримання у кримінальному провадженні; формально-логічний
(догматичний) – для уточнення понятійного апарату (підрозділи 1.1., 2.1., 2.2.,
2.4., 3.3.); порівняльно-правовий метод – в процесі порівняння міжнародноправових, кримінальних процесуальних, а також підзаконних правових актів,
що дало можливість внести конкретні пропозиції до чинного законодавства
України (розділи 1-3). Названі методи використовувалися в роботі у
взаємозв’язку і взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту і
об’єктивність дослідження.
Нормативно-правовою базою дослідження стали положення: Конституції
України, міжнародно-правових актів з охорони та захисту прав людини,
практика Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), вітчизняне
кримінальне та кримінальне процесуальне законодавство, рішення
федеральних судів Сполучених Штатів Америки, зарубіжне кримінальне
процесуальне законодавство.
Обґрунтованість і достовірність сформульованих у дисертації наукових
положень, висновків і рекомендацій визначається і забезпечується емпіричною
базою дослідження, яку становлять результати вивчення слідчої та судової
практик з питань застосування кримінального процесуального затримання (70
кримінальних проваджень); ухвали слідчих суддів (3000 ухвал); щорічні звіти
Генеральної прокуратури за 2012-2015 роки, Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ за 2012-2015 роки; рішення
ЄСПЛ (50 справ); дані, отримані під час опитування 574 респондентів (150
слідчих, 86 прокурорів, 238 адвокатів та 100 суддів).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є
першим в Україні монографічним дослідженням теоретичних, правових та
праксеологічних засад кримінального процесуального затримання за чинним
9
КПК України. Обґрунтовується низка концептуальних та важливих для теорії й
практики понять, положень і висновків, одержаних особисто автором, серед
яких найсуттєвішими є такі:
вперше:
- надається визначення поняття «механізму забезпечення прав
затриманого у кримінальному провадженні» як комплексної взаємодіючої
системи процесуальних гарантій, інституційних повноважень уповноважених
службових осіб та органів, а також загально-соціальних умов, що у сукупності
забезпечують правомірну, належну та ефективну реалізацію прав затриманого
у кримінальному провадженні, а в необхідних випадках – їх охорону, захист
та/або відновлення;
- розроблено системну класифікацію видів кримінального процесуального
затримання;
- обґрунтовано доцільність запровадження в Україні інституту затримання
особливо важливих свідків (анг. - ‘material witness detention’);
- доведено необхідність запровадження в законодавство України механізм
захисту конституційних прав особи Ампаро де Лібертад (ісп. – ‘amparo de libertad’),
який полягає у можливості здійснення заходів щодо захисту особистої свободи у
трьох випадках: а) у разі загрози незаконного позбавлення особистої свободи; б)
при втраті особистої свободи; в) у разі незаконного продовження строку
обмеження особистої свободи;
удосконалено:
- визначення кримінального процесуального затримання, під яким слід
розуміти самостійний тимчасовий захід кримінального процесуального
примусу, що застосовується визначеними законом особами на строк не більше
72 годин з моменту безпосереднього обмеження свободи пересування
затриманої особи;
- поняття кримінального процесуального примусу;
- систему та ознаки заходів кримінального процесуального примусу;
- теоретичні засади забезпечення прав особи, затриманої
уповноваженою службовою особою та при здійсненні «законного» затримання;
10
набули подальшого розвитку:
- науковий підхід щодо історичного розвитку кримінального
процесуального затримання;
- наукові ідеї про сутність кримінального процесуального затримання;
- наукові підходи щодо гармонізації порядку реалізації гарантій прав
затриманого в Україні з міжнародними, в тому числі європейськими стандартами;
- положення щодо необхідності приведення національного
законодавства України до міжнародних стандартів у сфері забезпечення прав і
основних свобод людини і громадянина під час застосування кримінального
процесуального затримання;
- особливості порядку превентивного затримання.
Практичне значення одержаних результатів. Викладені в дисертації
положення, висновки й пропозиції використані:
у нормотворчій діяльності – для вдосконалення норм чинного КПК
України, інших правових актів, що регламентують порядок кримінального
процесуального затримання (акт впровадження результатів дисертації в роботу
Комітету з питань забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради
України № 04-20/12-1093 від 08 травня 2014 р.);
у практичній діяльності – пропозиції й рекомендації, викладені у
дисертації, впроваджені в практичну діяльність правоохоронних органів (акт
впровадження у практичну діяльність ГСУ МВС України від 22 січня 2015 р.);
у навчальному та науково-дослідному процесі – при викладанні
навчальних дисциплін «Кримінальний процес України», «Актуальні проблеми
кримінального процесу України», спецкурсів «Запобіжні заходи у
кримінальному провадженні» та при підготовці підручників, навчальних і
довідкових посібників, методичних матеріалів (акти впровадження у
навчальний процес та науково-дослідну діяльність Донецького юридичного
інституту МВС України № 32 від 25 грудня 2014 р.; Академії адвокатури
України № 220 від 17 березня 2015 р.; юридичного факультету Київського
національного університету імені Тараса Шевченка від 19 жовтня 2015 р.).
Апробація результатів дисертації. Основні ідеї дисертації доповідалися
11
й обговорювалися: на засіданнях кафедри правосуддя юридичного факультету
Київського національного університету імені Тараса Шевченка, у виступах на
міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях, зокрема:
«Проблеми сучасної юридичної науки очима молодих учених» (м. Харків, 2014
р.); «Актуальні питання розвитку та взаємодії публічного та приватного права»
(м. Львів, 2014 р.); «Юридичні науки: історія, сучасний стан та перспективи
досліджень» (м. Київ, 2014 р.); «Юридична наука в ХХІ столітті: перспективні
та пріоритетні напрями досліджень» (м. Запоріжжя, 2014 р.); «Актуальні
питання державотворення в Україні» (м. Київ, 2014 р.); «Наукові записки
Міжнародного гуманітарного університету» (щорічна звітна конференція
професорсько-викладацького складу Міжнародного гуманітарного
університету) (м. Одеса, 2014 р.); «Юридична наука та практика у третьому
тисячолітті» (м. Кошице, 2015 р.); «Питання сучасної юридичної науки у
дослідженнях молодих учених» (іноземними мовами) (м. Харків, 2015 р.);
«Сучасне кримінальне провадження України: доктрина, нормативна
регламентація та практика функціонування» (м. Одеса, 2015 р.); «Особливості
розвитку публічного та приватного права в Україні» (м. Харків, 2015 р.).
Публікації. Основні положення та висновки дослідження, що
сформульовані в дисертації, відображено у 20 наукових публікаціях, з них: 7 –
у фахових виданнях України, в тому числі 1 у співавторстві (не менше 50%
авторського тексту), 2 – у фахових виданнях іноземних країн (Австрія,
Молдова), в тому числі 1 у співавторстві (не менше 50% авторського тексту),
11 – у збірниках тез доповідей на міжнародних науково-практичних
конференціях.
Структура дисертації визначається метою, задачами та предметом
дослідження і композиційно складається із вступу, трьох розділів, що містять у
собі одинадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел
(266 найменувань) та 6 додатків. Обсяг основного тексту дисертації становить
200 сторінок

bibliography

ВИСНОВКИ
У дисертації вирішено наукове завдання щодо розробки теоретичних,
правових та практичних засад, спрямованих на удосконалення забезпечення
прав затриманого у кримінальному провадженні, та сформульовано висновки,
пропозиції й рекомендації, що відповідають вимогам наукової новизни,
зокрема:
1. Кримінальний процесуальний примус є сукупністю передбачених
законом здійснюваних у встановленій кримінальній процесуальній формі
заходів примусового впливу держави у особі уповноважених органів, які
покликані забезпечити виконання обов’язків учасниками кримінального
процесу та вирішення завдань кримінального правосуддя, застосування яких
супроводжуються обмеженням конституційних прав і свобод людини в межах
досудового розслідування, судового провадження та процесуальних дії у
зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну
відповідальність.
Кримінальне процесуальне затримання – це самостійний тимчасовий
захід кримінального процесуального примусу, що застосовується визначеними
законом особами на строк не більше 72 годин з моменту безпосереднього
обмеження свободи пересування затриманої особи.
Механізм забезпечення прав затриманого у кримінальному провадженні є
комплексною взаємодіючою системою процесуальних гарантій, інституційних
повноважень уповноважених службових осіб та органів, а також загальносоціальних умов, що у сукупності забезпечують правомірну, належну та
ефективну реалізацію прав затриманого у кримінальному провадженні, а в
необхідних випадках – їх охорону, захист та/або відновлення.
2. Правове регулювання кримінального процесуального затримання,
досліджене за періодами правового регулювання кримінальних процесуальних
відносин на території України, свідчить про те, що затримання є одним із
перших правових інститутів, виникнення якого об’єктивно продиктовано
задачами розкриття і розслідування злочинів.
187
Протягом періоду розвитку вітчизняного кримінального процесуального
права спостерігається спорідненість і спадкоємність норм, що регулюють
затримання особи. При цьому на кожному етапі розвитку кримінальних
процесуальних відносин порядок кримінального процесуального затримання
врегульовується більш чітко та з урахуванням попередніх проблем його
застосування.
3. Запропоновано наукову класифікацію видів кримінального
процесуального затримання за такими критеріями: 1) за необхідністю
отримання ухвали слідчого судді, суду: за ухвалою слідчого судді, суду; без
ухвали слідчого судді, суду; 2) за суб'єктом, що здійснює затримання:
затримання уповноваженою службовою особою; затримання кожним, хто не є
уповноваженою службовою особою; 3) за процесуальним статусом
затримуваної особи: затримання підозрюваного; затримання обвинуваченого; 4)
за правовим статусом затримуваної особи: затримання на загальних підставах;
затримання неповнолітніх; затримання окремої категорії осіб; затримання
іноземців, осіб без громадянства; 5) за правовим режимом місця затримання:
затримання на території без особливого правового режиму; затримання на
території дипломатичних представництв, консульських установ України, на
повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України
під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано
до порту, розташованого в Україні; затримання у житлі чи іншому володінні
особи.
4. Гарантіями забезпечення права затриманого на свободу та особисту
недоторканність повинні бути: 1) встановлення часових меж негайності
доставлення затриманого до уповноваженої службової особи або повідомлення
уповноваженої службової особи про затримання та місцезнаходження особи,
яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення (не більше 4-х
годин з моменту затримання); 2) пряма заборона на утримання затриманого
протягом часу, що перевищує чітко встановлений для такого утримання; 3)
запровадження відповідальності за перевищення часових меж негайності
доставлення затриманого до уповноваженої службової особи або повідомлення
188
уповноваженої службової особи про затримання та місцезнаходження такої
особи; 4) пряма заборона на здійснення затримання, якщо про вчинення
злочину громадянину стало відомо лише зі слів інших осіб, за відсутності явних
ознак (слідів) кримінального правопорушення; 5) чітке законодавче визначення
кола осіб, які є уповноваженими службовими особами; 6) допустимі методи і
застосування сили при здійсненні затримання; 7) кримінально-правова
відповідальність за завідомо незаконне затримання; 8) право затриманого на
оскарження затримання.
5. Слідчий суддя, ґрунтуючись на оцінці відповідності клопотання
прокурора або слідчого за погодженням з прокурором про дозвіл на затримання
з метою приводу стандартам доброякісності процесуальних рішень, повинен
винести ухвалу, що відповідає стандартам доброякісності кримінальних
процесуальних рішень.
Відповідно, ухвала про дозвіл на затримання з метою приводу як
кримінальне процесуальне рішення може бути визначено як виражений у формі
ухвали індивідуальний правозастосовний акт, у якому слідчий суддя, суд як
посадова особа або компетентний державний орган відповідно у встановленому
законом порядку та в межах своєї компетенції з метою вирішення завдань
кримінального провадження надає дозвіл на здійснення затримання з метою
приводу і виражає владне волевиявлення про бездіяльність особи, до якої
застосовується таке затримання, щодо обов’язку з’явитися за викликом
прокурора, суду, ґрунтуючись на фактичних обставинах і приписах чинного
законодавства на момент прийняття рішення.
6. Механізм забезпечення прав затриманих неповнолітніх повинен
включати сукупність наступних умов: 1) затримання неповнолітньої особи без
ухвали слідчого судді не повинно перевищувати 30 годин; 2) прокурор у
справах про злочини неповнолітніх повинен здійснювати попередню перевірку
законності застосування до неповнолітніх заходів процесуального примусу; 3)
затримання неповнолітнього без ухвали слідчого судді повинно здійснюватися
лише з метою припинення вчинення ним тяжкого або особливо тяжкого
злочину та доставлення такої особи до слідчого судді; 4) судовий контроль за
189
забезпеченням прав затриманих неповнолітніх та законністю їх затримання
повинен бути автоматичним; 5) кримінальне провадження щодо неповнолітніх
повинне здійснюватися за обов’язкової участі представників Служби у справах
дітей та сім’ї.
7. Законодавство України, яке регулює депутатську та суддівську
недоторканність, потребує реформування та вдосконалення. Необхідно: 1) на
законодавчому рівні закріпити можливість затримання депутата на місці
вчинення злочину; 2) скоротити строк надання згоди ВРУ на затримання
депутата; 3) поширити дію депутатського імунітету щодо затримання виключно
на сесійний період.
Доцільним буде створення механізму прискореної видачі іноземних
громадян, які вчинили злочин за межами України та затримані на кордоні
України. З метою вдосконалення механізму забезпечення прав затриманих у
кримінальному провадженні, які не володіють державною мовою, необхідно
створити державний інтернет-ресурс із переліком прав затриманих у
кримінальному провадженні з їх перекладом на іноземні мови, для створення
умов для захисту затриманих від зловживань з боку уповноважених службових
осіб в результаті неналежного ознайомлення затриманого з його правами до
прибуття перекладача.
8. При виконанні ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання
особи з метою приводу виникає питання про співвідношення права на
недоторканність житла чи іншого володіння особи та виконанням завдань
кримінального провадження.
Незважаючи на часткову регламентацію порядку проникнення до житла
чи іншого володіння особи статте 233 КПК України, необхідно на
законодавчому рівні врегулювати можливість та порядок здійснення
затримання у житлі чи іншому володінні особи. З метою удосконалення
порядку здійснення затримання у житлі чи іншому володінні особи та
належного забезпечення прав затриманого при цьому, необхідно передбачити
право слідчого, прокурора на проникнення до житла чи іншого володіння
особи: 1) при здійсненні затримання з метою приводу – за умови зазначення в
190
ухвалі слідчого судді в ухвалі про дозвіл на затримання з метою приводу
достовірної адреси затримуваного, права на проникнення до житла чи іншого
володіння особи за умови наявності обґрунтованих підстав вважати, що особа,
яка підлягає затриманню, знаходиться в цьому житлі чи іншому володінні; 2) у
разі здійснення затримання без ухвали слідчого судді, суду – лише у випадках
безперервного переслідування особи, що вчинила кримінальне
правопорушення, та наявності обґрунтованих підстав вважати що
переслідувана особа знаходиться в цьому житлі чи іншому володінні.
9. З метою вдосконалення чинного кримінального процесуального
законодавства України щодо забезпечення прав затриманого у кримінальному
провадженні пропонується:
- законодавчо закріпити визначення поняття кримінального
процесуального затримання у ст. 3 КПК України у такій редакції:
«кримінальне процесуальне затримання – це самостійний тимчасовий
захід кримінального процесуального примусу, що застосовується визначеними
законом особами на строк не більше 72 годин з моменту безпосереднього
обмеження свободи пересування затриманої особи»;
- в якості мети кримінального процесуального затримання уявляється
необхідним законодавчо закріпити норму у такій редакції:
«Цілями кримінального процесуального затримання є:
1) негайне припинення злочинної діяльності або загрози її здійснення;
2) оперативне запобігання приховування або знищення доказів;
3) запобігання втечі особи, яка імовірно вчинила злочин;
4) доставлення затриманого до уповноважених посадових осіб для
вирішення питання про причетність особи до вчинення злочину та про
застосування до неї запобіжного заходу;
5) забезпечення виконання вироку в частині кримінального покарання або
вирішення питання про екстрадицію розшукуваної особи»;
- передбачити у чинному КПК України окрему норму, яка б передбачала
1) обов’язок начальника місця попереднього ув’язнення негайно надіслати до
слідчого судді протокол затримання і, відповідно, – обов’язок слідчого судді
191
негайно перевірити підстави та законність затримання; 2) обов’язок начальника
місця попереднього ув’язнення у разі оскарження затримання до суду негайно
надіслати скаргу затриманого до суду; 3) строк розгляду слідчим суддею такої
скарги; 4) обов’язок слідчого судді за результатами розгляду скарги винести
постанову про законність затримання чи про задоволення скарги і визнання
затримання незаконним; 5) обов’язок слідчого судді надіслати копію постанови
за результатами розгляду скарги затриманому, прокурору, начальнику місця
попереднього ув’язнення; 6) право прокурора або особи, щодо якої прийнято
рішення, подати апеляцію на постанову слідчого судді, яка не зупиняє
виконання постанови слідчого судді;
- закріпити кримінальний процесуальний механізм, відповідно до якого
привід на підставі ст. 140 КПК України повинен обов’язково передувати
затриманню з метою приводу, як більш м’який захід кримінального
процесуального примусу. І лише за неможливості забезпечення присутності
особи за допомогою приводу, дозволено застосування до такої особи
затримання з метою приводу;
- на законодавчому рівні: 1) передбачити можливість застосування
затримання з метою приводу до свідка за умови повторного невиконання ним
обов’язку з’явитися за викликом прокурора, суду з метою забезпечення
виконання завдань кримінального провадження; 2) передбачити можливість
надання слідчим суддею дозволу на затримання з метою приводу лише за
умови повторного неприбуття підозрюваного, обвинуваченого за викликом і за
неможливості забезпечення явки підозрюваного, обвинуваченого за допомогою
приводу; 3) визначити стандарти доброякісності ухвали слідчого судді про
надання дозволу на затримання з метою приводу; 4) передбачити можливість
оскарження ухвали про дозвіл на затримання з метою приводу затриманою
особою; 5) передбачити можливість (право) проникнення до житла чи іншого
володіння особи для здійснення затримання з метою приводу за наявності
підстав, що дають змогу обґрунтовано вважати, що особи, до якої має бути
застосоване затримання, знаходиться у цьому житлі або іншому володінні;
- викласти ст. 207 КПК України у такій редакції:
192
«Стаття 207. Громадянське затримання
1. Ніхто не може бути затриманий без ухвали слідчого судді, суду, крім
випадків, передбачених цим Кодексом.
2. Кожен має право затримати без ухвали слідчого судді, суду будь-яку
особу:
1) при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопорушення;
2) безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час
безпосереднього переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні.
3. Забороняється здійснення затримання у порядку частини другої цієї
статті, якщо про вчинення кримінального правопорушення особі стало відомо
зі слів інших осіб, за відсутності явних ознак (слідів) кримінального
правопорушення.
4. Кожен, хто не є уповноваженою службовою особою і затримав
відповідну особу в порядку, передбаченому частиною другою цієї статті,
зобов’язаний негайно повідомити уповноважену службову особу про факт
затримання та місцезнаходження такої особи та негайно доставити
затриманого до уповноваженої службової особи, але не пізніше чотирьох
годин з моменту затримання, або дочекатися прибуття уповноваженої
службової особи. Утримання затриманого протягом часу, що перевищує
встановлений цією статтею, забороняється.
5. Якщо затримувана особа вчиняє опір або намагається втекти, особа,
яка здійснює затримання у порядку частини другої цієї статті, має право на
використання розумної сили, необхідної для фізичного захоплення та
утримання затриманого, з урахуванням характеру злочину, поведінки
затриманого та ситуації в цілому.
6. Особа, яка здійснює затримання у порядку частини другої цієї статті,
має право на вилучення у затриманого зброї (за наявності) та право на обшук
затриманого, якщо є достатні підстави вважати, що затримана особа має
при собі небезпечні предмети.
7. Особа, яка здійснила затримання у порядку частини другої цієї
статті, зобов’язана після доставлення або передачі затриманого
193
уповноваженій службовій особі скласти та підписати Акт про затримання
особи у порядку ст. 207 КПК України, дати показання у якості свідка, а
також надати уповноваженій службовій особі необхідні роз’яснення стосовно
часу, обставин та підстав затримання.
8. Затримана особа має право на оскарження законності здійснення
затримання у порядку частини другої цієї статті на загальних підставах.
Примітка 1. Для цілей цієї статті термін «безпосередньо» означає, що
особа, яка здійснює затримання у порядку частини другої цієї статті, повинна
особисто спостерігали поведінку затримуваної особи, яка на достатніх
підставах свідчить про те, що ця особа вчиняє або посягає на вчинення
кримінального правопорушення, або тільки що вчинила злочин»;
- викласти статтю 41-1 КПК України у такій редакції:
«1. Затриманий – це особа, до якої застосовано тимчасовий захід
процесуального примусу у вигляді короткострокового затримання до моменту
вручення цій особі письмового повідомлення про підозру або до моменту її
звільнення у зв’язку із не підтвердженням підозри у вчиненні злочину.
2. Затриманий має право:
1) не свідчити проти себе, близьких родичів та членів сім’ї;
2) негайно повідомити будь-кого з друзів або родичів за власним вибором
про своє затримання і місце перебування, а також заявляти клопотання про
повідомлення членів сім'ї чи інших осіб за його вибором про факт затримання і
про місце, в якому він перебуває;
3) на захист, що включає в себе конфіденціальні побачення затриманого
із захисником без обмеження кількості та тривалості таких побачень, до
першого допиту затриманого;
4) гарантовано і безоплатно отримати правову допомогу захисника та
побачення з ним до першого допиту;
5) на відвідування членами сім'ї та листування з ними;
6) у будь-який момент заявити клопотання про залучення захисника
Центру безоплатної вторинної правової допомоги;
194
7) бути докладно і в терміновому порядку поінформованим зрозумілою
для нього мовою, а також вимагати пояснень зрозумілою мовою щодо причин,
обставин затримання, уточнювати незрозумілі терміни;
8) на автоматичну судову перевірку законності затримання в
терміновому порядку, тобто без невиправданих зволікань, протягом
розумного, досить короткого часу, а також вимагати перевірки судом
обґрунтованості затримання;
9) не вважатися підозрюваним до вручення йому письмового
повідомлення про підозру в установленому законом порядку;
10) на проведення медичного обстеження;
11) знайомитися з протоколом без обмежень у часі для такого
ознайомлення;
12) заявляти клопотання і відводи;
13) вимагати внесення в протокол або написати власноруч будь-які
зауваження, пояснення, та будь-яку іншу інформацію, яку затримана особа
вважає за необхідне внести;
14) закреслити усі порожні місця в протоколі затримання;
15) вимагати зазначити або внести самому усі висловлені клопотання,
заяви та скарги;
16) відмовитися підписати протокол, при цьому за бажанням письмово
викласти підстави такого рішення;
17) давати пояснення, показання або відмовитися їх давати і відповідати
на запитання;
18) подавати скарги на рішення, дії чи бездіяльність особи, яка
провадить оперативно-розшукові дії та дізнання, слідчого і прокурора;
19) на компенсацію за незаконне затримання;
20) на забезпечення безпеки у разі наявності реальної загрози життю,
здоров'ю, житлу чи майну;
21) інші права, передбачені законодавством.
3. Затриманий зобов’язаний:
1) подати правдиві відомості щодо його ідентифікації;
195
2) дотримуватися встановленого порядку під час провадження
процесуальних дій;
3) підкорятися законним вимогам та розпорядженням слідчого,
прокурора, слідчого судді, суду»;
- до ст. 208 КПК України додати Примітку у такій редакції:
«Примітка 1. Для цілей цієї статті уповноваженою службовою особою
слід вважати працівника органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що
здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів
Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної
служби України, органів Державної митної служби України та інших
правоохоронних органів, який має право здійснити затримання особи,
підозрюваної у вчиненні злочину, у випадках, передбачених цією статтею»;
- проект Інструкції про порядок дій уповноважених осіб (в органах та
підрозділах внутрішніх справ) під час затримання підозрюваних у вчиненні
злочину без ухвали слідчого судді або суду (Додаток Г).
- пункт 1.2. Інструкції про порядок превентивного затримання у районі
проведення антитерористичної операції осіб, причетних до терористичної
діяльності, та особливого режиму досудового розслідування в умовах воєнного,
надзвичайного стану або у районі проведення антитерористичної
операціїдоповнити визначенням поняття обґрунтована підозра у вчиненні
терористичної діяльності у такій редакції:
«обґрунтована підозра у вчиненні терористичної діяльності – докази,
інформація, сукупність фактів такої якості та надійності, що вони можуть
прямо вказати та переконати об’єктивного спостерігача у тому, що особа,
вірогідно, займається терористичною діяльністю»;
- пункт 2.2. Інструкції про порядок превентивного затримання у районі
проведення антитерористичної операції осіб, причетних до терористичної
діяльності, та особливого режиму досудового розслідування в умовах воєнного,
надзвичайного стану або у районі проведення антитерористичної операції
викласти у такій редакції:
196
«2.2. Про затримання особи уповноваженою службовою особою
складається протокол у порядку, передбаченому статтею 208 Кримінального
процесуального кодексу України. Протокол про затримання підписується
особою, яка його склала, і затриманим. Копія протоколу про превентивне
затримання негайно надається затриманій особі.
Залучення понятих для особистого обшуку здійснюється відповідно до
Кримінального процесуального кодексу України. З метою ідентифікації
затриманої особи обов’язково проводиться її фотографування, у тому числі за
допомогою цифрової фотоапаратури, з обов’язковою прив’язкою до часу
затримання будь-яким доступним способом, а також опис індивідуальних
ознак її тілобудови і особливих прикмет із занесенням до протоколу
затримання. Дактилоскопіювання та відеозйомка затриманої особи
проводяться за можливості. У разі проведення обшуку затриманої особи,
складається протокол обшуку у порядку, визначеному Кримінальним
процесуальним кодексом України, копія якого негайно надається затриманій
особі»;
- пункт 2.3. Інструкції про порядок превентивного затримання у районі
проведення антитерористичної операції осіб, причетних до терористичної
діяльності, та особливого режиму досудового розслідування в умовах воєнного,
надзвичайного стану або у районі проведення антитерористичної операції про
порядок превентивного затримання у районі проведення антитерористичної
операції осіб, причетних до терористичної діяльності, та особливого режиму
досудового розслідування в умовах воєнного, надзвичайного стану або у районі
проведення антитерористичної операції доповнити таким:
«Про застосування превентивного затримання щодо іноземного
громадянина чи особи без громадянства уповноважена службова особа, що
здійснила превентивне затримання, зобов’язана протягом доби повідомити
Міністерство закордонних справ України»;
- викласти пункт 2.6 Інструкції про порядок превентивного затримання у
районі проведення антитерористичної операції осіб, причетних до
терористичної діяльності, та особливого режиму досудового розслідування в
197
умовах воєнного, надзвичайного стану або у районі проведення
антитерористичної операції у такій редакції:
«2.6. Розгляд питання щодо застосування превентивного затримання
здійснюється прокурором невідкладно за участю особи, стосовно якої
вирішується питання про застосування цього затримання. Розгляд питання
щодо застосування превентивного затримання за можливості здійснюється
також за участю захисника затриманого та, за необхідності, перекладача»;
- викласти пункт 2.16. Інструкції про порядок превентивного затримання
у районі проведення антитерористичної операції осіб, причетних до
терористичної діяльності, та особливого режиму досудового розслідування в
умовах воєнного, надзвичайного стану або у районі проведення
антитерористичної операції у такій редакції:
«2.16. Затримана особа має право у будь-який час оскаржити своє
затримання до слідчого судді, суду або вищестоящого прокурора. При цьому,
особа, відповідальна за перебування затриманих, зобов’язана негайно передати
скаргу адресату»;
- доповнити Інструкції про порядок превентивного затримання у районі
проведення антитерористичної операції осіб, причетних до терористичної
діяльності, та особливого режиму досудового розслідування в умовах воєнного,
надзвичайного стану або у районі проведення антитерористичної операції
окремим пунктому такій редакції:
«2.18. Особа, до якої застосовано превентивне затримання, має право:
не свідчити проти себе, близьких родичів та членів сім’ї;
на захист;
бути докладно і в терміновому порядку поінформованим зрозумілою для
нього мовою, а також вимагати пояснень зрозумілою мовою щодо причин,
обставин превентивного затримання, уточнювати незрозумілі терміни;
на судову перевірку законності затримання в терміновому порядку,
тобто без невиправданих зволікань, протягом розумного, досить короткого
часу, а також вимагати перевірки судом або вищестоящим прокурором
обґрунтованості превентивного затримання;
198
на проведення медичного обстеження та на невідкладне надання
належної медичної допомоги;
знайомитися з протоколом про превентивне затримання без обмежень у
часі для такого ознайомлення;
заявляти клопотання і відводи;
вимагати внесення в протокол про превентивне затримання або
написати власноруч будь-які зауваження, пояснення, та будь-яку іншу
інформацію, яку затримана особа вважає за необхідне внести;
закреслити усі порожні місця в протоколі про превентивне затримання;
вимагати зазначити або внести самому усі висловлені клопотання, заяви
та скарги;
відмовитися підписати протокол, при цьому за бажанням письмово
викласти підстави такого рішення;
давати показання або відмовитися давати показання і відповідати на
запитання;
подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить оперативнорозшукові дії та дізнання, слідчого і прокурора;
на забезпечення безпеки у разі наявності реальної загрози життю,
здоров'ю, житлу чи майную
2.19. Затриманий зобов’язаний:
подати правдиві відомості щодо його ідентифікації;
дотримуватися встановленого порядку під час провадження
процесуальних дій;
підкорятися законним вимогам уповноважених службових осіб»
- ст. 489 КПК України викласти у такій редакції:
«1. Неповнолітній підозрюваний чи обвинувачений повідомляється або
викликається слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом через його батьків
або інших законних представників. Інший порядок допускається лише в разі,
якщо це зумовлюється обставинами, встановленими під час кримінального
провадження.
199
2. Здійснення затримання неповнолітнього підозрюваного чи
обвинуваченого з метою приводу допускається лише як крайній захід
кримінального процесуального примусу у випадках, коли неможливо
забезпечити присутність неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого
іншими більш м’якими методами. Затримання неповнолітнього підозрюваного
чи обвинуваченого з метою приводу не повинно перевищувати 24 години з
моменту затримання.
3. Здійснення затримання неповнолітнього свідка з метою приводу
забороняється».
- ст. 492 КПК України викласти у такій редакції:
«1. За наявності підстав, передбачених цим Кодексом, до
неповнолітнього з урахуванням його та психологічних особливостей, роду
занять може бути застосовано один із запобіжних заходів, передбачених цим
Кодексом.
2. Тримання під вартою може застосовуватися до неповнолітнього лише
у разі, якщо він підозрюється або обвинувачується у вчиненні тяжкого чи
особливо тяжкого злочину, за умови, що застосування іншого запобіжного
заходу не забезпечить запобігання ризикам, зазначеним у статті 177 цього
Кодексу.
3. Про взяття під варту неповнолітнього негайно сповіщаються його
батьки чи особи, які їх замінюють».
- викласти норми по врегулюванню порядку здійснення затримання
неповнолітніх осіб у такій редакції:
«Стаття 492-1. Затримання неповнолітньої особи без ухвали слідчого
судді, суду
1. За наявності підстав, передбачених у статтях 207 та 208 цього
Кодексу, затримання може бути застосовано до неповнолітньої особи з
урахуванням особливостей здійснення кримінального провадження щодо
неповнолітніх.
200
2. Про затримання неповнолітнього негайно сповіщаються його батьки
чи особи, які його замінюють, а також представники служби у справах дітей
та кримінальна поліція у справах дітей.
Стаття 492-2. Строк затримання неповнолітньої особи без ухвали
слідчого судді, суду
1. Строк затримання неповнолітньої особи без ухвали слідчого судді,
суду не може перевищувати тридцяти годин з моменту затримання, який
визначається згідно з вимогами статті 208 цього Кодексу.
2. Затримана без ухвали слідчого судді, суду неповнолітня особа не
пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту затримання повинна бути
звільнена або доставлена до суду для розгляду клопотання про обрання
стосовно неї запобіжного заходу».
- замінити терміни «керівник дипломатичного представництва чи
консульської установи» та «територія дипломатичного представництва» і
«територія консульської установи» у Главі 41 КПК України на «голову
консульської установи», «приміщення дипломатичного представництва» та
«консульські приміщення» відповідно