Мельник Ярослав Ярославович Без­пека цивільного процесу: теоретико-правове досліджен­ня

brief description

Мельник Ярослав Ярославович, старший науковий співробітник Центру проблем імплементації європейсько­го соціального права Юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка: «Без­пека цивільного процесу: теоретико-правове досліджен­ня» (12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень). Спецрада Д 26.867.01 в Інституті законодавства Верховної Ради України

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
МЕЛЬНИК ЯРОСЛАВ ЯРОСЛАВОВИЧ
БЕЗПЕКА ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВЕ
ДОСЛІДЖЕННЯ
Спеціальність 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних
і правових учень
Дисертація подається на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук
науковий консультант: Ярмиш Олександр Назарович,
доктор юридичних наук, професор, головний науковий співробітник Інституту законодавства Верховної Ради України, член-кореспондент Національної академії
правових наук України, заслужений юрист України
Київ - 2019

ПЛАН
ВСТУП 16
РОЗДІЛ 1. ДІАЛЕКТИКА ЮРИДИЧНОГО ПРОЦЕСУ ТА ЙОГО
ЕПІСТЕМОЛОГІЯ В ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ПРАВІ 34
1.1. Діалектика юридичного процесу та його конструкцій 34
1.2. Епістемологія юридичного процесу процесуального права 57
Висновки до Розділу 1 71
РОЗДІЛ 2. ОНТОЛОГІЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ У ПРИЗМІ
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ 75
2.1. Онтологічний дискурс правосуддя у цивільних справах 75
2.2. Роль цивільного процесу в забезпеченні національної
безпеки 106
2.3. Основні підходи до праворозуміння феномену безпеки в
цивільному процесі 138
Висновки до Розділу 2 166
РОЗДІЛ 3. ТИПОЛОГІЯ АНОМАЛІЙ В ЦИВІЛЬНОМУ
ПРОЦЕСІ ЯК БЕЗПЕКОВИХ ФЕНОМЕНІВ 171
3.1. Аномалії цивільного процесу та їх суміжні (похідні)
феномени 171
3.2. Категорія «ризик» в цивільному процесі: сутність, момент
виникнення, фактори та видова класифікація 184
3.3. Процесуальний конфлікт як перманентний процесуально -
правовий безпековий феномен в цивільному процесі 226
3.4. Інститут процесуальних ускладнень в цивільному процесі
та проблеми класифікації його факторів 243
Висновки до Розділу 3 262
РОЗДІЛ 4. МІСЦЕ ФЕНОМЕНУ БЕЗПЕКИ В ДЖЕРЕЛАХ
(ФОРМАХ) ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ 268
4.1. Особливості нормативної об’єктивації феномену безпеки
в джерелах (формах) цивільного процесу 268
4.2. Місце феномену безпеки в цивільних процесуальних
категоріях «інтерес», «свобода», «право», «обов’язок» та «відповідальність» 308
Висновки до Розділу 4 321
РОЗДІЛ 5. ПРАВО НА БЕЗПЕКУ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ 324
5.1. Право на процесуальну безпеку в цивільному процесі та
його зміст (елементи) 324
5.2. Цивільні процесуальні правовідносини правової безпеки в
цивільному процесі та їх зміст 339
Висновки до Розділу 5 349
РОЗДІЛ 6. РЕЖИМ ЦИВІЛЬНОЇ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ
ТА МЕХАНІЗМ ЙОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 353
6.1. Поняття та сутність режиму цивільної процесуальної
безпеки 353
6.2. Класифікація та властивості режиму цивільної
процесуальної безпеки 364
6.3. Система процесуальних інститутів забезпечення режиму
безпеки в цивільному процесі та її дефекти 379
6.4. Функція судового контролю в механізмі забезпечення
режиму безпеки в цивільному процесі 392
6.5. Обмеження в цивільному процесі як інструмент
забезпечення пропорційності та долання конфлікту 415
Висновки до Розділу 6 431
ВИСНОВКИ 438
Список використаних джерел 447
Додатки 496

bibliography

ВИСНОВКИ
У дисертації визначено, що в ході проведення дисертаційного дослідження здійснено теоретико-правове узагальнення законодавчих новел та доктринальних положень стосовно проблем юридичного процесу, юридичних конструкцій в структурі системи цивільного процесу, цивільної процесуальної форми під кутом зору феномену безпеки у праві, як системних елементів забезпечення національної безпеки України процесуальним правом.
Таким чином, проведене дослідження феномену безпеки в цивільному процесі дозволило прийти до наступних найбільш важливих висновків:
1. Юридичний процес слід розглядати в діалектичній єдності із юридичною конструкцією. Такий підхід надає можливість більш комплексно відобразити модель процесуальної системи права, її юридичну природу; визначити її інституційну спроможність стосовно забезпечення реалізації правових гарантій у сфері правосуддя (права на справедливий суд, права на доступ до суду, верховенства права тощо). Юридична конструкція та юридична процедура визначають характер процесуальної моделі судочинства; здатність її до вирішення процесуальних конфліктів, до забезпечення реалізації матеріальних та процесуальних прав.
Модель судочинства слід сприймати не тільки лінійно, але й виділяти відповідні рівні. Такими рівнями є макро- (національний, характерний для системи процесуального права в цілому) та мікро- (приналежний конкретній внутрішній системі тієї чи іншої процесуальної галузі права) рівні. На мікро- рівні модель судочинства визначає процесуальна форма, яка
характеризується процесом розгляду і вирішення справи, придатністю її до безпосереднього врегулювання процесуального конфлікту, забезпечення належної процедури при розгляді та вирішенні справи судом, створенням належних умов для дотримання прав, свобод та інтересів учасників справи.
Доцільність виділення рівнів процесуальної моделі системи судочинства пояснюється тим, що у таких оперативно можливо віднайти проблему виникнення юридичних колізій, прогалин, ускладнень, та моделювати/прогнозувати шлях їх долання, як системний на макро- рівні та системний на мікро-рівні. Це надає можливість визначити адресність та локальність проблеми процесуального права, правової системи, виділити потенційну чи то реальну загрозу, небезпеку притаманній процесуальній системі, визначити інструменти їх протидії на рівні захисту та охорони, удосконалити правове регулювання процесуальних відносин.
2. У випадку неспроможності до забезпечення реалізації гарантій системою судочинства процесуальних прав та обов’язків, неспроможності їхнього збалансування, неспроможності до уніфікації та збалансування процесуальної форми, її адаптованості до новоутворених колізій та конфліктів, такий юридичний процес слід поділяти на належний та неналежний.
3. В епістемологічному сенсі розуміння процесуального права слід дійти висновку у тому, що в силу зміни умов формування правил поведінки із традиційного законодавчо встановленого порядку на судовий, змінюється не тільки завдання та роль процесуального права, але й нормативно-правове навантаження на спосіб формування матеріального права, власне - формування процесуальним правом матеріального. Така модель притаманна англосаксонській правовій сім’ї. Тому роль юридичної процедури та якості процесуальної норми повинна визначатися пріоритетною та стратегічно, важливою в перехідний період держави та права.
За таких умов, юридична процедура процесуального права повинна набувати все більшої досконалості у нормативно-правовому регулюванні, в юридичній техніці, у вимогах до її конструкції та стилістиці, мові права, в механізмі забезпечення чіткості та послідовності вирішення судом юридичного питання. Водночас, процесуальна система повинна бути здатною до уникнення процесуального формалізму, бути здатною до уніфікації юридичної процедури та юридичних конструкцій (саморегуляції), на тому рівні, де формується правило поведінки у судовий спосіб (правові позиції ВС, КС України, судова практика). Саме такий аспект довершує макро- вимогу епістемології процесуального права у сучасний перехідний період, період глобалізації та уніфікації процесуального права, його адаптації. Все це й визначає макро-процесуальний рівень безпеки процесуального права.
4. Функцію судового контролю необхідно розглядати у таких формах, як-от: (1)за суб’єктним складом суто в (а)судовій, як вияв реалізації повноважень суду, визначених ст.214 ЦПК України, за процесуальною поведінкою учасників цивільного процесу та порядом розгляду і вирішення цивільної справи; під час негайного виконання рішень суду (ст.430 ЦПК України); встановлення тимчасових обмежень у правах при виїзді учасника процесу за межі України (ст.441 ЦПК України), тощо, - такий вид контролю притаманний мікро-рівню; (б)присяжній формі. Такий дістає своє пояснення у видовій класифікації у тому випадку, коли суд, який розглядає цивільну справу, здійснює її у складі присяжних в порядку реалізації своїх повноважень, що визначені ч.2 ст.34, ст.35, ч.4 ст.293 ЦПК України. Суть контролю полягає у тому, що за своїми повноваженнями «судді- непрофесіонали», як учасники від народу у здійсненні правосуддя, покликані відстежувати насамперед дотримання законності та обґрунтованості порядку здійснення і вирішення цивільної справи шляхом надання юридичним фактам у цивільній справі відповідної оцінки; (в)контролю самих учасників цивільної справи, що може проявлятись через процедуру відводу, оскарження рішень окремо від основного рішення суду, подачі скарг на порушення норм процесуального та матеріального права при здійсненні цивільного судочинства, подачі апеляцій та касацій; (г)контролю осіб, яким надано право захищати права та свободи й інтереси учасників справи (прокурор, УВРПЛ, тощо) визначеного в порядку ст.56 ЦПК України; (д)у формі громадського контролю, який полягає у тому, що особи, які не задіяні у
розгляді цивільної справи, але мають право бути присутніми у залі судового засідання, можуть отримувати інформацію та висвітлювати процесуальні порушення ходу судового процесу через ЗМІ, соцмережі, правоохоронні органи, громадські організації; звертатися до відповідних органів про порушення закону, виявлені в ході розгляду цивільної справи, тощо; (ж)у формі міжнародного рівня судового контролю та національного: (ж.1 ^міжнародний зводиться до того, що спеціальний міжнародний органи, до якого слід віднести ЄСПЛ, може у силу своїх повноважень здійснити контроль через відповідну процедуру стосовно констатації факту порушення Україною взятих на себе міжнародних зобов’язань при здійсненні правосуддя; (ж.2.)національний, полягає у тому, що Верховний Суд наділений повноваженнями забезпечувати єдину судову політику по справах із виключною правовою проблематикою, забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики (ч.5 ст.403 ЦПК України); перегляду судом справ у порядку нововиявлених чи то виключних обставин (ст.423 ЦПК України); при розгляді клопотань про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (ст.468 ЦПК України); тощо. Такі види контролю характеризуються національними процесуальними механізмами та інструментами забезпечення безпеки в Україні (макро- рівнем). (2)за метою здійснення контрольна функція може проявлятися у формі: (а)охорони, яка полягає у виявленні негативних чинників та
ускладнень, що здатні вплинути на цивільну процесуальну форму; у виявленні протиправної поведінки та зловживань правом учасників справи, або ж у під-формі прогнозування таких дій; управління ризиками та їх попередження; у застосуванні зустрічного забезпечення; реалізації принципу пропорційності, тощо. Проявляється як в активній формі, так і в пасивній; (б)захисту, який зводиться до активних дій суду по впливу на процесуальну поведінку осіб, шляхом встановлення обмеження учасників цивільного процесу у їх процесуальних правах та реалізації ними процесуальних обов’язків; у застосуванні заходів процесуального примусу; залучення до участі у справі осіб, визначених ст.56 ЦПК України, тощо; (3)у формі належної організації засобами для участі у цивільній справі: полягає у тому, аби суд контролював забезпеченість учасників процесу процесуальними засобами та інструментами діяти в суді відповідним чином, у відповідному місці та часі; (4)за формою та процедурою забезпечення безпеки виконання рішення суду: (а)національний рівень; (б)міжнародний; (в)виконання рішень, які постановляються окремим процесуальним документом; (г)виконання рішень, які постановляються в судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати; (д)рішень, які потребують негайного виконання та ні; тощо.
2. Правосфера безпеки в цивільному процесі регулюється загальними та спеціальними джерелами процесуального права, комплексно. До того ж, розуміння феномену безпеки в цивільному процесі визначається через (а) належний стан контрольної функції суду стосовно урегулюваності процесуальної форми, стосовно усунення колізійності, ідентифікації аномалій системи цивільного процесу (тобто, безпекового аспекту унормованості юридичної процедури - макро-рівнень); (б)через забезпечення належного рівня судового контролю та судового керівництва при виявлені процесуальних конфліктів, колізій, ускладнень, усунення судових помилок, що виникають безпосередньо в ході розгляду і вирішення цивільної справи (тобто, безпекового аспекту унормованості аномалій мікро-рівня); як належний стан унормованості суб’єктивних процесуальних прав та обов’язків через адресне (локальне) запровадження судом процесуальних обмежень, забезпечення пропорційності в їх реалізації. За таких обставин, традиційна концепція охорони і захисту судом прав та інтересів повинна визначатися дещо ширше, враховуючи безпековий рівень, адже є елементом національної безпеки.
3. Юридичні ризики в цивільному процесі слід сприймати як юридичні закономірності, зумовлені низкою об’єктивних та суб’єктивних факторів, що містяться в системі права та правового регулювання цивільних процесуальних відносин. Вони характеризуються юридичною (процесуальною) невизначеністю, а подекуди, мають характер не інтелігібельних (не пізнаваємих), що вказує на межу правової сфери та простору, викликані оціночними поняттями, «каучуковими» нормами. Цивільний процесуальний ризик може слугувати/чи, як правило, є/ підставою для обмеження реалізації учасниками справи своїх прав та виконання процесуальних обов’язків в силу забезпечення судом пріоритету та процесуальної доцільності при реалізації інших прав, свобод та інтересів, що мають нормативну визначеність в процедурі реалізації, є важливими в конкретній цивільній процесуальній процедурі, провадженні, стадії.