МЕТАФОРА І СИМВОЛ У ПОЕТИЧНОМУ ІДІОСТИЛІ ТОДОСЯ ОСЬМАЧКИ

brief description

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені В.Н. КАРАЗІНА

На правах рукопису

УДК 811.161.2’37

Лисенко Наталя Олександрівна

МЕТАФОРА І СИМВОЛ У ПОЕТИЧНОМУ ІДІОСТИЛІ
ТОДОСЯ ОСЬМАЧКИ

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник
кандидат філологічних наук
доцент Савченко Л.Г.

Харків - 2003

ЗМІСТ
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. МЕТАФОРА ТА СИМВОЛ ЯК РЕПРЕЗЕНТАНТИ СПЕЦИФІКИ ІДІОСТИЛЮ

1.1. Ідіолект - складова частина поетичної міфотворчості

10

1.2. Типи мовних картин світу

13

1.3. Метафора як структурно-семантична категорія
1.3.1. Основні концепції метафори
1.3.2. Особливості утворення метафор
1.3.3. Функції метафор

20
20
23
26

1.4. Символ як структурно-семантична категорія
1.4.1. Основні концепції символу
1.4.2. Природа символічного. Художній символ і знак
1.4.3. Поліфункціональність і сфери застосування символіки.
Класифікація символів
1.4.4. Поняття символу в межах естетики символізму
Підсумки

27
27
32
38

44

РОЗДІЛ 2. МЕТАФОРИ І СИМВОЛИ НА ПОЗНАЧЕННЯ «АСТРАЛЬНОЇ» МОДЕЛІ СВІТУ

2.1. Метафори і символи з компонентами зірка та ніч

48

2.2. Метафори із солярним компонентом

59

2.3. Метафори і символи із компонентом місяць

73

2.4. Метафори і символи з компонентом небо
Підсумки

76

РОЗДІЛ 3. МЕТАФОРИ І СИМВОЛИ НА ПОЗНАЧЕННЯ
«ЗЕМНОЇ» МОДЕЛІ СВІТУ

3.1. Символіко-метафоричний образ землі

82

3.2. Символіко-метафоричний образ часу

104

3.3. Метафори і символи з компонентом пори року

111

3.4. Метафори на позначення явищ природи

116

3.5. Зооніми, орнітоніми, дендроніми та флоризми у складі
метафор та символів
Підсумки

120

РОЗДІЛ 4. МЕТАФОРИ ТА СИМВОЛИ НА ПОЗНАЧЕННЯ
МЕНТАЛЬНОЇ СФЕРИ

4.1. Символіко-метафоричний образ людини

129

4.2. Символіко-метафоричний образ життя
4.3. Метафори і символи із компонентами душа і серце
4.4. Метафори і символи із компонентами думка (дума), туга,
жаль, самота, мрія, надія

134
137
148

4.5. Метафори і символи із компонентом слово (logos )
Підсумки

155

ВИСНОВКИ
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
СПИСОК СКОРОЧЕНЬ

158
167
188

ВСТУП
Дослідження ідіостилів, їх розвитку, характеристика мовновиражальних засобів належать до актуальних питань сучасної лінгвостилістики.
Художні твори є дзеркалом, у якому відбиваються процеси, характерні для певного етапу розвитку літературної мови. Саме тому опис ідіостилів необхідна складова загального дослідження історії національної художньої мови. Традицію опису окремих ідіостилів у лінгвістиці сформували В.Ващенко, В.Виноградов, І.Білодід, В.Григор’єв. На сьогодні серед вітчизняних мовознавців мову і стиль окремого автора вивчають К.Голобородько, Л.Дударенко, І.Зінченко, Н.Князев, Т.Коляда, Є.Концевич, Л.Краснова, О.Муромцева, Л.Пустовіт, О.Семенюк, Л.Ставицька, Н.Сологуб, Л.Савченко, О.Таран та ін.
Безперечно, аналіз ідіостилю митця повинен рухатися у трьох напрямках: перший визначення стильової домінанти (константних стилетворчих рис), особливостей поетики, закономірності побудови художнього тексту; другий дослідження співвідношення між індивідуальним стилем автора і нормами загальнонародної мови, третій вивчення ідіостилю митця у контексті відповідного літературного напрямку. Кожен митець свідомо чи несвідомо орієнтується на певний мовний канон, художню та стильову норми.
Особливості поетики представників окремої літературної течії досліджують Т.Берест, М.Кудряшова, О.Маленко, І.Олійник та інші. Детальну розробку мовної естетики українського символізму літературної течії, для представників якої символ є провідним поняттям, призмою, крізь яку сприймається світ, власне, засобом сприйняття, здійснено Л.Ставицькою.
Наше дослідження ідіостилю Т.Осьмачки поета-символіста продовжує тенденцію, що спостерігається у новітніх лінгвопоетичних дослідженнях. Вибір теми визначається природою поетичної творчості Тодося Осьмачки й органічно пов’язаний із особливостями художнього мислення поета, втіленими в різних за будовою та семантикою поетичних образах.
Українська поезія початку ХХ століття виявила значне піднесення естетичних та світоглядних пошуків, помітні зрушення в тематиці, новаторство поетики і стилю, специфічну інтерпретацію буття. І в цю яскраву мистецьку палітру, якою так ефектно вигравала епоха 20-х років доби національного культурного відродження, Т.Осьмачці нелегко було внести свою оригінальну поетичну барву. Про символізм Т.Осьмачки свого часу писали О.Дорошкевич, С.Єфремов, Є.Маланюк, наголошуючи на біблійному дусі поетичного світу, «грандіозно-космічних туманних образах», таємничій символіці [80:8]. До символістів відносить поета і Л.Ставицька. Однак є літературознавчі дослідження, автори яких уважають Т.Осьмачку неоромантиком [144:162] або визначають літературний стиль митця як різновид неоромантизму фантазійний експресіонізм [92:133].
Творчий доробок поета-емігранта тривалий час залишався поза увагою вітчизняних дослідників. Зараз ім’я Т.Осьмачки постало із небуття, на яке було приречене цензурою тоталітарної держави. Т.Осьмачка поет трагічної долі, яскрава самотня особистість. У тридцятих роках його не раз заарештовували, катували на допитах. Завдячуючи щасливому випадкові, він опинився на волі. Згодом виїхав на Захід. Складний життєвий шлях, сповнений горя і страждань, не міг не відбитися на творчості митця. Проте, незважаючи на тривале перебування за межами України, вірші автора ілюструють міцний духовний зв’язок із Батьківщиною і містять широкий спектр етноментальних конституентів.
На сьогодні поезія Т.Осьмачки привертає увагу таких відомих літературознавців, як М.Склорський та М.Слабошпицький. Літературознавчі аспекти символіки автора аналізуються також у дисертаційному дослідженні С.Чернюк. Доробок поета вивчається переважно або у літературознавчому, або у біографічному аспекті. Таким чином, яскраво-метафорична, сповнена символів поетична мова Т.Осьмачки вимагає детального лінгвістичного дослідження.
Символи (концептуально-матеріальні форми ідеалів) та художні авторські метафори (виразники авторського поетичного світобачення) є носіями етноментальної культурної інформації.
Цілком закономірно, що вербальні символи та метафори у їх культурній значущості, зв’язку із концептуальною картиною світу (далі К.С.), поетичними ідіолектами привертають увагу вітчизняних дослідників: А.Мойсієнка [140], Ю.Лазебника [114], Л.Пустовіт [170], Л.Ставицької [212], В.Кононенка [108], Н.Сологуб [207], М.Філона [240], Н.Варич [32], О.Таран [218], що продовжують традиції вивчення цих тропів, започатковані М.Костомаровим, М.Максимовичем та О.Потебнею. Попри пильну увагу дослідників до означеної проблеми, окремі важливі теоретичні та практичні питання досі з’ясовані ще недостатньо.
Актуальність дослідження метафор і символів як структурно-семантичних явищ та засобів пізнання і вербалізованого освоєння світу визначається тим, що ці тропи особливо виразно маніфестують процеси, характерні для відповідного етапу розвитку поетичної мови. Одна ж із провідних тенденцій у сучасній лінгвістиці вивчення семантичних процесів у синхронічному та діахронічному аспектах. Крім того, авторські метафори і символи є виразниками індивідуального світобачення. Усебічне ж дослідження ідіостилів авторів, штучно вилучених із історії української літератури, одне із провідних завдань лінгвопоетики.
Об’єктом нашого дослідження є мова поезії Т.Осьмачки (свідомо не брали до уваги епічні твори).
Джерелом фактичного матеріалу є видання (Осьмачка Т.С. Поезії. К.: Рад. письменник, 1991. 252 с.), що містить поетичні твори із збірок «Круча» (1922), «Скитські вогні» (1925), «Клекіт» (1929), «Сучасникам» (1943), «Китиці часу» (1953), «З-під світу» (1954).
Предметом дисертаційної роботи є метафори і символи як елементи поетичного ідіостилю автора.
Зв’язок роботи із науковими програмами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає науковій проблемі кафедри української мови Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна «Аналіз системи функціонування рівнів української мови ХVII XXI ст.»
Мета нашої роботи: визначити роль метафор і символів у поетичному ідіостилі Т.Осьмачки, встановити типові конституенти і домінанти ідіостилю, виявити семантичні зміни у складових метафор і прототипів символів, з’ясувати джерела художніх образів, описати типові схеми образотворення, визначити ступінь оригінальності вжитих автором образів у контексті течії українського символізму.
Для досягнення мети необхідно вирішити конкретні завдання :
- визначити стрижневі поняття дисертації метафора, символ,
ідіостиль та ідіолект, поетична модель світу (далі ПМС);
- з’ясувати місце і роль традиційних метафор та символів в організації
ПМС Тодося Осьмачки як представника символістської течії в літературі;
- описати методи і прийоми введення поетичних образів в авторський
контекст та схарактеризувати індивідуально-авторські образні паралелі як конституенти структурно-семантичної організації поетичного тексту;
- дослідити особливості реалізації семантики метафори і символу в
художніх текстах митця;
- проаналізувати тенденції творення поетичної фразеології із
домінантними образами-метафорами та образами-символами.
Вибір методів дослідження визначається специфікою вивчення об’єкта та поставленими завданнями. Описовий метод та проблемний аналіз лінгвістичної, лінгвофілософської, психологічної та культурологічної літератури використано при визначенні термінів метафора і символ. Для з’ясування семантичних трансформацій аналізованих образів застосовано такі види лінгвістичного аналізу, як компонентний, контекстний, лінгвоестетичний, лінгвостилістичний.
Наукова новизна. Поезія Т.Осьмачки тривалий час розглядалася тенденційно, що зумовило спотворене уявлення як про творчість поета в цілому, так і про його ідіостиль. Усебічне лінгвістичне дослідження ідіостилю Т.Осьмачки, власне, найтиповіших його конституентів метафор та символів в українському мовознавстві здійснюється вперше. У роботі простежується зв’язок між специфікою авторської моделі світу та становленням системи ідіостильових домінант. Свій подальший розвиток у межах дисертаційного дослідження знаходять теорії метафори та символу. Це, зокрема, виявляється у вивченні психолінгвістичних особливостей виникнення образів у поетичній мові Т.Осьмачки.
Теоретичне значення: у роботі пропонується комплексний лінгвістичний аналіз поетичної мови Т.Осьмачки в аспекті структурно-семантичних особливостей метафор та символів. Результати здійснених спостережень допомагають пізнати механізми утворення метафор та символів найхарактерніших зображальних засобів поезій Т.Осьмачки. У дисертаційному дослідженні уточнюються такі поняття, як ідіостиль, ідіостильова домінанта, деструктована домінанта, архетипний символ, мовна картина світу, поетична модель світу тощо; розглядаються джерела виникнення багатьох ужитих автором образів, вироблено власну класифікацію символів, досліджено індивідуальні авторські модифікації загально-символістських образних паралелей.
Практична цінність дисертаційної роботи полягає у тому, що фактичний матеріал дослідження може бути використаний при написанні історії літературної мови, у вузівській практиці викладання сучасної української мови, для підготовки спецсемінарів та спецкурсів із семантичних, лінгвофілософських і психолінгвістичних проблем. У майбутніх лінгвістичних дослідженнях символіки можливе використання класифікації символів та порівняльних таблиць, де метафори і символи диференціюються у ряді суміжних понять (Додаток 1). Досліджено шляхи метафоро- і символотворення, описано образні паралелі будуть корисними при вивченні конкретних ідіостилів, зокрема, поетів-символістів, а також для порівняльного аналізу специфіки образотворення в українській ПМ 20-40-х років та сучасній поетичній мові. Фактичний матеріал дисертації може знадобитися для укладання словника поетичної мови (далі ПМ) Т.Осьмачки та українського поетичного словника ХХ ст.
Результати дисертації апробовано на конференціях:
міжнародних «Міжнародна конференція на честь 80-річчя професора Йосипа Дзендзелівського» (Ужгород, 2001); «X Міжнародна наукова конференція з актуальних проблем семантичних досліджень» (Харків, 2001); «IV Міжнародна науково-практична конференція студентів, аспірантів та молодих учених «Людина, культура, техніка у новому тисячолітті» (Харків, 2003); всеукраїнській «Всеукраїнські науково-теоретичні граматичні читання» (Донецьк, 2002).
Повністю дисертація обговорена на засіданні кафедри української мови Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна.
Публікації. Результати досліджень висвітлено в дев’яти статтях, надрукованих у провідних фахових виданнях України.

bibliography

ВИСНОВКИ

1. Усебічне вивчення авторських ідіостилів актуальне завдання сучасної лінгвістики не можливе без урахування поетичного контексту відповідного літературного напрямку. Одним із адекватних прийомів ідіостильового аналізу є, на нашу думку, встановлення системи домінант, зумовленої особливостями ПМС. Насичення поетичного контексту великою кількістю метафор та символів характерна риса ідіостилю Т.Осьмачки.
При розрізненні метафори і символу провідними диференціюючими факторами вважаємо структуру образу (в метафорі спостерігаємо збереження цілісності образу) та співвідношення цих образів із трансцедентним (метафора явище синхронне, не обтяжене трансцедентністю, символ завжди прагне до зображення вічного). У лінгвістичному дослідженні метафор та символів ми не обмежуємося компонентним аналізом, тобто визначенням характеру і напрямків семантичних зрушень при образотворенні, а намагаємося проникнути у сферу свідомості, досліджуючи причини і спрямованість асоціацій.
Специфічна трисферна побудова ПМС автора зумовила розподіл уживаних образів на такі, що відповідають «астральній» моделі світу, «земній» моделі світу та сфері почуттів.
Поетичний ідіостиль Т.Осьмачки становить собою унікальне поєднання витоків національного світосприйняття та символістських модерних пошуків. Образні паралелі, розроблені поетами-символістами, у тому числі й Т.Осьмачкою, не зникли із поетичного вжитку, а навпаки, були запозичені наступниками, зокрема шістдесятниками, а на сучасному етапі увійшли до скарбниці української поетичної мови.
2. Особливості Осьмаччиної картини світу полягають у майже язичницькому оживленні природних явищ. Третьому найвищому ярусу ПМС поета відповідають метафори на позначення астральної моделі світу, серед яких численну групу становлять метафори із компонентом зірка. При творенні образу автор застосовує такі варіанти образних паралелей: «зірки піщинки; крихти» (другий компонент моделі дрібний сипучий матеріал); «зірки бджола; мошка» (другий компонент рухливий об’єкт малого розміру), «зірки цвяхи» (другий компонент блискучий предмет малого розміру) та споріднена з останньою за асоціативним джерелом виникнення «зірки іскри». Можливі також перенесення за схемами «зірки рідина; знаряддя праці; золота пашня; квітки; божі сліди».
Уживає автор і образ золотого вінка символу обраності поета. У всіх наведених прикладах у лексемі зірка актуальною залишалася ядерна семема. На зміні ж семантичних акцентів у структурі лексеми побудовано яскравий образ зірок безсмертних витворів мистецтва, ідеалів, духовних орієнтирів.
У підсумку зауважимо, що, конструюючи власний образ зірки, Т.Осьмачка спирається на архаїчні міфологічні погляди предків, звертається до традиційних образних паралелей, скориставшись досвідом митців-попередників, і активно вживає схеми перенесення, популярні серед представників символістської течії.
Слід зазначити, якщо для «ранніх збірок» поета «Круча», «Скитські вогні» метафори із астронімом зірка виступають численною групою, то наприкінці життя Т.Осьмачка майже не створює «зоряних» метафор. Ця трансформація поетичної моделі світу, очевидно, спричинена еміграцією, що болючим тавром відбилася у знеболеній, стривоженій душі поета.
На нашу думку, образ зірки, що реалізується у численних метафорах і символах, становить деструктовану домінанту поетичного ідіостилю Т.Осьмачки.
Розглянуті нами метафори із компонентом ніч, як правило, текстуально контактують з образом зірки. Вони не є численними, не отримують статусу домінанти і не зазнають суттєвих трансформацій упродовж ідіостильового розвитку.
Метафори із солярним компонентом, безперечно, належать до домінант ідіостилю автора. Т.Осьмачка вдається до використання таких образних паралелей: «сонце рослина, квітка, птах, серце, хліб, дзвін, колесо, печатка, діжка, плавильня, правда». Характерною рисою ПМ поета є також взаємодія образу сонця з тематичним компонентом «рідина» та побудова численних антропоморфних образів сонця.
Як багатогранну особистість із яскраво індивідуальною асоціативністю характеризують Т.Осьмачку створені ним образи проміння. Зокрема, автор уживає такі моделі перенесення: «проміння розтоплене скло; роса; велетенські підкови; дроти із сонця; жили; жала» тощо.
Якщо, створюючи солярні образи, поет частіше користується звичайними для символістів образами паралелей, то, конструюючи образ проміння, як правило, спирається на власні зорові асоціації.
У цілому метафори і символи із компонентом сонце не зазнають суттєвих структурних і семантичних змін.
Поява метафор із компонентом місяць пов’язана із зоровими асоціаціями: змінами форми місяця від неповної (молодик) до повної (місяць), а також здатності «освітлювати» ніч.
Типовим для ідіостилю Т.Осьмачки є зооморфне зображення місяця (бінарма роги місяця). Успадкованим від архаїчного міфологічного мислення є перенесення земних реалій до небесної сфери: автор використовує такі образні паралелі, як місяць серп, місяць золота діжа (бінарма вінця місяця). Метафоричне перенесення місяць очі характерний прийом для поетики багатьох символістів. Зустрічаємо також у ПМ автора нечисленні образи місяця міфологеми.
При образному змалюванні неба автор використовує такі художні паралелі: небо водна стихія (бінарма небесний плес, небесний океан), небо тверда речовина та небо споруда (деталізований варіант паралелі світ споруда) .
Для усіх періодів творчості характерним є утвердження зв’язку між астральним і ментальним рівнями людини (паралель небо душа).
У переважній більшості випадків у лексемах небо, місяць актуальною залишається ядерна сема. Образи місяця і неба не становлять домінанти ідіостилю Т.Осьмачки, не зазнають суттєвих змін у процесі розвитку ПМ і не відзначаються оригінальністю поетичної семантики.
3. Серед метафор і символів, що образно відбивають земну модель світу, побудовану Т.Осьмачкою, зустрічаються структури з компонентами земля, Україна, степ, поле; вічність, історія, день; весна, осінь, зима; сніг, вітер, буран, буря, хмара; вовк, лев; сова, ворон, голубка, орел, зозуля; дуб, калина, акація, квітка та ін.
Крім персоніфікованих образів землі, автор, скориставшись загальносимволістською образною паралеллю «світ споруда», створює власну модель «Україна дім». Яскравим прикладом індивідуальних образних паралелей, що вживає поет для зображення землі (та варіанту України), є Україна ґуральня, демонічна машина, символ країни табору.
Типовим для ідіостилю Т.Осьмачки є вживання традиційного українського символу степ як однієї з образно маркованих назв простору України, при цьому степ виступає як один із компонентів символічної антитези степ - місто.
Слід зауважити, що частотність уживання образу землі у творчості, що припадає на період еміграції, набагато нижча, ніж у поезіях, написаних в Україні.
Хоч образ землі-України і не стає деструктованою домінантою подібно до образів із компонентом «зірка», проте значно поступається у частотності вживання образам ментальної сфери.
Щільно пов’язаним із образом землі-України є символ хрест. Образ хреста-розп’яття є наскрізним символом, що зустрічається на усіх етапах творчості Т.Осьмачки. Він зазнає помітного розвитку від символу знака у вірші «Хто» до збереження мотивів розп’яття, катування і пожертви спочатку в житті окремої людини , пізніше цілої країни, аж до збереження лише самого мотиву страждання у моделі світ диба ця модерна.
Частина полісемантичного архетипного символу кров також пов’язана iз образом землі-України. Значення архетипу залишається незмінним щодо негативних конотацій. Архетип кров використовується Т.Осьмачкою як символ смерті, але, як правило, він є тлом для іншого, більш виразного і значного образу. У частині нейтральних конотацій спостерігаємо розвиток від символізації почуттів (зокрема, кохання) до інтерпретації архаїчних слов’янських вірувань про кров умістилище душі. Незмінним залишається також негативне символічне значення червоного кольору (наприклад, образ червоної імли, що залишається після апокаліпсису, чи шкури мужицької в крові, що висить, червоніючи світлом різниці, авторської інтерпретації значення червоного кольору на радянському прапорі і, одночасно, символу долі українського селянства).
Хоч символи хрест та кров і є типовими конституентами ідіостилю, ми не зараховуємо їх до домінант, оскільки перший зазнає суттєвих семантичних змін у значенні, а другий у більшості випадків виконує лише допоміжну функцію.
Образи часу, створені Т.Осьмачкою, не відрізняються оригінальністю, при метафоротворенні автор не виходить за межі вміщених до словникової кодифікації лексичних значень слів. Часові метафори не отримують суттєвих змін протягом творчості поета і не належать до домінант його ідіостилю. Автор будує такі образні паралелі: Мати (Богородиця) Україна, Син-страдник, жертва (Христос) поет. Слід також зауважити, що Богородичний мотив в образі землі характерний для раннього періоду творчості. В образах, створених пізніше, провідною основою залишається лише архетип матері-землі (збірки «Клекіт», «Сучасникам», «Китиці часу»).
Показовими у плані трансформації образу є поезії «Майн лібер» та «Немає» (збірка «Китиці часу», написана в еміграції). У першому вірші образ землі отримує як позитивні, так і негативні конотації, оскільки моя земля і країна горя ЕСЕСЕР є фактично єдиним географічним простором. У творчості еміграційного періоду символізації підлягає зв’язок із Батьківщиною.
При метафоричному опрацюванні типового контитуента денотативної сфери буття слова «день» автор використовує образну паралель «день людина». Образ залишається без суттєвих змін, проте для раннього і зрілого періоду творчості характерні образи дня фізичного часу, для періоду еміграції соціального.
Метафори і символи з компонентом «пори року» в ідіостилі Т.Осьмачки не є ексклюзивними, основне їх джерело універсальний для багатьох міфологічних систем антропоморфізм. Весна відповідає молодості, осінь старості, зима смерті людини.
При створенні образів вітру, бурану, бурі типовим художнім прийомом, яким користується автор, є уособлення і персоніфікація. Звичайно у лексемах актуальною залишається ядерна семема. Ці образи активно взаємодіють із комплексом «ліричний герой», можуть підноситись до рівня, близького міфологемі, не отримують істотних змін у структурі і значенні під час ідіостильового розвитку.
Будуючи образ хмари, автор апелює до традиційно негативного символічного значення. Як і в інших «повітряних» образах, стверджується зв’язок хмари з комплексом «емоційний світ людини». Суттєвих модифікацій метафоричного значення в образі не спостерігаємо.
Серед образного відтворення станів природи особливе місце в ПМ Т.Осьмачки займає лексема «тиша». Характерні риси створення образу персоніфікація, збереження актуальності ядерної семи; провідний мотив тиша вища гармонія.
Типовою рисою ідіостилю Т.Осьмачки є використання символічних фаунонімів і орнітонімів із традиційним значенням. Часто автор вдається до використання народнопоетичних символів вовк і ворон як частини конструкції, що нагадує пісенний паралелізм. Орнітоніми голубка, орел, зозуля можуть уживатись як самостійні образи або навіть дорівнювати міфологемам.
На семантичне наповнення образів-дендронімів в ПМ Т.Осьмачки впливає архаїчне синкретичне мислення, що зумовлює можливість метаморфоз. Автор використовує і традиційне значення народнопоетичних символів (наприклад, верби), і створює власні (акація символ кохання). Загалом автор уживає такі рослинні символи, як верба, калина, дуб, ромен-зілля, акація, дзвіночок, роза, а також родову назву квітка у символічному значенні.
Уживання традиційних образів навіть під час тривалого перебування в еміграції свідчить про те, що названі фауноніми і «рослинні» символи є складниками ментальної бази, яка і має визначати етнічну приналежність митця.
Образи душі і серця належать до ментального ядра української духовності. У Т.Осьмачки ці образи є ідіостильовими домінантами. У більшості прикладів, аналізованих у четвертому розділі, у лексемі «серце» актуальною залишається семема «орган людини як символ зосередження почуттів, настроїв, переживань». Характерним прийомом образотворення є наділення серця комунікативними здібностями. Відсутність цих здібностей у серця позначає в ПМС поета духовну глухість, байдужість, втрату чуйності. Поет часто використовує ідіоматичну базу української мови. Як наслідок з’являються бінарми душа ридає, серце болить.
Серед традиційних символістських образних паралелей автор обирає такі, як «душа квітка», «душа птах», схему «душа (серце) + назви закритого і відкритого простору» (вікна душі, куток душі, сердечні пустелі, поріг серця) та ін.
Характерною рисою естетики Осьмаччиних образів душі і серця є тенденція до матеріалізації, опредметнення духовних субстанцій. Типовий прийом образотворення у поета символічне ураження серця (гак в одвірку душ-кісток, серце на ножі) .
У процесі ідіостильового розвитку метафори із компонентом душа і серце не зазнають суттєвих семантичних та структурних змін. Проте для метафор пізнішого періоду творчості характерне поширення на семантику образу душа функцій мозку (душа пам’ятa), взаємодія образів душі з парадигмою «водний простір». Образи серця в цей період набувають емблемності, іноді зниженого звучання (кон’юнктивіт серця) .
Утворюючи метафори з компонентом думка, автор користується такими символістськими образними паралелями: «думка птах», «думка комаха», «думка плазун». Зустрічаються метафори, в основі яких лежить перенесення «думка водний простір», а також персоніфіковані образи думки.
Для образів туги, жалю, самоти, мрії, надії та забуття характерним є персоніфікація та опредмечення (ліхтар туги, туга стінами стояла, кострище жалю, виглядає самота, забуття вставало, забуття іржі та ін.). Крім того, Т.Осьмачка часто асоціює тепло, вогнище з бурхливим виявом почуттів.
Утворюючи образ слова, Т.Осьмачка наслідує Т.Шевченка, тому типовими є образи й паралелі, вжиті досліджуваним автором, «сльози слова», «слова правда». Продуктивною моделлю образотворення є також персоніфікація слова. Серед індивідуальних авторських паралелей можемо назвати «слово одкровення», «слово натхнення», «слово поет, його ego особистість».
Вважаємо, що метафори і символи із компонентами думка (дума), туга, жаль, самота, забуття, мрія, надія, слово не належать до домінант ідіостилю Т.Осьмачки і не зазнають суттєвих семантичних і структурних змін у процесі ідіостильового розвитку.
Образи сучасників, створені Т.Осьмачкою, помітно відрізняються індивідуальністю, характеризують поета як неординарну особистість. Автор уживає такі образні паралелі: «народ рілля», «люди кістяки», «селяни
ґрунт», «чекісти вовки». Проте жоден із наведених образів не стає домінантою.
При створенні метафор життя, не пов’язаних із лексико-семантичною групою «пори року», автор часто користується загальновідомими символістськими паралелями або їх варіантами: «життя дорога», «життя книга» (деталізований варіант моделі «буття книга»), «життя чорна драма» (деталізація «життя театр»).
Цікавою деталлю є те, що переважна більшість метафор життя реалізована у збірці «Китиці часу» (поезії 1943 - 1948 рр.). Очевидно, це пов’язано з тим, що поет як зріла особистість починає більш активно цікавитися проблемами світобудови і світопризначення. На нашу думку, метафори життя можна вважати новоствореною домінантою ідіостилю.
Метафори і символи на позначення ментальної сфери відбивають сприйняття світу та життєве кредо поета.

ЛІТЕРАТУРА

1. Аверинцев С. Заметки о будущей классификации типов символа // Проблемы изучения культурного наследия. - М.: Наука, 1985. - С.297-303.
2. Авксентьєв Л., Філон М. Вербальні символи української мови: Спроба типологічного опису // А.А.Потебня - исследователь славянских взаимосвязей: Тезисы всесоюзной научной конференции. - Харьков: ХГУ, 1991. - Ч.1 - С.148-150.
3. Азнаурова Э. Очерки по стилистике слова. - Ташкент: Фан, 1973. - 405 с.
4. Алейникова О. Аллегория и символ // Символ в культуре. Материалы региональной конференции. - Воронеж: Центр «Русская словесность», 1996. - С.15-16.
5. Апресян Ю. Лексическая семантика: Синонимические средства языка. - М.: Наука, 1974. - 367 с.
6. Арнольд И. Стилистика современного английского языка. - Л.: Просвещение, 1973. 303 с.
7. Арутюнова Н. Языковая метафора (синтаксис и лексика) // Лингвистика и поэтика. - М.: Наука, 1979. - С.71-112.
8. Арутюнова Н. Типы языковых значений: Оценка. События. Факт. - М.: Наука, 1988. - 234 с.
9. Арутюнова Н. Метафора и дискурс // Теория метафоры. - М.: Прогресс. - С.5-33.
10. Ахманова О. Очерки по общей и русской лексикологии. - М.: Учпедгиз, 1957. - 295 с.
11. Балли Ш. Французская стилистика. - М.: Иностр. лит., 1961. - 394с.
12. Барт Р. Основы семиологии // Структурализм: «за» и «против». - М.: Гослитиздат, 1975. - С.157-160.
13. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика: Пер. с фр. - М.: Прогресс, 1989. - 615 с.
14. Басилая Н. Семасиологический анализ бинарных метафорических словосочетаний. - Тбилиси: Изд-во Тбил. ун-та, 1971. - 78 с.
15. Бахтин М. Эстетика словесного творчества. - М.: Искусство, 1979. - 423 с.
16. Белый А. Символизм как миропонимание. - М: Республика, 1994. - 528 с.
17. Берест Т. Семантика художнього слова в поезії 80-90-х рр. ХХ ст.: Дис. канд. філолог. наук. - Харків, 1999 240 с.
18. Берест Т. Семантика художнього слова в поезії 80-90-х рр. ХХ ст.: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01. - Харків: ХНУ, 2000. - 20 с.
19. Бидерман Г. Энциклопедия символов. - М.: Республика, 1996. - 334 с.
20. Бичко А. Класична доба української філософії // Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник. - К.: Либідь, 1994. - С.246-287.
21. Більчук Н. Поняття «Серце» у філософії Б.Паскаля // Збірник робіт 4 Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих учених «Людина, культура, техніка у новому тисячолітті» . - Харків: Вид-во НАУ , 2003. - С.92-93.
22. Блек М. Метафора // Теория метафоры. - М.: Прогресс, 1990. - С.153-173.
23. Бондаренко А. «А в серці, насподі, в осерді душі...» /поетизми душа й серце у віршованій мові В.Стуса // Культура слова. - 1995. - Вип.48-49. - С.84-92.
24. Бондаренко А. Лексична парадигма «страждання» в поетиці В.Стуса // Мовознавство. - 1995. - №2-3. - С.47-54.
25. Борухов Б. «Зеркальная метафора в истории культуры // Логический анализ языка. Культурные концепты. - М.: Наука, 1991. - С.109-117.
26. Брутян Г. Языковая картина мира и ее роль в познании // Методологические проблемы анализа языка. - Ереван: Изд-во Ереванского ун-та, 1976. - С.57-65.
27. Бузький М. Континуальність буття // Філософія: Курс лекцій: Навч. посібник. - К.: Либідь, 1994. - С.350-369.
28. Булаховський Л. Вибрані праці в п’яти томах. - К.: Наукова думка. - Т.1. - С.324-462.
29. Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. Космогонічні українські народні погляди та вірування. - К.: Фірма «Довіра», 1993. - 336 с.
30. Бутырин К. Проблема поэтического символа в русском литературоведении (ХIХ-ХХ вв.) // Исследования по поэтике и стилистике. - Л.: Наука, 1972. - С.248-260.
31. Бычков В. Малая история византийской эстетики. - К.: Путь к истине, 1991. - 406 с.
32. Варич Н. Структура метафори в поезіях Б.-І.Антонича: Дис. канд. філол. наук. - Харків: ХДПУ, 1998. - 195 с.
33. Вейман Р. История литературы и мифология. - М.: Прогресс, 1975. - 344 с.
34. Веселовский А. Историческая поэтика. - Л.: Гослитиздат, 1940. - С.125-200.
35. Виноградов В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. - М.: Изд-во Академии наук СССР, 1963. - 250 с.
36. Виноградов В. О поэзии Анны Ахматовой // Поэтика русской литературы. - М.: Наука, 1976. - С.369-460.
37. Виноградов В. Основные типы лексических значений. Лексикология и лексикография // Избранные труды - М.: Наука, 1977. - 312с.
38. Вико Дж. Основания Новой науки / Пер. с итал. - М.-К.: «REEL-book» - «ИСА», 1994. - 618 с.
39. Вовк В. Языковая метафора в художественной речи: Природа вторичной номинации. - К.: Наук. думка, 1986. - 142 с.
40. Вольф Є. Метафора и оценка // Метафора в языке и тексте. - М.: Наука, 1988. - С.52-65.
41. Выготский Л. Мышление и речь. - М.: Лабиринт, 1996. - 416 с.
42. Гак В. К типологии лингвистических номинаций // Языковая номинация: Общие вопросы. - М.: Наука, 1977. - С.230-293.
43. Гак В. Метафора: универсальное и специфическое // Метафора в языке и тексте. - М.: Наука, 1988. - С.11-26.
44. П.Гайденко. Об авторе и его герое // С.Соловьев. Владимир Соловьев. Жизнь и творческая эволюция М.: Республика,1998. - С.38 -422.
45. Ганич Д., Олійник І. Словник лінгвістичних термінів. - К.: Вища школа, 1985. - 360 с.
46. Гегель Эстетика: В 4 т. - М.: Искусство, 1968. - Т.2. - С.13-138.
47. Гегель и философия в России. - М.: Наука, 1974. - С.3-51.
48. Гейзінг Й. Homo Ludens. - К.: Основи, 1994. - 250 с.
49. Гете И. Избранные философские произведения // Рубцов Н. Символ в науке и жизни. - М: Наука, 1991. - С. 16-18.
50. Глушко В. Воскресни, писанко! Воістину воскресни! // Позакласний час, 2002. - №7. - С.16-17.
51. Говердовский В. Диалектика конотации и денонации // Вопросы языкознания. - 1985. - №2. - С.71-79.
52. Голобородько К. Концепт землі як елемент художньо-просторової парадигми Олександра Олеся // Лінгвістичні дослідження: Зб. наук. праць. - Харків : ОВС, 2002. - Вип. 8.- С.76-82.
53. Головачова А. К вопросу о прагматике загадки // Из работ московского семиотического круга. - М., 1997. - С. 396-416.
54. Голуб И. Символика звуков // Русская речь. - 1980. - №6. - С.30-37.
55. Григорьев В. Поэтика слова. - М.: Наука, 1979. - 344 с.
56. Григорьев В. Грамматика идиостиля: Велимир Хлебников. - М.: Наука, 1983. - 224 с.
57. Грицютенко І. Естетична функція художнього слова в українській прозі 30-х-60-х років ХІХ ст. - Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1972. - 180 с.
58. Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию. - М.: Прогресс, 1984. - С.65-105.
59. Гумбольдт В. Язык и философия культуры. - М.: Прогресс, 1985. - 451 с.
60. Гуменний М. Функції «символу» в романах Олеся Гончара // УМЛШ. - 1990. - №10. - С.58-62.
61. Гуревич А. Вопросы культуры в изучении исторической поэтики // Историческая поэтика. Итоги и перспективы изучения. - М.: Наука, 1986. - С.153-167.
62. Гусев С. Наука и метафора. - Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1984. - 152 с.
63. Данилюк Н. Розвиток семантики народнопісенного слова в сучасній українській поезії // УМЛШ. - 1983. - №8. - С.36-42.
64. Данилюк Н. Традиційне і новаторське у мовній структурі сучасної метафори // Мовознавство. - 1984. - №4. - С.64-67.
65. Дашкевич Я. Нескорений лицар української книги // Слово і час. - 1992. - №6. - С.15.
66. Дима Г. Народнопоетична символіка та її використання у творчості письменників // УМЛШ. - 1973. - №5. - С.20-29.
67. Дишлюк І. Лексико-семантичне вираження концепту «природа» у поетичній мові Ліни Костенко: Дис. канд. філол. наук. - Харків, 2002. - 210 с.
68. Дударенко Л. Міфологемний концепт лірики Василя Голобородька // Дивослово. - 2002. - №9. - С. 2-4.
69. Дятчук В., Пустовіт Л. Семантична структура і функціонування лексики української літературної мови. - К.: Наук. думка, 1983. - 156 с.
70. Євангелія від св. Матвія // Біблія. Книги Нового заповіту. - К.: Вид-во Українського біблійного товариства. - С.3-44.
71. Євангелія від св. Марка // Біблія. Книги Нового заповіту. - К.: Вид-во Українського біблійного товариства. - С.44-70.
72. Євангелія від св. Луки // Біблія. Книги Нового заповіту. - К.: Вид-во Українського біблійного товариства. - С.70-112.
73. Євангелія від св. Іоана // Біблія. Книги Нового заповіту. - К.: Вид-во Українського біблійного товариства. - С.112-142.
74. Євсєєв Ф. Культура і дискурс: специфіка функціонування архаїчних ментальних структур // Вісник Харківського університету. - Харків, 2001. - №520. - Вип.30. - С.39-44.
75. Єрмоленко С. Фольклор і літературна мова. - К.: Наукова думка, 1987. 245с.
76. Єрмоленко С., Харитонова Т., Ткаченко О... Мова в культурі народу (план-проспект) // Мовознавство. - 1998. - №4. - С.3-18.
77. Жадан Л. Український іконопис // Все для вчителя, 2002. - №9. - С.32-37.
78. Жайворонок В. Національна мова та ідіолект // Мовознавство. - 1998. - №6. - С.27-34.
79. Жоль К. Мысль, слово, метафора. Проблемы семантики в философском освещении. - К.: Наук. думка, 1984. - 303 с.
80. Жулинський М. Приречений на самотність // Тодось Осьмачка. Вибрані твори. - К.: Рад. письменник, 1991. - С.5-18.
81. Загоровська О. Семантическая специфика слова в художественном тексте // Аспекты лексического значения. - Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1982. - С.18-23.
82. Загоровська О. Образный компонент в значении слова // Лексические и грамматические компоненты в семантике слов. - Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1983. - С.16-20.
83. Закувала зозуленька: Антологія української народної творчості. - К. : Веселка. - 1989. - 606с.
84. Зборовська Н. Тодось Осьмачка // Гроно нездоланих співців. - К.: Український письменник. - 1997. - С.133-147.
85. Зеленин Д. Восточнославянская этнография. - М.: Наука, 1991. - 507 с.
86. Золотослов. Поетичний космос Давньої Русі. - Дніпро, 1988. - 294 с.
87. Зуєнко Ю. Поетична символіка українського народного епосу // А.А.Потебня - исследователь славянских взаимосвязей: Тезисы всесоюзной научной конференции. - Харьков: ХГУ, 1991. - С.150-152.