МЕТОДИКА РОЗСЛІДУВАННЯ МАСОВИХ ЗАВОРУШЕНЬ

brief description

ЗМІСТ
ВСТУП ….……………………………………………………………..4

РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МАСОВИХ
ЗАВОРУШЕНЬ ………………………………………………..13
1.1. Кримінологічна характеристика масових заворушень ……………...13
1.2. Кримінально-правова характеристика масових заворушень ….…….32
1.3. Криміналістична характеристика масових заворушень …………….50
Висновки до розділу …………………………………………….…………..70

РОЗДІЛ 2 ПОЧАТКОВИЙ ЕТАП РОЗСЛІДУВАННЯ МАСОВИХ
ЗАВОРУШЕНЬ ………………………………………………..74
2.1. Особливості порушення кримінальної справи …………………….…74
2.2. Організація розслідування масових заворушень ……………………..81
2.3. Огляд місця події………………………………………………………103
2.4. Встановлення та допит свідків і потерпілих ………………………...119
2.5. Організація взаємодії з органами, які здійснюють оперативно -
розшукову діяльність та використання її результатів …………………..136
Висновки до розділу ..……………………………………………………..144

РОЗДІЛ 3 ПОДАЛЬШИЙ ЕТАП РОЗСЛІДУВАННЯ МАСОВИХ
ЗАВОРУШЕНЬ………………………………………………..146
3.1. Встановлення учасників масових заворушень. Допит підозрюваних…………………………………………………………………….. 146
3.2. Підготовка матеріалів та призначення судових експертиз ………..158
3.3. Проведення освідування, обшуків, впізнання, відтворення обстановки та обставин події та інших слідчих дій ……………………………169
3.4. Дії слідчого на заключному етапі розслідування та деякі питання попередження масових заворушень…………………………………………….180
Висновки до розділу …………………………………………….………..184

ВИСНОВКИ ………………………………………………………………185
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………191

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Сучасний період формування правової держави в Україні характеризується загостренням загальної криміногенної ситуації. У зв’язку з цим особливої актуальності набуває діяльність правоохоронних органів у боротьбі із злочинністю. Успіх у цьому в багатьох випадках пов’язаний з наявністю сучасних методик розслідування окремих категорій злочинів.
Таке явище, як масові заворушення раніше зустрічалися украй рідко. З відомих причин наявність в СРСР масових виступів населення замовчувалося (деякі дослідники для цього явища навіть застосовують таке визначення “латентність особливого роду” ) і лише після 1986-1991рр., коли стало відомо про масові заворушення у Душанбе, Оше, Сумгаїті та інших регіонах, замовчування цих фактів стало принципово неможливим. Тому методики розслідування масових заворушень фактично перебувають на етапі початкових розробок (порівняно з кримінологією, кримінальним правом та організацією діяльності правоохоронних органів під час масових заворушень), що негативно позначається на ефективності розслідування цих тяжких злочинів.
І зараз вже можна стверджувати, що прогноз стосовно зменшення або навіть зникнення (як вважалося за радянських часів) таких злочинів як масові заворушення не виправдовується. Про це свідчать події як в Україні, так і в інших країнах світу, за участю антіглобалістів, угруповань футбольних фанатів, представників радикальних молодіжних рухів та ін.
Тому, з урахуванням досвіду розслідування таких складних справ як в Україні, так і в інших країнах, необхідно удосконалювати методику їх розслідування.
Значний внесок у дослідження теоретичних питань, пов’язаних з проблемами методики розслідування злочинів, зробили такі вчені-криміналісти України та інших держав, як Ю.П.Аленін, В.П.Бахін, Р.С.Бєлкін, В.М.Биков, О.М.Васильєв, В.К. Гавло, І.Ф.Герасимов, В.Г.Гончаренко, Л.Я.Драпкін, В.Е.Емінов, А.В.Іщенко, Н.І.Клименко, О.Н.Колесниченко, В.О.Коновалова, В.С.Кузьмичов, В.К. Лисиченко, В.Г.Лукашевич, І.М.Лузгін, Г.А. Матусовський, В.С.Овчинський, М.О.Селіванов, М.Я.Сегай, В.Г.Танасевич, В.В.Тищенко, О.О.Хмиров, В.Ю.Шепітько, М.П.Яблоков та ін.
Внесок у розвиток криміналістичних рекомендацій щодо розслідування масових заворушень в останні роки зробили такі вчені-криміналісти та працівники слідства, які безпосередньо приймали участь у розслідуванні справ зазначеної категорії, як Григор’єв М.В., Бояров В.І., Ісаєнко В.М., Капиця Л.В., Махов В.М., Пічкальова Г.І., Фролов О.В., Чуглазов Г.М., Шаталов А.С. та деякі інші. Однак ці розробки переважно розглядають особливості розслідування злочинів в умовах надзвичайних ситуацій (або в умовах дії надзвичайного стану). Ґрунтовних робіт з методики розслідування масових заворушень до цього часу бракує, хоча такі злочини в останні часи, як в Україні, так і у світі набувають поширення.
З багатьох посібників з криміналістики, які були підготовлені в Україні останнім часом, лише в одному є глава, присвячена методиці розслідування цієї складної категорії злочинів .
В сучасній криміналістиці формування окремих методик здійснюється у двох напрямах: по-перше, удосконалення діючих та розробка нових методик, по-друге, створення комплексів окремих методичних рекомендацій більшого ступеня спільності, що охоплюють кілька видів злочинів, але таких, що вчиняються у певних умовах місця, часу або особами, які характеризуються тими чи іншими спільними характерними ознаками. Такі комплекси відрізняються від традиційних окремих криміналістичних методик як своєю структурою, так і своїм змістом. За своєю суттю зазначені комплекси складаються з криміналістичної характеристики умов злочинного посягання, групи суб’єктів злочину тощо, розкриття особливостей методики розслідування, які обумовлені даною характеристикою і в котрих вона проявляється . Це цілком стосується злочинів, які вчинюються під час масових заворушень, зокрема по суб’єктах - стосовно посягань, що скоюються натовпом.
Методика розслідування масових заворушень, має свої істотні особливості, обумовлені тим, що ці злочини вчиняються в умовах дії натовпу, тобто групового злочину, але переважно ситуативно. При цьому цей злочин ускладнений вчиненням під час масових заворушень значної кількості злочинів, які не охоплюються складом злочину, передбаченого ст.294 КК України.
Специфіка цих умов така: стихійність виникнення та розвитку масових заворушень; вчинення великої кількості різних видів злочинів; особливість механізму скоєння злочинів, яка обумовлена спонтанністю дій натовпу; масштабність та висока динамічність злочинних дій; численність та різноманітність матеріальних слідів і особливість їх утворення, поширення на великі території та, одночасно, локалізація окремих “очагів” заворушень на значній відстані один від одного. Все це створює унікальну систему з досить великим обсягом потенційної інформації.
Відповідно процес розслідування скоєних при цьому злочинів характеризується дефіцитом часу для прийняття процесуальних і тактичних рішень та їх реалізації; підвищеною мінливістю слідчих ситуацій; необхідністю застосування особливого порядку концентрації, узагальнення, аналізу і реалізації отриманої інформації, а також наявністю активної протидії слідству з боку організаторів та активних учасників масових заворушень.
Саме це і визначає особливості розслідування злочинів, вчинених в умовах масових заворушень: необхідність координації сил, які задіяні у розслідуванні, ретельному вивченні діяльності такого тимчасового утворення, яким є кримінальний натовп та деякі інші особливості.
Все наведене вище і зумовило вибір теми роботи й основні напрями її дослідження. Вона являє собою спробу певною мірою заповнити прогалини в методиці розслідування окремих категорій злочинів і розробити основні положення методики розслідування масових заворушень у сучасних умовах; рекомендації щодо організації і планування розслідування злочинів цієї категорії, а також запропонувати тактичні рекомендації щодо проведення деяких слідчих дій.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає вимогам “Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки” (затверджена Указом Президента України №1376/2000 від 25 грудня 2000р.), метою якої є визначення шляхів протидії злочинності в державі та поза її межами, вдосконалення законодавства, вироблення методів запобігання цим злочинам. Тема також відповідає планам наукових досліджень кафедри кримінального права та правосуддя юридичного факультету Запорізького національного університету, виконана за спеціальною науково-дослідною темою: “Основні напрями реформування законодавства України у контексті Європейської інтеграції”, №0104U004048 та затверджена науково-технічною радою Запорізького національного університету (протокол №4 від 27.12.2001р.).
Мета і завдання дослідження – поглиблений аналіз законодавства, літературних (наукових) джерел та узагальнення слідчої і судової практики. Це дозволило встановити риси, що характеризують процес розслідування цих злочинів і розробити комплекс практичних рекомендацій щодо сприяння найбільш ефективному їх розслідуванню. У цьому і полягає мета цього дослідження. Для її досягнення були поставлені такі взаємопов’язані основні завдання дисертації:
1). вивчити слідчу практику для виявлення складностей і особливостей, що виникають при розслідуванні злочинів, скоєних під час масових заворушень;
2) систематизувати обставини, що підлягають доказуванню та встановити особливості порушення справ досліджуваної категорії;
3). дослідити процес виявлення слідів та сформувати на цій основі криміналістичну характеристику злочинів, скоєних під час масових заворушень;
4) розробити найбільш важливі основні положення методики розслідування зазначених злочинів;
5). розробити рекомендації щодо організації і планування розслідування, з урахуванням особливостей обстановки розслідування;
6). дослідити типові слідчі ситуації, що складаються під час розслідування зазначених злочинів;
7) розробити тактичні рекомендації щодо проведення основних слідчих дій.
Об’єктом дослідження є суспільно-правові відносини у сфері захисту громадського порядку та діяльність правоохоронних органів по розслідуванню масових заворушень. Предметом даного дослідження є механізм вчинення злочинів під час масових заворушень; закономірності виникнення слідів; тактика організації розслідування та проведення окремих слідчих дій, що проводять при розслідуванні зазначених злочинів.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність принципів, загальнонаукових і спеціально-галузевих методів правового пізнання. В процесі дисертаційного дослідження використовувались положення сучасної теорії пізнання і загальної теорії криміналістики. Основні висновки та положення дисертації ґрунтуються на методі системного аналізу чинного законодавства, практики його застосування під час розслідування масових заворушень; формально-логічний, логіко-юридичний та порівняльно-правовий методи застосовувались під час дослідження правових норм і розробки пропозицій щодо вдосконалення криміналістичної методики розслідування масових заворушень; історичний – при дослідженні появи і розвитку окремих теорій, концепцій, поглядів вчених-криміналістів з проблем методики розслідування (криміналістичної характеристики злочинів, етапів розслідування, структури методики розслідування); системно-структурний – під час аналізу організаційних та тактико-психологічних засад провадження окремих слідчих дій у кримінальних справах про масові заворушення; системно-аналітичний – для вивчення судової і слідчої практики, опрацювання офіційних, наукових та бібліографічних джерел, збору та узагальнення думки практичних працівників (суддів, прокурорів, слідчих) і науковців у процесі створення фактологічного підґрунтя предмету дослідження.
Емпіричну базу дослідження склали: результати вивчення і узагальнення матеріалів кримінальних справ та судової практики про масові заворушення, які були скоєні в Україні в 1990-2004рр. (18 кримінальних справ); на території СРСР у 1960-1991рр. (72 кримінальні справи), а також узагальнення практики боротьби з масовими заворушеннями в інших країнах (зокрема, Російській Федерації, де щорічно - в період 1991-2004рр. - скоюється більше 10 справ про масові безпорядки).
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що вперше в Україні на монографічному рівні проведено наукове дослідження, присвячене саме методиці розслідування масових заворушень. Ступінь новизни полягає в удосконаленні та подальшому розвитку науково-теоретичних розробок щодо особливостей розслідування зазначених злочинів. В роботі обґрунтовується концепція і необхідність розробки основних положень методики розслідування масових заворушень.
Дисертант на основі опрацьованих наукових даних, різних точок зору вчених, їх підходів та трактувань, розширив, доповнив та вніс деякі нові пропозиції щодо структури методики розслідування масових заворушень, що, на його думку, буде дійовим у механізмі практичного застосування відповідними спеціалістами, зокрема:
- досліджено процес виявлення слідів та на цій основі розроблена криміналістична характеристика злочинів, скоєних під час масових заворушень, визначено її структуру та зміст;
- визначено і досліджено елементи криміналістичної характеристики зазначеної категорії злочинів та встановлено взаємозв’язок між ними;
- визначені особливості порушення справ досліджуваної категорії;
- визначено специфіку організації та планування початкового і подальшого етапів розслідування масових заворушень, з урахуванням особливостей обстановки розслідування та належністю їх до відповідного різновиду сучасних заворушень (формування слідчої та слідчо-оперативної груп, взаємодії з органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність; рекомендації щодо виявлення та вилучення об’єктів криміналістичного дослідження; подолання протидії розслідуванню);
- пропонується переглянути підслідність справ зазначеної категорії (повинні розслідуватися переважно слідчими органів прокуратури);
- визначені типові слідчі ситуації, що можуть скластися в ході розслідування зазначених злочинів та напрями їх розв’язання;
- досліджено тактику проведення окремих слідчих дій початкового та подальшого етапів розслідування (огляду місця події, допиту, обшуку, впізнання та ін.);
- пропонується подолання конфліктних ситуацій під час допиту очевидців за допомогою проведення тактичної операції “захист свідка”.
Теоретичне і практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що розроблена методика розслідування сучасних масових заворушень. Положення, рекомендації, пропозиції, висновки, що сформульовані в роботі в значній мірі розширюють теорію методики розслідування окремих видів злочинів. Одночасно створюється основа для подальшої розробки окремих криміналістичних методик в залежності від ситуації злочину та приналежності скоєного злочину до одного з різновидів сучасних масових заворушень. Методичні рекомендації для слідчої практики, що містяться в роботі, можуть сприяти успішному розслідуванню та попередженню цих злочинів, ефективному проведенню окремих слідчих дій.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є завершеним науковим дослідженням, що самостійно виконане автором. Особистим внеском здобувача є комплексне дослідження питань особливостей методики розслідування сучасних масових заворушень та викладені на цій основі конкретні рекомендації з узагальненого теоретичного і практичного матеріалу, що можуть бути використані у діяльності правоохоронних органів при розслідуванні цих злочинів.
У дисертації використані дві наукові праці, опубліковані у співавторстві: стаття “Некоторые особенности первоначального этапа расследования массовых беспорядков» (у співавторстві з Бояровим В.І, особистий внесок - 80%) та тези доповіді на науково-практичній конференції “Особливості розслідування масових заворушень на початковому етапі розслідування” (у співавторстві з Бояровим В.І, особистий внесок - 80%).
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення та висновки дисертації знайшли своє відображення у доповідях і повідомленнях на міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій пам’яті професора К.Г.Федорова (Запоріжжя, липень 2001р.); науково-практичних конференціях: “Теорія та практика застосування чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах” (Київ, НАВСУ, квітень, 2002р.); “Запорізькі правові читання” (Запоріжжя, червень 2002р); “Актуальні проблеми сучасної криміналістики” (Сімферополь, вересень, 2002р.); міжнародній інтернет-конференції «Досудове слідство: організаційні, кримінально-процесуальні та криміналістичні проблеми» (Сімферополь, Кримський юридичний інститут внутрішніх справ МВС України, лютий-березень, 2003р.).
Публікації. Основні пропозиції та висновки дисертаційного дослідження викладені у восьми публікаціях: у п’ятьох наукових статтях, чотири з яких опубліковані у фахових виданнях ВАК України, та трьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, які поділяються на дванадцять підрозділів; висновків та списку використаної літератури. Повний обсяг дисертації становить 210 сторінок. Бібліографія налічує 233 найменування.

bibliography

ВИСНОВКИ

Результати проведеного нами дослідження дозволяють сформулювати такі основні висновки, рекомендації і пропозиції, що зроблять, на думку дисертанта, певний внесок у загальну теорію науки криміналістики, а також у практичну діяльність щодо розслідування масових заворушень:

1. Сучасні масові заворушення є наслідком складної соціальної обстановки в окремому регіоні, населеному пункту країни, що призводить до ситуації, коли за наявністю навіть незначного приводу (провокуючої події) звичайне скупчення людей перетворюється у безчинствуючий натовп.
Інша група сучасних масових заворушень може бути не пов’язана переважно з соціальними умовами – це заворушення, вчинені з хуліганських мотивів молоддю під час або після масових спортивних та культурно-видовищних заходів, пов’язаних із значним скупченням молоді.

2. Залежно від цілей, які стоять перед активними учасниками і організаторами заворушень та спрямованості їх умислу (до цих факторів можна віднести також просторові межі конфлікту та терміни дії натовпу), можна відокремити три групи (види) заворушень які притаманні саме сучасним масовим заворушенням: заворушення – хуліганські дії натовпу (в умовах фактично міжгрупових конфліктів); заворушення – бунт (заколот), коли натовп висуває політичні вимоги і є спроби або є підставі вважати за можливе захоплення натовпом влади (конфлікт між владою та населенням – етнічні, міжнаціональні або релігійні конфлікти), а також заворушення, обмежені територією якоїсь установи (переважно установи Державного департаменту України з питань виконання покарань).

Для зазначених видів заворушень типовими є такі ознаки:
Для перших. За часом дії безчинствуючого натовпу - швидкоплинні. Територія, якої охоплюються заворушення невелика і обмежена місцем її початку та шляхом руху натовпу до транспортних розв’язок або до місць проживання. Частково і лише на короткий час паралізується діяльність місцевих органів влади. Порівняно невелика кількість учасників заворушень (обмежені можливості для втягування в натовп значної кількості людей). Невелика зорганізованість та стихійність дій. Зупинення дій натовпу можливе без активної участі правоохоронних органів.
Друга група. Характерний порівняно довгий час дії натовпу, значна кількість учасників заворушень, на подальший етапах дії натовпу – все більш зорганізований характер: стихійність переходить у створення своєрідних органів влади у натовпі з подальшим висуненням політичних вимог та початком переговорів з представниками влади. Територія, якою охоплюються заворушення, як правило, це повністю населений пункт або кілька населених пунктів. Діями натовпу спричиняється значна матеріальна шкода, повністю паралізується діяльність місцевої влади. Дії натовпу, як правило, супроводжуються захопленням або спробами захоплення будівель органів влади. Зупинення дій натовпу можливе, як правило, лише за активною участю значної кількості правоохоронців або представників інших силових відомств.
Для третьої групи основною характерною рисою є чітко визначена територія, яка обмежена територією установи. Добра зорганізованість, пов’язана зі спільним триманням значної кількості засуджених, арештованих. Специфічні мотиви дій натовпу: вимога покращити умови тримання, спроба створити умови для втечі.

3. Аналіз особливостей різноманітних сторін масових заворушень, засвідчує, що вирішальне значення мають такі головні інформаційні елементи криміналістичної характеристики цих злочинів, які відмежовують її від інших, як-от:
а). хоча діє кримінальна група, але, як правило, відсутня попередня змова і зазначене формування має вигляд натовпу, який діє стихійно і де якщо і є лідери, але вони з’являються лише після початку дії кримінального натовпу. Тому дії її учасників характеризуються розмаїттям: від організаційних дій, підбурювання і активній участі у заворушеннях до скоєня корисливих злочинів, вбивств, зґвалтувань, а також знаходженням у натовпі великої кількості випадкових осіб, які не приймають участь у заворушеннях (є свідками-очевидцями);
б). для встановлення об’єктивної картини злочину треба розслідувати і обставини, які передували виникненню масових заворушень: що слугувало приводом для концентрації людей (стихійно або за відповідною організацією); хто і за яких умов спровокував звичайне скупчення людей до безчинств або яка подія спровокувала натовп до безчинств;
в). існування натовпу характеризується масованими діями активних учасників заворушень, які можуть діяти узгоджено;
г). масові заворушення, де їх учасники діють з хуліганських мотивів, швидкоплинні і для них характерна відсутність добре виражених лідерів – коли необов’язкова їх наявність для спрямування та керування натовпом: особи, які входять до його складу, діють за прикладом, який їм надають активні учасники заворушень;
д). у разі політизації натовпу, це можуть бути масові заворушення, які є масштабними, де стихійно створюються тимчасові керівні органи (ідеологічні центри), які спрямовують дії натовпу. При цьому заворушення можуть охоплювати населені пункти району, регіону і продовжуватися довгий час (що суттєво впливає на процес розслідування, стримуючі та ускладнюючі його на початковому етапі розслідування цих справ у зв’язку із продовженням заворушень, а також наявністю активної протидії слідству з боку осіб, які підтримують вимоги учасників заворушень).
е). активні учасники та організатори заворушень, як правило, молодь, віком до 30 років. Організаторами заворушень можуть бути: лідери неформальних об’єднань (“скінхеди”, фан-клуби та ін.), інших угруповань, які мають на меті створення саме масових заворушень (міжнародний рух антіглобалістів); в деяких випадках – лідери політичних рухів і партій (в першу чергу радикальної спрямованості), а також – керівники (лідери) кримінальних угруповань, які зацікавлені у масових заворушеннях для вирішення своїх, як правило корисливих цілей (в установах Державного департаменту України з питань виконання покарань – засуджені з числа кримінальних авторитетів).

4. Треба переглянути підслідність справ зазначеної категорії: слідчі підрозділів служби безпеки розслідують справи про масові заворушення де натовп переслідує політичні цілі: насильницьке повалення влади або у разі вчинення під час заворушень терористичних актів; слідчі органів внутрішніх справ – коли йдеться про масові заворушення – хуліганські дії спортивних уболівальників (фанатів). Але переважно всі ці справи повинні розслідуватися слідчими прокуратури (або прокурорами), оскільки, масові заворушення супроводжуються діями правоохоронних органів спрямованих на припинення дій безчинствуючого натовпу. Саме слідчий прокуратури або прокурор встановлює правомірність зазначених дії правоохоронних органів і чи не є заворушення наслідками неправомірних дій правоохоронних органів.

5. Створення слідчих і слідчо-оперативних груп повинно бути спрямоване на всебічне розслідування всіх обставин подій, а склад такого формування не повинен викликати конфліктних ситуацій, пов’язаних з недовірою до місцевих правоохоронних органів, оскільки більшість місцевого населення у разі масових заворушень в результаті конфлікту “населення – місцева влада” може поділяти погляди більшості учасників заворушень. Тому слідча або слідчо-оперативна група формується переважно не з працівників місцевих правоохоронних органів.

6. Слідчі дії на початковому етапі розслідування проводяться в умовах, коли життю та здоров’ю їх учасників нічого не загрожує: переважати повинен не фактор невідкладності тієї чи іншої слідчої дії, а доцільність, пов’язана з безпекою її учасників.

7. Скоєння масових заворушень завжди пов’язане зі значною кількістю свідків-очевидців, в тому числі з осіб, що знаходилися у натовпі, але які не приймали активній участі у заворушеннях. Але, як правило, всі вони побоюються за своє життя і здоров’я у разі викриття своїми свідченнями активних учасників і організаторів заворушень. Подолання таких конфліктних ситуацій можливе лише у разі проведення тактичної операції “захист свідка” з використанням можливостей Закону України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” та ст.521 КПК України: для попередження можливих протиправних посягань на свідків вживаються заходи щодо забезпечення конфіденційності відомостей про них.

8. Сучасні масові заворушення (коли вони політизовані) можуть продовжуватися вже в тій час, коли порушена кримінальна справа і активно проводяться слідчі дії. Тому слідчий повинен вирішувати і питання щодо зупинення злочинної діяльності безчинствуючого натовпу та попередження можливості нових спалахів ескалації напруги в регіоні (місті, районі), яка може потягти за собою нові масові заворушення. Для цього слідчий повинен активно співпрацювати з журналістами (останні часто грають провокуючу роль у запобіганні масових заворушень: дезінформуючи суспільство, а прямі телепередачі безпосередньо на місцях подій підштовхують насильство); кожній з конфліктуючих сторін повинні надати трибуну в ЗМІ. Одночасно слідству треба забезпечити, щоб з боку правоохоронних органів під час масових заворушень не було надлишкової мілітаризації: бронежилети, каски, щити, зброя та інше драматизують ситуацію і провокують подальше насильство.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. http: // www. nadzor. vsu.ru/ analit/ shoow.
2. Kriminalistik – 1990. - №10. - S.545-553.
3. Абдульманов А. Ответственность за массовые беспорядки // Российская юстиция. – 1996. - №1.- с.43-44.
4. Абдульманов А.А. Уголовно-правовые меры борьбы с массовыми беспорядками: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. – М., 1994. – 251с.
5. Алексеевский Р. Kiev skinhead часть 1: история становления. // Украина криминальная. – 25.09.2004г. – http: // www.cripo. com.ua/
6. Андрусів Г.В., Бантишев О.Ф. Відповідальність за злочини проти держави. Навчальний посібник для студентів юридичного факультету. – К.: РВЦ «Київський університет», 1997. – 166с.
7. Балашов А.Н. Взаимодействие следователей и органов дознания при расследовании преступлений. - М., 1979.
8. Бахин В.П. Следственные ситуации, как основа разработки конкретных методик расследования преступлений // Вопросы криминалистической методологии, тактики и методики расследования преступлений: Материалы Минской научной конференции. - М., 1973.
9. Бахин В.П., Михайлов М.А. Особенности расследования криминальных взрывов. - Симферополь, 1999.
10. Бахін В.П., Весельський В.К. Тактика допиту. Навч. посібн. – К.: Правник, 1997. – 63с.
11. Белкин А.Р. Теория доказывания: Научно-методическое пособие. – М.: Норма, 1999. - 429с.
12. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы сегодняшнего дня. Злободневные вопросы российской криминалистики. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. - 240с.
13. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы, тенденции, перспективы. От теории - к практике. - М.: Юрид. лит. - 1988. - 304с.
14. Белкин Р.С. Курс советской криминалистики: в 3-х томах. - М.: Акад. МВД СССР, 1979. - Т.3. –407с.
15. Белкин Р.С. Эксперимент в следственной, судебной и экспертной практике. – М.: Юрид.лит., 1964. – 223с.
16. Бехтерев В. Внушение и толпа. / Психология толпы: социальные и политические механизмы воздействия на массы. – М.: Изд-во Эксмо; СПб.: Terra Fantastica, 2003. - с.399-416.
17. Бехтерев В.М. Колективная рефлексология. – Петроград: Изд-ое тов. “Колос”. – 13с.
18. Бехтерев В.М. Предмет и задачи общественной психологии как общественной науки. – СПб., 1911.
19. Бехтерев В.М. Роль внушения в общественной жизни. – СПб. – 1998.
20. Бояркин Н.Г.Управление органами внутренних дел по предупреждению и пресечению массовых беспорядков в условиях межнациональных и межэтнических конфликтов: Автореф. дис. …докт. юрид. наук: 12.00.13. – М.,1999. – 44с.
21. Бояров В.И. Защита свидетелей в уголовном судопроизводстве. // Прокурорская и следственная практика. – М., 1998. - №2. - с.129-133.
22. Бояров В.И. Крымская война 1995-го: события мифы и перспективы // Украина криминальная - 20.11.02 – http:// www.cripo.com.ua.
23. Бояров В.И. Славяно-татарская война в Крыму: прошлое без будущего // Украина криминальная - 18.11.02 – http:// www.cripo.com.ua.
24. Бояров В.И. Убийства, совершенные в процессе противостояния организованных преступных группировок (особенности расследования). Методическое пособие. – Харьков: Изд-во “КримАрт”, 1997. – 132с.
25. Бояров В.И., Шалдырван П.В. Некоторые особенности первоначального этапа расследования массовых беспорядков. // Криминалистика и судебная экспертиза: Междуведомственный научно-методический сборник. Вып. №50. – К.: Министерство юстиции Украины, 2001. – с.85-93.
26. Бояров В.І. Деякі особливості розслідування кримінальних справ про масові безпорядки // Матеріали навчально-методичного семінару прокурорів-криміналістів органів прокуратури України. – К.:Науково-методичний центр ідентифікації особи “КримАрт”. - 1997. – с.29-31.
27. Бояров В.І., Ільковець Л.Б., Грузінова Т.І., Ієрусалімов І.О., Лиховид С.М., Моргун В.І. Коментар до Закону України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” від 23 грудня 1993р. // Законодавство України. Науково-практичні коментарі. – 2002. - №1. – с.74-129.
28. Бояров В.І., Рохненко О.В. Про деякі проблеми захисту окремих учасників кримінального судочинства. // Вісник Верховного Суду України, 1999. - №5, с.35-37.
29. Быховский И.Е. Осмотр места происшествия. - М.:Всесоюзный институт по изучению причин и разработки мер предупреждения преступности, 1973. – 97с.
30. Бюллетень Главного следственного управления МВД СССР. Специальный выпуск – М., 1990. - №6 (68).
31. Васильев А.Н. Проблемы методики расследования отдельных видов преступлений. - М.: Изд-во МГУ, 1978. - 71с.
32. Васильев А.Н., Карнеева Л.М. Тактика допроса при расследовании преступлений. М.: Юрид. лит., 1970. – 208с.
33. Васильев А.Н., Степичев С.С. Воспроизведение показаний на месте при расследовании преступлений. – М.: Госюриздат, 1959. – 48с.
34. Васильев А.Н., Яблоков Н.П. Предмет, система и теоретические основы криминалистики. - М.: Изд-во МГУ, 1984. – 143с.
35. Взаимодействие следователей прокуратуры и органов милиции при расследовании и предупреждении преступлений / Под ред. Ратинова А.Р. М., 1964.
36. Вознюк О.О. Поняття надзвичайного стану. Кримінально-правова характеристика групових порушень громадського порядку та масових заворушень. // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2002. – Вип.1. – с.108-117.
37. Волков М., Лебедев С. Массовые беспорядки: анализ и прогноз // Народный депутат. – 1991. - №3. - с.59-63.
38. Гавло В.К. О следственной ситуации и методике расследования хищений, совершенных с участием должностных лиц // Материалы Минской научной конференции. - М., 1973.
39. Герасимов И.Ф. Криминалистические характеристики преступлений в методике расследования // Методика расследования преступлений (общие положения). - М., 1976. – с.94-98.
40. Герасина Л.Н. Сущность общего понятия «насилие» в социолого-правовой, политологической и конфликтологической интерпретации / Проблеми боротьби з насильницькою злочинністю: Збірник матеріалів науково-практичної конференції (Харків)/ (Редкол. Борисов В.І. (гол. редактор) та ін. – Харків: ПФ «Книжкове видавництво «Лествиця Марії». – 2001. – с.119-123.
41. Герасун А.А. Бригадный метод расследования в советском уголовном процессе: Автореф. дис. …канд. юрид. наук: 12.00.09 / НИИ Прокуратуры СССР. - М., 1968. – 23с.
42. Гинзбург А.Я. Тактика предъявления для опознания. – М.: Юрид. лит., 1971. – 63с.
43. Глотов О.М. Осмотр огнестрельного оружия следователем. – Ленинград: Изд-во Ленингр. унив-та, 1984.
44. Гончаренко В.И. Использование данных естественных и технических наук в уголовном судопроизводстве (методологические вопросы). - К.: Вища школа, 1980. – 157с.
45. Гончаренко В.И., Кушнир Г.А., Подпалый В.Л. Понятие криминалистической характеристики преступления // Криминалистика и судебная экспертиза. - К., 1986 – Вып. №33. - с.3-8.
46. Гора І.В., Колесник В.А. Криміналістичні експертизи та дослідження, що проводяться у системі правоохоронних органів України. - К., 1999.
47. Грановский Г.Л. Криминалистическое исследование следов ног. - К.: РИО МВД УССР, 1970. – 68с.
48. Грановский Г.Л. Папилляроскопическая идентификация личности // Теория и практика криминалистической экспертизы. - М., 1961. - №8. - с.105-187.
49. Григорьев В.Н. Первоначальные действия следственной группы в условиях особого положения. – Ташкент. – 1989.
50. Григорьев В.Н. Расследование преступлений в чрезвычайных условиях. // Правоведение. – 1992. - №3. – с.52-60.
51. Григорьев В.Н. Расследование преступлений в чрезвычайных условиях. – М., 1994.
52. Гуковская Н.И., Свешников В.А. Судебномедицинская экспертиза трупа по делам о насильственной смерти.Пособие для следователей - М.: Госюриздат, 1957. – 255с.
53. Гуща В.В. Правовые и организационные основы деятельности органов внутренних дел по предупреждению и пресечению массовых беспорядков: Автореф. дис. …канд. юрид. наук: 12.00.02. – М.: Юрид. институт МВД России, 1999. – 24с.
54. Демидов Ю. Гражданские беспорядки: современность и история вопроса. // Российская юстиция. – 1994. - №12 - с.41-42.
55. Демидов Ю. Что показали массовые беспорядки // Социалистическая законность.-1991. – №8. - с.27-28.
56. Демидов Ю.Н. Массовые беспорядки: уголовно-правовые и криминологические аспекты. – М., 1994.
57. Демидов Ю.Н. Уголовно-правовые меры борьбы с правонарушениями в экстремальных условиях. – М., 1993.
58. Дзичковский Е. Футбольный Скотланд-Ярд. // газ. «Спорт-экспресс». – 02.04.03. – с.4.
59. Диккенс Ч. Барнеби Радж.// Собр. соч. в 30 т. (Под общ. ред. Аникста А.А. и др.). – Т.8. - М.:Гослитиздат, 1958. – 767с.
60. Доспулов Г.Г. Психология допроса на предварительном следствии. - М.: Юрид. лит., 1976. – 112с.
61. Драпкин Л.Я. Предмет доказывания и криминалистические характеристики преступлений // Межвуз. сб. науч. тр. - Свердловск, 1978. - Вып.69. - с.16-21.
62. Дулов А.В. Судебная психология. Учебное пособие для студ. юрид. ин-тов и фак. / Изд. 2-е, испр. и доп. – Минск: Вышейш. школа, 1975. – 462с.
63. Дьяков С.В. Государственные преступления (против основ конституционного строя и безопастности государства) и государственная преступность. - М.: Норма, 1999. – 320с.
64. Дьяков С.В., Игнатьев А.А., Карпушин М.П. Ответственность за государственные преступления. – М.: Юрид. лит. – 1988. - 224с.
65. Експертизи в судовій практиці. Навч. Посібник / В.Г.Гончаренко, В.Є. Бергер, Л.П. Булига та ін. - К.: Либідь, 1993. - 197с.
66. Елисеев А.А. Пыль и грязь как улика // Социалистическая законность. – 1937. - №12.
67. Жалинский А.Э. Освидетельствование в советском уголовном процессе: Автореф. дис. …канд. юрид. наук. – Львов. – 1963. – 19с.
68. Закон о борьбе с вандализмом (Великобритания) // Борьба с преступностью за рубежом. ВИНИТИ. - 1981. - №4. – с.33-34.
69. Западные теории агрессивного поведения человека // Борьба с преступностью за рубежом. ВИНИТИ. – 1979. - №7. – с.34-37.
70. Зверев Ю.А. Организация и отдельные тактические приемы допроса. // Следственная практика. – Вып. 145. – М.: Юрид. лит-ра, 1985. – с.18-23.
71. Здравомыслов А.Г. Межнациональные конфликты в постсоветском пространстве. – М.: Аспект Пресс, 1997. – 286с.
72. Зеленский В.Д. Криминалистические проблемы организации расследования преступлений. - Автореф. дисс. докт. юрид. наук: 12.00.09. - М., 1991. – 41с.
73. Иванов В.И. Расследование убийств, совершенных в драке. – М., 1963.
74. Иванов Н.Г. Нюансы уголовно-правового регулирования экстремистской деятельности как разновидности группового совершения преступлений. // Государство и право. – 2003. - №5. - с.42-52.
75. Иванцов Г. Ошские события: причины и последствия // Социалистическая законность. – 1991. - №1. – с.53-54.
76. Изучение следователем психологии обвиняемого. / М.М.Коченов, Н.И. Ефимова, А.С.Кривошеев, О.Д. Ситковская – М., 1987.
77. Ильясов А.З. Уголовно-правовые и криминологические проблемы массовых беспорядков: Дис. …канд. юрид. наук: 12.00.08. – Махачкала, 1999. – 222с.
78. Инструкция по организации раскрытия и расследования умышленных убийств (введена у дію спільним наказом Прокуратури і МВС УРСР №15-18\303 від 06.10.90р.).
79. Исаенко В.Н. Некоторые вопросы организации расследования уголовных дел о массовых беспорядках // Современные проблемы расследования преступлений: Материалы межвузовской конференции. Высшая следственная школа МВД СССР. – Волгоград, 1992. - с.109-111.
80. Исследование причин массовых беспорядков // Борьба с преступностью за рубежом. ВИНИТИ. – 1991. - №2. – с.64-75.
81. Исследование причин массовых беспорядков в Великобритании // Борьба с преступностью за рубежом. ВИНИТИ. – 1998. - №8. - с.11-15.
82. Калиниченко В.И. 7060 дней из жизни следователя или Дело о 140 миллиардах. – М., 1998.
83. Карнеева Л.М., Галкин И.С. Расследование преступлений группой следователей. - М., 1965. – 74с.
84. Карнеева Л.М., Соловьев А.Б., Чувилев А.А. Допрос подозреваемого и обвиняемого. - М., 1969.
85. Кибизов А.М., Эминов В.Е. Понятие и криминологические предпосылки изучения преступности на почве межнациональных конфликтов. – Российский следователь. –2002. - №10. - с.34-37
86. Клименко Н.И. Криминалистические знания в структуре профессиональной подготовки следователя. Учебное пособие. - К.: Вища школа, 1990. – 103с.
87. Коберник С.Д., Сегай М.Я., Стринжа В.К., Цымбал В.П. Совершенствование тактики следственного осмотра с участием группы специалистов. // Криминалистика и судебная экспертиза. – К., 1986. – Вып.33. – с.32-39.
88. Козлов В.А. Массовые беспорядки при Хрущеве и Брежневе (1953 - начало 1980-х гг.). – (Архив новейшей истории России. Исследования. Выпуск 1). - Новосибирск: Сибирский хронограф. – 1999. – 416с.
89. Козусев А. Бандитизм: проблемы доказывания // Российская юстиция. – 1998. - №6. - с.48-49.
90. Колдин В.Я. Тактика следственного осмотра. // Социалистическая законность. - 1972. - №11.
91. Колесник В.А. Використання оперативно-розшукової інформації при розкритті і розслідуванні тяжких злочинів // Матеріали навчально-методичного семінару прокурорів-криміналістів, керівників постійно діючих слідчо-оперативних груп, начальників слідчих відділів і відділів «ОЗ» органів прокуратури України з питань роботи щодо розкриття і розслідування найбільш тяжких злочинів проти особи та у сфері економіки. -К.: Вид-во «КримАрт». – 1998. - с.35-43.
92. Колесниченко А.Н. Общие положения методики расследования отдельных видов преступлений (конспект лекций по советской криминалистике) – Харьков. – 1965. – 47с.
93. Колесниченко А.Н., Коновалова В.Е. Криминалистическая характеристика преступлений. – Х.: Вища школа, 1985. – 94с.
94. Колмаков В.П. Следственный осмотр. - М.: Юрид. лит.,1969. – 196с.
95. Колмаков В.П. Способы собирания и закрепления судебных доказательств // Социалистическая законность. – 1955. – с. 33-36.
96. Коновалов В. Групповой метод расследования // Законность. – 1995. - №7. - с.37-41.
97. Коновалова В.Е. Допрос: тактика и психология. Учебное пособие. – Х.: Консум, 1999. – 157с.
98. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996р. – К.:“Просвіта”, 1996. - 80с.
99. Контроль со стороны полиции за гражданскими беспорядками и их предупреждение // Борьба с преступностью за рубежом. ВИНИТИ, 1981. - №7. – с.3-7.
100. Корухов Ю., Григорьев В. Нужна криминалистика чрезвычайных ситуаций. // Законность. – 1993. - №10. - с.7-11.
101. Кочаров Г.И. Руководство для следователей. – М., 1971.
102. Кримінальна справа № Д-2-65 // Архів Ферганського обласного суду за 1989 рік.
103. Кримінальна справа №1-309/01В // Архів Голосіївського районного суду міста Києва за 2003 рік.
104. Кримінальна справа №18/67799-89 // Архів Ферганського обласного суду за 1989 рік.
105. Кримінальна справа №2-2/1996 // Архів Апеляційного суду міста Києва за 1996 рік.
106. Кримінальна справа №2-50 // Архів Андіжанського обласного суду за 1990 рік.
107. Кримінальна справа №2-51 // Архів Андіжанського обласного суду за 1990 рік.
108. Кримінальна справа №48-550 // СВ ГУ СБ України в Автономній Республіки Крим.
109. Кримінальна справа №48-622 // Архів Верховного Суду Автономної Республіки Крим за 1997 рік.
110. Кримінальна справа №979 // Архів Челябінського обласного суду за 1990 рік.
111. Кримінальна справа №48-621 // Архів Верховного Суду Автономної Республіки Крим за 1997 рік.
112. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. За заг. ред. В.Т.Маляренка, В.Г.Гончаренка. – Вид. друге. перероблене і доповнене. – К.: “Форум”, 2004. – у двох томах. - Т.1. – 493с.
113. Кто кому объявил войну? // Аргументы и факты. – 1990. - №41. – с.2.
114. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. – М.: Госюриздат, 1960. – 244с.
115. Кулагин Н.И., Порубов Н.И. Организация и тактика допроса в условиях конфликтной ситуации. – Минск: Вышейш. школа, 1977.
116. Кустанович С.Д. Судебная баллистика. - М.: Госюриздат,1956. – 408с.
117. Лайвиньш Ю. Режиссура криминалистической видеосъемки. Введение в проблему. // Закон и жизнь. – Кишинев, июль 2004. – с.34-40.
118. Ларин А.М. Расследование по уголовному делу: процессуальные функции. - М.: Юрид. лит., 1986. – 159с.
119. Ларин А.М. Расследование по уголовному делу. Планирование, организация. - М.: Юрид. лит., 1970. – 223с.
120. Леви А.А., Михайлов А.И. Обыск: справочник следователя. – М.: Юрид. лит., 1983. – 95с.
121. Леви О.А. Организация осмотра места происшествия. - М.,1970.
122. Лукашевич В.Г. Тактика общения следователя с участниками отдельных следственных действий. – К.: НИ и РИО КВШ МВД СССР им. Ф.Э.Дзержинского, 1989.
123. Лунеев В.В. Преступность ХХ века. Мировые, региональные и российские проблемы. – М., Изд. Норма, 1997. – 525с.
124. Майдыков А.Ф., Лесняк И.А. Обзор событий в г.Баку за 1988-1990гг и деятельность городских органов внутренних дел по обеспечению охраны общественного порядка и безопасности в данный период // Академия МВД СССР, отдел научной информации. – М., 1990. – 24с.
125. Макаренко Н.П. Техника расследования преступлений. - Харьков, 1925.
126. Мейтин А.А. Понятие, виды и уголовно-правовая оценка преступлений, совершаемых футбольными болельщиками. – Юристъ-Правовед, 2002, №2. - С.58-63.
127. Мероприятия по устранению массовых уличных беспорядков // Борьба с преступностью за рубежом. ВИНИТИ. 1989. - №9. – с.23-27.
128. Методические рекомендации по раскрытию и расследованию преступлений, разбирательству с правонарушениями, совершенными в ходе массовых беспорядков // Бюллетень ГСУ МВД СССР. Специальный выпуск. – 1990. - №6 (68) - 104с.
129. Методичні рекомендації щодо забезпечення правопорядку та громадської безпеки під час проведення масових заходів. // Забезпечення органами внутрішніх справ міжнародно-правових стандартів прав людини при охороні громадського порядку. Науково-практичний, документально-джерельний та навчально-методичний копмлекс (у трьох частинах). Частина друга-третя / Відп. Редактори Римаренко Ю.І., Кондратьєв Я.Ю., Шемшученко Ю.С. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – 328-335.
130. Михайленко А.Р. Возбуждение уголовного дела в советском уголовном процессе. – Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1975. – 150с.
131. Наказ Генерального прокурора України №4/1гн від 20.04.2004р. «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство». – 9с.
132. Наказ МВС УРСР №202 від 28.06.90р. «О массовых беспорядках в СИЗО №1 УВД Днепропетровской области, мерах по их недопущению и наказанию виновных». – 12с.
133. Народные восстания в Советском Союзе // Газ. «Архив-криминал». - №9 (203). – с.1.
134. Настанова про дії органів внутрішніх справ по ліквідації масових безпорядків, затверджена Наказом МВС України №443 від 31.05.99р.
135. Науково-практичний комментар до Кримінального кодексу України. За загальною редакцією Гончаренка В.Г., Андрушка П.П.. – К.: «Форум», 2005, у трьох книгах. – Кн.3. – 584с.
136. Нечепоренко І.І., Кубрак П.М. Масові безпорядки. Проблеми кваліфікації та розслідування. // Вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 1998. – Вип.1. – с.102-106.
137. Новий тлумачний словник українскої мови. У 3-х томах./ Укладачі: Яременко В.В., Сліпушко О.М. – К.: Вид-во «Аконіт». – 2001. – т.2. – 926с.
138. Новий тлумачний словник українскої мови. У 3-х томах./ Укладачі: Яременко В.В., Сліпушко О.М. – К.: Вид-во «Аконіт». – 2001. – т.3. – 962с.
139. О Массовых Беспорядках с 1957 года…”. Записка В.Чебрикова от 04.03.88г. // Источник. – 1995. - №6. – с.146-153.
140. О борьбе английской полиции с массовыми беспорядками. // Борьба с преступностью за рубежом. ВИНИТИ. – 1996. - №3. – с. 10-16.
141. О действиях британской полиции при массовых беспорядках // Борьба с преступностью за рубежом. ВИНИТИ. 1990. - №10.
142. О массовых беспорядках в Великобритании// Борьба с преступностью за рубежом. ВИНИТИ. 1993. - №3.
143. Образцов В.А., Ястребов В.Б. Актуальные направления развития криминалистической методики и тактики расследования // Тезисы доклада на заседании ученого совета Всесоюзного института по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности. - М., 1978.
144. Ожегов С.И. Словарь русского языка / Под ред. Н.Ю.Шведовой. – 20-е изд., стереотипное. – М.: Рус. Яз. – 1988. – 750с.
145. Организация и планирование деятельности следственных бригад. / В.И. Беджашев, Л.Н.Викторова, М.Я.Розенталь и др. - М., 1990. – 52с.
146. Осмотр места происшествия / Под. ред. Васильева А.Н. - М. – 1960.
147. Осмотр трупа на месте его обнаружения. / Под ред. А.А. Матышева, СПб.: Изд-во «Лань», 1997. – 288с.
148. Основы борьбы с организованной преступностью / Под ред. Овчинского В.С., Эминова В.Е., Яблокова Н.П. - М.: Инфра-М, 1996. - 367с.
149. Особенности расследования массовых беспорядков. Методическое пособие / В.Н.Григорьев, Л.В.Капица, В.Н. Махов, Г.И. Пичкалева. - М.: НИИ проблем укрепления законности и правопорядка, 1995.- 100с.
150. Петров В.А., Ревин В.П. Применение органами внутренних дел уголовно-правовых средств в экстремальных ситуациях. Лекция. - Академия МВД СССР. – М., 1989. – 34с.
151. Полевой Н. Кинодокументы как судебные доказательства. // Социалистическая законность. – 1963. - №4.
152. Положення про порядок підготовки спортивних споруд та інших спеціально відведених місць для проведення масових спортивних та культурно-відовіщних заходів. – Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998р. №2025.
153. Положення щодо забезпечення громадського порядку, безпеки учасників і глядачів під час проведення масових спортивно-відовіщних заходів на спортивних спорудах або спортивних змаганнях в інших місцях, затверджене Наказом Міністерства України у справах молоді та спорту і МВС України №703/195 від 12.03.96р.
154. Пономарев В.П. Предупреждение массовых беспорядков. Автореф. дис. …канд. юрид. наук: 12.00.08. – К., Украинская академия внутренних дел. -1992.- 24с.
155. Пономарев В.П. Предупреждение массовых беспорядков: Дис. …канд. юрид. наук: 12.00.08. – К., 1992. – 226с.
156. Попов В.И. Осмотр места происшествия./ Под ред. В.А.Хвана - М.: Госюриздат, 1959. – 231с.
157. Порубов Н.И. Допрос в советском уголовном судопроизводстве. – Минск: Вышейш. школа, 1973. – 367с.
158. Порубов Н.И. Научная организация труда следователя. – Минск: Вышейш. школа, 1970. – 260с.
159. Постанова Голови Верховного Суду України від 04 червня 2003р. // Право України. – 2004. – №2. – с.146-147.
160. Постанова Пленума Верховного Суду України «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» від 30 травня 1997р. №8 Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963-2000). Офіційне видання: У 2 т. /За заг. ред. В.Ф.Бойка . – К.: “АСК”, 2000. – т.1, с.61-67.
161. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про знищення та пошкодження державного чи колективного майна шляхом підпалу або внаслідок порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки” від 2 липня 1976 р. №4 (в редакції постанови від 3 березня 2000р. №3) // Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963-2000). Офіційне видання: У 2 т. / За заг. ред. В.Ф.Бойка . – К.: “АСК”, 2000. – т.2. - с.250-255.
162. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, що передбачає державний захист суддів, працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у судочинстві" від 28 червня 1999р. №10 // Вісник Верховного Суду України. – 1999. - №3. - С.23-24.
163. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про бандитизм» від 7 липня 1995р. №9 // Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963-2000). Офіційне видання: У 2 т. /За заг. ред. В.Ф.Бойка . – К.: “АСК”, 2000. – т.2, с.73-74.
164. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини, пов’язані з порушенням режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі» від 26 березня 1993р. №2. // Постанови Верховного Суду України (1963-2000). Офіційне видання: у 2-х т../ За заг. ред. Бойка В.Ф. - К.: «А.С.К.». – 2000. - т.2, с.75-82.
165. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25 грудня 1992р. №12 // Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963-2000). Офіційне видання: у 2 т. / За заг. ред. В.Ф.Бойка . – К.: “АСК”, 2000. – т.2, с.136-148.
166. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про хуліганство» від 28 червня 1991р. №3. / Постанови Верховного Суду України (1963-2000). Офіційне видання: у 2-х т. / За заг. ред. Бойка В.Ф. - К.: «А.С.К.». – 2000. - т.2, с.221-227.
167. Постановление Пленума Верховного Суда СССР от 27 марта 1991г. по делу Зайцева А.Ф. и других // Вестник Верховного Суда СССР. - №9. – 1991. - с.6-8.
168. Постановление Пленума Верховного Суда СССР от 29 марта 1991 г. по делу Сабитовой Ж.А. // Вестник Верховного Суда СССР. – 1991. - №8. – с.15-16.
169. Правила застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Україні. – Постанова КМ України від 27.02.91р. – ЗП Уряду УРСР – 1991.- №3. – ст.18.
170. Предупреждение общественных беспорядков на стадионах // Борьба с преступностью за рубежом. ВИНИТИ. – 1981. - №8. – с.21-28.
171. Присяжные вынесут вердикт по делу о погроме на рынке в Ясенево // NEWSru/com/ 19.02.2004.
172. “Про внесення змін до КПК України»: Закон України від 20.01.2000р. / Відомості Верховної Ради. – 2000. - №10. - ст.79.
173. “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві»: Закон України від 23.12.1993р. / Відомості Верховної Ради. - 1994. - №11, ст.51.
174. “Про міліцію»: Закон України від 20.12.90р. / Відомості Верховної Ради. – 1991. - №4. - ст.20.
175. “Про оперативно-розшукову діяльність»: Закон України від 18.02.92р. / Відомості Верховної Ради. – 1992. - №22. - ст.304.
176. “Про правовой режим надзвичайного стану»: Закон України від 16.03.2000р. / Відомості Верховної Ради. – 2000.- №23. - ст.176.
177. “Про судову експертизу”: Закон України / Відомості Верховної Ради. – 1994. - №28. - ст.232.
178. Прохоров-Лукін Г.В., Турта Ю.І. Огляд місця події, підготовка та призначення судових вибухово-технічних експертиз // Матеріали навчально-методичного семінару прокурорів-криміналістів, керівників постійно діючих слідчо-оперативних груп, начальників слідчих відділів і відділів «ОЗ» органів прокуратури України з питань роботи щодо розкриття і розслідування найбільш тяжких злочинів проти особи та у сфері економіки. -К.: Вид-во «КримАрт». – 1998. - с.20-28.
179. Психологический и социологический анализ вандализма // Борьба с преступностью за рубежом. ВИНИТИ. - 1978. - №4.
180. Раковский К. Список Горбачева // Газ. ВВС-криминал. – 2003. - №08(038). – с.2.
181. Ратинов А.Р. Обыск и выемка. – 1961.
182. Ратинов А.Р. Судебная психология для следователей. М.: ООО Издательство «Юрлитинформ», 2001. – 352с.
183. Ратинов А.Р., Ефимова Н.И. Психология допроса обвиняемого. Методическое пособие. М.: ВНИИ проблем укрепления законности и правопорядка, 1988. – 114с.
184. Рахунов Р.Д. Признание обвиняемым своей вины. - М.: Юрид. лит., 1975.
185. Рекомендации по проведению операций против уличных беспорядков // Борьба с преступностью за рубежом. – ВИНИТИ, 1989. - №3. – 17-20.
186. Самыгин Л.Д. Расследование преступлений как система деятельности. - М., 1989.
187. Санин Г. Аналитика – мать порядка. // журнал «Итоги.ru». - №24 (314). – 24 января 2004г.
188. Свидетели по делу «ясеневских» погромщиков боятся мести // 07.02.02г. http:/www.newsru.com/
189. Селиванов Н.А. Криминалистические характеристики преступлений и следственные ситуации в методике расследования // Социалистическая законность. – 1977.- №2. - с.52-57.
190. Селиванов Н.А. Типовые версии, следственные ситуации и их значение для расследования // Социалистическая законность. – 1985. - №7. – с.52-55.
191. Сервецкий И.В. Деятельность аппаратов уголовного розыска по предупреждению и раскрытию преступлений в экстремальных ситуациях ликвидации последствий катастроф: Дис. …канд. юрид. наук. – М., 1992. – 287с.
192. Сергеев Л.А. Расследование и предупреждение хищений, совершенных при производстве строительных работ. – Автореф. дис. …канд. юрид наук. – М., 1966. - 16с.
193. Синеокий О.В. Виды следственных и следственно-оперативных групп: сравнительный анализ // Государство и право. - М. – 1997. - №1. - с.60-67.
194. Скригонюк М.І. Криміналістика. / Підручник. – К.: Атіка, 2004. – 496с.
195. Скригонюк М.І. Плебсологія: правова сутність, теорія і практика. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2003. – 270с.
196. Советское уголовное право. Часть особенная. // Под ред. Н.И. Загородникова, М.И. Якубовича, В.А. Владимирова – М.: Юрид. лит.-ра. – 1965. – 488с.
197. Соловьев А. Массовые беспорядки: организация, участие, призывы к неподчинению. // Российская юстиция. – 2000. - №7. - с.47-48.
198. Соловьев А.Б., Центро