Миценко Іван Михайлович. Організаційно-економічний механізм регулювання безпеки життєдіяльності

brief description

Миценко Іван Михайлович. Організаційно-економічний механізм регулювання безпеки життєдіяльності: дис... д-ра екон. наук: 08.02.03 / НАН України; Інститут економіки промисловості. - Донецьк, 2005

Миценко І.М. Організаційно-економічний механізм регулювання безпеки життєдіяльності. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.02.03 Організація управління, планування і регулювання економіки. Інститут економіки промисловості НАН України, Донецьк, 2005.
У дисертаційній роботі досліджено теоретичні, науково-методичні і правові проблеми формування організаційно-економічного механізму регулювання безпеки життєдіяльності. Обґрунтовано, що безпека життєдіяльності є системоутворюючим елементом у системі національної безпеки і знаходить своє місце в соціальній, екологічній, науково-технологічній сферах. Визначено основні складові безпеки життєдіяльності, які охоплюють безпеку у виробничій, невиробничій, продовольчій, екологічній, соціальній, трудовій сферах у системі державного та регіонального управління. На основі статистичних даних і результатів соціологічних опитувань досліджено основні проблеми безпечної життєдіяльності населення України та визначено основні напрями роботи державних і регіональних органів управління в сфері її забезпечення. Визначено місце і значення екологічної та виробничої безпеки для формування та забезпечення БЖД. Розроблена концептуальна модель безпеки життєдіяльності визначає зміст і спрямованість управлінської діяльності в системі механізму її забезпечення і регулювання. Обґрунтовано, що створення і реалізація механізму регулювання безпеки життєдіяльності повинні забезпечуватися організаційною, економічною, еколого-економічною підсистемами. Наведені пропозиції з удосконалення концептуальних засад управління безпекою життєдіяльності на регіональному рівні є основою визначення пріоритетів, загальних напрямів роботи у сфері формування та забезпечення безпеки життєдіяльності, критеріїв і чинників для їх оцінки, розробки програмних документів регулювання стану БЖД. Запропоновано оцінку, прогнозування стану безпеки життєдіяльності здійснювати на основі більш придатних для БЖД систем моделювання із застосуванням економіко-статистичних методів і моделей, індикативного аналізу, кластерних процедур класифікації при обґрунтуванні пріоритетних напрямів управління безпекою життєдіяльності.

У дисертаційній роботі на основі проведених досліджень здійснено теоретичне узагальнення, розроблено методичні підходи та запропоновано нове вирішення проблем забезпечення безпеки життєдіяльності України та її регіонів. Основні висновки зводяться до такого:
1. В Україні до цього часу відсутній ефективний організаційно-економічний механізм управління безпекою життєдіяльності окремої людини та всього населення. Стан і тенденції соціально-економічного розвитку країни є незадовільними за всіма складовими безпеки життєдіяльності. Негативні соціальні наслідки обумовлені несформованістю концептуальних засад управління безпекою життєдіяльності та недостатнім правовим, економічним, науковим, кадровим, технічним та інформаційним його забезпеченням.
2. Визначеність задоволення потреб населення у безпеці життєдіяльності в колі пріоритетних національних інтересів не сприяла визначенню в системі національної безпеки окремої сфери з безпеки життєдіяльності. Загрози безпеці життєдіяльності розосереджені серед інших сфер національної безпеки: соціальної, екологічної, економічної, науково-технічної. Виникає внутрішнє протиріччя в політиці забезпечення національної безпеки щодо визначення в колі національних інтересів вимог безпеки життєдіяльності. Можливості усунення цього недоліку повинні реалізуватися через відповідні положення з безпеки життєдіяльності у Стратегії національної безпеки, яка в даний час розробляється в Україні.
3. Визначено та охарактеризовано основні напрями управління безпекою життєдіяльності: охорона і безпека праці на виробництві, екологічна, соціально-трудова, продовольча сфери, безпека життєдіяльності у невиробничих умовах та в умовах виникнення надзвичайних ситуацій.
Включення питань безпеки у соціально-трудовій сфері в систему безпеки життєдіяльності є новим підходом до трактування змісту цієї проблеми. Визначено значний вплив на рівень безпеки життєдіяльності доходів і рівня життя, безробіття, стану охорони здоров’я. Вирішення існуючих в Україні проблем у цих сферах шляхом упровадження запропонованих заходів буде сприяти підвищенню загального рівня безпечної життєдіяльності.
4. Управління безпекою життєдіяльності повинно враховувати стратегічний, тактичний, технологічний, організаційний, особистісний рівні. На стратегічному формуються концептуальні засади, які є основою для визначення пріоритетних напрямів роботи у сфері формування та забезпечення безпеки життєдіяльності, критеріїв і чинників для їх оцінки. На тактичному рівні розробляються програми та заходи щодо вирішення конкретних проблем безпеки життєдіяльності. Технологічній рівень визначається застосуванням сучасних технологій вияву, попередження та усунення загроз і ризиків для безпечної життєдіяльності людини. Організаційний рівень характеризується розробкою конкретного механізму управління безпекою життєдіяльності та забезпеченням його функціонування.
5. Головним у регулюванні безпеки життєдіяльності є орієнтація на попередження виникнення загроз, усунення можливості прояву негативних чинників або наслідків їх прояву. Структуру і елементи механізму регулювання в системі безпеки життєдіяльності визначають: форми організації (об’єднання) суб’єктів управління безпекою життєдіяльності; форми економічних зв’язків (усередині суб’єкта, між суб’єктами); економічні стимули і важелі впливу на ефективність роботи суб’єктів безпеки життєдіяльності (економічні стимули, методи впливу); методи, форми, структура управління; економічний, організаційний та еколого-економічний механізм регулювання безпеки життєдіяльності; правові форми і методи регулювання; соціально-психологічні фактори впливу на суб’єкти та об’єкти управління.
6. Ефективне формування механізму регулювання безпеки життєдіяльності пов’язано з функціонуванням регіональної системи управління безпечною життєдіяльністю. Вона є складовою державної системи управління безпекою життєдіяльності щодо забезпечення захищеності важливих потреб населення регіону від загроз утрати життя і здоров’я у найважливіших сферах і видах діяльності. Функціонування регіональної системи управління безпечною життєдіяльністю повинно бути вбудовано в національну стратегію регіонального розвитку.
Національна стратегія регіонального розвитку повинна враховувати вимоги забезпечення безпеки життєдіяльності і передбачати реалізацію таких заходів: здійснення на інноваційній основі структурної перебудови економіки регіонів з урахуванням принципів забезпечення безпеки життєдіяльності; впровадження моніторингу стану безпеки життєдіяльності в регіоні; зменшення територіальної диференціації регіонів за рівнем безпеки життєдіяльності; вироблення чітких критеріїв та ефективних механізмів державної підтримки забезпечення безпеки життєдіяльності; підвищення ролі та відповідальності місцевих органів виконавчої влади і місцевого самоврядування за стан безпеки життєдіяльності регіонів. Регіональна стратегія розвитку повинна містити окрему структурну складову щодо безпеки життєдіяльності населення.
7. Правове забезпечення вирішення проблем управління безпекою життєдіяльності потребує значного удосконалення. Основні напрями розвитку законодавства про безпеку життєдіяльності повинні виходити з потреб управління людським розвитком, з необхідності пом’якшення та ліквідації соціальних, економічних, науково-технічних, екологічних та інших загроз національній безпеці, які впливають на стан безпеки життєдіяльності, а також потреб забезпечення міжнародної безпеки.
8. Методичні підходи до оцінки і прогнозування стану безпеки життєдіяльності обґрунтовуються необхідністю використання індикативного аналізу, який дозволяє визначити рівень безпеки життєдіяльності за характером ситуації та здійснити оцінку стану по кожному показнику-індикатору та індикаторних блоках (сферах).
При розробці програм управління (національної, регіональних) безпеки життєдіяльності постає необхідність урахування спільних властивостей і рис об’єктів управління (регіонів) щодо умов формування стану безпеки життєдіяльності. З цією метою доцільним є використання кластерних процедур класифікації, які дозволяють здійснити розподіл регіонів України за рівнем безпеки життєдіяльності, визначити ефективні управлінські рішення і сконцентрувати діяльність держави і місцевих органів влади на подолання проблем безпеки життєдіяльності цих територій.
9. Запропонована методична база надає можливість здійснити оцінку ефективності захисту в умовах виникнення надзвичайних ситуацій на підставі визначення інтегрального та локальних критеріїв ефективності виконання заходів і дій з їх попередження. Обґрунтовано, що для повноти оцінки ефективності захисту необхідно використовувати систему нормативних показників оцінки ефективності визначених напрямів діяльності у цій сфері, яка повинна проводитися з урахуванням сучасних економічних механізмів управління безпекою життєдіяльності.