МІНІСТЕРСТВА У СИСТЕМІ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ

brief description

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1 ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ МІНІСТЕРСТВА - ЦЕНТРАЛЬНОГО ОРГАНА ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ 10
1.1. Міністерство - центральний орган виконавчої влади України 10
1.2 Правове регулювання діяльності міністерств 36
РОЗДІЛ 2 ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ТА ПРАВОВОГО СТАТУСУ МІНІСТЕРСТВ 48
2.1. Система міністерств 48
2.2 Структура міністерств 68
2.3. Правовий статус міністерств. 107
РОЗДІЛ 3 МІНІСТЕРСТВА В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ 140
3.1. Організаційно-правові питання взаємодії міністерств як органів виконавчої влади з Верховною Радою України. 140
3.2. Організаційно-правові питання взаємодії міністерств з іншими органами виконавчої влади України. 155
3.3. Міністерства та органи судової влади у контексті теорії поділу державної влади 178
ВИСНОВКИ 190
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 197

Вступ
Актуальність теми дослідження. Успішне формування і функціонування суверенної, демократичної, соціальної, правової Української держави вимагає спеціальних наукових досліджень у сфері організації державної влади, громадського й політичного життя. Як відомо, за часи СРСР правова доктрина фактично створювалася на основі апологетики побудови і діяльності радянської системи державної влади, а деякі вчені-правознавці інколи "пристосовували" результати своїх досліджень до тієї партійно-політичної лінії, що визначала суть політичних, економічних і соціальних перетворень у колишньому Союзі РСР, його окремих союзних республіках. Нині, в умовах незалежності нашої держави, потребують відповідного переосмислення наукові підходи до багатьох актуальних проблем держави та права, зокрема до правового регулювання діяльності органів виконавчої влади.
В українській науці адміністративного права і процесу та теорії управління певна увага традиційно приділяється організації і функціонуванню органів державного управління. Чимало цікавих і ґрунтовних досліджень функціонування зазначених органів вже було виконано відомими вченими-юристами нашої держави, і саме на них спирався у своїй роботі пошукач. Проте аналіз наукових напрацювань з цього питання свідчить про те, що існує гостра необхідність у нових, поглиблених дослідженнях діяльності центральних органів виконавчої влади, зокрема міністерств. Нині потрібно встановити правовий статус міністерства як центрального органу виконавчої влади, його місце в державно-правовому механізмі поділу влади, роль у вирішенні питань у різних сферах державного управління, визначити систему відносин міністерства з іншими органами державної влади. Слід зазначити, що однією з необхідних умов ефективного функціонування міністерств у режимі забезпечення чіткого правового регулювання діяльності цих органів є створення єдиного, внутрішньо узгодженого, стабільного законодавства, яке має базуватися, передусім, на нормах Конституції України.
Як відомо, в Україні за роки її незалежності сформувалася певна система міністерств як органів центральної виконавчої влади, покликаних виконувати функції державного управління у відповідних галузях. Навіть її поверхневий аналіз свідчить, що вона є не досить стабільною. Неодноразові і не завжди виправдані об’єднання, роз’єднання, ліквідація, створення нових міністерств, перетворення їх на державні комітети і навпаки дають підстави зробити висновок, що у нашій державі, незважаючи на деякі кроки по здійсненню адміністративної реформи, поки що не має чіткої програми вдосконалення системи центральних органів виконавчої влади, зокрема міністерств. Належним чином не визначено їх правовий статус, оскільки той статус, який вони мають нині, не відповідає завданням, які покладені на них. Це пояснюється не лише суттєвими недоліками у здійсненні адміністративної реформи, а й тим, що вона не забезпечується законодавчо так, як потрібно. Зокрема однією з причин недосконалого правового регулювання діяльності зазначених органів є тривала відсутність закону про центральні органи виконавчої влади, як і закону про Кабінет Міністрів України, який сім років приймався Верховною Радою України і до якого стільки ж разів застосовувалося право вето глави держави.
Незважаючи на важливу роль, яку відіграють міністерства як органи виконавчої влади в організації та здійсненні державного управління в сучасних умовах, їх система, правовий статус та організаційно-правові форми діяльності в юридичній науці, зокрема адміністративно-правовій, практично не досліджувалися. Відсутність фундаментальних розробок і аналізу практичних питань функціонування міністерств і зумовила поряд з іншим вибір даної теми дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою планової науково-дослідної роботи Інституту законодавства Верховної Ради України, зокрема щодо реалізації Державної програми розвитку законодавства України до 2002 року, затвердженої Постановою Верховної Ради України № 976-ХІV від 15 липня 1999 р. Воно також тісно пов’язане з темою науково-дослідної роботи відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави та права ім. В. М. Корецького НАН України “Організаційно-правові засади побудови та функціонування системи органів виконавчої влади України” (номер державної реєстрації 0101U001011).
Мета дослідження. Основна мета дисертаційної роботи полягає у з’ясуванні місця та ролі міністерства у системі органів виконавчої влади України, а також у виробленні конкретних пропозицій щодо вдосконалення їх системи та правового статусу.
Мета дисертаційного дослідження зумовлює його завдання:
- з'ясувати теоретико-правові та прикладні аспекти організації та діяльності міністерств;
- визначити межі владної діяльності міністерств та їх місце в системі органів виконавчої влади;
- розкрити специфіку діяльності міністерств як центральних органів виконавчої влади;
- охарактеризувати систему та правовий статус міністерств та сформулювати пропозиції щодо їх вдосконалення;
- встановити роль Конституції України, нормативно-правових актів Верховної Ради України та Президента України у правовому регулюванні діяльності міністерств;
- розкрити організаційно-правові форми взаємодії міністерств з іншими органами державної влади;
- сформулювати пропозиції і рекомендації стосовно вдосконалення нормативно-правової бази функціонування міністерств у системі органів виконавчої влади України.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються в процесі діяльності міністерств як центральних органів виконавчої влади.
Предметом дослідження є питання організації, функціонування та нормативно-правового регулювання діяльності міністерств.
Методи дослідження. Для досягнення зазначеної мети та розв’язання поставлених задач при проведенні даного наукового дослідження дисертант використовував діалектичний метод, який дозволив комплексно дослідити проблеми у системі органів виконавчої влади, зокрема в міністерствах. У процесі дослідження були використані сучасні загальнонаукові методи пізнання (системний підхід, історичний метод, аналіз, синтез) та методи конкретно-наукових досліджень, які застосовуються в юридичній науці. Зокрема, історико-правовий застосовувався у дослідженні розвитку та становленні діяльності міністерства як центрального органу виконавчої влади. Порівняльно-правовий метод дослідження використовувався у визначенні загальних та специфічних закономірностей діяльності міністерств та інших органів державної влади. При розробці пропозицій стосовно шляхів та методів вдосконалення законодавства щодо діяльності міністерства як центрального органу виконавчої влади використовувалися методи моделювання та прогнозування.
Теоретичну базу дисертаційного дослідження становлять праці вітчизняних і зарубіжних вчених. Так, у ньому використані положення та висновки, сформульовані вченими у галузі теорії управління та адміністративного права, а також у деяких інших галузях права. Зокрема, мова йде про праці В. Б. Авер’янова, С. С. Алексєєва, О. Ф. Андрійко, І. Л. Бачило, Ю. П. Битяка, А. С. Васильєва, В. Н.Денисова, Є. В. Додіна, С. В. Ківалова, М. І. Козюбри, В. В. Копєйчикова, Л. Т. Кривенко, Є. Б. Кубка, В. М. Марчука, А. В. Омельченка, В. Ф. Опришка, М. П. Орзіха, В. Ф. Погорілка, В. М. Селіванова, В. Ф. Сіренка, О. Ф. Фрицького, В. В. Цвєткова, В. М. Шаповала, Ю. С. Шемшученка та ін.
Нормативною основою дисертації є положення Конституції України, законів та інших нормативно-правових актів, які стосуються системи та правового статусу державних органів, у тому числі міністерств.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у сучасній українській правовій науці цілісним, теоретико-прикладним дослідженням системи та правових засад діяльності міністерств як центральних органів виконавчої влади. Найбільш повно її наукову новизну відображають нижченаведені положення і висновки:
- міністерство – основний центральний орган в системі органів виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державну політику та здійснює функції державного управління у відповідній галузі (секторі);
- систему міністерства складають органи управління, територіальні органи, а також установи та організації, що можуть утворюватися при них;
- на ефективність діяльності міністерств негативно впливають такі чинники: відсутність цілісної, науково обґрунтованої та ефективної моделі механізму взаємовідносин гілок державної влади; невизначеність їх місця і ролі в державному механізмі, перш за все в системі органів виконавчої влади; недосконалість правового статусу міністерств; низький рівень політико-правової культури як населення, так і посадових осіб державних органів тощо;
- процес формування центральних органів виконавчої влади України супроводжувався постійними і не завжди достатньо аргументованими змінами у складі міністерств, державних комітетів та інших центральних органах виконавчої влади, внаслідок чого організаційна система державного управління не є стабільною, а це, в свою чергу, свідчить про серйозні труднощі, які виникають в Україні при здійсненні адміністративної реформи;
- враховуючи, що Конституція України за правовою природою та призначенням не може забезпечити всеохоплюючу правову регламентацію діяльності міністерств, це завдання мають виконувати закони та інші нормативно-правові акти, перш за все закон про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади в Україні;
- правовий статус міністерств пов'язаний з особливою соціальною функцією, яка виникає із запитів самого суспільства як складної саморегулюючої системи в рамках держави і має регламентуватись на законодавчому рівні.
У роботі сформульовано і ряд інших висновків та пропозицій.
Практичне значення одержаних результатів зумовлюється як їх науковою, так і практичною роллю.
Висновки та пропозиції автора можуть використовуватись - для подальшого опрацювання відповідних питань теорії управління та адміністративного права, а також будуть корисні для правотворчої роботи - як теоретичний матеріал при розробленні та прийнятті законів України, що визначають правовий статус міністерств та регулюють їх взаємовідносини з іншими органами державної влади – і в процесі правозастосування - для оптимізації форм і методів діяльності міністерств. Крім того, їх можна використовувати в ході навчального процесу при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників з теорії управління, адміністративного права і процесу, конституційного права та під час науково-дослідної роботи студентів.
Апробація результатів дисертаційного дослідження була здійснена в процесі роботи науково-практичної конференції на тему "Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом" (м. Київ, Інститут законодавства Верховної Ради України, жовтень 1998 р., тези опубліковані) та міжнародної науково-практичної конференції на тему "Парламентаризм в Україні: теорія та практика" (м. Київ, Інститут законодавства Верховної Ради України, 26 червня 2001 р., тези опубліковані). Крім того, вона здійснювалася при проведенні семінарських та лекційних занять з навчальних курсів “Адміністративне право”, “Конституційне право” та “Правознавство”, які викладаються у Київському національному економічному університеті.
Результати досліджень були опубліковані автором у чотирьох статтях у наукових фахових виданнях.
Структура дисертації відповідає його меті та завданням і складається зі вступу, трьох розділів, які мають вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 210 сторінок, у тому числі список використаних джерел – 10 сторінок (180 посилань).

bibliography

Висновки

Результати дисертаційного дослідження повністю підтверджують актуальність обраної теми роботи, її суттєву наукову та практичну значущість. Аналіз правових засад міністерства в системі органів виконавчої державної влади в Україні дозволили дисертанту зробити такі найбільш загальні висновки:
1. Дисертаційним дослідженням доведено, що правові засади діяльності міністерств органічно пов’язані з правовими засадами функціонування інших органів державної влади. За Конституцією України, державна влада є цілісною структурою, і органи, які її покликані реалізувати, з метою виконання її основних функцій тісно взаємодіють. Сукупність правових норм, що регулюють організацію державної влади, взаємовідносини її гілок у процесі владної діяльності, є конституційно-правовим інститутом механізму реалізації державної влади.
2. Конституція України посідає особливе місце в системі правового регулювання діяльності міністерств та інших органів виконавчої влади в нашій державі, оскільки її норми не тільки встановили принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, а й принципи їх організації та взаємодії відповідних органів. Про це свідчить низка конституційних норм, які визначають механізм взаємодії та співпраці даних органів у різних сферах суспільних відносин. Для забезпечення більш тісної взаємодії гілок державної влади, особливо в системі виконавчої влади, необхідно активізувати законодавчу роботу парламенту, нормотворчу діяльність Президента України та Кабінету Міністрів України в цій сфері.
3. На ефективність діяльності міністерств негативно впливають такі чинники: відсутність цілісної, науково-обґрунтованої та ефективної моделі механізму взаємовідносин гілок державної влади; однобічність сприйняття цього принципу окремими політичними силами; невизначеність місця та ролі в державному механізмі деяких владних структур і перш за все Президента України; недосконалість правового статусу Кабінету Міністрів України; низький рівень політико-правової культури як населення, так і посадових осіб державних органів, тощо.
Є підстави стверджувати, що процес формування центральних органів виконавчої влади України супроводжується постійними і не завжди достатньо аргументованими змінами у складі міністерств, державних комітетів інших центральних органів виконавчої влади, внаслідок чого організаційна система державного управління знаходиться у стані безперервного реформування. Не завжди добре продумане реформування міністерств призводить до того, що порушуються управлінські зв’язки як між окремими ланками органів виконавчої влади, так і всередині кожної ланки.
4. В перспективному періоді для упорядкування практики формування центральних органів виконавчої влади в Україні необхідно прийняти Закон про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади в Україні, який не лише узагальнить, а й вдосконалить існуючі нормативно-правові положення про центральні органи виконавчої влади, введе в русло законодавчого регулювання діяльність Президента України і Кабінету Міністрів України по утворенню, реорганізації і ліквідації центральних органів виконавчої влади.
5. Реформа центральних органів виконавчої влади тісно пов’язана, а в деяких випадках і зумовлена іншими реформами. Так, міністерства повинні бути повноправними представниками держави в підвідомчих їм галузях. Проте вони можуть взяти на себе ці функції, лише звільнившись від відповідальності за роботу кожної державної господарюючої одиниці в своїй галузі.
Таким чином, реформа галузевих міністерств повинна відбуватися паралельно з реформою всієї державної галузі економіки - приватизацією, корпоратизацією залишених у власності держави підприємств виробничої галузі, переведенням на самоврядування державних підприємств соціальної сфери. У свою чергу, реформа міністерств дозволить звільнити апарат Кабінету Міністрів України від контролю за реалізацією державних інтересів в галузях національної економіки, оскільки така функція ставить його над міністерствами.
6. Істотні зміни в побудові системи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади передбачають перехід до використання функціонального принципу створення міністерств у поєднанні з галузевим принципом, на нашу думку, у тому разі, коли це зумовлено специфікою відповідних галузей державного управління та поточним станом соціально-економічного розвитку держави. Окремі міністерства можуть бути багатогалузевими або надгалузевими (наприклад, охоплювати такі галузі, як промисловість, сільське господарство, транспорт і зв'язок, енергетика). У цілому структурна реорганізація органів виконавчої влади обов'язково повинна проводитись за умови попереднього визначення реальної необхідності та напрямів зміни функцій, компетенції або методів діяльності відповідних структур. Кількість міністерств, з одного боку, не повинна бути надто малою, щоб кожен з міністрів мав можливість охопити все коло питань, віднесених до його відання, а з іншого - надто великою, щоб якомога рідше виникали ситуації, коли вирішення однакових питань покладається на кількох міністрів, що призводить не лише до дублювання і паралелізму, а й до виникнення колізій та конфлікту інтересів.
7. Утворення та зміна організаційної структури міністерств здійснюється, по-перше, шляхом зміни зв'язків між існуючими частинами, по-друге, шляхом утворення (реорганізації, ліквідації) структурних одиниць або всього апарату. Певною мірою цей поділ організаційних заходів є умовним, оскільки зміни у побудові окремої структури завжди відбиваються на існуючих взаємовідносинах в межах системи. Тому можна сказати, що вдосконалення організаційної структури відбувається шляхом вирішення питань про компетенцію міністерства або водночас про реформування та зміну компетенції міністерства у цілому або його окремої частини. Вважаємо за доцільне усунути протиріччя у галузевій організації виробництва та привести систему міністерств галузей, що виробляють засоби виробництва, у відповідність до їх справжнього призначення. Вирішення цього питання може дозволити не лише скоротити чисельність управлінського апарату в системі міністерств, що само собою, безумовно, важливо.
При вирішенні цього питання слід мати на увазі, що міністерство несе відповідальність за стан справ у групі підприємств, які створюють товарний продукт. Підприємства складають основу будь-якої системи міністерства. Всі інші структурні складові міністерства виступають по відношенню до підприємства як обслуговуючі. Із врахуванням зазначеного і повинна будуватися структура міністерств.
8. Вдосконалення структури міністерств та їх апарату потребують глибокого аналізу організаційних форм, розробки відповідних науково обґрунтованих заходів. На жаль структура міністерств перебудовується інколи без попереднього вивчення потреби у такій перебудові. Подекуди ліквідуються потрібні і залишаються малопотрібні державні органи. Серед основних напрямів вдосконалення структури міністерств найважливіше місце належить концентрації та спеціалізації лінійного управління, поліпшенню механізмів міжвідомчої координації, подальшому розвитку демократичних начал, зокрема, структурної інтеграції державних і громадських начал, підвищення самостійності місцевих органів, розширення виборності, колегіальності.
9. Найсуттєвіша організаційно-структурна особливість міністерств полягає в тому, що міністерства мають у своєму підпорядкуванні місцеві органи, які створюють разом з власне апаратом центрального органу так звану "виконавську вертикаль" галузевої чи функціональної спрямованості (поширеною є така назва цієї вертикалі - система міністерства, державного комітету). За загальним правилом на місцевому рівні органами міністерств, державних комітетів є управління, відділи та інші структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій які підзвітні і підконтрольні відповідним центральним органам.
10. Правовий статус міністерств пов'язаний з особливою соціальною функцією, яка виникає з потреб самого суспільства як складної саморегульованої системи державних форм у соціальне розшарованому суспільстві. Кожному міністерству притаманні свій зміст свої специфічні процеси, форми і методи управління. Тому статус міністерств не можна зрозуміти у відриві від середовища його існування.
Статус міністерств виявляється в організуючій діяльності, що досягається шляхом об'єднання, узгодження, регулювання, координації і контролю. Організація - це не що інше, як засіб досягнення мети. Вона передбачає метод, а управління виступає як засіб гармонізації суспільного розвитку. Діяльність міністерств лише тоді буде ефективною коли успішно координуватимуться зусилля багатьох людей.
Особливості правового статусу міністерств визначаються їх роллю у здійсненні загальних і спеціальних функцій, обсягом покладених на них повноважень у системі державних органів управління. Міністерства покликані забезпечити-здійснення єдиної економічної, технічної та культурної політики на території України. В той же час вони виражають та організують їх реалізацію.
Правовий статус міністерств регулюється Конституцією та законами України, іншими нормативними актами і положеннями про кожне міністерство. Міністерство є головним(провідним) органом в системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні реалізації державної політики у визначеній сфері діяльності.
11. Будувати правову державу і ринкову економіку, не можна без взаємодії міністерств з іншими органами виконавчої влади, чіткого юридичного обґрунтування концепцій їх розвитку.
Форми та методи взаємовідносин міністерств з органами законодавчої і виконавчої гілок державної влади і тип політичного режиму між собою тісно пов'язані, оскільки не лише політичний режим зумовлює форми та методи взаємодії "гілок" державної влади, але й співвідношення повноважень відповідних органів впливає на визначення типу політичного режиму. Найбільш оптимально і продуктивно Державний механізм функціонує в умовах демократичного політичного режиму, при якому органи державної влади між собою конструктивно взаємодіють та співпрацюють.
Взаємовідносини міністерств з органами законодавчої та виконавчої гілок державної влади України відбуваються різноманітних формах та з застосуванням різних методів, які зумовлюються відповідною сферою суспільного життя. Найбільш важливі з цих сфер (бюджетний процес, законодавчий процес, функції контролю), які згідно із Конституцією потребують спільних дій органів законодавчої та виконавчої гілок державної влади або окремих дій однієї гілки влади щодо іншої, складають предмет їх взаємовідносин. Відповідно до ст.19 Конституції України ці взаємовідносини мають протікати виключно в правових формах, достатня кількість яких закріплена в Основному Законі. Нові форми таких взаємовідносин можуть мати місце лише після їх законодавчого закріплення.
12. Серед основних напрямів вдосконалення структури міністерств найважливіше місце належить концентрації та спеціалізації лінійного управління, поліпшенню механізмів міжвідомчої координації, подальшому розвитку демократичних начал, зокрема структурній інтеграції державних і громадських, підвищенню самостійності місцевих органів, розширенню виборності, колегіальності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Скомороха В. Окремі питання поділу влади, визначення державної та судової влади. Вісник Конституційного Суду України. - 2000, № 1. - С.52 - 67;
2. Кривенко Л.Т. Поділ влад і проблеми конституційної законотворчості. Голос України. - 1996, № 75(1325) С. 5;
3. Прозорова Н.С. Теория разделения властей и современные буржуазные государства. Советское государство и право. - 1974, № 9 С. 15;
4. Шаповал В.М. Вищі органи сучасної держави. Порівняльний аналіз. - К., 1993.
5. Теория государства и права (под ред. Корельского В.М., Перевалова В.Д.). - М.: 1997. – 115 с.
6. Бахрах Д.Н. Административное право. - М.: 1997. – 238 с.
7. Алексеев С.С. Государство и право. - М.: 1979. – 345 с.
8. Сырых В. М. Теория государства и права. - М.: 1998. - С. 24 - 36.
9. Сырых В. М. Теория государства и права. - М.: 1998. - С. 37 - 40.
10. Молдаван В.В., Мелащенко В.Ф. Конституційне право. Опорні конспекти. - К.: 1996. - С. 225 - 227.
11. Загальна теорія держави і права (під ред. Копейчикова В. В) - К.: 1998. – 227 с.
12. Конституционное право. Учебник (отв. ред. Козлов А.В.). - М.: Издательство БЕК, 1997. - С. 244 - 254.
13. Конституционное право (под ред. проф. Лазарєва В.В.). - М.: Новый Юрист, 1998. - С. 321 - 328.
14. Конституційне право України. Підручник (за ред. проф. Погорілка В.Ф.). - К.: 1999. – 388 с.
15. Конституційне право України. Підручник (за ред. проф. Погорілка В.Ф.). Глава 19. - К.: 1999. – 629 с.
16. Конституционное право. Учебник (отв. ред. Козлов А.В.). - М.: Из-во БЕК, 1997. - С. 244 - 254.
17. Конституционное право (под ред. проф. Лазарєва В. Б.). - М.: Новый Юрист, 1998. - С. 321 - 328.
18. Конституційне право України. Підручник (під ред. Погорілка В.). - К.: Наукова думка, 1999. – 415 с.
19. Козлова Е.И., Кутафин О.Е. Конституционное право России: Учебник. - М.: Юристъ, 1998. - С. 304-305.
20. Конституційне право України. Підручник (за ред.проф. Погорілка В.Ф.). - К.: 1999. – 629 с.
21. Аверьянов В.Б. Аппарат государственного управления: содержание деятельности и организационные структуры. -К.: 1990. – 152 с.
22. Конституція України. - К.: Інститут законодавства ВРУ. - 1996. - С. 239.
23. Відомості Верховної Ради Української РСР, 1990, № 33. - Ст. 482.
24. Відомості Верховної Ради Української РСР, 1991, № 26. - Ст. 290.
25. Відомості Верховної Ради Української РСР, 1991, № 20. - Ст. 271.
26. Збірник Указів Президента України, 1992, № 1. – С. 46.
27. Відомості Верховної Ради Української РСР, 1992, № 20. - Ст. 271.
28. Коментар до Конституції України. - К.: Інститут законодавства ВРУ, 1996. - С. 251.
29. Бурчака Ф. Г., Корецького В.М., Цвєткова В.В. Юридичний словник. - К.: Головна редакція української радянської енциклопедії, 1983. – 420 с.
30. Козлов Ю.М. Правовое положение министерств СССР. - М.: Юридическая литература, 1971. – 172 с.
31. Тихомиров Ю.А. Исполнительная власть в Российской федерации. - М.: 1996. - С. 58.
32. Урядовий кур'єр. - 1996, № 3. - С. 4.
33. Спиридонов Л.И. Теория государства и права. - М.: Юридическая литература, 1995. – 301 с.
34. Лаптев В.В. Правовое положение государственных промышленных предприятий в СССР. - М.: Издательство АН СССР, 1963. – 210 с.
35. Спиридонов Л.И. Теория государства и права. - М.: Юридическая литература, 1995. – 302 с.
36. Тихомиров Ю.А. Власть и управление в социалистическом обществе. - М.: Юридическая литература, 1968. - С. 67.
37. Урядовий кур'єр, 1996, № 176/96.
38. Лазарєв Б.М. Государственное управление на этапе перестройки. – М.: 1988 – 150 с.
39. Кечекьян С.Ф. Правоотношения в обществе. – М.: 1985. – С. 12-13, С. 15-16; Явич Л.С. Проблемы правового регулирования общественных отношений. – М.: 1961. – С. 28-29.
40. Тихомиров Ю.А. Право и социальное управление в развитом социалистическом обществе. – М.: 1978 - С. 26.
41. Знаменський Г.Л. Господарський механізм і право. – К.: 1988. – С. 36.
42. Урядовий кур'єр. - 1999. - 16 березня.
43. Коментар до Конституції України. - К.: Ін-т зак-ва ВРУ. - 1996. - С. 38.
44. Див.: Там само. - С. 213, 250.
45. Тихомиров Ю.А. Механизм управления в развитом социалистическом обществе. - М.: 1978. - С. 71; Атаманчук Г.В. Сущность советского государственного управления. - М.: 1980. - С. 29-31.
46. Кубко Е.Б. Программно-целевая организация государственного управления. - К.: 1988. – 232 с.
47. Афанасьев В.Г. О системном подходе в социальном познании. - Вопросы философии. - М.: 1973, №6. – С. 99.
48. Аверьянов В.Б. Функции и организационная структура органа государственного управления. - К.: Наукова думка, 1979. – 150 с.
49. Авер’янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. - К.: 1997. – 48 с.
50. Молилевский В.Д. Методология систем. - М.: Экономика, 1999. – 122 с.
51. Авер’янов В.Б., Андрійко О.Ф. Виконавча влада і державний контроль. - К.: 1999. - С. 17.
52. Авер’янов В.Б., Андрійко О.Ф. Виконавча влада і державний контроль. - К.: 1999. - С. 25.
53. Шакун В. Три міністерства замість десятка відомств. - К.: Голос України, 11 січня 2000, № 3(2250).
54. Старосьцяк Е. Элементы науки управления. - М.: 1965. - С. 14; Дрезен Э. Руководство по организации управленческого аппарата советских учреждений, 2-е изд. - М.: 1927. - С. 11.
55. Принц Г. Система державного управління: напрями правових і функціональних змін. - К.: Віче № 6(99), 2000. - С. 35-36.
56. Могилевский В.Д. Методология систем. - М.: Экономика, 1999. – 250 с.
57. Большой энциклопедический словарь/ Гл. редактор Прохоров А.М. изд.2-е, перераб., доп. - М.: СПБ, 1998.- С. 1157(1456).
58. Лунев А.Е. Административное право. - М.: Юридическая литература, 1970 - С. 71.
59. Козлов Ю.М. Административное право - М.: Юридическая литература, 1968 – 260 с.
60. Студеникин С.С. Административное право. - М.: Госюриздат, 1959 – 237 с.
61. Ямпольская Ц.А. Органы советского государственного управления в современный период. - М.: Из-во АН СССР, 1954 - С. 24.
62. Вишняков В.Г. Структура и штаты органов советского государственного управления. - М.: Наука, 1972 – 278 с.
63. Аверьянов В.Б. Аппарат государственного управления: содержание деятельности и организационные структуры. - К.: Наукова думка, 1990 – 146 с.
64. Цвєтков В.В., Горбатенко В.П. Демократія - управління - бюрократія. - К.: 2001. – 342 с.
65. Шемшученко Ю.С. Теоретичні засади реалізації Конституції України. - К.: Вісник Академії правових наук України, 1997. - № 4. - С. 12-21.
66. Сиренко В.Ф. Интересы - власть - управление. - К.: АН УССР, Ин-т гос-ва и права, 1991. – 156 с.
67. Горбатенко В.П., Цвєтков В.В. Цит. праця. - С. 123.
68. Тихомиров Ю.А. Организационно-правовые основы структуры министерств и научная организация труда в их аппарате. - М.: 1990. - С. 52-53.
69. Паламарчук В., Селіванов А. Уряд, його функції, вага в державі, відповідальність. - К.: Голос України, 1996. - 29 лютого.
70. Державне управління: теорія і практика. За загальною редакцією д.ю.н., професора Авер‘янова В.Б. - К.: Юрінком Інтер, 1998. – 530 с.
71. Опришко В. Від Конституції України до державно-правової реформи. - К.: Голос України, 1997. - 13 листопада, № 213(1713).
72. Авер’янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. – К.: 1997. – 48 с.
73. Там само – С. 41.
74. Конституционное право России. Составитель Козлов А.Е.- М.: Сборник нормативных правовых актов и документов, 1996. – С. 553-559.
75. Державне управління: теорія і практика // За загальною редакцією д.ю.н., професора Авер’янова В.Б. - К.: Юрінком Інтер, 1998. – 530 с.
76. Скомороха В. Адміністративна реформа в Україні: потрібне законодавче забезпечення (правові аспекти поділу і розмежуванні влади). - К: Право України, 1999, №7. – С. 22-26.
77. Суслов В. Таємниці адміністративного двору. - К.: Голос України, 1999. – 8 червня.
78. Скрах В.М. Теория государства и права. Учебник для вузов/Отв. ред. Чибиряев С.А. - М.: "Былина", 1998. – 512 с.
79. Спиридонов Л.И. Теория государства и права. Учебник. - М.: Издат. группа "Проспекс" Фирма Гардарика, 1996. – 304 с.
80. Топорнин Б.М. Теоретические вопросы реализации Конституции//Ред. колегия Азовнин И.А., Лучин В.О. и др. - М.: АН СССР, ИГИП, 1980. - С. 5-13.
81. Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник/За ред. Копейчикова В.В. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - С. 320; Матузов Н.И., Малько А.В. Теория государства и права. Курс лекций. - М.: Юристъ, 1997. – 672 с.
82. Розенфельд В.Г., Фролов А.В. О функциях и организации деятельности прокуратуры//Журнал российского права. - № 2. - 1999. - С. 69-83.
83. Корнієнко М. Функції Рад як наукова позиція//Радянське право. - 1990. - № 4. - С. 60-63.
84. Приступа С.Н. Концептуальні засади комплексної функції цивільного права.//Вісник Академії правових наук України. - Харків. - 1996. - № 6. - С. 153-160.
85. Венегров Б.А. Теория государства и права. Учебник для юридических вузов. - М.: Новый юрист, 1998. – 624 с.
86. Тодыка Ю.Н., Яворский В.Д. Президент Украины - конституционно-правовой статус. - Харьков: Факт, 1999. – 256 с.
87. Словарь терминов по теории государства и права//Под общ. ред. Панова Н.И. - Харьков: Основа, 1997. - С. 180.
88. Большой юридический словарь/Под ред. Сухарева А.Я., Зорькина В.Д., Крутских В.Е. - М.: Инфра-М, 1999. - С. 790.
89. Коренев А.В. Административное право России. Учебник в трех частях. Ч. 1. - М.: - Щит-М, 1997. - С. 208.
90. Коваль Л.В. Адміністративне право. Курс лекцій для студентів юридичних вузів і факультетів. - К.: Вентурі, 1998. - С. 208.
91. Тодыка Ю.М., Яворский В.Д. Президент Украины - конституционно-правовой статус. - Харьков: Факт, 1999. - С. 250-256.
92. Яворский В.Д., Любченко П.Н. Теоретические аспекты правового регулирования компетенции местных органов исполнительной власти и самоуправления.//Проблемі законности. - Харьков, 1997. - Вып. 32. - С. 31-36.
93. Комаров С.А. Общая теория государства и права. Учебник, мзд. - 3-е переработанное и дополненное. - М.: Юрист, 1997. – 412 с.
94. Серьогіна С.Г. Компетенція Президента України: теоретико-правові заходи: Дис....канд.юр.наук. - Харків, 1999. – 178 с.
95. Український правовий часопис. Українсько-Європейський консультативний центр з питань законодавства. Випуск №4.- С. 12-13.
96. Коліушко І., Авер’янов В. Реформування центральних органів: від концепції до законодавчого втілення. - К.: Голос України, 1998, № 250(200).
97. Коліушко І., Авер’янов В. Реформування центральних органів: від концепції до законодавчого втілення. – К.: Голос України, 1998, № 250(200).
98. Шакун В. Три міністерства замість десятка відомств. - К.: Голос України. 2000, 11 січня, № 3(2550).
99. Ще один крок на шляху до диктатури. – К.: Голос України, 2001, 7 червня.
100. Бакрах Д. Совет министров СССР и совершенствование аппарата управления. Правоведение. - 1980, № 1. - С. 11
101. Козлов Ю.М. Органы государственного управления. - М.: 1980. - С. 8.
102. Алексеев С.С. Общая теория права. - Свердловск.: Вып. 2, 1984. - С. 94.
103. Тихомирова Л.В., Тихомиров М.Ю. Юридическая энциклопедия/ Под ред. М.Ю. Тихомирова. - М.: 1997. - С. 426.
104. Ямпольская Ц.А. Органы советского государственного управления. - М.: 1954. – 165 с.
105. Конституционное право. Энциклопедический словарь. Ответственный редактор и руководитель коллектива - д.ю.н., профессор С.А. Авапьян. -М.: Изд. НОРМА, 2000. - С. 559(675).
106. Статус. Большой энциклопедический словарь. - М.: Книжный мир, 2000. - С. 719.
107. Статус. Політологічний енциклопедичний словник: Навчал. посібник для студентів вищ. навчал. закладів. - К., 1997. - С. 338.
108. Лазарєв Б.М. Компетенция органов управления. - М., 1972. – 280 с.
109. Волосов М.Е., Додонов В.Н., Крутских В.Е., Панов В.П. Юрид.словарь. – М.: ИНФРА-М, 2000. – С. 136.
110. Авер’янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. - К.: Ін Юре, 1997. – 48 с.
111. Урядовий кур’єр. - 1997, 22 березня. - 3-6 с.
112. Богініч О. Правові форми організаційної діяльності центральних органів державної виконавчої влади України. – К.: Правова держава, 1994. Вип..5. – С. 129-130.
113. Збірник указів Президента України (жовтень-грудень 1992 р.). – К., 1992. – 5-6 с. Цей Указ діє зі змінами, внесеними Указом Президента від 21 травня 1998 р. (Офіційний вісник України, 1998. - №20. – С. 727).
114. Зібрання постанов Уряду України. – 1993. - № 1-2. - С. 28.
115. Офіційний вісник України. - 1997. - № 1-3. - С. 3.
116. Опришко В.Ф. Конституційні основи розвитку законодавства України. - К. - 2001. - С. 44.
117. Авер’янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. – К.: Ін. Юре, 1997. – 48 с.
118. Концепція Конституції(Основного Закону) Української Радянської Соціалістичної Республіки. Підготовлена наук. працівниками Ін-ту дер-ви і права АН УРСР ім. Корецького М.В., Української юридичної академії, народним депутатом СРСР Крючковим Г.К., професором Копєйчиковим В.В., д.ю.н. Погорілком В.Ф. та іншими. - К., 1991. - С. 11-12.
119. Конституція України. Проект, внесений Верховною Радою України на всенародне обговорення (1 липня 1992 р.). - Урядовий кур’єр, 1992, 24 липня. - № 30.
120. Сахаров Н.А. Институт президентства в современном мире. - М., 1994. - 73-74 с.
121. Бурчак Ф.Г. Президент України. - К., 1997. - С. 8.
122. Авер’янов В.Б. Правовий статус Кабінету Міністрів України: конституційні засади // Правова держава: щорічник наукових праць. Випуск восьмий. - К., 1997. - С. 31.
123. Опришко В.Ф. Конституційні основи розвитку законодавства України. - К. - 2001. - С. 56.
124. Нижник Н., Дуда А. Конституційно-правова основа діяльності та повноваження уряду України // Вісник Української Академії державного управління. - К., 2000, № 2. - С. 57-58.
125. Збірник указів Президента України (лютий-березень 1996 р.). - К., 1996. - С. 2-3.
126. Збірник указів Президента України (лютий-березень 1996 р.). - К., 1996. - С. 2-3.
127. Цвєтков В.В., Горбатенко В.П. Демократія і державне управління. - К.: 2001. - С. 118.
128. Теоретичні засади вирішення проблеми державного управління в Україні: Наукові доповіді під загальною редакцією Шемшученка Ю.С., Авер’янова В.Б. – К.: 1995. – С. 59.
129. Державне управління: теорія і практика/ Під загальною редакцією Авер’янова В.Б. – К.: 1998. – 530 с.
130. Офіційний вісник України. 2001, № 33, Ст.1551.
131. Офіційний вісник України, 2001, № 33, Ст.1551.
132. Офіційний вісник України, 2001, № 33, Ст. 1551.
133. Горшенев М.В. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе. – М.: Юрид.лит., 1972. - С. 117-120.
134. Мишин А.А. Принцип разделения властей в конституционном механизме США. - М.: Наука, 1984. – 190 с.
135. Осавелюк А.М. Современный механизм сдержек и противовесов в зарубежных государствах // Государство и право. – 1993. –№3. – С. 106-107.
136. Введение в теорию государственно-правовой организации социальных систем// Под общей ред.Е.Б. Кубко. - К.: Юринком, 1997. – 192 с.
137. Философский энциклопедический словарь. - М.: 1989. - С. 612.
138. Краткий словарь по социологии. - М.: 1989. - С. 124.
139. Горшенев В.М., Шахов И.Б. Контроль как правовая форма деятельности. - М. - 1987. - С. 18.
140. Юридический энциклопедический словарь. - М.: 1984. - С. 68.
141. Кучма Л.Д. Націю звеличують великі цілі і діла: Послання Президента України Л.Д.Кучми до Верховної Ради України 23 лютого 2000 р.// Урядовий кур’єр. – 2000. -№ 34 (23 лютого).
142. Семенюк В. Сам собі режисер, або правові засади адміністративної реформи в Україні // Голос України. - 2001., 4 жовтня, № 179(2679).
143. Схема організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади. Додаток до Указу Президента України від 15 грудня 1999 р. №1573/99 // Указ №603/2001 від 07 серпня 2001 р..
144. Функціональні повноваження Міністра Кабінету Міністрів України. – Додаток №6 до постанови Кабінету Міністрів України від 3 липня 1996 р. №713. - Офіційний вісник України. – 2000, №4. – С. 8-13.
145. Руденко М. Щодо усунення підміни прокуратурою інститутів контролю і нагляду в сфері управління // Право України. – 1996. - №9. – С. 60.
146. Кучма Л. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки: Послання Президента України до Верховної Ради України. / Націю звеличують великі цілі і діла. - К., 2000. - С. 96.
147. Miller A.S. Presidential power in a nutshell. - St.Paul, Minn., 1977. – Р. 322-323.
148. Мальцев Г.В., Экимов А.И., Ефимов В.И. Новый российский парламент: надежды на будущее // Российская Федерация. – 1993. - №1/13. – С. 34.
149. Брегеда А.Ю. Основи політології. Навчальний посібник. – К.: 1997. – 118 с.
150. Алексеев А.С. К учению о юридической природе государства и государственной власти. – М., 1895.– С. 17.
151. Гоббс Т. Соч.: В 2 т. – М., 1989. – Т.1. – С. 276.
152. Там само. – С. 400.
153. Там само. – С. 401.
154. Манифест коммунистической партии // Антология мировой правовой мысли в 5 т. – М.: 1999.– т.3. – С. 419.
155. Маркс К., Енгельс Ф. Соч., т.4. – С. 447.
156. Ленин В.И. Полн. собр. соч., т.33. – С. 26.
157. Козлова Е.И., Кутафин О.Е. Конституционное право России. Учебник. – М., 1996. – 441 с.
158. Конституції нових держав Європи та Азії / Упорядник С.Головатий. – К., 1996.
159. Конституции государств Европейского Союза / Под общей редакцией Окунькова Л.А. – М., 1997. – 576 с.
160. Савицкий В.М. Организация судебной власти в Российской Федерации. – М., 1996. – С. 29.
161. Конституции государств Европейского Союза / Под общей редакцией Окунькова Л.А. – М., 1997.- 576 с.
162. Там само. – С. 576.
163. Конституції нових держав Європи та Азії / Упорядник С.Головатий. – К., 1996.- С. 437.
164. Конституція України. – К., 1996. – С. 60.
165. Чиркин В.Е. Конституционное право: Россия и зарубежный опыт. – М., 1998. – 414 с.
166. Там само. – 414 с.
167. Омеляненко Г.М. концептуальні питання судово-правової реформи в Україні – К.: Проблеми державно-правової реформи в Україні, 1997. – С. 142.
168. Конституции государств Европейского Союза / Под общей редакцией Окунькова Л.А. – М., 1997. – С. 277, 397, 440, 576.
169. Там само. – С. 56, 132, 396, 677.
170. Конституции государств – участников СНГ. Ред. кол.: Окуньков Л.А., Оксамытный В.В., Булошников М.Я. – М., 1999. – С. 48, 105, 231, 407, 475, 575, 621.
171. Там само. – С. 476.
172. Баглай М.В. Конституционное право Российской Федерации. Учебник для юридических вузов и факультетов. – М., 1998. – 616 с.
173. Конституции государств – участников СНГ. Ред. кол.: Окуньков Л.А., Оксамытный В.В., Булошников М.Я. – М., 1999. – 575 с.
174. Мурашин Г.О. Місце і роль судової влади в системі розподілу влад // Державно-правова реформа в Україні. Матеріали науково-практичної конференції. – К., 1997. – С. 82.
175. Медведчук В., Костицький В. Судова влада: світовий досвід і принципи судової реформи в Україні // Суди в Україні (Збірник матеріалів та нормативно-правових актів до семінару з питань створення і повноважень спеціалізованих судів) за ред. Медведчука В.В. та Костицького В.В. – К., 1999. – 198 с.
176. Там само. –198 с.
177. Скомороха В.Є. Окремі питання діяльності конституційної юрисдикції в Україні // Право України, 1999, №12. – С. 4-10.
178. Скомороха В. Окремі питання поділу влади, визначення державної та судової влади, незалежності судової влади // Вісник Конституційного Суду України, 2000, №1. – 51-67 с.
179. Власть: Очерки современной политической философии Запада/Отв. Ред. Мшвениерадзе В.В. – М.: Наука, 1989. –С. 25.