МІСЬКІ СИРІТСЬКІ СУДИ В УКРАЇНІ: ІСТОРИКО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

brief description

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО

На правах рукопису

МАЛИШЕВ
Олександр Олегович

УДК 347.644; 34(091)

МІСЬКІ СИРІТСЬКІ СУДИ В УКРАЇНІ:
ІСТОРИКО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник –
кандидат юридичних наук,
професор,
заслужений юрист України
Усенко Ігор Борисович

Київ – 2011

ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………………… 4

РОЗДІЛ 1
Історіографія проблеми, джерельна база, методологія та поняттєво-термінологічний апарат дослідження

10
1.1. Історіографія проблеми та джерельна база дослідження………….......................... 10
1.2. Методологія та поняттєво-термінологічний апарат дослідження ………………. 21
Висновки до розділу…………………………………………………………………… 32

РОЗДІЛ 2
Історико-правові передумови запровадження міських сирітських судів в Україні у контексті відповідного світового досвіду…...……………………………

34
2.1. Органи опіки на українських землях до запровадження міських сирітських судів……………………………………………………………………………………...
34
2.2. Запровадження міських сирітських судів у Російській імперії в контексті відповідного світового досвіду………………………………………………….……...
42
Висновки до розділу…………………………………………………………….............. 62

РОЗДІЛ 3
Формування та розвиток системи міських сирітських судів в Україні та організаційно-правові засади забезпечення їх діяльності (кін. ХVIII – поч. ХХ ст.)……………………………………………………………………………...

65
3.1. Міські сирітські суди в Україні наприкінці XVIII ст. ..…………………………... 65
3.2. Міські сирітські суди в Україні від початку XІХ ст. до ліберальних реформ 60–70-х років ХІХ ст. …..…………………………………………………………………..
77
3.3. Міські сирітські суди в Україні у період від Судової реформи 1864 р. до їх остаточної ліквідації у 20-х роках ХХ ст. …..…………………………………………
109
Висновки до розділу………………………………………………………….………… 140

РОЗДІЛ 4
Діяльність міських сирітських судів в Україні у контексті розвитку опікунського права ……………....………………………………………….………...

144
4.1. Загальні юридичні питання опіки і піклування у діяльності міських сирітських судів в Україні ………………………………………………………………………….
144
4.2. Особливі різновиди опіки у діяльності міських сирітських судів в Україні…………………………………………………………………………................
173
Висновки до розділу……………………………………………………………………. 191

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………………
194

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………..............................
199

ДОДАТКИ……………………………………………………………………..................
Додаток А. Тексти присяги учасників виборів до міських сирітських судів, які проводились у містах, де було введено Міське положення 1870 року…………..
260
Додаток Б. Ревізія у Кременчуцькому міському сирітському суді (витяг з Указу Полтавського губернського правління від 24 жовтня 1842 р.) …………........
261
Додаток В. Фабули та епізоди деяких справ сирітських судів………...………………………………………………………………………...
262

ВСТУП

Актуальність теми. Сучасне вітчизняне право опіки і піклування, мігруючи між цивільним та сімейним правом, протягом останнього сторіччя зберігає практично законсервований характер. Його незмінні підвалини, закладені ще за часів політики воєнного комунізму, в умовах формування ринкової економіки вже не в змозі задовольняти потреби суспільного розвитку. Можливе реформування опікунського права має відбуватися в річищі посилення функцій органів опіки і піклування щодо їх контролю за управлінням підопічним майном. З огляду на це неабияку цінність має дослідження та осмислення дорадянського досвіду діяльності органів опіки і піклування, зокрема міських сирітських судів. Ці органи, які було запроваджено на українських землях Російської імперії наприкінці ХVIII – на початку XIX століть, стали одними з перших спеціалізованих органів опіки на території України. У матеріалах сирітських судів накопичено понад столітній досвід розвитку опіки і піклування.
Коло питань, які вирішувались сирітськими судами, було надзвичайно широким, оскільки законодавством у різні часи передбачалося понад два десятки підстав для встановлення опіки. Опіка в законодавстві Російської імперії була не лише видом соціальної турботи, а й запобіжним заходом, засобом забезпечення виконання зобов’язань, способом втручання в особисте життя повністю дієздатної особи та навіть різновидом покарання. Крім того, цікавим для юридичної науки є статус сирітського суду та його місце в системі органів влади. Сирітський суд не мав юрисдикційних повноважень і не був судом у звичному для нас розумінні, але його підпорядкованість суду в порядку оскарження була гарантією обмеження втручання губернської адміністрації в діяльність сирітського суду.
Актуальність теми посилюється майже повною відсутністю наукових праць з питань діяльності міських сирітських судів в Україні, чим зумовлюється наявність широкого простору для самостійних творчих пошуків.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до планової тематики відділу історико-правових досліджень Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, зокрема НДР «Проблеми становлення і розвитку українського права: наукознавчий аспект» (номер державної реєстрації 0104U007593) та НДР «Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності та особливості розвитку» (номер державної реєстрації 0110U008112).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є історико-правова реконструкція та узагальнення історичного досвіду функціонування сирітських судів на українських землях у контексті відповідного світового досвіду.
З цією метою в дисертації передбачається розв’язання таких основних задач:
шляхом аналізу історіографії проблеми з’ясувати рівень дослідженості теми дисертації;
визначити масив історичних джерел, які можна використати в процесі дослідження;
узагальнити наявні дані щодо історії органів опіки і піклування на українських землях до запровадження сирітських судів;
розкрити причини та історичні передумови запровадження сирітських судів у Російській імперії;
визначити, які зразки подібних до сирітських судів державних органів європейських країн могли бути взірцем для російських законодавців при проектуванні запровадження сирітських судів;
охарактеризувати нормативне та організаційне забезпечення поширення системи сирітських судів на українські землі, її подальшої еволюції та скасування в добу утвердження радянської влади;
з’ясувати правовий статус сирітських судів, наявність чи відсутність у них судових функцій, організаційно-правові форми їх взаємодії з органами самоврядування міст, губернської адміністрації, судами та іншими органами публічної влади;
виявити закономірності правозастосовної діяльності сирітських судів.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері опіки і піклування на території України наприкінці XVIII – на початку XX століть.
Предметом дослідження є історико-правові аспекти організації та діяльності на території України міських сирітських судів.
Нижня часова межа дослідження зумовлюється прийняттям 7 листопада 1775 р. правового акта «Установи для управління губерній Всеросійської імперії», яким передбачалося запровадження сирітських судів. Верхня часова межа дослідження визначається ліквідацією міських сирітських судів на території України в 1920–22 роках. Частина дослідження, що виходить за нижню часову межу, має характер передісторії.
Методи дослідження. У роботі використовується традиційний методологічний інструментарій юридичної науки, що ґрунтується на принципах об’єктивності, всебічності, комплексності та історизму наукового пізнання, а також ціннісного підходу. На основі догматичного (формально-логічного) і за допомогою історико-правового та порівняльно-правового методів встановлювались причинно-наслідкові зв’язки певних фактів, подій і явищ. Шляхом сходження від конкретного до абстрактного та від абстрактного до конкретного визначалися закономірності становлення та еволюції системи сирітських судів і їх діяльності на території України.
Специфіка предмета дослідження дає змогу застосувати у всій повноті засади юридичної герменевтики як учення про роботу з юридичним текстом, що сприяє розширенню можливостей юридичного тлумачення та юридичної техніки через приділення більшої уваги контексту досліджуваних явищ.
Зважаючи на часові рамки дослідження, в основу його структури покладено хронологічний метод. Серед історичних методів пріоритетне значення для роботи мав ідеографічний метод, що дав можливість виявити унікальні індивідуальні ознаки сирітського суду як органу державної влади. Застосування ідеографічного методу здійснювалось без заперечення евристичного потенціалу методологічних підходів, заснованих на спробах побудови номотетичного історичного знання.
Комплексне застосування методів, як окремо, так і в сукупності сприяло досягненню поставленої мети дослідження та виконанню сформульованих на її підставі наукових завдань.
Докладно методологія дослідження висвітлюється в окремому підрозділі дисертації.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що ця робота є першим у правовій науці дослідженням міських сирітських судів в Україні (кін. XVIII – поч. XX ст.). Згідно з авторською концепцією міські сирітські суди розглядаються як цілісне юридичне явище, висвітлюється їх генеза, становлення, еволюція статусу та закономірності правозастосовної діяльності.
Внесок здобувача у розроблення зазначеної проблематики визначають такі основні положення та висновки дослідження:
вперше:
обґрунтовано гіпотезу про можливість запозичення норм «Установ для управління губерній», що стосувалися діяльності сирітських судів, із шведського та остзейського права, а також можливість впливу праць видатних іноземних юристів У. Блекстона та Р. Потьє на опікунське законодавство Російської імперії;
встановлено, що сирітські суди на більшій частині території України припинили свою діяльність після скасування намісницького ладу в 1796–1797 роках, а повторна організація цих органів була здійснена вже в 1830-х роках;
встановлено, що спонукальні опіки (опіки над боржниками за казенними стягненнями, опіки над майном, заставленим у фінансових установах, опіки за приватними борговими зобов’язаннями) продовжували запроваджуватись у сирітських судах ще тривалий час після затвердження в 1839 р. російським імператором думки Державної ради щодо вилучення цих опік із компетенції опікунських органів;
з’ясовано, що судова реформа 1864 р. суттєво розширила компетенцію сирітських судів, оскільки в процесі реалізації положень судових статутів, які передбачали призначення опіки окружним судом чи запрошення захисника неповнолітньому мировим судом, уповноважений орган передоручав прийняття рішення з цього питання сирітському суду;
виявлено еволюційну тенденцію позазаконодавчої лібералізації політики сирітських судів щодо відповідальності опікунів за своєчасне подання звітності, обов’язковості прийняття особою, призначеною сирітським судом, опікунського звання;
уточнено:
статус сирітських судів, зокрема їх подвійне підпорядкування губернському правлінню (відомство Міністерства внутрішніх справ Російської імперії) та суду (відомство Міністерства юстиції Російської імперії), встановлено, що навіть після реформ 1860–70-х років ХІХ ст. сирітські суди залишилися у підпорядкуванні Міністерства юстиції Російської імперії;
поняттєво-термінологічний апарат дослідження опікунського та іншого законодавства Російської імперії, зокрема щодо генези та еволюції таких понять, як «опіка», «піклування», «судове управління», «казенний нагляд», «секвестр» тощо;
набули подальшого розвитку:
виявлення тенденцій історичного розвитку українського та зарубіжного опікунського права: секуляризації та клерикалізації опіки, класичного розмежування законної опіки, заповітної опіки та опіки за призначенням, яке поступово втратило своє значення в досліджуваний період;
характеристика юридичної сили законодавчих актів Російської імперії, зокрема сенатських указів дореформеного періоду, які формально не мали сили законів, але на які часто посилалися в актах вищої юридичної сили;
з’ясування особливостей законотворчого та кодифікаційного процесів у Російській імперії у XVIII – на поч. ХХ ст., зокрема в аспекті виявлення випадків зміни окремих правових норм, які містив Звід законів Російської імперії, в редакційному порядку, без прийняття окремих рішень на законодавчому рівні.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані в подальшій науково-дослідній роботі із дослідження історії держави і права України за Російської імперської доби, історії та сучасної проблематики правових інститутів опіки і піклування, правових проблем правосуб’єктності фізичних осіб, судоустрою та судочинства, права неспроможності тощо.
Матеріали роботи можуть бути використані також при підготовці навчально-методичних праць та у навчальному процесі. Крім того, деякі положення роботи можуть бути використані в процесі можливого реформування сучасних органів опіки й піклування та в іншій практичній діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації були апробовані на шести наукових конференціях: ХХІІ Міжнародній історико-правовій конференції, присвяченій пам’яті віце-президента Міжнародної асоціації істориків права О. В. Тимощука (смт. Миколаївка, 17–20 вересня 2009 р.); Круглому столі молодих вчених «Принципи верховенства права і законності» (18 травня 2010 р., м. Київ, тези виступу опубліковано); XXIIІ Міжнародній історико-правовій конференції «Методологічні проблеми історико-правових досліджень» (23–26 вересня 2010 р., м. Алушта Автономної Республіки Крим, доповідь опублікована), ХХIV Міжнародній історико-правовій конференції «Наукова спадщина професора В. С. Кульчицького і сучасність» (28 квітня – 1 травня 2011 р., м. Львів, доповідь опублікована); Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми правового регулювання фінансово-кредитних відносин в умовах кризи: практика правозастосування і шляхи її вдосконалення» (червень 2011 р., м. Суми, тези виступу опубліковано); ХХV Міжнародній історико-правовій конференції «Судова влада в Україні і світі: історія, сучасність, перспективи розвитку» (15–18 вересня 2011 р., м. Саки, доповідь опублікована).
Публікації. Основні положення та висновки дисертації знайшли відображення в 10 публікаціях здобувача, зокрема в 5 статтях, надрукованих у наукових виданнях, офіційно визначених як фахові з юридичних наук.
Структура і обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів (9 підрозділів), висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 297 сторінок, з них 198 сторінок – основний текст, 61 сторінка (519 найменувань) – список використаних джерел та 38 сторінок – додатки.

bibliography

ВИСНОВКИ

У дисертації на основі комплексного спеціального дослідження правових аспектів функціонування та діяльності міських сирітських судів в Україні вирішено наукове завдання дослідження, яке полягало у історико-правовій реконструкції та узагальненні історичного досвіду функціонування сирітських судів на українських землях у контексті відповідного світового досвіду.
Історико-правове дослідження дало змогу дійти таких основних висновків:
1. Аналіз історіографії правових питань діяльності сирітських судів на території України вказує на малодослідженість цієї теми. Оскільки сирітські суди функціонували в Російській імперії майже півтора століття, вони не могли залишатися поза увагою своїх сучасників. У зв’язку з цим дореволюційна історіографія надає багато матеріалів, що можуть бути корисними під час дослідження сирітських судів. При цьому сирітські суди в часи свого існування не становили предмета окремого дослідження, а питання їх діяльності розглядалися в контексті ширших правових проблем. За радянських часів та в незалежній Україні сирітські суди загалом не досліджувалися юридичною наукою. Поодинокі згадки про них були лише в деяких історичних працях довідкового характеру. Разом з тим для дослідження сирітських судів існує велика джерельна база, яка допомагає скласти доволі об’єктивне уявлення про предмет дослідження.
2. У процесі розроблення поняттєво-термінологічного апарату роботи було з’ясовано, що такі фундаментальні поняття та терміни, як, зокрема, «опіка» та «піклування», не мали законодавчого визначення в досліджуваний період і в процесі регулювання суспільних відносин застосовувались у доволі суперечливий спосіб, залежно від певного періоду в межах часового простору нашої роботи. Так, опіка, зокрема, була не лише засобом соціальної турботи, а й часто виступала як запобіжний захід, засіб забезпечення виконання грошових зобов’язань, спосіб втручання у сферу особистого життя підданих і навіть як різновид покарання.
3. Дослідження історії органів опіки на території України до запровадження сирітських судів виявило значний вплив законодавства Візантії на перші писані норми опікунського права українських земель. Разом з тим у Візантії в період активної рецепції її права Київською Руссю ще не сформувалось однозначних підходів до визначення органів опіки й піклування, їх церковного або світського характеру. Таким чином, визначити характер організації опікунських органів у праві Київської Русі, навіть за аналогією, не видається можливим. Водночас із набуттям чинності норм Першого Литовського статуту на українських землях опіка набуває ознак системності як цілісний світський правовий інститут, чого на той час не було у Московській (російській) державі. Впровадження сирітських судів та російського законодавства про опіку на українських землях можна вважати певною мірою прогресивним кроком, оскільки тепер функції державного управління у сфері опіки й піклування переходили до спеціалізованих органів.
4. При підготовці Установ для управління губерній взірцем для російського міського сирітського суду були сирітські суди, що існували на землях сучасних країн Балтії. Разом з тим конкретних буквальних запозичень із статутів прибалтійських сирітських судів нами не виявлено. Статути, що регулювали діяльність остзейських сирітських судів, майже повністю зосереджувались на питаннях матеріального права. Уніфікація статусу та процесу сирітських судів прибалтійських земель пов’язується вже із законодавством періоду російського панування.
5. Окрім остзейського та шведського права, на російських законодавців, які проектували запровадження сирітських судів, мали вплив праці англійського правознавця У. Блекстона, а також трактат французького юриста Р. Потьє «Про дворянський та буржуазний гард», під впливом якого було здійснено розмежування органів опіки за становою ознакою.
6. Сирітські суди в Україні вперше були запроваджені під час відкриття намісництв у 1780-х роках. Згодом, у 1796–1797 роках, на території Правобережжя та Малоросії сирітські суди було скасовано, а їх цілісну систему відновлено тільки у 1830-х роках у процесі здійснення політики скасування особливостей державного апарату та правової системи українських земель. Упродовж усього ХІХ століття проектувалася заміна сирітських судів іншими органами, але відповідні реформаторські спроби так і не були реалізовані. Ліквідація сирітських судів була поступово здійснена в 1919–1922 роках у процесі становлення на території України радянської влади.
7. Склад сирітського суду спочатку формувався з числа посадових осіб інших державних органів: міських маґістратів та міських дум. Ліквідація маґістратів у 1860-х роках та Міська реформа 1870 р. частково змінили цю ситуацію, надавши можливість обрання до сирітських судів окремих членів та голови.
8. Сирітські суди підпорядковувались у порядку нагляду та управління губернським правлінням як вищим органам влади відповідних губерній, а в порядку ревізії опікунських звітів та оскарження рішень – судовим органам, якими в різні часи були губернські маґістрати, палати суду та розправи, палати цивільного суду, з’єднані палати цивільного та кримінального суду й окружні суди. Подвійність підпорядкування визначала специфіку відомчої належності сирітського суду, що особливо проявилося після реформ 1860–70-х рр.: члени сирітського суду поступово закріпилися за Міністерством внутрішніх справ, а самі суди – за Міністерством юстиції. Разом з тим державно-владний вплив Міністерства юстиції на сирітські суди поступово слабшав і зрештою став суто формальним, а подвійність підпорядкування в пореформений час зводилась лише до неповноти підпорядкування сирітського суду губернському правлінню, яке не могло скасувати в адміністративному порядку рішення сирітського суду.
9. Статус сирітського суду не було точно визначено в законодавстві. Він визначався то як становий орган, то як загальноміський. Тривалий час сирітський суд розглядався в законодавстві як судовий орган, але при цьому не мав юрисдикційних повноважень. Після Міської реформи 1870 р. сирітський суд існував на базі органів міського самоврядування, але в деяких актах офіційного тлумачення протиставлявся органам громадського управління як становий або державний орган.
10. Рішення сирітських судів приймалися колегіально, хоча визначальною на практиці в більшості випадків була позиція голови суду. Обов’язковий кворум членів сирітського суду для правомочності засідання законодавством не встановлювався. Рішення, які записувались до журналу сирітського суду, могли називатися ухвалами, рішеннями або постановами, що насправді не мало суттєвого значення.
11. На підставі зазначених рішень могли оформлюватися укази сирітського суду або звернення до інших органів та заінтересованих осіб. Укази сирітського суду були обов’язковими для виконання підпорядкованими йому опікунами (піклувальниками). Указ сирітського суду про призначення опікуна був правовстановлюючим документом, який посвідчував представницькі повноваження опікуна в різноманітних відносинах.
12. Контроль за виконанням указів сирітських судів міг здійснюватися членами сирітських судів, які спеціально відряджалися для цього, або органами поліції за зверненням сирітського суду. Доручення членам сирітських судів також могли оформлюватись указами сирітського суду.
13. Аналіз опікунських справ та журналів сирітських судів указує на особливості застосування цими органами норм опікунського права. Основним пріоритетом у діяльності сирітських судів була охорона підопічного майна, а не прав та інтересів особи. На підставі пріоритету майнового аспекту опікунської справи законодавством докладно регламентувалися питання, пов’язані з управлінням майном, встановлювалося багато бюрократичних механізмів, які дуже формалізували опікунське господарство. Відповідні механізми певним чином убезпечували опіку від можливих зловживань, але за цих умов опікунам складно було забезпечити ефективне використання підопічного майна, і воно здебільшого передавалося в оренду, а кошти клалися на банківський рахунок. Крім того, сирітські суди вимагали від опікунів передання на зберігання до сирітських судів коштовних речей та цінних паперів, що належали опікуваним особам. Такі вимоги не передбачалися чинним на той час законодавством, але майже завжди виконувались.
14. У процесі тривалого існування сирітських судів на території України спостерігається еволюційна тенденція лібералізації політики застосування сирітськими судами норм законодавства стосовно таких питань, як відповідальність опікунів, обов’язковість прийняття опікунського звання тощо. Із доволі суворого органу, який із кожного питання звертався по допомогу до поліції, сирітський суд наприкінці свого існування не мав ніяких важелів впливу на опікунів, крім можливості їх звільнення.
15. Окрім характерних для нашого часу опік над неповнолітніми, душевнохворими та майном безвісно відсутніх, у компетенції сирітських судів перебувало багато нестандартних, як на сьогодні, різновидів опікунських справ. Важливе значення серед них займали так звані спонукальні опіки, метою яких було не забезпечення інтересів власника підопічного майна, а забезпечення виконання грошових зобов’язань власника за рахунок його майна. Спонукальні опіки були вилучені з компетенції сирітських судів Височайше затвердженою думкою Державної ради від 20 червня 1839 р., але фактичне використання відповідних механізмів продовжувалось і далі, до остаточного набуття чинності судових статутів 1864 р. у відповідних місцевостях.
16. Судова реформа 1864 р. принесла багато нового в типологію опік. Там, де судові статути визначали, що опіка встановлюється за рішенням суду, який розглядає відповідну справу, насправді мало місце звернення до сирітського суду. Практикою були вироблені нові різновиди опіки. Опікуни тепер могли призначатися для розгляду конкретної справи (ad hoc). Такі опіки часто зводились до формальності. Позивач, наприклад, міг запропонувати сирітському суду кандидатуру опікуна над майном померлого відповідача. Траплялися випадки призначення опікунів над майном іноземних юридичних осіб, власники яких були поза зоною досяжності, але мали відповідати за позовом до суду.
17. З дорадянського досвіду опікунського права, який значною мірою охоплюється періодом діяльності сирітських судів, доцільно було б запозичити підвищену увагу державної влади та законодавця до такої сфери, як опіка й піклування. Класичні й нині чинні цивільні кодекси провідних країн світу, такі як Німецьке цивільне уложення та Французький цивільний кодекс Наполеона, приділяють доволі багато уваги регулюванню опікунських відносин та державному контролю за цим процесом. Кількість статей, присвячених питанням опіки, у цих кодексах у десятки разів більша, ніж у Цивільному та Сімейному кодексах України. В Україні більшість класичних інститутів опікунського права, таких як опис майна, опікунська звітність тощо, встановлено не на законодавчому, а на підзаконному рівні. Певне ігнорування майнового аспекту опіки можна пояснити тяглістю радянської традиції, але в умовах ринкової економіки слід повертатися до класичних уявлень про опікунське господарство, зумовлених традиційним ставленням до інституту приватної власності як до фундаментальної цінності людської цивілізації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. О свидетельствовании дураков в Сенате : Именной указ от 6 апреля 1722 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. VI : 1720–1722. – 3949. – C. 643.
2. О должности Генерал-прокурора : Именной указ от 27 апреля 1722 г.// ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. VІ : 1720–1722. – 3979. – С. 662–664.
3. О свидетельстве в Сенате дураков : Именной указ, объявленный из Сената 6 декабря 1723 г., в дополнение указа 1722 г. апреля 6 // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. VIІ : 1723–1727. – 4385. – С. 183–184.
4. О позволении по челобитью княгини Долгорукой, да Феклы Протасьевой, за малолетством детей их, для расплаты долгов и выкупа деревень, из деревень мужей их, продать, за усмотрением родственников и душеприкащиков их, и с объявлением Вотчинной коллегии, и о докладывании впредь о других Ея Императорскому Величеству : Доклад Сената, Высочайше утвержденный 1 августа 1831 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. VIII : 1728–1732. – 5817. – C. 525–526.
5. Привилегия городу Оренбургу от 7 июня 1734 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. IX : 1733–1736. – 6584. – С. 344–349.
6. Высочайшая резолюция от 27 апреля 1741 г. на доклад Сената о рассматривании Сенату прошений, коими испрашивается позволение о продаже недвижимого имения для уплаты долгов, и о чинении по оным решения, не делая о том всеподданнейшего доклада // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. ХІ : 1740–1743. – 8363 – С. 394–395.
7. О предоставлении Сенату права давать позволение оставшимся после мужей с малолетними детьми вдовам на продажу недвижимого имения для уплаты долгов : Доклад Сената, Высочайше утвержденный 15 октября 1742 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. ХІ : 1740–1743. – 8637 – С. 694–695.
8. О ведании Киевских мещан судом и управлением по Магдебургским правам в Киевском магистрате, о бытии оному магистрату под апелляциею Правительствующего Сената, и об охранении от обид, как магистрата, так и мещан, Киевскому губернатору : Сенатский указ от 26 октября 1760 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. XV : с 1758 по 28 июня 1762. – 11133. – С. 551–552.
9. О бытии Киевскому магистрату в ведении гетьманском и о неисключении киевских мещан из общенародных повинностей : Именной указ, данный Сенату 20 мая 1762 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. XV : с 1758 по 28 июня 1762. – 11541. – С. 1011–1012.
10. Жалованная грамота городу Киеву от 29 сентября 1864 г., в подтверждение прежде данных ему грамот // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. XVI : с 28 июня 1762 по 1765. – 12249. – С. 916–920.
11. Начертание о приведении к окончанию Комиссии проекта Нового уложения от 8 апреля 1768 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. XVIІІ : 1767–1769. – 13095. – С. 503 – 512.
12. О порядке взыскания подушных и того же сбора доимочных денег и об установлении сроков к исправному тех денег платежу : Сенатский указ от 19 мая 1769 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. ХVIII : 1767–1769. – 13300. – С. 889–893.
13. О присоединении города Киева к Малороссии : Именной указ, данный Сенату 20 октября 1775 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. ХХ : 1775–1780. – 14381. – С. 221–223.
14. Учреждения для управления губерний Всероссийския Империи от 7 ноября 1775 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. ХХ : 1775–1780. – 14392. – С. 229–304.
15. О преобразовании Тверской и Смоленской губерний на основании Учреждения о губерниях : Сенатский указ от 25 ноября 1775 г., по именным указам // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. ХХ : 1775–1780. – 14400. – С. 311–315.
16. О порядке выборов должностных людей из дворян и купечества : Высочайшая резолюция от 5 ноября 1778 г. на докладные пункты генерал-губернаторов // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. ХХ : 1775–1780. – 14816. – С. 760–763.
17. Об учреждении Харьковской губернии и о составлении оной из 15 уездов : Именной указ, данный Сенату 25 апреля 1780 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. ХХ : 1775–1780. – 15004, 15005. – С. 931–932.
18. Об окрытии губернских присутственных мест в Харькове : Сенатский указ от 9 декабря 1780 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. ХХ : 1775–1780. – 15097. – С. 1023–1024.
19. Об учреждении Киевского наместничества : Именной указ, данный Сенату 16 сентября 1781 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. XXI : 1781–1783. – 15228. – С. 247.
20. Об учреждении Черниговского наместничества : Именной указ, данный Сенату 16 сентября 1781 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. XXI : 1781–1783. – 15229. – С. 247.
21. Об учреждении Новгородского-Северского наместничества : Именной указ, данный Сенату 16 сентября 1781 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. XXI : 1781–1783. – 15227. – С. 246–247.
22. О порядке выбора в Киевской, Черниговской и Новгородской-Северской губерниях в дворянские заседатели, предводители и уездные судьи; о наблюдении расправам, для казаков учрежденным, их прежних прав; о правах Малороссийских магистратов; о дозволении казакам и всем казенного ведомства людям записываться в мещанство и купечество; об учреждении ратуш в местечках казенного ведомства; о взятии в ведомство директоров экономии приписных к генеральной и полковой артиллериям деревень и земель; о бытии под их надзиранием находящейся на Беловежской степи иностранной колонии, и о распоряжении по устройству почт дорог и устроению городов : Именной указ, данный генерал-фельдмаршалу и Малороссийскому генерал-губернатору графу Румянцову Задунайскому 26 октября 1781 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. XXI : 1781–1783. – 15265. – С. 295–297.
23. Сенатский указ об открытии Казанской губернии и Киевского наместничества от 28 января 1782 г. // ПСЗРИ. – Собр. 1. – Т. XXI : 1781–1783. – 15335. – С. 388.
24. О напечатании изданных в 1778 году ноября 5 пунктов по случаю возобновления трехлетних выборов по губерниям и рассылке оных во все присутственные места для исполнения от 11 ноября 1782 г. : Сенатский указ // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. XXІ : 1781–1783. – 15588. – С. 753.
25. О дозволении в городовые магистраты Киевского, Черниговского и Новгород-Северского наместничеств определять секретарей и потребное число канцелярских служителей от 17 ноября 1782 г. : Сенатский указ // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. XXI : 1781–1783. – 15595. – С. 759–760.
26. О дозволении малолетним, коим минуло 14 лет, просить себе попечителей, по прошествии же от роду 17 лет вступить самим в управление имения, но прежде 21 года не продавать и не закладывать оное без согласия попечителей : Именной указ, данный Сенату 22 декабря 1785 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. XXII : 1784–1788. – 16300. – С. 502.
27. Об учреждении Государственного заемного банка : Манифест от 28 июня 1786 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. ХХІІ : 1784–1788. – 16407. – С. 614–627.
28. О закрытии Юстиц-Коллегии : Сенатский указ от 27 июля 1786 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. XXII : 1784–1788. – 16419. – С. 645.
29. О распоряжениях об устройстве Екатеринославской губернии : Именной указ, данный Екатеринославскому генерал-губернатору князю Потемкину 22 января 1784 г. // ПСЗРИ. Собр. 1 – Т. XXII : 1784–1788. – 15908. – С. 10–11.
30. О недозволении опекунам продавать и закладывать имения малолетних без разрешения Сената : Сенатский указ от 11 марта 1793 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. ХХІІІ : с 1789 по 6 ноября 1796. – 17107. – С. 408–410.
31. О учреждении Волынской и Подольской губерний из 13, а последней из 12 уездов : Именной указ, данный Сенату 5 июля 1795 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. ХХІІІ : с 1789 по 6 ноября 1796. – 17352. – С. 727–728.
32. О устроении магистрата в городе Одессе; и о назначении в оном производства жалованья по штату Григориопольского магистрата : Именной указ, данный Екатеринославскому, Вознесенскому и Таврическому генерал-губернатору графу Зубову 14 ноября 1795 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. ХХІІІ : 1789 по 6 ноября 1796. – 17406. – С. 813–815.
33. О восстановлении в Лифляндии и Эстляндии Присутственных мест, кои по тамошним правам и привилегиям существовали до 1783 года : Именной указ, данный Сенату 28 ноября 1796 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. XXIV: с 6 ноября 1796 по 1798. – 17584. – С. 20–21.
34. О восстановлении в Малороссии правления и судопроизводства сообразно тамошним правам и прежним обрядам : Именной указ, данный Сенату 30 ноября 1796 г. // ПСЗРИ. Собр. 1 – Т. XXIV : с 6 ноября 1796 по 1798. – 17594. – С. 212–213.
35. О новом разделении государства на губернии : Именной указ, данный Сенату 12 декабря 1796 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. XXIV: с 6 ноября 1796 по 1798. – 17634. – С. 229–230.
36. О восстановлении в Выборгской губернии присутственных мест по тамошним правам и привилегиям : Именной указ, данный Сенату 12 декабря 1796 р. // ПСЗРИ. Собр. 1 – Т. XXIV : с 6 ноября 1796 по 1798. – 17637. – С. 232–233.
37. Штаты 33-х губерний от 31 декабря 1796 г. // ПСЗРИ. Собр. 1 – Т. XXIV : с 6 ноября 1796 по 1798. – 17702. – С. 259.
38. Учреждение об императорской фамилии от 5 апреля 1797 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. XXIV : с 6 ноября 1796 по 1798. – 17906. – С. 525–569.
39. О разделении казенных селений на волости и о порядке внутреннего их управления : Доклад Экспедиции государственного хозяйства, Высочайше утвержденный 7 августа 1797 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. XXIV : с 6 ноября 1796 по 1798. – 18082. – С. 672–677.
40. О взыскании справедливых и доказательных долгов по всей строгости законов, не смотря на лица и не уважая опек, кроме учрежденных над малолетними и сумасшедшими : Именной указ, данный Сенату 12 августа 1797 г. // ПСЗРИ. Собр. 1 – Т. XXIV : с 6 ноября 1796 по 1798. – 18090. – С. 680–681.
41. О подтверждении всех прав и преимуществ Киевскому градскому обществу : Именной указ, данный Сенату 16 сентября 1797 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. XXIV : с 6 ноября 1796 по 1798. – 18142. – С. 736.
42. Об учреждении Государственного вспомогательного банка для дворянства : Манифест от 18 декабря 1797 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. ХХІV : с 6 ноября 1796 по 1798. – 18274. – С. 823–833.
43. О подчинении дворянских опек и сиротских судов палатам : Сенатский указ от 13 сентября 1798 г. // ПСЗРИ. Собр. 1 – Т. XХV : 1798–1799. – 18667. – С. 385.
44. О порядке производства гражданских дел; о правах апелляции и о публичных продажах имений : Именной указ, данный Сенату 13 апреля 1799 г. // ПСЗРИ. Собр. 1 – Т. XХV : 1798–1799. – 18932. – С. 614–616.
45. О бытии Одесскому магистрату на правах, присвоенных городам Риге и Ревелю : Именной указ, объявленный Генерал-прокурором 21 мая 1799 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. XХV : 1798–1799. – 18974. – С. 658.
46. Устав цехов, Высочайше утвержденный 12 ноября 1799 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. XXV : 1798–1799. – 19187. – С. 864–886.
47. Устав о банкротах от 19 декабря 1800 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. XXVI : 1800–1801. – 19692. – С. 440–474.
48. О порядке подачи жалоб на опекунов и сиротские суды, и о доставлении отчетов в палаты суда и расправы об имениях в опеке состоящих : Сенатский указ от 17 января 1801 г. // ПСЗРИ. Собр. 1 – Т. XХVI : 1800–1801. – 19741. – С. 518–520.
49. О производстве и вершении дел в Одесском магистрате на основании общих узаконений : Именной указ, данный Сенату 9 апреля 1801 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. XХVI : 1800–1801. – 19828. – С. 609.
50. О пределах власти опекунов и попечителей : Именной указ, данный Сенату 21 мая 1801 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. XXVI : 1800–1801. – 19881. – С. 653.
51. О правах и обязанностях Сената : Именной указ, данный Сенату 8 сентября 1802 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. ХХVІІ : 1802–1803. – 20405. – С. 241–243.
52. Манифест об учреждении министерств от 8 сентября 1802 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. ХХVІІ : 1802–1803. – 20406. – С. 243–248.
53. О разделении Новороссийской губернии на три губернии: на Николаевскую, Екатеринославскую и Таврическую, и об устройстве там судебных мест : Именной указ, данный Сенату 8 октября 1802 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. ХХVІІ : 1802–1803. – 20449. – С. 272–291.
54. О раздаче денег из Киевского приказа общественного призрения : Именной указ, данный Киевскому гражданскому губернатору Панкратьеву 6 декабря 1802 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. ХХVII : 1802–1803. – 20544. – С. 388.
55. О продаже недвижимых имений описных за казенные и партикулярные взыскания без аукциона, а состоящих в опеке через определенных опекунов повольною ценою : Сенатский указ от 23 мая 1804 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. ХХVІІІ : 1804–1805. – 21296. – С. 320–325.
56. О запрещении продажи, заклада и покупки ипений, находящихся в опекунском управлении, без дозволения Сената : Сенатский указ от 31 мая 1804 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. ХХVІІІ : 1804–1805. – 21313. – С. 352.
57. Об устройстве в Киеве городских доходов и расходов, с приложением расписания Киевских городских доходов и расходов, содержания Киевской полиции, Киевского магистрата, Словесного суда и разных заведений : Именной указ, данный Киевскому гражданскому губернатору 7 августа 1806 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. XXIX : 1806–1807. – 22231. – С. 674–684.
58. О призыве опекунов к суду за непорядочное смотрение за малолетними и за худое управление имением : Доклад Сената, Высочайше утвержденный 23 сентября 1806 г. // ПСЗРИ. Собр. 1 – Т. ХХІХ : 1806–1807. – 22281. – С. 730–732.
59. Наставление, служащее руководством врачам, при наборе рекрут находящимся, Высочайше утвержденное 24 сентября 1806 г.; с приложением отношения Министра внутренних дел к начальникам губерний // ПСЗРИ. Собр. 1 – Т. ХХІХ : 1806–1807. – 22282. – С. 732–741.
60. О предоставлении опекунам чинить самим продажу жизненных припасов, без испрашивания на сие от Сената позволения : Сенатский указ от 27 июня 1807 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. ХХІХ : 1806–1807. – 22541. – С. 1208.
61. Устав коммерческого суда для Одессы от 10 марта 1808 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. ХХХ : 1808–1809. – 22886. – С. 115–124.
62. О мерах взыскания недоимок с селений казенных и помещичьих : Манифест от 16 мая 1811 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. ХХХІ : 1810–1811. – 24633. – С. 649–651.
63. Об отсрочке заимщикам восьмилетних займов из Государственного заемного банка на 12 лет : Манифест от 2 апреля 1812 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. ХХХІІ : 1812–1815. – 25072. – С. 274–276.
64. О восстановлении магистрата в Новгороде Северском : Именной указ, объявленный Сенату Министром юстиции 4 мая 1812 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. ХХХІІ : 1812–1815. – 25102. – С. 307.
65. Об освидетельствовании безумных : Сенатский указ от 8 июня 1815 г., с изъявлением мнения Государственного совета // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. ХХХІІІ : 1815–1816. – 25876. – С. 195–197.
66. О порядке подачи отчетов из дворянских опек и сиротских судов в гражданские палаты на ревизию, по прошествии каждого года в январе месяце : Сенатский указ от 31 января 1816 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. ХХХІІІ : 1815–1816. – 26107. – С. 456–457.
67. Об истребовании отчетов от графини Потоцкой за опекунское управление имением, принадлежащим малолетним ее детям и о взятии собственного ее имения в опеку за сделанный ею заем в банке, на счет детей, 912 000 рублей, если она не внесет сей суммы : Именной указ, данный Сенату 23 октября 1816 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. ХХХIIІ : 1815–1816. – 26471. – С. 1052–1053.
68. О дозволении продажи недвижимого имения малолетней дочери генерал-лейтенанта Бороздина : Именное повеление, объявленное Сенату Министром юстиции 26 января 1817 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. ХХХIV : 1817. – 26640. – С. 38–39.
69. О порядке учреждения Дворянских опек в губерниях от Польши присоединенных : Сенатский указ от 28 февраля 1817 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. ХХХIV : 1817. – 26707. – С. 94–95.
70. О правилах взятия имения в опеку за распутство и расточительность : Именной указ, данный Сенату 4 апреля 1817 г. по делу Левашевой и Быкова // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. ХХХIV : 1817. – 26766. – С. 172–173.
71. О продаже оставшихся после личных дворян недвижимых имений с дворовыми людьми и крестьянами, в полгода, определенным к ним опекунам, под наблюдением губернских правлений : Сенатский указ от 29 апреля 1818 г., с изъяснением Высочайше утвержденного мнения Государственного совета // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. XXXV : 1818. – 27356. – С. 220–222.
72. О первоначальных действиях сенаторов : Инструкция сенаторам, назначаемым для обревизования губерний, Высочайше утвержденная 17 марта 1819 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. ХХХVI : 1819. – 27722. – С. 100–104.
73. О воспрещении продажи имений, принадлежащих малолетним и по просроченным закладным, без предварительного донесения о том Сенату : Мнение Государственного совета, Высочайше утвержденное 19 декабря 1819 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. ХХХVІ : 1819. – 28038. – С. 509–511.
74. О дозволении Киевскому приказу общественного призрения выдавать в заем капиталы под залог деревянных домов : Именной указ, данный Управляющему Министерством внутренних дел 13 марта 1821 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. ХХХVII : 1820–1821. – 28580. – С. 653.
75. О учреждении опеки над имением малолетних и вдов мастеровых людей казенных заводов и фабрик, находящихся в содержании частных лиц : Сенатский указ от 29 марта 1822 г., по Высочайше утвержденному мнению Государственного совета // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. XXXVIII : 1822–1823. – 28986. – С. 139–140.
76. О распространении на Малороссийские и присоединенные от Польши губернии правил о дворянских опеках, постановленных для Великороссийских губерний : Сенатский указ от 29 мая 1822 г., по Высочайше утвержденному мнению Государственного совета // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. ХХХVІІІ : 1822–1823. – 29054. – С. 214–216.
77. О прикладывании именных печатей к актам неграмотными членами магистратов и ратуш : Сенатский указ от 30 июня 1822 г., по Высочайше утвержденному мнению Государственного совета // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. ХХХVІІІ : 1822–1823. – 29092. – С. 313–314.
78. О производстве пенсиона чиновникам, на жалованьи городских обществ состоящим, при увольнении от службы, из городских доходов : Мнение Государственного совета, Высочайше утвержденное 27 сентября 1822 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. ХХХVІІІ : 1822–1823. – 29190. – С. 619–620.
79. О взятии в секвестр заложенных в казну имений, если продажа оных с публичного торга не состоится : Сенатский указ от 16 апреля 1824 г. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. ХХХІХ : 1824. – 29871. – С. 277.
80. Положение об открытии вновь займов из Государственного заемного банка, Высочайше утвержденное 4 июня 1824 р. // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. ХХХІХ : 1824. – 29940. – С. 354–366.
81. Общий свод штатов наместничеств и губерний в царствование Государыни императрицы Екатерины ІІ постановленных // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. XLIV. Ч. 2 : Книга штатов. – Отд. ІІІ–IV. – К № 17494. – С. 253–268.
82. Штат городского правления и ратгауза в губернском городе; (с присовокуплением к оному всех предыдущих штатов с 1796 по 1801 год по управлению губерний) // ПСЗРИ. Собр. 1. – Т. XLIV. Ч. 2 : Книга штатов. – Отд. ІІІ–IV. – К № 19763. – С. 396–398.
83. О распространении российских узаконений об опеках на губернии Малороссийские и от Польши присоединенные, с сохранением прав и владельцев по прежним законам того края : Мнение Государственного совета, Высочайше утвержденное 9 октября 1826 р. // ПСЗРИ. Собр. 2 . – Т. І : с 12 декабря 1825 по 1827. – СПб. : Типогр. Второго отделения Собственной Его Императорского Величества канцелярии, 1830. – 610. – С. 1022–1024.
84. О обращении секвестированных по казенным взысканиям дворянских имений в ведение дворянских опек : Сенатский указ от 19 ноября 1826 г. // ПСЗРИ. Собр. 2. – Т. І : с 12 декабря 1825 по 1827. – СПб., 1830. – 682. – С. 1216.
85. О дополнении правил приказов общественного призрения касательно оборота капиталов, состоящих в их распоряжении : Мнение Государственного совета, Высочайше утвержденное 16 марта 1827 г. // ПСЗРИ. Собр. 2. – Т. ІІ : 1827. – СПб., 1830. – 964. – С. 244–247.
86. О взятии находящихся в секвестре в городах и уездах имений купцов, мещан и всех прочих лиц одинакаго с ними состояния, в ведомство сиротских судов : Сенатский указ от 23 января 1828 г. // ПСЗРИ. Собр. 2. – Т. ІІІ : 1828. – СПб., 1830. – 1736. – С. 53–54.
87. О непродаже имений с публичного торга в Малороссийских губерниях по частным долгам и о передаче оных в традицию заимодавцам : Сенатский указ от 7 июня 1828 г. // ПСЗРИ. Собр. 2. – Т. ІІІ : 1828. – СПб., 1830. – 2081. – С. 612–613.
88. О мундире для членов Киевского магистрата : Именной указ, объявленный Сенату Министром внутренних дел 17 июля 1830 г. // ПСЗРИ. Собр. 2. – Т. V. – Отд. 1 : 1830. – СПб., 1831. – 3806. – С. 740.
89. Об определении на канцелярию Николаевского сиротского суда по 450 руб. в год : Положение Комитета министров, Высочайше утвержденное 29 июля 1830 г., объявленное Сенату управляющим Министерством юстиции // ПСЗРИ. Собр. 2. – Т. V : 1830. – Отд. 1. – СПб., 1831. – 3824. – С. 755.
90. О не назначении пенсий и единовременных пособий из казны чиновникам, служащим в городовых присутственных местах : Мнение Государственного совета, Высочайше утвержденное 3 декабря 1830 г. // ПСЗРИ. Собр. 2. – Т. V : 1830. – Отд. 2. – СПб., 1831. – 4161. – С. 453.
91. О заменении магдебургского права в Малороссии Литовским статутом и общими российскими узаконениями : Положение Комитета министров, Высочайше утвержденное 3 февраля 1831 г. // ПСЗРИ. Собр. 2. – Т. VI : 1831. – Отд. 1. – СПб., 1832. – 4319. – С. 119–122.
92. О формах всеподданнейших рапортов гражданских губернаторов по годичному обозрению губерний : Именной указ, объявленный гражданским губернаторам Министром внутренних дел 6 июля 1831 г. // ПСЗРИ. Собр. 2. – Т. VI : 1831. – Отд. 1. – СПб., 1832. – 4689. – С. 667–671.
93. О назначении пенсий и единовременных пособий из городских доходов : Мнение Государственного совета, Высочайше утвержденное 17 сентября 1831 г. // ПСЗРИ. Собр. 2. – Т. VI : 1831. – Отд. 2. – СПб., 1832. – 4804. – С. 44–45.
94. О присвоении всем присутственным местам и должностным лицам в Западных губерниях тех наименований, какие существуют в Великороссийских губерниях : Именной указ, данный Сенату 30 октября 1831 г. // ПСЗРИ. Собр. 2. – Т. VI : 1831. – Отд. 2. – СПб., 1832. – 4894. – С. 159–160.
95. О присвоении присутственным местам Полтавской и Черниговской губерний и лицам, в оных служащим, наименований, Учреждением о губерниях для мест, равных определенным : Именной указ, данный Сенату 6 декабря 1831 г. // ПСЗРИ. Собр. 2. – Т. VI : 1831. – Отд. 2. – СПб., 1832. – 4992. – С. 276.
96. О порядке описи, оценки и публичной продажи имуществ : Положение, Высочайше утвержденное 25 июня 1832 г. // ПСЗРИ. Собр. 2. – Т. VII : 1832. – СПб., 1833. – 5464. – С. 436–458.
97. Об окладах жалованья городскому главе, опекунам и кураторам конкурса, назначаемых для рассчета положенного на них за упущения по должности взыскания : Мнение Государственного совета, Высочайше утвержденное 2 августа 1832 г. // ПСЗРИ. Собр. 2. – Т. VII : 1832. – СПб., 1833. – 5536. – С. 539.
98. Об опеке казенных поселян : Мнение Государственного совета, Высочайше утвержденное 25 ноября 1832 г. // ПСЗРИ. Собр. 2. – Т. VII : 1832. – СПб., 1833. – 5772. – С. 861–863.
99. О рассматривании в Гражданских палатах жалоб на дворянские опеки и опекунов над такими имениями, которые подверглись опекунскому управлению за неплатеж долга Заемному банку, опекунскому совету и приказу общественного призрения : Сенатский указ от 24 января 1833 г. // ПСЗРИ. Собр. 2. – Т. VIII. – Отд. 1: 1833. – СПб., 1834. – 5934. – С. 44–50.
100. О прекращении производства из Киевского приказа общественного призрения ссуд под залог деревянных домов : Положение Комитета министров, Высочайше утвержденное 31 октября 1833 г. // ПСЗРИ. Собр. 2. – Т. VIII. – Отд. 1 : 1833. – СПб., 1834. – 6537. – С. 619–620.
101. Об определении в Киевскую городскую комиссию председателя от короны : Именной указ, объявленный Сенату Министром внутренних дел 12 сентября 1834 г. // ПСЗРИ. Собр. 2. – Т. IX. – Отд. 2 : 1834. – СПб., 1835. – 7390. – С. 24.
102. О свидетельствовании помешанных в уме, получающих впоследствии выздоровление : Мнение Государственного совета, Высочайше утвержденное 30 октября 1834 г. // ПСЗРИ. Собр. 2. – Т. ІХ. – Отд. 2 : 1834. – СПб., 1835. – 7507. – С. 106–107.
103. О привилегиях города Киева : Именной указ, данный Сенату 23 декабря 1834 г. // ПСЗРИ. Собр. 2. – Т. Х. – Отд. 2 : 1835. – СПб., 1836. – Приб. к 9 т. – 7694а. – С. 47.
104. О пояснении 1896, 1897, 1898, и 1948 статей Свода Законов Гражданских, относительно частных жалоб : Мнение Государственного совета, Высочайше утвержденное 17 апреля, распубликованное 7 мая 1835 г. // ПСЗРИ. Собр. 2. – Т. Х. – Отд. 1: 1835. – СПб., 1836. – 8066. – С. 329.
105. О свидетельствовании слабоумных и умалишенных в губернских и портовых городах : Мнение Государственного совета, Высочайше утвержденное 31 мая, распубликованное 4 июля 1835 г. // ПСЗРИ. Собр. 2. – Т. Х. – Отд. 1: 1835. – СПб., 1836. – 8201. – С. 685–686.
106. Положение о доходах и расходах губернского города Харькова, Высочайше утвержденное 9 июля 1835 г. // ПСЗРИ. Собр. 2. – Т. Х. – Отд. 1 : 1835. – СПб., 1836. – 8293. – С. 791–800.
107. Штаты канцелярий городового магистрата, городской думы, сиротского и словесного судов, и квартирной комиссии в губернском городе Харькове, Высочайше утвержденные 9 июля 1835 г. // ПСЗРИ. Собр. 2. – Т. X. – Отд. 2 : 1835. – СПб., 1836. – Штаты и табели. – К № 8293. – С. 274.
108. О дворянских имениях, достающихся лицам, не имеющим права владеть оными : Мнение Государственного совета, Высочайше утвержденное 21 мая 1836 г. // ПСЗРИ. Собр. 2. – Т. ХІ. – Отд. 1 : 1836. – СПб., 1837. – 9203. – С. 547–548.
109. Об устройстве присутственных мест в возвращенных от Польши губерниях : Именной указ, объявленный Министром юстиции 27 мая 1836 г. // ПСЗРИ. Собр. 2. – Т. XI. – Отд. 1 : 1836. – СПб., 1837 – 9226. – С. 607–608.
110. О свидетельствовании ума лишенных на месте их жительства : Мнение Государственного совета, Высочайше утвержденное 23 ноября, распубликованное 31 декабря 1836 г. // ПСЗРИ. Собр. 2. – Т. ХІ. – Отд. 2 : 1836. – СПб., 1837. – 9726 – С. 226.
111. О штате канцелярии Киевской городской думы и тамошнего Магистрата : Мнение Государственного совета, Высочайше утвержденное 15 марта 1837 г. // ПСЗРИ. Собр. 2. – Т. ХІІ. – Отд. 1 : 1837. – СПб., 1838. – 10030. – С. 170.
112. Штаты канцелярий Киевской городской думы и Киевского городового магистрата, Высочайше утвержденные 15 марта 1837 г. // ПСЗРИ. Собр. 2. – Т. ХІІ. – Отд. 2 : 1837. – СПб., 1838. – Штаты и табели. – К № 10030. – С. 18.
113. О прибавочной сумме на содержание Одесского сиротского суда : Мнение Государственного совета, Высочайше утвержденное 10 мая 1837 р., объявленное Новороссийскому и Бессарабскому генерал-губернатору Министром внутренних дел // ПСЗРИ. Собр. 2. – Т. ХІІ. – Отд. 1 : 1837. – СПб., 1838. – 10226. – С. 312–313.
114. Общий наказ гражданским губернаторам, Высочайше утвержденный 3 июня 1837 г. // ПСЗРИ. Собр. 2. – Т. ХІІ. – Отд. 1 : 1837. – СПб., 1838. – 10303. – С. 361–439.
115. О порядке производства дел в губернских правлениях : Высочайше утвержденное положение от 3 июня 1837 г. // ПСЗРИ. Собр. 2. – Т. ХІІ. – Отд. 1 : 1837. – СПб., 1838. – 10304. – С. 439–463.
116. О службе в городовых присутственных местах : Мнение Государственного совета, Высочайше утвержденное 8 июня 1837 г. // ПСЗРИ. Собр. 2. – Т. ХІІ. – Отд. 1 : 1837. – СПб., 1838. – 10315. – С. 527.
117. О преобразовании городового управления в городах Каменце-Подольском, Житомире и Балте : Мнение Государственного совета, Высочайше утвержденное 9 октября 1837 г., объявленное Министром внутренних дел // ПСЗРИ. Собр. 2. – Т. ХІІ. – Отд. 1 : 1837. – СПб., 1838. – 10574. – С. 769.
118. Штаты городовых присутственных мест в городах Каменце-Подольском, Житомире и Балте, Высочайше утвержденные 9 октября 1837 г. // ПСЗРИ. Собр. 2. – Т. ХІІ. – Отд. 2 : 1837. – СПб., 1838. – Штаты и табели. – К № 10574. – С. 219.
119. Об устройстве городских управлений в Подольской и Волынской губ