НАГОРНЮК-ДАНИЛЮК ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ. СПЕЦІАЛЬНЕ КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

brief description

НАГОРНЮК-ДАНИЛЮК ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ. Назва дисертаційної роботи: "СПЕЦІАЛЬНЕ КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ"

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ВНУТРІШНІХ СПРАВ
На правах рукопису
НАГОРНЮК-ДАНИЛЮК ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ
УДК 343.13
СПЕЦІАЛЬНЕ КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ В
КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ
12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;
судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність
Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Науковий керівник:
Татаров Олег Юрійович,
доктор юридичних наук, професор
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ………………….…………………….4
ВСТУП …………………………………………..………………………………..5
РОЗДІЛ 1. ПРАВОВА ПРИРОДА СПЕЦІАЛЬНОГО КРИМІНАЛЬНОГО
ПРОВАДЖЕННЯ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ .............15
1.1. Поняття і значення спеціального кримінального провадження в
кримінальному процесі України .........................................................................15
1.2. Історія становлення та законодавчого закріплення інституту спеціального
кримінального провадження в Україні ...............................................................37
Висновки до розділу 1 ………………..…..…..…………..……………………59
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ СПЕЦІАЛЬНОГО КРИМІНАЛЬНОГО
ПРОВАДЖЕННЯ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ .............63
2.1. Спеціальне досудове розслідування в кримінальному процесі
України ..................................................................................................................63
2.2. Підстави та умови спеціального судового провадження в кримінальному
процесі України ...................................................................................................97
2.3. Дотримання прав та свобод підозрюваного (обвинуваченого) під час
здійснення спеціального кримінального провадження ..................................122
Висновки до розділу 2 ………………………………..………………………139
РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ ЗА
ВІДСУТНОСТІ ПІДОЗРЮВАНОГО (ОБВИНУВАЧЕНОГО) В
ЗАКОНОДАВСТВІ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН …………………………....…143
3.1. Кримінальне провадження за відсутності підозрюваного
(обвинуваченого) в законодавстві країн Європи ............................................143
3.2. Кримінальне провадження за відсутності підозрюваного
(обвинуваченого) в законодавстві країн-учасниць Співдружності Незалежних
Держав ................................................................................................................ 172
Висновки до розділу 3 ......................................................................................190
3
ВИСНОВКИ .......................................................................................................193
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ......................................................199
ДОДАТКИ ..........................................................................................................235
4
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
абз. абзац
АР Крим Автономна Республіка Крим
АТО антитерористична операція
ЄСПЛ Європейський суд з прав людини
ЗМІ засоби масової інформації
ЗУ Закон України
КК Кримінальний кодекс
КПК Кримінальний процесуальний кодекс
КУ Конституція України
п. пункт
п. п. перша половина
СДР спеціальне досудове розслідування
СКП спеціальне кримінальне провадження
СНД Співдружність Незалежних Держав
ССП спеціальне судове провадження
ст. стаття
УРСР Українська Радянська Соціалістична Республіка
УСРР Українська Соціалістична Радянська Республіка
ч. частина
5
ВСТУП
Актуальність теми. Сучасні реалії протидії злочинності зумовлюють
необхідність пошуку нових форм і методів забезпечення невідворотності
кримінальної відповідальності за вчинення окремих категорій злочинів, а також
спрощення процедури здійснення досудового розслідування та судового
розгляду. Особливо гостро це питання постає в зв’язку з необхідністю
ефективного реагування держави на прояви транснаціональної злочинності,
тероризму, злочинів проти основ національної безпеки, громадської безпеки та
корупційних правопорушень.
У правозастосовній діяльності мають місце випадки переховування
підозрюваного (обвинуваченого) від органів слідства чи суду з метою
ухилення від кримінальної відповідальності, що унеможливлює його
притягнення до кримінальної відповідальності та реалізацію завдань
кримінального провадження в частині здійснення охорони прав, свобод і
законних інтересів учасників кримінального провадження, а також
забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового
розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був
притягнутий до відповідальності в міру своєї вини та щоб до кожного учасника
кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Зважаючи на значне зростання впродовж 2013-2015 рр. зупинених
кримінальних проваджень за п. 2 ч. 1 ст. 280 Кримінального процесуального
кодексу України, що склало більш ніж 117 % (у 2013 р. досудове
розслідування з цієї підстави було зупинене в 3310 провадженнях, у 2014 р. –
5756, у 2015 р. – 7188), можливість застосування спеціальних процедур
досудового розслідування та судового провадження є гарантією реалізації
принципу невідворотності кримінальної відповідальності, забезпечення прав
потерпілого й унеможливлення зловживання процесуальними правами
підозрюваним (обвинуваченим) у випадках переховування від органів
досудового розслідування чи суду з метою ухилення від кримінальної
6
відповідальності.
Дослідженню окремих проблем кримінального провадження за
відсутності підозрюваного чи обвинуваченого, присвячені праці вітчизняних
і зарубіжних вчених: Д.О. Алексєєвої-Процюк, Ю.П. Аленіна, Д.Т. Арабулі,
І.В. Басистої, В.І. Галагана, І.В. Гловюк, С.А. Головатого, Ю.М. Грошевого,
О.М. Дроздова, О.В. Захарченка, А.В. Кіщенкова, О.П. Кучинської,
Л.М. Максиміва, В.Т. Маляренка, М.А. Погорецького, С.В. Полтавця,
В.О. Попелюшка, Х.У. Рустамова, Д.Б. Сергєєвої, І.І. Сливич, О.Ю. Татарова,
В.М. Трофименка, В.М. Трубнікова, Т.В. Трубнікової, Л.Д. Удалової,
С.Л. Шаренко, А.В. Шевчишена, І.В. Цюприка, О.Г. Яновської та інших.
Науково-теоретичним підґрунтям дослідження є дисертації зарубіжних
науковців (А.С. Тукієва (2005 р.), О.О. Казакова (2009 р.), О.В. Трофімової
(2009 р.), Є.Г. Бендерської (2010 р.), Л.М. Фатихової (2010 р.)) та вітчизняних
вчених (Р.Г. Пєсцова (2012 р.) та Г.В. Матвієвської (2013 р.)), що присвячені
питанням здійснення заочного кримінального провадження.
Водночас комплексного дослідження проблем здійснення спеціального
досудового розслідування та спеціального судового провадження, пов’язаних
з внесенням змін до КПК України відповідно до Закону України “Про
внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів
України щодо невідворотності покарання за окремі злочини проти основ
національної безпеки, громадської безпеки та корупційні злочини” № 1689-
VII від 07.11.2014 р., не проводилося, що відповідно актуалізує необхідність
їхнього науково-теоретичного аналізу та свідчить про актуальність теми
дисертаційного дослідження, що й обумовило її вибір.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження відповідає Пріоритетним напрямам наукового
забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2015-2019
рр., затвердженим наказом МВС України № 275 від 16.03.2015 р., Стратегії
реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на
2015-2020 рр., схваленій Указом Президента України № 276/2015 від 20.05.2015
7
р., узгоджується з положеннями Концепції першочергових заходів з
реформування системи Міністерства внутрішніх справ і Стратегії розвитку
органів внутрішніх справ, затвердженої Розпорядженням Кабінету Міністрів
України № 1118-р від 22.10.2014 р., спрямоване на реалізацію планів
науково-дослідних робіт Дніпропетровського державного університету
внутрішніх справ за науковою темою “Теорія і практика застосування
кримінально-правових і кримінально-процесуальних норм, кримінологічних,
криміналістичних заходів протидії злочинності в Україні органами
внутрішніх справ” (№ державної реєстрації 0112U003551). Тему дисертації
затверджено на засіданні Вченої ради Дніпропетровського державного
університету внутрішніх справ 29.08.2014 р. (протокол № 13).
Мета і задачі дослідження. Метою роботи є вирішення наукового
завдання щодо з’ясування поняття, змісту підстав та умов, порядку здійснення
спеціального кримінального провадження, а також обґрунтування пропозицій,
спрямованих на вдосконалення законодавства України та практики його
застосування з урахуванням зарубіжного досвіду.
Досягнення поставленої мети вимагає вирішення таких задач:
- визначити поняття та з’ясувати значення спеціального
кримінального провадження в кримінальному процесі України;
- виокремити етапи становлення та законодавчого закріплення
спеціального кримінального провадження в Україні;
- визначити ознаки спеціального досудового розслідування й
охарактеризувати процесуальний порядок розгляду клопотання про його
здійснення;
- розкрити зміст підстав та умов спеціального судового провадження;
- розглянути проблеми дотримання прав і свобод підозрюваного
(обвинуваченого) під час здійснення спеціального кримінального
провадження;
- виокремити особливості кримінального провадження за відсутності
підозрюваного (обвинуваченого) в кримінальному процесуальному
8
законодавстві зарубіжних країн;
- обґрунтувати необхідність внесення змін і доповнень до КПК
України щодо законодавчого удосконалення порядку здійснення
спеціального кримінального провадження в кримінальному процесі України.
Об’єктом дослідження є система правовідносин, що виникають у
процесі здійснення досудового розслідування та судового розгляду
кримінального провадження.
Предметом дослідження є спеціальне кримінальне провадження в
кримінальному процесі України.
Методи дослідження методологічною основою дисертаційного
дослідження є комплекс загальнонаукових і спеціально-наукових методів
наукового пізнання. Діалектичний метод наукового пізнання
використовувався для розкриття змісту поняття спеціального кримінального
провадження, його значення, визначення поняття підстав та умов
спеціального судового провадження (підрозділи 1.1, 2.2); спеціально-наукові
методи: системного аналізу – для аналізу правових норм, що регламентують
порядок здійснення спеціального досудового розслідування та спеціального
судового провадження (розділи 1-3); історико-правовий – для виокремлення
етапів становлення та законодавчого закріплення спеціального
кримінального провадження (підрозділ 1.2); формально-логічний – для
уточнення понятійного апарату (підрозділи 1.1, 2.2); системно-структурний –
для класифікації підстав здійснення спеціального судового провадження
(підрозділ 2.2); логіко-юридичний – для аналізу норм КПК України з метою
обґрунтування пропозицій щодо їх зміни та доповнення (розділи 2-3);
порівняльно-правовий – для порівняльного дослідження правової
регламентації спеціального кримінального провадження за законодавством
України та деяких зарубіжних країн (підрозділи 3.1, 3.2); соціологічний – з
метою отримання інформації шляхом здійснення опитування (анкетування)
адвокатів, слідчих, прокурорів та суддів для з’ясування проблем правової
регламентації спеціального кримінального провадження в КПК України та
9
практики його здійснення (розділи 2-3); статистичний – для здійснення
узагальнення результатів анкетування та вивчення судової практики (розділи
2-3). Комплексне застосування зазначених методів забезпечило всебічність,
повноту, об’єктивність дисертаційного дослідження.
Емпіричну базу дослідження становлять узагальнені результати вивчення
238 судових рішень за результатами розгляду клопотань про надання дозволу на
здійснення спеціального досудового розслідування та клопотань про здійснення
спеціального судового провадження, що перебували в провадженні місцевих
судів загальної юрисдикції впродовж 2014-2016 рр.; дані, отримані на основі
аналізу практики Європейського суду з прав людини, аналітичні матеріали та
статистичні дані Генеральної прокуратури України, Вищого спеціалізованого
суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за 2013-2015 рр.;
зведені дані анкетування 356 респондентів (57 адвокатів, 80 слідчих, 96
прокурорів і 123 суддів міста Києва, Київської, Дніпропетровської та
Харківської областей).
Наукова новизна одержаних результатів. Полягає в тому, що
дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням поняття, змісту,
підстав та умов, порядку здійснення спеціального кримінального провадження
в кримінальному процесі України, в якому на основі положень теорії
кримінального процесу, узагальнення судової практики та вивчення
зарубіжного досвіду запропоновано напрями удосконалення порядку
здійснення спеціального кримінального провадження та його нормативноправової регламентації. Автором сформульовано низку важливих для науки
кримінального процесу положень, висновків і пропозицій, найсуттєвішими з
яких є наступні:
уперше:
- здійснено класифікацію підстав спеціального кримінального
провадження за часом дії на постійні (термін існування яких необмежений) і
тимчасові (термін існування яких обмежений). До постійних підстав
спеціального кримінального провадження віднесено ухилення підозрюваним
10
(обвинуваченим) від явки на виклик слідчого, прокурора чи судовий виклик
слідчого судді, суду та оголошення його у міждержавний та/або міжнародний
розшук, усі інші підстави спеціального кримінального провадження,
визначені кримінальним процесуальним законодавством України,
запропоновано розглядати як тимчасові;
- запропоновано у випадках, коли під час здійснення спеціального
судового провадження прокурором змінено обвинувачення шляхом зміни
правової кваліфікації кримінального правопорушення, в результаті чого
особу обвинувачують у вчиненні злочину (-ів), який не відноситься до
складів злочинів, щодо яких можливе здійснення спеціального судового
провадження, то за клопотанням прокурора чи захисника суд зобов’язаний
постановити ухвалу про скасування ухвали про здійснення спеціального
судового провадження. У такому разі судове провадження розпочинається зі
стадії судового розгляду згідно з загальними правилами, передбаченими КПК
України;
- обґрунтовано можливість здійснення повторного спеціального
судового провадження за умови, що після скасування вироку, ухваленого за
результатами первісного судового розгляду кримінального провадження,
який був проведений за відсутності обвинуваченого, призначено повторний
судовий розгляд згідно з загальними правилами, передбаченими КПК
України, та під час нового судового розгляду наявні підстави для здійснення
спеціального судового провадження;
- запропоновано встановити обов’язок органу досудового
розслідування чи суду здійснювати направлення захиснику копій повісток
про виклик підозрюваного (обвинуваченого) в разі здійснення спеціального
досудового розслідування чи спеціального судового провадження з метою
підвищення якості реалізації захисником функції захисту;
- обґрунтовано, що спеціальне досудове розслідування з підстави
перебування підозрюваного в районі проведення антитерористичної операції
не може здійснюватися щодо осіб, які проживають або перебувають на
11
частині території Донецької чи Луганської областей, що розташована в
районі проведення антитерористичної операції, проте на якій органи
державної влади України здійснюють свої повноваження. За таких умов до
зазначених осіб необхідно застосовувати загальний порядок здійснення
досудового розслідування;
удосконалено:
- зміст поняття спеціального кримінального провадження, який
запропоновано розглядати як особливий порядок кримінального
провадження, що передбачає спрощену процедуру здійснення спеціального
досудового розслідування та спеціального судового провадження;
- положення щодо можливості продовження судового розгляду
кримінального провадження згідно з загальними правилами, визначеними в
КПК України, у випадках, коли підстави для постановлення ухвали про
здійснення спеціального судового провадження перестали існувати, в зв’язку
з чим у разі явки обвинуваченого йому надається можливість ознайомитися з
доказами та рішеннями, що були досліджені та ухвалені за його відсутності,
надати показання щодо кримінального провадження та вимагати повторного
допиту потерпілого та/або свідків обвинувачення, допит яких був проведений
за його відсутності;
- порядок здійснення виклику підозрюваного (обвинуваченого) в разі
здійснення спеціального кримінального провадження шляхом публікації
повісток про виклик у засобах масової інформації місцевої сфери
розповсюдження, що поширюється на останнє відоме місце проживання чи
перебування підозрюваного (обвинуваченого);
набули подальшого розвитку:
- погляди щодо визначення періодів становлення та законодавчого
закріплення спеціального кримінального провадження в Україні шляхом
виділення шести історичних етапів: перший: з ІХ ст. по поч. XІV ст. –
існування Київської Русі та період феодальної роздробленості українських
земель; другий: з сер. XІV ст. по XVI ст. – перебування українських земель
12
під владою Великого князівства Литовського та Польського королівства, Речі
Посполитої; третій: з XVI ст. по п. п. XVIIІ ст. – існування Козацькогетьманської держави; четвертий: з сер. XVIII ст. по поч. ХХ ст. –
перебування українських земель під владою Австрійської (Австро-Угорської)
та Російської імперій; п’ятий: з п. п. ХХ ст. по 23.08.1991 р. – радянської
України; шостий: з 24.08.1991 р. по теперішній час – незалежної України;
- погляди щодо можливості здійснення спеціального судового
провадження за клопотанням обвинуваченого щодо злочинів невеликої
тяжкості за умови підтвердження захисником добровільності подання такого
клопотання;
- ідеї щодо необхідності закріплення в КПК України можливості
апеляційного оскарження та скасування ухвали про здійснення спеціального
досудового розслідування;
- положення щодо початку перебігу строку на апеляційне оскарження
вироку, ухваленого за результатами спеціального судового провадження, з
моменту публікації інформації про такий вирок у засобах масової інформації
загальнодержавної сфери розповсюдження;
- положення щодо обов’язкового відновлення строку на апеляційне
оскарження вироку, ухваленого за результатами спеціального судового
провадження, крім випадків, коли обвинуваченому було достовірно відомо
про здійснення спеціального судового провадження щодо нього;
- ідеї щодо необхідності здійснення спеціального кримінального
провадження у кримінальних провадженнях про злочини невеликої та середньої
тяжкості;
- пропозиції про закріплення в КПК України права обвинуваченого,
щодо якого ухвалено вирок за результатами спеціального судового
провадження, на звернення до суду першої інстанції з клопотанням про
проведення повторного судового розгляду кримінального провадження, до
якого повинні бути додані докази поважності причин неприбуття
обвинуваченого на виклик суду, за умови, що обвинувачений повернувся в
13
Україну або його було повернуто (в порядку екстрадиції, депортації або
іншим шляхом).
Практичне значення одержаних результатів. Полягає в тому, що
сформульовані в дисертації висновки та пропозиції можуть бути використані
в:
- нормотворчій діяльності – для вдосконалення норм КПК України,
інших нормативно-правових актів, що регламентують порядок здійснення
спеціального кримінального провадження (довідка про впровадження
Інституту законодавства Верховної Ради України №22/217-1-15 від
25.04.2016 р.);
- практичній діяльності – пропозиції та рекомендації, викладені в
дисертації, можуть бути використані в діяльності органів досудового
розслідування щодо досудового розслідування кримінальних проваджень за
відсутності підозрюваного та в діяльності суду щодо судового розгляду
кримінальних проваджень за відсутності обвинуваченого (акт Головного
слідчого управління МВС України від 04.05.2016 р.);
- навчальному процесі – під час підготовки та проведення лекцій,
семінарських і практичних занять з навчальних дисциплін “Кримінальний
процес України”, “Актуальні проблеми кримінального процесу України” та
при підготовці підручників і посібників, методичних матеріалів (акт
впровадження Київського національного університету імені Тараса
Шевченка від 13.09.2016 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота виконана
самостійно. Викладені в ній висновки, положення та рекомендації, що
становлять наукову новизну роботи, розроблені автором самостійно. У статті,
опублікованій у співавторстві з О.Ю. Татаровим, здобувачем виокремлено
особливості правового регулювання судового розгляду кримінального
провадження за відсутності обвинуваченого (підсудного) в Італійській
Республіці, Чеській Республіці, Королівстві Данії та Республіці Албанії,
сформульовано пропозиції щодо внесення змін до кримінального
14
процесуального законодавства України в частині надання обвинуваченому,
щодо якого ухвалено вирок за результатами спеціального судового
провадження, права на звернення з клопотанням про проведення повторного
судового розгляду кримінального провадження. Наукові ідеї та розробки, що
належать співавтору опублікованої праці (О.Ю. Татарову), в дисертації не
використовувалися.
Апробація результатів дисертації. Викладені в дисертації результати
наукового дослідження оприлюднені у виступах на науково-практичних
конференціях і круглих столах: “Публічне адміністрування в сфері
внутрішніх справ” (м. Київ, 2015 р.), “Пріоритетні проблеми юридичної
науки: сучасний стан та перспективи вдосконалення” (м. Київ, 2015 р.),
“Правові засоби захисту прав людини в контексті трансформації
українського суспільства” (м. Київ, 2015 р.), “Розвиток наукових досліджень
у ХХІ столітті: сучасні реалії та перспективи майбутнього” (м. Київ, 2016 р.).
Публікації. Основні положення та висновки, що сформульовані в
дисертації, відображено в 11 наукових працях, з них 5 статей у фахових
виданнях України, 1 – у виданні, включеному до міжнародної
наукометричної бази Index Copernicus International, 1 – у фаховому
іноземному виданні, 4 – у матеріалах науково-практичних конференцій і
круглих столів.
Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, 3
розділів, що включають 7 підрозділів, висновків, списку використаних
джерел, 4 додатків. Загальний обсяг дисертації становить 239 сторінок, з яких
198 сторінок основного тексту. Список використаної літератури містить 329
джерел.

bibliography

ВИСНОВКИ
У висновках дисертації запропоновано нове вирішення наукового
завдання щодо з’ясування поняття, змісту підстав та умов, порядку здійснення
спеціального кримінального провадження, а також обґрунтувані пропозиції,
спрямовані на удосконалення законодавства України, зокрема:
1. Спеціальне кримінальне провадження – це особливий порядок
кримінального провадження, який охоплює спеціальне досудове
розслідування та спеціальне судове провадження і передбачає спрощену
процедуру їхнього здійснення у випадках, передбачених Кримінальним
процесуальним кодексом України, стосовно підозрюваного
(обвинуваченого), який переховується від органів досудового розслідування
та суду, ухиляючись від кримінальної відповідальності, за умови дотримання
загальних засад кримінального провадження з метою забезпечення швидкого
й ефективного захисту особи, суспільства та держави від кримінальних
правопорушень.
Значення спеціального кримінального провадження в кримінальному
процесі України полягає в захисті публічних інтересів держави та прав осіб,
які є потерпілими від кримінальних правопорушень, за умови переховування
підозрюваним (обвинуваченим) від органів досудового розслідування чи
суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності; забезпеченні права
потерпілого на доступ до правосуддя та компенсацію завданих кримінальним
правопорушенням збитків; забезпеченні реалізації принципу процесуальної
економії шляхом мінімізації матеріальних витрат для забезпечення швидкого
та повного здійснення кримінального провадження; унеможливлення
зловживання процесуальними правами та стимулювання до належного
виконання процесуальних обов’язків підозрюваними (обвинуваченими).
2. Історичними етапами становлення та законодавчого закріплення
інституту спеціального кримінального провадження в Україні є:
˗ перший: з ІХ ст. по поч. XІV ст. – існування Київської Русі та
194
період феодальної роздробленості українських земель. У цей період особиста
участь відповідача (обвинуваченого) в судовому розгляді була обов’язковою,
а можливість здійснення кримінального провадження за відсутності
відповідача не передбачалася;
˗ другий: з сер. XІV ст. по XVI ст. – перебування українських земель
під владою Великого князівства Литовського та Польського королівства, Речі
Посполитої. У цей період почали закладатися основи здійснення
спеціального кримінального провадження в Україні. Можливість проведення
судового розгляду та винесення вироку за відсутності відповідача за
Литовськими статутами 1529 р. та 1566 р. пов’язувалась з неявкою
відповідача до суду після триразового виклику, а за Литовським статутом
1588 р. такий розгляд здійснювався також у разі самовільного залишення ним
судового розгляду та небажання відповідати по суті справи;
˗ третій: з XVI ст. по п. п. XVIIІ ст. – існування Козацькогетьманської держави. Процесуальному законодавству були притаманні
основні риси попереднього історичного періоду, закріплювалась
обов’язковість участі сторін у судовому розгляді, водночас зберігалася
можливість проведення судового розгляду та винесення заочного рішення в
разі нез’явлення відповідача після триразового виклику. Відповідач мав
право оскаржити постанову суду, винесену заочно, що в разі оскарження
постанови, яка набрала законної сили, зумовлювало проведення повторного
судового розгляду;
˗ четвертий: з сер. XVIII ст. по поч. ХХ ст. – перебування
українських земель під владою Австрійської (Австро-Угорської) та
Російської імперій. У цей період судовий розгляд за відсутності
обвинуваченого допускався як на частині українських земель, що входили до
складу Австрійської (Австро-Угорської) імперії, так і на території сучасної
України, яка перебувала під владою Російської імперії. Можливість
здійснення судового розгляду за відсутності обвинуваченого залежала від
покарання, що могло бути призначене за його результатами, та підсудності
195
кримінальної справи (окружним судам або судам мирової юстиції).
Обвинуваченому забезпечувалося право оскарження заочного вироку як
шляхом звернення з апеляційною скаргою, так і шляхом подання відзиву про
новий розгляд справи;
˗ п’ятий: з п. п. ХХ ст. по 23.08.1991 р. – радянської України.
Продовжується розвиток інституту кримінального провадження за
відсутності обвинуваченого. Здійснення судового розгляду за відсутності
підсудного в цей період носило винятковий характер. Навіть за наявності
підстав здійснення заочного судового розгляду, визначених кримінальним
процесуальним законом, явка підсудного могла бути визнана судом
обов’язковою. Водночас здійснення досудового розслідування за відсутності
підозрюваного кримінальним процесуальним законом передбачено не було;
˗ шостий: з 24.08.1991 р. по теперішній час – незалежної України.
Закріплений у 2014 р. в Кримінальному процесуальному кодексі України
інститут спеціального кримінального провадження істотно відрізняється від
усіх подібних інститутів, розглянутих нами в історичній ретроспективі. У
Кримінальному процесуальному кодексі України регламентована не лише
можливість здійснення судового провадження за відсутності обвинуваченого, а
й можливість здійснення досудового розслідування за відсутності
підозрюваного, про що слідчий суддя (суд) повинен прийняти окреме
процесуальне рішення. Участь захисника під час здійснення спеціального
кримінального провадження визнається обов’язковою, встановлюються
особливості здійснення виклику підозрюваного (обвинуваченого) тощо.
3. Ознаками спеціального досудового розслідування є: процесуальний
порядок здійснення спеціального досудового розслідування регламентований
окремою главою Кримінального процесуального кодексу України;
здійснюється щодо особи, яка набула статусу підозрюваного; можливе в
кримінальних провадженнях щодо вичерпного переліку злочинів, визначеного в
Кримінальному процесуальному кодексі України; здійснюється стосовно
підозрюваного, який переховується від органів слідства та суду з метою
196
ухилення від кримінальної відповідальності й оголошений у міжнародний
та/або міждержавний розшук; не може здійснюватися щодо неповнолітньої
особи; встановлений особливий порядок надсилання повісток про виклик і
вручення процесуальних документів; передбачає необхідність постановлення
слідчим суддею окремого процесуального рішення (ухвали) про його
здійснення; обов’язковість участі захисника; передбачені окремі підстави та
умови його здійснення стосовно осіб, які перебувають на тимчасово окупованій
території України, в районі проведення антитерористичної операції, за межами
України.
Під час розгляду клопотання про здійснення спеціального досудового
розслідування слідчий суддя зобов’язаний встановити сукупність обставин,
які стосуються особи, відносно якої розглядається можливість здійснення
спеціального досудового розслідування (набуття особою статусу
підозрюваного, досягнення такою особою повноліття); обставини, що
свідчать про наявність підстав для здійснення спеціального досудового
розслідування (неприбуття підозрюваним на виклик слідчого, прокурора без
поважної причини більш ніж два рази й оголошення підозрюваного в
міждержавний та/або міжнародний розшук; наявність фактичних даних про
перебування підозрюваного на тимчасово окупованій території або в районі
проведення антитерористичної операції та оголошення його в державний
розшук або інших підстав здійснення спеціального досудового
розслідування, визначених в п. 201
розділу ХІ “Перехідні положення”
Кримінального процесуального кодексу України); інші обставини, які
необхідно враховувати під час розгляду клопотання про здійснення
спеціального досудового розслідування (наявність обґрунтованої підозри;
дотримання вимог щодо змісту клопотання про здійснення спеціального
досудового розслідування, визначених в ст. 2972 Кримінального
процесуального кодексу України; віднесення злочину, у вчиненні якого
підозрюється особа, до тих, щодо яких можливе здійснення спеціального
досудового розслідування тощо).
197
4. Під підставами спеціального судового провадження запропоновано
розуміти сукупність фактів та обставин, які зумовлюють здійснення
спеціального судового провадження, а під умовами – сукупність необхідних
обставин, які забезпечують реалізацію завдань кримінального провадження
та гарантують належний рівень захисту прав і законних інтересів
обвинуваченого під час здійснення спеціального судового провадження.
5. Аналіз дотримання прав і свобод підозрюваного (обвинуваченого)
під час здійснення спеціального кримінального провадження свідчить про
необхідність вдосконалення порядку здійснення виклику підозрюваного
(обвинуваченого); закріплення права обвинуваченого звернутися з
клопотанням про повторний розгляд кримінального провадження стосовно
нього й особливих правил відліку строку на апеляційне оскарження;
здійснення спеціального кримінального провадження стосовно підозрюваних
(обвинувачених), щодо яких наявні лише фактичні дані про те, що їхнє
зареєстроване місце проживання або місце народження знаходиться в районі
проведення антитерористичної операції або на тимчасово окупованій
території України, за відсутності інших доказів їхнього фактичного
перебування на таких територіях, неможливе.
6. Особливості здійснення кримінального провадження за відсутності
обвинуваченого в кримінальному процесі окремих країн Європи
(Федеративної Республіки Німеччина, Французької Республіки, Королівства
Данія, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Італійської
Республіки, Чеської Республіки, Республіки Албанія та Сполученого
Королівства Великої Британії та Північної Ірландії) полягають у тому, що
наявне кримінальне процесуальне законодавство закріплює можливість
здійснення виключно судового розгляду кримінального провадження за
відсутності обвинуваченого (підсудного) в передбачених законом випадках.
Крім права на апеляційне оскарження судового рішення, яке ухвалене за
результатами судового розгляду кримінального провадження за відсутності
обвинуваченого (підсудного), в кримінальному процесуальному
198
законодавстві Чеської Республіки, Королівства Данії, Республіки Албанії,
Французької Республіки та Федеративної Республіки Німеччини закріплена
можливість проведення повторного судового розгляду кримінального
провадження за клопотанням обвинуваченого (підсудного).
Особливості здійснення кримінального провадження за відсутності
обвинуваченого в кримінальному процесі країн-учасниць Співдружності
Незалежних Держав (Республіки Білорусь, Республіки Узбекистан, Киргизької
Республіки, Республіки Молдова, Республіки Казахстан, Російської Федерації,
Республіки Таджикистан та Туркменістану) полягають у тому, що положення
Кримінальних процесуальних кодексів країн-учасниць Співдружності
Незалежних Держав у частині регламентації підстав здійснення судового
розгляду кримінального провадження за відсутності обвинуваченого
(підсудного), порядку направлення повісток про виклик до суду, а також
процедури оскарження вироку, ухваленого в результаті судового розгляду за
відсутності обвинуваченого (підсудного), є подібними. Кримінальні
процесуальні кодекси країн-учасниць Співдружності Незалежних Держав
допускають проведення за відсутності підозрюваного лише окремих слідчих
дій, виконання яких є необхідною передумовою реалізації рішення прокурора
чи слідчого про зупинення досудового розслідування.
7. З метою удосконалення порядку здійснення спеціального
кримінального провадження та його нормативної регламентації пропонується:
внести зміни до ч. 8 ст. 135; ч. 2 ст. 2971
; ч. 5 ст. 2974
; ч. 1 ст. 2975
; ч. ч. 3-4 ст.
323; ч. 3 ст. 400; п. 201
розділу XI “Перехідні положення” Кримінального
процесуального кодексу України; доповнити Кримінальний процесуальний
кодекс України ч. 9 ст. 135; ч. 5 ст. 323; ч. 6 ст. 338; абз. 6 п. 201
розділу XI
“Перехідні положення”; ст. 2976
“Скасування ухвали про спеціальне
досудове розслідування”; п. 13 ч. 1 ст. 309; п. 71
ст. 376; ч. 2 ст. 395; главою
301
“Порядок подання і розгляду клопотання про проведення повторного
судового розгляду кримінального провадження”.