Недодаєва Наталія Лазарівна. Еколого-економічна стратегія розвитку вугільної промисловості

brief description

Недодаєва Наталія Лазарівна. Еколого-економічна стратегія розвитку вугільної промисловості : Дис... д-ра наук: 08.00.06 2007

Недодаєва Н.Л. Еколого-економічна стратегія розвитку вугільної промисловості.- Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.00.06 — Економіка природокористування та охорони навколишнього середовища. Національний гірничий університет, Міністерство освіти і науки України, м. Дніпропетровськ, 2007.
Досліджено еволюцію природокористування і обґрунтовано концепцію екологізації виробництва. Проаналізовано принципи і механізм еколого-економічної політики за кордоном та в Україні і визначено напрями її вдосконалення відповідно до міжнародних стандартів, сталого розвитку.
Визначено перспективи, обґрунтовано стратегію розвитку вугільної промисловості України, яку пов'язано з акумулюванням техногенного навантаження й умовами глобалізації питань навколишнього середовища. Проаналізовано ефективність функціонування очисних споруд з очищення атмосфери, шахтних скидань, перспективи використання шахтної породи.
Проаналізовано інституціональну, законодавчу складову екологічного менеджменту у вугільної промисловості. Запропоновано вдосконалену структуру управління природоохоронною діяльністю. Розглянуто перспективи маркетингу відходів вугільного виробництва.
Розглянуто сутність обліку і екологічного аудиту та запропоновано методику їх проведення з урахуванням специфіки звітності щодо використання природоохоронних заходів на вуглевидобувних підприємствах.
Розроблено інструментарій впровадження стратегії розвитку вугільної промисловості шляхом моделювання еколого-економічних параметрів, алгоритмування процесу екологізації вуглевидобутку.

У дисертації наведено рішення важливої науково-прикладної проблеми формування стратегії розвитку вугільної промисловості України, що полягає в обгрунтуванні теоретичних підходів до подальшого удосконалення організаційно-економічних методів і механізмів екологізації виробництва. Результати виконаного дослідження дозволяють зробити висновки, основними з яких є такі:
1. Антропогенне забруднення навколишнього природного середовища є домінуючою глобальною проблемою і потребує виваженої стратегії держав щодо розвитку техногенно забруднюючих галузей шляхом впровадження концепції екологізації, яка передбачає встановлення закономірностей між темпами розвитку виробництва і забезпеченням нормальної життєдіяльності у багаторівневому інтернаціональному просторі.
82. Доведено, що у разі збільшення обсягів вуглевидобування і продовження реформування галузі буде зростати техногенне навантаження на оточуюче середовище внаслідок зростання маси викидів в атмосферу, зкидань у водні об'єкти і збільшення маси порідних відходів. Для істотного зниження антропогенного і техногенного навантаження на оточуюче середовище, припинення процесів його деградації необхідно докорінно змінити існуючу практику природокористування, відмовившись від "нульової" вартості природних ресурсів, що створить фінансові передумови для збалансованості соціально-економічного розвитку. Критерієм стійкого розвитку суспільства повинно стати не поточне нарощування обсягу виробництва, а потенціал його зростання в умовах збереження і переходу до прискореного поліпшення довкілля.
3. В умовах формування державної стратегії стійкого розвитку завдання забезпечення балансу споживання і виробництва природних ресурсів, виходить за рамки природоохоронних можливостей окремих суб'єктів господарської діяльності і вимагає макроекономічних масштабів вдосконалення економічних, інституційних, законодавчо-правових підходів щодо управління природокористуванням. На засадах концепції екологізації сформульовані стратегічні цілі, визначені задачі і принципи розвитку вугільної промисловості де важливе місце посідають такі складові: економічне обгрунтування раціонального використання і відродження природних ресурсів; впровадження комплексного екологічного моніторингу атмосфери, водних об'єктів, біологічного і ландшафтного різноманіття, надр, відходів, паливно-енергетичного комплексу; формування механізмів інвестиційної привабливості підприємств вугільної галузі.
4. Маркетингове дослідження споживчої цінності основних відходів вугільного виробництва дозволило оцінити в масштабах держави їх ресурсну складову в загальному паливному, водному і сировинному балансі України і в сукупності з механізмом формування екологічних платежів і витрат на природокористування виконати економіко-екологічний прогноз. Одним з реальних шляхів виходу вугільного виробництва з економічної і екологічної кризи є утворення на базі вугільних шахт багатопрофільних виробництв з метою формування широкої мережі комерційних газодобувних, вугле- і газопереробних підприємств, опріснювального устаткування (станцій), виробництв з переробки мінерально-сировинних ресурсів.
Проведені маркетингові дослідження свідчать про високу зацікавленість багатьох країн світу щодо відходів вугільного виробництва як до екологічно самодостатніх природних екологічних і енергетичних ресурсів. Дослідження економічної ефективності техніко-технологічних рішень з утилізації відходів гірничого виробництва свідчать про їх доцільність, але занадто низький рівень використання в економіці. Основними методологічними задачами в цьому напряму, які вирішені в роботі є кредитування природоохоронних заходів, пільгове оподаткування, заохочення до еколого-конструктивної діяльності підприємств у разі зниження ними кількості і складу викидів і скидань, у тому числі і за допомогою залишення частини нарахованих платежів у розпорядженні господарських суб'єктів на екологічні цілі.
5. Відсутність єдиного методологічного підходу до системи глобального екологічного моніторингу, роз'єднаність дій і відсутність єдиної комунікаційної інформативної системи зв'язків між розрізненими службами позбавляє державні органи влади можливості ухвалювати надійні і вивірені природоохоронні рішення. Для усунення цих недоліків доцільно використовувати уніфіковану систему показників і форм статистичної звітності, що запропоновано в роботі і відображають економіко-екологічний зміст природоохоронної діяльності вуглевидобувного підприємства.
6. Аналіз структури і функцій управління, нормативно-правових засад регулювання природоохоронної діяльності свідчить про те, що проблема відновлення водних ресурсів знаходиться поза увагою державних програм. Дослідження стану природозахисних систем вугільних шахт і збагачувальних фабрик показали, що всі вони функціонально недостатні. Обґрунтована доцільність створення на базі всіх структур, що беруть участь у системі державного управління водними об'єктами, станом атмосфери, земельних ресурсів і надр, загальної регіональної організації, яка забезпечить єдиний методологічний підхід до загальної системи вивчення і систематизації інформації, прогнозування і оцінювання ресурсів, механізмів управління техногенним і антропогенним навантаженням.
7. Обгрунтовано, що Україна має всі шанси отримати прибуток на прагненні країн СОТ і Японії поліпшити екологічну ситуацію на планеті, використовуючи поняття «гнучкі механізми», серед яких для України привабливими є два з них - торгівля викидами і проекти сумісного впровадження, які дозволяють одержувати доходи від продажу квот. Україна є особливо привабливою для західних інвесторів, які прагнуть одержати максимальні квоти при мінімальних вкладеннях.
Доведено, державна політика України з формування вуглеводневого ринку не повинна бути обмежена проектами сумісного здійснення. Необхідно оцінити можливі наслідки виконання умов Рамкової угоди Кіотського протоколу для економіки України і відповідно до результатів розробити засоби компенсації можливих негативних наслідків. Для успішної реалізації умов Кіотського протоколу повинна бути не тільки розроблена відповідна національна програма, але і підготовлена законодавча база для розвитку емісійної торгівлі і створення галузевих карбонових фондів, розширення квот на викиди підприємств, сформована система преференцій і кредитування проектів упровадження безвідходних технологій.
8. Встановлено, що механізм компенсації збитку, завданого природному середовищу промисловою і господарською діяльністю, побудований на економічному регулюванні плати за користування природними ресурсами, зборів за забруднення навколишнього природного середовища і компенсації збитків, понесених внаслідок недотримання законодавства, невдосконалений і не стимулює суб'єктів господарської діяльності інвестувати кошти у вдосконалення технології виробництва і розвиток природоохоронної системи, що обумовлено жорсткою ринковою конкуренцією і, як наслідок, загрожує існуванню підприємств. З цією метою удосконалено правовий механізм природокористування шляхом трансформування змісту норм господарського права у напрямку екологізації суспільного розвитку; розвинуто економічну сутність рентних відносин, яка полягає в обґрунтуванні їх як результату господарської діяльності, що має вартісну форму і виступає не тільки як елемент товарного виробництва, а і відображає витрати, що пов'язані з використанням природного ресурсу; удосконалено методологію оцінювання екологічного збитку шляхом виявлення зв’язків між показниками техногенного забруднення довкілля, використання виробничих потужностей і економічними показниками підприємства.
9. Обґрунтовано, що важливим інструментом реалізації еколого-економічної політики стає екологічний моніторинг і екологічний аудит. Державна система моніторингу навколишнього природного середовища не реалізується внаслідок ресурсної незабезпеченості. Головним чинником вирішення цих проблем може стати цільове використання засобів екологічних зборів, складання контрактів на проведення екоаудиту за пропонованій методиці, яка передбачає врахування отримання законтрактованого прибутку в разі проведення аудиту.
10. Кращі можливості органічної інтеграції екологічної складової в систему оцінювання макроекономічної динаміки, створення особливих індикаторів еколого-економічного оздоровлення суспільства відображає показник «екологічної рівноваги». Його принципова перевага перед іншими полягає в його здатності враховувати кінцевий кумулятивний результат через зміну загальної цінності (вартості) природних чинників. Ці оцінки повинні базуватися на даних динаміки основних пропорцій і ефективності сукупного багатства, і, перш за все, в розрізі таких його складових, як традиційно відтворні, виснажувані і невідтворні матеріальні блага, природні чинники.
11. Аналіз техніко-технологічних рішень щодо включення в товарний обіг мінерально-сировинних складових відходів гірничого виробництва довів іх ефективність. Еколого-економічна ефективність гірничодобувного виробництва досягається за рахунок оптимізації потоків ресурсів і відходів виробництва, їх рециклювання. Для вирішення завдань такого класу запропонована цільова функція, що включає оптимізацію транспортування, збагачення і утилізації відходів, приближення ГДК трансграничного забруднення території.
Основні положення дисертаційної роботи, регулюючи охорону навколишнього середовища, використання природних ресурсів у вугільній промисловості, формують ефективну промислову еколого-економічну стратегію на принципах стійкого економічного зростання.